ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ МАЙНОМ В УКРАЇНІ

Короткий опис

З М І С Т

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика управління державним
майном
1.1. Держава як суб’єкт права і власності і суб’єкт управління
державним майном....................................................................................................11
1.2. Поняття та зміст управління державним майном.................................34
1.3. Конституційно-правові основи управління
державним майном....................................................................................................52
Висновки до розділу 1...............................................................................................71

РОЗДІЛ 2. Система органів управління державним майном
2.1. Загальна характеристика системи органів державного
управління в Україні.................................................................................................73
2.2. Кабінет Міністрів України як суб’єкт управління
державним майном....................................................................................................94
2.3. ЦООВ у системі органів
управління державним майном..............................................................................108
2.4. Місцеві органи виконавчої влади як суб’єкти
управління державним майном..............................................................................129
Висновки до розділу 2.............................................................................................140

РОЗДІЛ 3. Форми та методи управління державним майном
3.1. Форми управління державним майном: поняття та
види...........................................................................................................................143
3.2. Методи управління державним майном...............................................162
Висновки до розділу 3.............................................................................................177

ВИСНОВКИ............................................................................................................182

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................192

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Стрижнем реформ, які відбувалися в Україні впродовж 90-х років, була трансформація відносин власності, в результаті якої практично ліквідована монополія державної власності, запроваджена рівність усіх форм власності, що передбачено Конституцією України. Однак це зовсім не означає „приниження” ролі державної власності, на основі якої функціонує весь державний механізм (апарат держави, державні підприємства та заклади, Збройні сили України тощо), та здійснюються основні завдання і функції держави. Крім того, значна роль державної власності відображається також у тому, що на її основі відбувається реалізація державної політики, в тому числі в галузі захисту конституційних прав людини і громадянина.
Серед численних проблем, які постають у процесі вдосконалення відносин державної власності, центральною є проблема організаційно-правового забезпечення управління державним майном. Адже, в сучасних умовах, як засвідчує практика, значним джерелом доходів, які надходять до Державного бюджету України за результатами управління державним майном, є здебільшого приватизація державного майна.
З часу проголошення незалежності України відбулися кардинальні зміни в організаційно-правовому забезпеченні управління державним майном. Сюди треба віднести насамперед зміни в правовому регулюванні відносин державної власності, а також у системі управління державним майном, що, звичайно, потребує відповідного наукового осмислення.
Треба відзначити, що питання державної власності, яка характеризувалась як загальнонародне надбання, були в центрі уваги багатьох вчених колишніх республік СРСР та країн СНД. Зокрема, питання державної власності в різних аспектах розглядались у працях Г.О. Аксеньонка, А.В. Венедиктова, Д.М. Генкіна, О.В. Карасса, Ю.М. Козлова, С.М. Корнєєва, Ю.К. Толстого, О.М. Трубінера, В.О. Юсупова та ін. Не применшуючи здобутків радянської школи у цій сфері, треба відзначити, що за результатами цих досліджень були сформульовані позиції, які хоч і не втратили науково-пізнавального значення, проте були сформульовані в умовах, коли існувала монополія державної власності, єдиним суб’єктом якої визнавалася колишня радянська держава в особі Союзу РСР. Що ж стосується колишніх союзних республік, то вони не визнавались самостійними суб’єктами державної власності, а, отже, й суб’єктами управління державним майном.
Ось чому з проголошенням незалежності України проблеми державного управління, в тому числі й у сфері управління державним майном стали одним із ключових напрямків наукових досліджень у вітчизняній юридичний науці. Відправною точкою в цьому процесі стало прийняття нової Конституції (1996 р.), яка на конституційному рівні визначила державу суб’єктом державної власності та закріпила рівність усіх форм власності перед законом.
У сучасних умовах вихідні науково-теоретичні засади державного управління (в тому числі у сфері управління державним майном) сформульовані насамперед у працях сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, науки конституційного та адміністративного права, а також теорії державного управління, зокрема: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, Л.В. Коваля, В.О. Козбоненка, Ю.М. Козлова, І.Б. Коліушка, А.М. Колодія, В.К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, Є.Б. Кубка, В.П. Нагребельного, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілка, В.В. Цвєткова, В.М. Шаповала та багатьох інших.
Крім того, проблеми державної власності, включаючи питання управління державним майном досліджувалися в різних аспектах у працях О.В. Дзери, В.В. Костицького, Н.С. Кузнецової, Л.Ю. Мельника, С.І. Пересунька, О.А. Підопригори, І.В. Спасібо-Фатєєвої, В.І. Семчика, Д.М. Притики, Я.М. Шевченко, Ю.С. Червоного та інших вчених. Вагомий внесок у вивчення проблеми правового режиму та управління державної власності здійснили російські вчені С.С. Алексєєв, Е.Х. Браєва, В.Г. Голубцов, В.О. Дозорцев, І.В. Єршова, В.І. Кошкін, Є.О. Суханов, Е. В. Талапіна та ін.
Проте питання організаційно-правового забезпечення управління державним майном в адміністративно-правовому аспекті в умовах незалежної держави, яка будує ринкову економіку, поки що залишаються малодослідженими. Адже в більшості робіт, присвячених питанням державної власності, ці проблеми розглядались здебільшого в цивільно-правовому аспекті або не розглядались взагалі. У сукупності зазначені обставини зумовили актуальність теми дисертаційного дослідження. З огляду на вищезазначене, постановка зазначеної проблеми у розрізі теорії управління та науки адміністративного права є значною мірою інноваційною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у межах тем: „Проблеми удосконалення державного управління на етапі адмінреформи в Україні” (номер державної реєстрації 0101U001011); „Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення на основі відповідного аналізу чинного законодавства України загальних закономірностей організаційно-правового забезпечення управління державним майном, а також розробка відповідних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення державного управління у цій сфері.
Мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
– визначити особливості держави як суб’єкта права державної власності та суб’єкта управління державним майном, основне функціональне призначення державного майна;
– розкрити поняття та зміст управлінської діяльності у сфері управління державним майном;
– визначити систему нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері управління державним майном, здійснити їх класифікацію та внести пропозиції щодо можливого удосконалення законодавства у цій сфері;
– визначити систему органів виконавчої влади, що здійснюють управління державним майном, здійснити їх класифікацію та встановити їх роль в управлінні державним майном;
– визначити форми управління у сфері управління держаним майном;
– визначити систему та природу методів державного управління у сфері управління державним майном.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення управління державним майном органами виконавчої влади.
Предметом дослідження є система нормативно-правових актів, що визначають організаційно-правові засади управлінської діяльності у сфері управління державним майном, систему органів виконавчої влади, які здійснюють управління державним майном, форми і методи їх управлінської діяльності у цій сфері.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання соціальних явищ і процесів, в тому числі державно-правових. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження було використано наступні методи:
порівняльно-правовий застосовувався для аналізу зарубіжного досвіду використання та управління державним майном. Використання цього методу дало змогу дисертанту провести порівняльний аналіз правового регулювання, використання та управління державним майном в зарубіжних країнах і в Україні.
формально-логічний метод використовувався в процесі аналізу нормативно-правової бази управління державним майном надав можливості здійснити її класифікацію.
системний аналіз надав можливість здійснити комплексне дослідження управлінських взаємовідносин, їх суперечностей, розвитку та змін у системі органів виконавчої влади як в цілому так і її складових.
структурно-функціональний застосовувався при дослідженні системи виконавчої влади, яка здійснює управління державним майном, через аналіз повноважень органів, як засобу здійснення їх функцій та завдань.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам організаційно-правового забезпечення управління державним майном.
В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:
поглиблені теоретичні уявлення щодо природи та сутності держави, визначені її головні риси як суб’єкта права державної власності та суб’єкта управління державним майном. Особливий характер держави як власника вбачається в тому, що держава як суб’єкт політичної влади сама визначає правовий режим свого майна, цілі, завдання, форми та методи управління цим майном. Державній власності, на відміну від інших форм власності, властивий публічний характер, в результаті чого держава здійснює правомочності власника та управління державним майном переважно у специфічних формах, які не властиві для цивільно-правових відносин;
запропоновано нові підходи щодо визначення поняття та основного функціонального призначення державного майна, яке в умовах соціальної, правової, демократичної держави має відіграти ключову роль в реалізації системи функцій держави та досягнення її стратегічних цілей, що визначені насамперед у ст. 3 Конституції України, у зв’язку з чим спростовується теза щодо недоцільності існування в перспективі інституту державної власності;
обґрунтовано висновок, що управлінню державним майном властиві ознаки однієї з основний функцій держави, оскільки остання здійснюється через розгалуджену систему всіх органів держави з метою реалізації тих завдань, які постають перед сучасною державою;
розкрито поняття та зміст управління державним майном шляхом визначення основних цілей і завдань відповідного управління, системи функцій (прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, контроль тощо) та основних методів, що використовуються в процесі управління державним майном;
обґрунтовано, що в системі нормативно-правових актів України, які опосередковують процеси управління державним майном з боку органів виконавчої влади, ключова роль має належати законодавчому регулюванню, у зв’язку з чим доводиться необхідність прийняття базового закону України про управління державним майном та інших законів у цій сфері;
обґрунтовано, що органи управління державним майном можливо розглядати як цілісну систему органів виконавчої влади, головними системоутворюючими факторами якої є єдність цілей і завдань управління державним майном та система адміністративно-територіального устрою України;
обґрунтовано, що система управління державним майном, як і в інших сферах(галузях) суспільного життя, включає три рівні: рівень вищого органу виконавчої влади – Кабінет Міністрів України; рівень центральних органів виконавчої влади; рівень місцевих органів виконавчої влади. Наголошуючи на провідній ролі Кабінету Міністрів України у системі управління державним майном, в роботі відзначено, що, на відміну від багатьох інших сфер управлінської діяльності (освіти, культури, охорони здоров’я тощо), ця система включає підсистему органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, яку очолює Фонд державного майна України;
розкрита роль відповідних підсистем органів виконавчої влади у здійсненні функцій управління державним майном, сформульовані концептуальні основи правового статусу Фонду державного майна України як органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, який має бути визначений в спеціальному законі;
з урахуванням здобутків науки адміністративного права виділена та комплексно проаналізована система основних форм і методів управління державним майном та визначені їх особливості.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в процесі удосконалення правового регулювання у сфері управління державним майном. Крім того, результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, а також у навчальному процесі при викладанні курсу адміністративного права та відповідного спеціального курсу, присвяченого питанням управління державним майном. Результати дослідження використовувалися у навчальному процесі, зокрема при підготовці курсу лекцій з питань управління державним майном, які проводились у Будинку економічних та науково-технічних знань товариства „Знання” України, Міжнародному центрі приватизації, інвестицій та менеджменту, Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, Вінницькій обласній організації товариства „Знання”, Інституті законодавчих передбачень і правової експертизи.
Апробація результатів дослідження. Висновки і положення дисертації обговорювались на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати дослідження були представлені на міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях і круглих столах, у тому числі “Проблеми гармонізації законодавства України та країн Європи у сфері підприємницької діяльності” (м. Київ, 13 травня 2002 р.); „Гарантії права власності” (м. Київ, 17 лютого 2005 р.; тези опубліковані); „Проблеми управління державними корпоративними правами” (м. Київ, 15 березня 2006 р.; тези опубліковані). По темі дисертаційного дослідження опубліковано дев’ять статей, з них п’ять опубліковано в наукових фахових виданнях.
Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження і складається з вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.
Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 29 сторінок (289 найменувань).

Список літератури

В И С Н О В К И

За результатами дисертаційного дослідження організаційно-правових аспектів управління державним майном можна сформулювати наступні висновки:
Ключовим терміном для характеристики управління державним майном об’єктивно є поняття держави, яка визначається як універсальна організація політичної влади, яка здійснюючи управління загальносуспільними справами, забезпечує єдність і цілісність суспільства та представляє його як у внутрішніх, так і в зовнішніх стосунках. У такому контексті держава є формою організації суспільства та суб’єктом управління суспільними процесами.
Соціально-політичне призначення держави як форми організації суспільства і як суб’єкта державного управління відображається в її функціях, в яких відображається її роль у суспільстві. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що постають перед державою на певному етапі суспільного і державного розвитку. Держава реалізує властиві їй функції насамперед через апарат держави (державний апарат), під яким в юридичній літературі розуміють систему всіх державних органів, що створюються нею для здійснення її завдань і функцій у відповідних сферах суспільного життя.
Для реалізації свого соціально-політичного призначення держава об’єктивно повинна мати у власності відповідне майно, що становить матеріальну основу здійснення її завдань і функцій. Державна власність виконує ряд функцій у політичній економічній, соціально-культурній та інших сферах суспільного життя. Про необхідність існування інституту державної власності підтверджує досвід переважної більшості зарубіжних країн. Не ставиться під сумнів це питання і в умовах України.
За змістом відповідних положень Конституції і законів України можна суб’єктом права державної власності є держава, як організаційно-правова форма здійснення прав кожного суверенного народу. При цьому народ і держава як суб’єкти права державної власності не повинні протиставлятися. Такий характер держави як суб’єкта права власності випливає із змісту формулювання ч. 1 ст. 13 Конституції за якою „від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією”.
За загальним правилом об’єктом права державної власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ (майно). За змістом відповідних положень Закону „Про власність”, ЦивК та ГК України можна дійти висновку, що поняття „об’єкти державної власності” і „державне майно” є по суті синонімічними. З урахуванням сказаного під державним майном треба розуміти всю сукупність об'єктів, які відповідно до чинної Конституції та законів України знаходяться у державній власності. який до того ж не є вичерпним. Тобто у державній власності може бути будь-яке майно.
Державна власність перебуває в різних станах. Частина державного майна закріплюється за державними підприємствами, установами та організаціями на праві господарського відання, оперативного управління або на праві оперативного використання цього майна. Іншу частину державної власності складають також кошти Державного бюджету України. Крім того, частина державного майна може перебувати у формі акцій (часток, паїв), що належать державі в господарських товариствах.
Держава як суб’єкт права державної власності відрізняється від інших суб’єктів права власності. Чи не найважливішою специфічною рисою держави є те, що вона поєднує в собі властивості суб'єкта права власності і суб'єкта політичної влади, що створює своєрідну методологічну основу для дослідження проблематики управління державним майном.
Поєднуючи у своїй особі політичну владу і власність, держава виступає як особливий власник, зміст суб'єктивного права якого має ряд істотних особливостей. Сюди відноситься насамперед те, що держава сама визначає, яким змістом будуть наповнені її правомочності як власника та в якому порядку і в яких правових формах вони здійснюватимуться [114, с. 33]. Як суб'єкт політичної влади, вона визначає насамперед на законодавчому рівні правовий режим та напрями використання державного майна. У такий спосіб держава визначає параметри державного управління у сфері управління державним майном.
Крім того, державній власності властивий публічний характер, тобто держава здійснює володіння, користування і розпорядження своєю власністю майном в інтересах суспільства. При цьому реально держава здійснює управління державним майном через розгалужену систему державних органів, що зумовлює потребу наукового обґрунтування їх цілей, завдань, компетенції, відповідальності, підпорядкованості та порядку організації роботи.
Держава здійснює управління своєю власністю у специфічних формах, які не властиві для цивільно-правових відносин власності. А тому відносини, які виникають у процесі управління, змістом якого є здійснення правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, є управлінськими відносинами, які регулюються здебільшого нормами адміністративного права.
Найповніше зміст управлінської діяльності у сфері управління державним майном відображається у цілях (завданнях), функціях та методах органів виконавчої влади, до повноважень яких віднесено управління державним майном у межах традиційних правомочностей володіння, користування та розпорядження майном, які у сукупності складають право державної власності. Пізнання функцій та методів управління має прямий вихід на вирішення багатьох питань, що постають у процесі становлення ефективної системи управління державним майном.
Сьогодні в Україні існує розгалужена система нормативно-правових актів, що безпосередньо чи опосередковано впливають на процес управління державним майном. Ця системи включає конституційний, законодавчий та підзаконний рівень регулювання суспільних відносини, що складаються у сфері управління державним майном.
Стрижнем цієї системи є Конституція України, яка визначає цілі та завдання управлінні державним, створює першооснову для регулювання суспільних відносин у цій сфері на законодавчому рівні. Тим часом процес формування законодавчої бази управління державним майном, як, зрештою, й в інших сферах державного управління, незавершений. Це, з одного боку, відображається у відсутності законів України про відповідні органи виконавчої влади (зокрема, про Кабінет Міністрів України, про Фонд тощо), а, з іншого – у відсутності спеціальних законів про управління об’єктами загальнодержавної власності, включаючи закон про націоналізацію тощо.
У сучасних умовах держава здійснює управління державним майном через розгалужену систему всіх органів державної влади (управління), яка будується відповідно до конституційного принципу поділу державної влади на законодавчу виконавчу та судову. У широкому смислі ця система включає: Верховну Раду України, до повноважень якої віднесено насамперед законодавче регулювання суспільних відносин, а також здійснення парламентського контролю практично у всіх сферах суспільного життя, в тому числі у сфері управління державним майном; Президента України, який хоч і проголошений главою держави, проте здійснює відповідні управлінські функції у всіх сферах суспільного життя, в тому числі у сфері управління державним майном; органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади), які здійснюють безпосереднє управління об'єктами права державної власності; органи судової влади (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції), які впливають на сферу правотворчості та правозастосування у сфері управлінні державним майном; інші органи держави, які здійснюють відповідні функції щодо управління державним майном (наприклад, органи прокуратури).
В адміністративно-правовому аспекті ключова роль у механізмі управління державним майном належить насамперед органам виконавчої влади, які утворюють відносно відокремлену підсистему органів, якій також властивий системний характер. З урахуванням здобутків науки адміністративного права система органів виконавчої влади, яка будується відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, включає такі основні ланки: Кабінет Міністрів України як вищий орган в системі органів виконавчої влади; ЦОВВ; місцеві органи виконавчої влади.
Ключова роль Кабінету Міністрів України як суб’єкта управління державним майном визначається його провідним статусом як вищого органа в системі органів виконавчої влади. При цьому визначальним є те, що за характером та обсягом компетенції він є органом загальної компетенції, діяльність якого має характер міжгалузевого керівництва, тобто поширюється на всі сфери суспільного життя, в тому числі і на сферу управління державним майном. Така конституційна природа Кабінету Міністрів України зумовлює природу його повноважень щодо проведення єдиної державної політики у сфері управління державним майном шляхом реалізації комплексу управлінських функцій. У зв’язку з цим уряду належить керівна, спрямовуюча роль щодо управління державним майном.
Своєрідний рівень управління державним майном утворюють ЦОВВ, до якої входять міністерства, державні комітети та ЦОВВ зі спеціальним статусом, компетенція яких поширюється на всю територію держави, а не на її частини. На відміну від Кабінету Міністрів України, який в принципі також є центральним органом виконавчої влади, це органи спеціальної (галузевої або міжгалузевої) компетенції, які здійснюють управління у вузько визначених сферах суспільного життя, включаючи сферу управління державним майном. Серед цих органів ключова роль належить Фонду як ЦОВВ зі спеціальним статусом, що зумовлює об’єктивну потребу прийняття відповідного Закону України „Про Фонд державного майна”.
Ключовим компонентом системи управління державним майном є місцеві органи державного управління, створення яких зумовлено абсолютною неможливістю зосередження всіх функцій і повноважень по управлінню державними майном на рівні центральних органів влади. Цей рівень управління уособлюють Рада міністрів АР Крим, відповідні МДА, а також територіальні органи міністерств та інших ЦОВВ на місцях, які наділені також відповідними повноваженнями у сфері управління державним майном.
У такому контексті система управління державним майном на місцях включає підсистему місцевих органів державного управління загальної компетенції та підсистему органів державного управління майном спеціальної компетенції, яку уособлюють територіальні органи відповідних міністерств та інших ЦОВВ, включаючи насамперед управління майном району чи області відповідної МДА та регіональне представництво Фонду.
Метрологічною засадою для характеристики управління державним майном є поняття форми державного управління, під якою слід розуміти зовнішнє вираження конкретних дій органів виконавчої влади та їх посадових осіб, які вчиняються ними у межах їх повноважень з метою реалізації цілей, завдань та функцій державного управління. Вони є способами вираження змісту управління, елементами якого цілі, завдання функції та методи. За містом дослідження доводиться, що відповідні форми управлінської діяльності притаманні управлінню державним майном. У них відображається зміст діяльності органів виконавчої влади по реалізації цілей завдань та функцій управління державними майном.
Управління державним майном відбувається у формах, що притаманні державному управлінню в інших сферах суспільного життя, через що формам управління державним майном притаманні здебільшого такі ж самі риси, які властиві формам управлінської діяльності органів виконавчої влади в інших сферах державного управління. Характерною особливістю форм управлінської діяльності органів виконавчої влади у сфері управління державним майном є те, що вони спрямовані на реалізацію завдань і функцій держави у сфері ефективного використання і розпорядження державним майном.
Органам виконавчої влади, що здійснюють управління державним майном, притаманні правові і неправові форми діяльності. До перших відноситься видання ними правових актів (які можуть бути як нормативного, так і ненормативного характеру), укладення адміністративно-правових договорів, а також вчинення інших юридично значимих дій, а до других – різноманітні організаційні заходи та матеріально-технічні операції.
Провідною формою управління державним майном (як, зрештою, й в інших сферах) є насамперед дії органів виконавчої влади, які пов’язані з видання правових актів управління. Ці форми діяльності органічно пов’язуються з такими правовими формами здійснення функцій держави як правотворча, правозастосовна та правоохоронна, які притаманні для всіх органів державної влади.
Правові акти у сфері управління держаним майном можна класифікувати за суб'єктами видання та юридичними властивостями. За суб’єктами видання вони поділяються на акти Президента України, які видаються у формі указів та розпоряджень, акти Кабінету Міністрів України, які видаються у формі постанов та розпоряджень, акти міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а за юридичними властивостями на – нормативно-правові акти; індивідуальні (акти застосування права).
Нормативно-правовим актам, яким властивий загальний характер, належить ключова роль у вирішенні різноманітних питань управління державним майном. У сукупності вони утворюють відповідну підсистему підзаконного нормативного регулювання суспільних відносини, що складаються у сфері управління державним майном.
Зокрема, у формі підзаконних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України визначаються правовий статус органів, уповноважених здійснювати управління державним майном, порядок корпоратизації підприємств, порядок інвентаризації майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, порядок реєстрації об'єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності тощо.
Характерною особливістю індивідуальних правових актів є те, що вони є підставою виникнення, зміни та припинення відповідних правовідносин з приводу управління державним майном. Ці акти опосередковують різноманітні дії органів виконавчої влади з питань управління державним майном. При цьому вони можуть бути як позитивного, так і негативного (юрисдикційного) характеру. До перших відносяться правові акти, які спрямовані вирішення питань, що стосуються створення державних підприємств, установ та організацій та наділення їх відповідним державним майном; укладення договорів оренди державного майна а також інші питання зберігання (обліку), використання та розпорядження державним майном.
До других відносяться юрисдикційні акти органів, уповноважених управляти держаним майном, які передбачають відповідні санкції за порушення законодавства, що визначає порядок зберігання, обліку, використання та розпорядження державним майном. В них особливо виразно проявляється державно-владна природа актів органів управління державним майном.
З урахуванням здобутків науки адміністративного права правовий акт управління державного майном визначається як заснована на законі одностороння юридично-владна дія (припис) компетентного органу виконавчої влади, яка спрямована встановлення, зміну чи скасування правових норм або на виникнення, зміну або припинення правових відносин з метою реалізації завдань і функцій управління державним майном.
У сфері управління. на відміну від інших сфер, досить поширеною є так форма управління як адміністративний договір. Ця форма управління опосередковує відносини насамперед з приводу виконання функцій з управління пакетом акцій, що належить державі, а також поточного управління (керівництва) державним підприємством на умовах контракту.
Органи управління державним майном використовують також і неправові форми управлінської діяльності, до яких відносяться різноманітні організаційні дії (заходи), які в принципі властиві іншим органам виконавчої влади. У сфері управління державним майном до найтиповіших організаційних заходів відноситься: аналіз інформації, підготовка проектів правових актів, підготовка та проведення засідань, нарад, колегій, інспектування, контрольні дії, ревізії, інструктування, підготовка і розсилання інформаційних та інструктивних листів, циркулярів, роз'яснень змісту законодавчих актів, проведення з цією метою семінарів, інструктивних нарад, практичних занять тощо.
До форм управлінської діяльності у сфері управління державним майном відносяться також різноманітні матеріально-технічні операції, які мають допоміжне значення. Характерним прикладом таких операцій є діловодство та документування управлінської діяльності. Їх основним завданням є забезпечення управлінських структур своєчасним і якісним діловодним обслуговуванням, фіксуванням на паперових або магнітних носіях усіх заходів та правових дій, які здійснюються органами управління щодо державного майна.
Таким чином, у процесі управління держаним майном використовується весь арсенал форм управлінської діяльності, які властиві органам виконавчої влади. При цьому основною формою управління державним майном, а отже, здійснення повноважень держави-власника щодо володіння, використання та розпорядження державним майном є правові акти. Це заперечує тезу про віднесеність інституту права державної власності виключно до цивільного права.
Важливими елементами змісту управління державним майном є методи управління, які за характером впливу органів державного управління на поведінку керованих об’єктів поділяються на: методи переконання і примусу; методи прямого і непрямого (опосередкованого впливу). Відповідні види методів державного управління використовуються і в сфері управління державним майном. Так за допомогою методів переконання стимулюється належна поведінка учасників управлінських відносин у сфері управління державним майном, забезпечується його ефективне використання та дбайливе ставлення до загальнонародного надбання. Методи переконання у цій сфері управління (як, зрештою, й в інших сферах) реалізуються у різних формах, до яких відносяться проведення різноманітних виховних (включаючи правове виховання), роз’яснювальних, рекомендаційних, заохочувальних та інших заходів як морального, так матеріального характеру.
У процесі безпосереднього управління державним майном досить широко використовується методи примусу, які є складовою частиною адміністративного примусу. Їх характерної особливістю є те, що вони спрямовані на попередження та припинення правопорушень у сфері використання державного майна та на відновлення майнових інтересів держави. До цих заходів, зокрема, віднесено: зупинення видаткових операцій; вимога проведення інвентаризації; опечатування кас та касових приміщень, складів, архівів; вилучення необхідних документів; вимога надання необхідних відомостей, копій документів, довідок; вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства; вилучення до бюджету прихованих і занижених валютних та інших платежів, припинення бюджетного фінансування і кредитування; стягнення у доход держави коштів, одержаних за незаконними угодами; накладення адміністративних стягнень; застосовування фінансових санкцій.
Сутність прямих (адміністративних) методів у сфері управління державним майном відображається в таких діях відповідних органів державного управління, змістом яких є владне забезпечення належної поведінки учасників управлінських відносин, що виникають з приводу володіння, використання та розпорядження державним майном.
Суть непрямих (економічних) методів у сфері управління державним майном полягає в опосередкованому впливі на об’єкти державного управління у цій сфері. Головною характерною рисою цих методів є те, що за їх допомогою суб’єкти управління державним майном домагаються належної поведінки керованих об’єктів шляхом впливу на їх матеріальні інтереси, а не шляхом встановлення односторонніх директивних приписів. Це, зокрема, відображається у настанні в перспективі матеріальних вигод або у загрозі застосування відповідних матеріальних санкцій.
Що стосується так званих математичних, графічних, соціологічних, статистичних та інших методів управління, які іноді виділяються в літературі, то дисертантом заперечується їх відношення до проблематики методів державного управління, оскільки за їх допомогою не здійснюється безпосередній управлінський вплив.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. – 2002. – № 3. – С. 24–25.
2. Авер’янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. – 1999. – № 8.
3. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управлення: содержание деятельности организационные структури. – К.: Наук. думка, 1990. – 148 с.
4. Авер’янов В.Б. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. – К., 1998.
5. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 67 с.
6. Авер’янов В.Б. Питання розвитку законодавства про органи виконавчої влади // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук.-практ. конф., травень 1996 р. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 101–102.
7. Авер’янов В.Б. Президент і Уряд: новий розподіл повноважень // Юридична Україна. – 2003. – № 6.
8. Авер’янов В.Б. Реорганізація центральних органів виконавчої влади – важливо складова адміністративної реформи в Україні // Український правовий часопис. – 1999. – Вип. 5.
9. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади України: огляд конституційно-правових засад // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 2.
10. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади: проблема реформування у світлі конституційних вимог // Право України. – 2003. – № 9. – С. 24–30.
11. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади: уточнення концептуальних засад реформування // Вісник державної служби України. – 2003. – № 2.
12. Авер’янов В.Б. Система органів виконавчої влади // Юрид. вестн. – 1996. – № 1. – С. 82–85.
13. Авер’янов В.Б. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 1.
14. Авер’янов В.Б. Чергові завдання реформування адміністративного права // Зб. наук. праць Української академії державного управління при Президентові України. – К., 1999. – Вип. 2. – Ч. ІІ.
15. Авер’янов В.Б. Ще раз про зміст і співвідношення понять “державне управління” і “виконавча влада”: полемічні нотатки // Право України. – 2004. – № 5. – С. 113–116.
16. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Коваленко В.Л. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Українська академія державного управління при Президентові України, 1999.
17. Административное право: Учебник: В 3-х частях. – М.: МЮИ МВД России. Изд-во «Щит-М», 1997. – Часть І. – 280 с.
18. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М. Козлова, Л.Л. Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
19. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х томах / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Вид-во «Юридична думка», 2004. – Том 1. Загальна частина. – 584 с.
20. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак-тів / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін. / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
21. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін. / За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
22. Аксененок Г.А. Право государственной собственности на землю в СССР. – М., 1960.
23. Алексеев С.С. Гражданское право в современную эпоху / Глав. ред. Г.Л. Гуртова. – М.: Юрайт, 1999. – 391 с.
24. Апарат управлення социалистнческого государства: В 2-х частях. – М.: Юрид. лит., 1976. – 320 с.
25. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
26. Атаманчук Г.В. Государственное управление (организационно-функциональные вопросы): Учебное пособие. – М.: ОАО «НПО “Экономика”», 2000. – 302 с.
27. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). Изд. 2-е, доп. – М.: Политиздат, 1973. – 390 с.
28. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
29. Бабкін В.Д. Соціальна держава: проблеми і перспективи // Зб. наук. праць Київського інституту туризму, економіки і права. – К.: Київський інститут туризму, економіки і права, 2000.
30. Бабкін В.Д. Соціальна держава як гарант подолання соціальних та етнополітичних конфліктів // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі: Матеріали міжнар. конф. – К.: Вид-во Українсько-фінського ін-ту менеджменту і бізнесу, 1999. – С. 82–86.
31. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. (рос. мовою). – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
32. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
33. Беседы об экономической реформе / Под ред. А.М. Омарова. – М: Политиздат, 1972.
34. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: «Большая Российская энциклопедия»; СПб.: «Норинт»,1998. – 1456 с.
35. Браева Э.Х. Правовое регулирование государственной собственности в РФ: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – М., 1998. – 27 с.
36. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 37–38. – Ст. 189.
37. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). – Харьков: «Одиссей», 2001. – 288 с.
38. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.-Л.: АН СССР, 1948. – 839 с.
39. Венедиктов А.В. Органы управления государственной социалистической собственностью // Советское государство и право. – 1940. – № 5–6.
40. Веселовский С.Я. Приватизация как глобальный процесс переоценки роли и места государства в экономике // Собственность в ХХ столетии. – М., 2001.
41. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавничий дім “Ін-Юре”, 2002. – 668 с.
42. Галов В.В. Вещно-правовые режимы в системе предпринимательства. Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Ростов-на-Дону, 2000. – 26 с.
43. Гэлбрейт Дж. К. Экономические теории и цели общества. – М.: Прогресс, 1976.
44. Голубцов В.Г. Публичные и частные начала в гражданско-правовом регулировании отношений государственной собственности: Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. – Пермь, 1999. – 30 с.
45. Господарчий кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
46. Государственное и муниципальное управление: Справочник. – М.: Изд-во „Магистр”, 1997. – 496 с.
47. Государственное управление: основы теории и организации: Учебник / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: «Статут», 2000. – 912 с.
48. Государственное управление: политика в действии / Ред. кол.: В.В. Русакевич, В.М. Михеев и др. – Минск: Беларусь, 2000. – 472 с.
49. Государственное управление социалистической общенародной собственностью: Административно-правовой аспект проблемы / Ю.М. Козлов, В.А. Юсупов, В.Д. Резвых и др. – М.: МГУ, 1983. – 271 с.
50. Грибачов В.П. К вопросу о разграничении права государственной социалистической собственности и права оперативного управления. – Вестн. Моск. ун-та. Сер. Право. – 1969. – № 3.
51. Декларація “Про державний суверенітет України” від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1990. – № 3. – Ст. 429.
52. Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності” від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 7. – Ст. 52.
53. Декрет Кабінету Міністрів України “Про впорядкування управління майном, що забезпечує діяльність органів законодавчої та виконавчої влади” від 12 травня 1993 р. № 5093 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 292.
54. Декрет Кабінету Міністрів України “Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів” від 19 лютого 1993 р. № 19-93 // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 188.
55. Дембо Л.И. Основные проблемы советского водного законодательства. – Л., 1948.
56. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування: Зб. наук. праць: В 2 ч. / Наук кер. Н.Р. Нижник. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Ч. 1. – 224 с.
57. Державна та комунальна власність в Україні: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 432 с.
58. Державна та промислова власність: організаційно-правові питання / О.Д. Карпенко. – К.: Ін Юре, 1999. – 155 с.
59. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. посіб. / Н.Р. Нижник, С.В. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін.; За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: Вщ-во УАДУ, 2002. – 164 с.
60. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 343 с.
61. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; Відпов. ред. Н.Р. Нижник. – К.: УАДУ при Президентові України, 1997. – 448 с.
62. Державне управління в Україні: Навч. посібник / Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф, Голосніченко І.П. та ін. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – 265 с.
63. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики: Монографія / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003.
64. Державне управління: Словник-довідник / За заг. ред. В.М. Бакуменка. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.
65. Державне управління: теорія і практика // Авер'янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П, та ін. / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.
66. Дозорцев В.А. Принципиальные черты права собственности в Гражданском кодексе // Гражданський кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А. Хохлова. – М., 1998. – С. 231–235.
67. Ершова И.В. Правовой режим государственного имущества в хозяйственном обороте: теоретические основы и пути совершенствования. – М.: Юриспруденция, 2001. – 304 с.
68. Эшби У. Росс. Введение в кибернетику. – М.: Изд-во иностр. лит., 1959. – 432 с.
69. Інструктивний лист Фонду державного майна України „Роз'яснення деяких положень Методики оцінки вартості майна під час приватизації” від 21.11.2000 р. № 10-36-14316 // www.rada.gov.ua/zakon
70. Інструктивний лист Фонду державного майна України „Про орендну плату за майно державних бюджетних установ” від 03.07.2002 р. № 10-16-8513 // www.rada.gov.ua/zakon
71. Інструктивний лист Фонду державного майна України „Роз'яснення щодо погодження планів санації підприємств-боржників” від 23.09.2002 р. № 10-17-11813 // www.rada.gov.ua/zakon
72. Інструктивний лист Фонду державного майна України „Роз'яснення Фонду державного майна України з деяких питань застосування Методики оцінки об'єктів оренди (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2003 р. № 1960)” // www.rada.gov.ua/zakon
73. Інструктивний лист Фонду державного майна України „Роз'яснення деяких положень Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. № 1891” від 23.01.2004 р. № 10-36-835 // www.rada.gov.ua/zakon
74. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком-Інтер, 2000. – 320 с.
75. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та інші; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.
76. Законодавство: проблеми ефективності / Редкол.: В.Б. Авер’янов, В.Н. Денисов, В.Ф. Сіренко, Я.М.Шевченко. – К.: Наукова думка, 1995.
77. Закон Української РСР “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 р. № 142-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 34. – Ст. 499.
78. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
79. Закон України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” від 18 вересня 1991 р. № 1540-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 46. – Ст. 615.
80. Закон України "Про приватизацію державного майна” від 4 березня 1992 р. № 2163-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
81. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 6 березня 1992 р. № 2171-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 24. – Ст. 350.
82. Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 30. – Ст. 416.
83. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. № 2482-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст. 524.
84. Закон України “Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання” від 18 листопада 1992 р. № 2796-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 2. – Ст. 6.
85. Закон України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р. № 2339-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
86. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
87. Закон України „Про поставки продукції для державних потреб” від 22 грудня 1995 р. № 493/95-ВP // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9.
88. Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10 липня 1996 р. № 290/96-ВР // Відомості Верховної Ради України – 1996. – № 41. – Ст. 188.
89. Закон України “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 43. – Ст. 212.
90. Закон України „Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 7 жовтня 1997 р. № 554/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 52. – Ст. 312.
91. Закон України "Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України" // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 19. – Ст. 140.
92. Закон України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. № 147-98 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 228; 2000. – № 5. – Ст. 35.
93. Закон України “Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим” від 23 грудня 1998 р. № 350-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5–6. – Ст. 43.
94. Закон України „Про державне оборонне замовлення” від 3 березня 1999 р. № 464-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 17. – Ст. 111.
95. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 16 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20–21. – Ст. 190.
96. Закон України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” від 7 липня 1999 р. № 847-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 37. – Ст. 332.
97. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
98. Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. № 1075-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 407.
99. Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. № 1076-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 408.
100. Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р. № 1602-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 25. – Ст. 195.
101. Закон України “Про Державну програму приватизації” від 18 травня 2000 р . № 1723- ІІІ // Відомості Верховної Ради – 2000. – № 33–34. – Ст. 272
102. Закон України „Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 13 липня 2000 р. № 1869-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 41. – Ст. 341.
103. Закон України “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” від 14 вересня 2000 р. № 1953-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – №5. – Ст. 375.
104. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 р. № 2658-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст. 2.
105. Закон України “Про управління об’єктами державної власності” Проект прийнятий Верховною Радою України 11 вересня 2003 р. № 1154IV // www.rada.gov.ua / proza.
106. Ершова И.В. Правовой режим государственного имущества в хозяйственном обороте: теоретические основы и пути совершенствования. – М.: Юриспруденция, 2001. – 304с.
107. Карасс А.В. Право государственной социалистической собс