Олексів Галина Василівна Жанр перекладення у сучасному баянному мистецтві: історичний та аналітичний аспекти

Короткий опис

Олексів Галина Василівна, аспірантка Львівської національної
музичної академії імені М.В. Лисенка, тема дисертації: «Жанр
перекладення у сучасному баянному мистецтві: історичний та
аналітичний аспекти», (025 Музичне мистецтво). Спеціалізована вчена
рада ДФ 35.869.001 у Львівській національній музичній академії імені
М.В. Лисенка

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
ІМЕНІ М. В. ЛИСЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ОЛЕКСІВ Галина Василівна
УДК 78.481
Дисертація
ЖАНР ПЕРЕКЛАДЕННЯ В СУЧАСНОМУ БАЯННОМУ
МИСТЕЦТВІ: ІСТОРИЧНИЙ ТА АНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТИ
Спеціальність 025 Музичне мистецтво
Галузь знань 02 Культура і мистецтво
Подається на здобуття наукового ступеня
Доктора філософії
Науковий керівник: Письменна Оксана Богданівна,
кандидат мистецтвознавства, професор кафедри теорії музики
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
Г. В. Олексів
Львів - 2021

Зміст
ВСТУП 19
РОЗДІЛ 1. Історія розвитку жанру перекладення в музичному мистецтві
26
1.1. Музикознавча думка про становлення, розвиток, особливості,
параметри та критерії жанру перекладення
1.2. Основні віхи у розвитку жанру
1.3. Класифікація різновидів жанру
1.4. Передумови становлення та розвитку жанру перекладення в
баянному мистецтві
1.4.1. Генеза жанру баянного перекладення 30-ті - 40-і роки ХХ
століття
1.4.2. Становлення жанру та його різновидів у баянній творчості 50-х -
80-х ХХ століття 49
1.4.3. Основні параметри баянного перекладення 64
РОЗДІЛ 2. Особливості перекладення фортепіанних та органних творів для баяна 72
2.1. Принципи відтворення фортепіанної звуко-виражальної палітри у перекладеннях для баяна 72
2.2. Відтворення барокових тенденцій у перекладенні органного твору для баяна на прикладі «Прелюдії та фуги g-moll Й. С.
Баха» 85
РОЗДІЛ 3. Особливості перекладення оркестрових творів для баяна 100
3.1. Відображення політембровості оркестру українських народних
інструментів у перекладенні для баяна 100
3.2. Адаптація симфонічної оркестрової фактури в темброво- виражальних умовах баяна 119 
РОЗДІЛ 4. Перекладення баянних творів для акордеона: особливості
різновиду жанру 140
4.1. «Концерт» для баяна з оркестром c-moll Ярослава Олексіва: специфіка перекладення сольної партії для акордеона 140
4.2. Перекладення сучасного баянного твору для акордеона: «ACCORD Is ON - ACCORDION» Володимира Рунчака, як зразок
українського музичного постмодерну 149
ВИСНОВКИ 162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173
ДОДАТОК 203

Список літератури

ВИСНОВКИ
Аналіз баянного мистецтва демонструє стрімкий розвиток композиторської творчості, виконавства та педагогіки. Протягом короткого періоду - 20-ті роки ХХ століття - початок ХХІ, відзначаємо кілька етапів його еволюції. Баянне мистецтво широко трансформувалось у всіх ланках, як у композиторській творчості, виконавстві так і педагогіці. За досліджуваний період конструкція інструмента зазнала значних змін та удосконалень. Оригінальний репертуар для баяна поповнився творами різними за стильовими тенденціями, композиторськими техніками та жанрами. Однак, вагоме місце належить різновидам перекладень
У дослідженні окреслено основні віхи розвитку жанру перекладення. До перших спроб перекладення відносяться зразки ще середини XVI століття - транскрипції хорів А. Вілларта (1490 - 1562) для лютні, найпопулярнішого інструмента того періоду. Пізніше В. Галілей (1520-1592) створив лютневу транскрипцію мадригала Дж. Палестрини. Французькі клавесиністи Ж. Рамо і Ф. Куперен активно виконували транскрипції фрагментів з найпопулярніших опер своїх сучасників.
Великим транскриптором XVIII століття є Й. С. Бах, у творчості якого відзначається надзвичайний розвиток та поширення цього жанру. Автору належать близько 500 транскрипцій власних творів та музики інших композиторів (А. Вівальді, Б. Марчелло, Г. Телеман
Більшість великих віртуозів виконували власні твори, або власні переклади чи обробки. Репертуар пристосовувався до технічних можливостей та світоглядних позицій музиканта. В наш час виконавці повинні бути трансформаторами, оскільки осягнення широкої емоційної палітри та душевного напруження творчості великих композиторів є додатковим виконавським комплексом високого рівня.
Подальший розвиток жанру пов’язаний з іменами великих транскрипторів - Ф. Ліста, Ф. Бузоні, Н. Мільштейна, С. Рахманінова, Л. Годовського та ін. Зокрема, у творчості Ф. Ліста транскрипція піднялася на новий еволюційний щабель, яких охоплює не лише інструментальну, а й симфонічну та оперну музику. У транскрипторській роботі Ф. Ліста можна окреслити два основних напрямки: максимальне збереження оригінального тексту та вільний творчий підхід до першоджерела.
Щодо співвідношення оригінального та «переосмисленого» текстів у творчості композиторів ХХ століття, висвітлюються загальні відмінності від мистецьких засад попередників та основні трансформаційні прийоми сучасників. Беручи для перекладення твори минулих епох, при опрацюванні запозиченого тематичного «зерна» композитор чує його по-новому, осмислюючи через призму власного емоційно-образного бачення. Відбувається ідейно-інтонаційне «переродження» початкового музичного матеріалу та залучення його в контекст власного музичного мовлення.
Опираючись на порівняння та співставлення тенденцій відзначимо, що домінуючі естетичні потреби та смаки соціуму різних хронологічних періодів диктували свій перелік творчих орієнтирів. Таким чином, у підсумку, можна окреслити динамічну еволюцію жанру, зокрема його формотворчої, мовно- виражальної системи та культурно-мистецького значення.
У роботі було здійснено детальний аналіз теоретичних та інтерпретаційних концепцій, що стосуються жанру перекладень та його різновидів - аранжувань, транскрипцій, обробок, парафраз тощо. Музичні перекладення розглядалися також в контексті різних видів мистецтв - живопису, літератури, екранізації сюжетів.
Етимологія жанру неодноразово розглядалася в музикознавстві, проте однозначної дефініції та ієрархії його різновидів немає. Були проаналізовані праці багатьох науковців, зокрема: М. Арановського, В. Григорьева, Г. Когана, Ф. Бузоні, Л. Годовського, Л. Ройзмана, Ф. Ліпса, Н. Рижкової. Дослідники вважають, що перекладення та інші різновиди жанру, окреслені вище, відкривають нові бачення мистецьких здобутків та окремих творів, розширюють світоглядний потенціал для виконавців.
У роботі диференційовано різновиди перекладень та систематизовано низку особливостей і домінантних критеріїв жанру перекладення. Детальне дослідження думок, поглядів, тверджень знаних музикознавців, практикуючих виконавців-баяністів дали нам можливість сформулювати своє бачення особливостей кожного різновиду та здійснити власну їх класифікацію. Беручи за основу групи, виділені Н. Рижковою, де основним критерієм є міра віддаленості від оригіналу, вважаємо за доцільне об’єднати першу та другу групи (за Рижковою), оскільки вбачаємо в них більше спільних ознак (перекладення чи транскрипції), ніж відмінних.
Отже, усі різновиди пропонованого жанру поділяємо на дві групи за мірою спільних та відмінних рис по відношенню до оригіналу. Звідси, до першої групи відносимо наближені різновиди - перекладення, аранжування, транскрипції, і вважаємо, що найбільш відповідним до аналізованого жанру є термін перекладення. Другу групу складають похідні жанри, в більшій мірі віддалені від оригіналу: обробки, «вільні транскрипції», варіації, фантазії, тощо.
Розглянуто передумови виникнення, становлення та розвитку жанру баянного перекладення та основні етапи конструктивних удосконалень. У баянному мистецтві жанр перекладень пройшов свій власний специфічний шлях, який тісно пов’язаний з розвитком конструктивних особливостей інструмента. До середини ХХ століття баянне виконавство розвивалось здебільшого в річищі фольклорно-побутової традиції, яка залишила відбиток на ранній баянній творчості з типовими для народних музикувань виконавськими прийомами та фактурними викладами. Формування паростків баянного мистецтва характерне побутуванням обробок народного мелосу, принципи яких передавалися спочатку за допомогою награвання, згодом занотовувались. Поступово набувають широкої популярності перекладення, як інструментальні так і у супроводі для голосу. Це особливо помітно у творах виконавців, які, водночас, були й авторами численних народних пісенно-танцювальних обробок. Засновниками фольклорної лінії музики для баяна вважаємо - М. Різоля, С. Чапкія, Л. Горенка, Є. Юцевича. Численні обробоки фольклорних зразків, фантазії, варіації на народні теми стали основою для розвитку різножанрових моделей баянної творчості.
Сам жанр баянних перекладень професійного спрямування бере свій початок від 30-х - 40-х років ХХ століття. Для ранніх зразків було типовим максимальне дотримання тексту оригіналу.
Академізація баянного мистецтва зароджується в 40-х роках, з’являються перші баянні хрестоматії та «Школа гри на готово-вибірному баяні» С.Чапкія. Оригінальній творчості належить особливе місце, адже вона ідентифікує інструмент. Однак неможливо уявити виконавця, до репертуару якого не входили б твори Й. С. Баха, Д. Шостаковича, С. Франка, Ф. Ліста, Ж . Рамо тощо, перекладення яких завжди виконуються різними інструменталістами. В баянному репертуарі перекладення займають вагому позицію, що зумовлена відсутністю нагромадженої століттями оригінальної літератури - власної класики.
Від середини ХХ століття розпочинається новий етап розвитку баянного мистецтва. Розширення репертуару зумовлене зокрема зверненням професійних композиторів до творчості для баяна. Завдяки удосконаленню конструкції інструмента відбулось збагачення палітри інструментально- фонічних засобів баяна, а саме колористичного насичення та прийомів звуконаслідування. Окремо слід відзначити нову ефектно-віртуозну складову викладу музичного матеріалу.
Протягом останньої чверті ХХ та початку ХХІ століття спостерігаємо прогрес конструктивних можливостей інструмента та стрімкий розвиток баянного мистецтва. Осягнення естетичних постулатів творчості сьогодення, що підпорядковано засадам постмодернізму та оперує новими композиторськими техніками, зумовлює розширення прийомів гри, урізноманітнення виконавської палітри перекладень для баяна. Сучасні інструменти всесвітньо відомих брендів, зокрема BUGARI, PIGINI, BORSINI, оздоблені регістровою системою як правої так і лівої клавіатури. Такі удосконалення демонструють оновлені тембральні можливості баяна. Таким чином, перекладення фортепіанної, органної та оркестрової літератури виконуються з максимальним наближенням до фонічної та фактурної палітри оригіналу.
Особлива конструктивна новація притаманна інструментам фірми PIGINI - це «залипаючий бас». Дана функція удосконалює систему принципів перекладень, зокрема органного репертуару для баяна, оскільки спрощується фізіологічний процес компонування багатоголосної фактури та нижнього органного регістру. Конструктивні удосконалення інструменту сприяють виникненню низки оновлених перекладень. На відміну від баянних перекладень початку ХХ століття, що проектували здебільшого застосування принципів народного музикування, сучасні зразки жанру здатні охопити темброво-виражальний арсенал оркестрових, фортепіанних, органних творів.
Отже, на сьогоднішній день створюється історія баяна, збагачуються виконавські ресурси інструмента та конкретизується стилістична своєрідність як оригінального репертуару, так і жанрових різновидів перекладення. В порівнянні з класичними інструментами, що пройшли аналогічний період у XVII - XIX столітті, баянне мистецтво досить молоде та знаходиться в процесі інтенсивного всебічного розвитку.
У дисертації досліджено провідні параметри баянного перекладення. Аналізуючи мистецтво перекладення в загальному контексті різновидів жанру, потрібно відзначити перевагу творчого підходу з певними трансформаціями матеріалу над педантичним наслідуванням оригіналу. При підборі твору для перекладення потрібно враховувати насамперед збереження естетичної сутності художнього образу, а не орієнтуватись на зручність та доступність адаптації твору для баяна.
Вважаємо, що при роботі з будь-яким музичним твором необхідно залишати незмінними, або у варіантному проведенні домінуючі виражальні засоби (мелодія, гармонія, ритм), які не повинні змінюватися для збереження образного змісту. Оскільки мелодія є основним засобом вираження ідейно- емоційного образу, її звуковисотність та метро-ритмічна організація найбільш сталі при перекладеннях. Гармонія та ритм є також вагомими факторами у створенні образу та в архітектоніці першоджерела. Стосовно фактури, динаміки, тембру, штрихів допускаються певні варіювання.
Перша група виражальних засобів в загальному контексті музичного твору та за врахуванням історичного фактору є більш сталою, оскільки гармонія, метро-ритм та ладове мислення утверджуються в музичній практиці протягом століть.
Зміна фактури, тембру, артикуляції агогіки та інших «рухомих» засобів , не має вирішального значення при передачі образно-емоційного задуму твору. Вважаємо, що в залежності від таланту перекладача та вдало підібраної виражальної палітри, переклад (як і саме виконання) може відтворювати авторський задум, або, при відсутності цього факту - недостовірно передавати зміст твору.
Беручи до уваги конструктивні та виражальні можливості музичних інструментів (регістрові, темброві, технічні; динамічні, фактурні, агогічні, штрихові, теситурні, тощо), автор вибирає тип перекладення.
Всі музичні інструменти за своїми виражальними можливостями мають відмінності, від дуже незначних до віддалених. В процесі перекладення необхідно шукати зв’язок між ними за різними параметрами: за способом звукоутворення, за загальними музично-естетичними закономірностями, за темброво-виражальною палітрою тощо.
Отже, ознайомившись з історією перекладення та проаналізувавши різноманітні музикознавчі твердження, можемо стверджувати про його значення та сутність як особливого виду мистецтва. На прикладі творчості великих митців різних епох спостерігаємо вагомість, багатогранність та популярність цього жанру в різних інструментальних напрямках.
Художньо-естетична цінність перекладення є вирішальним фактором у питанні щодо доцільності та актуальності жанру. Або різновид жанру відкриває нові сторони твору та збагачує репертуар виконавців, або навпаки шкодить. Можливо, що перекладення для іншого інструмента, розгорнувши образну багатогранність твору, звучатиме повніше та цікавіше оригіналу. Відтворюючи свої задуми в звучання певного інструмента, композитор не думає про те, як звучатиме цей твір на іншому тембральному полотні. Деякі неминучі втрати в процесі перекладення (фактурні елементи, специфічні виконавські прийоми) можуть компенсуватися новими звуко-виражальними засобами.