МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МіськиМ продовольчиМ комплексОМ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА академія державного управління
при президентові України

На правах рукопису

Лебединська Ольга Юріївна
УДК 351.824

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МіськиМ продовольчиМ комплексОМ

25.00.02 механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
ЮЗЕФОВИЧ Анатолій Едуардович
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................ 5

Розділ 1
Теоретико-методологічні засади становлення та еволюції МІСЬКого продовольчого комплексу як обєкту державного управління в постіндустріальній економіці
1.1. Генезис національної наукової думки про формування, організацію й управління продовольчим комплексом............................................................................ 15
1.2. Державна політика в галузі виробництва продуктів харчування, розв'язання продовольчої проблеми й забезпечення національної продовольчої безпеки 31
1.3. Міський продовольчий комплекс у структурі АПК.............................. 42
1.4. Продовольчі комплекси малих монофункціональних міст................... 61
Висновки до першого розділу....................................................................... 85

Розділ 2
економічні та управлінсько-організаційні основи стійкого розвитку міського продовольчого комплексу України
2.1. Поняття і сутність стійкого розвитку міського продовольчого комплексу 90
2.2. Критерії оцінки стану, гостроти продовольчої проблеми і продовольчої безпеки та методичні підходи до визначення потреб населення України в основних продуктах харчування................................................................................................... 102
2.3. Територіальна організація забезпечення міського населення малотранспортабельною продукцією сільськогосподарського походження 116
2.4. Забезпечення сталого розвитку продуктових підкомплексів міського продовольчого комплексу, що безпосередньо не пов'язані з сільським господарством.... 139
2.4.1. Державне регулювання розвитку соляної промисловості............. 139
2.4.2. Виробництво й споживання безалкогольних і алкогольних напоїв 143
2.4.3. Державна політика в сфері виробництва продуктів дитячого харчування 149
Висновки до другого розділу...................................................................... 158

Розділ 3
Державне регулювання стабільного розвитку міського продовольчого комплексу
3.1. Пом'якшення сезонності у використанні робочої сили в сільському господарстві України......................................................................................................... 161
3.1.1. Об'єктивні передумови пом'якшення сезонності використання робочої сили в сільському господарстві............................................................................ 161
3.1.2. Досвід залучення додаткових трудових ресурсів до сезонних сільськогосподарських робіт (порівняльна доцільність і ефективність організаційних форм і методів).......................................................................................... 169
3.1.3. Законодавчі та адміністративно-економічні передумови організації оплачуваних громадських робіт у сільському господарстві......................................... 182
3.1.4. Шляхи й методи залучення незайнятого населення до сезонних громадських робіт в сільському господарстві............................................................... 185
3.1.5. Мотивація виконання оплачуваних громадських робіт................ 196
3.1.6. Адміністративно-організаційні та фінансово-економічні можливості розширення масштабів оплачуваних громадських робіт в сезонних галузях сільського господарства.............................................................................................. 202
3.2. Можливості подолання сезонності в харчовій промисловості України 211
3.3. Удосконалення форм і методів зберігання сировини та продукції один з дієвих шляхів пом'якшення та подолання сезонності............................................ 220
3.3.1. Використання іонізуючого опромінення для зберігання харчових продуктів в містах та густонаселених регіонах............................................................ 220
3.3.2. Використання підземного простору для зберігання сільгоспсировини та продуктів харчування............................................................................... 227
3.4. Механізми управління таропакувальним господарством................... 236
Висновки до третього розділу..................................................................... 249

Розділ 4
удосконалення механізмів державного управлі­ння міськИМ продовольчИМ комплексОМ
4.1. Організаційна структура управління продовольчим комплексом Києва 252
4.2. Стратегічне планування і визначення пріоритетів.............................. 263
4.3. Забезпечення сировиною підприємств продовольчого комплексу міста 274
4.4. Робота підприємств переробної галузі міста....................................... 279
4.5. Торгівля і громадське харчування....................................................... 288
4.6. Виставкова діяльність........................................................................... 302
4.7. Підвищення якості продуктів харчування........................................... 307
4.8. Вдосконалення управління та регулювання міського продовольчого комплексу....................................................................................................................... 310
Висновки до четвертого розділу................................................................. 323

ВИСНОВКИ................................................................................................... 326

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 335

Додатки...................................................................................................... 360

ВСТУП
Україна є високоурбанізованою державою. Рівень господарської освоєності її території один з найвищих у світі, і не тільки за рахунок землеробства, а й переважно в результаті інтенсивного розвитку промисловості, збільшення площ, які займають міські поселення. Сьогодні на території України розташовано майже 500 міських населених пунктів. Частка міського населення України становить майже 70% від загальної його кількості та має тенденцію до подальшого збільшення. Вся територія країни цементується” міськими поселеннями. У державі практично немає глухих закутків”, які б не відчували безпосереднього або опосередкованого впливу міст.
Характерною особливістю міського населення є його територіальна й професійна відокремленість від сільськогосподарського виробництва. На відміну від сільського населення, харчування мешканців міст не може із зрозумілих причин забезпечуватись безпосередньо з поля, власних присадибних ділянок. Потреби городянина істотно відрізняються від потреб селянина. Якщо сільський житель споживає значно більшу частину харчових продуктів у натуральному, природному вигляді, то мешканець міста висуває вищі вимоги до попиту на продовольчі товари підвищеного рівня промислової, кулінарної обробки, збагачені білками, жирами, вітамінами, мікробіологічними добавками, радіопротекторами, мінеральними солями, іншими поживними елементами, до того ж у зручній для споживання тарі й упаковці.
Еволюція в розвитку продуктивних сил, урбанізація поступово змінюють форми суспільної організації виробництва й споживання продуктів харчування.
В економічно розвинутих країнах світу сільське господарство вже перетворилося зі сфери економіки, яка інтегрує усі галузі, що виробляють продовольство, на сировинну базу харчової та переробної промисловості. Звичайно, певну кількість сільськогосподарської продукції населення, зокрема й міське, завжди споживатиме у свіжому, природному вигляді. Але й у цьому разі продукт, перш ніж потрапити до споживача, має пройти через не пов’язані із сільгоспдіяльністю сфери виробництва: охолодження, заморожування, сублімацію, сортування, розфасовку, кулінарну обробку тощо. Інакше кажучи, кінцевий продукт уже виробляє не сільське господарство, а харчова і переробна промисловість, а сільське господарство з галузі, яка зумовила виникнення харчової, переробної промисловості, перетворилося на один, проте визначальний вихідний елемент агропромислового комплексу.
Харчова і переробна промисловість відіграють усе значнішу роль у встановленні інтеграційних зв’язків в організації виробництва та реалізації продуктів харчування.
Відповідно до цих тенденцій змінюється і формується міський продовольчий комплекс. Особливо наочно це виявляється в індустріально розвинених країнах та їх регіонах. Наприклад, у Донецькій області, де вже сьогодні міське населення становить 90%, міський продовольчий комплекс вже сформу­вався, став реальністю. У недалекому майбутньому міський продовольчий комплекс будь-якої країни в умовах постіндустріального суспільства стане основною формою організації виробництва і постачання населенню продуктів харчу­вання. Саме на нього покладатиметься розв’язання продовольчої проблеми та забезпечення продовольчої безпеки держави.
На жаль, ця новітня тенденція в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування поки що відповідно не відобра­жена у вітчизняній та світовій науці. Як і раніше, розвиток продуктивних сил досліджується за інерцією, на екстраполяційній основі акцент робиться на агропромисловий комплекс, під яким розуміється розвиток сільського господарства на індустріальній техніко-технологічній та організаційній основі.
Що стосується міського продовольчого комплексу, який покликаний замінити агропромисловий комплекс, то в сучасній науковій літературі дуже рідко, навіть епізодично, зустрічається така дефініція, як міський продовольчий комплекс”. Як об’єкт управління він взагалі не згадується у державних документах. Серед наукової літератури в Україні підготовлена та видана лише одна монографія, в якій досліджуються проблеми формування і розвитку міського продовольчого комплексу - В.М.Савенко Продовольствен-ный комплекс города (теория, практика, проблемы управления)”. К.: Наук. думка, 1986. - 168 с.
Примітно, що це дослідження було підготовлено у Донецькому науковому центрі Національної академії наук України в регіоні з найвищим у світі рівнем урбанізації. Саме у Донецьку і сформувалась найпотужніша в Україні школа з дослідження проблем формування міського продовольчого комплексу (Г.К.Губерна [54, 55], В.К.Мамутов [282, 283], В.В.Фінагін [267, 268], М.Г.Чумаченко [77, 107, 271, 277] та інші).
Через низку об’єктивних і суб’єктивних обставин дослідження проблем формування й еволюції міського продовольчого комплексу в наш час значно звузилися. Хоча після видання названої монографії минуло вже майже 20 років і соціально-економічна ситуація в Україні радикально змінилася, праця В.М.Савенко [283] залишається єдиною. Проте, це не означає, що науковці взагалі ігнорували” дослідження проблем міського продовольчого комплексу. Тією чи іншою мірою з різних точок зору їх розглядали П.П.Борщевський [25, 26, 225], Б.М.Данилишин [60, 74], Л.Д.Дейнека [61], П.А.Лебединський, Ю.П.Лебединський[150, 239], В.Я.Мессель-Веселяк [162, 237], О.М.Онищенко [82, 170, 182, 183, 184, 185, 186], А.Е.Юзефович [227, 284, 285, 239], В.В.Юрчишин [39, 183, 184, 185, 186, 252, 287], М.М.Паламарчук, О.М.Паламарчук [190], П.Т.Саблук [1, 119, 183, 188, 229, 231, 235, 236, 237, 252, 269, 272], С.І.Соколенко [244], В.М.Трегобчук [255, 256].
Значно більшою мірою досліджуються та розглядаються ті чи інші складові теорії та історії державного управління, в тому числі на місцевому й регіональному рівнях. Серед сучасних дослідників слід виділити праці: В.Б.Авер’янова [9, 67], В.Д.Бакуменка [2, 14, 66], В.Г.Бодрова [21], М.І.Долішного [73], С.І.Дорогунцова [74], О.Г.Мордвінова[172, 173], В.М.Рижих [233], І.В.Розпутенка [13, 78, 79], В.П.Троня [116, 257], П.І.Надолішнього [14, 174], Н.Р.Нижник [9, 177, 181] та інших, дослідження яких містять як концептуальний, так і локальний підходи до комплексоутворення.
Роботи названих науковців містять цінні висновки у галузі генезису інтеграційних процесів. Проте, що стосується дослідження проблем формування та розвитку міського продовольчого комплексу як об’єкта управління, то вони, якщо оцінювати в цілому, обмежилися лише висуванням гіпотези про потенційно можливе формування міського продовольчого комплексу. У даному дисертаційному дослідженні саме і робиться спроба перевести це гіпотетичне припущення в аксіоматичне положення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі управління містом Національної академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (РК 0199U002827) - тема дослідження Основні напрямки вдосконалення територіальної організації влади та управління в контексті проведення Адміністра­тив­ної реформи в Україні”, співвиконавцем якої була автор дисертації.
Об’єкт дослідження державна політика у сфері розвитку міського продовольчого комплексу.
Предмет дослідження розробка основних напрямів удосконалення адміністративно-господарського та планово-економічного механізмів державного регулювання сталого розвитку міського продовольчого комплексу.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що у постіндустріальних високоурбанізованих державах основною інтегруючою ланкою продовольчого комплексу стає харчова й переробна промисловість міських поселень, а сільське господарство перетворюється на головного постачальника сировини для виробництва кінцевого продукту.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування наявності міського продовольчого комплексу як реального об’єкта державного управління, висвітлення його ролі й місця в розв’язанні продов

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження механізмів державного управління міським продовольчим комплексом й узагальнення його результатів у цілому підтверджують, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання реалізовані, мета досягнута, покладена в основу дослідження наукова позиція автора себе виправдала й гіпотеза підтвердилася. На основі здійсненого дослідження зроблені такі висновки і запропоновані пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення:
1. Всебічний аналіз наукових джерел, присвячених проблемі державного управління міським продовольчим комплексом, свідчить, що державне управління міським продовольчим комплексом є однією з найважливіших управлінських і організаційних проблем, рівень наукової розробки якої недостатній і не відповідає сучасному розвитку наукової галузі державне управління”. Сьогодні гостро відчувається потреба в комплексних дослідженнях механізмів державного управління міським продовольчим комплексом, особливо в розробці нової нормативно-правової бази, уточненні його змісту та сутності.
2. У дисертації доведено, що продовольча проблема залишається як у глобальному масштабі, так і в межах окремих країн, найактуальнішою в економічному та соціальному аспектах. Виходячи з цього вона харак­теризується наявністю економічної та соціальної складових. До економічної слід віднести великі витрати суспільної праці на виробництво продуктів харчування. Що стосується соціального аспекту продовольчої проблеми, то він полягає в забезпеченні всіх верств населення продуктами харчування на порівняно однопорядковому рівні хоча б у кількісному калорійному вимірі. Тобто йдеться про доходи населення, ціни на продукти харчування, їх доступність, передусім для найменше захищених категорій населення дітей, пенсіонерів, інвалідів. Жодна країна світу не розв’язала продовольчої проблеми в тому розумінні, яке викладене в цій дисертаційній роботі: кількісному і якісному, економічному і соціальному аспектах.
3. Забезпечення продовольчої безпеки залишається актуальним як у світовому, так і в регіональному аспектах. Для України продовольчу безпеку слід розглядати в контексті можливостей держави гарантувати задоволення попиту в продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний та інтелектуальний рівень життєдіяльності власного населення, гостей, туристів. Ураховуючи сприятливі природно-кліматичні умови й традиційно-історичний досвід населення, Україна повинна брати активну участь у міжнародному поділі праці з метою розв’язання продовольчої проблеми в глобальному аспекті. Для України орієнтація господарства на експорт продовольства може стати одним з найпріоритетніших напрямів державної зовнішньоекономічної політики.
4. Дослідженням установлено, що традиційним і найважливішим джерелом одержання продуктів харчування є сільське господарство. Воно ще довго відіграватиме цю роль. Проте потенційно більші можливості для розв’язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки має аквакультура. Україна має сприятливі умови для високоінтесивного розвитку як сільського господарства, так і аквакультури. Процеси урбанізації, постійне зростання чисельності й частки міського населення, яке відокремлене територіально і професійно від цих джерел постачання йому продуктів харчування в натуральному вигляді, вимагають інтенсивного розвитку харчової і переробної промисловості. Все більша частина сільськогосподарських продуктів, а тим більше продуктів аквакультури, що потрапляють на стіл мешканців міст, потребують промислової і кулінарної переробки. Як наслідок сільське господарство, аквакультура формуються як сировинні бази харчової промисловості. Саме остання виступає організуючою ланкою для своєї сировинної бази, диктує, визначає вимоги до якості сільгоспсировини, різних видів аквакультури стосовно їх придатності до подальшої технологічної обробки і переробки на шляху до кінцевого споживача. Харчова, переробна промисловість, яка в основному зосереджена в містах, все більше виступає інтегратором усіх галузей міського продовольчого комплексу: сільського господарства, аквакультури харчової, переробної промисловості системи реалізації кінцевого продукту.
Обґрунтовано, що міське населення висуває інші вимоги до харчових і поживних якостей продуктів харчування, ніж сільське населення. Міський житель не має можливості споживати їжу в її первинній природній якості, обов’язкова її обробка і переробка на промислових підприємствах харчової і переробної промисловості з метою зменшення фізичних втрат, зберігання поживних якостей, перетворення у зручний для споживання вигляд. Виходячи з цього доведено, що найістотнішим моментом в еволюції організаційних форм суспільного виробництва продуктів харчування, розвитку науково-техноло­гічного прогресу та урбанізації сьогодні є те, що виробником кінцевого продукту стала харчова промисловість, а сільське господарство перетворилось на її сировинну базу.
5. Дослідження показало, що продовольчий і агропромисловий комплекси відрізняються між собою продуктовою структурою. Якщо до складу агро­промислового комплексу входять галузі, які переробляють сільгоспсировину, але з неї не виробляють продовольчі товари, а виготовляють вироби широкого вжитку: шкіряні, бавовні товари, тканини тощо, то в структуру продовольчого комплексу входять продукти, які не виготовляються із сільськогосподарської сировини, сіль, риба, інші морепродукти. Поширене у вітчизняній науці і практиці положення про включення до складу агропромислового або продовольчого комплексу такої сфери, як виробництво засобів виробництва” для сільського господарства, харчової промисловості, торгівлі не є методологічно коректним. Якщо застосовувати викладений підхід, то слід визнати, що продовольчий комплекс тотожний усій економіці, народному господарству, що апріорі неправильне. Помилковість цієї позиції виявляється при прийнятті управлінських рішень як на регіональному рівні, так і на рівні держави.
Визначено, що єдиним критерієм комплексоутворення може бути тільки технологічний взаємозв’язок галузей, що виробляють кінцевий продукт. Решта утворень, які не базуються на такому технологічному стрижні, але все ж якось пов’язані з технологічним ланцюгом, підпадають під визначення такого поняття, як кластер.
В Україні сьогодні існує понад 500 міських населених пунктів. В середньому на кожні 1300 км2 території припадає одне місто, тобто в державі немає територій, на яких не відчувається міський вплив. У цьому плані є підстави стверджувати, що в Україні існує загальнодержавний міський продовольчий комплекс і можливе дослідження проблем його розвитку в широкому народногосподарському аспекті. Але найбільш наочно явище міського продовольчого комплексу виявляється на рівні великих міст і міських агломерацій, а також монофункціональних міст харчової спеціалізації. Що стосується монофункціональних міст, які розташовані в зоні міської агломерації великих міст, то в дослідженні розроблена модель оптимізації їх галузевої структури (на прикладі м.Яготина в зоні тяжіння Київської міської агломерації). Модель може бути використана для вирішення типових завдань на всій території України.
6. Дослідженням встановлено, що продовольчий комплекс міста є відкритою системою, яка складається з органічно пов’язаних між собою галузей виробництв, розташованих на території міста і в його приміській зоні, та охоплює виробництво, переробку, транспортування, зберігання й реалізацію продуктів харчування. Тобто продовольчий комплекс міста може бути представлений як взаємопов’язана сукупність спеціалізованих, допоміжних і обслуговуючих виробництв, зосереджених на певній території (у місті та приміській зоні), що охоплюють виробництво, переробку й реалізацію харчових продуктів.
7. Доведено, що критерієм оптимальності розвитку продовольчого комплексу не може бути ні мінімізація витрат суспільної праці, ні максимізація прибутку. Кожен із цих критеріїв при виробництві такого вітального продукту, як продовольство, є важливим, але далеко не вичерпним. Використання при виробництві продуктів харчування показників мінімізації суспільної праці або максимізації прибутку доцільне лише як допоміжних індикаторів. Основним і єдиним критерієм оптимальності продовольчого комплексу може бути лише досягнення такого рівня виробництва продуктів харчування, який би забезпечував потреби населення відповідно до науково обґрунтованих фізіологічних норм споживання.
Скрутне становище з продовольством в Україні висуває на перший план завдання навіть не стільки різкого поліпшення стану продовольчої безпеки країни і розв’язання продовольчої проблеми на державному рівні, скільки хоча б забезпечення її стійкості на сучасному рівні, яка дасть можливість для стабільного розвитку продовольчого комплексу. При цьому слід зазначити, що подолати кризові явища у цій сфері можна лише впродовж тривалого часу і не за умов ін’єкцій” у так звані точки зростання”, а за умови використання комплексного всеохоплюючого підходу до реформування всієї системи виробничих відносин у продовольчому комплексі на основі інноваційних підходів.
8. Визначено, що один з таких інноваційних підходів має стосуватися перегляду державної політики щодо вдосконалення фінансування розвитку підприємств міського продовольчого комплексу, але не за рахунок коштів сільського господарства, а за рахунок цілеспрямованого фінансування (або стимулювання з боку державних та місцевих органів влади) випуску життєво необхідних та впровадження нових видів продукції в галузі.
Здійснений у роботі аналіз показав, що одним з найпріоритетніших завдань державної політики в продовольчій сфері має бути виробництво продуктів дитячого харчування і забезпечення ними населення. Заради вирішення цього завдання можна скоротити будь-які інші витрати, передбачені державним та місцевими бюджетами. Вирішення проблеми забезпечення дитячого населення України повноцінним харчуванням залежить не стільки від обсягів його виробництва, асортименту, скільки від спроможностей населення щодо його придбання. В Україні виробляється достатньо продуктів дитячого харчування на молочній основі, але майже зовсім не виробляються продукти на плодоовочевій, м’ясній, рибній, зернокруп’яній основах. Для виправлення такої ситуації, враховуючи відсутність цілеспрямованих державних капітальних вкладень у будівництво нових підприємств і соціальну важливість питання, пропонується: залучати до цього власні кошти населення через державні та муніципальні позики під гарантії держави; створити спеціальний державний управлінський орган з питань дитячого харчування; будувати спеціалізовані промислові під­приємства та формувати для них сировинні зони в регіонах з безпечними екологічними умовами. Крім того, у великих містах для дітей старшого віку, підлітків, школярів доцільно створювати кущові виробничі кулінарні фабрики миттєвого приготування наборів харчування.
Пріоритетним на сьогодні напрямом розвитку продовольчого комплексу залишатиметься виробництво безалкогольних виробів, мінеральних вод, а за певних умов також виробництво алкогольних напоїв. Останні не є продуктами першої необхідності, але критеріями пріоритетності може бути не тільки наявність калорій, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів в продуктах харчування. На сучасному етапі критеріями оптимальності можуть виступати такі індикатори, як рентабельність, швидкість обороту капіталу, здатність до його накопичення. Якщо підходити з позиції цих критеріїв, то останнім галузям у межах продовольчого комплексу конкурентів немає.
9. Одним з найбільш оперативних і найефективніших механізмів держав­ного регулювання стабільного розвитку міського продовольчого комплексу в Україні має стати пом’якшення і подолання сезонності у виробництві продуктів харчування. Сезонні коливання спричиняються в різних галузях продовольчого комплексу різними обставинами. В рибодобувній та соляній промисловості це природно-кліматичні умови, де основним напрямом подолання сезонності є вдосконалення знарядь праці та технології. В цих галузях сезонність виробництва може бути подолана повністю. В пивоварній та безалкогольній промисловості, враховуючи циклічний характер споживання їх продукції, подолання або пом’якшення сезонності пов’язане з вирішенням питання рівномірного завантаження виробничих потужностей підприємств та з розширенням мережі спеціалізованої торгівлі цими товарами. Усунення або пом’якшення сезонних коливань у виробництві кінцевої продукції на підприємствах, що переробляють сировину сільськогосподарського походжен­ня (м’ясо-, молокопереробна, цукробурякова, плодоовочева, спиртова, первин­не виноробство та інші), залежить здебільшого від рівномірності надходження на переробку сировини впродовж року.
Дослідження показало, що сучасний рівень розвитку продуктивних сил не дає змоги в кліматичних умовах України цілорічно постачати на промислові підприємства сировину рослинного походження, враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва (незбіжність у часі робочого і вироб­ничого періодів, яке і зумовлює сезонність) у її природному свіжому вигляді та здійснювати економічно ефективну промислову переробку впродовж всього року. Тому пропонується якнайширше залучати до виконання сезонних сільськогосподарських робіт у період їх пікового навантаження додаткову робочу силу, що є економічно необхідним, а формою такого залучення можуть бути оплачувані громадські роботи. В дослідженні доведено, що найсприятливіші умови для організації оплачуваних громадських робіт у сільському господарстві існують саме в межах міського продовольчого комплексу із залученням до їх виконання тимчасово незайнятих міських жителів, у тому числі й іммігрантів.
Обґрунтовано, що строки виробничого періоду можуть збільшуватись також шляхом подовження часу зберігання рослинної сировини у сховищах, вдосконалення способів і технології її зберігання. Прогресивними способами зберігання значних мас сировини і продукції в умовах високоурбанізованої території може стати використання для цієї мети підземного простору та установок іонізуючого опромінення.
10. Як показали дослідження, високоефективне і стабільне функціо­нування всіх елементів продовольчого комплексу може бути забезпечене лише за наявності адекватного державного механізму, який у межах певної реально існуючої структури змушує діяти ці елементи продовольчого комплексу в необхідному для суспільства режимі з метою безперебійного забезпечення населення країни продовольством за науково обґрунтованими фізіологічними нормами споживання. До елементів системи механізму належать існуюча структура управління, ціни, податки, акцизи, фінансово-кредитні відносини, планування та інші мотиваційні елементи.
Доведено, що існуюча адміністративно-організаційна система управління міським продовольчим комплексом в Україні більш-менш задовільна, проте вона вимагає коригування відповідно до еволюційних тенденцій розвитку продовольчого комплексу. Недоцільно мати в структурі державних органів управління Міністерство аграрної політики, а в його складі - підрозділи, які відповідають за виготовлення кінцевого продукту і диктують організаційні і технологічні умови для сільського господарства. Вирощування сільгосп­сировини виключно для переробки потребує якщо не відновлення Міністерства харчової промисловості, яке повинно бути організуючою силою щодо сільського господарства, то, принаймні, перейменування Міністерства аграрної політики України в Міністерство продовольчої політики України з усіма економіко-організаційними, а не тільки етимологічними наслідками, яке б визначало стратегічні напрями розв’язання продовольчої проблеми і забезпечувало б продовольчу безпеку в Україні, тобто впроваджувало б у життя основні напрями державної продовольчої політики.
Установлено, що основним інструментом державного управління в постіндустріальному суспільстві залишатиметься планування, передусім, стратегічне. В умовах багатоукладної економіки стратегічні плани, насамперед, мають розроблятися для тих галузей, сфер економіки, які можна назвати точками зростання”, реструктуризація яких майже автоматично змінює на краще соціально-економічну ситуацію в країні, регіоні, місті. Разом з тим стратегічний план має бути обов’язковим до виконання. Це зумовлюється не тільки директивами, а й держзамовленням, яке обов’язково передбачає найбільшу вигоду для його отримувача (під держзамовленням в цьому контексті розуміється не тільки безпосередня оплата, а й інші економічні методи матеріального заохочення виробника: пільги, податки, кредитування тощо). Потрібно також посилити відповідальність за невиконання держзамовлення (підприємства і організації незалежно від їх форми власності і підпорядкування мають нести матеріальну, економічну, а в деяких випадках - і адміністративну відповідальність перед державою як замовником).
11. Обґрунтовано, що міський продовольчий комплекс в умовах постіндустріальної економіки є реальним об’єктом державного регулювання і управління. Він має чіткі межі, власну адміністративно-організаційну структуру, кадровий потенціал, виробничий апарат і повинен враховуватися відповідним чином при розробці загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових програм. Тільки в цьому разі можливий стабільний розвиток міського продовольчого комплексу, розв’язання продовольчої проблеми і забезпечення продовольчої безпеки держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку (1990-2000) / За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Дем'яненка, М.Ф. Кропивка. К.: ІАЕ УААН, 1999. 335 с.
2. Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр./ Ред. кол.: О.П.Якубовський, А.Г.Ахламов, З.В.Балабаєва, В.Д.Бакуменко, В.М.Князєв та ін. О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. 326 с.
3. Алексеев В.В. Разработка программы совершенствования системы управления АПК с ис­пользованием экспертных оценок. М., 1990. 90 с.
4. Амбросов В.Я. Економічна основа концепції розвитку АПК регіону // Економіка АПК. 1995. № 5. С. 3439.
5. Анализ состояния внешней торговли Украины основными товарами украинского произ­водства в 1998 году и перспективы развития в 1999 году. К.: Держзовнішінформ, 1999. 210 с.
6. Аналіз формування цінового механізму АПК України в умовах переходу до ринку (1991 - 1994 рр.) К.: ІАЕ УААН, 1996. 86 с.
7. Андреева Н. Размещение отраслей сельского хозяйства и пищевой промышленности США // Экономика с-х и перерабатывающих предприятий. 1988. № 6. С. 6062.
8. Апопій В.В. Фінансові взаємовідносини споживкооперації й АПК // Фінанси України. 1999. № 10. С. 40-44.
9. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность/ В.Б.Авер'янов, В.В. Цветков, Н.Р. Нижник и др. К.: Наук. думка, 1993. 165 с.
10. Аржевітін С.М., Кірпот О.І., Лебединська О.Ю. Концентрація виробництва і малий бізнес в харчовій промисловості. К.: ГРОТ, 1999. 108 с.
11. Артикульний Л.О. Розвиток аграрної реформи в Україні // Економіка АПК. 1998. № 7. С. 37.
12. Бабич А. О., Побережна А.А. Народонаселення і продовольство на рубежі другого і третього тисячоліть. К.: Аграрн. наука, 2000. 158 с.
13. Бажал Ю., Кілієвич О., Мертенс О. та ін. Ефективність державного уп­равління / За заг. ред. І.Розпутенка. К.: К.І.С., 2002. 420 с.
14. БакуменкоВ.Д. Формування державноуправлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр./ Редкол.: В.М.Князєв, П.І.Надолішній, М.І.Мельник та ін . К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
15. Балъцерович Л. Свобода і розвиток: економія вільного ринку/ Пер. з пол. А. Павлишин. Л.: Арсенал, 2000. 332 с.
16. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: Очерки на рубеже епох / Пер. с польск. М.: Наука, 1999. 352 с.
17. Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави // Фінанси України. 1998. № 10. С. 51-55.
18. Бернал Д. Мир без войны. М.: Издво иностр. лит., 1960. 540с.
19. Білик Ю.Д. Ринок зерна в Україні: стан і проблеми // Економіка АПК. 1998. № 4. С. 51-56.
20. Блаж И.Д. Экономико-математическое моделирование пищевой промышленности. М.: Агропромиздат, 1986. 202 с.
21. БодровВ.Г.,ЛеоненкоА.І.,КредисовП.М. Соціальне ринкове господарство: Навч. посіб. / За ред. А.І.Кредисова. К.: Либідь, 1995. 126с.
22. Боева Т. Субсидирование и кредитование сельского хозяйства во Франции // Междунар. с-х журн. 1992. № 5. С. 51-53.
23. Борисенко А. Рынок продовольствия // Экономист. 1996. № 3. С. 82-86.
24. Борисов В. Д. Формирование размещения новых отраслей промышленности в структуре агропромишленного комплекса (на примере картофелепродектового производства УССР): Автореф. дис... канд. экон. наук: № 08.00.04. СОПС УССР К., 1986. 19 с.
25. Борщевський П.П., Ушкаренко В.О., Чернюк Л.Г. та ін. Регіональні АПК України. К.: Наук. думка, 1996. 262 с.
26. Борщевський П.П., Чернюк Л.Г., Шмаглий О.Б. Підвищення ефек­тивності розвитку і розміщення харчової промисловості. К.: Нау­к. думка, 1994. 160 с.
27. Бугуцький О.А. Демографічна ситуація на селі // Економіка АПК. 1997. №11. С. 54-59.
28. Булатов Д. Ресурсы продовольственной дипломатии США // Междунар. с-х журн. 1995. № 2. С.47-51.
29. БухаринИ.И. В защиту пролетарской диктатуры: Сб. М.-Л., 1928. 237 с.
30. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.: Айрис-пресс, 2001. 575с.
31. Вернадский В.И. Живое вещество и биосфера. М.: Наука, 1994. 671с.
32. Власов B.I. Система державних програм підтримки фермерів США // Економіка АПК. 1995. № 2. С. 79-81.
33. Воронин В.Г. Экономико-математические методы в модели планирования и управления в пищевой промышленности. М.: Агропромиздат, 1986. 303с.
34. Врядування у Сполучених Штатах. Нарис: Пер. з англ. Вашингтон: Інформ. аген. США, 1991. 128 с.
35. Гайдуцкий П.И. АПК: проблемы перестройки. К.: Политиздат Украины, 1988. 148 с.
36. Гайдуцький П., Григоренко Є, Лупенко Ю. та ін. Україна за роки незалежності. 1991-2002. 4 вид., переробл. та доп. К.: Нора-Друк, 2002. 366 с.
37. Гайдуцький П., Каракай Ю. та ін. Інвестиційний клімат в Україні. К.: Нора-друк, 2002. 246 с.
38. Гайдуцький П.І., Лобас М.Г. Відродження МТС (організація машиннотехнологічних станцій в ринкових умовах). К.: Поліграфкнига, 1997. 508 с.
39. Гайдуцький П.І., Юрчишин В.В. Досвід реформування сільського господарства у Східній Німеччині та можливості його використання в Україні // Економіка України. 1994. № 12. С. 39-43.
40. Галанець В.Г., Шульський М.Г. Вплив управлінських структур на проведення реформ на селі // Економіка АПК. 1998. № 2. С. 6-14.
41. Галушко В.П., Ковтун О.А. Ціноутворення і маркетинг в АПК розвинутих країн // Еконо­міка АПК. 1995. № 9. С. 89-93.
42. Гальчинський А.С. Обраним шляхом. К.: Либідь, 1999. 64 с.
43. Гальчинський А.С. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. К.: Укр. пропілеї, 2001. 320 с.
44. Гальчинський А.С. Україна: поступ у майбутнє. К.: Основи, 1999. 220 с.
45. Геєць В. Соціогуманітарні складові перспективи переходу до соціальне орієнтованої еко­номіки України // Економіка України. 2000. № 1. С. 4-11.
46. Геєць В.М. Політична й економічна реформи: питання синхронізації // Економіка прогнозування. № 4. 2001. С. 9-23.
47. Гетман А. Аграрная политика Швеции: роль государства в регулировании рыночных от­ношений // АПК: экономика, управление. 1998. № 8. С. 41-47.
48. Гладій М.В. Використання виробничо-ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України: питання теорії, методології і практики. Л.: ІРД НАН України, 1998. 294 с.
49. Гладій М.В. Основні концептуальні положення аграрної політики в Україні // Економіка АПК. 1999. № 9. С. 3-7.
50. Глушков В.М. Проблемы управления научно-техническими программами. К.: ИК, 1979. - 98 с.
51. Господарський механізм продовольчого комплексу в ринкових умовах: 3б. наук. пр. К.: ІЕ НАНУ, 1997. 102 с.
52. ГрейК. Государственное регулирование сельскохозяйственного производства СССР и США: сравнительный анализ// Вест. с-х науки. 1992. № 1. С. 5766.
53. Грейсон Джексон К. (мл.), О'Делл Карла. Американский менеджмент на пороге XXI века: Пер. с англ. М.: Экономика, 1991. 319 с.
54. Губерная Г.К. Украина на пути в мировое хозяйство. Донецк: ИЭП, 1995. 27с.
55. ГубернаяГ.К., СкубенкоВ.П., ЧередникЛ.И., ТкаченкоА.П. Состояние экономики как основа сотрудничества государства и гражданина: опыт Украины. Донецк: ИЭП, 1998. 32с.
56. Губин Е.П. Действие экономических законов в условиях агропромышленной интеграции. М.: Мысль, 1980. 243 с.
57. Гудзтський С. Концептуальні положення державної політики зайнятості на сучасному етапі реформування аграрного сектора // Упр.сучас. містом. 2001. № 1-3. С. 15-20.
58. Гусалова А. Условия разработки продуктовых маркетинговых программ в АПК страны // АПК: экономика, управление. 1993. № 2. С. 55-56.
59. Даниленко А.С. Розвиток підприємництва в АПК України: теоретикоприкладні аспекти. Л., 1997. 224 с.
60. Данилишин Б.М., Боженар В.Я., Лисецький А.С. Сільське господарство України: сучасний стан і перспективи розвитку. К.: РВПС, 1998. 26 с.
61. Дейнеко Л.В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень: Проблеми теорії і практики. К.: Т-во „Знання України”, 1999. 331 с.
62. Демьяненко В., Рылько Д. Мировая агропродовольственная система // Мировая экономика и международ. отношения. 1998. № 8. С. 31-58.
63. Дем'яненко С. Напрями розбудови фінансових ринків в АПК // Економіка України. 2001. № 8. С. 53-59.
64. Державна цінова підтримка сільського господарства в США і країнах Європи / За ред. О.М. Шпичака. К, 1995. 58 с.
65. Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів України/ Вакуленко В.М., Ігнатенко О.С., Лебединська О.Ю. та ін. К.: Ви-во УАДУ, 2002. 112 с.
66. Державне управління: Словн.довід. / Уклад.: В.Д.Бакуменко, Д.О.Безносенко, І.М.Варзар та ін.; За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка; Укр. Акад. держ. упр. при Президентові України; Інт пробл. держ. упр. та місц. самоврядування. К.: Ви-во УАДУ, 2002. 228 с.
67. Державне управління: теорія і практика / Ред. В.Б.Авер'янов. К.: Юрінком Інтер, 1998. 431 с.
68. Дернберг Р.Л. Международное налогообложение: Пер. с англ. М.: ЮНИТИ, 1997. 375 с.
69. Джеймс Райян, Чарльз Бернард, Роберт Колллендер. Вплив урядових виплат фермерам на зростання ціни на землю // Пропозиція. 2001. № 11. С. 109-111.
70. Дієсперов B.C. Прибуток і стимулювання праці в АПК // Економіка АПК. 1995. № 5. С. 72-77.
71. Дієсперов В. Злободенні проблеми сільськогосподарської праці // Економіка України. 2001. № 9. С. 62-67.
72. Довбенко М.В. Видатні незнайомці: Наукові ідеї, здобутки та життя економістів лауреатів Нобелівської премії. Івано-Франківськ: Перевал, 1995. 204с.
73. Долішній М., Даниленко А., Мицишин С., Подольський М. Інтегровані територіальні аг­ропромислові комплекси: концептуальний аспект формування // Економіка України. 1997. № 4. С. 61-67.
74. Дорогунцов С.І., Данилишин Б.М. Проблеми і перспективи сталого розвитку України // Проблеми сталого розвитку України К.: "БМТ", 1998. С. 7687.
75. Егоров В.Ф. Управление торговлей крупного города в но­вых условиях хозяйствования (С.Петербург. ун&nda