Омельченко Роман Володимирович. Науково-технологічні фактори ефективної діяльності транснаціональна корпорацій

Короткий опис

Омельченко Роман Володимирович. Науково-технологічні фактори ефективної діяльності транснаціональна корпорацій: дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2005

Омельченко Р.В. Науково-технологічні фактори ефективної діяльності транснаціональних корпорацій. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет, Київ, 2005.
Дисертацію присвячено дослідженню теоретичних і практичних питань ефективного використання науково-технологічних факторів у діяльності транснаціональних корпорацій.
Досліджено суть та сучасну систему науково-технологічних факторів в діяльності міжнародних корпорацій. Запропоновано нову парадигму факторної детермінації розвитку корпорацій, яка базується на пріоритетності інтелектуального потенціалу та науково-технологічних факторів. Визначено особливості використання корпоративного інноваційного потенціалу у діяльності транснаціональних корпорацій виробничої та невиробничої сфер. Ідентифіковано шляхи розвитку техноглобалізації (інтернальний, екстернальний).
Розроблено концептуальні засади формування моделей менеджменту інноваційного типу українських учасників міжнародного бізнесу. Обґрунтовано методичні підходи до підвищення ефективності науково-технологічної інтернаціоналізації експортно-орієнтованих корпорацій України. Показано взаємозв’язок корпоративної культури з нарощуванням інтелектуального потенціалу компаній.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо ефективного використання потенціалу науково-технологічних факторів в діяльності транснаціональних корпорацій і розробки шляхів нарощування конкурентоспроможності українських підприємств з масштабною міжнародною діяльністю за рахунок впровадження менеджменту інноваційного типу.
Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволили автору дійти наступних висновків теоретичного та практичного спрямування:
1. Склад факторів розвитку транснаціональних корпорацій та системні зв’язки між ними упродовж двох десятиліть якісно змінились. На початкових етапах міжнародний бізнес ґрунтувався на природних ресурсах, праці, капіталу та міжнародному підприємництві. На наступному етапі у минулому столітті до цих факторів додались наукові розробки та міжнародні інформаційні ресурси. В умовах глобалізації, набувають пріоритетності науково-технологічні фактори та інтелектуальний потенціал транснаціональних корпорацій внаслідок їх зростаючої міжнародної мобільності, які прискорюють інноваційний процес підприємства, дозволяючи отримувати синергічні ефекти у висококонкурентному середовищі. Зазначена нова прискорююча (акселеративна) роль науково-технологічних факторів у сукупності з динамічною орієнтацією провідних корпорацій на задоволення потреб споживачів дозволяють створити нові бізнес-моделі розвитку компаній, що забезпечують їх тривале перебування в зоні високої прибутковості.
2. Протягом двох останніх десятиліть виникли суттєві відмінності у пріоритетах науково-технологічного розвитку ТНК різних країн. Для американських ТНК такими галузевими пріоритетами стали інформаційні технології, аерокосмічна галузь, автомобілебудування; європейських електротехнічна промисловість, автомобілебудування, інформаційні технології; японських електроніка, електротехніка, автомобілебудування. Зазначені відмінності віддзеркалюють прагнення відповідних держав ефективно використовувати у глобальній конкуренції національні стратегічні переваги і надавати своїм ТНК державну підтримку у відповідних галузях.
3. Залежність прибутку транснаціональних корпорацій від інвестцій у науково-дослідну та дослідницько-конструкторську діяльність є суперечливою. В результаті аналізу діяльності провідних корпорацій США, Європи та Японії, різних галузей встановлено, що на стабільних ринках вони менш відчутні до впливу неекономічних факторів) існує пряма залежність, яка піддається чіткому прогнозуванню, а на нестабільних ринках (опосередкованих різкими кон’юнктурними коливаннями цін під впливом політичних факторів) ця залежність є неочевидною і практично не прогнозованою.
4. Корпорації, що діють на стабільних і нестабільних глобальних ринках, використовують різні системи фінансового планування інноваційної діяльності. Автомобільні та інші міжнародні компанії, що діють на стабільних ринках, використовують методику обґрунтування інноваційних бюджетів як у грошових показниках, які залежать від обраних напрямів науково-дослідної діяльності, так і у вигляді частки загального бюджету корпорації. Такий двомірний підхід дозволяє складати інноваційні бюджети більш збалансованими, оскільки існує можливість горизонтального аналізу (динаміка по роках) та співставлення з іншими компаніями-конкурентами. В умовах нестабільних ринків обґрунтування відсоткових варіантів бюджетів НДДКР є менш надійним, що ускладнює процес бюджетування і потребує застосування моделей сценарного планування. Виходячи з цього, нафтопереробні та інші міжнародні компанії, що діють на нестабільних ринках, вимушені віддавати перевагу обґрунтуванню абсолютних показників інноваційних бюджетів.
5. Інтенсифікація інтернаціоналізації науково-технологічного розвитку корпорацій охоплює всі галузі і сфери міжнародної економічної діяльності, а тому перетворюється у пріоритетну та найбільш вагому складову глобалізації техноглобалізацію. Новітня інформаційно-комунікаційна основа сприяє інтеграції сучасних знань, науки і виробництва двома взаємопов’язаними шляхами: інтернальним, для якого притаманний більш високий ступінь взаємодії науково-технологічних та інших підрозділів компанії в міжнародному інноваційному процесі та екстернальним, який включає інноваційні зв’язки підрозділів транснаціональних корпорацій з місцевими підприємствами та організаціями, що в кінцевому підсумку призводить до становлення феномену техноглобалізму.
6. Нарощування конкурентних позицій наукомістких підприємств України на зарубіжних ринках за умов випереджаючого розвитку інноваційних пропозицій транснаціональних корпорацій у порівнянні з реальним попитом на ці пропозиції, неможливе без становлення менеджменту інноваційного типу, який має формуватись з урахуванням дуалістичного (усталеного і венчурного) характеру сучасного науково-технологічного розвитку, що потребує певної селекції можливих нововведень при їх орієнтації на стратегічний успіх. Усталена форма інноваційного управління ґрунтується на використанні підтримуючих технологій, які зберігають чи посилюють задоволення потреб наявних споживачів продуктами (послугами) транснаціональних корпорацій. Поява підривних технологій, продукти яких ще не користуються визнанням наявних споживачів компанії, але є перспективними зі стратегічної точки зору та потребують виокремлення із загального управління інноваційним розвитком, зумовлює венчурну форму управлінської діяльності.
7. Прийняття рішень українськими експортно-орієнтованими компаніями, при виході на міжнародні ринки нових товарів (послуг), має ґрунтуватись на логічно послідовному переходу з нижчих до вищих етапів науково-технологічної інтернаціоналізації: від створення конкурентоспроможного продукту, через його підтримку у міжнародному конкурентному середовищі, до надання високоякісних послуг у обраній галузі діяльності.
8. Перспективи науково-технологічного розвитку корпорацій у вирішальній мірі визначаються інтелектуальним потенціалом їх персоналу. Цей потенціал доцільно визначати методом оцінки абсолютної та відносної якості відповідей на критичні креативні питання. На підставі отриманих результатів слід організовувати спеціальні тренінги для розвитку можливостей творчого мислення працівників та ефективного застосування технологій креативного менеджменту.
9. Інтелектуальний потенціал корпорацій органічно пов’язаний із їх корпоративною культурою. В процесі дослідження автором доведено, що найвищий інтелектуальний потенціал притаманний компаніям з цільовою (проектною) культурою. Для формування цієї культури важливо використовувати дві групи чинників: з одного боку, дієве залучення персоналу до інноваційного процесу (авторський нагляд за втіленням їх розробок, навчання учасників технічного розвитку, впровадження принципів самонавчальної організації), а з другого створення гнучкої системи стимулювання працівників підприємств за результатами впровадження інновацій (індивідуальне та групове, матеріальне і нематеріальне заохочення, службове просування, включення до складу творчих команд, тощо).