Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ 2
Розділ І. Поняття зміни обстановки як правової підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і покарання 15
1.1.Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.
15
1.2.Сутність зміни обстановки, внаслідок якої діяння втрачає характер суспільно небезпечного. 44

1.3.Сутність зміни обстановки, внаслідок якої особа перестає бути суспільно небезпечною.
Висновки до розділу
59
74
Розділ ІІ. Процесуальний порядок звільнення від кримінальної
відповідальності внаслідок зміни обстановки суддею за мотивованою постановою слідчого та прокурора

76
2.1.Поняття та значення закінчення досудового розслідування направленням справи до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки.
76
2.2.Процесуальний порядок направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки
86
Висновки до розділу 139
Розділ ІІІ. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і
від покарання внаслідок зміни обстановки в судових
стадіях кримінального процесу
142
3.1.Порядок закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки в стадії попереднього розгляду справи суддею. 142
3.2.Порядок закриття кримінальної справи та постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки в стадії судового розгляду. 151
3.3.Порядок закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки на стадіях апеляційного та касаційного проваджень. 172
3.4.Порядок виконання процесуального рішення про звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки в судових стадіях кримінального процесу.
Висновки до розділу 177

181
Висновки 184
Список використаних джерел 193

ВСТУП
Від ефективності засобів боротьби зі злочинністю, що вже в перші роки існування незалежної України набрала загрозливих для внутрішньої безпеки держави розмірів і форм, в значній мірі залежить процес формування в країні цивілізованого правопорядку, панування в ній режиму законності, який ґрунтується на визначальній ідеї верховенства права.
Різноманітні прояви злочинності в суспільстві, зумовлені здебільшого складними економічними та соціальними проблемними явищами вимагають диференційованих і адекватних підходів до їх нейтралізації з боку державної влади.
Актуальність теми дослідження. Проведення законотворчої роботи, спрямованої на удосконалення кримінально-процесуального законодавства в напрямку його демократизації й приведення у відповідність до нової Конституції України та міжнародно-правових стандартів стало вагомим внеском в здійснення судово-правової реформи в Україні. Вітчизняне кримінальне судочинство поступово позбавляється інквізиційних проявів, які були характерними для радянського кримінального судочинства. Суди, що входили в командно-адмініст-ративну систему як її невід’ємний елемент і відігравали роль слухняного знаряддя тоталітарної влади, поступово перетворюються у реальний механізм охорони й захисту порушених конституційних прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, в тому числі і у сфері кримінального судочинства.
Водночас із цим економічні та соціальні реалії суспільного життя свідчать про високий рівень криміналізації українського суспільства, загальний зріст як побутової злочинності, так і її організованих форм. Небезпечні тенденції поширення серед населення антисоціальних установок та їх реалізація зовні у актах протиправної поведінки вимагають невідкладного реагування на них із боку компетентних державних органів. Тому на перший план виходить проблема ефектив¬ності боротьби із злочинністю. Покращення правових та організаційних засад діяльності правоохоронних органів та судів, спрямованої на досягнення завдань кримінального судочинства, є одним із вихідних положень судово-правової реформи, розпочатої у державі. У зв’язку з цим, особливого значення набуває правотворча робота, метою якої є як впровадження нових, ще невідомих кримінально-правовому блоку законодавства, інститутів, так і діяльність щодо удосконалення тих, що вже існують у цих галузях права, життєздатність яких перевірена правозастосовчою практикою. Одними з таких інститутів є звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному праві та закриття кримінальних справ із нереабілітуючих підстав у кримінально-процесуальному праві.
Можливість звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання осіб, які вчинили злочини, що не являють великої суспільної небезпеки, носить гуманний і демократичний характер, є одним із проявів тих засад, на яких будується кримінально-правова політика Української держави.
Загальновідомо, що діяння, які посягають на суспільні відносини та соціальні блага, котрі знаходиться під охороною кримінального закону, а також особистість правопорушника не можуть залишатись незмінними, константними величинами. В результаті певних об’єктивних змін соціальної дійсності вони отримують іншу оцінку з боку суспільства, хоч їх оцінка з боку права і залишається незмінною. Саме тому законодавець передбачив можливість застосування слідчим, прокурором та судом процедури звільнення винної у вчиненні кримінального делікту особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, що здійсню¬ється шляхом закриття кримінальних справ. Закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки має на меті звільнення від кримінальної відповідальності правопорушника, суспільна небезпечність якого відпала, або ж вчинене ним діяння перестало бути суспільно небезпечним. Можливості такого вирішення по суті кримінальних справ відіграють роль раціонального та ефективного інструменту здійснення гуманного й демократичного правосуддя, оскільки пов’язуються законодавцем із досягненням цілей кримінального покарання без його застосування. Цим, насамперед, забезпечується економія ресурсів судової влади при здійсненні правосуддя в кримінальних справах, зберігаються необхідні час і сили для посилення уваги провадженню в справах про інші, більш небезпечні для суспільства злочини.
Не менш важливе в сучасних умовах і виховне значення звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. Демонструючи терпимість до порушників кримінального закону, держава, одначе, реагує на вчинені злочини, порушуючи кримінальну справу. Уповноважені нею органи імперативно залучають правопорушників у сферу кримінального судочинства, але за наявності на те законних підстав звільняють їх від небажаних наслідків у вигляді кримінальної відповідальності й покарання. Цим забезпечується значний морально-психологічний ефект, пов'язаний, насамперед, із нереабілі¬туючим характером такого звільнення.
Виходячи з наведеного є підстави стверджувати, що питання, пов’язані з визначенням юридичного змісту зміни обстановки, яка нейтралізує суспільну небезпечність діяння або ж особи, котра його вчинила, а також удосконалення процесуального порядку застосування вказаного виду звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання залишаються актуальними як з точки зору правотворчої діяльності, так і у правозастосовчій практиці. Особливої значущості дослідження за цією проблематикою набуває після прийняття зако-нодавцем нового Кримінального кодексу України 2001 року, в якому дещо по-іншому в порівнянні з попереднім кримінальним законом викладаються правові умови застосування зміни обстановки як підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, що, в свою чергу, вимагає приведення кримінально–процесуального законодавства як форми (способу) життя матеріального права у відповідність із ним.
Зазначені обставини і зумовили необхідність дослідження інституту звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки, проведення теоретичного аналізу його змісту та вивчення практики його реалізації у конкретних життєвих ситуаціях. Таке дослідження дасть можливість виробити на ґрунті зібраної інформаційної бази науково обґрунтовані рекомендації для удосконалення процесуальної регла¬ментації даного виду звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання та успішної його реалізації у практичній діяльності правоохоронних органів і судів.
В актуальності теми дослідження переконує і ступінь її наукової розробки, що значною мірою зумовила вибір даної теми як предмету дисертаційного дослідження. Є підстави стверджувати, що в юридичній літературі питання, пов’язані із процесуальним порядком звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, не одержали достатнього висвітлення. В сучасній кримі¬нально-правовій та кримінально-процесуальній літературі поки що відсутні комплексні розробки з основних теоретичних і практичних проблем процесуальної регламентації порядку звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки в сучасних умовах, відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені даній проблемі. Разом з тим, в науковій літературі вивчались окремі питання зміни обстановки як в теоретичному, так і в практичному аспектах. Значний інтерес викликали певні сторони досліджуваної проблеми, які більшою чи меншою мірою розглядали такі вчені-процесуалісти, як М.І.Бажанов, Б.П.Безлєпкін, Л.М.Володіна, Ю.М.Грошевий, А.Я.Дубин¬ський, П.Я.Давидов, З.З.Зіннатулін, П.С.Елькінд, С.П.Єфимович, Н.В.Жо¬гін, Л.Д.Кокорев, С.А.Крігер, Н.П.Кузнєцов, Є.Д.Куцова, В.З.Лукашевич, Г.М.Міньковський, Д.Я.Мірський, В.А.Михайлов, М.М.Михеєнко, В.Т.Нор, Д.П.Письменний, А.П.Рижаков, В.М.Савицький, В.В.Степанов, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, Ф.Н.Фаткуллін, В.П.Шибіко, С.А.Шей¬фер, А.А.Чувільов, Н.А.Якубович, Р.Х.Якупов та інші.
Кримінально-правові аспекти звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання внаслідок зміни обстановки розгляда¬лися в роботах П.П.Андрушка, С.Г.Келіної, М.Й.Коржанського, В.Н.Куд¬рявцева, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, А.А.Піонтковського, В.В.Ски¬бицького, В.В.Сташиса, М.І.Хавронюка, В.Д.Філімонова, Є.В.Фе¬сенка, С.Д.Шапченка, Н.В. Шепельової, С.С. Яценка та інших.
Праці зазначених вчених, а також чимало інших праць вчених більш віддаленого минулого з даної проблеми послужили науково-теоре¬тичною основою дисертаційного дослідження проблем, пов’язаних із процесуальним порядком звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження належить до пріори¬тетних у науці кримінально-процесуального права. Проблема вдоско¬налення кримінально-процесуальних правовідносин в умовах судово-правової реформи, в цілому, а також правовідносин суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, що виникають в зв’язку із закриттям кримінальних справ з нереабілітуючих підстав, зокрема, входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України, в тому числі кафедри кримінального процесу і криміналістики юридичного факультету Львівського націо¬нального університету імені Івана Франка.
Тема дисертації входить також до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Черні¬вецького національного університету імені Юрія Федьковича як одна з складових цільової комплексної програми “Проблеми діяльності правоохоронних органів України”.
Об’єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами кримінального блоку законодавства відносини, що виникають у сфері кримінального судочинства під час реалізації органами, що ведуть кримінальний процес, наданих їм повноважень по звільненню особи від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки.
Предметом дисертаційного дослідження стали правові норми, що визначають юридичну природу звільнення від кримінальної відповідальності і покарання та регламентують процесуальний порядок закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки, що містяться в чинній Конституції України, в Кримінальному кодексі України, у Кримінально-процесуальному кодексі України, інших законодавчих актах України, а також нормативні акти Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Болгарія, Латвійської Республіки, США, ФРН, Швеції - у порівняльному аспекті. Предметом дослідження стали також постанови Пленуму Верховного Суду України та окремі норми проекту Кримінально-процесуального кодексу України, що торкаються зазначеної проблематики. Зазначені документи є водночас основним нормативно-інформативним джерелом дисертаційної роботи.
Емпірична база дисертації ґрунтується на матеріалах як узагальненої у науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях слідчої та судової практики, так і неузагальненої правозастосовчої практики з питань правової регламентації порядку звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки. Використано також необхідні дані, що містяться в наукових дослідженнях загальнотеоретичного, філософського та соціологічного характеру. Емпіричну базу дослідження складають також результати вивчення понад 190 кримінальних справ, закритих провадженням за ст. 7 КПК України внаслідок зміни обстановки в період з 1991 по 2001 роки слідчими й судами Чернівецької області, а також аналіз статистичних даних щодо кількості кримінальних справ, закритих внаслідок зміни обстановки в зазначений період в Україні.
Основна мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні сутності зміни обстановки як юридичної підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, а також у тому, щоб на основі проведення всебічного комплексного теоретичного аналізу правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері кримі¬нального судочинства, та на базі сучасних досягнень процесуальної науки і нових підходів у кримінальній політиці нашої держави розробити науково обґрунтовані пропозиції по вдосконаленню діяльності державних органів і посадових осіб щодо закінчення провадження в кримінальних справах шляхом їх закриття або постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки, підготовці нового та уточненні положень чинного вітчизняного кримінально-процесуального законодавства.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблена спроба вирішити наступні вузлові питання і розв’язати такі завдання:
– з’ясувати юридичну природу звільнення від кримінальної відпо-відальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, розкривши на основі проведеного аналізу зміст цього поняття з точок зору як суспільно небезпечного діяння, так і особи, яка його вчинила;
– визначити основні кримінально-правові ознаки зміни обстановки з урахуванням вітчизняної слідчої й судової практики;
– дослідити юридичну природу норм, що регулюють відносини, пов’язані із закриттям справи внаслідок зміни обстановки;
– визначити коло суб’єктів, які наділені компетенцією закінчити провадження у справі її закриттям або постановленням обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки;
– з’ясувати питання, що пов’язані з порядком реалізації повноважень державних органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, щодо звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки;
– дослідити особливості процесуального становища інших суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, пов’язаного із прийняттям рішення про закриття справи або постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки;
– розробити рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, яке регламентує порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки та його застосування, а також на усунення неузгодже-ностей та прогалин у правовому регулюванні питань, пов’язаних із закриттям кримінальних справ та постановленням обвинувальних вироків без призначення покарання внаслідок зміни обстановки.
Методологічну основу дисертаційної роботи склали класичні наукові принципи об’єктивності та історизму, а також дослідницькі методи, що ґрунтуються на них, зокрема: формально-догматичний, порівняльно-правового дослідження, соціологічний, системний, структур¬но-функціональний, інструментальний, аксіологічний, звернення до інших юридичних наук, статистичної обробки емпіричного матеріалу, живого пізнання, особистого спостереження та ряд інших. Кожен із них у конкретному випадку використовувався у поєднанні з іншими методами.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в науці кримі¬нально-процесуального права вона є першим в Україні комплексним дослідженням питань, пов’язаних із розкриттям сутності звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обста¬новки, а також юридичних норм, що регламентують порядок його (звіль¬нення) здійснення. Відповідно до одержаних у ході дисер¬таційного дослідження нових наукових результатів автор вино¬сить на захист наступ¬ні найважливіші науково-теоретичні положення, узагаль¬нення, оцін¬ки й висновки, а також сформульовані та обґрун¬товані конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства в галузі кримінального судочинства:
1. Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки пов’язується законодавцем із досягненням цілей покарання, встановлених ст. 50 КК України без його застосування. У такому звільненні послідовно проявляються принципи гуманізму, індивідуалізації покарання, економії кримінальної репресії.
2. Виходячи із аналізу змісту ст. 48 КК та відповідної їй ст. 7 КПК України є підстави констатувати, що поняття зміни обстановки в них торкається двох аспектів: стосовно суспільно небезпечного діяння та щодо особи, яка його вчинила, а тому нормами зазначених статей передбачено дві окремі (самостійні) підстави для звільнення від кримінальної відповідальності шляхом закриття справи: втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності діяння; втрата внаслідок зміни обстановки суспільної небезпечності особи, яка вчинила це діяння.
3. Під зміною обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втрачає суспільну небезпечність, слід розуміти такі суттєві зміни у зовнішніх умовах дійсності, що не залежать від волі особи, які призводять до малозначності або повної втрати суспільної небезпечності кри¬мінально-караного діяння і породжують право компетентних державних органів на звільнення особи, яка вчинила це діяння, від кримінальної відповідальності.
4. Втрата порушником кримінального закону суспільної небез¬печності внаслідок зміни обстановки означає, що в силу об’єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, які оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, які знаходяться під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави.
5. З диспозиції ст. 7 КПК повинна бути виключена норма, що закріплена в частині 5, яка визначає порядок звільнення від покарання за вироком суду особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу не можна вважати суспільно небезпечною. У вказаній нормі процесуального закону реалізуються положення п. 4 ст. 74 КК України, яка визначає підстави звільнення від покарання та його відбування. Природа даного виду звільнення від покарання - втрата суспільної небезпечності особою в силу бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, не відповідає поняттю “зміна обстановки”, а тому ця підстава для звільнення від покарання має бути закріплена в окремій статті процесуального закону.
6. Альтернативний вихід із даної ситуації полягає у зміні назви ст. 7 КПК, яку у відповідності з реальним змістом сформульованих в ній норм, слід викласти у такій редакції: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки та звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності в силу її виправлення”. Саме така назва охопить об’єктивні і суб’єктивні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, передбачені зазначеною статтею.
7. Передбачені ч. 6 ст. 7 КПК підстави для звільнення від відповідальності й покарання за ст.ст. 49 та 74 КК, тобто у зв’язку із закінченням строків давності, а також внаслідок декриміналізації діяння, не мають нічого спільного із поняттям “зміна обстановки”, а тому вимагають свого виділення і закріплення у окремих статтях процесуального закону.
8. Закінчення досудового слідства у формі направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки є його завершальним етапом. При цьому в постанові про направлення справи до суду як в процесуальному акті, виражається відмова компетентних органів і посадових осіб держави - слідчих органів та прокурора - від кримінального переслідування, а в постанові судді про закриття справи з цієї підстави - відмова від застосування заходів кримінальної репресії щодо особи, яка вчинила кримінально-карне діяння, чим вирішується кримінальна справа по суті.
9. Процесуальний порядок закриття кримінальних справ за ч. 2 ст. 7 КПК не визначається обов’язковістю звільнення від кримінальної відповідальності особи, стосовно якої необґрунтовано розпочате кримінальне переслідування, а зумовлюється можливістю виправлення порушника кримінального закону, загальної та спеціальної превенції без застосування кримінального покарання. В ньому, зокрема, знаходить свій закономірний прояв демократизація та гуманізація суспільних цінностей.
10. До числа гарантій законності й обґрунтованості закриття справи судом внаслідок зміни обстановки після закінчення досудового слідства, які повинні бути чітко регламентовані у кримінально-процесуальному законодавстві, слід віднести: 1) обов’язкове пред’явлення обвинувачення особі, стосовно якої буде вирішуватись питання про закриття провадження; 2) письмове повідомлення про направлення справи до суду для її закриття за зазначеною підставою та складання протоколу про роз’яснення особі суті діяння, що містить ознаки злочину, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечення проти закриття справи з цієї підстави; 3) умову визнання даною особою своєї вини, повністю або частково за пред’явленим обвинуваченням; 4) згоду обвинуваченого на закриття кримінальної справи за цією нереа¬білітуючою підставою; 5) право ознайомлення обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи, що підлягає закриттю внаслідок зміни обстановки; 6) згоду прокурора на направлення справи до суду для її закриття; 7) виключне повноваження суду на вирішення питання про закриття справи внаслідок зміни обстановки; 8) чітко регламентовану процедуру розгляду матеріалів справи і прийняття відповідного рішення судом.
11. Процедура звільнення особи від кримінальної відповідальності суддею за постановою слідчого чи прокурора про направлення справи до суду для її закриття має бути регламентована окремим розділом та главою процесуального закону, які б встановлювали форму особливого провадження суду по вирішенню кримінальних справ цієї категорії.
12. Слід позбавити суд права закривати провадження внаслідок зміни обстановки в стадії попереднього розгляду, оскільки при вирішенні питання про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки для закриття кримінальної справи в цій стадії, судді необхідно виходити за рамки наданих йому повноважень і, по суті, вирішувати питання, пов’язане з доведеністю вини особи та питання відповідності фактичних даних обставинам справи, що не відповідає призначенню й завданням цієї стадії.
13. Закриття справи судом в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки можливе лише після з’ясування думки учасників судового розгляду на підставі мотивованої ухвали (постанови). За змістом норм процесуального закону прийняття рішення про закриття справи в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки допускається після закінчення судового слідства за клопотанням учасників судового розгляду.
14. Наділення суду повноваженням на звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки в стадії судового розгляду шляхом закриття справи є гуманною нормою кримінально-процесуального законодавства. Такий порядок вирішення справи по суті, без постановлення вироку, значно спрощує діяльність суду по розгляду кримінальної справи, дозволяє економити необхідні ресурси судової влади. Крім того, можливість саме закриття справи внаслідок зміни обстановки під час судового розгляду без постановлення обвинувального вироку відповідає законним інтересам особи, яка таким чином звільняється не тільки від негативних наслідків у вигляді покарання, а й від засудження (осуду).
15. Кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство повинні бути доповнені нормами, які передбачали б можливість звільнення особи від покарання шляхом постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки щодо засуджених, які на досудовому слідстві і в суді заперечували проти закриття справи за цією підставою і наполягали на проведенні провадження у звичайному порядку. Для цього, у ст. 74 КК варто передбачити “зміну обстановки” як окрему підставу для звільнення від покарання, а ч. 4 ст. 327 КПК необхідно доповнити нормою, яку викласти в наступній редакції: “Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання при наявності підстав, передбачених статтею 48 КК України, якщо особа, яка вчинила злочин, не дала згоди на закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки”. Таке вирішення кримінальної справи буде відповідати законним інтересам засудженого, який до цього не дав згоду на закриття справи внаслідок зміни обстановки, і провадження стосовно якого було продовжено у звичайному порядку.
16. Скасування обвинувального вироку і закриття справи за ч. 1 ст. 7 КПК проводиться у стадіях апеляційного та касаційного провадження з мотивів невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, зокрема, коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а також, коли суд не прийняв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. При закритті справи внаслідок зміни обстановки у суду апеляційної та касаційної інстанцій не повинно бути жодних сумнівів щодо істинності висновків суду першої інстанції про винність засудженого у вчиненні злочину. Разом із тим, обвинувальний вирок скасовується, оскільки при його постановлені не були враховані фактичні дані, які свідчать про втрату суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила, що призвело до призначення засудженому необґрунтованого покарання. Саме у скасуванні такого вироку, а не його зміні, знаходять свій найбільший прояв ревізійні начала апеляційного та касаційного проваджень, підкреслюється їх гуманний зміст.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки і висновки, пропозиції і рекомендації, одержані автором в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу понад 200 наукових і нормативно-правових джерел, а також юридичної практики із проблем правової регламентації закриття кримінальних справ внаслідок зміни обстановки.
Теоретичне і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, полягає у можливості використання їх для: вдосконалення нормотворчого процесу у сфері кримінально–процесуальної діяльності та завершення роботи над проектом Кримінально - процесуального кодексу України; практичної діяльності органів досудового слідства та суду; подальших наукових досліджень проблем кримінально – процесуальної діяльності в сучасних умовах; навчально-методичних цілей у процесі підготовки студентів у галузі кримінально-процесуального права.
Апробація, публікація та реалізація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального процесу і криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі питання дисертації доповідались на наукових конференціях викладачів, аспірантів та студентів юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 28-30 квітня 1998 року; 27-29 квітня 1999 року; 11-13 травня 2000 року; на засіданні кафедри кримінального права і процесу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; розглянуті на науково-теоретичних конференціях у Львівському національному університеті імені Івана Франка 8-9 лютого 2000 року, 13-14 лютого 2001 року, дискутувалися з практичними працівниками правоохоронних органів та суду, зокрема, на науково-практичному семінарі Чернівецького обласного суду 19–20 лютого 2001 року, а також використовувались у навчальному процесі.
По темі дисертації автором опубліковано у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство”, 4 одноосібних наукових статті загальним обсягом 4 друкованих аркуші, а також тези участі на сьомій регіональній науково-практичній конференції 13-14 лютого 2001 року у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Структура дисертації складається із вступу, трьох розділів, поділених на дев’ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дослідження – 193 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ
На підставі викладених вище положень, виходячи з досягнутого рівня теоретичного і практичного рівня розробки проблематики, пов’язаної із процесуальним порядком звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, а також проведеного комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази та регламентованих нею суспільних відносин, що виникають у зв’язку із закриттям кримінальних справ та постановленням обвинувальних вироків без призначення покарання внаслідок зміни обстановки, можна сформулювати такі висновки, в яких викладені основні результати дисертаційного дослідження.
1. Юридична природа звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки зумовлюється прагненням держави до раціонального і ефективного ведення боротьби із злочинністю, гуманними і демократичними засадами здійснення судочинства в кримінальних справах. В цьому сенсі звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки є факультативним (в значенні права, а не обов’язку компетентних органів) та безумовним (що не ставить прямо вимог виконання певних умов перед правопорушником ) звільненням особи, яка вчинила злочин невеликої та середньої тяжкості від обов’язку нести кримінальну відповідальність та покарання, що здійснюється у встановленому законом порядку, судом.
2. Зміна обстановки як юридична категорія, виходячи з аналізу ст. 48 КК України та відповідної їй ст. 7 КПК України, включає в себе дві самостійні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи: зміну обстановки, внаслідок якої діяння втрачає характер суспільно небезпечного. та зміну обстановки, внаслідок якої особа перестає бути суспільно небезпечною.
3. Під зміною обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втрачає суспільну небезпечність, необхідно вважати такі суттєві зміни у зовнішніх умовах дійсності, що не залежать від волі особи, стосуються об’єкту та об’єктивної сторони злочину, які призводять до малозначності або повної втрати суспільної небезпечності кримінально-караним діянням і породжують право компетентних державних органів на звільнення особи, яка вчинила це діяння, від кримінальної відповідальності.
4. Втрата порушником кримінального закону суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки означає, що в силу об’єктивних змін у зовнішніх умовах дійсності, які оточують особу, остання вже не створює загрозу суспільним відносинам та соціальним благам, що знаходяться під охороною кримінального закону і забезпечуються примусовою силою держави.
1. З диспозиції ст. 7 КПК повинна бути виключена норма, що закріплена в частині 5, яка визначає порядок звільнення від покарання за вироком суду особи, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу не можна вважати суспільно небезпечною. У вказаній нормі процесуального закону реалізуються положення п. 4 ст. 74 КК України, яка визначає підстави звільнення від покарання та його відбування. Природа даного виду звільнення від покарання - втрата суспільної небезпечності особою в силу бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, не відповідає поняттю “зміна обстановки”, а тому ця підстава для звільнення від покарання має бути закріплена в окремій статті процесуального закону.
6. Альтернативний вихід із даної ситуації полягає у зміні назви ст. 7 КПК, яку у відповідності з реальним змістом сформульованих в ній норм, слід викласти у такій редакції: “Порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки та звільнення від покарання внаслідок втрати особою суспільної небезпечності в силу її виправлення”. Саме така назва охопить об’єктивні і суб’єктивні підстави для звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання, передбачені зазначеною статтею.
7. Направлення органами досудового слідства справи до суду для вирішення питання про її закриття, в тому числі і внаслідок зміни обстановки, є самостійною формою закінчення досудового розслідування, яка повинна бути прямо зазначена в диспозиції ст.212 КПК. Закриттям справи судом (суддею) за ст. 7 КПК вирішуються справа по суті, без винесення вироку, що відбувається внаслідок втрати діянням чи особою, яка його вчинила, суспільної небезпечності.
8. Процесуальний порядок закриття кримінальних справ за ч.2 ст. 7 КПК не визначається обов’язковістю звільнення від кримінальної відповідальності особи, стосовно якої необґрунтовано розпочате кримінальне переслідування, а зумовлюється можливістю виправлення порушника кримінального закону, загального та спеціального попередження без застосування кримінального покарання.
9. Закріплені в ч.6 ст. 7 КПК підстави для звільнення від відповідальності і покарання за ст.ст. 49 та 74 КК, тобто у зв’язку із закінченням строків давності, а також внаслідок декриміналізації діяння, не мають нічого спільного з поняттям “зміна обстановки”, а тому вимагають свого виділення і закріплення у окремих статтях процесуального закону.
10. До числа гарантій законності і обґрунтованості постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття варто віднести: 1) обов’язкове пред’явлення обвинувачення особі, стосовно якої закривається провадження з нереабілітуючих підстав; 2) умову визнання даною особою своєї вини, повністю або частково за пред’явленим обвинуваченням; 3) згоду обвинуваченого на закриття кримінальної справи за нереабілітуючою підставою; 4) згоду прокурора на направлення справи до суду для її закриття; 5) виключне повноваження суду на вирішення питання про закриття справи внаслідок зміни обстановки; 6) чітко регламентовану процедуру розгляду матеріалів справи і прийняття відповідного рішення судом.
11. При вирішення питання про закриття кримінальних справ судом внаслідок зміни обстановки в результаті досудового розслідування окрім обставин, що входять в предмет доказування в якості головного факту в будь-якій кримінальній справі, встановленого ст. 64 КПК, необхідно з’ясувати обставини, що свідчать про наявність зміни обстановки як об’єктивного факту дійсності, як нової реалії, в якій раніше вчинений злочин втрачає свою суспільну небезпечність, або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною.
12. Виключне право суду на прийняття рішення про закриття справи внаслідок зміни обстановки не означає, що прокурор та слідчий усунуті законодавцем від процедури закінчення розслідування в цій формі. Слідчий та прокурор беруть активну участь у формуванні попередніх висновків щодо наявності факту зміни обстановки як відповідної підстави для закриття провадження. Процесуальний закон наділяє їх повноваженням ініціювати процедуру закриття справи з цієї підстави, складаючи постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки, в якій повинна знайти своє відображення належна мотивація прийняття даного рішення.
13. Можливість початку процедури закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки є правом, а не обов’язком слідчого та прокурора, оскільки при вирішенні питання про звільнення від кримінальної відповідальності повинен бути встановлений не просто факт зміни обстановки, який сам по собі ще не утворює відповідних процесуальних підстав закриття справи, а і відповідні наслідки у вигляді втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила.
14. Перед закриттям кримінальної справи за ст. 7 КПК, для забезпечення вимог ч.ч.2, 3 ст.71 КПК пропонується ввести в процесуальне законодавство форму письмового повідомлення про закриття справи за зазначеною підставою та складання протоколу роз’яснення особі суті діяння, що містить ознаки злочину, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
15. Пропонується доповнити зміст ст. 217 КПК, що визначає порядок ознайомлення потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача з матеріалами справи, обов’язком слідчого роз’яснити зазначеним особам їх право ознайомитися з матеріалами справи, що підлягає направленню до суду для вирішення питання про її закриття внаслідок зміни обстановки. В аналогічний спосіб пропонується розширити зміст ст.218 КПК положенням про обов’язок слідчого пред’явити матеріали справи особі, стосовно якої вирішується питання про закриття кримінальної справи, якщо зазначена особа висловлює про це бажання.
16. Кримінальне переслідування стосовно декількох осіб, при наявності обставин, що свідчать про зміну обстановки, внаслідок якої діяння втрачає характер суспільно небезпечного, доцільно закривати провадженням стосовно усіх цих осіб, оскільки відпадає типізована суспільна небезпечність вказаного і аналогічного до нього діянь і зміна обстановки поширюється на всіх цих осіб.
17. Для часткового закриття справи стосовно окремої особи в зв’язку із втратою нею суспільної небезпечності необхідно з’ясувати, що дана особа внаслідок зміни обстановки не потребує застосування до неї кримінального покарання. Закриття справи щодо цієї особи провадиться мотивованим рішенням суду, в той же час провадження щодо інших осіб повинно відбуватись у звичайному порядку.
18. З метою формування чіткого внутрішнього переконання у судді при прийнятті рішення про закриття справи внаслідок зміни обстановки або про відмову в цьому в процесуальному законодавстві необхідно встановити норму, яка передбачала б, крім вивчення матеріалів кримінальної справи судом, можливість виклику обвинуваченого та потерпілого для з’ясування їх думки щодо закриття справи внаслідок зміни обстановки.
19. Процедура звільнення особи від кримінальної відповідальності суддею за постановою слідчого чи прокурора про направлення справи до суду для її закриття має бути регламентована окремим розділом та главою процесуального закону, які встановлювали б форму особливого провадження суду по вирішенню кримінальних справ цієї категорії. В зв’язку з цим процесуальне законодавство має бути доповнене наступними положеннями: 1.) кримінальна справа, що направлена прокурором чи слідчим до суду для вирішення питання про її закриття з підстав, передбачених ст.ст.7–10 КПК України, повинна бути вирішена суддею на протязі 10 днів з дня надходження справи до суду; 2) суддя вирішує питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності при наявності достатніх підстав, які вказують на вчинення особою кримінально–караного діяння та дають можливість звільнити особу від кримінальної відповідальності згідно Кримінального законодавства; 3) після ознайомлення з постановою прокурора (слідчого) та вивчення матеріалів справи, суддя вправі допитати обвинуваченого та потерпілого, з’ясувати їх думку щодо закриття справи, відібрати пояснення у особи, яка закінчила провадження досудового слідства, заслухати думку прокурора, захисника, представника потерпілого; 4) за результатами перевірки кримінальної справи, що надійшла від прокурора (слідчого) для вирішення питання про її закриття, суддя приймає одне з таких рішень: 1. закриває провадження у справі мотивованою постановою; 2. виносить постанову про повернення справи прокуророві для провадження досудового слідства у звичайному порядку; 5) на постанову судді може бути подана апеляція сторонами до апеляційного суду протягом семи днів із дня її винесення. Вважаємо, що встановлення чіткої процесуальної форми звільнення особи від кримінальної відповідальності судом сприятиме підвищенню гарантій законності при закритті кримінальних справ із нереабілітуючих підстав.
20. При вирішенні питання про закриття справи за ст. 7 КПК в результаті досудового провадження суд не зв’язаний висновками слідчого і прокурора, що закріпленні в постанові про направлення справи до суду для її закриття внаслідок зміни обстановки, і уповноважений винести ухвалу (постанову) про закриття справи з цієї підстави або відмовити в цьому.
21. Необхідно позбавити в законодавчому порядку суд права закривати провадження внаслідок зміни обстановки в стадії попереднього розгляду, оскільки при вирішенні питання про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки суддя, при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки в стадії попереднього розгляду, вимушений виходити за рамки наданих йому повноважень і, по суті, вирішувати питання доведеності вини особи наявними доказами та питання відповідності фактичних даних дійсним обставинам справи.
22. В процесуальному законодавстві варто прямо передбачити можливість апеляційного оскарження постанови судді про закриття справи внаслідок зміни обстановки заінтересованими особами протягом семи діб з моменту отримання ними копії (ухвали) постанови. Аналогічно до ч.2 ст.248 КПК необхідно встановити обов’язок суду направити копію постанови протягом трьох діб після її винесення заінтересованим особам. Вважаємо, що семиденного терміну буде достатньо для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки відповідної апеляції.
23. Закриття справи в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки судом можливе лише після з’ясування думки учасників судового розгляду на підставі мотивованої ухвали (постанови). За змістом норм процесуального закону прийняття рішення про закриття справи в стадії судового розгляду внаслідок зміни обстановки допускається після закінчення судового слідства за клопотанням учасників судового розгляду.
24. Повноваження суду на звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки в стадії судового розгляду шляхом закриття справи без постановлення вироку значно спрощує діяльність суду по розгляду кримінальної справи, дозволяє зекономити необхідні ресурси судової влади. Крім того, можливість саме закриття справи внаслідок зміни обстановки під час судового розгляду без постановлення обвинувального вироку відповідає законним інтересам особи, яка таким чином звільняється не тільки від негативних наслідків у вигляді покарання, а й від засудження – шляхом звільнення від кримінальної відповідальності.
25. Кримінально-процесуальне законодавство повинно бути доповнено нормою, яка передбачала б можливість постановлення обвинувального вироку без призначення покарання внаслідок зміни обстановки щодо засуджених, які на попередній стадіях і в суді заперечували проти закриття справи за цією підставою і наполягали на проведенні провадження у звичайному порядку. Для цього ч.4 ст. 327 КПК необхідно доповнити нормою, яку викласти в наступній редакції: “Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання при наявності підстав, передбачених статтею 48 КК України, якщо особа, яка вчинила злочин, не дала згоди на закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки”. Саме таке вирішення кримінальної справи буде відповідати законним інтересам засудженого, який до цього не дав згоду на закриття справи внаслідок зміни обстановки, і провадження, стосовно якого було продовжено у звичайному порядку.
26. Обвинувальний вирок без призначення покарання як різновид обвинувального вироку, на відміну від виправдувального вироку суду, констатує винуватість особи у вчиненні злочину, що їй інкримінується. При цьому постановленням вказаного вироку особа притягується до кримінальної відповідальності і одночасно звільняється від покарання, оскільки воно судом не призначається.
27. Доведеність винності особи в постанові (ухвалі) про закриття справи внаслідок зміни обстановки та в обвинувальному вироку без призначення покарання є обов’язковою і необхідною умовою його постановлення. Суд, суддя зобов’язані постановити обвинувальний вирок без призначення покарання, а також постанову (ухвалу) про закриття справи внаслідок зміни обстановки в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення справи за власним внутрішнім переконанням, чому сприяє таємниця наради суддів в нарадчій кімнаті.
28. Винесення судом (суддею) окремої ухвали (постанови) про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, при постановленні обвинувального вироку без призначення покарання повинно підвищити гарантії запобігання вчинення звільненою від покарання особою за ст. 7 КПК та ч.3 ст. 327 КПК злочинів у майбутньому, оскільки фізичними і юридичними особами, до яких звернені вказані процесуальні документи, повинні бути усунені криміногенні фактори протиправної поведінки.
29. Скасування обвинувального вироку для закриття справи за ч.1 ст. 7 КПК повинно проводитися в стадіях апеляційного та касаційного провадження з мотивів невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, зокрема, коли висновки суду не підтверджуються доказами, розглянутими в судовому засіданні, та коли суд не прийняв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Саме у скасуванні такого вироку, а не його змінені, знаходять свій найбільший прояв ревізійні начала апеляційного та касаційного проваджень, підкреслюється їх гуманний зміст.
30. При винесенні постанови (ухвали) про закриття справи внаслідок зміни обстановки та обвинувального вироку без призначення покарання судом повинно бути прийняте рішення про скасування будь-якого запобіжного заходу щодо засудженого, яке підлягає негайному виконанню після постановлення вироку, про що повинно бути прямо зазначено в кримінально-процесуальному законодавстві.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Арсеньев В.Д. Установление истины при прекращении уголовных дел и презумпция невиновности //Тр. Иркут. Гос. Ун-та. Сер. юрид. – 1963. - вып. 6.- С.199-225.
2. Архів Першотравневого РВВС м. Чернівців. – кримінальна справа № Ю-4820 за 1998 р.
3. Архів Першотравневого РВВС м. Чернівців. - кримінальна справа №Я-1327 за 1996 р.
4. Архів відділу оперативної інформації ПМ ДПІ в Чернівецькій області. - кримінальна справа №Я-6921 за 1996 р.
5. Архів прокуратури м. Чернівців. - кримінальна справа №Я-5906 за 1997 р.
6. Архів прокуратури м. Чернівців. - кримінальна справа №Х-3198 за 1998 р.
7. Архів прокуратури м. Чернівців. – кримінальна справа №Х-3518 за 1997р.
8. Архів прокуратури м. Чернівців. - кримінальна справа №Х-3577 за 1998 р.
9. Архів прокуратури м. Чернівців. – кримінальна справа №Х-3888 за 1998 р.
10. Архів прокуратури м. Чернівців. - кримінальна справа №Я-8363 за 1999 р.
11. Басков В.И. Постановление и провозглашение приговора //Советская юстиция. – 1976. - №12. - С.11.
12. Баулін О. До проблеми визнання особи винною у вчиненні злочину на стадії попереднього розслідування //Право України. - Київ, 1996.-№11.-С.58.
13. Безлепкин Б.Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину судебно-следственными органами.- Москва: Юрид лит., 1979.- С.114-115.
14. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств.- Москва: “Наука”, 1966.-294 с.
15. Благодир С.М. Пропозиції до проекту КПК. Приведення інституту закриття кримінальної справи до ст.62 Конституції України. //Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник ЮІ ТАНГ.- Тернопіль, 2000.- №1. – С.123-132.

16. Брынцев В.Д., Чернухин В.Г. Защита прав и законных интересов человека в уголовном судопроизводстве /судебные прецеденты, комментарий практики, образцы процессуальных документов/.- Харьков: Ксилон ”, 2000.-с.413 .
17. Борьба с преступнотью в Украинской ССР.- т. ІІ. – К: Политиздат Украины, 1967. –301 с.
18. Бушуев Г.И. Судья в уголовном процессе. – Москва: Наука, 1984.- 116с.
19. Виттенберг Г.Б. Вопросы освобождения от уголовной отвественности и наказания с применением мер общественного воздействия: Автореф. дис…д-ра. юрид. наук.- Харьков, 1969.- 38с.
20. Володина Л.М. Прекращение уголовних дел вследствии изменения обстановки и в связи с направлением для применения мер общественного воздействия на стадии предварительного расследования: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук.- Ленинград, 1976. – 18с.
21. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України.- К.: Юрінком Інтер, 1998.-С.89.
22. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. - Харьков: Выща школа, 1979.- 144 с.
23. Грошевой Ю.М. Проблемы формирования судебного убеждения в уголовным судопроизводстве . –Харьков: Выща школа, 1975. – 135 с.
24. Давыдов П. М., Мирский Д. Я. Прекращение уголовных дел в советском уголовном процессе. – Москва: Юрид. лит., 1963. – 129 с.
25. Даев В.Г. Взаимосвязь уголовного права и процесса.- Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1982.-111с.
26. Добровольская Т.Н. Деятельность суда, связанная с исполнением приговоров. – Москва: Юрид. лит., 1979.- 154 с.
27. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса. – Москва: Юрид.лит., 1971.- 166 с.
28. Дорохов В.Я., Николаев В.С. Обоснованность приговора в советском уголовном процессе. – Москва: Юридическая литература, 1959.- 181с.
29. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии дознания и предварительного следствия: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 1971.- 19с.
30. Дубинский А.Я. Прекращение уголовного дела в стадии предварительного расследования: Учебное пособие.- К: КВШ МВД СССР, 1975.- 232 с.
31. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования органами внутренних дел.Учебное пособие. – К.: КВШ МВД СССР. – 1987.- 84с.
32. Дубинский А.Я., Сербулов А.М. Меры пресечения в советском уголовном процессе. – К., 1980.- 91 с.
33. Дубинский А.Я., Сербулов В.А. Привлечение в качестве обвиняемого. – К: Выща школа, 1989. -188 с.
34. Дубинський А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и органнизационные проблемы.- Киев, 1984.- 184 с.
35. Ефимичев С.П. Вопросы окончания предварительного расследования. – Волгоград, 1977. – 167 с.
36. Ефимичев С.П. Окончание предварительного расследования с обвинительним заключением: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. -Ленинград . – 1968. -22 с.
37. Жогин Н.В., Фаткуллин Ф.Н. Предварительное следствие. – Москва, 1965.
38. Збірник законів УСРР. - 1920. - №27.
39. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1995) У 2-х частинах. – К.: Українська правнича Фундація. – 1995.
40. Зеленецкий В.С. Деятельность прокурора в советском уголовном процессе. – Харьков: Харьк. юрид. ін-т, 1977.- 39 с.
41. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за законностью представлений следователя. –Харьков: Ин-т прокур. Украины, 1991-88 с.
42. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за исполнением закона о всестороннем, полном и объективном исследовании обстоятельств уголовного дела в стадии предварительного расследования. – Харьков: Ин-т прокур. Украины, 1990. - 98 с.
43. Землянский П.Т. Уголовно-процессуальное законодательство в первые годы советской власти (на материалах УССР). - К, 1972.
44. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание. – Ижевск, 1993. –268 с.
45. Искандер Р.Р. К вопросу об основаниях прекращения уголовного дела // Право.Азербайджанский университет, 1973. - №1 – С.63-64.
46. Історія держави і права України. Ч.2 / За ред. А.Й.Рогожина. – Харьків: Основа, 1996. - 479 с.
47. Іщенко В. Способи збирання доказів у кримінальному процесі України //Право України.-2000.-№10.- С.76.
48. Карнеева Л. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованость. Москва: Юрид лит., 1971.- 114 с.
49. Карпушин М. П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – Москва: Юрид. лит., 1974. –232 с.
50. Келина С.Г. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – Москва: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
51. Князева Н.В. Загальні аспекти процесу доказування у кримінальній справі // Науковий вісник Чернівецького університету. Випуск 39. Правознавство. –Чернівці, 1998. – С.118-123.
52. Кобликов А.С. Советский уголовный процесс. – Москва: Юрид. лит., 1982. – 365 с.
53. Кобликов А.С. Судебний приговор. – Москва: Юрид лит., 1966. – 98 с.
54. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. - Воронеж, 1995. –334 с.
55. Колбая Г.Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. – Москва: Юрид. лит., 1975. – 151 с.
56. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под общ. ред. В.М. Лебедева и Ю.И. Скуратова.- Москва: НОРМА-ИНФА, 2001. – 960 с.
57. Конституція України. - Київ: Українська правнича Фундація. –1996.- 63 с.
58. Коржанський М. Про принципи уголовного права України //Право України. – Київ, 1995.-№11.-С.72.
59. Кригер Г.А. Условия применения ч.2 ст. 7 и ст.43 Основ уголовного законодательтва // Советская юстиция. - 1959. - №5. - С.31.
60. Криминология. – Москва: Спарк, 1992. – 568 с.
61. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс Лекцій / За ред. М.Й. Коржанського.- К.: Атіка, 2001.- 432 с.
62. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. П.С. Матишевського, П.П.Андрушка, С.Д. Шапченка. – Київ: Юрінком інтер, 1997.- 512с.
63. Курс советского уголовного права. Часть общая / Под. ред. Н.А. Беляева, М.Д. Шаргородского. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1970.- 658 с.
64. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ- Харьків: Юрінком Інтер-Право, 2001.- 416 с.
65. Кримінальний кодекс від 5 квітня 2001 року. Упоряд. та попереднє слово: М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.
66. Кримінальний кодекс України. – Київ: Юрінком інтер, 2001.- 87 с.
67. Кримінально-процесуальний кодекс України.- К.: Атіка, 2001.-208 с.
68. Кузнецов Н.П. Доказывание и его особенности на стадиях уголовного процесса России: Автореф: дис. …докт. юрид. наук. - Воронеж, 1998.
69. Курс советского уголовного процесса / Под ред. А . Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – Москва: Юрид. лит. 1989.- 589 с.
70. Куцева Є.Ф. Гарантии прав личности в советском уголовном процессе. – Москва, 1972.- 227 с.
71. Кучинська О. Реалізація прав потерпілого в кримінальному процесі України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук.-Київ, 1996.- 26 с.
72. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. - Москва, 1974.
73. Ларин А.М. Презумпция невиновности. – Москва: Изд-во МГУ, 1982.–152 с.
74. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции – Москва: БЕК, 1986. – 178 с.
75. Ларин А.М. Уголовный процесс: структура права и структура законодательства. – Москва: БЕК, 1985.- 243 с.
76. Ларин А.М., Мельникова Е.Б., Савицкий В. М. Уголовный процесс России.- Лекции – очерки / Под ред. В.М.Савицкого.- Москва: БЕК, 1997.- 324 с.
77. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений.- Киев, 1980. – 121 с.
78. Лопушанский Ф.А., Леоненко В.В., Чангули Г.И., Михеєнко М.М., Петрухин И.Л. Совершенствование уголовно - процессуального законодательства и охрана прав личности.- К: Выща школа, 1983.-102с.
79. Лукашевич В.З. Гарантии прав обвиняемого в стадиях предварительного следствия и предания суду: Автореф. дис. …докт. юрид. наук.- Ленинград, 1967. -28 с.
80. Лупинская П.А. Доказывание в советском уголовном процессе. – Москва: Изд-во МГУ, 1966. – 102 с.
81. Лупинская П.А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве. – Москва: Из – во МГУ, 1972. –146 с.
82. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и формы – Москва: Из – во МГУ, 1976. – 167 с.
83. Маляренко В., Пилипчук П. Головні напрями розбудови кримінального судочинства, структура і зміст майбутнього КПК України //Право України.- Київ, 2000.-№8.- С.14.
84. Маляренко В., Пилипчук П. Межі судового контролю за додержанням прав і свобод людини в стадії попереднього розслідування кримінальної справи //Право України.- Київ, 2001.-№4.- С.40.
85. Маляренко В.Т. Найпоширеніші помилки та порушення законів, які допускаються при провадженні дізнання і попереднього слідства //Право України.- Київ, 2001.-№3.-С.20.
86. Масленников М. Составление приговора по делу //Советская юстиция. – 1976, №4. - С.8
87. Матвиенко Е.А., Бибилов В.Н. Уголовное судопроизводство по исполнению приговоров. – Минск, 1982. - 111 с.
88. Махов В.Н., Пешков М.А. Уголовный процесс США (досудебные стадии). Учебное пособие. – Москва: ЗАО “Бизнес- школа “Интел- Синтез”, 1998. – 208 с.
89. Миньковский Г. М. Окончание предварительного расследования и право обвиняемого на защиту. – Москва: Юрид. лит., 1957. – 87 с.
90. Михайленко О.Р. Провадження кримінальних справ у суді: Конспект лекцій. – Київ: КГУ, 116 с.
91. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів з кримінальних справ.Теорія, методика, зразки документів. Видання 3–тє із змінами, уточненнями і доповненнями. Учбове видання. – Київ, 1992.
92. Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовних дел в стадии предварительного расследования. – Волгоград, 1970. - 133с.
93. Михеенко М. М. Доказывание в советском уголовном судопроизводстве. – Киев: Выща школа, 1984.- 134 с.
94. Михеенко М. М. Понятие и система принципов советского уголовного процесса //Проблемы правоведения. – Киев, 1981. Вып 42 . - С.89-100.
95. Михеєнко М. М., Молдован В.В., Радзієвська Л.К. Порівняльне судове право. – Київ, 1993.- 328 с.
96. Михеєнко М. М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – Київ: Либідь, 1992. – 531 с.
97. Михеєнко М. М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. – Київ: Либідь, 1997. – 536 с.
98. Михеенко М.М, Шибико В.П. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции. – Киев, 1988.
99. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
100. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: ділові ігри, задачі. – Київ, 1992.
101. Міжнародній пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року. У кн: Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. - Київ, 1992 . - С.36-62.
102. Мотовиловкер Я.О. Вопросы теории советского уголовного процесса. -Томск, 1971. – 283 с.
103. Муратова Г.Н. Процессуальные акты органов предварительного. – Казань: КГУ, 1989 – 120 с.
104. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський М.Й. – К.: Атіка, Академія Ельга –Н, 2001. – 656 с.
105. Науково - практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І.Хавронюка.- Київ: Каннон, А.С.К., 2001.- 1101 с.
106. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - Київ: А.С.К., 2002.- 934 с.
107. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка.- Київ: Форум, 2001.- у 2-х ч.
108. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України /Відп. ред.: В.Ф. Бойко та інші.- Київ: А. С. К., 2000. –1220 с.
109. Науково-практичний коментар кримінально-процесуального кодексу – Київ: Юрінком Інтер, 1997.- 624 с.
110. Научно-практический коментарий к Уголовно - процессуальному кодексу РСФСР.- Москва: Спарк, 2000.-830 с.
111. Научно-практический коментарий Уголовного кодекса Украины /Под ред. С.С. Яценко. – К: Юрінком інтер, 1997. – 979 с.
112. Научно-практический коментарий УК РРФСР. – Москва: Наука,, 1964.- 673 с.
113. Научно-практический комментарий уголовно-процессуального кодекса / Под ред. П.Г.Цупренко. – К: Изд-во политической литературы Украины, 1984.- 559 с.
114. Николюк В.В. Уголовно-исполнительное судопроизводство. – Иркутск, 1989.-186 с.
115. Ніколаєв О. Роль суду в забезпеченні прав та законних інтересів обвинуваченого на досудовому // Право України.- Київ, 2001.- №3.-С.65.
116. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. – К: Выща шк., 1989. – 275 с.
117. Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів. – Львів, 1978.
118. Омельяненко Г. Питання захисту конституційних прав людини у кримінальному судочинстві України //Право України.- Київ, 1997.- №3.-С.19.
119. Пастухов М.И. Реабилитация невиновных: основы правового института.- Минск, 1993.- С.18-19.
120. Перлов И.Д. Приговор в советском уголовном процессе. – Москва: Наука, 1960 .-98 с.
121. Пионтковский А.А. Правоотношения в уголовном деле //Правоведение. – 1962. №2. - С.91.
122. Писменний Д.П. Отказ в возбуждении уголовного дела в советском уголовном процессе. (по материалам органов МВД Украинской ССР): Автореф. дис. … канд.юрид. наук.- к., 1980.-27 с.
123. Порубов Н.И. Научная организация труда следователя. – Минск, 1970.
124. Постанова Верховної Ради України “Про приведення законодавства України у відповідність з Європейськими конвенціями з питань кримінального судочинства” від 22 вересня 1995 року //Відомості Верховної Ради України. -1995 . -№33-Ст.258.
125. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 “Про виконання судом України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. Ч.2. – Київ, 1995.
126. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” //Право України. -1996 . -№12 . -С.91-94.
127. Приблизний кримінальний кодекс США. – Москва: Юрид. лит., 1969.
128. Проект Кримінального кодексу України //Українське право. – 1997. - №2.
129. Проект Кримінально-процесуального кодексу України. – Київ, 1999.
130. Прокопьева С.И. Вопросы содержания и формы описательной части обвинительного приговора. В кн. Вопросы совершенствования правосудия по уголовным делам. – Калининград: Изд-во КГУ. – 1980.- С.76.
131. Рахунов Н.И. Признание обвиняемым своей вины. – Москва: Юрид. лит., 1975. –163 с.
132. Российское уголовное право. Общая часть / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В.Наумова. – Москва: МГУ, 1997. -536 с.
133. Рыжаков А.П. Краткий курс уголовного процесса. – Москва: Фолио, 1998. – 188 с.
134. Рыжаков А.П. Уголовно-процессуальное доказывание: понятие и средства. – Москва: Фолио, 1997.- 250 с.
135. Савицкий В.М. По поводу уголовно-процессуальных гарантий невиновного // Советское государтсво и право. – 1965.-№9.-С.56.
136. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве. – Москва: Юрид. лит., 1975 – 383 с.
137. Савицкий В.М. Презумпция невиновности.- Москва: Норма, 1997. –126 с.
138. Свиридов М.К. Сущность и предмет стадии исполнения приговора. – Томск: ТГУ, 1978 – 133с.
139. Сибільова Н.В. Допустимість доказів у радянському кримінальному процесі. - Київ, 1991.
140. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К: Наукова думка, 1987.- 181 с.
141. Словарь иностранных слов. Изд.7-е, перераб. – Москва: Советская энциклопедия, 1979.- С.887.
142. Смітієнко В., Агафонов А. Передумови та основні положення проекту нового Кримінального кодексу //Право України.-1994.-№10.- С.55.
143. Советский энциклопедический словарь. – Москва: Советская энциклопедия, 1987 – С.1216.
144. Советский уголовный процесс / Под. ред. Д.С. Карева. – Москва: Юрид. лит., 1975.- 288 с.
145. Советский уголовный процесс /Под ред. С.В.Березина. – Москва: Юрид. лит., 1982.- 281с.
146. Советский уголовный процесс /Под ред. С.В.Бородина.— Москва: Юрид. лит., 1982.- 321с.
147. Советский уголовный процесс /Под ред. М.И.Бажанова и Ю.М.Грошевого. – К: Выща школа, 1983.- с.298.
148. Советский уголовный процесс /Под ред. Н.С.Алексеева В.З.Лукашевича.- Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1989.-341 с.
149. Советское уголовное право /Под ред. Г.А. Кригера, Н.Ф. Кузнецовой, Ю.М.Ткачевского. – Москва: Изд-во МГУ, 1988.- 431 с.
150. Советское уголовное право. Общая часть /Под ред. Н.А.Беляева, М.И.Ковалева. -Москва: Юрид. лит., 1977.- 399 с.
151. Статкус В.Ф.,Чувилев А.А. Прокурорский надзор и ведомственный контроль на предварительном следствии //Cоветское государство и право.-1975.-№3. -С.73-75.
152. Степанов В.В. Прекращение производства по делу в связи с изменением обстановки //Вопросы совершенствования предварительного следствия. – Ленинград, 1971. - С.186.
153. Строгович М.С. Избран. Труды. - Т.3. Теория судебних доказательств. – Москва, 1991.- С.167.-168с.
154. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.1. – Москва: Юрид. лит., 1968. – 470 с.
155. Строгович М.С. Материальная истина и судебные доказательства в советском уголовном процессе. – Москва: Юрид. лит., 1955.- 384с.
156. Строгович М.С. Право обвиняемого на защиту и презумпция невиновности. – Москва: Изд-во МГУ, 1984.- 143 с.
157. Строгович М.С. Презумпция невиновности и прекращение уголовных дел по нереабилитирующим основаниям // Сов. Государство и право. –1983-№2. - С.75.
158. Строгович М.С. Природа советского уголовно-процессуального права и ее характерные черты. В кн. Советский уголовно-процессуальный закон и проблемы его еффективности. – Москва: Юрид. лит., 1979.- С.11.- 28.
159. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Общая часть. Лекции. Т.2.-Москва: Норма, 1994.- 394 с.
160. Таджиев Т.Т. Реабилитация в советском уголовном процессе.- Ташкент, 1986.- С.14.
161. Темушкин О.П. Организационно-правовые формы проверки законности и обоснованности приговоров. – Москва: Юрид. лит., 1978. – 88 с.
162. Тертишник В. Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя //Право України.- Київ, 2001.-№1.- С.91.
163. Тертишник В.М. Кримінально – процесуальне право України: Навчальний посібник.- Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 567 с.
164. Тертышник В. М. Доказательства и доказывавние в советском уголовном процессе. – Харьков