Куценко Яна Миколаївна. Емоційний інтелект як чинник психологічної готовності до соціономічних професій

Короткий опис

Куценко Яна Миколаївна. Емоційний інтелект як чинник психологічної готовності до соціономічних професій.- Дисертація канд. психол. наук: 19.00.07, Нац. акад. пед. наук України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка. - Київ, 2014.- 237 с.

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С.КОСТЮКА НАПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

КУЦЕНКО ЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 159.955:159.942]:331(043.5)

ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ
ГОТОВНОСТІ ДО СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
ПРОРОК НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА
доктор психологічних наук,
старший науковий співробітник

Київ – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………………….4
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ
1.1. Емоційний інтелект як психологічний феномен: сутність, структура, функції ……………………………………………………………………………… 12
1.2. Емоційний інтелект як фактор успішності професійної діяльності……26
1.3. Психологічна готовність до соціономічних професій і емоційний інтелект………………………………………………………………………………36
1.4. Концептуальні засади дослідження ……………………………………..50
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………..62
РОЗДІЛ 2.
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВ’ЯЗКІВ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ З ПСИХОЛОГІЧНОЮ ГОТОВНІСТЮ ДО СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ
2.1. Загальна характеристика і методичне забезпечення емпіричного дослідження. Критерії та рівні сформованості психологічної готовності до соціономічних професій …………………………………………………………..65
2.2. Зв'язки індивідуально-особистісних якостей з емоційним інтелектом……………………………………………………………………………85
2.3. Особливості психологічної готовності до соціономічних професій у досліджуваних з різними рівнями розвитку міжособистісного і внутрішньо- особистісного емоційного інтелекту. ……………………………………………..92
2.4. Взаємозв’язки між рівнем розвитку емоційного інтелекту і складовими психологічної готовності до соціономічних професій…………………………..99
2.5. Особливості розвитку емоційного інтелекту і психологічної готовності до соціономічних професій у майбутніх психологів, лікарів, педагогів ……….. 122
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………..127

РОЗДІЛ 3.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ
3.1. Концептуальні засади та методичні особливості створення психологічних умов для розвитку емоційного інтелекту у студентів, які опановують соціономічні професії ….……..................................................................................................130
3.2. Загальна характеристика програми формувального експерименту……143
3.3. Аналіз результатів формувального експерименту……………………156
Висновки до розділу 3…………………………………………………….....171
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………… 173
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………….. 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….... 210

ВСТУП
Актуальність дослідження. Формування особистості, здатної до професійного розвитку, активної адаптації на сучасному ринку праці та творчої самореалізації - є одними із головних завдань Національної доктрини розвитку освіти України. Ці завдання пов’язані з новими вимогами суспільства до реформування української освіти. Попит на висококваліфікованих фахівців соціономічних професій зростає. Специфіка цих професій (зокрема, професій психолога, педагога, соціального робітника, лікаря) полягає в тому, що предметом професійної діяльності є робота безпосередньо з особистістю іншої людини. Це диктує високий рівень вимог до особистості спеціаліста, зокрема до його здібностей, пов’язаних з обробкою емоційної інформації. Відтак, важливим завданням освіти виступає створення оптимальних умов щодо формування і розвитку у майбутніх фахівців емоційного інтелекту, який, на думку багатьох дослідників, виступає в якості ключового фактору успіху в спілкуванні і діяльності.
Як показує аналіз психолого-педагогічних джерел, науковцями досліджувалися різні аспекти процесу становлення особистості майбутніх спеціалістів професій типу «Людина - людина»: професійно значущі якості (О.Ф. Бондаренко, Л.В. Долинська, В.Г. Панок, Н.В. Чепелєва), професійне мислення та рефлексія (М.Ю. Вербан, Н.І. Пов'якель, Н.В. Пророк, Ю.Г. Шапошникова), аксіогенез (В.М. Мицько, З.С. Карпенко, Г.К. Радчук), самоактуалізація (Ю.Г. Долінська, Л.М. Кобильнік), професійна свідомість (А.Г. Самойлова, Н.О. Кучеровська, Н.Ф. Шевченко), функціональна система інтуїтивно-почуттєвого відображення (В.Д. Потапова), професійна ідентифікація (Т.М. Буякас, О.О. Міненко), становлення Я-концепції (І.П. Андрійчук), мотиваційні компоненти професійної діяльності (Ж.П. Вірна), формування морально-етичної відповідальності (І.Г. Тимощук) та ін.. В останні роки проведено дослідження, в яких показано, що емоційний інтелект є передумовою ефективної діяльності, ефективного керівництва (І.Н. Андреєва, Е.Е. Вахромов, Е.Б. Лисовська, Д.В. Люсін, А.А. Телегін, П. Екман, Б.Л. Фелдман, Д. Гоулман, Х. Гарднер, Дж. Майер, П. Салоуей та ін.).
Розробка проблем емоційного інтелекту представляє інтерес і для складного та довготривалого процесу професійного становлення особистості майбутнього фахівця. Проблемі формування професійної спрямованості, розробці теоретичних і методологічних засад професійної підготовки присвячені численні дослідження (О.Є. Голомшток, Є.О. Клімов, СМ. Павлютенков, М.С. Пряжников, Г.К. Радчук, Б.О. Федоришин, С.М. Чистякова, П.А. Шавір та ін.). Ідеї розвитку особистості та формування психологічної готовності людини до майбутньої праці знайшли відображення у працях К.О. Абульханової-Славської, О.Г. Асмолова, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, Е. Гінзберга, О.М. Леонтьєва, В.В. Рибалки, СЛ. Рубінштейна та ін.. Однак внесок емоційного інтелекту в підвищення психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності вивчено недостатньо. Актуальність теми викликана усвідомленням її практичної значущості в плані пошуку нових шляхів підготовки спеціалістів соціономічних професій, адже процес навчання в сучасній вищій школі, здебільшого, спрямований на розвиток когнітивної сфери студетів. Крім того, психологічна наука ХХІ століття може собі дозволити заглибитись у вивчення тих складних особистісних феноменів, які раніше були поза увагою вчених.
Ми вважаємо, що підготовка фахівців соціономічних професій повинна мати розвивальний характер і бути заснована на гуманістичному підході, який спрямований на становлення індивідуальності людини, розкриття її потенціалу і самореалізацію. Необхідність оптимізації процесу особистісно-професійного становлення спеціалістів цих професій з урахуванням його складності і багатогранності, вимагає розробки програми психолого-педагогічного супроводу становлення психологічної готовності студентів до їх майбутньої професійної діяльності. Розвиток емоційного інтелекту, гадаємо, дозволить запобігти технологічному прагматизмові (В.Д. Потапова), який всупереч гуманістичним принципам спостерігається в психологічній практиці.
Актуальність окресленої проблематики, початковий етап емпіричних досліджень емоційного інтелекту та недостатня розробленість засобів його формування на етапі навчання в вищому учбовому закладі зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження: «Емоційний інтелект як чинник психологічної готовності до соціономічних професій».
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної програми «Психологічні чинники самодетермінації особистості в освітньому просторі» (державний реєстраційний номер 0109U000558) лабораторії психології навчання імені І.О. Синиці Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України (протокол № 5 від 27.05.2010 року) та узгоджена з бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 2 від 26.02.2013 року).
Мета дослідження - теоретично та експериментально вивчити вплив емоційного інтелекту особистості на психологічну готовність до соціономічних професій студентів цих спеціальностей.
Відповідно до поставленої мети було визначено основні завдання дослідження:
1. здійснити теоретичний аналіз психолого-педагогічних джерел та визначити концептуальні підходи до вивчення проблеми;
2. визначити та обґрунтувати критерії, показники та рівні сформованості складових психологічної готовності до соціономічних професій у майбутніх представників цих професій (лікарів, психологів та педагогів);
3. експериментально дослідити рівні розвитку емоційного інтелекту і складових психологічної готовності в різних групах досліджуваних (майбутні: лікарі, психологи, педагоги) і провести порівняльний аналіз цих особливостей в даних групах;
4. обґрунтувати, розробити та апробувати програму розвитку емоційного інтелекту (на основі гуманістичного підходу до розвитку особистості) формування емоційного інтелекту як чинника готовності до майбутньої професійної діяльності.
В основу роботи була покладена наступна гіпотеза: успішному формуванню психологічної готовності студентів до соціономічних професій сприяють психолого-педагогічні умови, які спонукають розвиток емоційного інтелекту і можуть бути забезпечені у процесі інтегрального тренінгу.
Об'єкт дослідження – емоційний інтелект особистості юнацького віку.
Предмет дослідження - особливості емоційного інтелекту як чинника психологічної готовності до майбутньої професійної діяльності.
Методологічні засади дослідження базувалися на наукових положеннях: теорії психічного розвитку (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, К.О. Абульханова-Славська, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, М.Й. Боришевський, О.Г. Асмолов та ін.); експериментально-генетичного підходу до вивчення детермінації і закономірностей розвитку психіки (Г.С. Костюк, Л.І. Божович, С.Д. Максименко); гуманістичної психології про сутність особистості та активізацію особистісного потенціалу (Г. Олпорт, А. Маслоу, К. Роджерс); особистісно-орієнтованого підхіду у психології особистості, педагогічній та віковій психології (Г.О. Балл, І..Д. Бех, І.С. Булах, Л.В. Долинська, З.С. Карпенко, М.В. Савчнн, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, В.М. Ямницький та ін.); про сутність емоційного інтелекту (Д.В. Люсін, Д. Гоулман, J. Mayer & P. Salovey, П. Екман, Т. Бьюзен, С.П. Деревянко, І.Н. Андреева, І.Н. Кумскова, Т.М. Носенко, Н.В. Коврига та ін.); про основні особливості формування психологічної готовності (Н.А. Побірченно, В.В. Рибалка та ін.); вивчення особистості як активного суб'єкта професійного становлення (Є.О. Клімов, М.С. Пряжников, В.А. Семиченко, Б.О. Федоришин, П.А. Шавір); дослідження процесу особистісно-професійного становлення (Г.С. Абрамова, О.Ф. Бондаренко, Ж.П. Вірна; С.Д. Максименко, Д.Ф. Ніколенко, В.Г. Панок, Н.І. Пов'якель, Н.В. Чепелева, Н.Ф. Шевченко); активного соціально-психологічного навчання (В.Г. Захаров, Л.А. Петровська, К. Роджерс, К. Фопель, Н.Ю. Хрящева, Т.С. Яценко).
Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань було використано комплекс теоретичних, емпіричних та статистичних методів, а саме:
- теоретичні: аналіз, синтез та узагальнення представлених у науковій літературі матеріалів щодо досліджуваної проблеми;
- емпіричні: спостереження, бесіда, анкетування, констатувальний та формувальний експерименти. На різних етапах дослідження використовувались такі психодіагностичні методики: «Мотиви навчання» (Е.П. Ільїна), «Готовність до саморозвитку» (В.Павлова), опитувальник «Особистісної професійної перспективи» (М.С.Пряжникова), «Самооцінка реалізації життєвих цілей особистості» (Н.Р.Молочнікова), «Методика вивчення комунікативних установок» (І.О.Іванова, О.В.Заїки, стандартизація Н.А.Бельської і М.А.Міропольської), «Методика виміру ступеню потреби в певних професійних і особистісних якостях» (Л.Б. Шнейдер), методики спрямовані на діагностику емоційного інтелекту (Н. Холла і Д.В. Люсіна), опитувальник 16 PF Кєттелла. З метою збору первинної інформації про різні аспекти прояву рівнів сформованості емоційного інтелекту і форм їх фіксації у свідомості, досліджувані вели щоденник «Щоденник самоспостережень».
- статистичні: методи математичної статистики, знаходження достовірності відмінностей за t-критерієм Стьюдента, кореляційний аналіз.
Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі: Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Гринченка; Мелітопольского державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького; Вінніцького національного медичного університету імені М.І.Пирогова. Кількість респондентів (студентів 3-4 курсів у віці від 19 до 23 років) склала 180 осіб.
Відповідно до поставлених завдань, дослідження проводилося у чотири етапи (пошуковий, констатувальний, формувальний, узагальнюючий) упродовж 2009-2013 рр.
Наукова новизна та теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що:
- вперше обґрунтовано теоретичну модель психологічної готовності до соціономічних професій, яка складається з когнітивно-цільової, мотиваційної та поведінкової складових; визначено критерії та рівні психологічної готовності до соціономічних професій; на основі аналізу взаємозв’язків емоційного інтелекту зі складовими психологічної готовності виявлено функції емоційного інтелекту: пізнавальну, спонукальну, регулятивну (які реалізуються в учбово-професійній діяльності); обґрунтовано психолого-педагогічні умови формування емоційного інтелекту та розроблено програму розвитку емоційного інтелекту;
- розширено та доповнено уявлення про особливості розвитку емоційного інтелекту і психологічної готовності у майбутніх представників соціономічних професій (лікарів, психологів, педагогів); описано взаємозв’язки між здібностями емоційного інтелекту і складовими психологічної готовності;
- поглиблено розуміння психологічних механізмів впливу емоційного інтелекту на психологічну готовність до соціономічних професій; розширено знання про роль емоційного інтелекту у забезпеченні успішності учбово-професійної професійної діяльності;
- набуло подальшого розвитку наукове уявлення про процес розвитку емоційного інтелекту як чинника психологічної готовності до соціономічних професій, внутрішні і зовнішні детермінанти цього процесу, психолого-педагогічні умови формування емоційного інтелекту у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблена програма розвитку емоційного інтелекту може бути використана для вдосконалення навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів при підготовці майбутніх психологів, лікарів, педагогів, а також на курсах підвищення кваліфікації цих фахівців. Авторська програма, яка складається із комплексу діагностичних, тренінгових та консультативно-корекційних методів може бути також використана як методичне забезпечення діяльності психологічних гуртків у вишах. Результати дослідження можуть знайти застосування при викладанні, зокрема, таких дисциплін, як «Психологія особистості», «Психологія спілкування», «Соціальна психологія», «Психологія управління».
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Макіївського економіко-гуманітарного інституту (довідка № 01/185 від 16.05.2013 р.), Інституту післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» (довідка № 01-03/281 від 18.07.2013 р.).
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується: методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних положень; застосуванням методик, адекватних меті дослідження; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаного емпіричного матеріалу; використанням методів математико-статистичної обробки даних; відповідним добором груп досліджуваних; достатньою репрезентативністю вибірки досліджуваних.
Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідались та обговорювались на: X Міжнародній науково-психологічній конференції «Психологічні проблеми творчості» (2010 р., м. Київ); VІІ міжнародній науково-практичній конференції Інституту психології імені Г.С.Костюка «Сучасні проблеми екологічної психології» (2011 р., м. Київ); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин» (2011 р., м. Камьянець-Подільський); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми переживання життєвої кризи» (2011 р., м. Ніжин); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Генеза буття особистості» (2011 р., м. Київ); VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Духовність у становленні та розвитку особистості» (2012 р., м. Вінниця); ІV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин» (2012 р., м. Кам’янець-Подільський); ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми юридичної та екстремальної психології» (2012 р., м. Макіївка); звітній науковій сесії Інституту психології імені Г.С.Костюка «Психологічні проблеми навчання, виховання та розвитку особистості» (2011 р., м. Київ); засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України.
Публікації. Основні теоретичні положення дисертації, результати дослідження, висновки відображені у 12 одноосібних публікаціях автора, серед яких 6 статей у фахових наукових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 1 стаття в іноземному науковому виданні, 1 стаття у співавторстві (в який особистий внесок автора дисертації становить 50%), 5 публікацій у матеріалах конференцій.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з: вступу; трьох розділів; висновків; списку використаних джерел (який налічує 307 назв, у тому числі 16 – англійською мовою); 18 додатків на 27 сторінках (що містять описи використаних методик, результати статистичного аналізу даних, програму авторського тренінгу). Основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках комп’ютерного тексту, робота містить 1 рисунок (на 0,5 сторінки) та 21 таблицю (на 12 сторінках).

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Здійснений теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми емоційного інтелекту дозволив уточнити визначення поняття «емоційний інтелект», його структуру і методи діагностики та розглянути різні аспекти впливу емоційного інтелекту на успішність професійної діяльності і життєдіяльності людини. Сучасні наукові роботи дають основу для того, щоб розглядати емоційний інтелект не просто як епіфеномен, який супроводжує процеси раціональної переробки інформації, а як спосіб організації поведінки, який в деяких аспектах доповнює раціональний, а в деяких – є альтернативою останньому.
2. Емоційний інтелект розглядається як багатогранний психологічний феномен, а саме: як когнітивно-емоційна форма психічного відображення і регулювання; як одна із багатьох форм прояву інтелекту; як інтегральна особистісна властивість, яка включає сукупність емоційно-інтелектуальних здібностей (зокрема: здібностей до розуміння і управління емоціями, як своїми власними, так і чужими) і опосередкована особистісними рисами (які можуть сприяти кращому чи гіршому розумінню емоцій); як один із психологічних ресурсів людини (емоційно-інтелектуальний потенціал), який дозволяє ефективно справлятися з емоціогенними проблемами в складних життєвих ситуаціях. Емоційний інтелект реалізується в діяльності фахівців соціономічних професій завдяки взаємозв’язаним і взаємозалежним психологічним механізмам - рефлексії, антиципації, фасилітації - які, в свою чергу, забезпечують реалізацію таких функцій емоційного інтелекту, як пізнавальна, спонукальна, регулятивна в різноманітних проблемних ситуаціях. Актуалізація здібностей емоційного інтелекту (які переходять із потенційного в актуальний стан) відбувається в залежності від особистісних особливостей та під впливом ситуації (в який опиняється суб’єкт) і проявляється в певному впливі на складові психологічної готовності. Цей вплив можна визначити по різним характеристикам цих складових.
3. Теоретична модель психологічної готовності до соціономічних професій включає такі складові: 1) когнітивно-цільову – уявлення про особливості професійної діяльності, уявлення про якості, необхідні для успішної роботи з обраної спеціальності; уявлення про свої професійні перспективи; наявність професійних планів, намірів, конкретних цілей; 2) мотиваційну, яка включає: внутрішні мотиви учбово-професійної діяльності (професійні, пізнавальні і процесуально-змістовні мотиви); мотиви саморозвитку; прагнення стати гарним фахівцем; 3) поведінкову – певний рівень соціальної і професійної адаптивності та особистісної зрілості; конструктивна поведінка в соціальних ситуаціях, які пов’язані зі спілкуванням; поведінка, корисна для рішення проблем.
4. Критеріями сформованості психологічної готовності до соціономічних професій виступають: 1) сформованість уявлень про особливості професійної діяльності, про якості, необхідні для успішної роботи з обраної спеціальності; сформованість та осмисленість професійних планів, намірів, цілей; 2) наявність позитивної внутрішньої мотивації учбово-професійної діяльності; домінуючих професійних цінностей; мотивів саморозвитку; 3)наявність конструктивних і гармонійних типів спілкування і поведінки, корисних для рішення проблем. Психологічна готовність до соціономічних професій характеризується трьома рівнями – високим, середнім та низьким.
5. В емпіричному дослідженні на основі встановлених кореляцій виявлено специфічність зв’язків здібностей емоційного інтелекту з показниками різних складових психологічної готовності, а саме: на когнітивно-цільову складову психологічної готовності респондентів всіх досліджуваних груп (майбутніх психологів, лікарів і педагогів) найбільше впливають здібності внутрішньоособистісного емоційного інтелекту (розуміння своїх емоцій і управління ними); на поведінкову складову психологічної готовності до соціономічних професій найбільше впливають здібності міжособистісного емоційного інтелекту (розуміння чужих емоцій і управління ними) і здібність до контролю експресією.
На основі порівняльного аналізу особливостей розвитку емоційного інтелекту у представників різних соціономічних професій (психологів, педагогів і лікарів) показано, що у майбутніх лікарів більш розвинуті здібності управління чужими емоціями; у майбутніх психологів – внутрішньоособистисний емоційний інтелект і така його здібність, як управління своїми емоціями. Виявлено різницю в вибірковості локусу фіксації на проблемі: майбутні лікарі фіксують свою увагу на управлінні емоціями пацієнта (надають перевагу впливу на нього), а не на змісті його емоцій (як це роблять майбутні психологи).
Порівняння показників психологічної готовності до соціономічних професій в досліджуваних групах виявило сходні і відмінні характеристики в составі, ступені вираженості мотиваційного, когнітивно-цільового і поведінкового компонентів структури психологічної готовності. Специфічність когнітивно-цільового компоненту проявляється в різних поглядах на свою професійну перспективу, а отже на формування професійних планів: серед майбутніх лікарів біля третини респондентів бажають покинути країну після отримання диплому, а серед майбутніх психологів і лікарів така ж кількість осіб не пов’язує своє майбутнє з тим фахом, який зараз здобувають у вищому навчальному закладі. Специфічність мотиваційного компоненту проявляється в ієрархії учбово-професійних мотивів: для майбутніх лікарів домінуючими є пізнавальні мотиви, професійні і уникання неприємностей; для майбутніх психологів – пізнавальні мотиви, процесуально-змістовні, особистісного престижу; мотиви саморозвитку; для майбутніх педагогів - особистісного престижу, прагматичні, уникання неприємностей. Специфічність поведінкового компоненту проявляється в особливостях комунікативних установок і різних якостях професіонала, до яких прагнуть досліджувані: у майбутніх педагогів і лікарів відмічається формування в процесі навчання у ВУЗі установок до формальних взаємовідносин і керівної позиції щодо суб’єктів своєї праці (пацієнтів, учнів); у більшості майбутніх психологів комунікативні установки відрізняються конструктивною спрямованістю і гармонійністю, що свідчить про психологічну зрілість; для більшості майбутніх педагогів є характерними комунікативні установки, в яких проявляється емоційна і психологічна незрілість; якщо для майбутніх психологів небажаними є такі якості, як авторитарний, вимогливий, нейтральний, то майбутні педагоги і лікарі, навпаки, високо оцінюють ступінь власної потреби в цих якостях.
6. Формування емоційного інтелекту у студентів передбачає визначення таких психолого-педагогічних умов, які сприяють його розвитку як чинника психологічної готовності. Було виокремлено наступні умови: 1) моделювання значущих (для тих хто навчається) соціальних і професійних ситуацій майбутньої професійної діяльності в тренінгових вправах; 2) актуалізація суб’єктності студентів (через активні методи навчання); 3) активізація основних психологічних механізмів, за допомогою яких відбувається розвиток емоційного інтелекту, зокрема: усвідомлення (рефлексія) переживань своїх емоцій і почуттів, антиципація, фасилітація; 4) розвиток якостей особистості, через які опосередковується емоційний інтелект (зокрема: комунікативних вмінь, емпатії, толерантності, впевненості в собі, відповідальності, вміння саморозкриватися тощо).
7. Методичною основою авторського інтегрального тренінгу зі створення умов розвитку емоційного інтелекту стала система психолого-педагогічних заходів, які реалізовувалися у процесі роботи зі студентами під час тренінгу. Використовувались наступні методи і засоби: теоретичні (міні-лекції) і практичні методи активного соціально-психологічного навчання (групові дискусії, ігрові технології, елементи соціально-психологічного тренінгу, релаксаційні вправи, психогімнастика, вправи на самопізнання, індивідуальні консультації, рефлексивні коментарі), які було переосмислено відповідно цілям тренінгу.
8. Реалізація авторського інтегрального тренінгу зі створення умов розвитку емоційного інтелекту дозволила створити психолого-педагогічні умови, які сприяли позитивній динаміці розвитку самого емоційного інтелекту і психологічної готовності до соціономічних професій. Відбулося збільшення кількості студентів, які продемонстрували високий рівень розвитку складових психологічної готовності; підвищився рівень сформованості професійних планів, вони стали більш структурованими; глибшим стало розуміння своєї майбутньої професії; зросла психологічна зрілість, інтернальність; розширилася внутрішня мотивація учбово-професійної діяльності.
9. Апробація авторського інтегрального тренінгу зі створення умов розвитку емоційного інтелекту засвідчила його ефективність. Завдяки створенню умов, які активізували пізнавальну, спонукальну і регулятивну функції емоційного інтелекту, зросли показники всіх складових психологічної готовності до соціономічних професій (зокрема зафіксовано найоптимальніше для розвитку особистості співвідношення мотивів: внутрішні мотиви домінують над зовнішньою позитивною мотивацією, яка, в свою чергу, сильніше зовнішньої негативної мотивації). Тобто, створення психологічних умов для розвитку емоційного інтелекту сприяє підвищенню рівня психологічної готовності до соціономічних професій.
Проведене дослідження не охоплює всіх аспектів проблеми впливу емоційного інтелекту на процес професійно-особистісного розвитку майбутніх фахівців соціономічних професій. Перспективи подальших наукових пошуків ми вбачаємо у вивченні особливостей живої емоційності.