МУЗИЧНИЙ ТЕАТР ДЖАКОМО ПУЧЧІНІ В МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ (на матеріалі пізньої творчості композитора)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО
На правах рукопису

КОРЧОВА ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 782.1 (914.5) + 78.071.1

МУЗИЧНИЙ ТЕАТР ДЖАКОМО ПУЧЧІНІ
В МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ
(на матеріалі пізньої творчості композитора)

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Гнатів Тамара Франківна,
кандидат мистецтвознавства,
професор

Київ-2004

ЗМІСТ

Вступ .............................................................................................................. 3
Розділ 1.
Рушійні мистецькі ідеї переламного часу в оперній інтерпретації
Дж. Пуччіні ......................................................................................... 11
1.1 . Рецепція пуччінівської творчості в музикознавчих реаліях
минулого століття ............................................................................ 11
1.2 . Національно-філософська проблематика перехідної епохи в її зв’язках з оперною еволюцією ..........................................................44
1.3 . Формування явища «музичний театр».............................................56
Розділ 2.
Концептуальні засади оперної драматургії Дж. Пуччіні ..................... 66
2.1 . Організація сюжетного простору і процес лібретотворення........ 66
2.2 . Творча реалізація нових або оновлених жанрових моделей......... 88
2.3 . Театральна верифікація опери. Складові оперної режисури........ 97
2.4 . Симфонізація оперної партитури через емансипацію
лейтмотиву........................................................................................ 115
Розділ 3.
Мистецький стильовий контекст першої чверті ХХ століття: пуччінівський компонент................................................................... 128
3.1 . Веризм і Пуччіні діалектика взаємозв’язку............................... 128
3.2 . Постромантичні та модерністичні інтенції Пуччіні.................... 138
3.3 . До питання пуччінівського сентименталізму............................... 151
3.4 . Оперний реалізм Пуччіні та кінематограф................................... 162
Висновки............................................................................................. 174
Список використаних джерел........................................................... 180

Вступ

Актуальність теми. Опера входить до системи музичних жанрів як особливий мета-жанр, що не має аналогів. Його виключна історична функція зумовлена дією ряду іманентних чинників, які сумарно утворюють оперний феномен: синтетична мистецька природа, ідейно-філософська концептуальність, значна соціально-комунікативна активність та унікальний образно-естетичний категоріальний апарат незмінно виводять оперу в авангард музично-еволюційного процесу. Вже протягом більше, ніж чотирьох століть оперна історія фактично віддзеркалює загальну музичну історію й складає її оригінальний інваріант.
Народжений на зламі століть і тому, можливо, позначений якістю дискусійності від самого початку, оперний жанр несе в собі певний генетичний проблемний комплекс, що періодично актуалізується в академічно-музичному середовищі і спричиняє чергову кризу. Проте діалектична сутність опери як абсолютної мистецької константи проявляється в тому, що з кожної такої історично зумовленої кризи опера виходить неушкодженою в своїх головних засадах, стилістично оновленою, відкорегованою відповідно до поточної естетичної ситуації та готовою до подальших новацій. Запорукою жанрової непохитності опери є, з одного боку, високий ступінь її об’єктивації, з другого суб’єктивний, тобто композиторський фактор. Адже опера, зазвичай, є предметом особливої принадності для композиторів виняткової обдарованості, відтак концентрує в собі найсуттєвіші та найоригінальніші музичні інтенції сучасності.
Наочним прикладом результативності та закономірності періодичних оперних криз є творчість італійського композитора Джакомо Пуччіні (1858-1924) естетично гармонійний оперний продукт зламної доби й кризової художньої атмосфери кінця ХІХ першої чверті ХХ століть. Його всесвітньо відомі опери, починаючи від «Манон Лєско» і закінчуючи «Турандот», давно вже набули значення класики жанру і забезпечили, по-можливості, плавний перехід від класично-романтичного, тобто минулого, до сучасного (модерністично-постмодерністичного) етапу існування західноєвропейської опери.
Історичне положення оперного композитора перехідної епохи, до того ж такої, що відкриває жанровий процес ХХ століття, все ще наділеного статусом новітнього музичного часу, ставить Дж.Пуччіні в ряд митців-новаторів, які радикально змінили звукову картину світу: К.Дебюссі, І.Стравінський, А.Шенберг, Б.Барток, К.Орф, С.Прокофьєв, Д.Шостакович... Особливе історичне наповнення пуччінівського стилю полягає в тому, що в його межах сягає кульмінації традиційний комплекс виражальних засобів жанру і народжується сучасна оперна естетика.
В означеному ракурсі музичний театр Дж.Пуччіні як цілісне мистецьке явище є тематично доцільним та вельми актуальним предметом музикознавчого (оперознавчого) дослідження, позаяк надає нових можливостей для усвідомлення історичного характеру розгортання жанрового процесу зламного періоду, його еволюційних закономірностей, співвідношення зовнішньо-об’єктивних та внутрішньо-суб’єктивних художніх чинників.
Творчість Дж.Пуччіні, безперечно, є усталеним предметом дослідження історичного музикознавства, як зарубіжного, так і вітчизняного, який, в цілому, характеризується високим рівнем наукової розробленості та наявністю певних стабільних естетично-аналітичних оцінних критеріїв. За більш, ніж столітній період уважного вивчення музики видатного італійського композитора, спричиненого в першу чергу потребою наукової адаптації до загальновизнаного театрально-репертуарного успіху пуччінівської тріади «Богема» «Тоска» «Мадам Баттерфляй», накопичилась велика кількість літератури мемуарної, монографічної, періодичної тощо.
Найбільш авторитетною і представницькою науковою школою пуччінізнавства є, природньо, італійська, оскільки її підвалини закладалися ще з першоджерела лібретистом Пуччіні, драматургом і літератором Дж.Адамі, а також пізнішими біографами А.Бонаккорсі, Е.Гара, П.Гадда Конті, Дж.Маротті, Л.Річчі, Ч.Сарторі, Дж.Тароцці, А.Фраккаролі та ін.
В світовому музикознавстві спостерігається наступна чітка тенденція кожна національна школа має свою центральну, «базову» монографію, від якої розходяться своєрідні концентричні кола музикознавчої літератури: в Англії це широковідома робота М.Карнера, в Німеччині В.Зейферта, в Польщі В.Санделевського тощо.
Російськомовна науково-історична пуччініана теж є доволі розгалуженою і такою, що складалася протягом кількох хронологічних періодів. Як логічний результат попереднього процесу накопичення критично-аналітичної бази у роботах 10-50-х рр. минулого століття [ 63, 103, 105, 107, 139, 153, 157, 192] постала перша грунтовна монографія російською мовою Л.Данилевича «Джакомо Пуччини» (1969), що позначила завершення певного етапу досліджень.
Сучасний етап пуччінівського напрямку в історичному музикознавстві характеризується помітним розширенням проблемного контексту. Б.Ярустовський розглядає творчість Дж.Пуччіні в світлі власної теорії оперної драматургії, А.Кенігсберг досліджує співвідношення традиції та новаторства в музиці італійського композитора, Л.Данько визначає внесок Дж.Пуччіні в розвиток комічної опери ХХ століття, І.Кирилліна репрезентує творчий портрет Пуччіні на тлі італійської оперної еволюціїї першої половини ХХ століття. В той же час у фундаментальній праці О.Лєвашової «Пуччини и его современники» (1980) до монографічного жанру залучається широко розгорнутий часовий контекст.
Ця монографія на сьогоднішній день фактично є головним музикознавчим орієнтиром для українських дослідників творчості Пуччіні, оскільки власне україномовна ланка пуччінізнавства поки що тільки формується на засадах наукової спадкоємності й представлена такими «первинними» жанрами, як дипломна робота (С.Гнилосир, Я.Іваницька, С.Павленко, Т.Ясько), проблемна стаття в межах наукової збірки (Л.Мудрецька), нарешті, газетно-журнальна періодика.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі історії зарубіжної музики НМАУ і цілком відповідає темі № 8 Історія зарубіжної музики” перспективного тематичного плану науково-дослідницької діяльності Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського на 2000-2006 рр.
Необхідність прискорення й відчутна потреба принципових зрушень в осягненні сучасною українською школою пуччінівської тематики як логічної складової загально-оперної домінанти вітчизняного історичного музикознавства є одним із зовнішніх стимулів звернення до творчості видатного італійського майстра. Внутрішніми передпосиланнями до названої теми слугували численні проблемні зони в науковій сфері сучасної пуччініани. Найбільш очевидними серед них постають: 1) істотний дисбаланс поміж активною сценічною практикою і порівняно пасивною теоретичною аурою навколо творчості Пуччіні; 2) ряд застарілих ідеологічних положень, зокрема щодо однозначної приналежності композитора до веризму та мелодраматичної поверхневості його мистецтва, які все ще перебувають у соціально-музичному обігу; 3) недооцінка ролі Пуччіні як оперного композитора-новатора першої чверті ХХ століття і, нарешті, 4) умовний та ескізний характер історично-наукового портрету Пуччіні на контекстному тлі західно-європейського мистецтва відповідної доби.
Матеріалом дослідження слугують оперні твори Джакомо Пуччіні, які репрезентують пізній період його творчості: опера-вестерн «Дівчина із Заходу», лірична мелодрама «Ластівка», новаторський цикл Триптих одноактних опер («Плащ» «Сестра Анжеліка» «Джанні Скіккі») та остання, синтетична за жанровими ознаками опера композитора «Турандот». В ролі носіїв мистецького контексту першої чверті ХХ століття в роботі розглядаються окремі літературні, театральні та кінематографічні явища, художньо співзвучні музиці Пуччіні.
Враховуючи необхідність розв’язання вищеокреслених проблемних зон, головна мета дослідження формулюється як встановлення історичного місця музичного театру Пуччіні в оперній еволюції ХХ століття та відновлення його пріоритету у визначенні первинних компонентів сучасної оперної естетики.
Конкретними завданнями роботи є:
- визначення національних та іно-національних параметрів
мистецького явища «музичний театр Пуччіні»;
- виокремлення в названих операх Дж.Пуччіні новаційних жанрових
тенденцій;
- усвідомлення пуччінівської концепції оперного жанру, її естетичних, драматургічних і технологічних складових;
- знаходження можливих контекстних зв’язків творчості Пуччіні з паралельними у часі та стилі культурно-мистецькими явищами першої чверті ХХ століття;
- наукова розробка поняття «оперна режисура Пуччіні»;
- проведення стильового аналізу пізньої творчості композитора.
Об’єктом дослідження пропонованої дисертації є жанровий оперний процес у західноєвропейській музичній культурі першої чверті ХХ століття. Предметом дослідження визначається музичний театр Дж.Пуччіні як особливе мистецьке явище, що значною мірою інтенсифікувало еволюційний музичний рух відповідної доби. Головним інструментом дослідження є цілеспрямований музикознавчий та частково естетичний аналіз встановленого об’єктно-предметного поля. Специфіка заявлених у роботі напрямків дослідження зумовила його багаторівневе методологічне підгрунтя: поєднання комплексно-історичного та проблемного науково-дослідницьких методів, а також одночасне застосування спільно-жанрового та індивідуально-монографічного підходів.
Теоретичною базою дослідження слугували концептуальні роботи російських і українських вчених з питань історії та теорії оперного жанру: інтонаційне вчення Б.Асафьєва в його жанровому ракурсі, теорія оперної драматургії Б.Ярустовського та її розвиток в статтях М.Мугінштейна, західноєвропейський оперний дискурс ХХ століття в роботах М.Друскіна, концепція феномену опери М.Черкашиної, засади історії та теорії оперознавства, викладені Л.Данько і М.Галушко. Аналітичні підрозділи дисертації спираються на загальні методики музичного аналізу В.Медушевського, Є.Назайкінського, Ю.Холопова та спеціальні методики аналізу вокальних творів Є.Ручьєвської і В.Холопової. Охоплені в роботі деякі теоретичні аспекти музичного стилю розглядаються з наукових позицій, затверджених в роботах радянських вчених С.Скребкова, М.Михайлова та у сучасних дослідженнях українських фахівців Н.Горюхіної, О.Зінькевич, Л.Кияновської, І.Коханик, В.Москаленка, С.Тишка. Окрему методологічну складову дисертації представляють грунтовні дослідження з історії провідних національних музичних культур ХХ століття: італійської (С.Богоявленський), французької (Т.Гнатів), англійської (Л.Ковнацька), американської (В.Конен), австро-німецької (Л.Неболюбова, І.Юдкін).
Наукова новизна дисертації підкріпляється наступними фактами: 1) робота є першою спробою в українському музикознавстві самостійного монографічного дослідження, присвяченого оперній творчості Дж.Пуччіні; 2) принциповим положенням роботи є розглядання оперної творчості композитора в широкому мистецькому контексті першої чверті ХХ століття; 3) вперше окремо і з чітко визначених естетично-стильових позицій досліджується пізній етап творчості Дж.Пуччіні. На захист виносяться наступні отримані в процесі дисертаційного дослідження результати:
- визначено, що теоретично поглиблене поняття «музичний театр» як індивідуальне жанрово-композиторське явище є головним результатом оперної еволюції кінця ХІХ- початку ХХ століття;
- доведено, що музичний театр Дж.Пуччіні вплинув на формування засад сучасної оперної естетики;
- показано, шо в пізніх операх Дж.Пуччіні були сконцентровані такі новаційні жанрові тенденції, як розбудова нових оперних моделей (Триптих, опера-вестерн) та радикальне осучаснення традиційних оперних моделей grand opera, opera buffa, ліричної мелодрами;
- досліджено, що музичний театр Пуччіні нерозривно пов’язаний із загально-мистецькими стильовими тендеціями доби модернізму, зокрема символістськими;
- розроблені конкретні літературні, театральні та інтонаційні складові оперної режисури Дж.Пуччіні;
- в процесі стильового аналізу виявлені постромантичні, експресіоністичні та неокласичні компоненти музичної мови композитора.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в можливості їх залучення до мистецькознавчої, музикознавчої, театрально-оперної та педагогічної вузівської практики.
Апробація результатів дисертації. Головні результати дослідження були апробовані в процесі педагогічної роботи автора на кафедрі історії зарубіжної музики НМАУ ім. П.І.Чайковського. Основні ідеї та положення роботи викладені у доповідях на конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична студентська конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2000); Міжнародна наукова конференція «Чотири століття опери: національні оперні школи ХІХ-ХХ століть» (Київ, 2000); ІІІ Всеукраїнська науково-теоретична студентська конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2001); ІУ Всеукраїнська науково-теоретична студентська конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2002), Міжнародна наукова сесія «Петербургская консерватория в мировом музыкальном процессе. 1862-2002» (Санкт-Петербург, 2002); Міжнародна науково-практична конференція «Аура слова в музичному творі» (Київ, 2002); Міжнародна наукова конференція «Музика у просторі культури» (Київ, 2003).
Окремими формами апробації результатів дисертації були участь у роботі Вагнерівського товариства та у підготовці філармонічної вистави Сестра Анжеліка” Дж.Пуччіні (режисер-постановник і продюсер проекту Т.Зозуля).

Публікації. Найбільш суттєві положення дисертації опубліковано в шести статтях у збірниках наукових праць [85-90], що відповідають вимогам ВАК України, а також у тезах наступних конференцій: Всеукраїнська науково-теоретична студентська конференція «Молоді музикознавці України» (Київ, 2000), ІІІ та ІУ Всеукраїнські науково-теоретичні студентські конференції «Молоді музикознавці України» (Київ, 2001, 2002).

Список літератури

Висновки

- Що Ви думаєте про фінал Турандот” Беріо?
- Беріо мені говорив, що прагне фіналу, що відходить”. Він повинен залишити враження погляду з ХХ, можливо, навіть ХХІ століття.
Із інтервью з В.Гергієвим
Музичний театр Джакомо Пуччіні індивідуальне жанрове явище неспростовно-високих художніх достоїнств постає в мистецькому контексті першої чверті ХХ століття як особливий творчий феномен. Історична специфіка вияву цього феномену полягає в перехідному характері якісних естетично-інтонаційних змін, що їх зазнає опера в артистичній інтерпретації великого італійського композитора. Процес істотного перетворення жанрового ідеалу постромантичної доби, його національних (Дж.Верді) та інонаціональних (Р.Вагнер, Ж.Бізе) інваріантів набуває в музичному театрі Пуччіні могутніх креативних імпульсів сучасної мистецької природи.
Характер цього перетворення виявлявся історично-поступово, спочатку в суто практичній площині оперно-театральної реальності, в унікальному, часом болісному, часом тріумфальному індивідуальному постановчому досвіді композитора. Вже на цьому етапі позначилися суттєві принципи оперної драматургії Пуччіні, які створювали помітну альтернативу до усталених жанрових норм як в італійському оперному просторі, так і поза його межами. Головними в числі таких принципів були відчутне посилення авторської присутності в долібретному, лібретному та сценічному оперотворчих процесах, свідоме і цілеспрямоване виявлення власної естетичної волі, концепційний підхід до оперного задуму і не в останню чергу, постійна корекція, узгодження індивідуального й соціального оперних запитів, прогностичний підхід до майбутнього сценічного відтворення оперного тексту.
На подальшому історичному етапі, в після-пуччінівську добу західноєвропейської опери ХХ століття, в оптимальній часовій проекціїї та у порівнянні з жанровими досягненнями сучасників і послідовників постали більш глибинні естетичні і драматургічні принципи творчості автора «Богеми». В понятійно-концентрованому та інтонаційно-реалізованому вигляді вони виявляються в пізніх творах Пуччіні, починаючи із експансивної в своїх музичних новаціях «Дівчини із Заходу» і завершуючи геніальною «Турандот».
Окремою історично зумовленою сферою «переінтонування» філософсько-емоційного змісту пуччінівської творчості в сучасному культурно-музичному соціумі є рецептивна сфера з усіма її відгалуженнями театрально-виконавським, критично-публіцистичним, науково-дослідницьким. В цій вельми насиченій, багатоголосній сфері формується сучасний композиторський образ Пуччіні принадний в своїй неоднозначності й суперечливості, але непохитно стійкий в традиційних, перевірених часом образних константах морально-високого, естетично-прекрасного, лірично-сентиментального та довершено-мелодичного начал. Можна сказати, що соціальний оперний «імідж» знаменитого італійського композитора напочатку ХХІ століття є набагато більш привабливим, ніж він був століття тому назад, коли закладався негативістський пуччінівський комплекс сприйняття, що з такою неймовірною інтелектуальною напругою спростовується в наші дні.
Новаційні жанрові тенденції пізнього періоду творчості Пуччіні, віднайдені в процесі цільового аналізу, представленого відповідними розділами дисертаційного дослідження, зводяться до кількох основоположних ідей. Одна з них активна демократизація оперного жанру, яку композитор розумів у сучасному вимірі доступної і гармонійно-збалансованої оперної мови, що обіймає собою прозорий ідейний задум, кореспондуючий до мистецького духу епохи, кінцевий сентиментальний катарсіс, тобто вершинний ефект емоційного впливу, традиційний примат лірично-драматичного мелодизму, збагаченого творчо переплавленими немелодичними виражальними засобами найновішого «звучання». Окреслена ідея формувалася під впливом національної оперної традиції, в постійному жанровому діалозі з творчістю Р.Вагнера, Ж.Бізе, Ж.Массне, К.Дебюссі та інших європейських оперних лідерів, а також у контекстному поза-музичному мистецькому оточенні, естетично-формуюче значення якого неможливо переоцінити.
Механізмом такої вкрай широко тлумаченої демократизації були обрані конкретні засоби жанрового оновлення традиційних моделей grand opera («Дівчина із Заходу», «Турандот»), opera-buffa («Джанні Скіккі»), камерної опери (Триптих), мелодрами («Ластівка»). Сила новаційної енергії в цих операх призводила як до зміни зовнішніх композиційних, виконавських, формотворчих параметрів названих жанрів, так і їх внутрішнього ідейно-образного та інтонаційного наповнення. Жанрові перетворення відбивалися, в першу чергу, на чинниках оперної драматургії, поглибленні її психологічних аспектів, ускладненні драматургічної структури (диференціація драматургічних планів, заміна прямої образної характеристики опосередкованою в експозиційних розділах, переважно кульмінаційний вияв центральних образів тощо).
Інтенсивна жанрова політика і напружена жанрова еволюція творчості Пуччіні були зумовлені високими художньо-естетичними засадами його оперної концепції. Наріжним каменем цієї концепції була національно-усталена і водночас універсальна категорія лірики як специфічно музичної (а для Італії й специфічно оперної) форми художнього висловлювання. Універсальний сенс, що його вкладав Пуччіні в оперне поняття ліричного, розповсюджувався на такі інтелектуальні аспекти, як етичний (ліричне втілення морального ідеалу людяності, відданості, доброти), філософсько-психологічний (лірично-піднесена опоетизована форма дослідження сутності кохання), естетичний (лірика як ознака прекрасного в природі і людині, поезії і музиці, думці і почутті) і навіть суспільний (лірика як вияв громадянської позиції збереження духовних ідеалів митця кризової доби).
За умов такої безмежної ліричної домінанти і з урахуванням ідеалістичного «крену» постромантичної вагнерівської та імпресіоністсько-символістської дебюссістської оперних концепцій основою власного творчого методу Пуччіні обирає реалістичний метод психологічних та інтонаційних образних характеристик. Тонкий сенс пуччінівського ліричного реалізму чи не головної тези його оперного новаторства спирається як на національні (в тому числі й веристські), так і поза-національні аргументи, що виявляються в детальних режисерсько-сценічних і суто композиторських підходах (по можливості реально, часом навіть аутентично відтворена атмосфера оперної дії, акторська проробка образів, психологічно-глибока, як у Чехова, Горького, Толстого, Достоєвського - літературно співзвучних представників російської реалістичної школи, об’ємна лейтмотивна портретизація тощо).
Зведення зазначених методу та естетичного категоріального апарату в єдину концепцію дозволяє охарактеризувати оперну творчість Пуччіні як авторський музичний театр, домірний до таких виключно-креативних явищ, як музичний театр Вагнера і вердієвський музичний театр. Його провідна мистецька спрямованість має яскравий театрально-драматичний вектор, в межах дії якого постає пуччінівська ідея театральної верифікації оперного жанру. Сутність цієї ідеї полягає у всебічному посиленні виявів театральної природи опери, наближенні сучасних оперних творів до високого мистецького рівня європейського драматичного театру доби модернізму, у застосуванні суто театральних видових (діалектний театр, театр гротеску, символістичний та епічний театр), жанрових (гіньоль, мелодрама, притча) і виразових технологій. Подібна театральна спрямованість не є виключно завоюванням Пуччіні: достатньо пригадати досвід оперних композиторів доби романтизму на шляху опрацювання романтичної драми або метерлінковський аспект оперної драматургії Дебюссі. Але гранична відстань наближення, яку метафорично можна було би назвати «стиковкою» опери із сучасним драматичним театром, а також поєднання новаторських театральних прийомів з ідеалом мелодичної опери, в якій зберігається недоторканою її пластично-вокальна основа, що зазнавав утисків і спростування з усіх боків оперної та антиоперної модерністичної опозиції, - це, властиво, досягення Пуччіні. Досягнення, яке, на думку М.Нєстьєвої, виявилося історично виправданим в контексті загально-європейського оперного розвитку ХХ століття: «Стає актуальним колись висловлене Шаляпіним: в опері показати життя людини це означає заспівати. Серйозна проблема пошуки своєрідної своєї (курсив М.Нєстьєвої) мелодики... Якщо називати речі своїми іменами, то останнім великим мелодистом світу, після Пуччіні, був Прокофьєв. А хто його змінив?...» [128, с. 29].
Поданий в дисертаційному дослідженні стильовий зріз музичної мови Пуччіні, окрім її іманентної (традиційної для італійської оперної культури) мелодичності, доводить також присутність в ній суттєвих новаторських складових, що утворюють вельми цікаві мовні перетини з музикою К.Дебюссі, А.Берга, І.Стравінського, тобто виявляють імпресіоністичні і символістські, експресіоністичні і неокласичні технологічні імпульси в акордоутворенні, ладовому і тембровому мисленні, формотворенні тощо.
Гостро-дуалістичне питання вторинності або ж інтегративності, еклектичності або ж синтетичності пуччінівського індивідуального стилю набуває якісно іншого, ніж критичне, розв’язання в світлі концепції тихого чи то пак поміркованого новаторства, яка склалася нині в мистецтвознавстві [62, 169] й музикознавстві. За словами В.Медушевського, «в 70-ті роки ХХ-те століття неочікувано для себе повернулося обличчям до цінностей, яких зреклося в 10-20-ті роки... Змінилося й розуміння основоположних категорій. Наприклад, новаторство стало розумітися вже не чисто аналітично (як комплекс нових прийомів), а як безкінечномірне перетворення безкінечномірного художнього світу і виражаючої його нової інтонації це якщо дивитися з боку «технології» (способу виразу), в самій же духовній суті як нове, просте і цільне бачення життя” (курсив О.Корч.), [109, с. 12].
Якщо пуччінівська технологія все ще потребує подібного високого музикознавчого протекторату, то його «неореалістична» образна мова давно увійшла до вибраних оперних явищ ХХ століття. Незліченні сліди натхненної пуччінівської поетики утворюють, користуючись терміном Е.Петрушанської, «ілюзіонерський» оперний театр Пуччіні, який живе в музиці різних культур і традицій у Ф.Пуленка і А.Онеггера, В.Губаренка і А.Петрова, Б.Бріттена і Дж.Менотті, Дж.Гершвіна і С.Барбера, Л.Даллапікколи і Л.Беріо... живе і живить сучасну оперу жанровою енергією, мелодичним тонусом, образною експресією і невичерпним ліризмом.

Список використаних джерел

1. Адорно Т.В. Легкая музыка // Адорно Т.В. Избранное: Социология
музыки: Пер. с нем. М.- СПб.: Университетская книга, 1999. - С. 28-39.
2. Адорно Т.В. Опера // Адорно Т.В. Избранное: Социология музыки: Пер. с нем. М.- СПб.: Университетская книга, 1999. С. 67- 77.
3. Аристархова Л. Покровский подарил себе два спектакля: Оперы Пуччини в Камерном театре // Культура, 2002. - № 5. С.10.
4. Артемова Е. Итальянская опера в прочтении москвичей // Музыкальная академия, 2002. № 2. С. 89-92.
5. Асафьев Б.В. Об опере: Избранные статьи / Cост. Л.Павлова-Арбенина. 2-е изд. Л.: Музыка, 1985. 344 с.
6. Балашша Имре, Дердь Шандор. Итальянская опера // Путеводитель по операм. Кн. 2: Пер. с венг. М.: Сов. спорт, 1993. С. 130-186.
7. Белый П. Парадоксы Пуччинианы // Музыкальная жизнь, 1983. - № 23. С. 15-16.
8. Бентя Ю.В. Стильові тенденції німецького музичного сентименталізму: Магістерська робота. К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 2003. 126 с.
9. Бирюкова Е. «Турандот» написали заново: Премьера оперы Пуччини и Берио в Зальцбурге // Известия, 2002. - № 138. С. 8.
10. Бирюкова Е. Жизнь гейши: Премьера оперы Джакомо Пуччини «Мадам Баттерфляй» // Известия, 2002, 8 мая. С. 9
11. Богоявленский С.Н. Итальянская музыка первой половины ХХ века. Очерки. - Л.: Сов. композитор, 1986. 142 с.
12. Брук М. Джакомо Пуччини: К 100-летию со дня рождения // Музыкальная жизнь, 1958. - № 19-20. С. 28-29.
13. Булгаков М.А. Романы: Белая гвардия. Жизнь господина де Мольера. Театральный роман. Мастер и Маргарита. Кишинев: Лит. Артистикэ, 1987. 768 с.
14. Бушуева С.К. Проблема реализма в итальянском театральном искусстве ХХ века / Автореф. дис. д-ра иск-я. Л.: ЛГИТМК, 1982. - 40 с.
15. Бялик М. Лики «полистилистики» // Музыкальная академия, 2003. - № 1. С. 95-103.
16. Варгафтик А. Песочные часы: Из хроники шедевров уходящего века. Триптих Пуччини // Музыкальная жизнь, 1998. - № 12. С. 35.
17. Вестерн // Кино. Энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1986. С. 73.
18. Висконти о Висконти: Пер. с итал. М.: Радуга, 1990. 448 с.
19. Волков Ю. Песни, опера, певцы Италии. М.: Музыка, 1968. 230 с.
20. Вопросы оперной драматургии: Уч. пособие для муз. и театр. вузов: Сб. ст. / Сост., общ. ред. и предисл. Ю.Н.Тюлина. М.: Музыка, 1975. 315 с.
21. Галушко М.Д. Проблемы теории оперной драматургии в трудах ленинградских ученых // Сб. исслед. ст. - Л.: Сов. композитор, 1989. С. 104-117.
22. Гарин Эудженио. Хроника итальянской философии ХХ века / 1900-1943: Пер. с итал. М.: Прогресс, 1965. 483 с.
23. Гатти-Казацца Д. Рядом с Пуччини: Пер. с итал. // Музыкальная жизнь, 1996. - № 2. С. 35-37.
24. Гнатів Т.Ф. Музична культура Франції рубежу ХІХ-ХХ століть. К.: Музична Україна, 1993. 208 с.
25. Гнилосыр С.В. Дж. Пуччини. «Плащ» (К вопросу о веристских традициях в опере): Дипломная работа. К.: КГК им. П.И.Чайковского, 1988. 100 c.
26. Горобчук Л., Аксенов В. Особенности художественного отражения в экспрессионистском музыкальном театре 20-х годов ХХ века (на примере оперы «Воццек» А.Берга) // Из истории музыкального театра ХХ века. Кишинев: Штиинца, 1985. С. 8-26.
27. Горюхина Н.А. Национальный стиль: понятие и опыт анализа // Проблемы музыкальной культуры. Вып. 2. / Сост. Юдкин И.Н. К.: Музична Україна, 1989. С. 52-65.
28. Гоцци К. Турандот: Пер. с итал. М.Лозинского // Гоцци К. Сказки для театра. М.: Искусство, 1956. С. 265-364.
29. Губаренко І. «Турандот» у Харкові // Музика, 2002. № 6. С. 13-14.
30. Гурков В. Лирическая драма К.Дебюсси и оперные традиции // Очерки по истории зарубежной музыки ХХ века. / Сост. С.Н.Богоявленский. Л.: Музыка, 1983. С. 5-19.
31. Данилевич Л.В. Джакомо Пуччини. М.: Музыка, 1969. 456 с.
32. Данько Л.Г. Комическая опера в ХХ веке. Очерки . Л.- М.: Сов. композитор, 1976. 200 с.
33. Данько Л.Г. Научные аспекты опероведения // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності: Мат-ли міжнар. наук. конференції. Львів: Сполом, 1997. С. 81-90.
34. Дворкина М. Уроки маэстро // Советская музыка, 1990. - № 1. С. 74-79.
35. Дебюсси К. Статьи. Рецензии. Беседы: Пер. с франц. М.-Л.: Музыка, 1964. 279 с.
36. Джентиле Джованни. Введение в философию: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 2000. 470 с.
37. Дмитриев В. Загадки Прекрасной Турандот // Музика, 2002. - № 12. - С. 14-16.
38. Долгачева Л. «Тоска» всем на радость: Впервые у нас Римская опера // Культура, 2002. - № 37. С. 3.
39. Долгачева Л. «Турандот» прет-а-порте: Первая премьера сезона в Большом // Культура, 2002. - № 37. С. 3.
40. Долгов К.М. Итальянские этюды: Человек и история: поиск истины и красоты. М.: Худ. литература, 1987. 487 с.
41. Друскин М.С. О западно-европейской музыке ХХ века. М.: Сов. композитор, 1973. 272 с.
42. Друскин М.С. «Эдип» Энеску и проблемы оперы ХХ века // Друскин М.С. Избранное: Монографии. Статьи. М.: Сов. композитор, 1981. 336 с.
43. Живов В. Премьера мессы Пуччини // Музыкальная жизнь, 1980. - № 8. С. 16-17.
44. Журавлева О.И. Опера малой формы в итальянском музыкальном театре конца ХІХ первой трети ХХ века: Автореф. дис. канд. иск-я: 17.00.02. Л.: ЛГК им. Н.А.Римского-Корсакова, 1985. 26 с.
45. Замбелло Ф. Москве повезло, что здесь есть Большой // Известия, 2002. - № 4. С. 143-151.
46. Зеленина М. Е. Пуччини Дж. // Зарубежная музыка ХХ века: Рекомендованный указатель лит-ры. М.: Книга, 1978. С. 79-84.
47. Зинькевич Е.С. Логика художественного процесса как историко-методологическая проблема // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності: Мат-ли міжнар. наук. конференції. Львів: Сполом, 1997. С. 49-55.
48. Зинькевич Е.С. Методологические аспекты проблемы традиции и новаторства // Исторические аспекты теоретических проблем в музыкознании: Сб. научн. тр. К.: КГК, 1985. С. 65-80.
49. Зорин А.Л. Жизнь и творческий путь Джованни Джентиле // Джентиле Джованни. Введение в философию: Пер. с итал. СПб.: Алетейя, 2000. С. 5-44.
50. Егорова Б. Дебюсси и его окружение // Музыкальная академия, 2002. - № 4. С. 152-157.
51. Іваницька Яна. «Мадам Баттерфлай» Дж.Пуччіні та японська культура // Київське музикознавство. Вип. 10. К.: КДВМУ ім. Р.М.Глієра, 2003. С. 69-72.
52. Іваницька Яна. Опера як семіотичний об’єкт (на прикладі «Мадам Баттерфлай» Джакомо Пуччіні): Магістерська робота. К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 2003. 118 с.
53. Ивашкин А. «Манон» и «Богема» на московской оперной сцене // Музыкальная жизнь, 1974. - № 4. С. 18-20.
54. Из истории национальных оперных школ: Сб. научн. тр. К.: КГК им. П.И.Чайковского, 1988. 140 с.
55. Искусство А.Тосканини: Воспоминания. Биографические материалы: Пер. с итал. Л.: Музыка, 1974. 272 с.
56. Итальянская кинематография // Кино. Энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1986. С. 157-161.
57. Итальянская драматургия // Театральная энциклопедия / Главн. ред. Марков П.А. Т.2. М.: Сов. энциклопедия, 1963. С. 979-981.
58. Итальянский театр // Театральная энциклопедия / Главн. ред Марков П.А. Т. 2. М.: Сов. энциклопедия, 1963. С. 986-990.
59. Италия. Философия // БСЭ. Т.11. М.: Сов. энциклопедия, 1973. С. 64-66.
60. Каверина Л.К. «Аріадна на Наксосі» і жанрові примхи Ріхарда Штрауса // Чотири століття опери. Оперні школи ХІХ-ХХ ст.: Науковий вісник НМАУ ім П.І.Чайковського. Вип. 13. К.: НМАУ, 2000. С. 176-183.
61. Кандинский А.И. История русской музыки: Учебник для муз. вузов. Т. ІІ. Кн. 2: Н.А. РимскийКорсаков. - М.: Музыка, 1979. 278 с.
62. Кантор А.М. «Тихое искусство» в Европе и России на рубеже 1920-1930-х годов // Русский авангард 1910-1920-х годов в европейском контексте. М.: Наука, 2000. С. 154-160.
63. Каратыгин В.Г. Избранные статьи. Л.-М.: Музыка, 1965. 352 с.
64. Карцева Е. Вестерн. Эволюция жанра. М.: Искусство, 1976. 256 с.
65. Келдыш Т. Джакомо Пуччини: Очерк жизни и творчества. Л.: Музгиз, 1968. 88 с.
66. Келдыш Ю.В. Сентиментализм // Музыкальная энциклопедия. Т. 4. М.: Сов. энциклопедия, 1978. С. 923-926.
67. Кемпбелл С. Раннее восприятие музыки Глазунова в Великобритании //
Петербургская консерватория в мировом музыкальном процессе. 1862 2002: Мат-лы междунар. научн. сессии, посв. 140-летию Консерватории. СПб.: Санкт Петербургская консерватория, 2002. С. 16-17.
68. Кенигсберг А.К. Возвращение «Турандот» // Музыкальная жизнь, 1987. - № 9. С. 8.
69. Кенигсберг А.К. «Золото Рейна» и «Турандот» на рижской сцене // Музыкальная жизнь, 1975. - № 4. С. 6-7.
70. Кенигсберг А.К. Некоторые приемы музыкальной драматургии Дж.Пуччини и современная зарубежная опера // Вопросы современной музыки. Л.: Советский композитор, 1963. С. 202-222.
71. Кенигсберг А.К. Рижская опера в Ленинграде // Советская музыка, 1959. - № 2. С. 118-124.
72. Кенигсберг А.К. Старое и новое в оперном творчестве Пуччини // Традиционное и новое в музыке ХХ века: Мат-лы научн. конференции. - Кишинев: Академия музыки им. Г.Музыческу, 1997. С. 28-34.
73. Кинкулькина Н. «Сестра Беатриса» // Музыкальная жизнь, 2000. - № 6. С. 32-33.
74. Кириллина Л.В. Итальянская опера первой половины ХХ века. М.: Гос. инст-т иск-я, 1996. 231 с.
75. Кириллина Л.В. Опера-буффа и ХХ век // Музыкальная академия, 1995. - № 3. С. 179-188.
76. Кияновська Л. Еволюція стилю С.Людкевича у європейському контексті // Питання стилю і форми в музиці: Зб.ст. Львів: Каменяр, 2001. С. 80-89.
77. Климовицкий А.И. Отзвуки русского сентиментализма в пушкинских операх Чайковского // Музыкальная академия, 1995. - № 1. С. 167-178.
78. Ковнацкая Л.Г. Английская музыка ХХ века. Истоки и этапы развития. М.: Сов. композитор, 1986. 213 с.
79. Коженова И. К проблеме «драматург либреттист композитор» в творчестве Верди // Слово и музыка: Мат-лы научн. конференций. М.: МГК им. П.И.Чайковского, 2002. С. 170-179.
80. Кокорева Л. Язык символизма поэтический и музыкальный // Музыкальная академия, 2002. - № 4. С. 143-151.
81. Конен В.Д. Предпосылки композиторского творчества ХХ века // Куницкая Р.И. Французские композиторы ХХ века. М.: Сов. композитор, 1990 . С. 3-11.
82. Конен В.Д. Этюды о зарубежной музыке ХХ века. М.: Музыка, 1975. 218 с.
83. Константинова И.Г., Тарасов Л.М. Ла Скала. Л.: Музыка, 1974. 180 с.
84. Копелев Л.З. Театр. Италия // История европейского искусствознания : Вторая половина ХІХ века начало ХХ века. Т.1 / Отв. ред-ры Виппер Б.Р., Ливанова Т.Н. М.: Наука, 1969. С. 453-464.
85. Корчова О. Вагнер і Пуччіні // Київське музикознавство. Вип. 8. К.: КДВМУ ім. Р.М.Глієра, 2002. С. 102-109.
86. Корчова О. Дж. Пуччіні в роботі над оперним лібрето // Слово, інтонація, музичний твір / до 90-річчя Національної музичної академії України: Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип. 27. К.: НМАУ, 2003. С. 166-173.
87. Корчова О. Драматичний театр в житті і творчості Дж.Пуччіні // Київське музикознавство. Вип. 10. К.: КДВМУ ім. Р.М.Глієра, 2003. С. 110-118.
88. Корчова О. «Плащ» Джакомо Пуччіні як спроба подолання оперного романтизму // Чотири століття опери. Оперні школи ХІХ-ХХ ст.: Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип. 13. К.: НМАУ, 2000. С. 171-176.
89. Корчевая Е. Пуччини в зеркале театрального Петербурга / К 140-летию Петербургской консерватории // Культурологія та мистецтвознавство: Київське музикознавство. Вип. 9. К.: КДВМУ ім. Р.М.Глієра, 2003. С. 126- 134.
90. Корчова О. Сестра Анжеліка” Дж.Пуччіні в світлі оперних новацій ХХ століття // Київське музикознавство. Вип. 5. К.: КДВМУ ім. Р.М.Глієра, 2000. С. 92-100.
91. Коханик І.М. До проблеми музичного стилю в сучасному теоретичному музикознавстві // Теоретичні та практичні питання культурології: українське музикознавство на зламі століть. Вип. ІХ. Мелітополь: Сана, 2002. С. 70-82.
92. Кочеткова Н., Тронская М. Сентиментализм // Краткая литературная энциклопедия. Т. 6. М.: Сов. энциклопедия. 1971. С.763-766.
93. Крейнина Ю. Некоторые проблемы оперного театра 1970-1980-х годов: По материалам прессы ФРГ, Австрии, Швейцарии // Музыкальный театр. События. Проблемы / Ред.сост. Сабинина М.Д. М.: Музыка, 1990. С. 216-230.
94. Кроче Бенедетто. Антология сочинений по философии: История. Экономика. Право. Этика. Поэзия: Пер. с итал. / Комментарии к тексту С.Мальцевой. СПб.: Пневма, 1999. 480 с.
95. Кроче Бенедетто. Эстетика как наука о выражении и как общая лингвистика. М.: Издательство М. и С. Сабашниковых, 1920. 170 с.
96. Кулешова Г.Г. Вопросы драматургии оперы. Минск: Наука и техника, 1979. 232 с.
97. Лаул Р.Х. Альбан Берг // История зарубежной музыки. Учебник для муз. вузов. Вып. 6. Начало ХХ века середина ХХ века. / Ред. Смирнов В.В. СПб.: Композитор, 1999. 336-384.
98. Левашова О.Е. Дж. Пуччини // Музыка ХХ века. 1890-1945: Очерки. Ч. 1. Кн. 2. М.: Музыка, 1977. С.120-145.
99. Левашова О.Е., Конен В.Д. Музыка. Некоторые проблемы современности // История европейского искусствознания. Вторая половина ХІХ века начало ХХ века. T. 1 / Отв. ред-ры Виппер Б.Р., Ливанова Т.Н. М.: Наука, 1963. С. 371-376.
100. Левашова О.Е. Пуччини и его современники. М.: Сов. композитор, 1980. 528 с.
101. Левин Л. Американский оперный театр 1970-1980-х годов: проблемы и решения // Музыкальный театр. События. Проблемы. / Ред.-сост. Сабинина М.Д. М.: Музыка, 1990. С. 231-286.
102. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997. 224 с.
103. Липаев Ив. Москва: «Богема» на сцене театра Солодовникова // Русская музыкальная газета, 1897. - № 3. - С. 474-490.
104. Литовченко Е. Беседы о Покровском // Линия-Опера: Приложение к журналу «Балет», 2002. - № 1. С.12.
105. Мазаракий А. «Тоска», мелодрама Джакомо Пуччини: Современный оперный репертуар // Русская музыкальная газета, 1901.- № 2. С. 42-46.
106. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. СПб.: Алетейя, 2000. 347 с.
107. Мартынов И.И. История зарубежной музыки первой половины ХХ века. Очерки. М.: Музгиз, 1963. 304 с.
108. Медушевский В.В. К проблеме сущности, эволюции и типологии музыкальных стилей // Музыкальный современник. Вып. 5. М.: Советский композитор, 1984. С. 5-17.
109. Медушевский В.В. О предмете и смысле истории музыки // Музично-історичні концепції у минулому і сучасності: Мат-ли міжнар. наук. конференції. Львів: Сполом. 1997. С. 81-90.
110. Михайлов М.К. К проблеме стилевого анализа // Этюды о стиле в музыке: Статьи и фрагменты. Л.: Музыка, 1990. С