НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ З ПРАВ І СВОБОД ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП...................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. Міжнародні стандарти з прав та свобод засуджених
до позбавлення волі та їх вплив на формування наці-
онального кримінально–виконавчого законодавства
1.1. Поняття та етапи формування міжнародних стандартів з
прав і свобод засуджених до позбавлення волі........................................9
1.2. Імплементація міжнародних стандартів з прав і свобод
засуджених у національне законодавство України...............................36
1.3. Реалізація міжнародних стандартів з прав і свобод
засуджених у правовому статусі осіб, які позбавлені волі....................57

РОЗДІЛ 2. Основні напрями організаційно-правової діяльності
Державного департаменту України з питань
виконання покарань по забезпеченню реалізації
міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених
2.1. Місце і роль Державного департаменту України з питань виконання
покарань у соціально-правовому механізмі забезпечення
реалізації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених………89
2.2. Діяльність Державного департаменту України з питань
виконання покарань по реалізації окремих видів міжнародних
стандартів з прав і свобод засуджених...................................................117
2.3. Шляхи удосконалення організаційно-правової діяльності
Державного департаменту України з питань виконання
покарань по забезпеченню реалізації міжнародних стандартів
з прав і свобод засуджених......................................................................146

ВИСНОВКИ........................................................................................................175

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................184

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасна соціально-економічна ситуа-ція в Україні та зміни, що відбуваються в усіх сферах її суспільного життя, ви-магають перегляду змісту багатьох нормативно-правових актів попереднього періоду розвитку нашої держави та приведення національного законодавства у відповідність з вимогами Конституції України та міжнародних правових актів у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Однією з основних тенденцій сучасного розвитку вітчизняної правової системи є її відкритість, використання прогресивних зарубіжних концепцій, ім-плементація загальновизнаних міжнародних принципів, норм та стандартів з прав і свобод людини та громадянина.
Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гі-дність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль-ності держави. Таким чином, Українська держава визнає людину метою свого існування, підкреслюючи притаманний багатьом розвинутим країнам світу зв’язок між державою і громадянином, за якого держава існує для людини, а не навпаки.
У даний час йде активний процес входження України до світового співто-вариства, а це, в свою чергу, означає, що наша держава при розробці та при-йнятті нових законодавчих актів повинна керуватись не тільки змістом націо-нальних правових норм, але й міжнародними правовими актами, зокрема, мі-жнародними стан-дартами з прав людини. Одним із пріоритетних напрямів правової реформи в Україні є створення такої правової системи, яка б сприяла можливості максимального розширення та захисту прав і свобод людини неза-лежно від умов, в яких вона перебуває. Розглядаючи пенітенціарну систему як складову національної правової системи, дисертант одним із основних завдань у цій сфері вважає приведення змісту прав та свобод засуджених у відповід-ність з міжнародними стандартами.
За період існування України як незалежної держави права і свободи засу-джених до позбавлення волі були істотно розширені, що суттєво наблизило умови утримання цієї категорії громадян до міжнародних стандартів. Разом з тим, чинне законодавство України ще не повною мірою відповідає існуючим міжнародним стандартам, що обумовлює теоретичну і практичну значущість дослідження цієї проблеми.
Результатом такого дослідження має бути розробка оптимального варіа-нта моделі прав і свобод засуджених з урахуванням існуючих соціально-економічних реалій та практична реалізація цієї моделі Державним департаме-нтом України з питань виконання покарань (далі – Департамент). При цьому дисертант виходить з того, що питання забезпечення прав і свобод засуджених є складовою більш за-гальної проблеми забезпечення прав і свобод людини і громадянина в нашій державі в цілому.
Проблеми забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи питання їхньої відповідності міжнародним стандартам, досліджу-вались у роботах таких вітчизняних вчених, як В.Б. Авер’янов, Л.К. Воронова, М.І. Козюбра, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков, В.Ф. Опришко, М.Ф. Орзіх, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, В.Ф. Сіренко, Є.А. Тихонова, О.Ф. Фри-цький, Ю.С. Шемшученко, Л.Т. Юзьков та інші. Питання прав і свобод засу-джених до позбавлення волі розглядалися у працях Л.В. Багрій-Шахматова, О.В. Беца, О.М. Джужі, В.О. Корчин-
ського, А.С. Мацка, В.С. Медведєва, М.П. Мелентьєва, О.І. Осауленка, Г.О. Радова, В.П. Севостьянова, О.П. Северова, І.С. Сергеєва, В.М. Синьова, А.Х. Степанюка, В.М. Трубнікова, С.Я. Фаренюка та інших.
Проте зазначені автори розглядали, як правило, окремі види прав і сво-бод громадян або вирішували ці питання стосовно загального правового ста-тусу особи.
Проблема сутності та змісту міжнародних стандартів з прав засуджених до позбавлення волі та їх практичної реалізації в Україні залишається недоста-тньо вивченою, а на дисертаційному рівні досліджується вперше. Відсутність таких досліджень залишає законодавчу та кримінально-виконавчу практику без чітких науково обґрунтованих критеріїв прийняття відповідних рішень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта-ційне дослідження виконане відповідно до програми науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань (№ 5/1-18 від 11. 07. 2000 року), плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2002 рік і пов’язане з реалізацією програми Міжнародного фонду ”Відродження” щодо сприяння реформуванню пенітенціарної системи в Україні.
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає у теоретич-ному дослідженні нормативно-правових актів, які регулюють права і свободи засуджених в Україні, на предмет їхньої відповідності міжнародним стандар-там, а також у розробці науково обґрунтованих рекомендацій щодо їх втілення у національне законодавство.
Вказана мета визначає основні завдання дослідження, а саме:
визначення загальних тенденцій розвитку прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
дослідження особливостей відповідних етапів міжнародного співробітни-цтва щодо створення міжнародних стандартів з прав і свобод таких засудже-них;
дослідження процесу імплементації міжнародних стандартів з прав і сво-бод засуджених до позбавлення волі у національне законодавство України;
аналіз загальнотеоретичних проблем правового статусу засуджених та вироблення власної його конструкції;
вивчення діяльності Державного департаменту України з питань вико-нання покарань по забезпеченню реалізації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених та визначення його місця в соціально-правовому механізмі їх забезпечення;
визначення шляхів вдосконалення діяльності Департаменту щодо вирі-шення проблем, які досліджуються.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з виконанням кримінальних покарань у виді позбавлення волі, права та свободи засуджених.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють пра-ва і свободи засуджених до позбавлення волі, міжнародні стандарти з цих пи-тань, механізми втілення їх у практику забезпечення прав і свобод засуджених.
Методи дослідження теоретико-методологічно ґрунтуються на загаль-но- філософському діалектико-матеріалістичному підході до пізнання соціаль-но-правових явищ і включають такі дослідницькі методи, як історико-правовий (для з’ясування витоків, етапів і динаміки процесу формування норм і стандар-тів з прав і свобод засуджених), порівняльний (при зіставленні відповідних юридичних норм і практики їх реалізації у кримінально-виконавчих системах різних країн), аналізу документації, прямих і опосередкованих спостережень, бесід та інтерв’ю (для визначення сучасного стану і перспектив удосконалення практики діяльності кримінально-виконавчої системи України).
Системному і порівняльному аналізу підлягали джерела з теорії держави і права, конституційного, виправно-трудового, кримінального права України, країн СНД та інших держав, відповідні законодавчі акти України та їх проекти, інші нормативно-правові акти (укази Президента України, постанови Кабіне-ту Міністрів України, міжвідомчі накази, накази та інструкції Департаменту), а також міжнародні правові акти з цієї проблематики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі вперше проведеного у вітчизняній науці дослідження змісту та практичної реа-лізації в Україні прав і свобод засуджених до позбавлення волі на предмет їх-ньої відповідності міжнародним стандартам:
– встановлені етапи формування міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
– з’ясовані особливості та детермінанти впливу міжнародних правових документів з прав і свобод засуджених на формування виправно-трудового за-конодавства України та практики його виконання у різні історичні періоди іс-нування України (у складі Російської імперії, а згодом – Радянського Союзу);
– обґрунтовані теоретичні положення про імплементацію міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених у національне законодавство та визна-чено ступінь їх втілення у законодавство України;
– удосконалено структуру правового статусу засудженого до позбавлен-ня волі та з’ясовано ступінь відповідності змісту кожного з його структурних елементів міжнародним стандартам;
– обґрунтовано місце Департаменту у системі правоохоронних органів, визначені його роль і функції у соціально-правовому механізмі забезпечення прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
– удосконалено основні напрями подальшого реформування криміналь-но-виконавчої системи України з метою найбільш повного і всебічного забез-печення відповідності її функціонування міжнародним стандартам з прав і сво-бод засуджених.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані автором під час дослідження наукові результати були використані при підготовці низки нор-мативно-правових актів (законів, указів Президента України, постанов Кабіне-ту Міні-стрів України, наказів Департаменту), які стосуються правового стату-су засуджених до позбавлення волі, а також проекту Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК), керівником робочої групи з підготовки якого є автор дисертаційного дослідження.
Результати дослідження використовувалися в роботі Координаційного комітету Ради Європи з питань реформування пенітенціарної системи України, Міжвідомчої комісії по імплементації норм міжнародного права в законодавст-во України, Кримінологічної асоціації України, а також у діяльності Департа-менту. Крім того, положення роботи використовувалися автором у правоосвіт-ницькій діяльності (виступах у засобах масової інформації, перед курсантами Київського інституту внутрішніх справ).
Висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, мо-жуть бути використані:
– при формуванні концепції подальшого реформування системи правоо-хоронних органів України та її складових, у тому числі Департаменту;
– у нормотворчій роботі – для вдосконалення нормативно-правових ак-тів, які регулюють правовий статус засуджених до позбавлення волі;
– у науково-дослідних цілях – для проведення подальших досліджень проблем забезпечення прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
– при організації практики виконання кримінальних покарань у виді поз-бавлення волі;
– при проектуванні, методичному забезпеченні та практичному здійсненні педагогічного процесу в юридичних закладах освіти, підготовки, перепідготов-ки та підвищення кваліфікації пенітенціарного персоналу, зокрема з таких дис-циплін, як “кримінально-виконавче право”, “юридична деонтологія”, “криміно-логія”, “пені-тенціарна психологія та педагогіка”.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на:
міжнародному семінарі наукових та керівних працівників кримінально-виконавчої системи (Київ, 24–25 листопада 1994 р.);
міжнародному семінарі з питань реформування діяльності кримінально-виконавчої системи України за участю експертів Ради Європи (Київ, 24 червня 1997 р.);
реґіональному семінарі “Система виконання покарань в Україні та стан-дарти Ради Європи” (Донецьк, 26–27 квітня 2000 р.);
засіданнях “круглих столів” з питань: реформування кримінально-виконавчої системи за участю науковців і практиків України та інших країн – членів СНД (Київ, 25 квітня 2001 р.); доопрацювання проекту КВК за участю науковців і практиків України та інших країн – членів СНД (Київ, 15 листопада 2001 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної на-уково-дослідної і практичної роботи автора. Усі представлені у роботі виснов-ки зроблені автором одноосібно.
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у шести публікаціях, п’ять з яких опубліковано в наукових фахових виданнях (одна у співавторстві). У статті, написаній у співавторстві, здобувачеві нале-жить 50%.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох ро-зділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаної літератури (184 джерела). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з яких осно-вного тексту – 183 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Реформа кримінально-виконавчої системи разом з іншими правовими реформами, такими як парламентська, адміністративна, судово-правова, муніципальна та деякі інші, передбачає як одну з основоположних цілей вдосконалення національної правової системи України в цілому, складовою частиною якої є кримінально-виконавча система.
Необхідною умовою підвищення ефективності заходів щодо вдосконалення функціонування кримінально-виконавчої системи є наукове осмислення змін, що відбуваються в процесі реформування цієї системи, вироблення практичних рекомендацій щодо визначення шляхів здійснення таких заходів.
У дисертації відповідно до Концепції правової реформи в Україні (1996 р.) розглянуто одну з актуальних сучасних проблем – створення нормативно-правових та організаційних засад забезпечення реалізації в нашій державі міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі. За результатами проведеного дисертаційного дослідження зроблені такі висновки:
1. Діючі міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених до позбав-лення волі сформувалися в процесі тривалих пошуків оптимальної моделі практики відбування покарань світовим міжнародним співтовариством протя-гом ХVІІІ-ХХ століть, підґрунтям для яких стали прогресивні ідеї мислителів попередніх епох про права і свободи людини та практику виконання кримінальних покарань.
Найдавнішими політико-правовими поглядами на покарання, практику його виконання, права і свободи засуджених були ідеї, сформовані в країнах Cтародавнього Сходу ( Єгипті, Вавилоні, Китаї та Індії ), які в подальшому розвинули мислителі античного світу ( Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель).
Прогресивні ідеї цього напряму не одержали належного розвитку у Середньовіччі і здобули його лише в другій половині ХVIII – першій половині XIX століть у працях таких всесвітньо відомих гуманістів, як Беккарія, Говард та Бентам.
Саме під впливом прогресивних ідей зазначених мислителів робляться перші кроки на шляху міжнародного співробітництва у сфері поводження із засудженими до позбавлення волі, які розглядались одночасно із проблемою боротьби зі злочинністю та створення міжнародних стандартів з цих питань.
Досліджуючи процес міжнародного співробітництва з питань виконання покарань, дисертант виділяє чотири основних етапи формування міжнародних стандартів поводження з в’язнями, прав і свобод засуджених:
перший етап (кінець XVIII століття – середина XIX століття) – заро-дження міжнародного співробітництва з пенітенціарних проблем та перші спроби реформування в’язничних установ;
другий етап (друга половина XIX століття – початок XX століття) – створення офіційних міжнародних організацій та проведення під їх егідою міжнародних конгресів з пенітенціарних проблем;
третій етап (перша половина XX століття) – етап реальної спроби створення міжнародних стандартів поводження з в’язнями, прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
четвертий етап (починаючи з 1945 року і до наших днів) – етап створення ООН та міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина, включаючи стандарти з прав і свобод засуджених до позбавлення волі.
Кожен із перерахованих етапів здійснив певний вплив на практику ви-конання кримінальних покарань спочатку в Російській імперії, а потім – в Радянському Союзі, складовою яких була Україна.
При розгляді сучасних міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина взагалі та засуджених зокрема за спеціалізацією автор поділяє їх на дві групи:
а) стандарти загального характеру, що призначені для регламентації прав і свобод громадян взагалі, але містять окремі стандарти, які прямо чи опосередковано стосуються прав і свобод засуджених до позбавлення волі;
б) стандарти спеціалізованого характеру, що базуються на попередніх, але в яких безпосередньо викладені правила поведінки із засудженими до позбавлення волі.
2. Виходячи зі змісту міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі, автор дослідження дійшов висновку, що реальне їх практичне забезпечення буде здійснене лише у тому випадку, якщо вони будуть належним чином імплементовані у національне законодавство.
Базуючись на загальнотеоретичних підходах до процесу імплементації міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина, керуючись сучасними поглядами про практику імплементації міжнародних стандартів, автор робить висновок про необхідність імплементації цих стандартів в Конституцію України, Кримінальний, Кримінально-процесуальний і Виправно-трудовий (Кримінально-виконавчий) кодекси нашої держави та підзаконні нормативно-правові акти, за допомогою яких конкретизуються окремі положення зазначених законодавчих актів.
На підставі різноманітних теоретичних підходів автор дає власне визначення імплементації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених як державно-владну діяльність її компетентних органів по втіленню у національне законодавство за допомогою правових засобів тих положень, що викладені в нормах міжнародного права щодо цієї категорії громадян.
3. Прослідкувати і найбільш повно охарактеризувати процес імплементації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі можна, на думку автора, за допомогою такого юридичного поняття, як правовий статус.
Дисертантом підкреслюється, що в сучасній науковій літературі існують різні погляди вчених на структуру правового статусу громадян взагалі та окремих категорій зокрема. Проаналізувавши різні теоретичні погляди на структуру правового статусу засудженого до позбавлення волі, автор дійшов висновку, що структурними елементами цього статусу є:
– юридичні норми, за допомогою яких регламентується правовий статус засуджених;
– правові принципи формування кримінально-виконавчого права;
– права і свободи засуджених;
– юридичні обов’язки засуджених;
– гарантії прав, свобод і обов’язків засуджених;
– юридична відповідальність засуджених за порушення встановлених правил поведінки.
На думку автора дослідження, саме така юридична конструкція (яка вперше пропонується в науці кримінально-виконавчого права) найбільш повно дозволить дослідити реальний процес реалізації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі в реальну практику відбування покарань в Україні.
4. Для ефективної реалізації прав і свобод засуджених до позбавлення волі, на думку автора, необхідно створити належний соціально-правовий механізм, під яким доцільно розуміти систему засобів і способів, що забезпечують необхідні умови для вирішення проблем, які досліджуються.
Значну роль у зазначеному механізмі повинна відіграти система правоохоронних органів Української держави, складовою якої повинен стати Державний департамент України з питань виконання покарань та його структурні підрозділи.
5. Підкреслюючи важливість реформування правової системи України в цілому та правоохоронної системи зокрема, автор зосереджує головну увагу на проблемі реформування кримінально-виконавчої системи, яка є її важливою складовою. Саме в процесі реформування цієї системи можливо суттєво наблизити практику виконання та відбування покарань до міжнародних стандартів.
Автор звертає увагу на той фактор, що успішне реформування кримінально-виконавчої системи значною мірою залежатиме від ефективної дії інших елементів соціально-правового механізму забезпечення прав і свобод засуджених:
– державних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, контрольно-наглядових органів держави;
– державних та недержавних правозахисних організацій;
– міжнародних урядових та неурядових організацій;
– різних благодійних та спонсорських організацій.
Успішне вирішення поставлених завдань значною мірою залежатиме від цілеспрямованої кримінальної, кримінально-виконавчої та пенітенціарної політики нашої держави, яка в сучасний період є не завжди послідовною.
Зосереджуючи головну увагу на формуванні пенітенціарної політики нашої держави, автор дослідження дійшов висновку, що головними критеріями її оцінки є:
– відповідність її змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства;
– забезпечення збалансованого задоволення законних прав та інтересів громадянина, суспільства і держави;
– системне вирішення всього комплексу основних складових проблем пенітенціарної функції держави;
– максимальне й ефективне використання у справі ресоціалізації злочи-нців усього національного потенціалу.
У такому значенні пенітенціарна політика становить першооснову ефективної пенітенціарної практики.
Для успішної організації та проведення ефективної пенітенціарної (кримінально-виконавчої) практики потрібно, на думку дисертанта, враховувати і той факт, що пенітенціарну політику будь-якої держави визначає комплекс соціально-економічних факторів:
– соціально-політичний та економічний стан суспільства і держави;
– панівні в суспільстві моральні, етичні і правові цінності та уявлення про злочини, мету і зміст покарання;
– економічні та соціальні фактори злочинності;
– вимоги міжнародних актів з забезпечення прав, свобод людини і громадянина;
– діяльність міжнародних організацій;
– розвиток фундаментальних суспільних наук, а також розвиток пенології та науки кримінального і кримінально-виконавчого права.
6. Проаналізувавши зміст Мінімальних стандартів поводження з в’язнями, Європейських в’язничних правил, Основних принципів поводження з в’язнями та інших міжнародних правових документів з цих питань як загального, так і спеціалізованого характеру, а також сформульовані в них вимоги щодо забезпечення прав і свобод засуджених, автор поділяє їх на такі чотири групові категорії:
1) стандарти по організації режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі;
2) стандарти по організації праці та професійної підготовки осіб, які позбавлені волі;
3) стандарти по організації виховного впливу на засуджених;
4) стандарти по створенню мікросоціальних умов відбування пока-рання.
Розглядаючи кожну із перерахованих групових категорій міжнародних стандартів, автор робить такі висновки:
1) режим відбування покарання засудженими в місцях позбавлення волі в основному відповідає міжнародним стандартам із зазначених питань, оскільки завдяки здійсненим за останнє десятиріччя заходам вдалося звести до певного мінімуму різницю між життям в місцях позбавлення волі та життям на волі;
2) відповідає міжнародним стандартам і організація праці та професійної підготовки осіб, які позбавлені волі. Існуючі проблеми щодо повної зайнятості засуджених працею знаходяться постійно в полі зору Департаменту та його структурних підрозділів і в міру стабілізації економічної ситуації в Україні поступово розв’язуються. Розв’язанню цих проблем сприятиме ініційоване Департаментом прийняття урядом України двох спеціальних постанов, якими передбачено комплекс заходів щодо поліпшення працезайнятості засуджених на державному та регіональному рівнях;
3) автор дослідження підкреслює, що визначитись щодо практичної реалізації стандартів організації виховного впливу на засуджених можна лише відносно, оскільки виховний процес є процесом творчим. Разом з тим, дисертант підкреслює, що правова основа для реалізації зазначеної групи стандартів в Україні створена, і в сучасний період іде активна робота по пошуку найбільш ефективних форм і методів роботи із засудженими щодо їх виправлення, ресоціалізації та соціальної адаптації;
4) значною мірою в Україні забезпечуються і стандарти створення мікросоціальних умов відбування покарання. Зокрема, практично в повному обсязі з урахуванням сучасних рекомендацій міжнародних організацій забезпечуються стандарти щодо особистої гігієни засуджених, наявності відповідного одягу та постільних речей, харчування, фізичних вправ та спорту, медичного обслуговування, хоча при вирішенні кожного з перерахованих питань виникають певні проблеми;
5) до числа рекомендаційних відноситься група стандартів мікро-соціальних умов відбування покарань, в яких передбачені стандарти житлових приміщень для засуджених.
Згідно з п. 9 МСП та п. 14 ЄВП кожен із засуджених повинен мати окрему камеру чи кімнату для сну. Забезпечити ці рекомендаційні норми зазначених міжнародних стандартів, на думку дисертанта, в найближчі десятиріччя, мабуть, не вдасться, що пов’язано з вкрай обмеженими економічними можливостями сучасної Україні та надзвичайно великим перенаселенням житлових приміщень діючих установ.
З метою покращання умов утримання засуджених Кабінетом Міністрів України було прийнято ряд постанов, зокрема, від 11 липня 1991 року № 88 “Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в України”, від 5 серпня 1992 року № 446 р. “Про поліпшення діяльності установ кримінально-виконавчої системи” та від 26 січня 1994 року № 31 “Про програму приведення умов тримання засуджених, ув’язнених і адмінпокараних у відповідність міжнародними стандартами”, реалізація яких дозволила ввести в дію за рахунок перепрофілювання лікувально-трудових профілакторіїв, реконструкції та переобладнання приміщень і будівель у діючих слідчих ізоляторах та виправних колоніях, у т. ч. в протитуберкульозних лікарнях, та створити додатково більше 24,6 тис. місць, на що було витрачено 26 млн. грн., отриманих від виробничо-господарської діяльності установ.
7. На підставі викладеного, автор дослідження робить висновок, що за останнє десятиріччя в Україні поетапно здійснено ряд заходів щодо реалізації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі.
З метою подальшого поліпшення роботи із зазначених питань та поступової реалізації в Україні практики відбування кримінальних покарань у виді позбавлення волі, що застосовується у найбільш розвинутих країнах світу, за ініціативою Департаменту була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року №167 “Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002–2005 роки”.
Зазначена Програма передбачає:
– створення якісно нової законодавчої та нормативної бази з використанням досвіду зарубіжних країн;
– створення належних умов утримання засуджених, які перебувають в місцях позбавлення волі;
– розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази місць позбавлення волі;
– впровадження нових форм і методів соціально-психологічної роботи із засудженими;
– підготовку та залучення до роботи в установах кримінально-виконавчої системи висококваліфікованих фахівців.
8. З метою найбільш повного, своєчасного, якісного та ефективного виконання зазначеної Програми Департаментом, його управліннями (відділами) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, кожною кримінально-виконавчою установою підготовлені з урахуванням місцевих умов спеціальні комплексні плани організаційно-практичних заходів щодо виконання положень Програми. Хід виконання зазначених заходів знаходиться під постійним контролем.
9. У рамках проведеного дослідження немає можливості охопити весь широкий спектр проблем забезпечення реалізації міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі, у зв’язку з чим більш детального дослідження потребують проблеми забезпечення реалізації окремих видів суб’єктивних прав засуджених, впровадження передового досвіду зарубіжних країн, функціонування окремих структурних підрозділів кримінально-виконавчої системи.
Разом з тим, реалізація зазначених висновків і пропозицій дозволить послідовно дотримуватись курсу на створення демократичної, соціальної, правової держави, суттєво зміцнить авторитет нашої держави на міжнародному рівні і повною мірою сприятиме ефективнішому функціонуванню кримінально-виконавчої системи по забезпеченню міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі.
10.Вбачається, що продовження науково-практичного вивчення про-блем, поставлених у дисертаційному дослідженні, могло б сприяти подальшому вдосконаленню як національної правової системи України, системи її правоохоронних органів, так і кримінально-виконавчої системи по забезпеченню виконання міжнародних стандартів з прав і свобод людини і громадянина незалежно від умов, в яких вона знаходиться.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Права человека /Под ред. Е.А.Лукашевой. – М.; Норма – Инфра, 1999. – 153 с.
2. Основи конституційного права України /За ред. В.В.Копейчикова. – К.: ЮРінком, 1997. – 208 с.
3. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30 – Ст.141.
4. Общая теория прав человека /Под ред. Е.А.Лукашевой. – М.: Норма, 1996. – 520 с.
5. Платон. Сочинение в 3-х томах: Библиотека «Философское наследие». Т.2 – М.: 1968. – 590 с.
6. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. – М.: Наука, 1985. – 257 с.
7. В.С. Нерсесянц. Философия права. – М.: Норма – Инфра, 1997. – 652 с.
8. Решетников Ф.М. Беккариа. – М.: Наука, 1997. – 242 с.
9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: - 1939. – 520 с.
10. Слизоберг Г.Б. Джон Говард. – СПБ, 1891. – 183 с.
11. Бентам И. Основные начала уголовного кодекса //Избр. соч. – СПБ, 1867., - Т.1 – М.: 1896. – 420 с.
12. Частково ці питання були розкриті в наступних працях: Анненков М.Н. Международный тюремный конгресс и английские тюрьмы //Вестник Европы. 1873. – Т.1. Кн.2. – 721 с. Таганцев И.С. Стокгольмский тюремный конгресс //Журнал гражданского и уголовного права. Кн.2. – 1880. – с.19-32. Труды Пенитенциарной комиссии //Сб. Санкт-Петербурского юридического общества. – СПБ, 1890. – 312 с.; Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. СПБ, - 1889. – 812 с.; Малинин Ф.Н. Постановление шести международных тюремных конгрессов и систематический указатель к ним. СПБ. –1904. – с.11-32; Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения. М. – 1915 – 376 с.
13. Астемиров З.А. Буржуазные пенитенциарные системы и тюрьмоведение. – Рязань, - 1975. – 246 с.; И.А. Стручков, О.И. Бажанов, И.Б. Ускова. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне. – Рязань. – 1977. – 66 с.; Н.А. Стручков, И.Б. Викторова. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне. – Рязань. – 1981. – 36 с.
14. Принс А. Преступность и репрессия. Уголовно-юридический очерк. М., 1898. – 416 с.
15. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.1 М., 1941. – 563 с.
16. Труды Пенитенциарной комиссии //Сб. Петербургского юридического общества. – СПБ, 1890 – 312 с.
17. Стручков И.А., О.И. Бажанов, И.Б. Ускова. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне. – Рязань, 1977. – 66 с.
18. Анненков М.Н. Международный тюремный конгресс и английские тюрьмы //Вестник Европы. 1873. – Т.1. Ки.2. – 721 с.
19. Таганцев Н.С. Стокгольмский тюремный конгресс //Журнал гражданского и уголовного права. Ки.2. – 1880. – с. 19-32.
20. Познышев С.В. Уголовное право. М. – 1910. – 548 с.
21. Исаев М.М. Основы пенитенциарной политики. М. – 1927 – 252 с.
22. Гернет М.Н. История царской тюрьмы. Т.2. – 525 с.
23. Полный свод законов Российской Империи. Изд-во юридического книжного магазина И.И. Зубкова под фирмою «Законоведения», Кн.2, т.XIV, с.427-492.
24. Кони А.Ф. Федор Петрович Гааз (биографический очерк) СПБ, - 1897. – 165 с.; Пучков С.В. К характеристике Ф.П. Гааза. М. – 1910. – 108 с.
25. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. – СПБ, - 1889. – 812 с.
26. Познышев С.В. Очерки тюрьмоведения. М. – 1915. – 376 с.
27. Стручков Н.А., И.Б. Викторова. Обсуждение пенитенциарных проблем на международном уровне. – Рязань. – 1981 – 36 с.
28. Ашавский Б.М. Межправительственные конференции //Международно-правовые вопросы. – М.; 1980 – 316 с.
29. Історія держави і права України. Ч.2. /За ред. А.Й. Рогожина – К.: Ін. Юре – 1996. – 448 с.
30. Мелентьев М.П., Жарый В.Д. Становление и развитие исправительно-трудового законодательства Украинской ССР. Учеб. пособие. Домодедово. 1989 – 110 с.
31. Паше-Озерский Н.Н. Исправительно-трудовой кодекс УССР. Тексты постатейный комментарий. Х., 1928.
32. Шинкарев Л. Люди везде люди (наша исправительная система в свете Правил ООН по обращению с заключенными). //Известия. – 1989. – 16 авгу-ста
33. Вышинский А.Я. Революционная законность на современном этапе. Госиздат. Советское законодательство. М., 1933 – 278 с.
34. Караджи-Искров И.П. Новейшая эволюция административного права. Иркутск. – 1927. – 112 с.
35. Устав Организации объединенных наций //Права человека. Сборник международных документов. М. 1900. – с.26-66.
36. Загальна декларація прав людини //Права людини. Міжнародні договори України. К.: Юрінформ, 1992. – с.18-24.
37. Вишинский А.Я.
38. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. М.: Юрид. лит. – 1991 – 160 с.
39. Муромцев Г.И. Право и политика современной России. М. Норма. – 1996 – 412 с.
40. Международное право. Учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. М.: Норма, 1996. – 554 с.
41. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. М., 1995. – 134 с.
42. Минимальные стандартные правила обращения с заключенными// Уголовно-исполнительное законодательство Украины. Сборник нормативных актов. Х.: ХИВД, 1993. – с. 121-142.
43. Тункин Г.И. Теория международного права. М.: Юрид. лит. – 1970. – 426 с.
44. Черниченко С.В. Международное право: современные теоретические проблемы. М.: Юрид. лит. –1993. – 328 с.
45. Акт проголошення незалежності України: Прийнятий 24 серпня 1991р. //Відомості Верховної Ради України. 1991. - №38. – Ст.. 502.
46. Коментар до Конституції України. – К. – 1996. – 376 с.
47. Закон України про дію міжнародних договорів на території України. Прийнятий 10 грудня 1991 р. //Відомості Верховної Ради України – 1992 - №
48. Конституційне право України /За ред. В.Ф.Погорілка К.: Наукова думка. – 1999. – 735 с.
49. Чубарєв В.Л. Проблема співвідношення міжнародного і національного права та Конституція України // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць. Випуск 2. К. – 1997. – с. 44-56.
50. Шмаров И. С позиции международных актов //Воспитание и правопорядок. – 1990 - №8. – с. 37-40.
51. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. М.: Зерцало. – 1998 – 448 с.
52. Курс кримінально-виконавчого права України. Навчальний посібник /За ред. О.М. Джужи. Кю: Юрінком Інтер. – 2000. – 304 с.
53. Игнатьев А.А. Уголовно-исполнительное право. М.: Новый юрист. – 1997. –304 с.
54. Международное право: Словарь-справочник /Додонов и др. – М., 1997. – 368 с.
55. Саад З. Имплементация международных соглашений по правам человека в арабском мире (гражданские и политические права): Автореф. Дис. к-та юрид. наук: - К., 1994. –20 с.
56. Цись Н.І. Імплементація норм міжнародного права у національне кримінальне законодавство України (Загальна частина): Автореф. дис. к-та юрид. наук: - К., 1994. – 22 с.
57. Гавердовский А.С. Основные нарпавления имплементационной деятельности ОВД. //Пути дальнейшего совершенствования деятельности ОВД. //Материалы ежегод. Научно-практической конференции профессорско-представительского состава и практичекских работников. – К., 1978. – С. 41-42.
58. Рабінович П.М. Основні права людини: поняття, класифікація, тенденції //Український часопис прав людини. – 1995. - №1. – с. 14-23.
59. Гараджаєв О.Я. Конституційні права і свободи людини і громадянина в країнах Співдружності Незалежних Держав і міжнародно-правові стандарти (на матеріалах України, Росії, Азербайджану). Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Одеса. – 1998 – 22 с.
60. Тиунова Л.В. Системные связи правовой действительности. – Спб.,. 1991. – 46 с.
61. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: ЮРлит.,- 1975.- 256 с.
62. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”. Прийнятий 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1998.- № 20.-Ст.99.
63. Нефедов Б.И. Имплементация международно-правовых норм в СССР и проблема международной правосубъектности индивидов // Совершенствование правоприменительной деятельности в условиях перестройки /Под ред. А.И.Марцева. – Омск, 1989. –С. 201-211.
64. Хачатурян А. Унификация коллизийных норм в международном частном праве. К.: Наук. Думка, 1993. – 45 с.
65. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права //Права людини. Міжнародні договори України. – с. 36-58.
66. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод.
67. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст . К.: Юрінком Інтер. –2001-208 с.
68. Шмаров И.В. Принципы и общие положения международных правовых актов в сфере защиты прав человека и борьбы с преступностью и проблемы их реализации в советском исправительно-трудовом законодательстве //Правовые и организационные основы исполнения показания. Труды Академии МВД СССР. М. – 1991. – с. 87-96.
69. Постанова Кабінету Міністрів від 11 липня 1991 р. № 88 “Про основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи в Україні”. К. – 1991 р.
70. Детальніше про це див.: Лёвочкин В. Пути реформирования уголовно-исполнительной системы Украины //Кримінально-виконавча система України: теорія, практика, законодавство. К. РВВ КІВС при УАВС. – 1994. с.в. –13.
71. Виправно-трудовий кодекс України (із змінами і доповненнями за станом на 11 липня 2001 р.).
72. Європейські в’язничні правила //Рекомендація NOR (87) 3 та пояснювальна доповідь. Рада Європи, 1996.
73. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання //Права людини. Міжнародні договори України. – с. 92-108.
74. Закон України про внесення змін до виправно-трудового законодавства. Прийнятий 27 липня 1994 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 37. – с.342.
75. Закон України про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України. Прийнятий 11 грудня 1998 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 4 – Ст.35.
76. Закон України про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України. Прийнятий 13 січня 2000 р. //Голос України.-2000.-1 березня.
77. Витрук Н.В. Статус личности в политической системе общества //Политология. М.,1993 - 386с.
78. Теория государства и права /Под. ред. М.Н. Марченко. М.: Зерцало. -1997.- 475с.
79. А.Ф.Вишневский, И.А. Горбаток, В.А. Кучинский. Общая теория государства и права. Минск.: Тисей.-1998.- С.242 - 256.
80. Скакун О.Ф. Теория государства и права. Харьков.: Консум.-2000.-704с.
81. Матузов Н.И. Правовая система и личность. Саратов.-187.- 294 с.
82. Таранов А.П. Правовой статус личности в советском социалисти-ческом об-ществе //Констуционные права и обязанности советских граждан. К. Наукова думка. 1987. – 386 с.
83. Витрук И.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. М.: Наука. – 1979. – 230 с.
84. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Юрид. лит. – 1977. – 255 с.
85. Шмаров И.В. Преодоление отрицательных последствий отбывания уголовного наказания //Советское государство и право. – 1977. - №2 – с. 86 – 90.
86. Теория государства и права / Под. ред. В.М.Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Инфра – Норма, 1997. – 570 с.
87. Уголовно-исполнительное право. Учебник /Под. ред. И.В. Шмарова. М., - Новый Юрист – 1988. – с. 67.; Курс кримінально-виконавчого права України / За ред. О.М. Джужи с.
88. Селиверстов В.И. Теоретические проблемы правового положення лиц, отбывающих наказание. М., - 1992 – 316 с.
89. Мелентьев М.П. Функции советско-исправительно-трудового права. Рязань. – 1984 – с. 26.; Осауленко О. І. Конституційні основи формування змісту та системи правового регулювання статусу засуджених до позбавлення волі та їх втілення в законодавстві України. Автореф. дис. канд. юрид. наук. К. – 1997. с. 11.
90. Колодій А.М. Принципи права України. К. Юрінком Інтер. – 208 с.
91. Демократия и личность в условиях развитого социализма. Л. – 1985 – 312 с.
92. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. Саратов. – 1972 – 292 с. Його ж. Правовая система и личность. Саратов. – 1987. – 239 с.
93. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право.- -М.: Юрид.лит. – 1977. – 255 с.
94. Селіванов В. Правова політика України (деякі питання сутності змісту) //Право України. 2001. – № 9 – с. 9 - 14.
95. Матеріали статистичної звітності МВС України та Міністерста юстиції.
96. Теория государства и права /Под. ред.Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., Юрист, 1997. – 672 с.
97. Зуев И. Объективное и субъективное в познании и практической деятельности. М., Юрид. лит. – 1989. - 98 с.
98. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. Л., 1968; Малько А.В. Законный интерес как правовая категория //Вопросы теории государства и права. Саратов, 1986. с. 12 - 131; Шайкенов Н.А. Правовое обеспечение интересов личности. Свердловск, 1990.
99. Малько А.В. Законные интересы советских граждан. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. Саратов, 1985. – 20 с.
100. Минаков Г.Л. Права и законные интересы лиц, отбывающих наказание в виде лишения свободы, и гарантии их реализации. Автореф. дисс. канд. юрид. наук. М., 1991. – 20 с.
101. Конституционное право. Энциклопедический словарь /Отв. ред. С.А. Авакьян – М., 2000. – 708 с.
102. Юридична енциклопедія: В 6т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін., К. – 1998. – Т.1. А – Г с. 555.
103. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. К.: 1994. – 236 с.
104. Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. – Ужгород, 2000. – 224 с.
105. Орзіх М.П. Глобалізація доктрини прав людини і громадянина //Правова держава. – Вип.. 9. – с. 20 – 26.
106. Косолапов Р., Марков В. Свобода и ответственность. М., - Юрид. лит. – 1969. - 192 с.
107. Рыбаков В.А. Позитивная юридическая ответственность (воспитательные аспекты). Рязань. – 1988 – 96 с.
108. Смирнов Л.Б. Юридическая ответственность осужденных в пенитенцирных учреждениях (теоретико-правовый аспект). Автореф. дис. канд. юрид. наук. СПб., 1995. – 20 с.
109. Общая теория права. Нижний Новгород., 1993. – 546 с.
110. Лучин В. Ответственность и механизм реализации Конституции //Право и жизнь. – 1992. - № 1. – с.28 – 35.
111. Як змусити стандарти працювати. Практичний посібник з ефектив-ного застосування міжнародних тюремних правил. Донецьк. – 2001. – 212 с.
112. Пономарев П.Г. Международно-правовые стандарты обращения с заключенными и национальные варианты их реализации. Рязань, 1994. –112 с.
113. Степанюк А.Х., Трубников В.М. Исполнение наказания в виде лишения свободы и особенности постпенитенциарной адаптации освобожденных. К., УМКЮ, 1992. – 112 с.
114. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М. – Юрид. лит. – 1966. – 188 с.
115. Казимирчук В.П. Социальный механизм действия права //Сов. гос. и право. – 1970. - №10. – с. 5 – 11.
116. Ковачев Д.А. Механизм правотворчества социалистического государства. М., - Юрид. лит., 1977. – 162 с.
117. Мезрин Б.Н. Состав механизма охраны прав граждан //Гражданско-правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск, 1977. – с. 48 – 57.
118. Механизм правореализации в условиях развитого социализма. – Казань, 1980. – 204 с.
119. Механизм управления в развитом социалистическом обществе. – М. – Юрид. лит. – 1977. – 169 с.
120. Венгеров А.Б. Теория государства и права.М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
121. Личность и уважение к закону. Социологический аспект. М. – Юрид. лит. – 1979. – 225 с.
122. Ростовщиков И.В. Права и свободы личности в СССР и роль органов внутренних дел в их обеспечении: Автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. – М., 1984. – 20 с.
123. Божьев В.П. Правоохранительные органы Российской Федерации. – М.: Спарк, 1996. – 414 с.
124. Гуценко К.Ф., Ковалев М.А. Правоохранительные органы. – М.,: Зерцало, 1997. – 367 с.
125. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины. – Х.: Университет внутренних дел, 1999. – 349 с.
126. Айдинян Р.М. Методологические основы системологии. – Л.: ВПШК, 1978. – 119 с.
127. Закон України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23.12.1993 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №11. – ст.50.
128. Макаренко Є. І. Судові та правоохоронні органи України. – Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2000. – 194 с.
129. Мельник П.В., Цимбал П.В. Судова система України. – Ірпень, 2000. – 320 с.
130. Мычко Н.И. Прокуратура Украины: роль и место в системе государственной власти. – Донецк: Донеччина, 1999. – 255 с.
131. Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції – К., Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. – 420 с.
132. Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності: Матеріали науково-практичної конференції – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999. – 420 с.
133. Концепція судово-правової реформи в Україні від 28.04.1992 р. /Відомості Верховної Ради України. – 1992 - № 30 ст.426.
134. Концепція адміністративної реформи в Україні //Державна комісія з прове-дення в Україні адміністративної реформи. – К., 1988 – 60с.
135. Концепція розвитку системи Міністерства внутрішніх справ.
136. Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (від 16.08.1999 р.)//Офіційний вісник України – 1999. - №33 - ст.1735.
137. Указ Президента України “Про комплексну цільову програму боротьби із злочинністю на 1996–2000 р.р.” від 17 вересня 1996 року.
138. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку” від 5 серпня 1996 року.
139. Програма, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002.р. № 167.
140. Новая концепция пенитенциарной системы /Под ред. И.В. Штанько, В.А.Левочкина – К. РИО КИВД при УАВД. – 1995. – 160 с; Актуальні проблеми пенітенціарної системи України в сучасних умовах. К. РІО КІВС при УАВС. – 1996. – 136 с. та ін.
141. Садовський В.Н., Юдин Б.Г. Философский принцип системности и систем-ный подход //Вопросы философии. – 1978. - №8 – с.49 – 54.
142. Загальна теорія держави і права /За ред. В.В. Копейчикова. К.: Юрінком. – 1997. – 320 с.
143. Туманов Г.А. К вопросу о розработке теории управления органами, исполняющими наказания //Проблемы исправления и перевоспитания осудженных: Труды /Академия МВД СССР. – 1984 – 286 с.
144. Артамонов В.П. Некоторые проблемы организации управления воспитательным процессом в ИТУ. Там само с. 87 – 90.
145. Оцінка, шляхи подальшого реформування в’язничної системи України /За ред. І.В. Штанька, В.А. Льовочкіна – К. 1998. – 288 с.
146. Відомості Верховної Ради України
147. Чубинський М.П. Курс уголовной политики – СПб. – 1911 – 546 с.
148. Лунеев В.В. Преступность ХХ века. – М.: Норма, 1999. – 516 с.
149. А. Марухов. Тюремное население планеты Земля //Человек: преступление и наказание. – 2000. – №1. – с.66 – 71.
150. Walmsley R. Developments in the Prison Systems of Central and Easteru Europe. HEVNI. Paper №4. Helsinki, 1996.
151. Радов Г.О. Першочергові проблеми пенітенціарної політики України на сучасному етапі //Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – 1996. - №1. – С.12 – 16.
152. Трубников В.М. Уголовно-исполнительное право Украины. Учебное пособие. Х.: Рубикон, 1998. – 144 с.
153. Уголовно-исполнительное право: Учебник. /Под ред. И.В. Шмарова. – М., 1996. – 368 с.
154. Восьмой конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. М. – 1990 – 92 с.
155. Зубков А.И. Проблемы формирования Российского уголовно-исполнительного законодательства //Реформа уголовно-исполнительной системы и ее правовое обеспечение: Сб. науч. труд. – М., 1993. – с. 7 - 14.
156. Макаренко А.С. О коммунистическом воспитании. М., 1956 – 296 с.
157. Михлин А.С. Кому отдать места лишения свободы? //Российская юстиция. – 1996. №12 – с.8 – 14.
158. Радкевич В.С. Труд осужденных //Наказание и исправление преступников /Под ред. Ю.М. Антоняна. –М.: НИИ МВД РФ, - 1992. – с. 136 - 140.
159. Матеріали статистичної звітності Державного департаменту України з питань виконання покарань.
160. Советское исправительно-трудовое право: Учебник /Под ред. Н.А. Стручкова, Ю.М. Ткачевского. – М., 1983. – 352 с.
161. Сборник материалов Первого конгресса ООН по предупреждению преступлений и обращению с преступниками. М., 1959. - 216 с.
162. Альтернативы тюремному заключению и меры по возвращению правонарушителей в общество: Доклад Генерального секретаря ООН Седьмому конгрессу ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. П. 97. – М., 1988. – 118 с.
163. Положение о европейских тюрьмах: Рекомендация Р (87) 3. – Принята Комитетом министров Европейского Союза. П.З. – М., 1988. – 48 с.
164. Е.Захаров. Проблемы реформирования уголовно-исполнительной системы Украины и проект Уголовного кодекса. С. 68-72/ Тюремная реформа: поиски и достижения. Х.: Фолио.- 1999.
165. Антонян Ю.М. Гуманизм и перестройка деятельности ИТУ //Проблемы гу-манизации исполнения уголовных наказаний. – Рязань. – 1990. с. 28 – 37.
166. Бандурка О.М. Гуманізація системи покарання //Права людини в Україні. Київ – Харків, 1994. – №7. – с. 14 – 17.
167. Осауленко О.І. Права та свободи засуджених в Україні в аспекті міжнародних правових актів /Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2000 - №4 – с. 142 – 145.
168. Закон України “Про охорону здоров‘я від //Відомості Верховної Ради України.”
169. Поленина С.В. Теоретические проблемы советского законодательства. М. – 1979 – 268 с.
170. Черданцев А.Ф. Правовое регулирование и конкретизация права. Свердловск. – 1944 – 324 с.
170а.Осауленко О.І. Підзаконне регулювання прав та свобод осіб, які ві