Плескач Марія Василівна Адміністративно-правове забезпечення кібербезпеки людини

Короткий опис

Плескач Марія Василівна, аспірантка Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, тема дисертації:
«Адміністративно-правове забезпечення кібербезпеки людини», (081
Право). Спеціалізована вчена рада ДФ 26.001.200 Київського
національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерство освіти і науки України

Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису

ПЛЕСКАЧ МАРІЯ ВАСИЛІВНА

УДК 342.9

ДИСЕРТАЦІЯ

«АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ»

Спеціальність 081 «Право» Галузь знань 08 «Право»

Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії.

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело.

Плескач М.В. (підпис)

Науковий керівник Заярний Олег Анатолійович,
доктор юридичних наук, доцент,
професор кафедри інтелектуальної власності та інформаційного права Інституту права Київського національного університету імені Тараса
Шевченка

Київ – 2021

ЗМІСТ
ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1 31
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРНЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ЛЮДИНИ 31
1.1 Юридична сутність та передумови забезпечення кібернетичної
безпеки людини 31
1.2 Кібернетична безпека людини як об’єкт адміністративно-правового забезпечення: поняття, структура та соціально-юридичне значення 45
1.3 Кібернетична безпека людини в системі національної та інформаційної безпеки України 61
Висновки до розділу 1 70
РОЗДІЛ 2 75
МЕХАНІЗМ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРНЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ 75
2.1 Нормативні засади механізму адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини та напрями їх
удосконалення в умовах європейської інтеграції 75
2.2 Правовідносини у сфері адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини: їх види та особливості реалізації 111
2.3 Засоби адміністративно-правового забезпечення кібернетичної
безпеки людини: поняття, види, процедури застосування 132
Висновки до розділу 2 147
РОЗДІЛ 3 150
ОКРЕМІ НАПРЯМИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРНЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЛЮДИНИ ТА
ПРОБЛЕМИ ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ У СУЧАСНИХ УМОВАХ РОЗВИТКУ
ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА 150
3.1 Кібернетична безпека людини як споживача інформаційно-
телекомунікаційних послуг та проблеми її адміністративно-правового
забезпечення 150
3.2 Окремі напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини як споживача
адміністративних послуг та суб’єкта доступу до публічної інформації
............................................................................................................................ 167

3.3 Проблеми адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини у приватно-правових відносинах, що виникають у мережі Інтернет 186
Висновки до розділу 3 198
ВИСНОВКИ 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 210
ДОДАТКИ 244

Список літератури

ВИСНОВКИ

Здійснене дослідження теоретичних та прикладних проблем адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини дає змогу сформулювати відповідні висновки, пропозиції та рекомендації згідно із метою та завданнями цієї дисертаційної роботи.
У цьому науковому дослідженні було досягнуто таких результатів:
1. Охарактеризовано теоретико-методологічні засади адміністративно- правового забезпечення кібербезпеки людини та удосконалено понятійно- категоріальний апарат у цій сфері, зокрема, надано авторське визначення поняттю «кібербезпека людини» та виокремлено його основні ознаки. Так, під поняттям «кібербезпека людини» варто розуміти структурний компонент кібербезпеки, який виражається у сукупності практичних заходів щодо забезпечення охорони та захисту життєво важливих прав, свобод та інтересів людини під час використання кіберпростору від ризиків і загроз, і охоплює юридичні, технічні, організаційні та освітні аспекти.
З’ясовано, що основними рисами цього поняття є: персоніфіковане спрямування на відповідного суб’єкта – людину, її права, свободи, життєво важливі інтереси, що відрізняє кібербезпеку людини від, наприклад, кібербезпеки держави, де суб’єкт є колективним; те, що кібербезпека людини є передусім динамічним процесом, а потім вже – станом і результатом; це різновид інформаційної безпеки (за сферою інтересів, які вона обслуговує); характеризується тісним зв’язком із такими правовими категоріями як ризик та загроза, які також притаманні кібернетичному простору; є практичними заходами щодо забезпечення охорони та захисту життєво важливих прав, свобод та інтересів людини.
2. Досліджено юридичну сутність і передумови забезпечення кібербезпеки людини, зокрема, відслідковано, що у сучасному цифровому світі результатом складної трансформації поняття «безпека» стало доповнення наукової дискусії поняттям «безпека людини». Доведено, що нині в Україні
пріоритетними залишаються національна та державна безпека, а людина у цих

відносинах є об’єктом. Обґрунтовано, що така ж тенденція притаманна і сфері забезпечення кібербезпеки, адже відповідальні суб’єкти спрямовують свою практичну діяльність передусім на захист інтересів держави. Зазначено, що проблематика безпеки людини недооцінюється в Україні, що негативно впливає на загальний рівень безпеки, в тому числі безпеки кіберпростору.
3. Розкрито поняття, структуру та соціально-юридичне значення кібербезпеки людини як об’єкта адміністративно-правового забезпечення. Обґрунтовано, що практичні заходи із забезпечення кібербезпеки мають охоплювати не лише захист життєво важливих прав, свобод та інтересів людини під час використання кіберпростору, а й їх охорону, яка характеризується широким переліком заходів – ідеологічних, економічних, правових тощо.
Розкрито структуру кібербезпеки людини через відповідні публічні суб’єктивні права, до яких входять: право на широкосмуговий зв’язок (право на доступ до мережі Інтернет); право людини на захист персональних даних під час використання кіберпростору; право людини на захист від агресивних маркетингових технологій у кіберпросторі, заборона спостереження та (або) моніторингу, у тому числі через файли «cookie», маркери HTTP, HTML5, веб- маяки чи інші технології; право людини на таємницю електронного листування та спілкування; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань під час використання кібернетичного простору; право людини на освіту та право на доступ до знань за допомогою використання кіберпростору; право на забуття (право бути забутим, англ. right to be forgotten); право на ефективний юридичний захист прав та інтересів людини.
4. З’ясовано, що національна та інформаційна безпека співвідносяться як ціле та його частина, адже інформаційна безпека як складна, динамічна, цілісна система, компонентами якої є підсистеми безпеки особи, держави і суспільства, є частиною національної безпеки. Визначено, що кібербезпека людини поряд із кібербезпекою суспільства та держави є одним із рівнів

кібербезпеки, яка, в свою чергу, охоплена ширшим поняттям «інформаційна безпека».
Доведено, що основне призначення кібербезпеки людини полягає не в заміні безпеки держави у кіберпросторі, а в її доповненні, що реалізується такими способами: надання пріоритету потребам, інтересам, правам людини при забезпеченні кібербезпеки; включення до загроз і небезпек також і тих факторів, які не завжди можуть бути ідентифіковані як загрози державній безпеці у кіберпросторі; розширення суб’єктів, відповідальних за забезпечення кібербезпеки через делегування відповідних повноважень недержавним суб’єктам; створення умов для саморегулювання цієї сфери.
5. Охарактеризовано сутність поняття та основні елементи механізму адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини. Встановлено, що адміністративно-правове забезпечення охоплює комплекс адміністративно-правових заходів, об’єднаних спільним спрямуванням, з огляду на що, воно становить відповідний механізм функціонування. Визначено, що механізмом адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини є складна система юридичних, організаційних, ідеологічних, технічних та інших заходів впливу, що застосовуються уповноваженими суб’єктами публічної адміністрації для регулювання та упорядкування суспільних відносин, які виникають під час використання кіберпростору, а також для забезпечення охорони й захисту життєво важливих інтересів, прав та свобод людини у цій сфері. З’ясовано, що до основних елементів механізму адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини, до яких входять: нормативні засади (принципи права, норми права); об’єкт адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини (правовідносини, їх зміст, види, структура та особливості реалізації); суб’єкти адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини, а також засоби адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини.
6. Досліджено нормативні засади механізму адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини, що охоплюють норми публічного та

приватного права, і які складають відповідну систему нормативно-правових актів; правових принципів; міжнародних і національних стандартів, що регулюють цю сферу. Так, до основних нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини, які виникають під час використання кіберпростору задля створення умов безпечного його використання, а також охорони, захисту життєвоважливих інтересів, прав і свобод людини, належать:
1) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) нормативно-правові акти України, зокрема: Конституція України; КК України; КУпАП; ЦК України; інституційні нормативно-правові акти України (Закони України), які містять норми, що регулюють правовідносини, що виникають під час використання кіберпростору, і спрямовані на охорону і захист прав, свобод, інтересів людини у цій сфері, зокрема Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України»; Закон України «Про захист персональних даних» та інші; 3) міжнародні стандарти, стандарти Європейського Союзу та НАТО у сфері забезпечення кібербезпеки; 4) нормативно-правові акти Президента України, що регулюють питання забезпечення кібернетичної безпеки; 5) нормативно- правові акти Кабінету Міністрів України у сфері забезпечення кібернетичної безпеки; 6) нормативні джерела, які регулюють порядок взаємодії суб’єктів системи забезпечення кібернетичної безпеки за окремими напрямами діяльності в цій сфері; 7) нормативно-правові акти інших суб’єктів, відповідальних за забезпечення кібернетичної безпеки, зокрема Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації; Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язку); 8) локальні нормативні акти – документи, що містять норми права, які розробляються приватними суб’єктами; 9) принципи міжнародного публічного права, які регулюють правовідносини, що виникають під час використання кіберпростору.
7. Визначено поняття та структуру правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини. Так,

правовідносини у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини є формою соціальної взаємодії суб’єктів публічної адміністрації, які є відповідальними за забезпечення кібернетичної безпеки приватної особи (людини – громадянина, іноземця, особи без громадянства), що виникає на підставі адміністративно-правових норм із метою забезпечення прав та свобод людини у кіберпросторі, учасники якої мають суб’єктивні права і несуть юридичні обов’язки.
До структури адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібернетичної безпеки людини входять суб’єкти таких відносин, об’єкти та зміст. Суб’єкти адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібербезпеки людини – це відповідні учасники, які мають суб’єктивні права та юридичні обов’язки й наділені спеціальними юридичними властивостями. Такими учасниками з одного боку виступають суб’єкти публічної адміністрації, а з іншого боку – сама людина як приватна особа (фізична особа
– громадянин, особа без громадянства, іноземець). До основних ознак суб’єктів адміністративно-правових відносин у сфері забезпечення кібернетичної безпеки людини належать: зовнішня відокремленість, яка реалізується у їх адміністративно-правовому статусі; підставою для вступу суб’єктів у конкретні адміністративно-правові відносин у сфері забезпечення кібербезпеки людини є наявність у них правосуб’єктності; поведінка таких суб’єктів регламентується передусім нормами адміністративного права.
Висвітлено, що специфікою об’єктів правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини є їх динамічність, змінність, доповнюваність. Встановлено, що об’єкти правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини є таких видів: нематеріальні; матеріальні; дії суб’єктів правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини. Аргументовано, що зміст правовідносин у сфері адміністративно- правового забезпечення кібербезпеки людини складають суб’єктивні публічні права (публічні правоможності) та юридичні обов’язки суб’єктів

адміністративного права відповідальних за забезпечення кібернетичної безпеки людини, коли кожному суб’єктивному праву одного суб’єкта адміністративно-правових відносин відповідає (кореспондується) юридичний обов’язок іншого суб’єкта, і навпаки.
8. Описано види та особливості реалізації правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини. Доведено, що залежно від спрямування діяльності суб’єктів публічної адміністрації відповідальних за забезпечення кібербезпеки, можна виокремити такі види правовідносин у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки: правовідносини, що виникають за ініціативою приватної особи (вертикальні, побудовані за принципом «знизу догори»); правовідносини, що виникають за законною ініціативою суб’єкта публічної адміністрації відповідального за забезпечення кібернетичної безпеки (вертикальні, побудовані за принципом
«згори донизу»); правовідносини, у яких беруть участь два суб’єкти публічної адміністрації (горизонтальні). Обґрунтовано, що правовідносини, у сфері адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини можна класифікувати за функціями права на: регулятивні, які виникають із фактів правомірної поведінки суб’єкта та охоронні, тобто такі, що виникають із неправомірної поведінки суб’єктів правовідносин.
9. Здійснено аналіз засобів адміністративно-правового забезпечення кібернетичної безпеки людини, зокрема досліджено їх поняття, види та процедури застосування. Встановлено, що адміністративно-правовому забезпеченню кібербезпеки людини притаманне застосування таких основних інструментів (засобів) публічного адміністрування зі сторони суб’єктів, відповідальних за її забезпечення, як-от: видання правових актів (нормативних та індивідуальних); укладення адміністративних договорів, зокрема меморандумів про співпрацю; затвердження планів діяльності; застосування заходів адміністративного примусу, до яких входять адміністративно- запобіжні заходи; заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення, а також методів заохочення та стимулювання. Обґрунтовано, що

основоположними засадами застосування заходів адміністративного примусу як окремої групи інструментів адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини, є: визнання верховенства прав, свобод та інтересів людини під час використання нею кіберпростору у відносинах із суб’єктами публічної адміністрації чи іншими суб’єктами владних повноважень, які здійснюють контрольні чи управлінські функції; пропорційність заходів адміністративного стягнення, які застосовуються до винних осіб, характеру порушень прав, свобод та інтересів людини у кіберпросторі; надання пріоритету у діяльності публічної адміністрації саме адміністративно- запобіжним заходам як важливому інструменту адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини.
Доведено, що пріоритетними засобами адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини мають бути також методи заохочення та стимулювання сфери забезпечення кібербезпеки людини.
10. Охарактеризовано окремі напрями адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини та проблеми їх реалізації у сучасних умовах розвитку інформаційного суспільства, зокрема визначено, що в умовах розвитку інформаційного суспільства кіберпростір є важливою основою для реалізації потреб людини. Встановлено такі основні блоки сучасних потреб людини, реалізація, яких потребує належного адміністративно-правого забезпечення суб’єктами публічної адміністрації (у аспекті кібербезпеки людини): потреба у безпечних інформаційно-телекомунікаційних послугах; потреба в безпечному отриманні адміністративних послуг та потреба у доступі до публічної інформації; потреба у належному захисті й охороні персональних даних; потреба у безпечному використанні соціальних мереж; потреба в безпечному споживанні послуг електронної комерції; потреба в отриманні освітніх послуг із використанням інформаційно-комунікаційних технологій тощо.
11. Визначено основні проблеми адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини як споживача інформаційно-

телекомунікаційних послуг. Доведено, що споживач під час замовлення та/або отримання телекомунікаційних послуг має право на безпеку таких послуг, яка є діяльністю відповідальних суб’єктів щодо здійснення ними сукупності організаційних, правових, технічних та освітніх заходів, спрямованих на стійке функціонування сфери телекомунікацій, мінімізацію ризиків у її функціонуванні до прийнятного мінімуму, з метою охорони та захисту життєво важливих прав, свобод, інтересів людини. Доведено необхідність закріплення на законодавчому рівні критеріїв безпечності послуг у сфері телекомунікацій для мінімізації ризиків у цій сфері.
Встановлено, що до системи суб’єктів, відповідальних за забезпечення кібербезпеки людини у галузі надання та отримання телекомунікаційних послуг належать три ключові категорії: суб’єкти публічної адміністрації (Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади в галузі зв’язку – Адміністрація Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації); оператори, провайдери телекомунікацій; споживачі телекомунікаційних послуг.
12. Здійснено характеристику адміністративно-правовому забезпеченню кібербезпеки людини як споживача адміністративних послуг та суб’єкта доступу до публічної інформації, зокрема обґрунтовано, що створення можливостей для отримання людиною безпечних електронних адміністративних послуг, належних умов для звернення людини до органів публічної влади із використанням мережі Інтернет є одними із важливих напрямків діяльності суб’єктів публічної адміністрації, що сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості, формуванню нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб людини.
Уточнено, що надання електронних адміністративних послуг має базуватися на принципі безпеки таких послуг, який полягає у тому, що електронні застосунки мають повністю відповідати заздалегідь затвердженій і нормативно закріпленій архітектурі систем безпеки, користувальницький

інтерфейс системи має базуватися на принципі доступності, забезпечувати захист інформаційних структур та захист персональних даних, безпечну електронну ідентифікацію, автентифікацію та верифікацію документів, охорону та ефективний захист прав людини у відповідних відносинах у зв’язку з їх порушенням або ризиком такого порушення.
13. Розкрито особливості адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки людини у приватно-правових відносинах, що виникають у мережі Інтернет. Обґрунтовано, що належне адміністративно-правове забезпечення кібербезпеки людини у приватно-правових відносинах поряд із публічно-правовими становить одну з важливих складових діяльності суб’єктів публічної адміністрації. Доведено, що законодавство про захист персональних даних потребує доповнення нормою, яка встановлює обов’язок повідомлення про випадки витоку даних, зобов’язує суб’єкта, у якого стався такий інцидент повідомити в чітко встановлений строк про такий витік уповноважений орган держави, своїх клієнтів і інші сторони, зобов’язує вжити заходів щодо усунення заподіяної шкоди, а також встановити відповідальність для винних осіб у разі, коли недостатній нагляд чи контроль, який мав здійснюватися особою, яка відповідальна за захист персональних даних, спричинив можливість такого витоку даних. Визначено, що важливою гарантією реалізації права на кібербезпеку людини є обов’язкове закріплення у чинному законодавстві процедури відкликання згоди на обробку персональних даних, яка має бути такою ж простою як і її отримання, тобто необхідно законодавчо передбачити можливість людиною повноцінно реалізувати право на забуття.