КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ (ст. ст. 157, 158, 159 КК УКРАЇНИ)

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП ......……………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ (ІСТОРИЧНИЙ, МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТИ) ……………………………………………………………… 14
1.1. Історичний аспект розвитку кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України ……….. 14
1.2. Вплив міжнародно-правових нормативних актів на охорону виборчих прав громадян України …………………………………………………………... 31
1.3. Особливості відповідальності за порушення виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн …………………… 43
Висновки до розділу 1 …………………………………………………………… 64
РОЗДІЛ 2
ВИБОРЧІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ……………………………………………………………….. 66
2.1. Місце виборчих прав у системі прав і свобод людини та в системі Особливої частини КК України ……………………………………………….… 66
2.2. Основний зміст виборчих прав як об’єкта кримінально-правової охорони ...………………………………………………………………………….. 82
2.3. Механізм посягання на виборчі права громадян України та основні кримінально-правові форми їх охорони ……………………………………….. 102
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………... 121
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ (ЮРИДИЧНИХ) СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ВИБОРЧІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ………………………………………………………………………………………….. 123
3.1. Кримінально-правова характеристика ознак, що складають об’єктивну сторону складів злочинів проти виборчих прав громадян України …………. 123
3.2. Суб’єктивні елементи складів злочинів проти виборчих прав громадян України…………………………………………………………………………… 159
3.3. Основні напрямки вдосконалення кримінального законодавства України щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав громадян України... 176
Висновки до розділу 3 …………………………………………………………... 197
ВИСНОВКИ ………..…………………………………………………………………. 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………….. 208

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З прийняттям Конституції України на загальнодержавному рівні було визначено, що народ України як носій суверенітету і як єдине джерело влади в Україні має безумовне і пріоритетне право на її здійснення безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, а однією із основних форм безпосередньої демократії, за допомогою якої реалізується народне волевиявлення, є вибори. Від того наскільки якісно діє механізм правового регулювання та правового захисту виборчих правовідносин залежать: результати виборів, а отже, і належна реалізація виборчих прав громадян України; швидке та ефективне формування якісного та кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що в майбутньому дасть змогу зберігати народні кошти на справи більш корисні для України, ніж проведення нескінченних виборчих марафонів.
Захист виборчих та інших політичних прав виступає гарантією стійкого еволюційного розвитку конституційно-політичної системи країни. Політична стабільність, в свою чергу, – це гарантія стабільності в економіці та інших сферах суспільства і держави, реалізації всього обсягу конституційних прав і свобод людини і громадянина. Тому автор підходить до визначення виборчих прав у взаємозв’язку із іншими основними правами і свободами (особистими, соціально-економічними та іншими), що реалізуються у виборчому процесі. Ясно, що без захисту всього комплексу прав і свобод неможливе проведення вільних демократичних виборів.
Сьогодні в Україні саме вибори є універсальним демократичним способом реформування конституційної системи влади в країні, засобом соціально-політичного структурування громадянського суспільства як необхідної умови його самостійності і самоврядування.
Виборчі правовідносини є самостійним об’єктом кримінально-правової охорони і саме в такій якості включаються в механізм кримінально-правового регулювання. На сучасному етапі розвитку науки кримінального права кримінально-правова охорона виборчих правовідносин може розглядатися в якості самостійної складової предмету вітчизняної теорії кримінального права.
Водночас варто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідження зазначеної проблеми в Україні наразі відсутні.
В той же час, факт незначної кількості розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не слід вважати підставою для ігнорування проблем, які виникають щодо кримінальної відповідальності за посягання на виборчі правовідносини, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням високої латентності цих діянь.
Крім того, як свідчить практика, поряд з традиційними способами вчинення злочинів у сфері виборчих правовідносин, в характері злочинних посягань відбулися радикальні зміни, а з підвищенням значення конституційного законодавства в цілому, та виборчого права зокрема, виникли і нові нетрадиційні прийоми злочинного втручання у виборчі правовідносини (порушення фінансування виборчих кампаній, порушення, які відбуваються на стадії складання списків виборців, втручання в діяльність виборчих комісій та перешкоджання діяльності виборчих комісій). Кримінальне законодавство на ці порушення виборчих правовідносин не завжди реагує адекватно та послідовно.
Парадокс вітчизняної правової науки, як, до речі, і інших гуманітарних наук, полягає у тому, що поряд із глибокими фундаментальними розробками теорії прав і свобод їх реалізація залишається незадовільною. Не дивлячись на стрімкість конституційних перетворень, українське суспільство і держава знаходяться в самому початку довгого еволюційного і разом з тим історично обумовленого шляху свого громадянського і правового становлення.
Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження правових проблем захисту виборчих прав від злочинних посягань і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби із ними.
Хоча кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян України в науці кримінального права не можна вважати новою проблемою, вона є розробленою недостатньо. Навіть останнім часом, коли відмічається зростання значення виборчого законодавства в політичному житті суспільства, в кримінальному праві практично відсутні глибокі монографічні та, зокрема, дисертаційні роботи на цю тему.
Це зумовлює необхідність ретельного вивчення та аналізу засобів кримінально-правової охорони виборчих правовідносин від протиправних посягань.
Дане дисертаційне дослідження базується на фундаментальних положеннях теорії кримінального права, зокрема, на роботах П.П. Андрушка, С.В. Бородіна, Я.М. Брайніна, Б.В. Волженкіна, С.Б. Гавриша, Р.Р. Галіакбарова, А.А. Герцензона, В.К. Глістіна, С.Г. Келіної, М.Й. Коржанського, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Б.А. Курінова, П.С. Матишевського, П.П. Михайленка,
В.О. Навроцького, А.В. Наумова, А.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, В.С. Орлова, А.А. Піонтковського, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, С.І. Тихенка, А.Н. Трайніна,
В.С. Трахтерова, В.В. Устименка, Є.В. Фесенка, Е.А. Фролова, С.Д. Шапченка,
А.С. Шляпочнікова, С.С. Яценка.
Наукову базу дослідження складають також роботи вчених, присвячені вивченню феномену прав людини в цілому, в тому числі виборчих прав, серед останніх, зокрема роботи А.Я. Азарова, М.М. Бонгарда, А.М. Красікова,
Є.І. Кузнєцова, С.Я. Лихової, М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.
Історичний аспект дослідження базується на вивченні історичних джерел, серед яких праці вчених дореволюційного періоду, таких як В.В. Водовозов, М.В. Довнар-Запольський, М.І. Костомаров, праці М. Грушевського, архівні матеріали та рідкісні Збірники Законів Російської імперії, роботи сучасних вчених-істориків
І.М. Данилевського, В.О. Ключевського, В.Т. Пашуто, П.П. Толочка, І.Я. Фроянова.
При дослідженні окремих положень теорії кримінального права автор спирався на праці О.Ф. Кістяківського, І. Колера, Франца фон Ліста, С.В. Познишева,
І.Я. Фойницького, М.С. Таганцева.
Враховуючи бланкетність кримінально-правових норм щодо відповідальності за злочини проти виборчих прав, значна частина даного дослідження базується на працях відомих вчених в галузі теорії права, філософії права, конституційного права та порівняльного права. Серед них праці Рене Давіда та Каміли Жоффре-Спінозі, а також С.С. Алексеєва, В.А. Бачініна, П.Д. Біленчука, Е.В. Бурлая, Л.Д. Воєводіна, В.Б. Ісакова, О.С. Йоффе, А.І. Кіма, О.Б. Ковальчук, Н.Е. Крилової,
О.Г. Кушніренка, В.С. Лепьошкіна, О.І. Лукашова, В.Ф. Погорілка, Е.О. Саркісової, Г.В. Серебреннікової, М.І. Ставнійчук, Б.А. Страшуна, Ю.М. Тодики,
Я.М. Уманського, В.Е. Чіркіна, І.І. Чугуннікова, В.М. Шаповала, С.В. Шевчука.
В процесі наукового дослідження використані міжнародні документи, які стосуються європейських стандартів в галузі вільних виборів, та проведено порівняльне дослідження не тільки кримінального законодавства Російської Федерації, Республіки Білорусь, Греції, Федеративної Республіки Німеччини, Іспанії, Швейцарії і окремих положень конституцій цих країн щодо проведення виборів.
Дослідження значної кількості теоретичних джерел, наукових публікацій, законодавчих актів дозволяє зробити висновок про те, що проблема кримінально-правової охорони виборчих прав всебічно не досліджена, залишаються багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації злочинів, які порушують виборчі права громадян України.
Такий стан теоретичної розробки проблеми впливає і на практику застосування ст. ст. 157, 158 і 159 КК України, яку на сьогодні не можна вважати досконалою.
Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв’язку із осмисленням положень нового КК України. Попереду велика робота із забезпечення правильного їх розуміння, застосування і подальшого вдосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною бюджетної теми №01 БФ 042-01 “Формування механізму реалізації прав та свобод громадян в Україні” Центру досліджень прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Метою запропонованого дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики юридичних складів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даних злочинів від інших порушень виборчих правовідносин та від суміжних злочинів, а також формулювання основних підходів та правил щодо кваліфікації злочинів, що порушують виборчі права громадян України.
У зв’язку із цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань:
1) провести всебічний кримінально-правовий аналіз злочинів проти виборчих прав громадян України;
2) проаналізувати ознаки основних та кваліфікованих складів даних злочинів через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України;
3) розглянути структуру виборчих правовідносин як видового об’єкту злочинів проти виборчих прав громадян України та зміст і структуру виборчих правовідносин в залежності від етапів виборчого процесу;
4) в зв’язку із цим дослідити механізм спричинення шкоди виборчим правовідносинам;
5) проаналізувати внутрішні зв’язки між юридичними складами злочинів проти виборчих прав громадян України в контексті регулятивного законодавства та вказати на місце та роль виборчих правовідносин в механізмі кримінально-правового регулювання;
6) дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу (філософську, юридичну, історичну) та міжнародно-правові акти з проблеми охорони та регулювання виборчих правовідносин в Україні;
7) проаналізувати судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за порушення виборчих правовідносин;
8) виробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства в досліджуваній сфері.
Об’єктом дослідження є проблеми кримінальної відповідальності за злочини, юридичні склади яких передбачені в ст. ст. 157-159 КК України.
Предмет дослідження – кримінально-правова характеристика перешкоджання здійсненню виборчого права через призму норм кримінального законодавства України, правозастосовчої практики, доктринальних положень науки кримінального права, які стосуються категорії об’єкту злочину, кваліфікації злочинів тощо.
Методи дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства 1919-2001 років), компаративним (проведено порівняльний аналіз кримінального законодавства ряду зарубіжних країн та нормативних актів Європейського Союзу), системно-структурним (визначено місце перешкоджання здійсненню виборчого права в системі злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина), формально-логічним (проведено аналіз основних і кваліфікованих складів злочинів, передбачених ст. ст. 157-159 КК України) та іншими методами.
У процесі дослідження статистичних звітів та оглядів судової практики Верховного Суду України по даній категорії злочинів по 25 областям (регіонам) України та у містах Києві та Севастополі, що в своїй сукупності становлять емпіричну базу дисертації, здобувач також використовував статистичний метод і формальнологічні процедури.
Всього у 2001 році за ст. 128 КК України 1960 р. було засуджено 2 особи, у 2002 році за ст. 158 КК України 2001 р. було засуджено 17 осіб. За іншими статтями, які містять юридичні склади злочинів проти виборчих прав, взагалі особи не засуджувались.
Використання різних методів дослідження, джерел інформації(наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами у виступах на конференціях, наукових семінарах, на сторінках періодичних та наукових видань, даних статистики тощо) та результати узагальнень судової практики дали можливість виявити ряд нових проблем, пов’язаних з правовим забезпеченням охорони виборчих правовідносин, що виникають у зв’язку із реалізацією громадянами України виборчих прав та запропонувати шляхи їх розв’язання.
Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та з використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (конституційне право, філософія, історія, міжнародне право).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом комплексного спеціального дослідження стали питання кримінальної відповідальності за порушення виборчих правовідносин, які виникають у процесі реалізації громадянами України свого конституційного (активного і пасивного) виборчого права, і (в концептуальному плані) проблеми забезпечення правової охорони виборчої системи в державі від правопорушень у цій сфері.
Внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточнення змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони виборчої системи в державі.
Новизну одержаних результатів конкретизують наступні положення та висновки, які й виносяться на захист:
1. Виходячи із власного бачення назви розділу V КК України, яке ґрунтується на теоретичному вивченні змісту виборчих прав з позиції правового позитивізму, ставиться питання про відповідність назви даного розділу його внутрішній структурі та пропонується змінити назву розділу на “Злочини проти політичних та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина”, яка, на думку автора, більш повно відповідає його змісту і структурі.
2. Додатково аргументовано позитивний досвід застосування чотирьохчленної класифікації об’єктів злочинів, так як теоретична конструкція видового об’єкту злочинів як окремого структурного компоненту чотирьохчленної класифікації дозволяє більш чітко визначити ті об’єкти, на які посягають конкретні суспільно небезпечні діяння.
3. Зроблено висновок, що об’єктом злочинів проти виборчих прав громадян України є виборчі правовідносини. Ця позиція ґрунтується як на теорії природних та набутих прав, так і на сучасному розумінні виборчих правовідносин як предметі дослідження сучасної вітчизняної теорії конституційного права. В процесі вчинення злочинів проти виборчих прав громадян України шкода наноситься як реальним суб’єктам виборчих правовідносин, так і може бути спрямована на інші їх структурні компоненти.
4. Виходячи із теорії конституційного права, яке виконує регулятивну функцію в процесі реалізації громадянами України своїх виборчих прав, зроблено висновок про те, що однією із причин неможливості притягнення до кримінальної відповідальності за порушення окремих норм виборчого законодавства є недосконалість та неповнота правового регулювання окремих стадій виборчого процесу (зокрема, складання списків виборців, підписних листів, перевезення та зберігання виборчих бюлетенів, фінансування виборчої кампанії).
5. У зв’язку з тим, що механізм спричинення шкоди виборчим правовідносинам тісно пов’язаний із впливом на потерпілого, необхідно на законодавчому рівні розширити коло потерпілих і викласти диспозицію ч. 2 ст. 157 КК України наступним чином: “Ті самі діяння, вчиненні за попередньою змовою групою осіб або членом виборчої комісії чи іншою службовою особою з використанням влади або службового повноваження або поєднані з насильством або погрозою застосування такого насильства, спрямовані на близьких осіб суб’єктів виборчого процесу”.
6. В зв’язку з тим, що перешкоджання роботі виборчої комісії являє собою окремий склад злочину, пропонується доповнити ч. 1 ст. 157 КК України словами: “а також перешкоджання роботі виборчої комісії”, а ч. 2 ст. 157 КК України словами: “а також втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”. Під втручанням слід розуміти будь-які дії посадових та службових осіб (в тому числі і голів виборчих комісій), що можуть впливати на будь-кого із членів виборчих комісій (в тому числі і голів виборчих комісій), а саме: вимоги чи вказівки з питань реєстрації кандидатів, списків кандидатів, підрахунку голосів, а також з інших питань, що стосуються виняткової компетенції виборчих комісій.
7. Як спосіб вчинення злочину, юридичний склад якого передбачений в ч. 1
ст. 157 КК України, слід розглядати і такий спосіб як порушення порядку фінансування виборчих кампаній, під чим слід розуміти надання матеріальної підтримки кандидатам, виборчим блокам, виборчим об’єднанням поза межами виборчого фонду, а також розповсюдження агітаційних матеріалів, які оплачені не із виборчого фонду або оплачені по необґрунтовано заниженим розцінкам.
8. Виходячи із термінології, яка застосовується у виборчому законодавстві, в ч. 3 ст. 158 КК України термінологічний зворот “оголошення результатів виборів” слід замінити словами “офіційне оприлюднення виборів”, як позначення конкретної стадії виборчого процесу.
9. Із тексту ст. 159 КК України слід виключити слова “під час проведення передбачених законом виборів”, так як таємниця голосування існує тільки під час окремої стадії виборів, а саме стадії голосування.
Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що автором запропоновані конкретні зміни в кримінально-правові норми, якими забезпечується охорона виборчих правовідносин в цілому, та конкретних їх структурних компонентів зокрема.
Положення, що містяться в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних вузів і факультетів при викладанні Особливої частини кримінального права України, для розробки спецкурсів кримінально-правового циклу, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників.
Викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень в науці кримінального права, в інших юридичних науках. Цьому сприяють широкий спектр використаної літератури, дискусійний характер частини сформульованих автором положень та проаналізована судова практика.
Особистий внесок здобувача в одній опублікованій у співавторстві статті становить результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із порівняльним аналізом зарубіжного законодавства щодо кримінально-правової охорони виборчих прав громадян цих країн, а також обгрунтування того, що розв’язання даної категорії проблем належить до приорітетних напрямів наукових досліджень у галузі кримінального права і кримінології.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені на: 1) Міжнародній науково-практичній конференції “Конституційне будівництво в Україні: теорія і практика”, присвяченій 4-й річниці Конституції України (м. Ужгород, 1-3 червня, 2000 р.), 2) Міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України – 99: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 16-17 березня, 2000 р.), 3) Науково-практичній конференції “Становлення правової держави: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня, 2000 р.), 4) Міжвузівській науково-студентській конференції (27 січня – 02 лютого 2001 р., м. Косів, Івано-Франківської обл.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у дев’яти друкованих працях. Три статті опубліковані у фахових виданнях України, дві – в наукових журналах та чотири – в тезах виступів на конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Вивчення теоретичних та практичних проблем, які виникають в процесі застосування кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян України дозволило сформулювати ряд висновків.
1. Інститут виборчого права та виборчих правовідносин є невід’ємною рисою практично всіх історичних суспільних формацій і сягає своїм корінням ще в рабовласницькі держави. Загальне голосування, яке існувало в перших демократіях, зникло дуже рано з історичної арени і з’явилося знову в початковому вигляді тільки в ХVІІ столітті, а розвинулося в ХІХ столітті. Історичні етапи формування норм, які регулюють виборчі відносини, дозволяє дійти висновку про те, що цей інститут є результатом багатовікового політичного розвитку і має глибоке історичне коріння та традиції.
2. Питання про сутність виборчого права зводиться до відповіді на питання про те, чи виборче право є обов’язком, громадською функцією чи все-таки правом. У всіх сучасних державах, за незначним виключенням з цього правила, виборче право конструюється саме як право, а не як обов’язок. В стародавні часи участь у народних зборах майже завжди була обов’язком, який накладався звичаєм, а згодом і законом.
3. Прообразом норми про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав в дореволюційний період є ст. 1884 Уложення про покарання 1845 року, в якій передбачалася відповідальність тих, хто при виборах дворянських або міських, або сільських громад буде через підкуп, подарунки, обіцянки або погрози схиляти іншу особу до подання голосу на його користь, або на користь чи проти іншої особи.
4. Положення про те, що про злочини проти конституційних прав і свобод людини можна вести мову лише з початком радянського періоду, коли пала монархія, можна вважати вірним за формою, але не за змістом. Обов’язково слід відмітити, що, по-перше, Уложення про покарання 1845 року діяло зі змінами та доповненнями до 1917 року і є підстави вважати його останнім передрадянським кримінальним законом, застерігши той факт, що Кримінальне Уложення 1903 року так і не набуло чинності у повному обсязі, і, по-друге, на цей час існувало систематизоване виборче законодавство Російської імперії, яке включало як закони, що стосувалися виборів дворянських, так і закони, які регулювали службу і вибори інородців.
5. Дослідження великої кількості історичних джерел, як сучасних, так і дореволюційного періоду, дозволяє дійти висновку про те, що участь у справах держави, вирішення головних питань суспільного життя, основних питань політичного життя, питань, що стосувалися обрання вищих посадових осіб в державі притаманне українському народу з найдревніших часів. Прообразом сучасного виборчого права в нашій країні було древньоруське віче – народні збори, які були складовою частиною соціально-політичного механізму древньоруського суспільства.
6. В радянські часи конституційне право та кримінальне право України, практично як і всі інші галузі, були практично невіддільними від кримінального права РРФСР і цьому є, безумовно, політичне обґрунтування. Тільки в КК України 2001 року норми про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав громадян України істотно відрізняються від законодавства Російської Федерації.
7. Основними етапами формування норм про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав є наступні:
- Керівні начала з кримінального права РРФСР 1919 р. взагалі не містили положень, які можна було б віднести до інститутів Особливої частини. Але в ст. 25 цього нормативного акту було передбачене покарання, яке полягало в позбавлені політичних прав.
- КК РРФСР 1922 р., по-перше, передбачав покарання, яке полягало в поразці прав, в тому числі і пасивного і активного виборчого права, а по-друге, в ст. 104 передбачав юридичний склад злочину “участь у виборах в Ради особи, яка не має на те законного права”. КК УСРР 1922 р. повністю рецепціював відповідні норми.
- В Основних началах з кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р. містився такий захід соціального захисту як поразка прав, під яким розумілися ті ж обмеження, що і в КК РРФСР і КК УСРР 1922 р.
- В КК УСРР 1927 року теж передбачалася така міра соціального захисту як поразка прав та містився склад злочину “участь у виборах у ради особи, яка завідомо для неї не має права”.
- У 1929 році КК УСРР 1927 р. було доповнено нормою про кримінальну відповідальність за перешкоджання особам найманої праці в селі здійснювати виборчі права.
- У 1937 році КК УРСР було доповнено нормою про кримінальну відповідальність за підробку виборчих документів або завідомо неправдивий підрахунок голосів при виборах в Ради депутатів трудящих, вчинене посадовою особою або членом виборчої комісії.
- Прикладом встановлення кримінальної відповідальності не в статтях Кримінального кодексу, а в іншому нормативному акті була норма, яка містилася в Положенні про вибори в Верховну Раду УРСР від 21 лютого 1938 року, в якій встановлювалася кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства (ст. ст. 100 і 101 Положення).
- 28 грудня 1960 року було затверджено Кримінальний кодекс Української РСР, який проіснував 41 рік. В главі IV Особливої частини цього закону, були передбачені практично ті ж склади злочинів, як вони представлені сьогодні. Назва глави IV КК України 1960 р. у 1999 році було змінена і практично, на відміну від інших глав, норми про кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав не претерпіли суттєвого реформування.
8. Аналізуючи міжнародні нормативні акти, автор дійшов висновку, що в цілому, національні норми про кримінальну відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян України гармонізують із європейським правом, відповідають міжнародним нормам і стандартам в галузі вільних виборів у аспекті їх кримінально-правової охорони. Такий висновок ґрунтується на аналізі цілого ряду міжнародно-правових документів, окремі з яких до цього часу не піддавалися аналізу в спеціальній юридичній літературі (наприклад, Рекомендації щодо аналізу законодавчої бази виборів Бюро демократичних інститутів і прав людини, ОБСЄ у співробітництві з Міжнародним інститутом демократії і сприяння виборам (ІДЕА), Коментар Венеціанської Комісії Ради Європи до Закону України “Про вибори народних депутатів України” та ряд інших найважливіших документів, які стосуються виборчого процесу в Україні).
9. Аналіз кримінального законодавства ряду країн (Російської Федерації, Республіки Білорусь, Іспанії, Федеративної Республіки Німеччини, Греції, Швеції) дозволив зробити ряд висновків про особливості кримінальної відповідальності за злочини проти виборчих прав за кримінальними кодексами цих країн.
Наприклад, в КК Республіки Білорусь передбачена кримінальна відповідальність за діяння, якого не містить кримінальне законодавство жодної країни, а саме перешкоджання роботі комісії по проведенню голосування про відкликання депутата, а також за підлог документів по відкликанню народного депутата.
Особливістю КК Іспанії є те, що в ньому відсутні статті, які безпосередньо передбачають кримінальну відповідальність за порушення виборчих прав.
Найбільший інтерес, на нашу думку, викликає кримінальне законодавство Швейцарії, що зокрема, містить такий склад проступку, як “полювання за голосами виборців”. Всі протиправні діяння за КК Швейцарії поділяються на злочини і проступки. Діяння проти волі народу, до яких віднесено і порушення виборчих прав, мають характер проступків. Будучи на протязі довгого часу нейтральною країною, Швейцарія уникла революційних потрясінь, які не обійшли жодну країну Європи, і це, в свою чергу, дозволило розвинутися особливій повазі до ідеї захисту прав людини.
Найбільш досконалим, на нашу думку, в галузі встановлення кримінальної відповідальності за порушення виборчих прав, є КК РФ, який у 2003 р. зазнав значних змін, які, безумовно, позитивно вплинуть на оптимізацію процесу кримінально-правового захисту виборчих прав. Ці зміни, з одного боку, зробили відповідні статті КК РФ надзвичайно складними для сприйняття, що потягне труднощі в їх застосуванні суддями та прокурорсько-слідчими працівниками, від яких вимагається глибоке знання виборчого законодавства в силу високого ступеню бланкетності відповідних кримінально-правових норм. Але з іншого боку, така надзвичайна деталізація диспозицій статей значно підвищує ступінь досконалості кримінально-правових норм, робить їх чіткими і конкретними. Особливий інтерес викликають норми-новели, які встановлюють відповідальність за фінансові зловживання під час виборів. Кримінальне законодавство РФ на сьогодні відрізняє високий рівень узгодженості його норм з нормами адміністративного законодавства. На нашу думку, даний досвід слід сприймати як позитивний.
10. Родовим об’єктом злочинів, склади яких передбачені у ст. ст. 157-159 КК України є виборчі правовідносини. Цей висновок ґрунтується на дослідженнях сучасних тенденцій та надбаннях теорії прав людини, яке поділяє всі права на природні і набуті. Виборчі права, на відміну від таких природних прав як право на життя, здоров’я, статеву недоторканість, відносяться до категорії набутих прав. Права людини, наприклад виборче право, закріплене в Конституції України, – це міра дозволеної поведінки, яка, по суті, залишається юридичною абстракцією до тих пір, поки людина не реалізує її через відповідні правовідносини.
11. Глибоке розуміння теоретичного змісту конституційних прав і свобод людини і громадянина дає змогу сформулювати їх кримінально-правовий зміст. Виборчі права як родовий об’єкт злочину, є тільки назвою даного родового об’єкту і потребує розкриття змісту виборчих прав як правового феномену.
12. На рівні теоретичного осмислення підходів до визначення родового об’єкту групи злочинів, юридичні склади яких містяться в розділі V КК України, автор обґрунтовує необхідність застосовувати чотирьохчленну систему об’єктів. Зміст родового об’єкту злочинів, що містяться в цьому розділі, утворюють конституційні правовідносини, які складаються в результаті реалізації громадянами України своїх політичних, трудових та інших особистих конституційних прав і свобод. Видовим об’єктом злочинів, юридичні склади яких передбачені в ст. ст. 157-159 КК України, є правовідносини, які складаються з приводу реалізації виборчих прав громадян України. Безпосередніми об’єктами злочинів проти виборчих прав громадян України є виборчі правовідносини в цілому як правовий феномен (ч. 1 ст. 157 КК України), а також окремі компоненти виборчих прав (таємниця голосування, поводження з виборчими документами, передвиборна агітація та інші), які реалізуються через конкретні правовідносини.
12. Ці компоненти виборчих прав реалізуються на окремих стадіях виборчого процесу, утворюючи конкретні правовідносини, що мають динамічний характер і змінюють свій об’єктно-суб’єктний склад. Механізм спричинення шкоди виборчим правам розкривається через порушення окремих елементів конкретних різновидів виборчих правовідносин, яким шкода наноситься як ззовні, так і зсередини – самими суб’єктами цих правовідносин.
13. Запропонована нова назва розділу V КК України, а саме “Злочини проти політичних та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина”, яка найбільш повно відповідатиме його змісту. В той же час особливо наголошується на тому, що такий підхід до розуміння родового об’єкту даної групи злочинів передбачає перебудову внутрішньої його структури, що виходить за межі даного наукового дослідження і являє собою окрему наукову тему.
14. Обґрунтовується висновок про те, що виборчі правовідносини, врегульовані нормами виборчого законодавства, є об’єктом регулювання конституційного права. Об’єктом злочину в механізмі кримінально-правового регулювання, який діє в загальноохоронному режимі, вони стають в той момент, коли їх структурні елементи виявляються порушеними. Кримінальне право охороняє ті суспільні відносини, які мають правовий характер, тобто поведінка суб’єктів цих відносин є чітко і конкретно визначеною.
15. Виборчі права, які охороняються нормами, що передбачені в ст. ст. 157-159 КК України, реалізуються виключно через участь їх носіїв у правових відносинах і не існують поза їх межами. Виборчі правовідносини мають свою специфіку, пов’язану із їх тимчасовим і, як наслідок цього, динамічним характером. Кожному етапу виборчого процесу відповідають специфічні виборчі відносини. Кримінально-правову охорону цих відносин та механізм спричинення їм шкоди необхідно пов’язувати з їх динамікою.
16. Механізм спричинення шкоди злочинними посяганнями може бути розкритий через структуру правових відносин, оскільки вони є об’єктом злочинного посягання. Смисл дослідження механізму спричинення шкоди полягає в тому, що це дозволяє зрозуміти ту сферу, де відбуваються негативні зміни і, відповідно, вирішувати кримінально-правові і кримінологічні проблеми охорони виборчих правовідносин, шукати найбільш ефективні засоби їх захисту. Розуміння структури об’єкту злочину, тих його компонентів, на які спрямовується злочинне посягання, яке або деформує, або повністю знищує даний об’єкт, дає можливість зробити серйозні пропозиції щодо вдосконалення механізму кримінально-правової охорони даного об’єкту.
17. При аналізі механізму посягання на виборчі правовідносини, слід, насамперед, визначитися, як розвивається виборчий процес, які правовідносини виникають і існують на кожному із етапів, та на якому із цих етапів механізм правового регулювання обмежується тільки режимом функціонування норм виборчого законодавства, на якому етапі починає діяти механізм кримінально-правового регулювання в спеціально-охоронному режимі та які елементи правових відносин “деформуються” при впливі на них юридичних фактів або груп юридичних фактів, які розцінюються законодавцем як злочини.
18. Робиться висновок про необхідність законодавчого врегулювання такої стадії виборчого процесу як складання списків виборців. Саме на цій стадії відбувається найбільше випадків порушення даної норми виборчого законодавства. Наприклад, ч. 1 ст. 1421 КК РФ передбачена кримінальна відповідальність за завідомо неправильне складання списків виборців. Але доповнення КК України такою нормою на сьогодні виглядає передчасним, адже виборче законодавство, по-суті, не регулює процес складання списків виборців. Таке ж положення спостерігається і на стадії виборчого процесу, предметом якої є певні дії із виборчими бюлетенями. Питання їх зберігання та перевезення у виборчому законодавстві залишилися поза межами правового регулювання. Кримінальна відповідальність встановлена тільки за фальсифікацію виборчих документів, під якими слід розуміти не тільки виборчі бюлетені, а ще велику кількість виборчих документів. Конкретизація виборчого законодавства, на нашу думку, необхідно потягне за собою і конкретизацію кримінального законодавства.
19. Основними формами охорони виборчих правовідносин є створення окремих юридичних складів злочинів, у яких виборчі правовідносини є єдиним чи основним безпосереднім об’єктом; створення юридичних складів злочинів, у яких відповідні правовідносини є додатковим безпосереднім об’єктом; створення юридичних складів злочинів, у яких виборчі правовідносини не є обов’язковими (альтернативними) елементами чи ознаками, але можуть бути факультативними об’єктами кримінально-правової охорони.
20. Необхідно доповнити ч. 1 ст. 157 КК України словами: “перешкоджання роботі виборчої комісії”, а ч. 2 ст. 157 КК України словами: “втручання з використанням посадового або службового становища в роботу виборчої комісії з метою вплинути на результати виборів”. Під втручанням слід розуміти будь-які дії посадових та службових осіб (в тому числі і голів виборчих комісій), що представляють собою вплив на будь-кого із членів виборчих комісій (в тому числі і голів виборчих комісій), а саме вимоги чи вказівки з питань реєстрації кандидатів, списків кандидатів, підрахунку голосів, а також з інших питань, що стосуються виключної компетенції виборчих комісій.
21. В якості способу вчинення злочину, юридичний склад якого передбачений в ч. 1 ст. 157 КК України, слід розглядати і такий спосіб як порушення порядку фінансування виборчих кампаній, під чим слід розуміти надання матеріальної підтримки кандидатам, виборчим блокам, виборчим об’єднанням поза межами виборчого фонду, а також розповсюдження агітаційних матеріалів, які оплачені не із виборчого фонду або оплачені по необґрунтовано заниженим розцінкам.
22. Детально аналізується нова редакція ч. 1 ст. 158 КК України. Високий ступінь бланкетності даної кримінально-правової норми, як і всіх кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, вимагають “прив’язки” до норм самого виборчого законодавства. Перерахувати всі способи незаконних дій з виборчими бюлетенями (як заповненими, так і незаповненими), що вчинюються як членами виборчих комісій, так і виборцями і сторонніми особами, надзвичайно проблематично. Тому формулювання даної норми наступним чином: “Порушення порядку голосування” – охопить всі незаконні дії з виборчими бюлетенями (крім їх фальсифікації).
23. В ч. 3 ст. 158 КК України термін “оголошення результатів виборів” слід замінити словами “офіційне оприлюднення виборів”, як позначення конкретної стадії виборчого процесу. Із тексту ст. 159 КК України слід виключити слова “під час проведення передбачених законом виборів”, так як є зрозумілим, що таємниця голосування існує тільки під час окремої стадії виборів.
24. Комплексний аналіз законодавства, що встановлює відповідальність (кримінальну, адміністративну, цивільну, конституційну) дозволяє зробити висновок про необхідність уніфікації норм, які регулюють виборчий процес, але містяться в законодавстві різних галузей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Водовозовъ В.В. Избирательное право въ Европе и Россіи. – С.-Петербургъ, 1906. – 65 с.
2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1-2. Общая часть. – М.: БЕК, 1996. – 757 с.
3. Конституционное право развивающихся стран: Основы организации государства. – М.: Наука, 1992. – 352 с.
4. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. ред. Баглая М.В., Лейбо Ю.И., Л.М. Энтина. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 819 с.
5. Красиков А.Н. Уголовно-правовая охрана политических, гражданских и иных конституционных прав и свобод человека и гражданина в России. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 2000. – 104 с.
6. Полное собраніе Законовъ Россійской Империи. Том ХLII. Часть первая. Указатель алфавитный. – Петербургъ. Печатано въ Типографіи ІІ Отделенія Собственной Его Императорскаго Величества Канцеляріи. – 1830. – 560 с.
7. Буранов Ю.А., В. Хрусталёв В.М. Романовы. Гибель династии. – М.: Олма-Пресс, 2000. – 447 с.
8. Собраніе Сочиненій А.Д. Градовскаго. Томъ первый. – С.-Петербургъ, 1899. – 419 с.
9. Объ отношеніяхъ Новгорода къ великимъ князьямъ. Историческое изследование С. Соловьёва. – М., 1846. – 162 с.
10. Проф. Мих. Грушевскій. Очеркъ исторіи украинскаго народа. Изданіе третье, дополненное. – 1911. – 468 с.
11. Русская исторія въ очеркахъ и статьяхъ. Под редакціей профессора М.В. Довнаръ-Запольскаго. Том 1. – Б. м. б. г. – 607 с.
12. Н. Костомаровъ. Начало единодержавія въ Древней Руси // Вестникъ Европы. Журналъ исторіи, политики, литературы. Томъ VI, Книга 11, ноябръ 1870. Петербургъ. В типографіи Ф. Сущинскаго. Могилевская, 7. – 494 с.
13. Ключевский В.О. Соч. в 8 томах. Том 1. – М., 1956. – 427 с.
14. Ключевский В.О. Соч. в 8 томах. Том 8. – М., 1956. – 516 с.
15. Пашуто В.Т. Черты политического строя древней Руси / Древнерусское государство и его международное значение. – М.: Наука, 1965. – С. 24-34.
16. Толочко П.П. Вече и народные движения в Киеве / Исследования по истории славянских и балканских народов. Эпоха средневековья. Киевская Русь и её славянские соседи. – М.: Наука, 1972. – С. 125-143.
17. Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (ІХ-ХІІ в.в.): Курс лекций. - М.: Аспект Пресс, 1998. – 399 с.
18. Фроянов И.Я.. Киевская Русь: Очерки социально-политической истории – Л.: Издательство ЛГУ, 1980. – 256 с.
19. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Беньківський В.О. та ін. / За ред. Матишевського П.С.,
Андрушка П.П.,. Шапченка С.Д. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
20. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР, 1917-1952 г. / Под ред. Голякова И.Т. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1953. – 463 с.
21. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том 1. – К., 1966. – 831 с.
22. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР. Том 2. – К., 1967. – 952 с.
23. Уголовное законодательство Союза ССР и союзных республик. Том 1. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1963. – 656 с.
24. Закон України “Про внесення змін до Кримінального кодексу України” від 15 липня 1999 р. № 974-XIV // ВВР. – 1999. – № 34. – Ст. 299.
25. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Норма-Инфра•М, 1998. – 753 с.
26. Георг Нольте. Попередні коментарі до Закону “Про вибори народних депутатів”, прийнятого Верховною Радою 13 вересня 2001 р. – Страсбург, 2001 р. – 15 с.
27. Європейські стандарти в галузі вільних виборів. – К.: Видавничий Дім, 2002. – 58 с.
28. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Проблеми зближення європейських правових систем як умова гармонізації законодавства України // Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 1998. – С. 53-57.
29. Code of Good Practice in Electoral Matters. Resolution 1264 (2001). Text adopted by the Standing Committee, acting on behalf of the Assembly, on 8 November 2001. See Doc.: 9267, report of the Political Affairs Committee. – http://stars.coc.ft
30. Code of Good Practice in Electoral Matters. Report of the Political Affairs Committee. Doc. 9267, 15 October 2001. – http://stars.coc.ft
31. Свод рекомендуемых норм при проведении выборов, принятые Венецианской комиссией на 52-й сессии (Венеция, 18-19 октября 2002 года). Заключение № 190/202. – Страсбург, 2002. – 65 с.
32. Pilar Pulgar. Attendum III. To the Progress Report of the Bureau of the Assembly and the Standing Committee – Information Report on the Parliamentary Elections in Ukraine (29 March 1998). Doc. 8058. – 1998. – p. 1-4.
33. Final Report Ukraine Parliamentary Elections, 31 March 2002. – http://www.osce.org/odihr/documents/reports/election_reports/ua/ua_pe_march_2002_efr.php3.
34. Документы по человеческому измерению ОБСЕ / Под ред. Доминика Макголдрика. – Варшава, 1995. – 117 с.
35. Рене Давид, Камилла Жоффре-Спинози. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. – М.: Международные отношения, 1999. – 400 с.
36. Сравнительное конституционное право. – М.: Юристъ, 1996. – 729 с.
37. Чиркин В.Е.. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.
38. Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. Сухарёв А.Я. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: НОРМА-ИНФРА•М, 2001. – 840 с.
39. Федеральный закон РФ “О выборах Президента Российской Федерации” от 31 декабря 1999 г. № 228-ФЗ // Сборник Федеральных конституционных законов и федеральных законов Российской Федерации. – М.: Издание Государственной Думы. – 2000. – Вып. 3(93). – С 3-173.
40. Федеральный закон РФ “Об административной ответственности юридических лиц за нарушение законодательства Российской Федерации о выборах и референдумах” от 6 декабря 1999 г. № 210-ФЗ // Сборник Федеральных конституционных законов и федеральных законов Российской Федерации. – М.: Издание Государственной Думы. – 2000. – Вып. 1(91). – С 4-14.
41 Федеральный закон РФ “О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Российской Федерации” в связи с принятием Федерального закона “Об основных гарантиях избирательных прав и права на участие в референдуме граждан Российской Федерации” от 4 июля 2003 г. № 94-ФЗ // Российская газета. – 8 июля 2003 г. – № 131 (3245). – С. 12.
42. Федеральный закон РФ “О внесении изменений и дополнений в Уголовный кодекс Российской Федерации” от 8 декабря 2003 г. № 163-ФЗ // Российская газета. – 16 декабря 2003 г. – № 252 (3366). – С. 10-12.
43. Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Українська Правнича Фундація. Видавництво “Право”, 1996. – 544 с.
44. Избирательный кодекс Республики Беларусь // Национальный реестр правовых актов Республики Беларусь. 2000 г., № 64, 2/81/ http://nepi.gov.by/win/legal/kodeks/sod.asp.
45. Лукашов А.И., Саркисова Э.А. Уголовный Кодекс Республики Беларусь: сравнительный анализ и комментарий. – Мн.: Тесей, 2000. – 672 с.
46. Шаповал В.М. Державний лад країн світу. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 320 с.
47. Уголовный кодекс Швеции: Пер. со швед. – М.: Зерцало, 2000. – 167 с.
48. Конституции государств Европейского Союза / Под ред. Л.А. Окуньковой и др. – М.: Инфра-М-Норма, 1997. – 816 с.
49. EKOH ПOINIKN XPONIKN. ПOINIKO KIKA. EПIMEEIA: AANAIOY K. KONTAH. ME TE ПPOФАТЕ ТРОПОПОIHEI. TN. 2408/96 & 2479/97. IOYNIO 1997.  & . П.N. AKKAYA.– 180c.
50. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англия, США, Франция, Германия, Япония). Сборник законодательных материалов. – М.: Зерцало, 1999. – 346 с.
51. Крылова Н.Е., Серебренникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран. (Англии, США, Франции, Германии). – М.: Зерцало, 1997. – 192с.
52. Уголовный кодекс ФРГ / Пер. с нем. – М.: Издательство Зерцало, 2000. – 208 с.
53. Bundeswahlgesetz. – 3 Aufl. – Bonn, 1998. – 48 S.
54. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Кузнецовой Н.Ф. и
Решетникова Ф.М. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
55. Уголовный кодекс Швейцарии: Пер. с нем. – М.: Зерцало, 2000. – 138 с.
56. М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 624 с.
57. Locke J. Two Treatises of Government /With a suppl. by R. Filmer; Edition with an introduction by Th. J. Cook. – N. Y.: Hafner, 1947. – 311 p.
58. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: Фолио, 1999. – 607 с.
59. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Харьков: Право, 1998. – 320 с.
60. Шевчук С.В. Основи конституційної юриспруденції. – К.: Український центр правничих студій, 2001. – 302 с.
61. Окрема думка судді Конституційного Суду України Мироненка О.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її в навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови) // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – 112 с.
62. Кузнецов Э. Философия права в России. – М.: Юридическая литература, 1989. – 250 с.
63. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001. – 440 с.
64. Тодика Ю.М. Конституція України: проблеми теорії і практики. – Х.: Факт, 2000. – 608 с.
65. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник / Авт.-упорядн.
Хавронюк М.І. – К.: Парламентське видавництво: 1999. – 544 с.
66. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник / За ред. Біленчука П.Д. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
67. Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Лукашева Е.А. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 573 с.
68. Конституційне право України: Підручник / Тацій В.Я., Погорілко В.Ф., Тодика Ю.М. та ін. / Під ред. Тація В.Я. та ін. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
69. Азаров А.Я. Права человека. – М.: Новое знание, 1995. – 256 с.
70. Гамбаровъ Ю.С. Свобода и ея гарантии. Популярные соціально-юридическіе очерки. – С.-Петербургъ. Типографія М.М. Стасюлевича, 1910. – 279 с.
71. Международный пакт о гражданских и политических правах / Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА•М, 1998. – 784 с.
72. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Бажанов М.І, Баулін Ю.В., Борисов В.І. та ін. / За ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – Київ-Харків: Юрінком-Інтер-Право, 2001. – 416с.
73. Фролов Е.А. Спорные вопросы учения об объекте преступления // Сборник трудов Свердловского юридического института. – Вып. 10. – Свердловск. – 1969. – С. 184-225.
74. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. Курс лекций. – М.: Издательство БЕК, 1996. – 560 с.
75. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Андрусів Г.В., Андрушко П.П., Лихова С.Я. та ін. / За ред. Матишевського П.С., Яценка С.С.,
Андрушка П.П. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 896 с.
76. Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / Под ред. Кудрявцева В.Н. и Наумова А.В. – М.: Спарк, 1997. – 454 с.
77. Российское уголовное право. Особенная часть: Учебник / Бородин С.В., Дубовик О.Л., Келина С.Г. и др. – М.: Юристъ, 1997. – 493 с.
78. Лихова С.Я. Актуальні проблеми систематизації злочинів проти окремих конституційних прав людини і громадянина за КК України 2001 р. // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України: Матеріали науково-практичної конференції (Івано-Франківськ, 3-4 жовтня 2002 р.). – Івано-Франківськ: Обласна друкарня, 2002 р. – С. 169-172.
79. Лихова С. Кримінально-правова охорона права на результати інтелектуальної діяльності // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції (Львів, 13-14 лютого 2003 р.). – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. – С. 423-428.
80. Лихова С.Я. Окремі питання вдосконалення кримінально-правових норм щодо відповідальності за порушення виборчих прав громадян України // Науковий вісник Юридичної Академії Міністерства внутрішніх справ. – 2002. – № 3. – С. 134-140.
81. Лихова С.Я., Медіна Л.П. Особливості відповідальності за порушення виборчих прав за кримінальним законодавством окремих зарубіжних країн // Право України. – 2002. – № 5. – С. 149-151.
82. Лихова С.Я. Вплив міжнародно-правових норм про охорону інтелектуальної власності на сучасне кримінальне законодавство України // Держава і право. – Київ-Дніпропетровськ, Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України. – 2003. – С. 333-337.
83. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1998. – 336 с.
84. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. Мельника М.І., Хавронюка М.І. – К.: Каннон, А.С.К., 2001 р. – 1104с.
85. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 2-ге вид., переробл. та доповнене / Відп. ред. Яценко С.С. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.
86. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Т-во “Знання”, 2000. – 771 с.
87. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про вибори народних депутатів України) / Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с.
88. Бабий Н.А. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть: Конспект лекций. – Мн.: Тесей, 2000. – 288 с.
89. Фесенко Є.В. Кримінально-правовий захист здоров’я населення (коментар законодавства та судової практики). – К.: Істина, 2001. – 192 с.
90. Навроцький В.О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). – К.: Атіка, 2001. – 272 с.
91. Таций В.Я. Объект и предмет преступления по советском уголовному праву: Учебное пособие. – Харьков: Юридический институт, 1982. – 100 с.
92. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 272 с.
93. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юридическая литература, 1982. – Т. 2. – 360 с.
94. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
95. Конституційне право України: Підручник / Погорілко В.Ф., Фріцький О.Ф., Городецький О.В. та ін. / Під. ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 1999. –
734 с.
96. Элементарный учебникъ общаго уголовнаго права съ подробнымъ изложеніемъ началъ русскаго уголовнаго законодательства А. Кистяковскаго. Часть общая. Третье изданіе печатанное безъ переменъ со второго. – Кіевъ, 1891. – 850 с.
97. Проф. І. Колеръ. Введеніе въ науку права (краткій курсъ правоведенія). Переводъ съ немецкаго В.А. Гольденберга подъ редакціею Сенатора С.Ф. Платонова. Изданіе “Вестника Права”. – С.– Петербургъ. Сенатская типографія. 1903. – 261 с.
98. Проф. Берлинскаго Университета Францъ фонъ Листъ. Учебникъ уголовнаго права. Общая часть. М., 1903. – 334 с.
99. Особенная часть русскаго уголовнаго права. Сравнительный очеркъ важнейших отделовъ особенной части стараго и новаго уложеній С.В. Познышева, профессора Императорскаго Московскаго Университета. 1909. – 546 с.
100. Курсъ уголовнаго права. Часть особенная. Посягательства личныя и имущественныя И.Я. Фойницкаго. – Петроградъ, 1916. – 439 с.
101. Русское уголовное право. Лекціи Н.С. Таганцева, доктора уголовнаго права, сенатора, заслуженого профессора Императорскаго училища правоведенія, почетного члена: университетовъ С.-Петербурга и Св. Владіміра, Московскаго и С.-Петербускаго Юридических Обществъ. Изданіе второе, пересмотренное и дополненное. Часть Общая. Томъ І. С.-Петербургъ. 1902. – 815 с.
102. Никифоров Б.С. Объект преступления. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1960. – 202 с.
103. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Наукове видання. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. – 635 с.
104. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). – Ленинград, Издательство Ленинградского университета, 1979. – 128 с.
105. Ковальчук О.Б. Виборчий процес в Україні: конституційно-правові аспекти: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2003. – 20 с.
106. Червоний Ю.С. Методологічні проблеми регулювання відносин власності в законодавстві України // Економіко-правові проблемі трансформації відносин власності в Україні. – К.: Манускрипт, 1997. – 195 с.
107. Йоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву: Из истории цивилистической мысли. Гражданское правоотношение. Критика теории «хозяйственного права». – М.: Статут, 2000. – 777 с.
108. Бурлай Е.В. Норма права и правоотношения в социалистическом обществе. – К.: Наукова думка, 1987. – 93 с.
109. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: ЛГУ, 1981. – 83 с.
110. Чугунников И.И. Правоотношения и формы их реализации в уголовном праве Украины: Дис … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Одесса, 2001. – 199 с.
111. Ткаченко Ю.Г. Методологические вопросы теории правоотношений. – М.: Юридическая литература, 1980. – 176 с.
112. Исаков В.Б. Фактический (юридический) состав в механизме правового регулирования: Автор. дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1975. – 20 с.
113. Теплова Н.А. Советская избирательная система – самая демократичная в мире. Автор. дисс. … канд. юрид. наук / Московский ордена Ленина и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет имени
М. В. Ломоносова – М., 1952. – 21 с.
114. Уманский Я.Н. Советское государственное право. – М.: Высшая школа, 1970. – 448 с.
115. Судариков Ф.Н. Всеобщее избирательное право в СССР. Автор. дисс. … канд. юрид. наук / Московский ордена Ленина и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет имени М. В. Ломоносова – М., 1961. – 17 с.
116. Судариков Ф.Н. Всеобщее избирательное право – важнейший принцип советской избирательной системы // Ученые записки ВЮЗИ. – Вып. IХ. – М. – 1960. – 176 с.
117. Страшун Б.А. Понятие и принципы социалистического избирательного права // Ученые записки ИМО. – Вып. Х, серия юридическая. – М. – 1962. – 240 с.
118. Ильинский И.П., Щетинин Б.В. Государственное право стран народной демократии. – М.: Международные отношения, 1964. – 355 с.
119. Воеводин Л.Д. Избирательная система в СССР / Советское государственное право / Отв. ред. Кравчук С.С. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1958. – 311 с.
120. Исаков В.Б. Фактический состав в механизме правового регулирования. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1980. – 128 с.
121. Ким А.И. Советское избирательное право. Вопросы теории и практики его применения. – М.: Юридическая литература, 1965. – 211 с.
122. Ким А.И. Советская избирательная система. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1962. – 79 с.
123. Ким А.И. Государственная власть и народное представительство в СССР. Государственно-правовые исследования. – Томск: Издательство Томского университета, 1975. – 216 с.
124. Ким А.И., Барнашов А.М. Народное представительство в СССР: Пособие по спецкурсу. – Томск: Издательство Томского университета, 1982. – 89 с.
125. Советское государственное право. Учебник / Ким А.И., Лепёшкин А.И., Основин В.С., Раджабов С.А., Махненко А.Х. / Под ред. Лепёшкина А.И. – М.: