Попович Максим Михайлович. Конституційні засади забезпечення єдності судової практики в Україні

Короткий опис

Попович Максим Михайлович. Конституційні засади забезпечення єдності судової практики в Україні.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Держ. ВНЗ "Ужгород. нац. ун-т" М-ва освіти і науки України. - Ужгород, 2015.- 197 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

На правах рукопису
УДК 342(477+430)

Попович Максим Михайлович

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ В УКРАЇНІ

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Бисага Юрій Михайлович,
Заслужений юрист України

УЖГОРОД – 2015

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ…………………………………………3
ВСТУП…………………………………………………………………………….4
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
РОЗУМІННЯ ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ…………………………13
1.1. Принцип верховенства права та єдність судової практики……………13
1.2. Єдність судової практики та межі суддівського розсуду………………29
Розділ 2. МЕЖІ ЮРИСДИКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ………….51
2.1. Предмет відання і повноваження Конституційного Суду України……..51
2.2. Основні засади самообмеження юрисдикції Конституційного Суду України та доктрина «політичної доцільності»………………………………..70
2.3. Доктрина «політичного питання» та юрисдикція
Конституційного Суду України………………………………………………...83
Розділ 3. КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У ДІЯЛЬНОСТІ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ УКРАЇНІ……………………………………….……………100
3.1. Функції Верховного Суду України щодо забезпечення
єдності судової практики………………………………………………………100
3.2. Функції вищих спеціалізованих судів щодо забезпечення
єдності судової практики в Україні…………………………………………...110
Розділ 4. ВПЛИВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
НА СУДОВУ ПРАКТИКУ В УКРАЇНІ…………………………………….130
4.1. Практика Європейського суду з прав людини як
джерело права в Україні……………………………………………………….130
4.2. Основні напрями впливу практики
Європейського суду з прав людини на судову практику в Україні…………148
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...…180

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВССУ Вищий спеціалізований суд України із розгляду цивільних і
кримінальних справ
ВСУ Верховний Суд України
ГПК Господарський процесуальний кодекс України
ЄКПЛ Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
ЄС Європейський Союз
ЄСПЛ Європейський суд з прав людини
КАС Кодекс адміністративного судочинства України
КПК Кримінальний процесуальний кодекс України
КСУ Конституційний Суд України
Суд ЄС Суд Європейського Союзу
(«Європейський суд справедливості», «Люксембурзький суд»)
ЦПК Цивільний процесуальний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На зламі розвитку правових систем, в епоху їх реформування важливими стають функції суду щодо відправлення правосуддя. При цьому зачіпається цілий комплекс питань, пов’язаних із природою суддівських рішень як джерел права, впливу суддівських рішень на динаміку правовідносин тощо. У таких умовах на суддю лягає тягар відповідальності щодо належної інтерпретації правових норм у ході вирішення юридичних справ. Протягом радянського періоду заперечувалася роль судді у творенні права, суддя розглядався як слуга закону, який формально надавався вищим представницьким органом, а за змістом закон виражав владну волю Комуністичної партії. Тому вважалося, що суддя відправляє правосуддя у суворій відповідності до закону, керуючись соціалістичною правосвідомістю та засадами демократичного централізму. Звісно, що суддя, суворо слідуючи принципу соціалістичної законності, не володів свободою розсуду – його заміняла соціалістична законність. Лише з прийняттям Конституції України, започаткуванням діяльності Конституційного Суду України постало питання щодо встановлення меж діяльності суду, які визначаються законом, рівнем розвитку правовідносин та станом правопорядку в країні. Після ратифікації Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проблема судового розсуду піднялася на новий рівень, оскільки саме практика Європейського суду з прав людини наочно свідчила про реальну можливість судів вибирати варіанти розв’язку юридичного спору в умовах правової невизначеності.
Забезпечення права на справедливий і незалежний судовий розгляд є базовим елементом правової державності. Без незалежного і безстороннього суду складно собі уявити належний розгляд правових спорів та захист прав людини й основоположних свобод. Одним з аспектів справедливого суду є вимога однаковості застосування права судами, що ґрунтується на рівності і справедливості судового розгляду. Адже неоднакове застосування закону при однакових фактичних обставинах є несправедливим, оскільки не виражає рівний масштаб ставлення до осіб, які перебувають приблизно в однаковому положенні, що призводить до дискримінації. Без осмислення конституційних засад забезпечення єдності судової практики доволі складно говорити про ефективність судової правової реформи.
При нестабільних правових системах, які перебувають у перехідному стані, проблема забезпечення єдності судової практики набуває особливої гостроти. Становлення незалежного та безстороннього суду взагалі є ознакою переходу до демократичної конституційної державності, і вельми важливою складовою цього моменту є саме забезпечення єдності судової практики.
Вищезазначене й визначає актуальність теми дослідження, адже питання вибору прийнятного варіанту вирішення юридичної ситуації набуває своєї гостроти в перехідних умовах розвитку правової системи, що завжди супроводжується правовою невизначеністю. Актуальність дослідження також зумовлена входженням України до Ради Європи та її міжнародними зобов’язаннями додержуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та належним чином виконувати рішення Європейського суду з прав людини. Тому важливим є з’ясування меж суддівського розсуду у своєрідному трикутнику: Конституція України – Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – закони України.
Проблемі забезпечення єдності судової практики приділяли увагу чимало вітчизняних і зарубіжних науковців. З точки зору верховенства права та свободи розсуду суддів цю проблему досліджували Т. Аллан, П. Атайя, А. Барак, В. Бігун, С. Головатий, Р. Дворкін, В. Кампо, М. Козюбра, Р. Паунд, П. Рабінович, М. Савчин, А. Сарсенов, Б. Таманага, С. Шевчук та ін. Через призму верховенства конституцію аналізували питання єдності судової практики М. Адамс, І. Алєшкова, У. Бернс, М. Вітрук, В. Кампо, В. Кряжков, Л. Лазарєв, І. Перніце, М. Савчин, М. Савенко, І. Сліденко, Г. Тойбнер, Г. ван дер Шифф та ін. Взаємозв’язок принципу законності і єдності судової практики розкривали М. Вопленко, І. Москвич, В. Погорілко, Ю. Шемшученко та ін. Особливості забезпечення єдності права в галузевому процесуальному законодавстві досліджували М. Вільгушинський, Д. Галліган, М. Кантон, Я. Романюк та ін. Взаємозв’язок практики Європейського суду з прав людини та єдності судової практики аналізували С. Головатий, І. Ільченко, В. Кононенко, А. Пархета, С. Шевчук та ін.
Джерельною основою для дослідження слугують теоретичні праці, дані аналітичних досліджень вітчизняних і зарубіжних правозахисних організацій та аналітичних центрів (Венеційської комісії, Української Гельсінської спілки з прав людини, Харківської правозахисної групи, Центру політико-правових реформ тощо), положення Конституції і законів України, усталеної практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та прецедентного права Європейського суду з прав людини.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження обрана відповідно до основних напрямів державно-правової реформи в Україні. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2010-2015 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету (номер державної реєстрації 0198U007793).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження цієї роботи є визначення конституційних засад забезпечення єдності судової практики в Україні.
Відповідно до поставленої мети в роботі вирішено такі задачі:
 розкрити взаємозв’язок принципу верховенства права та єдності судової практики;
 визначити співвідношення єдності судової практики та суддівського розсуду з огляду на природу суддівської правотворчості;
 з’ясувати межі предмету відання та повноваження Конституційного Суду України в контексті єдності судової практики та доктрини суддівського розсуду;
 визначити основні засади самообмеження юрисдикції Конституційного Суду України та доктрини «політичної доцільності»;
 розкрити сутність еволюції доктрини «політичного питання» у практиці Конституційного Суду України та її впливу на межі його юрисдикції;
 визначити основні функції Верховного Суду України щодо забезпечення єдності судової практики;
 розкрити функції вищих спеціалізованих судів України щодо забезпечення єдності судової практики;
 з’ясувати місце і роль практики Європейського суду з прав людини як джерела права в Україні в контексті забезпечення єдності судової практики;
 визначити основні напрями впливу практики Європейського суду з прав людини на судову практику в Україні через призму суддівського розсуду.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини з приводу здійснення правосуддя на засадах обґрунтованості та передбачуваності судових рішень.
Предметом дослідження є конституційно-правові засади забезпечення єдності судової практики в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використано весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній теорії права, науці конституційного права і процесуального права. У процесі дисертаційного дослідження застосовувався комплекс наукових методів дослідження, які поєднують у собі загальні і спеціальні методи дослідження юридичних явищ. Так, загальнофілософські підходи застосовано для визначення ролі цінностей і принципів права у процесі правосуддя (розділ 1). За допомогою діалектичного методу досліджено суперечності, що існують у правовій системі і шляхи їх подолання судами в рамках суддівського розсуду (підрозділи 1.2, 2.2, 4.2 та розділ 3). Синергетичний метод дозволив дослідити випадкові відхилення при вирішенні судами юридичних спорів, зокрема, у співвідношенні між суддівським мінімалізмом та активізмом (підрозділи 1.2, 2.3, 4.2). За допомогою системного методу аналізувалися систематичні зв’язки між нормами права та поле розсуду суддів при їх конкретизації і деталізації (розділ 1, підрозділ 2.1). Герменевтичний метод дав змогу розкрити роль тлумачення у суддівському розсуді та виборі суддівської стратегії (підрозділ 1.2).
Використання формально-юридичного та порівняльного методів дало можливість проаналізувати юридичний зміст положень чинного законодавства і судової практики та сформувати пропозиції щодо їх удосконалення (розділ 3).
У роботі використані теоретичні положення загальної теорії права, міжнародного права, конституційного права та процесуальних галузей права.
Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням конституційних засобів забезпечення єдності судової практики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретичних положеннях та висновках дисертації:
вперше:
 розкрито конституційний механізм забезпечення єдності судової практики, який полягає в обґрунтованому та гармонійному застосуванні практики Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини в діяльності судів загальної юрисдикції, виходячи із загальних принципів права та конституційних цінностей;
 сформульовано положення про те, що єдність практики Конституційного Суду України є дуалістичною: з одного боку, він зв’язаний Конституцією України і покликаний захищати її верховенство, а з іншого покликаний додержуватися мінімального стандарту захисту прав людини і основоположних свобод, виробленого в практиці Європейського суду з прав людини, у разі, якщо конституційний стандарт захисту нижчий;
 з’ясовано, що доктрина «політичного питання» в діяльності Конституційного Суду України є більш адекватним засобом зважування та вимірювання меж і сфери його юрисдикції на відміну від домінуючої доктрини «політичної доцільності», яка є сумнівною з точки зору верховенства права та конституційних засад належного і законного суду;
 сформульовано розуміння принципу спеціалізації судів загальної юрисдикції, яка не заперечує провідну роль Верховного Суду України у забезпеченні єдності судової практики, яка здійснюється: (а) шляхом ухвалення керівних роз’яснень найвищим судом за ініціативою суду, що розглядає справу, яка, на думку останнього, має принциповий характер, а також (б) за ініціативою певного вищого спеціалізованого суду у разі виникнення спору про юрисдикцію судів;
удосконалено:
– положення про те, що за своїм змістом акти Конституційного Суду України складають його прецедентне право: відповідно до засад правової визначеності бажано, щоб Суд слідував своїм правовим позиціям, сформульованим в аналогічних справах, однак за умови належного обґрунтування та істотної зміни обстановки чинності певних положень Конституції України можуть виникнути підстави для формулювання нової правової позиції;
– положення про те, що касаційне оскарження є природною функцією Верховного Суду України, що і виражає сенс розуміння конституційної формули «найвищого суду», оскільки рішення суду касаційної інстанції є остаточними, тобто задовольняють критеріям принципу res judicata;
– підходи на співвідношення національних та міжнародних стандартів захисту прав людини, що доволі часто кардинально впливає на ступінь забезпечення єдності судової практики;
– розуміння функцій вищих спеціалізованих судів із забезпечення єдності судової практики, які полягають у перегляді рішень нижчестоящих судів та належному застосуванні ними практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України;
дістали подальшого розвитку:
– положення про співвідношення справедливої сатисфакції, загальних та індивідуальних заходів як основних напрямів виконання рішень Європейського суду з прав людини в Україні;
– функціональний підхід до розуміння змісту поняття джерела права, яке обмежується не лише формальними ознаками як певна форма вираження права, а насамперед у його юридичній силі та практичній придатності для застосування;
– розуміння суддівського розсуду як повноваження судді ухвалювати рішення в умовах правової невизначеності відповідно до закону, якщо інтерпретація його положень свідчить про поліваріантність його застосування;
– основні методи інтерпретації Конституційним Судом України положень Конституції України, виходячи із системи конституційних цінностей та принципів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що правовий аналіз, основні положення й висновки дисертації узагальнюють поняття і структурні елементи конституційних засад забезпечення єдності судової практики в контексті принципів рівності, справедливості, правової визначеності та обґрунтованості очікувань.
Слід вирізнити такі аспекти застосування результатів дисертації:
 науково-дослідний: у дисертації вперше у вітчизняній науці конституційного права проведено комплексний аналіз елементів системи забезпечення єдності судової практики, а положення і висновки дисертації можуть бути використаними для подальших конституційно-правових та процесуально-правових досліджень;
 науково-освітній: розроблені в дисертації наукові положення можуть бути використані під час викладання курсів «Теорія держави і права», «Конституційне право», «Судові та правоохоронні органи», «Конституційне правосуддя» та галузевих процесуально-правових дисциплін;
 науково-методичний: результати дослідження можуть слугувати вдосконаленню навчальних програм із циклу публічно-правових дисциплін, зокрема з процесуального права, використовуватись при підготовці підручників і навчально-методичних посібників;
 практичний: для підготовки й перепідготовки юристів, у практиці правотворчих органів, для використання неурядовими організаціями.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи доповідалися на трьох міжнародних і національних науково-практичних конференціях: «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 2013 р.), «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 2013 р.), «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Ужгород, 2013 р.), «65-річчя Загальної декларації прав людини: дотримання прав людини – пріоритет держави та суспільства» (м. Ужгород, 2013 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях з юридичних наук, у тому числі в одному зарубіжному науковому виданні, а також у чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 197 сторінок. Список використаних джерел складається з 185 найменувань і займає 17 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації здійснено теоретичні узагальнення та запропоновано теоретико-правові та практичні положення, що вирішують наукове завдання дослідити сукупність конституційних засобів забезпечення єдності судової практики в Україні. Основними теоретичними і практичними результатами дисертації є наступні висновки:
1. Забезпечення єдності судової практики випливає із вимог правової визначеності, обґрунтованих очікувань, рівності та справедливості, які одночасно є складовими верховенства права. Тому при вирішенні справ, які ґрунтуються на однакових правових засадах та при однакових фактичних обставинах, суди мають демонструвати послідовність у своїх правових позиціях, виходячи із рішень в аналогічних справах. Недодержання цих вимог судами без належного обґрунтування є ніщо іншим як проявом суддівської сваволі.
Сучасне розуміння змісту поняття джерела права не обмежується лише формальними ознаками як певна форма вираження права, а полягає насамперед у його юридичній силі та практичній придатності для застосування (ефективність дії). За таких умов розуміння суддівського розсуду полягає в тому, що це є повноваженням судді ухвалювати рішення в умовах правової невизначеності відповідно до закону, якщо інтерпретація його положень свідчить про поліваріантність застосування його положень (або норм закону).
2. В Україні діє конституційний механізм забезпечення єдності судової практики, який полягає у обґрунтованому і гармонійному застосуванні практики Конституційного Суду України і Європейського суду з прав людини у діяльності судів загальної юрисдикції, а також рішень Верховного Суду України і вищих спеціалізованих судів виходячи із загальних принципів права та конституційних цінностей, а саме:
а) конкретизація і деталізація положень Конституції України шляхом вирішення справ Конституційним Судом України, які є загальнообов’язковими, остаточними і не підлягають оскарженню;
б) автономне і динамічне тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейським судом з прав людини, рішення якого поряд із Конвенцією є джерелами права і згідно із Віденською конвенцією про право міжнародних договорів володіють перевагою над національним законодавством при умові, якщо вони не понижують конституційний стандарт захисту прав людини і основоположних свобод;
в) інтерпретація законів судами загальної юрисдикції, яка має відповідати правовим позиціям Конституційного суду України та практиці Європейського суду з прав людини при умові, якщо вони не понижують конституційний стандарт захисту прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до таких правових засад судді мають ретельно досліджувати судову практику і у разі виникнення сумнівів щодо застосування раніше сформульованих позицій, належним чином обґрунтовувати відхилення від них і формулювання нових. Адже авторитет і легітимність актів судової влади чітко пов’язано із належним обґрунтуванням судових рішень.
3. Поняття конституційної юрисдикції розглядається у площині співвідношення із поняттями конституційного правосуддя (юстиції) та конституційного судочинства. Серед цих понять центральною категорією є поняття саме «конституційного правосуддя», а конституційна юрисдикція визначає переважно матеріальну його основу, тобто предмет розгляду і категорії справ, які вирішує Конституційний Суд України. У свою чергу, конституційне судочинство визначає правові засади, учасників та стадії конституційного процесу (провадження у Конституційному Суді України).
Конституцією України встановлено виключний перелік повноважень Конституційного Суду України і їх зміст не підлягає звуженому або розширеному тлумаченню. Владні форми та засоби розгляду конституційно-правових спорів органом конституційної юстиції конкретизовано у Законі України «Про Конституційний Суд України». Водночас шляхом тлумачення Конституції України Конституційний Суд України конкретизує зміст своїх повноважень при вирішенні конкретних справ конституційного судочинства.
Конституційний Суд України може поєднувати у залежності від обставин справи методику судового мінімалізму, судового самообмеження або судового активізму, оскільки тлумачення положень Конституції України є інтерпретацією принципів права та оціночних понять (наприклад, рівність, справедливість, свобода, громадський порядок, національна безпека, суспільна необхідність тощо). За таких умов більш важливим є навіть співвідношення об’єктивної та суб’єктивної методики тлумачення Конституції, а потім вже усталених підходів у тлумаченні конституційних положень – догматичного чи динамічного тлумачення.
4. Межі здійснення юрисдикції Конституційним Судом України – доволі делікатна сфера його діяльності, що вимагає філігранної юридичної техніки і реальної готовності конституційних суддів служити головній меті конституційної юстиції – забезпеченню прав людини, демократії і верховенству права як основоположним конституційних цінностей.
Сучасні виклики, які постають перед розвитком конституційної системи України, також зумовлюють зміщення акцентів у діяльності конституційної юстиції у сторону змістовного наповнення у сфері прав людини, демократії і верховенства права. Адже ці проблеми зумовлені полем вільного розсуду конституційного судді, який має бути убезпечений від будь-якого стороннього впливу, незалежно від його джерела – чи то органу публічної влади, чи приватних юридичних і фізичних осіб.
Єдність практики Конституційного Суду України є дуалістичною: з одного боку він зв’язаний Конституцією України і покликаний захищати її верховенство, а з другого – він покликаний додержуватися мінімального стандарту захисту прав людини і основоположних свобод, вироблений у практиці Європейського суду з прав людини, у разі, якщо конституційний стандарт захисту нижчий. За таких умов виникає необхідність застосування права як єдиного цілого, частини якого є взаємно пов’язаними і мають тлумачитися гармонійно, що як правило пов’язано із можливістю вибору суддею певного варіанту розуміння правових норм у світлі принципів права.
За своїм змістом акти Конституційного Суду України складають його прецедентне право – відповідно до засад правової визначеності бажано, щоб Суд слідував своїм правовим позиціям, сформульованих в аналогічних справах, однак за умови належного обґрунтування та істотній зміні обстановки чинності певних положень Конституції України, можуть виникнути підстави для формулювання нової правової позиції.
5. Доктрина «політичного питання» у діяльності Конституційного Суду України є більш адекватним засобом зважування та вимірювання меж і сфери його юрисдикції на відміну домінуючої доктрини «політичної доцільності», яка є сумнівною з точки зору верховенства права та конституційних засад належного і законного суду.
Основними критеріями доктрини «політичного питання» як основоположного рішення щодо визначення меж юрисдикції Конституційного Суду України виступають питання політичного процесу, зовнішньої політики, конституційно визначеного співвідношення свободи розсуду глави держави, парламенту та уряду.
6. У системі судів загального судочинства конституційні засади забезпечення єдності судової практики виражаються насамперед у тому, що саме принцип права (а не норма) визначається як пріоритетний критерій прийняття «правильного рішення» в «складних справах», зокрема в випадках відсутності певного взірця судового рішення, колізії між нормами права. Принципи права служать тим орієнтиром, щоб суддя не поєднував норми хаотично, фактично допускаючи суддівську сваволю, а щоб забезпечував системне і гармонійне тлумачення правових норм у світлі фундаментальних цінностей і принципів права.
Принцип спеціалізації судів загальної юрисдикції не заперечує провідну роль Верховного Суду України у забезпеченні єдності судової практики, яка здійснюється (а) шляхом ухвалення керівних роз’яснень найвищим судом за ініціативою суду, що розглядає справу, яка на думку останнього має принциповий характер, а також (б) за ініціативою певного вищого спеціалізованого суду у разі виникнення спору про юрисдикцію судів. Отже, касаційне оскарження є природною функцією Верховного Суду України, що і виражає сенс розуміння конституційної формули «найвищого суду», оскільки рішення суду касаційної інстанції є остаточними, тобто задовольняють критеріям принципу res judicata. У зв’язку із цим у законодавство про судоустрій та процесуальне законодавство мають бути внесені адекватні зміни, оскільки існуючий порядок речей істотно посягає на сутність змісту права на доступ до справедливого суду, зокрема, у частині права на оскарження судових рішень та гарантій засад res judicata.
Натомість Верховний Суд України сьогодні не володіє достатніми засобами для забезпечення єдності судової практики в Україні. Існуюча процедура щодо ухвалення рішення про допуск для перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування законів принаймні у двох позиціях є порушенням принципу верховенства права.
По-перше, в матеріальному значені така процедура призводить до високого рівня ймовірності блокування процедури оскаржень судових рішень, оскільки судова інституція – вищий спеціалізований суд не є заінтересованим у можливому постановленні Верховним Судом висновку про те, що така неоднаково застосовує закон.
По-друге, у процесуальному значенні такі прерогативи певного вищого спеціалізованого суду є ніщо іншим як легалізацією проявів свавілля, оскільки він суперечить засаді – non debet esse judex in propria causa, тобто «ніхто не може бути суддею у власній справі».
Поряд із Конституційним Судом України який дає офіційне тлумачення Конституції і законів Україні, при цьому закони тлумачить лише у їх конституційних аспектах, на практиці тлумачення законів здійснюється Верховним Судом України у двох формах: а) у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду та б) шляхом формулювання керівних принципів права, які виводяться із сукупності рішень Верховного Суду, які публікуються у офіційних виданнях.
По суті Верховний Суд здійснює аналогічну діяльність по інтерпретації положень законів, що притаманно Конституційному Суду стосовно положень Конституції України. Оскільки функції Конституційного Суду по офіційному тлумаченню обмежені юрисдикцією загальних судів, очолюваних Верховним Судом, фактично суди загальної юрисдикції творять власну сталу судову практику, хоча на сьогодні функція судів щодо участі у процесі правотворчості офіційно не визнається.
7. Механізм забезпечення єдності судової практики покликаний сприяти стабільному функціонуванню судової системи, відкривши можливість звернення суду будь-якої інстанції до Верховного Суду у разі виникнення істотних сумнівів щодо можливості застосування положень законів чи сталої судової практики, оскільки це порушуватиме права і законні інтереси учасників процесу. Також у такий спосіб можна закласти чіткий юридичний механізм вирішення спорів про юрисдикцію між судами різної спеціалізації з метою формування єдиної судової практики.
За таких умов існуюча система судової спеціалізації зберігається, тобто вищі спеціалізовані суди й надалі виконують функції касаційної інстанції. При цьому має бути скасований Вищий спеціалізований суд України, а його повноваження повернені Верховному Суду України. Водночас змінюється система забезпечення єдності судової практики наступним чином: 1) у разі якщо суд, що розглядає справу по суті, вбачає, що вирішення справи за виробленою сталою судовою практикою може потягти порушення прав людини і основоположних свобод, він зобов’язаний звернутися до Верховного Суду України для винесення ухвали, що роз’яснює порядок застосування закону; 2) у разі, якщо розходження у сталій судовій практиці має принциповий характер для правової системи, палата з єдності судової практики ухвалює постанову, в якій міститься консолідована правова позиція з цієї категорії справ чи спорів; 3) у разі розходжень позицій між спеціалізованими судами певний вищий спеціалізований суд може ініціювати вирішення питання про вироблення єдиної позиції перед Верховним Судом України, про що вже згадана палата ухвалює постанову.
8. Співвідношення національних та міжнародних стандартів захисту прав людини доволі часто кардинально впливає на ступінь забезпечення єдності судової практики, стандарти захисту якого втілюються через конституційний механізм трансформації норм і принципів міжнародного права у правову систему України. На європейському рівні склалися дві системи правового захисту під егідою Європейського Суду з прав людини та Суду Європейського Союзу. Діяльність правових інституцій європейської системи правозахисту доповнюється діяльністю політичних інституцій. Зокрема, важливу роль відіграє Організація по Безпеці і Співробітництву в Європі (ОБСЄ). Політичні інституції дають змогу ефективно впливати на політичний курс європейських держав, що сприяє покращенню політики захисту основних прав і свобод у цих країнах. Вплив на функціонування політичних інститутів дає зворотній ефект, оскільки зближуються стандарти дотримання прав людини у країнах з різним рівнем політичної і правової культури, з різною структурою політичних та правових інститутів тощо. Проблема вироблення єдиних стандартів та культурного релятивізму визначається типом національного правопорядку. У галузі прав людини мають важливе значення положення міжнародного звичаєвого права (jus cogens), які містяться насамперед у міжнародному Біллі прав людини (у першу чергу, Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про громадянські та цивільні права та про соціальні, економічні і культурні права), так як вони дають широку свободу розсуду по реалізації їх положень у національних правопорядках. Не дивлячись на універсальний характер основних прав і свобод, проблема культурного релятивізму існує також і в європейській системі правозахисту. На європейському континенті діє доктрина “меж розсуду” (margin of appreciation) кожної держави по відношенню обмежень прав людини, що вводяться стосовно окремих прав і свобод, закріплених у Європейській конвенції з прав людини і основоположних свобод.
Субсидіарним (додатковим) засобом захисту основних прав і свобод виступає право на звернення до міжнародних установ, юрисдикцію яких визнала Україна. Таке право виникає у випадку вичерпання усіх національних засобів правового захисту і тому ці засоби захисту розглядаються як додаткові. Згідно з частиною п’ятою статті 55 Конституції України особа має право на звернення за захистом після використання національних засобів правового захисту у міжнародні юрисдикційні установи, які визнала Україна. Відповідно до цього конституційного положення органи державної влади у своїй діяльності повинні керуватися загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, а також визнавати практику міжнародних юрисдикційних установ у галузі прав людини.
9. З прийняттям Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» та прийняттям нормативно-правових актів, що розвивають його положення, в Україні було досягнуто законодавче регулювання механізму взаємодії національної та європейської системи захисту основних прав і свобод. Виконання рішень Суду здійснюється не лише шляхом вжиття заходів індивідуального характеру, що мають на меті усунення негативних наслідків порушення прав заявника, а також заходи загального характеру з метою попередження подібних порушень Конвенції у майбутньому.
Конституція визначає (стаття 9), що належним чином ратифіковані парламентом міжнародні договори, є невід’ємною частиною законодавства України. Зовнішньополітичну діяльність держава здійснює відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (стаття 18 Конституції). Тому положення Конвенції про захист прав людини і основних свобод та прецедентне право Європейського Суду з прав людини, що базуються на Конвенції та Протоколах до неї, діють у національній правовій системі відповідно до Конституції України. Оскільки Конституційний Суд у сенсі Віденської конвенції про право міжнародних договорів є органом влади, що представляє Україну на міжнародній арені у сфері правосуддя, на нього поширюються вимоги щодо добросовісного виконання міжнародних зобов’язань України.
Рішення Європейського суду з прав людини мають дуалістичну природу: (а) поряд з тим, що вони визначають його правотворчу функцію, що проявлється у застосуванні Конвенції як «живого» інструмента, який має бути дієвим і реальним, (б) рішення Суду закладають у правовій системі мінімальний стандарт захисту прав людини, що змушує вітчизняні суди зважувати ступінь гарантованості відповідно до конвенційних стандартів та вимог Конституції України, щоб сутність змісту права не було порушено.
В Україні існує належна законодавча база щодо упровадження практики Європейського суду з прав людини у діяльності Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції. Проблема полягає у коректному використанні рішень судами для обґрунтування власних правових позицій. Іншою проблемою є неухильне виконання рішень Європейського суду з прав людини шляхом вжиття індивідуальних і загальних заходів, а також справедливої сатисфакції. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Абросимова Е. Саморегулирование судебной власти: содержавние, основания и тенденции / Елена Абросимова // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004 № 4(49). – С. 146 154.
2. Алешкова И.А. Прямое применение Конституции РФ судами Российской Федерации: проблемы и перспективы их решения / И.А. Алешкова // Современное конституционное право: Сб. науч. трудов / РАН ИНИОН; Отв. ред. Алферова Е.В. – М. : ИНИОН, 2010 – 210 с.
3. Аллан Т.Р.С. Конституційна справедливість. Ліберальна теорія верховенства права : пер. з англ. Ростислава Семківа / Т.Р.С. Аллан. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2008. – 385 с.
4. Барак А. Суддейское усмотрение / Аарон Барак; Пер. с англ. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – 376 с.
5. Бирмонтене Т. Генеральный доклад XIV Конгресса Конференции европейских конституционных судов / Т. Бирмонтене, Э. Ярашюнас, Э. Спруогис // Конституционное правосудие: Вестник Конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии. Выпуск 2 (40) – 3(41), 2008. – Ереван: Центр конституционного права Республики Армения, 2008. – С. 70–245.
6. Бірмонтьєне Т. Значення судового конституційного контролю для розвитку права / Т. Бірмонтьєне // Вісник Конституційного Суду України. – 2013. №. 3. – С. 130– 145.
7. Бігун В. С. Філософія правосуддя: ідея та здійснення : монографія / В. С. Бігун. — К., 2011. — 330 с. (Бібліотека Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»).
8. Вiльгушинський М. Роль судiв зaгaльної юрисдикцiї у зaбезпеченнi ефективного зaстосувaння прaктики Європейського суду з прaв людини / М. Вільгушинський [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sc.gov.ua/ua/golovna_storinka/suddi_vssu_vzjali_uchast_u_konferenciji_z_pitan_zabezpechennja_efektivnogo_zastosuvannja_praktiki_je.html
9. Вей С. Принципи конституційної інтерпретації і самообмеження конституційного судді / С. Вей // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. № 2. – C. 57 59.
10. Вильдхабер Л. Место Европейского суда по правам человека в европейском конституционном ландшафте / Л. Вильдхабер // Конституционное правосудие на рубеже веков: Материалы межд. конф., посвященной 10-летию Конституционного Суда Российской Федерации. – М., 2002. – С. 93–94.
11. Висновок CDL-AD (2013)014 Європейської комісії за демократію через право (Венеціанської комісії) про проект закону про внесення змін до Конституції України щодо зміцнення незалежності суддів та про запропоновані зміни до Конституції України, запропоновані Конституційною Асамблеєю України.
12. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року
№ 3-в // Офіційний вісник України. – 2001. № 28. Ст. 1267. – С. 104.
13. Витрук Н.В. Конституционное правосудие навч. пособ / Н.В. Витрук. – М. : ЮНИТИ, 1998. 383 с.
14. Вопленко Н.Н. Понятие и основные черты законности / Н.Н. Вопленко // Вестник Волгоградского государственного университета. Серия 5: Юрипруденция. – 2006. – № 8. – С. 33– 48.
15. Гарлицкий Л. Конституционные суды против верховных судов / Лех Гарлицкий // Сравнительное конституционное обозрение. – 2007. – № 2 (59). – С. 146–159.
16. Гольдман Р. Верховный суд США. Права и свободы граждан : пер. с польск. «VADEMECUM» / ОБСЕ ; Роджер Гольдман, Эва Лентовска, Станислав Франковски. – Варшава : Изд-во «Бега», б/г. – 324 с.
17. Господарський процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12
18. Государственное право Германии: Сокращ. перев. в 2-х т. Т. 1. – М: ИГП РАН, 1994. – 312 с.
19. Гультай М. Правова визначеність у рішеннях Конституційного Суду України / М. Гультай, І. Кияниця // Вісник Конституційного Суду України. – 2012. № 5. – С. 83–93.
20. Дворкін Р. Серйозний погляд на право / Р. Дворкін; пер. з англ. А. Фролкін. — К.: Основи, 2000. – 520 с.
21. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. / М. Дженіс, Р. Кей, Е. Бредлі ; пер. з англ. – К.: АртЕк, 1997. – 452 с.
22. Доповідь CDL-AD(2011)003rev про верховенство права: затверджена Венеціанською комісією на 86-й Пленарній сесії (25-26 березня 2011 року). – Страсбург, 4 квітня 2011 року. – 19 с.
23. Европейский Союз: Основополагающие акты в редакции Лиссабонского договора с комментариями. – М. : ИНФРА-М, 2010. – 698 с.
24. Европейский Суд по правам человека: Избранные решения. В 2 т. – Т. 1. – М., 2001. – С. 769 – 770.
25. Загребельский Г. Толкование законов: стабильность или трансформація? / Густаво Загребельский // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. – 3(48). – С. 80 83.
26. Закон України «Про Конституційний Суд України»: наук.-практ. комент. / А.А. Стрижак, Я.В. Рибалко, М.В. Савчин; за заг. ред. А.А. Стрижака. – К.: Ін Юре, 2009. – 328 с.
27. Закон ФРН “Про дотримання єдності судової практики вищих судів Федерації” (Gesets zur Wahrung der Einheitlichkeit der Rehtsprechung der obersten Gerihtshöfe des Bundes) від 19 червня 1968 року.
28. Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд»: проект № 1656 від 26 грудня 2014 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=53217
29. Зaстосувaння прaктики ЄСПЛ тa дотримaння Конвенцiї: досвiд Aпеляцiйного суду Кiровогрaдської облaстi // Зaкон i Бiзнес. 2014. №10 (1152).
30. Iльченко I. Деякi питaння зaстосувaння Конвенцiї про зaхист прaв людини i основоположних свобод тa прaктики Європейського суду з прaв людини в Укрaїнi // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/14103
31. Кампо В. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конституційний Суд України (окремі аспекти міжнародно-конформного тлумачення Конституції України) / В. Кампо, М. Савчин, Н. Сергієнко // Право України. – 2010. № 10. С. 186 198.
32. Кінаш Б.С. Методологічні аспекти форм прямої дії Конституції України / Б.С. Кінаш // Науковий вісник Нац. акад. внутр. справ України. – 2003. – № 2. – С. 30 – 34.
33. Кляйн Ханс Х. Юрисдикция конституционного суда и структура конституции. От правового государства к конституционному государству / Ханс Х. Кляйн // Государство и право. – 1999. - № 8. – С. 111 114.
34. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15
35. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і Україна / М. І. Козюбра // Право України. – 2012. № 1 2. – С. 30–63.
36. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні : навч. посіб. / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 308 с.
37. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.echr.coe.int/Documents/Convention_UKR.pdf
38. Кононенко В. Прaктикa Європейського суду з прaв людини як джерело тлумaчення Конвенцiї 1950 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://helsinki.org.ua/index.php?id=1241692243
39. Конституційна юрисдикція : підручн. / Ю.Г. Барабаш, І.І. Дахова, О.П Євсєєв та ін. ; за ред. Ю.Г. Барабаша та А.О. Селіванова. – Х. : Право, 2012. – 168 с.
40. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-е доопр. вид. – К. : Наукова думка, 2000. – 652 с.
41. Конституція України, прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
42. Контроль за додержанням належної конституційної процедури (за матеріалами Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України): Збірка статей [С.Л. Вдовіченко, В.М. Кампо, Ю.Р. Мірошниченко, В.А. Овчаренко, В.В. Речицький] / Вст. слово і заг. ред. В.Ф. Опришка. – К. : Алерта, 2011. – 94 с.
43. Кочетов В. І. Системні проблеми, пов’язані з порушенням розумного строку судового розгляду справ та виконання рішень суду (за матеріалами рішень Європейського суду з прав людини, винесених щодо України) / В.І. Кочетов // Незалежний суд гарантія захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Чернівці, 30 трав. 2009 р. – Чернівці : Черн. нац. ун-т, 2009. – С. 104 110.
44. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
45. Кряжков В.А. Конституционная юстиция в Российской Федерации: Учебное пособие / В.А. Лазарев, Л.В. Кряжков. – М. : Изд-во БЕК, 1998. – 438 с.
46. Кудлa проти Польщi: Рiшення вiд 26 жовтня 2000 р. / Європейський суд з прaв людини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.coe.kiev.ua/hr/case/39.html
47. Курис Э. О стабильности конституции, источниках конституционного права и мнимом всемогуществе конституционых судов / Эгидиус Курис // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. – 3(48). – С. 92 102.
48. Лaбiтa проти Iтaлiї: Рiшення вiд 15 вересня 2001 р. / Європейський суд з прaв людини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/980_009
49. Лагута В.О. Критерії визначення розумних строків / В.О. Лагута // Форум права. – 2013. № 3. – С. 328 332 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_3_55.pdf
50. Лобaсюк I.I. Мiсце Європейської конвенцiї про зaхист прaв i основних свобод людини в Конституцiї тa прaвi Укрaїни / І.І. Лобасюк // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.judges.org.ua/seminar21-2.htm
51. Лозовская С.В. О судейском правотворчестве / С. В. Лозовская // Вопросы теории и истории государства и права. – № 5. – 2004. – С. 4 21.
52. Лужанський А. Неоднозначне застосування закону судами як підстава звернення до Конституційного Суду України / А. Лужанський // Вісник Конституційного Суду України. – 2014 № 4. – С. 111 120.
53. Луць Л. Уніфікація судової практики – важливий засіб забезпечення належного правосуддя / Л.А. Луць // Право України. – 2012. – № 11–12. – С. 145–146.
54. Мала енциклопедія конституційного права / За заг. ред проф. Ю. Л. Бошицького; Київський університет права НАН України – К.: Кондор-Видавництво, 2012. – 370 с.
55. Мартинюк Р. Природа правових позицій органів спеціалізованого конституційного контролю / Р. Мартинюк // Вісник Конституційного Суду України. – 2014. № 1. С. 76 86.
56. Марченко М.Н. Источники права : учебн.пособ. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 760 с.
57. Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения / М.Н. Марченко. – М. : Городец-издат, 2002. – 1068 с.
58. Марченко М. Н. Судебное правотворчество и судейское право / М. Н. Марченко. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 512 с.
59. Милова Д. Конституционный суд в Словакии: политический взгляд // Конституционное право: восточноенвропейское обозрение. – 2000. № 1(30). – С. 26 37.
60. Москвич Л.М. Стабільність судової практики як стандарт функціонування системи правосуддя / Л.М. Москвич // Вісник Вищої ради юстиції. – 2013. – № 1. – С. 28 – 36.
61. Общая теория государства и права: Акад. курс в 2-х т. / Под ред. проф. М.П. Марченко. Т.2. – М.: Зерцало, 1998. – 656 с.
62. Олег Колесник проти Укрaїни: Рiшення вiд 19 листопaдa 2009 р. / Європейський суд з прaв людини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_505?test=dCCMfOm7xBWMacbEZigbiM5UHI4IAs80msh8Ie6
63. Основні принципи незалежності судових органів: Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1995 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_201
64. Пaвко A. Джерелa прaвa у прaвових системaх сучaсного свiту / А. Павко, Я. Павко // Вiче. №8. 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1961/
65. Пaрхетa A.A. Специфiкa зaстосувaння рiшень Європейського суду з прaв людини у прaвовiй системi Укрaїни / А.А. Пархета // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vru.gov.ua/content/article/visnik13_10.pdf
66. Папкова О.А. Судейское усмотрение в гражданском процессуальном праве / Ольга Александровна Папкова ; автореф. дис… канд. юрид. наук. 12.00.03 – гражданское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право. – М., 1997. – 22 с.
67. Перепелюк В. Уніфікація процесуального права: погляд через призму адміністративного судочинства / Володимир Перепелюк // Публічне право. – 2013. № 1(9). – С. 67 72.
68. Погорiлко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституцiйне прaво Укрaїни. Aкaдемiчний курс: Пiдручн.: У 2 т. / Зa ред. В. Ф. Погорiлкa. – К. : Юридична думка, 2006. – Т. 1. – 544 с.
69. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Джерела конституційного права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України. – 2002. № 1. – С. 46–60.
70. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Академічний курс: В 2 т. – К., 2006. – Т. 1.
71. Права і свободи людини і громадянина (доктрина Європейського суду з прав людини і Конституційного Суду України) : навч. посібн. / [зверн. до читачів Голови Конституційного Суду України (VІІ.2010 – VІІ.2013) Головіна А.С.] ; вст. слово і заг. ред. проф. П. Ф. Мартиненка, В. М. Кампа. – К. : Юрінком Інтер, 2013. – 376 с.
72. Приймак А.М. Принцип правової визначеності: поняття та окремі аспекти / А.М. Приймак // Наукові записки НаУКМА. – Том 103. Юридичні науки. – С. 53-55.
73. Право Европейского Союза : ученик для вузов / под ред. С. Ю. Кашкина. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Изд-во Юрайт ; ИД Юрайт, 2010. – 1119 с. – (Магистр права).
74. Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини: Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15
75. Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
76. Про гарантії держави щодо виконання судових рішень: Закон України від 05.06.2012 р. № 4901-VI [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4901-17
77. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96
78. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16.10.1996 р. № 422-ВР/96 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/422/96-%D0%B2%D1%80
79. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 року № 2543-17 // Електронний ресурс – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2453-17
80. Проміжна резолюція ResDH(2004)14 стосовно судового рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року (остаточне від 6 листопада 2002 року) в справі „Совтрансавто-Холдинг” проти України: Рада Європи. Комітет Міністрів: прийнято Комітетом Міністрів 11.02.2004 р. на 81-шій зустрічі міністрів.
81. Рaбiнович П.М., Федик С.Є. Особливостi тлумaчення юридичних норм щодо прaв людини (зa мaтерiaлaми прaктики Європейського суду з прaв людини) // Прaцi Львiвської лaборaторiї прaв людини i громaдянинa НДТ держaвного будiвництвa тa мiсцевого сaмоврядувaння Aкaдемiї прaвових нaук Укрaїни / редкол.: П.М. Рaбiнович (голов. ред.) тa iн. – Л., 2004. – 145 с.
82. Рихтер И. Судебная практика по административному праву / И. Рихтер, Г.Ф. Шупперт ; пер. с нем. – М. : Дело, 2000. – 608 с.
83. Рішення КСУ від 12 лютого 2002 року № 3-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
84. Рішення КСУ від 19 квітня 2001 року № 4-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
85. Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
86. Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
87. Рішення КСУ від 25 грудня 1997 року № 9-зп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
88. Рішення КСУ від 26.02.1998 р. № 1-рп/1998 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
89. Рішення КСУ від 26.12.2011 р. № 20-рп/2011 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
90. Рішення КСУ від 25.01.2012 р. № 3-рп/2012 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
91. Рішення КСУ від 01.10.1998 р. № 13-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
92. Рішення КСУ від 26.06.2008 р. № 13-рп/2008 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
93. Рішення КСУ від 30.09.2010 р. № 20-рп/2010 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
94. Рішення КСУ від 23.06.1997 р. № 2-зп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
95. Рішення КСУ від 25.03.1998 р. № 3-рп – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
96. Рішення КСУ від 09.06.1998 р. № 8-рп/1998 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
97. Рішення КСУ від 10.04.2003 р. № 8-рп/2003 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
98. Рішення КСУ від 11.03.2010 р. № 8-рп/2010 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
99. Рішення КСУ від 11.12.2003 р. № 20-рп/2003 – [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/index
100. Розанвалон П. Демократична легітимність. Безсторонність, рефлективність, наближеність / П. Розанвалон [пер. з фр. Є. Марічева]. – К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. – 286 с.
101. Ролз Дж. Теория справедливости : пер. с англ. / Дж. Ролз. – Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1995. – 678 с.
102. Романюк Я. Забезпечення єдності судової практики Верховним Судом України: реформа потребує продовження [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/1166672bc6dad5f4c2257b5d0030c241/$FILE/5-9_str.pdf
103. Савенко М. Співвідношення судової практики Конституційного Суду України із судовою практикою Європейського Суду з прав людини / М. Савенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. № 2. – С. 30–42.
104. Савенко М.Д. Правовий статус Конституційного Суду України: Автореф. дис… канд. юр. наук / М.Д. Савенко ; Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2001. – 19 c.
105. Савчак А. Преюдиціальність рішень Конституційного Суду України: теоретично-правовий аспект / Андрій Савчак // Публічне право. – 2011. № 2. – С. 27 32.
106. Савчин М. Конституционно-конформное толкование законов и верховенство конституции / Михаил Савчин // Право и политика. — 2013. – № 13. – С.1779–1785.
107. Савчин М. Ухвалення рішень конституційних судів у світлі доктрин конституційної легітимності та верховенства права / М. Савчин // Наукові записки Національного університету Києво-Могилянська академія. – 2011. – Том.116. Юридичні науки. – С. 19–22.
108. Савчин М.В. Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу : дис… к.ю.н. : спеціальність 12.00.02 – конституційне право / М.В. Савчин ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2004. – 218 с.
109. Савчин М. Конституціоналізм і природа конституції: моногр. / М.Савчин – Ужгород: Поліграфцентр «Ліра», 2009. – 372 с.
110. Савчин М. Принцип правової визначеності у діяльності Конституційного Суду України / М. Савчин, Р. Марчук // Вибори та демократія. — 2008. — № 4. — С. 37–42.
111. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основних свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. / Де Сальвиа М. – СПб. : Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – 1072 с.
112. Санді Таймс проти Сполученого Королівства (1979) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.medialaw.kiev.ua/zmisud/ecourt/212/
113. Сарсенов А. М. Судейское усмотрение в современных правових системах / А.М. Сарсенов ; дис… PhD (12.00.00 – юридические науки). – Астана: Евразийский нац. ун-ет им. Л.Н. Гумилева, 2009. – 140 с.
114. Скомороха В.Є. Конституційний Суд України в механізмі державної влади / В.Є. Скомороха ; Автореф. дис… канд. юр. наук ; 12.00.02 – конституційне право – Х., 2001. – 20 c.
115. Слінько Т.М. Практика Європейського суду з прав людини як джерело інтерпретаційної діяльності Конституційного Суду України / Т.М. Слінько // Форум права. – 2013. № 3. – С. 591 601 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_3_98.pdf
116. Стрижак А.А. Вопросы теории конституционного правосудия в Украине: актуал. вопр. развития конституц. правосудия / А.А. Селиванов, А.А. Стрижак. – К. : Логос, 2010. – 272 с. – Вступ. парал. рус., англ. – Библиогр.: с. 246-264.
117. Таманага Браян. Верховенство права. Історія. Політика. Теорія / Браян Таманага : пер. з англ. — К. : Вид-во «Києво-Мог. Акад.», 2007. – 208 с.
118. Тацій В. Питання меж тлумачення Конституційним Судом Конституції та законів України / В. Тацій, Ю. Тодика // Вісник Академії правових наук.