ПАРАДИГМА УСПІХУ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ХОРІШКО ЛІЛІЯ СЕРГІЇВНА

УДК: [321.02: 17.024.4]: 304.42

ПАРАДИГМА УСПІХУ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ
СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Ніколаєва Тетяна Євгенівна,
кандидат філософських наук,
доцент

Запоріжжя – 2007

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОГО УСПІХУ…………………………11
1.1. Історико-джерелознавчі аспекти дослідження політичного
успіху…………………………………………………………………11
1.2. Співвідношення політичної філософії та політичної науки в
трактуванні політичного успіху…………………………………….39
1.3. Методологія дослідження політичного успіху.................................59
Висновки до першого розділу……………………………………………73
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОГО УСПІХУ……...74
2.1. Сутність поняття “політичний успіх”………………………………74
2.2. Фактори, критерії та різновиди політичного успіху……………...106
Висновки до другого розділу…………………………………………...134
РОЗДІЛ 3. ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ДОСЯГНЕННЯ
ПОЛІТИЧНОГО УСПІХУ……………………………………...136
3.1. Характеристика політичного простору України.............................136
3.2. Модель формування політичного успіху.........................................168
Висновки до третього розділу…………………………………………..187
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………188
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………...193

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Дисертація присвячена дослідженню парадигми успіху в політичній сфері сучасного суспільства. В контексті розвитку українського суспільства актуальність цієї проблеми пов’язана з низкою обставин. По-перше, прагнення до політичного успіху є незмінним чинником самореалізації особистості в політичній сфері діяльності. По-друге, його досягнення вказує на закономірний результат поєднання внутрішніх та зовнішніх чинників впливу, що спрямований на здобуття найбільш вигідної позиції політичними суб’єктами в політичному просторі, оскільки вона виступає об’єктивованим розподілом влади та притаманних їй ресурсів і привілеїв у визначених просторових межах. Враховуючи сучасні тенденції суспільно-політичного розвитку України, слід відзначити, що позиціювання в межах поля політики дозволяє використовувати найбільш значимі фінансові, адміністративні, культурні ресурси для задоволення відповідних потреб політичних суб’єктів, що є додатковим стимулом для здійснення ними успішного позиціювання.
Актуальність дослідження обумовлена також тим, що сам термін “політичний успіх” не є загальновизнаним поняттям вітчизняної наукової думки і потребує відповідного теоретичного осмислення.
Низкою чинників пояснюється практична актуальність теми. Процеси державних перетворень, направлених на більш тісне співробітництво з європейськими країнами, все більшою мірою актуалізує потребу переходу на якісно-новий рівень політичних відносин, ядром яких має бути політична відповідальність, що виступає основним критерієм в оцінці політичного успіху. Системне наукове осмислення політичного успіху, як підсумкового оцінювання досягнень і поразок політичних суб’єктів, що пов’язане з політичною культурою та політичною відповідальністю значною мірою наближає до формування передумов якісного рівня політичних відносин. Основна сутність таких взаємовідносин полягає в оцінюванні соціумом політичної діяльності політичних суб’єктів та її значимості для суспільно-політичного розвитку країни в цілому.
В теоретико-пізнавальному аспекті актуальність теми дисертації визначена нинішнім станом її розробки. Проблема раціональної, прагматично та морально виваженої, успішної, з точки зору суспільної оцінки, політичної діяльності суб’єктів політики, направленої на здобуття, реалізацію та утримання влади тією чи іншою мірою актуалізовувалася в різні історичні епохи, даючи поштовх до більш глибинних розвідок. Серед найбільш відомих в минулому дослідників даної проблематики можна виділити Конфуція, Платона, Н.Макіавеллі, Т.Гоббса, Гегеля, М.Вебера. Хоча, слід зазначити, що саме поняття політичного успіху даними вченими актуалізоване не було.
Теоретико-методологічного аспекти обґрунтування політичного успіху можна зустріти в роботах Є.Головахи [59], С.Голубєва [61], І.Ільїна [83]. Фрагменти проблематики співвідношення моралі та прагматизму в процесі успішної політичної діяльності містяться в роботах В.Андрущенка [182], К.Балластрема [8], В.Бакштановського та Ю.Согомонова [5; 6]. Серед робіт, присвячених осягненню специфіки впливу та взаємозв’язку культурного середовища, політичної культури та успішних політичних практик, слід виділити таких авторів, як Л.Бевзенко [14], М.Головатий [58], В.Бурлачук [27], У.Уорнер [178], Р.Фарнен [179].
В той же час, інтерес до політичного часу та простору, в рамках якого формується політичний успіх, спонукав звернутися до ґрунтовних досліджень даної проблематики у працях С.Барматової [10], П.Бурдьє [196; 25], С.Андрєєва [1], Ю.Качанова [91], А.Щербініна [192]. Особливу увагу привертають роботи В.Беха [18], І.Варзара [31], О.Бабкіної [4], В.Горбатенка [63], Н.Паніної [129], М.Самуйліка [160], Ф.Рудича [155; 156], О.Токовенка [172], В.Бебика [13], Т.Ніколаєвої [123], І.Рожкової [152], Д.Ольшанського [127], Г.Почепцова [146], в яких аналізуються певні аспекти щодо визначення факторів, критеріїв, видів та можливих шляхів досягнення політичного успіху.
Однак, слід відзначити відсутність парадигми політичного успіху, яка б узагальнювала наявні фрагментарні науково-теоретичні розробки даного питання та сприяла виробленню не тільки альтернативних моделей політичного успіху, але й виходила на адекватний змісту сучасних подій рівень оцінки стану та перспектив розвитку громадянського суспільства і держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до комплексної цільової програми № 0194У043134 Міністерства освіти і науки України „Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України”, планів науково-дослідної роботи кафедри філософії та концепції розвитку спеціальності „Політологія” факультету соціології та управління Запорізького національного університету. Тема дисертації затверджена рішенням науково-технічної ради Запорізького державного університету (протокол № 4 від 23 грудня 2004 року), уточнена рішенням науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 5 від 18 січня 2007 року).
Об’єктом дисертаційного дослідження виступає політичний простір та час.
Предметом дослідження є політичний успіх, який формується в просторі та часі політичної дійсності.
Мета дисертаційного дослідження полягає у системному вивченні парадигми успіху в політичній сфері сучасного суспільства. Під парадигмою автор розуміє пошук або формування моделі політичного успіху на основі раціональних факторів. Досягнення мети реалізується через вирішення наукових завдань:
 аналізу історико-джерелознавчих аспектів дослідження політичного успіху;
 виявлення співвідношення моралі та прагматизму в процесі досягнення політичного успіху на основі порівняльного аналізу трактувань даного поняття в розрізі політичної філософії та політичної науки;
 визначення методологічного інструментарію дослідження;
 вивчення сутнісних характеристик та теоретичне обґрунтування поняття “політичний успіх”;
 аналізу факторів, критеріїв та різновидів політичного успіху;
 виявлення основних етапів структурування та аналіз тенденцій розвитку політичного простору України для визначення особливостей формування політичного успіху;
 розробки моделі формування політичного успіху.
При формуванні методологічної основи дослідження обґрунтовано доцільність застосування парадигмального підходу в процесі формування моделі політичного успіху, який конкретизувався діалектичним, історіологічним, синергетичним, системним, герменевтичним, структурним, компаративістичним методами. Діалектичний метод дозволив виявити суперечливий характер політичного успіху на основі дихотомії моралі і прагматизму в процесі його досягнення. Історіологічний метод сприяв дослідженню явища в послідовному розвитку та взаємозв’язку минулого, сьогодення і майбутнього.
Синергетичний метод дозволив розглянути політичний успіх в ситуаціях „невизначеності” та „випадковості”, що характерні для розвитку суспільства та політичної системи. Системний метод сприяв вивченню політичного успіху як цілісної, складно організованої системи, що перебуває в постійній взаємодії із суспільством і політичними практиками.
В дисертаційній роботі аналіз ґенези дослідження політичного успіху проводився на основі герменевтичного методу, який дозволив визначати відмінність його розуміння на різних етапах дослідницької діяльності. Застосування структурного методу дозволило встановити зв’язки між політичною культурою та політичним успіхом, їх вплив на розвиток і функціонування політичної системи. Метод компаративістики сприяв плідному використанню наявного досвіду для знаходження оптимальних шляхів досягнення поставлених при дослідженні політичного успіху завдань.
Наукова новизна отриманих результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка ще не отримала в Україні системного висвітлення, метою і науково-теоретичними завданнями. Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, можна сформулювати у вигляді окремих тез:
 набуло подальшого розвитку системне дослідження ґенези політичного успіху, яке дозволило виявити закономірність у розумінні та оцінюванні даного поняття, що проявлялася в протистоянні моральних та прагматичних тенденцій, яке, досягши критичної точки в кінці ХІХ ст., спровокувало появу досліджень впливу та взаємозв’язку психологічних факторів (національної, політичної культури, менталітету і т.д.) на політичні явища та процеси;
 виявлено та доведено суперечливість політичного успіху, зумовлену мірою активізації ціннісно-моральних чи прагматичних передумов процесу його досягнення, розв’язання якої супроводжується моральним компромісом, тобто усвідомленням пріоритетності того, що в конкретній ситуації найбільш життєздатне для більшості;
 розширено методологічний статус поняття політичного успіху, як закономірного результату системно-раціональної діяльності, який визначає кінцеву позицію суб’єкта в політичному просторі на основі підсумкової суспільної оцінки всіх політичних досягнень та поразок;
 обґрунтовано структурування політичного успіху в межах політичного простору та часу, оскільки просторово-часові характеристики розкривають складний механізм реалізації соціальних можливостей соціуму та вибору найбільш актуальних із них. Даний вибір відповідає певними часовими рамками та фіксується в підсумковій оцінці балансу позитиву-негативу в діяльності політичних суб’єктів; доведено вплив динаміки політичного простору, що проявляється у стадіях формації, реформації, трансформації на політичний успіх;
 вперше обґрунтовано роль політичної культури як чинника продукування сутнісних смислів політичного успіху (волі, свободи вибору, відповідальності, віри), які вказують на відмінності в розумінні понять – „успіх” і „везіння”; політична культура є індикатором виявлення можливостей функціонування політичного успіху у відповідному полі політики;
 набуло подальшого розвитку дослідження факторів політичного успіху (економічні, політичні, особистісні, маніпуляційні), критеріїв його оцінювання (виходячи з багатокритеріальності, домінуючим критерієм є політична відповідальність), видів політичного успіху, що проранжовані на основі просторово-часових характеристик;
 вперше парадигмальний підхід Т.Куна був застосований до побудови моделі політичного успіху, що представлена як тріадна структура трьох взаємопов’язаних елементів: досягнення позиції політичними суб’єктами в політичному просторі; реалізація ними запланованих стратегій; суспільне оцінювання отриманих результатів. Суспільство виступає своєрідним центром даної структури, оскільки здійснює оцінку діяльності політичних суб’єктів та надає їм можливість займати позиції в політичному просторі. Відсутність взаємозв’язку між центром та полярними елементами структури політичного успіху є ознакою втрати його оцінного значення та перетворення на процес здобуття влади заради задоволення меркантильних потреб.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вона дає можливість поглибити осмислення сучасних проблем у взаємовідносинах між громадянським суспільством та державою в контексті переходу на якісно-новий рівень даних відносин, що розглядаються крізь призму громадського оцінювання досягнень і поразок політичних суб’єктів та значення їхньої діяльності для суспільно-політичного розвитку країни в цілому. Основні ідеї дисертаційного дослідження можуть сприяти більш глибокому осмисленню особливостей сучасних проблем теоретичної політичної науки та сприяти їх вирішенню.
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості реалізації матеріалів дисертаційного дослідження в подальших наукових розробках сутності і специфіки політичного успіху. Відповідні положення і висновки, отримані в дисертації, можуть бути використані під час розробки навчальних програм і посібників з політичної філософії, політичної психології, політичних технологій, політичної культури, політичного менеджменту. Напрацювання дисертаційного дослідження можна використовувати в ході лекційних курсів у вищих навчальних закладах. Результати проведеного аналізу можуть використовуватися при проектуванні виборчих кампаній та сприяти процесу розробки політичних технологій досягнення політичного успіху та моніторингу їх впровадження.
Особистий внесок здобувача в розробку даної теми полягає в обґрунтуванні парадигми успіху в політичній сфері на основі розширення та систематизації теоретичних напрацювань стосовно визначення сутності політичного успіху, його факторів, критеріїв та різновидів. Це сприяло побудові моделі політичного успіху.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії та кафедри політології Запорізького національного університету, на ряді науково-практичних конференцій, а саме: Всеукраїнській студентській науковій конференції “ІІ Харківські студентські філософські читання” (Харків, 2005); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Запоріжжя, 2005); IV міжнародній науково-теоретичній конференції “XXI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2005); науковій духовно-світській конференції “Постсучасність: проблеми духовної свободи особистості” (Бердянськ, 2006).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт, з них 3 статті у фахових виданнях ВАК України.
Структура і обсяг роботи. Мета і завдання дослідження, логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури (200 позицій). Обсяг роботи – 210 сторінок, основна частина дисертації 192 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в осмисленні парадигми успіху в політичній сфері сучасного суспільства. Актуальність досліджуваної проблеми обумовлена недостатньою теоретичною розробленістю, а також її практичною значимістю для сучасного українського суспільства.
Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:
1. В даному дослідженні прослідковано ґенезу концепцій розуміння успішних політичних практик різних політичних суб’єктів у філософських напрямках та суспільно-політичних концепціях історичних періодів розвитку суспільства. Проаналізовані концепції дали можливість виявити закономірність у розумінні політичного успіху як результату взаємодії між суспільством та політичним суб’єктом на основі принципів компромісності політики і моралі для задоволення потреб та інтересів соціального розвитку, що є передумовою позитивної динаміки політичної системи країни.
2. Ґрунтовному науковому дослідженню даної проблеми сприяв розгляд її крізь призму двох протилежних складових – моралі та прагматизму. Надаючи належне кожній з вказаних характеристик, автор приходить до висновку, що як в розумінні сутності, так і в процесі досягнення політичного успіху слід спиратися на їх діалектичне взаємодоповнення, усвідомлюючи протирічливість характеру політичного успіху, та обирати найбільш оптимальні для певної ситуації стратегії поєднання моралі та прагматизму.
3. Автором дано визначення поняття „парадигма” та обґрунтовано доцільність застосування парадигмального підходу в ході формування моделі політичного успіху. Даний підхід конкретизували діалектичний, історіологічний, системний, синергетичний, герменевтичний, структурний, компаративістичний та загальнонаукові (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, індукція, дедукція) методи наукового дослідження. Дослідження парадигми успіху в політичній сфері суспільства значною мірою наближає до формування альтернативних моделей політичного успіху.
4. Автором доведено, що сутнісними характеристиками політичного успіху є свобода вибору, віра та воля в досягненні мети, відповідальність за свої дії. Досліджено вплив культурного середовища на ціннісний статус того, що в той чи інший культурно-історичний період розумілося успіхом. Спираючись на даний висновок, дисертант довів, що політична культура, будучи пов’язаною з політичною сферою суспільства, найбільш точно відображаючи сутність розуміння політичного успіху суспільством та політиком, виступає важливим чинником продукування сутнісних смислів політичного успіху та є індикатором виявлення можливостей його функціонування у відповідному полі політики. Враховуючи існуючі підходи щодо визначення політичного успіху, та виділені сутнісні характеристики даного явища, на думку автора, це поняття слід конкретизувати наступним чином. Для всіх суб’єктів політичної діяльності (незалежно від просторово-часових масштабів їхньої діяльності) політичний успіх - це закономірний результат системно-раціональної діяльності, який визначає кінцеву позицію суб’єкта в політичному просторі на основі підсумкової суспільної оцінки всіх політичних досягнень і поразок.
5. До найбільш актуалізованих факторів політичного успіху слід віднести економічні, політичні, особистісні, маніпулятивні. Не зважаючи на існуючу багатокритеріальність в оцінюванні політичного успіху, слід виділити політичну відповідальність, як основний із них. Вона виступає одним із головних принципів, який формує інтегральну, оцінюючу характеристику суспільства стосовно успіху чи неуспіху того чи іншого політика. Політична відповідальність визначає, насамперед, морально-психологічну готовність політичного суб’єкта до розуміння сенсу і наслідків своєї діяльності, відповідність місцю, яке він займає в ієрархії політичного простору. При розгляді просторово-часової структури політичного успіху слід ви¬різняти: просторові аспекти політичного успіху, які свідчать про такі види успіху як локальний, національний, глобальний; часові аспекти, що обумовлюють ситуативний, тактичний, стратегічний ус-піхи.
6. В результаті дослідження, автор прийшов до висновку, що політичний простір України є тріадною структурою, в якій чітко визначені полюси “право-ліво” та „центр”. Структуризація поля напряму пов’язана з виборчими кампаніями, аналіз яких дав можливість виявити ряд тенденцій, які значною мірою були визначальними в масштабах суспільно-політичного розвитку країни та обумовили його теперішні характеристики.
В історії структурування політичного простору України можна виділити два важливі періоди, які пов’язані з виборчими кампаніями: 1998-1999 років та 2004-2006 років. Перший період характеризувався подвійністю інституціональної системи, що заключалася у визнанні легальності створення та існування нових соціальних інститутів, легітимність яких забезпечується збереженням функціонування старих інститутів, що спиралися на традиційну регулятивну функцію, підсилену застарілими елементами соціальної інфраструктури та ієрархії позицій. Стабілізація соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в межах простору в період з 1999 по 2004 років не сприяла якісно новому демократичному розвитку держави та суспільства. Це поглибило наростання протиріч між існуючою подвійною інституціональною системою і потребами найбільш активних верств населення та інтересами впливових опозиційних політичних еліт. Виборча кампанія 2004-2005 років та події “помаранчевої революції” визначили основні тенденції функціонування політичного простору країни, які підтвердилися результатами парламентських виборів 2006 року. Серед головних тенденцій слід виділити: дуалізм в розумінні сутності та пріоритетів суспільно-політичного розвитку та підвищення рівня громадської самосвідомості. Синергетичний підхід до аналізу тенденцій функціонування політичного простору України дозволив виділити три основні етапи його структуризації: формація, реформація, трансформація. Дані етапи здійснюють вплив на формування політичного успіху.
7. В основі формування моделі політичного успіху лежить парадигмальний підхід Т.Куна. Представлена модель є структурою, що складається з трьох взаємопов’язаних елементів: 1) досягнення позиції політичними суб’єктами в межах політичного простору; 2) реалізація ними запланованих стратегій; 3) суспільне оцінювання отриманих результатів. Початковий етап реалізації моделі досягнення політичного успіху полягає у здобутті позиції в рамках політичного поля, що передбачає: 1) вибір ідеологічно-сприйнятного сегменту поля та бажаної позиції в його структурі; 2) визначення ієрархії зовнішніх та внутрішніх факторів впливу; 3) врахування політичних настроїв та поведінки громадян.
В процесі реалізації запланованих стратегій політичний суб’єкт має спиратися на такі основоположні принципи ефективної дії механізму політичної влади: 1) основою суспільного розвитку є людина, свідомість та ідеали якої мають відповідати її внутрішнім цінностям, а не бути інтеріоризованими зовнішніми впливами; 2) політична відповідальність – це основний соціальний принцип взаємного існування та співробітництва; 3) соціокультурне середовище має сприймати імпульси владних інституцій та сприяти їх практичному втіленню.
Центральним елементом в модельній структурі політичного успіху є суспільство, яке своєю здатністю оцінювати реальний стан суспільно-політичного розвитку і визначає міру успіху-неуспіху діяльності політичних суб’єктів. Тому досить важливим для політичних суб’єктів всіх рівнів є знання домінуючих в суспільстві тенденцій. В даний час українське суспільство характеризується наявністю якісно-нового рівня психосоціальних властивостей, які складають основу нової соціальної ідентичності, що поєднує в собі ліберальні та авторитарні тенденції.
Ефективне втілення в життя моделі політичного успіху базується на підтримці сутнісного взаємозв’язку між елементами його структури та наявності чітко визначеної стратегії дій. Визнання всіма політичними суб’єктами авторитету суспільних оцінок, здатність сприймати та відповідати на виклики суспільства – це ті умови, які уможливлюють існування політичного успіху як своєрідного критерію оцінювання політичних практик в межах відповідного політичного простору. Відсутність даних умов веде до втрати центру, навколо якого взаємодіють елементи структури політичного успіху, який втрачає своє первинне оцінне значення, перетворюючись на здобуття влади заради задоволення суто власних потреб.
Результати дисертаційної роботи дозволяють також висловити низку рекомендацій теоретичного та практичного характеру. Теоретичне значення даної дисертації полягає в тому, що вперше було досліджено парадигму успіху в політичній сфері сучасного суспільства. Це дало можливість прослідкувати ґенезу та визначити сутність, елементи, структуру і взаємодію політичного успіху з політичною культурою на основі його структуризації в межах політичного простору. Сформована парадигма успіху в політичній сфері сучасного суспільства може слугувати теоретико-методологічним підґрунтям для подальших наукових розвідок щодо дослідження феноменальності даного явища. Рекомендації практичного характеру полягають у використанні отриманих матеріалів у проектуванні виборчих кампаній та розробці технологій досягнення політичного успіху.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреев С.С. Политическое время и политическое пространство // Социально-политический журнал. – 1993. - № 3. – С. 27-40.
2. Афонин Э.А. Комментарий к социологическим прогнозам результатов выборов президента Украины 2004 г. // Стратегія розвитку України економіка, соціологія, право: Науковий журнал. – К.: НАУ, 2004. – Випуск 3-4. – С. 753-756.
3. Афонін Е., Донченко О., Антоненко В. Психокультура України: “помаранчевий перехід” // Соціальна психологія. – 2006. – № 4. – С. 77-93.
4. Бабкіна О.В. Демократичні детермінанти трансформації українського суспільства // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К.: ТОВ УВПК “ЕксОб”, 2006. – С. 41-55.
5. Бакштановский В.И. Моральный выбор личности: альтернативы и решения. – М.: Политиздат, 1983. – 224 с.
6. Бакштановский В.И., Согомонов Ю.В. Введение в политическую этику. Ан СССР Сиб. отд-ние. Ин-т пробл. освоения Севера. Фил. об-во СССР.- (Монограф). - Москва-Тюмень: Политиздат, 1990. – 182 с.
7. Балакирева О. Независимые общество и государство: 11 лет совместной жизни // День. – 2002. - № 153. – С. 4-5.
8. Балластрем К.Г. Власть и мораль (основные проблеми политической этики ) // Философские науки. - 1991. - № 8. - С. 83-94.
9. Баранов В.Е. Диалектика как высшая форма рациональности // Философия и общество. – 2006. - № 2. – С. 106-115.
10. Барматова С. Поле політики: до проблеми теоретичної ідентифікації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. - № 4. – С. 165-173.
11. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Методология научного исследования: Учеб. пос. - К.: МАУП, 2002. – 216 с.
12. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К.: МАУП, 2001. – 384 с.
13. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматись на політичному Олімпі. – К.: Абрис, 1993. – 128 с.
14. Бевзенко Л. Зміст життєвого успіху: соціально-культурологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. - № 1. - С. 35-51.
15. Бевзенко Л.Д. Регіон як явище соціальної самоорганізації // Практична філософія. – 2006. - № 2. – С. 166-173.
16. Бекон Ф. Опыты и наставления нравственные и политические // Філософія політики: Хрестоматія: У 4 т. Т.1 / Авт.-упоряд. В.П. Андрущенко (кер.) та ін. – К.: Знання України, 2003. – С. 309-319.
17. Бердяев Н.А. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990. – 175 с.
18. Бех В.П. Регіоналістика: онтологічна сутність явища та пошуки методологічних засад його освоєння // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - 2002. – Випуск 25. - С. 6-23.
19. Білецький І.П. Філософія і методологія наукового пізнання. - Харків: Вид. ХДЕУ, 2001. - 104 с.
20. Бичко І. Свобода // Філософський енциклопедичний словник / За ред. В.І. Шинкарука. - К.: Абрис, 2002. – С. 570.
21. Блауберг И.В., Садовский В.Н., Юдин Э.Г. Системный поход: предпосылки, проблемы, трудности. – М.: Знание, 1969. – 48 с.
22. Бойко О.Ю. Особливості трансформацій партійної системи України за роки незалежності: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2005. - 20 с.
23. Бублик П. Ідентичність як фактор політичної культури // Людина і політика. – 2004. - № 2. – С. 62-67.
24. Будз В. Проблема сенсу історичного процесу в філософії історії М.Грушевського // http: www. мesogania.il.if.ua/gruchee 04htm/.
25. Бурдье П. Социология политики. – М.: Socio-Logos, 1993. – 336 с.
26. Бурлачук В. Архетип героя и политическая борьба // Социология: теория, методы, маркетинг. - 2002. - № 3 .- С. 19-27.
27. Бурлачук В. Символ и власть: Роль символических структур в построении картины социального мира. – К.: Институт социологии НАН Украины, 2002. – 266 с.
28. Буханова И., Петров Н. Горизонты синергетики и политические процессы // Власть. – 2003. - № 9. – С. 43-48.
29. Вавилов С.В. Методология и метастратегии процесса принятия политических решений // Социально-гуманитарные знания. – 2005. - № 6. – С. 311-320.
30. Валерстайн І. Демократія, капіталізм, трансформація // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - № 2. – С. 72-85.
31. Варзар І.М. Із контекстів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах. Кн. 1. Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі. – К.: ФАДА, ЛТД, 2003. – 592 с.
32. Варзар І.М. Історіологізм політолого-етнологічного мислення // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп.ред) та ін.- К.: Довіра: Генеза, 1996. – С. 516-517.
33. Варзар І. Про політичну науку слово правдиве промовимо, - не апологетичне, а історіологічне // Нова політика. – 1997. - № 3. – С. 46-50.
34. Васильева Л.Н. Синергетический подход в теории элит и его использование в политологии // Социально-гуманитарные знания. – 2005. – № 5. – С. 97-114.
35. Васильева Л.Н. Синергетический подход в теории элит и его использование в политологии // Социально-гуманитарные знания. – 2005. – № 6. – С. 76-94.
36. Васильева Л.Н. Теория элит (синергетический подход) // Общественные науки и современность. – 2005. - № 4. – С.75-85.
37. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика: Пер. з нім. О.Погорілого. - К.: Основи, 1998. – 534 с.
38. Венгеров А. Синергетика и политика // ОНС. - 1993. - № 4. - С. 55-69.
39. Вілсон Е. Національна ідентичність в Україні // Політична думка. – 1999. - № 3. – С. 120-128.
40. Вишняк О. Партії в політичній системі України: соціологічний вимір // Вища освіта України. – 2004. - № 2. – С. 25-29.
41. Власть: очерки современной политической философии Запада / В.В. Мшевениерадзе, И.И.Кравченко, Е.В. Осипова и др. - М.: Наука, 1989. - 328 с.
42. Волков Ю.Г., Нечипуренко В.Н., Самыгин С.И. Социология: история и современность. – Ростов-на-Дону: “Феникс”, 1999. – 672 с.
43. Воронов І. Правова держава як предмет політологічного аналізу. – К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. – 375 с.
44. Воронов І. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру. Монографія. – К.: Генеза, 2005. – 288 с.
45. Гадамер Х.-Г. Истина и метод.- М.: Прогресс, 1988. - 704 с.
46. Гаджиев К.С. Введение в политическую философию: Учеб. пос. - М.: “Логос”, 2004. – 336 с.
47. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учеб. пос.- 2-е изд.- М.: Международные отношения, 1995. - 400с.
48. Гаджиев К.С. Политическая философия: формирование и сущность // Вопросы философии. - 1995. - №7. - С. 3-26.
49. Гаєвський Б.А. Філософія політики. – К.: Вища школа, 2005. – 158 с.
50. Гаман-Голутвина О.В. О столкновении морального и нравственного начал в российской политике // Полис. – 2005. - № 3. – С. 163-171.
51. Гаман-Голутвина О.В. Стратегия развития в ценностном поле российской элиты // Політична думка. – 2000. - № 2. – С. 18-25.
52. Гегель Г.В. Лекции по истории философии. Книга первая // Г.Гегель. Сочинения. Т. 9. - Л.: Партиздат, 1932. - 313 с.
53. Гегель Г.В. Основи філософії права або природне право і державознавство: Пер. з нім. Р.Осадчука та М.Кушніра.- К.: Юнівкрс, 2000. - 336 с.
54. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. – 668 с.
55. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2-х томах. Т.1 / Пер. с лат. и англ., вступ. статья В.В. Соколова. – М.: Мысль, 1964. – 583 с.
56. Гогвуд Б., Ган Л. Аналіз політики для реального світу / Пер. з англ. А.Олійника. Наук. ред.пер. В.Тертичко. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – 396 с.
57. Головатий М. Політична еліта сучасної України: регіональний і національний контекст // Політичний менеджмент. – 2006. – Спеціальний випуск. – С. 42-47.
58. Головатий М.Ф. Мистецтво політичної діяльності: Навч.посіб.- К.: МАУП, 2002. – 176 с.
59. Головаха Є. Критерії та формули політичного успіху: методи вимірювання і результати дослідження актуального і потенційного успіху політичних лідерів України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002.- № 2. – С. 86-102.
60. Головаха Е., Панина Н. Основные этапы и тенденции трансформации украинского общества: от перестройки до “оранжевой революции” // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2006. - № 3. – С. 32-51.
61. Голубев С. Проблема “успеха” и “удачи” в социальной философии // Философия и общество. – 2004. - № 1. – С. 86-99.
62. Гончаренко О. Ймовірні шляхи розвитку України після парламент- ських виборів на період до 2008 року // Політика і час. – 2006. - № 4. - С. 3-8.
63. Горбатенко В. Десять уроків політичного лідерства для пострадянських керманичів // Політичний менеджмент. – 2006. - Спеціальний випуск. – С. 48-62.
64. Горбатенко В.П. Політичне прогнозування: теорія, методологія, практика. – К.: Генеза, 2006. – 400 с.
65. Горбачик А. Политический рейтинг как индикатор политического успеха: измерение, интерпритация и способы сравнения // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. - № 3. – С. 5-18.
66. Горностай П. Психологічний феномен “Ми” // Соціальна психологія. - 2006. - № 2. – С. 88-96.
67. Горностай П. Социодрама на Майдане: четыре цвета украинской политики // Психодрама и современная психотерапия. – 2004. - № 4. – С. 43-49.
68. Грин Д., Шапиро И. Объяснение политики с позиций теории рационального выбора: почему так мало удалось узнать // Полис. – 1994. – № 3. – С. 59-74.
69. Данилюк А. Прагнення до влади як одна з характерних форм вияву людської агресивності // Схід. – 2006. - № 1. – С. 93-100.
70. Дегтярёв А.А. Методы политологических исследований // Вестник МГУ. Серия 12. Политические науки. – 1996. - № 6. – С. 55-65.
71. Декарт Р. Метод познания // Хрестоматия по истории философии. В 3 ч. - Ч. 1. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. – С. 260-267.
72. Дементий Л.И. К поиску личностных оснований достижения успеха // Личность. Культура. Общество. – 2004. – Выпуск 4. – С. 248-258.
73. Денисенко В. Раціонально-ірраціональні основи у формуванні політичної теорії Н.Макіавеллі // Вісник Львівського університету. Серія: Філософські науки. – 1999. – Випуск 1. – С. 232-236.
74. Денисов В.В. Политическая культура. Теория и практика // Философия и общество. – 2006. - № 1. – С. 19-30.
75. Деревянко Е.В. Неизбежность аристократического духа: учение Хосе Ортеги-и-Гассета об общественном идеале // Социс. - 1992. - № 6.- С. 104-113.
76. Донченко О.А. Парадигма психофактрала та психополітичне повсякдення // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - 2003. – Випуск 29. - С. 132-143.
77. Донченко О. Архетип психосоціальної еволюції з погляду політичного менеджменту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2000. - № 2. - С. 53- 65.
78. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
79. Доценко Е.Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы и защита. – Спб.: Речь, 2003. – 304 с.
80. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
81. Забаревський М. Вячеслав Липинський і його думки про українську націю і державу. – Аугсбург: Накладом Українського літопису, 1946. – 51 с.
82. Запасник С. Ложь в политике // Философские науки. - 1991. - № 8.- С. 94-107.
83. Ильин И.А. Путь к очевидности. - М.: Республика, 1993. – 413 с.
84. Ильин М.В. Основные методологические проблемы сравнительной политологии // Полис. – 2001. - № 6. – С. 140-155.
85. Ильин М.В. Феномен политического времени // Полис. – 2005. - № 3. - С. 5-20.
86. Історія філософії: Підручник для вищ.школи / Кер.авт.кол. В.Г. Кремінь. – Харків: Прапор, 2003. – 768 с.
87. Капустин Б.Г. Что такое политическая философия? // Полис.- 1996. - № 6. – С.83-96.
88. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – К.: Оріяни, 2000. – 448 с.
89. Карасёв В.Ю. Институализация политического поля / Мысль со скоростью политики.- Харьков: Майдан, 2002. – С. 435-457.
90. Каревіна О. Економічні чинники політичного успіху: аналіз на прикладі останніх президентських виборів в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 2. – С. 90-104.
91. Качанов Ю.Л. Производство политического поля в современной Росии // Социс. – 1997. - № 11. - С. 3-12.
92. Квіт С. Герменевтика: напрямки досліджень // Слово і час. – 2006. – № 4. – С. 10-18.
93. Класики політичної думки від Платона до М.Вебера: Пер. з нім.- К.: Тандем, 2002. – 584 с.
94. Климачева А.В. Социально-философский анализ политической культуры интеллигенции на этапе становлення украинской государственности: Дис...канд. филос. наук: 09.00.03. - Запорожье, 1994. – 155 с.
95. Короткова Н.В. Разработка Г.Д. Лассуэллом методов политического психоанализа // Социально-политический журнал. – 1998. - № 4. – С. 193-209.
96. Кочергин А.Н. Методы и формы научного познания. Спецкурс.- М.: Изд-во МГУ, 1990. – 80 с.
97. Кравец А.С. Вероятность и системы. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1970. – 168 с.
98. Кравченко А.И. Макиавелли: технология эффективного лідерства // Социс. – 1993. - № 6. - С. 135-143.
99. Кривега Л.Д. Особливості сучасної методології пізнання соціальних явищ // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – 2005. – Випуск 45. - С. 33-40.
100. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень. - К.: Кондор, 2003. – 192 с.
101. Кун Т. Структура научных революций / Пер. с англ. И.З.Камтова. – М.: Прогресс, 1997. – 300 с.
102. Купцов А. Вибори в Україні в контексті теорії і практики політичного маркетингу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2003. - № 1. - С. 125-136.
103. Купцов А. Манипулятивная составляющая социального взаимодействия в контексте политического маркетинга // Социология: теория, методы маркетинг. – 2004. - № 2. - С. 91-106.
104. Кухта Б. Політичні еліти і лідери. - Львів: Кальварія, 1997. – 224 с.
105. Кухта Б. Феномен політичного лідерства: історичні силуети на тлі епох. – Львів: Кальварія, 2000. - 232 с.
106. Лагутін А. Етнічні аспекти інституціоналізації політичного процесу в Україні / http: // www. ji. lviv.ua / n 23 texts / lagutin. htm.
107. Литвин А. Поведінка електорату на виборах до Верховної Ради України у 1998 та 2002 роках // Психологія і суспільство. – 2003. - № 1. – С. 103-109.
108. Логунова М., Воронько Л. Політико-управлінська культура державних службовців як чинник гармонізації взаємовідносин влади і суспільства // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2005. – № 2. – С. 292-300.
109. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М.Ф. Концептуальні засади теорії політики: Навч.посіб. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 160 с.
110. Макеев С. Современная Украина: гражданское сознание и политическое участие населения // Політична думка. – 2000. - № 2. – С. 12-18.
111. Макиавелли Н. Государь: Сочинения. - М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО- ПРЕСС; Харьков: Изд-во “Фолио”, 1998. – 656 с.
112. Манжура В.И. HOMO FORTUNATUS: между энтропосом и антропосом // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 2006. - Випуск 17. – С. 117-122.
113. Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим після “помаранчевої революції” // Політичний менеджмент. – 2006. - № 5. – С. 18-32.
114. Медведева С.М. Актуальные проблемы политической философии // Вестник Московского Университета. Серия 12. Политические науки. – 2005. - № 5. – С. 106-112.
115. Мельник В.А. Современный словарь по политологии.- Мн.: Книжный дом, 2004. - 640 с.
116. Митрохина Т.Н. Сравнение как средство развития политической теории // Полис. – 2004. - № 3. – С. 168-172.
117. Михайлич О. Динаміка електоральних орієнтацій 2006 року // Соціальна психологія. – 2006. - № 2. – С. 67-75.
118. Муляр В.І. Політологія. Курс лекцій. – К.: ЦУЛ, 2003. – 356 с.
119. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. – К.: Стилос, 1998. – 278 с.
120. Назарчук А.В. Теоретико-политические воззрения Никласа Лумана // Полис. – 2006. - № 3. – С. 136-149.
121. Нарский И., Асмус В. Гегель. / Антология мировой философии. В 4-х томах. - Т.3. - М.: Мысль, 1971. - С. 282-394.
122. Никифорова Л. Соціально-філософське обгрунтування рівня домагань у формуванні мотивації досягнення успіху // Схід. – 2006. - №3. – С. 97-99.
123. Николаева Т.Е. Региональная политика западных стран и Украины – опыт сравнительного анализа // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - 2002. – Випуск 25. - С. 55-60.
124. Николаева Т.Е. Реформа политической системы в Украине – опыт сравнительного анализа // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 2001. - Випуск 7. – С. 123-129.
125. Новіков С. Інституціоналізація громадського контролю виборчого процесу в Україні: необхідність, здобутки, проблеми // Людина і політика. – 2004. - № 5. – С. 17-24.
126. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Успех // Толковый словарь русского языка: 8000 слов и фразеологич. выражений / РАН Ин-тут русского языка им. Виноградова. – 4-е изд., дополненное. - М.: Азбуковник, 1999. - С. 840.
127. Ольшанский Д. Политический PR. – Спб.: Питер, 2003. – 544 с.
128. Оріховський-Роксолян С. Напучення польському королеві // Хроніка 2000. – 2000. – Випуск 37-38. – С. 182-190.
129. Панина Н. Структура факторов политического успеха как показатель политической направленности развития электоральной системы // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. - № 4. – С. 39-62.
130. Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры: Монография. – К.: Знание Украины, 2001. – 270 с.
131. Пахарев А. Значение и роль индивидуальных черт в формировании и осуществления политического лидерства // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції. Ч.1. / Ред. Г.П. Балабанова. – К.: Фенікс, 2005. – С. 202-204.
132. Петро Н. О концепции политической культуры, или основная ошибка советологии // Полис. – 1998. - № 1. – С. 36-51.
133. Платон. Государство. Соч. в 3-х т / Под общ. ред. А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса. Пер. с древнегреч. - Т. 3. - Ч.1. - М.: Мысль, 1972. - С. 89-454.
134. Платон. Политик. Соч. в 3-х т / Под общ. ред. А.Ф. Лосева и В.Ф.Асмуса. Пер. с древнегреч. - Т. 3. - Ч.2. - М.: Мысль, 1972. - С. 10-82.
135. Побокін М. Маніпуляційні впливи в системі політичних технологій // Людина і політика. – 2004. - № 3. – С. 63-73.
136. Политические коммуникации: Учеб. пособ. / Ю.Ю. Петрунин и др.; под ред. А.И. Соловьёва. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 332 с.
137. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа: Сборник учеб. материалов / Под. ред. Мелешкиной Е.Ю. – М.: Издательский Дом “ИНФРА-М”, Издательство “Весь Мир”, 2001. – 304 с.
138. Политическое консультирование / Отв. ред. Е. Егорова-Гантман, И.Минтусов. – М.: Никколо-Медиа, 2002. – 471 с.
139. Политология / Под ред. В.А. Ачкасова. – М.: Юрайт, Издат, 2005. – 692с.
140. Полохало В. Негражданское общество как социополитический феномен Украины. Отражение социального характера “среднего” украинца в избирательном процессе // Полис. – 1999. - № 6. – С. 25-33.
141. Полохало В. Политология посткомунистических обществ в Украине и России. К методологии политического анализа // Полис. – 1998. - № 3.- С. 7-15.
142. Поппер К. Открытое общество и его враги. Т. 1: Чары Платона. Пер. с англ. под. ред. В.Н.Садовского. - М.: Феникс, Международный фонд “Культурная инициатива”, 1992.- 528 с.
143. Поппер К. Открытое общество и его враги. Т.2: Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы. Пер. с англ. под. ред. В.Н.Садовского. - М.: Феникс, Международный фонд “Культурная инициатива”, 1992. - 528 с.
144. Потульницький В.А. Історія української політології (концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній думці). – К.: Либідь, 1992. – 232 с.
145. Почепцов Г. Имеджелогия: теория и практика. – К.: Изд-во СП „АДЕФ-Украина”, 1998. – 390 с.
146. Почепцов Г. Коммуникативные технологии ХХ века. – М.: Рефл-бук: К.: Ваклер, 2001. - 352 с.
147. Пучков А.Я. Имитационная иллюзия политического имиджа // Журнал прикладной психологии. – 2006. - № 1. – С. 35-50.
148. Радаев В.В. Понятие капитала, формы капиталов и их конвертация // Общественные науки и современность. – 2003. - № 2. – С. 5-16.
149. Рікер П. Етика і політика // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - № 5-6. – С.145-150.
150. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. - Спб.: Питер, 2002. - 688 с.
151. Резник А. Институциональные факторы стабильности слабоинтегрированного украинского общества // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2005. - № 1. – С. 155-167.
152. Рожкова И. Региональные особенности изменения “электорального веса” капиталов при выборах по мажоритарной системе (сравнительный анализ результатов украинских парламентских кампаний 1998 и 2002 годов по мажоритарным округам) // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2002. - № 4. – С. 63-80.
153. Рожкова І. Тенденції та особливості структурування українського політичного поля (порівняльний аналіз результатів парламентських виборів за партійними списками 1998 і 2002 років) // Політична думка. – 2002. - № 2-3. – С.12-39.
154. Рой О.М. Исследования социально-економических процессов. – СПб.: Питер, 2004. – 364 с.
155. Рудич Ф. Політичне лідерство на пострадянському просторі: методологічний контекст // Політичний менеджмент. – 2006. – Спеціальний випуск. – С. 5-14.
156. Рудич Ф. Правляча політична еліта України і синхронізація суспільства // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія. Матеріали четвертої міжнародної науково-теоретичної конференції. Ч.1. / Ред. Г.П. Балабанова. – К.: Фенікс, 2005. – С. 3-8.
157. Рузавин Г.И. Методология научного исследования. - М.: Юнити, 1999.- 318 с.
158. Рябов А.И., Чистяков В.Б. Политическая культура // Вестник МГУ. Серия 12. Социально-политические исследования. - 1994. - № 1. - С. 49-59.
159. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К.: ТАНДЕМ, 1996. – 240 с.
160. Самуйлік М.М. Політична відповідальність: специфіка, структура, функціонування: Автореф. дис. … канд.політ.наук: 23.00.02 / Одеський державний університет ім. І.М.Мечникова. - Одеса, 1997. - 24 с.
161. Семёнова Р. Соотношение политики и морали в русле дискуссионного поля современной политической науки // Вестник Моск. Ун-та. Серия 18. Социология и политология. – 2005. - № 3. – С. 87-99.
162. Серебрянников В. Ответственность как принцип власти // Свободная мысль. – 1998. - № 3. – С. 16-26.
163. Соболевська М.О. Концепція постструктуралістського синтезу в соціології П.Бурдьє: Автореф. дис. … канд. соціолог. наук: 22.00.01 / Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. - К., 2003. - 18 с.
164. Соловьёв А.И. Политология: политическая теория, политические технологии. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 559 с.
165. Сохань Л. Філософія життєвого успіху // Дніпро. – 1997. - № 9-10. - С. 130-136.
166. Старовойтенко Р.В. Імідж політичної партії як чинник електорального вибору: Автореф. дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. - К., 2003. - 19 с.
167. Стегній О. Регіональний чинник розвитку політичної культури населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. - № 3. - С. 94-122.
168. Степаненко В. Соціальний капітал у соціологічній перспективі: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 3. - С. 24-41.
169. Тахтарев К.М. Задачи и методы социологии // Вестник МУ. Серия 18. Социология и политология. - 1998. - № 3. - С. 124-149.
170. Тимошенко Т.С. Мораль як інтеграційний чинник соціально-політичної стабільності: Автореф. дис. … канд. філос. наук: 09.00.03 / Київський національний університет ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2004.- 17 с.
171. Ткаченко Г. Віра політична // Політична наука. Словник: категорії, поняття і терміни / За ред. Б.Кухти. - Львів: Кальварія, 2003. – С. 71.
172. Токовенко О. Особистісний потенціал політика як передумова ефективного політичного керівництва політичного керівництва // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2001. – № 4. - С. 291-296.
173. Толпыго А. Интерпретация украинских президентских выборов 1999 // Полис. - № 6. – С. 129-134.
174. Томенко М.В. Самоозначення України: від історії до політики (державна стратегія сучасної України в контексті історичної традиції та світового досвіду): Монографія. - К.: „Заповіт”, 1998. – 272 с.
175. Томенко Н.В. Итоги парламентских выборов в Украине. Политические ориентации и предпочтения населения // Полис. – 1998. - № 3. - С. 74-81.
176. Траверсе О. Політичне лідерство як складова процесу самоорганізації українського соціуму // Політичний менеджмент. – 2006. – Спеціальний випуск. - С. 109-117.
177. Траверсе О. Соціальна відповідальність як змістова складова політичного лідерства і політичного керівництва // Людина і політика. - 2004. - № 5. – С. 127-133.
178. Уорнер У. Живые и мёртвые. – М.-СПб.: Университетская книга, 2000. - 671 с.
179. Фарнен Р. Що означає політичний успіх на “Заході” та “Сході” // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. - № 2. – С. 105-107.
180. Філософія: Підруч. для вищої школи / За заг. ред. В.Г.Кременя, М.І.Горлача та ін. – Харків: Прапор, 2004. – 736 с.
181. Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: Андрущенко В.П. та ін. – К.: Знання України, 2002. - 670 с.
182. Філософія політики: Підручник / Авт.-упоряд.: В.П.Андрущенко (кер.) та ін.- К.: Знання України, 2003. - 400 с.
183. Федорова М.М. Классическая политическая философия.- М.: Изд-во “Весь мир”, 2001. - 224 с.
184. Холод В.В. Феномен параполитики: идеи, свершения, социальные результаты: Монография. – Сумы: ИТД “Университетская книга”, 2003. – 504 с.
185. Храмов В. Політичний простір // Політологічний словник / За ред. М.Ф.Головатого та О.В.Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – С. 603-604.
186. Цыганков А.П. Современные политические режимы: структура, типология, динамика. – М.: “Интерпракс”, 1995. – 293 с.
187. Чемекова С.В. Правляча еліта України: сутність, особливості та протиріччя формування і функціонування: Автореф. дис. … канд.політ.наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. - Одеса, 2002. – 18 с.
188. Черкашин К.В. Електоральна поведінка населення незалежної України в регіональних зрізах: Автореф. дис. … канд.політ.наук: 23.00.02 / Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. – Сімферополь, 2005. - 19 с.
189. Шапиро Й. Моральные основания политики: Учеб. пособ.: Пер. с англ. / Под ред. В.С. Малахова. - М.: КДУ, 2004. - 304 с.
190. Швери Р. Теория рационального выбора: аналитический обзор // Социологический журнал. – 1995. - № 2. – С. 43-57.
191. Штраус Л. Введение в политическую философию / Пер. с англ. М.Фетисова. - М.: Логос, Праксис, 2000. - 364 с.
192. Щербинин А.И. Политический мир во времени и пространстве // Полис. - 1994. - № 6. – С. 142-149.
193. Энкельманн Николаус Б. Харизма. Личностные качества как средство достижения успеха в профессиональной и личной жизни: Пер. с нем. – М.: АО „Интерэксперт”, 2000. – 277 с.
194. Якушик В. Українська революція 2004-2005 років. Спроба теоретичного аналізу // Політичний менеджмент. – 2006. - № 2. – С.19-36.
195. Яременко О., Міщенко М. Політичні уподобання українців як чинник впливу на політичні процеси // Політична думка. - 2000. - № 1. – С.3-18.
196. Bourdieu P. Froms of Capital // Handbook of Theory and Research for the Sociology of Education / Ed. by J.G.Richardson.- New York: Basic Books, 1983. - P. 241- 258.
197. Giddens A. The Constitution of Socienty.- Cambridge: Polity press, 1989. – 324 р.
198. Jantch E. The Self-Organizing Universe Scienrtific and Human Implications of the Emerging Paradigm of Evolution.- New York : Macmillan, 1980.- 354 p.
199. Lasswell H.D., Kaplan A.K. Power and Socienty.- New Haren: Yale University Press, 1950.- 120 p.
200. Mahoney M. Partisipatory Epistemology and Psychology of Sciense.- Cambridge: University press, 1989.- 256 p.