КРАВЧЕНКО СТАНІСЛАВ ІВАНОВИЧ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису КРАВЧЕНКО СТАНІСЛАВ ІВАНОВИЧ УДК 343.36 ДИСЕРТАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело ________________ С. І. Кравченко Науковий керівник: Андрушко Петро Петрович кандидат юридичних наук, професор Київ 2019

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ..................................................................16 ВСТУП.......................................................................................................................17 РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ТА ІНТЕРЕСИ ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ................................................................................................................27 1.1. Регулювання (закріплення) процесуальних прав підозрюваного, обвинуваченого на нормативному рівні..................................................................27 1.2. Злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, у системі злочинів проти правосуддя........................................44 1.3. Загальна характеристика злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого» 58 Висновки до розділу 1.............................................................................................76 РОЗДІЛ 2. ЗЛОЧИНИ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ПІДОЗРЮВАНОГО, ОБВИНУВАЧЕНОГО: ОСОБЛИВОСТІ ОКРЕМИХ ЮРИДИЧНИХ СКЛАДІВ......................................................................................79 2.1. Особливості юридичних складів злочину за ст. 371 КК.................................79 2.2. Особливості юридичних складів злочину за ст. 372 КК.................................92 15 2.3. Особливості юридичних складів злочину за ст. 373 КК...............................108 2.4. Особливості юридичних складів злочину за ст. 374 КК ..............................126 2.5. Особливості юридичних складів злочину за ст. 375 КК...............................138 Висновки до розділу 2...........................................................................................165 РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВА ТА ІНТЕРЕСИ ПІДОЗРЮВАНОГО ОБВИНУВАЧЕНОГО (ПРАВОЗАСТОСОВЧИЙ АСПЕКТ) ................................................................169 3.1. Окремі питання кваліфікації злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого............169 3.2. Особливості призначення покарання за злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого..185 Висновки до розділу 3...........................................................................................202 ВИСНОВКИ ...........................................................................................................204 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................215 ДОДАТОК ..250

Список літератури

ВИСНОВКИ У дисертації здійснено узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявилось в розробці оптимальної моделі встановлення кримінальної відповідальності за злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, вчинені особами, які беруть участь у здійсненні досудового розслідування, оперативно-розшукової діяльності або відправленні правосуддя. Проведене дослідження надало можливість зробити низку теоретичних висновків і надати окремі практичні рекомендації щодо вдосконалення КК України та правозастосовчої практики у цій частині. 1. Склади злочинів, передбачених статтями ч. 2 ст. 371, 372, 374 КК, побудовані законодавцем з використанням типової юридичної конструкції, яка включає: а) об’єкт злочину процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого; б) об’єктивну сторону порушення (недотримання) закріплених у законодавстві процесуальних прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого; в) суб’єкт службові особи органів, які здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову діяльність або судді; г) суб’єктивна сторона вина у формі прямого умислу. 2. Окремі ознаки юридичних складів злочинів за частиною 1 ст. 371, ст. 374 КК не відповідають визначеній конструкції в повній мірі, оскільки передбачені процесуальним законом права та інтереси підозрюваного, 208 обвинуваченого для складів відповідних злочинів відіграють роль факультативного об’єкта кримінально-правової охорони. 3. Специфічні ознаки злочину за ст. 375 КК виходять за межі наведеної юридичної конструкції: постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови може мати місце не лише у кримінальному, але й у всіх інших різновидах судового провадження, і відповідно, заподіює або ставить у загрозу заподіяння шкоди процесуальні права та інтереси не лише підозрюваного, обвинуваченого, а й інших учасників судового провадження. Водночас, злочин за ст. 375 КК, у разі його вчинення в межах кримінального провадження, може посягати на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, з урахуванням чого відповідні цінності повинні визнаватись для цього злочину факультативним об’єктом кримінальноправової охорони. 4. У наукових цілях дослідження злочину за статтею 375 КК доцільно не відокремлювати від аналізу ознак інших посягань на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого. 5. З урахуванням відмінностей у механізмі злочинного посягання пропонується поділяти кримінальні правопорушення, передбачені статтями 371-374 КК, на такі підгрупи: 1) посягання на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, пов’язані із фізичним, психічним або іншим впливом на особу потерпілого (ст.ст. 371, 373 КК); 2) посягання на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, не пов’язані із фізичним, психічним або іншим впливом на особу потерпілого (ст.ст. 372, 374 КК). 6. При визначенні нормативного змісту ознаки «незаконний» («незаконне) у юридичних складах злочину за частинами 1 та 2 ст. 371 КК 209 досліджено Конституцію України, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р., нормативні акти процесуального законодавства України, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколів до неї, Рішення ЄСПЛ по багатьох справах, пов’язаних з порушеннями вимог ст. 5 Конвенції (зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Руслан Яковенко проти України» та інші). Визнання затримання, приводу, домашнього арешту та тримання під вартою незаконним, пов’язано насамперед з порушенням визначених законодавством підстав та умов для застосування відповідного заходу. Водночас, «незаконність» також означає здійснення названих дій за відсутності обставин, що виключають злочинність діяння, або за відсутності обставин, що відповідно до ч. 2 ст. 11 КК свідчать про малозначність діяння. 7. Описання незаконних дій за ч. 1 ст. 371 КК пропонується доповнити вказівкою на «грубість» відповідного порушення та викласти диспозицію частин першої та другої ст. 371 КК в описовій формі, зокрема, зміст діяння як «порушення встановленого процесуальним законом порядку» здійснення того чи іншого заходу. 8. У контексті ст. 371 КК зміст ознаки «завідомо незаконне / незаконний» не передбачає наявності так званого «передумислу» і наближається до змісту формулювання «явно (очевидно) незаконний», тобто позначає ніщо інше, як вищий ступінь усвідомлення суб’єктом суспільної небезпеки (незаконності) своєї поведінки. Для уникнення можливості подвійного тлумачення тексту КК, запропоновано замінити формулювання «завідомо незаконний» ознакою «явно незаконний». 9. Некоректним є використання для описання ознак потерпілого за ст. 371 КК формулювання «завідомо невинний», оскільки питання визнання особи винною / невинною у вчиненні злочину вирішується виключно судом. У 210 контексті ст. 372 КК термінологічний вираз «притягнення до кримінальної відповідальності» наразі позначає завідомо (явно) невірну правову кваліфікацію поведінки особи як кримінального правопорушення у процесуальному документі письмовому повідомленні про підозру. 10. Помилковим є ототожненні поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» у контексті ст. 372 КК лише із однією процесуальною дією повідомленням особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (відповідно до закону, притягнення до кримінальної відповідальності є стадією кримінального провадження, яка починається з повідомлення про підозру). Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія (етап) провадження, повинно характеризуватись не лише початковим, а й кінцевим моментом. Кінцевий момент притягнення до кримінальної відповідальності має пов’язуватись із набранням законної сили обвинувальним вироком суду. 11. Доцільно включити до кримінально-правової матерії в контексті складу злочину за ст. 372 КК критерій «поза розумним сумнівом». Зокрема, доповнити ст. 372 КК приміткою такого змісту: «Правова кваліфікація поведінки особи як кримінального правопорушення є явно невірною, якщо на час здійснення кваліфікації відсутні обґрунтовані («поза розумним сумнівом») підстави вважати, що поведінка особи є кримінальним правопорушенням того чи іншого виду». 12. Потерпілим у контексті ст. 373 КК є особа, яка згідно з кримінальним процесуальним законодавством може або зобов’язана давати показання при допиті під час дізнання чи досудового слідства, а саме: потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений, експерт та спеціаліст. Перекладач не може визнаватись потерпілим від злочину за ст. 373 КК: згідно процесуального закону, перекладач не допитується. Примушування перекладача до здійснення неправильного перекладу може розглядатись як фальсифікація (створення штучних) доказів і, з 211 урахуванням фактичних обставин, кваліфікуватись як злочин за ч. 2 ст. 372 КК, або злочин за ст. 375 КК, або злочин у сфері службової діяльності. 13. Примушування давати показання як ознака об’єктивної сторони злочину за ст. 373 КК передбачає незаконний вплив у будь-якій формі на психіку або тіло потерпілого з метою приневолити останнього надати правдиві або неправдиві показання при допиті. Формами незаконного впливу можуть визнаватись застосування фізичного насильства, погроз, обману, підкупу. Застосування гіпнозу, так само, як введення до організму потерпілого сильнодіючих, психотропних, наркотичних речовин, є конкретними прояви фізичного насильства. 14. Співвідношення статей 127 та 373 КК визначається як співвідношення «часткового співпадіння». Кримінально-правова оцінка вчиненого лише за нормою про катування (ст. 127 КК) є неповною, оскільки не охоплює ряду фактичних обставин (особливості потерпілого і суб’єкта злочину, специфіку обстановки). Так звана «негативна ознака» складу злочину за ч. 2 ст. 373 КК «за відсутності ознак катування» має тлумачитись таким чином, що у разі кваліфікації випадків катування при допиті, не застосовується саме частина 2 ст. 373 КК, а не стаття загалом. Кримінально-правова оцінка випадків примушування до давання показань, пов’язаних із катуванням потерпілого, повинна здійснюватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 373 та відповідною частиною ст. 127 КК. 15. Дві форми вчинення злочину недопущення захисника та ненадання своєчасно захисника є конкретними проявами порушення права на захист, в той час як третя становить собою так звану «загальну» форму всі варіанти грубого порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист, які не відповідають змісту двох конкретизованих форм, становлять собою злочин у третій формі. 212 Найбільш поширеним порушенням права на захист в контексті договірного захисту є обмеження права вільного вибору захисника. Такі дії можуть кваліфікуватись як «інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого на захист». Необхідно «прив’язати» нормативний зміст двох конкретизованих форм до двох видів захисту захисту за призначенням та захисту за договором. Найбільш поширені прояви порушення права на захист по кожному з видів захисту: а) ненадання або несвоєчасне надання захисника для захисту за призначенням; б) перешкоджання реалізації права на вільний вибір захисника для «договірного» захисту. 16. Зміст формулювання «завідомо неправосудне» у ч. 1 ст. 375 КК є архаїчним та надто розмитим, а тому пропонується замінити його у тексті диспозиції відповідної норми поняттям «явно незаконне судове рішення», зміст останнього визначити у Примітці до ст. 375 КК: «Примітка. Судове рішення є явно незаконним, якщо воно ухвалено внаслідок грубого порушення процесуального закону та/або включає умисне неправильне застосування норм матеріального закону.». 17. Конструкцію об’єктивної сторони юридичного складу злочину, передбаченого ст. 375 КК доцільно змінити, виклавши його як матеріальний. Своєрідним наслідком названого вище діяння буде визнаватись ухвалення явно незаконного судового рішення. Момент визнання злочину, передбаченого ст. 375 КК закінченим пропонується пов’язувати із етапом підписання суддею (суддями) відповідного рішення. Доцільно закріпити на законодавчому рівні умисну форму вини у злочині за ст. 375 КК; вказівка на умисний характер поведінки має доповнюватись використанням формулювання «явно незаконне судове рішення».