Лазюк Сергій Володимирович. Правове регулювання державного мита в Україні

Короткий опис

Лазюк Сергій Володимирович. Правове регулювання державного мита в Україні.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.07, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2014.- 195 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

ЛАЗЮК СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 347.73

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ДЕРЖАВНОГО МИТА В УКРАЇНІ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кучерявенко Микола Петрович, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНЕ МИТО ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ 11
1.1. Правове регулювання загальнообов‘язкових платежів, які формують публічні доходи 11
1.2. Трансформація підходів щодо правової природи державного мита 35
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 76

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВА ПРИРОДА ДЕРЖАВНОГО МИТА ТА ПОХІДНИХ ВІД НЬОГО ПЛАТЕЖІВ 82
2.1. Правове регулювання справляння державного мита 82
2.2. Судовий збір як різновид державного мита 108
2.3. Співвідношення державного мита, судового збору та судових витрат 140

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 163

ВИСНОВКИ 172

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 176

ВСТУП

Актуальність теми. Важливість належного правового регулювання різноманітних суспільних відносин складно переоцінити. Одним із першочергових завдань держави є забезпечення певного рівня досконалості й збалансованості в регулюванні відносин з приводу оподаткування, як умови розвитку добробуту населення, міцного економічного підґрунтя для реалізації різноманітних державних програм соціального, економічного, екологічного й інших напрямів. Правове регулювання відносин оподаткування має відповідати сучасним економіко-політичним реаліям, у яких перебуває Україна на поточному етапі свого розвитку. З цих позицій своєчасність проведення ґрунтовного теоретичного аналізу складних питань, що виникають з приводу формування державних доходів, не викликає сумнівів.
Наповнення публічних грошових фондів (державного й місцевих бюджетів, позабюджетних державних фондів) здійснюється за рахунок декількох різновидів загальнообов’язкових платежів, серед яких, безумовно, важливе місце займають, безумовно, податки і збори. Окремі аспекти їх вивчення висвітлювались в науковій літературі. Разом із тим, вагома складова, якою є державне мито, залишається глибоко не вивченою, оскільки, комплексного дослідження цієї правової категорії в Україні не проводилось. Крім того, трансформація українського законодавства, що активно відбувається в останніми роками, призвела не тільки до появи кодифікованого нормативного акта, яким регулюється преважна кількість питань стосовно оподаткування, а й до зміни місця державного мита в системі джерел поповнення публічних грошових фондів коштів, кардинального оновлення правового механізму державного мита та виокремлення з його складу самостійного платежу – судового збору. Такі концептуальні зміни зумовлюють необхідність комплексного теоретико-практичного вивчення окреслених вище питань та підтверджують актуальність даної дисертації.
Теоретичною базою нашого дослідження стали наукові здобутки вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі податкового права. Так, складно уявити аналіз практично будь-якого питання без звернення до фундаментальних праць К. Рау, Ф. Нітті, І. Озерова, Д. Львова, В. Лебєдєва, О. Ісаєва, І. Тарасова та ін. Теоретичну основу роботи склали дослідження фахівців у галузі теорії права: С. С. Алєксєєва, С. Н. Братуся, В. М. Горшеньова, П. М. Рабіновича, Р. Й. Халфіної, Г. Ф. Шершенєвича. Значний внесок у розвиток теорії і практики оподаткування зробили вчені-юристи радянського періоду: В. В. Безчеревних, М. І. Пискотін, Ю. А. Ровинський, С. Д. Ципкін. Перекнливими і такими, що відповідають вимогам часу є наукові праці сучасних дослідників: Л. К. Воронової, О. Ю. Грачової, О. О. Головашевича, О. М. Горбунової, М. В. Карасьової, О. М. Козиріна, І. Є. Криницького, Н. А. Куфакової, М. П. Кучеря¬венка, Н. А. Маринівої, О. М. Мінаєвої, Г. В. Петрової, С. Г. Пепеляєва, Н. Ю. Пришви, Ю. М. Старилова, Г. П. Толстопятенка, Н. І. Хімічевої та ін.
Було б некоректно запевняти у цілковитій відсутності наукових досліджень, які стосуються державного мита. Проте в них або висвітлюються окремі аспекти його сплати, або вони є застарілими, оскільки здійснювались із застосуванням нечинного вже законодавства. До найбільш змістовних і таких, що не втратили наукового значення, належать роботи з питань правового регулювання мита та державного мита В. О. Вишневецької, К. В. Бережної, В. К. Ковальського, О. О. Крестьянінова, А. В. Мазура, А. П. Мицак, але вони переважно стосуються мита і лише побічно торкаються питань справляння державного мита. Таким чином, необхідним і своєчасним убачається: узагальнити накопичений теоретичний і практичний матеріал, обґрунтувати на цій основі теоретичні висновки, окреслити шляхи вирішення проблем, прийнятих до вивчення, надати практичні рекомендації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відповідно до комплексних цільових програм «Права людини та проблеми організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в умовах становлення громадянського суспільства» (номер державної реєстрації № 0106U002285) та «Проблеми правового забезпечення справляння податків та зборів в Україні» (номер державної реєстрації № 0111U000965).
Тема дисертації «Правове регулювання державного мита в Україні» затверджена на засіданні вченої ради Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (протокол № 6 від 11.12.2007 р.).
Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає у визначенні правової природи, ролі та значення державного мита, з’ясуванні особливостей елементів правового механізму даного платежу, розробці рекомендацій щодо можливого вдосконалення правового регулювання відносин з приводу сплати та адміністрування державного мита.
Відповідно до поставленої мети окреслено як такі, що потребують вирішення, основні завдання:
− охарактеризувати суть, структуру та ознаки системи загальнообов’язкових платежів, які формують бюджетні доходи України, та визначити місце в ній державного мита;
− розкрити правову природу державного мита;
− з’ясувати й узагальнити закономірності розвитку правового регулювання державного мита;
− визначити співвідношення державного мита та судового збору;
− встановити підстави, які породжують обов’язок зі сплати державного мита;
− визначити підстави, які породжують обов’язок зі сплати судового збору;
− виявити особливості застосування та специфіку різних методик обчислення суми судового збору та особливості правового статусу суб’єктів відносин, пов’язаних із реалізацією судочинства;
− розкрити сутність основних та додаткових елементів правових механізмів державного мита та судового збору, проаналізувати недоліки їх закріплення в чинному законодавстві України;
− з’ясувати особливості та проблеми визначення державного мита й судового збору по окремим категоріям зобов‘язаних суб‘єктів;
− визначити правові наслідки неправильного обчислення державного мита й судового збору;
− розробити пропозиції щодо можливого вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює відносини з приводу справляння державного мита та судового збору.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з обчисленням та сплатою державного мита.
Предметом дослідження є правове регулювання державного мита в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становить сукупність загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. Серед них основним є діалектичний метод, який застосовано для вивчення державного мита як суспільно-правового явища й розкриття його сутності (підрозділи 1.1, 1.2). Завдяки використанню методу системно-структурного аналізу було сформульовано підстави аналізу елементів правових механізмів державного мита та судового збору, що дозволило з’ясувати характер системних зв’язків між ними (підрозділи 2.1, 2.2). Метод порівняльно-правового аналізу сприяв дослідженню чинного українського законодавства, а також деяких зарубіжних країн, яким врегульовано порядок формування державних доходів (підрозділи 1.1, 1.2, 2.3). Історико-правовий метод дозволив розглянути та дослідити розвиток правового регулювання державного мита в динаміці, сформулювати певні прогнози (підрозділ 1.2).
Наукова новизна роботи визначається тим, що дисертація є однією з перших в Україні комплексних наукових робіт, у якій розкрито проблеми правового регулювання державного мита. Найбільшою мірою наукова новизна відбита у таких положеннях:
уперше:
− державне мито позіціонується як платіж, що через наявність специфічних ознак не належить ні до категорії податків, ні до категорії зборів, ні до категорії загальнообов’язкових страхових платежів, а включається до категорії плат;
− доведено доцільність виокремлення зі складу державного мита судового збору як самостійного платежу, основною метою якого є формування фінансових ресурсів для забезпечення діяльності судів різних ланок та здійснення ними правосуддя;
− виокремлено унікальну ознаку судового збору, яка полягає у спеціальному механізмі розподілу його суми між декількома суб’єктами при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів і об’єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних справ. Такий механізм передбачає визначення однієї загальної бази, з якої обчислюється належна до сплати сума судового збору, загальної ставки в рамках одного судового процесу, та пропорційної кількості платників, що свідчить про існування не класичного, а трансформованого, гібридного правового механізму судового збору;
удосконалено:
− підхід до особливої природи об’єкта державного мита як комплексного елемента правового механізму даного платежу, що включає різнопланові операції та дії, однією з передумов здійснення яких є сплата державного мита;
− обґрунтування неможливості застосування конструкції «отримання спеціальної вигоди» при характеристиці судового збору через те, що у разі доведення своєї правоти позивачем, який сплатив судовий збір, частіше за все обов’язок з його відшкодування покладається на другу сторону судового процесу, тобто йдеться про перекладання тягаря зі сплати судового збору, а не про отримання спеціальної вигоди;
− підхід стосовно механізму розподілу обов’язку зі сплати судового збору між учасниками судового процесу, що обумовлюється фіксованим розміром позовних вимог, який розподіляється пропорційно між сторонами процесу, чим і характеризується несхожість сплати даного платежу при поданні позовних заяв із сплатою державного мита;
набули подальшого розвитку:
− концепція доцільності трансформації правового механізму державного мита як комплексного складного платежу, що передбачає подальшу спеціалізацію його сплати та виділення окремого нотаріального збору, який необхідно справляти з низки операцій, пов’язаних із провадженням нотаріальних дій;
− пропозиція внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» з метою уніфікації процедур застосування ставок даного платежу та запровадження їх класифікації не тільки за критерієм об’єкта справляння державного мита, а й за критерієм виду ставки (фіксована, процентна до об’єкта, процентна до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо);
− методика аналізу загальнообов’язкових платежів податкового характеру через призму взаємозв’язку платника та об’єкта відповідного платежу, що дозволяє встановити рівень ефективності наповнення публічних грошових фондів залежно від статусу платника та специфіки операції, що є об’єктом такого платежу;
− пропозиція внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» шляхом виключення зі способів сплати державного мита можливості використання митних марок через відсутність належного нормативно закріпленого механізму їх застосування.
Практичне значення отриманих результатів зумовлюється актуальністю і новизною висвітлених у дисертації проблем, пропозиціями щодо їх розв’язання, а також обґрунтуванням автором своєї позиції з низки спірних питань обчислення та сплати державного мита та судового збору.
Теоретична значимість результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані:
− у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки положень щодо регулювання державного мита та окремих елементів правового механізму даного платежу;
− у сфері правотворчості – при підготовці і розробці змін до чинного законодавства України з метою усунення його недоліків;
− у правозастосовній діяльності – для удосконалення практичної діяльності державних органів, що здійснюють контроль за сплатою державного мита та судового збору;
− у навчальному процесі – при підготовці навчальних, робочих програм, методичних рекомендацій, навчально-методичних посібників із дисциплін «Фінансове право» та «Податкове право».
Апробація результатів дисертації. Дисертаційна робота виконана і обговорена на кафедрі фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Окремі положення і висновки дослідження, практичні рекомендації, що випливають із роботи та пов’язані з вдосконаленням податкового законодавства України, викладені дисертантом у доповідях на наукових і науково-практичних конференціях: «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (8-9 лютого 2007 р., м. Львів), «Проблеми гармонізації вітчизняного законодавства з правом Європейського Союзу» (15-16 травня 2007 р., м. Харків), «Проблеми правового забезпечення економічної політики держави на сучасному етапі» (11 грудня 2009 року, м. Харків), «Проблеми державно-правового розвитку в умовах європейської інтеграції і глобалізації» (16 травня 2008 р., м. Харків), «Актуальні проблеми юридичної науки очима молодих вчених» (24 лютого 2012 р., м. Донецьк).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в десяти одноосібних авторських публікаціях, п’ять з яких – статті у фахових наукових виданнях, а п’ять – тези доповідей, що опубліковані за результатами науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні правової природи, ролі та значення державного мита, з’ясуванні особливостей елементів правового механізму даного платежу, розробці рекомендацій щодо можливого вдосконалення правового регулювання відносин з приводу сплати та адміністрування державного мита. Найсуттєвіші результати дослідження, конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання державного мита та похідних від нього платежів узагальнено у висновках:
1. Митні платежі не можна відносити до податків, оскільки вони є окремими обов’язковими платежами податкового характеру. Податки, по-перше, відрізняються від мита та зборів за метою: мета податків – задоволення потреб держави, а мета митних платежів і зборів – задоволення визначених потреб або витрат установ. По-друге, податки відрізняються від мита та зборів за обставинами: податки являють собою безумовні платежі, а мита і збори сплачуються у зв’язку з послугою, яка надається платнику державною установою, що реалізує державно-владні повноваження. Неподаткові доходи відрізняються від податків процедурою встановлення та введення. Податки та збори запроваджуються виключно нормами Податкового кодексу України.
2. При справлянні мита майновий стан платника слід брати до уваги лише у виключних випадках. Крім того, мито, як плата за придбані права та послуги, не є періодичним внеском, а сплачується кожен раз саме тоді, коли виникає потреба в отриманні платних послуг чи коли набуваються права, за які сплачується мито.
3. З прийняттям Податкового кодексу України суттєво змінено підхід законодавця до державного мита. До цього часу державне мито належало до категорії загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів), а зараз воно не міститься ані в переліку загальнодержавних, ані в переліку місцевих податків і зборів. Тобто норми податкового законодавства вже не застосовуються до відносин з приводу сплати державного мита.
4. Особливий підхід до розуміння державного мита існував у часи Київської Русі, коли серед інших джерел доходів київського князя були мито та судові сплати і штрафи. Мито бралося на перевозах, на ринках, на мостах, у корчмах. Цей вид надходжень існував не тільки на території Київської Русі, а й у країнах Західної Європи. Доволі складна конструкція, що одночасно поєднує фінансово-правові та кримінально-правові аспекти, існувала у Давній Русі. Мова йде про «віру» (Wehre), яка стягувалася тільки за вбивство і об’єднувала всі три частини штрафу – плату князю, потерпілим та суддям. Сума віри варіювалася від 5 до 80 гривень і залежала від соціального стану потерпілого.
5. Державне мито як джерело державного доходу характеризується зручністю стягнення, порівняно меншою обтяжливістю, дешевизною адміністрування й здійснення контролю по його сплаті.
6. Один з різновидів мит, що стягувалися в XIX столітті, мав подвійний характер: канцелярські мита стягувалися за написання кріпосних актів у розмірі трьох рублів за кожний акт і фактично були платою за внесення здійснених угод в актові реєстри або кріпацькі книги урядовими закладами з метою формального засвідчення угоди й часу їх здійснення. Коли це відбувалося з ініціативи приватних осіб, то канцелярські мита носили характер мит у повному значенні цього слова. Коли ж акти відбувалися відповідно до вимог закону, то канцелярські мита, що стягувалися, носили характер, скоріше, додаткового податку ніж мита. Таким чином, характер платежу визначався джерелом ініціативи, або ж підставою для виникнення обов’язку по сплаті мита. У свою чергу, звільнення від канцелярських мит мали приватний характер.
7. У період XVIII-XIX ст. правове регулювання сплати судового мита на території України дещо відрізнялось від європейських країн. Цей платіж сплачувався неоднаково, що залежало від географічного положення. На території, що належала Росії, усі види судового мита були об’єднані. Кошти від цього виду мита надходили до судових органів, частина з яких йшла на відшкодування судових витрат, а залишок – у державну скарбницю. Вагомими змінами у регулюванні судового мита у XVIII ст. можна назвати зміну бази даного платежу. Якщо раніше судове мито стягувалось з особи за будь-яке звернення до суду, то після проведених реформ даний платіж вже стягується залежно від виду звернення – прохання, позов, апеляція, умовно кажучи, такими митами обкладались документи, які подавались до суду.
8. Якщо об’єктом державного мита є надання послуг державними установами, то мита склалися як збори за дозвіл на пересування товарів територією певної країни при зовнішній торгівлі, ввозі, вивозі, транзиті.
9. Державне мито одержало своє законодавче закріплення на території України та Росії тільки в середині ХХ століття. Причому споконвічно дохід бюджету від державного мита був досить незначний. Воно надходило в місцевий бюджет і лише частково покривало видатки на утримання установ, що провадили дії, які підлягали оплаті державним митом. Державні й суспільні установи оплачували митом дії суду (по цивільних справах), арбітражу й нотаріату. Громадяни оплачували митом дії судових органів по цивільних позовах (у першій інстанції й касації); нотаріальні дії по посвідченню договорів, доручень, заповітів, засвідченню вірності копій і виписок з документів, посвідченню дійсності підписів і т.д.; дії установ по запису актів громадянського стану (метричні виписки, записи шлюбів і розлучень), реєстрації актів про зміну імені й прізвища й по прописці паспортів; видачу реєстраційних посвідчень на кустарні й ремісничі промисли, видачу дозволів на право полювання.
10. Державне мито відноситься до платежів із змішаним платником. Таким чином, платниками державного мита можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Воно справляється за вчинення в інтересах цих осіб дій та за видачу їм документів, що мають юридичне значення.
11. Об’єкт державного мита багаторазово коригувався та змінювався законодавцем, наприклад, державне мито сплачувалось за подачу позовних заяв, натомість зараз сплачується судовий збір. Також державне мито до 2011 року сплачувалось за поданням до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи.
12. Державне мито, що сплачувалось за проведення аукціону, із запровадженням у 1999 році інституту «тендеру», сплачується за проведення «прилюдних торгів об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України». При цьому змінений законодавцем об’єкт державного мита «аукціон» на нібито новий, виражений поняттям «прилюдні торги», передбачає проведення як аукціону, та і тендеру, оскільки зазначене поняття є родовим.