КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ОЛІЙНИЧУК Роман Петрович

УДК 343.34

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ

12.00.08 – кримінальне право
та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Воробей Петро Адамович,
доктор юридичних наук,
професор

Київ-2011

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……….………..…….……………...… 4
ВСТУП……………………………………………………………………..…...…5

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГРУПОВЕ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ…………………………………………….………14
1.1. Розвиток вітчизняного кримінального законодавства про відповідальність за групове порушення громадського порядку……………………………….……...14
1.2. Відповідальність за групове порушення громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав………………………42
Висновки до розділу 1……………………………………………………...……62

РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ………………………………………….…………66
2.1. Об’єкт групового порушення громадського порядку…………………….66
2.2. Об’єктивна сторона групового порушення громадського порядку…....83
Висновки до розділу 2……………………………………………………….....112

РОЗДІЛ 3. СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ГРУПОВОГО ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ …………………………………………….…….115
3.1. Суб’єкт групового порушення громадського порядку………….……….115
3.2. Суб’єктивна сторона групового порушення громадського порядку..….126
Висновки до розділу 3……………………………………………………….…140

РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ГРУПОВЕ ПОРУШЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ……………………………………...……………………………………143
4.1. Розмежування групового порушення громадського порядку з суміжними складами злочинів та іншими правопорушеннями…………………………….….145
4.2. Особливості кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку …………………………………............................................170
Висновки до розділу 4………………………………………………………….185

ВИСНОВКИ.......................................................................................................188
ДОДАТКИ.......................................................................................................... 198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….............................................. 217

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Арт. артикул
ДСА Державна судова адміністрація
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально–процесуальний кодекс
КУпАП Кодекс України про адміністративні правопорушення
м. місто
МВС Міністерство внутрішніх справ
п. пункт
п.п. пункти
ПВСУ Пленум Верховного Суду України
р. рік
РНК Рада Народних Комісарів
розд. розділ
рр. роки
РРФСР Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ Російська Федерація
СНД Співдружність Незалежних Держав
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
ст.ст. статті
ст. стаття (століття)
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
ч. частина

ВСТУП

Актуальність теми. Однією з необхідних та обов’язкових умов нормального функціонування будь-якої держави та суспільства є забезпечення громадського порядку. У Кримінальному кодексі (далі – КК) України (ч. 1 ст. 2) передбачено, що своїм завданням він визначає правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Тому використання кримінально-правових засобів охорони громадського порядку є одним із дієвих засобів реагування на суспільно небезпечні посягання у цій сфері.
Сучасне українське суспільство стурбоване поширенням деструктивних процесів у відносинах між різними групами людей, сформованих за соціальними, політичними, релігійними, територіальними, національними й іншими ознаками. Однією з форм реалізації таких негативних процесів є групові порушення громадського порядку. Такі протиправні дії, як свідчить судова та слідча практика, зачіпають цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема, у сфері життя та здоров’я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ та організацій. Злочинна поведінка таких груп людей є безконтрольною та залежною від зовнішніх чинників, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою. Нерідко групові порушення громадського порядку набувають соціально загрозливих форм і зумовлюють вчинення більш тяжких злочинів (вбивств з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, масових заворушень, хуліганств, знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини).
Згідно з офіційними даними Державної судової адміністрації України за період, який досліджується (2001–2009 рр.), зафіксовано лише три обвинувальних вироки за групове порушення громадського порядку. У дослідженні також встановлено, що слідча практика має лише поодинокі випадки порушення кримінальних справ за ст. 293 (“Групове порушення громадського порядку”) КК України. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ (далі – МВС) України, у 2001 р. за цією статтею було порушено 2 кримінальні справи, у 2002 р. – 4, у 2003 р. – 6, у 2004 р. – 10, у 2005 р. – 14, у 2006 р. – 11, у 2007 р. – 6, у 2008 р. – 9, у 2009 р. – 5.
Проте такі, загалом невисокі, показники не відображають реальної кількості вчинених злочинів. Насправді, вчинення таких злочинних дій – непоодинокий факт. Про це свідчать результати проведеного дисертантом анкетування працівників органів внутрішніх справ (далі – ОВС) (40,7 % з усіх опитаних осіб вказали, що їм відомі випадки групового порушення громадського порядку). Головними причинами такої ситуації є: латентність зазначеного посягання; складнощі при доказуванні саме групового характеру злочину; неправильна кваліфікація таких дій як вчинення групового хуліганства; відсутність реальних потерпілих від злочину; соціально-політичні зміни.
Вибір теми дисертаційного дослідження зумовлюють ще й такі чинники: недосконалість правової норми, яка передбачає відповідальність за групове порушення громадського порядку, та труднощі в її практичній реалізації; неврахування зарубіжного досвіду щодо протидії такому злочину; недостатнє вивчення теоретичних аспектів питання, пов’язаного із кримінально-правовою охороною громадського порядку; відсутність чітких критеріїв відмежування групового порушення громадського порядку та суміжних злочинів чи адміністративних правопорушень. Зазначене вище підтверджують результати опитування працівників ОВС, 55,9 % з яких вказали, що ст. 293 КК України є недосконалою, і тому потребує законодавчих змін.
Питанням кримінально-правової характеристики та відповідальності за групове порушення громадського порядку була присвячена значна кількість наукових праць вчених, серед яких особливий внесок становлять праці Г.З. Анашкіна, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.Т. Дзюби, І.М. Даньшина, О.П. Ігнатова, Т.М. Кафарова, І.Я. Козаченка, І.М. Копотуна, М.Й. Коржанського, В.В. Кузнецова, М.Т. Куца, В.А. Ломаки, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, М.Л. Накловича, В.В. Налуцишина, Г.І. Піщенка, Ю.М. Ткачевського, А.П. Тузова, Є.В. Фесенка, С.С. Яценка та ін. Без сумніву, що роботи цих науковців мають значну наукову і практичну цінність. У них розглянуто окремі теоретичні та прикладні питання кримінально-правової характеристики та відповідальності за вказаний злочин.
Теоретичну основу дослідження, окрім робіт згаданих авторів, складають також праці вітчизняних і зарубіжних науковців минулого й сучасності в галузі кримінального права. Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці: П.П. Андрушка, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, О.М. Костенка, О.Г. Колба, В.С. Коміссарова, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, С.Я. Лихової, М.І. Мельника, В.О. Меркулової, В.А. Мисливого, А.А. Музики, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.В. Савченка, В.М. Смітієнка, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, В.П. Тихого, В.О. Тулякова, Г.О. Усатого, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, П.В. Хряпінського, В.Л. Чубарєва, В.І. Шакуна, Н.М. Ярмиш та ін.
Попри це, як і раніше, багато аспектів досліджуваного питання залишаються дискусійними та розв’язуються суперечливо. Зумовлюється це, зокрема, і тим, що самостійного комплексного дослідження кримінально-правової характеристики групового порушення громадського порядку у вітчизняній кримінально-правовій доктрині ще не було. Це одна з причин, яка пояснює практичну відсутність судової практики застосування закону про кримінальну відповідальність у згаданій сфері.
Усе наведене вище свідчить про актуальність теми дослідження і необхідність наукового осмислення та дослідження норми про кримінальну відповідальність за групове порушення громадського порядку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає тематиці Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2004–2009 рр. (наказ МВС України від 5 липня 2004 р. № 755), основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 рр. (п. 3.4.1), Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007–2009 рр. (постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767) та ґрунтується на положеннях Концепції реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008) та Концепції забезпечення безпеки та правопорядку під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р., № 1244).
Тема дисертації затверджена Вченою радою КНУВС (протокол № 17 від 26 грудня 2006 р.), передбачена планами проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у Київському національному університеті внутрішніх справ на 2009 р. (п. 142) і внесена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права схвалених відділеннями Академії правових наук України (п. 591, 2007 р.).
Мета та завдання дослідження. Основною метою праці є здійснення всебічної кримінально-правової характеристики групового порушення громадського порядку та розроблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність, які спрямовані на підвищення ефективності судової й слідчої практики. Реалізація визначеної мети стає можливою за умови комплексного та системного підходу до розв’язання ряду взаємопов’язаних завдань, серед яких можна визначити такі:
 провести ретроспективний аналіз відповідальності за групове порушення громадського порядку;
 здійснити порівняльно-правове дослідження норм про відповідальність за групове порушення громадського порядку за вітчизняним законодавством й кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн;
 визначити та дослідити родовий та безпосередній об’єкти складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України;
 проаналізувати і розкрити зміст об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України;
 встановити ознаки осіб, які можуть бути суб’єктом злочину, передбаченого ст. 293 КК України;
 з’ясувати зміст суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 293 КК України;
 виявити характерні ознаки досліджуваного злочину, за якими він відрізняється від суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень;
 розглянути питання щодо особливостей кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку;
 сформулювати відповідні рекомендації щодо вдосконалення закону про кримінальну відповідальність та оптимізацію правозастосовної діяльності.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони громадського порядку.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика групового порушення громадського порядку.
Методи дослідження. За допомогою історико-правового методу проведено вивчення етапів розвитку норм про відповідальність за групове порушення громадського порядку (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий метод використовувався у порівнянні вітчизняної кримінально-правової норми, що регламентує відповідальність за аналізований злочин, з відповідними нормами законодавства про кримінальну відповідальність окремих зарубіжних країн (підрозділ 1.2); формально-логічний метод надав змогу дослідити поняття “громадський порядок” (підрозділ 2.1); догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства про кримінальну відповідальність, що сприяло виявленню недоліків у ньому та допомогло сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення (розділи 2, 3 та 4); конкретно-соціологічний – при аналізі результатів анкетування працівників ОВС та дослідженні матеріалів судової та слідчої практики (розділи 2, 3 та 4).
Емпіричну основу дослідження становлять: статистична звітність Державної судової адміністрації України та МВС України (2001–2009 рр.); узагальнення результатів анкетування 270 слідчих і працівників оперативних підрозділів ОВС; зведені дані вивчення 220 архівних кримінальних справ, порушених за ст. 296 КК України, що перебували у провадженні протягом 2001–2009 рр., зведені дані вивчення 11 кримінальних справ, порушених за ст. 293 КК України, що розслідувалися протягом 2002–2009 рр. слідчими ОВС.
Наукова новизна одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики групового порушення громадського порядку. На підставі проведеного дослідження автором сформульовано низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. Зокрема,
вперше:
 комплексно визначено основні етапи становлення відповідальності за групове порушення громадського порядку: 1) за періодами розвитку вітчизняного кримінального законодавства, виділені такі етапи генезису кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку: а) виникнення кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку (перша половина ХІІІ ст. – перша половина ХVII ст.); б) розвиток такої відповідальності та її диференціація (друга половина ХVII ст. – початок ХХ ст.); в) уточнення ознак відповідного складу злочину (1922–1961 рр.; 1966–2001 рр.); г) остаточне закріплення та виникнення потенційних моделей удосконалення відповідальності за групове порушення громадського порядку (з 2001 р. й дотепер); 2) за об’єктом посягання: а) посягання на різні суспільні відносини, зокрема, на основи правопорядку (ХV ст. – 1715 р.); б) посягання на державну владу (1715–1845 рр.); в) посягання на порядок управління (1845–1961 рр.; 1966–2001 рр.); г) посягання на громадський порядок (з 2001 р. й дотепер);
 класифіковані типові групові дії: заклики до громадян не виконувати вимоги представників влади; непокора розпорядженням представників влади; створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ чи організацій; блокування роботи транспорту; незаконне пікетування; обмеження доступу громадян до громадських місць;
 доведено, що виділення з першого загального наслідку (грубого порушення громадського порядку) одного з його проявів (суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації) є недоцільним, відтак запропоновано останній наслідок виключити з диспозиції ст. 293 КК України;
 обґрунтовано, що обов’язковими ознаками об’єктивної сторони групового порушення громадського порядку є також місце вчинення злочину (громадське місце) та обстановка вчинення злочину (публічно);
 доведено, що визначення змісту умислу при груповому порушенні громадського порядку залежить від видів умислу та співучасників. Якщо винна особа вчиняє злочин, передбачений ст. 293 КК України, з визначеним (конкретизованим) умислом, то слід вести мову про прямий умисел, а якщо з невизначеним (неконкретизованим) – про непрямий. Також обґрунтовано, що непрямий умисел може мати місце в поведінці саме пособника;
 обґрунтована пропозиція передбачення відповідної компромісної норми в ст. 293 КК України;
 запропоновано висновок про доцільність об’єднання ст.ст. 293 та 294 КК України;
удосконалено:
 аргументацію, що злочин, передбачений ст. 293 КК України, слід вважати закінченим з моменту настання наслідків;
 критерії, за якими має здійснюватися розмежування групового порушення громадського порядку від інших суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень, зокрема, передбачених ст.ст. 294, 295, 296, 279, 341, 356 КК України та ст.ст. 185, 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП);
 чинну редакцію ст. 293 КК України, через внесення до неї пропозицій, здатних, на думку автора, підвищити її ефективність;
дістали подальшого розвитку:
 наукові позиції про те, що громадський порядок (як родовий об’єкт злочину) – це урегульована нормами права та поставлена під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей;
 теоретичні підходи, що групове порушення громадського порядку вчиняється тільки через дію;
 аргументація про те, що суб’єктом групового порушення громадського порядку є загальний суб’єкт;
 ідеї щодо передбачення в Загальній частині КК України підстав кримінальної відповідальності юридичних осіб, зокрема й за вчинення окремих злочинів проти громадського порядку (ст.ст. 293, 294 КК України).
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і рекомендації використовуються: у правотворчості – з метою удосконалення правових норм про відповідальність за злочини проти громадського порядку (лист про впровадження у законотворчий процес Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 15 січня 2010 р. № 04-19/14-29); у правозастосуванні – при розслідуванні ОВС кримінальних справ про групове порушення громадського порядку (акт впровадження у практичну діяльність Головного слідчого управління МВС України від 8 грудня 2009 р. № 13/11 – 3684) та судовому розгляді відповідних кримінальних справ (лист з Верховного Суду України про врахування пропозицій до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 р. № 10 “Про судову практику у справах про хуліганство”, від 10 лютого 2010 р. № 20-543/0/8-10); у навчальному процесі – при викладанні курсу “Кримінальне право. Особлива частина” (за темою: “Злочини проти громадського порядку та моральності”) та спецкурсу “Кваліфікація злочинів, підслідних ОВС” (за темою “Кваліфікація злочинів проти громадського порядку та моральності”), підготовці підручників та навчальних посібників із кримінального права (акт впровадження в навчальний процес Київського національного університету внутрішніх справ від 16 червня 2010 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки, сформульовані в роботі, оприлюднено на: всеукраїнській науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні. Проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми та узагальнення національного та світового наукового досвіду в напрямку бачення шляхів реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2008 р.), V міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Розвиток України в ХХІ ст.: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми” (м. Тернопіль, 2008 р.), загальноуніверситетській науково-теоретичній конференції “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П.П. Михайленка)” (м. Київ, 2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 70-річчю Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника “Правова політика Української держави” (м. Івано-Франківськ, 2010 р.).
Публікації. Основні результати дисертації викладено у 12 публікаціях, з яких: сім статей опубліковані у наукових фахових виданнях України, п’ять статей (тези виступів на наукових конференціях) – в інших виданнях.
Структура і зміст роботи. Структура дисертації визначена предметом та зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, що включають вісім підрозділів, висновків, восьми додатків та списку використаних джерел (332 найменування). Повний обсяг дисертації становить 251 сторінку, з них загальний обсяг тексту – 197 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження кримінально-правової характеристики групового порушення громадського порядку дозволило сформулювати наступні висновки, пропозиції й рекомендації:
1.1. Вивчення сучасної кримінально-правової літератури свідчить про те, що в Україні відсутні ґрунтовні наукові дослідження кримінально-правової характеристики злочину, передбаченого ст. 293 КК України. Положення переважної більшості публікацій, присвячених зазначеним питанням, характеризуються недостатнім рівнем обґрунтованості з позицій кримінально-правової доктрини.
Встановлено, що кримінально-правові дослідження щодо відповідальності за злочини проти громадського порядку та моральності (за КК УРСР 1960 р. – злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та здоров’я населення), особливо радянського періоду, відрізняються значними декларативними положеннями. Це пояснюється, очевидно, гострою соціально-політичною спрямованістю цих злочинів, а також відомою заідеологізованістю науковців, що досліджували вказану проблематику.
1.2. Проведене дослідження розвитку кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку дозволило виділити певні етапи її генезису:
1) за періодами розвитку вітчизняного кримінального законодавства виділені такі етапи генезису кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку: а) виникнення кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку (перша половина ХІІІ ст. – перша половина ХVII ст.); б) розвиток відповідальності та її диференціація (друга половина ХVII – початок ХХ ст.ст.); в) уточнення ознак відповідного складу злочину (1922-1961 рр.) (1966-2001 рр.); г) остаточне закріплення та виникнення потенційних моделей удосконалення відповідальності за групове порушення громадського порядку (з 2001 р. й дотепер);
2) за об’єктом посягання: а) посягання на різні суспільні відносини, зокрема, на основи правопорядку (ХV ст. – 1715 р.); б) посягання на державну владу (1715 р. – 1845 р.); в) посягання на порядок управління (1845 р. – 1961 р.) (1966-2001 рр.); г) посягання на громадський порядок (2001 р. й дотепер).
2.1. У більшості проаналізованих кримінальних законодавствах зарубіжних країн відсутні будь-які подібні склади злочину, і тільки за кримінальним законодавством Азербайджану, Білорусі, Грузії, Латвії, Молдови, України, Франції та Ізраїлю передбачена відповідальність за різні форми групового порушення громадського порядку.
2.2. Родовим об’єктом складів групового порушення громадського порядку визначений громадський спокій (КК Франції), громадський порядок (КК Азербайджану, КК Білорусі, КК Грузії, КК Латвії, КК Молдови, КК України) та державні й суспільні основи (КК Ізраїлю).
В окремих кримінальних кодексах зарубіжних країн у відповідних складах злочину передбачена й інша обов’язкова ознака об’єкта злочину: потерпілий від злочину (представник влади – КК Азербайджану, КК Білорусі, КК Грузії, КК Молдови).
2.3. Відповідні склади групового порушення громадського порядку за конструкцією можна поділити на таких чотири види: формальний (ст. 431-4 КК Франції, ст. 152 КК Ізраїлю), усічений (ст. 151 КК Ізраїлю), матеріальний (КК Білорусі, КК Латвії) та формально-матеріальний (КК Азербайджану, КК Грузії, КК Молдови).
2.4. Об’єктивна сторона окремих складів злочину передбачає таку обов’язкову ознаку: спосіб вчинення злочину (явна непокора законним вимогам представника влади – КК Азербайджану, КК Білорусі, КК Грузії, КК Молдови). Виділення способу вчинення злочину, фактично, перетворює матеріальний склад злочину у формально-матеріальний. Відповідні склади групового порушення громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн не передбачають кваліфікуючі обставини.
2.5. Суб’єктом групового порушення громадського порядку визнається фізична осудна особа, яка досягла 12-річного (ст. 34 вав КК Ізраїлю) або 13-річного віку (ст. 122-8 КК Франції) або 14-річного віку (ст. 226 КК Грузії; ст. 226 КК Латвії; ч.1 ст. 258 КК Молдови) або 16-річного віку (ст. 233 КК Азербайджану, ст. 342 КК Білорусі). Враховуючи зарубіжний досвід, видається перспективним законодавча конкретизація в ст. 293 КК України групи осіб, що порушують громадський порядок.
2.6. Суб’єктивна сторона групового порушення громадського порядку за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн характеризується прямим умислом. Так, у ст. 431-4 КК Франції безпосередньо вказано на умисну форму вини, а в ст.ст. 151, 152 КК Ізраїлю зазначена мета, що свідчить про прямий умисел.
2.7. Санкції правових норм за кримінальними кодексами Франції, Ізраїлю, Молдови, Латвії, які передбачають відповідальність за групове порушення громадського порядку, є більш суворими у порівнянні з санкцією ст. 293 КК України. Відносно найменш м’які санкції за групове порушення громадського порядку передбачено за кримінальним законодавством: Грузії, Азербайджану, Білорусі. Проведений аналіз свідчить про те, що санкція кримінально-правової норми, передбаченої в ст. 293 КК України, є більш м’яка у порівнянні з іншими санкціями відповідних норм зарубіжного законодавства країн колишнього СРСР.
Аналіз відповідних санкцій за групове порушення громадського порядку дозволяє відмітити більш альтернативний характер окремих санкцій норм зарубіжного кримінального законодавства.
3.1. Громадський порядок як родовий об’єкт злочину – це урегульована нормами права та поставлена під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що складаються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою людей.
3.2. Основний безпосередній об’єкт групового порушення громадського порядку – це суспільні відносини, які регламентують порядок поведінки групи людей в громадських місцях, чим забезпечують спокійні умови життєдіяльності як окремих громадян, так і в цілому суспільства.
3.3. Обов’язковими додатковими безпосередніми об’єктами злочину, передбаченого ст. 293 КК України, є суспільні відносини, які регламентують порядок роботи транспорту, підприємств, установ чи організацій. Під додатковим факультативним безпосереднім об’єктом групового порушення громадського порядку слід розуміти життя, здоров’я, честь та гідність людей, відносини власності, громадську безпеку, відносини у сфері господарської діяльності тощо.
4.1. Доведено, що групове порушення громадського порядку вчиняється тільки через дію. Групове порушення громадського порядку реалізується через певні злочинні дії (форми):
1) організацію групових дій (організація вчинення групового порушення громадського порядку або керівництво його підготовкою чи вчиненням, а також створення організованої групи (злочинної організації) для порушення громадського порядку чи керівництво нею, або забезпечення фінансування чи організація приховування злочинної діяльності такої групи (організації);
2) активна участь у групових діях (полягає у інтенсивному виконанні особою разом з іншими учасниками групових дій вказівок організатора щодо грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи підприємств, установ чи організацій).
Дослідження матеріалів судової практики дозволило нам класифікувати типові активні групові дії: 1) заклики до громадян не виконувати вимоги представників влади; 2) непокора розпорядженням представників влади; 3) створення значних перешкод для нормальної роботи підприємств, установ чи організацій; 4) блокування роботи транспорту; 5) незаконне пікетування; 6) обмеження доступу громадян до громадських місць.
4.2. Обґрунтовано, що групове порушення громадського порядку є злочином з матеріальним складом.
4.3. Доведено, що виділення з першого загального наслідку (грубого порушення громадського порядку) одного з його проявів (суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації) є недоцільним. Тому запропоновано останній наслідок виключити з диспозиції вказаної норми.
4.4. Обґрунтовано, що обов’язковими ознаками об’єктивної сторони групового порушення громадського порядку є також місце вчинення злочину (громадське місце – певна територія, до якої наявний вільний доступ та яка дозволяє реалізувати право людей на працю, відпочинок та побут) та обстановка вчинення злочину (публічно – обстановка, при якій активні учасники групових дій з прямим умислом спрямовують свою поведінку у громадських місцях на порушення громадського порядку (зокрема, суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи або організації) таким чином, щоб все це стало зрозумілим для невизначеного кола фізичних або юридичних осіб, й спрямоване на привернення уваги громадськості чи держави до певних проблем винних осіб).
5.1. Суб’єктом групового порушення громадського порядку є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний суб’єкт).
6.1. Встановлено, що злочин, передбачений ст. 293 КК України, вчиняється тільки з умисною формою вини.
Визначення змісту умислу при груповому порушенні громадського порядку залежить від видів умислу та співучасників. Якщо винна особа вчиняє злочин, передбачений ст. 293 КК України, з визначеним (конкретизованим) умислом, то слід вести мову про прямий умисел, а якщо з невизначеним (неконкретизованим) – про непрямий. Обґрунтовано, що непрямий умисел може мати місце в поведінці саме пособника.
6.2. Зміст умислу співучасників полягає в наступному:
1) організатора: особа усвідомлює, що організовує групові дії, передбачає грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає їх настання;
2) виконавця (співвиконавця): особа усвідомлює, що бере активну участь у групових діях, передбачає грубе порушення громадського порядку або суттєве порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає їх настання;
3) підбурювача: особа усвідомлює, що викликає рішучість у інших співучасників організувати чи вчинити групове порушення громадського порядку, передбачає, що такі дії призведуть до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає настання вказаних наслідків;
4) пособника: особа усвідомлює, що фізично або інтелектуально допомагає іншим співучасникам організувати чи вчиняти групове порушення громадського порядку, передбачає, що такі дії призведуть до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації, і бажає або свідомо припускає настання вказаних наслідків.
6.3. Мотив, мета та емоційний стан є факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 293 КК України.
Мотивом групових порушень громадського порядку є таке антигромадське спонукання, яке викликає в особи рішучість організувати чи приймати участь в групових діях. Мотиви вчинення групових порушень громадського порядку можуть бути різними, наприклад, корисливими, релігійними, національними, політичними тощо. Метою вказаного злочину є той бажаний результат, якого прагне досягнути організатор та активні учасники. Цілі відповідного злочину можуть бути різні: грубо порушити громадський порядок; суттєво порушити роботу транспорту, підприємства, установи чи організації; отримати матеріальну вигоду; вирішити соціальні проблеми тощо. Встановлено, що в деяких випадках емоції сильної інтенсивності можуть виступати в якості мотивів вчинення групового порушення громадського порядку.
Для кваліфікації групового порушення громадського порядку слід виключити мотиви та цілі, за якими вчиняються групові порушення громадського порядку, але які кваліфікуються як інші злочини.
7.1. Розмежування суміжних складів злочинів та адміністративних правопорушень зумовлена чіткістю встановлення розмежувальних ознак, які присутні або відсутні у відповідному діянні. Суміжними злочинами щодо групового порушення громадського порядку (ст. 293 КК України) є злочини, передбачені ст.ст. 294, 295, ст. 296, 279, 341, 356 КК України, та адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 185, 1851 КУпАП.
Визначені наступні відмінності складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 294 КК України: 1) в ознаках об’єкта (в додатковому обов’язковому об’єкті, предметі, потерпілому); 2) в ознаках об’єктивної сторони (в характері типових злочинних дій, в способі вчинення злочину, в причинному зв’язку, в наслідках, знаряддях вчинення злочину); 3) у конструкції складів злочинів (за ст. 293 КК України – матеріальний, а за ч.1 ст. 294 КК України – формальний); 4) в ознаках суб’єктивної сторони складів злочинів (за ст. 293 КК України можливий як прямий, так і непрямий умисел, а за ч.1 ст. 294 КК України – умисел, за ч.2 ст. 294 КК України – як умисел, так і необережність щодо наслідків).
Відмінність складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 295 КК України, полягає в наступному: 1) в ознаках об’єктивної сторони (у змісті злочинних дій, у причинному зв’язку, в наслідках, знаряддях вчинення злочину); 2) у конструкції складів злочинів (за ст. 293 КК України – матеріальний, а за ст. 295 КК України – формальний); 3) в ознаках суб’єктивної сторони (ст. 293 КК України передбачає як прямий, так і непрямий умисел, а ст. 295 КК України – тільки прямий; в меті злочину).
Розмежування складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 296 КК України, можна провести за такими ознаками: 1) за ознаками об’єктивної сторони (за характером та змістом злочинних дій, місцем та обстановкою вчинення злочину); 2) за конструкцією складів злочинів (за ст. 293 КК України – матеріальний, а за ст. 296 КК України – формальний); 3) за кількістю учасників (при групових порушеннях громадського порядку дії вчиняються групою осіб, а при хуліганстві – дії можуть вчинятися як одноособово, так і групою осіб); 4) за ознаками суб’єкта злочину (суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річного віку, а групового порушення громадського порядку – 16-річного віку); 5) за ознаками суб’єктивної сторони (ст. 293 КК України передбачає як прямий, так і непрямий умисел, а ст. 296 КК України – тільки прямий; та в хуліганському мотиві злочину, який характерний для хуліганства).
Відмінність складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 279 КК України можна визначити в таких положеннях: 1) в ознаках об’єкта злочинів (в родовому об’єкті та предметі злочину); 2) в ознаках об’єктивної сторони (в формах та характері злочинної поведінки, в способі, місці та обстановці вчинення злочину, в змісті та ступені суспільної небезпеки наслідків); 3) у кількості учасників (при групових порушеннях громадського порядку дії вчиняються групою осіб, а при блокуванні транспортних комунікацій – дії можуть вчинятися як одноособово, так і групою осіб).
Розмежування складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 341 КК України, можна провести в таких моментах: 1) в ознаках об’єкта (в предметі); 2) в ознаках об’єктивної сторони (в характері типових злочинних дій, в причинному зв’язку, в наслідках, у місці та обстановці вчинення злочину); 3) у конструкції складів злочинів (за ст. 293 КК України – матеріальний, а за ст. 341 КК України – формальний); 4) в ознаках суб’єктивної сторони складів злочинів (за ст. 293 КК України можливий як прямий, так і непрямий умисел, а за ст. 341 КК України – прямий умисел і мета); 5) у кількості учасників (при групових порушеннях громадського порядку дії вчиняються групою осіб, а при захопленні будівель чи споруд – дії можуть вчинятися як одноособово, так і групою осіб).
Відмінність складів злочинів, які передбачені ст.ст. 293 та 356 КК України, в наступному: 1) в родовому об’єкті злочину; 2) в ознаках об’єктивної сторони (у місці та обстановці вчинення злочину); 3) у кількості учасників (при групових порушеннях громадського порядку дії вчиняються групою осіб, а при самоправстві – дії можуть вчинятися як одноособово, так і групою осіб).
Відмежування складів правопорушень, які передбачені ст. 293 КК України та ст.ст. 185, 1851 КУпАП, слід проводити за такими критеріями: 1) за родовим об’єктом правопорушень; 2) за ознаками об’єктивної сторони (за характером типових злочинних дій, за наявністю (відсутністю) причинного зв’язку, наслідків, місця та обстановки вчинення правопорушення); 3) за конструкцією складів правопорушень (за ст. 293 КК України – матеріальний, а за ст.ст. 185, 1851 КУпАП – формальний); 4) за кількістю учасників (при групових порушеннях громадського порядку дії вчиняються групою осіб, а при вказаних адміністративних правопорушеннях – дії можуть вчинятися як одноособово, так і групою осіб).
7.2. Встановлено, що ст. 293 та ст. 279 КК України не знаходяться у конкуренції, а є суміжними між собою.
7.3. Порівняння норм, що передбачають відповідальність за масові заворушення та групове порушення громадського порядку, та раніше здійснений історичний аналіз відповідальності за групове порушення громадського порядку дозволяє запропонувати висновок про доцільність об’єднання ст.ст. 293 та 294 КК України.
8. Вивчення зарубіжного досвіду, а також співвідношення санкції ст. 293 КК України із санкціями суміжних злочинів свідчить, що віднесення злочину, передбаченого ст. 293 КК України, до злочинів невеликої тяжкості є невиправданим. Обґрунтовано зміну санкції групового порушення громадського порядку. Збільшення верхніх меж санкції злочину, передбаченого ст. 293 КК України, а також її розширення за рахунок інших видів покарання є перспективним напрямом удосконалення кримінального законодавства України в цій сфері.
9. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що доцільно врахувати такі законодавчі пропозиції:
1) запропоновано виключити ст.ст. 294 та 295 з КК України;
2) ст. 293 КК України необхідно викласти у такій редакції:
“Стаття 293. Групове порушення громадського порядку
1. Організація групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку, а також участь у таких діях, –
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті самі дії, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
3. Ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, –
караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
4. Звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті, особа, крім організатора групового порушення громадського порядку, яка на вимогу уповноваженої службової особи органу місцевого самоврядування чи правоохоронного органу припинила злочинні дії та активно сприяла розкриттю злочину (злочинів)”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Актуальні проблеми кримінального права : навч. посіб. / В. М. Попович, П. А. Трачук, А. В. Андрушко, С. В. Логін. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 256 с.
2. Алексеев И. Н. Уголовное осуждение в уголовном праве : Научно-практическое руководство / Алексеев И. Н. – Ростов-на-Дону : Феникс, 2007. – 256 с.
3. Алихаджиева И. С. Уголовное право: история и современность. Вопросы Общей части : [учебное пособие для вузов] / И. С. Алихаджиева, Т. Г. Даурова, О. А. Лиценбергер ; Под ред. Т. Г. Даурова. – Саратов : ПАГС, 2001. – 224 с. — (Российское право).
4. Анісімов Г. М. Зловживання довірою як спосіб вчинення злочину: поняття і кримінально-правове значення: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Анісімов Герман Миколайович. – Х., 2003. – 233 с.
5. Афиногенов С. В. Соучастие в преступлении: понятия, виды и формы : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно–исполнительное право” / С. В. Афиногенов. – М., 1991. – 29 с.
6. Бажанов М. И. Уголовное право Украины / Бажанов М. И. – Днепропетровск : Пороги, 1992. – 167 с.
7. Баулін Ю. В. Звільнення від кримінальної відповідальності : [монографія] / Баулін Ю. В. – К. : Атіка, 2004. – 296 с.
8. Беленький В. А. О сущности нарушений общественного порядка / В. А. Беленький // Вестник МГУ. – Сер. XII. Право. – 1970. – № 6. – С. 64–69.
9. Берестовой Н. П. Уголовная ответственность за организацию или активное участие в групповых действиях, нарушающих общественный порядок : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; исправительно-трудовое право” / Н. П. Берестовой. – М., 1975. – 20 с.
10. Бернер А. Ф. Учебник уголовного права. Части общая и особенная / Бернер А. Ф. ; с прим., прил. и доп. по истории русского права и законодательству положительному магистра уголовного права Н. Неклюдова. – Том. I. Часть общая. – СПб. : Тип. Н. Тиблена и комп., 1865. – 915 (VII) с.
11. Бондаренко Н. А. Квалификация преступлений против общественного порядка и общественной безопасности : [Учебное пособие] / Н. А. Бондаренко, В. Т. Дзюба. – К. : НИиРИО КВШ МВД СССР, 1990. – 72 c.
12. Борисов В. І. Основні тенденції розвитку Особливої частини кримінального законодавства України / В. І. Борисов // Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення : матеріали міжнародної науково-практичної конференції 7-8 квітня 2006 р. – [У 2-х ч.]. – Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2006. – Ч. 1. – С. 24–27.
13. Борисов В. I. Родовий об`єкт злочинів проти безпеки виробництва / В. І. Борисов // Вісник Академії правових наук. – 1995. – № 3. – С. 144–152.
14. Бородин С. В. К вопросу совершенствования законодательства об уголовной ответственности несовершеннолетних / С. В. Бородин, Н. А. Носкова // Современные тенденции развития уголовной политики и уголовного законодательства. – М. : Институт государства и права Академии наук СССР, 1994. – С. 57–61.
15. Борьба с преступностью в Украинской ССР : в 2–х т. / [авт. очерка и сост. сб. проф. П. П. Михайленко]. – МООП УССР. – К. : Высшая школа, 1966 – 1967.
Т. 1. – 1917–1925. – 1966. – 831 с.
16. Борьба с преступностью в Украинской ССР : в 2–х т. / [авт. очерка и сост. сб. проф. П. П. Михайленко]. – МООП УССР. – К. : Высшая школа, 1966 – 1967.
Т. 2. – 1926–1967. – 1967. – 952 с.
17. Брайнин Я. М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве / Брайнин Я. М. – М. : Юрид. лит., 1963. – 275 с.
18. Васильев В. Л. Юридическая психология / Васильев В. Л. – СПб. : Питер Пресс, 1997. – 656 с.
19. Ведерникова О. Н. Современные уголовно-правовые сисиемы: типы, модели, характеристика / О. Н. Ведерникова // Государство и право. – 2004. – № 1. – С. 68–76.
20. Векленко С. В. Уголовная ответственность за нарушения общественного порядка из хулиганских побуждений : автореф. дис. на соискание научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно–исполнительное право” / С.В. Векленко. – М., 1996. – 27 с.
21. Вельмезева-Марахтанова Е. Проблемы освобождения от уголовной ответственности за преступления против свободы личности / Е. Вельмезева-Марахтанова // Уголовное право. – 2008. – № 3. – С. 31–35.
22. Веремеенко И. И. Сущность и понятие общественного порядка / И. И. Веремеенко // Советское государство и право. – 1982. – № 3. – С. 27–29.
23. Вереша Р. В. Питання вини в нормативній кримінально-правовій теорії / Р. В. Вереша // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2003. – № 54. – С. 144–146.
24. Вереша Р. В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально–виконавче право” / Р. В. Вереша. – К., 2004. – 18 с.
25. Владимиров В. А. Субъект преступления по советскому уголовному праву / В. А. Владимиров, Г. А. Левицкий. – М. : ВШ МООП РСФСР, 1964. – 59 с.
26. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории руського права. – [Изд-е 5-е с доп.]. – СПб–Киев : Изд-во Н. Я. Оглоблина, 1907. – 696 с.
27. Власов В. П. Мотивы, цели и умысел при совершении хулиганских действий / В. П. Власов // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 23. – М. : Юрид. лит., 1975. – С. 120–137.
28. Вознюк А. А. Концептуальні засади звільнення від кримінальної відповідальності / А. А. Вознюк // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права : матер. ІІ Всеукр. наук.-теорет. конф. (Київ, 31 січня 2009 р.) / Ред. кол. : Є.М. Моісеєв, О.М. Джужа, М.В. Костицький [та ін.] ; передмова О. М.Джужі. – К. : Київський нац. ун-т внутр. справ, 2009. – С. 235–236.
29. Вознюк А. А. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності учасників організованих груп та злочинних організацій: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Вознюк Андрій Андрійович. – К., 2009. – 266 с.
30. Волков Б. С. Мотивы преступлений. (Уголовно-правовое и социально-психологическое исследование) / Волков Б. С. – Казань : Казанский ун-т, 1982. – 151 с.
31. Воробей П. А. Кримінально-правове ставлення в вину : [монографія] / Воробей П. А. – К. : Атіка, 2009. – 176 с.
32. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля України: Проблеми теорії і розвитку кримінального законодавства / Гавриш С. Б. – Харьков : Основа, 1994. – 634 с.
33. Гаухман Л. Д. Насилие как средство совершения преступления / Гаухман Л. Д. – М. : Юрид. лит., 1974. – 168 с.
34. Герцензон А. А. Квалификация преступлений / Герцензон А. А. – М. : Юрид. изд., 1947. – 96 с.
35. Головкін О. В. Групова злочинність та її попердження: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Головкін Олександр Васильович. – К., 2005. – 208 с.
36. Горбунова О. Н. К вопросу об определении понятия общественного порядка в советской науке административного права / О. Н. Горбунова // Вопросы государственного и административного права. – Т. XIX. ; Сер. Юридическая. – Вып. 8. ; Ч. 2. – Иркутск, 1967. – С. 17–18.
37. Гришаев П. И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности и общественного порядка / Гришаев П. И. – М. : Всесоюзный юридический заочный институт, 1957. – 162 с.
38. Гришаев П. И. Соучастие по советскому уголовному праву / П. И. Гришаев, Г. А. Кригер. – М. : Госюриздат, 1959. – 255 с.
39. Гришаев П. И. Преступления против общественной безопасности / Гришаев П. И. – М. : ВЮЗИ, 1959. – 124 с.
40. Гришанин П.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения / П. Ф. Гришанин, В. А. Владимиров. – М. : МООП РСФСР, 1962. – 71 с.
41. Грищук В. К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії методології / Грищук В. К. – Львів : Світ, 1992. – 294 с.
42. Грищук В. Юридичний аналіз основного складу вбивства за Кримінальним кодексом 2001 року / В. Грищук // Юридичний вісник. – 2002. – № 4. – С. 104–106.
43. Гуторова Н. О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України : [Монографія] / Гуторова Н. О. – Харків : Нац. ун-т внутр. справ, 2001. – 384 с.
44. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар. отношения, 1999. – 400 с.
45. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве / П. С. Дагель. – Владивосток : Учен. зап. ДВГУ, 1968. – Вып. 21 ; Ч. 1. – 187 с.
46. Дагель П. С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П. С. Дагель, Д. П. Котов. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1974. – 214 с.
47. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка [Електронний ресурс] / Даль В. И. – Режим доступу до словника :
http://slovari.299.ru/index.php?find_word=%F2%EE%EB%EF%E0&slovar=0
48. Даньшин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка / Даньшин И. Н. – М. : Юрид. лит., 1973. – 200 с.
49. Даньшин И. Н. Основные вопросы уголовно-правовой охраны общественного порядка : автореф. дис. … на соискание научн. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; исправительно–трудовое право” / И. Н. Даньшин. – К., 1975. – 37 с.
50. Даньшин И. Н. Характеристика, общее понятие и система преступлений против общественного порядка / Даньшин И. Н. – Х. : Харьк. юрид. ин-т , 1973. – 66 с.
51. Декрет ВЦИК и СНК РСФСР от 7 июня 1926 г. // СУ РСФСР. – 1926. – № 33. – Ст. 269.
52. Демидов Ю. Н. Массовые беспорядки: уголовно-правовой и криминологический аспекты / Демидов Ю. Н. – М. : Академия МВД СССР, 1994. – 84 с.
53. Денисов С. Ф. Кримінально-правова охорона громадської моралі / Денисов С. Ф. – Запоріжжя : Юридичний інститут МВС України, 1998. – 42 с.
54. Дзюба В. Т. Уголовно-правовая защита личности и деятельности работников милиции и народных дружинников : Учебное пособие / Дзюба В. Т. – К. : НИиРИО Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1989. – 92 с.
55. Дубинин Т. Т. Ответственность и освобождение от нее по советскому уголовному праву : автореф. дис. … на соискание научн. степени докт. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология; уголовно–исполнительное право” / Т. Т. Дубинин. – Москва, 1985. – 18 с.
56. Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права / Дудоров О. О. ; [Переднє слово д-ра юрид. наук, проф. В. О. Навроцького] / МВС України ; Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. – 952 с.
57. Дурманов Н. Д. Уголовная ответственность за преступления против общественности, общественного порядка и здоровья населения / Дурманов Н. Д. – М. : Госполитиздат, 1962. – 62 с.
58. Елеонский В. А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел : [Учебное пособие] / Елеонский В. А. − Хабаровск : Хабаровская высшая школа МВД СССР, 1984. – 108 с.
59. Емельянов В. П. Понятие объекта преступлений в уголовно-правовой науке / В. П. Емельянов // Право і безпека. – 2002. – № 4. – С.7–11.
60. Еропкин М. И. Управление в области охраны общественного порядка / Еропкин М. И. – М. : Юрид. лит., 1965. – 216 с.
61. Ефимов М. А. Борьба с преступлениями против общественного порядка, общественной безопасности и здоровья населения / Ефимов М. А. – Минск : Вышейш. шк., 1971. – 236 с.
62. Жаровська Г. П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Жаровська Галина Петрівна. – К., 2004. – 211 с.
63. За фактом порушення громадського порядку в порту Феодосії порушили справу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті :
http://ua.proua.com/news/2006/06/07/135401.html
64. Загородников Н. И. Общественный порядок и пути его укрепления / Н. И. Загородников // Советское государство и право. – 1971. – № 10. – С. 3–9.
65. Закалюк А. П. Допреступное поведение и механизм совершения преступления при нарушении критичности пограничного характера / А. П. Закалюк, А. И. Коротченко, Л. И. Москалюк // Проблемы изучения личности правонарушителя. – М. : Мысль, 1984. – С. 149–153.
66. Закон об уголовном праве Израиля / Науч. ред. Н. И. Мацнев ; пер. с иврита и предисл. М. Дорфмана ; Ассоциация Юридический центр. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2005. – 412 с.
67. Закон України “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” від 11 червня 2009 р. // Офіційний вісник України вiд 24 липня 2009 р. – № 53. – Стор. 25. – Ст. 1823.
68. Закон України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 19 грудня 1995 р. // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 46. – Ст. 345.
69. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 11. – Ст. 50.
70. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
71. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
72. Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” від 11 червня 2009 р. // Офіційний вісник України вiд 17 липня 2009 р. – № 51. – Стор. 39. – Ст. 1727.
73. Закон України “Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення” від 22 вересня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 30 грудня 2005 р. – 2005 р. – № 52. – Стор. 2707. – Ст. 565.
74. Зарубин В. И. Уголовная ответственность за хулиганство: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Зарубин Владимир Иванович. – М., 2001. – 193 с.
75. Зелинский А. Ф. Криминальная психология / Зелинский А. Ф. − К. : Юринком Интер, 1999. − 240 с.
76. Зінченко О. І. Одиничні злочини: поняття, види, кваліфікація : Монографія / О. І. Зінченко, В. І. Тютюгін. – Харків : “Фінн”, 2010. – 256 с.
77. Иванников В. А. О сущности волевого поведения / Иванников В. А. // Психологический журнал. – 1985. – № 3. – Т. 6. – С. 47–55.
78. Ильясов А. З. Уголовно-правовые и криминологические проблемы массовых беспорядков: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Ильясов Арзулум Зиявдинович. – Махачкала, 1999. – 222 с.
79. История советского уголовного права / А. А. Герцензон, Ш. С. Грингауз, Н. Д. Дурманов, М. М. Исаев, Б. С. Утевский. – М. : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. – 466 с.
80. Іванов В. М. Історія держави і права України : [навчальний посібник] / Іванов В. М. – К. : Атіка, 2003. – 416 с.
81. Історія українського права : навч. посібник : матеріали до курсу лекцій з історії української державності / О. О. Шевченко, О. Й. Вовк, В. П. Капелюшний та ін. ; За ред. О. О. Шевченко. – К. : Олан, 2001. – 214 с.
82. Кадников Н. Г. Квалификация преступлений и вопросы судебного толкования: теория и практика : [Учебн. пособие] / Кадников Н. Г. – М. : Норма, 2003. – 144 с.
83. Каиржанов Е. И. Объект преступлений – интересы социальных субъектов : [Монография]. – Алма-Ата : Экономика, 2008. – 160 с.
84. Karistusseadustik : [Vastu võetud 6.06.2001. a seadusega (RT I 2001, 61, 364), jõustunud 1.09.2002. (vaata võrdle)] [Електронний ресурс] / [Пенитенциарный кодекс Эстонской республики]. – Режим доступу до кодексу :
http://wlex.lc.ee/log/KARISTUSSEADUSTIK
85. Кафаров Т. М. Борьба с посягательством на общественный порядок : (уголовно-правовой и криминологический аспекты) / Т. М. Кафаров, Ч. Т. Мусаев. – [АН АзССР ; Ин-т философии и права]. – Баку : Элм, 1983. – 226 с.
86. Кваша О. О. Відповідальність за злочинну організаторську діяльність за новим Кримінальним кодексом України / О. О. Кваша // Правова держава : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Вип. 13. – К., 2002. – С. 325–334.
87. Кириченко О. В. Кримінально-правові та кримінологічні аспекти протидії завідомо неправдивим повідомленням про загрозу громадській безпеці: дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Кириченко Олег Вікторович. – Запоріжжя, 2005. – 234 с.
88. Киричко В. М. Практичний посібник з кримінального права України / Киричко В. М. – Харків : Видавництво “Фінн”, 2010. – 720 с.
89. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права с подробным изложением начал русского уголовного законодательства / Кистяковский А. Ф. – К. : [б.в.], 1882. – 930 с. – [15] с.
90. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917–1921 рр.): дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Кісілюк Едуард Миколайович. – К., 2003. – 208 с.
91. Книженко О. О. Вплив кваліфікуючих ознак на межі кримінально-правової санкції / О. О. Книженко // Право і безпека. – 2005. – 4’4. – С. 73–75.
92. Ковалев М. И. Понятие преступления в советском уголовном праве / Ковалев М. И. – Свердловск : Урал. ун–т, 1987. – 206 с.
93. Кодекс України про кримінальні проступки. Проект. – К. : Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, 2008. – 61 с.
94. Козак О. С. Звільнення від кримінальної відповідальності: дис. … кандидата юрид. наук: 12.00.08 / Козак Олександра Сергіївна. – Дніпропетровськ, 2008. – 228 с.
95. Козлов А. П. Проблемы определения пределов уголовно-правовых санкций / А. П. Козлов // Вопросы уголовной ответственности и наказания : Межвуз. сб. – Красноярск : Красноярс. ун-т, 1986. – 176 с.
96. Коляда П. В. Окремі аспекти практичного застосування Кримінального кодексу України / П. В. Коляда // Новий Кримінальний кодекс України : Питання застосування і вивчення : матер. міжнар. наук.-практ. конф. [Харків] 25–26 жовт. 2001 р. / Редкол. : Сташис В.В. (голов. ред.) та ін. – К.–Х. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 15–19.
97. Конаровский А. М. Категории преступлений и вопросы освобождения от уголовной ответсвенности / А. М. Конаровский // Российский следователь. – 2003. – № 2. – С. 30–31.
98. Концепція державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні та відповідні законопроекти. – К. : [б.в.], 2007. – 240 с.
99. Концепція забезпечення безпеки та правопорядку під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу [схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р., № 1244] [Електронний ресурс]. – Режим доступу до Концепції :
http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/printable_article/145913
100. Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части Российского уголовного права / Коняхин В. П. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 348 с.
101. Копотун І. М. Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право” / І. М. Копотун. – К., 2008. – 20 с.
102. Копотун І. М. Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони: дис. ... кандидат