Конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України: проблеми теорії та практики

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

МАСЕНЗОВ Олександр Іванович

УДК 342.53(477)(043.3)

Конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України: проблеми теорії та практики

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук, професор
Волошин Ю.О.

Маріуполь – 2012

ЗМІСТ

ВCТУП………………………………………………………………………..............4
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТИТУЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПАРЛАМЕНТУ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ…………………………………….11
1.1. Історико-правові аспекти становлення та розвитку місця і ролі парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони………………………...11
1.2. Теоретичні засади визначення повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони………………………………….35
1.3. Форми та методи реалізації повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони …………………………………………………61
Висновки до розділу 1……………………………………………………………...89
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОВНОВАЖЕНЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ……………………………….……93
2.1. Система конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони……………………………….…93
2.2. Практичні аспекти реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони…………….................................................................................................114
Висновки до розділу 2…………………………………………………………….136
РОЗДІЛ 3. МІСЦЕ ТА РОЛЬ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ В УМОВАХ МІЖДЕРЖАВНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ………………………………………….……....................................139
3.1. Трансформація конституційних повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони у контексті європейської міждержавної інтеграції…………………………………………………….…...139
3.2. Перспективи розвитку конституційно-правового статусу парламенту як органу забезпечення національної безпеки та оборони………………………162
Висновки до розділу 3…………………………………………………………….182
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………201

ВСТУП

Актуальність і ступінь розробки теми дисертаційного дослідження. У сучасних умовах глобалізаційних процесів та міждержавної інтеграції забезпечення національної безпеки держави є одним з найважливіших завдань державної влади, яке потребує переосмислення та принципово нового бачення у відповідності до структури загроз та викликів у світі та на регіональному і внутрішньодержавному рівнях. Зазначена обставина об’єктивує зростання ролі парламенту як законодавчого органу, що має концептуально визначати засади державної політики в оборонно-безпековій сфері.
У відповідності до Конституції України, Верховна Рада України наділена конституційно-правовим статусом єдиного органу законодавчої влади в Україні, що обумовлює виключну практично-прикладну роль цього органу у захисті життєво важливих інтересів суспільства, держави, окремих громадян нашої держави. Для досягнення визначених конституційними актами цілей і завдань Верховна Рада України має нормативно визначену компетенцію, що складається насамперед з функцій та повноважень у різних сферах суспільних відносин. Водночас характер та особливості сучасних політичних, економічних, соціальних, культурних, правових процесів, викликаних об’єктивацією інтегрування України до європейського простору детермінують необхідність удосконалення конституційно-правового регулювання та практики реалізації конституційних повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України. Зокрема у сучасних умовах взаємозалежності та взаємопов’язаності національних держав максимальна обороноздатність кожної держави може бути досягнута виключно шляхом застосування принципу колективної безпеки, який потребує імплементації до вітчизняної конституційно-правової матерії. Подібна конституційна-правова адаптація українського законодавства до загальновизнаних у регіоні європейських стандартів може бути ефективною лише за умови врахування позитивного та негативного досвіду зарубіжних країн (особливо держав-учасниць Європейського Союзу, повне членство у якому залишається законодавчо визначеною стратегічною метою Української держави).
Крім того, дослідження проблем теорії та практики реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони актуалізується в умовах здійснення в Україні чергового етапу конституційної реформи та створення з метою розробки удосконалених конституційно-правових положень Конституційної Асамблеї, що потребує глибокого теоретичного та практичного аналізу конституційно-правового статусу парламенту з метою модернізації його діяльності та адаптування до вирішення найважливіших завдань сьогодення у досліджуваній сфері спеціальної парламентської компетенції.
Монографічною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з конституційного права, історії парламентаризму як конституційно-правового явища, інтеграційного права, політології, державного управління, міжнародного права, теорії держави і права в частині визначення загальної понятійно-категоріальної основи конституційно-правового статусу парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони держави.
Загальнотеоретичні та практичні конституційно-правові аспекти компетенції парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони розглядалися у працях М.О. Баймуратова, Ю.О. Волошина, О.В. Зайчука, С.Л. Лисенкова, М.М. Марченка, Н.М. Пархоменко, Р.А. Ромашова, В.С. Нерсесянца, Л.А. Луць, О.М. Атоян, Т.М. Радька, М.М. Рассолова, П.М. Рабіновича, В.Н. Денисова, В.Ф. Погорілка, В.І. Євінтова, О.Л. Копиленка, Н.Р. Малишевої, Ю.С. Шемшученка, О.Ф. Скакун, В.Б. Авер’янова, О.В. Батанова, Ю.Г. Барабаша, Ю.М. Бисаги, Р.Ф. Гринюка, А.П. Заєця, А.М. Колодія, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, П.Ф. Мартиненко, О.В. Марцеляка, М.П. Орзіха, Н.М. Оніщенко, Н.Р. Нижник, О.В. Прієшкіної, А.О. Селіванова, О.В. Скрипнюка, П.Б. Стецюка, О.Д. Тихомирова, В.Л. Федоренка, О.Ф. Фрицького, А.Є. Шевченка, С.В. Шевчука та інших.
У контексті вивчення наявних монографічних джерел слід відзначити той факт, що у відповідних дослідженнях аналізуються окремі конституційні повноваження парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони. В той же час, у вивчених джерелах відсутній комплексний конституційно-правовий аналіз компетенції Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України саме у контексті європейської міждержавної інтеграції та формування сучасних поглядів на шляхи забезпечення загальноєвропейської колективної безпеки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету «Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції» (державний реєстраційний номер 01080008427).
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в комплексному конституційно-правовому аналізі проблем теорії та практики визначення та реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України.
Для досягнення вказаної мети у дослідженні було розв’язано такі завдання:
- дослідити історично-правові аспекти становлення та розвитку місця і ролі парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- визначити теоретичні засади, форми та методи реалізації повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- з’ясувати зміст та особливості системи конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- проаналізувати практичні аспекти реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- визначити юридичний зміст трансформації конституційних повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони у контексті європейської міждержавної інтеграції;
- спрогнозувати перспективи розвитку конституційно-правового статусу парламенту як органу забезпечення національної безпеки та оборони та сформулювати практичні рекомендації щодо удосконалення профільної компетенції Верховної Ради України.
Об’єктом дослідження є конституційно-правові відносини, пов’язані з реалізацією Верховною Радою України конституційних повноважень у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України.
Предметом дослідження є конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів. Застосування порівняльного методу дозволило порівняти повноваження парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони на різних конкретно-історичних етапах та конституційно-правовий статус законодавчих органів України та зарубіжних країн. Історичний метод застосовувався під час оцінки історичних процесів, що детермінували становлення доктрини конституціоналізму та парламентаризму в оборонно-безпековій сфері суспільних відносин. За допомогою методів системно-структурного та структурно-функціонального аналізу було визначено місце і роль Верховної Ради України у системі органів забезпечення національної безпеки та оборони, а також проаналізовано особливості системи конституційних повноважень парламенту у досліджуваній сфері. Використання формально-логічного та логіко-семантичного методів дало змогу удосконалити понятійний апарат та посилити теоретичне осмислення парламентського забезпечення національної безпеки та оборони держави. Комплексне застосування зазначених методів дозволило отримати певні висновки та розробити практично-прикладні рекомендації щодо удосконалення конституційно-правового статусу Верховної Ради України як органу забезпечення національної безпеки та оборони України.
Емпіричною основою дослідження є Конституція України, чинні закони та підзаконні акти України, конституції та інші конституційні акти зарубіжних країн, джерела права Європейського Союзу, офіційна статистична інформація про діяльність Верховної Ради України та парламентів зарубіжних країн.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці комплексним конституційно-правовим дослідженням проблем теорії та практики визначення і реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України. У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист, зокрема:
вперше:
- здійснено класифікацію ознак системи повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України;
- визначено об’єкт конституційних повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- запропоновано авторське визначення конституційних повноважень парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
- узагальнено основні трансформації конституційно-правових принципів здійснення зовнішньої та оборонно-безпекової політики у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції;
- висунуто положення про те, що невід’ємними конституційними повноваженнями навіть в умовах поглибленої міждержавної інтеграції та інтернаціоналізації національного конституційного права мають залишитися номінаційні та установчі повноваження парламенту;
удосконалено:
- конституційне повноваження Верховної Ради України щодо схвалення рішення про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави;
- конституційно-правовий статус профільного комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони;
отримали подальший розвиток:
- положення про необхідність посилення ролі Верховної Ради України у здійсненні парламентського контролю за проведенням ОПМ;
- положення про імплементацію до українського конституційного законодавства посади Уповноваженого Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони;
- позиції, що визначають необхідність формулювання у конституційно-правових нормах функції законодавчого забезпечення міждержавної інтеграції України;
- положення про значення конституційної можливості Верховної Ради України приймати закон з будь-якого питання, що має відношення до забезпечення національних інтересів громадянина, суспільства, держави як важливої гарантії ефективності Верховної Ради України у забезпеченні національної безпеки та оборони.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
- у науково-дослідних цілях – для подальшого опрацювання конституційно-правової теоретичної та практичної проблематики визначення та реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України;
- у правовій практиці – при розробці пропозицій щодо подальшого удосконалення конституційно-правового статусу Верховної Ради України як органу забезпечення національної безпеки та оборони;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, порівняльного конституційного права, сучасних проблем порівняльного конституційного права, інтеграційного права; у викладанні курсу конституційного права України за темами «Конституційно-правовий статус Верховної Ради України» та «Конституційно-правове регулювання забезпечення національної безпеки та оборони України», у науково-дослідницькій роботі студентів-правознавців.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права та доповідалися на науково-практичних конференціях різного рівня, зокрема: ІІ Всеукраїнській конференції студентів, аспірантів і молодих учених (м. Маріуполь, 12 березня 2010 р.), Всеукраїнській конференції науковців та практиків «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави» (м. Львів, 23-24 вересня 2011 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання сучасної юридичної науки» (м. Київ, 5-6 жовтня 2011 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Федерализм и регионализм: приоритеты развития» (Владикавказ, Російська Федерація, 23-24 вересня 2011 р.). Тези доповідей на зазначених конференціях опубліковано.
Публікації результатів. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 5 наукових статтях, 4 з них опубліковані у фахових виданнях з юридичних наук, 1 стаття надрукована у виданні, що включено до міжнародної наукометричної бази даних «Index Copernicus International» (Польща) та 4 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 223 сторінки, з них основного тексту – 200 сторінок. Кількість використаних джерел – 275 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України можна дійти до таких найважливіших теоретичних та практичних висновків:
1. Формування парламентської демократії як форми представницького народовладдя саме у Давній Греції (Афінській Республіці), оскільки головним органом в Афінах було народне зібрання, яке, на відміну від Спарти, володіло реальною владою у вигляді відповідної сукупності функцій та повноважень, причому переважна частина повноважень народного зібрання полягала безпосередньо у сфері забезпечення безпеки та оборони, а саме йдеться про наступні: вирішення питань війни та миру; перевірка діяльності посадових осіб (прообраз сучасної контрольної функції парламенту); прийняття законів з будь-яких питань внутрішньої політики.
2. Формування цілісної доктрини конституційного парламентаризму та виникнення сучасних парламентів як обраних народом представницьких законодавчих органів стало результатом закономірного процесу історико-правового та суспільно-політичного розвитку внаслідок становлення доктрини народного суверенітету замість ототожнення понять «монарх» і «суверен» в абсолютних монархіях та принципу поділу влади як базової концепції структурно-функціональної організації державної влади відповідно до положень перших писаних конституцій, прийнятих на державному рівні.
3. Компетенція парламентів у сфері забезпечення національної безпеки та оборони пройшла чотири основні етапи становлення і розвитку: 1) від давньогрецької безпосередньої демократії до створення станово-представницького органу в Англії; 2) від створення англійського парламенту до прийняття першої конституції (США, 1787 р.); 3) від першої конституційно-правової регламентації статусу парламенту як обраного народом представницького органу до прийняття Статуту ООН 1945 р., що обмежив вирішення окремими державами в особі їх парламентів класичних питань війни та миру; 4) сучасний етап, що характеризується детальним конституційним регулюванням функцій та повноважень парламентів у сфері забезпечення національної безпеки та оборони та розширенням вказаної сфери за рахунок значного збільшення контрольних повноважень по відношенню до виконавчої влади та повноважень щодо забезпечення внутрішньої національної безпеки держави і суспільства (правоохоронна політика держави);
4. Конституційно-правова регламентація повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони (пп. 3, 4, 5, 8, 9, 12, 22, 23, 31, 32, 33 ч. 1 ст. 85 Конституції України) цілком відповідає загальній логіці становлення та розвитку конституційних повноважень сучасних парламентів у вказаній сфері та є наближеною до французького варіанту конституційного поділу влади з широкими повноваженнями виконавчої влади та глави держави і, водночас, абсолютною (необмеженою) законодавчою компетенцією парламенту.
5. Слід аналізувати не просто поняття «функція» як таке, що відображає призначення будь-якого об’єкту матеріального світу, а профільну політико-правову категорію «функція держави», оскільки парламент (у тому числі, Верховна Рада України) за визначенням є державним органом, а отже, відображає певне призначення держави як політико-територіальної організації суспільства.
6. До функцій сучасного парламенту (тобто, і Верховної Ради України) можна віднести наступні: 1. Законодавча (з відповідними повноваженнями щодо прийняття законів у вказаній сфері суспільних відносин). 2. Фінансова (затвердження державного бюджету, встановлення податків з метою забезпечення реалізації оборонної та безпекової функції держави). 3. Установча (номінаційна) (формування державних органів, обрання чи призначення посадових осіб, відповідальних за забезпечення національної безпеки та оборони, кадрова комплектація суддівського корпусу, що опосередковано може впливати на стан забезпечення національної безпеки держави у її широкому розумінні). 4. Контрольна (контроль за виконанням державного бюджету, діяльністю державних органів та посадових осіб, відповідальних за досягнення державних завдань у досліджуваній сфері). 5. Судова (притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави у порядку імпічменту у відповідності до особливої конституційної процедури). 6. Зовнішньополітична (включає повноваження щодо ратифікації та денонсації міжнародних договорів, що впливають на фактичний стан забезпечення національної безпеки та оборони, а також право війни та миру з урахуванням міжнародно-правових обмежень на основі Статуту ООН, перебування військ іноземних держав на території держави, використання збройних сил за межами країни, входження держави до воєнних союзів тощо).
7. З метою здійснення державної функції забезпечення національної безпеки та оборони парламент у відповідності до структурно-функціонального розподілу влад наділяється конституційною компетенцією як сукупністю конкретних нормативно визначених функцій та повноважень, причому останні слід розуміти як міру можливої і необхідної поведінки суб’єктів публічного управління в рамках даного предмета відання (гарантована і забезпечена державою національна безпека та оборона як бажаний та необхідний стан для кожного сучасного суспільства з будь-яким суспільним та конституційним ладом), а тому повноваження парламенту щодо забезпечення національної безпеки та оборони доцільно класифікувати залежно від функцій парламенту, на здійснення яких вони спрямовані, тобто у діалектичній сукупності категорій «функції парламенту» та «повноваження парламенту», що загалом складають його предметну компетенцію у сфері забезпечення національної безпеки та оборони;
8. Збройна оборона держави є однією з найважливіших частин та класичним, традиційним структурним елементом поняття «національна безпека», а тому цілком правильним в межах даного дослідження вбачається використання доктринальної конструкції «національна безпека та оборона» та, відповідно, подальший конституційно-правовий розгляд повноважень Верховної Ради України саме у площині забезпечення національної безпеки та оборони України з точки зору основних теоретичних та практичних проблемних питань їх визначення та реалізації.
9. Основою компетенції парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони є безпосередньо норми Конституції України, що встановлюють спеціальні повноваження законодавчого органу, спрямовані на реалізацію державної безпекової та оборонної політики як основний предмет відання.
10. Під конституційними повноваженнями парламенту у сфері забезпечення національної безпеки та оборони слід розуміти структурний елемент його конституційної компетенції, що виражає міру можливої і необхідної поведінки парламенту як державного органу – суб’єкта публічного управління з метою реалізації функції держави щодо забезпечення національної безпеки та оборони як бажаного і необхідного стану законодавчо визначених об’єктів (людини, громадянина, суспільства, держави), встановлену безпосередньо конституційно-правовими нормами задля здійснення конституційно-інституційних функцій парламенту як основних напрямів його діяльності.
11. Методи реалізації конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України можна представити наступним чином у відповідності до окремих парламентських функцій: законодавчий; фінансовий; установчий (номінаційний); контрольний; судовий; зовнішньополітичний.
12. Повноваження Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони у своїй органічній сукупності утворюють певну конституційно-правову систему, що обумовлюється єдністю їх юридичного змісту та функціональної спрямованості.
13. Комплексне поєднання системного та структурно-функціонального методів наукового пізнання дозволяє розглядати конституційні повноваження Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України як певну діалектично взаємопов’язану систему сутнісних структурних елементів його конституційної компетенції, що виражають міру можливої і необхідної поведінки парламенту як державного органа – суб’єкта публічного управління з метою реалізації функції держави щодо забезпечення національної безпеки та оборони як бажаного і необхідного стану законодавчо визначених об’єктів (людини, громадянина, суспільства, держави), встановлену безпосередньо конституційно-правовими нормами задля здійснення конституційно-інституційних функцій парламенту як основних напрямів його діяльності.
14. Об’єктом системи профільних повноважень парламенту слід вважати конституційно-правові відносини, що складаються з приводу прийняття законів, внесення змін до законів, визнання законів такими, що втратили юридичну силу, скасування законів, призупинення дії законів, положення яких спрямовані на забезпечення національної безпеки та оборони України як стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, держави, громадян України;
15. Аналізуючи систему конституційних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України як діалектичне поєднання основних завдань та напрямів діяльності парламенту у досліджуваній сфері, можна визначити зазначену систему як структурований, логічно обумовлений, цілісний комплекс законодавчих, контрольних, судових, установчих (номінаційних), фінансових, зовнішньополітичних повноважень Верховної Ради України як суб’єкта забезпечення національної безпеки та оборони, встановлених безпосередньо конституційно-правовими нормами як вищими імперативними приписами прямої дії.
16. Слід констатувати наявність таких сутнісних ознак системи повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України: а) відкритий характер системи щодо обсягу та характеру повноважень; б) спрямованість на вирішення найважливіших питань життєдіяльності суспільства, держави, громадян; в) здатність породжувати конституційно-правові відносини у сфері забезпечення національної безпеки та оборони; г) концептуальна обумовленість загальними конституційно-правовими принципами; д) внутрішня структурованість за формами та методами конституційно-правового впливу на стан забезпечення національних інтересів Української держави.
17. Важливою гарантією ефективності Верховної Ради України як органу забезпечення національної безпеки та оборони вбачається його можливість приймати закон з будь-якого питання, що має відношення до забезпечення життєво важливих інтересів громадянина, суспільства, держави.
18. Значним чинником ефективної реалізації парламентом законодавчих повноважень у сфері забезпечення національної безпеки та оборони є діалектична відповідність оборонно-безпекового законодавства реальним сучасним потребам суспільства та рівню розвитку суспільних відносин.
19. Форми забезпечувальної діяльності щодо національної безпеки та оборони відзначаються помітною універсальністю щодо конкретних сфер владно-державного впливу.
20. У практично-прикладній площині конституційні методи діяльності парламенту щодо забезпечення національної безпеки та оборони – це певні способи практичного здійснення законодавчим органом політико-правового впливу на внутрішньополітичні та зовнішньополітичні правовідносини, пов’язані з процесом забезпечення національної безпеки та оборони.
21. Ефективний парламентський контроль за сферою безпеки і оборони забезпечує пріоритет принципів демократичного суспільства щодо військових принципів, виступає регулятором цивільно-військових відносин, сприяючи їх оптимізації й гармонізації та формуючи природний зв’язок між військовими структурами та громадянським суспільством.
22. Найбільш дієвими й ефективними механізмами реалізації контрольних функцій парламенту за сферою безпеки і оборони у сучасних умовах конституційно-правового розвитку є наступні: а) систематичні звіти уряду і міністра оборони з питань функціонування Збройних сил та стану оборонної промисловості; б) заслуховування доповідей Президента як Верховного головнокомандувача; в) регулярне проведення парламентських слухань з військових проблем; г) парламентські перевірки на місцях з оборонних питань; д) депутатські запити щодо різних аспектів функціонування сфери безпеки та оборони; є) ініціювання парламентом проведення різного роду експертиз з оборонних проблем.
23. Імплементація до конституційно-правових норм позитивного досвіду зарубіжних країн у сфері парламентського контролю за сферою забезпечення національної безпеки та оборони дозволить реально посилити цивільний контроль за обороноздатністю держави з боку народу України як єдиного джерела влади та виключного джерела формування Верховної Ради України як виборного представницького органу законодавчої гілки влади.
24. Існує значний потенціал розвитку співпраці між Україною та ЄС в сфері формування та здійснення спільної європейської зовнішньої політики та політики безпеки, що може вимагати подальшого вдосконалення правової бази такого співро¬бітництва, зокрема, укладення низки відповідних угод між Україною та ЄС.
25. Можна відзначити наступні загальні трансформації основних конституційно-правових принципів здійснення зовнішньої та оборонно-безпекової політики та тенденції, що їх обумовлюють у сучасних умовах поглибленої міждержавної інтеграції: а) змінюється юридичний зміст конституційно-правового принципу державного суверенітету та державної незалежності з декількох позицій, зокрема: відбуваються процеси глобалізації та міждержавної інтеграції, що призводить до появи конституційно-правових норм про можливість обмеження суверенітету за рахунок передавання частини суверенних прав наднаціональним органам міждержавних утворень (Європейський Союз), а державний суверенітет перестає бути абсолютною цінністю у міжнародних відносинах та внутрішньому конституційному праві, уступаючи пріоритетну роль принципу поваги прав людини; класична практично необмежена політична незалежність держав, відображена у «старих» конституціях, у сучасному світі значно обмежується міжнародно-правовими нормами, зокрема, щодо таких конституційних повноважень внутрішніх державних органів, як право війни та миру, тобто при наявності відповідної конституційної норми застосування сили або погрози силою всупереч міжнародно-правовим нормам вважається незаконним; б) у деяких зарубіжних країнах переважно з тоталітарним політичним режимом простежується тенденція до значного розходження між задекларованими у формальних конституціях основними конституційно-правовими принципами зовнішньої політики та фактичним здійсненням цих принципів (фактичною конституцією), що особливо стосується конституційно-правових норм про мирний та дружній характер зовнішньої політики, а також про співвідношення національного та міжнародного права з посиланням на пріоритет (примат) міжнародного права над національним.
26. Об’єктивується необхідність трансформації конституційно-правового статусу Верховної Ради України в частині доповнення її компетенції у сфері національної безпеки та оборони принципово новою функцією забезпечення міждержавної інтеграції України через конституційне закріплення повноваження парламенту передавати право ухвалення обов’язкових рішень наднаціональним органам інтеграційних об’єднань, повноправним учасником яких є Україна. Впровадження подібного конституційного припису дозволить адаптувати українське конституційне законодавство до реалізації стратегічного курсу нашої держави на приєднання до Європейського Союзу як регіонального інтеграційного об’єднання з елементами наднаціональності.
27. Необхідно доповнити частину 1 статті 85 Конституції України («до повноважень Верховної Ради України належить…») пунктом 37 наступного змісту: «делегування права ухвалення рішень з питань, що відносяться до внутрішньої компетенції Української держави, спільним органам інтеграційних об’єднань, учасником яких є Україна, за умови відповідності таких рішень конституційному ладу України та дотримання інтересів національної безпеки України».
28. Невід’ємними конституційними повноваженнями навіть в умовах поглибленої міждержавної інтеграції та інтернаціоналізації національного конституційного права мають залишатися номінаційні та установчі повноваження парламенту.
29. Частина фінансових та контрольних повноважень Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України може бути делегована наднаціональним органам інтеграційного об’єднання, що сприятиме, з одного боку, посиленню бюджетно-фінансових оборонно-безпекових можливостей України у протидії сучасним загрозам національній безпеці, а з іншого, дозволить підвищити ефективність цивільно-політичного контрольного механізму за оборонною сферою держави, її видатками та станом обороноздатності в умовах реалізації принципу колективної безпеки держав-учасниць інтеграційного міждержавного утворення зі спільною оборонно-безпековою та зовнішньої політикою, яким на сучасному етапі власного становлення та розвитку є Європейський Союз.
30. Необхідно доповнити частину 1 статті 85 Конституції України пунктом 38, виклавши його наступним чином: «визначення засад протидії глобальним загрозам та викликам національній безпеці України з урахуванням позиції спільних органів інтеграційних об’єднань, учасником яких є Україна».
31. Формування обсягу конституційних повноважень Верховної Ради України, здатного забезпечити зазначену функцію та механізм її практичного здійснення, є об’єктивним процесом у сучасних умовах європейської міждержавної інтеграції та необхідною умовою адаптування України, по-перше, до сучасного стану загроз національній безпеці, а по-друге, функціональною домінантою можливості її повноцінного інтегрування до Європейського Союзу як стратегічного орієнтиру нашої країни на законодавчому, політичному, соціально-економічному та культурно-духовному рівнях становлення та розвитку суспільних відносин.
32. Проблемні та перспективні питання розвитку конституційно-правового механізму реалізації зовнішньої та оборонно-безпекової зарубіжних країн в умовах сучасної міждержавної інтеграції проявляється у двох вимірах: а) зовнішньому, що відображає на рівні конституційно-правової регламентації міжнародні політико-правові процеси міждержавної інтеграції та реалізується у формі прийняття конституційно-правових норм про обмеження державного суверенітету та політичної незалежності шляхом делегування певного обсягу повноважень наднаціональним органам здійснення зовнішньої політики та про розмежування зовнішньополітичної компетенції між внутрішніми та спільними органами; б) внутрішньому, що у більшості сучасних зарубіжних країн на інституційному рівні проявляється у таких тенденціях, як посилення ролі уряду у здійсненні зовнішньої політики шляхом появи конституційного звичая про делегування главою держави повноважень щодо ведення міждержавних переговорів та підписання міжнародних договорів уряду або главі уряду (прем’єр-міністру); розширення нормативного та фактичного статусу відомства закордонних справ як спеціального державного органу здійснення зовнішньої політики; конституційному закріпленні важливої ролі парламентів щодо процедури ратифікації міжнародних договорів тощо.
33. Необхідно доповнити п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції України словосполученням «включаючи мандат, строки відповідної військової операції та правила участі у бойових діях підрозділів Збройних Сил України», виклавши його у наступній редакції: «схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України, включаючи мандат, строки відповідної військової операції та правила участі у бойових діях підрозділів Збройних Сил України». Впровадження подібного підходу дозволить посилити цивільний парламентський контроль за використанням Збройних Сил України, у тому числі – в рамках проведення ОПМ, через підвищення рівня політичної відповідальності органів виконавчої влади перед парламентом за якість реалізації вказаних міжнародних військових та військово-політичних механізмів міждержавного співробітництва та інтеграції у сфері підтримання внутрішньодержавного та міжнародного миру та безпеки.
34. Вважаємо за потрібне імплементувати до українського законодавства досвід Комітету зі справ збройних сил США та збільшити чисельність співробітників апарату Комітету з питань національної безпеки і оборони України до 50 співробітників.
35. Важливим кроком до оптимізації парламентського контролю через діяльність профільного оборонно-безпекового комітету має стати виокремлення у проекті Закону України про державний бюджет України окремої статті фінансування діяльності відповідного парламентського комітету, враховуючи життєву важливість інтересів забезпечення національної безпеки та оборони для держави та суспільства у сучасних умовах світового і регіонального розвитку. Ця стаття повинна першочергово включати такі цілі та завдання: а) фінансування проведення парламентських розслідувань; б) фінансування організації парламентських комітетських слухань; в) фінансування виїзних засідань парламентського комітету; г) фінансування проведення зовнішніх незалежних експертиз; д) фінансування утримання достатнього апарату профільного комітету.
36. До функцій та завдань Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони слід додати завдання здійснення попереднього парламентського контролю за участю підрозділів Збройних Сил України у проведенні ОПМ, визначивши ОПМ як військову операцію, що здійснюється на основі та у відповідності до норм та принципів міжнародного права, що означає відповідальність парламенту за схвалення участі українських збройних сил саме виключно у військових операціях з легальним мандатом на їх проведення.
37. Для реалізації ефективної міжпарламентської взаємодії корисним вбачається посилення співробітництва у сфері обміну оборонно-безпековою інформацією (за винятком відомостей, що складають державну таємницю), публікація спільних щорічних доповідей, проведення регулярних міжпарламентських конференцій субрегіонального, регіонального та універсального рівнів з обов’язковою участю голів парламентських комітетів з питань національної безпеки і оборони.
38. Мають бути спрощені процедурні правила доступу членів Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України до відомостей, що складають державну таємницю та мають безпосереднє відношення до питань ефективності забезпечення національної безпеки та оборони України, зокрема в частині схвалення парламентом рішення про застосування Збройних Сил України у тому чи іншому політико-правовому форматі, для чого вбачається необхідним розробити та затвердити у якості додатку до Закону України про Регламент Верховної Ради України процедурні правила доступу до таємної інформації членів Комітету з питань національної безпеки і оборони з обов’язковим закріпленням принципового нормативного положення про розтаємничення офіційних документів після завершення відповідної військової операції або ліквідації загрози національній безпеці держави, що сприятиме формуванню розвинутого конституційно-правового інституту ретроспективного парламентського контролю у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України.
39. Голова Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України має отримати за посадою постійне місце у офіційній делегації України при Генеральній Асамблеї ООН та у Раді Безпеки ООН за умови обрання нашої держави як непостійного члена цього унікального спеціалізованого головного органу ООН у сфері підтримання міжнародного миру та безпеки.
40. Для підвищення ефективності практичної діяльності Верховної Ради України у сфері забезпечення національної безпеки та оборони до українського законодавства у майбутній перспективі посилення конституційно-правового статусу парламенту має бути імплементована посада Уповноваженого Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, який для здійснення своїх функцій має отримати право у будь-який час без попередження відвідувати війська, штаби, військово-навчальні заклади, інші об’єкти і адміністративні установи армії, а також вимагати подання звітів про здійснення дисциплінарної влади в збройних силах та особисто бути присутнім в якості спостерігача на кримінальних чи дисциплінарно-правових процесах і судових розглядах.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Див.: Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Офіційне видання. – К.: М-во юстиції України, 1996. – 106 с.
2. Шаповал В.М. Парламент / В.М. Шаповал // Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2007. – С. 605.
3. Там само.
4. Енгибарян Р.В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р.В. Енгибарян. – М.: Норма, 2007. – С. 352.
5. Ильин М.В. Суверенитет: развитие понятийной категории / М.В. Ильин // Суверенитет. Трансформация понятий и практик / Под ред. М.В. Ильина, И.В. Кудряшовой. – М.: МГИМО-Университет, 2008. – С. 25.
6. Там же. – С. 24-25.
7. Schiavone A. The End of the Past. Ancient Rome and the Modern West / A. Schiavone. – Cambridge MA-London, 2002. – P. 70.
8. Гіаро Т. Римське право завжди гине із кодифікацією / Т. Гіаро // Римське право та правова культура Європи / Ред. А. Дембінські, М. Йонька. – Люблін, 2008. – С. 16.
9. Див.: Демократические режимы. – Режим доступу: http://www.5ka.ru/72/40409/1.html
10. Там же.
11. Там же.
12. Цит. за: Бруз В.С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів / В.С. Бруз. – К.: Либідь, 1995. – С. 6.
13. Див.: Клаузевиц К. О войне / К. Клаузевиц. – М., 1934. – С. 582.
14. Див.: Денисов В.Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру / В.Н. Денисов.– К., 1990. – С. 134-136.
15. Кременюк В.А. Истоки современных конфликтов / В.А. Кременюк // Экономика и политика в современных вооружённых конфликтах / Отв. ред. А.Д. Богатуров. – М.: ЛКИ, 2008. – С. 64.
16. Див.: Шаповал В.Н. Сравнительное конституционное право / В.Н. Шаповал. – К.: Княгиня Ольга, 2007. – С. 248.
17. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть / В.В. Маклаков. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – С. 570-571.
18. Там же. – С. 571.
19. Див.: Barnett H. Constitutional and Administrative Law / H. Barnett. – L., 2003. – P. 518.
20. Див.: Jennings I. Magna Carta and its influence in the world today: a book to mark the 750th anniversary of the sealing of Magna Carta and the 700th anniversary of the parliament of Simon de Monfort / I. Jennings. – London: Central Off. Of Information, 1965. – P. 9-12.
21. Головатий С.П. Верховенство права. В 3-х к. – К. 1. Верховенство права: від ідеї – до доктрини / С.П. Головатий. – К.: Фенікс, 2006. – С. 138.
22. Там само. – С. 139.
23. Stringham R. Magna Carta: Fountainhead of Freedom / R. Stringham. – Rochester [e.a.]: Aqueduct Books, 1966. – P. 82.
24. Див.: Ibidem. – P. 83.
25. Маклаков В.В. Указ. соч. – С. 571.
26. Див.: Енгибарян Р.В. Указ. соч. – С. 352.
27. Див.: Локк Д. О гражданском правлении / Д. Локк. Избранные философские произведения в двух томах. – Т. 2. – М., 1960. – С. 85-89.
28. Див.: Там же.
29. Dicey A. V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution / A.V. Dicey. – 10th ed., 1959 / with introd. by E.C.S. Wade. – London: Macmillan; New York: St. Martin’s Press, 1961 (Reprinted). – P. 394.
30. Ibidem. – P. 406.
31. Ibidem. – P. 407.
32. Ibidem. – P. 408-409.
33. Ibidem. – P. 409-410.
34. Ibidem. – P. 410.
35. Ibidem. – P. 410-411.
36. Див.: Енгибарян Р.В. Указ. соч. – С. 353.
37. Cole G.D.H. Introduction // Jean Jacques Rousseau. The Social Contract and Discourses; translated with an introd. By G.D.H. Cole. – New York: Dutton, 1950. – III, Chapter I, [3].
38. Див.: Мусихин Г.И. Суверенитет, монархия и революция: история становления и взаимоотношения понятий / Г.И. Мусихин // Суверенитет. Трансформация понятий и практик. – С. 45-46.
39. Див.: Енгибарян Р.В. Указ. соч. – С. 239.
40. Див.: Мусихин Г.И. Указ. соч. – С. 44.
41. Див.: Там же.
42. Див.: Там же.
43. Там же.
44. Романов Р. Сущность и функции парламентаризма, как специфической системы управления обществом / Р. Романов // Государственная служба: кадры и управление. – М., 1999. – С. 265.
45. Лисенков С.Л. Поділ влади / С.Л. Лисенков // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 647.
46. Там само.
47. Левин И.Д. Современная буржуазная наука государственного права / И.Д. Левин. – М., 1960. – С. 296-297.
48. Лафитский В.И. Конституционный строй США / В.И. Лафитский. – М.: Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 2007. – С. 207.
49. Там же.
50. Там же.
51. Цит. за: The Constitution of the United States of America. Analysis and Interpretation. – Washington, 1985. – P. 335.
52. Див.: Лафитский В. И. Указ. соч. – С. 246.
53. Там же.
54. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – С. 49-50.
55. Шаповал В.М. Парламентаризм / В.М. Шаповал // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 605.
56. Там само.
57. Парламентаризм // Большой энциклопедический словарь. – М., 2000. – С. 919.
58. Червонюк В. Конституционное право России: Энциклопедический словарь / В. Червонюк. – М., 2002. – С. 432.
59. Див.: Шляхтун П.П. Парламентаризм / П.П. Шляхтун // Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005. – С. 318-319.
60. Див.: Фальбек О. Современный парламентаризм / О. Фальбек.– М., 1990. – С. 8.
61. Цит. за: Тулаев А.Н. Институт парламентаризма и его роль в организационно-правовом обеспечении деятельности полиции в странах Западной Европы: Дисс…канд. юрид. наук / А.Н. Тулаев. – М., 2005. – С. 18.
62. Там же. – С. 19-20.
63. Там же. – С. 20.
64. Мишин А.А. Конституционное право зарубежных стран / А.А. Мишин. – М., 2002. – С. 216.
65. Устав ООН от 26.06.1945 г. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/basicdoc/charter.htm
66. Див.: Тулаев А.Н. Указ. соч. – С. 29-30.
67. Dicey A. V. Introduction to the Study of the Law of the Constitution. – P. 410-411.
68. Маклаков В.В. Конституционное право зарубежных стран. Общая часть / В.В. Маклаков. – С. 572.
69. Див.: Тулаев А.Н. Указ. соч. – С. 40.
70. Шемшученко Ю.С. Повноваження / Ю.С. Шемшученко // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 639.
71. Там само.
72. Там само.
73. Компетенция // Краткая Российская энциклопедия. – В 3-х т. – Т. 2. – М.: Зерцало, 2004. – С. 133.
74. Компетенция // Новейший словарь иностранных слов. – М.: АСТ, 2001. – С. 419.
75. Компетенция // Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1997. – С. 293.
76. Компетенция // Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. О.Е. Кутафин. – М.: Большая Российская энциклопедия, 2003. – С. 218.
77. Компетенция // Популярный юридический энциклопедический словарь / Редкол.: О.Е. Кутафин, В.А. Туманов, И.В. Шмаров и др. – М.: Большая Российская энциклопедия, Рипол Классик, 2001. – С. 325.
78. Там же.
79. Авер’янов В.Б. Компетенція / В.Б. Авер’янов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 373.
80. Там само.
81. Див.: Бялкина Т.М. Компетенция местного самоуправления: проблемы теории и правового регулирования: монография / Т.М. Бялкина ; Воронеж, гос. ун-т. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 2006. – С. 81.
82. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс / С.С. Алексеев. – М., 1994. – С. 41.
83. Див.: Лазарев Б.М. Компетенция органов управления / Б.М. Лазарев. – М.: Юрид. лит., 1972. – С. 11, 26-33.
84. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. – Х., 2001. – С. 261.
85. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции / Ю.А. Тихомиров. – М.: Юринформцентр. Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2001. – С. 55-56.
86. Якимов А.Ю. Статус субъекта административной юрисдикции / А.Ю. Якимов // Государство и право. – 1996. – № 8. – С. 104.
87. Див., наприклад: Старилов Ю.Н. Органы российской исполнительной власти: Понятие, правовой статус, структура / Ю.Н. Старилов // Правовая наука и реформа юридического образования: Сб. науч. трудов. – Вып. 12: Административное право в современном правовом государстве. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 2001. – С. 223.
88. Манохин В.М. Советское административное право: Курс лекцій. Часть Особенная. Вып. 2 / В.М. Манохин. – Саратов, 1968. – С. 56.
89. Басин Ю.Г. Правовые формы реализации оперативно-хозяйственной деятельности социалистических предприятий / Ю.Г. Басин // Правоведение. – 1968. – № 6. – С. 45-49.
90. Бялкина Т.М. Указ. соч. – С. 87.
91. Див.: там же. – С. 88-89.
92. Функция // Философский энциклопедический словарь. – М., 1983. – С. 75.
93. Функция // Философский словарь / Под. ред. И.Т. Фролова. 5-е изд. – М., 1987. – С. 526.
94. Функция // Словарь иностранных слов. – 18-е изд., стер. – М.: Русский язык, 1989. – С. 556.
95. Див.: Затонский В.А. Эффективная государственность / Под. ред. А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2006. – С. 65.
96. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства / Н.В. Черноголовкин. – М., 1970. – С. 7-8.
97. Тененбаум В.О. Государство: система категорий / В.О. Тененбаум. – Саратов, 1971. – С. 137.
98. Марксистско-ленинская общая теория государства и права: Основные институты и понятия. – М., 1970. – С. 219.
99. Цивалидзе Д.Ю. Развитие экономических функций социалистического государства в современных условиях: Автореф. дисс…. докт. экон. Наук / Д.Ю. Цивалидзе. – М., 1971. – С. 7.
100. Див., наприклад: Кузнецов И.А. К вопросу о понятии функций государства / И.А. Кузнецов // Вопросы теории государства и права: Межвузовский сборник научных трудов. Вып. 3 (12) / Под ред. И.Н. Сенякина. – Саратов, 2001. – С. 147.
101. Жигуленков М.В. К вопросу о понятии «функция государства» / М.В. Жигуленков // Право и политика. – 2001. – № 5. – С. 16.
102. Шляхтун П.П. Компетенція парламенту / П.П. Шляхтун // Вказ. праця. – С. 195.
103. Аристотель. Политика / Аристотель. – Соч. в 4-х т. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – С. 509.
104. Спиноза Б. Избранные произведения / Б. Спиноза. – В 2-х т. – М.: Мысль, 1957. – Т. 2. – С. 311.
105. Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре / Ж.Ж. Руссо. – М.: Мысль, 1969. – С. 171.
106. Див.: Ситник Г.П., Олуйко В.М., Вавринчук М.П. Національна безпека України: Навчальний посібник / За заг. ред. Г.П. Ситника. – Хмельницький; Київ: Кондор, 2007. – С. 20.
107. Гоббс Т. Сочинения: В 2-х т.: Пер. с англ. / Сост. В.В. Соколов. – М.: Мысль, 1982. – Т. 1. – 621 с.; 1991. – Т. 2. – 731 с.
108. Див., наприклад: Русский толковый словарь / Сост. В.В. Лопатин, Л.Е. Лопатина. – 3-е изд. – М.: Рус. яз., 1994. – С. 333; Тлумачний словник – мінімум української мови / Укл. Л.О. Ващенко, О.М. Єфімов. – 2-е вид. – К.: Довіра, 2000. – 546 с.; Безопасность России. Правовые, социально-экономические и научно-технические аспекты / Словарь терминов и определений. – 2-е изд. – М., 1999. – С. 368; Словарь русского языка / Сост. С.И. Ожегов. – 15-е изд. – М.: Рус. яз., 1984. – С. 816; Словарь русского языка: В 4-х т. / АН СССР, Ин-т рус. яз. – М.: Рус. яз., 1981. – С. 84.
109. Манилов В.Л. Безопасность в эпоху партнёрства: Моногр / В.Л. Манилов. – М: ТЕРРА, 1999. – С. 368.
110. Ведомости Верховного Совета СССР. – М., 1975. – С. 9.
111. Див.: Ситник Г.П., Олуйко В.М., Вавринчук М.П. Вказ. праця. – С. 22.
112. Kelsen H. The Law of the United Nations. A Critical Analysis of its Fundamental Problems / H. Kelsen. – L., 1951. – P. 19.
113. Див., наприклад: Михеев Ю.Я. Применение принудительных мер по Уставу ООН / Ю.Я. Михеев. – М., 1967. – С. 7-13; Багинян К.А. Принцип невмешательства и устав ООН / К.А. Багинян // Советское государство и право. – 1957. – № 6. – С. 68; Полянский Н.Н. Принцип суверенитета в Совете Безопасности / Н.Н. Полянский // Советское государство и право. – 1946. – № 3-4. – С. 37; Ушаков Н.А. Суверенитет в современном международном праве / Н.А. Ушаков. – М.: ИМО, 1963. – С. 180.
114. Декларация об укреплении международной безопасности: Резолюция ГА ООН 2734 (XXV) от 16.12.1970 г. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/Docs/journal /asp/ws1.asp?m=A/RES/2734 (XXV)
115. Див.: Тахер Мохаммад. Международно-правовые аспекты обеспечения всеобщей безопасности / Мохаммад Тахер // Автореф. дисс…канд. юрид. наук. Специал. 12.00.11 – К., 1997. – С. 9.
116. Див., наприклад: Резолюция СБ ООН 660 (1990) от 2 августа 1990г.– Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1990/res660.pdf
117. Тахер Мохаммад. Указ. соч.. – С. 10.
118. Там же.
119. Там же.
120. Денисов В.Н. Право міжнародної безпеки / В.Н. Денисов // Великий енциклопедичний юридичний словник. – С. 676-677.
121. Див.: Баймуратов М.А. Международное публичное право / М.А. Баймуратов. – Х.: Одиссей, 2007. – С. 685-686.
122. Додонова С.В. Международно-правовые основы укрепления системы коллективной безопасности / С.В. Додонова // Автореф. дисс…канд. юрид. наук. Специал. 12.00.10 – М., 2006. – С. 3.
123. Див.: Копылов М.Н. ООН и экологическая безопасность в ХХІ веке / М.Н, Копылов // ООН и международный правопорядок в глобализующемся мире, 24 октября 2000. – М.: РУДН, 2001. – С. 234-249; Валеев Р.М., Гиззатуллин Т.И. Программа ООН по окружающей среде и её роль в обеспечении экологической безопасности в ХХІ веке: К 30-летию ЮНЕЛ / РЕМП / Р.М. Валеев, Т.И. Гиззатуллин. – СПб., 2002. – С. 140-156.
124. Див.: Шумилов В.М. Международное финансовое право / В.М. Шумилов