ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСКАРЖЕННЯ ГРОМАДЯНАМИ НЕЗАКОННИХ ДІЙ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СУДАХ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП 3
Розділ 1. Адміністративно-правовий спір між громадянином і органом виконавчої влади і адміністративно-правове регулювання його розв’язання.
1.1. Розвиток адміністративно-правового регулювання оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади в Україні.
11
1.2. Правова природа адміністративно-правового спору. 27
1.3. Структура адміністративно-правового спору між громадянином і органом виконавчої влади.
45
Висновки до першого розділу. 70
Розділ 2. Адміністративний позов як засіб реалізації громадянином права на судовий захист.
2.1. Поняття адміністративного позову. 72
2.2. Елементи адміністративного позову. 82
Висновки до другого розділу. 91
Розділ 3. Реформування інституту оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади у судах.
3.1. Судова влада і формування адміністративної юстиції в Україні. 93
3.2. Адміністративне судочинство по розгляду позовів громадян на незаконні дії органів виконавчої влади. 110
3.3. Використання зарубіжного досвіду організації адміністративної юстиції. 132
Висновки до третього розділу. 146
ВИСНОВКИ 148
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158

ВСТУП

Актуальність теми. Згідно з нормами Конституції України забезпечення реалізації та захисту прав людини є головним обов’язком демократичної, соціальної, правової держави. У цьому, серед інших гілок влади, виконавча влада посідає особливе місце, адже, як зазначено в проекті Концепції реформи адміністративного права України, саме вона є найбільш наближеною до забезпечення потреб людини і є тією владою, з якою особа має ті або інші контакти практично повсякденно – через відносини з органами виконавчої влади, їхніми посадовими і службовими особами громадянам надається можливість практично скористатись більшістю з наданих їм Конституцією і законами України прав, виконувати покладені на них обов’язки. Завдяки цьому саме незаконні рішення, дії, бездіяльність органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб завдають найбільшої шкоди інтересам громадян, хоча у межах встановлених процедур правовий захист держави гарантується і у випадку порушення прав та законних інтересів громадян іншими суб’єктами, що здійснюють державно-владні управлінські функції (органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими чи службовими особами, іншими суб’єктами, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень).
Громадянин може скористатися декількома шляхами захисту, якщо вважає, що його права порушено незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб. Вони є частинами єдиного механізму захисту прав особи що, доповнюючи одна одну, покликані у більш повному обсязі гарантувати захист прав громадян. Їх дієвість є однією з визначальних характеристик правової держави.
Судове оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб, через поширення Конституцією України юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають в Україні, а також і через суттєві юридичні гарантії здійснення правосуддя, посідає провідне місце серед способів захисту прав громадян у сфері виконавчої влади.
Новий етап розвитку інституту судового оскарження громадянами неправомірних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб в Україні пов’язаний із створенням такої форми захисту прав громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, що передбачає формування системи адміністративних судів і запровадження відповідних процедур їх діяльності.
Зважуючи на те, що оскарження громадянами незаконних рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб в Україні ще з радянських часів регламентовано цивільно-процесуальними нормами – запровадження адміністративної юстиції потребує прийняття низки правових актів (перш за все, Адміністративного процесуального кодексу), що становитимуть нормативно-правову основу цього інституту. При цьому треба наголосити на важливості якісного, науково-обґрунтованого процесуального забезпечення функціонування адміністративних судів, оскільки, у протилежному випадку, може бути скомпрометована сама ідея адміністративної юстиції в Україні.
Незважаючи на правові умови та прихильне ставлення більшості адміністративістів до запровадження адміністративної юстиції, розробка проблем оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб у судах, з урахуванням запровадження судової спеціалізації та адміністративного судочинства у цих справах, є для вітчизняної адміністративно-правової науки значною мірою новим напрямом наукового пошуку. Цілий ряд питань, які пов’язані із запровадженням адміністративної юстиції, потребують ґрунтовних наукових досліджень, що покликані створити необхідну наукову базу для прийняття відповідних правових актів. Саме тому для адміністративно-правової науки є актуальним і необхідним проведення дослідження усього комплексу проблем, пов’язаних з адміністративною юстицією: починаючи з аналізу відносин між громадянином і суб’єктом, який здійснює державно-владні управлінські функції, якщо громадянин вважає, що при реалізації таких функцій порушено його права і законні інтереси, до комплексного аналізу процесуальної форми здійснення адміністративної юстиції та напрацювання науково-обґрунтованих рекомендацій щодо її впровадження. Тим більше, що для цього роду досліджень зусиллями таких вчених, як В. Б. Авер’янов, М. О. Баймуратов, Д. М. Бахрах, І. П. Голосніченко, В. М. Горшеньов, Є. В. Додін, І. М. Зайцев, О. Б. Зеленцов, С. В. Ківалов, І. Б. Коліушко, М. В. Косюта, В. М. Кудрявцев, Л. О. Николаєва, М. П. Орзіх, Г. Л. Осокіна, І. В. Панова, В. Г. Перепелюк, П. М. Рабінович, В. І. Ремньов, Н. Г. Саліщева, В. Д. Сорокін, Ю. М. Старилов, В. С. Стефанюк, М. С. Студенікіна, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, О. Ф. Фрицький, Н. Ю. Хаманєва, Д. М. Чечот, В. М. Шаповал, В. І. Шишкін, М. К. Якимчук, Х. П. Ярмакі та інших, що досліджували проблематику адміністративного процесу і оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб, створена необхідна наукова база.
Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження обумовлена низкою причин: по-перше, необхідністю дослідження юридичної природи адміністративно-правового спору за участю органу виконавчої влади, за розв’язанням якого громадянин звертається до суду, що дозволить створити ефективну процесуальну форму розв’язання таких спорів, яка гарантуватиме реальний захист прав громадян; по-друге, відсутністю у вітчизняній науці достатньою мірою розроблених у теоретичному плані загальних положень стосовно судових адміністративних проваджень щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб; по-третє, дефіцитом ефективних у практичному відношенні наукових рекомендацій щодо процесуальної форми розв’язання адміністративно-правових спорів між громадянином і органом виконавчої влади.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з основними напрямками наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 рр. і є складовою частиною програми наукових досліджень, яку здійснює Одеська національна юридична академія на тему “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний № 0101U001195). Обраний напрямок дослідження знаходиться у безпосередньому зв’язку з темою науково-дослідної роботи кафедри адміністративного і фінансового права Одеської національної юридичної академії “Правове забезпечення механізму реалізації адміністративної реформи в Україні”.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є науковий аналіз організаційно-правового забезпечення оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб за умов створення в Україні адміністративних судів і запровадження адміністративно-процесуальної форми захисту прав громадян у їх відносинах з органами виконавчої влади, з урахуванням функціонування судової влади у правовій демократичній державі, а також особливостей адміністративно-правових спорів між громадянином та органом виконавчої влади, які проявляються в судових адміністративних провадженнях щодо їх розв’язання, із висновками і пропозиціями щодо розвитку нормативно-правової бази, яка врегульовуватиме процесуальний порядок розв’язання цих спорів.
Мета наукового дослідження зумовила такі задачі наукового пошуку:
здійснення аналізу розвитку адміністративно-правового регулювання оскарження громадянином незаконних дій органів виконавчої влади;
визначення поняття та структури адміністративно-правового спору між громадянином і органом виконавчої влади;
визначення поняття адміністративної юстиції та її основних рис, співвідношення адміністративної юстиції із правосуддям, адміністративним судочинством, адміністративною юрисдикцією;
обґрунтування позовної природи проваджень щодо судового розв’язання адміністративно-правових спорів;
визначення поняття та елементів адміністративного позову як засобу реалізації громадянином права на судовий захист;
здійснення аналізу моделі судового адміністративного провадження щодо розв’язання адміністративно-правових спорів між громадянином та органом виконавчої влади з урахуванням проекту Адміністративного процесуального кодексу та вироблення рекомендацій щодо її вдосконалення;
здійснення аналізу зарубіжного досвіду процесуального забезпечення адміністративної юстиції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при зверненні громадянина за захистом своїх прав та законних інтересів до органів держави, якщо громадянин вважає, що рішеннями, діями, бездіяльністю суб’єкта, якій здійснює державно-владні управлінські функції, порушено його права та законні інтереси.
Предметом дослідження є матеріальні та процесуальні адміністративні правовідносини, що виникають під час оскарження громадянами рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у суд, а також сукупність законодавчих актів та законопроектів України та зарубіжних країн, норми яких врегульовують зазначені правовідносини.
Методи дослідження. У дисертації використовувалася сукупність різних методів дослідження. Основний метод, який застосовано при здійсненні дисертаційного дослідження, – загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив проаналізувати чинне законодавство та проекти законодавчих актів щодо оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у судах. Широко використовувався також метод порівняльного правового дослідження при аналізові досвіду організації адміністративної юстиції у зарубіжних країнах. Під час проведення дослідження було застосовано конкретно-історичний метод, за допомогою якого було досліджено розвиток законодавства та практики оскарження громадянами рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб. У процесі дослідження широко використовувалися методи системного та структурно-функціонального аналізу при розгляді моделі адміністративного судочинства по розгляду позовів громадян на незаконні дії органів виконавчої влади та виявленню його окремих ознак.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше підготовлено комплексне дисертаційне дослідження, в якому, на основі сучасних досягнень адміністративно-правової науки, розглядаються питання щодо сутності адміністративно-правового спору як предмету судового розгляду при оскарженні громадянином до суду незаконних рішень, дій, бездіяльності органу виконавчої влади, його посадової і службової особи та процесуального аспекту розв’язання адміністративно-правових спорів з урахуванням формування адміністративної юстиції та запровадження відповідного позовного адміністративного судочинства.
Проведення дисертаційного дослідження дало змогу одержати такі результати, які мають наукову новизну:
вперше визначено поняття адміністративно-правового спору, здійснено аналіз структури адміністративно-правового спору між громадянином і органом виконавчої влади;
запропоновано авторське визначення адміністративної юстиції, у новому аспекті визначено співвідношення адміністративної юстиції із правосуддям, адміністративним судочинством, адміністративною юрисдикцією;
з нових позицій визначено правову природу і риси судового оскарження громадянином незаконних дій органів виконавчої влади;
запропоновано авторське визначення адміністративного позову та охарактеризовано його елементи;
дістала подальшого розвитку характеристика моделі судового оскарження громадянином незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб, що запропонована у проекті Адміністративного процесуального кодексу;
запропоновано рекомендації до проекту Адміністративного процесуального кодексу щодо регламентації судового оскарження громадянином незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить обґрунтовані висновки і пропозиції щодо запровадження адміністративно-процесуальної форми оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади до адміністративного суду, яка обумовлена особливостями адміністративно-правового спору між громадянином і органом виконавчої влади. Висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані при удосконаленні проекту Адміністративного процесуального кодексу, а також при розробці і удосконаленні інших проектів законодавчих актів, зокрема Адміністративно-процедурного кодексу.
Положення дисертаційного дослідження застосовуються в Одеській національній юридичній академії при викладанні навчальних дисциплін “Адміністративне право”, “Адміністративно-процесуальне право” і можуть бути використані для вдосконалення програм та планів навчання, при підготовці підручників, навчальних і методичних посібників. Теоретичне значення дисертації полягає у розробці проблематики адміністративно-правового спору, судового адміністративно-процесуального провадження щодо його розв’язання.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри адміністративного і фінансового права Одеської національної юридичної академії.
Положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, доповідалися здобувачем на 3-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської державної юридичної академії (Одеса, 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (Одеса, 2000 р.), 4-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2001 р.), 5-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2002 р.), 6-й звітній конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003 р.), ІІІ Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (Одеса, 23-25 травня 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Право і лінгвістика” (Сімферополь, 18-21 вересня 2003 р.).
Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі в Одеській національній юридичній академії при проведенні практичних занять з навчальних дисциплін “Адміністративне право” та “Адміністративно-процесуальне право”.

Публікації. Основні положення і результати дисертації знайшли відображення у шістьох наукових статтях, що містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Розбудова правової держави, у якій людина є найвищою соціальною цінністю, визначає необхідність створення системи гарантій реалізації та захисту прав та законних інтересів громадянина, більшість з яких реалізується у відносинах з органами виконавчої влади. Тому необхідна подальша конкретизації, детальна розробка юридичних процедур захисту прав, зокрема інституту оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у суді, з урахуванням закріпленого Конституцією принципу спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції.
Існуючий сьогодні цивільно-процесуальний порядок оскарження визнається недостатньо ефективним, і не враховує особливостей адміністративно-правового спору між громадянином і органом виконавчої влади, що виступають як сторони з протилежними інтересами. Сьогодні, коли створення адміністративної юстиції в Україні перейшло у практичну площину, багато питань організаційно-правового забезпечення оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових та службових осіб у суді, з урахуванням запровадження судових адміністративних процедур оскарження, є не вирішеними або потребують переосмислення.
У ході підготовки впровадження адміністративної юстиції в Україні напрацьовано велику кількість наукових досліджень, з урахуванням положень Конституції України та Закону України “Про судоустрій України” підготовлено і прийнято Верховною Радою України у першому читанні проект Адміністративного процесуального кодексу. Але недостатньо розробленими в науковій літературі залишаються питання, що мають вкрай важливе значення для ефективного функціонування адміністративної юстиції - майже не розглядається у наукових дослідженнях проблема адміністративно-правового спору, не достатньо обґрунтованим залишається питання про юридичну природу процесуальної форми оскарження, її особливості, які покликані гарантувати рівність громадянина і органу виконавчої влади як сторін спору через їх явну фактичну нерівність, адже у правовій державі принцип рівності сторін перед судом є непохитним.
По результатах дисертаційного дослідження організаційно-правових засад оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади у судах зроблено наступні висновки.
1. Інститут оскарження громадянами неправомірних дій органів виконавчої влади в Україні пройшов складний та довгій період розвитку. У новітній історичний період майже усі адміністративно-правові спори розв’язувалися у адміністративному порядку, а діяльності судових органів у цій важливій сфері відводилася лише другорядна роль. Аналіз правового регулювання оскарження громадянами незаконних дій органів державного управління доводить, що сформовані на сьогодні в Україні дві форми оскарження – адміністративна (позасудова) та судова знаходяться в тісному взаємозв'язку, адже вони покликані у найбільш повному обсязі захищати права громадян. Громадянин вправі за своєю ініціативою обирати як першу інстанцію розгляду його претензії до органу виконавчої влади або вищестоящий орган, або суд. При цьому роль судового оскарження сьогодні є визначальною, адже остаточним правовим засобом для розв’язання адміністративно-правового спору є рішення суду. З урахуванням посилення гарантій захисту прав громадян від незаконних дій органів виконавчої влади і закріплення Конституцією принципу спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції, необхідна подальша конкретизація, детальна розробка відповідних юридичних процедур оскарження як у адміністративному, так і у судовому порядку.
2. Перевірка законності рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових і службових осіб здійснюється судом шляхом розгляду і розв’язання спорів про право між громадянином і органом виконавчої влади, що виступають як сторони з протилежними юридичними інтересами, тобто предметом розгляду у цьому випадку виступає адміністративно-правовий спір. З’ясування правової природи та структури адміністративно-правового спору (спору про право адміністративне) дозволить створити ефективний процесуальний механізм оскарження, який гарантуватиме реальний захист прав громадян у відносинах з органами виконавчої влади, їх посадовими і службовими особами.
Адміністративно-правовий спір є різновидом юридичного конфлікту, який є соціальним конфліктом, що породжується юридичними ситуаціями і розв'язується юридичними засобами і виражається у певній сукупності юридичних фактів, зазначених у гіпотезі правової норми, що придає їм юридичне значення. І визначається як протиборство сторін, з яких принаймні однією є суб’єкт, що здійснює державно-владні управлінські функції, щодо реалізації суб’єктивних прав, законних інтересів, виконання повноважень сторін, що протікає у правовій формі. Його елементами є: сторони, предмет та протиборство сторін, яке може розглядатися як суб’єктивна оцінка сторонами спору та об’єктивний зовнішнє виявлення конфлікту. Оскаржуючи незаконні дії органу виконавчої влади громадянин ініціює адміністративно-правовий спір. Орган виконавчої влади є носієм державно-владних повноважень, що й обумовлює специфіку адміністративно-правового спору. Громадянин і орган виконавчої влади наділені рівним обсягом прав для участі у розгляді спору і юридично рівні. Предметом спору виступає колізія (протиріччя) з приводу порушення суб’єктивних прав або законних інтересів громадянина. Такі права громадянина є суб’єктивними публічними правами – включають у свою структуру правочинність, яка надана публічним правом окремому громадянину вимагати від носія публічного управління відповідної дії з метою реалізації своїх інтересів. Поряд із суб’єктивними правами правовими засобами закріплення інтересів громадянина виступають законні інтереси, які дозволяють задовольняти і захищати в юридично-легітимному порядку велику кількість інтересів, що прямо не закріплені суб’єктивними правами. Протиборство сторін починається з моменту, коли громадянин, вважаючи що його права чи законні інтереси порушено органом виконавчої влади, його посадовою чи службовою особами, починає протидіяти органу виконавчої влади для захисту своїх прав та законних інтересів. Воно може відбуватися і до оскарження громадянином незаконних дій органу виконавчої влади, але більшість таких адміністративно-правових спорів розв’язується через інститут оскарження, за допомогою органу, що вповноважений на захист прав (вищестоящий орган виконавчої влади або суд). При цьому розв’язання спору у адміністративно-процесуальній формі завжди спрямоване на завершення конфлікту в рамках закону.
3. У юридичній літературі для позначення юридичних конфліктів у формі спору про право у сфері виконавчої влади використовуються різні терміни. У порівнянні з термінами “управлінський спір”, “публічно-правовий спір” термін “адміністративно-правовий спір” (“спір про право адміністративне”), який традиційно застосовується у вітчизняній юридичній літературі, логічно вірніше пов’язаний з такими поняттями, що можуть бути застосовані в Адміністративному процесуальному кодексі, як “адміністративний суд”, “адміністративне судочинство”, “адміністративний позов” тощо. У зв’язку з цим, до майбутнього Адміністративного процесуального кодексу, пропонується увести термін “адміністративно-правовий спір”, що також дозволить чітко відокремити адміністративно-правові спори від публічно-правових, які не належать до юрисдикції адміністративних судів.
4. Термін “оскарження” означає лише дію по зверненню до державного органу за захистом своїх прав та законних інтересів і не дає відповіді стосовно форми звернення громадянина за захистом своїх прав до суду. Правовим засобом, який порушує діяльність суду по розв’язанню адміністративно-правового спору і тим самим по захисту порушеного суб’єктивного права чи законного інтересу, в якому міститься інформація про адміністративно-правовий спір, виступає адміністративний позов.
Твердження про позовний характер адміністративного судочинства, у якому повинно здійснюватися оскарження громадянами незаконних дій органів виконавчої влади, ґрунтується на низці ознак, які притаманні усім позовним провадженням, як то: предметом судового розгляду є правовий спір (адміністративно-правовий); юридична рівність сторін спору – адже у адміністративному судочинстві орган виконавчої влади реалізує не свої владні повноваження, а такі ж права й обов'язки, що має й інша сторона - громадянин, тобто права й обов'язки, що виражаються у формулюванні, обґрунтуванні і доведенні своїх вимог і заперечень; змагальність сторін при розв’язанні спору про право.
Під адміністративним позовом можна розуміти звернену до суду вимогу зацікавленої особи про захист прав і законних інтересів, виконання повноважень, розгляд якої врегульовано адміністративно-процесуальними нормами на принципах правової рівності і змагальності сторін адміністративно-правового спору.
Дослідження проблематики адміністративного позову дозволяє дійти висновку, що саме ця форма звернення до суду для розв’язання адміністративно-правового спору, найбільш точно відображатиме особливості процесуальної форми по його розв’язанню. До того ж саме позов дасть можливість уніфікувати форму звернення до суду і для суб'єктів владних повноважень. Визнання існування адміністративного позову також відкриває можливість застосування в адміністративному процесі таких новацій, як можливість участі у розгляді справи третіх осіб, у тому числі на боці органу – посадової чи службової особи, на рішення, дії, бездіяльність якої подано позов; надання сторонам усіх позовних засобів захисту права (відмова від позову, зміна його підстави чи предмету, зустрічний позов та ін.); можливість укладення мирових угод тощо.
5. З урахуванням універсального характеру позовної процесуальної форми і позову, в адміністративному процесі можна застосовувати вчення про структуру позову, яке розроблене в доктрині цивільного та господарського процесів. Елементами адміністративного позову виступають його предмет і підстава. Предметом позову у випадку оскарження громадянином рішень, дій, бездіяльності органу виконавчої влади, його посадової чи службової особи, виступає правова вимога громадянина, яку заявлено у суд до органу виконавчої влади про усунення порушення суб’єктивних прав і законних інтересів. Підставою адміністративного позову є сукупність юридичних фактів, з якими позивач пов’язує свою правову вимогу. Такі факти поділяються на факти приводу для позову – факти про порушення органом виконавчої влади суб’єктивних прав чи законних інтересів громадянина та факти про наявність суб’єктивного права чи законного інтересу, які підлягають захистові. Приводом для адміністративного позову громадянина до органу виконавчої влади є порушення суб’єктивних прав та законних інтересів громадянина, яке проявляється у формі рішення, дії або бездіяльності цього органу (посадової чи службової особи).
6. З огляду на те, що звернення до адміністративного суду є по суті адміністративним позовом, пропонується при доопрацюванні проекту Адміністративного процесуального кодексу замінити у відповідних статтях термін “заява” на термін “позов” (“адміністративний позов”). Враховуючи вищесказане, особу, на захист прав та законних інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду треба позначити не як “заявник”, а як “позивач”, який звертає свою вимогу до “відповідача”.
7. Враховуючи широкий діапазон правозахисної функції судової влади, яка поширюється і на випадки, коли правовий порядок порушують органи держави, їхні посадові і службові особи, дослідження специфіки розв’язання адміністративно-правових спорів між громадянами і органами виконавчої влади ґрунтується на особливому становищі суду у механізмі держави і пов’язується в юридичній літературі з адміністративною юстицією. Аналіз сутності адміністративної юстиції дозволяє сформулювати її поняття, як правосуддя щодо розгляду позовів громадян (і юридичних осіб) на незаконні рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади (а також інших державних органів при здійсненні ними виконавчо-розпорядчої діяльності, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, якщо їм делеговано окремі повноваження цих органів), що реалізується у судовому адміністративному процесі (адміністративне судочинство) на основі судової спеціалізації.
8. Адміністративна юстиція є частиною правосуддя, як основної функції судової влади, що полягає у розгляді і розв’язанні юридичних конфліктів, які пов’язані з дійсним чи припущенним порушенням норм права. Здійснення адміністративної юстиції опосередковується адміністративним судочинством, як порядком діяльності суду, що встановлений адміністративно-процесуальними нормами і покликаний обслуговувати не тільки адміністративну юстицію.
Традиційно, ґрунтуючись на поглядах, що дісталися в спадок від радянських часів, коли судовий контроль за законністю дій органів державного управління (їх посадових і службових осіб) був цивільно-процесуальним, а його сфера була звужена, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція розглядаються як непідлеглі одне одному явища. Але сьогодні є підстави розширити поняття адміністративної юрисдикції, включивши до нього й адміністративну юстицію, яка за своєю суттю також є юрисдикційною діяльністю і здійснюється у адміністративно-процесуальній формі. На користь даної тези свідчить і позиція законодавця що у Законі України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. відносить до справ адміністративної юрисдикції адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування.
9. Судочинство по розгляду адміністративних позовів громадян на незаконні дії органів виконавчої влади має бути побудованим за загальними правилами позовного судочинства з урахуванням особливостей, які виникають з предмету розгляду (адміністративно-правових спорів) та складу учасників провадження і складається з наступних стадій: 1. Порушення адміністративної справи, що має наслідками виникнення адміністративного судочинства по конкретній адміністративній справі та виникнення у адміністративного суду і учасників процесу процесуальних прав та обов’язків, які реалізуються при розгляді справи. 2. Підготовка адміністративної справи до судового розгляду. У проекті Адміністративного процесуального кодексу норми, якими врегульована ця стадія, містяться у главі “Підготовче провадження”. Назву цієї глави пропонується змінити на “Підготовка адміністративної справи до судового розгляду”, адже термін “провадження” застосовується в адміністративному процесі для позначення спеціалізації діяльності стосовно окремих категорій справ, а підготовка справи до розгляду є лише частиною такої діяльності, тобто процесуальною стадією. Ціллю даної стадії є забезпечення правильного і своєчасного розгляду адміністративної справи. 3. Судовий розгляд адміністративної справи посідає провідне місце у судочинстві по розгляду позовів громадян на незаконні дії органів виконавчої влади. На цій стадії адміністративна справа розглядається і розв’язується по суті – досліджуються докази, встановлюються фактичні обставини справи, з’ясовуються права і обов’язки сторін. Розв’язуючи спір, суд виносить законне і обґрунтоване рішення, яке захищає права і законні інтереси громадян, а також інших учасників суспільних відносин у публічно-правовій сфері. 4. Апеляційний перегляд являє собою перегляд рішень адміністративного суду, які не набрали законної сили, як з питань факту, так і з питань права. У зв’язку з тим, що повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції щодо дослідження і оцінки доказів ті ж самі, що й у суду першої інстанції – обсяг цих повноважень є достатнім, щоб інакше вирішити адміністративну справу, не повертаючи її на новий розгляд. Тому адміністративний суд апеляційної інстанції, задовольнивши апеляцію, повинен ухвалити нове судове рішення по суті справи, або змінити судове рішення, прийняте адміністративним судом першої інстанції, а випадки, у яких суд апеляційної інстанції може направити справу на новий розгляд, повинні бути обмежені або взагалі виключені. 5. Касаційний перегляд судових рішень – це стадія адміністративного судочинства, що передбачає перевірку адміністративним судом законності актів адміністративного суду (іншими словами об’єктом перегляду можуть бути виключно питання права), що набрали законної сили. Проектом Адміністративного процесуального кодексу передбачена також можливість перегляду в порядку повторної касації судових рішень Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України. Це пов’язано з тим, що з положень Конституції України випливає чотириланкова система. Найвищою інстанцією є Верховний Суд України, який шляхом перегляду судових рішень будь-яких судів загальної юрисдикції забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. 6. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами. 7. Звернення судових рішень до виконання.
10. Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що діяльності в Україні адміністративних судів, як складової системи судів загальної юрисдикції, будуть притаманні основні риси континентальної системи адміністративної юстиції, яка успішно функціонує на протязі багатьох років у Франції, Німеччині та ряді інших країн. Це, зокрема, побудова процесу за зразком загального судового процесу з позовним порядком оскарження та особливостями, що обумовлюються предметом розгляду – адміністративно-правовими спорами - покладення обов’язку доказування на суб’єкта владних повноважень, активна роль суду у зборі доказів та ін. Цікавим є також досвід країн з англо-американською системою, особливо у зв’язку із запровадженням вузької спеціалізації, адже у майбутньому в Україні не виключається подальша спеціалізація системи судів загальної юрисдикції, у тому числі щодо розв’язання адміністративно-правових спорів.
11. Із результатів досліджень випливає основний висновок про те, що головне завдання реформування інституту оскарження громадянами незаконних рішень, дій, бездіяльності органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб у судах полягає сьогодні у створенні розгорнутої процесуальної форми його здійснення у адміністративних судах, що повинно базуватися на особливостях адміністративно-правового спору і гарантувати ефективний захист прав і законних інтересів громадян у відносинах з органами виконавчої влади. Така форма є адміністративно-процесуальною і буде встановлена у Адміністративному процесуальному кодексі. Судове адміністративне провадження по розв’язанню адміністративно-правових спорів щодо порушення прав громадянина органом виконавчої влади є позовним – ініціюється шляхом пред’явлення адміністративного позову, який розглядається адміністративним судом на засадах рівності і змагальності сторін спору. Воно буде посідати провідне місце у системі проваджень, здійснюваних адміністративними судами, адже саме це обумовлює необхідність їх створення. Усе це покликано значно удосконалити практику судових органів щодо розв’язання адміністративно-правових спорів, що створить реальні гарантії захисту прав сторін публічно-правових відносин, забезпечення режиму законності у державному управлінні.
Підсумовуючи усе вищевикладене можна впевнено сказати, що створення в Україні адміністративної юстиції стане надійною гарантією реалізації конституційного права на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності як органів виконавчої влади, їх посадових і службових осіб, так і інших суб’єктів публічного управління, відіграючи важливу роль у розбудові демократичної, соціальної, правової держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Карадже-Искров Н. П. Новейшая эволюция административного права. – Иркутск: Гос. университет, 1927. – 39 с.
2. Адміністративний кодекс УРСР. – К.: Радянське будівництво, 1934. – 245 с.
3. О рассмотрении жалоб трудящихся и принятии по ним необходимых мер: Постановление ЦИК СССР от 13 апреля 1933 г. // СЗ СССР. – 1933. – № 26. – Ст. 153.
4. О положении дел с разбором жалоб трудящихся: Постановление ЦИК СССР от 14 декабря 1935 г. // СЗ СССР. – 1936. – № 31. – Ст. 274.
5. О рассмотрении жалоб трудящихся: Постановление Комиссии советского контроля при СНК СССР (утверждено СНК СССР 22 – 26 мая 1936 г.) // СЗ СССР. – 1936. – №31. – Ст. 276.
6. Мальков В. Советское законодательство о жалобах и заявлениях. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1967. – 108 с.
7. Салищева Н. Г., Смолярчук В. И. Работа государственных органов по разрешению предложений, заявлений и жалоб граждан // Советское государство и право. – 1968. – № 10. – С. 64-73.
8. О порядке рассмотрения предложений, заявлений и жалоб граждан: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 12 апреля 1968 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968. – № 17. – Ст. 144; 1980. – № 11. – Ст. 192.
9. Хаманева Н. Ю. Теоретические проблемы административно-правового спора // Государство и право. – 1998. – № 12. – С. 29-36.
10. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 47. – Ст. 256.
11. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х.: ООО “Одиссей”, 2000. – 1008 с.
12. Хаманева Н. Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. – М.: Институт государства и права Российской Академии наук, 1997. – 214 с.
13. Положение о судах по административным делам от 30 мая 1917 г. // Собрание Узаконений и Распоряжений Правительства. – 1917. – № 127. – Ст. 692.
14. Історія української Конституції / Українська правнича фундація / Анатолій Гнатович Слюсаренко (упоряд.), Микола Володимирович Томенко (упоряд.). — К.: Право, 1997. – 464с.
15. Тищенко Н. М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. – Х.: Право, 1998. – 268 с.
16. Об основных принципах организации государственного нотариата: Постановление ЦИК и СНК СССР от 14 мая 1926 г. // СЗ СССР. – 1926. – № 35. – Ст. 252.
17. Кодекс законів про землю УРСР від 22 листопада 1922 р. // ЗУ і Р УРСР. – 1922. – № 51. – Ст. 750.
18. Положение о выборах в Верховный Совет СССР // СЗ СССР. – 1937. – № 43. – Ст. 182.
19. О сохранении жилищного фонда: Постановление ЦИК и СНК СССР // СЗ СССР. – 1937. – № 69. – Ст. 314.
20. Салищева Н. Г. Административный процесс в СССР. – М.: Юридическая литература, 1964. – 158 с.
21. Лунев А. Е., Студеникин С. С., Ямпольская Ц. А. Социалистическая законность в советском государственном управлении. – М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 136 с.
22. О дальнейшем ограничении применения штрафов, налагаемых в административном порядке: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 21 июня 1961 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1961. – № 36. – Ст. 368.
23. Ремнев В. И. Социалистическая законность в государственном управлении. – М.: Наука,1979. – 301 с.
24. Конституция СССР // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1977. – № 41. – Ст. 617.
25. Конституція УРСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1978. – № 18. – Ст. 268.
26. Чечот Д. М. Конституция СССР и судебный контроль за административной деятельностью // Правоведение. – 1979. – № 3. – С. 18-23.
27. О порядке обжалования в суд неправомерных действий должностных лиц, ущемляющих права граждан: Закон СССР от 30 июня 1987 г. // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1987. – № 26. – Ст. 388.
28. Про внесення доповнень і змін до Цивільного процесуального кодексу Української РСР: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25 квітня 1988 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 19. – Ст. 480.
29. Права человека: проблемы и перспективы. / Редкол.: Лукашева Е. А. (отв.ред.) и др.; АН СССР. Ин-т государства и права. – М., 1990. – 155 с.
30. Судебная реформа: Сборник обзоров / [Т. Г. Моршакова]. – М.: ИНИОН, 1990. – 94 с.
31. Авилина И. Судебное обжалование неправомерных действий, ущемляющих права граждан // Советская юстиция. – 1990. – № 3. – С. 21-23.
32. Конституция СССР и расширение судебной защиты прав граждан // Советское государство и право. – 1978. – № 11. – С. 63-67.
33. Мельников А. А. Право граждан обжаловать в суд действия должностных лиц // Советское государство и право. – 1978. – № 11. – С. 68-74.
34. Мурадьян Э. М. Судебный контроль за административными актами // Советское государство и право. – 1978. – № 11. – С. 75-80.
35. Квиткин, В. Т. Судебный контроль за законностью действий органов государственного управления: Автореф. дис... кандидата юридических наук: 711 – Административное право / Моск. гос. университет им. М. В. Ломоносова. – М.,1968. – 25 с.
36. О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и должностных лиц, ущемляющих права граждан: Закон СССР от 2 ноября 1989 г. // Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета СССР. – 1989. – № 20. – Ст.416.
37. Шишкин В. И. Конституционное право на обжалование в суд действий должностных лиц. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 128 с.
38. Про внесення зміни в статтю 56 Конституції (Основного Закону) України: Закон України від 31 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 42. – Ст. 303.
39. Про внесення змін до статей 235, 236 і глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України: Закон України від 31жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 42. – Ст. 301.
40. Конституція України. Прийнята на п’яті сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
41. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 441.
42. Алехин А. П., Кармолицкий А. А., Козлов Ю. М. Административное право Российской Федерации: Учебник для студентов высших учебных заведений, обучающихся по специальности "Правоведение" / Юридический факультет Московского Государственного Университета им. М. В. Ломоносова. – М.: Зерцало: ТЕИС, 1996. – 639 с.
43. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис) / Коліушко І. Б., Авер’янов В. Б., Тимощук В. П., Куйбіда Р. О., Голосніченко І. П. – К.: Факт, – 2001. – 72 с.
44. Шарвен Г. Юстиция во Франции: Судебный аппарат и классовая борьба / Под ред. Л. Ф. Шарапова; Пер. с фр. Н. Л. Тумановой. – М.: Прогресс, 1978. – 136 с.
45. Концепція реформи адміністративного права України (проект) // Ківалов С. В., Біла Л. Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2001. – С.240-301.
46. Брэбан Г. Французское административное право / Под ред. и со вступит. ст. С. В. Боботова; Пер. с фр. Д. И. Васильева, В. Д. Карповича. - М.: Прогресс, 1988. – 488 с.
47. Тихомиров Ю. А. Коллизионное право: Учебное и научно-практическое пособие. – М.: Издание г-на Тихомирова М. Ю., 2000. – 394 с.
48. Юсупов В. А. Правоприменительная деятельность органов управления. – М.: Юридическая литература, 1979. – 136 с.
49. Елисейкин П. Ф. О классификации дел, рассматриваемых в порядке гражданского производства. // Ученые записки дальневосточного университета. – Вып. 12. – Владивосток, 1965. – С. 109-117.
50. Абрамов С. Н. В советском праве не может быть административного иска. // Социалистическая законность. – 1974. – № 3. – С. 8-14.
51. Боннер А. Т. Некоторые вопросы производства по делам, возникающим из административно-правовых отношений // Правоведение. – 1964. – № 1. – С. 122-130.
52. Салищева Н. Г. Гражданин и административная юрисдикция. – М.: Наука, 1961. – 164 с.
53. Студеникина М. С. Государственный контроль в сфере управления. – М.: Юридическая литература, 1974. – 159 с.
54. Щеглов В.Н. Иск о судебной защите гражданского права: Лекции для студентов. – Томск: Издательство Томского университета, 1987. – 166 с.
55. Зайцев И. М. Рассохатская Н. А. Гражданская процессуальная форма: понятие, содержание, значение // Государство и право. – 1995. – № 2. – С. 47-52.
56. Елисейкин П. Ф. Спор о праве как общественное отношение // Вопросы эффективности судебной защиты субъективных прав. – Свердловск, 1978. – С. 110-120.
57. Матиевский М. Д. Заявление в суде административно-правового спора как реализация конституционного права на защиту // Процессуальные средства реализации конституционного права на судебную и арбитражную защиту. – Калинин: Гос. университет. – 1982. – С. 115-121.
58. Елисейкин П. Ф. Процессуальное понимание спора о праве и его критика // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т – 1981. – С. 7-16.
59. Жеруолис И. А. Сущность советского гражданского процесса. / Ученые записки высших учебных заведений Литовской ССР. – Вильнюс, 1969. – Сер. Право. – Т. 7. – Вып. 2. – 204 с.
60. Зайцев И. М. Сущность хозяйственных споров. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1974. – 159 с.
61. Бутнев В. В. Спор о праве – организационно-охранительное отношение // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т. – 1981. – С. 43-50.
62. Бутнев В. В. Спор об ответственности как категория правовой науки // Актуальные вопросы укрепления правовой основы государственной и общественной жизни. – Л., 1982. – С. 130-136.
63. Административное право России: Особенная часть: Учеб. для вузов / Бахрах Д. Н., Соловьев Ю. П., Парыгин Н. П. и др.; Отв. ред. Бахрах Д. Н. - М.: Изд-во БЕК, 1997. – 320 с.
64. Тарусина Н. Н. О теоретических предпосылках исследования понятия “спор о праве” // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т – 1981. – С. 65-68.
65. Кудрявцев В. Н. Юридическая конфликтология // Вестник РАН. – 1997. – Т. 67. – № 2. –С. 125-129.
66. Кудрявцев С. В. Конфликт и насильственное преступление. – М.: Наука, 1991. – 174 с.
67. Дмитриев Л. И., Кудрявцев В. Н., Кудрявцев Н. В. Введение в общую теорию конфликтов / РАН. Центр конфликтологических исследований. – М., 1993. – 210 с.
68. Юридическая конфликтология / Бойков О. В., Варламова Н. В., Пахоленко Н. Б. и др. / РАН. Центр конфиктологических исследований. – М., 1995. – 317 с.
69. Жеребин В. С. Правовая конфликтология: Курс лекций. - Владимир: Владим. гос. ун-т, 1998. – Ч. 1. – 127 с.
70. Тихомиров Ю. А. Юридическая коллизия, власть и правопорядок // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 3-11.
71. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. – М.: Аспект-Пресс, 1996. – 318 с.
72. Юридический конфликт: процедуры разрешения / Бойков О. В., Варламова Н. В., Пахоленко Н. Б. и др. / РАН. Центр конфиктологических исследований. – М., 1995. – 160 с.
73. Петухов А. П. Административный процесс в юрисдикционной деятельности органов советского государственного управления: Автореф. дис… кандидата юридических наук: 12.00.02 /Ленинградский государственный университет им. А. А. Жданова. – Л.,1981. – 21 с.
74. Зайцев И. М. Хозяйственный спор как охранительное правоотношение // Проблемы защиты субъективных прав и советское гражданское судопроизводство. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т – 1981. – С. 51-60.
75. Зеленцов А. Б. Административно-правовой спор (теоретико-методологические подходы к исследованию) // Правоведение. – 2000. – №1. – С. 68-79.
76. Нажимов В. П. Суд как орган правосудия по уголовным делам в СССР // Вопросы организации суда и осуществления правосудия в СССР. – Калининград: Калининградский государственный университет. – 1970. – С. 10-18.
77. Яцеленко Б. Н. Противоречия уголовно-правового регулирования / Моск. юрид. ин-т. – М., 1996. – 225 с.
78. Тарусина Н. Н. Конфликт и конфликтность – понятия юрисдикционного процесса // Проблемы понятийного аппарата наук гражданского и процессуального права. – Ярославль: Ярославский гос. ун-т. – 1987. – С. 105-113.
79. Бринцев В. Д. Адміністративне судочинство /нормативна база, судові прецеденти, коментарі, зразки процесуальних документів/. – Харків: Ксилон, 2002. – 544 с.
80. Лупарев Е. Б. Понятие и признаки административно-правового спора // Журнал российского права. – 2002. – № 2. – С. 44-51.
81. Загряцков М. Д. Административная юстиция и право жалобы в теории и законодательстве. – М.: Право и жизнь, 1925. – 244 с.
82. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. – М.: Инфра-М, 2001. – 704 с.
83. Старилов Ю. Н. Административная юстиция. Теория, история, перспективы. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М), 2001. – 304 с.
84. Стахурський М. Проблеми реформування адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України. – 2002. – № 3. – С. 27-30.
85. Осокина Г. Л. Иск (теория и практика). – М.: Городец, 2000. – 192 с.
86. Попович С. Административное право. – М.: Прогресс, 1968. – 542 с.
87. Чечот Д. М. Неисковые производства. – М.: Юридическая литература, 1973. – 166 с.
88. Николаева Л. А. Теоретические и практические проблемы обеспечения законности в советском государственном управлении органами прокуратуры и суда: Автореф. дис… д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Ленинградский государственный университет им. А. А. Жданова – Л., 1973. – 63 с.
89. Державне управління: теорія і практика. За загальною редакцією проф. Авер’янова В. Б. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
90. Алексеев С. С. Право и управление в социалистическом обществе (общетеоретические вопросы) // Советское государство и право. – 1973. – № 6. – С. 13-21.
91. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). За загальною редакцією доктора юридичних наук, професора В. Б. Авер’янова – К.: НАН України. Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 1999. – 266 с.
92. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
93. Харитонова О. І. Адміністративне право як прояв публічного права // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. – Одеса: Юридична література. – 2002. – С. 228-235.
94. Тихомиров Ю. А. Публичное право. – М.: БЕК, 1995. – 485 с.
95. Николаева Л. А. Судебный надзор за законностью в государственном управлении. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1973. – 64 с.
96. Стефанюк В. Адміністративний процесуальний кодекс України. Яким йому бути? // Право України. – 1999. – № 12. – С. 15-20.
97. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория государства. – М.: Типография Т-ва И.Д. Сытина, 1908. – 958 с.
98. Гражданский процессуальный кодекс Украины: научно-практический комментарий / (Тертышников В. И.). – Издание четвертое, дополненное и переработанное. - Х.: Консум, 1999. – 416 с.
99. Лупарев Е. Б. Административно-правовые споры с участием органов местного самоуправления // Государственная власть и местное самоуправление. – 2002. – № 4. – С. 28-31.
100. Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. С. В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
101. Витрук Н. В. Основы теории правового положення личности в социалистическом обществе. – М: Наука, 1979. – 230 с.
102. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература, 1966. – 187 с.
103. Стременовський С. М. Поняття юридичного конфлікту: теоретичний аспект // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 11. Випуск підготовлено на матеріалах 4-ї (56-ї) звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА ”Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави”. Березень 2001 / Головн. редактор С. В. Ківалов. – Одеса: Юридична література, 2001. – С. 697-699.
104. Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1972. –294 с.
105. Кучинский В. А. Личность, свобода, право. – М.: Юридическая литература, 1978. – 207 с.
106. Мысливченко А. Г. Человек как предмет философского познания. – М.: Мысль, 1972. – 190 с.
107. Новоселов В. И. Правовое положение граждан в советском государственном управлении. – Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1976. – 217 с.
108. Концепція адміністративної реформи в Україні. // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
109. Авер’янов В. Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 48 с.
110. Кампо В. М., Нижник Н. Р., Шльоер Б. П. Становлення нового адміністративного права України. Науково-популярний нарис / За заг. ред. В. М. Кампо. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 60 с.
111. Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 29.05.2001// Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – Ст. 985.
112. Коліушко І., Тимощук В. Про запровадження у сферу виконавчо