ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ЗЛОЧИННІСТЬ ТА КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ВІД КОНТРОЛЮ ДО ПРЕВЕНЦІЇ 15
1.1. ПОНЯТТЯ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛЬНОГО
ПРАВА…………………………………………………………………………15
1.2. ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА ТА РОЗВИТОК ТЕОРЕТИЧНИХ УЯВЛЕНЬ ПРО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 46
1.2.1. Класичний та економічний підходи 46
1.2.2. Позитивістський (антропологічний) підхід 53
1.2.3. Критична та радикальна кримінологія 56
Висновки до розділу.................................................................................62
РОЗДІЛ 2 СОЦІАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 66
2.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ 66
2.2. СОЦІАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ 109
2.2.1. Захист прав людини як пріоритетний напрямок правової політики в сфері попередження злочинності 109
2.2.2. Порівняльне дослідження кримінально-правових норм в сфері попередження злочинності та громадської думки щодо
них 122
2.2.3. Кримінально-правові засоби попередження злочинності
економічного характеру 148
2.2.4. Шляхи підвищення ефективності кримінального права в попередженні злочинності 182
Висновки до розділу............................................................................. 191
ВИСНОВКИ 202
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 219
ДОДАТКИ 248

ВСТУП
Актуальність дослідження. Дослідження проблематики кримінально-правових засобів попередження злочинності є актуальним з точки зору його соціального, практично-правового та наукового значення. Це зумовлюється тим, що кримінальне право та злочинність безумовно є надзвичайно взаємопов’язаними соціальними явищами. Тому вивчення та розуміння механізмів, які дозволяють попереджувати злочинність засобами кримінального права, є значимим для ефективної протидії злочинності та обмеження її негативних наслідків.
Актуальність дослідження цього питання саме у даний період зумовлюється низкою обставин. Перш за все, соціальні зміни, що відбулися у нашій країні протягом останніх півтора десятків років, все ще потребують серйозного осмислення в застосуванні до практичних проблем кримінального права і кримінології. Адже соціальна роль кримінального права суттєво відрізняється у суспільстві, де панує тотальна влада держави, та суспільстві, яке побудовано на засадах правової держави та ринкової економіки.
Крім того, потребує вивчення питання про роль кримінально-правових норм в попередженні злочинності в сучасному українському суспільстві, що стикається з проблемами загального зростання злочинності, невідповідності можливостей системи кримінальної юстиції новому рівню злочинності, кризи довіри до державних інститутів та влади.
З практичної точки зору актуальність дослідження ролі кримінального права в попередженні злочинності зумовлено також процесом реформування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства і перш за все прийняттям нового Кримінального кодексу України 2001 р. При вивченні ролі кримінально-правових засобів в процесі попередження злочинності необхідне врахування загальних принципів, що лежать в основі цього процесу реформ, а саме: потребою узгодження існуючих правових норм та нових соціальних реалій, а також врахування у національному законодавстві європейського та міжнародного правового досвіду.
Загалом, кримінальне право в сучасних українських умовах залишається одним з небагатьох важелів, які держава використовує у намаганні вплинути на злочинність. Це ставить перед кримінальним правом серйозні проблеми, оскільки в цьому відношення сучасна ситуація разючим чином відрізняється від ситуації радянських часів, коли вплив держави на злочинність, так само як і на інші соціальні процеси, далеко не зводився до права.
Колишній соціалістичній державі, окрім права, були доступні також інші важелі впливу на кримінальну ситуацію: реалізація широкомасштабної соціальної політики, організація напівформального громадського контролю за поведінкою громадян (товариські суди, місцеві комітети, партійні та інші громадські організації тощо).
Тим чи іншим аспектам питання про попередження злочинності засобами кримінального права присвятили свої роботи автори, які працювали в галузях теорії кримінального права, соціології кримінального права та права загалом і кримінології. Комплексність теми зумовила велику кількість підходів, що їх використовували автори при її розгляді, а також те, що багато з наявних досліджень приділяють увагу лише певним аспектам названої теми.
Найбільшу увагу в літературі було приділено одному з таких аспектів, а саме превентивній ролі кримінального покарання. Це зумовлено тим, що кримінально-правову превенцію як мету покарання закріплено і діючим, і чинним за радянських часів кримінальним законодавством. Цьому питанню присвятили свої роботи вчені-юристи І.М. Гальперін, А.А. Піонтковський, М.Д. Шаргородський, А.Л. Ременсон, М.О. Стручков, І.І. Карпець, М.О. Беляєв, І.С. Ной, Л.В. Багрій-Шахматов, І.В. Шмаров, Г.А. Злобін, Н.А. Огурцов, О.Г. Фролова, С.В. Полубінська та інші. Попереджувальній ролі кримінальної відповідальності присвятили свої роботи М.О. Стручков, В.С. Прохоров, В.В. Похмєлкін.
Питання про роль кримінального права в боротьбі зі злочинністю в радянській правовій літературі також традиційно розглядалося в рамках проблематики кримінальної (в тому числі кримінально-правової) політики. Авторами робіт з цього напрямку досліджень є П.С. Дагель, А.І. Коробєєв, В.С. Комісаров, М.О. Беляєв, І.А. Ісмаїлов та інші. Попереджувальна роль кримінального права ставала предметом уваги в роботах Е.О. Саркісової, В.А. Єлеонського, Р.А. Сабітова, В.О. Глушкова, Є.Л. Стрельцова, П.П. Андрушка, присвячених окремими інститутам кримінального права
А.Ф. Зелінський, Е.О. Саркісова, О.І. Марцев присвятили темі ролі кримінального права в попередженні злочинів свої комплексні дослідження. Ключові питання щодо соціальної ролі кримінального права, в першу чергу в попередженні злочинності, розглянули в свої роботах В.М. Коган та Л.І. Спірідонов. Поєднує кримінологічний та кримінально-правовий підхід в своєму комплексному дослідженні проблем впливу держави на злочинність вже на сучасному етапі О.М. Литвак.
В радянській літературі питання про попереджувальну роль кримінального права розглядалося також в рамках проблематики переконання та примусу в боротьбі зі злочинністю такими авторами як В.Г. Віттенберг, У.С. Джекебаєв, Р.Н. Судакова, С.О. Шапінова.
Проблему попереджувальної ролі кримінального права з точки зору функцій та принципів кримінального права досліджували С.Г. Кєліна, В.М. Кудрявцев, Г.А. Злобін, Н.Ф. Кузнєцова, В.М. Коган, М.Й. Коржанський, В.Д. Філімонов та інші.
Крім того, для дослідження кримінально-правових засобів попередження злочинності важливими є роботи авторів, що розробляли теорію попередження злочинності, приділяючи увагу співвідношенню правових та соціальних факторів в рамках цього процесу, зокрема В.В. Голіни, А.П. Закалюка, В.С. Зеленецького, А.П. Тузова, С.В. Бородіна, О.М. Костенка, А.Е. Жалінського, В.М. Соміна, М.М. Голоднюка, М.І. Зубкової, А.Г. Лєкаря, Е.І. Раски, В.М. Дрьоміна та інших.
В кримінологічній літературі питання попереджувальної ролі кримінального права розглядалося в рамках тематики правового забезпечення попередження злочинності О.І. Алєксєєвим, С.І. Герасимовим, О.Я. Сухарєвим, К.Є. Ігошевим, В.М. Шмаровим, В.П. Лозбяковим, С.С. Овчинським.
Методологічні основи дослідження попередження злочинності засобами кримінального права було закладено в історії кримінологічної та кримінально-правової думки такими авторами як Ч. Беккаріа, І. Бентам, Е. Дюркгейм, Е. Феррі, Е. Шур, Г. Беккер, Ф. Ліст, М. Таганцев. Важливі в цьому плані також дослідження сучасних зарубіжних авторів, зокрема Т.Хірші, М. Готтфредсона, Дж. Янга, Дж. Брейтвейта, Н. Крісті, Дж. Фейнберга, Й. Анденеса, Г.С. Беккера та інших.
Висновки, зроблені за результатами цього дослідження, великою мірою ґрунтуються на роботах таких авторів як Г.О. Усатий, Р.А. Сабітов, Х.Д. Алікперов, К.Ш. Курбанова, Р.Р. Максудов, М.Г. Флямер, В.О. Туляков, О.В. Філімонов, Л.В. Головко, С.О. Шейфер та інші.
Необхідність комплексного аналізу напрацювань великої кількості дослідників, що працювали над окремими питання комплексної теми попередження злочинності засобами кримінального права, а також необхідність привести теоретичну розробку вказаної теми у відповідність із сучасними соціально-правовими уявленнями, узгодити вітчизняні та зарубіжні дослідження, що стосуються цієї теми, дослідити вказану тему в рамках сучасного законодавства України та в порівнянні його із кримінальним законодавством зарубіжних країн, зумовлюють актуальність теми дослідження "Попередження злочинності засобами кримінального права".
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямовано на реалізацію положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000. Роботу виконано відповідно до планів наукових досліджень, які здійснюються Одеською національною юридичною академією у відповідності з темою "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U5001195) і є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії на 2000 – 2005 роки "Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права".
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання існуючого розуміння ролі кримінально-правових засобів попередження злочинності в теорії та його відображення в законодавстві з метою їхнього приведення у відповідність до сучасних соціальних умов, а також розробка рекомендацій, спрямованих на оптимізацію кримінально-правових засобів попередження злочинності.
Названа мета визначає також виділення ряду завдань дисертаційного дослідження, серед яких необхідно назвати:
– аналіз визначення поняття попередження злочинності засобами кримінального права з використанням при цьому напрацювань кримінологічної теорії попередження злочинності та теорії кримінально-правової превенції як функції покарання;
– розгляд історичного розвитку уявлень про роль кримінально-правових засобів у попередженні злочинності, вітчизняних та зарубіжних досліджень з цього питання з метою виявлення найбільш важливих положень, що можуть бути використані для підвищення ефективності кримінально-правових засобів попередження злочинності;
– вивчення соціальних та правових характеристик кримінально-правових засобів попередження злочинності, механізму їхньої соціальної дії зі створенням типології кримінально-правових засобів попередження злочинності;
– вивчення характеристик кримінально-правових норм з точки зору їхньої ролі в соціальному механізмі попередження злочинності, визначення різновидів кримінально-правових норм з точки зору їхньої ролі в цьому механізмі;
– визначення кримінально-правових та соціальних характеристик злочинів з подвійною превенцією як явища кримінально-правового регулювання та їхньої ролі в реалізації попереджувальної функції кримінального права;
– вивчення проблем та розробка практичних рекомендацій щодо їх вирішення в сфері реалізації кримінально-правових засобів попередження злочинності, зокрема питань пріоритетів державної політики в сфері попередження злочинності, впливу кримінально-правових засобів попередження злочинності на забезпечення і реалізацію прав людини, ролі кримінально-правових засобів в попередженні злочинності економічного характеру;
Об’єкт дослідження. Об'єктом дослідження по вказаній темі є існуюча на сьогодні сукупність науково-практичних підходів, положень, думок, пропозицій; репрезентативний масив практичного матеріалу (статистичні дані, дані дослідження громадської думки), а також масив порівняльного кримінального законодавства та сукупність нормативно-правових актів та окремих їх положень щодо питань, які стосуються ролі кримінального права в попередженні злочинності.
Предмет дослідження. Предметом цього наукового дослідження виступають можливі наукові, практичні, законодавчі, організаційні шляхи, методи, способи, заходи щодо підвищення ефективності попередження злочинності засобами кримінального права з метою удосконалення використання вказаних засобів з метою попередження злочинності.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є загальні закони наукового пізнання, фундаментальні положення теорії держави і права, соціології, кримінального права, кримінології, господарського (підприємницького) права та інших юридичних наук, а також положення філософської теорії та соціальних наук: соціології, соціальної психології та політичної теорії. Методологія роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання:
– методах історичного, системно-функціонального і статистичного аналізу, які застосовувалися при дослідженні розвитку уявлень про роль кримінального права в попередженні злочинності та їхнього відображення в законодавстві, положень чинного кримінального законодавства, що стосуються питань попередження злочинності, класифікації та аналізу механізму норм кримінального права в процесі попередження злочинності;
– формально-логічному та юридичному методі, що застосовувалися при аналізі окремих норм кримінального права в аспекті їхньої ролі в попередженні злочинності,
– методі порівняльно-правового аналізу, що дозволив за допомогою аналізу юридичних конструкцій і термінів кримінального законодавства зарубіжних країн системно описати роль різних груп норм кримінального законодавства в попередженні злочинності.
Також при проведенні дослідження застосовувалися конкретно-соціологічні методи контент-аналізу, анкетування, а також узагальнення та аналізу отриманих вказаними методами даних. При зведеному аналізі отриманих використовувалися (за допомогою ЕОМ) статистичні та математичні методи.
У дисертаційному дослідженні було вивчено і проаналізовано зведені дані судової статистики судів за кримінальними справами 1998–2002 років, проаналізовано дані опитування громадської думки методом анкетування за репрезентативною вибіркою 367 мешканців м. Одеси, проведеного кафедрою кримінального права Одеської національної юридичної академії за методикою Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю, методом контент-аналізу проведено порівняльне дослідження кримінального законодавства України (КК 1960 та 2001 років), Російської Федерації, Республіки Казахстан, Литовської Республіки, Польщі, Франції, Іспанії, Федеративної Республіки Німеччини, Австрії та Нідерландів.
В основу дисертаційного дослідження було покладено гіпотезу, відповідно до якої:
– попереджувальне значення кримінального права не зводиться до превентивної функції кримінального покарання;
– роль в попередженні злочинності відіграють різні норми та інститути кримінального права, а також як процес реалізації його норм, так і встановлення кримінально-правових заборон;
– визначення попередження злочинності засобами кримінального права має ґрунтуватися на досягненнях кримінологічної теорії попередження злочинності;
– кількісне та статистичне вивчення кримінального законодавства, його розвитку та його порівняльного аспекту дозволяє, в поєднанні з вивченням суспільної думки щодо ролі правових інститутів в попередженні злочинності, розробити пропозиції щодо підвищення ефективності кримінального права в попередженні злочинності.
Дослідження проводилося впродовж двох взаємопов'язаних етапів за двома основними напрямами:
– теоретико-практичне дослідження соціальних та правових проблем попередження злочинності засобами кримінального права;
– висунення пропозицій щодо удосконалення існуючих та розробка нових підходів та заходів щодо підвищення ролі та ефективності кримінального права в попередження злочинності.
На першому етапі теоретично осмислювалася тема, аналізувалася правова, соціологічна, психологічна, філософська література, навчальні посібника та підручники, визначалися вихідні позиції дослідження: об'єкт, предмет, гіпотеза, основні завдання; обґрунтовувалася актуальність досліджуваної проблеми. Також вивчався сучасний стан міжнародних документів та законодавства України щодо ролі кримінального права в попередженні злочинності.
На другому етапі узагальнювався теоретичний, статистичний та практичний матеріал, проводилася апробація запропонованої структури та методологічної бази роботи, формувалися основні ідеї та підходи щодо вирішення поставлених завдань, розроблялися шляхи щодо впровадження в практику результатів проведеного дослідження.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в незалежній Україні комплексним дослідженням проблематики попередження злочинності засобами кримінального права. Крім того, наукова новизна дисертації полягає в тому, що визначено низку положень та висновків, які мають значення для науки та практики та виносяться на захист:
– обґрунтовано необхідність використання саме кримінологічного поняття попередження злочинності при розгляді проблематики ролі кримінального права в попередженні злочинності;
– обґрунтовано висновок про недостатню розвиненість в чинному законодавстві України інститутів, що дозволяли б кримінальному праву відігравати ефективну роль в усуненні причин та умов злочинності;
– запропоновано ряд заходів, спрямованих на посилення ролі потерпілого від злочину та інститутів, спрямованих на реституцію і відшкодування завданої злочином шкоди в кримінальному праві;
– обґрунтовано тезу про доцільність теоретичного виокремлення в структурі Особливої частини кримінального законодавства трьох груп складів злочинів, в рамках яких криміналізується суспільно-небезпечна поведінка на різних етапах її розвитку: від виникнення антисоціальної направленості особи до безпосереднього здійснення посягань;
– вперше комплексно проаналізовано роль криміналізації злочинів з подвійною превенцією в попередженні злочинності засобами кримінального права;
– на основі статистичного аналізу тексту кримінальних законодавств ряду країн виявлено наявність прямого зв’язку та залежності між бланкетним характером диспозицій норм Особливої частини кримінального законодавства та криміналізацією цими нормами більш ранніх форм прояву суспільно-небезпечної поведінки;

– висунуто та обгрунтовано тезу про важливість визначення захисту прав та законих інтересів громадян як пріоритетного напрямку розвитку кримінально-правових засобів попередження злочинності;
– розглянуто зв`язок між кримінально-правовим статусом потерпілого, регулюванням в кримінальному праві питання питання відшкодуваня завданної злочином шкоди і механізмом попередження злочиннності;
– запропоновано запровадження єдиних критеріїв застосування судами заходів кримінального покарання та інших заходів кримінально-правового характеру.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватися:
– в галузі науково-дослідної діяльності в якості основи для подальшого опрацювання проблем попередження злочинності засобами кримінального права, проведення емпіричних досліджень, розробки окремих аспектів цієї комплексної теми, а також подальшого аналізу базових проблем ролі кримінального права в попередженні злочинності;
– в навчальному процесі положення та висновки роботи можуть використовуватись при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, у викладанні спецкурсів з питань попередження злочинності, зокрема засобами кримінального права і т. ін.;
– в правотворчості: пропозиції, що містяться в дисертації можуть бути використані при підготовці змін до чинного законодавства, в додатку до дисертації вміщено проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення попередження злочинів та відшкодування шкоди, завданої злочинами";
– в правозастосуванні: розроблені висновки мають на меті удосконалення практики застосування чинного кримінального та суміжних галузей законодавства з метою оптимізації попереджувальних заходів, що вживаються органами системи кримінальної юстиції.
В рамках формулювання висновків дослідження запропоновано ряд організаційних та управлінських заходів, що сприятимуть поліпшенню застосування кримінально-правових засобів попередження злочинності.
Отримані результати може бути використано судовими і правоохоронними органами як рекомендації щодо застосування норм кримінального права з метою попередження злочинності, підвищення попереджувального потенціалу існуючого кримінального законодавства.
Вірогідність отриманих висновків і результатів. Вірогідність отриманих висновків і результатів дослідження забезпечується відповідним методологічним підходом до вирішення проблем правильного науково-практичного розуміння поняття попередження злочинності засобами кримінального права, соціального механізму реалізації таких засобів, їхньої правової характеристики. а також комплексним вивчення спеціальної наукової літератури, законодавчих актів, статистичного і практичного матеріалу, успішною апробацією результатів дослідження.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і отримані висновки дисертаційного дослідження було повідомлено на науково-практичних конференціях в 2000–2003 рр.: міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів" (жовтень 2000 р., м. Одеса); ІХ регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні (лютий 2003 р., м. Львів); IV (56) звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу Одеської національної юридичної академії "Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави" (березень 2001 р., м. Одеса); міжнародній науково-практичній конференції "Судовий захист прав людини: національний і європейский досвід" (листопад 2001 р., м. Одеса); Всеукраїнській студентській науковій конференції "Проблеми розвитку держави і права України в сучасних умовах" (березень 2000 р., м. Одеса).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у восьми наукових статтях та доповідях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Наведені вище результати дисертаційного дослідження дозволяють сформулювати наступні висновки щодо стану дослідження питання, досягнутих в ході дослідження наукових результатів, удосконалення наукових, законодавчих та правозастосовчих підходів до проблем попередження злочинності засобами кримінального права, можливостей подальших наукових досліджень в цьому напрямку:
1. Характеризуючи стан наукового вивчення проблематики попередження злочинності засобами кримінального права, необхідно відзначити, що вказане коло питань привертило увагу багатьох дослідників. Однак при цьому вона в більшості випадків не була предметом комплексного розв’язання, а ставала предметом вивчення в рамках аналізу інших наукових проблем. Так, окремі аспекти попередження злочинності засобами кримінального права розглядалися авторами в рамках вивчення завдань та функцій кримінального права; цілей кримінального покарання, кримінальної відповідальності; правового забезпечення попередження злочинності; соціології кримінального права та механізму дії його норм; проблем кримінальної та кримінально-правової політики; попереджувальної ролі окремих інститутів кримінального права; проблематики переконання та примусу в боротьбі зі злочинністю.
Однак більшість здійснених в усіх вказаних сферах досліджень, як правило, ґрунтуються на уявленнях, характерних для соціалістичного суспільства колишнього СРСР. В той же час для адекватного аналізу проблем попередження злочинності засобами кримінального права необхідно враховувати зміну соціальних характеристик, уявлень та цінностей суспільства в умовах ринкової економіки та демократичного устрою, ролі держави в ньому. Крім того, комплексне дослідження проблематики ролі кримінального права в попередженні злочинності має враховувати дослідження в усіх названих сферах, на основі інтеграції отриманих в ході досліджень окремих аспектів проблеми результатів.
У використанні такого комплексного підходу та врахуванні в ході дослідження суттєвих змін в соціальній та правовій структурі сучасного українського суспільства полягає відмінність та наукова новизна цього дослідження.
Поставлена та вирішена в ході даного дослідження наукова задача полягала в комплексному вивченні ролі кримінально-правових засобів в попередженні злочинності в умовах сучасного суспільства, підвищення ефективності таких засобів в протидії злочинності.
2. Використані методи вивчення проблематики попередження злочинності засобами кримінального права включали аналіз, з використанням діалектичних методів пізнання, змісту поняття попередження злочинності засобами кримінального права; огляд історичної генези та розвитку уявлень про роль кримінального права в попередженні злочинності в зарубіжній кримінологічній та кримінально-правовій думці; дослідження механізму попередження злочинності засобами кримінального права шляхом аналізу кримінальних законодавств ряду країн колишнього Радянського Союзу та Європи та дослідження методом опитування громадської думки щодо норм кримінального права та їх застосування в попередженні злочинності з наступним використанням статистичного аналізу отриманих результатів; дослідження, з використанням методу сходження від абстрактного до конкретного, законодавчої динаміки та правової статистики в сферах попередження злочинності економічного характеру.
Поєднання вказаних методів дослідження дозволило поставити вивчення кримінально-правових засобів попередження злочинності в історичний контекст та, крім того, використати для вивчення напрацювання не лише вітчизняних, але й зарубіжних вчених. Таке використання видається тим більш актуальним в умовах соціальних, економічних та політичних змін, що відбулися в українському суспільстві з часів дезінтеграції колишнього СРСР.
Крім того, використані методи дослідження кримінального законодавства та громадської думки про нього дозволили виявити важливі закономірності в розвитку механізму впливу кримінально-правовими засобами на злочинність та, відповідно, сформулювати рекомендації щодо його вдосконалення.
3. Зміст поняття попередження злочинності засобами кримінального права не достатньо чітко визначений в літературі. Зокрема, до цього поняття традиційно включають засоби протидії злочинності, які не є попереджувальними у власному розумінні слова, а являють собою засоби утримання осіб від вчинення злочинів. В зв’язку з цим при розгляді ролі кримінально-правових засобів в попередженні злочинності доцільно спиратися на кримінологічне визначення попередження злочинності як системи заходів, спрямованих на усунення та нейтралізацію причин та умов злочинності, переривання злочинної активності на ранніх етапах її прояву (профілактика, запобігання та переривання злочинів).
До змісту такого поняття попередження злочинності не можна включати фактори загальної та спеціальної превенції, які спрямовані лише на утримання (як правило, шляхом загрози відповідальності або обмеження фізичної можливості для вчинення злочинів) самого правопорушника або необмеженого кола осіб від вчинення злочинів.
Такий висновок має важливі наслідки в теоретичному та практичному плані. В теоретичному плані це означає необхідність детального розгляду та аналізу тих інститутів та норм кримінального права, які пов’язані не з утриманням від вчинення злочинів, а безпосередньо з усуненням та нейтралізацією криміногенних факторів. В практичному плані це означає необхідність розширення застосування таких інститутів та норм кримінального права. Більш детальний розгляд цих питань є предметом цієї роботи та пов’язаний з наведеним нижче аналізом соціального механізму попередження злочинності засобами кримінального права.
4. Торкаючись висновків щодо дослідження історичного розвитку уявлень про попередження злочинності засобами кримінального права, необхідно відзначити, що розгляд дослідниками в сфері кримінології та кримінального права проблем впливу кримінального права на злочинність знаходиться в безпосередньому зв’язку із тими загальносоціальними теоріями, які мають вплив на того чи іншого дослідника.
Так, для формування поглядів класичної школи кримінального права мали вирішальний вплив ідеї Просвітництва, для антропологічної та соціологічної шкіл – позитивізм ХІХ століття. Аналогічно до цього на формування ідей радикального кримінологічного підходу мали вплив ідеї марксизму, "нових лівих" та в більш пізній період культурологічні дослідження.
Важливим висновком є те, що в різних підходах до кримінального права та його ролі в попередженні злочинності незмінно визнається центральна роль в цьому процесі карального потенціалу цієї галузі права. Незважаючи навіть на вимоги позитивістського підходу до кримінального права замінити покарання тією чи іншою формою некарального впливу, практичне застосування некарального впливу носило достатньо виражений каральний потенціал, що часто фактично перевершував традиційне покарання. В цьому розумінні варто згадати практику застосування невизначених вироків, що могли призводити до більших строків тюремного ув’язнення, ніж класичний наперед визначений вироком суду строк.
В історії світової кримінально-правової та кримінологічної думки ми можемо виявити, що часто ключовою проблемою великої кількості теорій ставало співвідношення між власне попереджувальним та стримувальним впливом кримінального права.
Теорії класичної і неокласичної шкіл кримінального права та кримінології, а також дослідники–економісти концентрують свою увагу на потенціалі утримання від вчинення злочинів, що його має кримінальне право. На відміну від цього, позитивістська кримінологія, антропологічний підхід в кримінальному праві та радикальні теорії концентрують увагу більш на кримінальному праві як засобі соціального контролю та власне попередження злочинності. Виходячи з цього, можна сформулювати наступний висновок.
В історії кримінології та соціології кримінального права ми можемо бачити, що незважаючи на загальне зацікавлення роллю кримінального покарання у впливі суспільства на злочинність, інші потенційні можливості кримінального права в цьому напрямку, зокрема поширення соціального контролю на більш ранні стадії злочинної та антисоціальної поведінки, також були предметом аналізу багатьох дослідників.
Тому при вивченні таких засобів попередження злочинності, як криміналізація злочинів з подвійною превенцією, не можна оминути увагою розробки авторів теорій кримінологічного інтеракціонізму та позитивістської школи кримінології.
5. Кримінальне покарання є лише одним з цілої низки кримінально-правових засобів попередження злочинності. Крім покарання, попереджувальний потенціал мають також інші форми примусового кримінально-правового впливу: зокрема, примусові заходи виховного та медичного характеру, обмеження, що покладаються на засуджених з випробуванням тощо; а також інститути та норми кримінального права заохочувального характеру: норми про добровільну відмову, необхідну оборону, затримання злочинця, умовні випадки звільнення від кримінальної відповідальності тощо. Серед таких засобів важливе місце посідає також процес криміналізації ранніх форм прояву злочинної поведінки, криміналізація злочинів з подвійною превенцією. Криміналізація злочинів з подвійною превенцією дозволяє встановлювати та здійснювати формальний соціальний контроль за поведінкою, яка не являє собою посягання на інтереси та права окремих осіб, однак виявляє антисоціальну спрямованість особи чи її оточення та можливість прояву найбільш небезпечних форм злочинної поведінки (ядерних злочинів).
В рамках соціологічного підходу до кримінального права є доцільним виокремлення та дослідження в структурі Особливої частини кримінального законодавства трьох груп складів злочинів, в рамках яких криміналізується суспільно-небезпечна поведінка на різних етапах її розвитку: від виникнення антисоціальної направленості особи та формування потенційно небезпечного способу життя і занять, через підготовку посягань, до безпосереднього здійснення посягань на конкретних осіб та організації.
Механізми, з допомогою яких кримінально-правові норми здійснюють свій попереджувальний вплив, можна класифікувати, виокремивши три основні напрямки подібного впливу:
– нейтралізація криміногенних факторів – застосування кримінального права в зв’язку із вчиненням злочину з метою усунути причини та умови вчинення подальших злочинів (реституція, компенсація, примирення правопорушника з потерпілим);
– загроза настання негативних наслідків в разі прояву злочинної поведінки у вигляді каральних заходів чи опору з боку потерпілого і третіх осіб та інформування про недопустимість протиправної поведінки (норми-заборони) і бажаність поведінки правомірної (заохочувальні норми);
– нагляд за поведінкою осіб в різних формах: від ізоляції особи до встановлення над нею більш чи менш жорсткого нагляду без ізоляції від суспільства.
В усіх цих механізмах кримінальне покарання, а також інші заходи кримінально-правового характеру не є виключними та мають поєднуватися із заходами економічного, соціального, інформаційного характеру.
В зв’язку з цим є важливим вірний вибір в кожному конкретному випадку та щодо кожної конкретної категорії злочинів оптимального співвідношення кримінально-правових та некримінальних заходів та механізмів впливу. Тим не менш, необхідно враховувати, що в демократичному суспільстві та правовій державі лише норми кримінального права та наявність їх порушення дають можливість задіяти організаційні та адміністративні важелі попереджувального впливу держави.
6. Соціальний механізм впливу на злочинність кримінально-правовими засобами необхідно розглядати з використанням кримінологічного поняття попередження злочинності, про що мова йшла при розгляді поняття попередження злочинності засобами кримінального права. В цьому розумінні одним з основних питань при вивченні впливу кримінально-правовими засобами на злочинність є визначення основної мети та засобів здійснення подібного впливу.
7. Попередження злочинності, яке реалізується, зокрема, правовими засобами, є одним з найважливіших напрямків державної політики. Оскільки можливості та ресурси держави у впливі на суспільне життя є достатньо обмеженими, перед державою та політичними групами, які ухвалюють рішення, постає важлива проблема визначення пріоритетів цієї політики. В цьому розумінні правильне визначення пріоритетів є передумовою успішності політики попередження злочинності. Особливо таке правильне визначення пріоритетів є можливим в умовах недофінансування системи правоохоронних органів, хронічного нестатку людських та матеріальних ресурсів.
Цінності демократичного суспільства та положення Конституції України визначають, що пріоритетним напрямком та ціллю реалізації політики держави має бути захист прав та інтересів особи. Перш за все, безумовно, має йтися про забезпечення та захист прав потерпілого від злочину. З цією метою перед кримінальним правом в сфері попередження злочинності мають ставитися не лише завдання, що входять в зміст понять загальної та спеціальної превенції, але й завдання відшкодування завданої злочином шкоди, реституції та компенсації, а в ряді випадків – і примирення правопорушника з потерпілим. Адже відсутність компенсації завданих злочином матеріальних, фізичних та моральних збитків веде до додаткової віктимізації жертви злочину, її оточення та підвищує вірогідність в майбутньому прояву як з боку самої жертви, так і щодо неї, антисоціальної поведінки і злочинів.
Крім того, пріоритетним напрямком правової політики в сфері попередження злочинності має бути боротьба з найбільш небезпечними формами посягань на особу та майно громадян. Саме на попередження цих форм поведінки має бути спрямовано попереджувальні засоби кримінального права, включаючи криміналізацію злочинів з подвійною превенцією.
Відповідно, систему кримінальної юстиції має бути організаційно спрямовано перш за все на попередження та боротьбу з ядерними злочинами, боротьба зі злочинами з подвійною превенцією має здійснюватися саме з метою обмеження та нейтралізації найбільш небезпечних злочинних проявів. Необхідні відповідні зміни в законодавстві та системах звітності правоохоронних органів в напрямку саме такого визначення пріоритетів.
При розгляді проблематики попереджувальної ролі кримінально-правових норм важливий розгляд не лише механізмів загальної і спеціальної превенції, але й посилення ролі тих інститутів та норм кримінального права, що спрямовані не лише на утримання від вчинення злочинів, але й на безпосереднє усунення причин та умов злочинності, включаючи механізми забезпечення прав потерпілого від злочину та компенсації завданої злочином шкоди.
8. Порівняльне дослідження кримінально-правових норм та законодавчого матеріалу різних країн демонструє достатньо схожі тенденції. Перш за все, необхідно відзначити зростання в загальному масиві кримінально-правових норм з подвійною превенцією. При цьому таке зростання відбувається перш за все за рахунок норм з бланкетною диспозицією. Отже, паралельно відбувається процес зростання в кримінальному законодавстві питомої ваги бланкетних норм, які складають переважну більшість норм особливої частини кримінального права.
Таким чином, необхідно відзначити тенденцію до переміщення центру уваги законодавця із заборони під загрозою покарання найбільш небезпечних форм злочинної поведінки (ядерних злочинів першої категорії, що включають посягання на права та інтереси окремих осіб) до криміналізації та таким чином встановлення контролю за більш ранніми етапами розвитку та прояву антисоціальної поведінки. Ця тенденція проявляється в розширенні в кримінальних законодавствах різних країн, в тому числі України, в формі збільшення питомої ваги злочинів з подвійною превенцією другої та третьої категорій.
Як правило, такі норми забороняють більш складні форми поведінки, ніж норми про найбільш небезпечні ядерні злочини, тому вони носять, як правило, бланкетний характер. Іншими словами, для встановлення таких порушень необхідне, як правило, звернення до норм законодавства чи спеціальних знань в тій чи іншій сфері (що яскраво проявляється у випадках незаконних операцій з наркотичними засобами, зброєю, порнографічними предметами, злочинів економічного характеру).
Крім того, дослідження виявляють також наявність об’єктивних проблем в справі виявлення злочинів з подвійною превенцією. Отримання інформації про них та притягнення до відповідальності за їх скоєння потребує більших затрат зусиль та ресурсів органів системи кримінальної юстиції, ніж притягнення до відповідальності за ядерні злочини. Це зумовлюється відсутністю співробітництва та допомоги з боку жертви злочину, потерпілого, який, як правило, відсутній в справах про злочини з подвійною превенцією (другої та третьої груп в дослідженні).
Безумовно, що ці фактори створюють серйозні проблеми в ході реалізації подібних норм і в кінцевому підсумку призводить до низького рівня практичного застосування кримінально-правових положень про злочини з подвійною превенцією. Тому хоча в законодавчому матеріалі
Результати дослідження громадської думки щодо норм кримінального права та системи кримінальної юстиції дозволяють стверджувати, що розвиток кримінально-правових засобів попередження злочинності має бути спрямовано на посилення приватного начала в кримінальному праві та процесі його застосування, орієнтацію кримінального права не лише на утримання від злочинних посягань, але й на компенсацію завданої шкоди та, в разі можливості, виправлення інших негативних наслідків злочинів, посилення ролі та підвищення статусу потерпілого від злочину шляхом зміни ряду кримінально-правових норм та/або практики їх застосування.
9. Загальна неефективність кримінально-правових норм з точки зору попереджувального впливу на злочинність економічного характеру (зокрема, щодо діянь, пов’язаних з незаконним переміщенням капіталів, відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, порушень прав інтелектуальної власності) призводить до переміщення центру зусиль законодавця та державних органів з боротьби із подібними проявами кримінально-правовими засоби до засобів регуляторного характеру, застосування адміністративних та фінансових санкцій.
Останні в багатьох випадках за своїм економічним (фінансовим) стримувальним потенціалом та простотою застосування значно перевершують кримінально-правові санкції. Крім того, необхідно відзначити переміщення головної уваги державних органів з наступного контролю до контролю попереднього, коли засоби відповідальності за скоєне вже порушення законодавства замінюються системою заходів, які покликані усунути можливість для порушення законодавства загалом шляхом системи дозволів, допусків, процедур здійснення тих чи інших операцій тощо.
Яскравим прикладом цього є існуюча система валютного контролю, яка дозволяє банкам здійснювати операції українських громадян та суб’єктів підприємництва із зарубіжними особами лише після детальної перевірки та дотримання цілої низки формальних вимог.
В цьому процесі також проявляється та підтверджується виявлена в ході порівняльного дослідження кримінальних законодавств тенденція – переміщення соціального контролю із застосування заходів відповідальності за вже фактично вчинені порушення (на чому засновувалося класичне кримінальне право) на більш ранні стадії прояву антисоціальної поведінки.
10. Результати дослідження дозволяють сформулювати також низку практичних рекомендацій в сфері кримінального законодавства, практики його застосування та організації роботи органів системи кримінальної юстиції. Ці заходи можна загалом класифікувати наступним чином:
– заходи, спрямовані на оптимізацію системи санкцій кримінально-правових норм;
– заходи, спрямовані на стимулювання відшкодування правопорушниками шкоди, завданої злочинами;
– заходи, спрямовані на створення системи відшкодування шкоди, завданої злочинами, у випадках, коли відшкодування шкоди з боку правопорушника є неможливим;
– заходи, спрямовані на поширення інформації про кримінально-правові норми, уніфікації принципів їхнього застосування та забезпечення таким чином дотримання соціальної справедливості в процесі такого застосування.
11. Зокрема, в сфері визначення санкцій кримінально-правових норм необхідно в процесі внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України дотримуватися принципу відповідності між тяжкістю санкції кримінально-правової норми та віднесенням відповідної норми до категорії злочинів, що безпосередньо посягають на права та інтереси фізичних та юридичних осіб, або ж до злочинів з подвійною превенцією.
Доцільно збільшити санкції за всі злочини, які може бути віднесено до першої категорії (злочини першої категорії, що безпосередньо посягають на майно та особу конкретних осіб), до показників як мінімум злочинів середньої тяжкості. В той же час доцільно не встановлювати в разі скоєння злочинів третьої категорії (що прямим чином не завдають шкоди правам та охоронюваним законом інтересам конкретних осіб) більш тяжких покарань, ніж передбачено для злочинів невеликої та середньої тяжкості.
Це, таким чином, дозволить забезпечити соціологічний підхід до визначення тяжкості злочинів в кримінальному законодавстві та встановити відповідність між кримінально-правовими санкціями та конституційними нормами про пріоритетність охорони прав та інтересів громадян (стаття 3 Конституції України).
12. З метою стимулювання осіб, винних у вчиненні злочинів, до повного та можливо швидкого відшкодування шкоди, завданої злочином, необхідно здійснити ряд заходів з доповнення чинного законодавства (перш за все норм заохочувального характеру) та вдосконалення практики їхнього застосування.
Передбачити можливість застосування норм про звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку зі зміною обстановки (стаття 48 КК України) в разі відшкодування з боку правопорушника шкоди, завданої злочином.
Передбачити кримінальним законом порядок застосування норм Кримінального кодексу 2001 р. про звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з діяльним каяттям (стаття 45 КК України), а також у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (стаття 46 КК). Встановити таким чином в кримінальному законі більш деталізовані норми про порядок застосування положень про звільнення від кримінальної відповідальності в таких випадках. Після законодавчого врегулювання такого порядку також можливим буде поширити вказані випадки звільнення від кримінальної відповідальності на злочини середньої тяжкості.
13. Здійснити заходи, спрямовані на розвантаження системи кримінальної юстиції та спрощення процедур в сфері кримінального процесу.
Враховуючи об’єктивну необхідність визначення пріоритетних напрямків в попереджувальному впливі на злочинність, необхідне запровадження розрізнення відповідальності за кримінальні проступки від кримінальної відповідальності за інші злочини, завершивши розробку та прийняття Кодексу кримінальних проступків з одночасним встановленням окремої спрощеної процедури провадження у справах про кримінальні проступки або встановлення такої процедури у вигляді, подібному до вже наявної та апробованої протокольної форми досудової підготовки матеріалів. Таке вирішення питання дозволить спростити процедуру провадження у справах меншої тяжкості та перемістити пріоритети в протидії злочинності на найбільш небезпечні форми злочинної поведінки.
Розширити категорію злочинів, провадження за якими відбувається лише за наявності скарги потерпілого (злочинів приватно-публічного обвинувачення). Визначення того, чи певний злочин відноситься до категорії публічного, приватно-публічного чи приватного обвинувачення має визначатися в першу чергу в рамках матеріального кримінального права, оскільки віднесення певного діяння до тієї чи іншої категорії являє собою важливий елемент його криміналізації. Завданням процесуального права має бути визначення процедур та механізмів порушення справи та обвинувачення, а не саме по собі віднесення справи до тієї чи іншої категорії. В цьому розумінні корисно врахувати досвід Польщі, кримінальний кодекс якої 1997 р. прямо визначає щодо кожного передбаченого особливою частиною діяння, що воно є справою приватно-публічного чи приватного обвинувачення. За відсутності такої вказівки справи автоматично відносяться, як і за чинним законодавством України, до категорії публічних.
З метою спрямування пріоритетних зусиль органів системи кримінальної юстиції на боротьбу з найбільш важливими посяганнями проти особи та майна необхідно здійснити ряд організаційних заходів. Зокрема, передбачити в періодичній статистичній звітності правоохоронних органів відокремлення звітності за найбільш небезпечними ядерними загальнокримінальними злочинами від звітності за злочинами з подвійною превенцією.
14. З метою розширення впливу норм кримінального права, інформації про них, а також вдосконалення їх застосування та забезпечення соціальної справедливості в цьому процесі, необхідне здійснення ряду заходів законодавчого та організаційного характеру.
Запровадити єдині рекомендації з принципів призначення покарання для суддів з метою уніфікації практики призначення покарань та забезпечення єдиного підходу до цього процесу в національному масштабі. Прикладом при цьому можуть слугувати Рекомендації з призначення покарань, що затверджуються Комісією з призначення покарань Сполучених Штатів.
Запровадити систему обов’язкової публікації судових вироків у кримінальних справах, ухвал та постанов апеляційної та касаційної інстанції (починаючи з судових постанов Верховного Суду) з метою забезпечення інформування громадськості про результати роботи судової системи, забезпечення єдності в підході до застосування норм кримінального та кримінально-процесуального права при здійсненні правосуддя в кримінальних справах.
Забезпечувати публікацію нормативних документів, що використовуються при застосуванні найбільш важливих бланкетних кримінально-правових норм, та інформування про зміст цих документів з метою забезпечення доступу населення до правової інформації та реалізації інформаційного потенціалу кримінально-правових заборон. В першу чергу це стосується застосування норм розділу ХІІІ КК України 2001 року "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення".
15. З метою формування джерел компенсації шкоди, завданої жертвам злочинів, необхідно передбачити кримінальним законом застосування інституту виплати грошової компенсації зі звільненням в судовому порядку від покарання в разі скоєння злочинів невеликої та середньої тяжкості (за наявності згоди потерпілого), а також можливість відрахування частини штрафів, що стягуються з засуджених за злочини, до фондів відшкодування шкоди, завданої жертвам злочинів.
16. Прийняти Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення попередження злочинів та відшкодування шкоди, завданої злочинами". Текст проекту Закону наводиться в додатку. Він спрямований на стимулювання активності осіб, що вчинили злочини, щодо відшкодування завданої злочином шкоди, та уточнення певних норм Кримінального кодексу з метою розвантаження системи кримінальної юстиції та орієнтації її діяльності на попередження найбільш небезпечних злочинних проявів. Зокрема, проектом пропонується:
– запровадити до КК України загальну норму, якою передбачити, що умовою настання кримінальної відповідальності за окремі категорії злочинів є наявність заяви чи скарги особи, яка є потерпілим (у випадку фізичної особи), або якій шкоду завдано злочином (у випадку юридичної особи), розширивши таким чином категорію злочинів приватно-публічного звинувачення та встановивши її в якості кримінально-правового інституту. До такої категорії злочинів пропонується віднести ряд діянь (розкрадання, інші злочини проти власності, угон транспортного засобу), спрямованих проти близьких родичів та ряд статевих злочинів. Запровадження такого інституту до КК України дозволить повніше враховувати при застосуванні норм кримінального права інтереси та права осіб, потерпілих від злочинів, та спрямовувати зусилля правоохоронних органів на притягнення винних до кримінальної відповідальності лише в тих випадках, коли до цього є воля потерпілого;
– пропонується викласти в новій редакції статтю 46 чинного КК України, передбачивши в ній не лише випадок звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з примиренням винного з потерпілим, але й врегулювавши детальним чином підстави застосування цього виду звільнення від кримінальної відповідальності. Зокрема, передбачено запровадження обмежень на застосування цього інституту у випадках фактів тиску на потерпілого, його незастосування до випадків вчинення злочинів організованою групою, бандою чи злочинною організацією із одночасним поширенням дії цього інституту на злочини середньої тяжкості;
– пропонується доповнити перелік додаткових покарань, що можуть застосовуватися судом, покаранням у вигляді кримінальної реституції. Таке покарання може полягати у покладенні судом на засудженого обов’язку відшкодувати завдану злочином шкоду, а також виконати інші дії, спрямовані на виправлення завдано злочином шкоди та недопущення повторення правопорушень щодо потерпілого (як-то: письмове вибачення, передача певного майна, зміна місця проживання, накладення інших обмежень). Запровадження подібного додаткового покарання, яке буде застосовуватися за заявою потерпілого, дозволить зміцнити значимість позиції потерпілого від злочину в кримінальному процесі, надасть потерпілому можливість впливати на процес призначення покарання з тим, щоб не допустити повторення правопорушень щодо нього. Таким чином, заходи кримінально-правового характеру буде більшою мірою спрямовано на забезпечення реституції, компенсації та охорони прав потерпілих від злочинів і, таким чином, обмеження можливостей повторних злочинних посягань;
– пропонується доповнити перелік обов’язків, які суд може покладати на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням (стаття 76 КК України), обов’язком відшкодувати заподіяну злочином шкоду. Аналогічно, положення статті 81 КК України щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання пропонується запровадити норму, відповідно до якої сумлінне ставлення до праці як одна з підстав для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання виражається, зокрема, в повному відшкодуванні засудженим завданої злочином шкоди. Включення подібних змін до КК України дозволить запровадити до кримінального законодавства нові заохочувальні норми, що стимулюватимуть позитивну поведінку правопорушників та добровільне відшкодування ними завданої злочином шкоди. Це, в свою чергу, як показують результати дослідження, сприятиме попередженню нових злочинів та недопущення поглиблення негативних наслідків вже скоєних правопорушень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1961. - № 2. -Ст. 14.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України . - 2001. - № 25-26. -Ст. 131.
4. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 2-4. -Ст. 21.
5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1969 р. //Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1961. - № 2. -Ст. 15.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - № 51. -Ст. 1122.
7. Виправно-трудовий кодекс України від 23 грудня 1970 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1971. - № 1. -Ст. 6.
8. Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 52. -Ст. 455.
9. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 2-4. -Ст. 21.
10. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: Закон України від 28 листопада 2002 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 1. -Ст. 2.
11. Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, зловживанню ними: Закон України від 15 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 10. -Ст. 62.
12. Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: Закон України від 21 листопада 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 3. - Ст. 12.
13. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. -Ст. 303.
14. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35. -Ст. 358.
15. Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування: Закон України від 17 січня 2002 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 17. -Ст. 121.
16. У справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут): Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 28. -Ст. 1267.
17. Питання посилення боротьби з корупцією та іншими злочинами в сфері економіки: Указ Президента України від 27 серпня 1994 р. // Офіційний вісник України. - 1994. - № 34. -Ст. 1667.
18. Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні: Указ Президента України від 5 серпня 1996 р. // Офіційний вісник України. - 1996. - № 29. -Ст. 1594.
19. Про затвердження Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Указ Президента України від 24 квітня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1998. - № 17. -Ст. 621.
20. Указ Президента України "Про Комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки" від 17 вересня 1996 р. //Офіційний вісник України. - 1996. - № 32. -Ст. 1621.
21. Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю: Указ Президента України від 21 липня 1994 р. // Офіційний вісник України. - 1994. - № 26. - Ст. 921.
22. Про неналежне виконання вимог щодо повернення валютних цінностей, які незаконно знаходяться за кордоном: Указ Президента України від 10 травня 1995 р. // Офіційний вісник України. - 1995. - № 21. -Ст. 652.
23. Про Національну програму профілактики СНІДу в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1992 р. // Офіційний вісник України. - 1992. - № 6. -Ст. 211.
24. Про Національну програму протидії зловживанню наркотичними засобам та їх незаконному обігу на 1994-1997 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1993 р. // Офіційний вісник України. - 1993. - №52. Ст.- 2370.
25. Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1996 р. // Офіційний вісник України. - 1996. - №35. Ст.- 1490.
26. Про стан виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади актів законодавства про державну службу та боротьбу з корупцією Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. // Урядовий кур'єр від 27.08.1998 р.
27. Про хід виконання законів України, рішень Президента України та Кабінету Міністрів України з питань боротьби з корупцією і злочинністю та звіти керівників центральних органів виконавчої влади щодо виконання Законів України "Про державну службу" та "Про боротьбу з корупцією": Постанова Кабінету Міністрів України " від 14 липня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 29. – Ст. 950.
28. Про затвердження плану заходів, спрямованих на боротьбу з кору