КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ДРАГОМИРЕЦЬКА Наталія Михайлівна

УДК 35.073.51: 06.048.2

КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора наук
з державного управління

Науковий консультант
ГАНСОВА Емма Августівна,
доктор філософських наук,
професор

КИЇВ - 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .... 4
ВСТУП ..... 5
РОЗДІЛ 1
КОМУНІКАТИВНА ПАРАДИГМА В СУЧАСНОМУ ДИСКУРСІ......................................................................................................... 19
1.1. Комунікативні теорії-моделі як підґрунтя формуючої комунікативної
діяльності ............ 19
1.2. Поняття „комунікація” і „комунікативна діяльність” у системі
категорій науки державного управління ......................................................... 48
1.3. Впливова функція комунікацій у процесі державного управління......... 75
1.4. Правовий аспект комунікативної діяльності суб’єктів державного управління............................................................................................................ 95
Висновки до розділу 1....................... 121
РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ .................................... 126
2.1. Компоненти комунікативної діяльності суб’єктів державного управління........................................................................................................... 126
2.2. Види комунікацій як елементи комунікативної діяльності у
державному управлінні ......... 144
2.3. Питома вага видів комунікацій у комунікативній діяльності в
державному управлінні ............................................................. 183
2.4. Семантична модель комунікативної діяльності суб’єктів
державного управління ......... 208
Висновки до розділу 2 ................. 222
РОЗДІЛ 3
ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ................ 228
3.1. Критерії вимірювання ефективності комунікативної діяльності ......... 228
3.2. Оцінювання комунікативної діяльності як формуючого впливу..... 278
3.3. Континуум комунікативної діяльності у державному управлінні....... 299
Висновки до розділу 3 ................ 327
РОЗДІЛ 4
КОМУНІКАТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У ПРАКТИЧНОМУ ВИМІРІ ........................................... 330
4.1. Методи, техніки, технології комунікативної діяльності суб’єктів
державного управління.................................................................................... 331
4.2. Підготовка до комунікативної діяльності в державному управлінні.... 373
4.3. Проектування зовнішньо спрямованої комунікативної діяльності
суб’єктів державного управління ................................................................... 391
Висновки до розділу 4 ..................................................................................... 425
ВИСНОВКИ ...... 428
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......... 434
ДОДАТКИ ....... 464

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах розвитку демократичного українського суспільства, у процесі приєднання до Європейської спільноти, актуальними постають питання прозорості й відкритості діяльності органів державної влади, формування до них довіри. Це вимагає інноваційних методів у побудові взаємовідносин держави та суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності у вирішенні суспільних проблем, зміцнення довіри громадянського суспільства до влади, підвищення ефективності функціонування органів влади, підтримки їх єдності. У цьому контексті цілеспрямований вплив держави на розвиток суспільних процесів та відносин має відбуватися не тільки через виконавчу і розпорядчу діяльність. Важливе місце посідає комунікативна діяльність, яка здійснює формуючий вплив на процеси суспільного розвитку для регулювання суспільних відносин, а також взаємовідносин держави та суспільства.
Дане дослідження розширює і конкретизує розуміння комунікацій у теорії державного управління як формуючого впливу з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави, з урахуванням цілей та інтересів суспільства. Наголошується на відході від інституційності в сенсі впливу. Характеристика комунікацій як діяльності дає можливість вирішити низку практичних питань щодо формуючого впливу на громадянське суспільство в процесі реалізації функцій держави. Запропонований теоретичний підхід до комунікативної діяльності в практичному вимірі виступає системою комунікативних дій, що об’єднують найбільш ефективні для державного управління методи, прийоми, техніки та технології побудови взаємовідносин влади і суспільства. У методологічному плані актуальність дослідження зумовлена тим, що дозволяє: організовувати заходи, які дають можливість забезпечити прозорість діяльності суб’єктів державного управління; адекватно регулювати процеси обміну думками й ідеями; використовувати інноваційні методи налагодження взаємовідносин; відійти від традиційності й стереотипності в комунікаціях; регулювати процеси впливів на культурні та соціальні цінності.
Теоретичним та методологічним підґрунтям дослідження були наукові розробки з актуальних проблем комунікацій у сферах державного управління, менеджменту, політології, психології, соціальних технологій (зв’язки з громадськістю, реклама, маніпуляція). На вироблення авторського підходу до визначеної проблематики справили вплив наукові праці та результати практичних досліджень українських і зарубіжних авторів. У галузі державного управління дане дослідження спирається на роботи багатьох фахівців: В.Д.Бакуменка, І.А.Василенка, В.М.Князєва, О.Ю.Лебединської, А.Ф.Мельник, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, Г.Райта, С.М.Серьогіна, С.В.Сьоміна, А.М.Ткаченка, В.О.Шамрая [82; 116; 117; 181; 206; 222; 223; 275; 290; 315; 320; 344], в яких дається характеристика комунікативних зв’язків у системі державного управління; І.А.Грицяка, В.С.Куйбіди, В.В.Токовенко [110; 176; 321] щодо процесів взаємодії політичного керівництва з державним управлінням, правового регулювання відносин; В.М.Рижих, І.В.Розпутенка, Г.П.Ситника, Л.Є.Шкляра [266; 277; 293; 353] в аспекті оцінювання ефективності діяльності суб’єктів державного управління; М.М.Білинської, В.І.Лугового, Я.Ф.Радиша, В.В.Юрчишина [69; 190; 273; 358] стосовно проблем організації підготовки фахівців у галузі державного управління, та багатьох інших.
Роботи М.Альберта, М.Х.Мескона, Ф.Хедоурі, Л.Н.Албастової, Ю.К.Баженова, І.Н.Гречкової, Дж.В Ньострома, К.Девіса, Г.В.Осовської [45; 111; 209; 226; 238] та багатьох інших авторів у галузі менеджменту дають ґрунтовні описання внутрішньоорганізаційних і зовнішніх комунікацій. Політичним комунікаціям, їх ролі у формуванні громадської думки, політичній боротьбі та управлінню масами присвячені роботи О.В.Бабкіної, В.М.Бебика, М.Ф.Головатого, І.М.Кривогуза, Т.В.Ляпіної, В.І.Полуріза та інших авторів [55; 6163; 106108; 174; 193; 252; 254].
Тлумаченню впливової функції комунікацій, а також ролі останніх у формуванні певних відносин і взаємодії приділено увагу в працях фахівців у галузі психології: Г.М.Андреєвої, А.А.Бодальова, Ж.Годфруа, А.А.Деркача, С.Д.Максименка, Л.В.Петровського, Н.В.Чепелєвої, Т.К.Чмут та інших [49; 75; 104; 147; 197; 246; 248; 337339].
Спеціалісти у сфері зв’язків з громадськістю: С.Блек, Д.Доті, Г.Г.Почепцов, С.А. Чукут [71; 126; 256261; 341] та інші здебільшого надають значення різним аспектам функціонування інформації в суспільстві, формуванню інформаційної політики та розвитку вітчизняного інформаційного простору.
Праці Л.В.Балабанової, І.Л.Вікентьєва, А.Дайян, Б.А.Обритька, Ф.Г.Панкратова, Т.А.Примак, Є.В.Ромата, У.Уеллса, А.Феофанова [56; 87; 112; 113; 228; 241; 264; 283; 328; 329] та багатьох інших фахівців у рекламній сфері розглядають комунікації як форму людської взаємодії, вплив на суспільство тощо.
Теоретичні концепції вітчизняних та зарубіжних вчених щодо даної проблематики, практика впровадження різних підходів і програм зумовлюють необхідність аналізу такого досвіду, враховуючи особливості діяльності суб’єктів державного управління і специфіку розвитку України та виступають певним методологічним підґрунтям подальших розвідок. Втім, незважаючи на широкі наукові дослідження комунікацій у кожній науковій галузі та соціальних технологіях, спостерігається спрямованість визначення ролі комунікацій, виходячи з вузької сфери діяльності. Комплексного дослідження комунікативної діяльності як системи, складовими якої виступають різні види комунікацій, ще не проводилось. Зокрема, в науці державного управління комунікативна діяльність не розглядалась як формуючий вплив у процесах побудови взаємовідносин держави і суспільства, формування довіри до влади, відкритості й прозорості діяльності суб’єктів державного управління. Недостатньо окреслені категоріальний апарат, що характеризує комунікативну діяльність, рівень її впливу на суспільство, критерії визначення її ефективності, форми організації комунікативної діяльності зумовлюють необхідність подальшої розробки теоретичних та методологічних засад комунікативної діяльності в державному управлінні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах: планового комплексного наукового проекту Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України „Економіко-правовий механізм розвитку державного управління і місцевого самоврядування”, номер державної реєстрації 0104U004195 (результати дисертаційного дослідження відображені в розділі 1 та висновках проміжного звіту); розробки проблем управління кризами та ризиками суспільного розвитку для курсів дистанційного навчання вищого керівного складу; плану підготовки й підвищення кваліфікації державних службовців у сфері мистецтва ділового спілкування. Дисертаційне дослідження зорієнтоване на наукове забезпечення процесу формуючого впливу держави на стан і розвиток суспільних процесів та відносин, поведінку й діяльність особи з метою досягнення цілей і реалізації функцій держави.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції комунікативної діяльності в державному управлінні як науково-теоретичної основи для побудови системи методів, технік, технологій практичного використання отриманих наукових результатів суб’єктами державного управління.
Досягнення мети передбачає вирішення комплексу взаємопов’язаних проблемних питань, зміст і актуальність яких визначаються як зовнішніми чинниками, так і внутрішніми особливостями розвитку державного управління, діяльністю його суб’єктів. З урахуванням цього, а також спираючись на аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних та інформаційних джерел, у дисертації були визначені основні напрями дослідження, в межах яких поставлені та вирішуються такі завдання:
- проаналізувати сучасні науково-теоретичні підходи до розуміння комунікацій з позиції формуючого впливу на взаємовідносини держави та суспільства для визначення межі комунікативної діяльності в державному управлінні;
- обґрунтувати доцільність використання терміна „комунікативна діяльність” як підґрунтя для побудови системи формуючих комунікативних дій, спрямованих на розвиток суспільних процесів;
- виявити критерії ефективності комунікативної діяльності в державному управлінні для уникнення маніпулятивних впливів;
- удосконалити технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління для регулювання процесів впливу на суспільство;
- визначити складові комунікативної діяльності для структурування робочих процесів при організації заходів щодо забезпечення прозорості діяльності суб’єктів державного управління;
- побудувати модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій для формування нового стилю управління при вирішенні суспільних проблем;
- розробити методологію підготовки суб’єктів управління до формуючої комунікативної діяльності у побудові взаємовідносин держави та суспільства;
- охарактеризувати особливості проектування комунікативної діяльності як формуючого впливу на суспільні процеси та відносини.
Об’єктом дослідження є комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей державної політики.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні аспекти комунікативної діяльності в державному управлінні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що комунікативна діяльність у державному управлінні має розглядатись як формуючий вплив на стан і розвиток суспільних процесів та відносин для забезпечення відкритості й прозорості діяльності суб’єктів державного управління, формування довіри до влади, впровадження інноваційних методів побудови взаємовідносин влади і суспільства, удосконалення стилю державно-управлінської діяльності.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані методи як загальнонаукові, так і спеціальні: метод загальнонаукового аналізу (для аналізу наукових джерел та державних документів, що регламентують діяльність суб’єктів державного управління); метод систематизації (для характеристики визначень комунікації в різних галузях науки та їх структуризації); метод співвіднесення і зіставлення (для визначення трактувань комунікацій з позиції їх спрямованості в наукових категоріях); метод системного аналізу (для визначення критеріїв вимірювання ефективності комунікативної діяльності та континууму комунікативної діяльності суб’єктів управління в аспекті практичної реалізації); метод контент-аналізу (для аналізу визначень комунікації в різних галузях науки, в державних документах, що регламентують діяльність суб’єктів державного управління і визначення їх семантичного значення); метод Розенцвейга (для проведення аналізу методів і прийомів комунікацій з позиції їх впливу на громадянське суспільство); метод порівняльного аналізу здобутих даних (для встановлення взаємозв’язків і визначення елементів теоретичної моделі комунікативної діяльності в державному управлінні); метод кореляційного аналізу (для побудови моделі комунікативної діяльності суб’єктів державного управління та зменшення рівня суб’єктивізму у висновках); метод моделювання (для побудови моделей комунікацій у різних галузях науки); метод Гуттмана (для побудови моделі комунікативної діяльності суб’єктів державного управління у вимірі методів, технік, технологій); метод узагальнення (для формування напрямів підготовки суб’єктів державного управління в аспекті комунікативної діяльності); метод проектування (для демонстрації побудови комунікативних проектів і доцільності зміни структури підрозділів органів державного управління, спрямованих на зовнішні комунікації); методи статистики та обробки даних (для зниження суб’єктивізму у висновках).
У дисертації проаналізовані та використані нормативні документи, дані статистичних довідників, інформаційно-аналітичних бюлетенів та оглядів, монографії, довідкова література, численні публікації, офіційні публікації дослідницьких, статистичних інститутів та організацій.
Зважаючи на результати аналізу, який доводить, що у вітчизняній науці державного управління вивчаються окремі аспекти комунікацій, не приділяється достатньої уваги функції впливу комунікацій, не розглядається формуючий вплив на громадянське суспільство за допомогою комунікативної діяльності, в дослідженні пропонується новий концептуальний підхід до комунікативної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
- запропоновано розглядати комунікативну діяльність у державному управлінні як систему, сутність якої полягає в рівновазі між змістовними (сенс комунікації), виконавчими (управлінські дії з обміну інформацією), особистісними (потреби, мотиви суб’єктів управління) компонентами та очікуваними результатами від комунікативної діяльності, яка забезпечує формуючий вплив на побудову взаємовідносин між державою та суспільством;
- визначено та класифіковано критерії (обов’язкові елементи поведінки суб’єктів державного управління) за ознаками спрямованості комунікативної діяльності суб’єктів державного управління (зовнішня спрямованість як відображення стилю державно-управлінської діяльності та внутрішня спрямованість як відображення аналізу результату впливів на суспільство) в процесі побудови взаємовідносин держави та суспільства, що вимірюють ефективність комунікативної діяльності;
- розроблено технологію оцінювання ефективності комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, яка ґрунтується на інформаційних процесах взаємодії між державою та суспільством, вимогах до вхідної і вихідної інформації суб’єктів державного управління, формалізованих формах та способах проведення вимірювання комунікативної діяльності та залежить від частотності встановлення взаємодії між владою і суспільством щодо прозорості процесів у сфері державного управління, формування довіри до суб’єктів державного управління;
- сформульована методологія проектування комунікативної діяльності в практичному вимірі, яка виступає інструментом організації комунікативної діяльності суб’єктів державного управління і спрямована на конкретний результат у побудові взаємовідносин держави та суспільства: формування довіри; забезпечення прозорості та відповідальності суб’єктів державного управління; допомога громадянському суспільству в усвідомленні причетності до процесів державотворення;
- запропоновано доповнити структурно-організаційний підхід до зовнішніх комунікацій суб’єктів державного управління проектним, який сприяє досягненню конкретних результатів у процесі формуючих впливів на стан і розвиток суспільних процесів;
удосконалено:
- теоретико-методологічні підходи до розуміння комунікації в державному управлінні, зокрема в аспекті трактування її як діяльності, що дозволяє розробляти конкретні довгострокові програми формуючих впливів на суспільні процеси для досягнення очікуваних результатів;
- напрями підготовки суб’єктів управління до комунікативної діяльності, зокрема формування навичок застосування сучасних методів комунікацій з метою формування нового стилю управління, спрямованого на формування довіри до влади і роз’яснення базових цінностей демократичного суспільства;
- структуру та технології комунікативної діяльності в державному управлінні (інформування, переконування, впливу, уселяння, стимулювання, просування, пропаганди, переговорів) для забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб’єктів державного управління: розуміння широкими верствами населення політики держави, формування позитивного іміджу суб’єктів державного управління, забезпечення прав і свобод громадян, формування у населення демократичного світогляду;
набули подальшого розвитку:
- теорія і методологія державного управління в контексті концепції комунікативної діяльності в державному управлінні шляхом доповнення її змісту комунікативною парадигмою, що дозволяє використовувати більший набір методів при формуючому впливі на суспільні процеси через діяльність органів державної влади;
- методи моніторингу засобів масової інформації (контент-аналізу, семантичного аналізу, моделювання) щодо формуючих впливів на суспільство через висвітлення діяльності органів державної влади для підвищення відповідальності суб’єктів державного управління щодо відкритості та прозорості їх діяльності та формування довіри до влади;
- методи прямого та опосередкованого аналізу аналітико-прогностичної, інформаційної та координаційної діяльності в державному управлінні, доповнення їх методами семантичного, проективного, кореляційного аналізів, шкалування, контент-аналізу для розробки і коригування комунікативних програм.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприяють упровадженню в діяльність органів державної влади основних методологічних підходів щодо організації комунікативної діяльності суб’єктів державного управління, що дає можливість удосконалити процеси побудови взаємовідносин держави та суспільства.
Використання розробок щодо методології проектування та управління культурно-комунікативними проектами Іллічівським міськвиконкомом Одеської області дозволило сформувати стиль управління державних службовців, спрямований на побудову взаємодії з громадськістю, формування позитивного іміджу державних службовців та громадської думки щодо української мови (довідка про впровадження від 19.10.2006 р. № 26-70 Л).
Запропонована модель формуючої комунікативної діяльності суб’єктів державного управління запроваджена: Управлінням у справах сім’ї та молоді Донецької обласної державної адміністрації, Донецьким обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, при розробці й реалізації комунікативних програм, що значно підвищило ефективність програм та проектів, які реалізуються спільно з громадськими організаціями, що покращило процес побудови взаємодії з громадськістю на принципах взаєморозуміння та організації зворотного зв’язку, а також взаємодії з установами і підприємствами (довідка про впровадження від 12.01.2007 р. № 2/1-10); Управлінням у справах молоді та спорту Одеської обласної державної адміністрації при розробці інформаційних матеріалів та проведенні заходів дала можливість запровадити новий стиль управління в регулюванні процесів впливів на культурні та соціальні цінності (акт про впровадження від 14.09.2006 р. № 6.02 777 М); Кривоозерською районною державною адміністрацією Миколаївської області, через комунікативний проект сприяла вдосконаленню процесів взаємодії з молодіжними організаціями та налагодженню зворотного зв’язку (довідка про впровадження від 29.01.2007 р. № 50/18-5/02).
Результати дослідження щодо підвищення ефективності комунікативної діяльності, визначені критерії ефективності такої діяльності, що стосуються виконання професійних дій та рівня впливу на громадськість, його оцінку, використовувались управлінням виконавчої дирекції в Одеській області Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України при розробці методичних рекомендацій для поліпшення якості особистого прийому громадян, удосконалення методів роботи із зверненнями громадян, що покращило процеси прозорості в роботі управління та підвищення його авторитету (акт про впровадження від 11.09.2006 р. № 07/703).
Основні методологічні підходи щодо організації зовнішньо і внутрішньо спрямованої комунікативної діяльності стосовно забезпечення прозорості діяльності суб’єктів державного управління, сформовані при вивченні розробленого і впровадженого навчального курсу „Мистецтво ділового спілкування” в Одеському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, використовувались у процесі організації прийому громадян, підготовки відповідей на звернення громадян у Головному управлінні державної служби України (акт про впровадження від 29.11.2006 р. № 10189/30-06) та в процесі ведення кадрової роботи у Вінницькій обласній державній адміністрації (акти про впровадження від 27.11.2006 р. № 01-1-40-6437, від 01.02.2007 р. № 01-1-36-487), що дало можливість удосконалювати стиль взаємодії державного службовця у колективі та з громадськістю, спрямований на формування довіри до влади.
Теоретичні положення та наукові результати дослідження використані та впроваджені при розробці й викладанні навчальних курсів &bdqu

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення актуальної наукової проблеми щодо комунікативної діяльності в державному управлінні. Здійснено розробку теоретико-методологічних підходів, методів, форм і моделей, що забезпечують теоретичне й практичне використання отриманих наукових результатів. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають підстави зробити основні висновки й запропонувати рекомендації.
1. Теоретичний аналіз підходів і розуміння комунікації в різних галузях науки та соціальних технологіях довів, що загалом дослідження спрямовані на: характеристику та розуміння комунікацій, формування концептуальних підходів до визначень, опису і трактування комунікації як діяльності, визначення ступеня інтерактивності й перцептивності комунікативної діяльності, опису впливовості комунікацій (і комунікативної діяльності), формування практичних методів, технік і технологій комунікативної діяльності. Показано, що в кожній сучасній науковій галузі та соціальній технології комунікації розглядаються крізь призму основної сфери діяльності людини. Продемонстровано, що всі трактування комунікацій можна звести до певного континууму, який є загальним для всіх галузей наук. Теоретичний аналіз виявив загальне та розбіжності в різних трактуваннях комунікації, що впливає на практичну реалізацію комунікативної діяльності, добір методів, технік, технологій, а також на результат комунікативної діяльності.
2. Продемонстровано звуженість погляду на комунікації в державному управлінні. Зокрема, комунікації в системі впливів і взаємодій державного управління не відіграють провідної ролі. Їм відводиться роль внутрішньо-системних взаємозв’язків. Їх не сприймають, не трактують і не використовують як засоби реалізації функції впливу держави на побудову взаємовідносин держави та суспільства і розуміють як подавання інформації, що має формувати взаємозв’язки. Показано, що впливи в науці та практиці державного управління розглядаються як директивне регулювання і регламентація, як інформаційно-правова діяльність, як регулюючі правила та норми для соціально-економічного розвитку. Обґрунтовано, що комунікативна діяльність (як діяльність, у першу чергу) має відігравати провідну роль при формуючому впливі в процесі побудови взаємовідносин держави і суспільства. Це, зокрема, розширює можливості суб’єктів державного управління при формуванні довіри до влади.
3. Побудована теоретична модель комунікативної діяльності в контексті формуючого впливу продемонструвала, що комунікативна діяльність у державному управлінні перебуває в зоні перетину кількох напрямів комунікацій, притаманних іншим галузям науки і практиці. Відповідно до цього комунікативна діяльність суб’єктів державного управління розглядається як система, що зумовлює розширення категоріального апарату. Це, у свою чергу, створює широкі можливості для добору й використання найбільш результативних методів, спрямованих на зниження тиску на органи влади.
4. Доведено, що комунікативна діяльність у державному управлінні як формуючий вплив є мотивованим процесом використання тих або інших комунікативних засобів для досягнення цілей. Вона має визначений зміст цілей, об’єкт, на який спрямована, засоби і способи, за допомогою яких відбувається її здійснення, когнітивні компоненти, виконавчі компоненти (операції, дії тощо), особистісні компоненти (потреби, мотиви, сенси, цілі, установки), результати діяльності. Показано, що такий вид діяльності по суті виконує впливову функцію і має свої складові: постановку мети на ґрунті потреб, мотивів та усвідомлення поставленої мети; вироблення плану; визначення і вироблення установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; здійснення предметних дій; використання певних засобів і прийомів; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів з поставленою метою; внесення коректив. Це сприяє організації ефективних взаємовідносин з громадянським суспільством, заснованих на зворотних зв’язках та інформаційних процесах.
5. Обґрунтовано, що аналіз комунікативної діяльності має відбуватися за схемами, притаманними будь-якій діяльності. В даному контексті це вивчення зовнішніх умов діяльності, об’єкта, на який спрямована діяльність, засобів діяльності, результатів діяльності, впливу результатів діяльності, внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, а також засобів регуляції діяльності. Для комунікативної діяльності найважливішими умовами успішності виділено творчий підхід, здійснення діяльності із знанням справи та перспективи, рівень теоретичного знання, творче мислення, що виступає підґрунтям для залучення громадян до процесів прийняття державних рішень комунікативними методами.
6. Виявлено, що модель комунікативної діяльності в державному управлінні у контексті формуючого впливу може застосовуватися в процесі реалізації державної політики як практичний вид загальної діяльності, як складова процесу взаємовідносин державної влади й суспільства, як система, що об’єднує методи та прийоми, техніки й технології комунікативної діяльності, як зовнішньо спрямована діяльність, що певним чином оцінюється, як потреба або результат розвитку відносин. Показано, що таке розуміння комунікативної діяльності дає можливість вирішити низку практичних завдань відносно формуючого впливу на громадянське суспільство: формування поглядів, цінностей, реальних взаємовідносин, розуміння дій суб’єктів державного управління.
7. Доведено, що комунікативна діяльність відрізняється від комунікацій своїм змістом і спрямованістю. Комунікації це обмін інформацією. Сам такий обмін не має функції впливу. Комунікативна діяльність виступає інструментом соціального обміну. Наведено визначення комунікативної діяльності як динамічної системи, що включена в усі види діяльності суб’єктів державного управління і виступає засобом, що обслуговує її. Обґрунтовано, що її функції полягають у тому, щоб вирішувати й попереджати ситуації невдоволеності діями влади, непорозуміння, конфліктів тощо. Вона має не тільки суб’єктивні, але й об’єктивні критерії виміру ефективності. Комунікативна діяльність це один із процесів суспільного життя. Вона виступає або як потреба, або як результат розвитку відносин між суб’єктами державного управління і громадянським суспільством у межах побудови взаємовідносин. Вона спрямована на формування сприйняття громадянами процесів державотворення, на формування певної думки. Комунікативна діяльність виступає одним із критеріїв визначення ефективності діяльності суб’єктів державного управління.
8. Обґрунтовано, що виокремлення критеріїв вимірювання комунікативної діяльності у державному управлінні співвідноситься з розумінням терміна „ефективність соціальних технологій”, оскільки комунікативна діяльність може виступати і як соціальна технологія. Показано, що не існує методів визначення ефективності комунікативної діяльності, які б мали прямі, конкретні показники. Доведено, що такий вид діяльності не можна виміряти за допомогою економічних формул, адже немає прямих економічних показників. Виділено критерії у наступних напрямах діяльності суб’єктів державного управління: забезпечення прозорості діяльності; рівня відповідальності; взаємовідносин суб’єктів державного управління та громадянського суспільства.
9. Пропонується оцінювати ефективність комунікативної діяльності в контексті визначення показника рівня впливу. Останній демонструє ефективність використання тих чи інших комунікативних дій, або формуючої комунікативної діяльності. Ефективність комунікативної діяльності трактується як залежність між очікуваннями громадян і результатами реалізації цих очікувань у практиці, а також оцінювання розбіжностей між очікуваннями ініціаторів комунікацій, їх стереотипами та сприйняттям одержувачів комунікацій. Це, зокрема, розширює можливості визначення рівня довіри до влади і задоволеності її діями.
10. Окреслено континуум комунікативної діяльності в аспекті її практичної реалізації, який вміщує: постановку мети на ґрунті потреб і мотивів; розроблення плану; визначення і формулювання установок; побудову моделей і схем дій, що передбачаються; порівняння ходу діяльності та проміжних результатів із поставленою метою; внесення коректив; вимоги щодо такого виду діяльності; методи, техніки, технології; аналіз діяльності (аналіз внутрішніх умов, цілей, мотивів діяльності, вивчення результатів впливу, вивчення засобів діяльності, вивчення результатів діяльності, вивчення зовнішніх умов, вивчення одержувача комунікації); методи проектування комунікативної діяльності. Такий підхід дає можливість запровадити технологію вимірювання ефективності комунікативної діяльності, що ґрунтується на інформаційних процесах організації зворотного зв’язку.
11. Конкретизація континууму комунікативної діяльності суб’єктів державного управління дає можливість формувати стратегії, програми, навички щодо зовнішніх комунікацій і досягнення завдань. Це в ситуаціях різких змін, криз, політичних змін тощо сприяє стабільності та продовженню діяльності щодо реалізації завдань держави.
12. Показано, що методи комунікативної діяльності суб’єктів державного управління об’єднують наступне: роз’яснення, переконування, формування поведінки, стимулювання, інформування, просування, переговори, вплив, пропаганду. Для використання цих методів визначені певні форми, які в свою чергу наповнюються техніками й технологіями. Обґрунтовано, що побудована модель комунікативної діяльності у вимірі методів, технік, технологій дає можливість планомірно і вмотивовано підходити до процесів формуючого впливу на громадянське суспільство при реалізації державної політики.
13. Доведено, що запропонована методологія професійної підготовки до формуючої комунікативної діяльності та володіння її методами, техніками, технологіями сприяє формуванню нового стилю управління, зокрема в аспекті побудови взаємовідносин з громадянським суспільством. Показано, що зміни в розумінні теоретико-методологічних підходів до комунікативної діяльності дають можливість вирішувати управлінські завдання в більш короткий термін, з попередженням конфліктних ситуацій, зі спрямованістю на стабілізацію суспільства.
14. Продемонстровано, що проектна форма організації комунікативної діяльності сприяє організації такої діяльності на новому рівні. Показано, що методологія такого виду діяльності має викликати певні структурні зміни: перший рівень адміністрування; другий проектування, що включає тимчасові й сталі проектні групи. Показано, що масштаби цих проектів мають враховувати мікроплощину (вплив на регіональному рівні) і макроплощину (вплив на державному рівні). Основним чинником у проектуванні комунікативної діяльності стає її адаптивність до ситуації, зміни умов, філософії держави, державного управління, змін структури, реорганізацій, реформ тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України про державну службу. Режим доступу: http://www. rada.gov.ua
2. Закон України про інформацію. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
3. Закон України Про звернення громадян. Режим доступу: http://www. rada.gov.ua
4. Закон України про місцеві державні адміністрації. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
5. Закон України про молодіжні та дитячі громадські організації. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
6. Закон України про об’єднання громадян. Режим доступу: http://www .rada.gov.ua
7. Закон України про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
8. Закон України про службу в органах місцевого самоврядування. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
9. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики Указ Президента України від 15 вер. 2005 р. № 1276/2005. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
10. Про заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України від 19 бер. 1997 р. № 241/97. Режим доступу: http://www. rada.gov.ua
11. Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України від 13 серп. 2002 р. № 700/2002. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
12. Про заходи щодо реалізації стратегії реформування системи державної служби в Україні на 2004 р.: Указ Президента України від 5 січ. 2004 р. № 4/2004. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
13. Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян: Указ Президента України від 27 квіт. 1999 р. № 456/99. Режим доступу: http://www. rada.gov.ua
14. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України від 5 бер. 2004 р. № 278/2004. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
15. Про Комплексну програму підготовки державних службовців: Указ Президента України від 5 бер. 2004 р. № 278/2004. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
16. Про концепцію державної промислової політики: Указ Президента України від 12 лют. 2003 р. № 102/2003. Режим доступу: http://www. rada.gov.ua
17. Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій: Указ Президента України від 20 жовт. 2005 р. № 1497/2005. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
18. Про затвердження Типового регламенту місцевої державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України 11 груд. 1999 р. № 2263/1999. Режим доступу: http://www.zakon1.rada.gov.ua
19. Про затвердження орієнтовного плану законопроектної роботи на 2006 рік: Постанова Кабінету Міністрів від 25 трав. 2005 № 747. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
20. Про затвердження Програми розвитку державної служби на 20052010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 черв. 2004 р. № 746/2004. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
21. Про утворення Центру комунікації: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 лип. 2005 р. №26 (26-2006-п). Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua
22. Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 вер. 1990 р. N 7 (vd900928 vn7). Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
23. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: Постанова Верховної Ради України від 25 груд. 1990 р. N 582-12. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
24. Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця: Наказ Головного управління державної служби України від 23 жовт. 2000 р. № 58/2000. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
25. Афинский кодекс Международной Ассоциации по связям с общественностью. Режим доступу: http://www.prlink.ru/prinfo/articles/ legislation/4/
26. Венецианский Кодекс Международной Ассоциации по связям с общественностью. Режим доступу: http://www.prlink.ru/prinfo/articles/ legislation/5/
27. Декларация вещателей: Принята на Всемирной встрече на высшем уровне по вопросам информационного общества. Режим доступу: http://www.medialaw.ru/laws/other_laws/european/decl-br.htm
28. Европейский кодекс профессионального поведения в сфере ПР (Лиссабонский кодекс). Режим доступу: http://www.prlink.ru/prinfo/ articles/legislation/6/
29. Закон Республики Армения о свободе информации. Режим доступу: http://www.medialaw.ru/exussrlaw/l/am/freedom-inf.htm
30. Закон Российской Федерации о средствах массовой информации. Режим доступу: http://www.prlink.ru/prinfo/articles/legislation/3/
31. Кодекс профессиональной сертификации в области связей с общественностью. Режим доступу: http://www.raso.ru/content/view/73/ 72/
32. Общий административный Кодекс Республики Грузия. Режим доступу: http://www. medialaw.ru/exussrlaw/l/ge/ak.htm
33. Профессиональная хартия Международного комитета ассоциаций ПР-консультантов ICO (Римская хартия). Режим доступу: http://www.raso. ru/ content/ view/73/72/
34. Рекомендация № Rec (2000) 23 Комитета Министров государствам-членам относительно независимости и функций регулирующих органов в вещательном секторе. Режим доступу: http://www.medialaw.ru/laws/ other_laws/european/ rec2000-23.htm
35. Рекомендация № 1641 (2004) Парламентской Ассамблеи Совета Европы „Общественное вещание”. Режим доступу: http://www. medialaw.ru/laws/other_ laws/european/rec1641-2004.htm
36. Рекомендация № R (94) 13 относительно мер обеспечения прозрачности средств массовой информации. Режим доступу: http://www.medialaw. ru/ laws/other_laws/european/transparent.htm
37. Рекомендация № R (96) 10 Комитета Министров государствам-участникам в отношении гарантий независимости общественного вещания. Режим доступу: http://www.medialaw.ru/laws/other_laws/ european/r96(10).htm
38. Рекомендация № R (97) 20 Комитета Министров государствам-участникам по вопросам разжигания ненависти. Режим доступу: http:// www.medialaw.ru/laws/other_laws/european/r97(20).htm
39. Рекомендация № R (99) 1 Комитета Министров Совета Европы государствам-членам относительно мер по стимулированию плюрализма в средствах массовой информации. Режим доступу: http://www. medialaw.ru/laws/other_ laws/european/656th.htm
40. Рекомендация № Rek (2002) 2 Комитета Министров государствам-участникам о доступе к официальным документам. Режим доступу: http://www. medialaw.ru/projects/1/2/d20.htm
41. Российский кодекс профессиональных и этических принципов в области связей с общественностью. Режим доступу: http://www.prlink.ru/prinfo/ articles/ legislation/1/
42. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М.: Мысль, 1991. 299 с.
43. Абчук В.А. Азбука маркетинга. СПб.: СОЮЗ, 1998. С. 120137.
44. Азарян Е.М. Международный маркетинг. К.: ИСМО МО Украины; НВФ „Студцентр”, 1998. С. 132.
45. Албастова Л.Н. Технологии эффективного менеджмента. М.: „Изд-во ПРИОР”, 1999. 287 с.
46. Алешина И.В. Паблик Рилейшин для менеджеров и маркетеров. М.: Ассоциация авторов и издателей „ТАНДКС”, изд-во „Гном-пресс”, 1997. 256 с.
47. Амелин В.Н. Социология политики. М., 1992. С. 61.
48. Аналіз ефективності існуючих форм співпраці влади зі ЗМІ та пошук нових механізмів взаємодії, які задовольнятимуть потреби журналістів у відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади: Результати експертного дослідження / Центр стратег. аналізу екон. перетворень: листоп.-груд. 2005 року. Режим доступу: http://www. kmu.gov.ua
49. Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Аспект-Пресс, 2002. 378 с.
50. Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. Науч. ред. и авт. предисл. Л.И.Евенко. М.: Экономика, 1989. 519 с.
51. Антонян Ю.М. Проблемы природы и причин современного терроризма // Социальные и психологические проблемы борьбы с международным терроризмом / Сост. Л.В.Бурятова; Науч. ред. В.Н.Кудрявцева; РАН. М.: Наука, 2003. 170 с.
52. Арнольд Н. Тринадцатый нож в спину российской рекламе и public relations. М.: Топ-Медиа, 1997. 224 с.
53. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. М.: Изд-во МГУ, 1979. 151 с.
54. Афонин А.А. Маркетинг. К.: МАУП, 1996. С. 4347.
55. Бабкіна О.В. Держава і громадянське суспільство: комунікаційні аспекти і протиріччя третього тисячоліття // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування: (Монографія) / О.В.Бабкіна, В.В.Басалюков, В.М.Бебик та ін.; За заг. ред. В.М.Бебика, С.В.Куніцина. К.; Сімф.: МАУП, 2003. С. 824.
56. Балабанова Л.В. Маркетинг. Донецьк: Дон дует, 2002. 599 с.
57. Балог Андраш. Мозаика качества: Пер. с венг. К.: „АДЕФ Украина”, 2002. 64 с.
58. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Земляная Е.В. Психология управления. Х.: ООО „Фортуна-пресс”, 1998. 464 с.
59. Басалюков В.В. Соціально-психологічні аспекти зв’язків з громадськістю в державних організаціях // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування: (Монографія) / О.В.Бабкіна, В.В.Басалюков, В.М.Бебик та ін.; За заг. ред. В.М.Бебика, С.В.Куніцина. К.; Сімф.: МАУП, 2003. С. 146152.
60. Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Давид А. Рекламный менеджмент: Пер. с англ. 5-е изд. М.; СПб.; К.: Издат. дом „Вильямс”, 2000. 784 с.
61. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. К.: МАУП, 2000. 384 с.
62. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. К.: МАУП, 2001. 216 с.
63. Бебик В.М. Менеджмент прес-служб в державних організаціях // PR в органах державної влади та місцевого самоврядування: (Монографія) / О.В.Бабкіна, В.В.Басалюков, В.М.Бебик та ін.; За заг. ред. В.М.Бебика, С.В.Куніцина. К.; Сімф.: МАУП, 2003. С. 101113.
64. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. / Общ. ред. М.С.Мицковского. СПб.: Лениздат, 1992. 400 с.
65. Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия: Пер. с англ. СПб.: Изд-во „Браво”, 1992. 224 с.
66. Бессонов Б.Н. Пропаганда и манипуляция как инструменты духовного порабощения. Режим доступу: http://www.cult.:iatp.org. ua/articles/ propagandamanipulation.html.
67. Биков В.Ю. Структура актуальних напрямів (тематики) досліджень проблем дистанційної професійної освіти // Вісн. Акад. дистанц. освіти: наук.-практ. журн. 2003. № 1. С. 2226.
68. Бирюкова М.В. Социальные технологии и проектирование. Х., 2001. 399 с.
69. Білинська М.М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні: (Монографія). К.: Вид-во НАДУ, 2004. 248 с.
70. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти: теоретико-эмпирические исследования языка и его использование / Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 88112.
71. Блэк С. Паблик Рилейшинз. Что это такое?: Пер. с англ. М.: Изд-во „Модино-пресс”, 1990. 239 с.
72. Блэк С. ПР: международная практика. М.: Издат. дом „Довгань”, 1997. 180 с.
73. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука: В 2 кн. М.: Экономика, 1989. Кн.1. С. 6973.
74. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Педагогика, 1982. 199 с.
75. Бодалев А.А. Личность и общение: Избр. тр. М.: Педагогика, 1983. 458 с.
76. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління. К.: Вид-во УАДУ, 2002. 104 с.
77. Большой толковый психологический словарь. М.: ООО „Издательство АСТ”; „Изд-во „Вече”, 2001. Т.1 (АО). 592 с.
78. Брудный А.А. Семантика языка и психология человека. Фрунзе.: Изд-во „ИЛИМ”, 1972. 233 с.
79. Бушуєв С.Д., Морозов В.В. Динамічне лідерство в управлінні проектами. К.: АТ „Віпол”, 1999. 312 с.