НЕІЗОЛЯЦІЙНІ ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПАРВ УКРАЇНИ
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

Захарко Андрій Володимирович

УДК 343.125

НЕІЗОЛЯЦІЙНІ ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Черненко Анатолій Павлович –
кандидат юридичних наук, доцент

Дніпропетровськ – 2010

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………… 3
ВСТУП ……………………………………………………….…... 4
Розділ 1. Сутність неізоляційних запобіжних заходів……. 12
1.1. Виникнення та розвиток неізоляційних запобіжних заходів у теорії вітчизняного кримінального процесу та законодавстві…………………………………………………………...

12
1.2. Поняття неізоляційних запобіжних заходів…………… 31
Висновки до розділу 1 …………………………………………… 57
Розділ 2. Система неізоляційних запобіжних заходів і їхня характеристика…………………………………………………
59
2.1. Система неізоляційних запобіжних заходів…………… 59
2.2. Характеристика неізоляційних запобіжних заходів…... 89
Висновки до розділу 2 …………………………………………… 120
Розділ 3. Правила застосування неізоляційних запобіжних заходів……………………………………………………
122
3.1. Загальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів…………………………………………………….
122
3.2. Спеціальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів…………………………………………………….
152
Висновки до розділу 3 …………………………………………… 164
ВИСНОВКИ ………………………...…………………………… 166
ДОДАТКИ ………………………………..…………………….. 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………… 208

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВНК – Всеросійська Надзвичайна комісія
ЄСПЛ – Європейський суд з прав людини
Зібрання – Зібрання Узаконень і Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду
України від 13.10.1922 року
Конвенція – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс
КПК УРСР – Кримінально-процесуальний кодекс Української Радянської
Соціалістичної Республіки
Модельний КПК – Модельний кримінально-процесуальний кодекс для держав -
учасниць СНД
Особа, якій інкримінується вчинення злочину – особа, запідозрена у вчиненні злочину, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений до набрання вироком суду законної сили
Права – Права, за якими судиться малоросійський народ
Статут – Статут кримінального судочинства 1864 року
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина

ВСТУП
Актуальність теми. Виконання завдань кримінального процесу, як правило, неможливе без застосування заходів кримінально-процесуального примусу й особливого їх різновиду – запобіжних заходів. У зв’язку з цим до них прикуто увагу багатьох дослідників. Уперше, в 1868 році, через чотири роки після прийняття Статуту кримінального судочинства (далі – Статуту), видатним вітчизняним вченим-правником О.Ф. Кістяківським було захищено докторську дисертацію, присвячену запобіжним заходам.
Пізніше запобіжні заходи досліджували Ю.П. Аленін, І.А. Богова, В.П. Бож’єв, Є.Г. Васильєва, А.В. Величко, С.І. Вершиніна, В.Г. Гончаренко, П.В. Гридюшко, Ю.М. Грошевий, Т.В. Данченко, О.Є. Духін, З.Д. Єнікєєв, М.І. Капінус, О.В. Капліна, Є.Г. Коваленко, Ю.Д. Лівшиц, Л.М. Лобойко, П.І. Люблінський, В.Т. Маляренко, О.В. Медведєва, Р.І. Мельник, О.Р. Михайленко, В.А. Михайлов, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, І.В. Овсянников, Ю.Г. Овчинников, В.В. Онопенко, І.Л. Петрухін, П.П. Пилипчук, І.В. Пільгуй, О.П. Рижаков, В.В. Рожнова, В.В. Скворцов, В.В. Сташис, Н.В. Ткачова, О.М. Толочко, І.Л. Трунов, Л.Д. Удалова, В.І. Чорнобук, Д.А. Чухраєв, В.П. Шибіко, І.С. Яковець та ін.
У працях зазначених науковців досліджувалися лише загальні для всіх запобіжних заходів категорії (поняття запобіжних заходів, їх специфічні правові властивості, підстави застосування тощо) або тільки окремі види неізоляційних запобіжних заходів. У них не досліджено неізоляційні запобіжні заходи як окреме системне утворення. Разом з тим, здійснений ними глибокий аналіз окремих неізоляційних запобіжних заходів являє собою необхідний фундамент для якісного комплексного дослідження системи кримінально-процесуальних неізоляційних запобіжних заходів.
Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) виявила недосконалості українського кримінально-процесуального законодавства, що, зокрема обумовлюють не завжди виправдане поширене застосування в Україні такого запобіжного заходу, як взяття під варту. Це пояснюється наявністю неефективної системи неізоляційних запобіжних заходів, яка не здатна забезпечити рівновагу між правами підозрюваного (обвинуваченого) та умовами, необхідними для забезпечення ефективного розслідування злочину. Деякі неізоляційні запобіжні заходи, передбачені чинним Кримінально-процесуальним кодексом України (далі – КПК), які могли б бути альтернативою взяттю під варту, майже не застосовуються, бо є неефективними. Втратив колишню ефективність такий запобіжний захід, як порука громадської організації або трудового колективу. Багато складнощів у слідчій практиці виникає із застосуванням інших неізоляційних запобіжних заходів.
Викладене свідчить про неефективність існуючої системи неізоляційних запобіжних заходів, а отже, про необхідність її вдосконалення відповідно до вимог Конституції України та міжнародних нормативно-правових актів щодо забезпечення прав людини. Саме на цьому наголошується в п.1.8 Плану заходів, затвердженому Указом Президента України № 39/2006 від 20 січня 2006 року „Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи”.
Науковим завданням роботи є комплексне теоретичне дослідження системи неізоляційних запобіжних заходів, їх регламентації з метою виявлення можливих недоліків та наукове обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення як системи неізоляційних запобіжних заходів, так і їх правової регламентації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження ґрунтується на положеннях п. 5 розділу 4 Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України № 361/2006 від 10 травня 2006 року та абз. 2 розділу 1 Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України № 311/2008 від 8 квітня 2008 року; є складовою наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема п. 1.1. Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року.
Роботу виконано згідно з Планом науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 25 січня 2007 року (протокол № 1). Тему уточнено 27 жовтня 2009 року (протокол № 8).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науковий результат у вигляді теоретичного обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення системи неізоляційних запобіжних заходів через її доповнення новими запобіжними заходами, що відповідають сучасним вимогам забезпечення прав людини і спроможні сприяти підвищенню ефективності розслідування у справі, а також рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання неізоляційних запобіжних заходів та практики їх застосування органами розслідування, прокуратури й суду.
Мета дослідження зумовила постановку й вирішення таких завдань:
 з’ясувати історичний розвиток неізоляційних запобіжних заходів;
 дослідити ознаки неізоляційних запобіжних заходів та сформулювати їх дефініцію;
 визначити ступінь суворості кожного з неізоляційних запобіжних заходів та виробити пропозиції щодо систематизації наведених запобіжних заходів за їх суворістю;
 проаналізувати норми КПК, якими регламентується застосування чинних неізоляційних запобіжних заходів, й виробити пропозиції щодо їх вдосконалення як з метою підвищення ефективності запобіжних заходів, так і покращення при цьому захисту прав людини;
 обґрунтувати пропозиції щодо доповнення чинного КПК нормами, що регламентують нові неізоляційні запобіжні заходи;
 розробити систему правил застосування неізоляційних запобіжних заходів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають, розвиваються та припиняються при застосуванні в кримінальному процесі заходів примусу.

Предметом дослідження є неізоляційні запобіжні заходи в кримінальному процесі України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання дійсності.
При написанні першого розділу дисертації для дослідження історичних особливостей розвитку запобіжних заходів переважно використовувалися історичний метод і метод спостереження. Для визначення поняття неізоляційних запобіжних заходів використовувалися такі методи дослідження: спостереження, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-юридичний, абстрагування, формалізації, аналізу та ідеалізації.
У другому розділі дисертації для дослідження системи неізоляційних запобіжних заходів і їх характеристики використовувалися методи: логіко-юридичний, спостереження, системно-структурного аналізу, порівняння, абстрагування, аксіоматичний, моделювання, синтезу.
Для обґрунтування правил застосування запобіжних заходів, яким присвячено третій розділ дисертації, використовувалися методи: системно-структурного аналізу, логіко-юридичний, порівняння, абстрагування, ідеалізації та аксіоматичний.
Статистичний метод використано для узагальнення результатів анкетування та вивчення кримінальних справ. Для вивчення та узагальнення практики застосування запобіжних заходів застосовано соціологічні методи анкетування та інтерв’ювання.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, у яких досліджуються кримінально-процесуальні запобіжні заходи.
У дисертації проаналізовано наукові праці вчених-процесуалістів та законодавство Російської імперії до 1917 р., законодавство колишніх Союзу РСР та союзних республік, чинний КПК України та проекти нового КПК. У порівняльному аспекті проаналізовано законодавство іноземних держав: Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Італійської Республіки, Республіки Молдова, Королівства Нідерландів, Республіки Польща, Російської Федерації, Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки, Федеративної Республіки Німеччина, Французької Республіки, Королівства Швеція.
Нормативно-правову основу дослідження складає Загальна декларація прав людини, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), Міжнародний пакт про громадські та політичні права, Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо заходів, не пов’язаних із тюремним ув’язненням, Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство та інші галузі законодавства України.
Обґрунтованість та достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій визначається емпіричною базою дослідження, яку склали результати аналізу 200 кримінальних справ, що перебували у провадженні слідчих ГУМВС України в Дніпропетровській області та ЛУ на Придніпровській залізниці УМВС України на залізничному транспорті за період з 2005 по 2008 рік; результати анкетування 330 працівників органів досудового розслідування й суду (128 працівників органів дізнання, 139 слідчих ОВС, 63 суддів); аналітичні й статистичні дані Верховного Суду України та МВС України. При написанні дисертації використано особистий досвід роботи автора в органах дізнання та досудового слідства системи МВС України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в українській кримінально-процесуальній науці монографічним дослідженням, у якому розглядається нормативно-правова регламентація застосування неізоляційних запобіжних заходів як системного утворення. При цьому особливо значущими, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, є такі положення дисертації:
вперше:
 визначено, що неізоляційними запобіжними заходами є різновид кримінально-процесуальних запобіжних заходів, не пов’язаних з відокремленням особи, якій інкримінується вчинення злочину (підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого), від її звичайного суспільного середовища (без позбавлення можливості контакту з іншими), та призначених для забезпечення її належної поведінки;
 сформульовано загальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів як правові положення, якими повинні керуватися всі посадові особи при застосуванні неізоляційних запобіжних заходів у кримінальному процесі;
 обґрунтовано необхідність запровадження до КПК України загальних правил застосування неізоляційних запобіжних заходів, зокрема, у вигляді чотирьох спростовних презумпцій (загальна презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів; презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів до осіб, які мають захворювання, внесені до переліку, передбаченого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України №3/6 від 18 січня 2000 року; презумпція звільнення з-під варти обвинуваченого після закінчення досудового слідства з застосуванням за необхідності неізоляційного запобіжного заходу; презумпція поступового збільшення суворості запобіжного заходу при його зміні на більш суворий в разі порушення обвинуваченим умов попередньо застосованого запобіжного заходу);
 надано визначення спеціальних правил застосування неізоляційних запобіжних заходів як правових положень, якими повинні керуватися посадові особи при застосуванні окремих видів неізоляційних запобіжних заходів, а також щодо певних категорій осіб: неповнолітніх, військовослужбовців та осіб, щодо яких у слідчого є сумніви з приводу їх дієздатності;
 обґрунтовано необхідність запровадження до КПК нового різновиду запобіжного заходу застави, що застосовується в імперативному порядку, тобто незалежно від згоди обвинуваченого при встановленні мотиву в останнього використати наявні майнові ресурси всупереч правилам належної поведінки;
удосконалено:
 поняття належної поведінки особи, щодо якої застосовано запобіжний захід, зокрема доведено необхідність його доповнення такими обов’язками особи: з’являтися за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; повідомляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді та суду про зміну свого місця проживання; не ухилятися від дізнання, слідства та суду; не перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі в незаконний спосіб; не продовжувати злочинну діяльність; не заважати виконанню процесуальних рішень та самій виконувати їх; виконувати законні вказівки та розпорядження особи, яка проводить розслідування, та інші процесуальні обов’язки;
 поняття підстав застосування запобіжних заходів, зокрема обґрунтовано необхідність доповнення його ознакою доведеності у матеріалах кримінальної справи обставин (фактів), що обумовлюють наявність у конкретного підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного достатнього мотиву спробувати ухилитися від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень, перешкодити встановленню істини у справі чи продовжити злочинну діяльність;
 структуру системи неізоляційних запобіжних заходів з поділом на основні й додаткові та обґрунтовано пропозицію основними запобіжними заходами вважати (від менш до більш суворого): 1) особисту поруку; 2) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи; 3) підписку про невиїзд; 4) нагляд міліції (у разі запровадження до КПК); 5) нагляд командування військової частини; 6) заставу. Додатковими запобіжними заходами є: 1) запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу; 2) відсторонення обвинуваченого від посади; 3) тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав (у разі запровадження до КПК); 4) тимчасове вилучення паспорта (у разі запровадження до КПК).
дістали подальшого розвитку:
 критерії відмежування запобіжних заходів від інших заходів кримінально-процесуального примусу. Обґрунтовано, що критерієм такого відмежування є об’єктивна раціональність застосування примусового заходу з попереджувальною метою і спроможність такого заходу передбаченими в КПК заборонами забезпечувати досягнення хоча б однієї з цілей застосування запобіжних заходів;
 висновки І.М. Борисової щодо необхідності доповнення КПК України запобіжним заходом „тимчасове позбавлення водійських прав”. Обґрунтовано необхідність доповнення КПК України новим запобіжним заходом  „тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав (дозволу на право зберігання та носіння зброї (засобу травматичної дії), ліцензії на зайняття певним видом діяльності тощо)”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у:
– правотворчій діяльності – при підготовці проекту змін до КПК України (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 104 від 29 лютого 2008 року);
– науково-дослідній діяльності – для подальшого розроблення пропозицій щодо усунення проблем забезпечення належної поведінки осіб, яким інкримінується вчинення злочину, як при застосуванні запобіжних заходів, так і при застосуванні інших заходів процесуального примусу;
– практичній діяльності правоохоронних органів – (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України № 13/7-315 від 5 березня 2008 року);
– навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, у науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати дослідження впроваджені в навчальний процес та навчально-методичну діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження ДДУВС від 11 листопада 2008 року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах: „Проблеми професійної підготовки слідчих” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), „Захист прав і свобод особи у кримінальному судочинстві України” (м. Запоріжжя, 2007 р.), „Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, 2007 р.), „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.), „Слідча діяльність: проблеми теорії та практики” (м. Дніпропетровськ, 2008 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять наукових статей у виданнях, визначених ВАК України як фахові з юридичних наук, та п’ять тез доповідей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено наукове завдання, що дозволило отримати науковий результат у вигляді теоретичних положень з обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення системи неізоляційних запобіжних заходів через її доповнення новими запобіжними заходами, що відповідають сучасним вимогам забезпечення прав людини й спроможні сприяти підвищенню ефективності розслідування у справі. До висновків, у яких містяться основні результати роботи належать:
1. Історичний розвиток неізоляційних запобіжних заходів характеризується постійною тенденцією до збільшення їх кількості, що сприяє більш індивідуалізованому підходу при застосуванні запобіжних заходів.
2. Неізоляційними запобіжними заходами слід вважати різновид кримінально-процесуальних запобіжних заходів, не пов’язаних з відокремленням особи, якій інкримінується вчинення злочину (підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого), від її звичайного суспільного середовища (без позбавлення можливості контакту з іншими) та призначених для забезпечення її належної поведінки.
3. Під належною поведінкою особи, якій інкримінується вчинення злочину, слід розуміти неухильне виконання нею таких обов’язків:
- з’являтися на виклик органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;
- повідомляти органу дізнання, слідчому, прокурору, судді та суду про зміну свого місця проживання;
- не ухилятися від дізнання, слідства та суду;
- не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі в незаконний спосіб;
- не продовжувати злочинну діяльність;
- не заважати виконанню процесуальних рішень та самій їх виконувати;
- виконувати законні вказівки та розпорядження особи, яка провадить розслідування, та інші процесуальні обов’язки.
4. Підстави застосування запобіжних заходів – це доведені в матеріалах кримінальної справи обставини (факти), що обумовлюють наявність у конкретного підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого достатнього мотиву спробувати ухилитися від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень, перешкодити встановленню істини в справі чи продовжити злочинну діяльність. До підстав застосування запобіжних заходів вважаємо правильним віднести сукупність доведених у кримінальній справі фактичних даних, які свідчать про наміри, приготування, спроби особи, якій інкримінується вчинення злочину, ухилитися від слідства та суду або від виконання процесуальних рішень, перешкодити встановленню істини у справі чи продовжити злочинну діяльність, а також даних, які свідчать про безпосереднє вчинення зазначених дій.
5. Систему неізоляційних запобіжних заходів доцільно доповнити трьома новими неізоляційними запобіжними заходами: тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав, тимчасове вилучення паспорта і нагляд міліції.
5.1. Запровадити до глави 13 КПК України нову статтю: „Тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав
Тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав є запобіжним заходом, який застосовується до обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) у вчиненні злочину з використанням транспортного засобу або інших спеціальних прав, і полягає в тимчасовому позбавленні водійських або інших спеціальних прав (дозволу на право зберігання та носіння зброї (засобу травматичної дії), ліцензії на зайняття певним видом діяльності.
Тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав застосовується як самостійно, так і додатково до іншого запобіжного заходу органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом через винесення постанови (ухвали) у кримінальній справі.
Копія постанови про тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав направляється для виконання в Державну автомобільну інспекцію або інший відповідний уповноважений орган”.
5.2. Запровадити до глави 13 КПК України нову статтю: „Тимчасове вилучення паспорта
Тимчасове вилучення паспорта є запобіжним заходом, який застосовується до обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) у вчиненні будь-якого злочину.
Тимчасове вилучення паспорта застосовується як самостійно, так і додатково до іншого запобіжного заходу органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом через винесення постанови (ухвали) у кримінальній справі.
Сутність запобіжного заходу – тимчасове вилучення паспорта – полягає у відібранні у підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) паспорта, замість якого видається довідка, яка по суті є документом, що посвідчує особу, а її зміст свідчить, що дана особа підозрюється (обвинувачується) у вчиненні злочину. Ця довідка видається замість вилученого паспорта підрозділом, який має право видавати паспорт за місцем проживання чи провадження слідства, і повинна постійно зберігатися її власником і пред’являтися на вимогу інших осіб замість паспорта в необхідних випадках”.
5.3. Запровадити до глави 13 КПК України нову статтю: „Нагляд міліції
Нагляд міліції за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого або підсудного полягає у вжитті органами міліції передбачених законом заходів, здатних забезпечити належну поведінку особи і явку її на виклик особи чи органу, в провадженні яких знаходиться справа.
Під нагляд міліції може бути передано особу, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Цей запобіжний захід встановлюється органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом.
Постанова (ухвала) про застосування запобіжного заходу – нагляд міліції – надсилається для виконання органу міліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
Орган міліції зобов’язаний негайно зареєструвати переданого під нагляд і повідомити про це особу чи орган, у провадженні яких знаходиться справа, а також повідомити про встановлення нагляду адміністрацію за місцем роботи або навчання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а якщо він є військовозобов’язаним – також і військовий комісаріат.
Орган міліції з метою здійснення нагляду вправі зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого, підсудного періодично з’являтися для реєстрації в орган міліції за місцем проживання, з’являтися на виклик в орган міліції, давати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням встановлених щодо нього обов’язків, без дозволу органу міліції не виїжджати із даного населеного пункту, не змінювати місце проживання або тимчасового перебування, не виходити з місця проживання у визначений час та не перебувати у визначених місцях району (міста). З цією ж метою працівник міліції на підставі постанови суду має право відвідувати передану під нагляд за місцем проживання особу”.
6. З системи неізоляційних запобіжних заходів доцільно виключити поруку громадської організації або трудового колективу, як неефективну.
7. Для ефективного застосування системи неізоляційних запобіжних заходів, останні повинні бути класифіковані на основні та додаткові, а ті, що належать до основних, повинні бути чітко диференційовані за їх суворістю і розташовані від менш до більш суворого запобіжного заходу таким чином: 1) особиста порука; 2) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи; 3) підписка про невиїзд; 4) нагляд міліції (у разі запровадження до КПК); 5) нагляд командування військової частини; 6) застава. Необхідним та обґрунтованим є застосування таких додаткових запобіжних заходів: 1) запобіжне обмеження щодо особи, відносно якої порушено кримінальну справу; 2) відсторонення обвинуваченого від посади; 3) тимчасове позбавлення водійських або інших спеціальних прав (у разі запровадження до КПК); 4) тимчасове вилучення паспорта (у разі запровадження до КПК).
8. З метою вдосконалення правової регламентації запобіжних заходів у кримінально-процесуальному законодавстві та забезпечення відповідності національної практики застосування запобіжних заходів вимогам ратифікованих Україною міжнародних нормативно-правових актів щодо забезпечення прав людини, доцільно доповнити КПК нормами, що містили б регламентацію загальних та спеціальних правил застосування неізоляційних запобіжних заходів.
9. Загальні правила є правовими положеннями, якими повинні керуватися всі посадові особи при застосуванні неізоляційних запобіжних заходів у кримінальному процесі.
В КПК України необхідно регламентувати наступні загальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів: 1) обов’язкова обґрунтованість процесуального рішення у відповідному документі про застосування неізоляційного запобіжного заходу; 2) обов’язковість застосування слідчим запобіжного заходу за наявності до того підстав; 3) запобіжні заходи можуть бути застосовані як за наявності обґрунтованого, документально доведеного й високо ймовірного припущення, що обвинувачений схильний до порушення правил належної поведінки, так і після вчинення обвинуваченим таких дій; 4) презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів (означає, що коли прокурор у суді не зможе довести, що особу необхідно взяти під варту, до цієї особи повинен бути застосований неізоляційний запобіжний захід); 5) презумпція застосування неізоляційних запобіжних заходів до особи, яка хворіє на хворобу, внесену до переліку, передбаченого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров’я України №3/6 від 18 січня 2000 року; 6) презумпція звільнення з-під варти обвинуваченого після закінчення досудового слідства з застосуванням за необхідності неізоляційного запобіжного заходу; 7) презумпція поступового збільшення суворості запобіжного заходу при обранні щодо обвинуваченого більш суворого запобіжного заходу в разі порушення ним умов попередньо застосованого запобіжного заходу; 8)врахування органом розслідування думки потерпілого з приводу достатності суворості запобіжного заходу, що застосовується до обвинуваченого; 9) комплексне врахування обставин, що характеризують особу обвинуваченого та інших обставин кримінальної справи, у тому числі тяжкості обвинувачення; 10) запобіжний захід у ході досудового слідства повинен динамічно відповідати зміні тяжкості обвинувачення та ступеню ймовірності неналежної поведінки обвинуваченого; 11) неізоляційні запобіжні заходи не застосовуються до обвинувачених у злочинах, при вчиненні яких за Кримінальним кодексом України передбачається довічне позбавлення волі, до неодноразово засуджених, які ведуть аморальний спосіб життя, не займаються суспільно корисною трудовою діяльністю, осіб, які вчинили злочин з особливою жорстокістю, настирністю та рішучістю; 12) врахування при обранні неізоляційного запобіжного заходу висновку служби прогнозування поведінки обвинуваченого та думки сусідів обвинуваченого щодо суспільної небезпечності останнього; 13) можливість поєднання застосування до обвинуваченого одного основного та одного додаткового запобіжного заходу (за умови запровадження змін до КПК).
10. Під спеціальними правилами застосування неізоляційних запобіжних заходів слід розуміти правові положення, якими повинні керуватися посадові особи при застосуванні окремих видів неізоляційних запобіжних заходів, а також щодо певних категорій осіб: неповнолітніх, військовослужбовців та осіб, щодо яких у слідчого є сумніви з приводу їх дієздатності.
З метою підвищення ефективності застосування окремих неізоляційних запобіжних заходів до окремих категорій осіб, в КПК потрібно регламентувати спеціальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів, до яких віднести: 1) недопустимість застосування до неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, запобіжного заходу – передачі під нагляд; 2) при застосуванні запобіжного заходу – передачі неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників – необхідно, аби матеріалами кримінальної справи було доведено, що останні самі мають позитивні характеристики й можуть лише позитивно впливати на неповнолітнього обвинуваченого; 3) при застосуванні запобіжного заходу – передачі неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників – слідчому необхідно попередньо отримати згоду від цих осіб на виконання обов’язків щодо нагляду за неповнолітнім, а також згоду неповнолітнього дотримуватися правил належної поведінки та виконувати з цією метою вимоги осіб, яким він переданий під нагляд; 4) для передачі неповнолітнього обвинуваченого під нагляд адміністрації дитячої установи необхідно, щоб неповнолітній виховувався в дитячій установі закритого типу та щоб адміністрація дитячої установи прийняла на себе зобов’язання із забезпечення нагляду за неповнолітнім та його явки на виклик до органу розслідування; 5) пріоритетність застосування до недієздатних або обмежено дієздатних підозрюваних (обвинувачених) запобіжних заходів, пов’язаних із зобов’язанням третіх осіб забезпечувати їх належну поведінку (особиста порука, передача неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи); 6) запобіжний захід нагляд командування військової частини може застосовуватись лише до військовослужбовців, які перебувають на казарменому положенні; 7) ефективне застосування особистої поруки буде досягнуто, коли: а) поручителями згодні або бажають бути хоча б дві особи, які відповідають наступним вимогам: не причетні до розслідуваного злочину; вони є повнолітніми, дієздатними і заслуговують на довіру слідчого; мають постійне місце проживання і постійний дохід; ознайомлені з суттю обвинувачення або підозри; переконливо обґрунтували в матеріалах кримінальної справи свої наміри і свою спроможність здійснити на обвинуваченого достатній виховний вплив, щоб він не порушив правил належної поведінки, і звичайно погоджуються понести передбачені в законі майнові втрати в разі недотримання обвинуваченим належної поведінки; б) обвинувачений погоджується дотримуватися належної поведінки і з цією метою виконувати вимоги поручителів; в) слідчий має переконливі підстави вважати, що поручителі спроможні здійснити щодо обвинуваченого достатній виховний вплив задля забезпечення його належної поведінки, і виклав ці підстави в постанові при обґрунтуванні рішення про застосування особистої поруки; 8) визначаючи суму застави, слідчий повинен виходити не лише з законодавчо встановлених мінімальних розмірів застави, а з обставин справи, даних про особу обвинуваченого (зокрема про його майновий стан) і визначити таку суму, яка б стала дійсно стримуючим фактором для даного обвинуваченого; 9) мінімальний розмір застави при її застосуванні до раніше судимої особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, повинен дорівнювати сумі мінімальних розмірів застави за вчинення тяжкого злочину та за вчинення злочину раніше судимою особою, тобто 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; 10) забороняється прийняття житла як заставу, якщо в цьому житлі окрім підозрюваного зареєстровані неповнолітні чи інші особи; 11) можливість імперативного застосування застави незалежно від отримання згоди особи, щодо якої застосовується застава (за умови запровадження змін до КПК).

Список використаних джерел

1. Абасов Г.Г. Кримінальне судочинство України в період автономії Гетьманщини: історико-правовий аналіз (ІІ пол. ХVІІ-ХVІІІ ст.) / Г.Г. Абасов // Матеріали VІІ звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ: У 2-х ч. – Сімферополь: Ельіньо, 2005. – Ч.2. – 260 с.
2. Басін К.В. Кримінально-процесуальна відповідальність як різновид процесуальної (теоретико-правові аспекти) / К.В. Басін // Держава і право: Зб. наукових праць. Юрид. і політ. науки. Вип.. 19.– К., 2003. – с. 93-97.
3. Білоусов О.І. Місце і роль запобіжних заходів у системі кримінально-процесуального примусу / О.І. Білоусов // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006, №1. – С.178-181.
4. Богова И.А. Процессуальные аспекты предотвращения уклонения обвиняемого от предварительного следствия и суда / И.А. Богова // Правоведение. – 1998, №1. – С. 175-176.
5. Божьев В. П., Ефимичев С. П., Михайлов В. А., Чувилев А. А. Уголовный процесс. Общая часть: Учебник / В.П. Божьев (ред.). – М. : Спарк, 1997. – 193с.
6. Бояров С.А. Арест, залог и досудебное освобождение в уголовном судопроизводстве США / С.А. Бояров // Российская юстиция. – 2006, №2. – С. 70-74.
7. Брусницын Л.В. Меры пресечения – меры безопасности для участников уголовного процесса / Л.В. Брусницын // Российская юстиция.: Научно-практический юридический журнал. До 1994 – Советская юстиция – 1 р. в месяц.: М., 2005, №6. – с. 22-24.
8. Брусницын Л.В. Меры пресечения по УПК РФ: новеллы и старые ошибки / Л.В. Брусницын // Уголовное право. – 2002, №3. – С. 70-72.
9. Булатова Д.Ф. Особенности применения мер уголовно-процессуального пресечения в отношении несовершеннолетних / Д.Ф. Булатова // Научное обозрение. – 2008, №3. – С. 99-102.
10. Булатов Б.Б., Николюк В.В., Цоколова О.И. Меры пресечения в уголовном процессе: Учебно-практическое пособие. – М.: ВНИИ МВД России, 2005. – 90 с.
11. Быкова Е.В. Основания применения залога в качестве меры пресечения / Е.В. Быкова // Прокурорская и следственная практика. – 2003, №3-4. – С. 147-155.
12. Васильева Е.Г. Меры уголовно-процессуального принуждения. Монография. Уфа: Издательство Башкирского государственного университета, 2003. 136 с.
13. Васильев О.Л. Процессуальные средства органов и должностных лиц, осуществляющих дознание и предварительное следствие / О.Л. Васильев // Вестник МУ С. 11. Право. – 2003, №4. – С. 3-26.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.
15. Величко А. В. Правовое регулирование применения залога как меры пресечения в уголовном процессе: дисс. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Величко Андрей Викторович. – М., 2001. – 181 с.
16. Верстова М.Е. Залог и поручительство в уголовном судопроизводстве / М.Е. Верстова // Вестник Московского университета МВД России. – 2006, №4. – С.45-47.
17. Верцюх В., Верцюх І. Щодо правової невизначеності запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини / В. Верцюх, І. Верцюх // Право України. – Київ, 2001, №5. – С. 76-79.
18. Вершинина С. И. Залог в системе мер пресечения: дисс. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Вершинина Светлана Ивановна. – Самара, 1998. – 177 с.
19. Викторский С.И. Русский уголовный процесс. – Учебное пособие. – М.: Юридическое бюро „Городец”, 1997. – 448 с.
20. Воронцова Н. Основания применения мер пресечения по УПК РФ / Н. Воронцова //Российский следователь. – 2002, №9. – С.8-11.
21. Вышинский А.Я. Курс уголовного процесса. − М.: Юридическое издательство НАРКОМЮСТА РСФСР, 1927. − 222 с.
22. Газетдинов Н.И. Реализация принципа презумпции невиновности в уголовном судопроизводстве России / Н.И. Газетдинов // Журнал российского права. – 12 р. в год, М., 2005, №1. – с. 68-74.
23. Глухов Е.А. Наблюдение командования воинской части как мера пресечения / Е.А. Глухов // Право в Вооруженных Силах. – 2007, №11. – С. 42-44.
24. Головкін О.В. Взяття під варту: проблеми залишаються / О.В. Головкін // Юридичний Вісник України. − 2007, №19 (619). − С.8.
25. Гридюшко П.В. Теория и практика применения иных мер уголовно-процессуального принуждения : автореф. дисс. … на присуждение научн. степени кандидата юрид. наук : спец. 12.00.09 „Уголовный процесс; криминалистика; судебная экспертиза” / П.В. Гридюшко. – Минск., 2004. – 21 с.
26. Гуткин И.М. Развитие гарантий законности и обоснованности применения предварительного заключения под стражу в качестве меры пресечения // Уголовно-процессуальные основы деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие / Под ред. Б.Т. Безлепкина. – М.: Академия МВД СССР, 1988. – 181 с.
27. Гутник В. Застосування застави як запобіжного заходу в кримінальному процесі / В. Гутник // Юридичний Вісник України. − 2006, №42 (590). − С.6-7.
28. Давиденко С. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування при обранні, зміні та скасуванні запобіжних заходів / С. Давиденко // Вісник Академії правових наук України. − 2006, №3 (46). − С.256-265.
29. Давыдов В.А. Возможность для обвиняемого скрыться от следствия и суда как основание к заключению его под стражу / В.А. Давыдов // Проблемы государства и права на современном этапе. – М. 1973. – Вып. 7. – С. 190-196
30. Данченко Т. В. Застава в системі запобіжних заходів у кримінальному процесі України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Данченко Тетяна Володимирівна. – Ірпінь, 2007. – 198 с.
31. Данченко Т.В. Мета й підстави застосування запобіжних заходів / Т.В. Данченко // Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників ОВС. Матеріали конференції (11-12 грудня 2003 р.) У 2-х частинах. – Запоріжжя, 2003. – Ч.1 – С. 34-38.
32. Данченко Т.В. Процесуальні гарантії застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі України / Т.В. Данченко // Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві. Матеріали науково-практичної конференції (26 листопада 2004 р.). – Донецьк, 2005. – С. 140-152.
33. Данченко Т.В. Застава : історія розвитку та проблеми застосування / Т.В. Данченко // Підприємництво, господарство і право. – 2004, №1. – С. 106-108.
34. Данченко Т.В. Застава та її ефективність при розслідуванні злочинів у сфері оподаткування / Т.В. Данченко // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001, №1. – С. 236-240.
35. Декрет про суд от 22 ноября 1917 года. Декреты советской власти. Том 1. (25 октября 1917 г. – 16 марта 1918 г.). – Москва, Гос. изд. полит. лит-ры, – 1957. – 626 с.
36. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: „АртЕк”, 1997. – 624 с.
37. Донченко Ю. Питання вдосконалення кримінально-процесуального інституту запобіжних заходів / Ю. Донченко // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. – Випуск 35. – с.463-468.
38. Духін О.Є. Процесуальний порядок застосування запобіжних заходів, пов’язаних з порукою фізичних та юридичних осіб / О.Є. Духін // Актуальні проблеми діяльності ОВС. Матеріали конференції 19-20 жовтня 2000 р. – Одеса: Одеський інститут внутрішніх справ, 2000. – С.75-81.
39. Духовской М.В. Русскій уголовный процессъ. – М.: Типографія А.П. Поплавскаго, 1908. – 464 с.
40. Еникеев З.Д. Проблемы мер пресечения в уголовном процессе: автореф. дисс. … на присуждение научн. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика; теория оперативно-розыскной деятельности» / З. Д. Еникеев. – Екатеринбург, 1991. – 42 с.
41. Еникеев З.Д. Проблемы эффективности мер уголовно-процессуального пресечения. Издательство Казанского университета, 1982. – 104 с.
42. Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню / Збірка договорів Ради Європи. – К.: Парламентське вид-во. 2000. – 654 с.
43. Європейські стандарти права попереднього ув’язнення : Збірник матеріалів №3 / відп. ред. Др. Штефан Хюльсхьорстер. – К.: Представництво Німецького Фонду міжнародного правового співробітництва в Україні, 2008. – 106 с.
44. Жалинский А.Е., Рёрихт А.А. Введение в немецкое право. – М.: Спарк, 2001. – 767 с.
45. Жога Е.Ю., Рукавишников В.П. Цели и основания применения предварительного заключения под стражу / Е.Ю. Жога, В.П. Рукавишников // Следователь. – 2000. №7. – С. 18-28.
46. Журба А.И. Эффективность мер пресечения, избираемых с участием третьих лиц / А.И. Журба // Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24 листопада 2006 р. – Донецьк, 2006. – С.294-298.
47. Загальна декларація прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам. – Київ, 1996. – 342 с.
48. Закон України № 1382 – IV від 11 грудня 2003 року „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”. – Інфодиск. „Законодавство України”.
49. Закон України №2233-12 від 25 березня 1999 року „Про військовий обов’язок і військову службу” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
50. Закон України № 264/94-ВР від 1 грудня 1994 року „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
51. Закон України № 2654-ХІІ від 2 жовтня 1992 року “Про заставу” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
52. Закон України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
53. Закон України № 889-ІV від 22 травня 2003 року “Про податок з доходів фізичних осіб” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
54. Закон України № 530/96-ВР від 20.11.1996 року „Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України” із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2670-ІІІ від 12.07.2001 року „Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
55. Закон України №548-ХІV від 24 березня 1999 року „Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
56. Закон України №549-ХІV від 24 березня 1999 року „Про Стройовий Статут Збройних Сил України” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
57. Закон України №550-ХІV від 24 березня 1999 року „Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
58. Закон України №551-ХІV від 24 березня 1999 року „Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України” (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
59. Законы В.К. Іоанна Василіевича и внука его Царя Іоанна Василіевича. − М.: Въ Типографіи Семена Селивановского, 1819. − 115 с.
60. Заман Ш., Лебедева Н. Некоторые проблемы использования залога как меры пресечения в уголовном процессе России / Ш. Заман, Н. Лебедева // Российский судья. – 2004, №4. – С. 17-19.
61. Захарко А.В. Актуальні питання підготовки слідчих при засвоєнні ними сутності запобіжного заходу „підписка про невиїзд” / А.В. Захарко // Проблеми професійної підготовки слідчих: Матеріали наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 27 квітня 2007 року). – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2007. – С. 104-109.
62. Захарко А.В. Вдосконалення застави як запобіжного заходу у кримінальному процесі України / А.В. Захарко // Захист прав і свобод особи у кримінальному судочинстві України: Матеріали круглого столу (Запоріжжя, 18 травня 2007 року). – Запоріжжя: Запорізький юридичний інститут ДДУВС, 2007. – С. 44-47.
63. Захарко А.В. Загальні правила застосування неізоляційних запобіжних заходів / А.В. Захарко // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2009. – №1. – С. 287-295.
64. Захарко А.В. Історичний розвиток поручительства, як запобіжного заходу в кримінальному процесі / А.В. Захарко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2008, №1. – С. 288-294.
65. Захарко А.В. Класифікація кримінально-процесуальних запобіжних заходів, не пов’язаних з ізоляцією особи / А.В. Захарко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007, №3. – С. 289-296.
66. Захарко А.В. Модель системи запобіжних заходів та їх ієрархія за мірою суворості / А.В. Захарко // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. – 2007, №1 (Спеціальний випуск). – С. 283-289.
67. Захарко А.В. Нагляд міліції – перспектива розширення системи запобіжних заходів / А.В. Захарко // Актуальні проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства: Матеріали круглого столу (Дніпропетровськ, 25 травня 2007 року). – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2007. – С. 48-50.
68. Захарко А.В. Підстави застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі / А.В. Захарко // Бюлетені з обміну досвідом роботи МВС України. – 2008, №174. – С. 117-122.
69. Захарко А.В. Проблеми розмежування запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу / А.В. Захарко // Слідча діяльність: проблеми теорії та практики: Матеріали наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 22 травня 2008 року). – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2008. – С. 149-151.
70. Захарко А.В. Розвиток застави, як запобіжного заходу у вітчизняному кримінальному процесі / А.В. Захарко // Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні: Матеріали наук.-практ. семінару (Дніпропетровськ, 28 лютого 2008 року). – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2008. – С. 177-179.
71. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность. Издательство Казанского университета, 1981, – 135 с.
72. Зуев С.В. Система залоговых поручительств в уголовном процессе Соединенных Штатов Америки / С.В. Зуев // Международное публичное и частное право. – 2003, №2. – С. 45-48.
73. З прийняттям Загальної декларації прав людини розпочалася нова ера – ера надій і сподівань кожного на право бути Людиною (Інтерв’ю Ніни Карпачової – Уповноваженого ВРУ з прав людини – Олександру Святоцькому – головному редакторові журналу „Право України” з нагоди 60-річчя Загальної декларації прав людини) // Право України. – 2008, №12. – С.4-16.
74. Капинус Н.И. Процессуальные гарантии прав личности при применении мер пресечения в уголовном процессе: монография. – М – : Издательский дом «Буквовед», 2007. – 416 с. – (Серия «Право»)
75. Капустянский В.Г. Об уголовно-процессуальной ответственности // Правоведение. – 1982, №6. – С.101-104.
76. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства.− К.: Издательство Семенко Сергея, 2005 − 118 с.
77. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 576 с.
78. Коваленко Е. Деякі питання ефективності застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві / Е. Коваленко // Підприємництво, господарство і право. – 2006, №7. – С. 64-67.
79. Коваленко Е. Запобіжні заходи у кримінальному судочинстві: особливості та підстави застосування / Е. Коваленко // Підприємництво, господарство і право. – 2006, №10. – С. 146-151.
80. Когамов М.Ч. Предварительное расследование уголовных дел в Республике Казахстан: состояние, организация, перспективы: Монография. 2-е изд. Алматы: Жеті жаргы, 2004. – 128 с.
81. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року (із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу No.11) // Збірка договорів Ради Європи. – К., 2000. – 656 с.
82. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року (ратифікована із застереженнями і заявами Законом № 1433-ІV від 04.02.2004) (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
83. Конвенция о правах ребенка, принята 44-й сессией Генеральной Ассамблеи ООН в 1989 году. Резолюция 44/25 / Международное право в документах: Учеб. пособие / Сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: 2003. – 880 с.
84. Конституція України. – Х.: ТОВ „Одіссей", 2006. – 48 с.
85. Кримінальний кодекс України : Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – Київ: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
86. Кримінальний процес України: Підручник / За ред. Ю.М. Грошевого, В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
87. Кримінально-процесуальний кодекс КНР. http://www.rada.gov.ua
88. Кримінально-процесуальний кодекс України (із змінами і доповненнями станом на 1 лютого 2008 року).– Інфодиск. „Законодавство України”.
89. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка – Вид. третє, перероблене та доповнене – К.: „Юрисконсульт”, КНТ.-2006.-890 с.
90. Кримінально-процесуальний кодекс Української РСР. Науково-практичний коментарій. – Київ: Видавництво політичної літератури України, 1968. – 400 с.
91. Кудин Ф.М. Принуждение в уголовном судопроизводстве. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1985. – 135 с.
92. Кучинська О. За гратами ... вдома / О. Кучинська // Український юрист. – 2003, №5. – С. 35-36.
93. Кучмій Н.В. Моральні засади застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві / Н.В. Кучмій // Науковий вісник. – 2005, №4. – С. 331-335.
94. Кучмій Н.В. Моральні засади застосування запобіжних заходів у кримінальному судочинстві / Н.В. Кучмій // Науковий вісник ЮА МВС. – 2005 (№1/ спец. бібл.) . – С. 166-170.
95. Лагойский В.П. Применение залога как меры пресечения в Российской Федерации и в Республике Беларусь (Сравнительный анализ) / В.П. Лагойский // Российская юстиция. – 2006, №4. – С. 23-24.
96. Лившиц Ю. Залог в качестве меры пресечения / Ю. Лившиц // Законность. – 2003, №5. – С. 11-13.
97. Лившиц Ю. Д. Меры пресечения в советском уголовном процессе. – М. : Юридическая литература, 1964. – 139 с.
98. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
99. Лобойко Л.М. Методи правового регулювання у кримінальному процесі України: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. – Харків, 2007. – 36 с.
100. Лобойко Л.М. Методи правового регулювання у кримінальному процесі України. Дис. … доктора юридичних наук. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. – 437 с.
101. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: Курс лекций. − Х.: Одиссей. − 2007. − 672 с.
102. Люблинский П.И. Свобода личности в уголовном процессе: Меры, обеспечивающие неуклонение обвиняемого от правосудия. – С.-Пб.: Сенат. Тип., 1906. – 711 с. http://www.bibliard.ru/vcd-678-1-962/GoodsInfo.html
103. Макаренко И. К вопросу о применении меры пресечения в отношении несовершеннолетних / И. Макаренко // Уголовное право: Научно-практический журнал. – 2007, №2. – С. 85-88.
104. Маляренко В.Т. До питання про запобіжні заходи в кримінальному процесі / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2000, №4. – С. 41-45.
105. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
106. Манулик А.Н. Залог и домашний арест как альтернатива заключению под стражу / А.Н. Манулик // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. – 2004, №2. – С. 118-122.
107. Маркизъ Беккарія. О преступленіяхъ и наказаніяхъ. Значеніе Беккаріи въ наукъ и въ исторіи русскаго уголовнаго законодательства. Изданіе С.Я. Бъликова. − Харьковъ. Типографія М. Зильберберга, 1887. − 232 с.
108. Медведева О.В. Залог и поручительство в системе мер уголовно-процессуального принуждения по законодательству Российской Федерации: дисс. … кандидата юрид. наук : 12.00.09 / Медведева Ольга Владимировна. – Волгоград, 1998. – 219 с.
109. Международные акты о правах человека. Сборник документов. Норма-Инфра, 1998. – 416 с.
110. Мельник М.І. Законодавчі пропозиції щодо вдосконалення існуючої системи запобіжних засобів у кримінальному судочинстві / М.І. Мельник // Законодавство України. – 2002, №6. – С. 3-13.
111. Мельников В.Ю. Задержание подозреваемого. Проблемы применения данной меры процессуального принуждения / В.Ю. Мельников // Закон и право. – 2004, № 10. – С. 40-45.
112. Мельник Р.І. Процедурні питання, що постають у кримінальному судочинстві України під час застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність / Р.І. Мельник // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2005, №3. – С. 262-271.
113. Методичні рекомендації щодо застосування слідчими положень статті 154-1 КПК України. Наказ МВС України № 13/7-1147 від 06.02.2007 року Про питання щодо застосування слідчими органів внутрішніх справ України запобіжного заходу у вигляді застави. //www.mvs.gov.ua/
114. Міжнародний пакт про громадські та політичні права // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам. – Київ, 1996. – 342 с.
115. Минимальные стандартные правило ООН, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних, принятые 29 ноября 1985 года Генеральной Ассамблеей ООН // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательство Норма (Издательская группа Норма-Инфра-М), 2000. – 784 с.
116. Михайлов В.А. Меры пресеч