МАЙДАНЕВИЧ ЛЕОНІД ОЛЕКСАНДРОВИЧ. РЕЛІГІЄЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ

Короткий опис

МАЙДАНЕВИЧ ЛЕОНІД ОЛЕКСАНДРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "РЕЛІГІЄЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА: СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
МАЙДАНЕВИЧ Леонід Олександрович
УДК 21.009:322
РЕЛІГІЄЗНАВЧА ЕКСПЕРТИЗА:
СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ

спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
ПРЕДКО Олена Іллівна
доктор філософських наук, професор

Київ – 2014
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ.. 11
Висновки до 1 розділу…………………………………………... 33
РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ РЕЛІГІЄЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ……………….. 35
2.1. Релігієзнавча експертиза: поняття та структура..….….…...….. 35
2.2. Варіативність стратегій проведення релігієзнавчої
експертизи ………………………………………………………. 72
Висновки до 2 розділу…………………………………………... 93
РОЗДІЛ 3. РЕЛІГІЄЗНАВЧО-ПРАВОВІ МОЖЛИВОСТІ ТА
ПРАКСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОВЕДЕННЯ
ЕКСПЕРТИЗИ ………………………………………………….. 97
3.1. Світовий досвід проведення релігієзнавчої експертизи
державно-конфесійних відносин………………………………. 97
3.2. Релігієзнавча експертиза як умова реалізації свободи совісті:
український контекст…………………………………………… 135
Висновки до 3 розділу ………………………………………….. 158
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………... 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ…………... 172
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Із середини ХХ ст. сутність релігії
кардинально переосмислюється. Відбуваються світоглядні зрушення в
державно-конфесійних відносинах, пов’язані з утвердженням демократії,
плюралізму, процесів секуляризації. Нині актуалізується проблема щодо
осмислення залежності релігії від політики, економіки, ролі релігійних ідей у
різних сферах суспільного життя. Суспільні реалії, обумовлюючи основні
підсистеми (економічну, соціальну, політичну й духовно-культурну), постійно
перебувають під впливом держави, яка впливає на них, передусім, за
допомогою правового регулювання суспільних відносин.
Із часу проголошення своєї незалежності Україна взяла курс на перебудову
державно-конфесійних відносин. Це прописано в Законі України «Про свободу
совісті та релігійні організації» (1991) і ст. 35 Конституції України (1996).
Зокрема, у них проголошено плюралізм релігійних течій, думок, переконань,
їхня рівність перед законом, свободу сповідання будь-яких релігій.
Тепер Україна, через певні історичні й геополітичні причини, опинилася в
центрі євро-азійських процесів. Ураховуючи, що на релігійному полі нашої
країни за останні десятиліття з’явилися нові, часом не вивчені, або маловивчені
релігійні утворення, виникла реальна потреба в науковій та об’єктивній
інформації про те чи інше релігійне новоутворення. Зокрема, проблема
виявлення ознак релігійного екстремізму нині виходить за межі політикоправової теорії та пов’язується з повсякденним життям суспільства. Прояв
релігійного екстремізму став буденним фактом життя сучасного світу.
Соціальна реальність обумовила актуальність і затребуваність теоретичного
осмислення та практичного вирішення проблеми деструктивних виявів релігії.
Необхідність проведення релігієзнавчої експертизи викликана тим, що для
забезпечення й гарантування практичної реалізації та захисту права на свободу
4
світогляду і віросповідання важливо встановлювати об’єктивні обставини про
функціонування тих чи інших релігій у конкретних державно-конфесійних
відносинах. Насиченість релігійного простору, непрості взаємини між деякими
конфесіями пред’являють підвищені вимоги до професійної компетенції
релігієзнавців-експертів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано
на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної наукової програми
«Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів
глобалізації», науково-дослідної теми філософського факультету №11БФ041-01
«Філософсько-світоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку
сучасного суспільства».
Мета й завдання дослідження. Головна мета дисертаційного дослідження
полягає в комплексному аналізі феномена релігієзнавчої експертизи й
особливостей її проведення.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
 здійснити аналітичний огляд літератури й з’ясувати методологічні засади
дослідження проблеми;
 дослідити змістовне навантаження та структуру релігієзнавчої експертизи;
 проаналізувати варіативність стратегій проведення релігієзнавчої
експертизи;
 проаналізувати світовий досвід проведення релігієзнавчої експертизи;
 з’ясувати особливості проведення релігієзнавчої експертизи в Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є експертиза в релігієзнавчому
вимірі.
Предметом дослідження є з’ясування сутності й особливостей проведення
релігієзнавчої експертизи.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Основні теоретикометодологічні принципи дослідження державно-конфесійних відносин в
5
Україні та світі, що були використані автором при дослідженні цієї проблеми,
висвітлено у працях провідних українських науковців. Це, зокрема, теоретичні
розробки фахівців із різних напрямів сучасного релігієзнавства, філософії,
культурології – Т. Аболіної, В. Андрущенка, М. Бабія, А. Баумейстера,
І. Васильєвої, Т. Горбаченко, Л. Губерського, В. Докаша, В. Єленського,
М. Заковича, С. Здіорука, С. Качурової, А. Колодного, А. Конверського,
І. Кондратьєвої, Л. Конотоп, О. Костюка, В. Лубського, М. Лубської,
О. Марченка, В. Панченко, О. Предко, О. Сагана, М. Стадника, В. Титаренко,
Л. Филипович, Є. Харьковщенка, Л. Шашкової, З. Швед, П. Яроцького й ін.
Методологічною основою дисертаційного дослідження є праці вітчизняних
і зарубіжних релігієзнавців, філософів, правознавців – І. Білого, А. Богачова,
К. Борисова, В. Бруггера, Г. Верле, Н. Володіної, С. Вороніна, Р. Давіда,
О. Дворкіна, О. Депенхоєра, Л. Джезори, І. Дюбек, К. Елбакян, І. Загребіної,
І. Кантерова, І. Новиченка, Г. Ньюбі, Х. Папастатиса, С. Познишева, І. Понкіна,
А. Пчелінцева, Г. Робберcа, Д. Таєвського, Ю. Тихонравова, Т. Томаєвої,
А. Цофнаса, І. Яблокова й ін.
При вирішенні завдань дисертаційної роботи застосовувались такі основні
методи: системний аналіз (при дослідженні складових релігієзнавчої
експертизи, яка є не лише об’єктом пізнання, а й інструментом вирішення
специфічних завдань у сфері державно-конфесійних відносин), прагматичний
підхід (при дослідженні ролі релігієзнавчої експертизи), компаративний аналіз
(при порівнянні релігійно-правових явищ), структурно-функціональний аналіз
(при розкритті ієрархічності та функціональних проявів релігієзнавчої
експертизи).
У дослідженні використано такі методи: аналіз і синтез, аналогія,
систематизація й узагальнення для реконструкції цілісної картини державноконфесійних відносин. Використання автором цих методів ґрунтується на
загальнонаукових принципах об’єктивності, світоглядного плюралізму,
гуманізму та на специфічно релігієзнавчих принципах – толерантності,
позаконфесійності.
6
Емпіричною базою дослідження є положення міжнародно-правових актів,
норми Конституції й законодавства України, конституцій і законодавства
зарубіжних країн, що стосуються свободи совісті, відносин держави і церкви,
священні тексти світових і національних релігій, акти церков тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в
українському релігієзнавстві на основі системно-аналітичного підходу
досліджено феномен релігієзнавчої експертизи, її сутнісні та функціональні
особливості. Найсуттєвіші наукові результати, які висвітлюють новизну
дисертаційної роботи, внесок автора у розробку проблеми та які виносяться на
захист, конкретизуються в таких положеннях:
Уперше:
 визначено, що релігієзнавча експертиза – це спеціальна методологічна й
методична процедура, яка, маючи значний когнітивний та евристичний
потенціал, уможливлює отримання об’єктивних знань про релігійний
комплекс у конкретних державно-конфесійних відносинах, що наведено в
експертному висновку;
 розкрито, що процес проведення релігієзнавчої експертизи вирізняється
трансдисциплінарним підходом (як стратегія інтеграції різноманітних
форм і методів дослідження, що усуває межі між різними дисциплінами),
завдяки якому формується певний алгоритм вимірів релігії в аспекті її
конструктивного чи деструктивного прояву;
 обґрунтовано, що варіативність стратегій проведення релігієзнавчої
експертизи включає такі способи дослідження: 1) психологічний підхід
(внутрішній аспект – світоглядні установки експерта й усвідомлення
процесу щодо організації та проведення вже самої експертизи; зовнішній
аспект – психологічна атмосфера у суспільстві, у релігійному просторі
країни тощо); 2) політичний підхід, у якому враховуються, з одного боку,
офіційна ідеологія державно-конфесійних відносин у країні, яка полягає в
законодавчому закріпленню цінностей, без яких не може існувати
7
демократичне суспільство, де критерієм є «людиномірність», а з іншого –
функціональний зв'язок релігії та політики за обставин, які є об’єктом
експертизи та (або) обумовлюють релігієзнавчу експертизу; 3) правовий
підхід (внутрішній аспект – релігійно-правові процеси організації та
проведення релігієзнавчої експертизи; зовнішній аспект – релігійноправові відносини в обставинах, які є об’єктом релігієзнавчої експертизи,
насамперед, матеріальні й нематеріальні об’єкти експертного
дослідження, які обумовлюють релігійно-правові дії, діяльність
релігійних інституцій).
Уточнено:
 що елементами структури релігієзнавчої експертизи є: 1) релігійні
інституції; 2) релігійна діяльність; 3) нерелігійна діяльність релігійних
суб’єктів;
 що світовий досвід свідчить, що при проведені релігієзнавчої експертизи
необхідно враховувати такі чинники консолідації суспільства: 1) його
моральну й духовну цілісність; 2) пріоритет людини й основоположних
цінностей; 3) правові засади державно-конфесійних відносин.
 що експертом у релігієзнавчій експертизі є особа, яка має спеціальні
знання в галузі релігієзнавства, володіє методами дослідження суспільноісторичної природи релігії, механізмів її соціальних зв’язків із
політичними, правовими, економічними, духовними системами
суспільства, особливості їхнього впливу на віруючих і якій доручено
провести дослідження релігійного комплексу, його відповідності певній
моделі конкретних державно-конфесійних відносин і надати відповідний
експертний висновок;
Набуло подальшого розвитку:
 дослідження впливу на світогляд експерта (незалежно від країни
проведення релігієзнавчої експертизи) процесів міжрелігійного й
міжкультурного діалогу у суспільстві та між цивілізаціями, які
8
проводяться під егідою Організації Об’єднаних Націй, міжурядовими
організаціями, іншими міжнародними організаціями за конфесійними
ознаками;
 розуміння, що спрямованість релігієзнавчої експертизи залежить від
моделі державно-конфесійних відносин у країні проведення, зокрема: у
європейських країнах практика проведення релігієзнавчої експертизи
державно-конфесійних відносин має специфічні етапи та процеси; на
пострадянській території відбувається становлення державної
релігієзнавчої експертизи й залишається не вирішеною проблема суб’єкта
релігієзнавчої експертизи при дослідженні державно-конфесійних
відносин; в азійських країнах залишається невирішеною проблема
правового регулювання релігійних інституцій (буддизм або індуїзм);
релігієзнавча експертиза є правовою практикою ісламізації (у
мусульманських країнах);
 положення про необхідність проведення релігієзнавчої експертизи при
розслідуванні злочинів геноциду, проти людяності у сфері міжнародного
кримінального права з метою припинення й упередження причин війн і
важких страждань людства, розпалювання ненависті між народами й
державами;
 положення про наукову методологію проведення релігієзнавчої
експертизи в Україні, яке базується на конституційних принципах
дотримання права на свободу світогляду та віросповідання, інших прав і
свобод людини та громадянина згідно із загальновизнаними принципами
об’єктивності, толерантності, загальнолюдськості й нормами
міжнародного права. Характер дослідження релігійного комплексу має
функціональну специфікацію у процесах конституційного,
адміністративного, цивільного, господарського або кримінального
судочинства;
 дослідження релігійно-правового регулювання релігійного комплексу в
9
державно-конфесійних відносинах, виокремлення тих ризиків, які б
унеможливили створення «зон занепокоєння» у сучасному релігійному
просторі.
Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в з’ясуванні
змісту й особливості проведення релігієзнавчої експертизи державноконфесійних відносин у сучасній Україні. Дисертація, крім розвитку наукових
знань, зорієнтована на практичне вирішення актуальних проблем щодо
експертної оцінки релігійного комплексу в державно-конфесійних відносинах і
врахування релігійного чинника у процесі демократичного становлення
правової держави. Матеріали дослідження можуть використовуватися у процесі
розробки, вдосконалення та викладання нормативних курсів та спецкурсів з
релігієзнавства, державно-конфесійних відносин, правознавства, державного
управління, а також для підготовки відповідних навчально-методичних
матеріалів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною
науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни одержані
автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного
дослідження оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на
міжнародних наукових конференціях: «Дні науки філософського факультету –
2010» (21–22 квітня 2010 року, м. Київ); «Дні науки філософського факультету
– 2011» (20–21 квітня 2011 року, м. Київ); «Дні науки філософського
факультету – 2012» (18–19 квітня 2012 року, м. Київ); «Дні науки
філософського факультету – 2013» (16–17 квітня 2013 року, м. Київ); «IX
Харківські студентські філософські читання» (25–26 квітня 2013 року,
м. Харків); «Wpływ badań naukowych» (28–30 kwiecień 2013 rok, Polska,
Bydgoszcz); Всеукраїнській науковій конференції «Релігієзнавство в
Київському університеті: інституційний та персональний виміри» (22 вересня
2014 року, м. Київ).
10
Результати дослідження доповідались і обговорювались на науковотеоретичних семінарах кафедри релігієзнавства філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Упровадження
результатів дослідження здійснювалось у формі наукових публікацій автора.
Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено у 5 наукових статтях,
що надруковані у фахових наукових виданнях (із яких чотири в українських
фахових виданнях і одна публікація в науковому періодичному виданні, яке
внесено до міжнародної наукометричної бази) і 8 тезах, виданих за
результатами участі в наукових і науково-практичних конференціях.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена специфікою об’єкта
аналізу та логікою його дослідження, що випливає із поставленої мети і
розв’язання визначених для цього головних завдань. Дисертація складається зі
вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг
дисертації (без списку використаних джерел) – 171 сторінок, загальний обсяг –
221 сторінок. Список використаних джерел займає 50 сторінок і містить 367
найменувань, із них – 31 іноземною.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У висновках дисертації представлено теоретичні підсумки роботи, що
узагальнено відображають мету, завдання й наукову новизну дослідження.
Людство ввійшло в XXI ст. із глибинними духовно-релігійними
проблемами. Релігія, будучи глибоко інтегрованою у суспільне життя, є
найбільш стабільною сферою. Боротьба релігійних ідеологій, яка відбувається в
світі, розгортається від акцентуації ідеологічних концептів у
зовнішньополітичних документах дорелігійних війн. Власне, це приводить до
формування на основі віровчень багаторівневих структур ідеологічних
взаємодій та інформаційних відносин у релігійно-комунікаційній мережі.
Характер державно-конфесійних відносин обумовлюється в кожній країні
своєю історією, політикою, законодавством. Процес секуляризації є одним із
визначальних векторів загальносвітового розвитку, що трансформує усталену
цілісність традиційних устоїв. У державно-конфесійних відносинах
релігієзнавча експертиза має два основних аспекти: гносеологічний і
процесуальний. Гносеологічний характер обумовлює застосування спеціальних
знань. Найперше, у релігієзнавчій експертизі знаходять своє застосування
наукові знання з різних релігієзнавчих дисциплін (правології релігії, історії
релігії, філософії релігії, феноменології релігії, психології релігії, соціології
релігії, лінгвістичного релігієзнавства тощо). Процесуальний аспект відображає
положення про те, що спеціальне дослідження виконується експертом у
релігієзнавчому вимірі. Релігієзнавча експертиза, будучи особливим процесом
пізнання, має стати практичною основою просвітницької роботи, формувати
неконфліктні моделі вирішення релігійних і соціальних протиріч у суспільстві.
У своїх висновках має сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма
націями та всіма расовими, етнічними й релігійними групами.
164
Проведення релігієзнавчої експертизи у сучасний період вимагає нових
принципових положень науково-методичного й організаційно-управлінського
забезпечення. Нині порядок призначення та проведення релігієзнавчої
експертизи залишається неврегульованим. Для того, щоб релігієзнавча
експертиза справді могла виконувати поставлені перед нею науково-практичні
завдання, доцільно: унормувати релігієзнавчу експертизу; увести жорсткі
формальні критерії валідності щодо експертних висновків; забезпечити
можливість проведення комплексної релігієзнавчо-етнологічної, лінгвістичної,
психолого-філологічної експертиз щодо конкретних обставин державноконфесійних відносин у справі; удосконалити термінологічний словник (як
інструмент релігієзнавчого аналізу).
Методологічна проблема дослідження релігієзнавчої експертизи
передбачає розуміння експертизи як системного об’єкта та як процесу, що
«вписується» в більш загальну систему знань. Специфіка проведення
релігієзнавчої експертизи вирізняється трансдисциплінарним характером
(забезпечує трансцендування за межі конвенційної визначеності академічних
дисциплін і «вибудовує» певний алгоритм дослідження релігії, як загальної
соціальної мети), системним і прагматичним підходами (системний підхід
виявляє елементи, структуру релігієзнавчої експертизи, а прагматичний підхід
дозволяє визначити їхню сутність і функції). Для проведення релігієзнавчої
експертизи обов’язковими є принципи: об’єктивності, толерантності,
загальнолюдськості. Разом ці підходи забезпечують вирішення конфлікту
інтерпретації під час проведення релігієзнавчої експертизи, найперше,
унаслідок протиставлення «ідеї спасіння – ідею справедливості» та врахування
концепції «верховенства права» у співвідношенні з аксіомами «надприродне»
та «справедливість».
Релігієзнавча експертиза – це спеціальна процедура отримання
об’єктивних знань про обставини релігійного комплексу в конкретних
державно-конфесійних відносинах із метою надання експертного висновку.
Релігієзнавча експертиза розглядає складники релігійного комплексу та
165
середовище їхнього існування як систему. У цій системі з’ясовує ознаки та
виявляє показники, які є діями релігійного суб’єкта, наприклад, що порушили
природний (історичний) процес розвитку релігійних відносин у суспільстві.
Релігієзнавча експертиза є: релігієзнавчим дискурсом буття релігії в соціумі;
процесом, який продукує об’єктивні знання; будучи одночасно і системою, і
засобом, що обумовлює отримані результати емпіричних досліджень та інші
факти.
Система релігієзнавчої експертизи в державно-конфесійних відносинах
обумовлюється такими елементами: 1) релігійні інституції (зокрема, щодо
питання створення та функціонування організацій, культів, установ, закладів,
громад, що діють на релігійній основі і покликані, насамперед, створювати
нормальні умови для одноосібного чи колективного задоволення релігійних
потреб віруючих); 2) релігійна діяльність (щодо питання діяльності в духовній і
практичній сферах під час культової та позакультової діяльності);
3) нерелігійна діяльність релігійних суб’єктів (зокрема, щодо питання
діяльності та відносин у сферах державотворення, політики, економіки, права,
науки, виробництва, міжрелігійному та міжкультурному діалогу в суспільстві й
між цивілізаціями). Під релігійними суб’єктами варто розуміти: віруючих,
священнослужителів, релігійні громади, релігійні організації, а також інші
релігійні утворення, на яких дія Закону України «Про свободу совісті та
релігійні організації» не поширюється.
Світський характер дослідження релігійного комплексу, залежно від
фактичних правовідносин, матиме різні процеси організації та проведення
релігієзнавчої експертизи, зокрема, при розгляді релігійно обумовлених
обставин у процесах конституційного, адміністративного, цивільного або
кримінального судочинства. Кожен із цих процесів має свою специфіку й різні
сфери державного регулювання у суспільстві. За таких обставин, специфічні
правила релігієзнавчої експертизи варто поділити на три етапи: 1) порядок
призначення релігієзнавчої експертизи; 2) суб’єктно-об’єктна якість
166
релігієзнавчої експертизи; 3) принципи й методи дослідження релігійного
комплексу (об’єктів експертизи).
Сутністю релігієзнавчої експертизи є результат осмислення сукупності істотних
властивостей конкретних державно-конфесійних відносин, зумовлених
інституціональними, територіальними і функціональними способами організації цих
відносин. На цій основі пропонуються різноманітні стратегії проведення
релігієзнавчої експертизи, зокрема у психологічній, політичній і правовій площинах.
Процес у кожній із цих площин має свою специфіку проведення.
У релігієзнавчій експертизі психологічний підхід визначає такі аспекти
дослідження: 1) внутрішній аспект – це світоглядні установки експерта
(усвідомлення ставлення щодо релігійного освоєння світу, яке обумовлене його
релігійною та нерелігійною діяльністю й усвідомлення процесу організації
іпроведення вже самої експертизи); 2) зовнішній аспект – це психологічна
атмосфера у суспільстві, у релігійному просторі країни тощо.
Політичний підхід при проведенні релігієзнавчої експертизи враховує:
1) офіційну ідеологію державно-конфесійних відносин у країні (полягає в
пізнанні цінностей, без яких не може існувати демократичне суспільство, де
стрижнем є «людиномірність»); 2) функціональний зв'язок релігії та політики за
обставин, які є об’єктом експертизи та (або) обумовлюють релігієзнавчу
експертизу (насамперед, пізнання світоглядної функції за конкретних
історичних обставин).
Правовий підхід у ході проведення релігієзнавчої експертизи має два
аспекти дослідження: 1) внутрішній аспект – це релігійно-правові процеси, які
забезпечують організацію та проведення релігієзнавчої експертизи;
2) зовнішній аспект – це релігійно-правові відносини у обставинах, які є
об’єктом релігієзнавчої експертизи (насамперед, матеріальні й нематеріальні
об’єкти експертного дослідження, які обумовлюють релігійно-правові дії,
діяльність релігійних інституцій, релігійну науку життя).
Експертом у релігієзнавчій експертизі є особа, яка має спеціальні знання в
галузі релігієзнавства, володіє методами дослідження суспільно-історичної
167
природи релігії, механізмів її соціальних зв’язків із політичними, правовими,
економічними, духовними системами суспільства, особливості їхнього впливу
на віруючих. Експерт має призначатися згідно із законом і бути
неупередженим. Експерт несе відповідальність за об’єктивність, законність та
обґрунтованість підписаного ним експертного висновку. Під реальністю
раціонально-рефлексивної свідомості експерта в ході релігієзнавчої експертизи
слід розуміти: обставини релігійного комплексу в конкретних державноконфесійних відносинах; абстрактні речі та відношення між ними; усі наукові
здобутки людства, які відомі експерту.
Залежно від сфери державно-конфесійних відносин експерт визначає
необхідні методи в ході проведення релігієзнавчої експертизи. У роботі
обґрунтована доцільність застосування: каузального методу в цивільному та
господарському судочинстві (в разі дослідження практичної позакультової
діяльності та відносин); феноменологічного методу, у релігієзнавчій експертизі
під час розслідування злочинів які вчинено на релігійному ґрунті; структурнофункціонального аналізу – в адміністративному й конституційному процесі.
Світовий досвід проведення релігієзнавчої експертизи прямо залежить від
моделі державно-церковних відносин у країні проведення. Міжнародними
принципами проведення релігієзнавчої експертизи є: принцип об’єктивності,
принцип толерантності, принцип загальнолюдскості.
На світогляд експертів, що проводять релігієзнавчі експертизи державноконфесійних відносин, незалежно від країни їхнього проведення, істотний
вплив мають процеси міжрелігійного й міжкультурного діалогу у суспільстві і
між цивілізаціями, які проводяться під егідою Організації Об’єднаних Націй,
міжурядовими організаціями, іншими організаціями за конфесійними ознаками.
Рада із прав людини ООН, заснувавши механізм універсального
періодичного огляду дотримання прав людини у країнах світу, зазначає про
збільшення числа випадків прояву нетерпимості та насилля викликаних
ісламофобією, антисемітизмом і християнофобією. Із метою дотримання права
на свободу релігії та переконань Рада із прав людини ООН запропонувала, під
168
час ініціатив міжнародного й міжкультурного діалогу, розглядати питання:
поширення релігійного екстремізму (який стосується релігії в усіх куточках
світу); ситуація насилля і дискримінації (яка стосується жінок, а також
представників інших вразливих груп на ґрунті релігії або переконань або у
зв’язку з культурною та традиційною практикою); використання релігії або
переконань для цілей несумісних із Статутом Організації Об’єднаних Націй.
Із світового досвіду проведення релігієзнавчої експертизи доводиться
необхідність розуміння методів консолідації суспільства при дослідженні
проблеми: 1) щодо турботи про духовні й моральні цінності суспільства;
2) щодо пріоритету людини й основоположних цінностей; 3) щодо проблеми
освіти; 4) про взаємовідносини науки й релігії; 5) про державно-конфесійні
протиріччя (фінансові, майнові тощо); 6) проконфесійні протиріччя.
Нагальна необхідність проведення релігієзнавчої експертизи при
розслідуванні злочинів геноциду, проти людяності у сфері міжнародного
кримінального права (в тому числі з метою припинення та попередження
причин війн і важких страждань людства, розпалювання ненависті між
народами й державами). До характеристик злочинів геноциду, проти людяності
(серед інших – політичних, расових) належать релігійні мотиви. Ці міжнароднокримінальні правопорушення вчиняються проти цивільного населення та є
важким посяганням на життя, здоров’я та гідність великої кількості людей і
здійснюються щодо значної частини або всього цивільного населення певної
місцевості. Злочини проти людяності є частиною поширеної практики
найбрутальніших порушень прав людини та відбуваються в межах політики
(плану) державної влади чи організованих державноподібних політичних груп.
Аналізуючи експертний релігієзнавчий вимір у Європі та Америці, можна
прийти до висновку, що залежно від фактичних правовідносин, релігієзнавча
експертиза має різні етапи і процеси організації та проведення релігієзнавчої
експертизи, зокрема, при розгляді релігійно обумовлених обставин у процесах
конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального судочинства.
Зазначимо, що Європейський Суд у своїй практиці рекомендує консервативний
169
підхід до вирішення міжконфесійних, державно-конфесійних спорів, оскільки
деякі релігійні меншини є справді небезпечними для суспільства. З’ясовано, що
нині домінуючими орієнтирами в європейських країнах щодо проведення
релігієзнавчих експертиз є три основних політичних режими, яким властиві
різні соціальні інститути, схеми соціальної допомоги і й рівні виживаності
незалежно від стану ринку праці: 1) соціал-демократичні скандинавські
держави; 2) англосаксонські ліберальні системи; 3) консервативнокорпоративні режими.
На пострадянській території залишається невирішеною проблема суб’єкта
релігієзнавчої експертизи. Проаналізований порядок діяльності суб’єктів
релігієзнавчої експертизи в Росії та Казахстані засвідчив: у Росії суб’єктом
релігієзнавчої експертизи є лише Експертна рада з проведення державної
релігієзнавчої експертизи (її територіальні органи); у Казахстані суб’єктом
релігієзнавчої експертизи може бути особа, яка має базову освіту в конкретних
галузях релігієзнавства, юриспруденції, або особа, яка завдяки досвіду
(професійної діяльності), володіє навичками проведення релігієзнавчої
експертизи щодо конкретних державно-конфесійних відносин.
Релігієзнавча експертиза в мусульманських країнах є правовою практикою
ісламізації, і обумовлює своїм висновком практичне вирішення соціально
значущих проблем відповідно до одного з мазхабів. Під час проведення
релігієзнавцями-мусульманами релігієзнавчої експертизи об’єктивно не можуть
застосовуватися наукові знання з різних релігієзнавчих дисциплін (філософії
релігії, психології релігії, соціології релігії, історії релігії, феноменології релігії,
лінгвістичного релігієзнавства, релігійного вільнодумства тощо).
Досліджуючи державно-конфесійні відносини в азійських країнах, у яких
поширеним віровченням є буддизм або індуїзм, ми можемо прийти до
висновків, що в цих країнах державно-конфесійні відносини відбуваються за
принципами існуючої системи права з істотним урахуванням національних
особливостей. У цих країнах проведення релігієзнавчої експертизи викликає
певні труднощі. Насамперед, основи віровчення не забезпечують чіткої
170
регламентованості культової та позакультової діяльності релігійних суб’єктів.
Існують і труднощі в розумінні меж нерелігійної діяльності релігійних
суб’єктів, які сповідують буддизм або індуїзм. У цих системах залишається
невирішеною проблема правового регулювання релігійних інституцій. Також,
перед експертом у релігієзнавчій експертизі постає методологічна проблема,
наприклад, щодо дослідження «серединного шляху» віруючого в буддизмі.
Проведення релігієзнавчої експертизи в Україні базується на
конституційних принципах дотримання права на свободу світогляду і
віросповідання, інших прав і свобод людини та громадянина згідно із
загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права, нормах
віросповідання, а також: незалежності експерта, об’єктивності, всебічності і
повноти дослідження.
Залежно від специфіки державно-конфесійних відносин є можливість
проводити релігієзнавчу експертизу в межах конституційного,
адміністративного, кримінального, цивільного й господарського процесів. Ці
процеси обумовлюються юридичною силою таких норм: 1) норми Конституції
України; 2) загальновизнані принципи й норми міжнародного права та
міжнародні договори, учасником яких є Україна; 3) норми закону України «Про
свободу совісті та релігійні організації»; 4) інші нормативно-правові акти
прийняті парламентом та урядом щодо регулювання державно-конфесійних
відносин у країні; 5) рішення органів місцевого самоврядування; 6) рішення
органів судової влади; 7) канонічні норми й локальні акти різних релігійних
організацій; 8) двосторонні угоди про співпрацю в різних аспектах суспільного
життя, які укладено між релігійними інституціями та державними
муніципальними органами. Водночас, відсутність методичних стандартів
проведення релігієзнавчої експертизи в Україні призводить до затягування
вирішення спорів, або до загострення кризових явищ у вирішенні державноконфесійних проблем.
За своїми властивостями структура релігієзнавчої експертизи є складною,
ідеально існуючою основою методу моделювання, умовою екстраполяції
171
способів вирішення пізнавальних завдань. Практичні завдання релігієзнавчої
експертизи в Україні різнопланові. Серед основних: визначення релігійного
характеру організації на підставі статутних документів, відомостей про основи
її віровчення і відповідних практик; перевірка й оцінка достовірності
відомостей, які наявні в наданих релігійною організацією документах щодо
основ її віровчення; перевірка відповідності заявлених під час державної
реєстрації форм і методів діяльності релігійної організації формам і методам її
фактичної діяльності. Під час проведення релігієзнавчої експертизи можуть
бути роз’яснені й інші питання, які потребують експертної оцінки, наприклад,
щодо конкретного майна релігійного призначення.
Релігієзнавча експертиза в Україні покликана конкретизувати релігійну
норму, межі її дії, чинності за конкретних обставин справи. Це забезпечує
акцентування суду й інших правоохоронних органів на досвіді залагодження
проблеми нетерпимості та розмежування компетенції таких впливових
інститутів як церква й держава. Суттєвою рисою релігієзнавчої експертизи є
встановлення підґрунтя тих державно-конфесійних відносин, які не
врегульовані нормами права та передували або супроводжували конкретні дії,
які призвели до правопорушення. Горизонтом релігієзнавчої експертизи
державно-конфесійних відносин в Україні є шляхи збереження традиційної
релігійної культури суспільства. Результати релігієзнавчої експертизи після
наукової інтерпретації стають теоретичним матеріалом, який надалі може бути
використаний у законотворчості у сфері державно-конфесійних відносин в
Україні.