ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ УТВОРЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН В УКРАЇНІ

Короткий опис

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………… ...4
Розділ 1. Сутність спеціальних економічних зон у державі
та їх особливості.................................................................................................... ...12
1.1. Спеціальні економічні зони: історія виникнення та
розвитку, поняття та класифікація……………………………………….... ...12
1.2. Адміністративно-правовий статус суб’єктів
спеціальної економічної зони …………………………………………....... ...28
1.3. Особливості територіальної організації спеціальних
економічних зон в Україні………………………………............................. ...43
1.4. Сутність та зміст механізму адміністративно-правового
регулювання, пов’язаного зі спеціальними економічними
зонами в Україні……………………………………………………………. ...55
Висновки до розділу...…………................………………......................... ....71
Розділ 2. Організаційні засади управління спеціальними
економічними зонами в Україні....................................................................... ...75
2.1. Сутність та зміст організації управління спеціальними
економічними зонами в Україні………………………………................... ..75
2.2. Система органів управління спеціальними економічними
зонами в Україні…........................................................................................ ...91
2.3. Адміністративно-правовий статус органів управління
спеціальними економічними зонами в Україні…………………………. ...110
Висновки до розділу………………………………................................... ...127
Розділ 3. Діяльність міліції України та її взаємодія з
іншими правоохоронними органами з охорони правопорядку
в умовах спеціальної економічної зони.......................................................... ...131
3.1. Місце, роль і діяльність міліції України в умовах
спеціальної економічної зони з охорони правопорядку………………... ...131
3.2. Основні форми і методи взаємодії міліції України
з іншими правоохоронними органами з охорони
правопорядку в умовах спеціальної
економічної зони……………………............................................................ ..151
Висновки до розділу…...…................………………………..................... ..168
Висновки................................................................................................................ ..170
Список використаних джерел………………………………………………... ..180
Додатки.................................................................................................................. ..199

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, постійно вимагають пошуку та запровадження нових методів і механізмів, спрямованих на поліпшення економічної ситуації країни в цілому. Одним з напрямків реформування економіки України, забезпечення зайнятості населення, активізації підприємництва і зовнішньоекономічного співробітництва є залучення інвестицій за допомогою спеціальних (вільних) економічних зон (далі – СЕЗ).
Відомо, що ефективність проведення будь-яких економічних експериментів об’єктивно залежить, перш за все, від стану законодавства, що регулює ці процеси. Однак, незважаючи на певні кроки, зроблені у напрямку створення правової бази для формування СЕЗ в Україні, механізм їх реального впровадження й досі залишається невідлагодженим і недосконалим, тому вони, як порівняно нові територіальні утворення, повинні стати об’єктом детального наукового аналізу.
До недавнього часу були лише поодинокі спроби дослідити сферу СЕЗ. Частіше економічні зони ставали об’єктом уваги дослідників у галузі цивільного, фінансового права, державного управління, а також економічних наук. Слід відзначити, що окремі теоретичні та практичні правові питання, які необхідно розв’язати, залишились поза увагою вчених-адміністративістів та потребують комплексного дисертаційного дослідження, якого дотепер немає. У зв’язку з цим своєї актуальності набуває з’ясування специфіки механізму адміністративно-правового регулювання та розкриття особливостей територіальної організації СЕЗ в Україні, визначення оптимальної системи органів управління економічними зонами та аналізу їх адміністративно-правового статусу, з’ясування питання про поєднання місцевих і державних інтересів у процесі функціонування СЕЗ тощо.
Не менш актуальним також вважається визначення загальних і специфічних особливостей правового статусу економічної зони, результатом чого може бути проект Статуту СЕЗ. Важливим є вивчення позитивного зарубіжного і вітчизняного досвіду формування СЕЗ з метою його застосування в подальшій практиці.
Поряд з визначенням правового статусу СЕЗ, розв’язанням окремих правових проблем, пов’язаних з їх утворенням і функціонуванням на території України, особливо важливим вбачається дослідження сфери СЕЗ через призму охорони правопорядку і забезпечення законності на відповідних територіях. Як показує аналіз міжнародної практики та матеріалів статистичної звітності органів МВС України, режим СЕЗ створює певні можливості для різного роду економічних злочинів, окремих правопорушень, зловживань та ін. Разом з тим, можна констатувати, що правоохоронна система України, зокрема органи міліції, виявилися неготовими до подібних змін у функціонуванні економічних зон. Наукових досліджень цих питань у сучасній правовій літературі недостатньо, а дослідження, спрямовані на визначення місця, ролі, особливостей діяльності міліції України та її взаємодії з іншими правоохоронними органами в умовах СЕЗ з охорони правопорядку, взагалі відсутні. Саме цим пояснюється актуальність теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі адміністративного права та державного управління Донецького інституту внутрішніх справ МВС України відповідно до Пріоритетних напрямків, фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на 1995-2000 роки (додаток № 2 до рішення колегії МВС України від 28.02.1995 р. № 4км/2), а також в межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки (економіко-правовий аспект)” (номер державної реєстрації 0186.0.070869).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз організаційно-правових засад утворення і функціонування СЕЗ в Україні, їх практичної реалізації і отриманих результатів, розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства України і підвищення організаційних основ управління у зазначеній сфері.
Для досягнення цієї мети дисертант поставив такі завдання:
– провести історико-теоретичний аналіз світового досвіду утворення і функціонування СЕЗ;
– проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди щодо визначення поняття “спеціальна економічна зона”, а також визначити критерії і на їх основі класифікувати СЕЗ України;
– розкрити зміст термінів “суб’єкт СЕЗ” та “об’єкт СЕЗ”, а також здійснити комплексний аналіз адміністративно-правового статусу суб’єктів СЕЗ;
– з’ясувати сутність та зміст адміністративно-правового режиму СЕЗ;
– розкрити сутність та особливості механізму адміністративно-правового регулювання, пов’язаного із СЕЗ в Україні;
– на підставі відповідних висновків запропонувати найбільш оптимальні форми організації управління СЕЗ в Україні;
– з’ясувати місце і роль міліції України у процесі діяльності СЕЗ, розкрити зміст форм і методів роботи її підрозділів щодо забезпечення правопорядку в цій сфері;
– визначити основні форми і методи взаємодії міліції України з іншими правоохоронними органами з охорони правопорядку в умовах СЕЗ;
– внести теоретичні та практичні рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення діяльності міліції України в умовах СЕЗ та організації взаємодії її підрозділів з іншими правоохоронними органами;
– розробити проект Статуту СЕЗ.
Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність суспільних відносин адміністративно-правового та організаційно-управлінського характеру, які виникають у сфері функціонування СЕЗ в Україні, і насамперед ті, що регламентуються нормами конституційного та адміністративного права України.
Предметом дисертаційного дослідження є адміністративно-правові, організаційно-правові та організаційні основи функціонування СЕЗ в Україні, організація управління ними, діяльність міліції України у сфері охорони правопорядку в умовах СЕЗ, а також норми, що регулюють цю діяльність.
Гіпотеза дисертації базується на припущенні, що висновки, рекомендації та пропозиції, зроблені у результаті дослідження дадуть можливість раціональніше підійти до процесу утворення СЕЗ в Україні, удосконалити механізм їх функціонування та існуючу систему органів управління.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, використаних для отримання достовірних об’єктивних результатів.
Методологічною базою дисертаційного дослідження є комплекс методів збирання, аналізу та обробки фактологічної та емпіричної інформації, серед яких слід виділити методи загальнонаукового, системно-теоретичного, порівняльно-ретроспективного, структурно-функціонального та конкретно-історичного аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел; вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо удосконалення організаційно-правового механізму утворення і функціонування СЕЗ в Україні; методи прогнозу, моделювання.
У ході дисертаційного дослідження використовувалися теоретичні положення, розроблені в теорії держави і права, галузях конституційного права і державного будівництва, адміністративного права і теорії управління, фінансового, господарського і цивільного права.
Теоретичним підґрунтям для висновків дисертаційного дослідження стали праці класиків наукової думки: І. Канта, Г. Еллінека, О.І. Елістратова, А.Д. Градовського та ін.; розробки сучасних українських дослідників-правознавців: В.Б. Авер’янова, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, В.М. Кампо, С.В. Ківалова, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, В.М. Коссака, Н.Р. Нижник, П.М. Рабіновича, О.В. Сурілова, О.Ф. Фрицького, та ін.; вчених близького зарубіжжя: С.С. Алексєєва, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Б.М. Лазарєва, М.М. Марченка, Т. Нешатаєвої та ін. Використовувалися в процесі дослідження також роботи українських і зарубіжних економістів: М. Фразьє, Б. Райзберга, В.І. Пили, О.С. Чмир, Ю.В. Макогона, Ю.А. Гохберга та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше у вітчизняній адміністративно-правовій науці виконано комплексне дослідження організаційно-правових основ утворення і функціонування СЕЗ в Україні; здійснено порівняльне дослідження норм різних галузей права, які регламентують адміністративно-правову та організаційно-правову діяльність правоохоронних органів в СЕЗ; запропоновано рекомендації і висновки щодо удосконалення законодавства і підвищення рівня ефективності правоохоронних органів, зокрема міліції України в умовах СЕЗ. Елементи новизни знайшли вираження у таких положеннях:
– здійснено історичний аналіз еволюції виникнення, становлення і розвитку СЕЗ у світі. Удосконалено визначення поняття “спеціальна економічна зона” та вперше запропоновано класифікацію СЕЗ в Україні за територіально-управлінським критерієм;
– з’ясовано сутність та зміст термінів “суб’єкт СЕЗ” та “об’єкт СЕЗ”. Проведено дослідження адміністративно-правового статусу складових поняття “суб’єкт СЕЗ”, серед яких особливу увагу приділено органам управління економічною зоною;
– уточнена сутність адміністративно-правового режиму СЕЗ, сформульовано поняття, визначено зміст та його правова характеристика;
– обґрунтовано положення про те, що специфіка механізму адміністративно-правового регулювання, пов’язаного із СЕЗ в Україні, виявляється через адміністративні правовідносини, які формуються на території економічної зони і між суб’єктами СЕЗ; через права й обов’язки суб’єктів зони, що складають правовий статус останніх; через акти застосування права, які знаходять своє відображення у нормативно-правових і нормативних актах органів виконавчої влади СЕЗ, у відповідних рішеннях і розпорядженнях організаційно-управлінського характеру; через акти реалізації прав і обов’язків;
– запропоновано авторське визначення поняття “управління СЕЗ”, яке необхідно розглядати з двох позицій: як об’єкт з боку держави, і як управління, яке здійснюється в самій системі (безпосередньо в СЕЗ); розроблена та обґрунтована авторська модель системи органів управління СЕЗ в Україні з розмежуванням сфер діяльності в ній кожного органу;
– сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчої бази України про СЕЗ: обґрунтована необхідність прийняття органами місцевого самоврядування територій розміщення зони “Статуту спеціальної економічної зони” і запропонована його редакція, запропоновані зміни, які доцільно внести до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних економічних зон”;
– на підставі аналізу статистичних даних органів МВС України та матеріалів світової практики зроблено висновок, що СЕЗ створюють певні можливості для різного роду економічних злочинів, правопорушень, зловживань та ін.; визначено коло основних найбільш поширених правопорушень, які вчиняються в СЕЗ. На підставі цього пропонуються два шляхи реформування організації діяльності підрозділів міліції України в умовах СЕЗ: створення окремого підрозділу для роботи у цій сфері, до складу якого можуть увійти представники інших підрозділів міліції; а також створення підрозділів муніципальної міліції СЕЗ;
– обґрунтовано пропозицію щодо необхідності організації взаємодії підрозділів міліції України з іншими правоохоронними органами в умовах СЕЗ з охорони правопорядку, а також розроблені найбільш оптимальні форми (правова, організаційна і матеріально-технічна) і методи такої взаємодії.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розглянуті в ньому положення дають можливість визначити підходи до вирішення низки теоретичних і практичних організаційно-правових проблем, пов’язаних з утворенням і функціонуванням СЕЗ в Україні.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні як теоретичні, так і практичні результати, висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані:
– у науково-дослідних цілях – для подальших наукових розробок у зазначеній сфері;
– у законотворчій роботі – для удосконалення та додаткового врегулювання на конституційному та законодавчому рівні норм, що регулюють окремі питання утворення та функціонування СЕЗ на території України; для підготовки окремих нормативно-правових актів, що закріплюють правові основи діяльності органів управління зонами, міліції України та інших правоохоронних органів в умовах СЕЗ;
– у правозастосовчій діяльності – використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність щодо утворення і функціонування СЕЗ в Україні;
– у навчальному процесі – в юридичних навчальних закладах під час вивчення конституційного, адміністративного права, теорії управління, а також у підготовці навчальних посібників.
Пропозиції дисертанта щодо положень “Статуту спеціальної економічної зони” та впровадження “Регіональної програми підготовки фахівців для роботи в СЕЗ” прийняті до реалізації Радою з питань спеціальних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області. Окремі положення дисертаційного дослідження використовуються відділом взаємодії з правоохоронними органами Донецької облдержадміністрації. Матеріали дисертації використовуються під час проведення занять з дисципліни “Адміністративне право” у Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права та державного управління Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. Основні положення і висновки знайшли своє відображення у доповідях і повідомленнях на 3 міжнародних, 2 всеукраїнських і 2 міжвузівських наукових конференціях: міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми правового регулювання діяльності суб’єктів підприємництва” (грудень 1999, м. Донецьк); міжнародній науково-практичній конференції “Украина и ее регионы в мировой глобализируемой системе” (квітень 2000, м. Донецьк); міжнародній науково-практичній конференції “Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів” (травень 2000, м. Луганськ); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (червень 2000, м. Донецьк); IX Всеукраїнській науково-практичній конференції “Корупція, економічні злочини: шляхи подолання та удосконалення правових чинників розвитку суспільства” (жовтень 2000, м. Донецьк); міжвузівській науково-практичній конференції “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (жовтень 2000, м. Дніпропетровськ); XII Всеукраїнській науково-практичній конференції-форумі “Проблеми боротьби з корупцією, організованою злочинністю та контрабандою” (квітень 2001, м. Київ).
Публікації. Основні висновки і положення, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, опубліковані у шести статтях, що надруковані у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації визначена метою та завданням дослідження, логікою викладення. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (185 найменувань) і додатків. Обсяг дисертації становить 219 сторінок друкованого тексту, з них основного – 179 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Прийняття Конституції України заклало основи для обґрунтування та розвитку нових форм економічної діяльності держави, серед яких на особливу увагу заслуговують спеціальні (вільні) економічні зони. Утворення різних типів СЕЗ на сьогодні є одним з найбільш перспективних напрямків реформування економіки України, забезпечення зайнятості населення, залучення інвестицій, розвитку підприємництва і т.п. Саме про це свідчить той факт, що кількість подібних зон постійно зростає, і цей процес отримує підтримку з боку Президента, Уряду та органів місцевого самоврядування України. Особливо актуальною стала ця проблема у зв’язку з прийняттям Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року, указів Президента та законів України, що регулюють окремі питання формування конкретних економічних зон на території України.
Відомо, що ефективність проведення будь-яких економічних експериментів об’єктивно залежить, перш за все, від стану законодавства, що регулює ці процеси. Однак, незважаючи на велику кількість прийнятих законів та інших нормативно-правових актів, організаційно-правове забезпечення процесу утворення і функціонування СЕЗ в Україні не можна назвати досконалим.
У зв’язку з цим проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки:
1. Теоретичний аналіз багатьох визначень і класифікацій СЕЗ дозволив віддати перевагу саме терміну “спеціальна економічна зона”, який найбільш точно визначає сутність цього утворення. Дослідження національних та міжнародних джерел права дозволило визначити СЕЗ як обмежену частину національної території держави, відведену для заснування особливого (спеціального) правового режиму діяльності суб’єктів зони на території зі статусом, відмінним від національного правового й економічного простору, яка має власне зональне законодавство і спеціально утворювану систему органів управління.
2. Багатоваріантність підходів, яка виявляється при вивченні поняття та сутності СЕЗ, властива також і підходам до її класифікації. В основі аналізу і класифікації СЕЗ повинний бути комплексний підхід. СЕЗ, які існують в Україні, доцільно поділяти за територіально-управлінським критерієм. Необхідно виділяти адміністративно-територіальні СЕЗ, тобто утворені в межах певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, області – СЕЗ “Славутич”, “Яворів”, “Курортополіс Трускавець”, “Сиваш” та ін.); і – локальні СЕЗ (“Донецьк”, “Азов”, “Рені” та ін.), утворені на невеликій території. Залежно від класифікації СЕЗ за територіальним критерієм, зони також можна поділяти і за управлінським критерієм, тобто слід виділяти дві відповідні форми організації управління СЕЗ (дві системи їх органів управління).
3. На сьогодні в Україні існують дві системи органів управління економічними зонами. Перша (дворівнева) (СЕЗ “Яворів”, “Рені”, “Славутич” та ін.) включає такі органи управління, як відповідні органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації, орган господарського розвитку і управління СЕЗ. Інша система – трирівнева (СЕЗ “Порт Крим”, “Донецьк” і “Азов”, “Інтерпорт Ковель”), до складу якої разом з вищевказаними органами входить ще одна організаційна структура – наприклад, для СЕЗ “Донецьк” і “Азов” – Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області.
4. Загальна система органів управління СЕЗ в Україні представлена такими рівнями управління: Верховна Рада України – єдиний законодавчий орган, який має право приймати законодавчі акти; Кабінет Міністрів України, що приймає відповідні постанови; міністерства і відомства, які регламентують у своїх наказах діяльність своїх підрозділів; Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області, яка має право приймати відповідні рішення, що є обов’язковими для виконання на території СЕЗ “Донецьк” і “Азов”; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, які укладають контракти з інвесторами; орган господарського розвитку і управління СЕЗ; керівництво інвестиційних підприємств, які безпосередньо впроваджують проекти.
5. Об’єктивно оцінюючи ефективність існуючої в Україні системи органів управління СЕЗ, слід залежно від територіально-управлінського критерію класифікації економічних зон виділяти дві форми організації управління СЕЗ – адміністративно-територіальну і локальну.
Для адміністративно-територіальних СЕЗ, утворених в межах певної адміністративно-територіальної одиниці (міста, району, області – СЕЗ “Славутич”, “Яворів”, “Курортополіс Трускавець”, “Сиваш” та ін.), система органів управління відповідними територіями повинна бути представлена: по-перше, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування; по-друге, оптимальним варіантом оперативного управління СЕЗ є формування акціонерного товариства “Компанія розвитку СЕЗ”.
Локальний варіант організації управління СЕЗ передбачає створення спеціального органу – Адміністративної Ради СЕЗ.
6. Управління СЕЗ слід розглядати з двох позицій: по-перше, через управління цією системою як об’єктом з боку держави; а по-друге, – управління, яке здійснюється в самій системі (безпосередньо в СЕЗ).
Управління СЕЗ як об’єктом з боку держави, тобто державне управління процесами утворення і функціонування СЕЗ, визначається як комплекс заходів правового, соціального, економічного, організаційно-управлінського та іншого характеру, спрямованих на утворення, ефективне функціонування і розвиток СЕЗ різних типів на конкретній території країни і контроль за їх діяльністю, який здійснюється відповідними органами законодавчої і виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та органами господарського розвитку і управління СЕЗ і проводиться в рамках єдиної соціально-економічної політики держави.
Управління, яке здійснюється безпосередньо в СЕЗ, визначається як діяльність органів управління економічною зоною з реалізації закріплених за ними у нормативно-правових актах про СЕЗ повноважень, зміст яких полягає у процесі цілеспрямованого впливу суб’єкта управління на об’єкт управління СЕЗ шляхом приведення останнього у належний стан, встановлення певних правил поведінки та врегулювання його діяльності в умовах особливого (спеціального) правового режиму СЕЗ.
7. Головною особливістю будь-якої СЕЗ, що відрізняє її від інших територіальних утворень, є особливий (спеціальний) правовий режим, який слід розуміти як певну сукупність правових відносин (податкових, митних, валютно-фінансових, організаційно-управлінських (адміністративних) та ін.), регульованих спеціальними нормативно-правовими актами та обмежених просторово-тимчасовими рамками. Залежно від виду правовідносин, які виникають в умовах СЕЗ, необхідно виділяти відповідні правові режими, а саме: податковий, митний, валютно-фінансовий, організаційно-управлінський (адміністративний) і т.ін., які у сукупності складають особливий (спеціальний) правовий режим СЕЗ. Крім цього, механізм організації згаданого режиму, разом з системою пільг, гарантій, форм державної підтримки, обмежень, заборон і додаткових підстав юридичної відповідальності, доцільно додати ще одним елементом – системою управління таким режимом.
8. Дослідження адміністративно-правового режиму СЕЗ визначило, що змістом останнього є правова регламентація порядку діяльності в умовах СЕЗ, організаційне забезпечення належної реалізації прийнятих правових заходів в охоронюваній сфері СЕЗ і встановлення відповідальності за його порушення (в кримінальному, адміністративному та дисциплінарному порядку).
Адміністративно-правовий режим СЕЗ слід визначати як встановлену в законодавчому порядку та організаційно забезпечену спеціально створюваними режимними органами сукупність правових приписів, яка конкретизується системою правил діяльності, дій чи поведінки фізичних та юридичних осіб (суб’єктів СЕЗ), порядком і гарантіями реалізації ними своїх прав у певних умовах (ситуаціях), а також шляхом встановлення відповідальності за їх порушення з метою забезпечення охорони правопорядку і безпеки у цій сфері, виявлення, припинення та запобігання діям, що завдають шкоди правоохоронюваним інтересам СЕЗ.
9. Розглядаючи СЕЗ як державно-територіальне утворення, на території якого складаються певні правовідносини, обумовлені специфікою діючого в межах СЕЗ особливого (спеціального) правового режиму, автор доходить висновку, що кожна зона має обов’язковий елементний склад – суб’єкт та об’єкт СЕЗ.
Під об’єктом СЕЗ розуміється сукупність правовідносин, що виникають в умовах спеціального правового режиму на суворо обмеженій території СЕЗ та з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини, здійснюючи свої суб’єктивні права та обов’язки, до яких належать певні дії, пільги, гарантії та інші форми державної підтримки, що безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин.
Суб’єкти СЕЗ – це учасники адміністративно-правових відносин, що виникають в умовах особливого (спеціального) правового режиму на суворо обмеженій території СЕЗ, до яких необхідно відносити: а) усіх фізичних осіб, які постійно проживають на території СЕЗ, або які постійно не проживають у СЕЗ, але перебувають у межах відповідної зони з метою здійснення будь-якої економічної діяльності, а також які не перебувають у її межах, але сприяють розвитку цього територіального економічного утворення; б) суб’єктів підприємницької діяльності СЕЗ; в) органи управління СЕЗ; г) інші органи, установи та громадські організації, які сприяють якнайшвидшому досягненню цілей і виконанню завдань конкретної СЕЗ.
10. Дослідження адміністративно-правового статусу фізичних осіб (як суб’єктів СЕЗ), дозволило зробити висновок, що його зміст, окрім прав і обов’язків, передбачених Конституцією України та законами України, визначається ще й сукупністю додаткових прав і обов’язків, а також юридичною відповідальністю, що передбачено законодавством України про СЕЗ. Крім цього, до складу адміністративно-правового статусу суб’єктів підприємницької діяльності СЕЗ слід додати ще гарантії реалізації таких прав і обов’язків.
11. Основу адміністративно-правового статусу органу управління СЕЗ складає його компетенція, тобто сукупність повноважень (прав і обов’язків) з виконання певних функцій (вирішення завдань) стосовно тієї чи іншої сфери діяльності, а також правова відповідальність за невиконання або неналежне їх виконання.
12. Докладний аналіз повноважень Ради з питань СЕЗ і спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області дозволив виділити такі її функції: правоустановчу, дозвільну, програмно-цільову, кадрову, правоохоронну, інформаційно-статистичну, господарсько-економічну, функцію контролю, вирішення спорів, залучення інвестицій в СЕЗ, розгляду і схвалення (відхилення) інвестиційних проектів.
13. Орган господарського розвитку і управління СЕЗ виконує договірну, дозвільну та господарську функції.
14. Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування слід поділяти на: основні, закріплені у законодавстві України і регулюють діяльність цих органів як органів влади певної адміністративно-територіальної одиниці, на території або в межах якої утворена відповідна СЕЗ; та спеціальні, які закріплені в законах та інших нормативно-правових актах про СЕЗ в Україні і додатково регулюють їх діяльність тільки як органи управління СЕЗ.
15. Правове регулювання СЕЗ являє собою специфічну діяльність держави, в особі її органів, пов’язану з розробкою юридичних приписів і визначенням юридичних засобів забезпечення їхньої дієвості, які регулюють питання створення і функціонування зони, її суб’єктів.
16. Специфіка механізму адміністративно-правового регулювання, пов’язаного із СЕЗ в Україні, виявляється через адміністративні правовідносини, які формуються на території зони і між суб’єктами СЕЗ; через права й обов’язки суб’єктів зони, що складають правовий статус останніх; через акти застосування права, що знаходять свій відбиток у нормативних документах органів влади і управління СЕЗ, у відповідних рішеннях і розпорядженнях організаційно-управлінського характеру; через акти реалізації прав і обов’язків.
17. Вирішення проблеми охорони правопорядку в умовах СЕЗ поступово набуває своєї актуальності. Аналіз міжнародної практики та статистичних даних органів МВС України щодо стану правопорядку на територіях розміщення СЕЗ дозволяє зробити висновок, що режим СЕЗ створює певні можливості для різного роду економічних злочинів, окремих правопорушень, зловживань і т.ін. Однак правоохоронна система, враховуючи міліцію України, виявилася неготовою до подібних змін у функціонуванні економічних зон. Тому пропонується вирішити питання про реформування організації діяльності міліції України в умовах СЕЗ шляхом: а) створення окремого підрозділу, до складу якого могли б увійти представники інших підрозділів міліції; б) створення підрозділив муніціпальної міліції СЕЗ.
18. Дослідження даної проблеми показало, що при утворенні і функціонуванні СЕЗ найбільш криміногенно і деліктологічно небезпечними наслідками можуть бути: правопорушення у сфері споживчого ринку; податкові, митні, банківські правопорушення; протиправні посягання на власність у всіх її формах; загальні карні злочини (розбої, грабежі, убивства, тілесні пошкодження, хуліганства тощо); правопорушення відносно іноземців, а також безпосередньо протиправна діяльність іноземних громадян і осіб без громадянства; порушення правил проведення експортно-імпортних операцій; перевищення службових повноважень посадовими особами в СЕЗ і ознаки корупції у сфері зовнішньоекономічної діяльності; створення і реєстрація підприємств за участю іноземних інвестицій із порушенням установленого законом порядку; контрабандний та інший протизаконний вивіз за кордон стратегічної сировини і товарів у вигляді продукції власного виготовлення та ін.
19. Ефективність охорони правопорядку і забезпечення законності на територіях СЕЗ України повністю буде залежати від взаємодії правоохоронних органів, яка повинна відбуватися з використанням правової, організаційної і матеріально-технічної форм і відповідних методів. Особливий акцент робиться на об’єднанні інформаційних банків даних різних правоохоронних органів, зокрема органів МВС, державної податкової адміністрації та державної митної служби України, у сфері боротьби з організованою злочинністю. Крім цього, реалізація правової форми взаємодії може бути також здійснена шляхом розробки державних цільових і міжвідомчих програм з реалізації державної політики у сфері утворення і функціонування СЕЗ, забезпечення законності і правопорядку на їхніх територіях; підготовки проектів законодавчих нормативно-правових актів (законів, указів Президента, постанов Уряду) з питань взаємодії правоохоронних органів України у сфері забезпечення законності і правопорядку в СЕЗ; спільної підготовки та подання до органів влади країни узагальнених інформацій про стан криміногенної ситуації у СЕЗ, пропозицій щодо її поліпшення; підготовки та внесення до відповідних інстанцій, міністерств і відомств спільних пропозицій про усунення причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів у СЕЗ, та ін.
20. Процес досліджуваної взаємодії підрозділів міліції України з іншими правоохоронними органами в СЕЗ може бути реалізований із застосуванням відповідних методів, до яких, з урахуванням умов СЕЗ, слід відносити: планування спільних заходів; спільний (комплексний) аналіз оперативної обстановки; взаємний обмін інформацією; прогнозування; інструктування й інспектування; робочі зустрічі тощо.
21. З метою ефективності охорони правопорядку і забезпечення законності на територіях СЕЗ України доцільним є необхідність всебічного використання міжнародного досвіду боротьби зі злочинністю у вказаній сфері.
Проведене дослідження також дозволило автору сформулювати такі рекомендації:
1. Необхідною є детальна розробка діючого механізму правового функціонування СЕЗ, що охоплює не тільки цивільне, фінансове, трудове, екологічне, але і таку галузь права, як адміністративне.
2. Варто чітко сформулювати правову відповідальність у випадку невиконання або неналежного виконання вимог, передбачених нормами законодавчих та інших нормативно-правових актів про СЕЗ в Україні; невиконання умов контракту, укладеного між органом управління СЕЗ і суб’єктом підприємницької діяльності зони (інвестором), різного роду договорів; порушення законності, прав інших суб’єктів СЕЗ у процесі здійснення своїх функцій.
3. Ініціативу в утворенні СЕЗ на території України доцільно повністю віддати не центральним органам влади (Президенту, Кабінету Міністрів України), а регіонам, які в особі органів місцевого самоврядування в змозі реально оцінити можливість та необхідність утворення СЕЗ на відповідній території. Тому пропонується внести зміни до статті 5 Закону про СЕЗ в Україні. Зокрема п.1 цієї статті викласти у такій редакції: “Спеціальні (вільні) економічні зони на території України створюються тільки за ініціативи місцевих Рад народних депутатів і місцевої державної адміністрації”. Крім цього, виключити із цієї статті п.2, який передбачає порядок створення СЕЗ за ініціативи Президента або Кабінету Міністрів України.
4. Основоположним є вирішення питання про Статут СЕЗ. Тільки можливість розробки та прийняття органами місцевого самоврядування такого документа дозволить враховувати всі особливості кожної конкретної зони з питань її утворення та функціонування на території України, а не покладатися тільки на закон, який не в змозі повністю охопити всі правові й організаційні аспекти.
5. Доцільною є розробка і прийняття спільної інструкції щодо організації взаємодії підрозділів міліції України з іншими зацікавленими правоохоронними органами, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування у сфері охорони правопорядку в умовах СЕЗ, у якій повністю викласти основні форми та методи такої взаємодії.
6. Необхідно розробити спеціальну комплексну державну програму забезпечення законності та правопорядку в СЕЗ України, яка повинна передбачати реалізацію заходів правового, економічного, організаційно-управлінського і наукового характеру.
7. Для підготовки високоякісних фахівців за різними напрямками функціонування СЕЗ пропонуємо розробити і прийняти Регіональну програму підготовки фахівців для роботи в СЕЗ.
8. Зміст і висновки дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих досліджень, перш за все, з адміністративного права і теорії управління, інших галузей права України, в практичній діяльності органів місцевого самоврядування, а також правоохоронних органів України (зокрема, міліції) у справі охорони правопорядку в умовах СЕЗ, при створенні навчальних посібників, у навчальному процесі, у лекційних курсах, при розробці спецкурсів, в державно-економічному плануванні розвитку регіонів у цілому.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Характеристика
джерела Найменування джерела
Монографії (один, два або три автори) 1. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. – К.: Наукова думка, 1979. – 150 с.
2. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів. і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
3. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М., 1961. – 271 с.
4. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М., 1989. – 288 с.
5. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.
6. Атаманчук Г.В. Государственное управление: проблемы методологии правового исследования. – М., 1975. – 239 с.
7. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. – М., 1975. – 391 с.
8. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
9. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1997. – 368 с.
10. Бачило И.Л. Функции органов управления. – М.: Юрид. лит., 1976. – 198 с.
11. Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. – Х.: “Одиссей”, 2001. – 288 с.
12. Витрук Н.В., Топорнин Б.Н., Воеводин В.С. Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
13. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): Міжрегіональна академія управління персоналом. – К., 1998. – 52 с.
14. Голосніченко І.П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. – К.: Вища школа, 1991. – 207 с.
15. Данько Т.П., Окрут З.М. Свободные экономические зоны в мировом хозяйстве: Учебное пособие / Рос. эконом. академия. им. Г.В. Плеханова. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 168 с.
16. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. – К., 1997. – 486 с.
17. Додин Е.В. Отделы и управления исполкомов местных советов. – М.: Юрид. лит., 1971. – 72 с.
18. Елистратов А.И. Основные начала административного права. – М.: Издание Г.А. Лемана и С.А. Сахарова, 1917. – 294 с.
19. Еллинек Г. Общее учение о государстве. – С.Пб.: Издание “Юридического Книжного Магазина Н.К. Мартынова”, 1908. – 599 с.
20. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
21. Иванов В.М., Тарханов А.В. Организационно-экономический механизм создания и функционирования свободных экономических зон: Учебное пособие / Рос. эконом. акад. им. Г.В. Плеханова. – М., 1997. – 132 с.
22. Игнатов В.Г., Бутов В.И. Свободные экономические зоны. Методологические и организационные основы. Правовой и налоговый режим. Нормативная база. – М.: Ось-89, 1997. – 189 с.
23. Калюжный Р.А. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов / АН УССР. Ин-т государства и права; Отв. ред. В.Ф. Сиренко. – К.: Наук. думка, 1990. – 160 с.
24. Кампо В.М., Нижник Н.Р., Шльоер Б.П. Становлення нового адміністративного права України. Науково-популярний нарис / За заг. ред. В.М. Кампо. – К.: Видавничий Дім “Юридична книга”, 2000. – 60 с.
25. Кант И. Критика чистого разума. – Пг., 1915. – 464 с.
26. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: АН СССР, 1958. – 187 с.
27. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2001. – 304 с.
28. Коваль Л.В. Административно-деликтное отношение. – К.: Вища школа, 1979. – 230 с.
29. Козлов Ю.М. Соотношение государственного и общественного управления в СССР. – М.: Юрид. лит., 1966. – 215 с.
30. Козлов Ю.М., Фролов Е.С. Научная организация управления и право. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 247 с.
31. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 752 с.
32. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
33. Кудрявцев Ю.В. Норма права как социальная информация. – М.: Юрид. лит., 1981. – 144 с.
34. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М., 1988. – 318 с.
35. Лазарев Б.М. Компетенция органов управления. – М.: Юрид. лит., 1972. – 280 с.
36. Лепешкин А.И. Правовое положение советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1966. – 56 с.
37. Лукашева Е.А. Социалистическое право и личность. – М.: Наука, 1987. – 160 с.
38. Лучин В.О. Конституционные нормы и правоотношения. – М., 1997. – 175 с.
39. Макогон Ю.В., Гохберг Ю.А. Совместное предпринимательство, инвестиционный и инновационный процессы, свободные экономические зоны. – Донецк: ДонГУ, 1996. – 393 с.
40. Макогон Ю.В., Ляшенко В.И., Кравченко В.А. Региональные экономические связи и свободные экономические зоны. – Донецк: ДонНУ, ИЭП НАН Украины, 2001. – 177 с.
41. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Саратовск. ун-т, 1972. – 292 с.
42. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Саратовск. ун-т, 1987. – 294 с.
43. Миносян А.М. Категории содержания и формы. – Ростов, 1962. – 312 с.
44. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М., 1962. – 227 с.
45. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М., 1960. – 511 с.
46. Петров В.С. Тип и формы государства. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967. – 120 с.
47. Піла В.І., Чмир О.С. Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та практика: Навчальний посібник. – К.: Київ. держ. торг-екон. ун-т, 1998. – 328 с.
48. Правове регулювання іноземних інвестицій / За ред. В.М. Коссака. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 176 с.
49. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спеціальності “Правознавство”. – К., 1994. – 236 с.
50. Радянське будівництво: Підручник / За ред. О.Ф. Фрицького – К.: Вища школа, 1974. – 399 с.
51. Серебренников В.П. Местное управление и самоуправление во Франции. – Минск, 1981. – 168 с.
52. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 262 с.
53. Старосьцяк Е. Правовые формы административной деятельности. – М.: Госюриздат, 1959. – 330 с.
54. Строгович М.С. Основные вопросы советской социалистической законности. – М.: Наука, 1966. – 252 с.
55. Сурілов О.В. Основи загальної теорії держави і права. – Одеса: Вид-во Одес. ун-ту, 1995. – 128 с.
56. Теория государства и права: Учебник / Под. ред. Н.Г. Александрова. – 2-е изд., перераб. и доп.  М.: Юрид. лит., 1974. – 664 с.
57. Титаренко Ю.Л., Філонов В.П., Сущенко В.Д., Коваленко О.І. Організація управління в органах внутрішніх справ: монографічне дослідження / За ред. Ю.Л. Титаренка. – Донецьк: Донецький інститут внутрішніх справ при Донецькому державному університеті, 1999. – 364 с.
58. Токвиль А. Демократия в Америке. – М., 1992. – 544 с.
59. Фрицький О.Ф. Функції, методи і форми управлінської діяльності місцевих Рад. – К., 1971. – 91 с.
60. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351 с.
61. Чичерин Б.Н. Очерки Англии и Франции. – М.: Типография Э. Барфкнехта и комп., 1858. – 356 с.
62. Шамрай В.О. Військові формування та військова служба (організаційно-правові та управлінські аспекти): Монографія. – К.: Видавництво “КВІЦ”, 1998. – 162 с.
П’ять та більше авторів 63. Использование незанятого населения при создании инфраструктуры специальных экономических зон / Г.М. Теплицкий, Ю.В. Макогон, Н.Д. Лукьянченко, С.П. Калинина, Е.С. Шилец. – Донецк: ДонНУ, 2001. – 105 с.
Багатотомні видання 64. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. – М.: Юрид. лит., 1982. – Т.2. – 360 с.
65. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекцій в 2 т. – Свердловск: СЮИ, 1972. – Т.1. – 396 с.
66. Градовский А.Д. Начала русского государственного права: Собр. соч. – С.Пб., 1904. – Т. 9, (ч. 3): Органы местного самоуправления. – 595 с.
67. Коркунов Н.М. Русское государственное право: В 2 т. – 7-е изд., печатное. – С.Пб., 1909. – Т.1: Введение и общая часть. – 623 с.
68. Общая теория государства и права: Академический курс в 2 т. / Под ред. проф. М.Н. Марченко. – М.: Издательство “Зерцало”, 1998. – Том 2: Теория права. – 656 с.
Збірки наукових праць 69. Формы государственного управления: Сб. науч. ст. – М.: ИГПАН, 1983. – 149 с.
Словники 70. Большой толковый словарь иностранных слов / М.А. Надель-Червинская, П.П. Червинский (сост.). – Ростов-на-Дону, 1995. – Т.3. – 512 с.
71. Большой энциклопедический словарь. – 2-е изд., перераб. и доп.  М.: “Большая Российская энциклопедия”; СПб.: “Норинт”, 1997. – 1456 с.
72. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 790 с.
73. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. – К.: Видавництво “АКоніт”, 1998. – Т. 3. – 927 с.
74. Ожегов С.И. Словарь русского языка. Около 53000 слов. Изд. 5-е, стереотип. М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1963. – 900 с.
75. Ожегов С.И. Словарь русского языка: Ок. 57000 слов / Под ред. чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой. – 18-е изд., стереотип. – М.: Русс. яз., 1987. – 797 с.
76. Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лёхина, Ф.Н. Петрова. – М.: Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1955. – 856 с.
77. Словарь русского языка: В 4-х т. / Под ред. А.П. Евгеньевой. – 3-е изд., стереотип. – М.: АН СССР, Ин-т рус. яз., 1985–1988. – Т. IV С–Я. – 800 с.
78. Современный философский словарь. – М., 1996. – 602 с.
79. Толковый юридический словарь: бизнес и право / Сост. М.А. Баскакова. – М.: Финансы и статистика, 1998. – 688 с.
80. Юридический энциклопедический словарь / Сост. О.Г. Румянцев, В.Н. Додонов. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 384 с.
81. Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова – М., 1997. – 526 с.
82. Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. – 4-е изд. – М.: Политиздат, 1981. – 445 с.
83. Философский энциклопедический словарь. – М., 1998. – 576 с.
Складові частини книги, 84. Макогон Ю.В., Гохберг Ю.А. Развитие совместных предприятий, инвестиционно-инновационных процессов и свободные экономические зоны: Учебное пособие. – В 2-х кн. – Донецк: ДонГУ, 1999. – Кн. 1: Совместные предприятия, инвестиции, свободные экономические зоны. – 280 с.
збірника, 85. Волошин Ю.А. Колосов Р.В. Свободная экономическая зона: миф или реальность? // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. – Донецьк: ТОВ “Лебідь”, КП “Регіон”, 1998. – С. 225–227.
86. Зайцев М.И. Природно-экономические предпосылки формирования хозяйственной структуры свободной экономической зоны в Находке // Проблемы совершенствования рыночной структуры народного хозяйства и экономических связей Российской Федерации. – М., 1993. – С. 89–93.
87. Кужелева А.А. Роль свободных экономических зон в привлечении инвестиционных ресурсов // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: В 2 ч. – Донецк: ДонНУ, 2001. – Ч. 2. – С. 380–382.
88. Панушкина Я.Л. СЭЗ и специальный режим инвестиционной деятельности в Донецкой области: 1998 – 1999 гг. // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк: ДонНУ, 2000. – С. 141–142.
89. Строгович М.С. Социалистическая законность и укрепление гарантий прав личности в условиях развитого социализма // Революция, демократия, право. – М.: АН СССР, Ин-т государства и права, 1978. – 191 с.
90. Шумиленко Б.П. Криминогенная обстановка в Карагандинской области и проблемы борьбы с преступностью // Криминологическая ситуация в Карагандинской области и проблемы борьбы с преступностью в связи с образованием свободной экономической зоны. – Караганда, 1991. – С. 3–5.
91. Ямпольская Ц.А. О субъективных правах советских граждан и их гарантиях // Вопросы советского государственного права. – М., 1959. – 275 с.
журналу 92. Андреев В. О законодательной базе создания и функционирования СЭЗ в России // Внешняя торговля. – 1995. – № 1. – С. 26–28.
93. Барышников А. Свободная экономическая зона в условиях крупного города // Экономические науки. – 1990. – № 11. – С. 29–33.
94. Бахрах Д.Н. Система субъектов советского административного права // Советское государство и право. – 1986. – № 2. – С. 41–48.
95. Бек Ю. Поняття суб’єкта спеціальної економічної зони України // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 57–59.
96. Богданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве // Вестник Моск. ун-та (Сер.11. Право). – 1998. – № 3. – С. 3–20.
97. Богуславский М., Кожевников Б., Рябиков С. Проблема правового регулирования свободных экономических зон // Внешняя торговля. – 1990. – № 4. – С. 24–28.
98. Бойко С., Быков А. Необходим закон о свободных экономических зонах // Экономист. – 1994. – № 2. – С. 30–35.
99. Бунегина И. Опыт создания свободной зоны // Внешняя торговля. – 1991. – № 9. – С. 32–34.
100. Быков А. Совместные с зарубежными странами свободные экономические зоны: постановка проблемы // Внешняя торговля. – 1994. – № 2. – С. 39–40.
101. Вардомский Л. Свободные экономические зоны в Польше (проблемы, ориентиры) // Внешняя торговля. – 1991. – № 12. – С. 19–21.
102. Васильев Л.Н. Свободные экономические зоны: от эйфории к продуктивной работе // Российский экономический журнал. – 1992. – № 11. – С. 46–52.
103. Викторов И. Свободные экономические и оффшорные зоны // Законность. – 2000. – № 11. – С. 9–12.
104. Викторов И., Кожихов Г. Свободные экономические зоны России: проблемы прокурорского надзора // Законность. – 1996. – № 4. – С. 12–16.
105. Воеводин Л.Д. Правовое положение личности в науке советского государственного права // Советское государство и право. – 1965. – № 2. – С. 22–50.
106. Голосниченко И.П. Проблемы реформирования административного законодательства // Юридична практика. – 2000. – № 14 (120). – 6 квітня. – С. 1, 5.
107. Горянская Т.В. Принципы классификации свободных экономических зон // Вісник Донецького університету (Серія В. Економіка і право). – 2001. – № 1. – С. 98–101.
108. Дергачев В. Вольный город Гамбург // Внешняя торговля. – 1993. – № 12. – С. 14–19.
109. Дерюгина С.В. Правовые аспекты понятия “свободная экономическая зона” // Государство и право. – 1997. – № 5. – С. 115–121.
110. Додонов В. Законодательство стран СНГ и Балтии о свободных экономических зонах // Инвест-курьер. – 1997. – № 2. – С. 2–3.
111. Жученко В., Невгад Т. Создание СЭЗ рекреационного типа в Украине // Бизнесинформ. – 1999. – № 7–8. – С. 77–79.
112. Ковалев А. Свободные экономические зоны: опыт зарубежных стран и перспективы создания в СССР // Внешняя торговля. – 1989. – № 11. – С. 16–19.
113. Ковачев Д.А. Функции, задачи, компетенция и правоспособность государственного органа // Правоведение. – 1985. – № 4. – С. 40–46.
114. Кожухов М. Свободная зона: Бразильский вариант // Известия. – 1991. – 25 октября.
115. Крупа Л. К вопросу о юридическом содержании понятия специальный правовой режим // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 10–13.
116. Крупа Л. Содержание специального правового режима в свободных экономических зонах Украины (концептуальный подход) // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 9. – С. 7–9.
117. Кубанков Е. Китайский опыт развития зон свободного предпринимательства // Хозяйство и право. – 1991. – № 1. – С. 124–131.
118. Кузнецов А. Особенности свободных экономических зон в СССР // Вопросы экономики. – 1991. – № 10. – С. 95–106.
119. Кузнецов В. Раскинулись зоны широко: вышел Указ Президента о СЭЗ // Известия. – 1992. – 11 июня.
120. Кузьменко В.П., Кузнецова Л.И. Свободные экономические зоны: мифы и реальность // Экономика предприятия. – 1999. – № 2–3. – С. 24–34.
121. Лебедько С., Рудавский А. Специальные экономические зоны: мировой опыт создания и функционирования // Вестник налоговой службы Украины. – 1999. – № 7. – С. 43–44.
122. Лунев А.Е. Теория и практика социалистического государственного управления // Советское государство и право. – 1970. – № 11. – С. 3–11.
123. Лысенко Б. Германия: российские войска уходят, мафия остается // Известия. – 1994. – 16 июня.
124. Мандибура В. Вільні економічні зони в Україні // Політика і час. – 1997. – № 8. – С. 29–35.
125. Международная конвенция по упрощению и гармонизации таможенных процедур (Киотская конвенция 1973 г.). Приложение 1. Относительно свободных зон // Право и экономика. – 1995. – № 8. – С. 127.
126. На Кубань без приглашения теперь лучше не ехать // Известия. – 1993. – 11 июня.
127. Нешатаева Т. Правовое обеспечение свободных экономических зон // Советская юстиция. – 1990. – № 23. – С. 2–4.
128. Оффшорный бизнес: налоговые гавани капитала // Интерлинк. – 1991. – № 3. – С. 4–7.
129. Пила В., Чмырь Е. Итоги и перспективы создания СЭЗ в Украине // Экономика Украины. – 1999. – № 8. – С. 26–34.
130. Пискотин М.И. Функции социалистического государства и аппарат управления // Советское государство и право. – 1973. – № 10. – С. 3–11.
131. Полатай В. Суб’єкти інвестиційної діяльності // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 11. – С. 10–12.
132. Принц Г. Вільна зона: що, де, як? // Віче. – 1999. – № 12. – С. 29–37.
133. Райзберг Б. Рыночная экономика // Деловая жизнь. – 1993. – № 2. – С. 74–75.
134. Сахарук Д. Мировой опыт и практика Украины в создании СЭЗ // Бизнесинформ. – 1999. – № 9–10. – С. 75–78.
135. Свободные экономические зоны // Вестник налоговой службы Украины. – 2000. – №17/18. – С. 89–95.
136. Свободные экономические зоны // Под знаменем ленинизма. – 1990. – № 16. – С. 81–86.
137. Семенов Г. Развитие свободных экономических и оффшорных зон // Российский экономический журнал. – 1995. – № 11. – С. 34–44.
138. Семерак О. Правове регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах // Право України. – 2000. – № 10. – С. 34–37.
139. Сидоров А. Особенности законодательного обеспечения создания СЭЗ в Украине // Экономика Украины. – 1996. – № 12. – С. 64–68.
140. Смаровоз М. Деякі особливості інвестиційних договорів, укладених у сфері дії спеціального режиму інвестиційної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 1. – С. 19–21.
141. Смородинская Н. Туманно будущее свободных зон // Экономика и жизнь. – 1997. – № 12. – С. 1–5.
142. Смородинс