ГАЛІЦИНА Наталя Вікторівна. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

Короткий опис

ГАЛІЦИНА Наталя Вікторівна. Назва дисертаційної роботи: "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ"

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
Галіцина Наталя Вікторівна
УДК351.83 (477)
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ
12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Коломоєць Тетяна Олександрівна
доктор юридичних наук, професор
Запоріжжя – 2016
2
ВСТУП…………………………………………………………...……………4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………….………17
1.1. Передумови формування та утвердження концепції соціальної
держави………………………………………………………………………….…..17
1.2. Категоріальні засади концепції «соціальна держава»………………..36
1.3. Соціальна державна як форма сучасної держави та принципи її
побудови і функціонування………………………………………………………..79
Висновки до Розділу 1……………………………………………………..103
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНОПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………...110
2.1. Юридична природа норм, що закладають фундамент концепції
соціальної держави………………………………………………………………..110
2.2. Поняття та сутність адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави……………………………………………………127
2.3. Юридичні засади адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави…………………………………………..………..147
Висновки до Розділу 2……………………………………………………..184
РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД ТА ІНСТРУМЕНТИ
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ
КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ……………………………………..190
3.1. Суб’єктний склад адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави……………………………………………………190
3.2. Інститут делегування повноважень у механізмі реалізації концепції
соціальної держави………………………………………………………………..234
3.3. Інструменти адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави……………………………………………………261
3
3.4. Адміністративно-правові відносини як елемент адміністративноправового механізму реалізації концепції соціальної держави…………………..305
Висновки до Розділу 3……………………………………………………..318
РОЗДІЛ 4. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАСОБИ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ
ДЕРЖАВИ………………………………………………………………………...327
4.1. Адміністративне судочинство як процесуальний засіб забезпечення
реалізації концепції соціальної держави………………………………………...328
4.2. Інститут адміністративної відповідальності у системі гарантування
реалізації концепції соціальної держави………………………………………...354
4.3. Матеріальна відповідальність держави як засіб забезпечення
реалізації концепції соціальної держави………………………………………...380
Висновки до Розділу 4…………………………………………………......400
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..409
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….419
4
ВСТУП
Актуальність теми. Значення проблематики соціальної держави для
сучасного суспільства складно переоцінити. Наразі активно впроваджується
практика співпраці між державним і громадським секторами в частині надання
соціальних послуг, а також формується фундамент для здійснення соціального
підприємництва. За умови делегування державою своєї компетенції щодо
соціального захисту органам місцевого самоврядування або представникам
приватного сектору стає можливою реалізація ідеї держави «загального
добробуту», в якій задовольняються потреби та інтереси держави в особі
уповноважених органів, передусім публічної адміністрації, і населення. При
цьому вкрай важливо на доктринальному рівні розробити наднаціональну
концепцію взаємодії держави та людини при здійсненні соціального захисту й
надання соціальних послуг. У такому ракурсі необхідно орієнтуватися як на
історіографію становлення та розвитку соціальної держави в Україні, так і на
європейські стандарти в цій сфері.
Разом з тим стає очевидним, що найбільшою проблемою в українських
реаліях є абсолютна неузгодженість практики надання соціального захисту з
тими підходами, які панують у Європі. Це виявляється в тому, що нерідко
публічна адміністрація при взаємовідносинах із громадськістю нехтує ідеєю
справедливості та не дотримується принципу верховенства права. Відтак
подекуди основоположні права та свободи ігноруються, що призводить до
невиконання державою своїх повноважень за суспільним договором, який був
укладений нею з громадянами при ухваленні Основного Закону. Не менше
проблем виникає з тим, що в Україні недостатньо розроблено інструменти
діяльності публічної адміністрації в частині реалізації концепції соціальної
держави, насамперед інститут делегування повноважень. Зважаючи на наведене
особи, які мають бажання та ресурси задовольнити соціальні потреби
малозабезпечених верств населення, здебільшого позбавлені такої можливості з
формально юридичних причин. Іншим проблемним питанням є неузгодженість
світової та української практики здійснення соціального підприємництва,
5
оскільки в нашій державі цей інститут перебуває лише в зародковому стані, що
ускладнює вихід соціальних проблем в Україні в наднаціональний простір, де
вирішити їх було б явно простіше та ефективніше.
У зв’язку з цим проблематика соціальної держави наразі є як ніколи
актуальною. Враховуючи викладене досліджувати її на теоретичному рівні
почали представники приватноправової науки через заінтересованість
приватного сектора в якісному теоретичному обґрунтуванні раціональних
підходів до здійснення соціального захисту (соціального забезпечення). І досі
цими питаннями займаються, переважно, представники приватних галузей
права і майже не працюють у даному напрямку вчені-адміністративісти. Одразу
вкажемо, що такий підхід є неправильним, адже соціальна функція – це функція
держави, а отже, норми саме публічного (адміністративного) права мають
закладати основу для її реалізації. Тим паче, що зараз в Україні створено
сприятливе підґрунтя для реформи адміністративного права. Звідси випливає
нагальна потреба у проведенні багатоаспектної доктринальної розвідки з
питань адміністративно-правового забезпечення реалізації концепції соціальної
держави.
Таким чином, надзвичайної наукової актуальності набуває питання
обґрунтування та розроблення комплексного адміністративно-правового
механізму забезпечення реалізації концепції соціальної держави, впровадження
у життя якого забезпечить повноцінне становлення та розвиток України як
дійсно соціальної держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження сформульована відповідно до положень законів
України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про
Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу», Указу Президента України від 24.03.2012 р. №
212/2012 «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку
громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її
реалізації», пп. 2–4 розділу «Правові механізми забезпечення і захисту прав та
6
свобод людини і громадянина» Пріоритетних напрямів розвитку правової науки
на 2011–2015 рр., затверджених 24 вересня 2010 р. загальними зборами
Національної академії правових наук України, а також планів наукових
досліджень Запорізького національного університету на 2015–2017 рр., зокрема
комплексного наукового проекту «Основні напрями удосконалення
законодавства України в умовах Європейської інтеграції» (номер державної
реєстрації 0115U000711).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародних
актів, відповідних підзаконних нормативно-правових актів, критичного
опрацювання зарубіжних та вітчизняних сучасних наукових теорій розкрити
сутність та зміст механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації
концепції соціальної держави в Україні, розробити пропозиції, спрямовані на
підвищення його ефективності.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного
вирішення таких дослідницьких задач:
– визначити та охарактеризувати передумови формування та утвердження
концепції соціальної держави;
– з’ясувати категоріальні засади концепції «соціальна держава»;
– визначити принципи побудови та функціонування соціальної держави
як форми сучасної держави;
– встановити юридичну природу норм, що закладають фундамент
концепції соціальної держави;
– з’ясувати поняття та сутність адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави;
– охарактеризувати юридичні засади адміністративно-правового
механізму реалізації концепції соціальної держави;
– визначити суб’єктний склад адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави;
– розкрити сутність та зміст інституту делегування повноважень у
7
механізмі реалізації концепції соціальної держави;
– охарактеризувати інструменти адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави;
– вивчити адміністративно-правові відносини як елемент адміністративноправового механізму реалізації концепції соціальної держави;
– з’ясувати місце та значення адміністративного судочинства як
процесуального засобу забезпечення реалізації концепції соціальної держави;
– розкрити місце інституту адміністративної відповідальності в системі
гарантування реалізації концепції соціальної держави;
– вивчити інститут матеріальної відповідальності держави як засобу
забезпечення реалізації концепції соціальної держави;
– виробити конкретні пропозиції теоретичного та практичного характеру,
спрямовані на покращення адміністративно-правового забезпечення реалізації
концепції соціальної держави в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у сфері
функціонування соціальної держави.
Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення
реалізації концепції соціальної держави в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали
сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування
обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати
проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою
логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, зокрема з’ясовано
сутність термінів «соціальна держава», «соціальна справедливість», «соціальні
права людини і громадянина», «соціальна політика», «соціальні функції»
(підрозділи 1.1–1.2). Системний метод використовувався під час визначення як
юридичних засад адміністративно-правового механізму реалізації концепції
соціальної держави, так і його суб’єктного складу (підрозділи 2.3, 3.1).
Порівняльно-правовий метод використано для дослідження особливостей
становлення концепції соціальної держави в Україні і світі та нормативного
8
регулювання діяльності публічної адміністрації як суб’єктів, відповідальних за
реалізацію соціальної функції держави (підрозділи 1.1, 2.3). Аналіз і синтез
застосовувалися в ході визначення сутності, змісту та елементів
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави
(підрозділ 2.2 та розділ 4). Методи групування та структурування допомогли
з’ясувати особливості правової природи та сутності інструментів
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави,
а також систему адміністративно-процесуальних засобів забезпечення
реалізації концепції соціальної держави (підрозділ 3.3, розділ 4). Системноструктурний метод уможливив надання характеристики адміністративноправових відносин як елемента адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави (підрозділ 3.4). Метод документального аналізу
використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому
регулюванні механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації
концепції соціальної держави (розділи 2–4).
Нормативною базою дисертації є Конституція України, законодавчі акти
України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною
Радою України, постанови Верховної Ради України, акти Президента України і
Кабінету Міністрів України, нормативні акти органів виконавчої влади,
спрямовані на формування та запровадження механізму адміністративноправового забезпечення реалізації концепції соціальної держави, відповідне
законодавство зарубіжних держав.
Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять статистичні
матеріали та узагальнення судової практики адміністративних судів України у
спорах, пов’язаних із захистом соціальних прав громадян.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці в галузі
загальної теорії права та держави, конституційного права, адміністративного
права, трудового права, права соціального забезпечення, філософії права,
підготовлені, зокрема, В. Б. Авер’яновим, Ю. Г. Барабашом, В. М. Бевзенком,
А. І. Берлачем, О. В. Бермічевою, Ю. П. Битяком, Н. Б. Болотіною,
9
І. С. Гриценком, П. В. Діхтієвським, Д. О. Єрмоленком, В. К. Колпаковим,
А. Т. Комзюком, О. В. Кузьменко, А. Х. Маліковою, Р. В. Миронюком,
Н. І. Мозоль, С. О. Мосьондзом, Н. Б. Мушак, Т. О. Коломоєць,
Р. С. Мельником, О. З. Панкевич, І. В. Патерило, Г. М. Пилипенком,
С. М. Прилипком, П. М. Рабіновичем, О. В. Сімкіною, В. В. Сокуренком,
М. І. Хавронюком, О. І. Харитоновою, Н. М. Хома, Ю. С. Шемшученком,
В. М. Якубенком та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація
є першим монографічним дослідженням, у якому комплексно, з використанням
сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої
науки окреслено проблеми становлення, формування та подальшого розвитку
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави.
На підставі проведеного дослідження обґрунтовано нові концептуальні
теоретичні та прикладні положення й висновки, запропоновані здобувачем
особисто. Найбільш значущі з них такі:
уперше:
– доведено необхідність «розкладання» системи принципів соціальної
держави на: загальнодержавні принципи (принцип верховенства права,
принцип юридичної вищості закону, принцип заснованості на законі, принцип
гуманізму, принцип рівності перед законом та недискримінації), принципи
побудови соціальної держави (принцип соціальної справедливості, принцип
солідарності, принцип взаємних соціальних зобов’язань держави і приватної
особи, принцип субсидіарності) та принципи функціонування соціальної
держави (принципи належного врядування).
– обґрунтована точка зору, згідно з якою соціальне право регулює
суспільні відносини, які мають чітко виражений публічний характер. З огляду
на це соціальне право набуває ознак публічно-правового утворення,
виступаючи елементом Особливого адміністративного права, оскільки
суспільні відносини, що становлять його предмет, поглинаються предметом
адміністративного права; будучи пов’язаним з адміністративним правом,
10
соціальне право, таким чином, набуває ознак, які властиві для останнього, а
отже, норми соціального права являють собою один із підвидів норм
адміністративного права;
– визначено структуру адміністративно-правового механізму реалізації
концепції соціальної держави, який складається з наступних елементів:
нормативної основи функціонування суб’єктів публічної адміністрації, задіяних
у реалізації концепції соціальної держави; системи суб’єктів, задіяних у
реалізації концепції соціальної держави; інституту відповідальності суб’єктів
публічної влади за неналежне виконання покладених на них обов’язків;
правовідносин, у межах яких відбувається виконання завдань, покладених на
суб’єктів, задіяних у реалізації концепції соціальної держави;
– запропоновано функціональну систему та види суб’єктів, що беруть
участь у реалізації концепції соціальної держави. Обґрунтовано необхідність їх
поділу на суб’єктів, відповідальних за: 1) формування та реалізацію соціальної
політики (органи виконавчої влади; органи місцевого самоврядування; органи
влади Автономної Республіки Крим; фонди публічного права; суб’єкти
делегованих повноважень); 2) гарантування додержання конституційного права
на соціальний захист (Президент); 3) сприяння в узгодженні публічного та
приватного інтересів під час реалізації концепції соціальної держави (суб’єкти
приватного сектору, представлені інститутами громадянського суспільства та
бізнесом);
– визначено шлях модернізації діючої в Україні системи фондів
публічного права за такими характеристиками: інноваційна орієнтація
(запровадження інновацій при наданні соціальних, насамперед медичних
послуг, під час здійснення соціального захисту; використання новітніх
інформаційних технологій у діяльності фондів та сервісний характер
виконуваних функцій); нагромадження капіталу (залучення венчурних
інвестицій, фінансування від суб’єктів приватного права, а саме: приватних
корпорацій, некомерційних структур, соціальних підприємств, а також внесків
працівників соціальної сфери); міжнародна перспектива (налагодження
11
механізмів довгострокової взаємовигідної співпраці з міжнародними
компаніями й асоціаціями); інтеграція з навчально-науковою сферою
(створення Інституту соціальних інновацій для професійно-наукового
забезпечення розвитку фондів публічного права в соціальній сфері та
проведення спеціальної підготовки молодих фахівців);
– надано розгорнуту характеристику соціальної адміністративної
юрисдикції, у межах якої зроблено висновок, що остання матиме об’єктивносуб’єктивний характер. Об’єктивний характер функціонування соціальних
судів в адміністративному судочинстві характеризуватиметься специфікою
взаємодії учасників процесу, врахуванням конкретних соціально-економічних
умов, які впливають на публічний інтерес при реалізації концепції соціальної
держави (через детермінацію правового становища в суспільній системі згідно з
ідеєю верховенства права, монополії на цей вид діяльності та відповідні владні
повноваження). У суб’єктивному плані через судову герменевтику суддя
(судді), вирішуючи соціальний спір з урахуванням правової бази та вимог,
обумовлених своїм соціально-професійним становищем, впливає на конкретний
конфлікт щодо ефективного його подолання та досягнення балансу інтересів
усіх його сторін;
– доведено необхідність запровадження соціальних судів, розширення
юрисдикції адміністративних судів у частині можливості розгляду в порядку
адміністративного судочинства спорів, пов’язаних із припиненням,
скасуванням чи визнанням нечинними договорів про соціальне партнерство. Це
дасть змогу гарантувати сприятливі умови для здійснення партнерських
відносин захисту між державою та представниками приватного права щодо
реалізації концепції соціальної держави, коли останні матимуть можливість у
разі дотримання правил правомірної поведінки вимагати від суб’єктів
публічного права запровадження справедливого правового режиму, а до
порушників як із публічного, так і з приватного сектору можна застосовувати
дієві адміністративні стягнення, які, з одного боку, унеможливлюватимуть
продовження вчинення правопорушення, а з іншого – нададуть можливість у
12
разі повернення відносин у правове поле розпочати співпрацю шляхом
укладення нових договорів;
удосконалено:
– розуміння змісту концепції соціальної держави шляхом виділення
структурних елементів, які закладають її зміст. До таких елементів віднесено:
соціальну справедливість, соціальні права людини і громадянина, соціальну
політику, соціальні функції;
– систему соціальних прав громадян, елементами якої названо: право на
соціальний захист (право на соціальне забезпечення); право на достатній
життєвий рівень, у тому числі право на мінімальний розмір заробітної плати;
право на медичну та соціальну допомогу; право на користування послугами
соціальних служб; право на справедливі, безпечні та здорові умови праці; право
працюючих жінок на охорону материнства; право на отримання соціального
житла;
– систему принципів соціальної політики, яка має включати у себе:
поєднання державних соціальних гарантій з тенденцією до мобілізації власних
ресурсів особистості у вирішенні соціальних проблем; орієнтацію на
стимулювання підвищення мотивації праці, її результативності й ефективності;
сприяння активізації участі недержавного сектору економіки, а також
інституцій громадянського суспільства в соціальних програмах та проектах;
розподіл соціального грошового навантаження між державним та місцевими
бюджетами; поетапний характер планування та реалізації соціальних програм і
проектів, який супроводжується постійним аналізом отриманих здобутків та
виявлених проблем; урахування культурних, національних, гендерних, мовних
аспектів під час розроблення та реалізації соціальних програм і проектів;
– визначення соціальної держави, під якою запропоновано розуміти таку
форму політико-територіальної організації публічної влади, яка, визнаючи
людину найвищою соціальною цінністю, спрямовує свої зусилля на досягнення
соціальної справедливості шляхом реалізації соціальної політики, здатної
гарантувати утвердження та забезпечення соціальних прав індивіда
13
(ідеологічний рівень), діючи при цьому на правовій основі, закладеній,
насамперед, відповідними принципами та нормами соціального права
(матеріально-правовий рівень), у способи, встановлені для реалізації
суб’єктами публічної влади наданих їм повноважень (процедурно-правовий
рівень);
– розуміння змісту правового механізму реалізації концепції соціальної
держави, який визнано полісистемним утворенням, елементами якого є:
конституційно-правовий механізм забезпечення реалізації концепції соціальної
держави; міжнародно-правовий механізм забезпечення реалізації концепції
соціальної держави; адміністративно-правовий механізм забезпечення
реалізації концепції соціальної держави; приватноправовий механізм
забезпечення реалізації концепції соціальної держави; кримінально-правовий
механізм забезпечення реалізації концепції соціальної держави; процесуальноправовий механізм забезпечення реалізації концепції соціальної держави;
– зміст інституту делегування повноважень, у межах якого запропоновано
виділення двох підінститутів: інститут делегування повноважень від органу до
органу та інститут делегування публічних повноважень приватним суб’єктам;
дістали подальшого розвитку:
– визначення категорії соціальної справедливості, під якою
запропоновано розуміти певний баланс між, з одного боку, очікуваннями
соціально незахищених верств населення та/чи членів суспільства, які з огляду
на певні життєві обставини (хвороба, нещасний випадок тощо) не можуть
забезпечити собі гідне існування, на сторонню допомогу та, з іншого – рівнем
такої допомоги, яку готові надати (гарантувати) названим особам заможні
представники суспільства (роботодавці) під контролем чи за участю держави.
Такий баланс має перебувати на рівні, так би мовити, відносного нуля, з одного
боку, не дозволяючи розвиватися у суспільстві та державі деструктивним
процесам (соціальні революції, зниження економічної активності суб’єктів
господарювання), та з іншого – спонукаючи отримувачів соціальної допомоги
до активної реалізації власних фізичних чи/та інтелектуальних можливостей;
14
– розуміння співвідношення соціальної та правової держави, зокрема
зроблено висновок, що останні, виступаючи відносно самостійними
підсистемними утвореннями, перебувають між собою у стані взаємодії.
Головним змістом їх взаємодії є те, що вони (елементи) впливають один на
одного, визначаючи сутність та характер держави, викликаючи в ній відповідні
зміни;
– концепція супідрядності джерел адміністративного права, в межах якої
зроблено висновок про пріоритетність Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини у справі
нормативного регулювання суспільних відносин перед нормами Конституції
України, за винятком випадків, коли Конституція України краще (у більшому
обсязі) захищатиме (гарантуватиме) права людини і громадянина;
– підходи до розуміння правового статусу та основ побудови місцевих
державних адміністрацій. Так, обґрунтовано необхідність: деполітизувати та
підвищити відкритість і прозорість діяльності місцевих державних
адміністрацій; на основі принципу територіальності здійснити «горизонтальну»
перебудову їх системи не за критерієм механічного утворення за
адміністративно-територіальними одиницями, а з урахуванням кількості
населення, соціальних потреб та інтересів у межах конкретного регіону,
інфраструктурних питань; раціоналізувати з урахуванням особливостей
регіонального розвитку систему цих органів публічної адміністрації в аспекті
використання їхніх спільних зусиль; оновити процедури розподілу та
перерозподілу фінансових ресурсів між ними; підвищити стандарти надання
соціальних послуг;
– фактичні підстави деліктів, які посягають на реалізацію концепції
соціальної держави, за характером вчинюваних діянь поділено на такі
елементи: 1) дії, що посягають на публічний інтерес у галузі соціального
захисту та на соціальні права, свободи і законні інтереси (інформаційнозабезпечувального характеру; інформаційно-звітного характеру (щодо
недотримання встановленої законом форми; порушень темпорального плану;
15
надання неповної чи недостовірної інформації); матеріально-фінансового
характеру (щодо порядку здійснення інвентаризації; нарахування виплат;
сплати платежів; повернення коштів); перешкоджаючого характеру (щодо
функціональних аспектів; перевірочних дій; реєстраційної діяльності);
контрольного чи процедурного спрямування); 2) бездіяльність, що посягає на
публічний інтерес у галузі соціального захисту та на соціальні права, свободи і
законні інтереси (інформаційно-звітного, фінансового, забезпечувального чи
процедурного характеру; контрольного спрямування).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони
можуть бути використані у:
– науково-дослідній сфері – під час подальшого розроблення концепції
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави
(акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність
юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса
Шевченка від 21.12.2015 р.);
– правотворчості – з метою визначення основних напрямків розвитку та
подальшого нормативного закріплення окремих елементів адміністративноправового механізму реалізації концепції соціальної держави (акт
впровадження результатів дисертаційного дослідження в діяльність народного
депутата А. О. Ільюка від 15 грудня 2015 р.);
– правозастосовній діяльності – для підвищення ефективності діяльності
органів публічної адміністрації та адміністративних судів щодо забезпечення
соціальних прав фізичних осіб (акт впровадження результатів дисертаційного
дослідження в діяльність:Групи компаній «ЛІГА» від 15 січня 2016 р.;
юридичної компанії «Юскутум» від 18 січня 2016 р.; Благодійної некомерційної
організації «Let’sHelp» від 19 січня 2016 р.; Управління праці та соціального
захисту населення виконавчого комітету Бердянської міської ради від 15 січня
2016 р.; Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 січня
2016 р.);
– навчальному процесі – в ході підготовки лекцій, навчальних посібників,
16
а також підручників із дисциплін «Адміністративне право України» та
«Соціальне право України» (акт впровадження результатів дисертаційного
дослідження в діяльність: Університету митної справи та фінансів від
09.02.2016 р.; Державного вищого навчального закладу «Національний
гірничий університет» від 29.02.2016 р.).
Апробація результатів дисертації. Результати проведеного
дослідження, його основні висновки й узагальнення були оприлюднені на
міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних
конференціях, семінарах, круглих столах, зокрема: «Юридична наука в XXI
столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 30–
31 травня 2014 р.); «Особливості нормотворчих процесів в умовах адаптації
законодавства України до вимог Європейського Союзу» (м. Херсон, 6–7 червня
2014 р.); «Становлення громадянського суспільства в Україні: нормативноправове підґрунтя» (м. Дніпропетровськ, 6–7 червня 2014 р.); «Проблеми
вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і
громадянина» (м. Запоріжжя, 18–19 липня 2014 р.); «Проблеми та стан
дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 25–26 липня 2014 р.);
«Розвиток сучасного права в умовах глобальної нестабільності» (м. Одеса, 11–
12 вересня 2015 р.); «Розвиток державності та права в Україні: реалії та
перспективи» (м. Львів, 18–19 вересня 2015 р.); «Цінність права як
найефективнішого регулятора суспільних відносин» (м. Харків, 2–3 жовтня
2015 р.); «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (м. Дніпропетровськ, 2– 3
жовтня 2015 р.); «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних
країн» (м. Запоріжжя, 25–26 вересня 2015 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено в
одноосібній монографії, 23-х статтях, опублікованих у виданнях, що визнані
фаховими з юридичних дисциплін, у тому числі зарубіжних, та десяти тезах
доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукової проблеми, пов’язаної з формуванням цілісного та системного
адміністративно-правового забезпечення реалізації концепції соціальної
держави в Україні. У результаті проведеного дослідження сформульовано
низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення
поставленої мети дослідження.
Визначено, що концепція соціальної держави пройшла доволі тривалий
шлях становлення та має наднаціональний характер. Розглянуто основні точки
зору на питання про те, де і коли виникла концепція соціальної держави.
Зроблено висновок, що перші ідеї про необхідність розбудови соціальної
держави виникли за часів Давньої Греції та Римської імперії. Зазначено, що для
кожної з держав можуть бути визначені свої періоди розвитку концепції
соціальної держави. На окремих етапах історичного розвитку людства вона
розвивалася на різних вихідних началах, починаючи від норм моралі та
релігійних канонів і закінчуючи потребою держави в самозбереженні.
Аналіз історичних особливостей становлення концепції соціальної
держави на території Російської імперії допомагає дійти висновку про те, що
дореволюційні погляди вітчизняних авторів щодо соціальної держави стали
продовженням концепцій відповідних європейських, насамперед німецьких
авторів та державних діячів, з певним пристосуванням їх до вітчизняних реалій.
Наголошено на особливому впливі на формування й утвердження концепції
соціальної держави Загальної декларації прав людини. Головна заслуга даного
міжнародного документа полягає в тому, що він допоміг зняти з порядку
денного дискусію про межі соціальної відповідальності держави, чітко
визначивши її мінімально необхідний рівень, що відбулося, зокрема, через
закріплення соціальних прав людини і громадянина.
Зроблено висновок, що основоположними елементами концепції
соціальної держави є соціальна справедливість, соціальні права людини і
410
громадянина, соціальна політика та соціальна функція.
Зазначено, що соціальна справедливість являє собою певний баланс між
очікуваннями соціально незахищених верств населення та/чи членів
суспільства, які, враховуючи певні життєві обставини (хвороба, нещасний
випадок тощо), не можуть забезпечити собі гідне існування, на сторонню
допомогу та рівнем такої допомоги, яку готові надати (гарантувати) названим
особам заможні представники суспільства (роботодавці) під контролем чи за
участю держави. Визначено перелік соціальних прав та відзначено, що,
незважаючи на їх чітко виражений публічний характер, сьогодні вони
переважно аналізуються через призму права приватного, що призводить до
викривлення, а подекуди й до руйнації самої ідеї цих прав. Проаналізовано
підходи до формування основних напрямів (принципів) соціальної політики та
встановлено, що перелік принципів соціальної політики є залежним від
відповідної моделі такої політики, яка підтримується тим або іншим автором, та
що вони не можуть зводитися до рівня конкретного, оскільки в протилежному
випадку відбудеться їх змішування із завданнями (напрямами) соціальної
політики. Наголошено, що соціальна функція є наддержавним утворенням, у
реалізації якого бере та має брати участь широке коло суб’єктів, представлених
органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами
влади АР Крим, суб’єктами делегованих повноважень.
Критичному аналізу піддано існуючі в науковій літературі підходи до
визначення категорії «принципи соціальної держави» та зауважено, що останні
можуть існувати і реально існують як на рівні конкретних норм права, так і на
рівні теорій та ідей, закладаючи необхідну теоретичну і юридичну базу для
становлення і розвитку держави названого типу. Зроблено висновок, що
принципи соціальної держави за своїм значенням для держави як такої не є
однопорядковими. Окремим із них притаманне щодо соціальної держави більш
загальне становище, а інші знаходять вияв переважно на етапі виконання її
окремих завдань. Дана ситуація є природною, адже очевидним є той факт, що
соціальна держава формується під дією одних вихідних положень, а
411
функціонує частково під дією інших. Виділено та детально розглянуто
соціальні та універсальні принципи. Наголошено, що у зв’язку з тісною
взаємодією соціальної держави із демократичною і правовою державами,
універсальні принципи цілком можуть бути застосованими і щодо інших сфер
(виявів) діяльності Української держави.
Зроблено висновок про важливість правильного усвідомлення юридичної
природи норм, що закладають фундамент соціальної держави, як з
теоретичного боку – в частині повернення до «загубленої» за радянських часів
теорії поділу права на публічне та приватне, завдяки чому відбувається
оновлення системи вітчизняного права та формування його нових галузей і
підгалузей), так і з практичного – для підвищення ефективності судового
захисту прав приватних осіб; належного функціонування публічної
адміністрації; розвитку законотворчої сфери; належної підготовки майбутніх
юристів; науково-дослідної діяльності.
Акцентовано увагу на важливості узгодження термінології, що
використовується в даній сфері, та обґрунтовано доцільність застосування
категорії «соціальне право». Розкрито сутність та визначено місце соціального
права в системі національного права. Встановлено, що соціальне право є
галуззю права публічно-правової природи.
З’ясовано поняття та сутність адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави. Здійснено відмежування даної
категорії від поняття «механізм адміністративно-правового регулювання».
Встановлено, що механізм адміністративно-правового регулювання дає
відповідь на питання про те, яким чином його норми можуть діяти на рівні
суспільних відносин, здійснюючи на них відповідний вплив, і є лише одним із
елементів більш широкої за змістом категорії, якою виступає адміністративноправовий механізм реалізації концепції соціальної держави.
Визначено, що адміністративно-правовий механізм реалізації концепції
соціальної держави має полісистемний характер, адже різновекторність
завдань, які виконуються в названій сфері великою кількістю суб’єктів, що
412
володіють подекуди принципово різним правовим статусом, робить
неможливим його нормативне забезпечення лише силами однієї галузі права.
Охарактеризовано юридичні засади адміністративно-правового
механізму реалізації концепції соціальної держави. Наголошено, що джерела
адміністративного права є лише одним з елементів (хоча і найбільшим за
змістом) системи юридичних регуляторів, який закладає основу для
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави.
Решта елементів, будучи представленими Конституцією України,
міжнародними юридичними актами, ратифікованими Україною, рішеннями
Європейського суду з прав людини, надають даній системі завершеного
вигляду. Здійснено аналіз формалізованих джерел соціального права та
виявлено численні проблеми та недоліки, властиві сучасному стану
нормативно-правового забезпечення соціально-правових відносин, які можуть
бути вирішені виключно шляхом прийняття Соціального кодексу України.
Визначено суб’єктний склад адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави. Основним суб’єктом адміністративноправового механізму названо публічну адміністрацію, яка для задоволення
публічного інтересу в цій сфері за рахунок своїх публічно-владних
повноважень скеровує власні зусилля на покращення процесу публічного
управління в галузі соціального захисту; забезпечення прав на достатній
життєвий рівень, у тому числі права на мінімальний розмір заробітної плати; на
медичну та соціальну допомогу; на користування послугами соціальних служб;
на справедливі, безпечні та здорові умови праці; на охорону материнства
(насамперед, йдеться про таке право працюючих жінок); на отримання
соціального житла. Запропоновано комплексне й системне оновлення всієї
системи органів публічної адміністрації.
Доведено доцільність або розширення компетенції Міністерства
соціальної політики України в аспекті включення до його повноважень питань
забезпечення права на достатній життєвий рівень, на медичну та соціальну
допомогу, на користування послугами соціальних служб, або перейменування
413
його відповідно до наданих повноважень на Міністерство соціального захисту
України.
Обґрунтовано позицію, що за реалізацію соціальної політики повинно
відповідати не профільне міністерство, а інші центральні та підпорядковані їм
регіональні і місцеві органи влади, які й наділені конкретними повноваженнями
для виконання такої функції. Окремо розглянуто категорію суб’єктів
приватного соціального права. Зроблено акцент на вдосконаленні нормативноправової бази в частині детального закріплення процедури функціонування цих
суб’єктів.
Розкрито зміст інституту делегування повноважень у механізмі реалізації
концепції соціальної держави. З’ясовано, що делегування повноважень у
соціальній сфері може здійснюватися щодо як публічних, так і приватних
суб’єктів, за умови, що увагу необхідно акцентувати на телеологічнозасадничому, системно-предметному, функціональному, контрольнонаглядовому аспектах такої правотворчості. Звернено увагу на відсутність
базового законодавчого акта про делегування публічних функцій приватним
особам та/або інституціям громадянського суспільства, незважаючи на
існування публічного інтересу, інтерес у таких спільних публічно-приватних
проектах з боку громадськості та сприятливі умови, пов’язані з посиленням
останнім часом волонтерського руху в нашій державі.
Окремо приділено увагу розгляду інституту соціального партнерства як
суспільного явища, що найбільш вдало ілюструє механізм взаємовідносин
держави із суб’єктами делегованих повноважень у соціальній сфері.
Пропонується говорити про тристоронній характер соціального партнерства
(трипартизм) стосовно взаємодії держави та приватного сектору на
державному, галузевому та регіональному (локальному) рівнях, у тому числі
шляхом делегування повноважень. Правові основи соціального партнерства
передбачають першочергову роль держави в процесах соціального захисту, що
не виключає шляху делегування нею своїх повноважень «згори вниз» як іншим
встановленим законом публічним суб’єктам, так і приватному сектору.
414
Інструментами такого делегування в адміністративному праві постають
нормативні акти, що організують процес взаємодії між указаними суб’єктами
соціального партнерства; договори (задіюється інструмент концесії); модель
«соціальної гармонії». Такий крок допоможе узгодити двосторонні механізми
взаємодії між державою та приватним сектором із мотиваційним становищем
усіх учасників відносин із соціального партнерства; створить інституціональні
правові рамки для їх демократичної та прозорої співпраці; передбачить шляхи
економічного зростання та підвищення ролі людського капіталу при вирішенні
соціальних проблем.
Визначено, що інструменти адміністративно-правового механізму
реалізації концепції соціальної держави є специфічним виявом загальної
категорії «інструменти діяльності публічної адміністрації», яка виявляється в
спеціальній сфері – сфері забезпечення реалізації концепції соціальної держави
(нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні договори, акти-плани,
акти-дії). При цьому аксіологічний вимір інструментів забезпечення реалізації
концепції соціальної держави обумовлює ефективність здійснення публічного
управління в частині соціального захисту, надання соціальної допомоги та
соціальних послуг. З одного боку, вони виступають механізмом, що обмежує
діяльність держави, сприяючи розвитку приватної ініціативи та забезпечуючи
соціальну справедливість і свободу (в цьому вимірі переважають нормативноправові інструменти); з іншого – за рахунок цих інструментів здійснюється
розширення компетенції держави в кожному аспекті суспільного життя, в тому
числі соціальному, через регулювання, таким чином мінімізуючи приватні
ініціативи.
Надано авторське визначення нормативного акта як інструмента
адміністративно-правового механізму реалізації концепції соціальної держави.
Запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративні договори» для
оптимізації процедури застосування адміністративних актів; розширити перелік
органів, які реалізують концепцію соціальної держави в частині планування для
вдосконалення актів-планів; закріпити на нормативному рівні критерії
415
розмежування актів-дій та приватноправових інструментів діяльності публічної
адміністрації.
Указано, що адміністративно-правові відносини у сфері реалізації
концепції соціальної держави необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі
відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають,
змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу при
здійсненні соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенцій,
субсидій, дотацій, пільг і компенсацій) і надання відповідних соціальних
послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування та
інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими
суб’єктами публічного чи приватного права.
З’ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини в
адміністративно-правовому механізмі реалізації концепції соціальної держави
розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але при
цьому до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті
соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в
обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають
змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної
допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром при цьому постає
спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага,
задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір).
Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері
соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих
правовідносин, домінуючі форми захисту та інтерес, який діє в цій галузі. При
цьому досліджено існуючі теорії їх розмежування з урахуванням практики
публічної адміністрації та адміністративних судів: теорію субординації (теорію
влади-підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації
статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації,
визначення правової природи спору (конфлікту) між учасниками
адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою
416
в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що
спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується при
здійсненні соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова
норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу
теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені й публічними, й
приватними елементами.
Наголошено, що адміністративне судочинство необхідно тлумачити на
основі прагматичного підходу з процедурно-функціональними елементами як
суспільно важливу та таку, що має юридичне значення, діяльність
адміністративних судів із розгляду та вирішення спорів у сфері соціального
захисту та надання соціальних послуг. Показано, що запропоноване визначення
орієнтується на прагматичні питання значення та важливості такого виду
судочинства, функціональні параметри щодо практичної реалізації відповідної
судової процедури.
Зазначено, що більшу частину проблем адміністративного судочинства
як засобу захисту соціальних прав і свобод може зняти герменевтичний підхід,
у якому передбачається спільність історичного, теологічного, філологічного та
юридичного аспектів, що дає змогу пояснити значення різних нормативноправових форм і їх джерел з метою узгодження нормативних документів для
вирішення нових юридичних казусів.
Розроблено позицію щодо доцільності створення системи соціальних
судів, основним призначенням яких в адміністративному процесі має стати
вирішення конкретного соціального спору та переведення правовідносин із
соціального захисту в ракурс правомірної площини взаємодії їх учасників між
собою.
Визначено, що інститут адміністративної відповідальності в соціальній
сфері дає змогу через заходи адміністративного примусу приводити відносини
із соціального захисту в стан рівноваги з урахуванням фундаментальних
соціальних прав, свобод і законних інтересів споживачів соціальних послуг
(антропоцентричне призначення адміністративної відповідальності).
417
Встановлено, що в соціальній сфері для настання адміністративної
відповідальності необхідним є єдність фактичної, нормативної та
процесуальної підстав.
З’ясовано, що норми про склад проступків і стягнення, які підлягають
застосуванню в разі вчинення деліктів, являють собою матеріальний бік
адміністративної процедури притягнення особи до адміністративної
відповідальності за вчинені правопорушення в галузі соціального захисту, а
процесуальний бік характеризує порядок притягнення її до відповідальності та
забезпечення виконання накладеного на особу стягнення. Разом з тим значною
проблемою в цьому плані є те, що на рівні доктрини, а тим паче
правозастосовної практики, немає узгодженої позиції про перспективи
законодавчої регламентації такого адміністративно-деліктного провадження.
Конкретизовано, що в процесі реалізації матеріальної відповідальності
держави як засобу забезпечення реалізації концепції соціальної держави мають
бути задіяні три сторони: власне держава, посадова (службова) особа публічної
адміністрації, суб’єкт публічного права.
Досліджено евристику матеріальної відповідальності, до якої можуть бути
притягнуті органи публічної адміністрації при реалізації концепції соціальної
держави (перший шар), яка стосується формування зв’язків між публічним
інтересом і потребами в соціальному захисті, діючою нормативною базою та
практикою здійснення соціального захисту. Саме тому можливе переплетіння
засадничих публічно-правових і приватноправових інструментів діяльності
публічної адміністрації при реалізації концепції соціальної держави та відповідних
форм і видів юридичної відповідальності. Показано, що в такий спосіб
відбувається взаємодія держави та суб’єктів приватного права, органів публічної
адміністрації між собою стосовно виконання ними своїх завдань. Другий шар
відповідної матеріальної відповідальності зумовлений функціональнотелеологічними виявами механізму реалізації концепції соціальної держави, а
третій – орієнтацією держави на збалансування публічного та приватних
соціальних інтересів щодо їх узгодження з ідеями суспільного добробуту,
418
соціальної справедливості та рівноваги.
Запропоновано конкретні пропозиції теоретичного та практичного
характеру, спрямовані на покращення адміністративно-правового забезпечення
реалізації концепції соціальної держави в Україні. Наголошено на необхідності
впорядкування нормативної бази шляхом прийняття Адміністративнопроцедурного кодексу України та Соціального кодексу України.
Аргументовано необхідність реформування Міністерства соціальної політики
України та модернізації системи місцевого самоврядування. Запропоновано
введення посади державного секретаря для розроблення шляхів практичного
втілення ініціатив міністра в соціальній сфері, забезпечення верховенства
права, законності та наступництва в діяльності всього Міністерства та
утворення Державної інспекції із соціальних питань, що здійснюватиме
контрольно-наглядові повноваження при реалізації всього спектру державної
соціальної політики. Запропоновано для належного виконання концепції
соціальної держави створити умови для перетворення Пенсійного фонду
України на самоврядну неприбуткову організацію, що сприятиме встановленню
партнерства між державою та громадянським суспільством, дозволить залучити
більші кошти на реалізацію соціальної політики. Визначено шлях модернізації
діючої в Україні системи фондів публічного права. Запропоновано прийняти
закони України «Про адміністративні договори», «Про соціальну
відповідальність у державно-приватному секторі». Наголошено на необхідності
створення в межах адміністративної юрисдикції соціальних судів