КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ (АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ)

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ ………...…………………………………………………….…….. 4
Розділ 1
Об’єктивні ознаки торгівлі людьми …………………………..….… 19
1.1. Об’єкт злочину ………..………………………………….………... 19
1.2. Об’єктивна сторона злочину ……………………………………… 48
1.2.1. Вступні зауваження ………………………………………… 48
1.2.2. Продаж людини ……………………...……………………… 52
1.2.3. Інша оплатна передача людини ……………………………. 61
1.2.4. Здійснення стосовно людини будь-якої іншої
незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним
переміщенням за її згодою або без згоди через державний
кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі
іншій особі (особам) …………………………………………….… 68
1.2.5. Способи торгівлі людьми…………………………………… 91
1.2.6. Момент закінчення торгівлі людьми ………………………. 97
Висновки ………………………………………………………………... 104
Розділ 2
Суб’єктивні ознаки торгівлі людьми …………………….………… 106
2.1. Суб’єктивна сторона злочину ……………….……………………. 106
2.2. Суб’єкт злочину ……………...……….……………………………. 128
Висновки ………………………………..……….……………………… 131
Розділ 3
Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі
ознаки торгівлі людьми …………………………….……………… 132
3.1. Кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми ……….………………… 133
3.2. Особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми ……..……..… 145
Висновки ………………….…………………………………………… 159
Загальні висновки …………………………………………………… 161
Список використаних джерел ………..….……………….………… 165

ВСТУП

Процес реформування суспільного життя України в теперішній час поєднаний із подоланням певних труднощів економічного, політичного та організаційного порядку, обумовлених перехідним етапом у розвитку країни. У свою чергу це створює сприятливий грунт для вчинення ряду злочинних діянь, які перешкоджають подальшому нормальному розвитку початих демократичних змін, становленню України як соціально орієнтованої та правової держави. При цьому слід зазначити, що сама концепція правової держави завжди пов’язувалася й пов’язується перш за все з ідеями природних невідчужуваних прав людини, з їх визнанням, повагою та охороною такою державою [312, с. 149, 152].
Конституція України [126], яка була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., у розділі II вперше закріпила достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини . До їх числа зокрема відноситься й право кожної людини на свободу (частина 1 статті 29 Конституції України). Одним із злочинних посягань, які грубо порушують це право, є торгівля людьми [111, с. 147].
Торгівля “живим товаром” отримала на сьогодні достатньо широке розповсюдження у всьому світі. Як відзначається в багатьох джерелах, кожного року у світі її жертвами стає біля 4 мільйонів людей [40; 90; 98; 113; 200; 205; 239; 307], що приносить злочинцям біля 7 мільярдів доларів США щорічного прибутку [95; 97, с. 10]. За розміром отримання доходів унаслідок здійснення злочинної діяльності торгівля людьми займає третє місце після торгівлі наркотиками та зброєю [38, с. 41; 60, с. 26; 72, с. 5; 156, с. 62; 231, с. 2].
Протягом XIX-XX століть світова спільнота неодноразово намагалася викоренити цей пережиток рабовласницької суспільно-економічної формації. При цьому саме виникнення та розвиток міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з торгівлею людьми починалось без чіткого визначення рабства й работоргівлі [133, с. 212].
Вперше торгівля людьми отримала осуд на Віденському конгресі 1815 р., де 8 лютого була прийнята спеціальна Декларація про припинення торгівлі неграми [66] . Однак конкретних заходів, які були б направлені на боротьбу з цим суспільно небезпечним явищем, Декларація 1815 р. не містила [53, с. 49]. Не були передбачені вони і в наступних міжнародних актах з питань торгівлі людьми, які були прийняті на Ааханському конгресі 1818 р. [2] та Веронському конгресі 1822 р. [213]. Відмічені документи, як справедливо писав В. Уляницький, лише “платонічно” осуджували негроторгівлю [294, с. 250].
Уперше конкретні заходи, прийняті на міжнародному рівні та направлені на боротьбу з торгівлею людьми (такі, наприклад, як категорична заборона торгівлі неграми-невільниками; можливість затримання осіб, які підозрювалися у її вчиненні, з передачею їх у руки правосуддя; конфіскація судна, на якому перевозився “живий товар” із наступною його реалізацією, ін.) були встановлені в Трактаті щодо торгівлі неграми, який був підписаний 20 грудня 1841 р. в Лондоні між Росією, Англією, Австрією, Прусією та Францією [263]. Злочинність та каранність торгівлі людьми була в наступному підтверджена в Заключному акті, який був підписаний на Берлінській конференції 26 лютого 1885 р. [87], а також у Генеральному акті про припинення торгівлі неграми, що був підписаний на Брюссельскій конференції 2 липня 1890 р. [52].
Значною подією в міжнародно-правовій практиці боротьби з торгівлею людьми стало прийняття під егідою Ліги Націй 25 вересня 1926 р. Конвенції про рабство [122]. У ній уперше було дано визначення рабства та торгівлі невільниками. У наступному в розвиток положень Конвенції 1926 р. були також прийняті Додаткова конвенція про заборону рабства, работоргівлі, а також аналогічних рабству інститутів і практики від 7 вересня 1956 р. [75], Конвенція про заборону торгівлі людьми та експлуатації проституції третіми особами від 21 березня 1949 р. [119].
На сьогодні заборона торгівлі людьми передбачена також у багатьох інших універсальних та регіональних міжнародних документах: статті 4 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. [85]; статті 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. [177]; статті 4 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. [123]; статті 6 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. [121]; статті 19 Декларації про соціальні та правові принципи, які стосуються захисту та благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному та міжнародному рівнях від 3 грудня 1986 р. [67]; статті 35 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. [124]; Рекомендації R (91) 11 Комітета Міністрів Ради Європи державам-членам щодо експлуатації сексу з метою наживи, порнографії, проституції, торгівлі дітьми та неповнолітніми від 9 вересня 1991 р. [230]; статтях 2 та 4 Декларації про викорінення насильства щодо жінок від 20 грудня 1993 р. [68]; Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1325 про торгівлю жінками та примусову проституцію в державах-членах Ради Європи від 23 квітня 1997 р. [232]; Гаазькій Міністерській декларації європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації від 26 квітня 1997 р. [44]; статтях 3 та 5 Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 р. [226]. Усе це свідчить про непослабну увагу всього світового співтовариства до існуючої проблеми так званого “білого рабства”, яка набула транснаціонального характеру.
Особливо актуальною є вона сьогодні й для України, де в останній час торгівля людьми (особливо жінками з метою їх сексуальної експлуатації) отримала значне поширення.
Так, наприклад, у Першій щорічній доповіді про незаконну торгівлю людьми, яка була видана в липні 2001 р. Державним департаментом США, Україна віднесена до другої групи країн, уряди яких повністю не виконують мінімальних стандартів із ліквідації торгівлі людьми, але докладають до цього значні зусилля . У доповіді відмічається також і та обставина, що на сьогодні Україна є державою походження й транзиту значної кількості жінок, які незаконно вивозяться за кордон із метою їх сексуальної експлуатації [321, р. 74].
Так, згідно інформації, наданої Центральним Національним Бюро Інтерполу в Україні в 1996 р. на адресу українських правоохоронних органів надійшло ряд повідомлень із-за кордону, які стосувалися фактів торгівлі жінками з України. Серед них: із Німеччини – 5 повідомлень; Сербії – 3; Італії – 2; Австрії – 2; Турції – 2; Росії – 1 [46; 93, с. 96; 189, с. 39].
За оперативними даними Міністерства внутрішніх справ України кожного року жертвами торгівлі людьми стає біля 2-х тисяч громадянок України [164, с. 5]. Як заявила Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Н.І. Карпачова, протягом останніх років біля 100 тисяч українських жінок були обманним шляхом вивезені за межі України для використання в секс-індустрії [98]. За оцінкою югославських експертів, тільки в Сербії в барах примусово працює біля 1 тисячі жінок із України [158, с. 58]. Представник Міністерства закордонних справ України Н. Мартиненко навела дані про те, що Київ уходить до семи міст Центральної та Східної Європи, із яких найбільш активно здійснюється вивіз жінок з метою їх сексуальної експлуатації [103]. Методами вербування потерпілих, зокрема, виступають оголошення про працевлаштування за кордоном, запрошення випадкових “знайомих”, шлюбні об’яви та контракти, ін. [315, с. 81-83; 235, с. 129; 188, с. 38-39; 57, с. 53; 159, с. 27]. Найбільш поширеними країнами, куди вивозять українських жінок із метою їх сексуальної експлуатації, є Бельгія, Голландія, Греція, Ізраїль, Іспанія, Італія, Канада, Кіпр, Китай, країни колишньої Югославії, Німеччина, Об’єднані Арабські Емірати, Росія, Сирія, США, Турція, Угорщина, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія [160, с. 7, 11; 3, с. 72; 254, с. 22; 170, с. 44; 88, с. 38; 162; 48; 84; 125; 316, с. 32]. Усе це ще раз свідчить про той високий ступінь актуальності проблеми торгівлі людьми, яка існує на сьогодні не тільки для багатьох іноземних держав, але й для України. У зв’язку з цим не випадково Президент України своїм Указом від 18 лютого 2002 р. № 143/02 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” напрямок діяльності правоохоронних органів у боротьбі з торгівлею людьми визнав одним із пріоритетних [222].
З метою попередження торгівлі “живим товаром” в Україні 25 вересня 1999 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми [224]. У наступному, 5 червня 2002 р. урядом була прийнята Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки [220].
Однак слід визнати, що одним із основних правових засобів, які дозволяють правоохоронним органам успішно боротися з цим злочином, є кримінальний закон.
Уперше в Україні кримінальна відповідальність за торгівлю людьми була встановлена Законом від 24 березня 1998 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України” [216]. У відповідності з цим нормативним актом Кримінальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою Української РСР 28 грудня 1960 р., був доповнений статтею 1241 “Торгівля людьми” . У новому Кримінальному кодексі України, який був прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. та набув чинності з 1 вересня 2001 р. , кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини передбачена в ст. 149, яка викладена наступним чином:
“Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини
1. Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.”
Ураховуючи ту обставину, що торгівля людьми традиційно багатьма юристами розглядається як злочин міжнародного характеру [172, с. 124; 99, с. 103-105; 100, с. 48; 149, с. 194-195; 206, с. 70-71; 28, с. 264; 29, с. 22], питання спіробітництва держав у боротьбі з проявами цього негативного явища були розглянуті в працях ряду вчених у галузі науки міжнародного публічного права. До числа останніх, зокрема, слід віднести праці С.В. Бородіна, Л.М. Галенської, В.Ф. Дерюжинського, Г.В. Ігнатенко, І.І. Карпеця, Є.Г. Ляхова, В.П. Панова, Ю.А. Решетова, А.М. Роднова, Шевареги Асрат Бало й багатьох інших учених. У 2002 р. на Україні були захищені дві кандидатські дисертації: “Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею” (автор – Г.Л. Кохан) [132] та “Міжнародно-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” (автор – Н.В. Плахотнюк) [211].
Значну увагу в останні роки було приділено цим питанням і в науці кримінального права. Так, у Росії проблемі кримінальної відповідальності за торгівлю неповнолітніми були присвячені окремі наукові публікації, а також відповідні розділи підручників, навчальних посібників та науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу таких учених, як Х.М. Ахметшин, В.Б. Боровиков, С.В. Бородін, Г.С. Гаверов, Л.Д. Гаухман, А.М. Ігнатов, Л.Л. Кругликов, Г.М. Міньковський, П.Я. Мшвенієрадзе, С.І. Нікулін, А.В. Пушкін, С.А. Разумов, В.С. Савельєва, Н.К. Семерньова, Н.М. Смірнова, В.І. Ткаченко, У.А. Усманов, А.Є Якубов та ін. У 2000 р. О.І. Мілевським у Москві була захищена кандидатська дисертація “Кримінально-правова боротьба з торгівлею неповнолітніми” [174].
В Україні питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми у своїх роботах торкнулися Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, В.С. Батиргареєва, Ю.В. Баулін, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.Ф. Денисов, Т.О. Денисова, М.Й. Коржанський, Я.Г. Лизогуб, В.О. Навроцький, А.М. Орлеан, Б.В. Перекрьостов, І.Г. Поплавський, П.П. Сердюк, Р.І. Суслов, М.І. Хавронюк, В.Б. Харченко, С.Д. Шапченко и ряд інших авторів. У 2000 р. у Києві В.О. Іващенко була захищена кандидатська дисертація “Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми” [94], де її автор розглянув, зокрема, й ознаки складу злочину, передбаченого статтею 1241 КК 1960 р.

Актуальність теми дослідження, окрім зазначених вище обставин, полягає також у наступному.
Незважаючи на значну поширенність в Україні випадків торгівлі людьми, на сьогодні в науці кримінального права відсутнє єдине комплексне дослідження юридичних ознак складу злочину, передбаченого в ст. 149 КК України 2001 р. (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) . Вирішення низки питань кримінальної відповідальності за торгівлю людьми, яке запропоноване багатьма авторами на рівні окремих наукових публікацій, розділів підручників, навчальних посібників з Особливої частини кримінального права, а також науково-практичних коментарів до КК, носить, як уявляється, фрагментарний та багато в чому спірний характер. Сама диспозиція ст. 149 КК достатньо складна, що породжує й різне за своїм змістом тлумачення ряду ознак складу як серед наукових, так і серед практичних працівників . Усе це, безумовно, перешкоджає правильному та однаковому застосуванню правоохоронними органами кримінального закону, а певною мірою, і належній боротьбі з цим злочином. Як уявляється, саме комплексне дослідження всіх ознак складу торгівлі людьми дозволить виявити недоліки сьогоднішньої редакції диспозиції статті 149 КК, сформулювати пропозиції щодо внесення до неї відповідних змін із метою удосконалення кримінального закону та правозастосовчої практики.
Актуальність боротьби з торгівлею людьми для України на сучасному етапі, а також недостатність наукових досліджень із цієї проблеми й обумовили вибір автором теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883); його тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 24 грудня 1999 р.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний юридичний аналіз ознак складу торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини; формулювання науково обгрунтованих рекомендацій, котрі мають важливе значення як для удосконалення кримінального законодавства України, так і для правозастосовчої діяльності. Для досягнення цієї мети були поставлені такі задачі:
- дослідити родовий, а також основний та додатковий безпосередній об’єкти, на які посягає торгівля людьми;
- провести аналіз та розкрити зміст кожної із передбачених законом трьох форм, у яких виражається об’єктивна сторона торгівлі людьми;
- визначити момент закінчення злочину стосовно кожної з названих форм;
- проаналізувати ознаки складу торгівлі людьми, які характеризують суб’єкта та суб’єктивну сторону злочину;
- дослідити кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки торгівлі людьми;
- на підставі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення диспозиції ст. 149 КК.
Об’єктом дослідження є торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини. Предметом дослідження є положення раніше діючого, а також чинного законодавства України, законодавства окремих зарубіжних країн; практика їх застосування; положення низки міжнародних актів, які були прийняті з питань боротьби з торгівлею людьми. Теоретичну основу дослідження склали роботи в галузі кримінального права таких учених, як П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, Л.Д. Гаухман, В.К. Глистін, П.С. Дагель, В.П. Даневський, М.Д. Дурманов, В.В. Єсипов, М.І. Ковальов, Д.П. Котов, А.М. Красиков, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.П. Малков, О.С. Міхлін, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, В.С. Прохоров, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, В.Я. Тацій, А.Н. Трайнін, І.Я. Фойницький та ін. Окрім цього, були також використані роботи з філософії, логіки, психології, теорії права, цивільного права, а також інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі теоретичних досліджень у роботі були використані наступні наукові методи:
- філософський (діалектичний) метод – при дослідженні елементів складу злочину, зокрема при з’ясуванні співвідношення між окремими формами зовнішнього прояву торгівлі людьми; при розкритті змісту ряду понять, які дані в диспозиції ст. 149 КК і дозволяють провести межу між злочинним діянням людини та вчинком, який не має кримінально-правового значення, ін.;
- юридичний (догматичний) метод – при з’ясуванні дійсного змісту ознак, передбачених у диспозиції ст. 149 КК, шляхом її тлумачення з використанням різних способів (прийомів);
- метод системного аналізу – при дослідженні родового, а також основного та додаткового безпосереднього об’єктів торгівлі людьми;
- метод порівняльного правознавства – при порівнянні положень ст. 149 КК України з аналогічними положеннями, які передбачені в кримінальному законодавстві Російської Федерації, Республіки Бєларусь, ФРН, Польщі, Швейцарії, Голландії; порівнянні різник точок зору вчених з цього питання;
- історичний (генетичний) метод – при аналізі в роботі норм дореволюційного кримінального законодавства Російської імперії з питань відповідальності за торгівлю людьми, а також положень ст. 1241 КК України 1960 р. з метою встановлення закономірностей розвитку кримінально-правових норм про торгівлю людьми.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною закінченою роботою, першим в Україні монографічним комплексним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за торгівлю людьми аба іншу незаконну угоду щодо передачі людини, передбачену в статті 149 КК України 2001 р. Елементами новизни, які виносяться на захист, виступають наступні:
1. У роботі отримало подальший розвиток положення про те, що торгівля людьми посягає на групу однорідних суспільних відносин, які забезпечують свободу, честь та гідність особи.
2. Наведені додаткові аргументи на користь того, що основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми є суспільні відносини, які забезпечують свободу людини.
3. Уперше питання основного безпосереднього об’єкта торгівлі людьми досліджені шляхом аналізу структурних елементів суспільного відношення, на яке безпосередньо посягає цей злочин.
4. Уперше досліджено механізм спричинення шкоди основному безпосередньому об’єкту торгівлі людьми.
5. Зроблено висновок, що у торгівлі людьми відсутній будь-який додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт. Разом із цим обгрунтовується положення про те, що додатковим факультативним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми можуть виступати суспільні відносини, які забезпечують життя, здоров’я, статеву свободу або недоторканість, честь та гідність людини, її трудові права, порядок перетинання державного кордону України і т.д.
6. Обгрунтовується, що торгівля людьми є злочином із формальним складом.
7. У роботі отримало подальший розвиток та аргументацію положення про те, що діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони торгівлі людьми може виражатися в трьох різних формах: продаж людини (1); її інша оплатна передача (2); здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) (3). При цьому в роботі по новому розкрито зміст усіх трьох форм торгівлі людьми.
8. Обгрунтовується недоцільність використання в диспозиції ст. 149 КК цивільно-правового терміну “угода”. Пропонується замінити його терміном “незаконні дії”.
9. По новому визначається момент закінчення злочину в кожній із трьох форм його зовнішнього прояву.
10. Наведена додаткова аргументація на користь того, що торгівля людьми може бути вчинена лише з прямим умислом. Разом із цим обгрунтовується, що згода потерпілого виключає прямий умисел на торгівлю людьми, а отже, і склад злочину в цілому. У роботі також отримало подальший розвиток та аргументацію положення про те, що найближча (подальший продаж чи інша передача людини іншій особі) і віддалена (сексуальна експлуатація потерпілого, використання його в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація його праці) мета є обов’язковими суб’єктивними ознаками лише третьої форми об’єктивної сторони торгівлі людьми, а саме: здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).
11. Уперше стверджується, що виконавцем торгівлі людьми у формі продажу або іншої оплатної передачі людини є тільки особа, яка передає потерпілого (так званий “продавець”). У свою чергу виконавцем злочину в третій формі (здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) є як “продавець” (тобто особа, яка передає потерпілого), так і “покупець”(тобто особа, яка заволодіває потерпілим; отримує його від “продавця”).
12. На підставі проведеного аналізу ознак складу торгівлі людьми сформульовані пропозиції щодо удосконалення чинної назви та диспозиції ст. 149 КК України 2001 р., які викладені у загальних висновках дисертації.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності з метою подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінальною відповідальністю за торгівлю людьми; у законотворчості з метою удосконалення чинної редакції ст. 149 КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон у боротьбі з торгівлею людьми; у навчальному процесі при викладанні студентам (курсантам) курсу Особливої частини кримінального права, а також при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, науково-практичних коментарів до КК України 2001 р.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на міжнародному науково-практичному семінарі “Злочини проти особистої волі людини” (Харків, вересень 2000 р.), а також науковій конференції молодих учених “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, червень 2001 р.). Дисертація також пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (жовтень 2002 р.). Окремі з сформульваних у дисертації пропозицій використовувалися автором при проведенні практичних занять з кримінального права зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2001-2002 р.р.), а також при читанні лекцій з кримінального права старшокласникам загальноосвітніх середніх шкіл м. Харкова (2000-2002 р.р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковані автором в шести наукових роботах (чотири статті та тези двох наукових доповідей).
1. Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины // Проблеми законності. Вип. 43: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 145-151.
2. Козак В.А. Деякі питання стосовно аналізу ознак складу злочину, передбаченого ст. 1241 Кримінального кодексу України (торгівля людьми) // Проблеми законності. Вип. 47: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 154-158.
3. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: проблема об’єкта злочину // Проблеми законності. Вип. 52: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 193-198.
4. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми по новому Кримінальному кодексу України // Проблеми законності. Вип. 56: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 144-151.
5. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: деякі питання об’єкта злочину // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2001. – С. 170-172.
6. Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: некоторые проблемы признаков состава преступления // Злочини проти особистої волі людини: Зб. мат. міжн. наук.-практ. сем. (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. – Харків: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 88-92.
Законодавство та література, матеріали судової практики використані в дисертації станом на 10 жовтня 2002 р.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене єдине комплексне дослідження ознак складу торгівлі людьми дозволяє авторові сформулювати наступні загальні основні висновки, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
1) Торгівля людьми посягає на групу однорідних суспільних відносин, що забезпечують свободу, честь та гідність особи.
2) Основним безпосереднім об’єктом торгівлі людьми є суспільні відносини, що забезпечують свободу людини. При цьому під свободою необхідно розуміти об’єктивно існуюче природне та невід’ємне право (як міра можливої поведінки) кожної людини здійснювати вчинки у відповідності зі своїми свідомістю та волею.
3) Дослідження механізму спричинення шкоди основному безпосередньому об’єкту дозволяє зробити висновок, що торгівля людьми посягає перш за все на предмет суспільного відношення, яке охороняється законом, – свободу людини.
4) Додатковим факультативним об’єктом торгівлі людьми можуть бути життя, здоров’я, статева свобода або недоторканість особи, честь та гідність людини, її трудові права, нормальна діяльність державного апарату, порядок перетинання державного кордону України і т.д.
5) Торгівля людьми відноситься до так званих безпредметних злочинів.
6) Торгівля людьми є злочином із формальним складом.
7) Діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони торгівлі людьми може виявлятися в трьох різних самостійних формах: продаж людини (1); її інша оплатна передача (2); здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) (3).
8) Продаж людини – це безповоротна передача винним людини іншій особі (особам) за грошову винагороду.
9) Під іншою оплатною передачею людини слід розуміти вчинення винною особою дій, пов’язаних із наданням потерпілого іншій особі (особам) за грошову або іншу матеріальну винагороду (при передачі людини на певний строк), або за будь-яку матеріальну, окрім грошової, винагороду (при безповоротній передачі потерпілого).
10) До здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) слід відносити передачу потерпілого іншій особі (особам) безоплатно або за оплату нематеріального характеру (надання сексуальних послуг, прийняття в склад організованої злочинної групи, допомога в працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем тощо).
11) Моментом закінчення злочину при продажу або іншій оплатній передачі людини є момент заволодіння потерпілим “покупцем”. Моментом закінчення злочину при здійсненні стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) є момент, коли потерпілий був переміщений через державний кордон України (якщо з боку “покупця” заволодіння потерпілим мало місце до такого переміщення); або момент, коли потерпілим заволодів “покупець” (якщо таке заволодіння мало місце після переміщення потерпілого через державний кордон України).
12) Торгівля людьми незалежно від форми її зовнішнього прояву може бути вчинена лише з прямим умислом. Наявність згоди потерпілого свідчить про відсутність прямого умислу на вчинення торгівлі людьми, а отже, і про відсутність складу злочину в цілому.
13) Найближча мета (подальший продаж чи інша передача людини іншій особі) і віддалена мета (сексуальна експлуатація потерпілого, використання його в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація його праці) є обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони лише третьої форми торгівлі людьми, а саме: здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).
14) Суб’єктом торгівлі людьми є особа фізична, осудна, яка досягла шістнадцятирічного віку. Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК (торгівля людьми, вчинена з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності) – спеціальний. Ним є службова особа або особа, від якої потерпілий знаходився в матеріальній чи іншій залежності.
15) Суб’єктом злочину (виконавцем) при продажу або іншій оплатній передачі людини є “продавець” (тобто особа, яка передає потерпілого). Суб’єктами злочину (виконавцями) при здійсненні стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) є як “продавець”, так і “покупець” (тобто особа, яка заволодіває потерпілим; отримує його від “продавця”).
З урахуванням викладеного, з метою удосконалення чинного кримінального закону та практики його застосування в боротьбі з торгівлею людьми можна запропонувати наступну нову редакцію назви та диспозиції ст. 149 КК:
“Стаття 149. Торгівля людьми або інші незаконні дії щодо передачі та заволодіння людиною
1. Купівля-продаж людини або вчинення інших незаконних дій щодо людини у формі передачі та заволодіння нею, -
караються …
2. Ті самі дії, вчинені з метою сексуальної експлуатації потерпілого, використання його в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації його праці, -
караються …
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб, повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, -
караються …
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою або пов’язані з вивезенням дитини за кордон чи неповерненням її в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -
караються …”

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акімов О. Про окремі факти порушення прав і свобод українських жінок за кордоном // Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій: Мат. Міжн. сем. – К.: Мін-во України у справ. сім’ї та мол., Київ. Центр. Політ. Дослід. та Конфлікт., Міжн. правозах. жіночий центр Ла Страда-Україна, 1998. – С. 60-64.
2. Акты Ахенскаго конгресса (27-го сентября (9-го октября) – 9-го (21-го) ноября 1818 г.) // Собраніе Трактатовъ и Конвенцій, заключенныхъ Россіею съ иностранными державами. Томъ VII. Трактаты съ Германіею 1811-1824. Составилъ Ф. Мартенсъ. – СПб.: Типографія Министерства Путей Сообщенія (А. Бёнке), 1885. – С. 291-302.
3. Арістова І.В. Міжнародне співробітництво правоохоронних органів в області захисту прав і свобод жінок: інформаційне забезпечення // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 72- 75.
4. Архів Баришівського місцевого суду Київської області за 2001 р., справа № 1-137 (почата 28.09.00. – закінчена 25.05.01.).
5. Архів Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим за 2001 р., справа № 1-330 (почата 09.08.00. – закінчена 23.04.01.).
6. Архів Керченського міського суду Автономної Республіки Крим за 2000 р., справа № 1-897 (почата 18.04.00. – закінчена 07.11.00.).
7. Архів Ковпаківського місцевого суду м. Суми за 2001 р., справа № 1-464 (почата 12.06.01. – закінчена 27.08.01.).
8. Архів Київського місцевого суду м. Харкова за 2002 р., справа № 1-1003/4 (почата 26.09.01. – закінчена 28.05.02.).
9. Архів Київського районного суду м. Донецька за 2000 р., справа № 1-688 (почата 25.09.99. – закінчена 31.07.00.).
10. Архів Київського районного суду м. Сімферополя за 2000 р., справа № 1-98 (почата 08.06.99. – закінчена 23.02.00.).
11. Архів Ленінського місцевого суду м. Харкова за 2001 р., справа № 1-76/02 (почата 22.06.01. – закінчена 02.10.01.).
12. Архів Лисичанського міського суду за 2001 р., справа № 113011170 (почата 14.05.01. – закінчена 15.10.01.).
13. Архів Московського місцевого суду м. Харкова за 2001 р., справа № 1-503 (почата 22.05.01. – закінчена 26.10.01.).
14. Архів Пролетарського місцевого суду м. Донецька за 2002 р., справа № 1-22/02 (почата 10.01.00. – закінчена 11.11.01.).
15. Архів Селідовського місцевого суду Донецької області за 2000 р., справа № 67-575 (почата 23.01.00. – закінчена 26.06.00.).
16. Архів Старокиївського місцевого суду м. Києва за 2001 р., справа № 1-197 (почата 25.05.99. – закінчена 26.04.01.).
17. Архів Старокиївського районного суду м. Києва за 2000 р., справа № 1-305 (почата 02.08.99. – закінчена 26.07.00.).
18. Архів Суворовського місцевого суду м. Херсона за 2002 р., справа № 1-39/02 (почата 23.08.98. – закінчена 26.02.99.).
19. Архів Суворовського районного суду м. Херсона за 1999 р., справа № 1-384 (почата 17.01.99. – закінчена 26.03.99.).
20. Архів Тернопільського міського суду за 2001 р., справа № 1-145 (почата 12.11.00. – закінчена 24.01.01.).
21. Архів Хмельницького міського суду за 2002 р., справа № 11а-426 (почата 05.01.00. – закінчена 09.09.01.).
22. Бажанов М.И. К вопросу о преемственности в уголовном праве // Проблемы законности. Вып. 30: Респ. межведом. науч. сб. / Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украини, 1995. –– С. 114-121.
23. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
24. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. – К.: Вища школа, 1980. – 216 с.
25. Бажанов М.И. О различных трактовках некоторых признаков объективной стороны преступления в науке уголовного права // Проблемы законности. Вып. 40: Респ. межведом. науч. сб. / Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков: Нац. юрид. акад. Украини, 1999. - С. 145-155.
26. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Конспект лекций. – Днепропетровск: Пороги, 1992. – 168 с.
27. Б¢логрицъ-Котляревский Л.С. Очерки курса русскаго уголовнаго права. Общая и Особенная часть. – Кіевъ-Харьковъ: Южно-русское книгоиздательство Ф.А. Іогансона, 1896. – 679 с.
28. Бирюков П.Н. Международное право: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1998. – 416 с.
29. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, Изд-ское объединение ЮНИТИ, 1998. – 240 с.
30. Бойко Н.В. Ответственность за незаконное лишение свободы по советскому уголовному праву: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1989. – 164 с.
31. Большая медицинская энциклопедия: В 30 т. / АМН СССР. – М., 1977. – Т.7: Дегидразы-Дядьковский. – 548 с.
32. Большая медицинская энциклопедия: В 30 т. / АМН СССР. – М., 1981. – Т.17: Ниландера проба-Остеопатии. – 512 с.
33. Большая медицинская энциклопедия: В 30 т. / АМН СССР. – М., 1985. – Т.25: Теннис-Углекислота. – 544 с.
34. Бортник В.А. Недоторканність особи, її честь та гідність під захистом прокуратури // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Мат. наук.-практ. конф. 18-19 квітня 2002 р. м. Харків. – Київ-Харків: Юрінком Інтер, 2002. – С. 153-155.
35. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и её основание в советском уголовном праве. - М.: Юрид.лит., 1963. – 274 с.
36. Бриллиантов В. Похищение человека или захват заложника? // Российская юстиция. – 1999. - № 9 – С. 43.
37. Буняк С. Каневское “Дело детей” // http://www.cripo.com.ua/stati/rub-4/r4-s8.htm
38. Варенко В.І. Про деякі проблеми організації практичної боротьби з торгівлею жінками // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 41-44.
39. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ Перун, 2001. – 1440 с.
40. Во Владивостоке проходит семинар по проблемам торговли “живым товаром” // http://www.mignews.com/news/events/cis/slave1107.html
41. Возна Т. Боротьба з торгівлею людьми: національний досвід // Преступление и наказание. – 2001. – 31 августа.
42. Воинскій уставъ Петра Великаго // Памятники русскаго законодательства XVIII стол¢тія. Выпускъ I (Эпоха Петровская). Составилъ В.М. Грибовскій. – СПб.: Типографія Главнаго Управленія Уд¢ловъ, 1907. – С. 34-99.
43. Волков Б.С. Мотивы преступлений (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование). – Казань: Изд-во Казанск. ун-та, 1982. – 152 с.
44. Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів по запобіганню та боротьбі з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації (24-26 квітня 1997 р.) // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга друга. Частина 3 / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 431-437.
45. Гавриленко І. На шляху до загальноєвропейської конвенції // Міліція України. – 1999. - № 3. – С. 18.
46. Гавриленко І., Нетецький С. Зворотний бік Еросу. За матеріалами НЦБ Інтерполу в Україні // Юридичний вісник України. – 1998. - № 6. – 5-11 лютого.
47. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 634 с.
48. Галас Я., Голотюк И., Кутовая Н. Украинские и чешские правоохранители обезвредили крупную международную группировку, поставлявшую девушек из стран СНГ в публичные дома Чехии // Факты. – 2000. – 14 января.
49. Галахова А.В. Превышение власти или служебных полномочий. Вопросы уголовно-правовой квалификации. – М.: Юрид.лит., 1978. – 96 с.
50. Гаухман Л.Д. Борьба с насильственными посягательствами. – М.: Юрид.лит., 1969. – 120 с.
51. Гегель Г.В.Ф. Сочинения. Т. 3. – М.: Госполитиздат, 1956. – 371 с.
52. Генеральный актъ Брюссельской конференціи о прекращеніи торга неграми, подписанный 20 іюня (2 іюля) 1890 г. // Собраніе важн¢йшихъ трактатовъ и конвенцій заключенныхъ Россіей съ иностранными державами (1774-1906). Съ введеніемъ и прим¢чаніями В.Н. Александренко. – Варшава: Типографія Варшавскаго Учебнаго Округа, 1906 – С. 254-284.
53. Главн¢йшія св¢д¢нія по Морскому международному праву. Составилъ В. Сиверсъ. - СПб.: Типографія А. Бенке, 1902. – 252 с.
54. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1979. – 128 с.
55. Гражданское право Украины: Учебник. Часть I. / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б. Шишка и др. / Под ред. А.А. Пушкина и В.М. Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
56. Гражданское право: Учебник. Часть I. / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев, А.А. Иванов и др. / Под ред. А.П. Сергеева и Ю.К. Толстого. – М.: Проспект, 1997. – 600 с.
57. Грачов А. (УМВС по Луганській області) // Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій: Мат. Міжн. сем. – К.: Мін-во України у справ. сім’ї та мол., Київ. Центр. Політ. Дослід. та Конфлікт., Міжн. правозах. жіночий центр Ла Страда-Україна, 1998. – С. 53-55.
58. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 256 с.
59. Гуторова Н.О. Кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані з торгівлею людьми // Преступление и наказание. – 2000. – 25 августа.
60. Гуторова Н.О. Проблеми кримінальної відповідальності за торгівлю жінками, вчинену організованими групами // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 26-28.
61. Давидович В.Е. Проблемы человеческой свободы. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1967. – 248 с.
62. Дагель П. Имеет ли “согласие потерпевшего” уголовноправовое значение? // Советская юстиция. – 1972. - № 3. – С. 25-26.
63. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1974. – 243 с.
64. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. Том четвёртый. – М.: Терра-Terra, 1995. – 688 с.
65. Даневский В.П. Особая часть уголовнаго права. – Харьковъ, Литографія А.И. Степанова, 1894. – 314 с.
66. Декларація державъ о прекращеніи торга неграми от 27-го января (8-го февраля) 1815 г. // Собраніе Трактатовъ и Конвенцій, заключенныхъ Россіею съ иностранными державами. Томъ III. Трактаты съ Австріею 1808-1815. Составилъ Ф. Мартенсъ. – СПб.: Типографія Министерства Путей Сообщенія (А. Бёнке), 1876. – С. 493-500.
67. Декларация о социальных и правовых принципах, касающихся защиты и благополучия детей, особенно при передаче детей на воспитание и их усыновлении на национальном и международном уровнях от 3 декабря 1986 г. // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга друга. Частина 3 / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 226-230.
68. Декларація про викорінення насильства проти жінок від 20 грудня 1993 р. // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга друга. Частина 3 / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 163-168.
69. Денисов С.Ф. Кримінальна відповідальність за торгівлю неповнолітніми // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 55-61.
70. Денисов С.Ф., Канівець В.В. Деякі аспекти кримінальної відповідальності за торгівлю людьми // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Зб. наук. стат. – Харків-Київ: Ун-т внутр. cправ; міжн. жіночий правозах. центр Ла Страда-Україна, 1999. – С. 127-135.
71. Денисов С.Ф., Сердюк П.П. Торгівля людьми: проблема правового визначення поняття // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України: Зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: Дніпр. юрид. ін-т МВС України, 2000. - № 2 (2). – С. 126-133.
72. Денисова Т.А. Торговля женщинами и детьми с целью их сексуальной эксплуатации: криминологический аспект // Правові проблеми боротьби зі злочинністю: Зб. пр. дослідників Проекту “А” Наук.-дослід. Програми АПрН України та НІЮ США. Книга перша. – Харків: Акад. прав. наук України, Нац. інст-т юстиції Департаменту юстиції США, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2002. – С. 5-25.
73. Джордан Е. Консульська допомога жертвам контрабандистів // Трансатлантичний семінар США-ЄС з питань запобігання торгівлі жінками (9-10 липня 1998 р., Львів, Україна): Матер. сем. – Львів, 1998. – С. 53-55.
74. Дидье Жюлиа. Философский словарь. – М.: Международные отношения, 2000. – 544 с.
75. Дополнительная конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством от 7 сентября 1956 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1. Упорядники: В.Л. Чубарєв, А.С. Мацко. – К.: Юрінком, 1996. –– С. 136-143.
76. Думко Ф.К. Торгівля жінками і злочини проти людини // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 85-86.
77. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.-Л.: Изд-во академии наук СССР, 1948. – 316 с.
78. Дурманов Н.Д. Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1955. – 212 с.
79. Дьяков С.В., Игнатьев А.А., Лунеев В.В., Никулин С.И. Уголовное право: Учебник для вузов. – М.: Изд-ая группа НОРМА – ИНФРА М, 1999. – 416 с.
80. Егорьев В. Проблема рабства в международном праве. – М.: Издание литиздата Наркоминдела, 1928. – 88 с.
81. Ельцов О., Буняк С. Торговцы детьми присосались к госкормушке // Столичные новости. – 2001. - 2-5 октября.
82. Есиповъ В.В. Уголовное право. Часть Особенная. Преступленія противъ личности и имущества. – М.: Изданіе юридическаго книжнаго магазина “Правов¢д¢ніе” И.К. Голубева, 1913. – 96 с.
83. Жерёбкин В.Е. Логика. – Харьков: Изд-во Харьков. ун-та, 1968. – 256 с.
84. Жінки на продаж (за матеріалами української преси) // Труд. – 2001. – 18 мая.
85. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація, Вид-во Право, 1995. – 12 с.
86. Зайцева З. Робота соціальних служб для молоді спільно з “Ла Страда-Україна” по профілактиці вивозу жінок за кордон // Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій: Мат. Міжн. сем. – К.: Мін-во України у справ. сім’ї та мол., Київ. Центр. Політ. Дослід. та Конфлікт., Міжн. правозах. жіночий центр Ла Страда-Україна, 1998. – С. 68-69.
87. Заключительный актъ Берлинской Африканской конференціи, принятый въ зас¢даніи 26 февраля 1885 г. // Собраніе важн¢йшихъ трактатовъ и конвенцій заключенныхъ Россіей съ иностранными державами (1774-1906). Съ введеніемъ и прим¢чаніями В.Н. Александренко. – Варшава: Типографія Варшавскаго Учебнаго Округа, 1906 – С. 231-248.
88. Запобігання контрабанди жінок з України: Українська інформаційна кампанія: Звіт про соціологічне дослідження. – К.: МОМ, 1998. – 67 с.
89. Здравомыслов Б.В. Должностные преступления. Понятие и квалификация. – М.: Юрид.лит., 1975. – 168 с.
90. Зеленина Е. Билет в один конец // Время. – 2001. – 15 мая.
91. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид.лит., 1972. – 264 с.
92. Золотухина И. Украинская рабыня стоит 20 тысяч долларов // Комсомольская правда. – 2000. – 12 сентября.
93. Іващенко В.О. Деякі аспекти боротьби з насильством щодо жінок // Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України: Зб. наук. стат.- Харків-Київ: Ун-т внутр. cправ; міжн. жіночий правозах. центр Ла Страда-Україна, 1999. – С. 92-100.
94. Іващенко В.О. Кримінологічні та кримінально-правові аспекти боротьби з торгівлею жінками та дітьми: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України – К., 2000. – 19 с.
95. Іщенко О. Ясир сьогоднішньої України // Юридичний вісник України. – 1999. - № 45. – 11-17 листопада.
96. Кармазін Ю.А. Українське законодавство щодо боротьби з торгівлею жінками та шляхи його вдосконалення // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 4-6.
97. Карпачова Н.І. Вступні зауваження “Запобігання торгівлі людьми на законодавчому рівні – досвід України” // Трансатлантичний семінар США-ЄС з питань запобігання торгівлі жінками (9-10 липня 1998 р., Львів, Україна): Матер. сем. – Львів, 1998. – С. 8-12.
98. Карпачова Н. Звернення Уповноваженого з прав людини з нагоди 50-річчя Конвенції ООН 1949 року про боротьбу з торгівлею людьми // Вісник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – 2000. - № 2. – С. 32.
99. Карпец И. И. Международная преступность. - М.: Наука, 1988. – 112 с.
100. Карпец И. И. Преступления международного характера. - М.: Юрид.лит., 1979. – 264 с.
101. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. - М.: Юрид.лит., 1974. – 232 с.
102. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: Наука, 1988. – 174 с.
103. Киев стал одним из наиболее популярных поставщиков проституток за границу // Факты. – 2000. – 21 апреля.
104. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во Академии наук СССР, 1952. – 96 с.
105. Ковалев М.И. Понятие и признаки преступления и их значение для квалификации. – Свердловск, 1977. – 80 с.
106. Кодекс про шлюб та сім’ю України від 20 червня 1969 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – додаток до № 26. – Ст. 204.
107. Козак В.А. Деякі питання стосовно аналізу ознак складу злочину, передбаченого ст. 1241 Кримінального кодексу України (торгівля людьми) // Проблеми законності. Вип. 47: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 154-158.
108. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: деякі питання об’єкта злочину // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України: Тези доп. та наук. повідомлень учасників наук. конф. молодих учених (Харків, 30 червня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2001. – С. 170-172.
109. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми по новому Кримінальному кодексу України // Проблеми законності. Вип. 56: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 144-151.
110. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: проблема об’єкта злочину // Проблеми законності. Вип. 52: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – С. 193-198.
111. Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: международно-правовые нормы и законодательство Украины // Проблеми законності. Вип. 43: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000. – С. 145-151.
112. Козак В.А. Уголовная ответственность за торговлю людьми: некоторые проблемы признаков состава преступления // Злочини проти особистої волі людини: Зб. мат. міжн. наук.-практ. сем. (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. – Харків: “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2002. – С. 88-92.
113. Кокіна В. Дорога додому // Урядовий Кур’єр. – 2000. – 2 лютого.
114. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации: В 2 т. Т. 1. / В.Е. Батюкова. А.Е. Жалинский, Н.Г. Иванов и др. / Под ред. О.Ф. Шишова. – М.: ООО Изд-во Новая волна, 1998. – 448 с.
115. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: Изд-во НОРМА (Изд-ая группа НОРМА – ИНФРА М), 2000. – 896 с.
116. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко; науч. ред. А.С. Михлин. – М.: Спарк, 2000. – 862 с.
117. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / С.В. Бородин, О.Л. Дубовик, С.Г. Келина и др. / Под ред. А.В. Наумова. – М.: Юристъ, 1996. – 824 с.
118. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Х.М. Ахметшин, А.Е. Беляев, Г.Н. Борзенков и др. / Отв. ред. В.И. Радченко; науч. ред. А.С. Михлин, И.В. Шмаров. – М.: Вердикт, 1996. – 648 с.
119. Конвенция о борьбе с торговлей людьми и эксплуатацией проституции третьими лицами от 21 марта 1949 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1. Упорядники: В.Л. Чубарєв, А.С. Мацко. – К.: Юрінком, 1996. –– С. 144-154.
120. Конвенция № 182 о запрете и немедленных мерах по ликвидации наихудших форм детского труда от 17 июня 1999 г. // http://www.un.org/russian/documen/convents.htm.
121. Конвенция о ликвидации всех форм дискриминации в отношении женщин от 18 декабря 1979 г. // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга друга. Частина 3 / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 141-152.
122. Конвенция о рабстве от 25 сентября 1926 г. с изменениями, внесёнными Протоколом от 7 декабря 1953 г. // Україна в міжнародно-правових відносинах: Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1. Упорядники: В.Л. Чубарєв, А.С. Мацко. – К.: Юрінком, 1996. –– С. 131-135.
123. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - № 13.
124. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. // Бюллетень Міністерства юстиції України. – 2001. - № 2. – С. 255-273.
125. Коновалов А. Приключения Дедушки и Бабушки. Крым превратился в перевалочную базу для современных работорговцев // Комсомольская правда. – 2001. – 1 июня.
126. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
127. Корж В. Окремі проблеми розслідування злочинів про торгівлю жінками, вчинених організованими транснаціональними групами // Право України. – 2001. – № 4. – С. 78-80.
128. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 248 с.
129. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 640 с.
130. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2001. – 544 с.
131. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.: Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001. – 656 с.
132. Кохан Г.Л. Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з рабством і работоргівлею: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.11 / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого – Харків, 2002. – 20 с.
133. Кохан Г.Л. Становлення міжнародно-правового співробітництва в боротьбі з рабством і работоргівлею // Проблеми законності. Вип. 47: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 212-216.
134. Кравец А. За полгода чеченского плена украинского бизнесмена продавали четырежды // Факты. – 1999. - 31 декабря.
135. Крайній І. Секс-рабиня // Україна молода. – 2000. – 31 травня.
136. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1976. – 120 с.
137. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Харьков: Вища школа, 1983. – 129 с.
138. Кримінальне право: Особлива частина: Підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін. / За ред. В.І. Шакуна. – К.: НАВСУ-Правові джерела, 1998. – 896 с.
139. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.
140. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, С.Я. Лихова та ін. / За ред. П.С. Матишевського, С.С. Яценка, П.П. Андрушка. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
141. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. – 496 с.
142. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. – Ст. 131.
143. Кримінальний кодекс України з постатейними матеріалами: Офіційне видання станом на 20 липня 2000 р. – Ужгород: ІВА, 2000. – 536 с.
144. Кримінальний кодекс України. Проект // Іменем закону. – 1997. – 16 травня.
145. Крылова Н.Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты // Вестник Московского университета. Серия право. – 1998. - № 3. – С. 69-80.
146. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристъ, 1999. – 304 с.
147. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
148. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. – 220 с.
149. Курс международного права: В семи томах. Том 6. Отрасли международного права / В.Н. Кудрявцев, В.С. Верещетин, Г.И. Тункин и др. / Отв. редактор тома Н.А. Ушаков. – М.: Наука, 1992. – 312 с.
150. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. 1. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. / Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. – 646 с.
151. Курс советского уголовного права. Часть общая. Том II. Преступление / А.А. Пионтковский. / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – 516 с.
152. Курс советского уголовного права. Часть особенная. Том V. Преступления против личности, её прав. Хозяйственные преступления / А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, Г.Л. Кригер. / Ред. кол.: А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе.– М.: Наука, 1971. – 572 с.
153. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1. Учение о преступлении / Г.Н. Борзенков, В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова и др. / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 1999. – 592 с.
154. Курс уголовного права. Особенная часть. Том 3. / Г.Н. Борзенков, В.И. Зубкова, Н.Ф. Кузнецова и др. / Под ред. Г.Н. Борзенкова и В.С. Комиссарова. – М.: ИКД Зерцало-М, 2002. – 470 с.
155. Ладный В. Старшина продал своего солдата чеченцам // Комсомольская правда. – 1999. - 13 октября.
156. Лебідь М. Організована злочинність в Україні // Трансатлантичний семінар США-ЄС з питань запобігання торгівлі жінками (9-10 липня 1998 р., Львів, Україна): Матер. сем. – Львів, 1998. – С. 62-64.
157. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: ВШ МВД СССР, 1978. – 102 с.
158. Левченко Е.Б. Торговля женщинами: нарушение прав человека или добровольное рабство? // Общественные науки и современность. – 2000. - № 4. – С. 58-67.
159. Левченко К.Б. Торгівля жінками в сучасній Україні – порушення прав людини та загроза національній безпеці // Материалы международной научно-практической конференции “Женщины за духовную безопасность общества” - Харьков: Нар. укр. академія, 1999. – С. 25-28.
160. Левченко К.Б. Торгівля жінками в Україні – порушення прав людини // Боротьба з торгівлею жінками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органів внутрішніх справ України. Вісник Ун-ту внутр. справ: Спец. випуск. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1999. – С. 7-13.
161. Лизогуб Я.Г. Відмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо передачі людини від суміжних злочинів // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України: Наук.-теор. журнал. Випуск 2. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2002. – С. 112-121.
162. Лисовская Е. Современным работорговцам нужны украинские женщины // http://www.kit.com.ua/info/rabotorg.htm
163. Литвин Р. 16-летнюю Катю работорговцы перевозили через границу в … стекловате // Сегодня. – 2001. – 13 сентября.
164. Ліщишин П. Протидія торгівлі людьми – пріоритетний напрямок діяльності правоохоронних органів // Крок. – 2002. - № 8. – С. 5.
165. Локк Дж. Избранные философские произведения. В 2-х кн. Кн. 1. – М.: Соцэкгиз, 1960. –– 734 с.
166. Лысов М. Ответственность за незаконное лишение свободы, похищение человека и захват заложников // Российская юстиция. – 1994. - № 5 – С. 40-41.
167. Малков В.П. Множественность преступлений и её формы по советскому уголовному праву. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 176 с.
168. Малков В.П. Повторность преступлений (понятие и уголовно-правовое значение). – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1970. – 176 с.
169. Мамина Ю. В Москве процветает криминальный бизнес по торговле детьми // Труд. – 1999. - 27 марта.
170. Марченко Б. Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій // Пошук шляхів вирішення проблеми запобігання торгівлі жінками в Україні та формування Комплексної програми дій: Мат. Міжн. сем. – К.: Мін-во України у справ. сім’ї та мол., Київ. Центр. Політ. Дослід. та Конфлікт., Міжн. правозах. жіночий центр Ла Страда-Україна, 1998. – С. 42-45.
171. Матышевский П.С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления. – К.: Юринком, 1996. – 240 с.
172. Международное право: Учебник / Б.М. Ашавский, К.Г. Борисов, В.Г. Бояршинов и др. / Под ред. Ю.М. Колосова и В.И. Кузнецова. – М.: Междунар. отношения, 1998. – 624 с.
173. Международное уголовное право: Учебное пособие / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Наука, 1999. – 264 с.
174. Милевский А.И. Уголовно-правовая борьба с торговлей несовершеннолетними: Автореф. дис… к-та юрид. наук: 12.00.08 / Моск. акад. МВД России – М., 2000. – 25 с.
175. Михеев Р.И. Проблемы вменяемости и невменяемости в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1983. – 300 с.
176. Михлин А.С. Последствия преступления. – М.: Юрид.лит., 1969. – 104 с.
177. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // Нелегальна міграція та торгівля жінками у міжнародно-правовому контексті (у двох книгах). Книга друга. Частина 3 / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київський ун-т права, Нац. акад. внутр. справ України, 2001. – С. 21-37.
178. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во Знання, КОО, 2000. – 771 с.
179. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. У 2-х ч. Особлива частина / П.П. Андрушко, Т.М. Арсенюк, О.Г. Атаманюк та ін. / Під заг. ред. М.О. Потебенька та В.Г. Гончаренка. – К.: Форум, 2001. – 944 с.
180. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І. Антипов та ін. / За ред. В.Ф. Бойко, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2000. – 1120 с.
181. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І. Антипов та ін. / За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – 936 с.
182. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид, переробл. та доповн. / Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, В.І. Антипов та ін. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
183. Науково-практичний коментар Кримі