Каталог / ЮРИДИЧНІ НАУКИ / Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право
скачать файл:
- Назва:
- НЕОБХІДНА ОБОРОНА ПРИ ПОСЯГАННІ НА ВЛАСНІСТЬ
- ВНЗ:
- ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО НАН УКРАЇНИ
- Короткий опис:
- НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМЕНІ В.М. КОРЕЦЬКОГО
На правах рукопису
БОДНАРУК ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 343.228
НЕОБХІДНА ОБОРОНА
ПРИ ПОСЯГАННІ НА ВЛАСНІСТЬ
Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник
КОСТЕНКО Олександр
Миколайович,
доктор юридичних наук,
професор
Київ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПРИРОДА ПРАВА НА НЕОБХІДНУ ОБОРОНУ ПРИ
ПОСЯГАННІ НА ВЛАСНІСТЬ 12
1.1 Концепція необхідної оборони як обставини, що виключає
злочинність діяння (загальний огляд) 12
1.2 Власність як об’єкт захисту у формі необхідної оборони 30
Висновки до розділу 1 61
РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ СТАН НЕОБХІДНОЇ
ОБОРОНИ ПРИ ПОСЯГАННІ НА ВЛАСНІСТЬ
(КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ) 65
2.1 Ознаки, які характеризують суспільно небезпечне посягання
на власність 67
2.2 Ознаки, які характеризують правомірність захисту від суспільно
небезпечного посягання на власність 88
2.3 Спеціальні види необхідної оборони 129
Висновки до розділу 2 148
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА НЕОБХІДНУ
ОБОРОНУ ПРИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОМУ ПОСЯГАННІ
НА ВЛАСНІСТЬ У ЗАРУБІЖНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ
ЗАКОНОДАВСТВІ 152
3.1 Необхідна оборона в романо-германській (континентальній)
правовій системі 153
3.2 Інститут необхідної оборони в англійському законодавстві 160
3.3 Правова регламентація необхідної оборони за кримінальним
законодавством США 169
3.4 Кримінальне законодавство Японії та Китаю про необхідну оборону 191
Висновки до розділу 3 200
ВИСНОВКИ 204
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 212
ВСТУП
Актуальність теми. З розвитком суспільства нерозривно пов’язаний розвиток уявлень людини про цінності. Умови ринкової економіки диктують свої правила, соціальне становище особи в суспільстві обумовлюється в наш час багатьма факторами. Проте незмінним залишається протягом багатьох десятиліть і навіть століть той факт, що людина не може жити повноцінно, якщо не користується та не розпоряджається власністю. Питання захисту власності, зокрема майна, нерухомості для сучасної людини все частіше виходить на перше місце. І якщо хто-небудь може посягнути на недоторканність цього блага, природно, що людина повинна мати право його захистити. Такий захист може здійснюватися двома шляхами: по-перше, особа може звернутись до суду з метою поновити своє право власності, а, по-друге, якщо цього потребують обставини, – особа сама може фізично захистити це право. Саме для реалізації такої можливості законодавством закріплені певні правові механізми, зокрема така обставина, що виключає злочинність діяння, як необхідна оборона. Проте в Україні історично склалось, що скористатися правом на необхідну оборону тривалий час можна було лише з метою захисту двох благ: життя та здоров’я. У всіх інших випадках переважно відсіч тому, хто вчиняв суспільно небезпечне посягання, розцінювалася за правилами перевищення меж необхідної оборони, оскільки вважалося, що не можна ставити на шальки терезів власність і, наприклад, здоров’я. Але якщо згадати, що право на необхідну оборону є з самого початку саме правом, а не обов’язком особи, то, очевидно, потрібно брати до уваги суб’єктивне ставлення останньої до своєї власності. Для когось вартість того чи іншого майна важко виміряти грошима, тому що, окрім вкладених у відповідне майно коштів, у нього вкладено і чимало сил, часу, емоцій – у сукупності це все перетворює звичайну річ у майже безцінний предмет для конкретної особи. А якщо такою власністю, на яку посягають, виступає нерухомість, то тут на перший план виходять і багато інших благ: право на недоторканність житла, приватного життя тощо. Саме тому вдосконалення вітчизняного законодавства в частині умов правомірності необхідної оборони при посяганні на власність дуже важливе: кожен зможе почуватися справді у безпеці і відчувати впевненість у законності своїх дій, а не вагатиметься щоразу, коли виникне необхідність застосування сили до того, хто вирішив посягнути на одне з найфундаментальніших прав людини – право власності.
Теоретичними джерелами дисертації є філософські праці, правова література радянського і сучасного періоду. Використовувалися праці вчених у галузі кримінального права, кримінології та психології, загальної теорії держави і права, філософії. При формулюванні теоретичних положень і практичних рекомендацій використані праці: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.Л. Володарського, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, Л.В. Гусар, В.П. Діденка, О.О. Дудорова, А.Ф. Коні, М.Й. Коржанського, В.Ф. Кириченка, О.М. Костенка, М.П. Куцевича, О.М. Литвака, О.М. Лупіносової, М.І. Мельника, С.Ф. Мілюкова, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.В. Орєхова, М.М. Паше-Озерського, А.А. Піонтков-ського, О.М. Попова, Й.І. Слуцького, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, І.С. Тишкевича, В.І. Ткаченка, О.Ф. Федосової, П.Л. Фріса, Т.Г. Шавгулідзе, М.І. Якубовича, С.С. Яценка та ін. У процесі дослідження регламентації інституту необхідної оборони в зарубіжних країнах використовувалися праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених: Е.Ю. Авшеєва, А.П. Дмитренка, Е.В. Кабурнєєва, І.Д. Козочкіна, О.В. Косарєва, О.С. Лашкет, О.О. Малиновського, С.М. Міронова, Я.В. Мочкоша, А.В. Нєврєва, А.В. Савченка, М.І. Хавронюка та ін.
Незважаючи на те, що сьогодні проблеми необхідної оборони висвітлюються в окремих наукових публікаціях, із погляду теорії та практики захист власності в умовах реалізації необхідної оборони в Україні малодосліджений. Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детального дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за темою: «Протидія злочинам у сфері службової діяльності (кримінологічні, кримінально-правові і кримінально-процесуальні проблеми)» № РК 0110U001273.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення сутності необхідної оборони, її умов правомірності з урахуванням особливостей посягань на власність і розробка пропозицій щодо вдосконалення у цій частині чинного законодавства України про кримінальну відповідальність. Відповідно до поставленої мети сформульовано такі задачі:
– проаналізувати соціально-правову природу інституту необхідної оборони;
– дослідити природу права власності, як об’єкта захисту у формі необхідної оборони;
– здійснити кримінально-правовий аналіз ознак, що визначають стан необхідної оборони при посяганні на власність;
– визначити межі необхідної оборони та їх місце в системі умов правомірності необхідної оборони;
– дослідити проблемні питання, пов’язані зі спеціальними видами необхідної оборони;
– проаналізувати особливості правового регулювання інституту необхідної оборони у зарубіжних країнах;
– визначити основні закономірності в питаннях захисту власності в умовах необхідної оборони за кордоном;
– обґрунтувати важливість права на захист власності для сучасної людини та забезпечення високого рівня захищеності цього права з боку держави;
– розробити рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства, яке регламентує право на необхідну оборону, та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку із реалізацією особою права на необхідну оборону з метою захисту власності від злочинного посягання.
Предмет дослідження – кримінально-правові норми про необхідну оборону при посяганні на власність в Україні та у зарубіжному кримінальному законодавстві, а також кримінальна відповідальність за перевищення меж такої оборони.
Методи дослідження. У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні наукові методи пізнання, які дали змогу проаналізувати визначені дисертантом проблеми у різних аспектах, а також науково обґрунтувати положення, які виносяться на захист. За допомогою юридико-технічного методу досліджено соціально-правову природу інституту необхідної оборони, проаналізовано поняття й ознаки необхідної оборони, розтлумачено відповідні кримінально-правові норми й окремі терміни та термінологічні звороти. Формально-логічний метод зумовив послідовність викладення матеріалу, його узгодженість, застосовувався при розробці редакції норми про необхідну оборону, дав можливість сформулювати визначення, зокрема провокації необхідної оборони, та висновки, які випливають із викладеного матеріалу. Застосування логіко-семантичного методу допомогло при розмежуванні понять і термінів, аналізі змістового значення кримінально-правових категорій, які пов’язані з необхідною обороною, як обставиною, що виключає злочинність діяння. Порівняльно-правовий метод застосовано для порівняльного аналізу положень українського законодавства та законодавства інших держав і для уможливлення визначення напрямів удосконалення кримінально-правового регулювання інституту необхідної оборони з урахуван¬ням зарубіжного досвіду. Системно-функціональний та конкретно-соціоло¬гічний методи використовувалися при дослідженні реалізації норм про необхід¬ну оборону в Україні, а також їх змісту й недоліків. Зокрема, застосування соціологічного методу дало змогу виявити причини неготовності громадян скористатися правом на необхідну оборону. Метод аналізу документів використовувався під час вивчення матеріалів правозастосовчої практики.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, інші кодекси, закони та підзаконні акти. Вивчено та проаналізовано практику судів України за 2009–2011 рр. шляхом опрацювання даних Єдиного державного реєстру судових рішень України (понад 100 справ) за фактами вчинення умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони, умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчиненого у разі перевищенні меж необхідної оборони, зокрема в умовах захисту власності, в тому числі нерухомості.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень інституту необхідної оборони при суспільно небезпечних посяганнях на власність. На підставі здійсненого дослідження на захист виносяться такі положення:
вперше:
1) обґрунтовано правомірність застосування різноманітних технічних засобів з метою захисту власності від злочинного посягання: хоча напряму кримінальним законом і не заборонено їх використання, але на практиці виникає проблема порушення такої умови правомірності необхідної оборони, як своєчасність. Тому для того, щоб не постраждали випадкові особи, які не мали злочинних намірів, достатньо розмістити відповідні попереджувальні знаки, а також обов’язково унеможливити випадкове спричинення шкоди вищезгаданим особам;
2) аргументовано, що ч. 5 ст. 36 КК України в чинній редакції (а саме в частині, де зазначається спеціальна мета необхідної оборони – відвернення протиправного, насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення) обмежує потерпілого в застосуванні свого права на необхідну оборону, оскільки навіть проникнення в житло вже є надзвичайно небезпечним, а словосполучення «житло чи інше приміщення» не враховує всіх аспектів захисту нерухомості, наприклад, те ж подвір’я чи земельна ділянка в такому разі не можуть перебувати під абсолютним правом недоторканності власності, хоча проникнення до них теж є надзвичайно небезпечним (нарівні з житлом). Тому пропонується внести зміни та доповнення до ч. 5 ст. 36 КК України;
3) умотивовано положення про те, що необхідно детально законодавчо визначити причини виникнення стану сильного душевного хвилювання при необхідній обороні: це дасть можливість визначити конкретні причини виникнення стану сильного душевного хвилювання при необхідній обороні, і, як наслідок, – безпомилково встановлювати, коли особа справді не підлягає кримінальній відповідальності, а коли повинна її нести за перевищення меж такої оборони. Пропонується викласти ч. 4 ст. 36 Кримінального кодексу України в такій редакції: «Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, яке викликане суспільно небезпечним посяганням і що раптово виникло внаслідок знущання, яке мало систематичний характер, або супроводжувалось тяжкою образою з боку того, хто посягає, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту»;
4) запропоновано доповнити частиною 6 ст. 36 Кримінального кодексу України визначенням провокації необхідної оборони і викласти її в такій редакції: «Не вважаються необхідною обороною дії особи (провокатора необхідної оборони), яка сама спровокувала застосування щодо себе насильства зі сторони іншої особи з метою вбивства цієї особи чи заподіяння їй тілесних ушкоджень. Якщо провокатор необхідної оборони припинив будь-які дії, спрямовані на заподіяння шкоди, та належним чином довів це до відома спровокованої особи, але вона продовжує спроби заподіяти шкоду його здоров’ю чи власності, то заподіяння шкоди цій особі виправдане і має розглядатися за правилами необхідної оборони»;
5) доведено необхідність врахування під час з’ясування питання дотримання меж необхідної оборони не лише вартості майна, на недоторканність якого здійснюється посягання, але й значення цього майна для потерпілої особи: хоча зазвичай право власності на певні речі або й самі речі можна відновити, проте трапля¬ються випадки, коли в силу певних обставин майно можна втратити назавжди, якщо не виступити на його захист. Так, до таких речей, на нашу думку, можна віднести: 1) унікальні, неповторні (єдині у природі) речі (наприклад, твори мистецтва); 2) винахід, корисну модель, промисловий зразок, розміщену на матеріальному носії раціоналізаторську пропозицію, які є такими по суті, але права на які ще не оформлено (наприклад, у зв’язку з тим, що були щойно придумані) – будь-хто, протиправно заволодівши ними, може видати їх за свої; 3) речі, які мають важливе родинне значення чи такі, що дорогі як пам’ять про когось, щось. У таких випадках відсутня малозначність діяння, в діях того, хто здійснює посягання, і виникає право на необхідну оборону;
удосконалено:
6) наукову пропозицію щодо необхідності сертифікації певних видів автономних технічних пристроїв (механізмів): хоча, згідно з ч. 5 ст. 36 КК України, допускається застосування зброї, а також будь-яких інших засобів чи предметів (отже, і згаданих пристроїв), зокрема, для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, проте при цьому винятків із загального правила про можливість застосування будь-яких засобів чи предметів з такою метою законом не встановлено, а ця сфера не може бути залишеною зовсім неврегульованою;
7) твердження про те, що встановлення права народного депутата України безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно, зокрема, від їх форм власності, забезпечене йому Законом України «Про статус народного депутата України» – суперечить положенням Конституції України, які закріплюють непорушність права власності, а тому особа, у випадку такого посягання на останнє, може правомірно скористатись правом на необхідну оборону;
8) наукові пропозиції щодо здійснення офіційного тлумачення Конституційним Судом України таких термінів як житло, сховище, інше приміщення чи володіння особи;
дістали подальший розвиток:
9) ідеї віднесення права на необхідну оборону до фундаментальних конституційних прав людини і громадянина – кожна особа повинна мати право захистити своє майно, заподіявши тяжку шкоду тому, хто посягає, і така її дія повинна визнаватись правомірною;
10) твердження про те, що необхідна оборона допускається проти явно неправомірних дій особи, якій чинним законодавством надано право у випадках, передбачених законом, застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальну зброю (наприклад, представника влади, працівника правоохоронного органу, державного виконавця, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця);
11) твердження про те, що необхідно запровадити новий різновид дозволу на право зберігання та носіння вогнепальної зброї у межах житла, сховища, іншого приміщення чи володіння особи – такий дозвіл повинен видаватись усім бажаючим особам, які досягли 21 року, не страждають на психічне захворювання, не перебувають на обліку в наркологічному диспансері та не були засуджені за вчинення насильницького злочину. Також правомірним повинно визнаватись зберігання та носіння такими особами (проте, вже тими, які досягли 16 років) сертифікованих електрошокерів – право на користування таким засобом самозахисту не повинно обмежуватись жодними дозволами.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані в теорії кримінального права як матеріали для подальшого дослідження проблем інституту необхідної оборони.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у:
законотворчій діяльності – з метою вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність;
нормороз’яснювальній діяльності – при підготовці постанов Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
правозастосовчій діяльності – у процесі розслідування та розгляду слідчими і судовими органами справ про необхідну оборону та перевищення її меж;
навчальному процесі – при підготовці навчально-методичних видань із кримінального права;
правовиховній діяльності – для підвищення рівня правової культури серед населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на: Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „Європейське і національне кримінальне право: шляхи та перспективи розвитку. Треті юридичні читання” (Одеса, 23 листопада 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Українське правосуддя: здобутки та перспективи” (Чернівці, 16 травня 2008 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів „Теорія та методологія порівняльного правознавства у кримінально-правовій сфері. Четверті юридичні читання” (Одеса, 23 травня 2008 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Незалежний суд – гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина” (Чернівці, 30 травня 2009 р.).
Публікації. Результати дослідження викладені автором у шести наукових статтях, опублікованих у виданнях, які входять до переліку наукових фахових видань, та чотирьох тезах доповідей на наукових-практичних конференціях.
- Список літератури:
- ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукової проблеми, яке виявилось у встановленні сутності необхідної оборони, її умов правомірності з урахуванням особливостей посягання на власність. У результаті дослідження, виконаного на основі опрацювання наукових праць, аналізу чинного законодавства та практики його застосування, в роботі сформульовано низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення інституту необхідної оборони в Україні. Основні з них такі:
1. У законодавстві інших держав з давніх-давен об’єктом захисту в умовах необхідної оборони на рівні з життям і здоров’ям визначено майно, оскільки принцип непорушності права власності завжди органічно пов’язаний з життєдіяльністю людини. Право приватної власності має фундаментальний характер і впливає на всю систему прав людини.
Ст. 41 Конституції України закріплює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Там же наголошується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності та що право приватної власності є непорушним. А в ст. 55 Конституції України зазначено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Саме право приватної власності гарантує економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості. А здійснення цього права дає змогу характеризувати державу як соціальну, тобто таку, яка забезпечує високий рівень життя для своїх громадян.
Приватна власність у сучасних умовах має не тільки економічну функцію. Вона також слугує засобом усебічного і вільного розвитку особи, створюючи можливості задовольняти не лише економічні, а й культурні, духовні, естетичні потреби і запити особи. Гарантування приватної власності – це один з важливих факторів соціальної стабільності, засіб підвищення добробуту населення.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 36 КК України та положень інших нормативно-правових актів України, можна стверджувати, що об’єктом захисту в умовах необхідної оборони може бути не лише право власності фізичної особи, а й юридичної, а також право державної власності та комунальної. Відмінність полягає лише в тому, що приватна особа, якщо буде мати бажання, має право стати на захист кожної з форм власності, а особи, які зобов’язані в силу закону здійснювати такий захист, повинні це робити.
2. Цілком очевидно, що дії людини у сфері необхідної оборони не можуть бути безмежні, у зв’язку з чим установлення певних обмежень щодо дій особи, яка перебуває в стані необхідної оборони, цілком виправдане і справедливе, і, в першу чергу, спрямоване на те, щоб запобігти перетворенню реалізації права необхідної оборони в помсту і самосуд. Ці обмеження, вироблені теорією та судовою практикою, характеризують як саме злочинне посягання, так і акт оборони і в науці кримінального права їх прийнято називати умовами правомірності необхідної оборони. Умовами правомірності необхідної оборони, які відносяться до акту посягання, визнаються: 1) суспільна небезпека посягання, 2) його наявність і 3) дійсність (реальність). Що ж стосується умов правомірності необхідної оборони, які відносяться до захисту, то можна виділити такі: 1) активний характер дій того, хто обороняється; 2) заподіяння шкоди можливе тільки тому, хто нападає, але не третім особам; 3) захист допустимий для відбиття посягання на певне коло об’єктів, 4) захист повинен бути своєчасним, 5) межі необхідної оборони не повинні бути перевищені.
3. Важливе питання про те, чи всі суспільно небезпечні посягання викликають стан необхідної оборони. Теоретично, при буквальному тлумаченні норми ст. 36 КК України необхідна оборона можлива проти будь-якого злочину, хоча насправді це не так. Не виникає права на необхідну оборону, наприклад, за таких посягань, як порушення авторських або суміжних прав, провокація хабара і в інших випадках вчинення навіть тяжких злочинів (наприклад, виготовлення підроблених грошей). Водночас, якщо під час здійснення затримання чи арешту застосовується незаконна (особа не чинить опору) чи надмірна сила, то працівник правоохоронного органу може розглядатися як той, хто посягає, а той, кого затримують чи арештовують, – як особа, яка перебуває у стані необхідної оборони. Або, наприклад, державний виконавець намагається позбавити особу права володіння житлом, виселяючи її з останнього за відсутності будь-якої правової підстави, – в такому випадку особа, на правомірне володіння майном якої посягають, може застосувати силу, щоб припинити таке посягання.
4. Зазвичай право власності на певні речі або саму річ можна відновити. Але трапляються випадки, коли в силу певних обставин майно можна втратити назавжди, якщо не виступити на його захист. Так, до таких речей, на нашу думку, можна віднести: 1) унікальні, неповторні (єдині у природі) речі (наприклад, твори мистецтва); 2) винахід, корисну модель, промисловий зразок, розміщену на матеріальному носії раціоналізаторську пропозицію, які є такими по суті, але права на які ще не оформлено (наприклад, у зв’язку з тим, що були щойно придумані), – будь-хто, протиправно заволодівши ними, може видати їх за свої; 3) речі, які мають важливе родинне значення чи такі, що дорогі як пам’ять про когось, щось.
5. Потрібно обов’язково враховувати суб’єктивний стан особи, яка захищається, в момент захисту. Очевидно, що остання не завжди може точно співвіднести свої дії з небезпекою посягання, що загрожує, внаслідок хвилювання, збудження, страху, переляку тощо, тобто деколи перебуває в стані, що заважає їй всебічно оцінити ситуацію. У цьому випадку при оцінці правомірності заподіяної тому, хто посягає, шкоди треба виходити із суб’єктивного сприйняття посягання особою, яка захищається, його небезпечності і обстановки захисту. Оскільки формулювання ч. 4 ст. 36 КК України передбачає собою єдину підставу для визнання того, що справді мало місце сильне душевне хвилювання, – наявність суспільно небезпечного посягання, яке викликає такий стан, а тому існує необхідність законодавчо закріпити додатково й інші підстави. Адже очевидно, що в кожній ситуації необхідної оборони особі доводиться захищати ті чи інші права, інтереси, які охороняються законом, саме через суспільно небезпечне посягання щодо них (інакше відсутній стан необхідної оборони як такий), а тому можна зробити висновок, що кожен випадок перевищення меж необхідної оборони вчиняється тоді особою у стані сильного душевного хвилювання і, як наслідок, – особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж необхідної оборони (як відомо, особа лише в останньому випадку несе відповідальність). Вважаємо за необхідне визначити причини виникнення стану сильного душевного хвилювання. Аналіз статей обох частин КК України, а саме ч. 3 ст. 39, п. 7 ч. 1 ст. 66, ст. 116 і ст. 123 дозволяє зробити висновок, що найбільш вичерпно такі причини визначаються законодавцем у ст. 116 КК України, а тому певні положення цієї статті були б найбільш прийнятними для характеристики такого стану в ч. 4 ст. 36 КК України. Необхідно звернути увагу на те, що такий стан може виникнути як внаслідок суспільно небезпечного посягання, так і в результаті тяжкої образи чи систематичного знущання, хоча самі по собі (без факту вчинення суспільно небезпечного посягання) останні не можуть розглядатись у контексті ст. 36 КК України як самостійні достатні підстави для надання права потерпілій особі правомірно заподіяти саме тяжку шкоду особі, яка вчиняє такі дії, а повинні виступати обов’язковим додатком до суспільно небезпечного посягання. Проте, якщо знущання мали місце щодо потерпілої особи до безпосереднього вчинення суспільно небезпечного посягання, а в подаль¬шому – і в поєднанні з останнім, то можна стверджувати, що мало місце знущання, яке має систематичний характер. Неточність визначення причин виникнення стану сильного душевного хвилювання в особи, яка здійснює своє право на необхідну оборону, небезпечна з огляду на те, що суб’єкти судово-експертної діяльності на власний розсуд визначаючи, чи могла особа оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановки захисту, можуть зловживати недосконалістю ч. 4 ст. 36 Кримінального кодексу України.
6. Щодо застосування різноманітних технічних засобів, то хоча напряму кримінальним законом і не заборонено їх використання, але на практиці виникає проблема порушення такої умови правомірності необхідної оборони як своєчасність. Проте, на нашу думку, практика знає випадки правомірного їх застосування. Для того, щоб не постраждали випадкові особи, які не мали злочинних намірів, достатньо розмістити відповідні попереджувальні знаки, а також обов’язково унеможливити випадкове спричинення шкоди вищезгаданим особам (наприклад, електричний струм потрібно провести на максимальній висоті паркана, адже звичайний перехожий може випадково торкнутись паркана або ж такий перехожий може бути сліпий і фізично не може бачити попереджувальних знаків), і якщо цього не буде зроблено, то будуть усі підстави для того, аби було визнано, що мала місце передчасна оборона і що особа порушила вимогу щодо своєчасності, а тому повинна бути притягнена до кримінальної відповідальності.
7. Існує проблема, яка пов’язана з юридичною конструкцією ч. 5 ст. 36 КК України, суть якої зводиться до такого. У нас виникає багато запитань до формулювання «протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення». Вторгнення як таке обмежує потерпілого в застосуванні свого права на необхідну оборону, оскільки навіть проникнення в житло вже є надзвичайно небезпечним. А словосполучення «житло чи інше приміщення» не враховує всіх аспектів захисту нерухомості, наприклад, те ж подвір’я чи земельна ділянка в такому разі не можуть перебувати під абсолютним правом недоторканності власності, хоча проникнення до них теж є надзвичайно небезпечним (нарівні з житлом). Тому запропоновано внести зміни та доповнення до ч. 5 ст. 36 КК України.
8. Питання необхідної оборони в країнах різних правових систем існує на межі гострих науково-правових спорів, а особливо, коли об’єктом захисту виступає право власності. Цікавими і такими, що потребують окремого дослідження, є приклади правової регламентації інституту необхідної оборони в країнах, національні правові системи яких складають основу сучасних типів правових систем світу. Проведений аналіз правових положень, що містяться в кримінальному законодавстві зарубіжних країн, зокрема Сполучених Штатів Америки, дозволив нам прийти до такого висновку.
Можливості потерпілої особи в плані захисту нерухомості, передбачені американським законодавством, набагато ширші, ніж ті, що передбачені чинним кримінальним законом України. За прикладом того, як це зроблено в кримінальному законодавстві США, у КК України варто значно розширити перелік випадків необхідної оборони, в яких дозволяється заподіяння порушнику тяжкої шкоди (тяжких тілесних ушкоджень чи смерті), особливо, коли це стосується захисту права власності. На сьогодні в КК України (а саме в ч. 5 ст. 36) прямо передбачено лише один такий випадок захисту нерухомості – дозволяється заподіяти тому, хто посягає, тяжкої шкоди винятково для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення. На нашу думку, такий підхід недосконалий: до уваги потрібно брати те, що дуже небезпечне для тих, хто перебуває в житлі, не лише насильницьке вторгнення, а й просте проникнення, за вчиненням якого господар застав порушника. Саме у зв’язку з цим нами пропонуються внести відповідні зміни та доповнення до КК України.
Законодавством США передбачено, що якщо застосування особою технічних засобів відповідає вимогам закону стосовно правомірності та порядку їх використання, то кримінальна відповідальність не настає навіть за спричинення смерті тому, хто посягає на право власності. Аналогічні чи подібні випадки в чинному кримінальному законодавстві України кваліфікується як перевищення меж необхідної оборони. Тому вищезгадане положення кримінального законодавства США варто було б, на нашу думку, запозичити вітчизняному законодавцю, оскільки це створить додаткові гарантії недоторканності власності в Україні.
9. У багатьох зарубіжних країнах є вказівка закону щодо неправомірності провокації необхідної оборони: коли особа провокує конфлікт з метою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тому, хто почне оборонятись. Тому пропонується доповнити ст. 36 частиною 6, яка врегулює питання провокації необхідної оборони.
10. Реалізація громадянами права на необхідну оборону багато в чому залежить від того, наскільки правильно буде складатися судова практика і населення відчує свою правову захищеність. Правоохоронним органам треба більше залучати до роз’яснювальної роботи засоби масової інформації. Громадяни повинні переконатися, що їх правомірна протидія тому, хто посягає, в жодному разі не засуджується суспільством і державою, а навпаки, вітається та заохочується. По суті, мова йде про необхідність стимулювання активності громадян у реалізації належного їм права, оскільки володіння правом ще не означає його реалізацію.
Із урахуванням вищенаведеного, пропонується внести зміни та доповнення до ст. 36 КК України та викласти її в такій редакції:
«Стаття 36. Необхідна оборона
1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 цього Кодексу.
4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, яке викликане суспільно небезпечним посяганням і що раптово виникло внаслідок знущання, яке мало систематичний характер, або супроводжувалось тяжкою образою з боку того, хто посягає, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, для відвернення протиправного насильницького вторгнення чи проникнення у житло, сховище, інше приміщення чи володіння особи, для припинення незаконного перебування в останніх, а також для негайного відвернення чи припинення викрадення людини, зґвалтування, пограбування або явно незаконного затримання чи арешту, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
6. Не вважаються необхідною обороною дії особи (провокатора необхідної оборони), яка сама спровокувала застосування щодо себе насильства зі сторони іншої особи з метою вбивства цієї особи чи заподіяння їй тілесних ушкоджень. Якщо провокатор необхідної оборони припинив будь-які дії, спрямовані на заподіяння шкоди, та належним чином довів це до відома спровокованої особи, але вона продовжує спроби заподіяти шкоду його здоров’ю чи власності, то заподіяння шкоди цій особі виправдане і має розглядатися за правилами необхідної оборони».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авшеев Э. Ю. Уголовно-правовая охрана права на неприкосновенность жилища : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Авшеев Эрдин Юрьевич. – Ростов н/Д, 2005. – 187 с.
2. Александров Ю. В. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / Александров Ю. В., Антипов В. І, Володько М. В. – К. : Правові джерела, 2002. – 432 с.
3. Алексеев С. С. Собственность – право – социализм : полемические заметки / С. С. Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1989. – 173 с.
4. Амосов М. Розум. Свідомість. Істина / М. Амосов // Вісник АН України. – 1994. – № 1. – С. 33–34.
5. Атабаева Т. Ш. Необходимая оборона : теория, законодательство, практика применения : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Атабаева Татьяна Шукурулловна. – Барнаул, 2004. – 230 c.
6. Бажанов М. І. Кримінальне право України. Загальна частина / Бажанов М. І, Баулін Ю. В., Борисов В. І. – К. ; Х. : Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
7. Балакірєва Р. С. Конституційне право України : навчальний посібник / Балакірєва Р. С. – К. : Центр навч. літ., 2003. – 210 с.
8. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Баулин Ю. В. – Харьков, 1991. – 360 с.
9. Баулин Ю. В. Основания необходимой обороны / Ю. В. Баулин // Проблемы социалистической законности / Харьк. юрид. ин-т. – Харьков, 1991. – Вып. 26. – С. 26–27.
10. Безсмертна Н. В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Безсмертна Н. В. – К., 2001. – 213 с.
11. Венедиктов А. Государственная социалистическая собственность / Венедиктов А. – М. ; Л. : АН СССР, 1948. – 839 с.
12. Володарський В. Проблемні питання необхідної оборони / Володарський В. // Право України. – 1998. – №11. – С. 118–122.
13. Гатауллин И. М. Условия правомерности необходимой обороны : лекция / Гатауллин И. М. – Домодедово : ВИПК МВД России, 2000. – 29 с.
14. Голубых Н. В. Применение положений уголовного законодательства о необходимой обороне в деятельности сотрудников органов внутренних дел : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Голубых Никита Владимирович. – Екатеринбург, 2001. – 203 c.
15. Гориславський К. Гарантії права людини на самозахист життя і здоров’я / Гориславський К. // Право України. – 2001. – № 12. – С. 35–38.
16. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
17. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Гроций Г. – М. : Госюриздат, 1956. – 868 с.
18. Гуренко М. М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина / Гуренко М. М. – К., 2001. – 218 с.
19. Гусар Л. В. Необхідна оборона : кримінологічні та кримінально-правові аспекти : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Гусар Леся Віталіївна ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2009. – 203 с.
20. Декларація про державний суверенітет України : Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
21. Дмитренко А. П. Необходимая оборона (Пределы допустимого) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Дмитренко Андрей Петрович. – М., 1998. – 163 c.
22. Дурманов Н. Д. Обстоятельства, исключающие опасность и правомерность деяния / Дурманов Н. Д. – М., 1961. – 30 с.
23. Дурманов Н. Д. Понятие преступления / Дурманов Н. Д. – М. : Изд-во АН СССР, 1948. – 311 с.
24. Еремин В. Н. Характеристика источников уголовного права в Японии / Еремин В. Н. // Уголовное право буржуазных стран. Общая часть. – М., 1990. – С. 273–293.
25. Єдиний державний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://reyestr.court.gov.ua/.
26. Житловий кодекс України. – К. : Право, 2001. – 67 с.
27. Загальна теорія цивільного права : підручник для студ. юрид. вузів і факультетів. – К. : Вища шк., 1992. – 456 с.
28. Заєць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини / Заєць Н. // Право України. – 1999. – № 9. – С. 26–29.
29. Заїка Ю. А. Право власності. Спадкове право : навч. посібник / Заїка Ю. А., Співак В. М. – К. : Наук. думка, 2000. – 150 с.
30. Закон Союза Советских Социалистических Республик «Про общие начала предпринимательства граждан в СССР» от 2 апреля 1991 г. // Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР. – 1991. – № 16. – Ст. 442.
31. Закон України “Про адміністративний нагляд за осо¬бами, звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року № 264/94-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – № 52. – Ст. 455.
32. Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 638-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. – № 25. – Ст. 180.
33. Закон України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-XIV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – № 24. – Ст. 207.
34. Закон України “Про власність” вiд 07.02.1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
35. Закон України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” від 7 липня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 38. – Ст. 562.
36. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Житлового кодексу України РСР” від 6 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 24. – Ст. 258.
37. Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України” вiд 27.04.2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 33. – Ст. 440.
38. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
39. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
40. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” вiд 21.05.1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
41. Закон України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №39. – Ст. 389.
42. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року № 2135-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 22. – Ст. 303.
43. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1993. – № 35. – Ст. 358.
44. Закон України “Про поже¬жну безпеку” від 17 грудня 1993 року № 3745-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – № 5. – Ст. 21.
45. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 16 березня 2000 року № 1550-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. – № 23. – Ст. 176.
46. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 1 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
47. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
48. Закон України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 року № 2229-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992. – № 27. – Ст. 382.
49. Закон України “Про управління об’єктами державної власності” вiд 21.09.2006 // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 46. – С. 1502, ст. 456.
50. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” від 22 червня 2000 року № 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
51. Закон УРСР “Про економічну самостійність Української УРСР” від 3 серпня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 499.
52. Закон УРСР “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 14. – Ст. 170.
53. Закон УРСР “Про підприємства в Українській РСР” від 27 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 24. – Ст. 272.
54. Земельний кодекс України : Прийнятий 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27.
55. Зуев В. Л. Необходимая оборона и крайняя необходимость. Вопросы квалификации и судебно-следственной практики / Зуев В. Л. – М., 1996. – 97 c.
56. Игнатов А. Н. Уголовное право буржуазных стран. Общая часть / Игнатов А. Н., Козочкин И. Д. – М., 1990. – 312 с.
57. Иногамова-Хегай Л. В. Конкуренция уголовно-правовых норм при квалификации преступлений : учебное пособие / Иногамова-Хегай Л. В. – М., 2002. – 168 c.
58. История философии. – М., 1989. – 728 с.
59. Івершенко Л. А. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в Україні та забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Івершенко Лідія Анатоліївна ; Київський нац. ун-т внутрішніх справ. – К., 2006. – 240 с.
60. Кабурнеев Э. В. Ответственность за убийство при превышении пределов необходимой обороны : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Кабурнеев Эдуард Валерьевич. – М., 2002. – 157 c.
61. Кадников Н. Г. Обстоятельства, исключающие преступность деяния : учеб. пособие / Кадников Н. Г. – М. : Бизнес Ченел интернешнл Лтд., 1998. – 47 с.
62. Кауфман М. А. Обстоятельства, исключающие преступность деяния / Кауфман М. А. ; Моск. юрид. ин-т МВД России.– М., 1998. – 65 с.
63. Кириченко В. Е. О проведении столыпинской аграрной реформы на Украине / Кириченко В. Е. // Проблемы совершенствования законодательства Украины и практики его применения в современных условиях. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 210–217.
64. Кириченко В. Ф. Основные вопросы учения о необходимой обороне в советском уголовном праве / Кириченко В. Ф. ; АН СССР ; Ин-т права. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1948. — 105 с.
65. Клюканова Т. М. Уголовное право зарубежных стран : Германия, Франция, Финляндия. Общая часть / Клюканова Т. М. – СПб. :
Изд-во СПб. ун-та, 1996. – 64 с.
66. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10.
67. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посібник / Колодій А. М., Олійник А. Ю. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
68. Коментар до Конституції України. – К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 376 c.
69. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под ред. В. М. Лебедева. – Изд. 3-е, доп. и исправл. – М., 2004. – 917 c.
70. Конвенція про захист прав людини та основ¬оположних свобод від 4 листопада 1950 року // Офіційний вісник України. – 1998. – №13. – Ст. 270.
71. Кони А. Ф. О праве необходимой обороны / Кони А. Ф. – М., 1996. – 183 с.
72. Конституции государств Европейского Союза / под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М. : Изд. группа ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – 816 с.
73. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : в 4 т. : учеб. пособие для студ. юрид. вузов и фак. / Алебастрова И. А., Андреева Г. Н., Кашкин С. Ю. и др.; под ред. проф. Б. А. Страшуна. – М. : БЕК, 1993. – Т. 4 : Часть особенная : Страны Америки и Азии. – 639 с.
74. Конституційне право України : підручник / за ред. проф. В. Ф. Погорілка. – К. : Наук. думка, 2000. – 731 с.
75. Конституція України : офіційний текст : коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина : навч. посібник / М. І. Хавронюк. –2-ге вид. – К. : А.С.К., 2003. – 384 с.
76. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – Ст. 141.
77. Косарев А. В. Актуальные проблемы института необходимой обороны : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Косарев Александр Викторович. – Ростов н/Д, 2001. – 205 c.
78. Костенко О. Соціальний натуралізм – світогляд майбутнього / А. Н. Костенко // Вісник Національної Академії Наук України. – 2006. – № 10. – С.33–38.
79. Крассов О. И. Право частной собственности на землю в США / Крассов О. И. // Государство и право. – 1993. – № 2. – С. 97–80.
80. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – Вид. 3-тє, переробл. та доп.– К. : Юридична думка, 2004. – 352 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://vuzlib.net/25035/.
81. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник для студ. юрид. спец. вищ. закладів освіти / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К. ; Х. : Юрінком Інтер – Право, 2003. – 416 с.
82. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року № 2341-III // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25-26. – Ст. 131. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14.
83. Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Вид. 3-тє, переробл. та доп. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2007. – 1184 с.
84. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1961. – № 2. – Ст. 15.
85. Курс советского уголовного права. Часть общая. Т. 1 / отв. ред.: Беляев Н. А., Шаргородский М. Д.– Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – 648 c.
86. Курс уголовного права. Т.1. Общая часть: Учение о преступлении / под ред. Н. Ф. Кузнецовой, И. М. Тяжковой. – М. : Зерцало, 2002. – 624 c.
87. Лашкет О. Необхідна оборона в системі обставин, що виключають злочинність діяння (компаративний підхід) / Лашкет О. // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №3. – С. 115–117.
88. Лашкет О. Необхідна оборона як одна з гарантій дотримання прав і свобод людини / Лашкет О. // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №2. – С. 28–30.
89. Локк Дж. Сочинения : в 3 т. / Примечание И. С. Нарского и А. Л. Суботина ; пер. с англ. А. Н. Савина. – М. : Мысль, 1985. – Т. 1 : Философское наследие. – 622 с.
90. Малиновский А. А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права / Малиновский А. А. – М. : Междунар. отношения, 2002. – 376 с.
91. Малиновский А. А. Уголовное право зарубежных стран : учеб. пособие / Малиновский А. А. – М. : Новый Юрист, 1998. – 128 с.
92. Маляренко В. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / Маляренко В. // Право України. – 2004. – №7. – С. 3–14.
93. Мартынова Н. С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния : лекция / Мартынова Н. С. – Домодедово : ВИПК МВД России, 2001. – 37 с.
94. Марцев А. И. Необходимая оборона. Задержание преступника. Крайняя необходимость / Марцев А. И., Царегородцев A. M. ; Омская ВШМ МВД СССР. – Омск, 1987. – 32 с.
95. Мацокина Г. Н. Уголовно-правовая характеристика института необходимой обороны : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук / Мацокина Г. Н. – Ставрополь, 2002. – 22 с.
96. Меркурьев В. В. Состав необходимой обороны / Меркурьев В. В. –СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. – 216 с.
97. Милюков С. Ф. О социально-правовом единстве некоторых институтов административного и уголовного права / Милюков С. Ф. // Кодекс об административных правонарушениях : вопросы охраны социалистической соб-ственности и общественного порядка. – Горький, 1985. – С. 32–38.
98. Милюков С. Ф. Проблемы криминологической обоснованности российского уголовного законодательства : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.08 / Милюков Сергей Федорович. – СПб., 2000. – 422 c.
99. Милюков С. Ф. Российское уголовное законодательство : опыт критического анализа / Милюков С. Ф. – СПб. : Знание, 2000. – 265 с.
100. Миронов С. Н. Необходимая оборона по уголовному праву Англии и США : особенности регулирования / Миронов С. Н. // Государство и право. – 2002. – №6. – С. 61–67.
101. Мочкош Я. Необхідна оборона в кримінальному праві України : від ідеї до реальності / Мочкош Я. // Право України. – 2006. – №10. – С. 95–99.
102. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. – 4-те вид., переробл. та доп. – К. : А.С.К., 2006. – 848 с.
103. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – 2-ге вид., переробл. та доп. – К. : Дакор, 2008. – 1428 с.
104. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 3-тє вид., переробл. та доп. – К. : Атіка, 2003. – 1056 с.
105. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. – 4-те вид., переробл. та доп. – К. : Юрид. думка, 2007. – 1184 с.
106. Наумов А. В. Российское уголовное право. Общая часть : курс лекций / Наумов А. В. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : БЕК, 2000. — 590 с.
107. Наумов А. В. Уголовное право России. Общая часть / Наумов А. В. – М., 1997. – 374 с.
108. Неврев А. В. Необходимая оборона: проблемы квалификации и правоприменения : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Неврев Андрей Валерьевич. – М., 2003. – 166 c.
109. Нерсесян А. А. Вопросы наказуемости в уголовном праве ФРГ и США / Нерсесян А. А. – М. : Наука, 1992. – 246 с.
110. Нерсесянц B. C. Наш путь к праву : От социализма к цивилизму : свобода, право, собственность / Нерсесянц B. C. – М. : Российское право, 1992. – 349 с.
111. Никонов В. А. Научные основы квалификации преступлений : учебно-метод. пособие / Никонов В. А. – Сургут, 2003. – 166 с.
112. Огурцов Н. А. Дискуссионные вопросы уголовно-правовой квалификации деяний, совершенных в состоянии необходимой обороны / Н. А. Огурцов, В. В. Меркурьев // Проблемы уголовной ответственности и наказания : сб. науч. тр. – Рязань, 1997. – С. 57–80.
113. Олійник А. Ю. Зміст конституційних та соціальних свобод людини і громадянина в умовах побудови громадянського суспільства в Україні / Олійник А. Ю. // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – Дніпропетровськ, 2004. – № 1. – С. 183–191.
114. Оноре Тоні. Про право : пер. з англ / Оноре Тоні. – К. : Сфера, 1997. – 124 с.
115. Орехов В. В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния / Орехов В. В. – СПб., 2003. – 217 с.
116. Основи конституційного права України / за ред. проф. В. В. Копєйчикова. – К. : Юрінком, 1997. – 208 с.
117. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права / Познышев С. В. – 2-е изд., испр. и доп. – М. : А. А. Карцев, 1912. – 669 с.
118. Отечественное законодательство ХІ-ХХ веков. : пособие для семинаров / под ред. О. И. Чистякова. – М., 1999. – Ч. 1 (ХІ-ХІХ вв.). – 464 с.
119. Паше-Озерский Н. Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву / Паше-Озерский Н. Н. – М. : Госюриздат, 1962. – 181 с.
120. Перцев Д. В. Уголовно-правовые и криминологические проблемы необходимой обороны : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Перцев Дмитрий Витальевич. – Калининград, 2004. – 258 c.
121. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Пионтковский А. А. – М. : Госюриздат, 1961. – 666 с.
122. Побегайло Э. Ф. Институт необходимой обороны и деятельность органов внутренних дел / Побегайло Э. Ф., Ревин В. П. – М. : Изд-во Акад. МВД СССР, 1983. – 67 c.
123. Познышев С. В. Основные начала науки уголовного права. Общая часть уголовного права / Познышев С. В. – М., 1912. – 510 с.
124. Положій В. М. Власність : економічний аспект / Положій В. М., Чижов Л. П. – Суми : ВВП “Мрія” - ЛТД, 1994. – 265 с.
125. Попов А. Н. Преступление, совершенное при превышении пределов необходимой обороны (ч. 1 ст. 108, ч. 1 ст. 114 УК РФ) / А .Н. Попов. – СПб., 2001. – 235 с.
126. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань” від 28 червня 1991 р. № 4 // ВВСУ. – 1991. – № 6.
127. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про необхідну оборону” від 26 квітня 2002 року № 1 // ВВСУ. – 2002. – № 4.
128. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №35. – Ст. 517.
129. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи” від 7 лютого 2003 року № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду у кримінальних справах (1973-2004) : офіційне видання / за ред. В. Т.Маляренка. – К. : Ін Юре, 2004. – С. 73-75. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0002700-03.
130. Постанови Пленуму Верховного Суду України. 1972-2002 : офіційне видання / за заг. ред. В. Т. Маляренко. – К. : А.С.К., 2003. – 558 с.
131. Права человека : учебник для вузов / отв. ред. Е. А. Лукашева. – М. : Норма, 2003. – 573 с.
132. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень від 17 січня 1995 року (затверджені Наказом №6 МОЗ України 17 січня 1995 року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95.
133. Право власності в Україні : навч. посібник / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, О. А. Підопригори та ін.; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 812 с.
134. Правовые системы стран мира : энцикл. справочник /отв. ред. проф. А. Я. Сухарев. – М. : Норма, 2003. – 976 c.
135. Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии. Общая часть уголовного права / И. С. Власов, Н. А. Голованова, В. Н. Еремин, А. Н. Игнатов и др.; отв. ред. Кузнецова Н. Ф. – М. : Юрид. лит., 1991. – 288 c.
136. Приватна власність в Україні : зб. нормат. актів. – К. : Юрінком Інтер, 2002.– 416 с.
137. Рабаданов А. С. Необходимая оборона как обстоятельство, исключающее преступность деяния (некоторые вопросы судебной практики и его нормативно-правовое обеспечение) / Рабаданов А. С. – Саратов : Саратов. юрид. ин-т МВД РФ, 2000.– 127 с.
138. Рабсежданов А. С. Применение уголовно-правовых норм о необходимой обороне : автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. / Рабсежданов А. С. – М., 1998. – 64 с.
139. Разгильдяев Б. Общественно полезные деяния, предусмо
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн