Мирошниченко Микола Миколайович Правове забезпечення інформаційної безпеки держа­ви

Короткий опис

Мирошниченко Микола Миколайович, науковий спів­робітник Науково-дослідного інституту публічного права: «Правове забезпечення інформаційної безпеки держа­ви» (12.00.07 - адміністративне право і процес; фінан­сове право; інформаційне право). Спецрада К 26.503.01 у Науково-дослідному інституті публічного права

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису

МИРОШНИЧЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 347.73(477)

ДИСЕРТАЦІЯ

«ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ»

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

М.М. Мирошниченко

Науковий керівник: Гаруст Юрій Віталійович, доктор юридичних наук, доцент

Київ – 2018

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 17

ВСТУП 18

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ 26

1.1. Інформаційна безпека та її місце в системі забезпечення

національної безпеки держави 26

1.2. Роль інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації світового

інформаційного простору 68

Висновки до розділу 1 93

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ 96

2.1. Сучасні загрози інформаційній безпеці держави та заходи

щодо їх мінімізації 96

2.2. Характеристика правового забезпечення інформаційної безпеки

держави 111

2.3. Правовий статус суб’єктів, що забезпечують інформаційну

безпеку держави 127

Висновки до розділу 2 147

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

НА ОСНОВІ ПОЗИТИВНОГО ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ 150

3.1. Аналіз зарубіжного досвіду правового забезпечення

інформаційної безпеки держави 150

3.2. Імплементація позитивного зарубіжного досвіду правового

забезпечення інформаційної безпеки держави 163

Висновки до розділу 3 175

ВИСНОВКИ 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 182

ДОДАТКИ 202

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації обґрунтовано теоретичні узагальнення та вирішення наукового завдання визначення парадигми правового забезпечення інформаційної безпеки держави та на основі позитивного зарубіжного досвіду розроблено авторські пропозиції удосконалення даного інституту. Основні з них полягають у наступному:

1. Проаналізовано теоретико-правові основи функціонування інформаційної безпеки держави та її місце в системі забезпечення національної безпеки держави. Розглянуто проблематику забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах розвитку та поширення глобалізаційних процесів, а також через призму властивостей зміни параметрів у просторі та часі, виділено два підходи: статичний та динамічний. Констатовано, що зараз в умовах поглиблення проблем не тільки політичного, але й економічного, правового та соціального характеру в Україні найбільш актуальним стає вирішення питання створення необхідних правових умов забезпечення інформаційної безпеки держави шляхом комплексного врегулювання та відповідного правового захисту даного інституту.

2. Розкрито роль інформаційної безпеки держави в умовах глобалізації світового інформаційного простору. Доведено, що інформаційна безпека представляє собою важливе поняття для життєдіяльності суспільства. Багато у чому наповнення даної дефініції визначається як досить важливе поняття у науці та життєдіяльності суспільства, яка характеризується станом сучасного глобалізованого інформаційного простору. Складність та комплексність даного поняття зумовлює необхідність подальших правових розробок у даній сфері.

Оптимальним являється використання інтегрального підходу, за яким інформаційна безпека визначається як категорія, що постійно розвивається у наслідок динаміки глобалізаційних інформаційних систем. Даний підхід надає змогу розглядати вказану проблематику більш комплексно і системно.

178

Інформаційну безпеку необхідно розглядати як стан, що постійно перебуває під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників і створює безпечне середовище для підтримання життєдіяльності держави.

3. Запропоновано сучасну парадигму правового забезпечення інформаційної безпеки держави, що полягає у запровадженні нових теоретико-правових і практичних підходів до вивчення даного феномену та системи його правового регулювання. Дана парадигма являється динамічним явищем, що знаходиться у постійному розвитку внаслідок впливу на неї глобалізаційних процесів, які розвиваються у пришвидшеному темпі. Констатовано, що у наслідок цього жодна окрема держава не спроможна у повній мірі навіть наблизитися до повного вирішення проблем у процесі забезпечення власної інформаційної безпеки.

4. Сформульовано авторську позицію щодо розуміння поняття

«інформаційна безпека держави» у вузькій та широкій інтерпретації. У вузькому значенні інформаційна безпека держави виступає як рівень захищеності та стійкості протистояння негативним явищам та загрозам в інформаційній сфері. У широкому розумінні – це стан захищеності життєво важливих інтересів держави, за якого забезпечується її повноцінне функціонування та розвиток у сучасному глобалізованому інформаційному просторі.

5. Виявлено сучасні загрози інформаційній безпеці держави, які становлять небезпеку її життєво важливим інтересам, що поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. Визначено, що для ефективної боротьби та мінімізації їх негативного впливу необхідно здійснювати повномасштабну боротьбу не з самими загрозами інформаційної безпеки держави, а з джерелами їх походження. Особливо важливим є даний постулат в умовах гібридної війни.

6. Доведено, що ефективний захист інформаційної безпеки держави можливий лише за умови організації комплексного механізму забезпечення такої безпеки, основними елементами якого виступають нормативно-правові,

технічні та організаційні засоби. До нормативно-правових засобів захисту

179

відносяться нормативно-правові акти, що визначають питання поводження з інформацією на законній основі, а також відповідальність за їх порушення. Технічні засоби поділяються на фізичні та апаратно-програмні. В свою чергу, організаційні засоби захисту можуть бути організаційно-технічними та організаційно-правовими, що постійно використовуються в процесі роботи з інформацією. Ефективне управління в умовах широко змінюваних процесів у світі стає можливим лише за допомогою належної нормативно-правової бази та за відповідної підтримки апаратно-програмних засобів. Комплексно вищезгадані способи та засоби забезпечують очікуваний результат по забезпеченню інформаційної безпеки держави.

7. Проаналізовано правовий статус суб’єктів, що здійснюють забезпечення інформаційної безпеки у нашій державі та визначено, що в Україні не сформована чітка структура органів, які забезпечують інформаційну безпеку. Нормативно-правові акти, що регулюють дане питання також є неузгодженими між собою. Законодавством завдання та функції стосовно забезпечення інформаційної безпеки держави покладаються на велику кількість органів державної влади, діяльність яких не координується між собою. Дотепер відсутні механізми взаємодії відповідних органів, їх діяльність належним чином не спрямовується, тому на сьогодні фактично відсутня цілеспрямована державна політика щодо забезпечень інформаційної безпеки. Доведено, що недосконалість чинного законодавства та відсутність загальнодержавного визначеного вектору розвитку у даній сфері призводить до хаотичності та дублювання органів державної влади, що впливають на державний інформаційний простір. У наслідок цього обмежується правовий статус суб’єктів інформаційних правовідносин та знижується рівень інформаційного суверенітету нашої держави.

8. Здійснено аналіз вітчизняного законодавства, що регулює питання правового забезпечення інформаційної безпеки держави. Сутність і зміст інформаційної безпеки проявляються по-особливому на кожному з рівнів державного управління, а саме: стратегічному (здійснюється Кабінетом

180

Міністрів України); тактичному (здійснюється центральними органами виконавчої влади); оперативному (реалізується місцевими органами виконавчої влади, провідне місце серед яких займають місцеві державні адміністрації). Прояви інформаційної безпеки у самому процесі її забезпечення, таким чином можна виділити наступні рівні: нормативно-правовий (забезпечується законами, нормативно-правовими актами); адміністративний (організовується за допомогою дій, що вживаються органами державного управління);

процедурний (організовується конкретними процедурами стосовно забезпечення інформаційної безпеки); програмно-технічний (включає в себе регламентовані заходи забезпечення інформаційної безпеки технічного характеру).

9. Запропоновано зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України», якими визначається питання повноважень та основних функції суб’єктів забезпечення національної безпеки України стосовно узгодження тексту статей 4 та 9 у частині визначення суб’єктів, що забезпечують національну безпеку України у інформаційній сфері та їх правового статусу. Необхідно закріпити у даному законі перелік повноважень таких суб’єктів, як Конституційний Суд України та об’єднання громадян, адже Конституційний Суд України, який як єдиний орган конституційної юрисдикції

в Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції та законів України з відповідних питань, а наділення повноваженнями у сфері безпеки об’єднань громадян стимулює розвиток демократичного суспільства та не усвідомлення, але й забезпечення українським народом європейського вибору українців. Також необхідно провести розмежування стосовно правового статусу таких суб’єктів як Воєнна організація держави та правоохоронні органи.

10. Проаналізовано зарубіжний досвід правового забезпечення інформаційної безпеки держави. Обґрунтовано, що у розвинених державах сформульовано та застосовується більш досконале законодавство щодо

181

забезпечення інформаційної безпеки держави. З урахуванням зазначеного, доведено важливість запозичення існуючого позитивного зарубіжного досвіду для покращення вітчизняного законодавства та формування його у відповідності до діючих світових стандартів регулювання даного інституту, які обумовлюються фінансовими глобалізаційними процесами, що відбуваються в усьому світі.

11. Запропоновано включити розділ «Інформаційна безпека держави»

до майбутнього Інформаційного кодексу України для заповнення правового вакууму у сфері забезпечення інформаційної безпеки нашої держави. Вказаний нормативно-правовий акт має стати базовим у регулюванні питань інформаційної діяльності держави у цілому та інформаційної безпеки зокрема, а також створити комплексне та системне підґрунтя для формування даного сегмента. Відповідно до положень нового базового кодексу, мають розроблятися й інші правові акти, а реалізація зазначених висновків та пропозицій має сприяти удосконаленню правового забезпечення інформаційної безпеки держави