ІДЕЙНІ ТА ПОЛІТИКО-ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису
УДК 329.14

ШВЕЦЬ Олена Євгенівна

ІДЕЙНІ ТА ПОЛІТИКО-ПРАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ

спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор філософських наук, професор
ВОРОНКОВА Валентина Григорівна

Запоріжжя
2003

Зміст
стор.
Вступ 3
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДВАЛИНИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ 11
1.1. Еволюція політико-ідеологічних і партійних засад європейської соціал-демократії 11
1.2. Політична, економічна, соціальна демократія як напрямки розвитку
соціал-демократичної ідеології та практики 27
1.3. Методологічні засоби політологічного аналізу соціал-демократії 61
РОЗДІЛ 2. ІДЕОЛОГІЯ ТА ПОЛІТИКО – ПРАВОВИЙ ДОСВІД
СУЧАСНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЇ 74
2.1. Ідеологічний плюралізм та національні відмінності соціал-демократії 75
2.2. Суспільно-політичний досвід та державотворча діяльність соціал-
демократії 105
РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ І ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ 142
3.1. Традиції європейської соціал-демократії в контексті українських
етичних цінностей 142
3.2. Ідеологія і політико-правова практика соціал-демократії в сучасній
Україні 180
Висновки 208
Список використаних джерел 216

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасна політична думка в Україні активно досліджує проблеми соціокультурного реформування українського суспільства під кутом зору необхідності національного відродження, а також входження в інтеграційні процеси європейського простору. Соціально-економічні, політичні, ідеологічні і духовно-культурні перетворення вимагають теоретичної і практичної розробки цивілізаційних важелів, які б сприяли становленню правової демократичної соціальної держави. Всебічний аналіз соціал-демократичної ідеології показує, що вона є загальносвітовим прогресивним явищем. Саме тому перед вченими-суспільствознавцями стоїть завдання аналізу сучасної соціал-демократичної ідеології, практична актуальність якої зумовлена необхідністю утвердження політичної, економічної, соціальної, міжнародної демократії.
Актуалізацію даної проблеми в постсоціалістичних країнах можна пояснити тим, що соціал-демократична парадигма стала однією з провідних суспільно-політичних течій ХХ століття, ідеали якої стали основою демократичних змін і розвитку громадянського суспільства. Науковий інтерес до соціал-демократії можна пояснити тим, що її парадигма є життєздатною і соціально ефективною центристською політичною ідеологією, однією з магістральних ліній трансформації суспільства.
Вітчизняна політологічна наука активно осмислює нову унікальну соціокультурну й духовну ситуацію, сучасні модернізаційні процеси українського суспільства, в контексті яких переглядається класична спадщина марксизму. На цьому тлі зростає інтерес до правової соціальної держави, економічної, політичної і соціальної демократії, громадянського суспільства, формування еліти тими чинниками, з якими небезпідставно повя’зується поступ у майбутнє. “Емпіричною” формою актуальності й теоретичної значущості може слугувати соціал-демократична ідеологія як теорія парадигмальної зміни основ ідентичності, соціальної когерентності, необхідної для розвитку сучасного суспільства.

Зв’язок робити з науковими програмами, планами, темами. Тематика даного дослідження відповідає Координаційному плану науково-дослідних робіт Міністерства освіти і науки України - “Українська політична антропологія як гуманістичний чинник державотворення в Україні” (№ 0100V004905) – 2000-2002рр. і “Формування і розвиток гуманістичного менеджменту в Україні і його вплив на розвиток людського потенціалу” – 17-1д/2003 (2003-2005рр.), узгодженою з тематикою досліджень соціально-гуманітарних кафедр Запорізької державної інженерної академії.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є осмислення сучасного стану соціал-демократії, з’ясування її соціальної місії і функцій, які вона виконує в різних вимірах соціуму. Виходячи з мети дослідження поставлені такі завдання:
- провести аналіз методологічних засад сучасної соціал-демократії та з’ясувати специфіку концептуальних підвалин;
- здійснити рефлексію над класичним дискурсом європейської соціал - демократії з метою виявлення трансісторичних підстав функціонування базових цінностей – свободи, справедливості, солідарності, демократії;
- виявити методологічні засоби аналізу політичного дискурсу соціал-демократії;
- розкрити соціальний механізм соціал-демократії в контексті історичних типів соціальності – політична, економічна демократія, соціальна демократія;
- дослідити специфіку соціал-демократизму як політичної ідеології в її взаємозв’язку з іншими соціально-політичними течіями та рухами, з’ясувати ідеологію та політико-правовий досвід;
- проаналізувати сутність і внутрішню логіку еволюції соціал-демократії від її первинних форм до сучасного стану, ідеологічне розмаїття;
- виявити головні риси соціал-демократичного образу соціальної дійсності в контексті суспільно-політичного досвіду соціал-демократичних партій;
- проаналізувати традиції української соціал-демократії, особливості її формування в посткомуністичному українському просторі, виявити її типи та характерні ознаки і на цій підставі окреслити стратегію формування соціал-демократичного спрямування політики в сучасній Україні;
- з’ясувати місце і роль соціал-демократії в контексті вирішення завдань соціальної трансформації і формування нової політичної ідеології України;
- виявити й критично оцінити основні риси соціал-демократичного соціального порядку в сучасній Україні.
Об’єктом дослідження виступає соціал-демократія як багатовимірне соціальне явище – фактор суспільно-політичного розвитку і сукупність соціальних цінностей поліфункціонального світоглядного характеру.
Предметом дослідження виступають ідейні та політико-практичні засади діяльності соціал-демократії, а саме: політична, економічна, соціальна демократія, закономірності їх виникнення, будови (структури), функціонування соціал-демократії як явища, що природно виникає на певному етапі розвитку суспільства.
Ступінь наукової розробки теми. Узагальнюючий огляд тлумачень моделей соціал-демократії (африканський і гільдійський соціалізм, демократичний та інтеграційний, кооперативний і муніципальний, самоуправлінський і неосоціалізм, фабіанський, функціональний, екологічний і етичний соціалізм), що використовуються в межах західної спадщини, підводить до висновку про їх розмаїття і суперечливість. Звідси підвищений інтерес до ідеології соціал-демократизму, оскільки серед звичайного переліку політичних ідеологій її виокремлює відсутність претензії на глобальність і жорстку нормативність.
Теоретичні підвалини соціал-демократії були закладені ще Е.Бернштейном у праці “Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії”(1899), в якій обґрунтовується теза про здатність капіталізму до саморозвитку. Згідно з його вченням, багатоманітність форм власності і форм економічної діяльності зумовлює високий ступінь соціальної диференціації західного суспільства, виникнення нових соціальних груп, у тому числі середнього класу як соціальної передумови політичної стабільності.
Важливим внеском міжнародної соціал-демократії в політичну і практичну сфери суспільства є концепція “соціальної держави”. В політичній та юридичній науках спостерігається швидке зростання інтересу до осмислення проблем, серед яких “правова держава”, “демократичне суспільство”, “громадянське суспільство”, “соціальна демократія”, чому сприяють ґрунтовні праці українських вчених і політиків – Ю.Шемшученка, І.Курас, В.Погорілка, В.Авер’янова, В.Цвєткова, В.Селіванова, В.Копейчикова, В.Бабкіна, О.Бабкіної, А.Сіленко, В.Медведчука, О.Мироненко, В.Шаповал, О.Лавріновича, В.Литвина, Є.Марчука.
Політична система суспільств, що йдуть шляхом соціал-демократизму (Швеція, Австрія, Іспанія, Фпанція Норвегія, Швейцарія, Німеччина тощо), базується на принципах суспільного макроконсенсусу, розподілу влади, соціального партнерства і компромісу політичних сил.
Політична практика та ідеологія соціал-демократії сформувала образ політичної культури, в основі якого певний розумний смисл, реалізм, терпимість, демократизм, чесність у політичній боротьбі, схильність до компромісу і суспільного консенсусу. Вперше у політичній практиці соціал-демократія змогла підкорити політику моральним цінностям свободи, гуманізму, справедливості. Боротьба за гуманізацію системи суспільних відносин орієнтує політичну ідеологію соціал-демократії на реалізацію інтересів індивіда. Сьогодні у працях Г.Касьянова, С.Рябова, А.Арнольдова, А.Агаєва, В.Бебика, В.Ребкало, Л.Кривеги, Л.Ткачової, Г.Шевчука, В.Даниленка, М.Коновалова, А.Боднара робляться перші спроби вивчення типології політичної ідеології і культури в умовах сучасної соціально-політичної трансформації суспільства.
Вихідною теоретико-методологічною базою дослідження виступає теорія гуманістичного дискурсу, що розробляється таким вченими, як В.Андрущенко, І.Бичко, І.Бондарчук, М.Вівчарик, В.Воронкова, О.Черниш, В.Кремень, В.Корнієнко, М.Михальченко, М.Мокляк, І.Оніщенко, Д.Видрін, Б.Гаврилишин, А.Єрмоленко, О.Лазаренко, В.Пазенок, В.Жадько, В.Полохало, В.Потульницький, Є.Бистрицький, Ф.Рудич, П.Ситник, Л.Шкляр, Ходаківський М.Д.
Автор використовує основний зміст концептуального опанування соціал-демократії провідними західними авторами, серед яких: В.Айхлер, Л.Нельсон, Е.Бернштейн, К.Каутський, Г.Вайєсер, А.Бабель, Р.Люксембург, О.Бауер, А.Адлер, К.Ренер, Г.Генрі-Герман, Г.Геккхман, А.Арндт, В. фон Кнорінген, Е.Ренан, С.Міллер, Х.Хесс, Т.Майер, П.Глотц, Г.Шван, Е.Еплер, В.Брандт, К.Шмід, У.Хіммельстранд, Р.Шпрінгер, Н.Боббіо, С.Хеймен, К.Росселі, М.Сальвадорі, П.Сайд, А.Кру, А.Турен, К.Шумахер, О.Лафонтен та ін.
Методологічна основа дослідження. Джерельну базу дослідження складає концепція соціал-демократії, що являє собою загальноцивілізаційне явище, своєрідну “цивіліософію”, завдяки якій людство здійснює перехід до прискореного розвитку, досягаючи ефективності, відкритості, емансипованих умов існування як окремих людей, так і соціальних груп. Методологічну основу дослідження складає сукупність засобів і прийомів наукового пізнання, до яких належать як загальнонаукові (діалектичний, системний, структурний, функціональний), так і спеціальні методи (формально-юридичний, порівняльний, політичного моделювання, прогнозування). Використання системного методу дозволило розглянути соціал-демократію як цілісну систему поглядів на людину, суспільство, державу; застосування структурного методу дало можливість виявити стійкі взаємозв’язки між її складовими елементами – економічною, політичною і соціальною демократією; функціональний метод сприяв визначенню основних якостей і призначення соціального механізму соціал-демократії та її впливу на суспільно-політичні відносини. Використання формально-юридичного методу дозволило дослідити основні форми забезпечення прав і свобод в умовах правової, соціальної, демократичної держави; метод компаративістики дав можливість порівняти суспільно-політичні парадигми сучасності та розробити напрямки подальшого вдосконалення механізму втілення соціал-демократичних цінностей в життя; метод політичного моделювання та прогнозування – передбачати паралельний розвиток суспільно-політичних процесів в Україні; метод синергетики – націлити на співробітництво політичних партій, течій, рухів.
Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні політологічної концепції ідеологічних та практичних засад соціал-демократії як системи змістовно-ціннісних характеристик, що забезпечують вплив на різноманітні сфери демократії – політичну, економічну, соціальну, якісні перетворення яких детермінують становлення нової політичної ідеології, що направлена на вироблення цивілізованих важелів управління, подолання дезінтеграційних процесів. В ході дослідження були отримані такі результати:
- визначена сутність соціал-демократії як органічної складової загальноцивілізаційного вектору соціально-політичної емансипації людства, що забезпечує йому можливість прискореного й ефективного розвитку, покликаного до життя, руйнацією примусової соціальності з високим ступенем інтегрованості людини в соціумі та жорсткими системами соціального контролю;
- обґрунтована еволюція соціал-демократії від первинних поглядів до сучасних ідей, в контексті яких вона розглядається як серцевина емансипаторської метаідеології розвитку;
- виявлені основні форми реалізації соціал-демократії: а) економічна – пов’язана з демократизацією всього господарського економічного механізму; б) політична – функціонування громадянського суспільства та його політико-правового інструмента – держави; в) соціальна – створення умов побудови соціальної держави, досягнення соціального партнерства, наповнення демократичним змістом всіх сфер суспільного та індивідуального життя; г) міжнародна – зміни в характері міжнародних зв’язків, посилення глобалізації як основної тенденції сучасності;
- розкрито соціальний порядок соціал-демократії, який забезпечує належну якість функціонування соціальних інститутів, певний спосіб їх інтерпретації;
- доведено, що соціал-демократична ідеологія формує гуманістичний соціум, модернізує суспільство, пожвавлює його розвиток, робить світ відкритим і цілісним;
- доведено, що для соціал-демократичної парадигми головними є відносини моралі та права, що посилює виховний потенціал всієї суспільної системи, дає змогу реалізувати етичні та екологічні імперативи, забезпечує цивілізаційну єдність життєдіяльності соціуму;
- обґрунтовано вироблений європейськими соціал-демократами механізм самоналаштування суспільства зсередини, а саме: соціальне партнерство, соціальний консенсус, соціальна держава, соціальний контроль, соціальна спрямованість на досягнення всебічного прогресу;
- визначено специфіку соціального пізнання соціал-демократії за допомогою методів соціального гуманізму; дієвість соціальної політики, спрямованої на забезпечення й підвищення добробуту громадян, досягнення ефективного функціонування суспільства, здатного реалізувати різнобічні інтереси людини;
- розкрито сутнісні засади соціал-демократії, серед яких свобода, справедливість, солідарність постають як визначальні чинники в здійсненні потреб людства в усіх сферах життя, а також як принципи самореалізації та самоактуалізації людини.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дослідження можуть використовуватися для створення сучасної теорії політичних ідеологій, а також у справі практичного опрацювання антикризових стратегій – як з точки зору ідеологічного супроводження реформ на загальнодержавному рівні, так і у формуванні регіональних антикризових заходів.
Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані для розробки спецкурсів із політичних наук; у навчальному процесі при викладанні курсів теорії держави і права, політології, соціальної філософії, культурології, філософії політики, етики, при підготовці відповідних розділів підручників та навчально-методичних матеріалів різного навчально-освітнього спямування. Концептуальні ідеї та окремі положення роботи можуть використовуватись у процесі підготовки фахівців у галузі державного управління, в ході розробки моделей конкретних соціальних технологій з метою формування демократичної освіти, у виховній роботі з метою підвищення рівня правової культури та правосвідомості, активізації громадянської активності на рівні місцевої (територіальної) спільноти й регіону.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що основні теоретичні положення та висновки, своєрідне концептуальне усвідомлення проблем соціальної, економічної, політичної та міжнародної демократії можуть бути використані для розбудови української державності, становлення людини як суб’єкта державотворчих процесів, утвердження гуманістичної компоненти в суспільно-політичному житті сучасної України, в процесі змістовної перебудови наявної дійсності в контексті вселюдських цінностей.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні результати і висновки дисертації доповідались на засіданнях кафедр філософії та управління персоналом Запорізької державної інженерної академії, засіданнях міського політичного клубу (1999-2002 рр.), науково-практичних семінарах кафедри, а також: на Республіканській науково-практичній конференції „Проблеми становлення цілісної особистості на межі ХХІ століття” (13-14 грудня 1999 р., м.Запоріжжя); Міжнародних науково-практичних конференціях: „Гуманітарна культура менеджера ХХІ століття” (14-15 грудня 2000 р.), „Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі” (9-10 лютого 2001, м.Київ), „Глобалізація та регіоналізація господарства в Європі на початку ХХІ століття” (травень 2001 р., Польща, м. Закопанє), „Глобалізм очами сучасника: блиск та убозтво феномена” (26-27 вересня 2002 р., м.Суми); Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях: „Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (31 травня 2001 р., м.Запоріжжя), „Філософська і політична антропологія: місце людини у посттоталітарному соціумі” (6-7 грудня 2001 р., м.Запоріжжя), „Україна irredenta”: ідейна спадщина Юліана Бачинського і сучасна Україна” (4 жовтня 2002 р., м.Тернопіль), „Українська політична антропологія як гуманістичний чинник державотворення в Україні” (9-10 жовтня 2002 р., м.Запоріжжя).
Основні положення та висновки дослідження оприлюднені в 9 публікаціях автора, з яких 4 – фахові.
Структура дисертації відображає логічну послідовність етапів дослідження феномена соціал-демократії, його характер, специфіку і складається із вступу, трьох розділів і семи параграфів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи 230 сторінок, список використаних джерел містить 242 найменування, з них 67 іноземними мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Розгляд соціал-демократії як багатовимірного історично обумовленого явища в політичному житті суспільства доводить, що соціал–демократія другої половини ХХ ст. впливає на всю сукупність соціальних процесів, які визначають глобальний суперечливий розвиток сучасного людства, безперечних рис універсалізму. Намагаючись опанувати невичерпну складність сучасного суспільно-політичного життя, автор мав за мету осягнути сутність соціал-демократії як соціокультурного феномена, визначити її суперечливість і динамічність, місце і роль у сучасному політичному житті України, проаналізувати сутність внутрішньої еволюції соціал-демократії від її первинних (класичних) форм до сучасного стану, виявити головні риси, властиві демократичному образу соціальної дійсності, з’ясувати причини довготривалості та життєвої сили соціал-демократичних традицій, обгрунтувати специфіку соціал-демократії як політичної ідеології в її взаємозв’язку з іншими ідейно–політичними течіями та рухами. Реалізація поставлених завдань дозволила отримати певні висновки.
1. Європейська соціал–демократія є багатовимірним соціополітичним явищем, серцевиною певного світогляду – демократичного соціалізму, який є основою політики багатьох провідних держав світу. Так, в таких провідних державах Заходу, як Великобританія та Німеччина, соціал-демократи в другій половині 90-х років повернулися до влади і займають керівні позиції, а деякі країни колишнього комуністичного простору формують свою державність на соціал-демократичних засадах (Чехія, Польща та інші).
Соціал-демократична політика сприяє подоланню криз, здійсненню докорінних трансформацій в житті народів, а соціал-демократичні організації перетворюються на партії трудящих, що прагнуть до солідарного суспільства. Багатовимірність соціал-демократії як цивілізаційного явища знаходить свій вияв у тому, що вона репрезентована такими формами: образ і стиль мислення, форма політичного і філософського світогляду, різновид соціальної теорії, форма політичної ідеології, сукупність соціальних цінностей – свободи, справедливості, солідарності, рівності, що набувають стабільності і перспективності, утверджують буття людини як найвищої цінності. Соціал-демократична політична ідеологія являє собою систему цінностей певного суспільства, що легітимізує соціальний порядок, є ціллю й орієнтиром для демократичних політичних дій, базується на теоретико-методологічних принципах об’єктивізму, логічного й історичного аналізу, детермінізму, аналогії. Для соціал-демократії саме демократія є тим мірилом, за допомогою якого можна регулювати класовий антагонізм, не вдаватись до насилля і революційних формул, проаналізувати зміни, що відбулися в соціал-демократичній ідеології. Політична ідеологія соціал-демократії як комплекс ідей, система поглядів на владу, державний устрій і способи їх регуляції може розглядатися як певна форма інтеграції політичної свідомості на рівні групових, класових, міжнаціональних інтересів, як форма інтегрованої свідомості чи як “надбудова” над суспільною психологією.
2. У дослідженні доведено, що соціал-демократія виступає як фактор розвитку, сукупність певних демократичних цінностей загальноцивілізаційного масштабу – правової соціальної держави, громадянського суспільства, прав і свобод людини і громадянина, демократизації суспільства, визнання високого статусу етичного ідеалу соціалізму в формуванні цілісних критеріїв суспільного прогресу. Соціал-демократія уособлює вектор соціалізації суспільства, досягнення соціального консенсусу і злагоди, більш прискореного й ефективного розвитку, виявлення індивідуальних форм самовираження, де стверджує себе індивідуальність у своїй незалежності. Вона покликана до життя змінами соціальних зв’язків між людьми, руйнацією системи примусової соціальності з високим ступенем інтегрованості людини в соціумі та жорсткими системами соціального контролю.
3. Соціально-перетворююча (креативна) роль соціал-демократії полягає в тому, що вона, ставлячи особу в центр історії, виступає соціальним механізмом впровадження реформістських проектів, впливає на соціальні групи та соціальних суб’єктів, їхні мотивації і потреби, на форми діяльності й суспільні відносини, на економіку, соціальне й духовне життя, світогляд. Вона є запорукою спроможності громадянського суспільства захищати інтереси громадян, протистояти зовнішньому тиску, відігравати роль динамічної, пошукової, інноваційної складової, що сприяє зростанню “індивідуальності”, морального переосмислення передумов “дефіциту” індивідуальності.
4. Соціал-реформістська налаштованість полягає в переконанні, що існує реальна можливість змінити суспільство в напрямку більшої відповідності соціал-демократичному ідеалові. Покликанням і головною специфічною рисою соціал-демократії із самого початку було забезпечення умов для добробуту й неутисненого існування якнайбільшої кількості людей, що відштовхувалось від аксіологічної передумови самообгрунтування індивідуального буття як вирішальної умови існування вселюдського. Специфіку сучасної соціал-демократії вбачають у яскраво вираженій соціальній складовій, у зміні точки зору на роль і функції держави в захисті і забезпеченні прав і свобод громадян як регулятивної функції політичної і соціальної демократії. Соціал-демократія зосереджується на якості соціального порядку; на засадах рівності й справедливості, що розглядаються як докорінні умови стабільності та безпеки; конституює громадянське суспільство як гаранта соціального розвитку в напрямку стабільності забезпечення соціалізму, втілення інновацій і змін, розширення простору соціальної свободи, сприяння соціальним експериментам і емансипаторським практикам.
5. Перехід до стану самостійної держави, руйнація авторитарно-бюрократичної системи, спроба утвердити на політико-правовому та державно-суспільному рівні нову модель суспільного розвитку, основними рисами якої повинні стати змішана економіка, політичний плюралізм, громадянське суспільство та соціальна правова держава. Спільність між правовою і соціальною державою полягає в тому, що обидві покликані забезпечити благо кожного окремо взятого індивіда або шляхом запровадження правових гарантій, громадянських та політичних прав особистості та встановлення чітких меж можливого державного втручання, як це робить правова держава, чи соціальною безпекою та матеріальними умовами гідного і вільного існування своїх громадян, як це робить соціальна держава, поважаючи при цьому правові норми, сприяючи гармонії суспільної досконалості, свободі безпечного розвитку кожного окремого громадянина.
6. Реалізація соціал-демократії як уособлення етичного ідеалу полягає у впровадженні в життя її основних цінностей. Свобода як ідеал не може існувати без взаємозв’язку з такими категоріями, як рівність і справедливість, адже тільки єдність свободи з рівністю та справедливістю є основою правової свободи. Свобода без всезагального масштабу та єдиної міри, тобто “свобода” без рівності – це привілей еліти, а “рівність “ без свободи – це пригнічення і “зрівнялівка” всіх. Тому категорія “справедливість” має в собі правове начало, як самовираження і самооцінка права, і, водночас, правова оцінка всього позаправового. Тому суспільна справедливість, яку культивує соціал-демократія, означає всезагальну правомірність, нерозривно пов’язану зі свободою як ідеєю права, оскільки право – це справедлива міра свободи і рівності, певна система суспільних відносин, природа яких має правовий характер.
7. Соціал-демократія виходить із того, що глибинну основу здорової соціальності складає людяність, співчуття, моральність і плекає нові виміри існування нової соціальності. Ця ситуація зумовлена тим, що розвинені суспільства досягли певного оптимуму інституціональної будови соціуму відносно головних засад соціального буття, досягаючи певного консенсусу, утверджуючи фундаментальні цінності громадянського суспільства, поступово створюючи нову соціальність, сприяючи природному соціальному розвиткові. Такий порядок поступово ставав нічим іншим, як “соціальним простором свободи”, інституціональним закріпленням умов, за яких людина конституювала свою гідність, честь, достойність, адже соціал-демократія в цілому має аксіологічну спрямованість. Визначальне критеріальне значення в цьому контексті мають показники “людського змісту” розвитку, подолання брутальних форм дискримінації, звільнення від тиранії і мілітаризму, розвиток гуманістичних засад буття. Образ сучасного суспільства в уявленні соціал–демократичних теоретиків передбачає динамічність і ефективність соціального організму, гнучкість і рухливість соціальних інституцій, які створюють режим найбільшого сприяння гуманістичним проявам суспільства, реалізації креативності людини і соціальних груп. Важливе значення має усталеність і спадкоємність суспільства, жива сила культурних традицій, відкритість майбутньому і готовність діяти заради його наближення.
8. Соціал–демократична модель сучасного західноєвропейського суспільства репрезентує своєрідний цивілізаційний “еталон” суспільства, який акумулює соціал-реформістські цінності демократичних новацій. Усі пошукові інновації соціальної матерії соціал-демократії створюють простір того, що можна визначити як “соціальний порядок”, який культивується і репрезентує певний структурний та інституціональний устрій соціальних форм (базисних структур), несе в собі загальноцивілізаційний гуманістичний потенціал, ініціює переосмислення змісту і меж кризової соціальності, сприяє позитивним змінам, які визначають не лише інтелектуально-духовну атмосферу Заходу, але й багаточисельні масові політичні рухи.
9. Проведений аналіз був неможливий без методологічного уявлення принципів і методів наукового пізнання суспільних явищ, на ґрунті яких базується пошук автентичних проектів нової парадигми соціальності, яка відповідає новому етапу формування суверенної і незалежної держави, відродженню та розвитку національної культури. Суспільство має взяти історичний урок об’єктивності зі свого недавнього минулого, який виявився в критиці соціал-демократії, політиці денаціоналізації культури, виключно негативній інтерпретації інституту приватної власності, вульгарно поверхневому розумінні сутності соціальної рівності, ставленні до держави як суто політичного інституту, що поглинає все суспільство, тотального відчуження людини від політики. У контексті політолого-проблемного аналізу сформувались контури нової моделі організації суспільного цілого на соціал-демократичній основі, виходячи з об’єктивного погляду на сутність світового історичного розвитку людства як самобутнього, урізноманітненого суб’єктами історичної дії – народами - багатобарвного процесу, якісного оновлення духовності, що сприяє прогресові суспільства; нової парадигми демократичного ідеалу, започаткованої на засадах толерантності, гуманізму, демократизму, самовизначення особистості в умовах соціально-політичної трансформації суспільства. Тому соціал–демократія розглядається як екзистенційно–антропологічний вимір соціальної організації сучасного суспільства, зорієнтований на гуманістичне розгортання духовно-інтелектуальних сил, утвердження і реалізацію ідей соціальної демократії і змішаної економіки з урахуванням екологічного фактора, значущості громадянського суспільства у державі, створення нової рівноваги між різними соціальними силами.
10. У дослідженні доводиться, що соціал-демократична істина передбачає наступне: а) практика здійснення певного (бажаного) суспільного феномена є принциповою діяльністю; б) творення нового в суспільному бутті відбувається відповідно до загальної (раніше сформульованої) соціальної мети; в) альтернативність ідей та шляхів щодо суспільних зрушень (завжди є плюралістичною); г) раціональне осмислення (вивірення) дій кожного конкретного кроку в діяльності здійснення; д) добру волю діяльнісного людського “Я” на сприйняття сутності; е) соціальні зміни ментально-культурної складової “соціального організму”, якому пропонується соціальна мета.
11. Основними складниками сутності держави, яку репрезентує соціал–демократія, є:
- цілісна системність, що ґрунтується на саморозвитку, самоорганізації, самоуправлінні, відкритості;
- достатня розвиненість, динамічність політичного та громадянського суспільства при чіткому розподілі сфер впливу, толерантному співвиробництві;
- розумно налаштована конструкція по вертикалі та горизонталі влади, що ефективно співпрацюють;
- визнання суспільною свідомістю та культурою ринкових відносин вимоги раціональності як формотворчого принципу суспільного буття та життєдіяльності людини;
- запровадження у дійсності суспільного буття сприятливих передумов реалізації людського “Я” для творення власної життєдіяльності.
12. Ключовою тенденцією світового розвитку на рубежі XXI століття є глобалізація, сутність якої полягає в різкому розширенні й ускладненні взаємозв’язків і взаємозалежностей як людей, так і держав, що відбивається на процесах формування планетарного інформаційного простору, світового ринку капіталів, товарів і робочої сили, в інтернаціоналізації проблем технологічного впливу на природне середовище, міжетнічних і міжконфесійних конфліктах та безпеці. Передумовами процесів глобалізації стали інформаційна революція, яка забезпечила технічну базу для створення інформаційних мереж; інтернаціоналізація капіталу і загострення конкурентної боротьби на світових ринках; дефіцит природних ресурсів; демографічний вибух, а також посилення техногенного навантаження на природу і розповсюдження зброї масового знищення, що збільшує ймовірність загальної катастрофи. Суттєва розбіжність у поглядах соціал-демократів, з одного боку, і лібералів та консерваторів – з іншого, спостерігається хіба що у тлумаченні меж поширення демократії: перші вважають, що вона повинна поширюватися на всі сфери суспільного життя, включаючи економіку, останні виступають за обмеження її сферою політичного життя. Спільною рисою еволюції ідеологій лібералізму, консерватизму, соціал-демократизму є посилений пошук світоглядних і моральних засад функціонування сучасного суспільства, шляхів виходу з духовної кризи, в яку потрапила сучасна цивілізація.
13. Відмінності у темпах перетворень у Західній та Східній Європі, а отже, і в тривалості основних фаз посткомуністичної трансформації в окремих країнах зумовлені ступенем підготовленості суспільства до політичних, економічних та ідеологічних змін, а саме:
- тривалістю комуністичного режиму і ступенем ліквідації усіх проявів приватної власності та громадянського суспільства;
- рівнем політичного та економічного лібералізму, що дозволявся комуністичною владою ряду країн в останні роки свого існування;
- рівнем догматизму комуністичної еліти та її відданості старому режиму;
- чисельністю нової еліти й наявності у неї політичної волі до здійснення рішучого переходу до демократії;
- ступенем консолідації суспільства навколо ідеї трансформації, розвиненістю інститутів громадянського суспільства;
- фінансово-економічним становищем країни, доступністю ресурсів;
- характером стосунків з міжнародним співтовариством;
- гостротою та складністю додаткових проблем, які доводиться розв’язувати в період трансформації, крім, власне, переходу; наявністю чи тільки становленням власної держави (і національної еліти); повноцінністю структури економічного комплексу.
Аналіз показує, що в умовах розбіжності форм і ритмів розвитку країн, народів, цивілізацій демократизація в незахідних країнах відрізняється від аналогічних процесів становлення демократії на Заході, причому не просто національно-історичним забарвленням, але й своєрідністю самого типу демократичних перетворень. Але неодемократії нового спрямування формують демократичне суспільство за відсутності нових інституцій і сліпо переносять зразки західної демократії на свій національний грунт, тому слід постійно перевідкривати заново принципи демократичного облаштування відповідно до історичних традицій країни, її культури і вимог сучасного світу.

Список використаних джерел

1. Бернштейн Э. Социальные проблемы. М., 1901.
2. Бернштейн Э. Возможен ли научный социализм // Политические исследования. – 1991. - №2.
3. Бернштейн Э.Насколько научен “научный социализм”?//Новое время,1991.-№3
4. Bernstein E. Die Voraussetzungen des Sozialismus und die Aufgaben der Sozialdemokratie.–8.Aufl., Neusatr d.1921 erschienen 2.Aufl.–B.:Bonn,1984.–234S.
5. Каутский К. Материалистическое понимание истории. Т.2. Государство и развитие человечества. – М. – Л.,1931. – 459с.
6. Kautsky K. Diktatur des Prletariats. – Wien, 1918. – 63S.
7. Каутский К. Социализм без диктатуры // Новое время. – 1990. – №28.
8. Bauer Otto. Ukrainska socyalna demokracya // Naprzod.–Krakow, 1912.– №6.
9. Бауер О. Інтернаціонал націоналістів / Огляд соціалістичної преси // Наш Голос. – 1911. – Ч.5. – 300с.
10. Renner Karl. Staat und Nation. – Vienna, 1899.
11. Renner Karl (Rudolf Springer). Grundlagen und Entwiclungen der Osterreichsch-Ungarischen Monarchie. – Vienna – Leipzig, 1906. – 300p.
12. Adler M. Kant und Marxismus. – B., 1925.
13. Adler A. Praxis und theorie der Individualpsychologie, - Münch., 1920.
14. Хоркхаймер М., Адорно Т.В. Диалектика Просвещения. – М.: СПб Медиум, Ювента, 1997.
15. Фромм Э. Пути из больного общества // Мир философии. Ч.2 М.: 1991.
16. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: 1990.
17. Фромм Э. Иметь или быть? – М.: Прогресс, 1986.
18. Маркузе Герберт. Разум и революция. Гегель и становление социальной теории / А.П. Шурбелев (пер.с англ.). — СПб. : Владимир Даль, 2000. — 541с.
19. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. – М.: 1988.
20. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості. Дослідження категорії громадянське суспільство. – Львів,2000. – 200с.
21. Гоббс Т. Сочинения. В 2-х т. М., 1989-1991 (Т.1, 1989. Т.2, 1991).
22. Локк Дж. Сочинения. В 3-х т. М., 1985-1988.
23. Локк Дж. Два трактата о правлении. // Соч.: в 3-х т. – М., 1988.
24. Монтескье Ш.Л. Избранные произведения. –М.: 1955.
25. Руссо Ж.Ж. – Трактаты. – М.: 1969.
26. Дюркгейм Э.О разделении общественного труда. Метод социологии.– М.:1991.
27. Kelsen. Der Soziologische und der Juristiche Staatsbegriff. – 300p.
28. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам // Давид Юм. Соч.: в 2т. – М.: Мысль, 1965. – Т.1.
29. Юм Д. Исследования о человеческом разумении // М.: Прогресс, 1995.
30. Franklin, B.: The Papers of Benjamin Franklin, ed. L.W. Labaree et al. 23 vols. New Haven, Conn.: Yale University Press, 1959.
31. Джефферсон Т. Автобиография. Заметки о штате Виргиния. – Л., 1991. – 300с.
32. Смит А. Исследование о природе и причине багатства народов. М., Соцэгиз. 1962.
33. Гете И.В. Избранные произведения. В 2-х т. Т.2. – Спб: РЕСПЕКС, 1997. – С. 200-208.
34. Дидро Д. Сочинения . В 2-х т. –М.: 1989.
35. Воронкова В.Г. Философия. Курс лекцій. – Запорожье: Павел, 2000. - 350с.
36. Кант И. Критика чистого раз ума // Соч.: В 6т. – М.: 1964.- Т.3.
37. Кант И. Сочинения. В 6-ти Т. М., 1963-1966.
38. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова // Маркс К., Енгельс Ф. Вибрані твори: У 3-х т.– Київ:Вид-во політлітератури України,1996.–Т.1.–590с.
39. Маркс К. Капітал. Т.1 // Маркс К., Енгельс ф. – Твори. – Т.23.
40. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Полн. Собр. Соч. – Т. 23.
41. Енгельс Ф. Революція і контрреволюція в Німеччині // Маркс К., Енгельс Ф. Вибрані твори: У 3-х т. – Київ:Вид-во політлітератури України, 1996.– Т.1 – 590с.
42. К.Маркс, Ф.Энгельс. Манифест Коммунистической партии // К.Маркс, Ф.Энгельс. Соч. – Т.4.
43. Ленин В.И. Государство и революция // Ленин В.И. Избранные произведения : в 3-х т. – М.: Политиздат, 1980. – Т.2. – С.227-324.
44. Ленин В.И. Диалектика природы. – Полн. Собр. Соч. – т.15.
45. Ленин В.И. Марксизм и эмпириокритицизм. – Полн. Собр. Соч. – Т.18.
46. Бодуен Жан. Політологія. – Київ: “Основи”, 1995. – 174с.
47. Економічна енциклопедія: Утрьох томах. Т.1 / Редкол. С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864с.
48. Федорченко В.М. Ренесанс бернштейніанства в сучасній соціал-демократії (причини, сутність, еволюція) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Київський нац.ун-т ім. Т.Шевченка. – Київ, 2001. – 20с.
49. Bauer Otto. Die Nationalitatenfrage und die Socialdemokratie. – Vienna, 1907.
50. Ирхин Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В. Политология: Учебник. – М.: Юристъ, 1999. – 511с.
51. Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Генеза, 1997. – 400с.
52. Бичко І.В. Свобода як спосіб детермінації духовності.// Матеріали ІV Міжнародної науково-теоретичної конференції “Людина: дух, душа, тіло”. – Суми, 21-22 грудня 2000 р. – С.152.
53. Мысливченко А.Г. Западная социал-демократия: тенденции обновления и модернизации // Вопросы философии. – 2001. - №11. – С.3-4.
54. Aims and tasks of Democratic Socialism: The basic principles of the Democratic Socialism adopted by Social. International at the Socialist International Congr. at Frankfort in 1951 // The Basic principles of Democratic Socialism adopted by the Social. International at Frankfort in 1951 and Oslo in 1962. – L., 1962. – P. 1-9.
55. Бондарчук И.А. Критика современных буржуазных концепций (методологические аспекты). Монография. – К.: Вища школа, 1982. – 96с.
56. Шапиро И. Переосмысливая теорию демократии в свете современной политики // Полис. – 2001. - №4. – С.27-36.
57. Эйзенштадт Ш.Н. Парадокс демократических режимов: хрупкость и изменяемость (1) // Полис. – 2002. №2. – С.67-81.
58. Політологія: Підручник для вищ. навч. Закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю.І.Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В.І.Полуріза.– Київ: Альтепрес, 2002 – 612с.
59. Brandt W. Über den Tag hinaus. Eine Zwischenbilanz.–2Aufl.–Hamburg, 1974.– 552S.
60. Grundsatzprogramm der Sozialdemokratischen Partei Deutschlands: Beschlossen vom Ausserordentlichen Parteitag der Sozialdemokratischen Partei Deutschlands in Bad Godesberg vom 13. bis 15. Nov. 1959/Hrsg.:Vorstand der SPD.–Bonn, – 32 S.
61. Швец Е.Е. Гражданское общество и правовое государство: политологический дискурс // Держава і право. Випуск 9.-Київ: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001.- С.517-528.
62. Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і суспільство // А.Колодій, В.Харченко, Л.Климанська, Я.Космина. – К.: Ельга –Н-Центр, 2000. – 584с.
63. Костенко О.Б. Діалектика свободи як засада праворозуміння (філософсько-правове есе) // Держава і право. Випуск 11. – Київ: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 600с.
64. Воронкова В.Г., Ясыр Н.Д. Либерализм: история, философия и современность.– Донецк, 1993. – 20с.
65. Dahl R.A. Democracy and its Critics. New Haven, 1989. – 498 Р.
66. Бабкін В.Д. Проблема соціальної держави в сучасній Україні. В кн.: Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – К.: Видавництво Українсько-фінського інституту менеджменту та бізнесу, 1999.
67. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства. Україна і світ на зламі тисячоліть. – Київ: Видавничій центр “Академія”, 1999. – 240с.
68. Три взгляда на государство: христианские демократы, либералы, социал-демократы. Сборник обзоров. – М.: ИНИОН. – 1992. – 164с.
69. Grundsatzprogramm der Sozialdemokratischen Partei Deutschlands.– Bonn,1989.–56 S.
70. Головко Б.А. Філософська антропологія. – Київ: ІЗМН, 1997. – 240с.
71. Доган М. Эрозия доверия в развитых демократиях // Мировая экономика и международные отношения. - 1999. - №5-6.
72. Сио К. Управленческая экономика. – М.: ИНФРА: 2000. – 671с.
73. Лейнхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительное исследование. - М., 1997. – 179с.
74. Ламперт X.Социальная рыночная экономика.Германский путь.-М.:1993 – 185с.
75. Гунасьян Г. Экономическая теория – М.: ИНФРА, 2000. – 151с.
76. Розенберг Н., Бирдуелл Л.Е. Как Запад стал богатым. Экономические преобразования индустриального мира. - Новосибирск, 1995. – 243с.
77. Гусейнов Р. История экономических учений М.: 2000 – 151с.
78. Социальный менеджмент: Учебник// Под редакцией Д.Д.Валового - М.: ЗАО “Бизнес школа” Интел-Синтез”, Академия труда и социальных отношений; 1999. - 384с.
79. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень. – К: УФІМБ, 1998. – 98с.
80. Селезнев В. Основы рыночной экономики Украины. – К: АСК, 2000. – 544с.
81. Економічна енциклопедія: Утрьох томах. Т.1 / Редкол. С.В.Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864с.
82. Перегуда Є.В. Ліві політичні доктрини на зламі тисячоліть // Держава і право. Вип.12. – Київ: 2001 – С.553-559.
83. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть). – Запоріжжя, 2000. – 176с.
84. Petty, W. (1963, 1964). The Economic Writings of Sir William Petty, ed. C.H. Hull, vols I, II, New York: Augustus M. Kelley.
85. Туган-Барановский М. Очерки из новейшей истории политической экономии и социализм. – СПб. – 1905. – 2-е изд. – С.135.
86. Економічна енциклопедія.: У 3-х томах. Т2// Ред.кол. С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”,2001. - 864 с.
87. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. М., 1978.
88. Joseph Schumpeter. Capitalism, Socialism and Democracy. 3-тє вид. (New York: Harper, 1950).
89. Філософія: Навчальний посібник  І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко, І.В.Бойченко та ін., за ред. І.Ф.Надольного.- К.: Вікар, 1999. – 624с.
90. О Вильгельме Либкнехте// Брандт В. Демократический социализм: Статьи и речи. – М., 1992. – 350 с.
91. Задачи демократического социализма// Брандт В. Демократический социализм: Статьи и речи. – М., 1992. – 350 с.
92. В борьбе за свободу обретешь ты право свое// Брандт В. Демократический социализм: Статьи и речи. – М., 1992. – 350 с.
93. Михасюк І. Державне регулювання економіки.– К.: АТІКА, Ельга, 2000, - 592с.
94. Політологія. У схемах, таблицях, визначеннях // За заг. редакцією Дзюбка І.С., Оніщенко І.Г., Левківського Л.М., Тимошенко З.І. – Київ: Вид-во Українсько-фінського інституту менеджменту і бізнесу. – 1999. – 164с.
95. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992.
96. Катаєв С.Л. Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства // Автореферат дисертації на здобуття ступеня доктора соціологічних наук. – Київ, 1998. – 32с.
97. Україна. Соціальна сфера у перехідний період. Аналіз світового банку. – К.: Основи, 1994. – 200с.
98. Кіндратець О.М. Реалізація програми західних соціал-демократів в умовах соціальної держави // Політологічний вісник, 2001. - №8. – С.360.
99. Явоненко С.О. Аксіологія практичного розуму. – Київ: Український центр духовної культури, 2000. – 182с.
100. Сирота Н.М. Политология. Курс лекций. – Санкт-Петербург: “Паритет”, 2000. – 352с.
101. Політологія. Історія та методологія // За заг. ред. проф. Ф.М.Кирилюка – Київ: Здоров’я, 2000. – 630с.
102. Політологія в Україні: стан та перспективи розвитку. – Київ: Видавництво Європейського університету, 2000. – 255с.
103. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський Д.Т. Історія філософії: Підручник. – Київ: Либідь, 2001. – 408с.
104. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навчальний посібник / Б.Попов (кер. авт. колективу), В.Ігнатов, М.Степико та ін.– Київ: Либідь, 1997.–240с.
105. Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної літератури: Монографія. – К., 2000. – 304с.
106. Colombani J.—M. Portrait du president. P.90.
107. Colombani J. Le socialistes a mi-septennat // Monde. 1984 5 janv. P.7.
108. Whiteley P. Labour party in crisis. L.; N.Y., 1983.- P.53-56.
109. Labour’s Programme for Britain 1973. L., 1973, P. 6.
110. Проблемы британской истории. – М., 1984. – С.73-90.
111. New Britain - New Partnership. L., 1985.
112. New Socialist. 1985. Febr P. 2, 9-12; Sept. P.36-38.
113. Meet the Challenge. A New Agenda for Britain. L., 1989.
114. It’s time to get Britain working again. L., 1982. P. 11, 12, 23-25.
115. Перегудов С.П. Тэтчер и тэтчеризм. М., 1996. – С.230-259.
116. Grebing H. Gesellschaftlicher Wertwandel und die Suche nach neuen Parteiidentität in der Sozialdemokratien Europas seit den 70-er Jahren // Archiv für Sozialgeschichte. Bonn, 1989. 343S.
117. Vogel H.-J. Rede des SPD-Partei und Fraktionsvorsitzenden Hans-Jochen Vogel auf dem Bundesparteitag in Bremen am 28. Mai 1991. 24S.
118. Heiman H. Ist das Emanzipationsprojekt Sozialismus endgültig gescheitert? // Perspektiven des demokratisachen Sozialismus. Bonn, 1990. ¹3. S.16.
119. Renhofer H. Unterwegs zum “Neosozialismus”?: Geht der Sozialismis seinem Ende oder einer neuen grossen Zukunft entgegen? // Zukunft. Wien. 1990. №3. S.19.
120. Bobbio N. Le ideоlogie e il potere in crisi. Firenze. 1981. P. 11.
121. Грамши А. Избранные произведения. В 3-х т. М. 1987-1989.,
122. Грамши А. Тюремные тетради. Часть первая. – М.: Изд-во политической литературы, 1991. – 560с.
123. Грецкий М. Н. Антонио Грамши - политик и философ. М. 1991. С. 64-80.
124. Salvadori M. Eurocomunismo e socialismo sоvietico. Torino. 1978. P. 27, 31.
125. Поппер К. Р. Открытое общество и его враги. Т.1.: Чары Платона. Пер. с англ. Под ред. В.Н.Садовского. – М.: Феникс, Международный фонд “Культурная инициатива”, 1992. – 448с.
126. Поппер К. Злиденність історизму. – К., 1994.
127. Роулс Д. Теория справедливости // Этическая мысль. Научно-публицистические чтения. – М.: Республика, 1990.
128. Луман Н. Типология и парадокс в самоописаниях современного общества// Соціолог. – М., 1991.
129. Россели К. Либеральный социализм. Рим. 1989. С.18.
130. Актуальные проблемы социал-демократии. Реф. сб. Вып. 2. - М.: ИНИОН, 1992. – С.100-113.
131. El Socialista. 1976. 6 dic.
132. Gonzalez F., Gerra A. Partido Socialista Obrero Espanol.
133. Bilbao. 1977. P. 28.
134. El Socialista. 1979. 6 mayo.
135. El Socialista. 1979. 27 mayo.
136. El Pais. 1987. 21 sept.
137. Воронкова В.Г. Современный французский консерватизм.—К.:Лыбидь,1990, - 132с.
138. La declaration de politique generale de M.Mauroy // Monde. 1981. 17 sept. P.6.
139. Colombani J.-CL. Le socialisme vague // Express. P., 1985. P.188.
140. Monde. 1993.20 fevr.
141. Європейська соціал-демократія: Трансформація у прогресі /За ред. Р.Куперуса, Й.Кендела/ Пер. з англ. – К.: Основні цінності, 2001. – 508с. – (Сер. “Сучасна думка”).
142. Наша газета +. 8 марта 2002. – С.7.
143. Le Monde. 03.10.2000. – Р.9.
144. Le Point, 05.11.1999. - Р.15.
145. Le Monde. 16.09.2000. – Р.13.
146. L’Expansion. 31.08.-13.09.2000. - P.44.
147. Островская Е. Франция. // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С.89-97.
148. Financial Times. 1995.Apr.30.
149. Blair T. New Britain. My Vision of a Young Country.– London:Fourth Estate, 1996.
150. The Ekonоmist, 09.06.2001. – Р.47.
151. Перегудов С. Тони Блэр. – М., 2000. – 136с.
152. Lister R. Social cost of the Middle Britain ethos//The Guardian,25.05.2001.–Р.18.
153. Ambitions for Britain. L.2001. – Р.13; the Finanсiаl Times, 12.06.2001; the Economist, 16.06.2001. – Р.70.
154. Bergstrom V. Program och ekonomisk politik 1920 - 1988. Stockholm. 1989. S.27.
155. Adler-Karlsson G. Funktionssocialism. Ett alternativ till kommunism och kapitalism. 2 uppl. Lund. 1970. 213S.
156. Майер Т. Демократический социализм - социальная демократия. Введение. - К.: Основні цінності, 2000. – 188с.
157. Glotz P. Ausbruch aus der Wagenburg // Neue Ges. – Bonn, 1988. – Jg.35, N11. – S.1043-1046.
158. Lafontaine O. Die Gesellschaft der Zukunft: Reformpolitik in einer veränderten Welt. – 2.Aufl. – Hamburg: Campe, 1988. – 271S.
159. Данільєв А.О. Німецька соціал-демократія в контексті останніх виборів до Бундестагу в Федеративній Республіці Німеччини.// Політологічний вісник. Випуск 8. – Київ. 2001. – С.356-358.
160. Гутник В. Немецкая социал-демократия: новый центризм или безпринципный прагматизм // Мировая экономика и международные отношения. – 2001 - №6. - С.52-60.
161. Портер М. Международная конкуренция. – М.,1993. – 370с.
162. Sistеma. 1986. № 68/ 69. P.72.
163. El Pais. 1988. 15aq.
164. El Pais. 1986. 10 sept.
165. Круглый стол. Испания на грани веков. // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №4 – С.60-65.
166. Кун Т. Структура научных революцій. – М.: 1975.
167. Мельянцев В. Информационная раволюция – феномен “новой экономики” // Мировая экономика и международные отношения. – 2001.- №2. – С.3-10.
168. Пантин В.И., Лапкин В.В. Ускорение политического развития и его теоретическое осмысление //Полис. – 2002. - №2. – С.6-19.
169. Волков Ю.Г., Поликарпов В.С. Человек: энциклопедический словарь. – М.: Гардарини, 1999.- 520с.
170. W.Eichler. Socialismus als angewandte Ethik // Willi Eichlers Beitträge zum demokratischen Sozialismus: Eine Auswahl aus dem Werk. – Berlin; Bonn, 1979. – S.180.,
171. W.Eichler. Der Weg in die Freiheit. – Hannover, 1965.
172. Leonard Nelson. System der philosophischen Rechtslehre und Politik. – Leipzig, 1924.
173. Жадько В.А. Філософсько-правові аспекти Конституції України. – Запоріжжя: Дике поле, 2001. – 116с.
174. Швець О.Є. Людина як головний чинник соціал-демократії // Політологічний вісник. Вип..8.-Київ: 2001.-C.250-258.
175. W.Eichler. Der Staat als soziale Demokratie // Eichler W. Zur Einführung in den demokratischen Sozialismus. – Hrsg. Von H.Heidermann. – Bonn, 1972. – 60S.
176. W.Eichler. Die politische Rolle des Godesberger Programms: Zum zehnten Jahrerstag seiner Annahme // Willi Eichlers Beitrage zum demokratischen Sozialismus: Eine Auswahl aus dem Werk. – Berlin; Bonn, 1979. – S.180.
177. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-річчя незалежності України. Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000. – 600с.
178. Давидова М.В. Концепція прав людини і громадянина в сучасних теоріях демократії // Держава і право. Вип.13 // Київ: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. – 568с.
179. Політична система сучасної України: особливості становлення і тенденції розвитку // Редкол.: Ф.М.Рудич (голова) та ін. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – 352с.
180. Сокуренко В. Гуманістичний зміст концепції соціальної держави // Право України. – 2000. - №11. – С.21.
181. Кир’ян Т., Шаповал М. Світовий досвід застосування соціальних стандартів // Соціальний захист. – 1999 - №3 – С.66.
182. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. – М., 1969. Гэлбрейт Дж. Жизнь в наше время. – М., 1986. Україна. Людський розвиток // Звіт ПРООН, - Київ, 2000, - С.7.
183. Ледях И.А. Социальное государство и права человека (из опыта западных стран) // Социальное государство и защита прав человека // Отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: 1994. – С.29.
184. M.Chlei, J.Wagner. Freiheit, Gerechtigkeit, Solidarität: Grundwerte und praktische Politik. – Bonn: Neue Ges.,1976. – XVI, 165S.
185. Стимулы добросовестного труда и ответственность за его результаты // Под ред. проф. Орловского Ю.П. – М.: ИНИОН, 1991. – 44с.
186. Ökonomisch-politischen Orientierungsrahmen für die Jahre 1975-1985 in der vom Mannheimer Parteitag der SPD am 1975 beschlossener Fassung. – Bonn, 1975-ziff.2.6.1.
187. Propositions pour la France. Programme du PSF, adopte par la Convention Nationale du PSF le 17 janvier 1988 // Nouvelle rev. Sociale. – 1988. N1 – 42p.
188. От Женевы до Стокгольма: Материалы конгрессов Социалистического интернационала. Ч.1 реф. сб. – М.: ИНИОН, 1992. – 157с.
189. Историко-культурные основы европейской цивилизации. Сборник обзоров и рефератов. – М.: ИНИОН, 1992. – 182с.
190. Проект новой программы Социал-демократической рабочей партии Швеции. – М.: ИНИОН, 1990. – 83с.
191. Этос пердпринимательства. Научно-аналитический обзор. М.: ИНИОН, 1995. – 38с.
192. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора політ. наук. – Київ: 1999. – 36с.
193. Glotz P. Ausbruch aus der Wagenburg // Neue Ges. – Bonn, 1988. – Jg.35, N11. – S.1043-1046.
194. Алєксєєнко І.В. Місце і роль особистості в політичній системі сучасного суспільства // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук. – Київ: 1999. – 20с.
195. Müller M., Meyer T. Individualität-Kollektivität // Sozialismus. – Hamburg, 1988. – N 6. – S.54-60.
196. Майер Т. Парадигмы социализма в Европе: история и современность // Коммунист. – М., 1990. - №3. – С.111-121.
197. Lafontaine O. Die Gesellschaft der Zukunft: Reformpolitik in einer veränderten Welt. – 2.Aufl. – Hamburg: Campe, 1988. – 271S.
198. Бабкін В.Д. Державна влада і політична опозиція // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск 7. – Київ: Інститут держави і права імені В.М. Корецького, 1997. – С. 193-199.
199. Фейербах Людвиг. Избранные философские произведения. В 2т. – М., 1995. – Т.ІІ. – 942с.
200. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV-XVIII століття. – Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2000. – 472с.
201. Філософія: Підручник / Г.А.Заіченко, В.М.Сагатовський, І.І.Кальний та ін.; За ред. Г.А.Заіченко та ін. – К.: Вища школа, 1995. – 455с.
202. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. – К.: Видавництво “Генеза”, 1998. – 317с.
203. Нація і держава. Теоретико-методологічний і концептуальний аналіз. Книга 1 // За ред. Ю.Римаренка. – Київ – Донецьк: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького – Донецький ін-т внутрішніх справ України при Донецькому держ. ун-ті, 1998. – 392с.
204. Дністрянський С. Загальна наука права і політики Фрагмент// Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – 800с. – С.689-702.
205. Мала енциклопедія етнодержавознавства // НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. Редкол. Ю.І.Римаренко (відп.ред та ін.). – Київ: Довіра: Генеза, 1996. – 942с.
206. Швець О.Є. Юліан Бачинський як самостійник та творець української соціал-демократії // Вісник, Філософія, Політологія. Випуск 47.-Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002.-80 с.
207. Світова та вітчизняна етнодержавницька думка // За ред. Ю.І.Римаренко. – Київ - Донецьк: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Донецький ін-т внутрішніх справ МВС У країни, 1997. – 320с.
208. Гелен С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навчальний посібник. – Київ: Тов-во “Знання”, КОО, 1999. – 427с.
209. Франко І. Зібрання творів: у 50-ти т., 1986.
210. Франко І. Що таке соціалізм? // Збір. творів: у 50-ти т. – Т.45. – К., 1986. – 574с.
211. Іван Франко про соціалізм і марксизм. Рецензії і статті. – Нью-Йорк, 1996.
212. Українська соціал-демократія і національна державність. Матеріали регіональної наукової конференції, присвяченої 100-річчю української соціал-демократії. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – 148с.
213. М.С.Грушевський. Очерк истории украинского народа. – К.: 1990.,
214. М.Грушевський. Початки громадянства./ Генетична соціологія/. – Відень, - Прага. – 1921.,
215. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – Київ, 1991.,
216. Грушевський М.С. На порозі нової України. – К., 1991.
217. Винниченко В. Відродження нації Фрагмент// Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: хрестоматія / За ред. О.І.Семківа. – Львів: Світ, 1996. – 800с. – С.272-315.
218. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення. – Київ, 1991.
219. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз): [Монографія]. – К.: Вища школа, 1998. – 392с.
220. Воронкова В.Г.