МЕНЕДЖМЕНТ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ)

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1 НАУКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ: ҐЕНЕЗА ТЕОРІЇ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ 2
1.1. Висвітлення наукового менеджменту в працях вітчизняних та зарубіжних авторів 2
1.2. Науковий менеджмент у діяльності організацій: вітчизняний та закордонний досвід 2
РОЗДІЛ 2 СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ПРАЦІ МЕНЕДЖЕРІВ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 2
2.1. Місце і роль менеджера в організації діяльності органів внутрішніх справ України 2
2.2. Добір менеджерів в органах внутрішніх справ 2
2.3. Підготовка менеджерів органів внутрішніх справ для ефективної організаційної діяльності 2
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕНЕДЖМЕНТУ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 2
3.1. Підходи до добору та організації роботи з персоналом (аналіз світового та вітчизняного досвіду) 2
3.2. Менеджмент та раціональне використання персоналу 2
3.3. Формування менеджером команди для досягнення поставлених перед організацією цілей 2
РОЗДІЛ 4 НАПРЯМИ ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ НАУКОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 2
4.1. Технології здійснення наукового менеджменту в органах внутрішніх справ 2
4.2. Використання інформаційних та науково-технічних технологій менеджменту в органах внутрішніх справ України 2
4.3. Менеджмент у прийнятті організаційних рішень в органах внутрішніх справ України 2
ВИСНОВКИ 2
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 2
ДОДАТКИ 2

ВСТУП
З моменту проголошення незалежності Україна опинилася в нових соціально-економічних і політичних умовах, у новому правовому просторі. Перед державою виникла потреба вироблення загальних основ розвитку державності, суттю яких виступає ст. 5 Конституції України: „Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування” [1]. Необхідно створити такі державні органи які б діяли не лише в інтересах держави, а перед усім в інтересах громадян України [920]. Реалізація цього завдання неможлива без ґрунтовної розробки основ менеджменту в органах внутрішніх справ України.
Актуальність теми. Створення оновлених органів внутрішніх справ, котрі діють на основі законодавства суверенної держави; поновлення особового складу, що відбулось за роки незалежності; виникнення нових складних завдань, які повинні вирішувати органи внутрішніх справ; необхідність удосконалення роботи з персоналом; організація соціальної роботи; розвиток міжнародного співробітництва; втілення досягнень науки в практичну діяльність органів внутрішніх справ; уміння ефективно працювати в кризових ситуаціях – це проблеми, які сьогодні необхідно вирішувати. А в перспективі – через удосконалення організаційної діяльності в ОВС і удосконалення взаємодії з громадськістю на засадах взаємоповаги та співробітництва досягти підвищення ефективності в роботі з охорони громадського порядку та профілактики правопорушень.
Менеджмент в ОВС України перебуває на стадії розвитку. Нормативно-правову базу організаційно-керівної діяльності складають нормативні акти які базуються на застарілих командно-адміністративних підходах. В основі управління діяльністю органів внутрішніх справ України лежить принцип единоначальства, який веде до авторитаризму в керуванні персоналом ОВС України. Натомість основою менеджменту є координаційний підхід до здійснення керування, суттю якого є демократичні принципи: колегіальності, делегування повноважень, мотивації персоналу.
В теперішніх умовах розвитку українського суспільства керівники органів внутрішніх справ повинні вміти здійснювати менеджмент, знати основні методи проектування організаційних систем, вміти застосовувати на практиці методи наукового менеджменту, а також мати знання з психології, політології та інших сфер науки. Поєднання теоретичних і практичних знань та рекомендацій стосовно керування організацією або колективом маємо в такій галузі науково-прикладних знань, як науковий менеджмент. На превеликий жаль, при підготовці спеціалістів для роботи в органах внутрішніх справ ще недостатньо уваги приділяється вивченню менеджменту, однак саме він дав життя цілій системі знань для здійснення ефективного керування діяльністю різних організаційних систем. Унаслідок вивчення та впровадження у практичну діяльність основ менеджменту в таких провідних країнах світу, як США, Японія, Франція, Німеччина, Англія, Італія вдалося досягнути високого рівня розвитку в усіх галузях суспільно-політичного життя. Сьогодні країни, що розвиваються швидкими темпами, – Китай, Південна Корея та інші, своєму успіху в багатьох галузях завдячують умілому запозиченню методик та наукових розробок із менеджменту.
Питання підвищення ефективності правоохоронної діяльності, які тісно пов’язані з проблемою якості обслуговування населення, перебувають сьогодні у центрі уваги закордонних учених. Так, визначаючи головні підходи до створення нової моделі діяльності поліції, на першому Європейському конгресі з питань керування якістю роботи поліції (Мюнстер, ФРН, березень 1998 р.) підкреслювалось, що поліція розглядається як сервісна служба, яка надає послуги населенню на окремій території і повинна існувати для громадян, розвиваючи для них систему послуг. Особливості цієї політики та характер змін, яких зазнала поліція в результаті її реалізації, призвели до формування нового поліцейського менеджменту.
Впровадження в теорію і практику організації діяльності органів внутрішніх справ України концепції „менеджменту в органах внутрішніх справ” означає не просто зміну назв, а введення цілого комплексу нових підходів та поглядів на діяльність керівників, роботу з персоналом, діяльність органів внутрішніх справ України. Саме в напрямку оптимізації керування правоохоронною системою мають відбуватися зміни і в Україні. Але вони повинні базуватись не на рішеннях тих або інших осіб, наділених владою, а на вивірених, науково обґрунтованих рекомендаціях та положеннях, які розроблені провідними науковцями нашої країни. Автор сподівається, що дослідження організаційно-правових основ менеджменту в органах внутрішніх справ сприятиме реформуванню ОВС у напрямку демократизації, професійного зростання, зменшення формалізму, бюрократизму та авторитаризму в діяльності керівних структур органів МВС.
Вибір теми дослідження зумовлений наступними чинниками, які актуалізують її значення безпосередньо для органів внутрішніх справ:
– науковою і практичною важливістю вивчення малодослідженої теми менеджменту в органах, структурах і підрозділах внутрішніх справ і з’ясуванні перспектив її подальшої розробки;
– переглядом існуючої практики здійснення організаційно-керівної діяльності в органах внутрішніх справ і обґрунтуванням потреби вдосконалення її відповідно до вимог і критеріїв ефективності;
– створенням організаційного механізму, який спонукав би керівників органів внутрішніх справ усіх ланок до таких дій, рішень, що повністю відповідають принципам наукового менеджменту;
– визначенням, з’ясуванням можливостей вивчення основ менеджменту під час підготовки майбутніх керівників органів внутрішніх справ;
– обґрунтуванням заходів, що вдосконалюють подальший розвиток організаційно-правового забезпечення впровадження наукового менеджменту в органах і структурних підрозділах внутрішніх справ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пп. 2.3, 2.4. „Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000рр.”, п. 3, 4 „Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років” та пп. 1.1.29, 1.1.39, 1.1.52 наказу МВС України „Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС, на період 2004-2009 рр.” № 755 від 05 липня 2004 р.
Дослідження проводилось у межах „Комплексної програми удосконалення роботи з кадрами і підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”, „Програми розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.”, „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.”, схвалених Вченою радою університету 5 січня 1996 р. та „Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.”, схвалених Вченою радою університету 23 березня 2001 р.
Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчального процесу з підготовки кваліфікованих фахівців для органів внутрішніх справ України з урахуванням нових вимог щодо сучасних стандартів до професійного рівня керівників.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб через розвиток наукового менеджменту в органах внутрішніх справ підвищити ефективність діяльності органів внутрішніх справ України, і має як науково-теоретичний аспект, який полягає у всебічному аналізі основних фундаментальних положень сучасних досягнень у галузі наукового менеджменту, так і практичний – розробка конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо можливостей використання технологій менеджменту в органах внутрішніх справ.
Досягнення цієї мети передбачає розв’язання таких дослідницьких завдань:
– здійснити аналіз праць вітчизняних та зарубіжних авторів щодо підвищення ефективності діяльності організації;
– провести аналіз вітчизняного та закордонного досвіду щодо використання наукового менеджменту в діяльності організацій;
– дослідити роль професіоналізації керівної діяльності і використання принципів менеджменту в державних організаціях;
– окреслити значення особи менеджера в організації ефективного керування органами внутрішніх справ України;
– визначити зміст та основні завдання підбору менеджерів органів внутрішніх справ України;
– узагальнити основні напрями навчання керівників основам менеджменту для ефективної роботи;
– проаналізувати сучасні підходи до організації роботи менеджера з персоналом;
– розкрити основні напрями і з’ясувати позитивні можливості менеджменту персоналу органів внутрішніх справ України;
– викласти основи формування менеджером команди для досягнення цілей, які стоять перед органами внутрішніх справ;
– проаналізувати роль технологій менеджменту в органах внутрішніх справ як основи сучасного наукового менеджменту;
– розглянути стан та перспективи розвитку інформаційних та науково-технічних технологій в органах внутрішніх справ;
– з’ясувати можливості впливу менеджерів на прийняття рішень з оптимізації діяльності органів внутрішніх справ України та розглянути можливості колективних форм прийняття організаційних рішень.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері організаційної діяльності в органах внутрішніх, в цьому контексті предмет дослідження становлять організаційно-правові основи менеджменту в органах внутрішніх справ.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Під час вивчення, аналізу та узагальнення матеріалів, наукового обґрунтування теоретичних положень і висновків, розробки практичних пропозицій та рекомендацій автор керувався методом філософської діалектики як загальним методом пізнання закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення, в руслі якого відбувається розвиток менеджменту як суспільного явища і менеджменту як науки. Методи аналізу і синтезу застосовувались під час усієї роботи над проблемою, починаючи від добору фактичного матеріалу для дисертаційного дослідження, вивчення праць науковців та аналізу нормативної й емпіричної бази до обґрунтування висновків. Спираючись на основні засади вчення про державу і право, соціологічні та статистичні підходи до досліджуваної проблематики, при аналізові питань, що є предметом дослідження, використовувалися, зокрема, системний підхід (під час розгляду певних притаманних менеджменту рис), історичний метод (у висвітленні етапів розвитку певних поглядів на досліджувану проблему), структурно-функціональний метод (кожен із виділених елементів ефективного менеджменту розглядався як характерно-особливий прояв організаційної діяльності, що перебуває у взаємодії з іншими) та інші методи пізнання суспільних процесів і явищ. Як базовий у роботі використовувався порівняльно-правовий метод, завдяки якому встановлено рівень розвинутості нормативно-правової бази досліджуваної проблеми. Статистичний метод використовувався для ілюстрації необхідності впровадження положень теорії менеджменту в практичну діяльність органів внутрішніх справ України. Під час аналізу напрямів впливу менеджера на побудову взаємовідносин, що сприятимуть підвищенню ефективності праці персоналу, використовувались соціологічний та психологічний методи. Метод моделювання використовувався під час конструювання та вироблення практичних рекомендацій для здійснення менеджменту в органах внутрішніх справ України. Метод аналогії застосовувався для доведення переваг наукового менеджменту. Обрані теоретико-методологічні засади дозволили послідовно дослідити організаційно-правові основи менеджменту в органах внутрішніх справ України.
Стан наукової розробки досліджуваної проблеми характеризується тим, що питання організаційно-правової діяльності органів внутрішніх справ України в юридичній науці завжди були предметом дослідження. Це сприяло накопиченню відповідного теоретико-методологічного матеріалу та опублікуванню великої кількості наукових монографій, підручників, збірників, статей.
Вивчення можливостей застосування досягнень менеджменту в органах, структурах і підрозділах внутрішніх справ і на сьогодні залишається на недостатньому рівні. Лише за допомогою наукового аналізу ми зможемо адаптувати передові ідеї менеджменту, які використовують правоохоронні органи західноєвропейських країн, до сучасних реалій Української держави. Сьогодні поняття менеджменту в органах внутрішніх справ у ракурсі його ефективності, підвищення якості набуває нового змісту, а тому організаційно-правові основи менеджменту в діяльності органів внутрішніх справ потребують предметного наукового дослідження, пізнання сутності та соціально-юридичного характеру.
Нормативною базою дослідження стали нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органів внутрішніх справ: Закони України „Про державну службу”, „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції, „Програма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр.”, „Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України” та інші. Ці правові акти є основою забезпечення ефективності організаційної діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ. Однак уже зараз деякі з них не відповідають сучасним вимогам, не можуть якісно і своєчасно вирішувати проблеми, пов’язані з організаційною діяльністю в ОВС, про що неодноразово наголошували у своїх працях українські вчені. Тому багато положень, що містяться в чинному нормативно-правовому забезпеченні організаційної діяльності в органах внутрішніх справ, очікують свого подальшого розвитку й удосконалення. Особливо актуально це стосовно питань нормативно-правового забезпечення менеджменту в ОВС.
Емпірична база дослідження ґрунтується на матеріалах, зібраних під час проведення навчально-ознайомлювальних та навчальних практик у Запорізькому та Хортицькому РВ УМВС України в Запорізькій області, Київському та Центральному РВ ГУ та Євпаторійському МВ МВС України в АР Крим, стажуванні в УАСМ ГУ МВС України в АР Крим, матеріалах інтерв’ювань працівників міліції, опитуваннях і тестуваннях курсантів Запорізького юридичного інституту МВС України, Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ, а також анкетуваннях працівників підрозділів органів внутрішніх справ, що проводилися протягом 2000-2004 рр.
Вивчення значної частини наукового матеріалу з питань менеджменту, аналіз нормативної бази й опрацювання емпіричного доробку дозволив сформулювати власну точку зору на проблему еволюційного перетворення органів внутрішніх справ на сучасну організацію, в діяльність якої впроваджені передові досягнення в галузі наукового менеджменту.
Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження носить інноваційний характер і є однією з перших спроб висвітлення можливостей всебічного застосування менеджменту в органах внутрішніх справ.
У дисертації на основі проведеного аналізу досягнень сучасної вітчизняної та зарубіжної науки в галузі менеджменту теоретично обґрунтовується необхідність застосування наукового менеджменту в діяльності органів внутрішніх справ.
Підтримується точка зору, що менеджмент, будучи основою та суттю організаційної діяльності, притаманний як комерційним організаціям, так і державним структурам, якою, в свою чергу, є органи внутрішніх справ.
Поняття „менеджмент” розглянуте в комплексному взаємозв’язку з іншим категоріальним апаратом щодо організаційно-керівної роботи, виробленим вітчизняними та закордонними вченими.
Дістала подальшого розвитку концепція професіоналізації організаційно-керівної діяльності в державних організаціях та доведена провідна роль менеджера–професіонала в підвищенні ефективності діяльності органів внутрішніх справ.
Керуючись правилами логічного переходу від об’єктивного до суб’єктивного та причинно-наслідковими взаємозв’язками, проаналізовано необхідність впровадження механізму конкурсного добору керівного складу ОВС.
Дістали подальшого розвитку практичні рекомендації щодо модульного навчання менеджерів (фахівців-професіоналів) основам менеджменту для роботи на керівних посадах в органах внутрішніх справ.
Набула подальшого розвитку загальнотеоретична концепція менеджменту персоналу ОВС, яка базується на застосуванні знань з наукового менеджменту.
Розкриті основні напрями менеджменту персоналу в контексті можливості впливу на них з боку менеджера з метою підвищення ефективності діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України.
Робота менеджера з формування команди для досягнення цілей уперше розглянута як базовий елемент менеджменту і спосіб підвищення ефективності діяльності ОВС.
Обґрунтовується доцільність впровадження організаційних технологій менеджменту в діяльність органів внутрішніх справ України.
Подальшого розвитку набули питання пов’язані з інформаційно-технічним забезпеченням організаційно-керівної діяльності в ОВС.
Удосконалено конкретні шляхи щодо підвищення ефективності організаційних рішень в ОВС як у правоохоронній діяльності в цілому, так і під час кризових ситуацій зокрема.
Проведений у роботі аналіз дозволив сформулювати поняття „менеджмент в органах внутрішніх справ”, виявити і дослідити взаємовплив різних пов’язаних з ним чинників, зробити теоретичні узагальнення щодо напрямків розвитку менеджменту в органах внутрішніх справ України.
Таким чином, у дисертаційному дослідженні, виконаному на основі чинної нормативно-правової бази, яка регулює організаційну діяльність в органах внутрішніх справ, сформульована низка раніше не захищених положень стосовно менеджменту в органах внутрішніх справ. А отже, дисертація є першим в українській правовій науці комплексним дослідженням менеджменту в органах внутрішніх справ у ракурсі підвищення ефективності діяльності ОВС України.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження в сукупності, розв’язуючи важливу науково-прикладну проблему адаптації досягнень наукового менеджменту в діяльність ОВС, можуть бути використані Міністерством внутрішніх справ України, іншими суб’єктами влади для вдосконалення здійснення організаційно-керівної діяльності, при розробці проектів нормативно-правових актів України, призначених регулювати організаційно-структурну побудову і правоохоронну діяльність органів, служб і підрозділів органів внутрішніх справ тощо.
Викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись у:
а) науково-дослідній роботі – для подальшого опрацювання загальних і спеціальних питань менеджменту в органах внутрішніх справ та при розробці науково-практичних посібників й методичних рекомендацій з менеджменту в ОВС;
б) правотворчості – при підготовці проекту Концепції розвитку ОВС України та наказів МВС України;
в) правозастосуванні – для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства у сфері менеджменту в органах внутрішніх справ;
г) навчально-виховному процесі (у вищих навчальних закладах МВС України ) – під час вивчення дисциплін, пов’язаних з організацією діяльності ОВС;
д) практичній діяльності – як напрямок підвищення рівня організаційно-керівної роботи керівників різних підрозділів ОВС.
Положення дисертації впроваджені у практичну діяльність органів внутрішніх справ („Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність Головного управління МВС України в АР Крим” від 15.03.2005 р., „Акт впровадження результатів наукових розробок у діяльність полку міліції особливого призначення „Беркут” при ГУ МВС України в АР Крим” від 28.03.2005 р.).
Дисертант брав участь у розробці методичних рекомендацій і програм, спрямованих на підвищення рівня навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України, які апробовані у Кримському юридичному інституті НУВС (Акти впровадження науково-дослідних робіт „Методичні рекомендації щодо складання навчальних програм з дисциплін” та „Методичні рекомендації з організації відпрацювань пропущених занять і незасвоєних тем професійно-орієнтованих дисциплін” у навчальний процес від 24.06.2003 р.), у розробці „Положення про організацію роботи комендатури Кіровоградського юридичного інституту”, яке впроваджено в Кіровоградському юридичному інституті НУВС (Акт впровадження від 24.02.2005 р.).
Стосовно розвитку дисциплін наукового менеджменту у вищих навчальних закладах системи МВС України підготовлені методичні рекомендації, які використовуються в навчальному процесі (Узагальнення передового досвіду з організації навчальної та науково-методичної роботи під час викладання дисципліни „Управління в органах внутрішніх справ” доцента кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Кримського юридичного інституту НУВС, кандидата юридичних наук, доцента, майора міліції С.В. Пєткова” від 26.01.2005 р.).
Відповідно до п. 1.1.52 наказу МВС України № 755 від 05 липня 2004 р. дисертант здійснює керування розробкою впровадження наукового дослідження на тему „Управління органами внутрішніх справ в умовах надзвичайного стану” у практичну діяльність Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим (План від 27.11.2004 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана самостійно з використанням останніх досягнень наукового менеджменту, теорії управління, адміністративного права.
Положення, що містяться в працях опублікованих у співавторстві з: В.П. Пєтковим та О.О. Соломенчуком (2 навчальні посібники); Л.В. Самойлович (термінологічний словник); В.П. Пєтковим, В.П. Ворушило, О.В Кривенком, О.О. Іляшком (5 публікацій у наукових фахових журналах); В.А. Петуховим, В.П. Пєтковим, О.В. Фандалюком, В.П. Ворушило, О.К. Безсмертним (6 методичних рекомендацій, положень, програм, матеріалів); В.П. Пєтковим (1 публікація, яка додатково відображає наукові результати дисертації), поряд з іншими науковими дослідженнями автора стали основою для викладених у відповідних підрозділах дисертації узагальнень. Персональний внесок до опублікованих колективних наукових праць пропорційний кількості співавторів.
У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались. Одержані наукові результати та висновки щодо організаційно-правових основ менеджменту в органах внутрішніх справ, що містяться у дисертації, сформульовані та обґрунтовані на базі особистих теоретичних та практичних досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, викладені у дисертації, оприлюднені за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи.
Розробка проблем, пов’язаних з підвищенням ефективності організаційної діяльності в органах внутрішніх справ та запровадженням досягнень наукового менеджменту в навчально-виховну та практичну діяльність, розпочата у 1998 р. у Запорізькому юридичному інституті МВС України (м. Запоріжжя), знайшла своє відображення в навчально-методичному забезпеченні навчального процесу у вищих навчальних закладах МВС України та під час проведення навчальних занять з дисциплін „Менеджмент в ОВС”, „Управління ОВС”, „Основи управління в ОВС” „Адміністративна діяльність ОВС”, „Зв’язок ОВС з громадськістю”, „Тактико-спеціальна підготовка” та ін., навчально-ознайомлювальних та навчальних практик у Запорізькому юридичному інституті МВС України (м. Запоріжжя), Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь) і Кіровоградському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ (м. Кіровоград).
Основні результати досліджень, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі й міжнародних: науково-практичній конференції “Актуальні проблеми попередження, розкриття та розслідування злочинів органами внутрішніх справ” (Запоріжжя, 1998 р.), науково-практичному семінарі “Права людини і формування правової держави в Україні” (Харків, 1998 р.), ІІІ звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу Кримського факультету Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2001 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (Харків, 2003 р.), IV звітній науково-практичній конференції науково-педагогічного персоналу, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2004 р.), семінарі щодо обміну досвідом між професорсько-викладацьким складом Кримського юридичного інституту НУВС та представниками-експертами Ради Європи (Франція), фахівцями з проблем поліцейської етики (Сімферополь, 2004 р.), регіональній науково-практичній конференції „Проблеми використання сучасних науково-технічних засобів в ОРД” (Кіровоград, 2004 р.).
Публікації. Дисертантом опубліковано 65 наукових праць. Основні результати дисертації викладені у 46 наукових працях, серед яких: 1 монографія; 4 навчальних посібники, 24 статті у наукових журналах та збірниках наукових праць, визначених Вищою атестаційною комісією України фаховими виданнями з юридичних наук, з них – 1 за межами України; 8 методичних рекомендацій положень, програм, методичних матеріалів; 4 праці, які додатково відображають наукові результати дисертації.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які об’єднують 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основному тексту кожного розділу передує передмова з коротким описом вибраного напряму. У кінці кожного розділу сформульовані висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів. У заключних абзацах розділів подані посилання на особисті праці здобувача щодо розглянутої проблеми. Структура дисертації зумовлена завданнями та внутрішньою логікою досліджуваної проблеми.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації вперше в українській правовій науці через всебічний науковий аналіз основних фундаментальних положень сучасних досягнень у галузі наукового менеджменту здійснено ґрунтовне комплексне дослідження такого напряму організаційно-правової діяльності, як менеджмент в органах внутрішніх справ України. В роботі розроблені конкретні практичні рекомендації та наукові пропозиції щодо можливостей використання технологій менеджменту в органах внутрішніх справ, сформульовані висновки та рекомендації, що вдосконалюють організаційно-правові основи діяльності органів внутрішніх справ.
На основі проведенного анализу ми можемо констатувати, що вітчизняні та закордоні вчені заклали міцні підвалини для розвитку наукового менеджменту в органах внутрішніх справ України. Але слід констатувати, що розвиток наукового менеджменту не знаходить відповідної підтримки ані з боку вищого керівництва МВС України, ані з боку працівників. У більшості навчальних закладів МВС України не вивчається дисципліна „Менеджмент в органах внутрішніх справ”.
Теоретичні розробки та практичні рекомендації з наукового менеджменту в наш час викликають зацікавленість у комерційних структур, керівники яких бачать позитивний економічний ефект, що досягається завдяки впровадженню інноваційних технологій з керування організацією. В свою чергу в органах внутрішніх справ і досі використовуються консервативні методи менеджменту.
Для органів внутрішніх справ життєво необхідним є послідовна, цілеспрямована перебудова як структури системи, так і структури мислення працівників.
Таким чином, якщо менеджмент в цілому – це упорядкування системи, тобто приведення її у відповідність з об’єктивними закономірностями, які діють у певному середовищі, то менеджмент в органах внутрішніх справ – свідома та вольова дія на систему цих органів та їх структурних підрозділів з метою підвищення ефективності їхнього функціонування для підвищення якості охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.
Якщо раніше управління розглядалось як процес взаємопов’язаних функцій, методів, принципів тощо, і керівник, відтак, був лише складовою частиною цього процесу, то зараз ми можемо говорити про менеджмент в якості вираження (прояву) діяльності (керівної роботи, керування, організаційно-розпорядницької діяльності) керівника в напрямку досягнення мети, поставленої перед ним та керованою ним організацією.
Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних авторів щодо менеджменту свідчить, що теоретична розробка питань, пов’язаних з підвищенням ефективності менеджменту на всіх етапах розвитку суспільства мала позитивний вплив як на формування та розвиток державних структур, так і на взаємовідносини в колективі організацій.
Вітчизняний та зарубіжний досвід роботи найбільш розвинутих організацій свідчить, що досягненням високих показників у діяльності вони завдячують не лише впровадженню передових методик у керівництві й використанні найсучасніших технологій, а й багато в чому вмілому добору менеджерів для здійснення організаційно-керівної діяльності.
Менеджмент в ОВС України перебуває на стадії розвитку. На процес впровадження інноваційних ідей менеджменту в діяльність державних органів впливають як політичні, так і соціально-економічні чинники. Цю обставину потрібно враховувати під час формування стратегії розвитку органів внутрішніх справ, а також у політиці стосовно добору керівного персоналу ОВС.
Запропонована концепція впровадження менеджменту в діяльність ОВС містить у собі практичні напрями реалізації:
– створення науково-практичної лабораторії з вивчення досвіду діяльності поліції у зарубіжних країнах та передового досвіду організаційно-керівної роботи в ОВС;
– вивчення та запровадження технологій менеджменту в діяльність ОВС України.
Базуючись на дослідженому матеріалі можна зробити висновок про те, що змістом менеджменту є керівна робота. Раціоналізація праці керівників і всіх працівників органів внутрішніх справ і є основою наукового менеджменту. Науковий менеджмент в органах внутрішніх справ є галузевим напрямком наукового менеджменту, при розробці його проблем повинні бути використані всі досягнення наукового менеджменту з урахуванням специфіки завдань, що стоять перед органами внутрішніх справ. Науковий менеджмент передбачає також застосування загальних положень до різних рівнів діяльності органів внутрішніх справ, маючи на увазі, що обсяг проблем організації менеджменту в ОВС, їх спрямованість і методи вирішення суттєво відрізняються на рівнях областей та регіонів. Свою специфіку в організації менеджменту мають також галузеві функціональні та штабні служби. Головними завданнями органів МВС України є охорона громадського порядку, боротьба зі злочинністю тощо. Їх успішному виконанню і повинна бути підпорядкована вся організаційно-керівна діяльність в органах МВС.
Таким чином, група проблем менеджменту в органах МВС пов’язана з розробкою наукових рекомендацій щодо вдосконалення галузевої діяльності служб і працівників (слідчої, адміністративної, оперативно-розшукової). Необхідні значні наукові зусилля, спрямовані на визначення оптимальних варіантів органів внутрішніх справ, нормативів розрахунку штатної кількості всіх служб міністерства, на розробку правового положення і функціональних обов’язків різних органів і посадових осіб. Удосконалення системи менеджменту – не одноразовий захід, а динамічний процес вирішення проблем, які висуваються життям.
Сучасний менеджер органів внутрішніх справ – це професійний керівник, адміністратор, начальник відділу, відділення, який пройшов спеціальну (іноді багаторічну) підготовку в сфері менеджменту та регулярно підвищує кваліфікацію.
Для того щоб навчитись ефективно управляти колективом, менеджер повинен здобути відповідну освіту. Найбільш ефективним підходом у підготовці майбутніх керівників є навчання через діяльність. Але в нас немає можливості проводити експерименти над уже існуючими колективами. Отже, необхідно розробити тренінгові навчальні програми, які б відтворювали реальні управлінські ситуації.
Основою діяльності української вищої школи підготовки керівників має бути теза, що кожний менеджер повинен гідно представляти свою організацію. Менеджер – це посада, для якої є необхідними певні знання, освіта, навички в галузі права, психології, конфліктології, економіки, педагогіки, соціології тощо. Але основа основ – уміння спілкуватися з людьми. Менеджмент – це керування однієї людини іншими. Обрання менеджером правильного стилю менеджменту – запорука його успіху в будь-якій організації [849, c. 12].
Необхідно послідовно розширювати і поліпшувати систему підготовки і перепідготовки управлінського персоналу на всіх рівнях, включаючи вищий керівний персонал. Обов’язок керівника – вчитися управляти по-новому, на основі глибокого засвоєння теорії й практики менеджменту, наукової організації праці, нових методів планування й економічного стимулювання, застосування економіко-математичних методів і сучасної обчислювальної техніки, глибокого знання законодавства. У цьому відношенні необхідно критично вивчати досвід, накопичений найбільш розвинутими країнами.
Враховуючи специфіку роботи правоохоронних органів (наприклад, призначення керівника вищим органом), особливу увагу слід приділити тому, щоб провідні посади обіймали справжні лідери, які користуються повагою та авторитетом серед підлеглих. Якщо певний працівник органів внутрішніх справ за своїми якостями може бути рекомендований на керівну посаду, слід створити для нього відповідні умови для отримання освіти менеджера.
Підвищення кваліфікації менеджерів усіх рівнів повинна вестись цілеспрямовано та послідовно. В роботу державних органів, у тому числі і в органах внутрішніх справ, потрібно запроваджувати передові технології з наукового менеджменту, які напрацьовані у Західній Європі, США і Азії, що дасть можливість уникнути багатьох помилок, через які проходять українські організації, а також мати можливість більш простої інтеграції у міжнародне співтовариство.
Таким чином, менеджер органів внутрішніх справ – це особа, яка має фахову освіту (магістр менеджменту), практичні навички керування персоналом органів внутрішніх справ, притаманні лідеру риси характеру, нормативно закріплені повноваження, відповідний авторитет серед підлеглих, високу морально-етичну та правову свідомість.
Професіоналізм, вміння спілкуватися з підлеглими та громадськістю – основні критерії добору менеджерів органів внутрішніх справ. Менеджер – це професіонал, який надає свої послуги організації і досягає поставленої мети за допомогою найбільш ефективних способів, що не перечать законодавству та нормам моралі.
На основі нормативних актів, які регламентують поведінку персоналу ОВС та морально-етичні норми, що є основою діяльності керівників ОВС, створити „Кодекс етичної поведінки персоналу ОВС”.
Менеджери, перебуваючи на різних щаблях влади, сприяють впровадженню інноваційних технологій в діяльність державних органів. Менеджер в організації діяльності органів внутрішніх справ України повинен стати генератором позитивного досвіду.
Виходячи з зазначеного нормативно-правові акти ОВС України, що регламентують діяльність керівників ОВС, мають містити в собі:
– критерії добору менеджерів на керівні посади в ОВС;
– механізм призначення на керівні посади в ОВС та просування по службі, що ґрунтуються на демократичних принципах, виражених у конкурентній основі заміщення вакантних керівних посад;
– критерії оцінки роботи керівників ОВС.
Слід підкреслити, що навчання керівного персоналу основам менеджменту для ефективної роботи повинно проходити, починаючи з навчання у вищих навчальних закладах МВС України. Працівники органів внутрішніх справ для обіймання посад менеджерів повинні мати відповідну фахову освіту – магістр менеджменту.
Потрібно провести перегляд навчальних планів вищих навчальних закладів системи МВС України відповідно до принципів якості та ефективності:
– ввести зміни відповідно до сучасних стандартів та вимог, які висуваються до працівників ОВС;
– узгодити із загальноєвропейськими критеріями освітньої діяльності кредитний розподіл навчальних годин та модульне вивчення дисциплін;
– розробити чітку класифікацію посад у відповідності до отриманого рівня професійної освіти (бакалавр, магістр).
Для здійснення менеджменту ОВС потрібно, щоб працівники ОВС протягом усього навчання у вищих навчальних закладах вивчали основи наукового менеджменту. Слід приділити увагу впровадженню до навчального процесу в усіх вищих навчальних закладах МВС України таких дисциплін: „Вступ до менеджменту”, „Менеджмент організації”, „Менеджмент в ОВС”, „Менеджмент в кризових ситуаціях” відповідно до розроблених програм.
Менеджмент – основа організаційної діяльності, вихідна точка і кінцевий результат у галузі вивчення дисциплін управлінського циклу. Завдання професорсько-педагогічного складу у вищих навчальних закладах МВС України полягає в тому, щоб на основі одержаної професійної підготовки прищепити знання та навички професійного менеджменту, що допоможе правильно організувати систему менеджменту, приймати найбільш ефективні рішення, забезпечувати їх оптимальне виконання, а також дати необхідне уявлення про способи і шляхи подальшого вдосконалення менеджменту в галузі охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, допомогти оволодінню науковими методами організації менеджменту та праці.
Психологічні дослідження свідчать, що існують визначені умови, за яких краще здійснюється розвиток колективних зв’язків, краще відбувається процес спільної роботи. Збіг характерів, спільність інтересів, схильностей, просто симпатії відіграють значну роль у створенні сприятливого «психологічного клімату» в колективі.
Інформованість сприяє згуртованості як колективу зокрема, так і системи в цілому. Систематичність інформації, її повнота, своєчасна обробка і науковий аналіз значно підвищують оперативну поінформованість, а відтак, і ефективність службової діяльності органів внутрішніх справ. Використання технологій паблік рилейшнз сприятиме підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ, поглибленню довіри громадськості до міліції. В цьому контексті великого значення набуває правильна організація роботи штабних підрозділів органів внутрішніх справ як важливого інструменту впливу керівника на підпорядковану структуру а також як лінії зв’язку з іншими підрозділами, організаціями, установами. За допомогою штабу менеджер може здійснювати планування діяльності організації, а також контроль за виконанням прийнятих рішень.
Ефективні менеджери повинні володіти сучасними методиками впливу на підпорядкований їм колектив. У минуле мають відійти карально-репресивні способи примусу. Соціально-психологічне мотивування працівників до більш високих професійних здобутків є основою інноваційних моделей менеджменту.
Керівник, який працює в органах внутрішніх справ, повинен удосконалювати менеджмент персоналу органів внутрішніх справ. Значну допомогу в удосконаленні організаційно-керівної діяльності можуть надати штабні підрозділи органів внутрішніх справ України. За їх допомогою менеджер матиме можливість впливати на організаційно-керівну діяльність.
Сьогодні важливим є зменшення навантаження на працівників міліції за рахунок відмежування від них функціональних обов’язків, які не мають значного позитивного ефекту в правоохоронній галузі, особливо в діяльності адміністративних служб міліції. Наприклад, необхідно зменшити кількість форм організаційно-звітної документації, складання якої забирає значну частину часу, спростити провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. Однак такі заходи потребують удосконалення законодавства.
У нормативно-правові акти, що регламентують діяльність в ОВС, необхідно внести відповідні зміни:
– провести кодифікацію чинної нормативної бази з метою усунення дублювань норм загальних основ стосовно проходження служби працівниками ОВС;
– прийняти закон „Про персонал органів внутрішніх справ України” в якому б були використані сучасні підходи до проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України;
– створити стандартні посадові інструкції, які б містили чіткі алгоритми прийняття певних рішень у типових ситуаціях;
– звести до мінімуму кількість положень, інструкцій, наказів, рішень щодо здійснення організаційно-керівної діяльності.
Наукова організація діяльності та раціональне використання персоналу органів внутрішніх справ сприятиме кращому виконанню правоохоронних функцій. Навіть у складних, кризових ситуаціях менеджер повинен знаходити позитивні сторони і використовувати їх для підвищення продуктивності праці. Конфлікти, які досить часто виникають у кожній організації, ефективний менеджер має використовувати для вдосконалення політики стосовно добору та просування по службі персоналу ОВС.
Керівник, який не просто виконує організаційні функції, а є професіоналом-менеджером, з відповідними знаннями, вміннями та навичками, з відповідною юридичною, психологічною та педагогічною підготовкою, може створити команду для досягнення цілей підвищення ефективності діяльності ОВС та удосконалення якості правоохоронних послуг, які надають органи внутрішніх справ.
Створення команди, в якій всі члени доповнюють та можуть замінити один одного, є одним із завдань менеджера. Зрозуміло, що таке гармонічне поєднання різних особистостей надскладне завдання, а тому менеджер повинен так спланувати роботу з добору персоналу організації, щоб під час формування колективу отримувати найвищу віддачу від кожного працівника.
Отже, менеджмент в ОВС – це безперервний і динамічний процес, спрямований на досягнення найвищої продуктивності праці персоналу ОВС з урахуванням характеру та специфіки завдань, які вони вирішують на основі досягнень науки та передового досвіду. Менеджмент в ОВС виявляється в тому, що на зміну сьогоденним рекомендаціям, які стають загальною нормою трудової діяльності, приходять більш досконалі прийоми, технології, заходи і методи виконання службових завдань.
Тільки за умови постійної мотивації персоналу ОВС, яка полягає у відповідній винагороді за надання правоохоронних послуг та у забезпеченні при постійній підтримці з боку держави соціального захисту працівників ОВС та членів їх сімей (надання соціальних пільг та гарантій), стає можливим формування ресурсу успіху як певного підрозділу так і в цілому органів внутрішніх справ.
Технології менеджменту – це науково обґрунтовані організаційно-керівні заходи спрямовані на підвищення ефективності діяльності ОВС та підвищення якості надання правоохоронних послуг населенню. Для оптимізації діяльності органів внутрішніх справ менеджер повинен постійно і цілеспрямовано впроваджувати передові організаційні та інформаційно-технічні технології менеджменту.
Науковий менеджмент в ОВС немислимий без ретельного планування. Планування в діяльності ОВС є основою в розслідуванні злочинів і пошуку доказів. Воно складається із правильного і своєчасного визначення завдань розслідування, побудови версій, розроблення шляхів і способів їх перевірки, забезпечення максимально широкого використання технічних способів і найбільш доцільних тактичних прийомів. Плануючи роботу підрозділу, менеджер повинен визначити, які слідчі дії необхідні, а також як найбільш правильно провести їх, щоб забезпечити розкриття, повне і об’єктивне розслідування злочину. Планування розслідування в ОВС, де в боротьбі із злочинністю беруть участь працівники різних служб, має особливе значення, є наслідком раціональної організації праці. Правильно організований процес планування дозволяє закінчити слідство у встановлені законом терміни, дисциплінує працівника ОВС, забезпечує повноту і об’єктивність слідства, врешті-решт сприяє вирішенню основного завдання наукової організації організаційної діяльності – отримання максимального ефекту при найменшій витраті слідчим часу, сил і способів. Практичним відтворенням планування є план роботи, який повинен містити конкретну мету, визначені завдання, тому його можна ще розглядати як сукупність заходів, спрямованих на досягнення цілей. Для втілення плану в життя обирають найбільш оптимальні методи, умови і тактика, за допомогою яких ці заходи будуть виконуватись, терміни виконання. Планування не обмежується тільки складанням плану, необхідно організувати його виконання.
Планування роботи та економія часу безпосередньо пов’язані з правильною організацією робочого місця кожного працівника. Якщо підібрано зручні меблі, що відповідають характеру виконуваної робити, правильно розташовані сейфи, шафи, картотеки, якщо всі службові документи реєструються і зберігаються за визначеною системою, що сприяє швидкому їх пошуку, то все це позитивно позначиться і на продуктивності праці. Завдання менеджера створити належні умови праці як собі особисто, так і членам підпорядкованого колективу. За умови раціоналізації організаційної діяльності в органах внутрішніх справ зросте відповідно і такий головний показник міліції, як рівень розкриття правопорушень. А це в свою чергу матиме значний вплив на профілактику правопорушень.
Рішення – це та основна форма організаційної діяльності, в якій полягає зміст праці керівника. Однак це не означає, що робота менеджера зводиться виключно до збору інформації, її перероблення, генерування ідей і вибору варіантів рішення. Організаційне рішення – це сукупність результатів творчого процесу суб’єкта і дій колективу як об’єкта менеджменту з розв’язання конкретної ситуації, яка виникла в зв’язку з функціонуванням організації як системи.
Важливою передумовою підвищення ефективності організаційних рішень, що здійснюються, є визначення складу показників, які контролюються, у ході виконання рішень, результативності їх реалізації.
Показниками ефективності системи менеджменту в ОВС в цілому, і особливо в надзвичайних умовах, є реальні результати діяльності підрозділів, результати охорони громадського порядку, організованість і дисципліна членів підрозділів у процесі виконання покладених завдань. А також рівень керованості та рівень активності членів підрозділів, установка керівника на реально прогнозовану перспективу, винахідливість, ініціатива, ділова направленість керівника для досягнення конкретної мети, дотримання законності всіма учасниками процесу менеджменту.
Загальнонаукові та спеціальні методи організаційно-правової діяльності в органах внутрішніх справ, базуючись на досягненнях науки та техніки, розвитку інформаційних мереж, є основою для здійснення інноваційного менеджменту. Впровадження технологій наукового менеджменту в діяльність органів внутрішніх справ сприятиме підвищенню ефективності діяльності та якості надання правоохоронних послуг.
Планування є основою менеджменту в органах внутрішніх справ. Завдяки вмілому особистому плануванню та вмінню навчити ефективному плануванню підлеглих менеджер може не лише з’ясувати позитивні можливості раціонального використання часу органами внутрішніх справ України, а й значно поліпшити умови праці службовців, надати їм можливість для повноцінного відпочинку, розвитку особистості, оздоровлення.
Слід наголосити, що для здійснення менеджменту в органах внутрішніх справ необхідно постійно вдосконалювати інформаційне забезпечення менеджменту. При цьому інформаційне забезпечення має включати не лише комп’ютерне оснащення підрозділів органів внутрішніх справ і створення інформаційних мереж, а й відповідну підготовку всіх працівників щодо використання новітніх технічних способів у практичній діяльності. Механізація праці менеджерів за допомогою організаційної й обчислювальної техніки як форми наукового менеджменту в органах внутрішніх справ України також сприятиме більш ефективній та раціональній роботі колективу.
На основі вивчення інформаційних та науково-технічних технологій менеджменту в ОВС України провести такі заходи:
– доведення до персоналу відомчих нормативо-правових актів через засоби масової інформації МВС України;
– розробка єдиної електронної системи планів та контрольно-облікових документів;
– удосконалення системи відомчих сайтів в електронній мережі.
Внутрішньо та зовнішньоорганізаційні форми менеджменту повинні бути регламентовані законодавчими та внутрішньовідомчими нормативними актами, а також чіткими посадовими інструкціями, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності ОВС. Основним критерієм під час розробки нормативно-правових актів, які регламентують повсякденну роботу органів внутрішніх справ та діяльність під час надзвичайних умов як вираження організаційних рішень, має бути ефективність. Вони мають базуватись та сприяти виявленню та узагальненню передового досвіду роботи в органах внутрішніх справ.
Особливої ваги вміння ефективної організації менеджменту в органах внутрішніх справ України набуває в надзвичайних умовах. Знання та використання наукових підходів до прийняття організаційних рішень – запорука правильних дій підрозділу у кризовій ситуації.
Колективні, колегіальні форми прийняття організаційних рішень в органах внутрішніх справ України, проведення штабних навчань допомагають накопиченню високого рівня знань у керівників усіх ланок, відпрацюванню необхідних розумових узагальнень щодо ситуацій, які виникають.
Для підвищення ефективності організаційних рішень в органах внутрішніх справ необхідне відпрацювання певних алгоритмів дій в тих або інших ситуаціях. Чим менше часу витрачається керівником та його підлеглими на роздуми щодо прийняття рішення, тим ефективнішою є робота органу внутрішніх справ. Організаційно-правові основи менеджменту ОВС – закріплені нормативно-правовими актами взаємовідносини персоналу ОВС, як у внутрішньо-організаційній сфері, так і під час надання правоохоронних послуг населенню.
У практичному сенсі запровадження принципів та технологій менеджменту сприятиме вдосконаленню діяльності ОВС України та поглиблення євроінтеграційниих процесів, що відбуваюся у нашій державі.
Таким чином, менеджмент в органах внутрішніх справ – це 1) сучасна комплексна система навчання, добору та просуванні по службі працівників органів внутрішніх справ, що базується на поєднанні сучасних психологічних та педагогічних технологій, які мають якості, необхідні для найбільш оптимального і досконалого здійснення організаційної діяльності в органах внутрішніх справ; 2) ефективне функціонування організаційно-правової системи забезпечення діяльності персоналу органів внутрішніх справ, що ґрунтується на концепції постійного вдосконалення якості виконання функціональних обов’язків та зростання рівня задоволення соціальних потреб працівників ОВС; 3) оптимальна діяльність органів внутрішніх справ України, основою якої є стратегія ефективності, спрямована на підвищення якості обслуговування населення, що базується на передових методах наукового менеджменту, досягненнях в інших галузях науки і правових нормах українського законодавства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Законодавчі акти
1. Конституція України // Відом. Верх. Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ // Відом. Верх. Ради України – 1992. – №45. – Ст.599.
3. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України: Затверджене Указом Президента України від 12 берез. 1996р. // Уряд. кур’єр – 1996. – 28 березня.
4. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. – К., 1993.
5. Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації: Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 квіт. 1997р. // Уряд. кур’єр. – 1997. – 29 трав.
6. Кодекс Законів про працю України // Відомості Верховної Ради України УРСР. – 1973, № 40. – Ст. 343.
7. Кодекс торговельного мореплавства України // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – №47-52. – Ст.349.
8. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офіційний текст (станом на 1 серпня 1997р.). – К.: Парламентське видавництво, 1997.
9. Кодекс Украинской ССР об административных правонарушениях: Науч.-практ. коммент. / В.С.Анджиевский. К., 1991. – 449 с.
10. Кодекс Украины об административных правонарушениях, Научно-практический комментарий. Изд. 3. – Харьков: Одиссей, 2002 г. – 1040 с.
11. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами. Станом на 1 січня 2001 року / За заг. ред. Є.Ф. Демського. – К.: Юрінком ІНТЕР, 2001. – 943с.
12. Митний кодекс України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 16. – Ст.203.
13. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України// Уряд. кур’єр. – 1998. – 19 лют.
14. Основи законодавства України про культуру // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 21. – Ст.294.
15. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1993. – № 4. – Ст.19.
16. Повітряний кодекс України // Відом. Верх. Ради України. – 1993. – № 25. – Ст.274.
17. Положення про адміністративні комісії в УРСР // Відом. Верх. Ради УРСР. – 1988. – № 12. – Ст.318.
18. Положення про державний експортний контроль в Україні: Затверджене Указом Президента України від 13 лют. 1998р. // Уряд. кур’єр. – 1998. – 5 берез.
19. Положення про Державну комісію з проведення в Україні адміністративної реформи: Затверджене Указом Президента України від 2 жовт. 1997р. // Уряд. кур’єр. – 1997. – 9 жовт.
20. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджене розпорядженням Президента України від 7 жовт. 1992р. // Голос України. – 1992. – 20 жовт.
21. Положення про Міністерство юстиції України: Затверджене розпорядженням Президента України від 3 жовт. 1992р. // Голос України – 1992. – 13 жовт.
22. Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію: Затверджені Указом Президента України від 21 серп 1995р. // Уряд. кур’єр. – 1995. – 29 серп.
23. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України: Затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 26 лип. 1991р.
24. Положення про районну, районну в містах Києві та Севастополі державну адміністрацію: Затверджені Указом Президента України від 21 серп 1995р. // Уряд. кур’єр. – 1995. – 29 серп.
25. Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні: Затверджені постановою Кабінету Міністрів УРСР від 27 лют. 1991р. // ЗП УРСР. – 1991. – № 3. – Ст.18.
26. Про альтернативну (невійськову) службу: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 27.- Ст.385.
27. Про Антимонопольний комітет України: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1993. – № 50. – Ст.472.
28. Про банки і банківську діяльність: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1991. – №25. – Ст.281.
29. Про бібліотеки і бібліотечну справу: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – № 7. – Ст.45.
30. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України // Офіц. вісник України. – 1997. – № 42.
31. Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1995. – № 34. – Ст.266.
32. Про ветеринарну медицину: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 36. -Ст.531; Офіц. вісник України. – 1997. – № 5. – Ст.25.
33. Про виключну (морську) економічну зону України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – № 21. – Ст.152.
34. Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 46. – Ст.411.
35. Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1997. – № 7. – Ст.58.
36. Про власність: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1991. – № 20. – Ст.249.
37. Про внутрішні війська МВС України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – №29. – Ст.397.
38. Про державний кордон України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 27. – Ст.384.
39. Про державний матеріальний резерв: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1997. – № 13. – Ст.113.
40. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України// Відом. Верх. Ради України – 1993. – № 13. – Ст.110.
41. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів: Закон України// Відом. Верх. Ради України. – 1997. – № 50. – Ст.302.
42. Про державну податкову службу в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1994. – № 15. – Ст.84; Уряд. кур’єр. – 1998. – 14 лют.
43. Про державну службу: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1993. – № 52. – Ст.490.
44. Про державну статистику: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1992. – № 43. – Ст.608.
45. Про державну таємницю: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 16. – Ст.93.
46. Про дію міжнародних договорів на території України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 10. – Ст.137.
47. Про дорожній рух: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1993. – № 31. – Ст.338.
48. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1993. – № 1. – Ст.1.
49. Про електроенергетику: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1998. – № 1. – Ст.1.
50. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 27. – Ст.218.
51. Про загальний військовий обов’язок і військову службу: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 15. – Ст.188.
52. Про залізничний транспорт: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1996. – № 40. – Ст.183.
53. Про Збройні Сили України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 9. – Ст.108.
54. Про зв’язок: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – № 20 . – Ст.143.
55. Про звернення громадян: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1996. – № 47. – Ст.256.
56. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1991. № 29. – Ст.377.
57. Про інформацію: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 48. – Ст.651.
58. Про карантин рослин: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1997. – № 35. – Ст.220.
59. Про кінематографію: Закон України // Уряд. кур’єр. – 1998. – 12 лют.
60. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України // Відом. Верх. Ради України.- 1992. – № 20. – Ст.272.
61. Про космічну діяльність: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1997. – № 1. – Ст.2.
62. Про міліцію: Закон України // Відом. Верх. Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Ст.20.
63. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України// Відом. Верх. Ради України – 1997. – № 24. – Ст.170.
64. Про музеї та музейну справу: Закон України // Відом. Верх. Ради України.- 1995. – № 25. – Ст.191.
65. Про надзвичайний стан: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 37. – Ст.538.
66. Про національний архівний фонд і архівні установи: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 15. – Ст.86.
67. Про Національну Гвардію України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – №1. -Ст.1.
68. Про нотаріат: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1993. – № 39. – Ст.383.
69. Про об’єднання громадян: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1992. – № 34. – Ст.504.
70. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1992. – № 21. – Ст.296.
71. Про оборону України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 9. – Ст.106.
72. Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1995. – № 6. – Ст.35.
73. Про органи реєстрації актів громадянського стану: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 14. – Ст.78.
74. Про освіту: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1991. – № 34. – Ст.451; 1996. – №21. – Ст.84.
75. Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 12. – Ст.165.
76. Про основи містобудування: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 52. – Ст.683.
77. Про основи соціального захисту інвалідів в Україні: Закон України// Відом. Верх. Ради України. – 1991. – № 21. – Ст.252.
78. Про охорону атмосферного повітря: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 50. – Ст.678.
79. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1991. – № 41. – Ст.546.
80. Про охорону праці: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1992. – № 49. – Ст.668.
81. Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1996. – № 20. – Ст.82.
82. Про підприємництво: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1991. – №14. – Ст.168.
83. Про підприємства в Україні: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1991. – № 24. – Ст.272.
84. Про пожежну безпеку: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1994. – № 5. – Ст.21.
85. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 черв 1997р. // Уряд. кур’єр – 1997. – 14 черв.
86. Про правовий статус іноземців: Закон України //Відом. Верх. Ради України – 1994. – № 23. – Ст.161.
87. Про правонаступництво України: Закон України // Відом. Верх. Ради УРСР. – 1991. – № 46. – Ст.617.
88. Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 36. – Ст.524.
89. Про приватизацію майна державних підприємств: Закон України // Уряд. кур’єр. – 1997. – 15 трав.
90. Про Прикордонні війська України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – №2. – Ст.7.
91. Про природно-заповідний фонд України: Закон України // Відом. Верх. Ради України. – 1992. – № 34. – Ст.502.
92. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон України // Відом. Верх. Ради України.- 1992. – № 32. – Ст.453.
93. Про прокуратуру: Закон України // Відом. Верх. Ради України – 1991. – № 53. – Ст.793.
94. Про професійно-технічну освіту: Закон України // Уряд. кур’єр. – 1998. – 12 берез.
95. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України // Уряд. кур’єр. – 1998. – 4 квіт.
96. Про свободу совісті і релігійні організації: Закон України // Відом. Верх. Ради У