Олефір Людмила Іванівна Криміналь­но-виконавчі засади застосування пробацїі в Україні

Короткий опис

Олефір Людмила Іванівна, викладач кафедри кримі­нального, кримінально-виконавчого права та кримінології Академії державної пенітенціарної служби: «Криміналь­но-виконавчі засади застосування пробацїі в Україні» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; криміналь­но-виконавче право). Спецрада К 26.142.05 у ПрАТ «ВНЗ «Міжрегіональна академія управління персоналом»

ИрАТ «ВИЩИП НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
ПрАТ «вищий НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРС ОПАЛОМ»
ОЛЕФІР ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА
УДК 343.81
ДИСЕРТАЦІЯ
КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ЗАСАДИ
ЗАСТОСУВАННЯ ПРОБАЦі! В УКРАЇНІ
12.00.08 - «кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право»
(081 - Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Л. І. Олсфір
Науковий керівник: Ьогатирьова Ольга Іванівна, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник
Київ - 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 9
ВСТУП 10
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБАЦІЇ 19
1.1 Стан вітчизняних наукових досліджень та її методологія 19
1.2Пробація як форма соціально-правового контролю за
засудженими в Україні 36
1.3 Зарубіжний досвід функціонування системи пробації 56
Висновки до першого розділу 82
РОЗДІЛ 2 ЗАСТОСУВАННЯ ПРОБАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПІДСТАВИ, ПОРЯДОК, ВИДИ ТА СУБ’ЄКТИ 84
2.1 Підстави та порядок застосування пробації 84
2.2 Характеристика видів пробації 95
2.3 Суб’єкти застосування пробації 109
Висновки до другого розділу 130
РОЗДІЛ З ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОБАЦІЇ ТА ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ В УКРАЇНІ 132
3.1 Нормативно-правовий аналіз реалізації пробації та
правозастосовчої практики 132
3.2 Шляхи удосконалення кримінально-виконавчих засад
застосування пробації 147
Висновки до третього розділу 168
ВИСНОВКИ 170
СІ ІИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175
ДОДАТКИ 194
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
гл. глава
ДКВС Державна кримінально-виконавча служба
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КК Кримінальний кодекс
КМУ Кабінет Міністрів України
КІІК Кримінальний процесуальний кодекс
МЮУ Міністерство юстиції України
ООН Організація Об'єднаних націй
п. пункт
§ параграф
ст. стаття
СІІІА Сполучені Штати Америки
ч. частина
ФРН Федеративна Республіка Німеччина
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
НАПрН Національна академія правових наук України

ВСТУП
Актуальність теми. Діяльність держави щодо гуманізації політики у сфері виконання кримінальних покарань зумовила появу нового інституту - пробації у системі кримінальної юстиції України. Впровадження гіробаціїу національне законодавство відбувається не лише через реалізацію норм Закону України «Про пробацію», а й шляхом осучаснення Особливої Частини Кримінально-виконавчого кодексу України, зокрема Розділу II «Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі», а також приведення у відповідність до кримінально-виконавчих регулювань норм кримінального та кримінального процесуального законодавства. У зв'язку звиникненням пробації в Україні, було удосконалено концепцію виправлення засуджених завдяки впровадженню гіробаційних програм, завданням яких є застосування комплексу заходів, необхідних для корекції соціальної поведінки суб'єктів пробації або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об’єктивно перевірити. Доречно зосередити увагу також на тому, що пробація характеризується як ефективний засіб запобігання вчиненню нових злочинів засудженими, крім того, вона безпосередньо пов'язана зі зменшенням кількості осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, що в сучасних умовах є одним з головних завдань Міністерства юстиції України й не до кінця вирішених проблемних питань української науки; викликає професійну зацікавленість у законодавців і практиків, які працюють над реформуванням кримінально-виконавчої системи України в контексті її гуманізації. Тема пробації є наскрізною для всіхправоохоронннхорганів, виконавчої та судової гілоквлади.
Згідно з офіційними даними Міністерства юстиції України, станом на 30.08.2018 р. на обліку в уповноважених органах з питань пробації перебувало 62 222 осіб.
Доцільно зазначити, що запровадження окремих видів пробації (зокрема досудової) якісно вплинуло на суміжні галузі українського законодавства. Так, за 8 місяців 2017 р. доуповноваженого органу з питань пробації надійшло 12 038 ухвал суду щодо складення досудової доповіді, складено 10 758 (89 %) досудових доповідей, з них: 8 333 - підготовлено за участю обвинуваченого; 7 846 - з висновком про можливість виправлення без обмеження або позбавлення волі. Натомість, за 8 місяців 2018 року надійшло 23 576 ухвал суду щодо складення досудової доповіді, складено досудових доповідей 21 599 (92%): з них 15 326 - підготовлено за участю обвинуваченого; 16 553 - з висновком про можливість виправлення без обмеження або позбавлення волі.
Теоретичною основою дослідження кримінально-виконавчих засад пробації в Україні стали праці вітчизняних та зарубіжних учених у галузі кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права: О. М. Бандурки, Ю. В. Бауліна, П. С. Берзіна, О. В. Беци, І. Г. Богатирьова, О. І. Богатирьової, І. А. Вартилецької, В. В. Василевича, М. Р. Гети, В. О. Глушкова.Т. А. ДсннсовоШ. М. Джужі,Ю. А. Дорохіної, В. М. Дрьоміна, О. О. Книжен ко,О. Г. Колба,О. М. Литвинова,В.1. Осадчого, М. С. Пузирьова, А. В. Савченка, В. М. Синьова, С. І. Халимона, Н. Б. Хуторської, Т. В. Чабаненко, О. М. Шатанкової, О. О. Шкути, В. П. Шупилова, Д. В. Ягунова, І. С. Яковець та ін.
Наукові здобутки цих та інших фахівців містять низку системних положень та висновків, які безпосередньо стосуються пробації й створюють методологічні передумови для її ефективного дослідження в реаліях сьогодення. Однак кримінально-виконавчим засадам застосування пробації в існуючих дослідженнях приділено недостатню увагу, що не сприяє усуненню прогалин у теоретичних та правових положеннях цього інституту в кримінальному та кримінально-виконавчому праві України. Вивчення результатів наявних наукових досліджень питань пробації, аналіз міжнародного та національного законодавства, оцінка проблем функціонування уповноважених органів з питань пробації Міністерства юстиції України дають можливість здійснити подальше поглиблення теоретичних знань про зазначений інститут, його історію та розвиток, а також визначити шляхи вдосконалення нормативно-правового й організаційно-управлінського забезпечення функціонування вітчизняного органу пробації.
Наведені обставини в сукупності вказують на необхідність і можливість розгляду в межах самостійного дослідження кримінально-виконавчих засад пробації в Україні й зумовлюють вибір теми дисертаційного дослідження та її актуальність.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана відповідно до Плану науково-дослідної роботи кафедри управління безпеки, правоохоронної та антикорупційної діяльностіПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом»на 2015-2018 рр. Особливої актуальності обрана тема дослідження набуває в умовах реалізації Національної стратегії у сфері прав людини (затвердженої Указом Президента України від 25 серпня 2015 р. №501/2015), Стратегії реформування судоусгрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 рр. (схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 р. №276/2015) та Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України (схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 654-р), а також планами науково-дослідних га дослідно-конструкторських робіт ІІрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» на 2016-2020 рр., затверджених загальними зборами.
Тема дисертації затверджена вченою радою ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (протокол від 25 лютого 2015 р. №2), уточнена вченою радою ІІрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» (протокол від 30 травня 2018 р. № 5).
Мети і завдання дослідження. Метою дослідження є розв’язання конкретного наукового завдання щодо визначення кримінально-виконавчих засад застосування пробації в Україні та розроблення на цій основі науково обгрунтованих пропозицій з удосконалення національного законодавства, практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації.
Для досягнення зазначеної мети, необхідно розв’язати низку завдань дослідження, зокрема:
вивчити стан вітчизняних наукових досліджень застосування пробації та її методологію;
- сформулювати поняття пробації як форми соціально-правового контролю за засудженими та визначити її ознаки;
- проаналізувати зарубіжний досвід застосування пробації;
- розглянути підстави та порядок застосування пробації у національному законодавстві;
- охарактеризувати види пробації в Україні;
- визначити роль уповноважених суб’єктів у механізмі застосування пробації в Україні;
- провести грунтовний аналіз національного законодавства та правозастосовної практики у зв'язку з прийняттям низки відомчих актів щодо застосування пробації;
- розробити пропозиції щодо удосконалення національного законодавства та практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації.
Об’єкт дослідження - суспільні відносини, що виникають у зв'язку із застосуванням пробаціїв Україні.
Предмет дослідження -кримінально-виконавчі засади застосування пробації в Україні.
Методи дослідження. Під час проведення дослідження для вирішення поставлених завдань використовувались у комплексі загальнонаукові та спеціально-правові методи. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ як загальний метод наукового пізнання та історично-правовий метод, який дозволив розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв'язок і взаємообумовленість, дослідити ступінь наукової розробки питань пробації та її генезу( підрозділ и 1.1, 1.3); порівняльно-правовий метод дав змогу порівняти застосування пробації у зарубіжних країнах (підрозділ 1.3);логіко-семантичний метод посприяв проведенню поглибленого вивчення термінів і понять, що вживаються в дисертації, а також уможливив формулювання науково обгрунтованого визначення поняття пробації (підрозділ 1.2); за допомогою догматичного (формально-юридичного) методу з’ясовано зміст і значення пробації (підрозділи 1.2, 1.3); метод моделювання використано як ефективний засіб розроблення пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства та практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації (підрозділ 3.2); соціологічний метод допоміг з’ясувати позиції та думки вчених і практиків з питань пробації (розділи 2, 3); статистичний таструктурно-функціональний методи використовувалися для узагальнення даних судової практики, статистичних показників Міністерства юстиції України, а також під час аналізу практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації, на основі чого були вироблені науково обгрунтовані пропозиції з урахуванням існуючих умов і потреб практики (розділи 1-3).
Емпіричну основу дослідження становлять дані судової практики, статистики Міністерства юстиції України за 2015-2018 рр.; результати анкетування 262 працівників уповноважених органів з питань пробаціїМіністерства юстиції України, а також 268 опитаних засуджених у вказаних підрозділах пробації. У роботі також використана інформація, висвітлена в оглядах, бюлетенях, наказах Міністерства юстиції України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комплексних монографічних досліджень, присвячених визначенню кримінально-виконавчих засад застосування пробації в Україні.
Найбільш значущими результатами, що розкривають новизну дисертаційного дослідження, є такі положення:
вперше:
- визначено поняття «соціально-правовий контроль за засудженими, які перебувають на обліку уповноваженого органу з питань пробації», під яким пропонується розуміти сукупність форм і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки таких засуджених з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів;
- на підставі вивчення досвіду зарубіжних країн, запропоновано наділити правом представника уповноваженого органу з питань пробації готувати досудову доповідь не тільки щодо обвинуваченого, а також щодо особи, яка готується до звільнення умовно-достроково;
- запропоновано наділити правом працівника уповноваженого органу з питань пробації змінювати вид пробаційної програми, призначеної засудженому судом, у зв'язку зі зміною ризику вчинення повторного правопорушення цим засудженимта корекцією його соціальної поведінки;
- розроблено пропозиції щодо удосконалення національного
законодавства та практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації шляхом: запровадження електронного документообігу між судом та уповноваженим органом з питань пробації; надання суду і правоохоронним органам права користування електронною базою засуджених, які перебувають на обліку органу пробації;
удосконалено:
- визначення поняття «пробація» - система наглядових і соціально-
виховних заходів, що здійснюються уповноваженими органами з
питаньпробації стосовно обвинувачених, щодо яких готується досудова доповідь; осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; звільнених від відбування покарання з випробуванням; умовно-достроково звільнених та осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до їх звільнення з метою надання цим категоріям засуджених консультативної, правової, соціальної, психологічної та інших видів допомоги;
- окремі положення національного законодавства щодо практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації;
- теоретичні напрацювання щодо ролі пробації, які передбачають не тільки соціально-правовий контроль за засудженими, а й проведення соціальної роботи з ними, що зумовлює не формальний юридичний процес, а встановлення персональних відносин між працівником уповноваженого органу з питань пробації та суб’єктом пробації;
- положення щодо взаємодії уповноважених органів з питань пробації з волонтерами пробації та громадськістю під час виконання окремих завдань, пов’язаних із пробацією;
дістали подальшого розвитку:
- системний підхід до визначення кримінально-виконавчих засад застосування пробації в Україні, який дозволив розглянути її як соціально- правовий інститут, що має виправний вплив на засуджених, які перебувають на обліку в уповноважених органах з питаньпробації;
- пропозиції щодо приведення діяльності вітчизняних уповноважених органів з питань пробації у відповідність до Європейських правил пробації, зокрема: з питань підготовки досудових доповідей, реалізації пробаційних програм тощо;
- кримінально-виконавчі засади оцінювання ризиків вчинення повторного кримінального правопорушеннясуб’єктамн пробації, зокрема доведено необхідність урахування комплексної кримінально-виконавчої характеристики цих осіб під час складання пробаційних програм;
- наукові напрацювання щодо соціально-психологічних, матеріальних та фінансових потреб задля ефективного функціонування уповноваженого органу з питань пробації.
Практичне значення одержаних результатівполягає у тому, що отримані автором висновки та пропозиції можуть бути використані у:
- практичній діяльності - для удосконалення практики функціонування уповноваженого органу з питань пробації (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 12.09.2017 р );
-науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем застосування пробації, а також для напрацювань Науково- дослідного центру з питань діяльності органів та установ ДКВС України (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в Академії Державної пенітенціарної служби від 30.05.2017 р. №15/07а);
-освітньому процесі- під час викладання навчальної дисципліни «Кримінально-виконавче право У країни»,підготовки підручників, навчальних посібників (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного університету державної фіскальної служби України від 08.02.2017 р. № 2 та акт впровадження ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» від 04.06.2018 р ).
Особистий внесок здобувана. Наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні, одержано автором особисто. У співавторстві опубліковано дві наукові статті, в яких власні теоретичні напрацювання здобувана становлять 70%. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору, в дисертації не використовувалися
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри управління безпеки, правоохоронної та антикорупційної діяльності ПрАТ «Вищий навчальний заклад «Міжрегіональна Академія управління персоналом» та під час роботи науково- практичних конференцій, зокрема: «Сучасна наука в пенітенціарній практиці» (м. Київ, 2013 р.); «Модернізація системи професійної підготовки пенітенціарного персоналу: питання філософії права, педагогіки й психології, теорії і практики» (м. Чернігів, 2014 р.); «Актуальні проблеми кримінального права» (м. Київ, 2014 р.); «Проблеми протидії злочинності у XXI столітті: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 2015 р.); «Модернізація системи вищої освіти в контексті Закону України «Про вищу освіту» (м. Чернігів, 2015 р ); «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх» (м. Київ, 2016 р.); «Сучасна кримінально-правова політика України: законотворчість та судова практика (тенденції, проблеми і шляхи їх подолання)» (м. Дніпропетровськ, 2016 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу, криміналістики та оперативно-розшукової діяльності» (м. Хмельницький, 2017 р.); «Сучасний стан кримінального законодавства України: шляхи реформування» (м. Ірпінь, 2018 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення і практичні рекомендації дисертаційного дослідження відображені у 16 наукових публікаціях, з яких: сім статей, опублікованих у фахових періодичних виданнях із юридичних наук, зокрема - у науковому періодичному виданні іншої держави, дев’ять тез доповідей та повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Робота складається ізанотацій, списку публікацій, змісту, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, об’єднаниху вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок, із них основного тексту - 166 сторінок. Список використаних джерел складається із 191 найменування і займає 19 сторінок. Додатки розміщено на 16 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв'язання наукового завдання щодо кримінально-виконавчих засад застосування пробації в Україні. Відповідно до мети дослідження проаналізовано чинне кримінальне і кримінально-виконавче законодавство України, міжнародно-правові стандарти прав людини, досліджено зарубіжний досвід застосування пробації, запропоновано авторські погляди й підходи щодо вирішення найбільш складних теоретичних і прикладних питань у сфері пробації. За результатами дослідження зроблено такі висновки:
1. В Україні внаслідок наукових традицій, що склалися, майже всі дослідження у сфері кримінального та кримінально-виконавчого права здійснювалися під впливом «пенітенціарної ідеології». Виокремлено три групи науковців залежно від їхнього розуміння поняття пробації: 1)в інституті пробації присутні багатоколійність кримінально-правових заходів (О. В Беца, О. І. Богатнрьова, Н. Г. Калашник, Н. Д. Квасневська, О. О. Книжснко, Ю. В. Олійник, Н. А. Орловська, В. О. Меркулова, Н. М. Прокопенко, В. В Романенко, В. О. Туляков, М І. Хавронкж); 2) у пробації вбачається криза реабілітаційного ідеалу та позбавлення пробаційної діяльності соціальної складової (М. Б. Панасюк, Д. В. Ягунов); 3) досліджують пробацію у її єдиному значенні як форму соціально-правового контролю за засудженими (І. Г. Богатирьов, В. В. Василевич, О. Ф. Гіда, О. М. Джужа).
2. Сформульовано авторське визначення поняття «соціально-правовий контроль за засудженими, які перебувають на обліку уповноваженого органу з питань пробації», під яким пропонується розуміти сукупність форм і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки таких засуджених з метою запобігання вчиненню ними нових злочинів Удосконалено законодавче визначення пробації, під яким пропонується розуміти систему наглядових і соціально-виховних заходів, що здійснюються уповноваженими органами з питань пробації стосовно обвинувачених, щодо яких готується досудова доповідь; осіб, засуджених до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; звільнених від відбування покарання з випробуванням; умовно-достроково звільнених та осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до їх звільнення з метою надання цим категоріям засуджених консультативної, правової, соціальної, психологічної та інших видів допомоги. Визначено, що пробація як форма соціально-правового контролю за поведінкою правопорушників мас додаткову специфічну, відмінну від покарання мсту, а саме: підтвердження або спростування ефективності та доцільності заходів кримінально-правового виливу на засудженого.
3. Проаналізовано практику низки зарубіжних країн щодо застосування пробації, яка мас свої організаційно-правові та функціональні особливості, що багато в чому обумовлені специфікою кримінально-виконавчої політики кожної з держав, однак цілі і засоби їх досягнення схожі. Встановлено, що у всіх розвинутих країнах простежується загальна тенденція щодо вдосконалення системи пробації. Доведено, що інтелектуальний вакуум, що виник у сучасній вітчизняній науці щодо вивчення інституту пробації, частково компенсується дослідженнями з цієї проблеми в інших країнах світу, а саме: США, Англії, Казахстані, Угорщині, Чехії, Норвегії та Канаді тощо. Відзначено, що зарубіжний досвід має свою специфіку, тому його необхідно враховувати під час розробки вітчизняної кримінально-виконавчої політики, спираючись на вітчизняну усталену правову систему.
4. Розглянуто підстави і порядок застосування пробації в національному законодавстві, виокремлено ряд проблемних питань їх системного практичного впровадження. З’ясовано, що підстави та порядок застосування пробації врегульовано такими нормативно-правовими актами: КК України, КВК України, КПК України, Закон України «Про пробацію», накази Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку складання досудової доповіді», «Про затвердження Положення про організацію волонтерів пробації» та Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення та реалізації пробаційних програм». їх аналіз засвідчив необхідність подальшого нормативного вдосконалення організаційно-правових засад проба ції в Україні.
5. Надано характеристику видів пробації в Україні. Зокрема, на перших стадіях запровадження таких видів пробації в Україні Міністерством юстиції України визначено чотири ІІІЛОТНИХ регіони для створення модельних офісів пробації у Кропнвннцькому, Луцьку, Полтаві і Черкасах. На базі цих офісів пілотуються нові моделі менеджменту пробації та впроваджуються чотири проекти пробаційних програм: «Подолання агресивної поведінки», «Зміна ирокримінального мислення», «Попередження вживання психоактивних речовин», «Життєві навички», які вже реалізуються з 1 січня 2018 року. Також у практику впроваджено досудову н пенітенціарну пробації, що дає можливість, по-перше, через складання досудової доповіді обгрунтовувати можливість застосування (призначення) покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, по-друге, шляхом виправного впливу здійснювати роботу з особами під час їх підготовки до звільнення.
6. Визначено роль уповноважених суб’єктів у механізмі застосування пробації в Україні. Наголошено, на важливій ролі уповноваженого органу з питань пробації та громадськості в реалізації пробації. Обгрунтовано, що громадськість необхідно розглядати як діяльність недержавних організацій та окремих громад, спрямовану на здійснення допомоги засудженим, а також на контроль за ними під час застосування пробації. Завданням такого громадського контролю є забезпечення належної реалізації правообмежень, що випливають із покладених на засудженого судом обов’язків, наявності судимості, закріплення результатів виправлення, ресоціалізації та соціальної адаптації, дотримання цими особами встановленого в суспільстві правопорядку та недопущення вчинення ними нових злочинів.
7. Проведено аналіз національного законодавства та правозастосовної практики реалізації норм Закону України «Про пробацію». У роботі виокремлено проблеми, які виникають під час застосування пробації на теоретичному та прикладному рівнях, та запропоновано шляхи їх вирішення, використання яких сприятиме Міністерству юстиції України у створенні правових, кадрових, матеріально-технічних та фінансових можливостей для подальшого розвитку пробації та її складових у вітчизняній практиці. Серед таких шляхів дисертантом запропоновано: деталізація підзаконного правового регулювання у сфері застосування пробації; широке застосування на практиці методики оцінювання ризику вчинення нових кримінальних правопорушень; уніфікація порядку складання й змістовного наповнення індивідуального плану роботи із засудженими.
8. Розроблено законодавчі пропозиції щодо удосконалення діяльності уповноважених органів з питань пробації. Зокрема, виходячи із сучасних реалій, пов’язаних із запровадженням Закону України «Про пробацію», запропоновано внести зміни до низки чинних в Україні законодавчих та підзаконних актів, зокрема щодо:
-узгодження положень Закону України «Про пробацію», Наказу Міністерства юстиції України «Про Порядок складання досудової доповіді» із нормами Кримінального процесуального кодексу України щодо правового статусу обвинуваченого під час складання стосовно нього досудової доповіді, складових досудової доповіді, питань відводу представника персоналу органу пробації та його обов’язкової участі в судовому засіданні;
-узгодження постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок розроблення та реалізації пробаційннх програм» із нормами Закону України «Про пробацію» щодо волонтерів пробації;
-доповнення статей Кримінального кодексу України положеннями про пробацію та розширення переліку обов'язків, покладених судом на засуджених, звільнених від відбування покарання з випробуванням, що дозволить посилити соціально-правовий контроль за ними;
-приведення у відповідність до Закону України «Про пробацію» норм Кримінально-виконавчого кодексу України, що покликано конкретизувати сферу соціально-правового контролю органу пробації над засудженими;
-узгодження норм законів України «Про Державну кримінально- виконавчу службу» та «Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України» із Законом України «Про пробацію»;
- доповнення Закону України «Про Національну поліцію» положеннями щодо взаємодії між уповноваженим органом з питань пробації та поліцією, особливо з питань надання необхідної інформації про обвинуваченого з метою підготовки досудової доповіді, спільних виїздів задля перевірки за місцем проживання засуджених, направлення засуджених, які не з’являються за викликом, до уповноваженого органу з питань пробації, суду, сприяння в їх розшуку тощо;
- внесення змін до низки законів України: «Про волонтерську діяльність», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», «Про психіатричну допомогу», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про місцеве самоврядування в Україні», що стосуються волонтерської діяльності, порядку взаємодії між уповноваженими органами з питань пробації, органами місцевого самоврядування, органами і службами інших відомств, громадськими об’єднаннями та громадянами з питань правового, соціального захисту, визначення місця проживання, працевлаштування, направлення до спеціалізованих установ, надання інших видів допомоги суб’єктам пробації
тощо.