ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСАД ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ............................................10

1.1. Юридична природа правовідносин виконавчого провадження.....................10
1.2. Поняття та система суб’єктів виконавчого провадження..............................31
1.3. Принципи функціонування суб’єктів виконавчого провадження.................55
Висновки до розділу………………………………………………………………79
РОЗДІЛ II. АДМІНІСТРАТИВНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ....................................................................................................81
2.1. Державна виконавча служба.............................................................................81
2.2. Державний виконавець....................................................................................102
2.3. Суд, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій....................................................................................125
Висновки до розділу………………………………………..……………………139

РОЗДІЛ III. АДМІНІСТРАТИВНО–ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЗАХИСТУ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ..............................141

3.1. Адміністративна відповідальність за невиконання вимог державного виконавця.................................................................................................................141
3.2. Адміністративний та судовий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державних виконавців.....................................................................159
Висновки до розділу………………………………………..……………………175

ВИСНОВКИ............................................................................................................178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................185
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. В Україні продовжується поступова переоцінка політико-правових ідей та цінностей, відбувається процес оновлення системи права, її галузей та інститутів, трансформація практики правозастосування. Розвиток ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна державних і суспільних пріоритетів вимагає нових, більш ґрунтовних досліджень, усталених правових інститутів, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.
Одним з основних інститутів адміністративного права є інститут виконавчого провадження. Саме в межах цього інституту визначено організаційно-правові засади діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
За роки незалежності в Україні сформувалась власна система суб’єктів виконавчого провадження. Однак, практика свідчить, що її функціонування мало ефективне і повноцінне. В першу чергу, це зумовлено недостатнім досвідом правового регулювання системи суб’єктів виконавчого провадження як складової інституту адміністративного права. Цей чинник сприяв неналежному та несвоєчасному виконанню рішень судів та інших органів, що стало однією з головних причин падіння авторитету судової влади. Відсутність чіткого визначення правового статусу суб’єктів виконавчого провадження, розмаїття юридичних взаємозв’язків, що існували між ними, нормативно–правового забезпечення виконання рішень судів та інших органів призводило до ситуації, коли боржник знаходився в кращому становищі порівняно з кредитором. Це створювало перешкоди для розвитку рівноправних ринкових відносин, підривало авторитет правової системи України. Виникла ситуація, коли особа не могла бути впевнена у відшкодуванні заподіяних їй збитків.
Однією з причин такого стану виконавчого провадження можна визнати також недостатню увагу вчених до вивчення проблеми організаційно–правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
На даний час вітчизняні та зарубіжні вчені в основному обмежуються дослідженням окремих аспектів виконавчого провадження, які не пов’язані з комплексним аналізом організаційно–правових засад функціонування суб’єктів виконавчого провадження.
Виходячи з вищенаведеного, дослідження організаційно–правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження має актуальне значення та сприятиме приведенню адміністративного права у відповідність до викликів сьогодення.
Зазначені обставини, а також важливість і вагомість діяльності суб’єктів виконавчого провадження у сфері реалізації прав і свобод людини та зміцненні дисципліни, організованості та порядку у сфері виконавчого провадження, свідчать про актуальність обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрями дослідження відповідають Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22.07.1998р. № 810/98 та Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14.04.2000 р. Дисертаційна робота здійснена в межах програми наукових досліджень Національної академії ДПС України та комплексного наукового проекту “Відповідальність за правопорушення” (номер державної реєстрації 0102U000477), а також відповідно до теми кафедрального дослідження „Організаційно-правові аспекти правоохоронної діяльності в сфері оподаткування” (номер державної реєстрації 0105U000657).
Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є теоретичний аналіз системи, правового статусу та специфіки діяльності суб’єктів виконавчого провадження, визначення їх місця і ролі у правовідносинах виконавчого провадження, з’ясування суті юридичних взаємозв’язків, що існують між ними.
Виходячи з поставленої мети передбачається вирішити наступні завдання:
- дослідити юридичну природу правовідносин виконавчого провадження;
- охарактеризувати систему суб’єктів виконавчого провадження;
- встановити організаційно-правові взаємозв’язки, що існують між суб’єктами виконавчого провадження;
- визначити принципи функціонування суб’єктів виконавчого провадження;
- науково обґрунтувати визначення поняття суб’єкта виконавчого провадження, системи суб’єктів виконавчого провадження, Державної виконавчої служби, державного виконавця;
- дослідити ознаки і зміст правового статусу суб’єктів виконавчого провадження;
- зробити правовий аналіз діяльності суб’єктів виконавчого провадження;
- проаналізувати адміністративно – процесуальні гарантії захисту прав суб’єктів виконавчого провадження.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у сфері функціонування суб’єктів виконавчого провадження.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання та організаційні аспекти діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальні наукові методи: діалектичний підхід застосовувався при розгляді досліджуваних проблем та визначенні основних напрямів удосконалення ефективності функціонування суб’єктів виконавчого провадження (параграф 2.1., 2.2., 2.3.); історичний метод використовувався при дослідженні питання місця виконавчого провадження в системі права України; (параграф 1.1.); системний метод – при дослідженні системи суб’єктів виконавчого провадження, класифікації суб’єктів виконавчого провадження, стадій виконавчого провадження, принципів виконавчого провадження; формально-юридичний – при аналізі норм чинного законодавства (параграф 1.2., 2.3); логічний – при тлумаченні норм права (параграф 2.1., 2.2., 2.3., 3.1., 3.2.); аналітичний – при узагальненні взаємозв’язків, що існують між суб’єктами виконавчого провадження; порівняльно-правовий – при порівняльному аналізі сучасної практики здійснення виконавчого провадження в Україні із практикою діяльності судових (приставів) виконавців у попередні періоди (параграф 1.1.).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертаційного дослідження становлять праці українських і зарубіжних спеціалістів у галузі теорії та історії держави і права та адміністративного права і адміністративного процесу – В.Б. Авер’янова, М.Г. Авдюкова, О.Ф. Андрійко, Г.В. Атаманчука, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.П. Битяка, Р.Х. Валєєва, І.П. Голосніченка, Ю.Г. Гринько, М.А. Гурвича, Є.В. Додіна, П.П. Заворотько, Н.Д. Зейдера, Ю.М. Козлова, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.К. Колпакова, В.В. Копєйчикова, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, М.І. Матузова, В.Ф. Опришка, В.П. Пастухова, А.І. Перепелиці, В.С. Проніної, В.Ф. Сіренка, М.С. Студенікіної, Ю.О. Тихомирова, С.Я. Фурси, В.В. Цвєткова, Н.А. Чечиної, В.М. Шерстюка, А.М. Ширшикова, В.К. Шкарупи, М.Й. Штефан, С.В. Щербак, Л.П. Юзькова, М.К. Юкова, Ц.А. Ямпольської.
Нормативну основу дисертаційного дослідження становлять: положення Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України, які регулюють здійснення виконавчого провадження, визначають систему та правовий статус суб’єктів виконавчого провадження, адміністративно-процесуальні гарантії захисту їх прав
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у сучасній українській правовій науці теоретико-прикладним, монографічним і комплексним дослідженням організаційно-правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
У результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення. Основні з них такі:
Уперше:
- виділено ознаки, які властиві системі суб’єктів виконавчого провадження;
- визначено основні функції управління, що притаманні системі суб’єктів виконавчого провадження;
- досліджено юридичну природу та напрямки здійснення контролю в системі суб’єктів виконавчого провадження;
- обгрунтовано науково-теоретичну конструкцію поняття „суб’єкт виконавчого провадження”, „система суб’єктів виконавчого провадження”.
Дістали подальшого розвитку:
- дослідження, пов’язані з аміністративно-процедурною та адміністративно-юрисдикційною діяльністю в рамках виконавчого провадження;
- юридична характеристика принципів функціонування суб’єктів виконавчого провадження;
- систематизація ознак державного виконавця як посадової особи;
- визначення особливостей здійснення адміністративної юстиції у сфері виконавчого провадження;
- дослідження поняття „стадія виконавчого провадження”.
Удосконалено:
- класифікацію суб’єктів виконавчого провадження;
- визначення стадій виконавчого провадження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дослідження розширює та поглиблює уявлення про сутність і процедури діяльності суб’єктів виконавчого провадження.
Основні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- у законодавчій та нормотворчій діяльності – при підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, спрямованих на вдосконалення регулювання суспільних відносин, пов’язаних із засадами функціонування суб’єктів виконавчого провадження;
- у науково-дослідній сфері – положення та отримані висновки дисертаційного дослідження для подальшої розробки проблем, пов’язаних з засадами функціонування суб’єктів виконавчого провадження;
- у навчальному процесі – значна частина висновків дисертаційного дослідження використовується при викладанні адміністративного права та адміністративного процесу, як розділу цих навчальних дисциплін на факультеті податкової міліції та юридичному факультеті Національної академії ДПС України (акт впровадження від 24 травня 2006 р.). Крім того, отримані результати дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та лекційних курсів таких дисциплін, як “Адміністративне право”, “Адміністративний процес”, “Правознавство” та інших;
- у правозастосовчій діяльності – використання отриманих результатів дозволить органам Державної виконавчої служби більш ефективно виконувати рішення судових та інших органів ( акт впровадження від 29 травня 2006р.)
Особистий внесок здобувача. Дисертація Ігоніна Р. В. є самостійною науковою роботою. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору опублікованої праці Перепелиці А. І., у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації була здійснена на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності Національної академії державної податкової служби України. Крім того, вони апробовані у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: „Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського Союзу” (Ірпінь – 2004), „Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький – 2004), „Податкова політика України та механізми її реалізації в Податковому кодексі”, „Актуальні проблеми модернізації податкових й інших правоохоронних органів України та протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності” (Ірпінь-2006). Тези двох доповідей опубліковано.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи знайшли відображення у шести наукових працях, з яких чотири опубліковано у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та переліку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 207 сторінок, з них список використаних джерел містить 22 сторінки (291 найменування).

Список літератури

ВИСНОВКИ

У період формування правової держави значну роль відіграє один з основних інститутів адміністративного права – інститут виконавчого провадження. Важливе місце в системі інституту виконавчого провадження посідають його суб’єкти. Саме дослідження системи суб’єктів виконавчого провадження сприяє цілісному розумінню інституту виконавчого провадження.
Актуальність наукового дослідження проблеми організаційно–правових засад діяльності суб’єктів виконавчого провадження ґрунтується на певних факторах:
1. економічному - побудова ринкової економіки вимагає надійних правових гарантій виконання судових рішень, оскільки саме реальна можливість реалізації судового рішення, створює належні умови для забезпечення прав кредитора:
2. політичному - існування постійної потреби у створенні та підтримці режиму законності у сфері здійснення виконавчого провадження з метою забезпечення захисту прав та свобод громадян;
3. нормативно-правовому - необхідності удосконалення адміністративного законодавства, ще регулює діяльність суб’єктів виконачого провадження.
Таким чином, у результаті проведеного наукового дослідження сформульовано наступні наукові положення. Основні з них такі:
1.Розглядаючи сутність правовідносин, що виникають під час здійснення виконавчого провадження, доведено, що вони за своєю суттю є адміністративними.
2. Зроблено висновок про те, що виконавче провадження поєднує в собі адміністративно-процедурну та адміністративно-юрисдикційну ознаки.
3. Встановлено, що під стадією виконавчого провадження потрібно розуміти сукупність взаємообумовлених процесуальних дій суб’єктів виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної етапної мети щодо примусової реалізації виконавчих документів.
4. Обґрунтовано існування у виконавчому провадженні таких стадій:
– відкриття виконавчого провадження;
– здійснення виконавчого провадження
– заключної стадії.
5. Аргументовано висновок, що поняття “учасники виконавчого провадження” не включає в себе осіб, що хоч і не є безпосередніми учасниками виконавчого провадження, проте внаслідок реалізації контрольних повноважень стосовно виконавчого провадження є безумовно його суб’єктами. Такими особами є Державна виконавча служба і суд, наприклад, коли вони розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державних виконавців і за результатами розгляду приймають акти, що мають юридичне значення для виконавчого провадження.
6. Дано визначення суб’єкта виконавчого провадження, яким є особа (фізична, юридична) яка бере участь у виконавчому провадженні або безпосередньо сприяє його ефективному здійсненню через реалізацію наданих їй контрольних повноважень.
7. Обґрунтовано застосування системного методу для вивчення суб’єктів виконавчого провадження.
8. Виділено ознаки, властиві системі суб’єктів виконавчого провадження, а саме:
– функціональна цілеспрямованість, тобто прагнення до досягнення спільної загальної мети;
– структурна відокремленість, тобто відносна самостійність внутрішньої організації її компонентів (елементів);
– єдність і взаємообумовленість компонентів (елементів);
– входження складовою до системи більш високого порядку.
9. Визначено, що основними функціями управління, притаманними системі суб’єктів виконавчого провадження, є:
– забезпечення неухильного дотримання законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження;
– створення умов для повноцінного функціонування кожного з суб’єктів виконавчого провадження;
– підтримання на належному рівні взаємозв’язків між суб’єктами виконавчого провадження.
10. Обґрунтовано, що контроль у системі суб’єктів виконавчого провадження є плюралістичним за своєю суттю, тобто він реалізується, окрім державного виконавця і суду, ще й сторонами та іншими зацікавленими особами. Однак контрольні повноваження державного виконавця поширюються на дії всіх суб’єктів виконавчого провадження. Контрольна ж функція сторін та інших зацікавлених осіб у виконавчому провадженні передусім визначається особистою зацікавленістю у діях державного виконавця.
11. Встановлено, що в системі суб’єктів виконавчого провадження контроль здійснюється за такими напрямками:
– оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби;
– захист прав стягувача у виконавчому провадженні;
– відповідальність за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії;
– відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення законодавства, що регулює здійснення виконавчого провадження.
12. Проведено нову наукову класифікацію суб’єктів виконавчого провадження:
– основні учасники виконавчого провадження (державний виконавець, сторони та їхні представники, органи державної влади та місцевого самоврядування, прокурор, який представляє інтереси держави або особи);
– особи, які залучаються до проведення виконавчих дій (спеціалісти, перекладачі, поняті, зберігачі майна боржника, спеціалізовані організації, які оцінюють і реалізують майно боржника);
– особи, які сприяють виконавчому провадженню (суд, Державна виконавча служба).
13. Сформульовано поняття системи суб’єктів виконавчого провадження. Так, система суб’єктів виконавчого провадження – це передбачена нормативно-правовими актами сукупність юридичних і фізичних осіб, що мають спільну мету, взаємозв’язок, внутрішню єдність та самостійність у реалізації свого правового статусу в сфері виконавчого провадження.
14. Охарактеризовано такі принципи функціонування суб’єктів виконавчого провадження: верховенства права, законності, системності, гласності, пріоритетності прав громадян, реординації, субординації, професіоналізму і компетентності посадових осіб Державної виконавчої служби, персональної відповідальності посадових осіб Державної виконавчої служби, контролю, неупередженості державного виконавця, планомірності, гарантованості прав осіб у виконавчому провадженні, багатосторонності виконавчого провадження, недопущення зловживань своїми правами, відводу державного виконавця, експерта, спеціаліста, перекладача, строковості пред'явлення виконавчих документів до виконання, добровільного виконання рішень, примусового виконання рішень, відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання рішення, черговості задоволення вимог стягувачів, покриття витрат виконавчого провадження за рахунок позабюджетних коштів, одноособовості прийняття рішення в конкретному виконавчому провадженні, своєчасності виконання рішень, обов’язковості вимог державного виконавця, повного виконання рішень, пріоритетності звернення стягнення на майно боржників-громадян, безпосередності виконавчої діяльності.
15. Обґрунтовано, що адміністративно-правовий статус державного виконавця включає в себе адміністративні статуси державного службовця і посадової особи.
На підставі цього виділено такі ознаки державного виконавця, як посадової особи:
– перебування на державній службі;
– заміщення посади в структурі Державної виконавчої служби;
– здійснення організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій при реалізації повноважень, пов’язаних із виконанням рішень, ухвал і постанов судів і виконавчих документів інших органів, виконання яких покладено на державного виконавця;
– виконання службових повноважень у сфері виконавчого провадження за рахунок державних коштів.
16. Дано теоретичне визначення службовому етикету державного виконавця, яким слід розуміти історично встановлену в сфері примусового виконання рішень судів та інших органів й підтверджена документально форму дотримання етичних норм і правил у взаєминах між посадовими особами державної виконавчої служби та будь-якими іншими учасниками учасниками виконавчого провадження.
17. Дано визначення державного виконавця, яким є державний службовець, що є посадовою особою Державної виконавчої служби, наділений владними повноваженнями в сфері виконавчого провадження з можливістю безпосереднього вчинення виконавчих дій та застосування заходів адміністративного примусу у визначених законом випадках.
18. Звернено увагу, на необхідність розробки Положення “Про єдині морально – етичні стандарти у сфері виконавчого провадження” з введенням в дію механізму юридичної відповідальності за їх порушення.
19. Обґрунтовано необхідність чіткого визначення у Законі України “Про державну виконавчу службу” процедури дисциплінарного провадження та порядку проведення службових розслідувань.
20. Вказано на потребу розміщення у Законі України “Про державну виконавчу службу” окремого розділу за назвою: “Гарантії діяльності державного виконавця”.
21. Звертається увага на те, що адміністративна юстиція у сфері виконавчого провадження характеризується тим, що:
а) це спір про права та обов’язки суб’єктів виконавчого провадження “громадянин – орган державної виконавчої служби чи державний виконавець”, що виникає у зв’язку з реалізацією управлінських функцій у сфері виконавчого провадження;
б) виникнення такого спору обумовлено наявністю адміністративного конфлікту, а підставою його ініціювання є факт оскарження особою дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи державного виконавця.
22. Дано визначення Державної виконавчої служби, яка є спеціальним органом державної виконавчої влади, що перебуває в структурі Міністерства юстиції України, наділений адміністративно-юрисдикційними повноваженнями та здійснює управління в сфері виконавчого провадження.
23. Наголошено на потребі вивести Державну виконавчу службу з підпорядкування Міністерства юстиції України та надати їй статусу центрального органу виконавчої влади з спеціальним статусом. При цьому, вбачається за доцільне, щоб подання стосовно призначення на посаду кандидатури керівника цього органу вносилося Президентом України до Верховної Ради України, а сам керівник цього органу був підзвітним і підконтрольним виключно Верховній Раді України. Поряд з цим звертається увага на необхідність у створенні в межах структури Державної виконавчої служби окремого силового підрозділу з статусом правоохоронного органу.
24. Встановлено, що:
– родовим об’єктом адміністративного проступку, передбаченого ст. 188–13 КУпАП „Невиконання законних вимог державного виконавця”, є встановлений порядок державного управління, видовим об’єктом, є встановлений порядок державного управління в сфері виконавчого провадження, безпосереднім об’єктом є суспільні відносини щодо виконання законних вимог державного виконавця, втрати або несвоєчасного відправлення виконавчих документів, неподання або подання неправдивих відомостей про майновий стан боржника, неповідомлення боржника про зміну місця роботи (находження), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця, предметом є вимоги державного виконавця як акти правозастосування, відомості про доходи і майновий стан боржника, що зафіксовані у відповідних документах, а також дії зобов'язаних осіб;
– склад вищезазначеного адміністративного проступку є формальним, а об'єктивна сторона виражається як дією, так і бездіяльністю;
– суб’єкт цього адміністративного проступку є загальним;
– правопорушення, передбачені цією статтею, у більшості випадків вчиняються умисно, хоч можуть бути вчинені і з необережності;
– законодавець не визначив наявність мети та мотиву як обов'язкових ознак складу адміністративного проступку передбаченого ст. 188–13 КУпАП. Проте, як правило, мотив вчинення даного проступку – корисливий, а метою найчастіше є створення перешкод для задоволення вимог стягувача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Памятники русского права. Памятники права феодально-раздробленной Руси ХII-ХV вв. Псковска и Новгородска судни грамоты / Под ред. С.В. Юшкова. – Вып.2. – М.: Госюриздат, 1953. – 442 с.
2. Валеева Р.Х. Гражданские взыскания в русском дореформенном процессе // Известия ВУЗов. Правоведение. – 1961. – № 1. – С. 148–152.
3. Саксонське зерцало (перша половина XIII ст.): В 2 ч. – Кн. 2. – Ст. 56 // Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: У 2 т. – Т. І: Навч. посіб. для юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. В.Д. Гончаренка. – К.: Ін Юре 1998. – 504 с.
4. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства: В III т. – 2-е, испр. и доп. изд. – Т. I. – Спб.: Тип. Стасюлевича, 1876. – 444 с.
5. Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в 17-18 ст. 1648–1782. – Львів: вид-во Львівського ун-ту, 1967. – 179 с.
6. Заворотько П.П., Пастухов В.П. Виконання судових рішень в Українській РСР (історико-правовий нарис). – К.: Вища школа, 1973. – 216 с.
7. Пастухов В.П. История развития законодательства об исполнении судебных решений: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Киевский гос. университет им. Т.Г.Шевченко. – К., 1970. – 20 с.
8. Валеева Р.Х. Органы исполнения судебных решений в гражданском процессуальном праве: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / ЛГУ им. А.А. Жданова, Ленинград, 1961. – 18 с.
9. Шимановский В.М. О некоторых недостатках, встречающихся на практике при приведении решений в исполнение по Уставу 20 ноября 1864 г. / Цит. за кн. Заворотько П.П., Пастухов В.П. Виконання судових рішень в Українській РСР (історико-правовий нарис). – К.: Вища школа, 1973. – 216 с.
10. Евреинов К. История телесных наказаний в России: Дополненное статьями запрещенными старым правительством //без тит. листа. – 234 с.
11. Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Ін Юре, 1997. – 608 с.
12. Баранкова В.В. Виконання судових рішень // Цивільне процесуальне право України / За ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 1999. – 592 с.
13. Юков М.К. Самостоятельность норм, регулирующих исполнительное производство // Проблемы совершенствования Гражданского процессуального кодекса РСФСР: Науч. труды Свердловск. юрид. института. – Свердловськ, – 1975. – Вып. 40. – С. 91–97.
14. Шерстюк В.М. О месте норм исполнительного производства в системе права Российской Федерации // Вестник МГУ. Серия Право. – 1995 – № 1. – С. 12–18.
15. Білоусов Ю. Цивільне виконавче право як самостійна галузь права // Газета “Закон і Бізнес”. – 3-9 лютого. – 2001 р. – С. 3.
16. Юридичний словник – довідник / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Феміна, 1996. – 696 с.
17. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права: Учебное пособие / Рук. авт. кол. Панов Н.И. – Харьков: Типография “Полиграфкнига”, 1993. – 165 с.; Теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева.– М.: Право и Закон, 1996. – 424 с.
18. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
19. Бахрах Д.Н. Административное право Учебник для вузов. – М. издательство БЕК, 1999. – 368 с.
20. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
21. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
22. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. – М.: Издательство “Юридическая литература”, 1964. – 158 с.
23. Шерстюк В.М. О месте норм исполнительного производства в системе права Российской Федерации // Вестник МГУ. – Серия Право. – 1995. – № 1. – С. 12–18.
24. Зайцев И.М. О функциях гражданского судопроизводства // Проблемы применения норм гражданского процессуального права / Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловськ, 1986. – С. 14–19.
25. Бахрах Д.Н. Административное право Учебник для вузов. – М. Издательство БЕК, 1999. - 368 с.
26. Адміністративне право України : Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
27. Масленников М.Я. Применение административных взысканий. – Калинин, 1986. –75 с.
28. Шергин А.П. Административная юрисдикция. – М.: Юрид. лит., 1979.– 144 с.
29. Блинохватов В.А. Об административной юрисдикции в определении понятия советского административного процесса // Формы государственного управления. – М., 1983. – С. 134–141.
30. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. – М.: Юрид. лит., 1964. – 188 с.
31. Управленческие процедуры / Б.М. Лазарев, И.Ш. Муксинов, А.Ф. Ноздрачев и др.: АН СССР, Ин-т госуд. и права. – М.: Наука, 1988. – 271 с.
32. Юридическая процессуальная форма: Теория и практика / Под общ. ред. чл.-кор. АН СССР П.Е. Недбайло и д-ра юрид. наук В.М. Горшенева. – М.: Юрид лит., 1976. – 279 с.
33. Процессуальная норма и отношения в советском праве: Сб. науч. труд. – Воронеж, 1985. – 208 с.
34. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій для студентів юридичних вузів та факультетів. – 3-є вид. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.
35. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. – Х.: ООО “Одисей”, 1999. – 224 с.
36. Бахрах Д.Н., Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. – М.: Знание, 1989. – 95 с.
37. Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – 528 с.
38. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
39. Сорокин В.Д. Проблемы административного процесса: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1968. – 142 с.
40. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – Київ, 2000. – 240 с.
41. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: сущность и актуальные вопросы правоприменения по делам об административных правонарушениях. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1990. – 209 с.
42. Застрожная О.К. Советский административный процесс. – Воронеж, 1985. – 100 с.
43. Хаманева Н.Ю. Защита прав граждан в сфере исполнительной власти. – М., 1997. – 203 с.
44. Лория В.А. Административно-процессуальная деятельность и виды административных производств // Советское государство и право. – 1978. – №1. – С. 119–122.
45. Якимов А.Ю. Административно-юрисдикционный процесс и административно-юрисдикционное производство // Государство и право. – 1999. – №3. – С. 5–10.
46. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2001. – 336 с.
47. Бахрах Д.Н. Административное право Учебник для вузов.– М.  издательство БЕК, 1999. – 368 с.
48. Теория юридического процесса / Под ред. В.М. Горшенева. – Х., 1985. – 192 с.
49. Джагупов Г.В. Діяльність міліції щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.07. – Х., 2002. – 214 с.
50. Пособие по исполнительному производству для судебных приставов-исполнителей: Учебное пособие / Под ред. И.В. Решетниковой. – М.: Статут, 2000. – 304 с.
51. Ширшиков А.М. Исполнение судебных решений. – М.: Юр.лит., 1966. – 108 с.
52. Авдюков М.Г. Исполнение судебных решений. – М.: Госюриздат, 1960. – 119 с.
53. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове виконання: Для викладачів і студентів юрид. вузів, працівників суду, прокуратури, юрисконсультів підприємств, установ, організацій. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1967. – 263 с.
54. Загальна теорія держави і права: Підручник / За редакцією проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 427с.
55. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х томах. Т.П. – М.: Юридическая литература, 1982. – 360 с.
56. Манохин В.М. Порядок формирования органов государственного управления. – М.: Госюриздат, 1963.
57. Советское административное право / Под ред. Студеникина С.С. – Госюриздат, 1958.
58. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Юрайт, 1997.
59. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид. лит-ра, 1976.
60. Коренев А.П. Административное право России. Часть 1. – М.: Юристъ, 1996.
61. Старилов Ю.Н. Служебное право. – М.: Издательство БЕК, 1996.
62. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. –К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
63. Ківалов С.В, Біла Р.Л. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса: Юридична література, 2002. – 311 с.
64. Тихомиров Ю.А. Административное право: Учебник. – М.: 1998, 798 с.
65. Административное право: Учебник. / Под ред. Козлова Ю.М., Л.Л Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
66. “Про виконавче провадження” Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІV. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
67. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. – К.:Атіка, 2002 .– 480 с.
68. Маркарян Э.С. Системное иссследование человеческой деятельности // Вопросы философии. – 1972. – № 10. – С. 77–87.
69. Блауберг И.В., Юдин Е.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
70. Науменко Л.К. Диалектика Гегеля и системный подход // Философские науки. – 1974.– № 4. – С. 95–103.
71. Гайденко П.П. У истоков понятия системы. Проблемы единого и многого в философии Платона // Системные исследования. – 1979. – М.: Наука, 1980. – С. 358–379.
72. Кузьмин В.П. Принцип системности в теории и методологии К.Маркса. – М.: Политиздат, 1986. – 398 с.
73. Янг С. Системное управление организаций. – М.: Сов. радио, 1976. – 455 с.
74. Тиунова Л.Б. Системные связи правовой действительности : методология и теория .– СПб.: Изд-во С.-Петерберг. ун-та, 1991.– 135 с.
75.Садовский В.Н. Основание общей теории систем. – М.: Наука, 1974. – 279 с.
76. Берталанфі Людвиг фон Общая теория систем – критический обзор. // Исследования по общей теории систем. / Об. Переводов. – М., 1969. – С. 611.
77. Гаазе-Рапопорт М.Г. Большие системы. // Методологические проблемы кибернетики, т. 11. – М., 1970. – С. 156.
78. Тюхтин В.С. Отражения, система, кибернетика. Теория отражения в сфере кибернетики и системного подхода. – М.: Наука, 1972. – 256 с.
79. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
80. Тюхтин В.С. Отражение, системы, кибернетика. – М.: Наука,1972.– 256 с.
81. Поспелов Г.С., Ириков В.А. Программно-целевое планирование в управлениии. – М.: Сов. радио, 1976.– 440 с.
82. Саркисян С.А., Голованов Л.В. Прогнозирование развития больших систем.– М.: Статистика, 1975. – 192 с.
83. Петрушенко Л.А. Единство системности, организованности и самодвижения. – М.: Мысль, 1975.– 286 с.
84. Сагатовский В.Н. Опыт построения категориального аппарата системного подхода. // Философские науки.– 1976. – № 3. – С 75–77.
85. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познания и управления – М.: Политиздат, 1981. – 432 с.
86. Философский энциклопедический словарь. Гл. Ред. Л.Я. Сухарева. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 с.
87. Афанасьев В.Г. Управления как целесообразная деятельность человека. Общественные науки. – 1978. – №2. – С.33–38.
88. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1996. – 361 с.
89. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1996. – 428 с.
90. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник. / Под ред. В.А. Козбаченко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.
91. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
92. Малков В.Д., Веселый, В.З. Система функций социального управления. Лекция. – М.: Академия МВД СССР, 1987. – 25 с.
93. Производительность труда «белых воротничков» / Под общ. ред. В.В. Зотова. Перевод с англ. – М.: Прогрес, 1989. – 246 с.
94. Каган М.С. Человеческая деятельность .- М.: Политиздат, 1974. – 328 с.
95. Гринько Ю.И. Исполнения судебных решений. – М.: Юрид. лит., 1966. – 108 с.
96. Заворотько П.П. Процесуальные гарантии исполнения судебного решения. – М.: Юр. лит., 1974. – 559 с.
97. Заворотько П.П., Штефан М.Й. Судове виконання: Для викладачів, студентів юрид. вузів, працівників суду, прокуратури, юрисконсультів, підприємств, установ, організацій. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1967. – 263 с.
98. Худенко В.В. Учасники исполнительного производства: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовский юрид. институт им. Д.Курского. – Саратов, 1992. – 22 с.
99. Ширшиков А.М. Исполнения судебных решений. – М.: Юрид. лит., 1966. – 108 с.
100. Сибилев Д.М. Закон Украины “Об исполнительном производстве: научно-практический комментарий”. – Харьков: Консум, 2000. – 128 с.
101. Морозова И.Б., Треушников А.М. Исполнительное производство: Учебно-практическое пособие. – М.: Городец, 1999. – 328с.
102. Смирнов О.В. Основные принципы советского трудового права. – М.: Юрид.лит., 1977. – 213 с.
103. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций в 2-х т. – Свердловск: Свердл. Юрид. Ин-т, 1972. – Т. 1. – 396 с.
104. Лукашева Е.А. Принципы социалистического права // Советское государство и право. – 1970. – № 6 – С. 21–29.
105. Алексеев С.С. Общая теория права. В 2-х т. Г.У. – М.: Юрид лит., 1981 – 360 с.
106. Васильев А.М. О правовых идеях-принципах // Советское государство и право. – 1975. – № 3. – С. 11–18.
107. Келина С.Г., Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. – М.: наука, 1988. – 173 с.
108. Семенов В.М. Конституционные принципы, гражданского судопроизводства. – М.: Юрид.лит., 1982. – 150 с.
109. Семенов В.М. Принципы советского гражданского процессуального права: Автореф. дис.… док. юр. наук. – Свердловск, 1965. – С. 8–18.
110. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. Сущность и принципы. – М.: Юрид.лит., 1978. – 223 с.
111. Денисов А.И. ХХIV съезд и вопросы государства и права. – М.: Юрид.лит., 1972. – С. 95.
112. Лукашева Е.А. Социалистическое правосознание и законность. – М.: Юрид.лит., 1973. – 344 с.
113. Лившищ Р.З., Никитинский В.И. Принципы советского трудового права // Советское государство и право. – 1974. – № 8.
114. Борисов Г.А. О системе принципов, действующих в правовой сфере // Проблемы правоведения: Метод. научн. сб. – К.: Вища шк., 1974. – Вип. 34. – С. 14 – 25.
115. Свердлык Г.А. Принципы советского гражданского права. Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1985. – С.105–192.
116. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Посіб. для студентів зі спеціальності «Правознавство». – Вид. 2-ге, зі змінами і доповненнями. – К.: 1994. – 236 с.
117. Атаманчук Г.В. Теорія государственного управления. Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.
118. Основы управления в органах внутренних дел. Учебник. Под ред. д.ю.н., проф. А.Л. Коренева. – М.: МЮН МВД России, Изд-во Щит – М, 1999. –356 с.
119. Авдонин В.С., Карпов Е.Л., Науменко А.Б. Правоохранительные органы. Сборник схем: Учебное пособие для юридических вузов / Отв. ред. канд. юрид. наук доц. Г.В. Дроздов. – М.: Новый юрист, 1997. – 112 с.
120. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Україна, 1996.
121. Євтіхієв О.Ф. Основи радянського адміністративного права. – К., 1928. – 296 с.
122. Шемшученко Ю., Авер’янов В. Людина і реформування адміністративного права // Урядовий кур’єр. – 23 березня. – 2000. – № 53. – С. 9.
123. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. – К.: Вид-во Укр. акад. держ. управління при Президентові України, 1999. – 50 с.
124. Про державну виконавчу службу Закон України від 24 березня 1998 р.// Відомості Верховної Ради. – 1998. – № 36–37. – Ст. 243.
125. Goralchyk Wojciech. Zasada kompetencyjnosci w prawie adminictracyjnym. – Warszawa, 1986.–238 s.
126. Эрдман К., Шефер В., Мундхенке Э. Организационная структура правительства и структура управления. – R. v. Decker’s Verlag, Heidelberg, – 1996. – 126 с.
127. Административное право зарубежных стран / Под. ред. Васильева Р.Ф. – Иваново: Изд-во ИГУ, 1987 – 146 с.
128. Атаманчук Г.В. Обеспечение рациональности государственного управления. – М.: Юрид. лит-ра, 1980. – 256 с.
129. Самсонов В.Н. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. – Харьков: Основа, 1991. – 117 с.
130.З абарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001 – 236 с.
131. Основи правознавства: Навчальний посібник / Ківалов С.В., Баймуратов М.О., Біла Л.Р., Полянський Ю.Є., Додін Є.В. – К. : Знання, 2001. – 364 с.
132. Денисов А.И. Теория государства и права. – М.: Юрид. лит., 1980. – 215 с.
133. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1995. – 185 с.
134. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 1997. – 672 с.
135. Советское административное право / Под ред. Р.С. Павловского. – Киев: Вища школа, 1986. – 415 с.
136. Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. – М.: Юрид. лит., 1954. – 165 с.
137. Василенков П.Т. Органы советского государства и их система на современном этапе. – М.: Юрид. лит., 1967. – 230 с.
138. Манохин В.М. Органы советского государственного управления. – Саратов, 1962. – 138 с.
139. Юридический энциклопедический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева. – М.: Советская энциклопедия, 1984. – 415 с.
140. Козлов Ю.М. Органы советского государственного управления (понятие и конституционная система). – М.: Юрид. лит., 1960. – 189 с.
141. Сиренко В.Ф. Интересы – власть – управление. – К.: Наук. думка, 1991. – 154 с.
142. Про державні нагороди України Закон України від 16 березня 2000 р. Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 21.  Ст. 162.
143. Петров Г.И. О понятии органа государственной власти в СССР // Вестник Ленингр. ун-та. – 1956. – № 5. – С. 81–86.
144. Козлов Ю.М. Исполнительная власть: сущность, функции // Весник МГУ. Серня: Право. – 1992. – № 4. – С. 6.
145. Правознавство. – К.: МП Леся, 2001. – 310 с.
146. Чиркин В.Е. Государствоведение. – М.: Юристь, 1999. – 400 с.
147. Георгіця А.З. Конституційно-правові інститути зарубіжних країн. – Чернівці: Рута, 1994. – 138 с.
148. Зеркин Д.П. Основы политологии. – Ростов на Дону: Феникс. – 1999. – 544 с.
149. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: Теорія і практика: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 512 с.
150. Конституція України – Основний закон суспільства, держави, людини: науково-методичні рекомендації / В.І. Луговий (ред.) – К.: Вид-во УАДУ, 1997. – 156 с.
151. Энциклопедический юридический словарь / Под. ред. В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА – М., 1999. – 368 с.
152. Гончаров Д.В., Гонтарева И.Б. Введение в политическую науку. – М.: Юристь, 1998. – 237 с.
153. Про заходи щодо впровадження Конституції адміністративної реформи в країні: Указ Президента від 22.07.1998 р. № 810 // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 32.
154. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с.
155. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. – М.: Юрид. лит., 1988. – 320 с.
156. Власов В.А., Студеникин С.С. Советское административное право. – Иркутск, 1959. – 280 с.
157. Кислицин И.М. К вопросу о понятии советского государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1957. – 165 с.
158. Авер’янов В.Б. Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінформ, 1998. – 530 с.
159. Советское административное право. Государственное управление и административное право.  М.: Юрид. лит., 1978. – 257 с.
160. Курашвили Б.П. Очерк теории государственного управления. М.: Юрид. лит., 1987. – 280 с.
161. Атаманчук Г.В. Сущность государственного управления. – М.: Юрид. лит., 1979. – 153 с.
162. Советское административное право / Д.Н. Бахрах, Е.В. Додин, Я.А. Здир, 168.В.М. Манохин, В.И. Новоселов и др./ Под ред. В.М.Манохина. – М.: Юрид. лит., 1977. – 544 с.
163. Тихомиров Ю.А. Механизм управления в развитом социалистическом обществе.  М.: Наука, 1978.  336 с.
164. Юзьков Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. – Киев: Вища школа, 1983. – 180 с.
165. Власов В.А. Советский государственный аппарат. – М.: Юрид. лит., 1959. – 165 с.
166. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966.  156 с.
167. Дюрягин И.Я. Право и управление.  М.: Юрид. лит., 1981. – 135 с.
168. Демократизация аппарата управления / В.В. Цветков, В.Ф. Сиренко, М.Ф. Орзих и др. / Отв. ред. В.В. Цветков, В.Ф. Сиренко. – К.: Наук. думка, 1990. – 297 с.
169. Адміністративне право України: Підручник / За загальною редакцією академіка С.В. Ківалова. – Одеса: Юридична література, 2003. – 896 с.
170. Административное право Украины. – 2-е изд., перероб. и доп./ Учебник для студентов высш. учеб. заведений юрид. спец. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.П. Гаращук и др.; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
171. Дождев Д.В. Римское частное право: Учеб. для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: ИНФРА М– НОРМА, 1996.
172. Загальна теорія держави і права: Підручник / За редакцією. М.В. Цвіка,. В.Д. Ткаченка,. О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 427 с.
173. Советское административное право / Под ред. Студеникина С.С. – М.: Госюриздат., 1958.
174. Манохин В.М. Порядок формирование органов государственного управления. – М.: Госюриздат, 1963.
175. Бачило И.Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации). – М.: Юрид. лит-ра, 1976.
176. Комаров С.А. Общая теория государства и права. – М.: Юрайт, 1997.
177. Коренев А.П. Административное право Росии. Часть 1. – М.: Юристь, 1996.
178. Старилов Ю.Н. Служебное право. – М.: Издательство БЕК, 1996.
179. Leuprecht P. Execution of Judgements and Decision // The European System for the Protection of Human Rights.– Dordecht, 1993. – P. 798.
180. Теория права и государства. Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Право и закон, 2001. – 576 с.
181. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
182. Теория права и государства. Учебник / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – 570 с.
183. Про державну службу Закон України від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 490.
184. Кордун О.О., Ващенко К.О., Павленко Р.М. Особливості виконавчої влади в пострадянській України. / (За заг. ред. О.О. Кордуна): Монографія. – К.: МАУП, 2000. – 248 с.
185. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Изд-кая гр. НОРМА-ИНФРА, 1998. – 507 с.
186. Евтихиев И.И., Власов В.А. Административное право СССР. – М., 1946. – 302с.
187. Студеникин С.С. К вопросу о советской государственной службе // В кн.: “Вопросы советского административного права”. – М. – Л., 1949. – С. 61-96.
188. Ямпольская Ц.А. О должностном лице в советском государственном аппарате. – В кн.: Вопросы административного права. – М.–Л., 1949. – С. 134–153.
189. Горшенев В.М., Петришин О.В. Природа статуса должностного лица // Проблемы социалистической законности: Респ. межвед. научн. сб. / Отв. ред. В.Я. Таций. – Харьков: Выща школа, 1998. – Вып. 22.– С. 9–16.
190. Пахомов И.Н. Виды советских государственных служащих, их права и обязанности. – Львов. – 1965. – С. 71.
191. Петров Ю.А. О понятии должностного лица // Правоведение. – 1974. – № 6. – С. 31–36.
192. Усольцев А.Г. Должностное лицо в советском государственном управлении // Правоведение. – 1987. – №2. – С. 13–19.
193. Бельский К.С. Административная власть государственного служащего. / В Межвуз. сб. научн. труд.: “Служба в государственных и общественных организациях.” – Свердловск, 1998. – С. 49–63.
194. Бахрах Д.М. Адмистративное право. – М.: БЕК, 1996. – 368 с.
195. Кисіль Л.Є. Наукове тлумачення понять “посада” і “посадова особа” / В зб. наук. допов. “Наукові засади реформування державної служби в Україні” За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2000. – С. 27–30.
196. Старилов Ю.Н. Служебное право. Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 698 с.
197. Манохин В.Н. Служба и служащий в Российской Федерации: правовое регулирование. – М.: Юрист, 1997. – 296 с.
198. Дубенко С.Д. Державна служба: сучасний стан і перспективи розвитку // Державне управління: теорія і практика. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 381 с.
199. Дубенко С.Д. Державна служба в Україні. Посібник. – К.: УАДУ, 1998. – 381 с.
200. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
201. Ноздрачев А.Б. Правоограничения государственных служащих в России // Право и экономика. – 1995. – № 15. – С. 18 – 23.
202. Про боротьбу з корупцією: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
203. Государственная служба: теория и организация. Курс лекций / Кол. авт.: Охотский Е.В., Игнатов В.Г., Латов Б.В. и др. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. – 640 с.
204. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / За заг. ред. Н.Д. Нижник. – К.: Видавничий Дім “Інюре”, 1999. – 239 с.
205. Понеделков А.В. Элита (политико-административная элита: проблемы методологии, социологии, культуры). – Ростов на Дону: Изд-во Северо-Кавказского научн. центра, 1995. – 418 с.
206. Загальні правила поведінки державного службовця, затверджені Наказом Головдержслужби України від 23 жовтня 2000 року № 58 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2003. – № 1.
207. Толковый словарь русского языка / Под ред. Д.Н. Умакова. – Т. 1. – М.: Мыналь, 1935.
208. Флейшиц Е.А. Соотношение правоспособности и субъективных прав. – М.: Госюриздат, 1960. – 317 с.
209. Міцкевич А.В. О гарантиях прав и свобод советских граждан в общенародном социалистическом государстве // Советское государство и право. – 1963. – № 8 – С. 21–25.
210. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны советских граждан // Правоведение. – 1964. – № 4. – С. 26 – 30.
211. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: “Основа”, 1996. – 398 с.
212. Стратегія реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квітня 2000 року № 599/2000 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. – № 1. – С. 37–43.
213. Стефанюк В. Судовий контроль за діяльністю органів державної влади // Право України. – 1998. – № 3. – С. 3–9.
214. Коркунов Н.М. Очерк теории административной юстиции // Журнал гражданского и уголовного права. – 1885. – № 8. – С. 107.
215. Елистратов А.И. Учебник