ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Короткий опис

Академія педагогічних наук України
Інститут вищої освіти

На правах рукопису

ДМИТРЕНКО МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
УДК 32: 316.72

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА (ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність - 23.00.03 - політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук.

Науковий керівник
Кушерець Василь Іванович
доктор філософських наук,
професор

Київ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
АНАЛІЗУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У СВІТЛІ
СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ…………………………..11
ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ…………………………….46

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТА НАПРЯМИ
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ОСОБИСТОСТІ………………………………………………………..51
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ………………………………94

РОЗДІЛ 3 ПОЛІТИЧНА ОСВІТА І ПОЛІТИЧНЕ
ПРОСВІТНИЦТВО В СИСТЕМІ ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ
ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ……………………...97
ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ…………………………….127

РОЗДІЛ 4 ПРОБЛЕМА ПРОГНОЗУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ
ПРОЦЕСОМ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ
СУСПІЛЬСТВА…………………………………………………………130
ВИСНОВКИ ДО ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ…………………………166

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..172

ВСТУП

Актуальність дослідження процесу формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства обумовлена потребами практики, насамперед, потребами забезпечення легітимної участі громадян у політичному житті країни, спрямування їх політичної енергії в конструктивне русло. Акт проголошення незалежності України стимулював політичну активність населення, покликав до життя так звану пересічну особистість, яка відразу ж відчула свою політичну значимість. На політичній арені України з’явились десятки політичних партій та громадських об'єднань; духовний простір заповнили конкуруючі між собою політичні ідеології; масовим і звичним явищем стали вибори (а в їх межах - висування і самовисування громадян) до різних представницьких органів; виникли опозиційні організації і рухи; перманентними стали такі форми вияву політичної активності і тиску невдоволених громадян на владні структури, як голодування, страйки, вулична хода тощо. Сформована в колишньому СРСР політична культура до всього цього виявилась непридатною. Політичне життя диктувало нові „правила гри”. Але інерційна політична свідомість і культура громадян виявились до них не готовими, що часто-густо призводило до конфліктів, прямих зіткнень політично збуреного натовпу з державними силовими структурами. Потреба в новій політичній культурі, завдання її формування стали більш ніж очевидними. Останнє у свою чергу покликало до життя комплекс політологічних розвідок, у межах яких переосмислювався феномен політичної культури новітньої доби, шляхи і засоби її формування та реалізації в політичній практиці. На жаль, ці розвідки проводились досить кволо. Політична наука в перше десятиріччя незалежного розвитку виявилась мало затребуваною. І як результат - у царині нашої проблематики виявилось більше запитань, ніж відповідей на них. Власне такий стан справ і спонукав нас до обрання означеної теми й проведення самостійного дослідження.
Не менш актуальним дослідження цих процесів є і з точки зору сучасних світових трансформаційних процесів. Глобалізація, інформаційна революція, інтеграційні тенденції в Європі та світі, боротьба з тероризмом, міграційні процеси тощо засвідчують, що практично кожна з держав змінює параметри своєї загальної і політичної життєдіяльності. Стабільність локального соціуму стала величиною достатньо умовною. Кожна країна змінюється, трансформується до нових умов світової динаміки, що обумовлює новий тип взаємовідносин між країнами, а в середині країн - між суб'єктами політичної взаємодії як на рівні політичних інститутів та політичних спільнот, так і на рівні особистостей. Останнє потребує нового типу політичної культури, нових норм і технологій, формування яких є однаково важливим завданням для всіх країн, які вступають у відповідні взаємовідносини. Дослідження політичної культури глобалізованого суспільства стало завданням гострим, актуальним і практично значимим. Це також стало причиною зосередженості нашої дослідницької уваги на цій проблематиці.
Трансформаційне суспільство обумовлює власні особливості політичних процесів, вимоги до їх суб'єктів, формує експектації відносно політичних і культурних якостей. Норми, які ефективно врегульовували політичні відносини у стабільному суспільстві, до нових політичних реалій виявились непридатними, їх бурхлива і постійна зміна вимагає нових підходів, нових навичок і нової політичної культури особистості. Які з них мають стати провідними й опорними, на яких принципах вони вибудовуються і в якому взаємозв'язку, за якими механізмами і під впливом яких чинників вони трансформуються в духовний світ і культуру особистості? Потребою розгорнутої відповіді на ці й багато інших запитань якраз і обумовлений вибір теми й напрям нашого дисертаційного дослідження.
Дослідженню вищезазначених проблем в останні десятиліття надається все більшої уваги. Зокрема вони висвітлюються в працях В.Андрущенка, В.Беха, О.Бабкіної, В.Баркова, В.Горбатенка, Л.Губерського, І.Варзара, Ф.Кирилюка, В.Кременя, І.Кураса, М.Михальченка, Ф.Рудича, Б.Рибкало, С.Рябова, С.Телешуна, Ю.Шемчушенка, Л.Шкляра, П.Шляхтуна та ін.
Позитивно оцінюючи результати досліджень, що викладені у вітчизняній літературі все ж, зазначимо, що в цілому системне осмислення складної об’ємної і багатоаспектної проблеми, з’ясування своєрідності формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства перебуває на початковому етапі.
Зв'язок роботи з науковими програмами та темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з плановими науковими темами відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України — „Вища освіта України XXI століття: світоглядні, професійні і виховні характеристики цілісної системи” (РК 0100U000343, №2 від 13.01.2000 р.) та „Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття” (РК 0103U000960, №44 від 06.03.2003 р.).
Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України (протокол № 10/8 від 27 листопада 2003 року).
Результати наукових досліджень з питань трансформацій політичних процесів в Україні, вироблення державної програми толерантизації й демократизації суспільного життя використовувалися в практичній діяльності органів та підрозділів служби безпеки України. Окремі пропозиції автора покладені в основу Указу Президента України від 20.04.05 р. №701/2005 р.
Метою дослідження є політологічний аналіз та осмислення процесу формування політичної культури особистості в сучасному українському суспільстві, зокрема, засобами політичної освіти і просвітництва та механізму її реалізації у політичному бутті.
Для досягнення поставленої мети визначеніі такі основні завдання:
 уточнити висхідне, базове поняття „політична культура";
 виявити атрибутивні характеристики політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства;
 визначити основні чинники процесу формування політичної культури на рівні особистості, зокрема місця і ролі серед них політичної освіти і просвітництва;
 проаналізувати динаміку змісту та форми організації політичної освіти та просвітництва в суспільстві, що трансформується;
 здійснити науковий прогноз основних тенденцій розвитку політичної культури особистості на різних етапах еволюції суспільства;
 розкрити механізм управління процесом формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства;
 розробити пропозиції щодо оптимізації формування політичної культури особистості в нестабільному політичному середовищі.
Об'єктом дослідження є політична культура в умовах трансформації суспільства.
Предметом дослідження є специфіка формування політичної культури особистості в українському суспільстві.
Теоретичну та методологічну основу дисертації становлять класичні філософсько-політологічні праці, основні досягнення вітчизняних та зарубіжних авторів, творче переосмислення світової політологічної думки, а також роботи сучасних зарубіжних та вітчизняних дослідників філософсько-політологічного спрямування (Г.Алмонд, Аристотель, Г.Армант, П.Бурд’є, М.Вебер, С.Верба, Є.Вятр, Е.Гідденс, І.Гердер, Р.Дарендорф, Е.Джеме, І.Кант, Т.Парсонс, К.Попер, П.Сорокін, Е.Тофлера, С.Тулміна та ін.).
Основними методами, дослідження є: діалектичний, герменевтичний, порівняльний, структурно-функціональний та ін., які використовувалися у взаємозв'язку і взаємодоповненні, що дозволило виявити суперечності досліджуваних проблем, причини, які до цього спонукають, чинники та умови розв'язання суперечностей, здійснити на цій основі відповідний прогноз розвитку ситуації в майбутньому. Герменевтичний метод, зокрема, дав змогу проникнути в сутність політичної культури трансформаційного суспільства, зрозуміти її спрямованість. На основі структурно-функціонального методу автором проаналізовані основні структурні компоненти політичної культури особистості та чинники її формування; порівняльний метод дав змогу уточнити місце та роль політичної освіти та просвітництва в системі інших чинників формування політичної культури особистості; прогностичний метод був використаний з метою пошуку можливостей підвищення рівня політичної культури особистості.
Наукова новизна роботи полягає у розробці комплексу атрибутивних рис процесу формування політичної культури особистості на основі політично-комунікативного потенціалу соціуму, політичної освіти та просвітництва в умовах трансформації суспільства, що визначають якість прогнозування та управління політичним розвитком індивідів, колективних та інституціональних суб’єктів політичної діяльності.
В дисертації сформульовані положення, що конкретизують наукову новизну дослідження й виносяться на захист:
- доведено, що політична культура (як органічна складова загальної культури особистості) є виявом її індивідуальної спрямованості на участь (або ігнорування) у політичному житті суспільства, яка (участь) базується на певному рівні політичної самосвідомості, духовності і цілеспрямованості;
- обґрунтовано, що в умовах трансформації суспільства, політична культура має плюралістичний характер, є полісуб’єктною за формою, суперечливою за змістом та ціннісними орієнтаціями, рухливою, змінною, підпорядкованою загальним тенденціям суспільно-політичного розвитку соціуму; може мати провладний або опозиційний характер, існувати в легітимних або „тіньових" площинах, здійснювати конструктивну або руйнівну політично-регулятивну функцію;
- розкрито, що в умовах трансформації суспільства політичний процес характеризується неврівноваженістю сегментів політично життя, ідеологічною невизначеністю політичних сил, високою мірою ентропійності, спонтанністю у формах прояву політичної волі, зловживанням маніпулятивними технологіями, підвищеною агресивністю у боротьбі за владу, деформованістю та консервативністю політичних інститутів, відсутністю у більшості громадян країни чітких політичних орієнтирів, зумовлених скоріше емоційним, а не раціональним сприйняттям політичної реальності в сукупності з осмисленими власними інтересами індивіда, поширенням корупції, політичної демагогії, претензіями тіньових сил на участь у великій політиці, що деструктивно впливають на політичний клімат і суспільну свідомість;
- визначено, що до основних чинників формування політичної культури особистості, які застосовуються в сучасній політичній практиці належать: а) соціально-політичне (макро- і мікро-) середовище, в якому реалізується її особиста політична участь; б) навчання та політико-виховна робота в закладах освіти, трудових колективах і громадських організаціях, в яких суспільно-політична комунікація та дифузія ідей формує певний рівень політичного розвитку особи (політичні знання, уміння, мотиви, переконання, мораль і духовність); в) засоби масової інформації та масова культура як потужні провідники ідеологічного впливу та смаків найбільш впливових політичних сил; г) політичне самовиховання особистості; д) досвід свідомої участі (неучасті) у політичному житті;
- висвітлена оригінальна роль і значення політичної освіти і політичного просвітництва, основні напрями та форми їх використання серед специфічних категорій громадян впродовж життя з врахуванням різних сегментів політичного поля;
- подані тенденції розвитку політичної культури особистості в умовах підвищеного політичного ризику, типові управлінські технології, за допомогою яких забезпечується гуманістична цілеспрямованість розвитку особистості у полікультурному соціумі Об’єднаної Європи.
Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в системному аналізі сутності та основних чинників формування політичної культури особистості в умовах трансформації суспільства, виокремленні ролі та значенні політичної освіти і політичного просвітництва в контексті демократизації суспільного життя та утвердження ринкових відносин.
Практичне значення дисертації випливає з конкретних рекомендацій, які сприяють підвищенню ефективності процесу формування політичної культури особистості в сучасному українському суспільстві, що трансформується, підвищенню ролі в цьому процесі інноваційних інструментів політичної освіти і просвітництва. Матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі з суспільних наук, а також для підготовки спецкурсів студентам вищих навчальних закладів політичного та соціо-гуманітарного профілю.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідались на 3-х Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях (мм. Київ, Миколаїв, Львів); на засіданні круглих столів в Інституті вищої освіти АПН України та Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова; на засіданні відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти в Інституті вищої освіти АПН України.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт, з них 3 статті у фахових виданнях ВАК України. Крім того, матеріали досліджень автора окремо видані двома науковими збірками, що використовуються у практичній діяльності Служби безпеки України.
Структура і обсяг роботи. Мета і завдання дослідження та логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і переліку використаних джерел (191 позиція). Обсяг роботи – 190 сторінок, основна частина дисертації – 171 сторінка.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, слід наголосити на найсуттєвіших моментах проведеного дослідження.
По-перше, у трансформаційному суспільстві актуалізується проблема прогнозування формування та розвитку політичної культури особистості. У суспільствах трансформаційного типу діють потужні фактори, створюються потреби в інокультурному спілкуванні людей, всеосяжній міжкультурній духовній взаємодії, руйнується відокремленість закостенілих традицій, формується безперервне взаємоспілкування субкультур, інтеграція міжкультурного досвіду, створення нових цінностей і орієнтирів.
По-друге, методологія прогнозування розвитку політичної культури особистості будується на певних методологічних засадах. В основу таких засад покладені різноманітні футурологічні підходи до пізнання майбутнього; закони політико-прогностичної діяльності; базові принципи політичного прогнозування політичної культури – альтернативність і ймовірність; типологія прогнозів.
По-третє, прогнозування соціально-політичних процесів, особливо в суспільствах трансформаційного типу, потребує, з одного боку, врахування історичного досвіду і традицій конкретно взятого суспільства. З іншого боку, логіка застосування системного методу пов'язана із врахуванням цивілізаційного досвіду, який свідчить, що модернізація охоплює всі сфери суспільства. Політична модернізація, поряд із притаманною їй власною специфікою, виступає синтезуючою щодо названих типів, оскільки однією з основних її характеристик є забезпечення структурних і якісних змін не лише в політиці, а й у економічній, соціальній, культурно-духовній та інших сферах, створюючи цим самим умови для збереження стабільності внутрішньої консолідації суспільства. Таким чином, щоб передбачити пріоритети й основні параметри розвитку політичної культури особистості, слід неодмінно вийти за рамки політичної сфери й спробувати розглянути цей процес у більш широкій та універсальній перспективі.
По-четверте, прогнозування розвитку політичної культури особистості в трансформаційному суспільстві має виходити з аналізу тенденцій суспільно-політичного розвитку. Характеризуючи тенденції політичного розвитку суспільства, як основу прогнозу розвитку політичної культури особистості, можна вести мову про суперечливе становище. Не можна відкидати той факт, що політичні орієнтації щодо участі у суспільних справах знайшли відображення в політичній культурі представників українського соціуму. Їх поява зумовлена демократичними перетвореннями, які відбулися в процесі модернізації. Хоча ще залишилися політичні орієнтації, пов'язані з минулим. Подальше становлення демократичних орієнтацій у політичній культурі особистості залежатимуть від багатьох факторів, як то: результативність функціонування політичного режиму, впливовість політичних партій, формування консолідуючої основи українського соціуму та забезпечення достатнього рівня інформованості його членів для відповідальної і раціональної участі у політиці.
По-п’яте, результат прогнозування розвитку політичної культури особистості не може розглядатися лише за ступенем достовірності, точності прогнозу. Не менш важливо знати, наскільки той чи інший прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об’єктивності, ефективності розроблених на його основі рішень. Для прогнозу важливою є не лише абсолютна верифікація, але й відносна (попередня) верифікація, яка дозволяє розвивати та практично використовувати результати до абсолютної верифікації. У такому розумінні логічним продовженням процесу прогнозування є процес управління формуванням політичної культури.
По-шосте, управління процесом формування та розвитку політичної культури особистості має спиратися на методологію соціального управління. Виходячи з того, що соціальне управління є діяльністю, що охоплює увесь процес суспільного життя (економічну, політичну, духовну сфери), можна стверджувати, що управління формуванням політичної культури є об’єктивно необхідним. Саме таке управління забезпечує організаційний простір для прояву певних творчих тенденцій у політичній культурі особистості.
По-сьоме, методологічні основи управління формуванням політичної культури особистості ґрунтуються на теоретичних підвалинах процесу управління духовним виробництвом. Управління духовним виробництвом ефективне тому, що воно базується на загальнолюдському характері самої культури, є відображенням інтернаціоналізації суспільного життя, яка проявляється в умовах процесу матеріального єднання людства, що постійно розвивається. Саме ця обставина і є головною у підході до управління процесом формування політичної культури особистості. До специфіки, яка особливо «потребує» всебічного врахування саме в управлінні, слід віднести насамперед методи управління процесом формування політичної культури особистості, форми організації системи управління процесом формування політичної культури, темпи розвитку процесу і, зрештою, рівень стану політичної культури особистості.
По-восьме, в основі управління процесом формування політичної культури особистості лежать наукові підвалини процесу управління. До наукових підвалин управління, що можуть бути застосовані в процесі формування політичної культури особистості належать закони, принципи, методи та технології управління.
По-дев’яте, мистецтво управління процесом формування політичної культури особистості полягає в умілому поєднанні різноманітних стилів управління з урахування особливостей політичного, економічного та соціального розвитку суспільства, особливо суспільства, що трансформується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авксентьєва Т.Г., Чорна Н.В. Політична участь в умовах модернізації українського суспільства //Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Збірник наукових статей (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань). – Харків: НЮАУ, 2004. – С.3-5.
2. Аналітична доповідь Інформаційного центру економіко-політичних досліджень. Адміністративне реформування в Україні: чи вдасться розірвати замкнене коло? // Національна безпека та самооборона. - 2000. – № 5. – С.2–31.
3. Архієреєв С.І. Розвиток трансакційного сектору економіки України // Стратегічна панорама. - 2003. – № 1. – С.67–72.
4. Афанасьев В. Г. Человек в управлении обществом. – М.: Политиздат, 1977. – 324 с.
5. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание, управление. – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
6. Краснов Б.И. Прогнозирование в военном строительстве (методологические проблемы) . – М.: ВПА, 1989. – 208 с.
7. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1239 //http: //www.apsu.org.ua/ stand/ list_stand.phtml?id = 16&file = 2
8. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянська Е.В. Психологія управління. – Харків: ООО «Фортуна-пресс», 1998. – 464 с.
9. Барановський О., Сіденко В. Легалізації капіталів і доходів в Україні // Дзеркало тижня. - 2004. – 15–22 травня.
10. Баталов Э. Политическая культура России сквозь призму civic culture // Pro et Contra. – 2002. – Том 7. - № 3. – С. 7-23
11. Бекешкіна І. Демократія, політична культура та громадянське суспільство в Україні // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.) – К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С.629-638.
12. Бестужев-Лада И.В. Поисковое социальное прогнозирование. Перспективные проблемы общества. Опыт систематизации. – М.: Наука, 1984. –380 с.
13. Біла С.О. Ринкова трансформація соціальної сфери як запорука демократизації українського суспільства // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.) – К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С.97-111.
14. Білорус О. Глобалізація і соціальна доля людини в ХХІ столітті // Економічний часопис. – 2001. – № 1. – С.3–6.
15. Білякова О.Г. Політичні цінності та сучасна політична культура// Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.89-91.
16. Бляхер Л. «Презумпция виновности». Метаморфорзы политических институтов в России // Pro et Contra. – 2002. – Том 7. - № 3. – С. 77-92
17. Болтивець С.І. Формування змісту громадянського та політичного просвітництва// Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.131-133
18. Больові точки української демократії. – К.: Агентство „Україна”, 2002. – 80 с.
19. Буров І.В. Дещо про стан економічних реформ в Україні // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.) – К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С.629-638.
20. Василевский А. П. Первичный воинский коллектив как объект исследования и социального управления // Военно-исторический журнал. – 1981. – №1. – С. 75-79.
21. Васильев В.П., Щегорцев В.А., Яковлев А.И. Политическая культура трудящихся: понятие, содержание, структура и функции. – М.: АОН при ЦК КПСС, 1981. – 54 с.
22. Веденеев В.А. Политическая культура постсоветских обществ: традиции, либеральные ценности и перспективы: Учеб. пособие.- Кривой Рог: Минерал, 2002.- 194 с.
23. В.Ющенко: „Я належу до тих людей, які вважають себе європейцями” // Критика. - 2004. – 12 січня.
24. Вітковський В. Україна: третє тисячоліття – в „третьому світі”? // Універсум, 2000. – С. 3–10.
25. Власов А.И. Политические манипуляции: История и практика средств массовой информации США. – М.: Международные отношения, 1982. – 304 с.
26. Вовканич С. Духовно-інтелектуальний потенціал України та її національна ідея. Львів: ЛБА. 2001. – 540 с.
27. Вовканич С., Копистянська Х. Людський вимір інноваційного потенціалу розвитку: глобальний і регіональний аспекти // Регіональна економіка, 2002. – № 3. – С.25–40.
28. Воробьев И.Н. Военная футурология - особая форма военно-научного предвидения // Военная мысль. – 1996. - № 2. – С.65-69.
29. Гаврищук В., Сейранян Ф. Практическая политология// Высшее образование в Росии. – 2001. - №1. – С.153.
30. Гаджиев К.С. Американская нация: национальное самосознание и культура.- М.: Высшая школа, 1990.- 418 с.
31. Гаєвська О.Б. Управління як соціальний феномен: Монографія. – К.: КЕУ, 2000. – 168 с.
32. Галактіонова І.В. Фактор освіти у формуванні політичної культури громадянина демократичної держави//Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи. Матеріали конференції/ П.П. Моціяка, О.В. Желіба. – Ніжин: НДПУ, 2002. - С.23-26.
33. Гальчинський А. Глобальна криза чи криза глобалізації // Віче. - 2002. – № 1. – С.34-45.
34. Гальчинський А. Проблемні питання політичної реформи // Урядовий кур'єр. - 2003. – 22 травня.
35. Гаташ В. Світло та тіні глобалізації // Дзеркало тижня. - 2003. – 7–14 червня.
36. Геєць В. Ринкова трансформація в 1991–2000 роках: здобутки, труднощі, уроки // Вісник НАНУ. - 2001. – № 2. – С.21-38.
37. Головаха Е.И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – 143 с.
38. Горбатенко В. Принципи, методи і основні етапи політичного прогнозування // Людина і політика. – 2003. - № 5. – С.46-55.
39. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. – К.: Видавничий центр "Академія", 1999. - 238 с.
40. Горбулін В. П., Бєлов О. Ф., Лисицин Е. М. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України // Стратегічна панорама. 1999. – № 3. – С.12–20.
41. Грабовський С. Українська людина та українське буття // Сучасність. - 1997. - № 3. - С. 5-6.
42. Гриценко З.І. Мистецтво жити разом: світовий досвід і пошуки Україною свого політичного обличчя. Наукове видання. / Харківський державний аграрний університет. – Харків, 1999. – 187с.
43. Громадянська освіта в країнах Європи. Результати другого етапу дослідження з громадянської освіти Міжнародної асоціації з проблем оцінки досягнень у галузі освіти (IEA). Бруно Лосіто. Національний інститут з проблем оцінки досягнень у галузі освіти (CEDE), Італія// http://www.edu-democracy.org.ua/fig2.html
44. Громадянська освіта: Книга для вчителя/ Арцишевський Р.А., Бакка Т.В., Гейко І.М. та ін. – Львів: ТЕКА, 2002. - 158с.
45. Гуревич П.С. Бессознательное как фактор культурной динамики// Вопросы философии.- 2000.- № 10.- С.35-42.
46. Дембицька Н.М. Демократизація суспільства як становлення партнерських відносин між політичною владою і особистістю// ХХІ століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали другої міжнародна науково-теоретична конференція, 28-29 травня 2003 р., м. Київ / Ред.: Г.П.Балабанова.- К.: Фенікс, 2004.- С.137-142.
47. Дембицька Н.М. Індивідуалізм і колективізм: соціально-психологічні основи формування політичної свідомості// ХХІ століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія: Матеріали ІІІ міжнародна науково-теоретична конференція 21-22 травня 2004 р. - Ч.1., м. Київ / Ред.: Г.П.Балабанова.- К.: Фенікс, 2004.- С.173-179.
48. Десять років потому. Україна 1994–2004: як змінилися еліта й суспільство? // День. - 2004. – 22 жовтня. – № 191.
49. Дженусов А.И. Политическая культура: концептуальные аспекты// Социально-политический журнал.- 1994.- № 11-12.- С.75-83.
50. Дженусов А.И. Различие структур и уровней развития политической культуры // Социально-гуманитарные знания. – 1999. - № 4. – С. 108-120.
51. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: феномен адміністративно-економічних кланів // Людина і політика. - 2000. – №2. – С.2–6.
52. Духовное производство. Социально-философский аспект проблемы духовной деятельности / Отв. ред В.И.Толстых. – М.: Наука, 1981. – 352 с.
53. Ерышев А.А., Ребкало В.А. Политическая культура личности. – К.: Вища школа, 1985. – 143 с.
54. Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні: Колективна монографія. – Львів, 2001. – 231 с.
55. Європейський вибір. Концептуальні принципи економічного і соціального розвитку України на 2002–2011 роки. Послання Президента України Верховній Раді // Економіст. - 2002. – № 5, 6. – С.32-41.
56. Єфименко Т.М. Громадянська освіта в демократичному суспільстві// Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи. Матеріали конференції/ П.П. Моціяка, О.В. Желіба. – Ніжин: НДПУ, 2002. - С.31-35.
57. Жаліло Я.А., Лупацій В.С., Сменковський А.Ю. Корпоративні інтереси і вибір стратегічних пріоритетів економічної політики. – К.: НІСД, 1999. – 60 с.
58. Желтов В.В. Политическая идеология: учеб. пособие для студ./В.В.Желтов, С.Н.Кумскова, В.П.Бондаревский и др.- Кемерово: КГУ, 1996. - 131 с.
59. Жулинський М. Кому довірити облаштування справедливої держави? Національна еліта – духовний щит на порозі глобалізації // Українське слово. - 2004. – № 49 (3196).
60. Зиновьев А.А. На пути к сверхобществу.- М.: Центрполиграф, 2000.- 638 с.
61. Инглегарт Р. Культурный сдвиг в зрелом индустриальном обществе // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Академия, 1999. – С. 252–254.
62. Инглхарт Р. Культура и демократия // Культура имеет значение. Каким образом ценности способствуют общественному прогрессу / Под ред. Л.Харрисона, С.Хантингтона. – М.:Московская Школа Политических исследований, 2002. – С.106 – 129.
63. Іван Чиж: Перше і головне завдання – невідкладно сформувати і нормативно оформити парадигму розвитку інформаційної сфери // Віче. – № 4 (121). – 2002. – С. 18–22.
64. Іщенко О.М. Ідеологія і соціальний конфлікт: сутність співвідношення, практика взаємозв’язку // Політолог. вісник: Зб. наук. праць. - Вип.9- К.: Т-во „Знання” України / Політолог. центр при Київ. нац. ун-ті ім. Т.Шевченка, 2001.- С.115-125.
65. Камлик М. Корупція в Україні. – К.: Знання, 1998. – 24 с.
66. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. (Серия: История России. Современный взгляд). – Алгоритм, 2000. – 688 с.
67. Карпов А. В. Психология менеджмента: Учебное пособие. – М.: Изд-во «Гардарики», 2000. – 584 с.
68. Катаєв С. Трансформації сучасного українського суспільства: постмодерністський аспект // Людина і політика. - 1999. – №3. – С.20–24.
69. Киричук О.В. Ментальність: сутність, функції, ґенеза // Тези доповідей, Конференція: Духовність. Ментальність. Саморозвиток особистості. - Київ-Луцьк, 1994. - Ч.1. - С. 11;
70. Колодій А. Розвиток громадянського суспільства // Ї. - 2001. – № 1;
71. Колодій А.Ф., Черниш Н.Й. Громадянське суспільство і політична система України напередодні виборів 1998 року // Вибори–98: партії й електорат у передвиборний період. – Львів: Обласна державна адміністрація, 1998. – С.56. С.4–77.
72. Концепція громадянської освіти в Україні // Інформаційний бюлетень Проекту “Освіта для демократії в Україні”. - Випуск 2. – 2000. - жовтень// http://iatp.org.ua/cen/libr/orginfo2.html.
73. Концепція розбудови Народно-демократичної партії// ndp.org.ua.
74. Косолапов В.В. Методология социального прогнозирования. – М.: Мысль, 1988. – 346 с.
75. Краснов Б.И. Прогнозирование в военном строительстве (методологические проблемы) . – М.: ВПА, 1989. – 208 с.
76. Кресiна I.О. Українська національна свiдомiсть i сучасні полiтичнi процеси: (Етнополiтологiчний аналіз). - К., 1998. – 135 с.
77. Кривошеїн В.В. Ідеосфера глобалізму у структурі фрактальної матриці політичного світосприйняття// Світова цивілізація і міжнародні відносини. - 2002.- № 2.- С.87-90.
78. Кривошеїн В.В. Системологія політичного світосприйняття: структурно-компонентний аспект. Монографія. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2004.- 146 с.
79. Кримский С.Б., Пилипенко В.Е., Салюк Ю,В. Верификация социальных прогнозов (методологический аспект) /АН Украины. Институт социологии. Отв. ред. Ю.В.Пахомов. – К., 1992. – 116 с.
80. Кримський С. Ментальні цінності в контексті виборчої кампанії // День. - 2004. – 3 серпня. – № 135.
81. Культура, человек и картина мира. – К., 1987. – 142 с.
82. Кунденко Я.Н. Сфера непосредственного повседневного бытия в полезности и практичности предметного окружения // Вісник Харківського державного університету. Наука і культура. – Харків, 1998.- № 400/4.- С.166-169.
83. Курас І. Українське суспільство на рубежі століть: утвердження реформаторського курсу // Вісник НАНУ. - 2001. – № 2. - С.7–8.
84. Курс “Основи демократії” Методика нового навчального курсу//http://www.democracy.kiev.ua/course.html.
85. Лаврик В.В. Социальное прогнозирование и глобальные проблемы современности. – Харків: ХВУ, 1993. – 24 с.
86. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології: для тих хто прагне успіху. Навчальний посібник – К.: Вища школа, 1996. – 179 с..
87. Лернер М. Развитие цивилизации в Америке. – М., 1992. – 304с.
88. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського анархізму. - Київ-Філадельфія, 1995.
89. Литвин В.М. Випробування незалежністю // Голос України. - 2002.– 23 серпня.
90. Литвиненко О.В., Паламарчук В.М. Суспільно-політичні перспективи України у світі, що змінюється // Віче. - 2004. – № 5.
91. Литвиненко О.В., Паламарчук В.М., Янішевський С.О., Жигалюк В.В., Сахаренко О.В. Інформаційна відкритість української влади. Аналітична доповідь. – К. : НІСД, 2002. – 59 с.
92. Мазур Л.І. Формування ліберальних цінностей в умовах масовизації українського суспільства // Розвиток демократії в Україні: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 29 вересня – 1 жовтня 2000 р.) – К.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С.692-696.
93. Мамардашвили М. Введение в философию// Мой опыт не типичен. – Спб, 2000.
94. Мандибура В.О. Тіньова економіка як об’єкт системного наукового дослідження. – К., 1998. – 136 с.
95. Матеріали шістнадцятого засідання „круглого столу” „Безпека економічних трансформацій”. Лакіза-Сачук Н.М. // Від соціального забезпечення до соціальної політики. Серія „Безпека економічних трансформацій”. Вип. 16. – К.: Сатсанга, 2001. – С. 96–98 .
96. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні проблеми дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 4-5. – С. 5-21
97. Мисюров Д.А. политическая символика: структура и функции // Вестник МГУ. Сер. 12: Политические науки. – 1999. - № 1. – С. 14-19
98. Михальченко М. Політична наука і політична освіта: міра теоретизації та ідеологізації// Вища освіта України. – 2003. - №1. – С.51-58.
99. Михальченко М. Самчук З. Україна доби межичасся. Блиск та убозтво куртизанів. – Дрогобич: Видавнича фірма „Відродження”, 1998. – 228 с.
100. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. – 440 с.
101. Момотюк Л.Є. Соціальні гарантії населення України //Наукові праці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України. – 2003. – Вип. 1. – С.85-94.
102. Мороз О. Влада і корупція в Україні: хто кого переборе? // Національна безпека та самооборона. - 2000. - №5. - С.65-71.
103. Мороз О., Саєнко Ю. Час інтелекту: сукупний український розум. – Львів: Вид. дім. „Панорама”, 2002. – 96 с.
104. Мюнклер Х. Гражданская компетентность //www.academy-go.ru/рublications/ Munkler.html.
105. Народно-демократична ліга молоді // ndp.org.ua.
106. Наумов А.И. Американская управленческая культура // Кадры. – 1992. - № 5. – С.20-26.
107. Національна Доктрина Розвитку Освіти України у XXI столітті. Міністерство освіти і науки України
Академія педагогічних наук України// http://www.univd.edu.ua.
108. Новакова О. Методологічні аспекти дослідження сучасного суспільно-політичного розвитку // Людина і політика. - 2003. – № 2.
109. Общая и прикладная политология. Учебное пособие. Под общ. ред В.И. Жукова, Б.И. Краснова. – М., МГСУ: Изд-во ”Союз”, 1997. – 992 с.
110. Общественное сознание и его формы / Ред. В.И.Толстых. – М.: Политиздат, 1986. – 367 с.
111. Ожеван М.А. Українська національна ідея та культурополітика наздоганяючої модернізації // Стратегічна панорама. - 2000. – № 1–2. – С.162–182.
112. Омеличкин О.В. Взаимодействие идеологий в современном мире// Политические идеологии: зб. статей.- Кемерово: КГУ, 1998.- С.117-130.
113. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М. Бессонова, О. Бірюков, С Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, укр.-канад. проект ”Демократична освіти”, Інститут вищої освіти. – К.: Вид-во ”Ай Бі”, 2002. – 684 с.
114. Основи політології (курс лекцій). Частина ІІ /Вдовичин І.Я., Денисенко В.М., Захара Ш.С. та ін. – Львів:НДЦ Народного Руху України, 1992. – 278 с.
115. Основы политологии. Курс лекций / Под ред. И.Ф.Васильченко. – Харків: ВИРТА, 1992. – 225 с.
116. Основы политологии: Учебник для вузов. – М.: ИТРК РСПП, 1997. – 480 с.
117. Особливості вкорінення "олігархії" на терені посткомуністичних держав // Універсум. - 2000. - №11-12. - С.10-14.
118. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). – К.: Техніка, 2001. – 312 с.
119. Панченко Г. Кому належить Україна? // Інвест-газета. - 2002. - №2-3. - С. 2-8.
120. Патнам Р. Творення демократії. Традиції громадянської активності в сучасній Італії. – Київ: Основи, 2001.
121. Пивоваров Ю. Русская политическая культура и political culture// Pro et Contra.- 2002. - Т.7. - № 3. - С.23-51.
122. Пилипенко Л.І. Громадянське самовизначення молоді на сучасному етапі// Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.109-110.
123. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навч. посібник. – К.: „Каравела”, Львів. „Новий світ”. – 2000. – 344 с.
124. Подгорна В.В. Формування партійної системи в Україні // Стратегічна панорама. - 2001. - № 1-2. – С.24–25.
125. Подоляк Я.В. Личность и коллектив: психология военного управления. – М.: Воениздат, 1989. – 350 с.
126. Политическая культура личности: проблемы формирования/ Щегорцев В.А., Васильев В.П., Ознобкин В.А., Жилина Л.Н. – М.: Знание, 1982. – 63 с.
127. Політична культура української молоді як ресурс державного процесу: навч. посібник для слухачів постійно діючого семінару лідерів молодіжних громадських організацій / Укладачі І.О. Поліщук, В.І. Руженцева. – Харків: Вид-во ХарРІУАДУ ”Магістр”, 2003. – 67 с.
128. Політологія / А.Колодій, Л Климанська, Я.Косміна, В.Харченко. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 644 с.
129. Політологія посткомунізму. – К., 1995. – 56 с.
130. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств \ В.Полохало, Є.Бистрицький, С.Макеєв та ін. – К.: Політична думка, 1995. – 368 с.
131. Політологія: підручник для курсантів вищих військових навчальних закладів Збройних Сил /за заг. Ред. В.Ф. Смолянюка.- 1-е видання. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2002. - 446 с.
132. Поліщук І.О. Складові масової свідомості в контексті сучасних маніпулятивних технологій // Політика: історія і сучасність: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – Миколаїв-Одеса: ”ТОВ В і Д”, 2004. – С. 196-204.
133. Поторак В.А. Социология. Основы социологии труда и управления. – К.: УМК ВО, 1992. – 152 с.
134. Почепцов Г. Имидж: от фараонов до президентов. Строительство воображаемых миров о мифе, сказке, анекдоте, рекламе, пропаганде и паблик рилейшенз.- К.: АДЕФ-Украина, 1997.- 328 с.
135. Предложения по совершенствованию модельного набора социальных индикаторов для оценки уровня жизни населения (по материалам Статкомитета СНГ) // Вопросы статистики. – М., 2003. – № 7. – С. 36–37.
136. Представництво Фонду Конрада Аденауера в Україні// http://www.mportal.vin.com.ua/ uk/main/fonds.
137. Про вивчення суспільно-гуманітарних дисциплін у 2004/2005 навчальному році//http://www.mportal.vin.com.ua/ uk/main/fonds.
138. Про Товариство „Знання” України //http://www.znannya.org.ua.
139. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. – М., 2001. – 423 с.
140. Рабочая книга по прогнозированию. – М.: Политиздат, 1982. – 320 с.
141. Рижковський О.М. Практичний досвід впровадження громадянської освіти в Україні// Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи. Матеріали конференції/ П.П. Моціяка, О.В. Желіба. – Ніжин: НДПУ, 2002. - С.82-84.
142. Романовський О.Г. Технології підвищення якості управлінської підготовки майбутнього керівника //Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія. Педагогіка. Психологія. Харків: ХВУ, 2002. – Вип. 14. – С.110-117.
143. Романюк О. Суспільно-політичні трансформації в новоутворених посткомуністичних країнах: спроба системного аналізу // Людина і політика. – 2003. - № 5. – С.3-11.
144. Романюк О.І. Про взаємообумовленість процесів розбудови української суверенної державності та посттоталітарної трансформації українського суспільства // Українська державність: становлення, досвід проблеми: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІ Харківських політологічних читань). – Харків: „Право”, 2001. – С.78-79.
145. Рудакевич О.М. Політико-культурна модернізація – важливий напрям цивілізаційного поступу України // Політичний менеджмент, 2001. – № 1. – С.32–34.
146. Руденко Ю.Ю. Політична свідомість українського суспільства в трансформаційний період: чинники формування (політологічний аналіз): Автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02/ Юлія Юріївна Руденко.- Харків: Б.в., 2003.- 21 с.
147. Рябкіна В.Л. Молодіжні громадські організації та їхні стосунки з політичними партіями // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.113-115.
148. Рябов С. Роль громадянської освіти в демократичному перетворенні українського суспільства // http://gilan.uar.net/sp/2/a05_ua.html.
149. Рябов С.Г. До концепції державної політики у галузі формування культури громадянськості в Україні//Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.22-27.
150. Сартания В. Гражданское образование: проект ЮНЕСКО// Высшее образование в России. – 2001. - №5. – С.147-149.
151. Свенцицкий А.Л. Социальная психология управления. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 176 с.
152. Сипко О.С. Політична свідомість і політична культура сучасної України: регіональні особливості в контексті проблеми формування української політичної нації// Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна. Питання політології. - 2001.- № 518.- С.154-160.
153. Ситник П.К., Дербак А.П. Духовні засади та механізми формування національної самосвідомості // Стратегічна панорама, 1999. – № 4. – С.47.
154. Сичова В.В. Роль партій у формуванні політичної культури як чинника саморегуляції громадянського суспільства // Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце у політичній трансформації суспільства: Науковий збірник / Укладач В.В.Нікітін. - Харків: ХарРІ УАДУ, 2001. - С.72-76.
155. Скідін О.Л., Кузьменко В.І. Особистісний фактор у соціології організацій і управління // Грані. – 2003. - №1 (27). – С.87-92.
156. Соціологія: Підручник / Н.П. Осипова, В.Д. Воднік, Г.П. Клімова та ін.; За ред. Н.П. Осипової. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336с.
157. Старецька Л.І. Вивчення основ політичної науки як важливий чинник формування політичної культури студентів // Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 26-27 лютого 1998р. – К.: Гнозис, 1998. - С.169-170.
158. Статут Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка// http://www.prosvita.poltava.ua.
159. Степаненко В. Проблеми формування громадянського суспільства в Україні: інститути, практики, цінності // Українське суспільство: 10 років незалежності / За ред. В.Ворони. – К.: IС НАН України, 2001. –181 с.
160. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С.Власюка. – К. : НІСД, 2002. – 864 с.
161. Сушко О. „Ініціатива сусідства” і майбутнє Європи // Український монітор. - 2003. – № 11. – С.3.
162. Тихомиров Ю.А. Политическая культура и развитие политических инструментов // Политическая культура развитого социалистического общества. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. - 304 с.
163. Ткачев С.И., Ткачева Н.А. Нравственная и политическая культура как ценности воспитания: Учеб. пособие: Для студентов факультета „Социальный. менеджмент” / М-во образования Украины; ХГИ «НУА». – Харьков, 1999. – 81с.
164. Товариство „Молода просвіта”// http://www.mp.org.ua.
165. Толстоухов А.В. Глобальна криза цивілізації як криза управління індустріальним суспільством // Вісник: Філософія. Політологія, 2002. – № 38–41.
166. Томек В.Й. До питання про місце політології при підготовці майбутніх педагогів// Громадянська освіта в Україні: досвід, пошуки, перспективи. Матеріали конференції/ П.П. Моціяка, О.В. Желіба. – Ніжин: НДПУ, 2002. - С.91-93.
167. Томенко М. Олігархічні групи як суб'єкти політичного процесу: методологічні аспекти // Універсум. - 2000. - №11-12. - С.4-9.
168. Трофімова Н., Балакірєва О. „Загалом за 10 років позитивний показник гордості за свою країну дещо зменшився. І він зменшується серед практично всіх вікових груп” // День. - 2002. – 23 серпня.
169. Трошихин В.В. Культура политического процесса: учеб. пособие/ В.В.Трошихин и В.И.Тетов. - М.: Изд-во РДЛ, 2001.- 222 с.
170. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2004 / Редакційна колегія: Гальчинський А.С., Власюк О.С., Варналій З.С., Литвиненко О.В., Перепелиця Г.М., Степико М.Т., та ін. – К.: НІСД, 2004.
171. Українська політична нація: ґенеза, стан перспективи / Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власюк О. С. та ін. – К.: НІСД, 2004.
172. Українська революція: „хвиля” чи „гейзер”? // День. - 2004. – № 231.– 17 грудня.
173. Уледов А.К. Духовная жизнь общества: Проблемы методологии исследования. – М.: Мысль, 1980. – 271 с.
174. Философия: Учебник / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 520с.
175. Формизано Роналд П. Понятие политической культуры // Pro et Contra. – 2002. – Том 7. - № 3. – С. 111-147
176. Фуллан М. Сили змін: Вимірювання глибини освітніх реформ. - Львів, 2000. - 43 с.
177. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории. – СПб.: Алетейя, 2001. – 208 с.
178. Хорошилов О. Українська політична нація: сценарій конституювання // Політичний менеджмент, 2004. – № 5 (8) .
179. Центр політичної освіти// http://www.cpe.org.ua.
180. Цуладзе А. Политическая мифология. – М.: Изд-во Єксмо, 2003. -384с.
181. Чалий С. Мас-медія в Україні: між державою й олігархами // Сучасність. – № 3. – 2002. – С. 91–98.
182. Шатилов А. Постсоветские подходы к изучению политической культуры // Pro et Contra. – 2002. – Том 7. - № 3. – С. 183-187.
183. Шацкий Е. Утопия и традиція / Пер. с польск.- М.: Прогресс, 1990.- 456 с.
184. Шестопал Е.Б. Личность и политика: Критический очерк современных западных концепций политической социализации. – М.: Мысль, 1988. – 203 с.
185. Щокин Г.В. Теория социального управления: Монография. – К.: МАУП, 1996. – 408 с.
186. Ющенко В. Тези про майбутнє // Дзеркало тижня. - 2002. – 9–16 лютого.
187. Янукович В. „Створити державу, якою ми будемо пишатися – хіба це не є наша національна ідея?” // Урядовий кур’єр. – 2003. – 25 січня.
188. Яцунська О.О. Виборча міфологія (на прикладі виборчих кампаній у США) // Політика: історія і сучасність: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – Миколаїв-Одеса: ”ТОВ ВіД”, 2004. – C. 205-216.
189. Almond G., Verba S. The Civic Culture: Political Attitudes in Five Nations.- Boston: Little, Brown and Company, 1961.- 373 p.
190. Heesterman J.C. Pоwer and Authority in Indian Tradition // Tradition and Politics in South Asia/ Ed. by R.J.Moor.- New Delhi: Vikas publishing house PVT LTD, 1979.- P.60-85.
191. Moor R.J. Introdiction // Tradition and Politics in South Asia / Ed. by R.J.Moor.- New Delhi: Vikas publishing house PVT LTD, 1979.- P.VII-XXII.