Особливості правового статусу працівника прокуратури як суб’єкта трудового права

Короткий опис

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

АКУЛІЧ АНАТОЛІЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ

УДК: 349.22

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРАЦІВНИКА ПРОКУРАТУРИ ЯК СУБ’ЄКТА ТРУДОВОГО ПРАВА

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;
право соціального забезпечення

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
доктор юридичних наук,
старший науковий співробітник, Заслужений юрист України
Гусаров Сергій Миколайович

ЛУГАНСЬК-2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………….3
ВСТУП……………………………………………………………………...4

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКА ПРОКУРАТУРИ ЯК ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЙОГО ПРАВОВОГО ПОЛОЖЕННЯ………………………………………………………………...11
1.1. Поняття й види правового статусу особи…………………….........11
1.2. Дуальність правового статусу працівника прокуратури…………..36
Висновки до розділу 1…………………………………………………...62

Розділ 2. ЗМІСТ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРАЦІВНИКІВ ПРОКУРАТУРИ………………………………………………………………66
2.1. Особливості правосуб’єктності працівника прокуратури як суб’єкта трудового права……………………………………………………...................66
2.2. Особливості реалізації трудових прав працівниками прокуратури…………………………………………………………………….79
2.3. Службово-правові гарантії як чинники, що впливають на зміст і соціальне значення правового статусу працівників прокуратури…………..97
2.4. Юридичний зміст службово-трудової деліктоздатності працівника прокуратури…………………………………………………………………...121
Висновки до розділу 2……………………………………………...…..147

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….155
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….160

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ:
КЗпП України – Кодекс законів про працю України.
ЦК України – Цивільний кодекс України.
КК України – Кримінальний кодекс України.

ВСТУП
Актуальність теми. Конституція України заклала підвалини організації й функціонуванню системи органів прокуратури. Регулювання їх в розділі VII Основного Закону свідчить, що вирішення поставлених перед прокуратурою завдань є самостійним видом державної діяльності. Прокуратура – організаційно незалежна державна інституція, що виконує особливі, властиві тільки їй функції, взаємодіє з усіма гілками державної влади і виступає важливим елементом у забезпеченні балансу між ними. Конституція, визначивши її самостійним, багатофункціональним органом у державному механізмі, по-новому сформулювала її завдання й основні принципи взаємовідносин із судовою та іншими гілками державної влади.
На даний часу більшість норм Закону України “Про прокуратуру” так і не приведено у відповідність з Конституцією. Згідно з Резолюцією 1244(2001) Парламентської Асамблеї Ради Європи Україна взяла на себе зобов’язання змінити роль і функції прокуратури шляхом перетворення цього інституту на орган, який відповідатиме стандартам Ради Європи.
Виконання працівниками прокуратури завдань і функцій від імені держави зумовлює серйозні особливості застосування щодо них норм законодавства про працю. Хоча загалом сучасний розвиток трудового права характеризується тенденцією поступового стирання розбіжностей статусу працівників, для яких роботодавцем є держава, та інших, остаточне усунення існуючих суперечливостей, неоднозначності є неможливим через специфіку здійснюваної прокурорсько-слідчими працівниками діяльності від імені держави, що виявляється насамперед у державно-владному, публічно-правовому характері повноважень, якими вони наділені і які реалізуються в процесі державного управління. Правовідносини, учасником яких є прокурорсько-слідчий працівник, за своїм характером є дуальними: з одного боку, кандидат на посаду набуває статусу працівника, з другого – державного службовця. Вступаючи на службу до органів прокуратури фізична особа набуває статусу сторони трудових правовідносин – працівника, який здійснює діяльність по виконанню завдань і функцій держави, що мають ознаки державного управління.
Означені проблеми загалом або окремі їх аспекти досліджували: М.Г. Александров, Н.Б. Болотіна, Б.К. Бегічев, В.С. Венедіктов, Л.Я. Гінзбург, В.В. Єрьоменко, М.І. Іншин, І.Я. Кисельова, О.В. Лавриненко, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, Ю.П. Орловський, А.Ю. Пашерстник, О.С. Пашков, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, З.К. Симорот, Г.І. Чанишева, О.М. Ярошенко та інші відомі фахівці в галузі трудового права. Однак, незважаючи на вагомі здобутки цих науковців, зазначимо, що в Україні немає жодного комплексного дослідження особливостей правового статусу працівників прокуратури як суб’єктів трудового права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету і кафедри: «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні особливостей правового статусу працівників прокуратури як суб’єктів трудового права, обумовлених дуальною природою службово-трудових правовідносин за участю цієї категорії працюючих. Для її досягнення вирішуються такі основні завдання:
– обґрунтувати доцільність поширення сфери дії трудового права на працівників прокуратури;
– визначити природу правового статусу працівників прокуратури;
– визначити особливості трудової правосуб’єктності працівника прокуратури;
– окреслити специфіку реалізації трудових прав працівниками прокуратури;
– установити місце відносин з нагляду за дотриманням законодавства про працю в предметі трудового права;
– визначити гарантії здійснення трудової діяльності працівниками прокуратури і провести їх класифікацію;
– розкрити юридичний зміст службово-трудової деліктоздатності працівника прокуратури;
– сформулювати пропозиції й рекомендації з удосконалення законодавства у сфері регламентації трудової діяльності працівників прокуратури.
Об'єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією права на працю в органах прокуратури України.
Предметом дисертаційного дослідження є правові норми які регулюють особливості правового статусу працівників прокуратури як суб’єктів трудового права.
Методи дослідження обрано з огляду на окреслені в роботі мету й завдання. Дисертація побудована на засадах методологічного плюралізму. Для з’ясування особливостей правового статусу працівника прокуратури як суб’єкта трудового права застосовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, сучасних методик узагальнення й аналізу існуючої інформації.
Підґрунтям дослідження став діалектичний метод, що дав можливість розглянути порушені в ньому питання у їх єдності та взаємозв’язку. Метод системного аналізу обрано для співставлення різних теоретико-концептуальних позицій стосовно правової природи правовідносин за участю прокурорсько-слідчих працівників (підрозділ 1.2). Логіко-семантичний використовувався з метою з’ясування або уточнення понять “правовий статус”, “службово-правові гарантії”, “службова деліктоздатність” та ін. (розділи 1.1, 1.2). За допомогою структурно-функціонального методу виявлено елементи правового статусу працівників прокуратури (підрозділ 1.1), а методи класифікації та групування допомогли висвітлити систему їх службо-правових гарантій (підрозділ 2.3). Метод документального аналізу сприяв визначенню нормативно-правових актів, згідно з якими відбувається регламентування правообмежень щодо працівників прокуратури (підрозділ 2.2). Порівняльний дозволив підготувати пропозиції з удосконалення правового регулювання реалізації трудових прав та юридичної відповідальності працівників прокуратури (підрозділи 2.2, 2.4).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ході проведення дисертаційного дослідження вперше розглянуто працівників прокуратури як суб’єктів трудового права, а також виявлено особливості правового регулювання службово-трудової діяльності зазначеної категорії працівників. За його результатами сформульовано авторські основні положення, які виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни. Назвемо основні з них:
уперше:
– обґрунтовано доцільність розмежування правового положення працівника прокуратури як учасника відносин трудових (при здійсненні ним наглядової діяльності) і як суб’єкта адміністративних (при здійсненні захисту від неправомірних посягань визначених законодавством об’єктів для утвердження верховенства закону і зміцнення правопорядку);
– доведено необхідність проведення обов’язкової службової перевірки випадків припинення службово-трудових відносин з прокурорсько-слідчими працівниками з підстав, передбачених пунктами 3, 4, 7 і 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП України, Законом України “Про державну службу” й Дисциплінарним статутом прокуратури України;
– запропоновано дефініцію гарантій здійснення трудової діяльності прокурорсько-слідчими працівниками, проведено їх класифікацію й розкрито зміст;
– зроблено висновок, що назва ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” (“Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих”) не відповідає змісту. Стаття містить вимоги до кандидатів на посаду й до осіб, які вже прийняті на службу (щодо стажування тих, хто не має досвіду практичної роботи за спеціальністю; проходження атестації; прийняття присяги). Вимога щодо неможливості сумісництва не повинна закріплюватися серед вимог до кандидатів на роботу в органи прокуратури;
удосконалено:
– теоретичні підходи стосовно належності відносин з нагляду за дотриманням законодавства про працю до предмета трудового права. Доведено, що норми, згідно з якими регулюються вказані відносини, становлять самостійний інститут трудового права;
– систему аргументів віднесення працівників прокуратури до суб’єктів трудового права: а) свобода волевиявлення реалізації здатності до праці при забезпеченні рівного доступу до служби; б) найманий характер праці; в) можливість припинення трудових правовідносин за власним бажанням; г) можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності;
дістали подальшого розвитку:
– ідеї, що Дисциплінарний статут прокуратури України є неналежним нормативно-правовим актом щодо закріплення порядку заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури. За статтями 92 і 123 Конституції організація й порядок діяльності органів прокуратури встановлюються виключно законами України, як і відповідальність за діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями;
– позиція, що працівники прокуратури, як і будь-які інші, повинні здійснювати трудову діяльність на загальних принципах трудового права. А тому визначено, що мають місце особливості реалізації певних трудових прав цієї категорії працівників, а не обмеження чи відсутність певних можливостей, пов’язаних із трудо-правовим статусом працівників прокуратури;
– розуміння того, що при прийнятті на роботу в органи прокуратури підставою виникнення службово-трудових правовідносин є фактичний склад, який включає трудовий договір як підставу виникнення трудових, і акт призначення на посаду як підставу виникнення адміністративних правовідносин.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони створюють теоретичний фундамент для вдосконалення законодавства з питань регулювання службово-трудової діяльності працівників прокуратури й дають можливість обґрунтувати концептуальні підходи до розв’язання основних проблем їх правового статусу як суб’єктів трудового права. Авторські рекомендації й пропозиції можуть бути враховані при розробленні і прийнятті нового Трудового кодексу України. Отримані результати можна використати в навчальному процесі в юридичних навчальних закладах при викладанні курсу “Трудове право України”, а також при написанні підручників, науково-практичних посібників. Вони можуть стати в нагоді в дослідницькій роботі науковців, аспірантів і студентів як матеріал для подальших загальних і спеціальних наукових пошуків, вивчення правового статусу як державних службовців в цілому, так і прокурорсько-слідчих працівників, зокрема.
Апробація результатів дисертації. Підсумки детального аналізу проблеми, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки, що містяться в роботі, доповідалися на засіданнях кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, а також на науково-практичних конференціях: „ Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин ” (Чернігів, 2007), „Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах” (Харків, 2008).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 наукових статтях, розміщених у фахових виданнях, згідно з переліком ВАК та у 2 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації зумовлена цілями й характером дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, що об’єднують 6 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 176 сторінок. Список використаної літератури включає 189 найменувань і займає 17 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Вивчення національного, зарубіжного й міжнародного законодавства щодо особливостей правового статусу працівника прокуратури як суб’єкта трудового права, з’ясування позицій науковців різних галузей права, комплексний аналіз теоретичних напрацювань і практичних результатів, що стосуються порушеної проблеми, дозволили сформулювати низку нижченаведених висновків.
1. Правовий статус працівника прокуратури є наслідком виникнення трудових, а не адміністративних правовідносин. Констатація факту появи таких відносин не заперечує можливості виникнення відносин адміністративних. Вони можуть існувати паралельно. Правовідносини, учасником яких є прокурорсько-слідчий працівник, за своїм характером є дуальними. З одного боку, кандидат на посаду набуває статусу працівника, з другого – державного службовця. Вступаючи на службу до органів прокуратури, фізична особа набуває статусу сторони трудових правовідносин – працівника, який здійснює діяльність з виконання завдань і функцій держави, що мають ознаки державного управління. Розрізняється правове положення працівника прокуратури як суб’єкта відносин трудових (при виконанні наглядової функції) і як адміністративних (при здійсненні захисту від неправомірних посягань на визначені законодавством об’єкти).
2. Аргументами на користь віднесення працівників прокуратури до суб’єктів трудового права є: а) свобода волевиявлення щодо реалізації здатності до праці при забезпеченні рівного доступу до державної служби; б) найманий характер праці; в) можливість припинення трудових правовідносин за власним бажанням; г) можливість притягнення до дисциплінарної відповідальності.
3. Відносини з нагляду за дотриманням законодавства про працю входять до предмета трудового права, а норми, відповідно до яких відбувається регулювання вказаних відносин, становлять самостійний інститут трудового права.
4. Для позначення правовідносин, стороною яких є працівник прокуратури, треба застосовувати поняття “службо-трудові правовідносини”, в якому відбивається дуальність останніх, які, з одного боку, передбачають здійснення управлінської діяльності адміністративно-правового спрямування, з другого – набуття особою статусу працівника.
5. Назва ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” (“Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих”) не враховує договірної природи правовідносин, що виникають у зв’язку з реалізацією особами права на працю в органах прокуратури. Визнання підставою появи службово-трудових відносин із цією категорією працівників фактичного складу, що обов’язково включає (а) трудовий договір як підставу виникнення трудових і (б) акт призначення на посаду як підставу виникнення адміністративних правовідносин, указує на доцільність зміни назви зазначеної статті. З огляду на правову природу виникаючих правовідносин, ця стаття повинна називатися “Вимоги до кандидатів на роботу в органи прокуратури”.
6. Дуальність правового статусу працівника прокуратури говорить про існування особливостей його правосуб’єктності, зумовлених специфікою праці, а саме наявністю низки спеціальних вимог до кандидатів на службу. Аналіз ст. 46 Закону України “Про прокуратуру” дає підстави для висновку, що її назва (“Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих”) не відповідає змісту: а) в статті визначаються вимоги як до кандидатів, так і до осіб, які вже прийняті на службу (щодо стажування осіб, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходженнями атестації і прийняття присяги); б) вимога щодо неможливості сумісництва не повинна закріплюватися серед вимог до кандидатів на роботу в органи прокуратури. Обмеження при проходженні служби належить виділити в окрему статтю Закону України “Про прокуратуру”. У ній потрібно закріпити виключний перелік вимог до кандидатів на службу в органах прокуратури, в тому числі вимогу звільнитися з іншої роботи до прийняття на роботу в прокуратуру.
7. Особливості реалізації трудових прав прокурорсько-слідчими працівниками виявляються перш за все в утриманні від активної поведінки щодо здійснення окремих конституційних прав і свобод, що зветься правообмеженням (обмеження права на сумісництво, реалізація права на об’єднання без можливості проведення страйку). Ці особливості встановлюються з метою попередження: а) зловживань з боку працівників прокуратури наданими їм повноваженнями; б) стороннього впливу на рішення, що приймаються ними при здійсненні своїх прав і виконанні посадових обов’язків.
8. Гарантії реалізації трудової діяльності прокурорсько-слідчими працівниками поділяються на гарантії здійснення особами права на працю та гарантії при проходженні служби й у зв’язку з її проходженням. Практичне значення такого поділу полягає в тому, що гарантії першої групи є загальними для всієї сфери державної служби і, як правило, не змінюються відповідно до окремих її напрямків, чого не можна сказати про гарантії другої групи, які знаходяться у повній залежності від виду служби, посади, вислуги років та інших індивідуальних чинників, які при цьому не є привілеями для окремого працівника, а встановлюються для певного кола працюючих сформованого на підставі об’єктивних критеріїв незалежно від особи, яка обіймає посаду.
Гарантії першої групи передують виникненню службово-трудових відносин і становлять собою комплекс засобів, спрямованих на забезпечення можливості реалізації громадянином права на працю в органах прокуратури України. До цієї групи належать гарантії свободи праці, вільного й рівного доступу до державної служби, заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу та ін.
Серед гарантій при проходженні служби й тих, що з них витікають, розрізняють (а) організаційні (правила просування по службі, підстави присвоєння класних чинів, звільнення та інші гарантії, що встановлюються з метою дотримання об’єктивності прийняття рішень та усунення суб’єктивізму щодо підлеглих); (б) матеріальні (оплата праці, гарантійні й компенсаційні виплати); (в) соціально-побутові (забезпечення житлом, безкоштовним проїздом на території України та ін.); (г) пенсійні; (д) гарантії соціального захисту (обов’язкове державне страхування); (е) гарантії судового захисту.
9. Порядок заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, визначається Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України. Однак за статтями 92 і 123 Конституції , організація й порядок діяльності органів прокуратури України встановлюються виключно законом. Зазначені в Статуті положення є предметом нормативного регулювання у формі закону, оскільки вони є складниками організації й діяльності прокуратури. Більше того, діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них визначаються теж законами України.
Таким чином, Статут є неналежним нормативно-правовим актом щодо закріплення порядку заохочення і притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини.
10 З метою забезпечення стабільності здійснення трудової діяльності в органах прокуратури необхідно провадити обов’язкову службову перевірку в кожному випадку застосування пунктів 3, 4, 7 і 8 ст. 40 та п. 1 ст. 41 КЗпП України для припинення службово-трудових відносин з прокурорсько-слідчими працівниками, а також у випадках застосування щодо останніх підстав, передбачених Законом України “Про державну службу” й Дисциплінарним статутом прокуратури України.
11. Відсторонення від посади не є підставою притягнення до відповідальності, а являє собою засіб попередження подальших правопорушень працівником щодо якого воно застосовується, і повинно супроводжуватися призупиненням виплати заробітної плати до вирішення питання стосовно вини особи. В подальшому це впливає на а) виплату в повному обсязі заробітної плати у разі визнання особи невинною або б) невиплату заробітної плати з дня відсторонення у разі визнання особи винною у вчинення правопорушення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарева. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 527 с.
2. Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967. – 383 с.
3. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М.: Юристъ, 2000. – 771 с.
4. Порощук С.Д. Загальні основи теорії соціально-правового захисту співробітників міліції. – Запоріжжя: Юрид. ін-т МВС України, 2001 – 134 с.
5. Карпенко Д.О. Основи трудового права: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2003. – 656 с.
6. Прилипко С.М., Ярошенко О. М. Трудове право України: Підручник. – Х.: Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2008. – 664 с.
7. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х.: Консум; УВД, 2000. – 704 с.
8. Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 686 с.
9. Бегичев Б. К. Трудовая правоспособность советских граждан. – М.: Юрид. лит., 1972. – 248 с.
10. Трудове право України: Академічний курс / За ред. П.Д. Пилипенка. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. – 536 с.
11. Дмитренко Ю.П. Трудове право України: Навч. посіб. – К.: Школа, 2004. – 288 с.
12. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посібник. – 5-те вид. – К.: Атіка, 2001. — 176 с.
13. Радутная Н.В. Народный судья: профессиональное мастерство и подготовка. – М.: Юрид. лит., 1977. – 144 с.
14. Советская государственная служба: Учебник / Под ред. В.М. Манохина. – М.: Юрид. лит, 1966. – 195 с.
15. Служащий советского государственного аппарата / Отв. ред. Ю.А. Тихомиров. – М .: Юрид. лит.,1970. – 278 с.
16. Манохин В.М. Правовое регулирование государственной службы // Сов. гос-во и право. – 1968. – №1. – С. 33 – 40.
17. Сергиенко Л.А. Правовая регламентация управленческого труда. – М.: Наука,1984. – 141 с.
18. Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 р., №3723-XII // Відом. Верховн. Ради України. – 1993. – №52. – Ст. 490.
19. Костюков А.Н. Должностное лицо: административно-правовой статус // Правоведение. – 1987. – №2. – С. 20 – 26.
20. Розенфельд В.Г., Старилов Ю.Н. К вопросу о понятии и правовом статусе должностного лица // Правовая наука и реформа юридического образования. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1995. – Вып. 1. – С. 82 – 91.
21. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид.лит., 1978. – 208 с.
22. Горшенев В.М. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977 г. // Правопорядок й правовой статус личности. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1980. – С. 49 – 57.
23. Ярошенко О.М. Правовий статус сторін трудових правовідносин: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України. – Х., 1999. – 20 с.
24. Конституционный статус личности в СССР / Ред. кол.: Н.В. Витрук и др. – М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
25. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Отв. ред. В.А. Патюлин. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
26. Общая теория прав человека / Рук. авт. кол. и отв. ред. Е.А. Лукашева. – М.: НОРМА, 1996. – 509 с.
27. Мальцев Г.В. Буржуазный эгалитаризм (эволюция представлений о социальном равенстве в мире капитала). – М.: Мысль, 1984. – 285 с.
28. Berlin I. Four Essays on Liberty. – London, Oxford Univ.: Press, 1969.
29. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
30. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Видання друге, стереотипне. – Х.: Консум, 2000. – 480 с.
31. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. – М.: Госюриздат, 1950. – 367 с.
32. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 840 с.
33. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
34. Сергун А.К. Процессуальная правоспособность и правосубъектность (в литературе и ГПК) // Вопросы науки советского процессуального гражданского права: Труды ВЮЗИ. – 1975. – Т. 38. – С. 72 – 103.
35. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. – 86 с.
36. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций: В 2-х т. – Т. 1. – Свердловск: Изд-во СЮИ, 1972. – 396 с.
37. Мицкевич А.В. Субъекты советского права. – М.: Госюриздат, 1962. – 213 с.
38. Перевалов В.Д. Вопросы теории социалистической правосубъектности // Правоведение. – 1980. – №3. – С. 55 – 59.
39. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
40. Спиридонов Л.И. Теория государства и права. – М.: Юристъ, 1995. – 478 с.
41. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999. – 832 с.
42. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. – М.: Юристъ, 1994. – 360 с.
43. Погребной И.М. Теория права: Учеб. пособ. – Х.: Основа, 2003. – 128 с.
44. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
45. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р., №2341-III // Відом. Верховн. Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131.
46. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. – Львів: Видавн. центр Львів. нац. ун-ту імені І. Франка, 1999. – 214 с.
47. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М.: Интерстиль, 2000. – 377 с.
48. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р., №254к/96-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
49. Про прокуратуру: Закону України від 05.11.1991 р., №1789-XII // Відом. Верховн. Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793.
50. Леліков Г.І., Оболенський О.Ю. Державна служба: конституційні засади, задачі та принципи // Парламентар: Державна служба. – 1998. – №3. – С. 10 – 12.
51. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
52. Смирнов О.В. О правовом положении рабочих и служащих // Сов. гос-во и право. – 1987. - №3. – С. 41 – 48.
53. Манохин В.М. Нужны основы законодательства о службе Российской Федерации // Гос-во и право. – 1997. – №9. – С. 5 – 11.
54. Советское административное право: Учебник / Под ред. В.М. Манохина. – М.: Юрид. лит, 1977. – 492 с.
55. Студеникин С.С. Социалистическая система государственного управления и вопрос о предмете советского административного права // Вопросы советского административного права. – М.: Изд-во АН СССР. – 1949. – С. 42 – 29.
56. Проблемы, концепции и разработки нового Трудового кодекса РФ: Матер. конфер. // Гос-во и право. – 2000. – №10. – С. 57 – 67.
57. Государственная служба / Под ред. Б.М. Лазарева. – М.: Б.и., 1993. – 16 с.
58. Пахомов В.І. Адміністративно-правові питання державної служби в СРСР. – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 128 с.
59. Советское административное право: Учебник / Под ред. Р.С. Павловского. – К.: Вища школа, 1986. – 416 с.
60. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. – Х.: Право, 2000. – 516 с.
61. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: некоторые проблемы // Гос-во и право. – 1994. – №4. – С. 53 – 61.
62. Зайкин А.Д. Трудовое право: проблемы на пути к рынку // Вестник МГУ. – Серия 11 “Право”. – 1992. – №4. – С. 28 – 31.
63. Пашерстник А.Е. К вопросу о советской государственной службе // Вопросы советского административного права. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1949. – С. 97 – 133.
64. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология. – М.: Мысль, 1982. –287 с.
65. Иванов С.А., Лившиц Р.З., Орловский Ю.П. Советское трудовое право: вопросы теории. – М.: Юрид. лит, 1978. – 382 с.
66. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.
67. Хохлов Е.Б. Об основаниях трудовых правоотношений // Правоведение. – 2002. – №4. – С. 6 – 12.
68. Пашков А.С. Правовое регулирование подготовки и распределения кадров. – Л.: Изд-во Ленин. ун-та, 1966. – 187 с.
69. Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України: Постанова Верховної Ради України від 06.11.1991 р., №1796-XII // Відом. Верховн. Ради України. – 1992. – №4. – Ст. 15.
70. Справа про повноваження прокуратури відповідно до пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України: Рішення Конституційного Суду України від 10.09.2008 р., №15-рп/2008 // Офіц. вісн. України. – 2008. – №71. – Ст. 2396.
71. Киселев И. Я. Зарубежное трудовое право: Учебник. – М.: НОРМА-ИНФРА*М., 1998. – 263с.
72. Андриановская И.И. Сфера действия норм трудового права и система правоотношений в сфере применения труда // Правоведение. – 2000. – №5. – С. 78 – 82.
73. Бегичев Б.К. Особенности правового положения служащих как субъектов трудового права // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института. – Серия юрид. наук. – Вып. 4. – Свердловск, 1965. – С. 155 – 227.
74. Бачило И.Л. Организация советского государственного управления (правовые проблемы). – М.: Наука, 1984. – 157 с.
75. Трудовое право Украины: Конспект лекций / Под ред. В.С. Венедиктова. – Х.: Консум, 1998. – 140 с.
76. Щербина В.И. Дисциплинарная ответственность государственных служащих органов внутренних дел: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ун-т внутр. дел. – Х., 1998. – 208 с.
77. Лавриненко О.В. Правовое регулирование приема на службу в органы внутренних дел Украины: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ун-т внутр. дел. – Х., 1998. – 224 с.
78. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24.05.2000 р., №717/2000 // Уряд. кур’єр. – 2000. – №97 від 31.05.2000 р.
79. Кривов В. Трудові правовідносини на сучасному етапі // Юрид. журнал. Аналітика. – 2006. – №6 (48). – С. 63, 64.
80. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. – К.: Наук думка, 1984. – 280 с.
81. Процевский А.И. Предмет советского трудового права. – М.: Юрид. лит., 1979. – 244 с.
82. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве. – М.: Госюриздат, 1958. – 184 с.
83. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе. – М.: Госюриздат, 1955. – 176 с.
84. Теория государства и права: Учебник / Под ред. Н.Г. Александрова. – М.: Юрид. лит., 1968. – 640 с.
85. Новицкий И.Б. Сделки. Исковая давность. – М.: Юрид. лит., 1954. – 248 с.
86. Лившиц Р.З. Трудовое законодательство: настоящее и будущее. – М.: Наука, 1989. – 192 с.
87. Мацюк А.Р., Симорот З.К. Трудовое право в вопросах и ответах. – К.: Политиздат Украины, 1988. – 288 с.
88. Конференция «Реформа трудового законодательства в СССР» (Обзор докладов и выступлений) // Гос-тво и право. – 1991. – №4. – С. 36 – 47.
89. Трудовое право: Учебник / Под ред. О.В. Смирнова. – М.: Проспект, 2001. – 578 с.
90. Процевський О. Новий зміст права на працю – основа реформування трудового законодавства України //Право України. – 1999. – №6. – С. 101 – 105.
91. Процевский А.И. Гуманизм норм советского трудового права. – Х.: Высш. школа, 1982. – 124 с.
92. Єрьоменко В.В. Підстави виникнення трудових правовідносин: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Нац. юрид. акад. України. – Х., 1998. – 195 с.
93. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р., №9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000): Офіц. вид.: У 2-х т. (За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 1. – С. 194 – 209.
94. Холодова Е.В. Правовое регулирование труда государственных служащих: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. – М., 1995. – 18 с.
95. Андрушко А.В. Виникнення трудових правовідносин з державними службовцями: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Хмельницький ін-т регіон. управл. і права. – Хмельницький, 2003. – 195 с.
96. Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р., №169 // Офіц. вісн. України. – 2002. – №8. – Ст. 351.
97. Пашерстник А.Е. Право на труд: Очерки по советскому праву. – М.: Изд-во АН СССР, 1951. – 231 с.
98. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К.: Б.и., 1993. – 165 с.
99. Рачинський А. Професіоналізм – як основа діяльності державних службовців // Вісник Укр. академ. держ. управл. при Президентові України. – 1999. – №2. – С. 22 – 30.
100. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. – М.: БЕК, 1993. – 368 с.
101. Про затвердження Положення про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України: Наказ Генеральної прокуратури України від 12.09.2005 р, №2958ц // http://www.rada.gov.ua.
102. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05.10.1995 р., №356/95-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1995. – №34. – Ст. 266.
103. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р., №435-IV // Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
104. Пилипенко П. Д. Ознаки трудової правосуб’єктності працівників у трудових правовідносинах // Право України. – 1999. – №12. – С. 94 – 98.
105. Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України: Наказ Генеральної прокуратури України від 20.01.2006 р, №2гн // http://www.rada.gov.ua.
106. Про мови в Українській РСР: Закон УРСР від 28.10.1989 р., №8312-XI // Відом. Верховн. Ради УРСР. – 1989. – Дод. до №45. – Ст. 631.
107. Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців / С. Мельник та ін.; Головне управління держ. служби України. – Вид. офіц. – К.: Соцінформ, 1999. – 86 с.
108. Справа про застосування української мови: Рішення Конституційного Суду України від 14.12.1999 р., №10-рп/99 // Офіц. вісн. України. – 2000. – №4. – Ст. 125.
109. Про громадянство України: Закон України від 18.01.2001 р., №2235-111 // Офіц. вісн. України. – 2001. – №9. – Ст. 342.
110. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 04.02.1994 р., №3929-XII // Відом. Верховн. Ради України. – 1994. – №23. – Ст. 161.
111. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Пер. з фр. В. Ховкуна. – К.: Основи, 1996. – 420 с.
112. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон УРСР від 28.12.1960 р., №1001-05 // Відом. Верховн. Ради УРСР. – 1961. – №2. – Ст. 15.
113. Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця: Наказ Головного управління державної служби України 23.10.2000 р., №58 // Офіц. вісн. України. – 2000. – №45. – Ст. 1971.
114. Гербер Р., Юнг Г. Кадры в системе социального управления. – М.: Прогресс, 1970. – 208 с.
115. Малько А.В. Стимулы и ограничения как парные юридические категории // Правоведение. – 1995. – №1. – С. 3 – 13.
116. Янюк Н.В. Адміністративно-правовий статус посадової особи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2003. – 20 с.
117. Декларація про державний суверенітет України: Декларація Верховної Ради УРСР від 16.07.1990 р., №55-XII // Відом. Верховн. Ради УРСР. – 1990. – №31. – Ст. 429.
118. Долежан В.В. Деякі аспекти співвідношення судової і прокурорської компетенції // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 383 – 385.
119. Пінаєв А.О. Місце прокуратури в системіорганів влади на сучасному етапі розвитку України // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 428 – 430.
120. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право України. – 1995. – №8. – С. 40, 41.
121. Костенко Н. Прокуратура – опора президентской власти // Российская юстиція. – 1994. – №11. – С. 25 – 27.
122. Брынцев В.Д. Судебная власть и прокурорский надзор // Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения. – Х., 1992. – С. 65 – 67.
123. Тацій В.Я. Роль і місце прокуратури в системі правоохоронних органів в Україні // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. – К., 1996. – С. 20 – 22.
124. Тацій В., Грошовий Ю. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник Академ. прав. наук України. – 1999. – №1(8). – С. 61 – 72.
125. Кудрявцев, В.Н. Закон, поступок, ответственность. – М.: Наука, 1986. – 448 с.
126. Давиденко Л., Корнилов О. Поняття та загальна характеристика органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю // Вісник Академ. прав. наук України. – 1997. – №2(9). – С. 121 – 128.
127. Точиловский В.Н. О месте прокуратуры в системе государственной власти // Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения. – Х., 1992. – С. 7 – 9.
128. Давиденко Л.М. Місце і роль прокуратури у механізмі державної влади // Правова система України: теорія і практика. – К., 1993. – С. 379, 380.
129. Бакаев Д.М. Место прокуратуры в системе органов государства // Прокуратура в системе политических и правовых институтов общества – М., 1990. – С. 107 – 111.
130. Рохлин В.И. К вопросу о месте и роли прокуратуры в системе государственных органов Российской Федерации // Проблемы совершенствования прокурорского надзора (к 275-летию Российской прокуратуры): Материалы научно-практической конференции. – М., 1997. – С. 63 – 69.
131. Кодекс законів про працю України: Закон УРСР від 10.12.1971 р., №322-VIII // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1971. – Дод. до №50. – Ст. 375.
132. Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р., №9 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000): Офіц. вид.: У 2-х т. (За заг. ред. В.Ф. Бойка. – К.: А.С.К., 2000. – Т. 2. – С.284 – 291.
133. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р., №436-IV // Відом. Верховн. Ради України. – 2003. – №18, №19-20, №21-22. – Ст. 144.
134. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23.02.2006 р., №3480-IV // Відом. Верховн. Ради України. – 2006. – №31. – Ст. 268.
135. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11.06.2009 р., №1506-VI // Відом. Верховн. Ради України. – 2009. – №45. – Ст. 691.
136. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон УРСР від 07.12.1984 р., №8073-X // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1984. – Дод. до №51. – Ст. 1122.
137. Старилов Ю.Н. Вопросы реформирования государственной службы в Российской Федерации // Гос-во и право. – 1999. – С. 12 – 24.
138. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15.09.1999 р., №1045-XIV // Відом. Верховн. Ради України. – 1999. – №45. – Ст. 397.
139. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 03.03.1998 р., №137/98-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1998. – №34. – Ст. 227.
140. Чанишева Г. Право на об’єднання як колективне трудове право // Юридический вестник. – 2000. – №3. – С. 89 – 95.
141. Киселев И.Я. Международно-правовое регулирование труда (международные стандарты труда). – М.: Академия труда и соц. отн., 1995. – 165 с.
142. Гом’єн Донна. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. – Львів: Кальварія, 2000. – 192 с.
143. Опанасюк Г. Підготовка державних службовців як соціальна проблема // Вісник Укр. академ. держ. управл. при Президентові України. – 1999. – №1. – С. 251 – 258.
144. Дріжчана С.В. Захист трудових прав громадян при укладенні і припиненні трудового договору в умовах формування ринку: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Ін-т держ. і права. – К., 1994. – 26 с.
145. Матузов Н.И. Социалистическая концепция прав человека // Сов. гос-во и право. – 1987. – №7. – С. 84 – 91.
146. Лазарев Б.М. Органы управления и статус гражданина. – М.: Юрид. лит., 1988. – 276 с.
147. Служебное право: Учебник / Под ред. Ю.Н. Старилова. – М.: БЕК, 1996. – 481 с.
148. Сироткин В. Номенклатура в историческом разрезе // В кн. “Через тернии” (Составитель А.А. Протащик). – М.: Прогресс, 1990. – С. 313 – 315.
149. Панова И.В. Продвижение по службе по Федеральному закону “Об основах государственной службы Российской Федерации” // Гос-во и право. – 1998. – №2. – С. 8 – 14.
150. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения. Перспективы развития. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2000. – 249 с.
151. Про зайнятість населення: Закон УРСР від 01.03.1991 р., №803-ХІІ // Відом. Верховн. Ради УРСР. – 1991. – №14. – Ст. 170.
152. Керимов Д.А. Методология права. – М.: Аванта+, 2000. – 560 с.
153. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К.: Укр. Правнича Фундація; Вид-во «Право», 1995. – 40 с.
154. Конвенція Міжнародної організації праці №111 1958 р. про дискримінацію в галузі праці та занять // Конвенції і рекомендації, ухвалені Міжнародною організацією праці: В 2-х т. – Т. 1. – 1919 – 1964. – Женева, 1999. – С. 648 – 651.
155. Комментарий к Федеральному закону «Об основах государственной службы Российской Федерации» и законодательству о государственной службе зарубежных государств / Отв. ред. Л.А. Окуньков – М.: Юрид. фирма КОНТРАКТ; ИНФРА*М, 1998. – 369 с.
156. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р., №393/96-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1996. – №47. – Ст. 256.
157. Жернаков В. Запрет необоснованного отказа в приеме на работу как гарантия реализации права на труд // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – №7. – С. 68 – 71.
158. Бару М. Чи потребують судового захисту трудові спори до виникнення трудових правовідносин? // Право України. – 1996. – №5. – С. 63, 64, 73.
159. Жигалкин П.И. Трудовое право в обеспечении стабильности кадров. – Х.: Вища школа, 1977. – 129 с.
160. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993 р., №3781-XII // Відом. Верховн. Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 50.
161. Брэбан Г. Французское административное право: Пер. с фр. / Под ред. и со вступ. С.В. Боботова). – М.: Прогресс, 1988. – 488 с.
162. Про державні нагороди України: Закон України від 16.03.2000 р., №1549-III // Відом. Верховн. Ради України. – 2000. – №21. – Ст. 162.
163. Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури: Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 р., №486 // http://www.rada.gov.ua.
164. Теория государства и права: Учебник / Под ред. А.И. Королева, А.С. Явича. – Издание 2-е, перераб. и доп. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1987. – 551 с.
165. Агеева А.Е. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. – 144 с.
166. Кисіль Л.Є. “Під’юрисдикційні” обов’язки в правовому статусі посадових осіб // Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право: Збірн. наук. допов. / За заг.ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2001. – С. 54 – 56.
167. Щербак А.И. Механизм юридической ответственности должностных лиц. – К.: Наук. думка, 1986. – 64 с.
168. Горницкий А.А. Государственная дисциплина. – К.: Изд-во полит. лит. Украины, 1989. – 191 с.
169. Чмутов В.Г. Административная ответственность служащих // Служба в государственных и общественных организациях: Межвуз. сборн. научн. труд. – Свердловск, 1988. – С. 63 – 67.
170. Лазарев Б.М. Специфика ответственности должностных лиц // СССР – ГДР: Государственная служба: Сборн. научн. труд. – М., 1986. – С. 32 – 38.
171. Манохин В.М., Адушкин Ю.С., Багишаев З.А. Российское административное право: Учебник. – М.: Юристъ, 1996. – 472 с.
172. Петришин О.В. Статус службової особи: природа, структура, спеціалізація. – К.: НМК ВО, 1990. – 74 с.
173. Стайнов П., Лазаров К. Дисциплина и ответственность служащих аппарата государственного управления. Этика государственной службы // Аппарат социалистического управления: Сборн. научн. труд. – М.: Юрид. лит., 1977. – С. 217 – 238.
174. Овсянко Д.М. Государственная служба Российской Федерации. – М.: Юристъ, 1996. – 207 с.
175. Справа про Дисциплінарний статут прокуратури: Рішення Конституційного Суду України від 22.06.2004 р., №13-рп/2004 // Офіц. вісн. України. – 2004. – №26. – Ст. 1710.
176. Гавриленко Д.А. Государственная дисциплина: Сущность, функции, значение / Под ред. Шергина А.Н. – Мн.: Наука и техника, 1988. – 328 с.
177. Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 р., №950 // Офіц. вісн. України. – 2000. – №24. – Ст. 1104.
178. Голосніченко І. Проблеми вдосконалення законодавчого регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців // Наук. вісник. – К.: Укр. фін.-економ. ін-т. – 1999. – С. 150 – 155.
179. Картузова І.О. Дисциплінарна відповідальність державних службовців: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07 / Одеська держ. юрид. акад. – Одеса, 1999. – 20 с.
180. Конференция «Реформа трудового законодательства в СССР» (Обзор докладов и выступлений) / Материал к печати подготовила Т.Ю. Коршунова // Гос-во и право. – 1991. – №4. – С. 36 – 47.
181. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 р., №14 // Трудове право України: Зб. нормативно-правових актів // Упоряд. П.А. Бущенко, І.А. Вєтухова. – Х.: Вид. друге доповн. та переробл. – Консум, 2002. – С. 211 – 223.
182. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду: Закон України від 01.12.1994 р., №266/94-ВР // Відом. Верховн. Ради України. – 1995. – №1. – Ст. 1.
183. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х.: ООН “Одиссей”, 2000. – 1008 с.
184. Про затвердження Концепції боротьби з корупцією на 1998 – 2005 роки: Указ Президента України від 24.04.1998 р., №367 // Офіц. вісн. України. – 1998. – №17. – Ст. 62.
185. Про внесення змін до деяких законів України: Закон України від 03.03.2005 р., №2459-IV // Відом. Верховн. Ради України. – 2005. – №16. – Ст. 263.
186. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності посадових осіб: проблеми теорії та практики // Право України. – 1999. – №9. – С. 7 – 11.
187. Лук’янець Д.М. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності // Право України. – 1999. – №11. – С. 117 – 122.
188. Крупчан О.Д. Деякі дискусійні питання адміністративної відповідальності у проекті Кодексу України про адміністративні правопорушення // Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право: Збірн. наук. допов. / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2001. – С. 64 – 67.
189. Жук В.Г. Деякі проблемні питання застосування судами законодавства про відповідальність за посадові злочини // Вісник Верховн. Суду України. – 2000. – №5. – С. 46 – 50.