Хожаіж Ірина Володимирівна Комунікативна перспектива загальнопитальних вислов­лень у сучасному французькому художньому дискурсі

Короткий опис

Хожаіж Ірина Володимирівна, тимчасово не працює: «Комунікативна перспектива загальнопитальних вислов­лень у сучасному французькому художньому дискурсі» (10.02.05 - романські мови). Спецрада Д 26.001.11 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ
На правах рукопису
ХОЖАІЖ ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 811. 133. 1: 81’367.7
КОМУНІКАТИВНА ПЕРСПЕКТИВА
ЗАГАЛЬНОПИТАЛЬНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ
У СУЧАСНОМУ ФРАНЦУЗЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
Спеціальність 10.02.05 – романські мови
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник :
Мінкін Лев Михайлович
доктор філологічних наук, професор
Харків – 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………………………………............5
ВСТУП…………………………………………………………………………….....6
РОЗДІЛ 1 НАУКОВА ПРОБЛЕМАТИКА, ПОВ’ЯЗАНА З ВИВЧЕННЯМ
ЗАГАЛЬНОПИТАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ФРАНЦУЗЬКІЙ
МОВІ………..........................................................................................................14
1.1 Інтерпретація загальнопитальних висловлень французької мови
в сучасних лінгвістичних студіях……………………………………………......14
1.2 Французькі загальнопитальні конструкції у контексті інтеграції мови
і мовлення у мовно-мовленнєву діяльність……………………………………19
1.3 Когнітивно-дискурсивний аспект загальнопитальних висловлень…….24
1.4 Взаємовідношення семантики і прагматики загальних питань
у французькій мові...........................................................................................31
1.4.1 Синтагматичні й парадигматичні засоби реалізації цілеустановки
у загальнопитальних висловленнях.......................................................................38
1.4.2 Тема-рематичні структури загальнопитальних висловлень………40
1.5 Модальність, спосіб та ілокуція загальних питань………………….…43
1.6 Зв’язок теорії можливих світів із модальністю загальнопитального
висловлення……………………………………………………………………….49
1.7 Комунікативно-функціональна типологія загальнопитальних
конструкцій у французькій мові…………………………………………………52
1.8 Референтне значення заперечення у загальнопитальному
висловленні………................................................................................................58
1.9 Методика аналізу загальнопитальних побудов в аспекті семіозису
й теорії ментального кінетизму………………………………………………..... 62
Висновки до розділу 1……………………………………………………..69
РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНОПИТАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ У МОДАЛЬНОМУ ПОЛІ
ІНДИКАТИВА…………………………………………………………………..73
2.1 Загальні питання з прямим та зворотним порядком слів
без заперечення……………………………………………………………………73
3
2.2 Загальнопитальні конструкції з предикативним та аргументативним
запереченням…………………………………………………………………..…79
2.3 Роль ілокутивних маркерів у загальнопитальних висловленнях……..88
2.3.1 Модальні прислівники в позитивних і негативних
загальнопитальних побудовах….…………………………………….……..…...90
2.3.2 Роль зайвих слів у загальнопитальних висловленнях……………..96
2.3.3 Комунікативні функції конекторів у загальнопитальних
конструкціях...……………………………………………..……………………101
2.3.4 Ілокутивні формули в загальнопитальних висловленнях………107
2.4 Анафоричні й катафоричні загальнопитальні конструкції……….…113
Висновки до розділу 2…………………………………………………..….115
РОЗДІЛ 3 ЗАГАЛЬНОПИТАЛЬНІ ВИСЛОВЛЕННЯ У МОДАЛЬНОМУ ПОЛІ
КОНДИЦІОНАЛУ……………………………………………………………..119
3.1 Поліфонічна структура загальнопитальних конструкцій
у кондиціоналі……………………………………………………………………120
3.2 Типологія загальнопитальних побудов у кондиціоналі……………...122
3.2.1 Загальнопитальні висловлення у темпоральному
кондиціоналі..…………………………………………………………………….124
3.2.2 Загальнопитальні висловлення у гіпотетичному
кондиціоналі……………………………………………………………………...126
3.2.3 Загальнопитальні висловлення у журналістському
кондиціоналі……………………………………………………………………131
3.2.4 Загальнопитальні висловлення у кондиціоналі пом’якшеного
бажання.…………………………………………………………………………136
3.3 Поляризовані загальнопитальні конструкції з різними типами
кондиціоналу………………..................................................................................142
3.4 Роль модалізаторів в ілокутивній орієнтації загальнопитальних
побудов у кондиціоналі…………………………………………………………145
Висновки до розділу 3………………………………………………………154
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………...157
4
ДОДАТКИ…………………………..………………………………………….164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................169
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................................187
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ.................................187
5
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
А – адресант
В– адресат
D – мовленнєвий сегмент, що передається від адресата до адресанта,
дискурсивне повідомлення
Е – мовний код
Р – пропозиція питання
R – референт
ЗПВ – загальнопитальне висловлення
Д – дане (опора)
Н – нове (внесок)
М – мовець
ПВ – питальне висловлення
РВ – розповідне висловлення
С – слухач
СВ – спонукальне висловлення
ЧПВ – частковопитальне висловлення
6
ВСТУП
У сучасному мовознавстві багато уваги приділяється комунікативному
аспекту мовлення, зокрема загальнопитальним висловленням (далі – ЗПВ),
що вивчаються як у синтаксичному [25; 55; 105], так і в семантикопрагматичному [17; 69; 115] планах. Інтерес дослідників викликають структурні
й комунікативні характеристики можливих та імовірних відповідей на загальні
питання [19; 65; 153; 154], імпліцитні й експліцитні маркери питальності
[3; 157; 164], лексико-граматичні засоби реалізації комунікативної інтенції
[35; 115; 135]. Французькі мовознавці розглядають загальнопитальні
конструкції на основі мислимого змісту висловлення (пропозиції) і визначають
їх як питання, що імплікують відповідь у вигляді функціональних операторів
"так" чи "ні" або їхніх семантичних аналогів [142; 153].
Отже, вивчаючи загальні питання, учені приділяють увагу насамперед
їхній класифікації, засобам вираження, типам відповіді тощо. Разом із тим
не менш важливими є когнітивні характеристики питання в аспекті
безперервної каузації мовлення, об’єктивна та суб’єктивна модальність ЗПВ,
ступінь ілокутивної сили, що змінює комунікативну перспективу ЗПВ.
Розглянуті підходи становлять підґрунтя для комплексного аналізу ЗПВ
в аспекті семіозису (у динамічній взаємодії синтаксису, семантики
і прагматики) та ментального кінетизму, що дає можливість вивчати ЗПВ
із різною комунікативною перспективою у темпоральному плані каузації
мовно-мовленнєвого акту. Залучення семантико-прагматичного
та синтаксичного критеріїв дозволяє систематизувати ЗПВ із різною
комунікативною перспективою, встановити комунікативно-функціональні
типології позитивних і заперечних ЗПВ модального поля індикатива
та кондиціоналу, висвітлити їхні структурні, когнітивні, семантико-прагматичні
особливості та поліфонічну структуру.
Актуальність обраної наукової теми визначається спрямованістю
сучасних мовознавчих студій на дослідження модальної природи дискурсивних
7
одиниць, необхідністю комплексного аналізу загальнопитальних висловлень
з погляду когнітивних, семантико-прагматичних та поліфонічних відношень.
Доцільність інтегративного підходу до дослідження загальних питань
обґрунтована недостатнім опрацюванням низки проблем, пов’язаних із
визначенням статусу ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу та їхньої
комунікативної перспективи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію
виконано в межах комплексної наукової теми "Єдність системного
та функціонального вивчення романських мов в аспекті інтегративної
прагматики (синтаксис, семантика, прагматика)", що розробляється кафедрою
романської філології Харківського національного педагогічного університету
імені Г.С. Сковороди (тема затверджена Українським інститутом
науково-технічної і економічної інформації, протокол № 01-757, від 9 липня
2013 року). Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського
національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, протокол
№3 від 2 жовтня 2015 року.
Мета дисертаційного дослідження полягає в інтегральному вивченні
комунікативної перспективи ЗПВ модального поля індикатива та кондиціоналу
в сучасному французькому художньому дискурсі з позицій семіозису і теорії
ментального кінетизму.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
– узагальнити основні теоретичні засади вивчення загальнопитальних
конструкцій у сучасному французькому художньому дискурсі з погляду їхньої
структури, семантики та прагматики у дихотомії дихотомії мова–мовлення;
– ідентифікувати статус ЗПВ серед інших типів питальних висловлень
у сучасній французькій художній прозі;
– розробити методику комплексного аналізу структури, семантики
і прагматики ЗПВ у процесі каузації мовно-мовленнєвого акту;
– побудувати комунікативно-функціональну типологію позитивних та
негативних ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу;
8
– виявити та диференціювати ЗПВ модального поля індикатива
і кондиціоналу з різними контекстуальними значеннями та з різним рівнем
когнітивного дефіциту мовця у сучасному французькому художньому дискурсі;
– висвітлити особливості поліфонічної структури ЗПВ модального поля
індикатива та кондиціоналу;
– виокремити засоби реалізації об’єктивної та суб’єктивної модальності
у загальних питаннях та визначити роль прагматичних операторів у зміні
комунікативної перспективи ЗПВ.
Об’єктом дослідження є загальнопитальні висловлення сучасної
французької художньої прози.
Предмет дослідження становить комунікативна перспектива
загальнопитальних висловлень модального поля індикатива і кондиціоналу
в сучасному французькому художньому дискурсі.
Матеріалом дослідження слугували 2200 прикладів загальнопитальних
висловлень, вилучених шляхом суцільної вибірки з французької художньої
прози другої половини ХХ – початку ХХІ століть загальним обсягом 16428
сторінок.
Методи дослідження. Досягнення мети наукової роботи та вирішення
поставлених у ній завдань зумовили використання загальнонаукових
(систематизація, опис, узагальнення) та лінгвістичних (структурний,
функціональний) методів. У рамках структурного методу ми послугувалися
дистрибутивним аналізом при дослідженні дистрибуції маркерів модальності
у структурі ЗПВ модального поля індикатива та кондиціоналу. Прийоми
функціонального методу (інтерпретаційного, контекстуально-смислового
аналізу) застосовано для з’ясування специфіки взаємодії синтаксису, семантики
і прагматики у ЗПВ та побудування комунікативно-функціональних типологій
ЗПВ із різними контекстуальними значеннями та рівнями когнітивного
дефіциту мовця. Трансформаційний метод і метод реконструкції дали змогу
визначити етапи каузації і формування ЗПВ. Семантико-прагматичний аналіз
залучено для характеристики семантичних і прагматичних особливостей ЗПВ
9
у сучасному французькому художньому дискурсі. За допомогою методу
рольового поліфонічного аналізу визначено особливості поліфонічної
конфігурації ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу. Процедура
кількісних підрахунків забезпечила виявлення симптоматичних порівняльних
даних поширення структурних типів ЗПВ та вживання різних типів
прагматичних операторів у ЗПВ сучасної французької художньої прози.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації
уперше здійснено комплексний аналіз загальнопитальних висловлень
з погляду семіозису й теорії ментального кінетизму. Уперше в українській
романістиці розроблено повну комунікативно-функціональну класифікацію
ЗПВ модального поля індикатива та кондиціоналу з різними контекстуальними
значеннями і ступенями когнітивного дефіциту мовця. Новим є виокремлення
імпліцитних та експліцитних прагматичних операторів, що змінюють
комунікативну перспективу ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу.
Уперше визначена референтна функція заперечення як синтаксичної категорії,
що функціонально наближується до прагматичних операторів. Уперше
висвітлені особливості поліфонічної структури ЗПВ модального поля
кондиціоналу. Уперше ЗПВ досліджено на вісі оперативного часу актуалізації
мови у мовленні та розкрито їхні когнітивні і прагматичні особливості,
що виявляються у модальному характері вживання таких конструкцій.
Основні положення дисертації, що виносяться на захист:
1. У процесі каузації мовно-мовленнєвого акту ЗПВ розглядаються
як складні мовно-мовленнєві знаки, що на етапі системи (мови) становлять
однозначні інваріантні структури із симетричним відношенням
між сигніфікативним і денотативним значеннями, а у мовленні – варіативні
симетричні й асиметричні конструкції. Мовленнєва симетрія виявляється
в існуванні власне-питальних висловлень із функцією запиту інформації
(із центральною питальною семою та з периферійною декларативною
і спонукальною семами). Асиметрія притаманна невласне-питальним побудовам
із центральною декларативною або спонукальною семою, що характеризуються
10
контекстуальними модальними значеннями прохання, наказу, поради,
припущення, сумніву, застереження тощо.
2. З когнітивно-прагматичного погляду, ЗПВ становлять трикомпонентні
структури, що складаються з попереднього судження, вираження невпевненості
з приводу висловленого і спонукання адресата до дії. Попереднє судження
стосовно змісту висловлення (пропозиції) здійснюється мовцем на стадії
продукування висловлення (énonciation); другий і третій компоненти
реалізуються у висловленні-результаті (énoncé). При цьому, з погляду рольової
поліфонії, у ЗПВ модального поля індикатива мовець ідентифікується з автором
повідомлення і несе відповідальність за попереднє судження та дистанціюється
або ототожнюється з оповідачем, невідповідальним за висловлення-результат;
тоді як в умовних ЗПВ спостерігається дезінтеграція пропозиції з реальності
мовця, тобто його неідентифікація з автором повідомлення.
3. ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу французької мови
характеризуються центральною об’єктивною модальністю, що виражається
у модальному значенні способу дієслова-присудку (для ЗПВ першого типу –
констатація факту, події, для ЗПВ другого типу – ймовірність), та периферійною
модальністю, яка реалізується експліцитними (ілокутивні маркери/формули,
поляризатори тощо) й імпліцитними (інтонація, контекстуальне оточення)
засобами з різними ступенями ілокутивної сили, що змінюють комунікативну
перспективу ЗПВ.
4. Значення модальності пов’язано з феноменом можливих світів у ЗПВ
модального поля індикатива та кондиціоналу. Ставлячи запитання адресант
експлікує один із можливих світів та імплікує інший (інші), очікуючи
підтвердження або спростування запиту інформації стосовно стану справ
або подій, тобто ймовірної або можливої відповіді адресата.
5. У процесі каузації мови у мовленні формуються питально-заперечні
загальнопитальні висловлення, які вживаються в їхній первинній
(предикативній) функції (вираження заперечної інтерогативності), тобто
власне-питальні орієнтовані та неорієнтовані інтонаційні й перифрастичні
11
конструкції; і заперечні невласне-питальні інверсивні ЗПВ із вторинним
(аргументативним) запереченням.
6. ЗПВ модального поля індикатива та кондиціоналу становлять структури
з різними ступенями когнітивного дефіциту мовця, що виражається у питанні
різноманітними синтаксичними і семантико-прагматичними засобами.
Виокремлено загальні питання з повним когнітивним дефіцитом (здебільшого
ЗПВ з імплікованим модусом), ЗПВ із неповним когнітивним дефіцитом
(ЗПВ з експлікованим модусом) та ЗПВ із фіктивним когнітивним дефіцитом
(питання-перепитування, реформулювання, відлуння, перемикачі розповіді).
Практичне значення одержаних результатів одержаних результатів
полягає в тому, що вони є внеском у теорію граматики французької мови,
інтегративної прагматики та ментального кінетизму. Запропонована методика
наукової розвідки із залученням контекстуально-смислового та
інтерпретаційного аналізу може слугувати базою для подальшого вивчення
комунікативної перспективи ЗПВ. Основні положення та висновки роботи
можуть бути використані у викладанні нормативних курсів теоретичної
граматики французької мови, комунікативних стратегій і практики французької
мови, спецкурсів з лінгвопрагматики, дискурсології і романістики. Матеріали
дисертації можуть слугувати джерелом для написання наукових робіт із
філології.
Апробацію результатів дослідження здійснено на чотирьох наукових
конференціях, у тому числі на двох міжнародних: "Украïна і світ: діалог мов та
культур" (Київ. нац. лінгв. ун-т, 19–21 берез. 2014 р.), "Каразінські читання:
Людина. Мова. Комунікація" (Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 5лют. 2016 р.)
та на двох всеукраїнських: "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні
парадигми сучасного романського мовознавства" (Одес. нац. ун-т
ім. І. Мечнікова, 17–18 верес. 2015 р.), "Лінгвістичні і методологічні основи
філологічної підготовки викладача-романіста" (Дніпропетр. нац. ун-т
ім. О. Гончара, 22 жовт. 2015 р.).
12
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в п’яти одноосібно
виконаних статтях, опублікованих у вітчизняних (1,7 др. арк.) та зарубіжних
(0,7 др. арк.) наукових фахових виданнях, а також у тезах доповідей
на конференціях (0,74 др. арк.). Загальний обсяг публікацій – 3,14 др. арк.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списків використаних джерел і довідкової літератури
(186 позицій, з яких 95 – іноземними мовами) та списку джерел ілюстративного
матеріалу (60 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок,
основний текст – 166 сторінок; 11 рисунків та 7 таблиць у роботі займають
11 сторінок.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету,
визначено завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову
новизну і практичне значення одержаних результатів, зазначено форми
їх апробації та схарактеризовано структуру роботи.
У першому розділі розглянуто структурні та семантико-прагматичні
особливості ЗПВ у сучасній французькій художній прозі, когнітивнодискурсивний аспект загальних питань, синтагматичні та парадигматичні
засоби реалізації цілеустановки в загальнопитальних конструкціях, категорію
модальності загальних питань та її зв’язки з феноменом можливих світів,
референтне значення заперечення у ЗПВ, побудовано комунікативнофункціональну типологію загальнопитальних конструкцій, а також викладено
комплексну методику аналізу ЗПВ в аспекті семіозису та теорії ментального
кінетизму у сучасному французькому художньому дискурсі.
Другий розділ присвячено аналізу комунікативної перспективи
інтонаційних, інверсивних і перифрастичних позитивних і негативних ЗПВ
модального поля індикатива з різним ступенем когнітивного дефіциту мовця,
встановленню типології ЗПВ з аргументативним і предикативним
запереченням, визначенню ролі прагматичних операторів у загальних питаннях
та вивченню анафоричних і катафоричних інтра- та інтерфрастичних зв’язків
у ЗПВ.
13
У третьому розділі досліджено структурні, семантико-прагматичні
та поліфонічні особливості ЗПВ модального поля кондиціоналу, встановлено
типологію умовних ЗПВ із різними ступенями когнітивного дефіциту,
проаналізовано роль модалізаторів і поляризаторів у зміні комунікативної
перспективи ЗПВ у кондиціоналі.
У загальних висновках викладено основні результати проведеного
комплексного дослідження й окреслено перспективи подальшої наукової
роботи в обраній галузі.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Формування загальнопитального висловлення як складного мовномовленнєвого знака здійснюється у процесі каузації мовно-мовленнєвого акту,
що передбачає три етапи: розумові операції – мова – мовлення. У контексті
розумових операцій стверджувальне висловлення породжується у русі думки
"на відкривання", тобто від меншого до більшого, а питальне – у русі
"на закривання" – від більшого до меншого, окремого. Мовна (інваріантна)
сутність питання визначається як сумнів, невпевненість, проміжний етап між
ствердженням і запереченням. Пропозитивна модель питання втілюється
у конкретні мовленнєві реалізації у певному контексті. У когнітивнопрагматичному аспекті ЗПВ розглянуто як двофазну формацію, яка об’єднує
початкову фазу (мова, пропозиція, мислення людини (сфера мислимого))
та кінцеву (мовленнєва діяльність, людина та її інтенції (сфера обміркованого)).
При цьому припускається наявність неусвідомленої і усвідомленої зон
мислення, де працюють операційні програми мови і мовлення.
На усвідомленому мовцем етапі каузації питального висловлення реалізується
ілокутивна спрямованість ЗПВ, що міститься у пропозиції (мислимому змісті
питання) та обумовлює комунікативну перспективу спілкування.
У процесі актуалізації (переходу мови до мовлення) у питальному
висловленні формуються симетричні та асиметричні відношення між
сигніфікативним (системним) і денотативним (мовленнєвим) значеннями.
У системно-мовленнєвому континуумі симетрія виявляється в існуванні власнепитальних орієнтованих і неорієнтованих конструкцій із центральною
питальною семою та з периферійними декларативною і спонукальною семами,
які виконують первинну функцію запиту інформації. Асиметрія характеризує
невласне-питальні орієнтовані ЗПВ, тобто структури із центральною
декларативною або імперативною семами, що реалізують інші комунікативні
функції (прохання, наказ, порада, застереження тощо). До таких побудов
віднесено також риторичні питання – конструкції з непитальним експресивно-
161
емоційним змістом, які становлять констатацію зворотного: позитивна форма
питання має заперечну пропозицію, а негативна – позитивну. У процесі
актуалізації мови в мовленні власне- і невласне-питальні висловлення
набувають конкретного питального змісту, що виражається у його тематичному
(номінальному) сегменті (support) або рематичному, тобто вербальному,
сегменті (apport), які є референтно актуалізованими (статичними) або
нереферентними фокалізованими (динамічними) залежно від комунікативної
інтенції мовця отримати інформацію про один із компонентів ЗПВ.
Мовленнєва реалізація ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу
являє собою трикомпонентну структуру, що складається з попереднього
судження, вираження невпевненості з приводу висловленого й спонукання
адресата до дії. Попереднє судження стосовно змісту пропозиції здійснюється
мовцем на стадії продукування висловлення (énonciation) із залученням
когнітивних операцій уявлення та міркування; другий і третій компоненти
містяться у висловленні-результаті (énoncé). При цьому, з погляду теорії
рольової поліфонії, у ЗПВ модального поля індикатива мовець (locuteur)
ідентифікується з автором (auteur) повідомлення і бере на себе відповідальність
за попереднє судження, тоді як вираження невпевненості й спонукання до дії
відводяться безпосередньому оповідачеві (énonciateur). Умовним ЗПВ
притаманне семантичне інваріантне значення дезінтеграції ситуації або події
з реальності мовця, що спричиняє таку особливість їхньої поліфонічної
конфігурації, як неототожнення автора висловлення з мовцем. Автор знімає із
себе відповідальність за зміст попереднього судження під час висловленняпроцесу, а мовець або дистанціюється, або ідентифікується з оповідачем,
невідповідальним за висловлення-результат.
Істотною ознакою ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу
є модальність – об’єктивна і суб’єктивна, – трактована мовознавцями
як дискурсивна категорія, яка об’єднує інтенцію мовця і категорію оцінки.
У ЗПВ сучасного французького художнього дискурсу об’єктивна
(конвенціональна) модальність, реалізована способом дієслова-присудка,
162
посідає чільне місце. ЗПВ модального поля індикатива має основне модальне
значення констатації факту або події, а умовні ЗПВ – значення імовірності.
До периферії (суб’єктивна модальність) відносять експліцитні (прагматичні
оператори, ілокутивні формули, елементи негативної та позитивної полярності)
й імпліцитні (інтонація, контекстуальне оточення) маркери,
що ілокутивно спрямовують адресата на позитивну або негативну відповідь
на питання, надаючи ЗПВ різних контекстуальних модальних значень:
висновку, невпевненості, прохання, сумніву, припущення, поради, наказу,
заперечення пропозиції тощо. Значення модальності тісно пов’язано з теорією
можливих світів, в яких об’єкти дійсного світу мають інші властивості та/або
в яких існують об’єкти, неподібні до дійсності. Один із можливих світів
експлікується, а інший (або інші) імплікується мовцем з метою дізнатись,
яке з двох припущень відповідає дійсності, спонукаючи співрозмовника
підтвердити або заперечити їхнє існування.
Динамічна взаємодія семантики й прагматики в питальному висловленні
обумовлює визначення комунікативно-функціональних типів ЗПВ модального
поля індикатива і кондиціоналу.
З-поміж ЗПВ модального поля індикатива виділено: власне-питальні
орієнтовані й неорієнтовані висловлення з інваріантною ілокуцією; та невласнепитальні орієнтовані (питально-декларативні, питально-імперативні
і риторичні) ЗПВ із варіативною ілокуцією. Перший тип ЗПВ уживається
мовцем для запиту інформації, другий – для переконання адресата прийняти
висловлену інформацію як достовірну або виконати певну дію.
ЗПВ модального поля кондиціоналу розподілено на чотири
фундаментальні типи: ЗПВ у темпоральному кондиціоналі та мітіговані ЗПВ
у гіпотетичному, "журналістському" кондиціоналі та у кондиціоналі
пом’якшеного бажання. ЗПВ у темпоральному кондиціоналі,
що є еквівалентними перифрастичному майбутньому (типу allait + інфінітив
дієслова), репрезентують подію або факт як майбутній стосовно певного
орієнтиру в минулому в момент, який передує "зараз" мовця. У ЗПВ
163
у гіпотетичному кондиціоналі події або факти одного з можливих світів мовця
подані як фіктивні у кореляції з гіпотетичною рамкою. З-поміж
таких структур виокремлено питання із si (з експліцитним диктумом та
з імпліцитним/експліцитним модусом або із частково імплікованим диктумом
і експліцитним модусом) і питання з перифразою пропозиції (même) si +
імперфект або (même) si + плюсквамперфект, що характеризуються різними
ступенями ймовірності, наявної у майбутньому, минулому або теперішньому
часах, дезінтегрованих із реальності мовця. Виділено три види ЗПВ
у "журналістському" кондиціоналі, які становлять пом’якшену версію
індикатива:
1. ЗПВ, в яких можлива перифраза типу "M1 питає M2, чи Р" або "M1 питає
M1, чи Р".
2. Дедуктивні, аналітичні й попереджувальні оцінні ЗПВ, призначені для
підтвердження або спростування висновку на користь пропозиції ЗПВ.
3. ЗПВ-перемикачі розповіді другого типу (питання з когнітивним
псевдодефіцитом мовця).
ЗПВ у кондиціоналі пом’якшеного бажання, трактовані як менш
категоричні, ніж спонукально-питальні висловлення модального поля
індикатива, розподілено на ЗПВ з егоїстичною і альтруїстичною мітігаціями.
Остання включає в себе ЗПВ з експліцитним диктумом та імпліцитним модусом
і ЗПВ з експліцитними модусом та диктумом із контекстуальними модальними
значеннями поради, пропозиції, прохання, наказу з різним ступенем імовірності
отримання очікуваної реакції адресата.
За структурною ознакою виокремлено інверсивні, інтонаційні
та перифрастичні (зі зворотом est-ce que) ЗПВ модального поля індикатива
і кондиціоналу. Здебільшого інтонаційні позитивні ЗПВ є експліцитно
неорієнтованими власне-питальними конструкціями, тобто передбачають
альтернативу вибору одного з можливих світів адресанта. З-поміж орієнтованих
інтонаційних позитивних власне-питальних висловлень виділено питанняперепитування, відлуння, реформулювання та питання з експліцитним модусом.
164
Інверсивні й перифрастичні позитивні власне-питальні побудови з імпліцитним
і експліцитним модусом скеровуються мовцем на можливу негативну відповідь.
Інтонаційні, інверсивні та перифрастичні невласне-питальні конструкції
є орієнтованими, оскільки в них наявні модалізатори, які змінюють їхню
ілокутивну силу, націлюючи адресата на позитивну або негативну відповідь.
При цьому основна відмінність між інтонаційними, інверсивними
і перифрастичними побудовами полягає в тому, що в ЗПВ першого типу
допускається фокалізація як номінального, так і вербального елементів, у ЗПВ
другого типу – вербального, а у ЗПВ третього типу – фокалізація питального
звороту est-ce que.
Модалізатори, які змінюють комунікативну перспективу всіх структурних
типів власне- і невласне-питальних висловлень модального поля індикатива
і кондиціоналу розподілено на два класи: ілокутивні маркери (модальні
прислівники vraiment, évidemment, peut-être, plutôt тощо, "зайві" слова
(спецальні морфеми: n’est-ce pas, non, hein тощо, предикати думки: croire,
penser, supposer тощо; самостійні займенники: moi, toi тощо), дискурсивні
конектори (et, donc, mais тощо), специфічні для умовних ЗПВ предикати думки
(j’aurais imaginé, on dirait тощо) та ілокутивні формули з модальним значенням
спонукання до дії (vouloir, pouvoir тощо + інфінітив дієслова, pourquoi pas +
дієслово в інфінітиві або умовному способі).
Усі модальні прислівники розташовуються на модальній шкалі різного
ступеня ілокутивної сили. "Зайві" слова в постпозиції створюють
"кумулятивний ефект", тобто континуум питання – розповідь. Конструкції
з препозитивними модалізаторами-морфемами, а також із самостійними
займенниками-зайвими словами характеризують власне-питальні висловлення.
Конектори орієнтують власне-питальні і невласне-питальні побудови на зміну
аргументативної ролі співрозмовника згідно з інтенцією адресанта. У ЗПВ
виявлено такі типи конекторів: приєднувальні (et), аргументативні (mais,
pourtant, au contrairе), пояснювальні (parce que), конектори умовності (si),
висновку (donc, alors), презентативи (c’est...qui/que, voilà).
165
Уживання заперечення у ЗПВ є продуктивним засобом спрямування
питання на передбачувану відповідь. У власне-питальних заперечних ЗПВ
реалізується предикативне заперечення, що становить складову частину
пропозиції (~ р)?, а у невласне-питальних – аргументативне заперечення ~ (р)?,
яке не входить до складу пропозиції, оскільки мовець дотримується
позитивного судження, а заперечення використовується для підсилення
ілокуції. Виокремлено такі типи заперечно-питальних висловлень: власнепитальні конструкції з предикативним запереченням, контекстуальні ЗПВ,
невласне-питальні побудови з аргументативним запереченням, поляризовані
(з маркерами позитивної або негативної полярності: rien, personne, plus, aussi,
faire mieux, неозначені артиклі тощо), обмежені (ЗПВ, які підлягають
обмеженню прислівниками pas très, pas tellement, pas assez, pas trop, тощо),
екзистенційні ЗПВ (з екзистенційними конструкціями il y a, c’est тощо), ЗПВперемикачі розповіді.
Усі розглянуті типи ЗПВ модального поля індикатива і кондиціоналу
характеризуються різним ступенем когнітивного дефіциту мовця. До питань
із повним когнітивним дефіцитом віднесено біполярні власне-питальні
конструкції, невласне-питальні висловлення з імплікованою модусною
частиною, ЗПВ у темпоральному кондиціоналі з імплікованою модусною
частиною, ЗПВ у гіпотетичному кондиціоналі з конектором умовності si
з експлікованою диктумною частиною та експлікованим або імплікованим
модусом, ЗПВ у кондиціоналі пом’якшеного бажання без вторинної орієнтації.
До питань неповним когнітивним дефіцитом зараховано всі власнеі невласне-питальні конструкції з експліцитними поляризаторами
і модалізаторами та складнопідрядні загальнопитальні висловлення з умовним
конектором si. З-поміж ЗПВ із фіктивним когнітивним дефіцитом виділено
орієнтовані власне-питальні конструкції з імпліцитним або експліцитним
модусом (перепитування, відлуння, реформулювання) та ЗПВ-перемикачі
розповіді другого типу.
166
Отримані результати не вичерпують проблематики цього дисертаційного
дослідження. Подальше вивчення загальнопитальних висловлень у модальному
полі індикатива і кондиціоналу в аспекті інтеграції мовних форм у мовленнєву
діяльність та визначення ролі маркерів модальності у зміні ілокутивної
орієнтації загальних питань є перспективним у галузі теоретичної граматики,
теорії інтегративної прагматики та комунікації. Предметом майбутніх студій
можуть стати комунікативні варіації модальних форм індикатива
і кондиціоналу, оскільки це дозволить більш глибоко висвітлити синтаксичні,
семантичні й прагматичні відношення у питально-відповідних конструкціях.