Магійович Руслана Іванівна. Економічна ефективність виробництва винограду

Короткий опис

Магійович Руслана Іванівна. Економічна ефективність виробництва винограду: дис... канд. екон. наук: 08.07.02 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" УААН. - К., 2004

Магійович Р.І. Економічна ефективність виробництва винограду. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 економіка сільського господарства і АПК. Львівський державний аграрний університет, Львів, 2004.
Дисертацію присвячено питанням функціонування виноградарства в період адаптації економіки до ринкового середовища та підвищення його економічної ефективності. Проведено аналіз виробництва винограду та сортовий склад насаджень у сільськогосподарських формуваннях Закарпатської області. Окреслено окремі аспекти організаційно-економічних взаємовідносин у виноградарсько-виноробному підкомплексі.
Обґрунтовані перспективи розвитку галузі з урахуванням особливостей регіону у формуванні попиту та пропозиції на продукцію, зокрема: поділ території Закарпаття на три кліматичні зони; низька землезабезпеченість жителів; надлишок трудових ресурсів; прикордонне розміщення області, сприятливе для розвитку галузі та її розширення, розвитку зовнішнього ринку і туристичного бізнесу. Проведено розрахунки щодо підвищення економічної ефективності виробництва винограду в сільськогосподарських підприємствах регіону. Запропоновано методику встановлення взаємовигідних цін на виноград. Опрацьовано методику ведення маркетингової діяльності у виноградарсько-виноробному підкомплексі, розглянуто державну і регіональну політику щодо підтримки галузі.

Проведене дисертаційне дослідження дозволило виробити науково обґрунтовані положення щодо вдосконалення методики, напрямів, організації, регулювання та покращання економічного стану виноградарства, сформулювати низку принципових висновків і пропозицій щодо ефективного ведення галузі агропромислового комплексу на основі концептуальних вдосконалень та отримання практичних результатів. Основні з них полягають у наступному:

Виноградарство є однією з традиційних галузей сільського господарства Закарпаття і важливим джерелом доходів населення. Належний розвиток промислового виноградарства здатний забезпечити господарствам, з одного боку, прибутковість виробництва, а з другого ефективне використання схилових земельних ділянок та робочої сили. Останнє пов’язане з тим, що галузь дуже трудомістка і тому частково забезпечує вирішення проблеми трудової зайнятості місцевого населення.
Розвитку виноградарства в Закарпатській області сприяють природні умови, а також традиції місцевого населення (температурний режим, малопридатні для вирощування інших сільськогосподарських культур землі, виробничі навички населення тощо). Найсприятливішими для розміщення виноградників є п’ять районів області: Берегівський, Виноградівський, Іршавський, Мукачівський та Ужгородський, в яких на даний час зосереджена найбільша частка спеціалізованих сільськогосподарських підприємств і розміщені виноградопереробні підприємства.
Мінімальна норма споживання плодів, ягід та винограду на душу населення становить 61,3 кг/рік. Споживання винограду і продукції його переробки збільшилося в розрахунку на душу населення Закарпаття з 11 кг у 1995 р. до 21 кг у 2002 р., або в 1,9 раза, тобто виробництво винограду на одну особу в регіоні за останні роки має тенденцію до зростання. Хоча порівняно з 1990 р. воно скоротилося на 8,1%, з 2000 р. на 37,9%.
Виробництво винограду у більшості сільськогосподарських підприємств збиткове. Головними причинами неприбутковості є не тільки зовнішні чинники, зумовлені загальним станом економіки, а саме диспаритетом цін, неплатежами, відсутністю дешевих кредитів, податковим тиском на переробні підприємства, але й внутрішньогосподарські скорочення площ, зниження урожайності, високі витрати виробництва. Причиною зменшення урожайності винограду, крім впливу ґрунтово-кліматичних умов, є недостатнє внесення мінеральних та органічних добрив, використання препаратів для боротьби зі шкідниками і хворобами, відсутність ефективних засобів захисту рослин, низький рівень інтенсивності ведення галузі, далекий від оптимального сортовий склад виноградників, тип насаджень, їх щільність та вік, труднощі і перебої в постачанні паливно-мастильних матеріалів, незадовільне технічне забезпечення.
За даними останнього перепису 1998 р., у складі виноградних насаджень у сільськогосподарських підприємствах Закарпатської області низькоякісні ізабельні сорти як технічного, так і столового напрямків займають 70,0%. На європейські сорти припадає 28,7% виноградних насаджень, з яких 5,1% столові, 14,5% винні, 9,1% столово-винні. Серед усіх насаджень гібриди займають 1,3%. Виноградники, які щеплені на філоксеростійких підщепах, займають лише 9,2% від усієї площі. Аналіз сортів свідчить, що господарства вирощують цілу ампелографічну колекцію винограду. Їм більш доцільно закладати обмежену кількість сортів, комплексно стійких до морозів, хвороб і шкідників (3-5 технічних, 2-3 столових), які найкраще відповідають ґрунтово-кліматичним та економічним умовам краю, що рекомендовані та затверджені відповідно до зони вирощування.
З проведенням земельної реформи помітно зросла роль особистих селянських господарств, які виявилися найбільш пристосованими до функціонування в умовах аграрної кризи. Але, незважаючи на стрімкий розвиток даної категорії господарств, їх діяльність не можна віднести до прогресивної і перспективної. Вважаємо, що вони повинні бути не основними виробниками винограду, а тільки додатковими. Забезпечувати ефективність виробництва та раціональне використання всіх складових господарського механізму, що ґрунтується на всеохоплюючому врахуванні різних аспектів технологічного процесу, виробничо-фінансових і організаційних чинників та вимог сучасного ринку, покликані сільськогосподарські формування з товарним виробництвом, можливостями переробки, зберігання та реалізації продукції. Саме вони мають бути пріоритетними формами господарювання.

Для відтворення виноградарства, в тому числі і у Закарпатській області, необхідно створити однакові економічні умови для ефективного функціонування різних форм власності і господарювання, розширювати та розвивати виробництво, вдосконалити організаційну структуру управління й економічні взаємовідносини між виноградарством і виноробством. Розвиток ефективних форм інтеграції сільськогосподарських товаровиробників та переробних підприємств дозволить краще використовувати сировину і виробничі потужності, збільшити обсяги виробництва якісного конкурентоспроможного винограду та продукції його переробки. Пріоритетними напрямами підвищення економічної ефективності галузі в ринкових умовах є розвиток кооперації сільськогосподарських товаровиробників.

Виноробна промисловість області зменшила обсяги виробництва виноградної продукції. Причинами цього стали: недостатня сировинна база, низькоякісні винні сорти винограду, низька купівельна спроможність населення, зростання конкуренції з боку приватних переробних підприємств. У підприємствах корпорації "Закарпатсадвинпром" середньорічне виробництво виноградних вин у 2002 р. порівняно з 1997 р. скоротилося на 82,4%, плодово-ягідних вин на 26,4%, консервів на 83,2%. Тільки виробництво коньяку за цей період збільшилося в 1,8 раза та лікеро-горілчаних виробів у 2,2 раза.
Дисертаційне дослідження підтверджує, що високоефективне виробництво винограду можна досягнути за рахунок оптимального рівня спеціалізації та концентрації. Виноградарство слід розвивати у господарствах на площах розміром від 81 до 120 га, що дає можливість максимально вести комплексний догляд і використання техніки. Роздрібнення плантацій призводить до значних втрат. Невеликі площі можна надавати особистим селянським господарствам на умовах оренди.
Для забезпечення отримання високих врожаїв винограду слід покращити щільність посадки кущів. У сільськогосподарських підприємствах при ліквідації зрідженості виноградників шляхом закладання високоцінних районованих сортів розміром площі 3 х 1,25 м можна зібрати в 2-4 рази більший валовий збір порівняно з окремими роками досліджуваного періоду.
Існуючі реалізаційні ціни не відповідають фактичним витратам на виробництво винограду, і в результаті цього 18 із 39 господарств у 2002 р. були збитковими. Оскільки виноград використовується в різних виробничих цілях, то й ціна на нього повинна формуватися відповідно до них. Пропонується застосування методики визначення ціни на виноград, за якою сільськогосподарські товаровиробники мають отримати прибуток в розмірі, що відповідає нормі прибутку на авансований у виробництво капітал з урахуванням терміну його обороту.

Важливим є встановлення цін на виноград, який вироблений безпосередньо у господарстві, що займається і його переробкою. Власно вирощений виноград приймається на переробку за собівартістю, при цьому відсутнє стимулювання підрозділів виробників сировини. Тому доцільно рекомендувати господарствам розробку внутрішньогосподарської ціни на виноград, яка розраховується згідно з нормативними витратами на його виробництво з врахуванням товарних кондицій. Така ціна повинна забезпечувати мінімальний прибуток на рівні не менше 5% до витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Ціноутворення, яке формується на основі попиту споживача, залежить від належного розвитку маркетингових служб. Достовірна й оперативна інформація про вимоги покупця щодо кількості, якості, асортименту, ціни як на свіжий виноград, так і на продукцію з нього, удосконалення структури та каналів збуту, формування рекламної політики та дослідження ринку з врахуванням конкуренції може бути одержана за допомогою маркетингових служб.
Для відродження галузі необхідні державна підтримка на основі обґрунтованих законодавчих актів на користь розвитку виноградарсько-виноробного підкомплексу і захисту його на світовому ринку, прийнятні цінова та кредитно-податкова системи (упорядкування системи акцизів та інших відрахувань, зниження торговельних надбавок на винопродукцію), які б забезпечували господарствам не тільки просте, але й розширене відтворення, відновлення цільового фінансування, створення сприятливих умов для інвестицій у галузь, захист вітчизняних виробників від фальсифікації і напливу низькоякісного імпорту.