Павліченко Лариса Василівна Сучасний англомовний дискурс досудового слідства: комунікативно-прагматичний аспект

Короткий опис

Павліченко Лариса Василівна, асистент кафедри англійської філології та міжкультурної комунікації Київ­ського національного університету імені Тараса Шевчен­ка: «Сучасний англомовний дискурс досудового слідства: комунікативно-прагматичний аспект» (10.02.04 - гер­манські мови). Спецрада Д 26.001.11 у Київському на­ціональному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет iмені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ПАВЛІЧЕНКО ЛАРИСА ВАСИЛІВНА
УДК 811.111’06’42:343.102](043.3)

ДИСЕРТАЦІЯ
СУЧАСНИЙ АНГЛОМОВНИЙ ДИСКУРС
ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА:
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ
10.02.04 – германські мови
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело Л.В. Павліченко
Науковий керівник ‒ Яшенкова Ольга Володимирівна, кандидат
філологічних наук, доцент
Київ – 2018

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………………………… 15
ВСТУП………………………………………………………………. 16
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ВИВЧЕННЯ ЮРИДИЧНОГО ДИСКУРСУ…………………… 27
1.1. Дискурс досудового слідства в сучасній лінгвістиці: фокуси
дослідження, результати, відкриті проблеми…………………….. 27
1.2. Поняття дискурсу у сучасній лінгвістиці: підходи,
проблематика, ракурси дослідження………………………….. 31
І. 3. Специфіка юридичного дискурсу як статусно орієнтованого
спілкування………………………………………………………….. 38
І.4. Допит як вид юридичного (інституційного) дискурсу………… 49
1.4.1. Конститутивні ознаки дискурсу допиту…………………... 50
1.4.2. Варіативність дискурсу допиту залежно від
процесуального статусу допитуваного…………………………….. 65
1.5. Методологічне підґрунтя аналізу комунікативних ролей та
мовних стратегій і тактик дискурсу допиту………………………. 74
Висновки до першого розділу …………………………………….. 81
РОЗДІЛ 2. КОМУНІКАТИВНО-РОЛЬОВА
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ УЧАСНИКІВ ДИСКУРСУ ДОПИТУ…… 86
2.1. Таксономія і кореляції комунікативних ролей в дискурсі
допиту………………………………………………………………… 86
2.2. Значення зміни комунікативних ролей в розвитку сценарію
допиту………………………………………………………………… 135
13
Висновки до другого розділу……………………………………... 141
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЧНО-ТАКТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ
ДИСКУРСУ ДОПИТУ……..……………………………………… 147
3.1. Структура та мовні стратегії і тактики допиту……………….. 147
3.1.1. Поняття комунікативної стратегії і тактики в лінгвістиці… 147
3.1.2. Комунікативні стратегії і тактики слідчого і допитуваного
в англомовному дискурсі допиту…………………………………. 148
3.2. Кореляція маніпулятивних стратегій і тактик учасників
допиту…………………………………….…………………………
3.2.1. Стратегії і тактики в парі «слідчий-підозрюваний /
обвинувачений»………………………………………..……………
3.2.1.1. Кореляція маніпулятивних стратегій і тактик в
інтерактивній парі «слідчий-підозрюваний / обвинувачений»…
170
170
188
3.2.2. Стратегії і тактики в парах «слідчий-свідок» і «слідчийпотерпілий»………………………………………………………… 189
Висновки до третього розділу……………………………………. 193
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………….. 197
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………… 208
СПИСОК ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………… 243
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ……………… 24
ДОДАТКИ…………………………………………………………… 247
Додаток А. Таблиця 1. Кореляції між статусноінституційними ролями слідчого і оперативними рольовими
варіантами………………………………………………………… 247
14
Додаток Б. Таблиця 2. Кореляції між статусноінституційними ролями допитуваного і оперативними
рольовими варіантами……………………………………………
Додаток В. Таблиця 3. Статусно-категорійні ролі слідчого і
допитуваного………………………………………………………..
Додаток Д. Таблиця 4. Кореляції між маніпулятивними
стратегіями і тактиками слідчого та стратегіями і
тактиками допитуваного………………………………………….
Додаток Е. Таблиця 5. Стратегії і тактики учасників допиту..
Додаток Є. Список публікацій здобувача………………………..
250
251
253
254
256

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено комплексний лінгвістичний аналіз
комунікативно-прагматичних особливостей сучасного англомовного
дискурсу досудового слідства. Звернення до цієї проблематики зумовлено
необхідністю інтегрованого дослідження допиту як типу досудової
комунікації, який, на відміну від судового дискурсу, досі не перебував у
фокусі уваги лінгвістичних досліджень. Застосована в роботі методика
аналізу ДДС ґрунтується на поєднанні лінгвопрагматичних,
конверcаційно-аналітичних, актомовленнєвих, лінгвостилістичних та
інших методів з урахуванням результатів юридичних досліджень, що
дозволило випрацювати інтегративну методику дослідження
комунікативно-рольових, формально-прагматичних і стратегічнотактичних параметрів англомовного дискурсу досудового слідства.
У дисертації дискурс досудового слідства визначається як підвид
юридичного дискурсу, що виокремлюється на основі конститутивних
характеристик і їхніх варіативних реалізацій залежно від процесуального
статусу допитуваних. Конститутивними ознаками є глобальна інституційна
мета і похідні від неї цілі; статусно-рольові особливості учасників із
вертикальними, формальними й нормативно регламентованими
комунікативно-прагматичними відносинами; специфіка хронотопу,
маніфестованого прототипним місцем спілкування, темпоральною
анахронією, що виявляється у використанні різних дієслівних форм для часу
дискурсу і часу «розповіді» допитуваного; інституційна форма проведення
допиту як «наративу в інтеракції», що конструюється співучастю слідчого у
створенні наративу допитуваного; стереотипні мовні і прагмалінгвістичні
особливості у вигляді професійних мовних кліше, лексико-синтаксичних
формул звертання, запиту інформації, попередження про права і
відповідальність допитуваного, формул ввічливості з метою уникнення
актів прямої імпозиції, «загрозливих» для «обличчя» допитуваного.
198
Варіативність конститутивних характеристик допиту реалізується у
інтеракціях «слідчий – потерпілий / свідок» і «слідчий – підозрюваний /
обвинувачуваний», що є гомогенними за мотивами надання / ненадання /
викривлення інформації, за своєю рольовою функцією у розгортанні
дискурсу допиту і за своїми комунікативно-прагматичними і лінгвальними
виявами. Допит потерпілого та свідка є прикладом безконфліктного типу
спілкування, що залучає мовні засоби позитивної ввічливості як
ввічливості порозуміння, співробітництва і заохочення до пошуку згоди
між учасниками спілкування. Допит підозрюваного і обвинуваченого може
розвиватись як конфліктний тип інтерактивності, або як комунікативне
суперництво між слідчим і допитуваним – із стратегією мовленнєвої
провокації з боку обох учасників, комунікативного саботажу з боку
допитуваного, елементів аргументації з боку слідчого для максимального
переконувального впливу на допитуваного.
На основі аналізу комунікативно-прагматичної специфіки ДДС було
з’ясовано певні регулярності в розподілі, узгодженні і зміні
комунікативних ролей учасників, а також в сценаріях їхньої стратегічної і
тактичної поведінки.
Виявлені статусно-інституційні, статусно-категорійні, категорійні і
оперативні ролі слідчого і допитуваного, які утворюють корелятивні
зв’язки, забезпечуючи розвиток допиту за тим чи іншим сценарієм.
Статусно-інституційна пара ролей «слідчий – допитуваний» відзначена
асиметричними і ієрархічними відношеннями з комунікативним
домінуванням слідчого як представника інституту, наділеного
інституційними повноваженнями. Рольовими варіантами статусноінституційних ролей є статусно-категорійні ролі слідчого «дізнавач»,
«захисник прав допитуваного», «захисник закону», «викривач неправдивих
свідчень». Мовлення слідчого у кожній з ролей вирізняється власними
прагмалінгвістичними особливостями. У ролі «дізнавача» слідчий
дотримується максим кооперації, використовує директиви у формі
199
наказового способу, загальні і спеціальні прямі запитання, які, в
інституційному середовищі не сприймаються як face threatening acts,
реалізуючи стратегію bald on-record.
На відміну від ролі «дізнавач», роль «звинувачувач» залучає
мовленнєві акти «загрози» позитивній самооцінці допитуваного – із
використанням негативно конотованої оцінної лексики на позначення дій
або якостей допитуваного (dishonesty, liar). Водночас, слідчий у ролі
«звинувачувач» застосовує мовні засоби компенсації «загрози» «обличчю»
допитуваного у вигляді лексичної мітігації за допомогою лексемдеінтенсифікаторів (maybe, possibly), дієслів умовного стану – might, would,
could, неозначених займенників і інших одиниць з широкою
референційною семантикою. На морфологічному рівні роль індексується
політемпоральністю у складному складносурядному реченні, часто у
поєднанні з синтаксично-стилістичними прийомами полісиндетону і
повтору як виявом емоційного напруження під час висловлення
непреференційного мовленнєвого ходу недовіри допитуваному.
Залежно від ступеня звинувачення як градуйованої дії, роль може
імплікуватися у разі, коли звинувачення має виводитись допитуваним у
вигляді конверсаційної імплікатури. Тригером імплікатури є порушення
слідчим максими кількості інформації, що є типовим для
непреференційних ходів як таких, що відзначені структурним
ускладненням.
Роль «захисник прав допитуваного» реалізує низку стратегій
позитивної ввічливості і виявляється у зверненні до допитуваного на ім'я і
використанні слідчим маркерів належності до кола «своїх», у актуалізації
сем «інтерес», «порозуміння», «співчуття», «взаємність» за допомогою
експліцитних або імпліцитних засобів номінації, у застосуванні
інфінітивних конструкцій мети із семантикою випередження згоди
допитуваного співпрацювати, що відомо в теорії ввічливості як
імплікування псевдозгоди.
200
Роль «неупереджений» або її функціональний еквівалент «захисник
закону» відзначена дотриманням кооперативних максим кількості і стилю,
тобто лаконічним і прозорим синтаксисом мовлення слідчого, і, водночас,
застосуванням мовних засобів, що реалізують стратегії негативної
ввічливості, спрямовані на зменшення категоричності і тиску на
допитуваного: пасивного стану, номіналізацій з герундієм у формі
активного стану, континуальних форм Present Continuous і Past Continuous,
модальних дієслів, в тому числі у складі лексико-синтаксичних формул
ввічливості, лексико-синтаксичних професійних кліше, що вживаються з
метою деперсоналізації як ототожнення слідчого зі своєю інституцією.
Статусно-категорійні ролі слідчого комбінуються, залежно під
сценарію допиту і перебігу локальних інтеракцій, з відповідними ролями
допитуваного: «той, хто співпрацює зі слідством», «той, хто перешкоджає
слідству», «готовий торгуватися / йти на поступки».
Роль «той, хто співпрацює зі слідством» експліцитно виражена
словами із семою «співпраця» (to cooperate, cooperation); прислівникамиінтенсифікаторами (fully, as fast as possible, certainly) на позначення ступеня
готовності співпрацювати. Водночас з такими засобами позитивної
ввічливості, програвання ролі залучає засоби вираження негативної
ввічливості- дистанціювання, статусних відношень і пошани до закону.
Допитуваний у такій ролі дотримується кооперативних максим, уникає
конверсаційних імплікатур, і більшість його мовленнєвих ходів є
преференційними для розвитку інтеракції.
Мовлення допитуваного у ролі «той, хто перешкоджає слідству / дає
неправдиві свідчення» і «необізнаний» («не розуміє, що від нього
потребується») експлікується лексико-синтаксичними формулами
заперечення, прислівниками-інтенсифікаторами ступеня заперечення або
необізнаності (exactly, even), еліптичною компресією (No, No comment) як
показником конфліктності комунікативної взаємодії, складнопідрядними
реченнями з підрядним причини, які відтворюють ситуацію пояснення
201
допитуваним причин своєї необізнаності; риторичними запитаннями
(“How would I know?”, “How could I possibly be aware of?”) з іллокуцією
заперечення “I don't know” тощо.
В ролі «готовий торгуватися / йти на поступки» допитуваний
використовує складнопідрядні речення й інші синтаксичні структури, що в
експлікованій або імпліцитній формі містять заклик до зміни лінії рольової
поведінки слідчого як умови співпраці зі слідством.
Статусно-категорійні ролі реалізуються в категорійних і оперативних
рольових варіантах. В дослідженні ідентифіковані лише нечисленні
категорійні ролі, оскільки інституційна природа дискурсу допиту накладає
певні обмеження на виявлення ідентичності його учасників за віковими,
статевими, національними, психологічними, політичними, професійними
та іншими ознаками. Категорійними є ролі «фахівець-професіонал»
(індекси ролі – «перемикання коду» через використання слідчим
спеціальної лексики і терміносполук із професійної сфери допитуваного з
метою створення common ground і спонукання допитуваного на
відвертість), «добрий слідчий» і «злий слідчий», пов’язані з рольовим
позиціюванням слідчого в форматі макронаративних сценаріїв рольової
поведінки. Роль «злий слідчий» характеризується використанням прямих
директивних актів, виражених мітігованими і немітігованими
імперативами, загальними і спеціальними прямими запитаннями, актам
«загрози» позитивному «обличчю» допитуваного - недовіри, негативної
оцінки тощо.
Роль «добрий слідчий» реалізується за допомогою негативної
ввічливості як лексичних і граматичних засобів зменшення тиску на
допитуваного і вияву поваги до нього, і позитивної ввічливості,
індексованої сленгізмами, колоквіалізмами, зменшувальними іменами,
лексикою із семами «порозуміння», «співчуття», еліптичними і
номінативними конструкціями, що надають мовленню розмовного
характеру, скорочуючи дистанцію між слідчим і допитуваним,
202
приєднувальними запитаннями із контактовстановлюючою функцією,
засобами референції до common ground комунікантів.
Оперативні варіанти статусно-категорійних і категорійних ролей
реалізують тактики слідчого і допитуваного у локальних інтеракціях і,
певною мірою, віддзеркалюють особистості учасників допиту за
психологічними або іншими ознаками. Серед найпоширеніших
оперативних ролей слідчого виявлені: «психолог / маніпулятор» (що
характеризується залученням конверсаційних імплікатур, семантичних і
прагматичних пресупозицій, маніпулятивних прийомів), «коректний»
(відзначена засобами «модусного» і семантичного пом’якшення і
деагентивності: пасивізацією, структурами з неагентивним підметом,
континуальними формами, неозначеними займенниками); «авторитарний»
(запитання провокаційного змісту, вживання імперативу з додатком у
першій особі однини let me з метою утримання комунікативної ініціативи,
інвективні мовленнєві акти з іллокуцією дискредитації адресата);
«неврівноважений» (паузи гезитації; синтаксично-стилістичні прийоми
апозіопезису, повторів, синтаксичного паралелізму, еліпсису).