Кучма Ольга Леонідівна Соціальне страхування в Україні: проблеми теорії та практики

Короткий опис

Кучма Ольга Леонідівна, доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Соціальне страхування в Україні: проблеми теорії та практики» (12.00.05 - трудове пра­во; право соціального забезпечення). Спецрада Д 26.001.46 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КУЧМА ОЛЬГА ЛЕОНІДІВНА
УДК 349.3
СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ:
ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ
Спеціальність: 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук
Науковий консультант:
Іншин Микола Іванович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………… 4
РОЗДІЛ 1
СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА СИСТЕМА
СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
1.1. Соціальне страхування як правова категорія…………………….. 18
1.2. Принципи соціального страхування в системі принципів права
соціального забезпечення………………………………………………..
39
1.3. Особливості методу правового регулювання відносин
соціального страхування………………………………………………...
64
Висновки до розділу 1………………………………………………….. 82
РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ В СИСТЕМІ ПРАВА ТА
ЗАКОНОДАВСТВА
2.1. Становлення соціального страхування як підгалузі права
соціального забезпечення………………………………………………..
85
2.2. Кодифікація законодавства у сфері соціального страхування…… 104
2.3. Проблеми імплементації міжнародних актів у законодавство
України в сфері соціального
страхування………………………………
123
Висновки до розділу 2………………………………………………….. 131
РОЗДІЛ 3
ЮРИДИЧНІ ФАКТИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ
3.1. Соціальні ризики та соціальні випадки: поняття та класифікація. 136
3
3.2. Порядок отримання та умови обмеження страхових виплат……. 163
3.3. Проблеми законодавчого забезпечення страхових виплат в
сучасних умовах………………………………………………………….
183
Висновки до розділу 3………………………………………………….. 215
РОЗДІЛ 4
ПРАВОВІДНОСИНИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО
СТРАХУВАННЯ
4.1. Характеристика окремих видів правовідносин у сфері
соціального страхування…………………………………………………
222
4.2. Суб’єкти правовідносин у сфері соціального страхування……… 240
4.3. Об’єкт правовідносин у сфері соціального страхування………… 297
4.4. Зміст правовідносин у сфері соціального
страхування……………
308
4.5. Відповідальність сторін правовідносин у сфері соціального
страхування……………………………………………………………….
328
Висновки до розділу 4………………………………………………….. 361
ВИСНОВКИ……………………………………………………………... 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. 383
4
ВСТУП
Актуальність теми. Україна, обравши євроінтеграційний шлях
розвитку, взяла на себе зобов’язання дотримуватися не тільки європейських
цінностей, але і європейських стандартів життя людини в державі.
Конституцією України закріплено право на соціальний захист, яке
реалізується, в тому числі, через загальнообов’язкове державне соціальне
страхування різних видів.
На сьогодні не всі різновиди соціального страхування втілені.
Зважаючи на потреби застрахованих осіб та фінансові можливості держави
також потребують реформування і запроваджені його види. Враховуючи те,
що застраховані особи беруть особисту участь у системі
загальнообов’язкового державного соціального страхування, слід
констатувати, що обрання саме соціального страхування як основи системи
соціального забезпечення найбільше відповідає можливостям та інтересам
держави в частині виконання нею соціальних функцій. Формування коштів
для страхових виплат за рахунок єдиного внеску на загальнообов’язкове
державне соціальне страхування та встановлення залежності обсягу
соціального забезпечення від страхового стажу та розміру сплаченого
єдиного внеску сприяє порозумінню у суспільстві та запобіганню соціальних
конфліктів.
Пенсійне страхування, страхування на випадок втрати працездатності,
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
безробіття не в повній мірі виконують функцію належного рівня соціального
забезпечення застрахованих осіб у разі настання страхових випадків, що
породжує низький рівень життя населення України. Вказані обставини
зумовлюють та стимулюють необхідність проведення реформ даних видів
страхування, враховуючи світові тенденції та особливості національної
правової системи.
5
Разом з тим, потребують оперативного запровадження і нові різновиди
соціального страхування – накопичувальний рівень загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування та медичне страхування. Водночас,
зважаючи на значне коло осіб, які будуть учасниками даних правовідносин
(по суті, все населення України) та важливість захисту акумульованих
страхових внесків від знецінення, на державу покладається особлива
відповідальність за належне, якісне, соціально справедливе, законодавчо
врегульоване, гарантоване державою соціальне страхування населення.
Проблеми соціального забезпечення та соціального страхування були
предметом наукового пошуку. Зокрема, різні аспекти вказаних правових
явищ досліджували відомі вчені-правники: В. В. Андріїв, В. М. Андріїв,
Н. Б. Болотіна, М. І. Боднарук, С. Я. Вавженчук, Т. М. Вахонєва,
С. В. Венедіктов, С. В. Вишновецька, В. В. Волинець, Ю. М. Гришина,
І. О. Гуменюк, О. М. Дуюнова, В. В. Жернаков, Т. А. Занфірова, М. І. Іншин,
В. Л. Костюк, Н. П. Коробенко, О. І. Кульчицька, С. С. Лукаш,
Л. Ю. Малюга, А. Р. Мацюк, Н. О. Мельничук, О. В. Москаленко,
Б. О. Надточій, І. В. Оклей, О. Т. Панасюк, П. Д. Пилипенко,
О. І. Процевський, С. М. Прилипко, І. С. Сахарук, С. О. Сільченко,
Л. М. Сіньова, Д. І. Сіроха, С. М. Синчук, І. М. Сирота, А. В. Скоробагатько,
Н. М. Стаховська, Б. І. Сташків, Б. С. Стичинський, О. В. Тищенко,
А. А. Ширант, М. М. Шумило, Л. П. Шумна, В. І. Щербина, Н. М. Хуторян,
С. М. Черноус, О. М. Ярошенко та ін.
Також в роботі використовувалися доробки представників радянської
правової науки права соціального забезпечення, зокрема, таких, як:
А. М. Васильєв, М. А. Вігдорчик В. М. Догадов, А. В. Репенак, В. Д. Роік,
В. Л. Степанов, Ж. В. Чебуніна та ін.
Варто відзначити і значну нестабільність соціально забезпечувального
законодавства у досліджуваній сфері. Зміни, яких зазнають правові акти не
завжди є обгрунтованими, що також породжує необхідність подальших
наукових розвідок сфери правового регулювання соціального страхування.
6
Актуальність вибору теми дослідження підтверджується і численними
судовими спорами, пов’язаними із виконанням зобов’язань учасниками
загальнообов’язкового державного соціального страхування.
У зв’язку із вказаним, існує нагальна необхідність здійснення
комплексного наукового дослідження теоретичних та практичних проблем
соціального страхування в Україні, розробки доктринальних положень та
удосконалення норм права у зазначеній царині.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана на кафедрі трудового права та права
соціального забезпечення юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка в рамках бюджетних тем «Доктрина
права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти»
(№11БФ042-01), яка досліджувалася на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. по 31
грудня 2015 р. і «Теорія та практика адаптації України до законодавства ЄС»
(16БФ042-01) яка досліджується на юридичному факультеті Київського
національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2016 р. по 31
грудня 2020 р.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в
тому, щоб на основі аналізу теоретико-правових наукових досліджень а
також вивчення національного і міжнародного соціально-забезпечувального
законодавства і практики його застосування комплексно охарактеризувати
сутність соціального страхування та визначити його місце у праві і
законодавстві, а також сформулювати науково-теоретичні висновки і
практичні рекомендації щодо подальшого вдосконалення правового
забезпечення у сфері соціального страхування.
Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження
необхідним є постановка та вирішення таких задач:
7
– визначити особливості становлення та розвитку соціального
страхування на території сучасної України та визначити поняття соціального
страхування;
– охарактеризувати принципи соціального страхування, з’ясувати
співвідношення принципів верховенства права та законності в
правозастосовній діяльності;
– виокремити особливості методу правового регулювання відносин
соціального страхування;
– визначити місце соціального страхування в праві та законодавстві;
– встановити відповідність категорії «страховий ризик» як правової
категорії та категорії права;
– сформулювати визначення понять «страховий ризик» та «страховий
випадок», визначити їх співвідношення та здійснити класифікацію страхових
ризиків;
– розкрити зміст правоздатності як елементу правосуб’єктності
застрахованої особи;
– охарактеризувати зміст правовідносин та особливості юридичної
відповідальності у сфері соціального страхування;
– розкрити зміст поняття «об’єкт соціального страхування» та
сформулювати його визначення;
– виокремити ознаки зловживання правом у соціальному страхуванні;
– виробити науково-практичні рекомендації щодо основних напрямків
удосконалення правового забезпечення в сфері соціального страхування та
сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення національного
законодавства.
Об’єктом дослідження є комплекс правових відносин, які виникають
між страхувальниками, страховиками, застрахованими особами та іншими
учасниками відносин у сфері соціального страхування в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми
правового регулювання соціального страхування в Україні.
8
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного
дослідження складає система загальних і спеціальних методів наукового
пізнання, вибір яких зумовлено особливостями об’єкта, предмета, мети
і завдань дисертаційного дослідження. Методологічною основою дисертації
став діалектичний метод пізнання правових явищ. Історичний метод
застосовувався при дослідженні зміни й розвитку законодавства та поглядів
науковців з питань визначення поняття «соціальне страхування» в Україні та
інших країнах (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод дослідження
було використано для аналізу законодавства України про соціальне
страхування та пенсійне реформування, законодавства інших країн (зокрема,
Словаччини, Польщі) та міжнародно-правових норм, що дало змогу зробити
узагальнення і визначити напрями вдосконалення вітчизняного
законодавства у цій сфері (підрозділи 2.2, 4.1, 4.2, 4.4). Абстрагування й
узагальнення застосовувалися в процесі розробки дефініцій різних правових
понять і категорій – «соціальний ризик», «соціальний випадок»,
«зловживання правом в соціальному страхуванні», «шкода», «збиток» та ін.
(підрозділи 3.1–3.3, 4.2, 4.3, 4.5). Формально-юридичний метод став
підґрунтям внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного
законодавства з питань визначення поняття «страховий випадок за
соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві»,
«страховий ризик за соціальним страхуванням у зв’язку із тимчасовою
втратою працездатності» «об’єкт соціального страхування» (підрозділи 4.2,
4.3). За допомогою методу раціональної критики проаналізовано нормативні
акти, проекти законів і виявлено їх переваги й недоліки. Метод системного
аналізу застосовувався при визначенні місця соціального страхування в праві
та законодавстві України (підрозділи 2.1, 2.2). Метод прогнозування
застосовано при розробці та формулюванні пропозицій, спрямованих на
вдосконалення чинного законодавства у сфері соціального страхування
(підрозділи 3.1–3.3, 4.1–4.5).
9
Нормативну основу дослідження становлять Конституція України,
міжнародно-правові акти, зокрема, конвенції та рекомендації Міжнародної
організації праці, акти зарубіжних країн, закони України, а також інші
нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України,
Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, Пенсійного
фонду України, локальні акти і матеріали судової практики.
Емпіричну основу дослідження становлять акти узагальнення практики
застосування законодавства, судова практика, законопроекти.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із
перших у вітчизняній науці права соціального забезпечення спеціальним
комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем соціального
страхування в Україні.
У результаті проведеного дослідження визначено концептуальні
основи подальшого розвитку правового забезпечення соціального
страхування у праві соціального забезпечення України, сформульовано ряд
наукових положень і висновків, що мають наукову новизну й виносяться на
захист:
Уперше:
– соціальне страхування розглядається як комплексне
правовідношення, яке охоплює соціально-забезпечувальні, фінансові,
організаційно-управлінські відносини, спрямоване на компенсацію
застрахованій особі (іншій визначеній законом особі) упущеного доходу,
здійснення інших виплат, надання соціальних послуг внаслідок настання
страхового випадку та проведення заходів з профілактики страхових
випадків;
– обгрунтовано висновок про те, що, оскільки принципи, в тому числі і
верховенства права, закріплені в законодавстві, то їх реалізація можлива за
умови дотримання принципу законності, який є основоположним принципом
права;
10
– обґрунтовано умовивід, що, оскільки суб’єкти вступають у
правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального
страхування не для настання страхового ризику чи страхового випадку,
визначення об’єкту соціального страхування через поняття «страховий
ризик» та «страховий випадок» суперечить суті правовідносин. Зроблено
висновок про доречність визначення об’єкту соціального страхування через
інтерес, заради якого існують такі правовідносини, а саме – матеріальне
забезпечення і соціальні послуги, а страховий випадок є підставою їх
надання. Доведено, що об’єктом соціального страхування не може бути його
підстава. Запропоновано розглядати об’єкт соціального страхування як
матеріальне забезпечення і соціальні послуги, право на які виникає у
застрахованих осіб (членів їх сімей, інших осіб) у зв’язку з настанням
страхового випадку;
– аргументовано висновок, що здатність мати права і здатність мати
обов’язки у відносинах соціального страхування виникають не
одномоментно, тому слід розмежовувати правоздатність (здатність мати
права) і обов’язкоздатність (здатність мати обов’язки). Встановлено, що
правоздатність фізичної особи настає з моменту народження і триває до
моменту смерті особи, при цьому обсяг правоздатності змінюється протягом
всього життя особи в залежності від того, здатність мати які права є у особи у
певному періоді її життя: право на життя, працю, пенсію за віком, освіту,
безпечне довкілля, страйк тощо. Обов’язкоздатність фізичної особи в часі
співпадає із дієздатністю. Тільки коли є здатність мати обов’язки, особа може
їх виконувати (наприклад, здатність самозайнятої особи сплачувати єдиний
внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування). Обсяг
обов’язкоздатності також змінюється протягом всього життя особи залежно
від того, які обов’язки здатна особа мати в певному періоді свого життя;
– доведено, що датою припинення трудових відносин із особою за
пунктом 7 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України
(відповідно, і датою припинення статусу застрахованої особи в системі
11
загальнообов’язкового державного соціального страхування) є дата набрання
обвинувальним вироком суду законної сили;
– визначено поняття «зловживання правом у соціальному страхуванні»
під яким запропоновано розуміти правомірну поведінку суб’єкта права,
спрямовану на реалізацію права всупереч меті, для якої дане право створене,
для отримання вигод у системі соціального страхування.
Удосконалено:
– визначення соціального ризику у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності під яким запропоновано розуміти законодавчо визначену
обставину, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, внаслідок
якої застрахована особа може тимчасово втратити засоби існування та
потребувати матеріального забезпечення або отримання соціальних послуг, а
також законодавчо визначену обставину, яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання, внаслідок якої застрахована особа, члени її сім’ї або
інша особа здійснила поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та
осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
– теоретико-методологічний підхід до розуміння єдиного методу
правового регулювання як сукупності усіх існуючих прийомів, способів,
засобів, за допомогою яких реалізуються норми права. Зроблено висновок
про те, що соціальне страхування є одним із засобів соціального
забезпечення, а відтак є складовою методу в галузі права соціального
забезпечення;
– позицію, що соціальне страхування є підгалуззю права соціального
забезпечення, яка об’єднує інститути соціального страхування (інститут
пенсійного страхування; інститут страхування у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності; інститут медичного страхування; інститут
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності; інститут страхування
на випадок безробіття). Також виділено в праві соціального забезпечення
підгалузь соціального забезпечення допомогами, інститути соціального
12
обслуговування, соціального забезпечення пільгами, соціального
забезпечення субсидіями;
– розуміння юридичної техніки як методу упорядкування нормативноправових актів. Зроблено висновок, що категорію «законодавча техніка»
можна розглядати в широкому і вузькому розумінні: у широкому розумінні –
викладення тексту норм у нормативно-правових актах, які формують поняття
«законодавство», у вузькому розумінні – викладення тексту норм у законах.
Як юридична, так і законодавча техніка стосуються не тільки найбільш
вдалого викладення норм в нормативно-правових актах, а будь-якого
викладення норм;
– обґрунтування підходу до розуміння понять «соціальний захист» і
«соціальне забезпечення» у статті 46 Конституції України. Встановлено, що у
змісті статті 46 Конституції України поняття «соціальний захист» та
«соціальне забезпечення» тотожні – захист включає право на забезпечення у
випадках, передбачених законом. Визначено, що завдання держави полягає у
забезпеченні захисту особи від негативних наслідків соціальних випадків.
Дістали подальшого розвитку:
– пропозиції щодо прийняття Кодексу соціального забезпечення
України. Запропоновано таку структуру Кодексу соціального забезпечення
України: загальна частина, яка має регулювати питання, притаманні для всієї
галузі: визначення термінів, правоздатність, дієздатність, представництво,
строки, позовна давність, сфера правового регулювання, співвідношення із
міжнародним законодавством, колізії і прогалини у законодавстві, порядок
оскарження рішень; дві книги: соціальне страхування та нестрахове
соціальне забезпечення; прикінцеві та перехідні положення;
– підходи щодо встановлення ознак понять «соціальний ризик» та
«соціальний випадок». Зроблено висновок, що ймовірність та випадковість
настання подій, на випадок яких відбувається соціальне забезпечення, є
соціальними ризиками; фактичне настання подій, на випадок яких
відбувається соціальне забезпечення і в результаті настання яких особа
13
отримує право на соціальне забезпечення, є соціальними випадками.
Підставою набуття права на соціальне забезпечення є соціальний випадок. За
ймовірність і випадковість настання події не передбачено здійснення
соціальних виплат чи надання соціальних послуг;
– підходи до класифікації страхових соціальних ризиків. Останні
поділяються за змістовим наповненням поняття на: непрацездатність
(пенсійний вік, інвалідність, стійка втрата працездатності без встановлення
групи інвалідності, тимчасова втрата працездатності, вагітність, народження
дитини), безробіття, смерть;
– обґрунтовання необхідності визначити в нормативно-правових актах,
які регулюють питання оформлення трудових відносин, обліку та сплати
внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сплати
податку з доходів фізичних осіб, процедуру встановлення фактичних
трудових відносин та обов’язки роботодавця по оформленню документації у
відповідності із встановленими обставинами;
– розуміння понять «шкода» та «збиток». Шкода – реальні наслідки дій
чи бездіяльності особи, що привели до втрат матеріальних, моральних та
неодержання доходів; збиток – грошовий еквівалент шкоди. Життю та
здоров’ю застрахованої особи фізично завдається шкода і фінансово
застрахованій особі завдаються збитки, а відшкодовуються збитки. Причина
виникнення обов’язку здійснювати страхову виплату – заподіяння шкоди,
наслідок виконання обов’язку – відшкодування збитку;
– висновок про те, що судова реформа зменшила обсяг соціального
страхування суддів, пов’язаного з професійною діяльністю судді.
Запропоновано повернути суддям додаткове соціальне страхування та
посилити контроль і відповідальність за оформлення документів для
отримання страхової виплати, також реформувати законодавство,
конкретизувавши на рівні закону, за яких обставин шкода, завдана життю та
здоров’ю судді, вважатиметься шкодою, заподіяною в зв’язку з виконанням
професійних обов’язків та яким документом це має бути підтверджено
14
(наприклад, рішенням (вироком) суду, яким встановлено мотив злочину
щодо судді, пов'язаний з професійною діяльністю);
– визначення страхового випадку за соціальним страхуванням від
нещасних випадків як нещасного випадку на виробництві або професійного
захворювання, з настанням яких у застрахованих осіб (членів їх сімей, інших
осіб) виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги
відповідно до законодавства;
– обґрунтування, що скасування допомоги по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку є неконституційним. При поновленні даного
виду допомоги слід розмежовувати допомогу по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку, яка виплачується застрахованій особі (на
умовах, які були визначені Законом України «Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»,
для чого необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування») та допомогу по
догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка виплачується
особам, не застрахованим в системі загальнообов’язкового державного
соціального страхування;
– пропозиції на законодавчому рівні визначити порядок виправлення
помилок в офіційному перекладі міжнародних договорів (наприклад, за
аналогією із порядком ратифікації договору) та в Законі України, яким
ратифікується міжнародний договір зазначати наступне: «У разі
суперечностей у змісті міжнародного договору та офіційного перекладу
перевага надається оригінальній версії ратифікованого договору»;
– пропозиція переглянути умови договору, укладеного між Україною та
Словацькою Республікою про соціальне забезпечення, та розширити коло
осіб, на яких поширює дію договір, замінивши суб’єкта правовідносин
«громадянин» на «застрахована особа»;
15
– пропозиції внести зміни до Конституції України, Законів України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про збір та
облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про
виконавче провадження», «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов’язкове державне
соціальне страхування», Порядку встановлення медико-соціальними
експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у
відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з
виконанням трудових обов'язків, затвердженого Наказом Міністерства
охорони здоров'я України від 05.06.2012 р. №420, Інструкції про порядок
обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду
України, затвердженій Постановою правління Пенсійного фонду України від
19.12.2003 р. № 21-1.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що
представлені в роботі теоретичні розробки і концептуальні висновки,
спрямовані на усунення окремих прогалин, які існують у науці права
соціального забезпечення, зокрема, в частині соціального страхування.
Наукові доробки можуть бути використані:
а) у науково-дослідній роботі – для подальших загальних і спеціальних
наукових досліджень правового регулювання відносин соціального
забезпечення і, зокрема, соціального страхування;
б) у правотворчій діяльності – в процесі розробки нормативноправових актів, а також внесенні змін та доповнень до чинних;
в) у правозастосовній діяльності – для вдосконалення практики
застосування соціально забезпечувального законодавства, при формуванні
правових позицій та висновків;
г) у навчальному процесі – у навчальних закладах для викладання
курсів «Право соціального забезпечення», «Трудове право», спеціальних
16
курсів, присвячених проблемам права соціального забезпечення; при
підготовці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, практикумів із
зазначених дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в
цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки доповідалися
дисертантом на засіданнях кафедри трудового права та права соціального
забезпечення Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
а також були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних конференціях:
«Кодифікація трудового законодавства та права осіб з інвалідністю:
проблеми та перспективи» (м. Київ, 22–24 листопада 2012 р.); «Тенденції
розвитку науки трудового права та права соціального забезпечення» (м. Київ,
25–26 квітня 2013 р.); «Від громадянського суспільства – до правової
держави» (м. Харків, 26 квітня 2013 р.); «Сучасні тенденції розвитку
національного законодавства» (м. Київ, 16–17 травня 2013 р.); «Актуальні
проблеми трудового права і права соціального забезпечення» (м. Харків, 27–
28 вересня 2013 р.); «Пріоритетні напрямки розвитку правової системи
України» (м. Донецьк, 25–26 жовтня 2013 р.); «Актуальні питання
державотворення в Україні» (м. Київ, 23 травня 2014 р.); «Сучасні проблеми
розвитку державності та напрями їх вирішення через призму правотворчої
діяльності» (м. Харків, 20–21 червня 2014 р.); «Юридична наука : виклики і
сьогодення» (м. Одеса, 8–9 серпня 2014 р.); «Prava a slobody cloveka a obcana
mechanizmus ich implementacie a ochrany roznych oblastiah prava» (Praha, 19–
20 septembra 2014); «Людина і закон: публічно-правовий вимір» (м.
Дніпропетровськ, 7–8 листопада 2014 р.); «Сучасне державотворення та
правотворення: питання теорії та практики» (м. Одеса, 12–13 грудня 2014 р.);
«Теорія і практика сучасної юриспруденції» (м. Київ, 19–20 грудня 2014 р.);
«Актуальні проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні в
умовах сучасних правових реформ» (м. Дніпропетровськ, 21 травня 2015 р.);
«Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 22 травня 2015 р.);
«Prava a slobody cloveka a obcana mechanizmus ich implementacie a ochrany
17
roznych oblastiah prava» (Praha, 27–28 novembra 2015); «Право як ефективний
суспільний регулятор» (м. Львів, 19–20 лютого 2016 р.); «Актуальні питання
та проблеми правового регулювання суспільних відносин»
(м. Дніпропетровськ, 4–5 березня 2016 р.); «Тенденції розвитку науки
трудового права та права соціального забезпечення» (м. Київ, 21–22 квітня
2016 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 травня
2016 р.); «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення :
тенденції та перспективи розвитку» (м. Харків, 5–6 серпня 2016 р.);
«Актуальні питання правової теорії та юридичної практики» (м. Одеса, 12–13
серпня 2016 р.); «Концепція розвитку правової держави в Україні» (м.
Тернопіль, 18 серпня 2016 р.); «Проблеми та стан дотримання захисту прав
людини в Україні» (м. Львів, 19–20 серпня 2016 р.); «Юриспруденція у
формуванні правової держави та громадянського суспільства» (м. Київ, 6
жовтня 2016 р.); «Соціально-економічні та правові підстави вдосконалення
трудового законодавства на сучасному етапі» (м. Хмельницький, 21 жовтня
2016 р.); «Priority a strategie pre rozvoj pravnej vedy vo svete vedy»
(Sladkovicovo, Slovenska republika, 28–29 oktobra 2016).
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції
знайшли відображення у 50 працях, серед них: одна одноосібна монографія,
двадцять дві статті, опубліковані у наукових фахових виданнях України та
наукових періодичних виданнях інших держав, а також двадцять сім тез
доповідей і повідомлень на наукових та науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні на основі комплесного дослідження
правової доктрини та законодавства у сфері соціального страхування
наведено узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що полягає у
визначенні сутності соціального страхування в Україні та особливостей його
правового регулювання в сучасних умовах. У результаті проведеного
дослідження сформулювало ряд наукових висновків, пропозицій та
рекомендацій, зокрема:
1. Соціальне страхування – це комплексне правовідношення, яке
охоплює соціально-забезпечувальні, фінансові, організаційно-управлінські
відносини, спрямоване на компенсацію застрахованій особі (іншій
визначеній законом особі) упущеного доходу, здійснення інших виплат,
надання соціальних послуг внаслідок настання страхового випадку та
проведення заходів з профілактики страхових випадків.
2. Підтримуючи високу оцінку і значення принципу верховенства
права, обгрунтовано, що, оскільки принципи, в тому числі і верховенства
права, закріплені в законодавстві, то реалізація принципів можлива за умови
дотримання принципу законності. Тому принцип законності є
основоположним принципом права. Принцип верховенства права, як і інші
принципи, закріплені в Основному Законі України та інших законах, діють в
сукупності із принципом законності.
3. Соціальне страхування є одним із засобів соціального забезпечення,
а відтак є складовою методу в галузі права соціального забезпечення.
Підтримано позицію, що існує єдиний метод як сукупність усіх
існуючих прийомів, способів, засобів, за допомогою яких реалізуються
норми права. Але, враховуючи специфіку правовідносин кожної галузі права,
серед усіх існуючих складових методу для регулювання правовідносин в
конкретній галузі права формується особливий (спеціальний) набір
373
вищезгаданих складових методу, який характерний для кожної галузі.
Особливість методу полягає в тому, що він умовно стає галузевим через те,
що не всі його складові можуть бути використані для регулювання відносин
певної галузі права. Запропоновано розуміти єдиний метод та метод в галузі
права (спеціальний набір складових єдиного методу для певної галузі права).
4. Право соціального забезпечення має складну структуру, одним із
елементів якої є підгалузь соціального страхування. Склад цієї підгалузі
утворюють наступні інститути: пенсійного страхування; страхування у
зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; медичного страхування;
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на
випадок безробіття.
5. Підтримано позицію про відсутність підстав стверджувати, що до
методу в галузі, де містяться норми матеріального права, не повинен
належати судовий захист, оскільки без можливості шляхом звернення до
суду захистити своє право в будь-якій галузі, де містяться норми
матеріального права, правова норма втрачає одну із своїх ознак –
санкціонованість державою і перестає бути правовою.
Соціальне страхування, як підгалузь права соціального забезпечення,
також містить в своєму складі, крім матеріальних, і процесуальні
правовідносини.
6. Юридичну техніку запропоновано розглядати як метод
упорядкування нормативно-правових актів.
Категорію «законодавча техніка» можна розглядати в широкому і
вузькому розумінні: у широкому розумінні – викладення тексту норм у
нормативно-правових актах, які формують поняття «законодавство», у
вузькому розумінні – викладення тексту норм у законах. Як юридична, так і
законодавча техніка стосуються не тільки найбільш вдалого викладення норм
в нормативно-правових актах, а будь-якого викладення норм. Адже навіть
невдале викладення норм здійснювалося за допомогою певних засобів і тут
374
можна вести мову не стільки про недоліки техніки, скільки про
професіоналізм працівника, який цю техніку застосовував.
7. Доведено, що у змісті Конституції України поняття «соціальний
захист» та «соціальне забезпечення» тотожні – захист включає право на
забезпечення у випадках, передбачених законом. Включення інших понять до
складу соціального захисту у статті 46 Конституції України не передбачено,
тому відсутні підстави стверджувати, що у статті 46 Конституції України
соціальне забезпечення не являється єдиною складовою соціального захисту.
Завдання держави полягає у забезпеченні захисту особи від негативних
наслідків соціальних випадків.
8. Запропоновано прийняти Кодекс соціального забезпечення України.
Структура Кодексу соціального забезпечення України повинна містити
загальну частину, яка має регулювати питання, притаманні для всієї галузі:
визначення термінів, правоздатність, дієздатність, представництво, строки,
позовна давність, сфера правового регулювання, співвідношення із
міжнародним законодавством, колізії і прогалини у законодавстві, порядок
оскарження рішень; дві книги: соціальне страхування та нестрахове
соціальне забезпечення; прикінцеві та перехідні положення. Обидві книги в
своїх загальних частинах мають містити визначення термінів, принципи,
права та обов’язки учасників правовідносин, формування джерел
фінансування забезпечення, контроль та нагляд. Особлива частина кожної
книги має бути поділена на розділи, в першій книзі кожен розділ – інститут
страхування відповідно до видів страхування, в другій книзі розділи повинні
відповідати підгалузі соціального забезпечення допомогами (розділ має бути
поділений на підрозділи відповідно до інститутів даної підгалузі – допомоги
сім’ям з дітьми, допомоги малозабезпеченим особам, допомоги особам, які
не мають права на пенсію, допомога по догляду, допомога на поховання),
інституту соціального обслуговування, інституту соціального забезпечення
пільгами, інституту соціального забезпечення субсидіями.
375
9. Ймовірність та випадковість настання подій, на випадок яких
відбувається соціальне забезпечення, є соціальними ризиками; фактичне
настання подій, на випадок яких відбувається соціальне забезпечення і в
результаті настання яких особа отримує право на соціальне забезпечення, є
соціальними випадками.
Підставою набуття права на соціальне забезпечення є соціальний
випадок. За ймовірність і випадковість настання події не передбачено
здійснення соціальних виплат чи надання соціальних послуг.
10. Страхові соціальні ризики за змістовим наповненням поняття
запропоновано класифікувати на: непрацездатність (пенсійний вік,
інвалідність, стійка втрата працездатності без встановлення групи
інвалідності, тимчасова втрата працездатності, вагітність, народження
дитини), безробіття, смерть.
11. Встановлено невідповідність правової категорії «страховий ризик»
категорії права «страховий ризик» та запропоновано надати обставинам
(юридичним фактам, подіям), які в законодавстві визначають як соціальні
ризики таких ознак ризику, як ймовірність та випадковість настання, та
внести відповідні зміни до законодавства.
12. Проведена думка, що здатність мати права і здатність мати
обов’язки виникають не одномоментно, тому слід розмежовувати
правоздатність (здатність мати права) і обов’язкоздатність (здатність мати
обов’язки).
Правоздатність фізичної особи настає з моменту народження і триває
до моменту смерті особи, при цьому обсяг правоздатності змінюється
протягом всього життя особи в залежності від того, здатність мати які права є
у особи у певному періоді її життя: право на життя, працю, пенсію за віком,
освіту, безпечне довкілля, страйк тощо. Обов’язкоздатність фізичної особи в
часі співпадає із дієздатністю. Тільки коли є здатність мати обов’язки, особа
може їх виконувати (наприклад, здатність самозайнятої особи сплачувати
єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування).
376
Обсяг обов’язкоздатності також змінюється протягом всього життя особи
залежно від того, які обов’язки здатна особа мати в певному періоді свого
життя.
13. Обґрунтовано необхідність визначити в нормативно-правових
актах, які регулюють питання оформлення трудових відносин, обліку та
сплати внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування,
сплати податку з доходів фізичних осіб, процедуру встановлення фактичних
трудових відносин та обов’язки роботодавця по оформленню документації у
відповідності із встановленими обставинами.
14. Встановлено, що судова реформа зменшила обсяг соціального
страхування суддів, пов’язаного з професійною діяльністю судді.
Запропоновано повернути суддям додаткове соціальне страхування та
посилити контроль і відповідальність за оформлення документів для
отримання страхової виплати, також реформувати законодавство,
конкретизувавши на рівні закону, за яких обставин шкода, завдана життю та
здоров’ю судді, вважатиметься шкодою, заподіяною в зв’язку з виконанням
професійних обов’язків та яким документом це має бути підтверджено
(наприклад, рішенням (вироком) суду, яким встановлено мотив злочину
щодо судді, пов'язаний з професійною діяльністю).
15. Обґрунтовано тезу про те, що, оскільки суб’єкти вступають у
правовідносини із загальнообов’язкового державного соціального
страхування не для настання страхового ризику чи страхового випадку,
визначення об’єкту соціального страхування через поняття «страховий
ризик» та «страховий випадок» суперечить суті правовідносин. Доречно
об’єкт визначити через інтерес, заради якого існують такі правовідносини, а
саме – матеріальне забезпечення і соціальні послуги, а страховий випадок є
підставою їх надання. Об’єктом соціального страхування не може бути його
підстава. Запропоновано розглядати об’єкт соціального страхування як
матеріальне забезпечення і соціальні послуги, право на які виникає у
377
застрахованих осіб (членів їх сімей, інших осіб) у зв’язку з настанням
страхового випадку.
16. Шкода – реальні наслідки дій чи бездіяльності особи, що привели
до втрат матеріальних, моральних та неодержання доходів; збиток –
грошовий еквівалент шкоди. Життю та здоров’ю застрахованої особи
фізично завдається шкода і фінансово застрахованій особі завдаються збитки,
а відшкодовуються збитки. Причина виникнення обов’язку здійснювати
страхову виплату – заподіяння шкоди, наслідок виконання обов’язку –
відшкодування збитку.
17. Оскільки переважна більшість застрахованих осіб є найманими
працівниками, інтереси яких у відносинах соціального партнерства
представляє Спільний представницький орган репрезентативних
всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні для ведення
колективних переговорів та соціального діалогу на національному рівні,
запропоновано делегувати вищезгаданому органу повноваження
представляти і інтереси застрахованих осіб у відносинах із державою та
роботодавцями. Аналогічно представником роботодавців з відповідними
повноваженнями може виступати Спільний представницький орган сторони
роботодавців на національному рівні, представником держави – Кабінет
Міністрів України.
18. Доведена позиція, що ігнорування особою нормативно визначених
процедурних відносин не повинно давати можливість реалізувати право
через процесуальні відносини в судовому порядку, що не буде суперечити
конституційному праву особи будь-якими не забороненими законом
засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань. Адже при відсутності порушень і протиправних посягань відсутній
предмет спору, а відтак і підстави задовольняти позов.
19. Обґрунтовано, що скасування допомоги по догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку є неконституційним. При поновленні даного
виду допомоги слід розмежовувати допомогу по догляду за дитиною до
378
досягнення нею трирічного віку, яка виплачується застрахованій особі (на
умовах, які були визначені Законом України «Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»,
для чого необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування») та допомогу по
догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яка виплачується
особам, не застрахованим в системі загальнообов’язкового державного
соціального страхування.
20. Під відповідальністю запропоновано розуміти додаткові негативні
для порушника/злочинця наслідки, пов’язані із невиконанням ним свого
обов’язку. Відповідальність настає не тоді, коли особу примусили виконати
свій обов’язок, а тоді, коли особа зазнає додаткових (поряд із виконанням
обов’язку) витрат, утисків, обмежень, заборон, виключно через порушення
обов’язку (неустойки, компенсації, відсотки, позбавлення права займати
певні посади чи займатися певною діяльністю тощо). Виконання обов’язку в
примусовому порядку містить прояв санкції держави та не є
відповідальністю, а є недобровільним виконанням обов’язку.
21. Визначено зловживання правом у соціальному страхуванні як
правомірну поведінку суб’єкта права, спрямовану на реалізацію права
всупереч меті, для якої дане право створене, для отримання вигод у системі
соціального страхування.
22. Дослідивши правові доктрини, законодавство, судову практику в
сфері соціального страхування запропоновано удосконалити законодавство
шляхом внесення таких змін:
– у Конституції України частину першу статті 61 доповнити реченням:
«При цьому, наявність обов’язку здійснення компенсаційної виплати не
враховується при визначенні видів відповідальності, до яких притягується
особа»;
379
– у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» доповнити абзац перший частини першої статті 11 після слів
«виконують роботи» словами «(надають оплатні послуги)»;
– у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування» частину п’яту статті 8
доповнити четвертим абзацем наступного змісту: «У разі, коли база
нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної
плати внаслідок прогулу працівника, ставка єдиного внеску, встановлена
цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від
її розміру»;
– у Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність»:
1) перше речення частини третьої статті 37 доповнити наступним
словосполученням «з врахуванням всіх заробітних плат, напрацьованих на
наукових (науково-педагогічних) посадах за період, коли за основним місцем
роботи особа працювала на науковій (науково-педагогічній) посаді»;
2) в другому реченні частини третьої статті 37 словосполучення «за
основним місцем роботи» виключити;
– у Законі України «Про виконавче провадження» частину першу статті
12 доповнити пунктом 11
наступного змісту: «Вимоги органу доходів і зборів
про сплату недоїмки та рішення про нарахування пені та/або застосування
штрафів без застосування граничного строку звернення»;
– у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття» пункт шостий частини першої статті 1
викласти у наступній редакції: «Об'єкт страхування на випадок безробіття –
матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги
передбачені статтею 7 цього Закону, право на які виникає у застрахованої
особи (члена її сім'ї, іншої особи), у зв’язку з настанням страхового
випадку»;
– у Законі України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування»:
380
1) пункт шостий частини першої статті 1 викласти у наступній редакції:
«Об’єкт соціального страхування – матеріальне забезпечення і соціальні
послуги, право на які виникає у застрахованих осіб (членів їх сімей, інших
осіб) у зв’язку з настанням страхового випадку»;
2) у пункті десятому частини першої статті 1 визначення терміну
страхового випадку за соціальним страхуванням від нещасних випадків
викласти в такій редакції: «Нещасний випадок на виробництві або
професійне захворювання, з настанням яких у застрахованих осіб (членів їх
сімей, інших осіб) виникає право на матеріальне забезпечення та соціальні
послуги відповідно до цього Закону»;
3) у пункті тринадцятому частини першої статті 1 визначення терміну
страхового ризику за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності викласти в такій редакції: «Обставина згідно з цим
Законом, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, внаслідок
якої застрахована особа може тимчасово втратити засоби існування та
потребувати матеріального забезпечення або отримання соціальних послуг, а
також обставина згідно з цим Законом, яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання, внаслідок якої застрахована особа, члени її сім’ї або
інша особа здійснила поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та
осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві)»;
4) частину першу статті 10 доповнити абзацем дев’ятим такого змісту:
«Отримати право вимоги (суброгацію) від застрахованої особи після
здійснення Фондом страхової виплати у разі, якщо заподіювач збитків завдав
шкоди застрахованій особі: а) при вчиненні умисного злочину;
б) перебуваючи у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння;
в) не вжив заходів, передбачених підпунктом «г» пункту 2.10 Правил
дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від
10.10.2001 р. №1306, що привело до погіршення стану здоров’я чи смерті
застрахованої особи»;
5) пункт шостий частини першої статті 23 виключити;
381
6) назву статті 20 викласти в такій редакції: «Види матеріального
забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв'язку з тимчасовою
втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та смертю»;
7) внести відповідні зміни до інших положень, які стосуються виплат,
зумовлених народженням (на умовах, які були визначені Законом України
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими
народженням та похованням») та смертю;
8) пункт перший частини першої статті 46 виключити;
9) частину п’яту статті 48 доповнити наступним: «…а за відсутності
таких – у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України». Також
запропоновано розробити відповідний порядок на основі Постанови Кабінету
Міністрів України «Про порядок переведення пенсій громадян, які виїхали на
постійне проживання до інших країн» від 6 квітня 1993 року №258;
– у Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями
ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам,
яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових
обов'язків, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України
від 05.06.2012 р. №420 пункт.2.9 викласти в такій редакції: «2.9. Потерпілому
на виробництві, який уперше звернувся до МСЕК, відсотки втрати
професійної працездатності встановлюються з дня настання нещасного
випадку або дня встановлення лікарською комісією професійного
захворювання, незалежно від дати надходження документів до МСЕК та дати
встановлення факту виникнення професійного захворювання або трудового
каліцтва».
– у Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та
застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування до Пенсійного фонду України, затвердженій Постановою
правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 пункт 15.2.
викласти в такій редакції: «Працівник відділу надходження доходів на
382
підставі даних персоніфікованого обліку про періоди, за які застрахована
особа бажає здійснити доплату, складає повідомлення-розрахунок згідно з
додатком 29 цієї Інструкції. При цьому загальна сума внеску за відповідний
місяць, враховуючи доплату, не повинна бути меншою, ніж мінімальний
страховий внесок за даний період»; у додатку № 28 до пункту 15.1 Інструкції
слова «у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок» виключити.
В трудовому законодавстві запропоновано:
– словосполучення «час вимушеного прогулу» замінити на «час
незаконного обмеження трудових прав»;
– використовувати словосполучення «компенсація упущеної заробітної
плати», коли мова йде про оплату за час незаконного обмеження трудових
прав;
– передбачити перенесення або продовження творчої відпустки,
відпустки у зв’язку із навчанням та відпустки без збереження заробітної
плати в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у
встановленому порядку.
Відстоюється позиція на законодавчому рівні визначити порядок
виправлення помилок в офіційному перекладі міжнародних договорів
(наприклад, за аналогією із порядком ратифікації договору) та в Законі
України, яким ратифікується міжнародний договір зазначати наступне: «У
разі суперечностей у змісті міжнародного договору та офіційного перекладу
перевага надається оригінальній версії ратифікованого договору».
Доведено необхідність переглянути умови договору, укладеного між
Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення, та
розширити коло осіб, на яких поширює дію договір, замінивши суб’єкта
правовідносин «громадянин» на «застрахована особа».