Кримінальна відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ 1. Створення терористичної групи
чи терористичної організації як різновид
тероризму та організованої злочинності 13
1.1. Соціальна обумовленість і оптимальні
моделі криміналізації створення терористичної
групи чи терористичної організації 13
1.2. Створення терористичної групи чи
терористичної організації як різновид тероризму 43
1.3. Створення терористичної групи чи
терористичної організації як різновид
організованої злочинності 64

Розділ 2. Кримінально-правова характеристика
створення терористичної групи
чи терористичної організації 88
2.1. Об’єкт злочину 88
2.2. Об’єктивна сторона злочину 110
2.3. Суб’єктивна сторона злочину 136
2.4. Суб’єкт злочину 144

Висновки 159

Список використаних джерел 167

Вступ

Актуальність теми дослідження. Необхідною умовою успішного розвитку України як нової держави є входження її до міжнародного співтовариства. Але це тягне за собою і появу певних соціально-економічних, політичних та юридичних проблем. Однією з них є зростання злочинності, поява нових її видів, особливо таких, як злочини терористичної спрямованості. Тому для сучасності проблеми кримінально-правової відповідальності за терористичні прояви є найскладнішою проблемою як теорії, так і практики боротьби зі злочинністю. На необхідність протидії терористичній діяльності зверталась особлива увага в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96 [11] ), та в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 [10] ). З метою захисту особи, держави і суспільства від тероризму, виявлення та усунення причин і умов, які його породжують, ефективного регулювання антитерористичної діяльності був прийнятий Закон України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV [4] ).
Це є цілком закономірним, оскільки такі злочини набули надзвичайного поширення у світі, характеризуються високим рівнем суспільної небезпеки, типовістю об’єктивно-суб’єктивних ознак. І хоча в Україні „терористичного буму” поки немає [73] ), але існує реальна загроза тероризму, оскільки є чинники для виникнення терористичних проявів, які обумовлені економічними та соціальними негараздами у суспільстві. Геополітичний стан України також сприяє тому, що члени іноземних та міжнародних терористичних організацій намагаються використовувати її територію для забезпечення власної діяльності.
Водночас кримінологічна ситуація в Україні характеризується тенденціями до зростання організованої злочинності в усіх її формах і проявах. Це також викликає велику тривогу в суспільстві, тому з метою визначення головних напрямків загальнодержавної політики й організаційно-правових засад боротьби з організованою злочинністю були прийняті Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-XII [6] ), а також Указ Президента України від 6 лютого 2003 року № 84 „Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” [9] ).
В умовах зростання організованої злочинності та терористичних діянь ще більш серйозну небезпеку становить злиття цих двох негативних явищ сучасності і набуття терористичною діяльністю організованих форм злочинності. Це, безумовно, потребує наукових розробок, спрямованих на дослідження й удосконалення конкретних заходів протидії організованому тероризму і, в першу чергу, кримінально-правових заходів.
Дослідженню проблем боротьби з організованою злочинністю в кримінально-правовому та кримінологічному аспектах присвячені роботи таких вчених: П. П. Андрушко, Л. В. Багрій-Шахматов, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Ф. Г. Бурчак, Б. В. Волженкін, Р. Р. Галіакбаров, Ю. В. Голик, П. І. Гришаєв, О. І. Гуров, Н. О. Гуторова, І. М. Даньшин, А. І. Долгова, М. Д. Дурманов, А. П. Закалюк, М. Й. Коржанський, Г. А. Кригер, Н. Ф. Кузнєцова, І. П. Лановенко, Є. К. Марчук, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, В. В. Сташис, М. І. Хавронюк, О. Н. Ярмиш, С. С. Яценко та інших.
З кримінально-правових і кримінологічних позицій тероризм та злочини терористичної спрямованості розглядають В. Ф. Антипенко, В. О. Глушков, В. П. Ємельянов, М. П. Кірєєв, В. С. Комісаров, В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, В. В. Мальцев, Г. М. Міньковський, С. М. Мохончук, Г. В. Овчинникова, В. Є. Петрищев, В. П. Ревин, О. Ф. Шишов та інші вчені.
Дослідження цих питань вчені здійснюють або з позиції боротьби з організованою злочинністю, або з позиції протидії тероризму. Кримінальний кодекс України 2001 р. у ч. 4 ст. 258 КК вперше встановив кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. Але в ньому відсутні чіткі визначення, уточнення і роз’яснення стосовно характерних ознак цих груп і організацій. У зв’язку з цим у теорії й практиці боротьби зі злочинністю виникають питання про те, що розуміти під категорією „терористична”, який зміст слід вкладати в цьому випадку в поняття „група”, що означає тут термін „створення”, і якою мірою ця законодавча новела узгоджується із загальною системою кримінального законодавства України.
Тому перед вченими-юристами постають завдання: обміркувати усі нові аспекти проблеми, провести дослідження з метою розроблення кримінально-правових характеристик у створенні терористичних груп чи терористичних організацій. Незважаючи на очевидну наукову і практичну значущість ця проблема ще не була об’єктом самостійного комплексного кримінально-правового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ МВС України у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, одним із напрямків досягнення мети якої є протидія організованій злочинності і розробка законів про посилення боротьби з терористичними проявами, а також у межах Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна кримінально-правова розробка проблем відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.
Мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань:
- проаналізувати і сформулювати категорії „тероризм”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”, „група”, „створення групи”, „терористична група”, „терористична організація”;
- виявити підходи до розглядуваної проблематики, які мають місце у науковій літературі та кримінальному законодавстві України та інших держав;
- установити ступінь відповідності окремої криміналізації в КК України створення терористичної групи чи терористичної організації загальновизнаним підставам і принципам криміналізації та усій системі чинного кримінального законодавства;
- дослідити об’єктивні і суб’єктивні ознаки створення терористичної групи чи терористичної організації;
- розглянути склад злочину, який передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, розкрити їх значення та зміст і встановити неточності й протиріччя;
- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, а також стосовно практичної реалізації законодавчих новел відносно відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.
Об’єктом дослідження є кримінально-правова відповідальність як засіб протидії створенню терористичних груп чи терористичних організацій.
Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, яке передбачає відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, Закон України „Про боротьбу з тероризмом”, кримінальне законодавство зарубіжних країн, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об’єкта та предмета дослідження. Діалектичний метод дозволив розглянути питання кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації через поглиблене вивчення більш загальних категорій кримінального права. Історико-правовий метод було використано при з’ясуванні історичних витоків і генезису кримінально-правової норми про відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено порівняння цієї норми з відповідними нормами кримінального законодавства інших країн, а також відповідними положеннями закону України „Про боротьбу з тероризмом”, крім того, метод порівняльно-правового аналізу використано під час юридичного аналізу складу злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, розгляду відповідності санкції ст. 258 КК та розробки пропозицій щодо вдосконалення норми, що забороняє це діяння. Формально-логічний (догматичний) метод послужив аналізу розглядуваної норми з точки зору додержання правил законодавчої техніки при її конструюванні. За допомогою системно-структурного методу показано місце досліджуваного злочину в системі кримінально-правових норм, а також відносно таких категорій, як тероризм і злочини терористичної спрямованості.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і проблемам тероризму та організованої злочинності, а також праці із загальної теорії права, міжнародного права та кримінології.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням проблем кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації. На підставі всебічного аналізу положень, що містяться в ч. 4 ст. 258 КК України, та Закону України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року, порівняння їх з чинним кримінальним законодавством України та інших країн, у ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень.
1. У дисертації уперше зроблено висновок, що створення терористичної групи чи терористичної організації – це різновид організованої злочинності й тероризму.
2. Уперше наведені аргументи, що окремій криміналізації може підлягати створення лише організованих терористичних груп. Окрема криміналізація створення інших груп, а також вказівка в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, що „терористична група – група з двох і більше осіб” не відповідає міжнародним стандартам, суперечить основним положенням чинного кримінального законодавства України, занадто поширює дію ч. 4 ст. 258 КК і призводить до того, що покарання за діяння, які є різновидом готування до злочину, передбачене більш суворе, ніж за закінчений терористичний акт та інший злочин терористичної спрямованості. У цьому зв’язку пропонується внести зміни до ч. 4 ст. 258 КК, де прямо вказати на криміналізацію саме організованої терористичної групи чи терористичної організації, а також в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, в якій терористичну групу визначити так: „терористична група – організована група осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичної діяльності”.
3. Уперше обґрунтовано, що поняття тероризму слід розглядати на трьох рівнях – у вузькому, широкому та самому широкому розумінні, яким відповідають такі терміни, що містяться в Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, як „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості” та „терористична діяльність”. Останнім терміном охоплюються й діяння, передбачені у ч. 4 ст. 258 КК. Разом з тим встановлено, що при вживанні вказаних термінів у цьому Законі не завжди враховується їх дійсне змістовне наповнення, що призводить до суперечливості його положень. Тому запропоновано внести до цього Закону низку змін з метою надання йому більшої чіткості й логічної завершеності.
4. Аргументовано, що необхідно змінити назву ст. 258 КК України, оскільки вузьким поняттям „терористичний акт” тут охоплені й ті діяння, які підпадають під ознаки ч. 4 ст. 258 КК, що терористичним актом назвати неможливо, оскільки це вже тероризм у самому широкому розумінні, і запропоновано ст. 258 КК назвати „Тероризм”.
5. Наведено додаткові аргументи на користь визначення злочинів терористичної спрямованості не шляхом надання переліку конкретних статей КК, оскільки діяння, що підпадають під ці статті, можуть бути як терористичними, так й іншими насильницькими діяннями, а шляхом визначення їх загальних ознак, що відбивають сутність злочинів терористичної спрямованості. На цій підставі запропоновано доповнити ч. 4 ст. 258 КК приміткою, яка розкриває зміст поняття „терористична”, і представлений авторський варіант визначення в цій примітці загальних ознак організованої терористичної групи чи терористичної організації.
6. Оскільки терористична організація є різновидом злочинної організації, а наявність в ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК такої ознаки як спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів не дозволяє визнати реальні терористичні організації такими, якщо їх діяльність спрямована на вчинення нетяжких злочинів терористичної спрямованості, запропоновано вилучити цю ознаку з ч. 4 ст. 28 і ч. 1 ст. 255 КК України.
7. Уперше у порівняльному аспекті розглянуті об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 258 КК, виявлені невідповідності з положеннями, що містяться у суміжних складах злочинів і внесені пропозиції щодо узгодження законоположень.
8. Уперше встановлено, що об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого в ч. 4 ст. 258 КК, виражена в п’яти формах: 1) створення, 2) керівництво, 3) участь, 4) сприяння створенню, 5) сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Також установлено, що назва цих форм хоча і збігається з тими, які вказані в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, однак їх зміст не однаковий. Особливо суттєві розбіжності виявляються стосовно сприяння створенню чи діяльності терористичної організації, з одного боку, і злочинної організації, - з іншого, тому з метою усунення протиріч і приведення положень, що містяться в цих статтях, до однаковості запропоновано з ч. 1 ст. 255 КК вилучити слова „чи сприяння”, а відповідальність за всі форми і види сприяння – як заздалегідь обіцяне, так і заздалегідь не обіцяне, як сприяння створенню, так і сприяння діяльності злочинної організації – передбачити в ст. 256 КК України.
9. Уперше надана кримінально-правова оцінка такій, передбаченій в ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом”, формі терористичної діяльності, як пропаганда і поширення ідеології тероризму. Стверджується, що кримінальна відповідальність тут може наставати лише в тому випадку, коли ці дії виконуються учасником терористичного формування або в порядку сприяння створенню або діяльності завідомо терористичної організації (групи). Сама по собі терористична ідеологія не може бути об’єктом кримінально-правової заборони.
10. Уперше обґрунтовано, що вік кримінальної відповідальності за діяння, передбачені ч. 4 ст. 258 КК має бути загальним, тобто 16 років, оскільки ці діяння в більшій мірі споріднені з тими діяннями, які передбачені в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, ніж з тими, які вказані в ч. 1 ст. 258 КК. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ч. 2 ст. 22 КК України, якими уточнити, що тут маються на увазі лише суб’єкти саме терористичного акту, тобто діянь, передбачених в ч. 1, 2 і 3 ст. 258 КК.
11. У зв’язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але й відповідно до ст. 24 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” також юридичних осіб, уперше запропоновано розрізняти суб’єкта злочину (суб’єкта кримінальної відповідальності) і суб’єкта (суб’єктів) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, як останні можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи, держава і нести у зв’язку з учиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки й рекомендації відносно кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації можуть бути використані:
- у правотворчості – при подальшому вдосконаленні кримінального та антитерористичного законодавства;
- у правозастосовчій діяльності – для вирішення питань кваліфікації цього злочину, відмежування цього складу злочину від суміжних складів злочинів;
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників та при викладенні курсу Загальної й Особливої частини кримінального права.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження включені до дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, схвалена і рекомендована до захисту. Основні положення дисертації і теоретичні висновки доповідалися на регіональній міжнародній науково-практичній конференції “Нові загрози міжнародній безпеці”, яка відбулась 24 – 26 жовтня 2002 року у місті Великий Новгород (Російська Федерація); регіональному „круглому столі” з теми: “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”, який відбувся 21 – 22 лютого 2003 року в місті Хмельницьку.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес Донецького національного університету та практичну діяльність органів прокуратури Донецької області, про що є відповідні акти впровадження.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособно опубліковано монографія, 4 статті у фахових наукових виданнях України та Російської Федерації, а також 2 тези доповідей.

Список літератури

Висновки

Проведене дослідження проблем кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації, результати якого викладені в дисертації, дозволяють сформулювати такі загальні висновки та пропозиції:
1. В умовах зростання терористичних діянь у світі та організованої злочинності в Україні найбільшу небезпеку становить злиття цих двох негативних процесів, тому особливої актуальності набуває боротьба з організованим тероризмом, найбільш типовими формами якого є створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою або організацією, участь у ній, а також матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. З метою успішної боротьби з організованим тероризмом необхідне чітке і несуперечливе антитерористичне законодавство. Однак аналіз ч. 4 ст. 258 КК і Закону України „Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року показує, що деякі законоположення потребують уточнення й удосконалення.
2. У першу чергу необхідно уточнити, про які саме групи з числа перелічених у ст. 28 КК йдеться у ч. 4 ст. 258 КК, оскільки існуюча редакція припускає, що створення будь-якої групи підпадає під ознаки даного складу злочину. Але це видається неправильним, бо занадто поширює дію цієї статті і породжує протиріччя в кримінальному законодавстві. Лише організовану злочинну діяльність можна розглядати як таку, що потребує окремої криміналізації.
3. Криміналізація створення груп, які не є організованими, не тільки не відповідає міжнародним стандартам, але й основним положенням чинного кримінального законодавства України. Внаслідок систематичного тлумачення чинного КК України можна зробити наступні висновки: по-перше, відповідно до норм КК окремій криміналізації підлягає лише створення та діяльність організованих злочинних угруповань (ст. 209, 255, 256, 257, 260 КК); по-друге, в ч. 4 ст. 258 КК встановлена відповідальність не тільки за створення терористичної групи, але й за участь у ній, проте в кримінальному законодавстві відповідальність за участь як така припускається тільки стосовно участі в організованих злочинних угрупованнях (ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 1 і 2 ст. 260 КК); по-третє, згідно з ч. 3 ст. 27 КК організатором утворення групи можна бути лише на рівні організованої групи та злочинної організації, в усіх інших випадках співучасть характеризується наявністю організатора конкретного злочину, але не групи.
4. На неможливість застосування положень ч. 4 ст. 258 КК до створення груп, які не є організованими, вказує й санкція даної статті – від восьми до п’ятнадцяти років позбавлення волі, інакше відповідальність за готування до злочину буде суворішою, ніж за закінчений терористичний акт та інші злочини терористичної спрямованості. Але навіть при віднесенні положень ч. 4 ст. 258 КК виключно до організованих форм злочинності порівняльний аналіз показує, що і в даному випадку санкція надмірно сувора. У світлі викладеного вбачається за необхідне внести зміни до ч. 4 ст. 258 КК України, де прямо вказати на криміналізацію організованої терористичної групи чи терористичної організації, та встановити санкцію від п’яти до п’ятнадцяти років позбавлення волі.
5. Створення терористичної групи чи організації є різновидом тероризму. Поняття „тероризм” слід розглядати на трьох рівнях – у вузькому, широкому та самому ширшому розумінні. При порівнянні вказаних рівнів поняття тероризму з тією термінологією, що вживається у Законі України „Про боротьбу з тероризмом”, можна зробити висновок, що ці рівні відповідають таким поняттям, як „терористичний акт”, „злочини терористичної спрямованості”, „терористична діяльність”. Разом з тим, в даному Законі при вживанні цих термінів не завжди враховується їх дійсне змістове наповнення, що призводить до суперечливості його положень та необхідності внесення низки змін.
6. Необхідно змінити і назву ст. 258 КК України, оскільки вузьким поняттям „терористичний акт” тут охоплені й ті діяння, які підпадають під ознаки ч. 4 ст. 258 КК, що терористичним актом назвати неможливо, оскільки це вже тероризм у самому широкому розумінні. У зв’язку з цим більш правильною вбачається така назва ст. 258 КК України, як „Тероризм”.
7. Терористичним групам і організаціям як різновиду організованої злочинності властиві ті самі системно-структурні ознаки, що й організованим групам і злочинним організаціям. Разом з тим викликає сумнів правильність віднесення до числа ознак злочинної організації спрямованості на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, оскільки, по-перше, ця ознака не є системно-структурною, а по-друге, це може призвести до необґрунтованого послаблення боротьби з організованою злочинністю, оскільки реальні злочинні організації (у тому числі й терористичні) при відсутності цієї ознаки штучно переводитимуться до розряду організованих груп. Тому вбачається за необхідне цю ознаку виключити з ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 255 КК України.
8. З урахуванням того, що терористичного характеру можуть набути багато насильницьких діянь, немає сенсу при визначенні злочинів терористичної спрямованості давати перелік конкретних статей, оскільки діяння, котре підпадає під ознаки однієї й тієї ж статті, залежно від наявності або відсутності чинника залякування населення може або мати або не мати терористичноу спрямованість. Більш плідним вбачається в Законі України „Про боротьбу з тероризмом” дати загальне поняття злочинів терористичної спрямованості, а ч. 4 ст. 258 КК доповнити приміткою, де визначити загальні ознаки організованої терористичної групи чи терористичної організації.
9. Створення терористичної організації (групи) – складне і багато-об’єктне діяння, однак стрижнем діяльності є спрямованість на залякування населення, а має місце завжди, незалежно від виду злочинних посягань терористів, тому, незважаючи на те, що для терористів порушення громадської безпеки виступає як допоміжна дія для досягнення кінцевої мети, у складі злочину як основний об’єкт доцільно передбачити саме громадську безпеку і розташувати цей склад злочину в розділі „Злочини проти громадської безпеки”.
10. Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 258 КК, виражена в п’яти формах: 1) створення; 2) керівництво; 3) участь; 4) сприяння створенню; 5) сприяння діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Назва цих форм збігається з тими, котрі вказані в ч. 1 ст. 255 та ст. 256 КК, проте їх зміст далеко не ідентичний.
11. На відміну від складу злочину ч. 1 ст. 255 КК не вказується як окрема форма терористичної діяльності участь у злочинах, вчинюваних такою організацією (групою), а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників терористичних організацій або організованих терористичних груп, і ці спеціальні форми терористичної діяльності охоплюються тими формами, які передбачені в ч. 4 ст. 258 КК.
12. Серйозні розбіжності між ч. 4 ст. 258 КК, з одного боку, і ч. 1 ст. 255 КК, а також ст. 256 КК – з іншого, виявляються при порівнянні положень цих статей стосовно сприяння створенню чи діяльності терористичних або інших злочинних організацій, тому з метою усунення протиріч та приведення зазначених положень, що містяться в цих статтях, до однаковості, пропонується внести в ч. 1 ст. 255 та ст. 256 КК необхідні зміни.
13. На відміну від звичайних злочинних організацій ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” передбачає для терористичних об’єднань і таку форму терористичної діяльності, як пропаганда і поширення ідеології тероризму. Однак кримінальна відповідальність тут може наставати лише в тому випадку, коли ці дії виконуються учасником терористичного об’єднання або в порядку сприяння створенню чи діяльності завідомо терористичної організації (групи).
14. Той факт, що законодавець у складі злочину, передбаченому ч. 4 ст. 258 КК, переносить момент закінчення злочину на стадію фактичного готування до нього, ніяк не виключає наслідків діяння як елементу об’єктивної сторони злочину, а також передбачення цих наслідків та бажання їх настання як елементу суб’єктивної сторони злочину, оскільки законодавець визначає поняття вини, умислу і необережності стосовно злочину як явища реальної дійсності, а не стосовно складу злочину. В реальній же дійсності всяке діяння породжує ті чи інші наслідки, оскільки як немає злочину без об’єкта, так і немає злочину без наслідків. Тому не існує безнаслідкових злочинів, а існують в КК склади злочинів без вказівки на ознаки наслідків як обов’язкові ознаки складу, яким і є склад ч. 4 ст. 258 КК.
15. У зв’язку з тим, що за терористичну діяльність може наставати відповідальність не тільки фізичних, але згідно зі ст. 24 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” і юридичних осіб, слід розрізняти суб’єкт злочину (суб’єкт кримінальної відповідальності) і суб’єкт (суб’єкти) відповідальності за вчинене суб’єктом злочину суспільно небезпечне діяння, останніми можуть бути інші фізичні особи, юридичні особи і держава та нести у зв’язку з вчиненим злочином певні види юридичної відповідальності, але не кримінальну відповідальність.
16. Вік, після досягнення якого може наставати кримінальна відповідальність за діяння, передбачені ч. 4 ст. 258 КК, має бути загальним, тобто з 16 років. У цьому зв’язку вбачається за необхідне відокремити суб’єкт даного злочину від суб’єкта терористичного акту, оскільки за своєю суттю ці діяння більшою мірою споріднені з тими, котрі передбачені в ч. 1 ст. 255 і ст. 256 КК, ніж з тими, що зазначені в ч. 1 ст. 258 КК, для чого внести відповідні зміни в ч. 2 ст. 22 КК України, якими уточнити, що тут маються на увазі лише суб’єкти саме терористичного акту, тобто діянь, передбачених у ч. 1, 2 і 3 ст. 258 КК.
Сформульовані висновки, а також положення дисертації дозволяють зробити декілька пропозицій щодо удосконалення законодавства стосовно відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації та інших суміжних питань.
На підставі викладеного вбачається за необхідне внести до чинного законодавства наступні зміни і доповнення:
І. У Кримінальному кодексі України:
1) У частині 2 статті 22 КК слова і цифри „терористичний акт (стаття 258)” замінити на слова і цифри „терористичний акт (частини перша, друга і третя статті 258)”.
2) У частині 4 статті 28 КК слова „з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів” - вилучити.
3) У частині 1 статті 255 КК слова „з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину”, а також слова „чи сприяння” - вилучити.
4) Викласти назву і диспозицію ст. 256 КК у наступній редакції:
„Стаття 256. Сприяння створенню або діяльності злочинних
організацій та укриття їх злочинної діяльності
Сприяння створенню або діяльності злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів, а також здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності, –”
5) Назву статті 258 КК „Терористичний акт” замінити на назву „Тероризм”.
6) Викласти частину 4 статті 258 КК у наступній редакції:
„4. Створення організованої терористичної групи чи терористичної організації. керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності організованої терористичної групи чи терористичної організації –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років”.
7) Доповнити частину 4 статті 258 КК приміткою наступного змісту:
Примітка. Під організованою терористичною групою чи терористичною організацією слід розуміти такі формування, які створюються для вчинення діянь, передбачених частинами першою, другою або третьою цієї статті, а також інших злочинів терористичної спрямованості, тобто діянь, спрямованих на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення.
ІІ. У Законі України „Про боротьбу з тероризмом”:
1) У статті 1:
а) слова „У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України” вилучити. Замість них внести два абзаци наступного змісту:
„злочини терористичної спрямованості – діяння спрямовані на залякування населення з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної чи юридичної особи до прийняття чи відмови від прийняття будь-якого рішення;
терористична акція – безпосереднє вчинення злочинів терористичної спрямованості”;
б) в абзаці, де дається визначення терористичної діяльності, слова „терористичних актів” замінити на слова „терористичних акцій” або доповнити словами „чи інших злочинів терористичної спрямованості”;
в) абзац, в якому дається визначення терористичної групи викласти в наступній редакції:
„терористична група – організована група осіб, які об’єдналися з метою здійснення терористичної діяльності”;
г) в абзаці, де дається визначення терористичної організації, слова „терористичних актів” замінити на слова „терористичних акцій”.
2) В статті 7, 8, 24, розділах ІІІ і IV термін „терористичний акт” замінити на термін „терористична акція”.
3) Пункт 5 статті 25 після слів „терористичних актів” доповнити словами „чи інших злочинів терористичної спрямованості”.
Сформульовані висновки, а також положення дисертації дозволяють зробити пропозицію, щоб ще до внесення необхідних змін до чинного законодавства шляхом систематичного тлумачення кримінального закону (ч. 3 ст. 27, ст. 209, 255, 256, 257, 260 КК) і Закону України „Про боротьбу з тероризмом” (ч. 4 ст. 1, п. 1 ст. 25) здійснити в постанові Пленуму Верховного Суду України, а також в науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу України відповідне обмежувальне тлумачення поняття „створення терористичної групи” як створення організованої групи, що характеризується стійкістю, наявністю організатора групи (саме групи, а не злочину) та іншими ознаками, котрі зазначені в ч. 3 ст. 28 КК. Що стосується організаційних дій по вчиненню злочинів терористичної спрямованості у складі групи осіб-виконавців без попередньої змови між собою та групи осіб за попередньою змовою, то такі дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 27 КК і за відповідними статтями Загальної частини (ст. 14 або 15 КК – якщо діяння не було закінченим) та Особливої частини КК України.

Список використаних джерел

I. Закони та інші нормативно-правові акти України
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25 – 26. - Ст. 131.
3. Кримінальний кодекс УРСР. – К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1950. – 168 с.
4. Про боротьбу з тероризмом. Закон України від 20 березня 2003 р. № 638-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 25. – Ст. 180.
5. Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України. Закон України від 17 червня 1992 р. № 2468-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 35. – Ст. 511.
6. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. Закон України від 30 червня 1993 р. № 3341-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 35. – Ст. 358.
7. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР // Відомості Верховної ради України. – 1997. - №. 10. – Ст. 85.
8. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 124 с.
9. Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Указ Президента України від 6 лютого 2003 р. № 84 // Урядовий кур’єр. – 2003. - № 25. – С. 14.
10. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 р. // Затверджена Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. Офіційний вісник України. – 2000. - № 52. Ст. 2258.
11. Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. № 837/96 // Деловая Украина. – 1996. - № 72.

II. Міжнародно-правові документи, закони
та інші нормативно-правові акти зарубіжних країн
12. Конвенция Организации Объединенных наций против транснациональной организованной преступности от 15 ноября 2000 г. // www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi.
13. Международная конвенция о борьбе с захватом заложников от 17 декабря 1979 г. // Сборник международных договоров СССР. – М., 1989. – Вып. 43. – С. 100-105.
14. Уголовный кодекс Грузии / Научн. ред. З.К. Бигвава. Вступ. статья к.ю.н., доц. В.И. Михайлова. Обзорн. статья д.ю.н., проф. О. Гомкре-лидзе. Перевод с грузинского И. Мериджанашвили. – СПб.: Юридичес-кий центр Пресс, 2002. – 409 с.
15. Уголовный кодекс Китайской Народной Республики / Под ред. и с предисл. проф. А. И. Коробеева; Пер. с кит. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. – 176 с.
16. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. статья А.И. Лукашова, Э.А. Саркисовой. 2-е изд., перераб. и доп. – Минск: Тесей, 2001. – 312 с.
17. Уголовный кодекс Республики Казахстан / Предисл. министра юстиции Республики Казахстан, докт. юрид. наук, проф. И. И. Рогова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 466 с.
18. Уголовный кодекс Республики Узбекистан / Вступ. статья М. Х. Рус-тамбаева, А. С. Якубова, З. Х. Гулямова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 338 с.
19. Уголовный кодекс Российской Федерации.- М. ТК Велби, изд-во Проспект, 2003.- 160 с.
20. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: ЗЕРЦАЛО, 2000. – 208 с.
21. О борьбе с терроризмом. Закон Республики Казахстан от 13 июля 1999 г. № 416-І ЗРК // www.pmicro.kz/DB/Busn/Govern/ /Laws/Act/Terrorism.htm.
22. О борьбе с терроризмом. Федеральный Закон РФ от 25 июля 1998 г. № 130/ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1998. - № 31. – Ст. 3808.
23. Концепция национальной безопасности Российской Федерации. Утверждена Указом Президента РФ от 17 декабря 1997 г. № 1300 в редакции Указа Президента РФ от 10 января 2000 г. № 24 // Российская газета. – 1997. - № 247; 2000. - № 11.

III. Наукова література
24. Акутаев Р. М. К вопросу о методах измерения латентной преступности // Государство и право. – 1998. - № 7. – С. 57-60.
25. Алексеев А. И., Герасимов С. И., Сухарев А. Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. – М.: Норма, 2001. – 496 с.
26. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
27. Альошин Д. П. Кримінальна відповідальність за розкрадання, вчинені у співучасті: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. унів. внутр. справ. – Х., 2002. – 20 с.
28. Аниянц М. К. Ответственность за преступления против жизни по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юрид. лит., 1964. – 212 с.
29. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України. – 1999. - № 2. – С. 92-95.
30. Антипенко В. Ф. Борьба с современным терроризмом: международно-правовые подходы. – К,: ЮНОНА-М, 2002. – 723 с.
31. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его предупреждения (криминологическое исследование). – К.: НБУВ, 1998. – 191 с.
32. Антипенко В. Ф. Тероризм: кримінологічна та кримінально-правова характеристика. – К.: НБУВ, 1999. – 60 с.
33. Антонян Ю. М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. – М.: Щит-М, 1998. – 306 с.
34. Багрій-Шахматов Л. В. Організована злочинність і тероризм: діалектика взаємозв’язку // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. Том 19. – К., 2000. – С. 117-123.
35. Бажанов М. И. Понятие организованной преступной группы и преступной организации // Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. – Х., 2000. – С. 7-25.
36. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
37. Бандурка А. М., Емельянов В. П. Состояние и развитие уголовного законодательства об ответственности за преступления против общественной безопасности // Право і безпека. – 2002. - № 3. – С. 9-13.
38. Батурин Ю. В. Право и политика в компьютерном круге. – М.: Наука, 1987. – 112 с.
39. Батурин Ю. В. Проблемы компьютерного права. – М.: Юрид. лит., 1991. – 272 с.
40. Батурин Ю. В., Жодзишский А. М. Компьютерная преступность и компьютерная безопасность. – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
41. Белогриц-Котляревский Л. С. Учебник русского уголовного права. Общая и Особенная части. – Киев – Петербург – Харьков: Южно-Русское книгоиздательство Ф. А. Иогансона, 1903. – 618 с.
42. Бойнов Ю. И. Ядерный терроризм: аспекты, типология, профилактика // Терроризм: современные аспекты. Сборник научных статей. – М.: Академия управления МВД России, 1999. – С. 77-84.
43. Бородин А. М., Торукало В. П. Терроризм как глобальная проблема современности // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: Междунар. отношения, 2002. – С. 92-96.
44. Волженкин Б. В. Уголовная ответственность юридических лиц: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе». – СПб., 1998. – 40 с.
45. Волков Б. С. Мотивы преступлений. (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 152 с.
46. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность. – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1965. – 136 с.
47. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 636 с.
48. Гавриш С. Б. Теоретические предпосылки исследования объекта преступлений // Право и политика. – 2000. - № 11. – С. 4-15.
49. Гавриш С. Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Х.: Основа, 1994. – 640 с.
50. Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України: окремі проблеми // Право України. – 2000. - № 10. – С. 41-43.
51. Галиакбаров Р. Квалификация преступлений по признаку совершения их организованной группой // Российская юстиция. – 2000. - № 4. – С. 47-49.
52. Гаухман Л., Максимов С. Ответственность за организацию преступного сообщества // Законность. – 1997. - № 2. – С.
53. Герцензон А. А. Уголовное право. Часть Общая. – М.: РИО ВЮА, 1948. – 496 с.
54. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: ЛГУ, 1979 – 128 с.
55. Гринберг М. С. Преступления против общественной безопасности: Учебное пособие. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1974. – 177 с.
56. Гришаев П. И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности общественного порядка. – М.: ВЮЗИ, 1957. – 94 с.
57. Гришаев П. И. Советское уголовное право, часть Особенная. Вып. 10. Преступления против общественной безопасности и порядка. – М.: ВЮЗИ, 1959. – 40 с.
58. Гуторова Н. А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины: Учебное пособие. - Х.: Рубикон, 1997. – 102 с.
59. Демидова Л. М. Кримінальна відповідальність за створення злочинної організації: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. юрид. акад. Укр. – Х., 2003. – 20 с.
60. Дурманов Н. Д. Понятие преступления. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 316 с.
61. Ємельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості. – Х.: Рубікон, 1997. – 160 с.
62. Ємельянов В. П. Тероризм, злочини терористичної спрямованості, злочини з ознаками тероризування: поняття і співвідношення // Вісник Національного університету внутрішніх спав. Випуск 19. – Х., 2002. – С. 131-135.
63. Емельянов В. П. К вопросу о создании унифицированного понятийного аппарата в антитеррористическом законодательстве // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: Междунар. отношения, 2002. – С. 176-179.
64. Емельянов В. П. Концептуальные аспекты исследования объекта преступления // Право и политика. – 2002. - № 10. – С.61-72.
65. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке // Право і безпека. – 2002. - № 4. – С. 7-11.
66. Емельянов В. П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования: уголовно-правовое исследование. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 291 с.
67. Емельянов В. П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Х.: Право, 1999. – 272 с.
68. Емельянов В. П. Уголовная ответственность за терроризм и преступления с признаками терроризирования: Автореф. дис. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Моск. гос. ун-т. – М., 2001. – 36 с.
69. Єфремов С. Організованість у злочинності та рівні організованої злочинності // Право України. – 2003. - № 1. – С.58-62.
70. Загородников Н. И. Преступления против жизни по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 278 с.
71. Закалюк А. П. Організована злочинна діяльність: сутність і потреби нормативного визначення // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 1(28). – С. 130-141.
72. Замосковцев П. В. Уголовная ответственность за посягательства на управленческую деятельность работников милиции и народных дружинников по охране общественного порядка: Учебное пособие. – Омск: Омская высшая школа милиции, 1980. – 56 с.
73. Землянський Ю. В. Загроза тероризму в Україні // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. Том 19. – К., 2000. – С. 45-50.
74. Зибер У. Организованная преступность Японии и Германии. – М.: Российский юридический издательский Дом, 1999. – 211 с.
75. Злобин Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
76. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник уголовного права. Часть Общая. – Киев: Изд-е Книгопродавца-издателя Ф. А. Иогансона, 1891. – 850 с.
77. Ковалев М. И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1977. – 80 с.
78. Комиссаров В. С. Терроризм, бандитизм, захват заложника и другие тяжкие преступления против безопасности общества. По новому УК РФ. – М.: Кросна-Лекс, 1997. – 160 с.
79. Комиссаров В.С., Емельянов В.П. Террор, терроризм, „государственный терроризм”: Понятие и соотношение // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1999. - № 5. – С. 34-45.
80. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е, изм. и доп. / Под общ. ред. Генерального прокурора РФ, проф. Ю. И. Скуратова и Председателя Верховного Суда РФ В. М. Лебедева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 896 с.
81. Корж В. П. Теоретические основы методики расследования преступлений, совершенных организованными преступными образованиями в сфере экономической деятельности. – Х.: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2002. – 412 с.
82. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
83. Кривуля О. М., Куц В. М. Чи можуть бути суспільні відносини об’єктом злочину? // Вісник університету внутрішніх справ. Випуск 2. – Х., 1997. – С. 70-75.
84. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю. В., Антипов В. І., Володько М. В. та ін.; Відп. ред. Кондратьєв Я. Ю, ; Наук. ред. Клименко В. А. та Мельник М. І. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
85. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
86. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
87. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І. Бажанов. Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я. Тація. – Х.: Право, 1997. – 368 с.
88. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій. В.В. Сташис, І.О. Зін-ченко та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Та-ція. – К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001. – 496 с.
89. Крутов В. В. Методологічні підходи до підвищення ефективності боротьби з тероризмом // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. Том 19. – К., 2000. – С. 130-146.
90. Крылова Н. Е., Серебренникова А. В. Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. – 208 с.
91. Кудрявцев В. Н. Криминализация: оптимальные модели // Уголовное право в борьбе с преступностью / Сборник АН СССР: Ин-т гос. и права. – М., 1981. – С. 3-10.
92. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
93. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
94. Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Юрид. лит., 1958. – 220 с.
95. Кузнецова Н. Ф. Цели и механизмы реформы уголовного кодекса // Государство и право. – 1992. - № 6. – С. 78-86.
96. Курс советского уголовного права. (Общая часть). Т.1. – Л.: ЛГУ, 1968. – 646 с.
97. Курс советского уголовного права. В 6-ти томах / Ред. кол. А. А. Пионтковский и др. Часть Общая. Т. 2. Преступление. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
98. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук, проф. Н. Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц. И. М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
99. Ліпкан В. Щодо поняття тероризму // Право України. – 2000. - № 7. – С. 66-69.
100. Ліпкан В. А. Тероризм і національна безпека України. – К.: Знання, 2000. – 184 с.
101. Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Руденко М. М. Боротьба з тероризмом. – К.: Знання України, 2002. – 254 с.
102. Лизогуб Б. В. Про методологію дослідження організованої злочинності // Вісник ЛІВС МВС України. – 2000. - № 2. – С. 185-190.
103. Литвиненко В. І.., Бова А. А. Тероризм та організована злочинність (аналітичний огляд) // Тероризм і боротьба з ним. Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. Міжвідомчий науковий збірник. Том 19. – К., 2000. – С. 92-117.
104. Лунеев В. В. Организованная преступность и терроризм в условиях глобализации // Мировое сообщество против глобализации преступности и терроризма. – М.: Междунар. отношения, 2002. – С. 28-36.
105. Ляхов Е. Г. Терроризм и межгосударственные отношения. – М.: Междунар. отношения, 1991. – 216 с.
106. Мальцев В. В. Терроризм: проблема уголовно-правового урегулирования // Государство и право. – 1998. - № 8. – С. 104-107.
107. Марчук Є. К. Поняття злочинної організації за кримінальним правом України // Вісник університету внутрішніх справ. Випуск 2. – Х., 1997. – С. 134-140.
108. Маслак Н. В. Щодо можливості готування до злочинів проти громадської безпеки // Проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України: Матер. міжнар. наук.-практ. семінару / Ред. кол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2003. – С. 85-88.
109. Матышевский П. С. Ответственность за преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения. – М.: Юрид. лит., 1964. – 160 с.
110. Мегхен Д. Менталитет террориста // Правова держава. – 2002. - № 4. – С. 217-219.
111. Микеев А. К. Технологический терроризм – современная реальность // Терроризм: современные аспекты. Сборник научных статей. – М.: Академия управления МВД России, 1999. – С. 16-27.
112. Миньковский Г. М., Ревин В. П. Характеристика терроризма и некоторые направления повышения эффективности борьбы с ним // Государство и право. – 1997. - № 8. – С. 84-91.
113. Михлин А. С. Последствия преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. – 104 с.
114. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х частинах. Загальна частина / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гнчаренка В.Г. – К.: Форум, 2001. – 393 с.
115. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с.
116. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: БЕК, 1999. – 590 с.
117. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 230 с.
118. Никифоров Б. С., Решетников Ф. М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990. – 256 с.
119. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 2 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 912 с.
120. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 3 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 928 с.
121. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Том 4 / Укладачі В. В. Яременко, О. М. Сліпушко. – К.: Аконіт, 2000. – 941 с.
122. Новоселов Г. П. Учение об объекте преступления: Методологические аспекты. – М.: НОРМА, 2001. – 160 с.
123. Модельный уголовный кодекс для государств-участников СНГ // Правоведение. – 1996. - № 1. – С. 91-150.
124. Овчинникова Г. В. Терроризм: Серия «Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе» / Науч. ред. проф. Б. В. Вол-женкин. – СПб., 1998. – 36 с.
125. Организованная преступность – 4 / Под ред. Долговой А. И., Дья-кова С. В. – М.: Криминологическая ассоциация, 1998. – 280 с.
126. Организованные преступные группы в Украине: традиционное и типичное (социологический очерк) / Под общ. ред. докт. юрид. наук, проф. А. Н. Ярмыша. – Х.: Нац. ун-т внутр. дел, 2002. – 336 с.
127. Орлов П. І. Альошин Д. П. Поняття організованої групи в новому Кримінальному кодексі України: теоретичний аналіз // Вісник Національного університету внутрішніх справ. Спецвипуск. – Х., 2002. – С. 99-105.
128. Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминализация / Отв. ред. В. Н. Кудрявцев, А. М. Яковлев. – М.: Наука, 1982. – 304 с.
129. Панов М., Борисов В., Ємельянов В. Новий курс лекцій і сучасна російська кримінально-правова думка // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 1. – С. 214-217.
130. Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Х.: Вища школа, 1982. – 160 с.
131. Петрищев В. Е. Правовые и социально-политические проблемы борьбы с терроризмом // Государство и право. – 1998. - № 3. – С. 88-93.
132. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 666 с.
133. Полубинская С. В. Учет социально-психологических обстоятельств при объявлении деяний преступлениями // Уголовное право в борьбе с преступностью / Сборник АН СССР: Ин-т гос. и права. – М., 1981. – С. 62-69.
134. Попович В. Теоретико-методологічний рівень розробки проблеми латентності злочинів // Право України. – 1999. - № 11. – С. 106-111.
135. Прохоров В. С. Преступление и ответственность. – Л.: ЛГУ, 1984. – С. 61.
136. Рарог А. И. Общая теория вины в уголовном праве: Учебное пособие. – М.: ВЮЗИ, 1980. – 92 с.
137. Тацій В.Я. Об’єкт и предмет злочину в кримінальному праві України: Навчальний посібник. – Х.: УкрЮА, 1994. – 76 с.
138. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х.: Вища школа, 1988. – 198 с.
139. Таций В. Я. Объект и предмет преступления по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – Х.: Юрид. ин-т, 1982. – 100 с.
140. Тихий В. П. Злочини проти суспільної (загальної) безпеки: Конспект лекцій. – Х.: Нац. юрид. акад. Укр., 1996. – 69 с.
141. Тихий В. П. Проблемы уголовно-правовой охраны общественной безопасности (понятие и система преступлений, совершенствование законодательства): Дисс. … докт. юрид. наук: 12.00.08 / Харьк. юрид. ин-т. – Х., 1987. – 400 с.
142. Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности. – Х.: Вища школа, 1981. – 172 с.
143. Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления. – М.: Госюриздат, 1957. – 363 с.
144. Трубников В. М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. - № 1. – С. 81-87.
145. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.И. Ветрова, Ю.И. Ляпунова.– М.: Новый Юрист Кно Рус, 1997. – 592 с.
146. Уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. проф. В. Н. Пет-ращева. М.: ПРИОР, 1999. – 544 с.
147. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть: Учебник / Под ред. проф. Б.В. Здравомыслова. – М.: Юристъ, 2000. – 480 с.
148. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. засл. деят. науки и техн. Украины, докт. юрид. наук, проф. Е. Л. Стрельцова. – Х.: Одиссей, 2002. – 672 с.
149. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студ. юрид. вузов и фак. / М. И. Бажанов, Ю. В. Баулин, В. И. Борисов и др.; Под ред. профессоров М. И. Бажанова. В. В. Сташиса, В. Я. Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Х.: Право, 1998. – 400 с.
150. Уголовное право. Часть Общая. Часть Особенная: Учебник / Под ред. проф. Л.Д. Гаухмана, проф. М.Д. Колодкина и проф. С.В. Максимова. – М.: Юриспруденция, 1999. – 784 с.
151. Уголовный закон. Опыт теоретического моделирования / Отв. ред. академик В. Н. Кудрявцев, докт. юрид. наук С. Г. Келина. – М.: Наука, 1987. – 277 с.
152. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий / Н. Ф. Антонов, М.