Каранікола Олена Павлівна. Умисне вбивство заручника або викраденої людини: кримінально-правова, кримінологічна характеристика та протидія

Короткий опис

Каранікола Олена Павлівна. Умисне вбивство заручника або викраденої людини: кримінально-правова, кримінологічна характеристика та протидія.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Харків. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2015.- 216 с.

Міністерство внутрішніх справ України
Харківський національний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

КАРАНІКОЛА ОЛЕНА ПАВЛІВНА

УДК 343.9 (477)

УМИСНЕ ВБИВСТВО ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ:
КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА, КРИМІНОЛОГІЧНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ПРОТИДІЯ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Ігнатов Олександр Миколайович
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник

Харків – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1 ОБУМОВЛЕНІСТЬ ВСТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ Й ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЦЬОГО ЗЛОЧИНУ 12
1.1 Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини 12
1.2 Поняття та ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини 27
1.3 Класифікація умисних вбивств заручника або викраденої людини 34
Висновки до розділу 1 44

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНИХ І СУБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК УМИСНОГО ВБИВСТВА ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ 46
2.1 Об’єктивні ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини 46
2.2 Суб’єктивні ознаки умисного вбивства заручника або викраденої людини 63
Висновки до розділу 2 73

РОЗДІЛ 3 КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМИСНОГО ВБИВСТВА ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ 75
3.1 Загальна кримінологічна характеристика стану умисних вбивств заручника або викраденої людини 75
3.2 Особливості детермінації умисного вбивства заручника або викраденої людини 100
Висновки до розділу 3 127

РОЗДІЛ 4 ПРОТИДІЯ ВЧИНЕННЮ УМИСНИХ ВБИВСТВ ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ 131
4.1 Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на загально-соціальному рівні 131
4.2 Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на спеціально-кримінологічному рівні 144
4.3 Протидія вчиненню умисних вбивств заручника або викраденої людини на індивідуальному рівні 160
Висновки до розділу 4 172

ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 184
ДОДАТОК 213

ВСТУП

Актуальність теми. Проблема протидії злочинності є вкрай важливою для суспільства, а захист людини, перш за все, її життя і здоров’я, від кримінальних загроз є одним із першочергових обов’язків держави. Україна як цивілізована, правова, демократична держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку (ст. 3 Конституції України). У політичній та соціально-економічній ситуації, яка склалася на сьогодні в нашій державі, кримінальний закон хоча й створює певні правові гарантії захисту людини від існуючих кримінальних загроз, але не завжди повною мірою їм відповідає. За даними офіційної статистики, у цілому кількість посягань на життя людини, а також посягань на людину, які ставлять під загрозу її життя, невпинно зростає. Слід підкреслити, що зареєстровані вбивства не відображають реальної кількості цих злочинів, оскільки їх нерідко маскують під самогубства, а кількість потерпілих від убивств, як правило, статистикою не враховується. Особливе місце серед посягань на життя особи займають умисні вбивства з обтяжуючими обставинами, відповідальність за вчинення яких передбачено ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК України), зокрема умисне вбивство заручника або викраденої людини, оскільки специфіка кваліфікуючих ознак даного виду злочину вкрай підвищує його суспільну небезпечність. Таке становище потребує удосконалення чинного кримінального законодавства та розробки дієвих заходів протидії як насильницькій злочинності в цілому, так й досліджуваному злочину зокрема.
Різним аспектам проблеми кримінально-правової характеристики та протидії умисному вбивству заручника або викраденої людини приділялась увага у роботах таких вчених, як: Г. А. Аванесов, Ю. В. Александров, П. П. Андрушко, Ю. М. Антонян, О. М. Бандурка, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. В. Бородін, М. Ю. Валуйська, О. А. Герцензон, В. В. Голіна, В. О. Глушков, Б. М. Головкін, О. В. Гороховська, В. К. Грищук, Л. М. Давиденко, І. М. Даньшин, С. Ф. Денисов, Т. А. Денисова, О. М. Джужа, В. Т. Дзюба, Н. А. Дідківська, А. І. Долгова, В. М. Дрьомін, А. П. Дьяченко, В. П. Ємельянов, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, О. М. Ігнатов, О. Г. Кальман, М. Й. Коржанський, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнецова, В. М. Куц, І. П. Лановенко, Н. С. Лейкіна, О. М. Литвак, О. М. Литвинов, В. М. Мамчур, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, В. Т. Нор, Л. А. Остапенко, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, В. О. Туляков, І. К. Туркевич, П. Л. Фріс, О. М. Храмцов, П. В. Хряпінський, С. А. Шалгунова, С. Д. Шапченко, О. Б. Шигонін, О. О. Юхно, С. С. Яценко та ін. Але наукові праці з цієї проблематики містять достатньо розбіжностей в теоретичних положеннях і висновках. Аналіз правозастосовчої практики свідчить про помилки, яких припускаються при кримінально-правовій оцінці даного діяння. Крім того, незважаючи на значну увагу, що приділяється зазначеній темі, комплексне дослідження кримінально-правових та кримінологічних засад протидії такому різновиду злочинної поведінки, як умисне вбивство заручника або викраденої людини на монографічному рівні в України не проводилося.
Зазначені обставини обумовлюють актуальність теми дисертаційного дослідження, його теоретичну і практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на виконання заходів, передбачених розділом ХІІІ («Реформа системи публічного управління») Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12.03.2013 р. № 128/2013; Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8.04.2008 р. № 311, та Плану заходів щодо реалізації цієї Концепції, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 р. № 1153 (розділ 4); Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 р. № 1209-р. Тема відповідає пп. 3, 8 додатка 2 до Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 років (затверджених Наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347), а також темі наукових досліджень кафедри кримінального права та кримінології ХНУВС на 2014–2018 роки «Протидія злочинності кримінально-правовими та кримінологічними засобами» (державний реєстраційний номер 0113U008195). Тему дисертації затверджено Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 28.12.2012 р. (протокол № 10).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у наданні кримінально-правової та кримінологічної характеристики злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство заручника або викраденої людини) та розробці пропозицій щодо вдосконалення існуючої правової бази та системи заходів протидії даному виду злочину.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких основних задач:
− здійснити історико-правовий аналіз становлення та розвитку положень, якими передбачено кримінальну відповідальність за умисне вбивство заручника або викраденої людини;
− визначити та проаналізувати ознаки, притаманні умисному вбивству заручника або викраденої людини;
− провести класифікацію умисних вбивств заручника або викраденої людини;
− дослідити об’єктивні ознаки злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК;
− охарактеризувати суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК;
− надати кримінологічну характеристику умисного вбивства заручника або викраденої людини;
− дослідити особливості детермінації умисного вбивства заручника або викраденої людини;
− визначити й обґрунтувати систему заходів протидії даному виду злочину та напрямки вдосконалення існуючих.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері захисту життя людини від злочинних посягань.
Предметом дослідження є кримінально-правова і кримінологічна характеристика умисного вбивства заручника або викраденої людини та заходи протидії цьому злочину.
Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів: історико-правового – при історичному аналізі встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини (підрозділ 1.1); діалектичного – при дослідженні кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2); порівняльно-правового – при аналізі законодавства зарубіжних країн у частині встановлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці (підрозділи 2.1, 2.2, 4.1, 4.3); системно-структурного – при встановленні об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину та при проведенні відповідних класифікацій, при дослідженні відповідних кількісно-якісних кримінологічних показників даного злочину, а також системи заходів запобігання (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1, 4.1, 4.2, 4.3); формально-логічного – при дослідженні особливостей детермінації даного виду злочинів та обґрунтуванні нових положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій щодо протидії їм (підрозділи 1.2, 2.2, 3.2, 4.2, 4.3); формально-юридичного – при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони щодо умисного вбивства заручника або викраденої людини, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1, 2.2); статистичних методів збору, узагальнення та аналізу інформації – при зборі, узагальнені й аналізі відповідної статистичної інформації щодо стану злочинності в країні (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1).
Теоретичною основою дисертації є праці вітчизняних і зарубіжних учених з філософії, теорії держави та права, кримінального права, кримінології, соціології, психології, теорії управління, статистики та деяких інших наук.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України, інші чинні нормативно-правові акти, а також кримінальне законодавство інших держав.
Емпіричну базу дослідження склали дані статистичної звітності МВС України та Генеральної прокуратури України за 2002–2014 рр. щодо зареєстрованих кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених п. 3 ч. 2 ст. 115, ст. 146 та ст. 147 КК Україні, та осіб, які їх вчинили.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням кримінально-правової та кримінологічної характеристики умисного вбивства заручника або викраденої людини. Його наукова новизна полягає, зокрема, у тому, що:
вперше:
− проведено історичний аналіз розвитку національного кримінального законодавства щодо умисного вбивства заручника або викраденої людини, в результаті чого з’ясована відповідність встановлення відповідальності за даний злочин генезису національного законодавства, змінам стану злочинності та загальним підставам криміналізації;
− досліджено обумовленість установлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини. Визначено чинники, що обумовили встановлення відповідної кримінально-правової заборони, а саме відповідність аналізованої норми розвитку кримінального законодавства та підставам криміналізації;
− обґрунтовано доцільність передбачення кримінальної відповідальності за умисне вбивство особи, яка незаконно позбавлена волі, як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства;
− розроблено комплексну кримінологічну класифікацію вбивств заручника або викраденої людини з урахуванням оптимальної сукупності обраних в якості її критеріїв найбільш типових сутнісних об’єктивних та суб’єктивних ознак даного злочину (жертва злочину, особистість злочинця, форма умислу, момент виникнення умислу на вбивство жертви, мотив вчинення вбивства, домінуюча детермінація, обстановка вчинення злочину, спосіб вчинення злочину);
− досліджено стан умисного вбивства заручника або викраденої людини з урахуванням стану таких «суміжних» злочинів, як незаконне позбавлення волі та викрадення людини, а також захоплення заручника, що дозволило встановити рівень (1:5) та домінуючі фактори латентності даного злочину (фактори латентності вбивств як суміжного стану, приховування злочинів, а також фактори штучної латентності, пов’язані з неповідомленням про відповідні фактори правоохоронним органам);
− встановлено, проаналізовано та пояснено комплекс факторів детермінації умисного вбивства заручника або викраденої людини, які являють собою систему взаємопов’язаних, взаємообумовлених та взаємодіючих факторів біологічного, психологічного і соціального порядку;
− визначено специфіку системи заходів протидії умисному вбивству заручника або викраденої людини на загально-соціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівні, враховуючи коло суб’єктів протидії та їх компетенцію щодо протидії таких «первинних» в даному випадку злочинів, як викрадення людини та/або захоплення заручників;
удосконалено:
− положення кримінального законодавства в частині передбачення відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини, а саме запропоновано п. 3 ч. 2 ст. 115 КК викласти у такій редакції: «заручника, викраденої людини або особи, яка була незаконно позбавлена волі»;
− обґрунтування позиції, що мотив злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, повинен бути пов’язаний з мотивом злочину, передбаченого ст. 146 КК, у разі вбивства викраденої людини або з мотивом злочину, передбаченого ст. 147 КК, у разі вчинення вбивства заручника;
дістали подальшого розвитку:
− підходи до кваліфікації злочинів за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК;
− обґрунтування необхідності врахування ролі геліогеофізичних (космофізичних факторів, обумовлених впливом сонячної та геомагнітної активності, варіаціями космічних променів й ін.) і метеорологічних (клімат, температура повітря, пора року та ін.) факторів у механізмі вчинення насильницьких злочинів для прогнозування злочинної поведінки людини на індивідуальному рівні, розробці методик та реалізації практичних заходів індивідуального впливу на злочинця тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
– у науково-дослідній сфері – як цілісне теоретико-прикладне знання для подальшої розробки питань протидії насильницькій злочинності (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Кримінологічної асоціації України від 15 жовтня 2014 року);
– у галузі правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства в частині кримінальної відповідальності за злочини проти життя людини, а також для підготовки й уточнення нормативно-правових актів у сфері організації та здійснення протидії насильницькій злочинності та вдосконалення напрямів діяльності правоохоронних органів;
– у правозастосовній діяльності – при розробці та впровадженні державних і регіональних програм із протидії злочинам проти життя, а також у слідчій та судовій практиці – при розслідуванні та кваліфікації умисного вбивства заручника або викраденої людини, а також під час тлумачення відповідних положень КК України;
– у навчальному процесі – при підготовці підручників та навчальних посібників з дисциплін «Кримінальне право», «Кримінологія», «Профілактика злочинів», а також при викладанні відповідних дисциплін (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 5 листопада 2014 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження оприлюднювалися та обговорювалися на чотирьох міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Актуальні питання історії, культури, етнографії та права Південно-Східного Криму» (смт. Новий Світ, 5–6 жовтня 2013 р.); «Держава і право: проблеми становлення і стратегії розвитку» (м. Ужгород, 15–16 листопада 2013 р.); «Кримські юридичні читання» (м. Сімферополь, 30 січня 2014 р.); «Політико-правові реформи та становлення громадянського суспільства в Україні» (м. Херсон, 10–11 жовтня 2014 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, опубліковані у дев’яти наукових працях, у тому числі у чотирьох наукових статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, одній статті, опублікованій у науковому виданні іноземної держави, чотирьох тезах наукових доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у встановленні кримінально-правової і кримінологічної характеристики умисного вбивства заручника або викраденої людини та розробці пропозицій щодо вдосконалення існуючої правової бази та системи заходів протидії даному виду злочину. Це дозволило сформулювати такі загальні висновки та пропозиції до законодавства:
1. Історико-правовий аналіз становлення кримінальної відповідальності за умисне вбивство заручника або викраденої людини показав, що відповідальність за умисне вбивство вперше була нормативно закріплена на початку Х століття, у русько-візантійських договорах і надалі передбачалась у всіх нормативно-правових актах, що діяли на території сучасної України. Відповідальність за умисне вбивство заручника у кримінальному законодавстві вперше передбачено у чинному Кримінальному кодексі 2001 р. При цьому на момент набуття кримінальним законом чинності як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства в ньому передбачалася відповідальність лише за умисне вбивство заручника. Редакція даної норми, яка має місце на теперішній час, була змінена на підставі Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» № 270-VI від 15.04.2008 р., у зв’язку з чим вона була викладена таким чином: «вбивство заручника або викраденої людини».
Встановлено, що досліджувані діяння відповідають підставам криміналізації, найголовнішою з яких є суспільна небезпечність, що виявляється не лише у заподіянні смерті людині, а й в обмеженні чи позбавленні її волі, що передує вказаним діянням, у зв’язку із захопленням в якості заручника або викраденням, а також таким підставам, як: відносна поширеність діяння, домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації, кримінально-політична адекватність, відповідність даної норми кримінального закону положенням Конституції, можливість доведення факту вчинення діяння кримінально-процесуальними заходами.
2. На підставі дослідження ознак даного злочину обґрунтовано, що під вбивством необхідно розуміти умисне позбавлення життя іншої людини. Ознаками вбивства є: умисність, тобто наявність умислу на його вчинення; протиправність; наслідок у вигляді заподіяння смерті інший людині. Під умисністю необхідно розуміти наявність умислу на спричинення смерті іншій людини. Під протиправністю, виходячи зі змісту поняття «злочин», слід розуміти передбачення відповідальності за вказане діяння в Особливій частині КК. Ознакою вбивства є наслідок у вигляді заподіяння смерті інший людині. З метою термінологічного розвантаження кримінального закону у роботі обґрунтовується доцільність виключення терміна «протиправність» з визначення поняття «вбивство».
3. Розроблена класифікація умисного вбивства заручника або викраденої людини, побудована виходячи з того, що вбивство заручника або викраденої людини являє собою окремий вид злочину, якому властива низка специфічних, в той же час, найбільш типових об’єктивних та суб’єктивних ознак. Кримінологічна класифікація даних злочинів, розроблена за обраними як критерії найбільш сутнісними ознаками (жертви злочину, особистості злочинця, форми умислу та моменту його виникнення, мотиву, домінуючої детермінації, обстановки та способу вчинення) злочину, дозволяє, з огляду на виокремлення певних класифікаційних груп, систематизувати відповідну інформацію про даний вид злочинної поведінки з метою наукового пізнання її природи та змісту, особливостей детермінації та розробки диференційованих заходів протидії.
4. Дослідження об’єктивних ознак складу злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, показало, що його безпосереднім об’єктом є життя людини. У дослідженні була додатково обґрунтована позиція, що початком життя є початок фізіологічних пологів, а кінцевим моментом життя є настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку.
Об’єктивна сторона аналізованого складу характеризується наступними формами: діяння, спрямоване на заподіяння смерті заручнику; діяння, спрямоване на заподіяння смерті викраденої людини. Обґрунтовується доцільність встановлення відповідальності за умисне вбивство особи, яку було незаконно позбавлено свободи, як кваліфікуючої ознаки умисного вбивства. На підставі проведеного дослідження пропонується викладення п. 3 ч. 2 ст. 115 КК у такій редакції: «заручника, викраденої людини або особи, яка була незаконно позбавлена волі».
5. Дослідження суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, засвідчило, що суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла чотирнадцятирічного віку. У роботі визначається, що суб’єктивна сторона даного складу злочину характеризується умисною формою вини. Обґрунтовується, що мотив злочину, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 115 КК, повинен бути пов’язаний з мотивом злочину, передбаченого ст. 146 КК, у разі вбивства викраденої людини або з мотивом злочину, передбаченого ст. 147 КК, у разі вчинення вбивства заручника.
6. Особливостями кримінологічної характеристики умисного вбивства заручника або викраденої людини є те, що цей злочин має найменьшу частку у структурі умисних вбивств, які реєструються в країні. Так, за період з 2002 р. по 1-ше півріччя 2014 р. було зареєстровано лише 12 злочинів даного виду (це 0,03% від загальної кількості зареєстрованих умисних вбивств).
Оцінка ж рівня умисного вбивства заручника або викраденої людини з урахування рівня таких злочинів, як викрадення людини та захоплення заручників (яких, враховуючи тенденцію стабільного зростання, за аналізований період зареєстровано 3770) дозволяє зробити висновок, що такий низький рівень їх реєстрації скоріше свідчить не про реальний стан справ, а про високий рівень латентності даного злочину на рівні 1:5. Логічним є те, що переважну кільксть латентних вбивств даного виду становлять саме вбивста викраденої людини.
Враховуючи те, що на відміну від умисних вбивств заручника або викраденої людини незаконне позбавлення волі або викрадення людини та захоплення заручника у половині випадків вчиняються групою осіб, а також на те, що для останніх злочинів характерний більший рівень вчинення їх рецидивістами, латентними залишаються переважно ті умисні вбивства заручника або викраденої людини, які вчиняються групами осіб (імовірно, переважно організованими злочинними угрупованнями), які мають досвід вчинення насильницьких злочинів, в тому числі незаконного позбавлення волі або викрадення людини та захоплення заручника. В той же час, латентними залишається й частка так званих «побутових», в тому числі алкоголізованих умисних вбивств викраденої людини.
Серед факторів різних видів латентності умисних вбивств заручника або викраденої людини (природна, штучна латентність, латентність як суміжний стан, приховування злочинів від обліку) найбільше значення мають фактори, що детермінують існування латентності вбивств як суміжного стану, а також приховування злочинів від обліку. Окрему специфіку мають також фактори штучної латентності досліджуваних злочинів, пов’язані з неповідомленням правоохоронних органів про відповідні факти з боку жертв (при замахах) та очевидців.
Типовий портрет злочинця, який вчиняє вбивство заручника або викраденої людини: це чоловік (100,0%) молодого віку – 18–28 років (72,7%), громадянин України (100,0%), якій має повну загальну середню та базову освіту (54,5%), не працює і не навчається (72,7%), вчиняє злочин переважно в групі (63,6%). Кожен третій-четвертий злочинець (27,3%) раніше засуджувався за злочини.
7. Дослідження особливостей детермінації умисного вбивства заручника або викраденої людини показало, що методологічно обґрунтованим та найбільш ефективним є дослідження детермінації умисних насильницьких злочинів, зокрема умисних вбивств, як комплексу взаємопов’язаних, взаємообумовлених та взаємодіючих факторів біологічного, психологічного і соціального порядку. Дію біологічних та психологічних факторів детермінації досліджуваного злочину необхідно розглядати через призму взаємодії злочинця та жертви злочину на рівні «людина – людина», тобто необхідно враховувати потенційний вплив даних факторів як на злочинця, так і на жертву злочину. Своєрідним «каталізатором» дії біологічних факторів та психічних аномалій може виступати вплив навколишнього середовища.
Досягнення (об’єктивно наявне або таке його суб’єктивне сприйняття індивідом) соціальної напруженості свого критичного (значну роль у чому відіграють ЗМІ) рівня є одним з потужних соціальних та, водночас, психологічних факторів детермінації досліджуваного злочину.
Серед факторів детермінації даного злочину окремо слід відзначити проблему організованої злочинності та організаційно-правові проблеми діяльності правоохоронних органів щодо протидії їй. Саме для організованої злочинності характерним є досягнення своїх злочинних цілей шляхом викрадення людей та захоплення заручників, що, як відомо, нерідко закінчується вбивством останніх.
На сьогодні вітчизняні правоохоронні органи не мають належного досвіду запобігання вбивству заручників чи викрадених людей, зокрема щодо девіктимологічної роботи з населенням. У більшості випадків жертва, знаходячись у ролі заручника або викраденої людини, не має жодного уявлення (крім хибних стереотипів «заручника-супермена» чи «рейнджера-героя», який завжди вчасно прийде на допомогу, що активно нав’язуються художньою продукцією ЗМІ) про елементарні правила безпеки та ефективні моделі поведінки в критичній ситуації.
8. Визначено та обґрунтовано систему заходів протидії даному виду злочину і напрями вдосконалення існуючих. Зокрема, встановлено, що соціальною основою протидії досліджуваному злочину є реалізація комплексу заходів, спрямованих на зниження рівня насильства у суспільстві на загально-соціальному рівні. Основна роль у цьому належить державі. Підтримується думка, що трансформація загальносоціального рівня протидії кримінальному насильству, як і злочинності в цілому, має ґрунтуватися на антикримінальній, антинасильницькій ліберально-гуманістичній ідеології, в руслі принципів, настанов й окремих стратегій реалізації якої повинні бути переглянуті основи концепції національної безпеки.
При реалізації усіх видів попереджувальної діяльності (профілактика, запобігання та припинення злочинів) на спеціально-кримінологічному рівні щодо досліджуваного виду злочинів необхідно враховувати специфіку таких «первинних» в даному випадку злочинів, як викрадення людини та/або захоплення заручників.
Особливості профілактики умисних вбивств заручника або викраденої людини обумовлені спрямованістю відповідної діяльності, в першу чергу, на профілактику захоплення заручників та викрадення людей. Специфіка ж профілактики останніх обумовлюється переважно їх корисливою спрямованістю та причетністю до їх вчинення в більшості випадків організованих злочинних угруповань.
Специфіка заходів запобігання умисним вбивствам заручника або викраденої людини полягає в тому, що їх основу складають заходи припинення (перетинання) захоплення заручників або викрадення людини, що здійснюються при реалізації оперативно-розшукової діяльності, яка виконується уповноваженими суб’єктами. Залежно від конкретних обставин захоплення заручника з боку сил правопорядку можуть бути застосовані стратегії співпраці, ухилення та вимушених компромісів. Однією з проблем успішного запобігання досліджуваним злочинам є кадрове, організаційне та тактичне забезпечення ефективності переговорного процесу зі злочинцем, який утримує заручника або викрадену людину.
Специфіка заходів перетинання умисних вбивств заручника або викраденої людини, тобто заходів, спрямованих на припинення розпочатого злочину, полягає в тому, що їх основу становлять заходи, спрямовані на безпосереднє проведення спеціальних операцій із силового звільнення заручника або викраденої людини.
Враховуючи те, що значна частина умисних вбивств заручників вчиняється терористами, з огляду на схожість психофізіологічних характеристик особистості терориста та особистості вбивці, що вбиває заручника або викрадену людину, вкрай доцільно враховувати особливості впливу природних факторів на механізм вчинення насильницького злочину при прогнозуванні розгортання кримінальної ситуації у випадку загрози життю заручника або викраденої людини, а також плануванні заходів активного втручання з метою припинення злочину. Також вплив даних факторів доцільно враховувати при прогнозуванні злочинної насильницької поведінки людини на індивідуальному рівні, а також при розробці методик та реалізації практичних заходів індивідуального впливу на злочинця.
За своєю спрямованістю індивідуальні превентивні заходи повинні охоплювати не лише протиправну поведінку злочинця, але й її взаємозв’язок із поведінкою жертви злочину, тобто містити у собі віктимологічну складову. При цьому слід враховувати, що часто до механізму вчинення досліджуваного злочину залучаються треті особи – особи, якій адресовані вимоги злочинця.