НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ. (ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ)

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. Основи теорії нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади…………………………………..
13
1.1. Поняття та ознаки нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади України.……………………………………….
13
1.2. Юридична природа нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади і їх види.……………………………………….
37
1.3. Місце нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади в системі законодавства України……………………….………….
63
Висновки до першого розділу……………………………………………. 90

РОЗДІЛ 2. Особливості нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ…………………………………………………………...
93
2.1. Об’єкти правового регулювання і регулятивні особливості нормативно-правових актів МВС….…………….………………………..
93
2.2. Поняття і ознаки законності нормативно-правових актів МВС…… 118
2.3. Особливості розробки та видання нормативно-правових актів МВС……………………………..…………………………………………..
141
Висновки до другого розділу. …………………………………………… 159

ВИСНОВКИ………………………………………………………………... 161

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. 167

ДОДАТОК А. Акти реалізації ……………………………………………. 192

В С Т У П
Однак до прийняття Конституції України цей процес відбувався без належної політико-правової орієнтації, без концептуально визначеного послідовного формування правової системи. Значна частина досягнень в галузі правотворчості дістала відображення у положеннях Конституції, що, безперечно, стало передумовою істотного оновлення законодавства нашої держави. З її прийняттям відбулися кардинальні зміни у правовій системі України, зокрема у змісті та формах нормативно-правового регулювання важливих сфер суспільних відносин.
Нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади: міністерств, державних комітетів (державних служб) і центральних органів зі спеціальним статусом утворюють саму багаточисельну ланку ієрархічної будови джерел права. Вже цим обумовлюється важливість встановлення їх юридичної природи і ролі в правовому регулюванні суспільних відносин, а також місця в системі внутрішнього законодавства. Особливу значимість ця проблема набуває в умовах розбудови правової демократичної держави, проведення адміністративної реформи в Україні, коли постає необхідність повною мірою використовувати можливості правових засобів, і насамперед, нормативного масиву не тільки для надійного функціонування системи управління, але й для цілеспрямованого зростання його ефективності.
Кожний центральний орган виконавчої влади забезпечує втілення у життя державної політики у відповідній галузі державного управління, здійснює керівництво дорученою йому сферою і несе відповідальність за стан її розвитку перед Кабінетом Міністрів України та Президентом України.
Демократичні процеси, що відбуваються в нашому суспільстві самим безпосереднім чином торкаються питань щодо місця і ролі органів внутрішніх справ України. У відповідності до Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ [1], відбувається їх адаптація до умов демократичного суспільства, яка передбачає зміну не лише методів регулювання суспільних відносин, а й зміну самих принципів та пріоритетів у здійснюваній діяльності. В цілому реалізація МВС України свого правового статусу в умовах розбудови правової держави в першу чергу спрямована на забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, власності від злочинних посягань, участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, а також попередження і припинення правопорушень, розкриття злочинів, охорона громадського правопорядку і забезпечення громадської безпеки, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом завдань.
Разом з тим, в нових умовах відбувається пошук шляхів демократизації діяльності МВС. Слід зважати на те, що МВС є системою силових органів, які забезпечуючи законний захист прав та інтересів особи, громадянина, держави здійснюють заходи юридичного впливу. Це передбачає орієнтування органів МВС не на каральні, а більшою мірою на профілактично-охоронні методи діяльності. Саме такі умови та специфіка діяльності органів внутрішніх справ, яка характеризується багатоаспектністю та багатофункціональністю обумовлюють необхідність організаційної та координаційної діяльності спеціального органу управління, в якості якого виступає центральний орган виконавчої влади – Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС). МВС як орган управління являється вищим виконавчо-розпорядчим органом у реалізації державної політики в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань. Саме МВС визначає загальну стратегію, форми і методи діяльності органів внутрішніх справ, координує їх взаємовідносини з іншими органами держави по боротьбі із злочинністю, охороні громадського порядку, забезпеченню громадської безпеки тощо.
Багатопланове реформування системи органів внутрішніх справ України, яке відповідає вимогам часу, безпосередньо торкається нормотворчого процесу Міністерства як центрального органу виконавчої влади. Він спрямований на подолання застарілих поглядів на роль і місце апарату управління, форми і методи його діяльності, чітке визначення компетеційних питань як в самому Міністерстві, так і на міжвідомчому рівні, завершення перерозподілу обов’язків між міністерством та іншими управлінськими підрозділами (делегування цілого ряду додаткових повноважень територіальним управлінням, розширення прав місцевих органів).
Актуальність теми дослідження визначається наступним:
В процесі реалізації правової та адміністративної реформи набуває особливого значення точне визначення функцій і місця нормативної регламентації суспільних відносин актами МВС. Останнім часом висловлюються протилежні думки щодо ролі нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади: з одного боку відзначається що вони в ряді випадків потіснили законодавство, а з іншого боку – зустрічаються і небезпідставні висловлювання про недопущення зневажливого ставлення до актів даного рівня [2-4]. У сучасних умовах діяльність МВС характеризується усе зростаючою складністю, розширенням масштабів і форм. Тому важко уявити механізм правового регулювання, позбавлений такого компонента як нормативно-правові акти МВС. Внаслідок цього вбачається, що основним завданням в цій сфері є удосконалення, оптимізація форм здійснення нормотворчої діяльності МВС.
В умовах розбудови правової держави потребують змін і методи управління, які містяться в приписах МВС, з зобов’язально-обов’язкових, які були притаманні адміністративно-командній системі управління на адекватні сучасним суспільним відносинам, які в першу чергу спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Недостатня розробка в чинному законодавстві та в науковій літературі питань щодо процедури підготовки та прийняття нормативно-правових актів МВС, формальність, розмитість механізму контролю за нормотворчою діяльністю МВС ведуть до порушень законності даних актів. Виходячи з цього вважається важливим і актуальним пошук способів і засобів забезпечення їх законності.
Велике значення для загального розуміння і розв’язання проблем, пов’язаних з різним аспектами правотворчої діяльності, мають положення і висновки, що містяться у працях: Авер’янова В. Б., Алексєєва С. С., Братуся С. Н., Горшеньова В. М., Копейчикова В. В., Міцкевича А. В., Недбайла П. О., Рабіновича П. М., Скакун О. Ф., Строговича М. С., Тихомірова Ю. А., Шемшученка Ю. С., Явича Л. С.
Окремі питання правотворчості розглядалися в роботах учених-юристів: Бандурки О. М., Васильєва Р. Ф., Коліушка І. Б., Кравчука М. В., Котюка В. О., Кулапова В. Л., Нечитайленка А. О., Ноздрачова А. Ф., Стретовича В. М., Хропанюка В. М., Якушева В. С. та інших провідних науковців
Існуючий у теоретичних дослідженнях підхід, що орієнтує на вивчення й оцінку нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади (в тому числі і актів МВС), насамперед з формально-юридичних позицій (на розгляд форми регламентації, виду актів, рівнів компетенції органів, що їх видають, і т.д.) в сучасних умовах виявляється недостатнім. Важливого значення набуває вивчення спрямованості і змісту приписів, що встановлюються МВС, виявлення того, наскільки значущим є коло суспільних відносин, що ними регламентується на конкретному рівні.
Дослідження нормативно-правових актів МВС, як актів центрального органу виконавчої влади у якості правових засобів впливу на державну політику у визначеній сфері значно полегшує вивчення специфіки їхнього призначення і функціонування в механізмі правового регулювання. Вони, як система правових засобів, забезпечують результативний правовий вплив на суспільні відносини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на основі Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна наукова розробка обґрунтованих теоретичних і практичних пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правових актів МВС, обґрунтування переважно правовиконавчого характеру нормативно-правових актів МВС як актів, що покликані, перш за все, регламентувати порядок, умови реалізації і захисту приписів нормативно-правових актів вищої юридичної сили, уточнення на цій основі поняття нормативно-правових актів МВС, їхнього місця і ролі в правовому регулюванні суспільних відносин, вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалювання нормативної регламентації правотворчої діяльності МВС і забезпечення законності його актів.
Для досягнення поставленої мети були поставлені такі задачі:
дати характеристику нормативно-правових актів МВС як специфічних засобів юридичного регулюваняя певної сфери суспільних відносин, розглянути нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади як правові засоби забезпечення функціонування очолюваних цими органами систем;
з’ясувати юридичну природу нормативно-правових актів МВС, їх управлінську сутність;
здійснити класифікацію нормативно-правових актів МВС за сферою їх дії та за формально-юридичними критеріями;
визначити місце нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади у системі нормативно-правових актів в двох площинах: вертикальній, що виражається в ієрархічній побудові системи нормативно-правових актів, певній їх субординації, підпорядкованості, а також горизонтальні, яка близька до галузевої структури права;
з’ясувати регулятивні особливості нормативно-правових актів МВС, уточнити їх основні функції, що відрізняють їх від інших категорій актів;
визначити поняття та ознаки законності нормативно-правових актів МВС, основні порушення законності нормативно-правових актів МВС, засоби забезпечення законності нормативно-правових актів МВС, що утворюють єдиний, цілісний механізм недопущення порушень законності;
запропонувати схему нормотворчого процесу в МВС з розбивкою останнього на декілька послідовних етапів.
Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є відносини у сфері організації і здійснення нормотворчої діяльності.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є нормативно-правові акти МВС, їх сутність та регулятивні особливості, юридична природа, засоби забезпечення законності на різних стадіях нормотворчого процесу.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система наукових принципів та діалектичних методів пізнання соціально-правових аспектів, за допомогою яких на науковому і практичному рівнях виявлено складові елементи, що впливають на стан нормативно-правових актів МВС, їх ефективність та законність.
При проведенні дослідження використовувались загальнонаукові методи: (формально-юридичний, статистичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші), а також конкретно-соціологічний (документальний, спостереження, опитування, вивчення документів), що забезпечили їх науковість, новизну та достовірність результатів.
У процесі підготовки дисертації, поряд із працями з теорії держави і права, конституційного права України, адміністративного права, широко використовувалась філософська, соціологічна, правова та інша спеціальна література.
Основні наукові висновки і теоретичні положення дисертації ґрунтуються на аналізі чинного законодавства України, зокрема конституційного та адміністративного, а також на результатах власних емпіричних досліджень автора.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих в ній питань дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем нормотворчої діяльності МВС як центрального органу виконавчої влади. У межах визначених завдань по темі дисертації висвітлено комплекс теоретичних, практичних та організаційних проблемних питань та шляхи їх вирішення з метою підвищення ефективності нормативно-правових актів МВС, діяльності органів внутрішніх справ.
Зокрема, новизну конкретизують наступні положення і пропозиції даного дослідження:
1. Нормативно-правові акти МВС виступають як спеціалізований системний комплекс, особливий вид джерел права, які функціонують у своїй єдності з іншими видами нормативно-правових актів і доповнюють їх як частина системи нормативно-правових актів на рівні МВС. Цілісність комплексу нормативно-правових актів МВС обумовлюється: єдністю призначення, метою видання, а також задач, які вирішують нормативно-правові акти МВС; єдністю функцій даного виду актів у механізмі правового регулювання; єдністю специфічних ознак нормативно-правових актів, а також специфікою предмету регламентації.
2. Нормативно-правові акти МВС виступають в якості необхідної об’єднучої ланки, без якої у багатьох випадках неможливо забезпечити переведення велінь загальних правових приписів у діяльність конкретних суб'єктів. У свою чергу, для його успішного виконання нормативно-правові акти МВС загалом виконують наступні основні функції, що вирізняють їх від інших категорій актів: управління; синтезу приписів різноманітної галузевої належності; забезпечення реалізації загальних норм права; офіційного тлумачення (інтерпретації) загальних норм права; забезпечення динамічності правового регулювання.
3. Аналіз існуючого стану приводить до висновку, що закріплення в законодавчих актах вичерпного переліку питань, з яких можуть бути видані нормативно-правові акти МВС, не представляється можливим як у результаті дуже широкої сфери відомчого регулювання, так і їх динамізму. Однак, правовиконавча природа актів МВС дає підстави віднести до меж регламентації даних актів неможливість включення в їх зміст правоконстатуючих норм.
4. Здійснений науковий аналіз проблем забезпечення законності нормативно-правових актів МВС як один із можливих напрямків удосконалення даного виду джерел по трьом складовим: поняття та ознаки законності нормативно-правових актів МВС; основні порушення законності нормативно-правових актів МВС; засоби забезпечення законності нормативно-правових актів МВС, що утворюють єдиний, цілісний механізм недопущення порушень законності.
5. Вихід МВС за межі власної компетенції і делегованих прав може відбуватися трьома основними шляхами, що утворюють види неявних (прихованих) порушень законності актів МВС: по-перше, шляхом зміни актами МВС обсягу правового регулювання в порівнянні з передбаченим актами більшої юридичної сили, зокрема, зміни нормами міністерства обєма поняття, що спочатку використовувався в загальних нормах, трансформації кола суб'єктів, на який поширюється дія загальних норм; по-друге, шляхом зміни актами МВС типу правового регулювання, що частіше всього виражається в розширенні вичерпних переліків відповідних підстав і "перетворенні" їх у орієнтовні; по-третє шляхом видання нормативно-правових актів МВС, прийнятих із дотриманням встановлених вимог, проте такі, що містять прямо протилежні або взаємовиключні дії, що являє собою результат недостатньої узгодженості норм міністерства і множинності джерел законодавства.
6. Вироблені пропозиції до проекту Закону України “Про нормативно-правові акти України”, до ряду нормативно-правових актів МВС щодо вдосконалення організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності, реалізація яких позитивно вплине на нормотворчий процес органів внутрішніх справ.
7. Сформульовані рекомендації щодо нормотворчого процесу в МВС з розбивкою останнього на етапи: комплексне планування підготовки і видання нормативно-правових актів; здійснення підготовчих робіт; розробка проекту нормативно-правового акту; погодження і затвердження проекту нормативно-правового акту; забезпечення впровадження нормативно-правового акту.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що виявлені й досліджені проблемні, недостатньо врегульовані питання нормативно-правових актів МВС можуть бути використані при розробці нових і удосконаленні чинних нормативно-правових актів МВС, у практичній діяльності юридичних органів, а також у судовій і арбітражній практиці.
За результатами дослідження розроблені пропозиції до проекту Закону України “Про нормативно-правові акти України”. Обґрунтовано необхідність розробки та прийняття нової редакції Інструкції з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України. Рекомендації щодо нормотворчої діяльності МВС були використані при розробці проекту даної інструкції (акт реалізації №348/4, від 15 жовтня 2001р.).
Положення дисертації використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при викладанні дисциплін “Теорії держави і права”, “Юридична техніка відомчої нормотворчості” (акт реалізації №268/3, від 14 жовтня 2001р.), а також у навчальному процесі по підвищенню кваліфікації прокурорів різних рівнів в Інституті Генеральної прокуратури України.
Розглянуті основні види порушень законності нормативно-правовими актами МВС, що охоплюють в узагальненій формі все розмаїття конкретних їх проявів. Дослідження засобів подолання порушень законності нормативно-правових актів МВС, виявлення значної групи прихованих порушень законності сприятимуть відповідним змінам в співвідношенні засобів боротьби з порушеннями, що відбуваються в явній і прихованій формі, а також у підходах до їхнього виявлення.
Апробація результатів дисертації. Теоретико-правові ідеї і концептуальні положення, що викладені в дисертації були предметом наукових доповідей на науково-теоретичній конференції, що проводились в Інституті Генеральної прокуратури України, яка була присвячена проблемам регулювання діяльності правоохоронних органів у кримінально-процесуальному законодавстві України (25 – 26 грудня 2000року), та на науково-теоретичній конференції, що проводились Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління”: “Становлення правової держави в Україні : проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання ” (8 грудня 2000 року).
Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у чотирьох авторських статтях у науковому журналі та збірниках наукових праць та двох тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати наступні основні висновки по темі дисертації:
1. Головним напрямком дослідження нормативно-правових актів повинно бути не розгляд їх формально-юридичних особливостей, а вивчення глибинних, якісних відмінностей однієї різновидності від іншої. Внаслідок цього для виявлення специфіки конкретного виду нормативно-правових актів необхідно вийти за межі юридичної надбудови, і подивитися на предмет дослідження під кутом зору його юридичної природи.
2. Оскільки процес правового впливу є окремим випадком впливу управлінського, можна з впевненістю говорити і про управлінську природу нормативно-правових актів МВС, які, з однієї сторони, є результатом управлінських рішень, а з іншої – виступають в якості одного з інструментів в руках управляючої підсистеми і є важливою складовою юридичного механізму втілення у життя державної політики у відповідній галузі. Причому управлінська природа нормативно-правових актів МВС розглядається не сама по собі, а на противагу юридичній природі актів, що видаються органами владної компетенції, при прийняті яких відбувається безпосередня реалізація елементів державного суверенітету і самоврядування народу.
3. Ця суттєва ознака нормативно-правових актів МВС є першопричиною, яка породжує їх приховані глибинні відмінності від нормативно-правових актів інших органів держави. Слід провести суворе розмежування правоконстатуюючих джерел, що встановлюють “нове право” та правовиконавчих джерел, які слугують забезпеченню його реалізації. Акти “що творять право”, можуть бути видані виключно органами владної компетенції, так як лише вони (більше ніякі інші) в повному обсязі виражають волю народу. Всі інші органи, в тому числі і МВС видають норми конкретизації права, що регулюють порядок та “технологію” використання загальних норм та забезпечують їх правильну і своєчасну реалізацію.
4. В зв’язку з тим, що владні органи можуть самі встановлювати порядок реалізації прийнятих ними норм, в їх нормативно-правові акти можуть бути включені приписи того або іншого виду. На відміну від цього нормативно-правові акти МВС не можуть містити в собі “первинні норми”, які регламентують права, обов’язкі, відповідальність (правовий статус) суб’єктів, правовий режим об’єктів їх прав, а також норми, що встановлюють основні правоутворюючі принципи.
5. В зв’язку з цим вимагають уточнення підстави типології нормативно-правових актів, до яких повинно відноситись нерозривна єдність формально-юридичних ознак (незамінних при розгляді якісно-однорідних явищ) та юридична природа джерел права (встановлення якої дає можливість виявити сутнісні риси різних видів нормативно-правових актів).
6. До суттєвих ознак нормативно-правових актів МВС можуть бути віднесені: а) прояв при виданні акту адміністративно-управлінських функцій МВС, що обумовлено їх управлінською природою і що дозволяє відмежувати їх від інших видів і в першу чергу від актів органів, які наділені елементами владної компетенції; б) видання нормативно-правових актів МВС – центральним органом виконавчої влади, що дозволяє точно встановити місце актів в системі законодавства вирізняючи їх від нормативно-правових актів інших управлінських органів; в) виконання нормативно-правовими актами МВС функції забезпечення реалізації актів вищестоячих органів, що представляє собою прояв правовиконавчої природи актів МВС та відображає специфіку їх призначення в механізмі правового регулювання.
7. З врахуванням вказаних ознак може бути сформульовано наступне визначення нормативно-правового акту МВС: це правозабезпечувальні нормативно-правові акти, які видаються МВС – центральним органом виконавчої влади з метою реалізації актів органів владної компетенції та виступають в якості юридичних засобів організації оптимального функціонування очолюваних ним систем та впорядкування діяльності у відповідних сферах суспільних відносин.
8. Юридична природа нормативно-правових актів МВС може бути достатньо повно досліджена лише при наявності чітких уявлень про місце та роль даних правових засобів в механізмі правового регулювання, про їх галузеву та функціональну направленість. Так, вивчення співвідношення нормативно-правових актів МВС з кожним із існуючих видів нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок про те, що нормативно-правові акти МВС не перебувають у стані підпорядкованості з деякими видами джерел права. В свою чергу, це дає підстави вважати, що система законодавства України не має суворої ієрархічної структури, і підтверджує всі недоліки порівняння нормативно-правових актів за їх юридичною силою.
9. Нормативно-правові акти МВС є комплексними за своїм змістом та, не дивлячись на наявність в них в кожному конкретному випадку значної кількості норм, що відносяться до профілюючих галузей права, в актах МВС, як правило, містяться і приписи іншої галузевої належності. Внаслідок цього в галузевій структурі системи законодавства нормативно-правові акти МВС складають матеріал вторинних, комплексних галузей.
10. Вивчення предмету регламентації нормативно-правовими актами МВС свідчить про те, що нормативно-правові акти даного виду здійснюють регулювання далеко не всіх управлінських відносин, а саме – регламентують виключно відносини організаційно-процедурного характеру, а не матеріального права. Остання обставина дозволяє зробити висновок про те, що нормативно-правові акти МВС не здійснюють функцію правового регулювання у власному розумінні слова, так як особливості юридичної природи не дозволяють даному виду джерел права встановлювати права та обов’язки суб’єктів та правовий режим об’єктів їх прав.
11. Пізнання специфічних особливостей нормативно-правових актів МВС складають основу для розробки конкретних рекомендацій по удосконаленню відомчої регламентації. Наприклад, обгрунтовується необхідність широкого розуміння законності, яка поряд з проблемами дотримання правових приписів всіма суб’єктами права та неухильного здійснення принципу верховенства закону у нормотворчій діяльності повинна включати і питання законності нормативно-правових актів, тобто “законність самого законодавства”. Законність нормативно-правових актів МВС передбачає їх не протиріччя за формою та змістом вимогам актів більшої юридичної сили, а також суворе додержання меж відомчої нормативної регламентації.
12. Запропоноване трактування законності нормативно-правових актів МВС дозволяє суттєво збільшити сферу пошуку порушень законності, і в кінцевому рахунку, приводить до виявлення нових їх різновидів. В зв’язку з цим основні порушення законності нормативно-правових актів МВС можуть бути класифіковані по двом групам: а) явні – які полягають в невідповідності загальним нормам і виявляються в результаті простого порівняння текстів нормативно-правових актів; б) неявні (приховані) – які полягають в замаскованому обході норм закону і вимагають аналізу змісту правових актів різних рівнів по суті.
13. Явні порушення законності включають факти прямого протиріччя норм, що містяться в нормативно-правових МВС правовим приписам актів вищестоячих органів, а також відсутність вирішення питань в тих випадках, коли вони прямо покладаються на МВС загальними нормами. Вихід МВС за межі власної компетенції може відбуватися трьома основними шляхами, які утворюють види неявних (прихованих) порушень законності: шляхом зміни нормативно-правовими актами МВС об’єму правового регулювання у порівнянні з передбаченим актами більшої юридичної сили; шляхом зміни типу, а іноді методу регламентації; шляхом видання нормативно-правових актів МВС з дотриманням формальних вимог, але такі, що приписують адресату вчиняти прямопротилежні або взаємовиключаючі дії.
Основні теоретичні висновки отримані в результаті дослідження нормативно-правових актів МВС, дозволяють зробити практичні пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства:
1. У потребуючому прийняття Законі України Про нормативно-правові акти України повинна знайти своє відображення юридична природа кожного виду нормативно-правового акту держави. Виходячи з цього доцільно закріпити за кожним з існуючих видів джерел права сферу нормативного регулювання, за межі якої вони не повинні втручатися. В цьому напрямку можна зробити два рішучих кроки – заборонити центральним органам виконавчої влади видавати нормативно-правові акти загальної дії інакше, як за прямим дорученням владних органів, та прийняття категоричної заборони на включення в акти центральних органів виконавчої влади норм права, які встановлюють і змінюють правовий статус суб’єктів.
2. В Законі України Про нормативно-правові акти України доцільно закріпити суворо формалізовану процедуру підготовки та видання нормативно-правових актів, яка відрізняється по ряду суттєвих моментів від існуючої (введення правової експертизи проекту незацікавленим науковим закладом та інше), а також наслідки її порушення.
3. В Законі України Про нормативно-правові акти України необхідно також закріпити види нормативно-правових актів з вказівкою на характерні особливості змісту, що визначає вибір тієї чи іншої форми.
4. У Положенні про МВС необхідно дати вичерпний перелік видів нормативно-правових актів, що видає МВС, зазначивши, що вони обов’язково повинні затверджуватись, або вводитись в дію наказом та внести відповідні зміни до Інструкції з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України, яка передбачає безпосереднє затвердження актів другого порядку також за допомогою грифу “затверджую”.
5. В Інструкції з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України слід чітко визначити права та обов’язки, якими наділена посадова особа, що здійснює координацію роботи різних підрозділів по розробці нормативно-правового акту МВС, передбачивши право організатора розробки проекту проводити консультації, узгоджувальні наради, робочі зустрічі, отримувати інформаційно-аналітичні та інші необхідні матеріали, а також, у разі потреби, залучати до підготовки проектів актів науковців, фахівців, представників недержавних організацій (у тому числі на договірній основі).
6. В Інструкції з організації і порядку здійснення нормотворчої діяльності МВС України доцільно ширше розкрити сутність наказу, як оперативного акту, яким затверджуються, скасовуються інші різновиди відомчих актів або продовжується строк їх дії та такого, що не містить спеціалізованої норми права та використовується для вирішення оперативних (у загальновживаному розумінні цього слова) задач, що виникають перед МВС та деякі інші моменти викладені в тексті дисертації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ. Схвалено постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1996 р. № 456. – К., 1996. – 10с.
2. Ноздрачев А. Ф. Нормативные акты министерств и ведомств СССР: Автореф. дис… канд. юрид. наук.  М., 1968.  16 с.
3. Дюрягин И. А. Право и управление. – М., 1981. – 168 с.
4. Ушаков А. А. Совершенствование советского права – закономерность его развития // Правоведение. – 1980.  № 6. – С. 25.
5. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник.  К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
6. Коваль Л. В. Адміністративне право: Курс лекцій.  К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
7. Закон України «Про рослинний світ». Відомості Верховної Ради, 1999.  № 22-23.  Ст. 198.
8. Закон України «Про загальну середню освіту». Відомості Верховної Ради, 1999.  № 28.  Ст. 230.
9. Указ Президента України № 1033/98 «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою» // Офіційний вісник України. – 1998.  № 38.
10. Авер’янов В. Б. Державне управління: теорія і практика. – К., 1998.  С. 29-30.
11. Козлов Ю. М. Государственное управленческое и административное право.  М.: Наука, 1978.  С. 28-30.
12. Курашвили П. Б. Очерк теории государственного управления.  М.: Наука, 1987. – 295 с.
13. Макаренко О. Щодо співвідношення понять «орган виконавчої влади» та «орган державного управління» // Право України.  2000.  № 6. – С. 23.
14. Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» № 1572/99 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 50.
15. Закон України «Про міністерство і державні комітети Української РСР». Відомості Верховної Ради, 1990.  № 32.  Ст. 241.
16. Закон України «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української РСР». Відомості Верховної Ради, 1991.  № 33.  Ст. 445.
17. Закон УРСР «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР». Відомості Верховної Ради, 1991.  № 33.  Ст. 445.
18. Указ Президента України «Про утворення Міністерства освіти та ліквідацію Міністерства народної освіти і Міністерства вищої освіти України». Окреме видання, 1991.
19. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) України». Відомості Верховної Ради, 1991.  № 35.  Ст. 467.
20. Указ Президента України «Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади» // Урядовий кур’єр, 1996.  № 58. – С. 59.
21. Кикоть П. Міністерство – центральний орган виконавчої влади // Право України.  2000.  № 1. – С. 23.
22. Горьова С. Нормотворча діяльність в умовах побудови в Україні правової держави // Право України.  2000.  № 4. – С. 103.
23. Коментар до Конституції України.  К.: А.Т. «Книга», 1998. – 409 с.
24. Советское правовое государство и юридическая наука: Материалы круглого стола // Сов. Государство и право.  1989.  № 3.
25. Наказ Міністра внутрішніх справ «Про затвердження Інструкції про порядок розгляду питань щодо продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства», № 887 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 49.
26. Наказ Міністра оборони України «Про заходи щодо реалізації Закону України "Про державну службу" в Збройних Силах України», № 455 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 1.
27. Наказ Міністра охорони здоров’я України «Про Порядок здійснення державного контролю за якістю та безпекою виробів медичного призначення в процесі їх державної реєстрації в Україні», № 050 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 33.
28. Наказ Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Інструкції щодо застосування порядку встановлення лімітів використання диких тварин, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення», № 116 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 31.
29. Джиффорд Д. Дж., Джиффорд К. Х. Правовая система Австралии.  М.: Юрид. лит., 1988. – 340 с.
30. Горшенев В. М. Способы и организационные формы правового регулирования в советском обществе.  М.: Юрид. лит., 1972.  258 с.
31. Горшенев В. М Делегированное правотворчество в свете новейшего законодательства СССР // Проблемы соц. законности. – Харьков, 1985.  Вып. 15. – 153 с.
32. Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади», № 145/99 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 6.
33. Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (зі змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 493 /98) // Офіційний вісник України. – 1998.  № 30.
34. Казьмин И. Ф. Научная концепция акта о правотворческой деятельности // Проблемы совершенствования советского законодательства: Труды 32-33.  М., 1986. – 351 с.
35. Нечитайленко О. А. Основы теории права: Учебное пособие. – Харьков: Фирма «Консул», 1998. – 176 с.
36. Загальна теорія держави і права /За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В. В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
37. Кравчук М. В. Теорія держави і права. – Тернопіль, 1999.  С. 59-60.
38. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 201 с.
39. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спеціальності «Правознавство». – Бородянка: Графопрес, 1993. – 174 с.
40. Указ Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», № 503/97 // Офіційний вісник України. – 1997.  № 24.
41. Міцкевич А. В. Акты высших органов советского государства.  М.: «Юрид. лит.», 1967. – 175 с.
42. Хропанюк В. М. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений /Под ред. проф. В. Г. Стрекозова. – М.: Интерстиль, 2000. – 379 с.
43. Теория государства и права. Курс лекций /Под ред. Н. И.Матузова и А. В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
44. Алексеєв С. С. Проблемы теория права: В 2-х томах.  Свердловск, 1973. – Т. 2.  401 с.
45. Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», № 02-5/35. – Окреме видання.  2000.
46. Дрейшеф Б. В. Правотворчество органов государственного управления и процесс правообразования // Вестн. Ленингр. ун-та.  Сер. обществ. наук. – 1985.  № 13.  С. 78-79.
47. Шмелева Г. Г. Конкретизация советского права: общее понятие и роль в правотворчестве // Вестн. Львов. Ун-та. Сер. Юрид. – Львов, 1980.  Вип. 19. – С. 42-43.
48. Конституция, закон, подзаконный акт /Отв. ред. Ю. А.Тихомиров.  М., 1994.  С. 100-107.
49. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т.  М.: Юрид. лит., 1981.  Т. 1. – 360 с.
50. Тилле А. А. Рецензия на книгу «Судебная практика в советской правовой системе» // Сов. гос-во и право.  1977.  № 8.  С. 148.
51. Рабинович П. М. Проблемы теории законности развитого социализма.  Львов, 1979. – 203 с.
52. Явич Л. С. Рецензия на книгу С. С. Алексеева. Общая теория права. Курс в 2-х томах // Сов. гос-во и право.  1982.  № 9.  С. 139.
53. Братусь С. Н. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства // Сов. гос-во и право.  1984.  № 6.  С. 152.
54. Венгеров А. Б. О применении конституционных норм судебными органами СССР // Сов. гос-во и право.  1969.  № 10.  С. 44.
55. Поленина С. В. Теоретические проблемы системы советского законодательства.  М.: Наука, 1979. – 205 с.
56. Алексеев С. С. Социальная ценность права в советском обществе.  М.: Юрид. лит, 1971. – 174 с.
57. Обсуждение доклада Мицкевича А. В. «Нормативные акты советского государства как источник права» // Уч. зап. ВНИИСЗ.  Вип. 3. – 1964.
58. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве.  М.: Юрид. лит, 1966. – 186 с.
59. Ноздрачев А. Ф. Пределы конкретизации законов и подзаконных актов министерствами и ведомствами Союза ССР: По материалам функциональных ведомств // Уч. зап. ВНИИСЗ. – Вып. 12.  М., 1968.  181 с.
60. Шмелева Г. Г. Конкретизация юридически норм в правовом регулировании. – Львов: Вища школа, 1988. – 105 с.
61. Черданцев А. Ф. Правовое регулирование и конкретизация права // Применение советского права.  Свердловск, 1974.  С. 18-23.
62. Рабинович П. М. Шмелева Г. Г. Конкретизация правовых норм: общетеоретические проблемы // Правоведение.  1983.  № 6.  С. 32.
63. Карташов В. М. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность.  Саратов, 1989. – 241 с.
64. Заец А. Н. Система советского законодательства (проблемы согласованности). – Киев: Наук. думка, 1987. – 98 с.
65. Спасов Б. А. Закон и его толкование.  М.: Юрид. лит., 1986. – 248 с.
66. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс в 2-х томах. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т. 2. – 360 с.
67. Черданцев А. Ф. Толкование советского права.  М.: Юрид. лит., 1979. – 166 с.
68. Пиголкин А. С. Толкование нормативных актов в СССР.  М.: Юрид. лит., 1962. – 166 с.
69. Недбайло П. Е. Применение советских правовых норм.  М.: Юрид. лит., 1960.  С. 489-493.
70. Вопленко Н. Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 118 с.
71. Вопленко Н. Н. Судебная практика в советской правовой системе.  М.: Юрид. лит., 1979. – С. 29-49.
72. Александров Н. Г. Применение норм советского социалистического права.  М. : Юрид. лит., 1958.  С. 16-28.
73. Шляпочников А. С. Толкование уголовного закона.  М.: Госюриздат, 1960. – 240с.
74. Жерибкин П. Е. Логика.  Харьков, 1968. – 256 с.
75. Шмелева Г. Г. Конкретизация юридических норм в правовом регулировании. – Львов: Вища школа, 1988. – 105 с.
76. Аверьянов В. Б. Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 251-270.
77. Авер’янов В. Б., Крупчан О. Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування.  Харьків: Право, 1998. – 37 с.
78. Тихомиров Ю. А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 256 с.
79. Шебанов А. Ф. Форма советского права. – М.: Юрид. лит., 1968. – 216 с.
80. Зивс С. Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 240 с.
81. Кабатов А. К. Ведомственные нормтивные акты в общенародном государстве: Понятие и роль // Вестн. Моск. Ун-та. – Сер. 11, Право. – 1982.  № 3. – С. 82-87.
82. Николаева М. Н. Нормативные акты министерств и ведомств СССР. – М.: Юрид. лит., 1975. – 144 с.
83. Ноздрачев А. Ф. Место ведомственных актов в иерархии нормативных актов советского государства // Учен. зап. ВНИИСЗ. – М., 1969. – Вып. 19. – С. 79.
84. Поленина С. В., Сильченко Н. В. Научные основы типологии нормативно-правовых актов в СССР. – М.: Наука, 1987. – 152 с.
85. Лесковець Е. Чи є держава формою господарювання? // Урядовий кур’єр. – 2001.  № 4.
86. Глазырин В. В., Никитинский В. И. О необходимости учета в нормотворческой деятельности общих законов управления // СССР – Франция: социальные аспекты правотворчества /Редкол.: С. В. Боботов и др. – М., 1980. – С. 53.
87. Авер’янов В. Б. Адміністративне право України: оновлення поглядів на його роль і зміст в сучасній державі // Матеріали конференції «Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування».  Івано-Франківськ, 1998.
88. Воробъев Н. Ф. Процесс подготовки управленческих решений в министерствах // Сов. государство и право. – 1981.  № 10. – С. 53.
89. Дюрягин И. Я. Юридический механизм управления и социалический правопорядок // Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 года /Отв. ред. М. И. Байтин. – Саратов, 1980. – С. 69.
90. Якушев В. С. Ведомственные нормативные акты в системе хозяйственного законодательства // Правоведение. – 1980.  № 5. – С. 30-32.
91. Конституційне право України /Під ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999.  733 с.
92. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов: В 4-х томах /Б. А. Страшун. – М.: Изд. «БЕК», 1993.  Т. 3.  734 с.
93. Вильданова М. М. Источники права Франции // ТР. /ВНИИ сов. законодательства. – М., 1986. – Вып. 32-33. – С. 337.
94. Васильев Р. Ф. Правовые акты органов управления. – М.: Издательство Моск. Ун-та, 1970. – 108 с.
95. Попова В. И. Соотношение актов Совета Министров союзной республики с актами органов государственного управления СССР // Учен. зап. ВНИИСЗ. – М., 1974. – Вып. 30. – С. 19.
96. Звернення Президента України до українського народу // Урядовий кур’єр. – 2001.  № 12.
97. Казмин И. Ф., Николаева М. Н. Развитие советского законодательства на новом етапе // ТР. /ВНИИ сов. законодательства. – М., 1986. – Вып. 34. – С. 21.
98. Дрейшев Б. В. Правотворческие нормы в системе советского права // Правоведение. – 1976.  № 5. – С. 21.
99. Бабаев В. К. Уровни правового регулирования общественных отношений и социалистический правопорядок. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции 1977 г. /Отв. ред. М. И. Байтин. – Саратов, 1980. – С. 93-100.
100. Воронов Н. П. Проблеми нормотворчої діяльності органів державної влади та самоврядування України /Тези доповідей і наукових повідомлень науково-практичної конференції.  К., 1993.  552 с.
101. Баранчук В. М. Правотворча ініціатива органів державної влади // Урядовий кур’єр. – 2000.  № 190.
102. Давид Р. Основные правовые системы современности: пер. с франц. – М.: Прогресс, 1988. – 496 с.
103. Лазарев Б. М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
104. Арбітражно-процесуальний Кодекс України.  Відомості Верховної Ради, 1992.  № 6.  Ст. 56.
105. Прокопенко В. І. Чи є постанови Пленуму Верховного Суду України джерелом права? // Юридичний вісник України. – 2001.  № 4.
106. Петров Г. И. Советское административное право: Часть общая. – Л.: изд-во Ленгр. Ун-та, 1970. – 344 с.
107. Фукс Ж. В. Судебный надзор, его соотношение с судебным управлением // Проблемы борьбы с перступностью. – Омск-Иркутск, 1975. – Вып. 5. – С. 118-119.
108. Тонконог Н. П., Зайц Н. Ф. Совершенствование ведомственных нормативных актов. – К.: Вища школа, 1978. – 51 с.
109. Гальперинн Л. Б. О специфике локального нормативного регулирования // Правоведение. – 1971.  № 5. – С. 36.
110. Абова Т. Е., Заменгоф З. М., Кузьмин В. Ф. Хозяйственное право: Общие положения /Под ред. В. В. Лаптева. – М.: Наука, 1983. – 288 с.
111. Поленина С. В. Конституционные основы системы советского законодательства // Сов. государство и право. – 1978.  № 5. – С. 20.
112. Рутман Л. М. Нормативные акты министерств и ведомств в системе хозяйственного законодательства // Сов. государство и право. – 1975.  № 11. – С. 56.
113. Рекомендацій з питань підготовки, державної реєстрації та обліку відомчих нормативно-правових актів, затверджених постановою колегії Міністерства юстиції України, № 3. – Окреме видання. – 1998.
114. Пронина В. С. Соотношения компетенции государственных комитетов и министерств // Тр. /ВНИИСЗ. – М., 1976. – Вып. 7. – С. 91.
115. Статут залізниць України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України, № 457 // Офіційний вісник України. – 1998.  № 14.
116. Красавчиков О. А. Государственный стандарт – система правовых норм // Сов. государство и право. – 1977.  № 5. – С. 79.
117. Самощенко И. С. Основные черты нормативных актов социалистического государства // Сов. государство и право. – 1968.  № 4. – С. 23.
118. Спиркин А. Г. Основы философии: Учеб. пособие для вузов. – М.: Политиздат, 1988. – 592 с.
119. Философія. Навчальний посібник /Під ред. І. Ф. Надольного. – К.: «Вікор», 1996. – 579 с.
120. Сазонов Б. И. Информационная система министерств: Содержание и правовое регулирование // Сов. государство и право. – 1976.  № 3. – С. 112.
121. Наказ міністра юстиції України «Про здійснення заходів щодо захисту нотаріально оформлюваних документів», № 36 .  Окреме видання. – 1999.
122. Новицький И. Б. Источники советского гражданского права. – М.: Юриздат, 1959. – 160 с.
123. Николаева М. Н. Систематизация ведомственных нормативных актов // Хозяйство и право. – 1977.  № 5. – С. 48.
124. Вайль И. М., Крылова Н. С., Урьяс Ю. П. Центральний аппарат государственного управления капиталистических стран /Отв. ред. М. А. Крутоголов. – М.: Мысль, 1984. – 294 с.
125. Наказ міністра юстиції «Про затвердження інструкції “Про порядок передавання до архіву суду, зберігання в ньому, відбору та передавання до державних архівів судових справ та документів діяльності суду”», № 29 // Офіційний вісник України. – 2000.  № 39.
126. Наказ міністра охорони здоров’я «Про затвердження інструкції “Про порядок витрачання бюджетних асигнувань на заходи боротьби з епідеміями, оплату праці й відряджень медичних та інших працівників, які направлені на боротьбу з епідеміями”», № 5 // Офіційний вісник України. – 1999.  № 8.
127. Николаева М. Н. Хозяйственная реформа и вопросы упорядочения издания и опубликования нормативных актов министерств и ведомств СССР // Ленинские принципы социалистического хозяйствования и правовые проблемы економической реформы: Юбилейная теоретическая конференция. Тез. научн. докл. и сообщений. – Свердловск, 1969. – С. 79-82.
128. Декрет Кабінету Міністрів України «Про Державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення».  Окреме видання.  1993.
129. Сысков А. И. Отраслевые примерные договоры // Правовые средства реализации самостоятельности и инициативы производственных объединений и предприятий /Отв. ред. В. С. Якушев.  Свердловск, 1985. – С. 59-60.
130. Кодекс законів про працю України. – Відомості Верховної Ради, 1971.  № 50. – Ст. 375.
131. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України. Доповідь на міжнародній науково-практичній конференції «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики» // Право України. – 1999.  № 12. – С. 25.
132. Бобровник С. В., Богінич О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 4-10.
133. Шебанов А. Ф. Система законодательства как научная основа кодификации // Советское государство и право. – 1971.  № 12. – С. 33.
134. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування. Виступ на Науково-практичній конференції з питань реорганізації інститутів публічної влади // Право України. – 1998.  № 2. – С. 3.
135. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. – 1999.  № 11. – С. 93.
136. Российское законодательство: проблемы и перспективы /Под ред. Л. А. Окунькова. – М., 1995. – С. 5-134.
137. Проблемы теории государства и права /Под ред. С. С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448 с.
138. Васильєв Р. Ф., Акты управления (значение, проблема исследований, понятие).  М.: изд-во Моск. ун-та, 1987. – 142 с.
139. Поленина С. В. Система советского гражданского законодательства // Сов. государство и право. – 1971.  № 6. – С. 33.
140. Тихомиров Ю. А. Публичное право.  М., 1995.  С. 45-215.
141. Еврафов П. Б. Соотношение структуры права и структуры советского законодательства: Автореф. дис… канд. юрид. наук.  Харьков, 1981. – 17 с.
142. Коліушко І. Адміністративна реформа в Україні /Реорганізація інститутів публічної влади (Матеріали науково-практичної конференції) // Право України. – 1998.  № 2.  C. 12.
143. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України /Доповідь на міжнародній науково-практичній конференції «Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики» // Право України. – 1999.  № 12.  С. 26.
144. Фербер И. Е., Ржевсский В. А. Вопросы теории советского конституционного права.  Вып. 1.  Саратов, 1967. – 120 с.
145. Самощенко И. С. Основные черты нормативных актов социалистического государства // Сов. гос-во и право.  1968.  № 4.  С. 25.
146. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства.  М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
147. Законодательство и законодательная деятельность в СССР.  М.: Юрид. лит., 1972. – 328 с.
148. Шемшученко Ю. Теоретичні засади концепції розвитку законодавства України. Доповідь на науково-практичній конференції «Концепція розвитку законодавства України до 2005 року» // Право України. – 1996.  № 8. – С. 3.
149. Лихолат І. Визначення сфери законодавчого регулювання // Право України. – 1999.  № 11. – С. 77.
150. Теория государства и права /Под ред. С. С. Алексеева.  М.: Юрид. лит., 1985. – 479 с.
151. Гаврилов О. А., Колдаева Н. П., Пиголкин А. С. и др. Научные основы советского правотворчества / Отв. ред. Р. О. Халфина.  М.: Наука, 1981. – 317 с.
152. Пиголкин А. С., Рахманина Т. Н. Демократические основы создания нормативных актов // Сов. гос-во и право.  1989.  № 11.  С. 10-19.
153. Мацюк А. Р., Мартинненко П. Ф., Тихонова Є. А., Заєць А. П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні аспекти законодавчого процесу // Збірник наукових статей. Випуск 1.  К.: АТ «Книга», 1996.  С. 79-90.
154. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України. – 1995.  № 12. – С. 11.
155. Медведчук В. Питання ефективності чинного законодавства // Право України.  1998.  № 6. – С. 69.
156. Самощенко И. С. Иерархия и основные подразделения нормативных актов социалистического государства // Уч. зап. ВНИИСЗ. – М., 1968.  Вып. 15.  С. 6.
157. Алексеев С. С., Пиголкин А. С. Реформа правовой системы: каким будет ее преобразование? // Советское законодательство: пути перестройки.  М., 1989.  С. 21.
158. Селіванов В. Правова реформа і методологічні дослідження фундаментальних проблем юридичної науки // Вісник академії правових наук України.  1998.  № 4.  С. 12.
159. Опришко В. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 р. Доповідь на науково-практичній конференції «Концепція розвитку законодавства України до 2005 р.» // Право України.  1996.  № 7.  С. 3.
160. Нагребецька І. Засідання – як у Франції, а апарат – як в Італії // Урядовий кур’єр. – 2001.  № 26.
161. Копейчиков В. В. // Сов. Государство и право. - 1989. - №4.
162. Заєць А. П. Вдосконалення структури законодавства як наукова проблема. Матеріали науково-практичної конференції.  К.: АТ «Книга», 1996. – 507 с.
163. Грошовий Ю. М., Тацій В. Я. Актуальні проблеми законодавчого процесу в Україні.  Київ, 1996.  С. 33.
164. Цвік М. Виступ на науково-практичній конференції «Концепція розвитку законодавства України» // Право України.  1996.  № 7.  С. 12.
165. Сигеюки Суто. Принципы «верховенство закона» в Японии: современные проблемы // Вестник Московского университета.  Серия 11.  Право.  1996.  № 6.  С. 54.
166. Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради», № 130/94-ВР. – Відомості Верховної Ради, 2000.  № 21. – Ст. 168.
167. Закон України «Про постійні комісії Верховної Ради України».  Відомості Верховної Ради, 1995.  № 19. – Ст. 135.
168. Постанова Верховної Ради України «Про структуру апарату Верховної Ради України», № 427.  Відомості Верховної Ради, 1997.  № 28. – Ст. 185.
169. Ковальський В. С. Юридична природа президентської влади в Україні // Юридичний вісник України.  № 6.
170. Закон України «Про транзит вантажів». – Відомості Верховної Ради, 1999.  № 51. – Ст. 446.
171. Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності» // Офіційний вісник України.  2000.  № 29.
172. Чукаева В. А. Государственное строительство и самоуправление Украины: Учебное пособие.  Днепропетровск, 2000. – С. 135.
173. Закон України «Про місцеві державні адміністрації».  Відомості Верховної Ради, 1999.  № 20-21.  Ст. 190.
174. Кондратьев Р. И. Сочетание централизованного и локального правового регулирования трудовых отношений.  Львов: Вища школа, 1977. – 151 с.
175. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».  Відомості Верховної Ради, 1997.  № 24.  Ст. 170.
176. Закон УРСР «Про судоустрій України».  Відомості Верховної Ради, 1981.  № 24.  Ст. 357.
177. Закон УРСР «Про арбітражний суд».  Відомості Верховної Ради, 1991.  № 36.  Ст. 469.
178. Рабінович П. М. Загальні проблеми правової науки // Вісник Академії правових наук України.  1998.  № 2.  С. 19.
179. Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов.  М.: Издательская группа Норма – Инфра М, 1999.  832 с.
180. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст.  К.: Юрінком. Інтер, 2001.  240 с.
181. Наказ Міністра зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України «Про затвердження Правил продажу продовольчих товарів», № 237. – Окреме видання. – 1994.
182. Наказ Міністра зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами», № 503.  Окреме видання. – 1996.
183. Тимченко И. А. Законодательная деятельность союзных реслублик в сфере государственного управления.  Киев: Наукова думка, 1978. – 287 с.
184. Наказ Міністра Внутрішніх Справ України «Про затвердження Типового договору про організацію Державної пожежної охорони МВС України на об’єктах», № 555. – Окреме видання. – 1994.
185. Наказ Міністра Внутрішніх Справ України «Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні», № 400. – Окреме видання. – 1995.
186. Закону України «Про міжнародні договори України».  Відомості Верховної Ради, 1994.  № 10.  Ст. 45.
187. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру», № 422. – Окреме видання. – 1994.
188. Оліфер В. Правове регулювання суспільних відносин, що виникають за участю міліції // Іменем закону. – 2000.  № 13.
189. Теория права и государства: Учебник для вузов /Под ред. В. В. Лазарева.  М.: Академия внутренних дел России. Право и Закон, 1996. – 424 с.
190. Кравченко Ю. Ф. Ставлення населення до роботи міліції як показник реалізації завдань реформування органів внутрішніх справ України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999.  № 1. – С. 3.
191. Кравченко Ю. Ф. Проблеми реформування органів внутрішніх справ України: Організаційно-правовий аспект: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – Харків, 1998. – 17 с.
192. Кравченко Ю. Ф. Принципи реформування системи органів внутрішніх справ України // Вісник Ун-ту внутрішніх справ. – 1998.  № 3-4. – С. 3-12.
193. Гусарев С. Д. Совершенствование деятельности милиции в условиях формирования правовой государственности // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні. – К.: УГПАН України.  1992. – С. 126.
194. Гавриляка А. Удосконалення управління в системі органів МВС // Право України. – 1997.  № 8. – С. 44.
195. Ануфрієв М. І. Реформування ОВС – завдання № 1. Доповідь на розширеному засіданні колегії МВС України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  1998.  № 1. – С. 4.
196. Явич Л. С. Проблемы правового регулирования общественных отношений.  М.: Юриздат, 1961. – 141 с.
197. Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про МВС України»