ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису

Ясинська Вікторія Сергіївна

УДК 323.2:316.422

ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Спеціальність
23.00.03 - політична культура та ідеологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник -
Шляхтун Петро Панасович,
доктор філософських наук,
професор

Київ - 2004

З М І С Т
Стор.
ВСТУП ............................................................................................................ 3
Розділ 1.

1.1.

1.2. Методологічні основи дослідження взаємозвязку політичної культури та політичного режиму...............
Ступінь наукової розробленості проблеми та основні
методи дослідження................................................................
Сутність, структура та типи політичної культури................
10

10
18
1.3. Політична культура як складова політичного режиму........
Висновки.................................................................................. 45
59
Розділ 2

2.1.
2.2.

2.3. Основні напрями становлення демократичної політичної культури..........................................................
Моделі трансформації політичних режимів..........................
Особливості демократичної трансформації політичної свідомості і поведінки.............................................................
Формування культури демократичного типу на інституціональному рівні.....................................................................
Висновки...................................................................................
61
61

80

98
113
Розділ 3

3.1.

3.2. Особливості трансформації політичної культури в умовах переходу до демократії в Україні...................
Формування культури політичної свідомості і поведінки на демократичних засадах.......................................................
Становлення демократичної культури функціонування політичних інститутів..............................................................
Висновки...................................................................................
115

115

139
157
ВИСНОВКИ ................................................................................................... 159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................
169

В С Т У П

Актуальність теми дослідження зумовлюється важливими змінами, що відбулися на політичній карті світу: період панування тоталітарно-авторитарних режимів на значній частині європейського континенту залишився у минулому. У середині 70-х років здійснили перехід від авторитаризму до демократії країни Південної Європи - Португалія, Греція, Іспанія, в кінці 80-х - на початку 90-х років розпалися тоталітарні режими в СРСР та країнах Східної Європи. Розширення демократії, її утвердження у нових країнах стає незворотною тенденцією сучасної історії. Трансформація є ключовим терміном у розумінні сучасного стану світової, регіональних і національних спільнот. Радикальних й всеосяжних перетворень зазнають як вся система міжнародних відносин, так і окремі політичні системи, що її складають.
Українське суспільство, разом з іншими посткомуністичними суспільствами Центральної і Східної Європи, перебуває в епіцентрі глобальної трансформаційної динаміки. Демократичні перетворення в цих країнах започаткували новий етап у процесі демократизації - третій у світовій політичній історії (за С. Гантінгтоном). Дотепер світ не знав аналогів змін такого масштабу та характеру, коли процеси трансформації відбувались одночасно з реформуванням економіки від планової до ринкової.
Проблеми, що породжені дезінтеграцією радянської системи, розпадом СРСР і всього блоку країн соціалістичного співтовариства та утворенням нових самостійних держав, є важливим предметом сучасних досліджень у всьому світі. Перехід тоталітарно-авторитарних режимів до демократичних осмислюється сьогодні у світовій політології не тільки як науковий феномен, але й реальний практичний досвід, що може бути корисним країнам, які стали на шлях демократичних перетворень.
В різних державах процес демократизації є специфічним, але політична наука на основі порівняльного аналізу зясувала цілий ряд економічних, соціальних, культурних, релігійних та зовнішньополітичних факторів, що роблять можливим перехід до демократії, і від яких залежить її стабільність. Одним із таких факторів, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку, виступає політична культура.
Політична культура - це унікальне за складністю і багатством змісту комплексне явище, що має внутрішню структуру і систему взаємозвязків з іншими суспільними явищами. Без її ґрунтовного аналізу неможливе пізнання політичного життя будь-якого суспільства. Вивчення цього важливого феномену дозволяє глибше зрозуміти сутність політичної системи, визначити її характер, специфічні особливості та дослідити шляхи розвитку. Деякі дослідники називають політичну культуру матрицею політичного процесу, тому що вона пронизує діяльність усіх структур політичної системи, виступає системоутворюючим елементом політичної сфери.
Російський дослідник М. Х. Фарукшин підкреслює, що в кінцевому рахунку значення вивчення політичної культури суспільства полягає у виявленні соціально-політичних механізмів зміцнення стабільності політичної системи, а також її потенційно деструктивних елементів (181, с.103). В західній політологічній літературі цінність вивчення політичної культури вбачається в її здатності передбачити політичну поведінку людей, а стабільність політичних режимів безпосередньо повязується з політичними орієнтаціями населення.
Враховуючи той вплив, який політична культура здійснює на політичну систему, стає зрозумілим необхідність дослідження трансформації політичної культури як складової загального процесу трансформації сус-пільства. Особливо актуальною ця проблема є для України, де одночасно проходять процеси розбудови держави та консолідації нації.
Складний і неоднозначний процес державотворення в Україні потребує не лише адекватного розуміння процесів обєктивної трансформації політичної системи, а й теоретичного осмислення тих закономірностей, на основі яких відбувається перехід держави тоталітарного типу до демократичного. Наскільки б досконалими, розгорнутими не були механізми реалізації політичної влади, якими б демократичними та структурованими не були політичні інституції, а закони буття людини в новому суспільстві не відповідали їх природнім правам, без врахування такого важливого фактору як політична культура, на засадах якого діють всі перераховані елементи структури політичної системи, складний процес становлення демократичного політичного режиму неможливий. Тривалий перехідний стан українського суспільства терміново вимагає докорінних змін політичної культури громадян країни, як на рівні еліт, так і на рівні всього народу, формування такої культури, яка була б адекватною ринковій економіці і плюралістичній демократії.
Обєктом дисертаційного дослідження є політична культура як одна з важливих складових політичного режиму.
Предмет дослідження - особливості трансформації політичної культури в умовах переходу до демократичного політичного режиму.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є зясування основних напрямів, етапів, особливостей трансформації політичної культури в умовах переходу до демократичного політичного режиму.
Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення таких завдань:
- зясувати місце політичної культури в структурі політичного режиму;
- визначити основні напрями і особливості трансформації політичної культури в умовах переходу до демократичного політичного режиму;
- виявити основні етапи формування демократичної політичної культури в процесі становлення демократичного політичного режиму;
- зясувати зв’язок між рівнем розвитку громадянського суспільства і формуванням демократичної політичної культури;
- розкрити особливості трансформації політичної культури в умовах становлення демократії в Україні.
Наукова новизна дисертації визначається важливістю вибраної теми, постановкою та аналізом недостатньо розроблених питань, пов’язаних із дослідженням формування демократичної політичної культу-ри в умовах становлення демократії, отриманням наступних наукових результатів:
- на основі розуміння політичної культури як органічного поєднання стереотипів політичної свідомості і поведінки та моделей функціонування політичних інститутів і політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає способи та методи здійснення політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, сус-пільства і політичної влади, вперше з’ясовано місце політичної культури в структурі політичного режиму. Політична культура одночасно виступає елементом (політична свідомість) і функціональним аспектом (політична поведінка і політичні інститути) політичного режиму;
- за допомогою порівняльного аналізу демократичної трансформації різних типів політичного режиму визначено основні напрями трансформації політичної культури як складової загального трансформаційного процесу: становлення демократичного типу політичної свідомості, формування політичної поведінки на демократичних засадах, утвердження демокра-тичної культури функціонування політичних інститутів. Головний зміст цих напрямів складають відповідно: утвердження плюралізму думок; перехід від моноідеології тоталітарного суспільства до ідеологічного плюра-лізму; становлення плюралізму політичних дій, політичної діяльності; формування плюралізму політичної влади на горизонтальному і верти-кальному рівнях;
- відповідно до основних етапів демократичної трансформації політичних режимів виокремлено два етапи становлення демократичної політичної культури: етап переходу до демократії та етап утвердження демократії. Доведено відмінність політичної культури соціальних субєктів, що виступають рушійними силами на цих етапах: на етапі переходу до демократії вирішальне значення має рівень політичної культури еліт, від якого безпосередньо залежать форма і ефективність функціонування політичних інститутів; на етапі утвердження демократії, коли відбувається впровадження нових політичних інститутів і процедур у практику повсякденного життя, зростає значення політичної культури мас;
- розкрито позитивний вплив розвиненого громадянського суспільства на становлення демократичної політичної культури: таке суспільство є сприятливим середовищем для консолідації різних соціальних сил та інтересів на базі демократичних цінностей та ідеалів, для формування і поширення демократичної політичної культури і через неї – для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру;
- на основі аналізу тенденцій розвитку українського суспільства виявлено, що у процесі становлення демократії в Україні відбувається формування демократичної політичної культури – значного оновлення зазнають цінності, орієнтації, навички, моделі політичної поведінки, методи і прийоми політичної діяльності. Доведено, що політична культура пострадянської України залишається перехідною політичною культурою, яка характеризується соціальною пасивністю, амбівалентністю ціннісних орієнтацій, відчуженням широких мас від політики, високим ступенем недовіри населення до державних інститутів. Відсутній консенсус відносно фундаментальних цінностей, цілей та ідеалів суспільного розвитку породжує високу конфліктність і соціальну напруженість, які зумовлюють політичну нестабільність в суспільстві;
- обґрунтовано, що повільне становлення демократичної політичної культури на інституціональному рівні пов’язане з незмінністю політичної еліти. Небажання і неспроможність представників цієї еліти включитися у механізм взаємодії, налаштованість на конфліктні форми обстоювання власних політичних інтересів, а не досягнення політичного компромісу, роблять процес переходу до демократичного політичного режиму й, відповідно, демократичної політичної культури суперечливим і непослідо-вним.
Перераховані основні елементи новизни результатів дисертаційного дослідження виносяться його автором на захист.
Теоретична і практична значимість дисертації полягає в тому, що зроблені у процесі дослідження висновки дають можливість розширити теоретико-методологічні знання відносно проблем політичної культури, політичних режимів, сприяють розробці теоретичних основ аналізу процесу політичної трансформації, перш за все в плані аналізу політичної культури, дають можливість окреслити перспективи подальшого дослідження цієї проблематики.
Сформульовані в дисертації основні теоретичні положення можуть доповнити зміст навчальних курсів з політології, соціології, філософії, а також вони можуть бути використані політологами і фахівцями інших суспільних дисциплін для розробки спецкурсів з проблем політичної культури, політичних режимів, трансформації політичної системи.
Здійснений в дисертації аналіз проблем становлення демократичної політичної культури в Україні буде корисним різним суспільно-політичним інститутам, державним органам, політичним лідерам, сприятиме комплексному вивченню трансформаційних процесів в Україні.
Апробація дослідження. Матеріали дисертації пройшли апробацію на щорічних наукових конференціях «Дні науки» викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: „Дні науки 1996” ( 11-12 квітня 1996 року), „Дні науки 1999” (8-9 квітня 1999 року), „Дні науки 2000” (12-13 квітня 2000 року), методологічних семінарах викладачів та аспірантів кафедри політичних наук філософського факультету у 1997-2000 роках.
Основні результати дослідження знайшли своє відображення у трьох статтях і тезах конференції, опублікованих у фахових виданнях політологічних наук, затверджених ВАК України.
Структура дисертації визначається специфікою теми, мети і основними завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, диференційованих на вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі аналізуються взаємозязок політичної культури і політичного режиму, у другому розкриваються особливості демократичної трансформації політичних режимів взагалі і політичної культури зокрема, у третьому розділі сформульовані положення використовуються для аналізу трансформації політичної культури в умовах переходу до демократії в Україні.

Список літератури

В И С Н О В К И

Підведемо деякі підсумки. На основі аналізу різноманітних підходів до визначення сутності політичної культури дійшли висновку, що політична культура - це сукупність стійких форм політичної свідомості і поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи. Відповідно до цього визначення структура політичної культури включає в себе культуру політичної свідомості (політичні знання, цінності, ідейно-політичні переконання, а також орієнтації і установки людей по відношенню до політичної системи), культуру політичної поведінки та культуру функціонування політичних інститутів.
Місце політичної культури у політичному житті суспільства розкриває аналіз її функцій. Політична культура пронизує всю сукупність відношень, які складаються між учасниками політичного процесу, здійснює вплив на форми організації державної влади, будову її інститутів, дозволяє ефективно регулювати відносини між державою і громадянським суспіль-ством, забезпечує соціальний консенсус.
Існують різні критерії типології політичної культури. За ознакою демократизму виокремлюються тоталітарний, авторитарний і демократичний типи політичної культури. Демократична культура - це відкрита, індивідуалістична політична культура, основними рисами якої є: спрямування до загальнонаціональної згоди; динамізм, змінність владних структур; плюралізм політичних поглядів, толерантність відносно дій і намірів опонентів; розуміння пріоритетної ролі громадянського суспільства; консенсус між основними соціальними групами і партіями; забезпечення юридичної і фактичної суверенності особи.
Політична культура є тим фактором, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку. Це під-тверджує і практика розвинутих демократичних держав, яка показує, що саме демократична політична культура є основою їх стабільності і дина-мічного функціонування.
Розуміння політичного режиму як функціональної характеристики політичної системи, що включає методи і способи політичного владарювання, а також порядок взаємовідносин громадян, суспільства і політичної влади, дало змогу визначити зв′язок політичної культури з режимом та її місце в ньому. Пануюча в суспільстві політична культура багато в чому пояснює витоки, характер і особливості конкретного політичного режиму. Це здійснюється завдяки аналізу рівня політичної свідомості, домінуючого типу політичної поведінки, мотивів політичної участі.
Політична культура виступає як елемент (політична свідомість) і функціональний аспект (політична поведінка і моделі функціонування політичних інститутів) політичного режиму, знаходить свій вияв у ідеологічній складовій, політичному плюралізмі або монізмі, типі партійної системи, ступені гласності в суспільстві. Крім цього, політична культура виступає важливим джерелом легітимності режиму, бо жоден політичний режим не може ігнорувати ставлення до нього підвладного населення.
Більшість дослідників вважають політичну культуру лише продуктом політичного режиму, не враховуючи того, що політична культура є більш стійкою, ніж політичний режим, змінюється повільно, має в сус-пільстві глибоке коріння.
Демократичні політичні системи потребують для свого існування певного типу політичної культури. В західних суспільствах формування демократичної політичної культури відбувалось в межах загальної орга-нічної соціальної еволюції, що було цілком природно. Більшість сучасних систем опинились в зовсім іншій ситуації. Демократичне будівництво стикається з тим, що демократичної політичної культури в суспільстві не існує. Це дуже ускладнює розвиток демократичних політичних інститутів, встановлення демократичного політичного режиму. З іншого боку, від-сутність тривалої і масштабної практики функціонування демократичних інститутів, в свою чергу, перешкоджає закріпленню і розвитку в суспіль-стві демократичної політичної культури.
Для з′ясування того, як відбувається становлення демократичної політичної культури, було проаналізовано процес трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у демократичні. Перехід до демократії є складним і суперечливим, у різних країнах він відбувається по-різному. Розглянувши існуючі транзитологічні моделі, можна виділити деякі закономірності. В загальних рисах сам процес демократизації виглядає як послідовна зміна декількох стадій, на кожній з яких вирішується певне коло питань. Виділяють наступні стадії: занепад режиму, період самої трансформації і встановлення демократичної системи, консолідація демократії.
Розглядаючи процес трансформації політичних режимів, треба зазначити, що в історії не було і немає статичних „чистих” типів політичних режимів. Вони являють собою складні системи, в яких перетинаються і поєднуються гомогенність і гетерогенність, статичність і динамізм. Тому трансформація має розглядатися не стільки як заміна одного „чистого” типу іншим, а, скоріше, як заміна старого балансу окремих структурних елементів новими, у якому забезпечується домінування нових компонентів, а старі стають маргінальними, або й зовсім зникають. Причому впродовж більш або менш короткого відтинку часу можливе досягнення і й досить високого ступеня наближення до „чистого” типу політичного режиму, за чим обовязково наступає наростання диверсифікації форм і методів взаємин держави і суспільства і поступове руйнування статус-кво.
Демократизація - складний і багатогранний процес, який відбувається відразу за декількома напрямами. Найбільш характерною особливістю посткомуністичних трансформацій є одночасне становлення ліберальної демократії (політична трансформація) і ринкової економіки (економічна трансформація). На відміну від комуністичних, при авторитарних режимах, незважаючи на існування великого державного сектору, ніколи не ліквідувались остаточно елементи ринкової економіки і приватної власності і через це основна увага в трансформації переносилась на політичний аспект. Політична трансформація розглядається здебільшого як трансфор-мація політичних інститутів і структур і трансформація політичної культури.
Трансформація політичної культури, як складова загального процесу трансформації, має свої особливості: по-перше, вона відбувається одно-часно за декількома напрямами, і по-друге, має певні етапи.
Основними напрямами трансформації політичної культури є: ста-новлення демократичного типу політичної свідомості, формування політичної поведінки на демократичних засадах, утвердження демократичної культури функціонування політичних інститутів. Це означає становлення плюралізму думок; перехід від моноідеології тоталітарного суспільства до ідеологічного плюралізму; утвердження плюралізму політичних дій, політичної діяльності; формування плюралізму політичної влади.
Плюралізм думок виражає право кожного громадянина дотримуватися будь-яких поглядів і пропагувати їх, передбачає повагу до інакомислення, уважне і доброзичливе ставлення до опонента, врахування інтересів останнього. Політичний плюралізм включає і ідеологічний плюралізм. Перехід до демократичної політичної культури - це перехід від моноідеології тоталітарного суспільства до плюралізму ідеологій.
Плюралізм політичних дій означає право громадян обєднуватись у політичні партії, суспільні організації, передбачає вільну і рівноправну діяльність політичних партій і громадських організацій у рамках багатопартійної політичної системи, надає кожній політичній партії, громадській організації, діючих у межах закону, можливість брати участь у політичному житті країни, впливати через існуючий у суспільстві правовий механізм на діяльність органів влади і управління. Це, по суті, перехід від системи «партія - держава» до багатопартійної системи і розподілу влади.
Плюралізм політичної влади означає: автономію законодавчої, са-мостійність виконавчої, незалежність судової влади, але не вичерпується тільки вищим рівнем. У демократичних державах існує розподіл владних повноважень за рівнями організації політичної системи: вищий, середній, нижчий, включаючи місцеве самоврядування.
Найбільш повно принцип плюралізму виявляється в інституті парламентаризму. Основні принципи демократичної політичної культури - суверенітет народу, правління більшості, представництво, плюралізм - складають базу парламентаризму. Вибори парламентарів за партійними списками, діяльність партійних фракцій, включаючи опозиційні, співставлення програмних установок і концепцій, які виражають спектр інтересів і ідей виборців - такі конкретні форми реалізації політичного плюралізму в системі парламентської демократії.
Перехід до демократичної політичної культури - це перехід від мобілізаційної участі тоталітарного толку і авторитарної апатії до вільної автономної участі у політичному житті, яка забезпечується за допомогою інститутів громадянського суспільства.
Громадянське суспільство – це сприятливе суспільне середовище для формування і поширення демократичної політичної культури і через неї – для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру. У межах громадянського суспільства відбувається організація плюралізму, тобто поєднання й урахування інтересів різноманітних соціальних і політичних сил, формується консенсусний тип політичної культури, який передбачає: політичну толерантність до опонентів; повагу до чужої, навіть протилежної думки; діалог як головну форму політичного спілкування; компроміс як головний принцип вирішення суперечностей. В громадянському суспільстві відбувається громадянська соціалізація, тобто засвоєння і підтримка людьми прикладів і стандартів поведінки та діяльності, норм, культурних цінностей і орієнтирів в яких враховується існування суспільства в цілому і визнається демократичний процес.
Інститути громадянського суспільства як основне джерело суспільної думки підтримують постійний зв′язок у системі „влада – громадська думка” і таким чином впливають на політичні процеси.
Етапи трансформації політичної культури в принципі відповідають етапам загальної трансформації режимів. Історичний досвід підтверджує теоретичні узагальнення західних транзитологів, які концептуально розмежовують, по-перше, етапи „переходу до демократії” і „утвердження демократії”, а, по-друге, роблять висновок про відмінність соціальних субєктів, що виступають на різних етапах суспільної трансформації. На етапі переходу до демократії особливого значення набуває рівень політичної культури еліт, переважання у правлячого прошарку демократичних переконань. Це пояснюється тим що, формування демократичних інститутів та структур і подальше їх функціонування залежить перш за все від еліти.
На етапі утвердження демократії, коли відбувається впровадження нових інститутів і нових процедур функціонування суспільного організму в практику повсякденного життя, значення мас зростає. Доля цього етапу трансформації безпосередньо залежить від особливостей їх настрою і свідомості. Утвердження політичної демократії, отримання її інститутами необхідної стійкості можливе лише при залученні більшої частини сус-пільства (включаючи не лише політичні, суспільні організації, інституціоналізовані групи інтересів, а й широкі прошарки населення) до цінностей демократії, тобто усвідомлення її масами як найбільш досконалої форми політичного устрою у порівнянні з іншими.
Таким чином, між політичною культурою і політичним режимом існує досить складна залежність. Погоджуючись з висновками Г. Алмонда і С. Верби про те, що політична культура є важливим фактором стабільного функціонування політичної системи, треба зауважити, що демократичний політичний режим може зявитися і без відповідного рівня політичної культури більшості населення, але для цього необхідне переважання де-мократичних ідей і установок в правлячих елітах. Формування ж демократичної політичної культури мас є результатом ефективного функціонування демократичних політичних інститутів, а для цього потрібен час.
У перехідний період, коли демократична політична культура ще не може виступати як інтегратор суспільства, домінуючим типом стає фрагментарна політична культура. Цей тип культури характеризується відсутністю основоположного консенсусу відносно базових цінностей, ідеалів і цілей суспільства. Суспільство розколоте на групи з неспівпадаючими, а нерідко протилежними орієнтаціями. У політичному житті спостерігається наявність процесів демократичних по формі, але не демократичних за змістом. Фрагментарна політична культура поглиблює почуття ізольованості, а суперечності і розбіжності між соціальними групами заважають створенню умов, необхідних для справжнього національного співтовариства. Ознаки фрагментарної політичної культури простежуються сьогодні і в Україні.
Політична культура України значною мірою визначена історією її розвитку. За довгі роки перебування на перехресті західної та східної політичних культур власна політична культура українського народу, його ментальність сформувались як поєднання різних компонентів культур з перевагою західних компонентів. Проте у посткомуністичному українському суспільстві поширені та мають помітний вплив уявлення, ідеї, ідеали, орієнтації, настрої, стереотипи мислення і поведінки, культивовані радянським режимом, такі як пасивність, інертність, залежність, безвідповідальність, моральний примітивізм .
Сучасне українське суспільство поляризоване і сегментоване, його політична культура має виразні ознаки фрагментарності. Поляризація суспільства по лініях „багаті - бідні”, „ліві - праві”, „схід - захід”, „православні – греко-католики” тощо заважає виробленню консенсусу щодо базових цінностей й ідеалів суспільного розвитку.
Економічний стан у державі ускладнює формування демократичної політичної культури. Конфлікт між потребами і інтересами та реальними умовами життя гостро переживається громадянами України, породжує відповідні політичні настрої мас.
Бездіяльність владних структур, їх неспроможність змінити ситуацію на краще, некомпетентність політиків призводять до відчуження громадян від держави, влади і прийняття політичних рішень. Результати соціологічних досліджень фіксують великий рівень недовіри до інститутів влади, а також провідних громадських, державних та політичних діячів. За всі роки розбудови демократичної України повна довіра до парламенту, уряду, профспілок, політичних партій вище 10% не піднімалася.
Існуючий в Україні політичний режим перешкоджає створенню демократичної політичної культури. Це пов′язано з незмінністю політичної еліти. Нова політична еліта в особі національно-патріотичних сил виявилася недостатньо організованою і сконсолідованою, щоб очолити перехід суспільства до демократії. Цим скористалась стара еліта, партійно-державна номенклатура, яка, перехопивши демократичні гасла та зміц-нивши свої економічні позиції шляхом перерозподілу державної власності, зберігає свій владний вплив. Її основні ознаки – некомпетентність, безвідповідальність, неповага до закону, розуміння права як волі держави тощо. Постійне ситуативне балансування керівної верстви між принципами охлократичної, демократичної та авторитарної організації політичного режиму надзвичайно небезпечне і загрожує демократії і майбутньому соціальному розвитку.
Залишаючись при владі, стара еліта створює гальмівний вплив на процес трансформації; вона не зацікавлена у радикальних змінах і тому процес становлення демократії і, відповідно, демократичної політичної культури носить суперечливий, непослідовний характер.
Формуванню політичної культури демократичного типу перешкод-жає також нерозвиненість інститутів громадянського суспільства, слабкість політичних партій, їх нездатність впливати на прийняття державних рішень, державний контроль над ЗМІ, низький рівень свободи слова тощо.
І все ж за роки трансформації значна частина українського суспіль-ства сприйняла основні демократичні ідеали. За роки незалежності зазнали значного оновлення усі структурні елементи – цінності, навички, орієнтації, методи і прийоми політичної діяльності. Суспільство поступово звикає до політичного плюралізму, до значної диференціації підходів, відкритого висловлювання думок. Відроджуються такі традиційні риси української політичної культури як народоправство, толерантність.
Появу демократичної тенденції підтверджують і результати парламентських виборів 2002 року, коли більшість українських виборців, незважаючи на велику кількість неправдивої інформації, тиск з боку влади, змогла реально оцінити політичну ситуацію в країні, проаналізувати поведінку політичних лідерів та зробити свідомий вибір. Цей вибір засвідчив, що українське суспільство стало більш реформаторським, ніж антиреформаторським, та більш патріотичним, ніж проросійським.
Процес становлення демократичної політичної культури триває. Поки що політична культура України є культурою перехідного суспільства. Перспективи її розвитку полягають у кардинальному оновленні влади, утвердженні демократичних форм управління, формуванні громадян-ського суспільства, забезпеченні пріоритету прав і свобод громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України // Державність. - № 129 -130.- 13 липня 1996 р.
2. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах / Хорос В. Г., Мирский Г. И., Майданик К. Л. и др. - М.: Наука, 1996. - 335 с.
3. Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. - 1992. - № 4. - С. 122 - 134.
4. Андреев С.С. Политический режим и политическая демократия // Социально-политические науки. - 1992. - № 2/3. - С.10 -22.
5. Ансимова О. «Доминаторы» за работой // Підтекст. - 1996. - № 16. - С. 10 - 13.
6. Антонович И. И. Социодинамика идеологий. - Минск: Навука і тэхніка, 1995. - 373 с.
7. Банс В. Элементы непределенности в переходной период // Полис. - 1993. - № 1. - С. 44-51.
8. Баталов Э. Я. Политическая культура как социальный феномен // Вестник МГУ.  Сер.12.  1991.  № 5. - С. 68 - 73.
9. Баталов Э.Я. Политическая культура современного американского общества.  М.: Наука, 1990.- 256 с.
10. Баталов Э.Я. Советская политическая культура (к исследованию распадающейся парадигмы) // Общественные науки и современность.  1994.  № 6. – С. 32 - 41.
11. Бебик В. Наша політична культура // Політологічні читання.  1992.  № 1. – С. 6 - 23.
12. Бебик В. М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі.  К.: Абрис, 1 993. - 127 с.
13. Бебик В. М., Головатий М .Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді.  К.: Укр. НДІ проблем молоді, 1996. - 112 с.
14. Беляева Н. Ю. Гражданские ассоциации и государство // Социс. - 1995. - № 11. - С. 109 - 114.
15. Бжезинський З. Великі перетворення // Політична думка. - 1994. -№3. - С. 5 - 15.
16. Білий О. Нігілізм та політичні фантоми посткомуністичної доби // Політична думка.  1994.  № 4. - С. 11- 16.
17. Бирюков Н., Сергеев В. Парламентская деятельность и политическая культура // Общественные науки и современность.  1995.  № 1.- С. 66-75.
18.Бистрицький Є. Протодемократія та культурнополітичні трансформації в Україні // Політична думка.  1994.  № 4. - С. 17 - 23.
19. Борисов В. К. Демократизация общества и преодоление бюрократизма: Социально-политический аспект. - М.: Изд-во МГУ, 1990. -118с.
20. Брукан С. Плюрализм и социальные конфликты: социально-исторический анализ социалистического общества. Пер. с англ.  М.: Прогресс, 1990. - 252 с.
21. Бурлацкий Ф. М., Галкин А .А. Современный Левиафан: Очерки политической социологии капитализма.  М.: Мысль, 1985. - 384 с.
22. Бутенко А. П. От тоталитаризма к демократии: общее и специфическое // Социально-политический журнал. - 1996. - № 1. - С. 149-158, № 3. - С. 139 - 150.
23. Буцевицький В. Проблеми політичної культури в Україні в процесі державотворення // Нова політика. - 1999. - № 1. - С. 48-51.
24. Вагонова Г. А., Коноплин Ю. С., Пушкарева Г. В. Сравнительный анализ политической культуры росийского и западного общества.- М.: МАИ, 1994. - 56 с.
25. Варламова Н. В., Пахоменко Н. Б. Между единогласием и волей большинства: Политико-правовые аспекты консенсуса. - М.: Моск. общ. научн. фонд, Центр конституц. исследований, 1997. - 250 с.
26. Василенко И. А. Политические процессы на рубеже культур. - М.: Эдиториал УРСС, 1998. - 221 с.
27.Василенко И. А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. - М.: Эдиториал УРСС, 1999. – 272с.
28. Василюк М. А., Клюев А.В. Политический плюрализм.  СПб.: Знание, 1992. – 26 с.
29. Васович В. Переходы к демократии в посткомунистических странах (парадоксы перехода - демократизации). Пер. с англ. // Вестник МГУ. - 1998. - Сер.18. - №2. - С. 19 - 48.
30. Вебер М. Избранные произведения. Пер. с англ.  М.: Прогресс, 1990. - 804 с.
31. Вибори - 98 ( підсумки, аспекти структурування українського суспільства і парламенту) / Курас І. Ф. , Беренштейн Л. Ю., Джос Ф. Х і др. - К.: НАН України, Інститут політ. етноноціональних досліджень, 1998. - 110 с.
32. Витюк В. В. Становление идеи гражданского общества и ее историческая эволюция. - М.: РАН, Институт социологии, 1995.- 91 с.
33. Видрін Д. Г., Табачник Д. В. Україна на порозі ХХІ століття: політичний аспект. - К.: Либідь, 1995. - 294 с.
34. Відродження української національної еліти / Лазоренко О., Ко-зяр Л., Дашкевич Я., Кісь Р. - К.: Українська видавнича спілка, 1998.- 80 с.
35. Вілсон Е. Національна ідентичність в Україні // Політична думка. - 1999. - № 3. - С. 120-128.
36.Водолазов Г. Г. Дано иное. От номенклатурного социализма к номенклатурной демократии. - М.: Эпицентр; Х.: Фолио, 1996. - 165 с.
37. Володин А., Дорнбос М. Национальный консенсус в обществе поляризованог типа: опыт Индии // Полис. - 1996. - № 5. - С.120 - 128.
38. Восленский М. С. Номенклатура: Господствующий класс Совет- ского Союза.- М.: МП ” Октябрь”, 1991.- 623 с.
39. Вятр Е. Социология политических отношений.  М.: Прогресс, 1979. - 464 с.
40. Гавриленко І. Ідеологія. Варіації на задану тему // Віче. - 1997. -
№2. - С. 3 - 17.
41. Гавриленко І. Ідеологічні альтернативи у дзеркалі інтересів // Віче. - 1997. - № 3. - С. 3 - 19.
42. Гавриленко І. Ідеологічна ситуація в Україні. Ресурси соціальної взаємодії // Віче. - 1997. - № 4. - С. 3 - 12.
43. Гаврилов Н. И. Мера государственности демократического государства. - К.: Наукова думка, 1997. - 115 с.
44. Гаджиев К.С. Американская нация.  М.: Наука, 1990. - 239 с.
45. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис.  1991.  № 6. – 69 - 83.
46. Гаджиев К.С. Политическая наука.  М.: Междун. отношения, 1995. - 400 с.
47. Гаджиев К.С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии.  1992.  № 2. - С.3 - 25.
48. Галкин А. А., Красин Ю. А. Россия на перепутье. Авторитаризм или демократия: варианты развития. - М.: Весь мир, 1998. – 164 с.
49. Геллер Э. Условия свободы: Гражданское общество и его исторические соперники. - М.: Ad Marginem, 1995. - 222 с.
50. Гердер И. Г. Идеи к философии истории человечества: Пер. с нем.  М., 1977. - 704 с.
51. Головатий М. Проблеми і біль становлення української еліти // Нова політика. - 1999. - № 2 .- С. 45 - 49.
52. Головаха Е .И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. - К.: Абрис, 1994. – 168 с.
53. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткому-ністичній Україні // Політична думка.  1994.  № 2. - С. 26 - 29.
54. Головаха Е. Трансформирующееся общество. Опыт социологи-ческого мониторинга в Украине.  К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – 143 с.
55. Градскова Ю. В. Аргентина: политические ориентации граждан в условиях становления демократии // Полис.- 1993. - № 2. - С. 173 - 178.
56. Грамши А. Избранные произведения. Пер. С ит. - М.: Политиздат, 1990. – 422 с.
57. Гриценко О. М., Шкляр В. І. Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. – К.: Інститут журналістики Київського національного ун-ту імені Т. Шевченка, 2000. – 71с.
58. Громадяни України про внутрішньополітичні процеси // Національна безпека і оборона. – 2003. - № 3. – С.9 -30.
59. Громадянське суспільство як здійснення свободи: Центрально-Східноєвропейський досвід : Зб. наук. пр. - Л.: Львівський націон. ун-т, 1999. - 382 с.
60. Гудименко Д., Родионов А. Конфликт и консенсус в политической культуре ФРГ // Мировая экономика и международные отношения.  1993.  № 7. - С. 129 - 144.
61. Даймонд Л. Преодолевая авторитаризм и тоталитаризм: стратегия демократизации // Политология вчера и сегодня. - М., 1991. - Вып. 3. - С. 207 - 222.
62. Данилов А. Н. Переходное общество: Проблемы системной трансформации. - Минск: Універсітэцкае, 1997. - 431 с.
63. Данілян О. Г. Соціальні протиріччя в посттоталітарних системах: Методологія дослідження та розвязання. - Х.: Основа, 1998. - 252 с.
64. Доган М. Хигли Дж. Роль политического класса в смене режимов власти // Мировая экономика и международные отношения.- 1998.- №2. - С.101-108, 1998. - №3. - С. 104-112.
65. Демидов А., Шарипов Р. Интеграция общества в посттотали-тарный период // Общественные науки и современность.- 1992. - № 3. - С. 156 - 163.
66. Дженусов А. Политическая культура: концептуальные аспекты // Социально-политический журнал.  1994.  № 11-12.- С.75-84.
67. Дженусов А. Различие структур и уровней развития политической культури // Социально-гуманитарные знания.-1999.- № 4. - С.108-121.
68. Джилас М. Лицо тоталитаризма.  М.: Новости, 1992. - 541 с.
69. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство: Пер с болг. - М.: Изд-во «Новости», 1991. - 336 с.
70. Житенев В.А. Политическая культура: опыт формирования и проблемы.  М.: Политиздат, 1990. - 142 с.
71. Жулинський М. Україна: формування духовної незалежності // Сучасність.  1995.  № 5. - С. 90 - 99.
72. Журавський В. Політична система України: особливості, фактори, чинники права // Віче.-2000.-№ 2.-С. 49-65.
73. Заєць А. Український парламентаризм. Формування й удосконалення // Віче. - 1999. - № 2.- С. 13-31.
74. Камалов М. Демократическая политическая культура: американ- ский опыт // Вестник МГУ.  Сер.12.  1991.  № 5. - С. 73 - 78.
75. Каменская Г. Политическая культура США // Мировая экономика и международные отношения.  1993.  № 4.-С. 65-78.
76. Камю А. Бунтующий человек: Философия. Политика. Искусство. - М.: Политиздат, 1990. - 415 с.
77. Кауфман Р. Латинская Америка: новые вызова // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 4.- С.71-82.
78. Кейзеров Н. М. Политическая и правовая культура.  М.: Юридическая лит-ра, 1983. - 231 с.
79. Кейзеров Н. М. О соотношении гражданской и политической культур // Социально-политические науки.  1991.  № 7. – С. 121 - 128.
80. Клямкин И. М. Посткомунистическая демократия и ее исторические особенности в России // Полис.- 1993. - № 2. - С. 6-24.
81. Ковлер А. И. Исторические формы демократии: проблемы политико-правовой теории - М.: Наука, 1990. – 254с.
82. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм. - М.: Республика, 1998. - 368 с.
83. Корнієнко В. О. Еволюція політичного ідеалу (від плюралізму до синтезуючої єдності). - Вінниця: Універсум - Вінниця, 1999. - 430 с.
84. Корнхаузер В. Політика масового суспільства // Політологічні читання.  1992.  № 1. – С. 151 - 209.
85. Крамник В. В. Социально-психологический механизм поли- тической власти. - Л.: Изд-во Ленингр. фин.- эконом. ин-та, 1991.- 158 с.
86. Красин Ю. А. Долгий путь к демократии и гражданському обществу // Полис.- 1992. - № 5-6. - С. 97-105.
87. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: Етнополітологічний аналіз. - К.: Вища школа, 1998.-361 с.
88. Кулик А. Н. Политические партии постсоветской России: опора демократии или костыль режимной системы // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - № 2. - С. 47-58.
89. Кулик А. Н. Посттоталитарные партии в политическом процессе: методология исследования // Мировая экономика и международные отношения. - 1994. - № 2. - С. 27- 38 , № 3. - С. 60 – 70.
90. Курашвили В. П. Страна на распутье... (Потери и перспективы перестройки) М.: Юрид. лит-ра, 1990. – 176 с.
91. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідерство. - Л.: Ін-т внутрішніх справ, 1995. - 199 с.
92. Лагутін А. В. Політична культура і компроміс інтересів та ідеалів // Вісник ЛДУ.  Випуск 30.  1992. – С. 60 - 64.
93. Лебедева Э. Е. Авторитаризм в Африке: типология, эволюция, перспективы // Мировая экономика и международные отношения.- 1990. -№ 4. - С. 48 - 60.
94. Левченко О. Масова політична свідомість перехідної доби: українські реалії та перспективи // Нова політика.- 1999.- № 6.- С 20 - 22.
95. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравни-тельное исследование. Пер. с англ.- М.: Аспект Пресс, 1997.-287с.
96. Липинський В. Листи до братів - хліборобів. – Відень, 1926.- 580с.
97. Липсет С. Роль политической культуры // Пределы власти.-1994. - № 2-3. - С. 35-40.
98. Лисовский Ю. П. Италия: от фашизма к демократии (трудные пути послевоенной перестройки).- М.: Наука, 1990.-288с.
99. Лисовский Ю. П. Социокультурные предпосылки модернизации. Послевоенная Италия // Полис.- 1992. - № 5-6. - С.167 - 175.
100. Лісовий В.С. Культура - ідеологія - політика. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. - 184 с.
101. Лісовий В.С. Поняття політичної культури. Політична культура українців // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. - К.: Фенікс, 1996.- С. 239-259.
102. Лобер В.Л. Демократия: исторические корни, содержание и тенденции развития.  М.: Знание, 1992. - 64 с.
103. Логунова М. М. Демократична політична культура – важливий чинник становлення громадянського суспільства // Формування грома-дянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 95 -112.
104. Логунова М. М. Політична культура – впливовий інструмент формування громадянського суспільства в Україні // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Т. 3.- С. 323 -327
105. Логунова М. М., Пірен М.І., Ребкало В. А. Політична психологія: конспект лекцій до навчального модуля. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 64 с.
106. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Римаренко Ю.І. та інш. (ред). -К.: Генеза, Довіра, 1996. - 942 с.
107. Медведчук В. В. За принципом свободи, рівності, братерства // Віче. - 1997. - № 5.- С.3-13.
108. Мейер Г. Политическая культура Восточной Европы: взгляд со стороны // Вестник МГУ.  Сер.12.  1994.  № 5.- С.5-13.
109. Мерло П. Доверие в электоральном процессе при переходе к демократии // Полис. - 1995. - № 4.- С. 123-130.
110. Мигранян А. Долгий путь к еврпейскому дому // Новый мир. - 1989. -№ 7.- С. 166-184.
111. Мигул І. Політичні ідеології: порівняльний аналіз. - К.: Фонд «Українська перспектива», 1997. - 52 с.
112. Миллс Р. Властвующая элита. Пер с англ. - М.: Из-во иностр. лит-ры, 1959.- 543 с.
113. Мирский Г. И. Роль армии в политической жизни стран „третьего мира”. - М.: Наука, 1989. – 198 с.
114. Михальченко М. І., Журавський В. С., Танчер В. В. Соціально-політична трансформація України: реальність, міфологеми, проблеми вибору. - К.: Логос, 1997.- 180 с.
115. Міль Дж. Ст. Належні функції представницьких органів // Політологічні читання.  1992.  № 1.- С 210 - 219.
116. Молчанов М. Політична культура України: радянська чи пострадянська // Сучасність.-1995. - № 10.- С.59 - 69.
117. Нагорна Л. П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. - К.: Стилос, 1998. - 278 с.
118. Нагорна Л. П. Українська політична нація: лінії розламу і консолідації // Віче. - 2000.- № 1.- С. 132-146.
119. Назаров М. М. Политическая культура российского общества 1991-1995 гг: Опыт социологического исследоования. - М.: Эдиториал УРСС, 1998.- 175 с.
120. Наумкіна С., Козловські Л. Аналіз розвитку української політичної еліти (1994-1999) // Нова політика. - 1999. - № 6. - С. 34 - 37.
121. Невичерпність демократії: Видатні діячі минулого і сучасності про вільне демократичне суспільство / Упоряд. Терех О.І., Оксюта Я. Г. - К.: Укр. письменник, 1994. - 174 с.
122. Ольшанский Д. В. Трансформация человеческого сознания / От метамашины тоталитаризма к демократическому обществу // Полис.  1991.  № 3. – С. 53-66.
123. Опозиція в Україні. Аналітична доповідь // Центр Разумкова 2002. – К.: Центр Разумкова, видавництво „Заповіт”, 2003. – С.38 - 81.
124. Осипова Е. Социология английской политической культуры // Социологические исследования.  1992.  № 4. С. 97 - 105, 1992. - № 9.- С.134 - 142.
125. Паніна Н. В., Головаха Є. І. Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998рр). Соціологічні показники.-К.: Інститут соціології, 1999.- 152с.
126. Парламент в Україні: тенденції та проблеми становлення // Національна безпека і оборона. – 2003. - № 2.
127. Пасько І. Т., Пасько Я. І. Громадянське суспільство і національна ідея: Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. - Донецьк: Східний видавничий дім, 1999. - 184 с.
128. Пахарєв А. Політична еліта. Формальна Справжня // Віче. - 1997.-№ 11.- С. 3 - 14.
129. Пахомов Ю. Політична культура посттоталітарної доби // Політологічні читання.  1992.  № 2.
130. Переход от авторитаризма к демократии: латиноамериканская специфика / Реферат. сб. - М.: РАН, Институт научной инф-ции по общ. наукам, 1997. - 112 с.
131. Петро Н. О концепциях политической культуры, или основная ошибка советологии // Полис. - 1998. - №1. - С. 36-51.
132. Политическая культура населения Украины / Головаха Е. И., Панина Н. В., Пахомов Ю. Н. и др.  К.: Наукова думка, 1993.-136с.
133. Политическая культура: теория и национальные модели / Гаджиев К. С., Гудименко Д. В., Каменская Г. В. и др.-М.: Интерпракс, 1994.-352 с.
134. Политический плюрализм. История и современные проблемы // Межвуз. сб. - СПг.: СПг У., 1992. - 120 с.
135. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Аверьянов Ю.И.  М.: Московский коммерческий ун-т, 1993.- 431 с.
136. Політична культура демократичного суспільства: стан і перспективи в Україні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції .- К.: Гнозис, - 1998.- 224 с.
137. Політична культура та політична соціалізація // Політична думка.  1993.  №1.- С. 27-29.
138. Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика // Матеріали наук.- практ. конф. - К.: Інститут держави і права, НАН України, 1996. - 236 с.
139. Політична цензура в Україні. Аналітична доповідь // Центр Разумкова 2002. – К.: Центр Разумкова, видавництво „Заповіт”, 2003. - С. 82 – 111.
140. Політологія / За ред. Семківа О. І. - Львів: Світ, 1993. - 576 с.
141. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністич-них суспільств / Полохало В. та інш. (ред). - К.: Політ. думка, 1995. - 366 с.
142. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч. посіб. – К.: Либідь, 2001. -240 с.
143. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: Пер. з англ. - К.: Основи, 1994. - Т.1. - 444 с., Т. 2. - 494 с.
144. Почепцов Г. Тоталитарный человек: Очерки тоталитарного символизма и мифологии. - К.: Глобус, 1994. - 152 с.
145. Пшеврський А. Демократия и рынок. Политические и экономи- ческие реформы в Восточной Европе и Латинской Америке: Пер с англ. - М.: Российская полит. энциклопедия, 1999. - 320 с.
146. Пшеворский А. Переходы к демократии // Путь. - 1993. - № 3. - С. 3-56.
147. Рассел Б. Практика и теория большевизма. Пер. с англ. - М.: Наука, 1991. – 123 с.
148. Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели // Полис.-1996.- №5. - С. 5 – 15.
149. Ребкало В. А. Суперечності становлення української політичної культури // Проблеми теорії і практики державного управління і місцевого самоврядування: Матеріали щорічної науково-практичної конференції.  К.: УАДУ, 1996.- С.9-11.
150. Різун В.В Загальна характеристика масової інформаційної діяльності. Лекція перша / Київський національний ун-т імені Т.Шевченка. - К., 2000.- 34с.
151. Рудакевич О. М., Гутор М. С. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури).- К.: Тернопіль: Поліграфіст,1998.-52с.
152. Рудакевич О.М. Феномен політичної культури // Віче. - 1997. - № 10. - С. 90 -104.
153. Рудич Ф. Политическая ситуация в Украине накануне президентских выборов // Социально-гуманитарные знания.- 1999. - №3. - С.24-36.
154. Рукавишников В., Холман Л., Эстер П. Политические культуры и социальные изменения. Международные сравнения. - М.: Совпадение, 1998.-368с.
155. Рытлевский Р. Политическая культура в условиях трансформа- ции авторитарных систем // Вестник СПб. У.  Сер.6.  1994.  № 2. - С. 73 - 77.
156. Рябов А. И., Чистяков В. Б. Политическая культура // Вестник МГУ.  Сер.12.  1994.  № 1.- С.49 - 59.
157. Салмин А М. Современная демократия: генезис, структура, культурные конфликты. - М.: Наука, 1992. – 331с.
158. Сас П. М. Політична культура українського суспільства (кінець ХVI - перша половина XVII ст.).-К.: Либідь, 1998. – 296 с.
159. Сергеенко П. А. Массовое политическое сознание: Проблеми формирования и развития.- К.: Лыбидь, 1991.- 176с.
160. Скидельски Р. Дорога от рабства. Об экономических и полити-ческих последствиях краха коммунизма: Пер с анг. - М.: Ad Marginem, 1998. - 240 с.
161. Скоблик В. П. Участь громадян у політиці: західні концепції 1960 - 90-х років. - Ужгород: Мистецька лінія, 1999.-123с.
162. Слюсаренко А. Г. Політична система та політичний режим // Політична думка. – 1993. -№ 1. – С.18 – 21.
163. Сміт Е. Національна ідентичність. Пер. С англ. - К.: Основи, 1994. -223 с.
164. Современная политическая мифология: содержание и меха-низмы функционирования / Логунов А. П., Евгеньева Г .В. (сост.). - М.: Российский гос. гу