ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ КОНФЛІКТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МІЖЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН В ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Парійчук-Брухаль Роксолана Іванівна

УДК 323.1.01: 316.3

ПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ КОНФЛІКТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МІЖЕТНІЧНИХ ВІДНОСИН У ПЕРЕХІДНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

23.00.02 – політичні процеси та інститути

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Поліщук Микола Васильович,
кандидат філософських наук, доцент

ЛЬВІВ – 2011

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………….…3

Розділ 1. Методологія дослідження конфліктного потенціалу міжетнічних відносин……………………………………………………………...8
1.1. Історіографія, джерела, методи дослідження………………………..8
1.2. Основні підходи до аналізу конфліктного потенціалу міжетнічних відносин……………………………………………………………………………..40

Розділ 2. Особливості прояву конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у перехідних країнах на пострадянському просторі…………...….60
2.1. Конфліктність радянської та пострадянської дійсності…………….…60
2.2. Особливості трансформації конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у міжетнічний конфлікт у країнах пострадянського простору……….83

Розділ 3. Етнополітичні відносини в Україні: виникнення конфліктного потенціалу…….……………………………………………..…..111
3.1. Вектори етноконфліктного потенціалу України………….…..………111
3.2. Причини та можливості виникнення міжетнічних конфліктів в Україні на сучасному етапі………………………………………………………..…….…133

ВИСНОВКИ…………………………………………………...…………….163

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….......……………172

ВСТУП

Актуальність дослідження. Унаслідок взаємодії різноманітних чинників (насамперед великих міграційних процесів, характерних для всіх періодів історії) у сучасному світі фактично не існує етнічно однорідних держав. Тому проблема визначення цивілізованих форм співіснування етнонаціональних спільнот у поліетнічних за складом населення країнах віддавна є предметом дослідження багатьох науковців.
Невід’ємним обов’язком кожної держави є забезпечення сприятливих умов для розвитку та підтримування добросусідських міжетнічних відносин, оскільки вони є необхідним елементом суспільної злагоди, об’єктивною передумовою територіальної цілісності держави, важливою складовою її зовнішньополітичної діяльності.
Міжетнічні відносини характеризуються як відносини взаємодії між суб’єктами – народами, етнічними групами, особами, а також усередині певного етносу, – які (відносини) відображають конкретно-історичні умови існування цих суб’єктів, їхній статус, норми, традиції, пріоритети й цінності. Міжетнічні відносини можуть набувати ознак як співробітництва, так і конфлікту. У даній дисертаційній роботі ми зосередимо увагу на другій ознаці міжетнічних відносин, а точніше, на їх конфліктному потенціалі.
Конфліктний потенціал міжетнічних відносин визначається як можливе загострення відмінностей між етнічними та державними кордонами, відмінностей у державному та правовому статусі народів, етнічних груп, різне співвідношення чисельності етнічних груп в одному регіоні та нерівноправність у їхніх відносинах із титульним народом. Усе це може призвести до міжетнічного конфлікту – конфлікту вже з певним рівнем організованої політичної дії суспільних рухів, масових заворушень і заколотів, сепаратистських виступів – аж до громадянської війни, у якій протистояння відбувається на межі етнічної спільноти.
Проблематика конфліктного потенціалу міжетнічних відносин є надзвичайно актуальною з огляду на те, що з ускладненням суспільно-політичного розвитку міжнародних відносин, посиленням у них ролі етнічного фактора, розширенням участі етнічних груп у суспільних процесах зростають вимоги до рівня етнополітичної науки, до розуміння й усвідомлення етнополітичної теорії та практики широким загалом, до якості прийнятих етнополітичних рішень і дій.
В умовах поліетнізму, властивого сучасному пострадянському простору, важливим залишається з’ясування таких актуальних етнополітичних аспектів: по-перше, меж і сфер взаємодії етнічного і політичного, впливу етнічності на політичний вибір та політичну поведінку, механізмів політизації етнічності; по-друге, роль етнічного чинника у формуванні конфлікту, причини виникнення конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у колишньому СРСР та міжетнічних конфліктів на пострадянському просторі.
Особливо актуальні зазначені проблеми, зокрема, для України з її поліетнічним складом населення та потребою у зв’язку з цим вибудувати таку систему заходів у сфері міжетнічних відносин, яка б сприяла безконфліктному, інтегративному розвиткові українського суспільства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною планової тематики наукових програм кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках комплексної теми.
Метою даної роботи є: аналіз проблеми міжетнічних відносин, а також розкриття можливостей виявлення їх конфліктного потенціалу як у пострадянських країнах, так і в Україні на базі опрацювання джерел та літератури з даної теми.
Реалізація мети даної роботи передбачає розв’язання таких завдань:
- проаналізувати історіографію проблеми міжетнічних відносин та основні методи їх дослідження;
- проаналізувати причини виникнення конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у СРСР та переростання його в міжетнічні конфлікти на пострадянському просторі;
- застосувати метод структурного аналізу соціального конфлікту Л. Козера та Р. Дарендорфа, а також теорію конфлікту Р. Гара для з’ясування причин виникнення та перебігу міжетнічних конфліктів у країнах пострадянського простору;
- дослідити можливості подолання міжетнічних конфліктів на пострадянському просторі;
- здійснити аналіз політичної стабільності розвитку міжетнічних відносин в Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є міжетнічні відносини в соціально-політичному аспекті.
Предметом дослідження є внутрішні й зовнішні чинники конфліктного потенціалу міжетнічних відносин.
Територіальні межі – країни, які перебували у складі колишнього СРСР, з виокремленням регіонів, базових для зародження міжетнічних конфліктів.
Методи дослідження – системний, історичний, соціологічний, структурно-функціональний (на прикладі теорії соціального конфлікту Л. Козера).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
- обґрунтовано поняття конфліктного потенціалу міжетнічних відносин;
- застосовано й апробовано методологію структурного аналізу соціальних конфліктів для дослідження конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у країнах пострадянського простору;
- обґрунтовано позитивну функцію конфліктів, що виникли на пострадянському просторі (на основі теорії соціального конфлікту Л. Козера та Р. Дарендорфа);
- визначено чинники конфліктного потенціалу міжетнічних відносин у перехідних суспільствах;
- розроблено вектори конфліктного потенціалу міжетнічних відносин та методологічно обґрунтовано відсутність міжетнічних конфліктів на сучасному етапі в Україні (за допомогою теорії соціального конфлікту Р. Дарендорфа та теорії конфлікту Р. Гара).
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Концепція та зібраний у дослідженні фактичний матеріал можуть бути використані в методологічному аспекті для подальшого вивчення проблем конфліктного потенціалу міжетнічних відносин, а також у процесі розробки навчальних посібників і спецкурсів з етнополітології та теорії конфліктів.
У процесі вивченні міжетнічних відносин та їх конфліктного потенціалу необхідно опиратися на усталену наукову методику щодо розуміння суті етносу. Цьому можуть слугувати праці Й. Г. Гердера, Й. Г. Фіхте, Дж. Мацціні, Дж. С. Мілля, Е. Ренана, Е. Гелнера та ін. Значний внесок у теоретичні дослідження проблем етносу наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. зробили українські вчені В. Антонович, М. Драгоманов, Т. Зіньківський, Ю. Бачинський, І. Франко, М. Грушевський, М. Міхновський, В. Старосольський, Д. Донцов.
Важливе значення для аналізу сучасних міжетнічних відносин мають праці українських науковців В. Андрущенка, М. Брайчевського, Я. Дашкевича, В. Євтуха, Л. Залізняка, О. Кортунова, І. Кресіної, О. Майбороди, Л. Нагорної, В. Наулика, О. Нельги, Ю. Римаренка, Ю. Остапця, І. Варзара, О. Котигоренка, А. Колодій, І. Мельника та багатьох інших.
Проаналізувати проблеми міжетнічних відносин у періоди розвитку і занепаду колишнього СРСР та після його розпаду і створити об’єктивну картину перебігу політичних подій того часу дають змогу офіційні документи з’їздів народних депутатів СРСР, Верховної Ради СРСР, ЦК КПРС, ЦК Компартії України.
Важливу роль також відіграють праці російських дослідників етносу та міжетнічних відносин: Ю. Бромлея, А. Бутенка, К. Гізарова, А. Жарникова, В. Карпова, Н. Нікітіна, В. Тишкова, Г. Попова.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження побудоване за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, переліку використаних джерел (212 найменувань). Загальний обсяг дисертації 189 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження ми дійшли таких висновків:
Виникнення та розвиток етнополітологічних ідей, концепцій в історичній ретроспективі являє собою діалектичний процес, який відбувається під впливом боротьби різних суспільних сил, зіткнення різноманітних політичних утворень і етнокультур. Основи більшості сучасних етнополітичних думок зародилися в розробках мислителів Стародавніх Греції та Риму, коли політичні теорії виокремилися у самостійну галузь, на базі якої створилися принципи індивідуальної свободи людини, виникли питання суті й форми держави, приватної власності та права.
Широким спектром етнополітичних ідей характеризується епоха Відродження. В цей період людство вступило в національний етап свого розвитку, зародилося і почало формуватися поняття національної ідеї з притаманними їй, на відміну від етнічної, широким поліетнічним змістом і політичним, загальнодержавним характером. В епоху Відродження розпочався процес формування націй, національної державності, зародилися концепції націоналізму.
Етнополітичні ідеї, погляди, їхня сутність, напрями, різноманітність векторів політики, що їх сформулювали основоположники зарубіжної суспільно-політичної думки, обумовлювалися специфікою розвитку людської цивілізації, типами держав і політичних режимів, особливостями етнокультурних характеристик етнічних спільнот.
В українській суспільно-політичній думці виокремлюються два найважливіші аспекти у прогнозуванні етнополітичного розвитку України. Передусім це створення різноманітних ідей, концепцій української державності та спроби теоретичного моделювання державної етнополітики в Україні. В історичному контексті між цими двома напрямами існував і існує тісний взаємозв'язок у теоретичній та практичній площинах. Обумовлено це тим, що тільки за умови здобуття Україною незалежності відкривалася реальна перспектива державотворчих процесів, у тому числі й здійснення власної державної політики щодо численних етнічних груп, які населяли українську територію.
Методи дослідження етнополітології взагалі та міжетнічних відносин зокрема можна поділити на такі групи: загально-логічні (аналіз і синтез, індукція та дедукція, діагноз та прогноз, визначення і класифікація, порівняння й аналогія, абстрагування, моделювання тощо); теоретичні (системний, історичний, порівняльний діалектичний, структурно-функціональний); емпіричні (біхевіористичні) – контент-аналіз документів та інформаційних потоків, експеримент, анкетне опитування тощо.
Розвиток політичних режимів від авторитаризму і тоталітаризму до демократії складає настільки суттєву політичну практику ХХ ст., що її дослідженням займається окрема галузь порівняльної політології, яку називають „теорією переходу” (theory of transition) або „транзитологією”. Вона досліджує процеси демократизації в порівняльному аспекті, звертаючи особливу увагу на стадії й фази перехідного процесу, на специфіку сприйняття і розуміння демократії в перехідних системах та впровадження демократичних інститутів. Вивчення специфiки переходiв до демократiї здiйснюється в рамках двох теоретичних пiдходiв: iнституцiйного (або інституційнo-функціонального), котрий допомагає знайти вiдповiдi на питання, які інститути найбільше сприятимуть стабілізації демократiї в тiй чи iншiй країнi та окреслити догідний для неї інституційний дизайн, i генетичного (або генетично-процесуального), котрий дає змогу подивитися на певне явище (у даному випадку молоду демократію, що формується в посткомуністичних державах) під кутом зору його зародження і розвитку i передбачити можливі стадії переходу і можливі (сприятливі або несприятливі) способи поведінки суб'єктів перехідного процесу за певних визначених обставин.
Iсторiя переходiв до демократiї свiдчить, що логічно строгі, абстрактні моделі політичного устрою, якi можуть бути запропоновані політологами, є, як правило, суто інтелектуальними винаходами і тому не завжди бувають практичними при їх застосуванні до конкретних умов конкретної країни. Натомість у сучасному світі спостерігаємо величезну кількість емпірично „виправлених” варіантів політичного дизайну, котрі все ж таки певним чином співвідносяться з теоретичними моделями демократії. Немає сумніву, що й Україна та iншi посткомуністичні країни не лише враховуватимуть уже накопичений досвiд, а й доповнять наявні різновиди демократичного устрою власними комбінаціями, кожна з яких більш або менш відповідатиме їх внутрішнім і зовнішнім умовам розвитку, потребам і запитам.
Етнічність не є ані природною або вродженою ознакою індивіда чи групи, ані наслідком випадкових обставин. Разом з тим немає значної суперечності поміж соціально зумовленою ідентичністю та раціональним усвідомленим вибором ідентичності окремими індивідами та групами. Як зазначають деякі автори, ці два процеси, як і теоретичні підходи, які їх описують, є взаємодоповнюючими. Індивіди можуть свідомо обирати ту чи іншу стратегію для досягнення своїх інтересів. Оскільки інтереси груп часто бувають несумісними, виникають об’єктивні протиріччя, спроби розв’язання яких інколи призводять до конфлікту. Це, однак, не означає, що вибір тієї чи іншої стратегії був необґрунтований чи нераціональний. Етнічність є швидше результатом контактів, аніж ізоляції. Етнічність є динамічною і може змінюватися разом із соціальними чи політичними обставинами. Виявлення обставин, за яких існує найбільша небезпека вибуху насилля, є важливим теоретичним і прикладним завданням у ділянці вивчення конфліктів.
Конфліктний потенціал міжетнічних відносин полягає в можливому загостренні відмінностей між етнічностями, національними меншинами та зверхньому чи дискримінаційному ставленні до них титульного народу. Все це може легко призвести до міжетнічного конфлікту – конфлікту, який уже має певний рівень організованої політичної дії суспільних рухів, масових заворушень, сепаратистських виступів.
Причини міжетнічних конфліктів: етнотериторіальні спори та претензії; боротьба етнічної групи за відродження та розвиток власних духовно-культурних цінностей; конкурентна боротьба за ресурси та власність і зміни в системі розподілу праці; порушення прав національних меншин, дискримінація етнічних груп; прагнення інтелектуальної еліти змінити політичний статус етнічної території, обсяг власних повноважень; історичні події негативного характеру.
Є три етапи розв'язання міжетнічного конфлікту: 1) прийняття стратегічних рішень, спрямованих на випередження та нейтралізацію кризових явищ у міжетнічних відносинах; 2) здійснення заходів, спрямованих на врегулювання конфлікту шляхом як силового, політичного, економічного впливу на його учасників, так і дипломатичних переговорів; 3) здійснення одноразових дій, націлених на недопущення розростання конфлікту.
Один з найбільш хворобливих процесів, що супроводжували розпад СРСР і становлення на його уламках нових незалежних держав, – різке загострення міжнаціональних та міжетнічних конфліктів. Колапс Радянського Союзу, що був, безумовно, освітою імперського типу і при цьому гранично гетерогенним в етнокультурному відношенні, привів до формування якісно нових геополітичних і етнополітичних реалій на одній шостій частині земної суші. Розпад величезної держави, конфліктогенний сам по собі, показав і актуалізував також ті протиріччя й конфлікти, що нагромаджувалися десятиліттями, а то й століттями, але в царській Росії та Радянському Союзі стримувалися потужною імперською інфраструктурою й авторитаризмом влади.
До числа основних і найбільш небезпечних проявів політичної нестабільності, безумовно, належать територіальні суперечки і претензії, що мають, особливо в часи глобальних геополітичних зрушень, колосальний деструктивний потенціал. У СНД територіальні претензії висуваються як із боку „пострадянських націй”, держав-спадкоємців Радянського Союзу, так і – набагато частіше – з боку „конкретних” етносів і етнічних груп, що населяють цей унікальний за своєю цивілізаційно-культурною та етнічною різноманітністю регіон. Більшість територіальних конфліктів тут безпосередньо пов'язана з етнічними конфліктами і є прямим наслідком швидкого розповсюдження саме етнічного націоналізму, який у тих чи інших формах існував, звичайно ж, і в Російській Імперії та в СРСР. Проте саме в період дезінтеграції Радянського Союзу й утвердження національної державності колишніх союзних республік кількість етнотериторіальних суперечок суттєво зросла, причому багато які з них перейшли з прихованої фази в активну.
Існує складність із визначенням міжетнічних конфліктів, оскільки такі конфлікти у чистому вигляді трапляються доволі рідко. Територія колишнього СРСР є поліетнічною за складом населення (що характерне і для нових держав, які виникли на цій території), тому фактично будь-який внутрішній конфлікт – соціально-економічний чи політичний за своєю суттю – набуває етнічного відтінку. З іншого боку, тут є досить багато підстав для міжетнічних протиріч як на особистісному, так і на груповому рівнях. Тому етнічний фактор породжує багато гострих кризових ситуацій, що виникають у сфері політики, а також відносин між державної влади і громадськими організаціями, навколо яких гуртуються представники певних етносів. Ось чому межа між соціальними, політичними та етнополітичними конфліктами на території СРСР була досить хитка, малопомітна, а самі конфлікти були багатогранні й різноманітні у динаміці розвитку. Варто мати на увазі й те, що етнічний фактор доволі часто є прикриттям для боротьби різних політичних еліт.
Проблема міжетнічних конфліктів є надзвичайно актуальною на пострадянській території. Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Чечня – це аж ніяк не повний перелік відомих зон міжетнічних протистоянь у цій ділянці земної суші. За багатьма показниками вони мають приблизно однакову природу виникнення і динаміку розвитку, що може підказати й механізми своєчасного запобігання цим конфліктам і їх вирішення. Однак нинішній стан міжетнічних процесів у країнах СНД може призвести до серйозних негативних наслідків, оскільки кожен зі згаданих вище конфліктів обертався масовими заворушеннями та кровопролиттям. Не останню роль у розпалюванні міжетнічних конфліктів на пострадянському просторі відіграє Росія, яка має претензії на політичне й економічне домінування в усіх регіонах колишнього СРСР. Політика Москви в зонах конфліктів має подвійний характер і підпорядкована стратегічній меті російських політичних сил – утвердженню своєї присутності в тому чи іншому регіоні та встановленню контролю.
Поліетнічність України є історично сформованою складовою її суспільних реалій. Вітчизняне етнокультурне розмаїття до часу суверенізації Української держави гальмувало консолідацію українців і їхніх іноетнічних співвітчизників як нації співгромадян. Одним із чільних завдань державної політики після здобуття незалежності стало подолання культурно-цивілізаційної роздільності українського соціуму, успадкованої країною з минулого через тривале входження її територій до складу різних держав. У часи української бездержавності та сурогатної державності радянського зразка культура українського етносу, попри всі свої злети, не могла повною мірою виконувати інтегруючу націєтворчу роль. Чи не головною причиною цього була її вимушена суспільна вторинність порівняно з культурами, котрі домінували і мали політичні та інші пріоритети в державах, складником яких була Україна.
Риси, якими характеризуються міжетнічні конфлікти в Україні, мають певні відмінності порівняно з іншими пострадянськими державами. Втім, є в них і спільне, – це, зокрема, збереження й поглиблення чинників нестабільності як спонуки етноконфліктів, невизначеність або недостатня чіткість чи некоректність політико-правових формул статусу етнополітичних суб’єктів. Водночас в Україні немає випадків непримиренної боротьби, невгамовної жадоби реваншу з боку переможених, прагнення покарати опонента повною перемогою над ним. Навпаки, у більшості випадків спостерігається психологічна готовність конфлікантів до компромісу, до виявлення емпатії, готовність зрозуміти інтереси протилежної сторони. Загалом невисокий рівень етноконфліктності в Україні пояснюється також переважанням тут компромісоформуючих чинників над конфліктогенними. Водночас не можна не зважати на суперечливі наслідки для етнічної ситуації на українських теренах тієї зовнішньої політики та політики в інтересах закордонних співвітчизників, яку проводять деякі держави, що мають з Україною спільні кордони.
Ціннісний та психологічний аспекти розглядають ті питання етнічних протиріч і конфліктів, які найважче піддаються компромісному узгодженню й гармонізації. Соціологічні обстеження показують, що як такі етнокультурні цінності посідають поважне місце в свідомості громадян, але в порівнянні з іншими ціннісними орієнтирами вони не є пріоритетними і надто конфліктогенними. Однак у разі цілеспрямованої ідеологізації феномена етнічної ідентичності він починає відігравати активнішу роль як чинник динамізації міжетнічних стосунків та психологічної орієнтації етногруп або на конфлікт із певними суспільними суб’єктами, або на пошук порозуміння й компромісу. Відповідні ситуації присутні в тій частині етнополітичного простору України, де актуалізовані питання незбігу громадянської ідентичності з етнокультурною, регіональних відмінностей у ставленні етновідмінних сегментів населення до радянського минулого і комуністичного режиму.
Особливу функцію в етноконфліктах виконують психологічні відмінності конфліктантів. Подоланню психологічних бар’єрів має сприяти зближення культур. Зокрема результати соціологічного вивчення психологічних характеристик найбільших спільнот – української і російської – дозволяють стверджувати, що їх відповідні настанови більшою мірою орієнтовані не на протистояння, а на взаємопорозуміння і навіть взаємопроникнення. Встановлено також, що у психологічній мотивації поведінки більшості загалу всіх етнічних сегментів населення домінує стриманість, готовність вгамовувати пристрасті. Ілюстрацією цього є, зокрема, ситуація в Криму, де демонстрація кримськими татарами готовності до рішучих дій являє собою не вияв етнічної нетерпимості, а прагматичний випереджувальний захід з метою актуалізації реальних проблем як засобу досягнення в майбутньому конкретних цілей.
Важливим показником відсутності психологічних передумов міжетнічної ворожості є, зокрема, переважання серед населення громадянської самоідентифікації над етнічною, а також середній рівень інтегрального індексу національної нетолерантності в Україні.
Аналіз переконує, що суто ціннісні конфлікти для сучасної України є нетиповими. Наявність у її етнокультурному просторі різних культурно-цивілізаційних сегментів не зумовлює фатальної неминучості суспільних конфліктів через етнопсихологічні відмінності. Порівняно невисокий рівень конфліктності в психології етногруп дозволяє припустити вірогідність їхньої взаємної психологічної акультурації з такими вірогідними наслідками, як становлення спільної національної ментальності на ґрунті збігу матеріальних та інших інтересів, а також способів і умов їх реалізації.
Дії суб’єктів міжнародних відносин можуть або посилити, або послаблена етноконфліктність в Україні. Йдеться, зокрема, про владні чи наближені до влади кола Російської Федерації та їхні ініціативи щодо “захисту співвітчизників” у частині вимог надання російській мові статусу другої державної в Україні, використання політизованого активу російської меншини для політичного тиску на українську центральну і регіональну владу спробами стимулювати сепаратистські настрої в Криму. Втручання російських владних органів в етномовну та етнокультурну ситуацію в Україні виводить на поверхню ті емоції й почуття, які посилюють міжетнічну недовіру і продукують конфліктні настрої. Серед джерел таких настроїв – етнорегіональні відмінності в геополітичних орієнтаціях населення.
На етнополітичну ситуацію в Україні безпосередній вплив чинять також стосунки з Румунією, Польщею, ФРН, Туреччиною та іншими країнами, діяльність різних міжнародних організацій, приєднання України до основних міжнародних пактів, спрямованих на захист прав національних меншин. Наголошується на позитивних впливах програм Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі на вирішення деяких проблем кримськотатарського народу. Разом з тим деякі ініціативи міжнародних організацій, зокрема щодо впровадження в українське правове поле терміну „корінні народи”, ускладнили етнополітичну ситуацію в Україні.
На Україну та її поліетнічне населення впливають чинники, відмінні за своїми цивілізаційними характеристиками і геополітичними орієнтаціями. Наслідки цих впливів у різних етнічних спільнотах і в різних регіонах країни містять потенціал як міжетнічного взаєморозуміння (загальна згода щодо обов’язковості додержання міжнародно визнаних правових принципів і норм у питаннях захисту національних меншин), так і полеміки між етногрупами з приводу ієрархії пріоритетів економічного і політичного розвитку країни й суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А. Защита прав меньшинств по международному и внутригосударственному праву / А. Абашидзе. – М. : Права человека, 1996. – 476 с.
2. Абашидзе А. Проблема правового статуса национальных меньшинств: (Статус Аландских островов, Финляндия) / А. Абашидзе, И. Блищенко // США: экономика, политика, идеология. – 1995. – № 12. – С. 91-102.
3. Абдулатипов Р. Г. Этнополитические конфликты в странах СНГ: некоторые миротворческие и правове механизмы разрешения / Р. Г. Абдулатипов. – Баку, 1996. – 136 с.
4. Абдулатипов Р. Г. Этнополитология. Этнос и государства. Этнополитические конфликты – причины и пути их разрешения / Р. Г. Абдулатипов. – С.- П., 2004. – 161 с.
5. Абетка етнополітолога : в 2 т. / уклад. Римаренко Ю. – Т. 2. – К. : Б/в., 1996. – 235 с.
6. Агафонова І. Історія і культура національних меншин як об'єкт наукового дослідження / І. Агафонова // Відродження. – 1993. – № 9. – С. 11-13.
7. Акбаев А., Султанов К. Каждый народ – творец общероссийской судьбы / А. Акбаев // Российская Федерация. – 1995. – № 18. – С. 27-29.
8. Андреев А. Этническая революция и реконструкция постсоветского пространства // Обществен. науки и современность / А. Андреев. – 1996. – № 1. – С. 105-114.
9. Анискевич А. С. Политический конфликт / А. С. Анискевич. – Владивосток, 1994. – 475 с.
10. Антонюк О. В. Основи етнополітики / О. В. Антонюк. – К. : МАУП, 2005. – 426 с.
11. Антонюк О. В. Формування етнополітики української держави: історичні та теоретико-методологічні засади / О. В. Антонюк. – К., 1999. – 284 с.
12. Аренд Х. Истоки тоталитаризма / Х. Аренд. – М. : ЦентрКом, 1996. – 670 с.
13. Аристотель. Политика / Аристотель // Сочинения : В 4 т. Т. 4. – М. : Мысль, 1983. – С. 376-644.
14. Бабкін В. Соціальна держава як гарантія подолання соціальних та етнополітичних конфліктів / В. Бабкін // Етнополітичні конфлікти у посттоталітарному просторі. – К., 1999. – С. 182-185.
15. Бабурин С. Н. Российский путь: траты и обретения / С. Н. Бабурин. – М. : Изд-во МГУ, 1997. – 460 с.
16. Баулин Г.К. Геополитическая ситуация в постсоветском пространстве и проблемы военной безопасности России / Г.К. Баулин // НЭБ. – 1998. – 300 с.
17. Бідзюра І. П. Елітологічна концепція В. Липинського в контекстах політолого-етнологічної тріади буття багатонародної країни: „периферійні території” – політичний центр-всекраїновая політична нація / І. П. Бідзюра // Наукові праці МАУП.– К. : МАУП, 2007. – Вип. № 2. – С. 75-81.
18. Белах В. Нагорный Карабах. Обыкновенный ужас войны / В. Белах // Известия. – 1992. – 16 марта. – С. 16.
19. Беліцер Н. До питання щодо корінних народів в Україні: державна політика та ініціативи „знизу” / Н. Беліцер // Відродження. – 1997. – № 1. – С. 10-13.
20. Беляєв О. Спираючись на давні традиції: відродження культур національних меншин, досягнення та проблеми / О. Беляєв // Політика і час. – 1994. – № 7. – С. 67-70.
21. Бекир Н. Крымскотатарская проблема в связи с законодательным обеспечением прав национальностей в Украине / Н. Бекир // Відродження. – 1997. – № 2. – С. 14-20.
22. Бекон Ф. Новая Атлантида. Опыты, или Наставления нравственные и политические / Ф. Бекон. – М. : Изд-во Академии наук СССР, 1962. – 238 с.
23. Бекон Ф. Философское наследие / Ф. Бекон // Сочинения : в 2 т. – М. : Мысль, 1978. – Т. 2. – С. 348-481.
24. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна / А. Білоус. – К., 1997. – 200 с.
25. Блаугер И. В. Системный подход: предпосилки, проблемы, трудности / И. В. Блаугер, В. Н.Садовский, Э. Г. Юдин. – М., 1989. – 48 с.
26. Богданова Н. Национальные права человека и их правовое регулирование в Российской Федерации / Н. Богданова // Вестник Московского университета. Сер. 11. Право. – 1993. – № 4. – С. 37-39.
27. Боден Ж. Шесть книг о государстве / Ж. Боден // Антология мировой политической мысли : в 5 т. – М. : Мысль, 1999. – Т.2. – С. 689 – 695.
28. Бойко О. Д. Україна 1991–1995 рр.: тіні минулого чи контури майбутнього / О. Д. Бойко. – К. : Магістр, 1996. – 208 с.
29. Бордюгов Г. А. Этнические конфликты. Опыт создания базы данных / Г. А. Бордюгов // Межнациональные отношения в России и СНГ. – М. : Московский Центр Карнеги, 1994. – Вып. 1. – 105с.
30. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса / Ю. В. Бромлей. – М. : Наука, 1983. – 412 с.
31. Буроминський М. Чи можна реалізувати Закон „Про національні меншини в Україні” / М. Буроминський // Права людини в Україні: інформаційно-аналітичний бюлетень українсько-американське бюро захисту прав людини. – К. ; Х., 1993. – Вип. 2. – С. 3-8.
32. Варзар І. М. Історія та теорія політико-правових вчень в аплікаціях до актуальних проблем сучасності / І. М. Варзар. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 24 с.
33. Варзар І. М. Політична етнологія в теоретичних і методичних акцентах та інтерпретаціях / І. М. Варзар. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – 88 с.
34. Варзар І. М. Політична етнологія як наука: історіологія, теорія, методологія, праксеологія / І. М. Варзар. – К. : Школяр, 1994. – 224 с.
35. Варзар І. М. Із контекстів минулих літ / І. М. Варзар // Вибране. Книга 1: Держава і народ – етнос у політологічному дискурсі. – К. : ФАДА, 2003. – 592 с.
36. Васильева Т. Правовой статус этнических меньшинств в странах Западной Европы / Т. Васильева // Государство и право. – 1992. – № 8. – С. 133-142.
37. Винниченко І. Україна 1920–1980-х: депортації, заслання, вислання / І. Винниченко. – К. : Рада, 1994. – 126 с.
38. Висновки та пропозиції комісії Верховної Ради СРСР з проблем радянських німців та кримсько-татарського народу // Збірник документів. – К., 2003. – 197 с.
39. Вівчарик М. Етнонаціональна політика на етапі українського державотворення / М. Вівчарик // Розбудова держави. – 1994. – № 12. – С. 23-27.
40. Віктовський В. Право людини на національне самовизначення і проблема бінаціональності / В. Віктовський, П. Рабінович // Український часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С. 99-103.
41. Власенко О. Политико-правовое положение русских в Украине / О. Власенко // Русская культура в контексте социально-исторических реалий Украины (конец ХХ столетия): матер. матем. междун. науч.-практ. конф. (Киев, 22–23 октября, 1993 г.). – К. : Б./и., 1993. – С. 31-34.
42. Власюк О. С. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / Власюк О. С., Крисаченко В. С., Степико М. Т. // Український соціум / за ред. В. С. Крисаченка. – К. : Знання України, 2005. – 792 с.
43. Гаврилов Н. И. Мера государственности демократического государства / Н. И. Гаврилов. – К. : Наукова думка, 1997. – 116 с.
44. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку / К. С. Гаджиев. – М. : Логос, 1997. – 544 с.
45. Гажаман В. С. Феномен міжетнічних стосунків в Україні й національно-культурні товариства Києва / В. С. Гажаман // Відродження. – 1997. – № 3. – С. 2-7.
46. Газін В. Проблеми національних меншин у новітній час: Веймарська історія та реальність / В. Газін // Сучасність. – 1994. – № 7-8. – С. 86-92.
47. Гальченко П. Права національних меншин в Україні: досвід і перспективи / П. Гальченко // Українське слово. – 1994 (9 червня). – С. 34-36.
48. Гарр Р. Т. Почему люди бунтуют / Р. Т. Гарр. – СПб. : Питер, 2005. – 461 с.
49. Гарфинкель Г. Исследования по этнометодологии / Г. Гарфинкель. – СПб. : Питер, 2007. – 335 с.
50. Гачев Г. Д. Национальные образы мира. Америка в сравнении с Россией и Славянством / Г. Д. Гачев. – М. : Раритет, 1997. – 680 с.
51. Гельбрас В. Г. Национальная идентификация в России и Китае (опыт сравнительного анализа) / В. Г. Гельбрас // Полис. – 1997. – № 1. – С. 129-144.
52. Гетьманчук М. П. Українське питання в радянсько-польських відносинах 1920-1939 рр. / М. П. Гетьманчук. – Л. : Світ, 1998. – 428 с.
53. Гетьманчук М. П. Особливості перехідних суспільств /
М. П. Гетьманчук, О. Ю. Мороз, І. Р. Малик, В. Є.Савка, І. Ю.Карпінський. – Львів : Вид-во Нац. ун-ту „Львівська політехніка”, 2002. – 116 с.
54. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура / Э. Гидденс // Социологические исследования. – 1992. – № 9. – С. 112-123.
55. Гоббс Т. Левиафан / Т. Гоббс // Избранные произведения : в 2 т.– М. : Мысль, 1965. – Т. 2. – С. 93-287.
56. Гобл П. А. Етнічні конфлікти у колишньому Радянському Союзі [Електронний ресурс] / П. А. Гобл. – Спостерігач.. – Режим доступу до статті : http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=682
57. Гозман Я. З. Политическая психология / Я. З. Гозман, В. Е. Шестопал. – Ростов на Дону : Феникс, 1996. – 448 с.
58. Головатенко А. История России: спорные проблемы / А. Голо-ватенко. – М., 1994. – 334 с.
59. Головатий М. Ф. Соціологія політики / М. Ф. Головатий. – К. : МАУП, 2003. – 504 с.
60. Гринів О. І. Проблеми національно-державного розвитку України / О. І. Гринів. – Віче. – 1994. – № 1-2. – С. 7.
61. Гришина Н. В. Психология конфликта / Н. В. Гришина. – СПб., 2001. – 441 с.
62. Грушевський М. Конституційне питання і українство в Росії /
М. Грушевський // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1905. – Т.ХХХ. – С. 245-258.
63. Гумилев М. Н. Иванов К.П. Этнические процессы: два подхода к изучению / М. Н. Гумилев // Социс. – 1992. – №1. – 253 с.
64. Гунчак Т. Втрати українців під час Другої світової війни / Т. Гупчак // Сучасність – 1992. – №7. – С. 17-21.
65. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії / Т. Гунчак. – К. : Либідь, 1993. – 288 с.
66. Дарендорф Р. Гражданская ответственность интеллектуалов: против нового страха перед просвещением / Р. Дарендорф // Полис. – 1997. – № 6. – С. 5-14.
67. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта / Р. Дарендорф // Социс. – 1994. – № 5. – С. 142-147.
68. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы / Р. Дарендорф. – М., 2002. – 288 с.
69. Дарендорф Р. Тропы из утопии. Работы по теории и истории социологии / Р. Дарендорф. – М., 2003. – 536 с.
70. Дацюк А. Збройні етнополітичні конфлікти та національна безпека держави: теоретико-методологічні аспекти дослідження / А. Дацюк // Людина і політика. – 2004. – № 5(35). – С. 3-16.
71. Дашкевич Я. Національне питання в Україні / Я. Дашкевич // Наука і культура. Україна. – К., 1994. – Вип. 28. – С. 6-17.
72. Демидов Ю. Уголовная охрана национального равноправия граждан (Российская Федерация) / Ю. Демидов // Современная юстиция. – 1993. – № 13. – С. 7-8.
73. Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби. – К. : Політична думка, 1997. – 508 с.
74. Депортовані кримські татари,болгари, вірмени, греки, німці : зб. докум. АРК (1989-1999). – К., 1999. – 145 с.
75. Дехтярев А. А. Методы политических исследований / А. А. Дехтярев // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политическая наука. – 1996 – № 6. – С. 53-56.
76. Дынник М. А. История античной диалектики / Дынник М. А., Каменский З. А. – М. : Мысль, 1972. – 335 с.
77. Дипломатия мира. – Баку : Изд-во „Азербайджан”, 1997. – 460 с.
78. Дмитриев А. В. Введение в общую теорию конфликтов /
А. В. Дмитриев, В. Н. Кудрявцев. – М., 1993. – 212 с.
79. Додонов Р. Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні / Р. Додонов // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 3-13.
80. Дорошко М. С. Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД / М. С. Дорошко, Н. В. Шпакова. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 204 с.
81. Драгунский Д. В. Этнополитические процессы на постсоветском пространстве и реконструкция Северной Евразии / Д. В. Драгунский // Полис. – 1995. – № 3. – С. 95-109.
82. Дробижева Л. Этнополитические конфликты. Причины и типология / Л. Дробижева. – М., 1993. – С. 227-236.
83. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Э. Дюркгейм / пер. с фр., сост., посл. и прим. А. Б. Гофмана. – М. : Канон, 1995. – 352 с.
84. Євтух В. Б. Державна етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти / В. Б. Євтух. – К., 1997. – 215 с.
85. Євтух В. Б. Концепция этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, эволюция / В. Б. Євтух. – К. : Наукова думка, 1991. –
180 с.
86. Євтух В. Б. Етнонаціональна структура сучасного українського суспільства. / В. Б. Євтух, В. П. Трощинський, К. Ю. Галушко, К. О. Чернова. – К. : Наукова думка, 2004. – 345 с.
87. Життя етносу: соціокультурні нариси / за ред. Б. В. Попова. – К. : Либідь, 1997. – 240 с.
88. Заславський В. Націоналізм і перехід до демократії у посткомуністичному суспільстві / В. Заславський // Сучасність. – 1993. – № 3. – С. 107-121.
89. Заславський В. Радянська національна політика та федералізм / В. Заславський // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – 593 с.
90. Зварич І. Т. Етнополітичні процеси як предмет теоретико – методологічного аналізу / І. Т. Зварич // Нова парадигма. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – Вип. 73. – 126 с.
91. Здіорук С. І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти / С. І. Здіорук. – К. : НІСД, 1993. –– Вип. 9. – 60 с. – (Сер. „Наук. доповіді”).
92. Здіорук С. І. Національно-політичні рухи та їхній вплив на державне управління / С. І. Здіорук, В. Г. Кремень, М. Д. Міщенко. – К. : НІСД, 1998. –
81 с.
93. Здіорук С. І. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України / С. І. Здіорук, Б. О. Парахонський, О. Л. Валевський. – К. : НІСД, 1995. – Сер. „Наук. доповіді”. – Вип. 48-82 с.
94. Здравомыслов А. Г. Межнациональные конфликты в России и постсоветском пространстве. (Аналитический доклад) / А. Г. Здравомыслов,
С. Я. Матвеева // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. – Вып. 85. – М. : 1995. – 102 с.
95. Здравомыслов А. Г. Межнациональные конфликты в просоветском пространстве / А. Г. Здравомыслов. – М. : Аспект-Пресс, 1997. – 285 с.
96. Зенгхаас Д. Етнічні конфлікти: причини та шляхи розв’язання / Д. Зенгхаас // Політичні читання. – 1994. – № 2. – 180 с.
97. Зінченко Ю. Кримські татари: історичний нарис / Ю. Зінченко. – К., 1998. – 85 с.
98. Золян С. Нагорный Карабах: проблема и конфлікт / С. Золян. – М. : Лингва, 2001 – 567с.
99. Иванов В. Н. Межнациональная напряженность в национальном аспекте / В. Н. Иванов // Социс. – 1993. – № 7 – С. 58-66.
100. Івановський В. Питання розвитку законодавства України про статус національних меншин / В. Івановський // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. – К. : Ін-т законодавства ВР України, 1996. – Вип. 1. – С. 87-97.
101. Ісип Є. Формування діаспор балканських народів на півдні України / Є. Ісип // Українська діаспора. – К., Чикаго, 1993. – С. 149-152.
102. Історичний досвід залучення національних меншин та розбудова Української держави // Державність. – 1994. – № 1-2. – С. 54-55.
103. Казанская Г. В. „Особый случай” корсиканской автономии /
Г. В. Казанская // Полис. – 1995. – № 5. – С. 136-141.
104. Казначеев В. П. Геополитика и современная проблема этногенеза /
В. П. Казначеев, И. Ф. Мингазов. – М., 2001. – 378 с.
105. Казимиров В. „Вывести Карабахское урегулирование из тупика”. Карабахское урегулирование. Принципы, подходы, аспекты / В. Казимиров. – Єреван, 2002. – 35 с.
106. Когут З. Російський централізм і українська автономія / З. Когут. – К. : Основи, 1996. – 317 с.
107. Казеннов С. Ю. Чечня, целесообразен ли развод с Россией [Електронний ресурс] / С. Ю Казеннов, В. Н. Кумачев // Политнадзор. – Режим доступу до статті : http://www.politnadzor.ru/news/chechnya-tselesoobrazen-li-razvod-s-rossiey.html
108. Канак Ф. Національна ідея у її втіленнях / Ф. Канак // Розбудова держави. – 1998. – № 7-8. – С. 40-47.
109. Картунов О. В. Вступ до етнополітології / О. В. Картунов. – К., 1999. – 300 с.
110. Козер Л. А. Функции социального конфлікта / Л. А. Козер // Американская социологическая мысль. – М. – 1996. – С. 542-556.
111. Колодій А. Ф. Культурний плюралізм і етнонаціональна політика /
А. Ф. Колодій // АГОРА. Вип. 4: Україна: подолання розбіжностей – розвиток особливостей. – 2007. – С. 34-51.
112. Колодій А. Ф. Національний вимір суспільного буття / А. Ф. Колодій. – Львів : Астролябія, 2008. – 352 c.
113. Колодій А. Ф. Про поліетнічність України: кількісний та якісний виміри / А. Ф. Колодій // Україна – проблема ідентичності: людина, економіка, суспільство. – К. : Стилос, 2003. – С. 239-264.
114. Конституції нових держав Європи та Азії / упоряд. С. Головатий. – К. : Право, 1996. – 544 с.
115. Королев С. Проблемы законодательства о коренных малочисленных народах Севера / С. Королев // Государство и право. – 1996. – № 7. – С. 19-23.
116. Корявин Л. Плавильный котел наций. Взгляд на этническое полотно США. Правовое положение наций и национальных групп в США / Л. Корявин // Российская Федерация. – 1995. – № 14. – С. 59-61.
117. Котляр Ю. В. Методологічні основи термінології, пов’язаної з національними меншинам / Ю. В. Котляр // Історичний архів. – Вип. 2. – С. 34.
118. Кравчук С. Основні напрями роботи по недопущенню антиконституційних проявів, пов'язаних з екстремізмом / С. Кравчук // Право України. – 1995. – № 5-6. – С. 44-46.
119. Крисаченко В. Етнічна структура українського суспільства / В. Крисаченко // Вісник УВКР. – 2004. – №8. – С. 11 – 15, № 9. – С. 5-7.
120. Ксенофонт. Греческая история / Ксенофонт. – СПб., Алетейя, 1996. – 350 с.
121. Кухта Б. З історії української політичної думки / Б. Кухта. – К. : Генеза, 1994. – 368 с.
122. Лазарев И. А. Проблема разработки концепции национальной безопасности РФ / И. А. Лазарев // Проблемы глобальной безопасности. – М., 1995. – 79 с.
123. Линц Х., Степан А. „Государственность”, национализм и демократизация / Х. Линц // Полис. – 1997. – № 5. – С. 9-30.
124. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму / В. Липинський. – К. : Київ-Філадельфія, 1995. –
470 с.
125. Лісовий В. Стан масової політичної свідомості та завдання політичної освіти. До новітнього українського світогляду і стратегії / В. Лісовий ; за ред. В. Сікори. – К. : Економіка і право, 2002. – С. 61-72.
126. Ллойд Дж. Война в Нагорном Карабахе и бессилие СНГ / Дж. Ллойд // Московские новости. – 1992. – № 4. – 115 с.
127. Лозко Г. Етнологія України: філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект / Г. Лозко. – К. : АртЕк, 2001. – 304 с.
128. Ляпіна Л. А. Етноконсолідуюча роль культури міжетнічного спілкування у державотворчому процесі / Л. А. Ляпіна, О. С. Ляпіна // Наукові праці. – Соціологія. – Вип. 133. – Т. 146. – С. 26-30.
129. Майборода О. Етнонаціональна політика і перспективи етнонаціонального розвитку в Україні / О. Майборода // Сучасність. – 1995. – № 12. – С. 77-83.
130. Майборода О. Етнополітична ситуація в Україні: регіональний вимір // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. / Майборода О., Чілачава Р., Пилипенко Т. та ін. ; ред. Н. Лицюк. – К. : Фонд „Європа ХХІ”, 2002. – С. 13-33.
131. Майборода А. Н. Теория этнополитики в западном обществоведении: структура и принципы исследования / А. Н. Майборода. – К. : Наук. думка, 1993. – 224 с.
132. Макиявелли Н. Государь / Н. Макиявелли. – М. : Планета, 1990. –
80 с.
133. Малышева Д. Этнические конфликты на юге СНГ и национальная безопасность России / Д. Малышева // Мировая економика и международные отношения – 1994. – № 3. – С. 91-92.
134. Маляров В. О. Проблеми розв’язання грузинсько-абхазького конфлікту та національні інтереси України у Закавказзі [Електронний ресурс] / В. О. Маляров. – Режим доступу до статті : http://old.niss.gov.ua/book/ panorama/malarov.htm
135. Манасян А. З. Карабахский конфликт: ракурсы правового похода / А. З. Манасян. – Єреван : Амарас, 1998. – 127с.
136. Марченко Г. И. Этнополитология как наука / Г. И. Марченко // Социально-политический журнал. – 1994. – № 3-4. – С. 70-76.
137. Мейнтел Д. Що таке меншиная / Д. Мейнтел // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1993. – С. 10-13.
138. Мельник І. А. Міжнаціональні відносини в період розпаду СРСР : дис... д-ра політ. наук : 23.00.02 / Мельник Ігор Андрійович. – Львів, 2007. –
411 с.
139. Миллер А. И. Национализм как теоретическая проблема (ориентации в новой исследовательской парадигме) / А. И. Миллер // Полис. – 1995. – № 6. – С. 55-60.
140. Михальченко М. Національна ідея як регулятивна сила в загальнонаціональному та регіональному масштабах / М. Михальченко // Регіональні версії української національної ідеї: спільне та відмінне. – К. : Світогляд, 2005. – 186 с.
141. Мишанич О. „Энциклопедия Подкарпатской Руси” і що за нею? V Міжнародний конгрес україністів (м. Чернівці, 26-29 серпня 2002 p.) / О. Мишанич / НАН України. Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка. – К., 2002. – 36 с.
142. Міграційні процеси у сучасному с