ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАРАНТІЙНИХ ВИПЛАТ У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Короткий опис

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

РУДНИЦЬКА Ольга Павлівна

УДК 349.2

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГАРАНТІЙНИХ ВИПЛАТ
У ТРУДОВОМУ ПРАВІ

Спеціальність: 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення

дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Хуторян Наталія Миколаївна,
доктор юридичних наук, професор.

Київ – 2010

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1 Історико-правовий та порівняльний аналіз національного
та зарубіжного законодавства про гарантійні виплати
1.1. Розвиток національного законодавства, що регулює
гарантійні виплати……………………………………………………………. 11
2.1. Правове регулювання гарантійних виплат міжнародним та
зарубіжним законодавством…………………………………………………. 41
Висновки до розділу І ……………………………………………………….. 73

РОЗДІЛ 2 Теоретичні проблеми гарантійних виплат у трудовому
праві
2.1. Поняття та класифікація гарантійних виплат ………………………… 76
2.2. Місце інституту гарантійних виплат в системі
трудового права ……………………………………………………………... 104
Висновки до розділу ІІ………………………………………………………. 113

РОЗДІЛ 3 Особливості правового регулювання окремих видів
гарантійних виплат
3.1. Гарантійні виплати при виконанні державних чи
громадських обов’язків ……………………………………………………. 116
3.2. Гарантійні виплати при службових відрядженнях ………………….. 133
3.3. Проблеми правового регулювання гарантійних виплат
при переїзді на роботу в іншу місцевість ………………………………… 148
3.4. Гарантійні виплати при підвищенні кваліфікації …………………… 162
Висновки до розділу ІІІ ….………………………………………………… 174

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………. 179
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………. 194

ВСТУП

Актуальність теми. З проголошенням незалежності України у державі відбулися суттєві суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, які значною мірою обумовили необхідність реформування трудового законодавства. Триває процес роботи щодо нової кодифікації законодавства про працю. Зміни, що відбуваються в умовах формування ринкових відносин, розвитку різних форм власності, потребують розробки нових теоретичних положень трудового права та зумовлюють корінні зміни у визначенні сутності та поняття гарантійних виплат.
На сьогоднішній день у теорії трудового права недостатньо досліджена проблема права працівників на гарантійні виплати. Недосконалим є і законодавство, що регулює питання надання працівникам гарантійних виплат. Багато питань у сфері виникнення та реалізації права працівників на гарантійні виплати взагалі лишилися поза межами правового регулювання. Це стосується і самого визначення поняття гарантійних виплат. На сьогодні серед правників триває дискусія щодо визначення поняття гарантійних виплат, адже в чинному законодавстві воно відсутнє. Це пов’язано з тим, що при реформуванні національного трудового законодавства основна увага була приділена упорядкуванню норм, що здійснюють правове регулювання такої грошової виплати на користь працівників, як заробітна плата. До законодавства про гарантійні виплати працівникам були внесені окремі зміни, що не мали кардинального характеру. Вони не усунули всіх недоліків і протиріч, які є у нормативних актах про гарантійні виплати. Це обумовлено тим, що реформа трудового законодавства ще триває. Хоча в процесі реформи в Україні прийнято велику кількість законодавчих актів, які регулюють трудові відносини, цього не достатньо. Реформа трудового законодавства не можлива без прийняття нового Трудового кодексу України.
За часів СРСР даній проблемі приділяли певну увагу вчені В.С. Коротков, Д.О. Карпенко, С.С. Карінський, М.І. Кучма, Р.З. Лівшиць, А.Ю. Пашерстник, О.І. Процевський, М.А. Столяр, Е.Л. Хлистова. Проте, сформульовані у цих наукових розробках висновки потребують переосмислення з огляду на соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися за останні роки.
За період становлення України як суверенної держави окремі аспекти правового регулювання гарантійних виплат досліджувалися такими вченими, як В.С. Венедиктов, В.Г. Ротань, Н.М. Хуторян, Н.Б. Болотіна, О.Є. Сонін, Я.В. Сімутіна та інші. Враховуючи значення попередніх наукових праць з цього питання, слід наголосити, що проблеми правового регулювання гарантійних виплат у сучасних умовах потребують поглибленого дослідження. Актуальність вивчення цієї теми обумовлена тим, що в Україні за період її існування як незалежної держави комплексного дисертаційного дослідження проблем правового регулювання гарантійних виплат не проводилося.
Це вимагає ґрунтовного аналізу питань виникнення та реалізації права працівників на гарантійні виплати, визначення шляхів розвитку та істотного удосконалення трудового законодавства про гарантійні виплати та приведення його у відповідність із нормами міжнародного права.
Викладене обумовило вибір теми дисертації.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Правове регулювання гарантійних виплат у трудовому праві України досліджувалось у межах виконання плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Кодифікація трудового законодавства України: проблеми теорії і практики” (2007-2008 рр., № РК 0106 U 012119).
Мета і завдання дослідження. Метою даної наукової праці є розвиток теорії трудового права щодо надання гарантійних виплат працівникам та удосконалення правового регулювання цих виплат роботодавцями на користь працівників.
Для досягнення поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання:
 визначити етапи та дослідити особливості розвитку законодавства про гарантійні виплати;
 провести аналіз правового регулювання гарантійних виплат працівникам у міжнародно-правових актах та зарубіжному законодавстві для визначення відповідності національного законодавства міжнародним стандартам, а також, враховуючи передовий зарубіжний досвід, внести пропозиції щодо вдосконалення трудового законодавства України про гарантійні виплати;
 дослідити поняття, характерні ознаки гарантійних виплат у теорії трудового права та на основі цього дати авторське визначення поняттю гарантійних виплат;
 виявити соціально-економічний і юридичний зміст гарантійних виплат;
 провести класифікацію видів гарантійних виплат;
 проаналізувати співвідношення гарантійних виплат з іншими виплатами роботодавців на користь працівників;
 визначити місце інституту гарантійних виплат у системі трудового права;
 дослідити окремі види гарантійних виплат, їх правовий режим;
 внести пропозиції щодо вдосконалення норм КЗпП України та проекту ТК України, що регулюють питання надання працівникам гарантійних виплат.
Об'єкт дослідження становлять трудові відносини у сфері забезпечення надання гарантійних виплат працівникам.
Предмет дослідження становлять проблеми правового регулювання гарантійних виплат.
Методи дослідження. У процесі дослідження були використані загаль¬нонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, нормативно-порівняльний, формально-логічний, історичний, систем¬но-структурний та інші.
Головним серед них був загальнонауковий діалектичний метод, який дозволив дослідити проблеми, що виникають при регулюванні відносин щодо гарантійних виплат, в єдності їх соціального змісту і правової форми.
Історичний метод використовувався для пошуку нових засобів впливу права на суспільні відносини у соціально-економічних умовах, що змінюються, та обґрунтування необхідності подальшого наукового дослідження проблем гарантійних виплат.
У дисертації використаний також метод нормативно-порівняльного аналізу внутрішнього трудового законодавства України і міжнародно-правових норм. Метод порівняльного правознавства застосовувався для того, щоб врахувати досвід правового регулювання відносин щодо гарантійних виплат зарубіжним трудовим законодавством країн як з високорозвиненою, так і з перехідною економікою (країн Центральної і Східної Європи та СНД). Це дало змогу автору всебічно і критично оцінити зарубіжне трудове законодавство і обґрунтувати можливість імплементації деяких норм зарубіжного законодавства в трудове законодавство України.
Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті гарантійних виплат та допоміг сформулювати висновки та рекомендації, що ґрунтуються на принципах визначеності, послідовності та несуперечливості суджень.
Широке використання методу аналізу та синтезу дозволило здійснити науково обґрунтовану класифікацію гарантійних виплат у трудовому праві України, визначити поняття гарантійних виплат та їх основні ознаки.
За допомогою системно-структурного методу автором досліджено місце гарантійних виплат у системі трудового права.
Метод абстрагування та узагальнення застосовувався у процесі розробки дефініцій правових норм та категорій; формально-юридичний - при формулюванні нових правових норм і удосконаленні вже існуючих.
Використання вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, досягнень у сфері загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та іноземних держав.
Теоретичну і методологічну основу дослідження склали наукові праці з теорії права і трудового права таких вчених, як: М.Г. Александров, С.С. Алексеєв, О.Т. Барабаш, Н.Б. Болотіна, В.С. Венедиктов, Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, Д.О. Карпенко, І.Я. Кисельов, В.С. Коротков, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, О.С Пашков, А.Ю. Пашерстник, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, З.К. Симорот, О.Є. Сонін, Я.В. Сімутіна, Б.С. Стичинський, М.А. Столяр, Г.І. Чанишева, Н.М. Хуторян, О.М. Ярошенка та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в роки незалежності України комплексним науковим дослідженням теоретичних та практичних гарантійних виплат у трудовому праві України. Новизна дисертаційного дослідження полягає у науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими серед яких є наступні:
1. Вперше зроблено висновок про доцільність визначення у проекті Трудового кодексу України переліку випадків надання працівникам гарантійних виплат за час виконання ними державних або громадських обов’язків для розширення сфери регулювання цих суспільних відносин трудовим законодавством.
2. Обґрунтовано висновок про доцільність встановлення матеріальної відповідальності роботодавця за порушення строків виплати гарантійних виплат у чинному КЗпП України.
3. Удосконалено поняття гарантійних виплат, які необхідно визначати як грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або попередження втрати доходів такого працівника. У зв’язку з чим доцільно дати таке визначення у статті 1171 КЗпП України та статті 246 проекту Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.).
4. Вперше запропоновано класифікувати гарантійні виплати за методом їх правового регулювання на гарантійні виплати централізованого характеру та гарантійні виплати локального характеру.
5. Новим є поділ гарантійних виплат за критерієм їх залежності від стадії розвитку трудових правовідносин на гарантійні виплати, що здійснюються у процесі реалізації трудових правовідносин; гарантійні виплати, що надаються у разі зміни трудових правовідносин; гарантійні виплати, що здійснюються при припиненні трудових правовідносин; гарантійні виплати, що спрямовані на відновлення порушеного права.
6. Вперше запропоновано класифікувати гарантійні виплати за системою договірного регулювання трудових відносин на індивідуально-договірне регулювання та колективно-договірне регулювання гарантійних виплат.
7. Удосконалено класифікацію гарантійних виплат за їх цільовим призначенням. Запропоновано класифікувати гарантійні виплати за їх соціально-економічним призначенням на гарантійні виплати, що надаються з метою збереження існуючого доходу (заробітку) працівника, гарантійні виплати, що надаються з метою збереження права працівника на отримання заробітку, гарантійні виплати, що надаються з метою попередження втрати заробітку працівника.
8. Дістав подальшого розвитку висновок про відокремлення інституту гарантійних виплат від інших виплат роботодавців на користь працівників (заробітної плати, компенсаційних виплат, гарантійних доплат). Дисертанткою обґрунтовано висновок про те, що у трудовому праві сформувався інститут гарантійних виплат, а тому правові норми, що відокремилися у даний інститут, доцільно виділити у проекті Трудового кодексу України у окрему главу.
9. Обґрунтовано висновки про те, що такі грошові виплати, як вихідна допомога, виплати за невикористану відпустку або її частину, оплата часу вимушеного прогулу при незаконному звільненні або переве¬денні на іншу роботу, а також виплати, що надаються працівникам у зв’язку з їх переїздом на роботу в іншу місцевість, а саме, заробітна плата та одноразова допомога, за своїм призначенням та змістом є гарантійними виплатами.
10. Обґрунтовано положення про те, що гарантійні виплати працівнику, направленому у відрядження, повинні надаватись лише за час перебування останнього у дорозі до місця відрядження і назад. За час виконання працівником службового доручення (роботи) у відрядженні йому повинні надаватись виплати, що здійснюються за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці, а саме, виплачуватись заробітна плата. У зв’язку з цим автором дисертації сформульовані пропозиції внести зміни до чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.).
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях з даної проблеми.
Викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані для удосконалення чинного законодавства, а також враховані при прийнятті нового Трудового кодексу України.
Основні положення дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах у процесі вивчення дисципліни „Трудове право України", а також для підготовки лекцій, підручників, навчальних та методичних посібників з курсу „Трудове право України".
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи доповідалися на відділі проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, засіданнях кафедри всесвітньої історії та правознавства Житомирського державного університету імені Івана Франка. Також вони оприлюднені на науково-практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шості осінні юридичні читання» (м. Хмельницький 26-27 жовтня 2007 р.); Науково-практичній конференції Української асоціації фахівців трудового права «Трудове право України: сучасний стан та перспективи» (Сімферополь, 22-24 травня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький 28-29 листопада 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Четверті Прибузькі юридичні читання» (м. Миколаїв, 28-29 листопада 2008 р.); Науково-практичній конференції «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (Харків, 5-6 червня 2009р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК, та у 5 збірниках тез доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (184 найменування). Загальний обсяг дисертації  215 сторінок, з них основного тексту  193 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВОК

У дисертації вирішено завдання щодо правового регулювання гарантійних виплат, що знайшло втілення у висновках і пропозиціях, основними з яких є:
1. У розвитку законодавства про гарантійні виплати можна виділити такі етапи: 1 етап — 1922-1970 роки — становлення та удосконалення законодавства про гарантійні виплати; 2-й етап — 1970-1990 роки — подальший розвиток законодавства про гарантійні виплати; 3-й етап — 1990-рік і донині — правове регулювання гарантійних виплат у роки незалежності України.
2. Розвиток законодавства про гарантійні виплати працівникам характеризується:
1) перший етап  встановленням підстав надання роботодавцями (наймачами) гарантійних виплат на користь працівників, порядку та розмірів обчислення середньої заробітної плати, що полегшило процес нарахування працівникам гарантійних виплат; поступовим розширенням випадків їх надання завдяки прийняттю нових актів про гарантійні виплати.
Недоліком було те, що у КЗпП УРСР 1922 року поняття «гарантійні виплати» визначено не було. Крім того, КЗпП УРСР 1922 року гарантійні виплати працівникам при направленні їх на роботу в іншу місцевість не регулювались.
2) другий етап  прийняттям Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю від 15 липня 1970 року та Кодексу законів про працю Української РСР від 10 грудня 1971 року, удосконаленням норм, що регулювали гарантійні виплати та розширенням підстав надання працівникам цих виплат. КЗпП УРСР 1971 року були передбачені гарантійні виплати донорам, працівникам за час обстеження в медичних закладах та при направленні їх на підвищення кваліфікації, працівникам – авторам винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Такі випадки надання даних виплат КЗпП УРСР 1922 року не регулювались. Негативним було те, що в Кодексі Законів про працю 1971 року поняття гарантійних виплат визначено не було. Більшість законодавчих та нормативно-правових актів, що регулювали питання надання гарантійних виплат, діяли ще з 20-30х рр. ХХ ст., що не відповідало етапам розвитку суспільства. Але разом з тим, було прийнято ряд законодавчих актів, які забезпечили подальший розвиток норм про гарантійні виплати.
3) третій етап  розширенням сфери регулювання законодавства про гарантійні виплати та його вдосконаленням у зв’язку зі становленням та розвитком ринкових відносин. Проте зазначені зміни не носили кардинального характеру, адже вони були пов’язані лише з удосконаленням чинного законодавства. Внесені зміни в законодавчі акти, що регулюють гарантійні виплати мали подекуди редакційний характер. Підстави надання працівникам гарантійних виплат не змінились. Це обумовлено тим, що реформа трудового законодавства ще триває. У цей період прийняті важливі нормативно-правові акти, що регулюють гарантійні виплати, такі як Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року, Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, в редакції від 10 червня 1999р. Хоча в процесі реформи в Україні прийнято велику кількість законодавчих актів, що регулюють трудові відносини, цього не достатньо. Реформа трудового законодавства, у тому числі правового регулювання гарантійних виплат, вимагає прийняття нового Трудового кодексу України. Недоліком було те, що гарантійні виплати були необґрунтовано віднесені у чинному законодавстві до додаткової заробітної плати.
3. У міжнародно-правових актах безпосередньо не врегульовано порядок надання громадянам, які працюють на територіях інших держав, гарантійних виплат. Міжнародно-договірне регулювання гарантійних виплат здійснюється на підставі трудового законодавства тієї країни, на території якої знаходиться роботодавець з яким працівник перебуває у трудових правовідносинах.
4. Гарантійні виплати не є заробітною платою, але вони, маючи на меті збереження доходів працівників, виплачуються фактично замість зарплати у перебачених законодавством випадках, а тому необхідно визнати, що саме гарантійні виплати поряд із заробітною платою повинні виплачуватись у позачерговому порядку. Хоча цього і не визначають міжнародні та національні норми, адже у законодавстві гарантійні виплати необґрунтовано віднесені до заробітної плати. Гарантійні виплати здійснюються з фонду оплати праці та їх розмір, як правило, порівнюється з тими самими показниками, що і заробітна плата. Тому при наданні роботодавцями гарантійних виплат працівникам необхідно дотримуватись положень Конвенції №131 Міжнародної Організації Праці „Про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються” від 22 червня 1970 року та чинного законодавства України, що регулюють питання розмірів мінімальної оплати праці.
5. У випадку надання працівникам гарантійних виплат роботодавцям необхідно дотримуватись положень міжнародних нормативно-правових актів щодо заборони дискримінації в оплаті праці та при наданні інших виплат на користь працівників.
6. Гарантійні виплати у країнах з високорозвиненою економікою та у країнах, що розвиваються, або з перехідною економікою можуть регулюватися як законодавством і мати централізований характер, так і локальними нормативно-правовими актами, зокрема, колективними договорами. У більшості країн, у яких надається перевага локально-правовому методу регулювання трудових відносин, сторони колективного договору самостійно визначають випадки та порядок надання гарантійних виплат.
7. Трудове законодавство України у порівнянні із зарубіжним законодавством високорозвинених країн та країн постсоціалістичного простору, крім колишніх союзних республік, більш повно захищає інтереси працівників щодо надання гарантійних виплат.
8. У статті 118 КЗпП України встановлена гарантія збереження місця роботи (посади) працівникам, обраним на виборну посаду. За нормами артикулу 74 Кодексу праці Польщі роботодавець зобов’язаний надати працівнику, після закінчення його повноважень за виборною посадою, не тільки посаду, а й обов’язково з рівноцінною зарплатою. Така норма розширює права працівників.
Тому статтю 118 КЗпП України необхідно викласти у такій редакції: «Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади у державних органах, органах місцевого самоврядування, а також у політичних, профспілкових та громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), або рівноцінна за зарплатою інша робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації».
9. Гарантійні виплати працівнику при виконанні ним державних чи громадських обов’язків повинні надаватись за рахунок тієї установи або організації, яка залучила його до виконання таких обов’язків. У зв’язку з цим доцільно доповнити частину першу статті 119 КЗпП України та частину першу статті 250 проекту ТК України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) після слів «і середнього заробітку» словами : «…за рахунок відповідних державних органів чи громадських організацій, які залучили працівника до виконання таких обов’язків».
10. Чинний КЗпП України та проект Трудового кодексу України не закріплюють, при виконанні яких саме державних чи громадських обов’язків працівник має право на отримання гарантійних виплат. Для розширення сфери регулювання цих суспільних відносин трудовим законодавством необхідно доповнити статтю 250 проекту ТК України частиною третьою такого змісту «середній заробіток зберігається у випадках виконання наступних державних чи громадських обов’язків: здійснення працівником виборчого права або депутатських повноважень, явки за викликом до органів дізнання, досудового слідства, до прокуратури та до суду, як свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, перекладача, понятого, участь у судових засіданнях, як народних засідателів, участь у колективних переговорах, у роботі комісій з проведення виборів та референдумів, у зв’язку з альтернативною службою або виконанням військового обов'язку, забезпечення проведення призову, участь у ліквідації наслідків аварії або пожежі, стихійних лих, виконання інших державних чи громадських обов’язків у випадках, які передбачені законодавством».
11. Для забезпечення права працівників на своєчасне отримання ними гарантійних виплат доцільно передбачити у чинному трудовому законодавстві матеріальну відповідальність роботодавця за порушення ним строків їх виплати, при цьому встановити суми компенсації втрати гарантійних виплат або їх частини, внісши відповідні зміни до КЗпП України. З метою удосконалення чинного трудового законодавства до прийняття нового ТК України необхідно доповнити КЗпП України статтею 1291, що буде мати назву: «Наслідки порушення строків виплати гарантійних виплат працівнику» такого змісту: «1. У разі порушення встановлених строків виплати гарантійних виплат власник або уповноважений ним орган зобов’язаний сплатити працівнику:
 при затримці виплат до 30 календарних днів  у розмірі 10 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум;
 при затримці виплат до 90 календарних днів  у розмірі 50 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум;
 при затримці виплат понад 90 календарних днів  у розмірі 100 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум».
12. Гарантії збереження місця роботи (посади) та збереження заробітної плати працівників встановлені державою, як спеціальні охоронні засоби, що підтримують і захищають працівника у випадках, коли він з причин, визнаних законодавством поважними, не працював. Вищезазначені трудові гарантії, що забезпечують реалізацію наданих працівникам прав, мають як нематеріальний (наприклад, збереження місця роботи, посади), так і матеріальний (збереження середнього заробітку) характер. Призначенням грошових сум, що сплачуються за цей час, є забезпечення збереження середнього заробітку працівника (повністю чи частково), а також попередження втрати цього заробітку. Отже, вони є формою реалізації юридичної гарантії права працівників на недопущення зниження або втрати останніми своїх доходів та забезпечують його шляхом збереження заробітної плати працівників, мають матеріальний характер, а тому такі виплати необхідно визнавати гарантійними та визначати у правових нормах, як гарантійні виплати.
13. Для удосконалення поняття «гарантійні виплати» дисертанткою пропонується таке їх визначення: «Гарантійні виплати – це грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або попередження втрати доходів такого працівника». Таке поняття прийнятне для використання його як в законодавстві, так і у теорії трудового права.
14. Включення до Кодексу законів про працю України визначення поняття гарантійних виплат надасть можливість чітко розмежувати їх з іншими виплатами роботодавців на користь працівників. Доцільно внести зміни до глави VIII Кодексу законів про працю України, доповнивши її статтею 117¹, що буде мати назву «Поняття гарантійних виплат» такого змісту: «Гарантійні виплати – це грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або попередження втрати доходів такого працівника».
Частину 1 статтю 246 проекту ТК України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) викласти у такій редакції: «Гарантійні виплати – це грошові суми, що сплачуються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором, не працював і за ним зберігалося місце роботи (посада), з метою збереження або попередження втрати доходів такого працівника».
15. Дефекти правових норм створюють умови для неправильного праворозуміння особами, які здійснюють правозастосування, дійсного змісту відповідних норм, що регулюють гарантійні виплати, тому вони повинні бути усунені шляхом внесення змін до назви глави та статей. З метою досягнення відповідності між назвами глави та статей і правовими нормами, що до них включені, заголовок глави VIII слід змінити, виклавши його у такій редакції: «Гарантійні і компенсаційні виплати». Заголовок статті 119 КЗпП України викласти у такій редакції: «Гарантії та гарантійні виплати для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків». Заголовок статті 123 КЗпП України викласти у такій редакції: «Гарантійні виплати для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу». Заголовок статті 124 КЗпП України викласти у такій редакції: «Гарантії та гарантійні виплати для працівників-донорів».
16. Гарантійні виплати можуть визначатись на основі як державного, так і договірного регулювання. У колективному або трудовому договорі можуть бути передбачені випадки отримання працівником гарантійних виплат, зокрема, такі, що не зазначені у КЗпП України.
17. Для кожного виду гарантійних виплат передбачений спеціальний порядок їх нарахування, а тому у трудових та колективних договорах або угодах не можуть встановлюватись більш високі розміри гарантійних виплат. Що стосується тих випадків надання гарантійних виплат, що безпосередньо зазначені у трудовому та колективному договорі або угоді, але не передбачені трудовим законодавством України, то їх розмір та порядок нарахування повинні бути встановлені у цих локальних актах.
18. Ознаками гарантійних виплат є: матеріальний характер цих виплат; їх соціально-економічне призначення – збереження або недопущення зниження заробітку (доходу) працівника; спеціальний порядок їх нарахування; можливість встановлення випадків надання гарантійних виплат на основі як державного, так і договірного регулювання.
19. Правове регулювання гарантійних виплат здійснюється нормами трудового законодавства і відносини, що виникають між роботодавцем і працівником-винахідником, з приводу надання цих виплат, є трудовими. Не врегулювання у проекті ТК України питань звільнен¬ня працівника від основної роботи для участі у впровадженні створеного ним винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції та виникнення у зв’язку з цим права на гарантійні виплати може погіршити правове становище цих працівників. Право працівників  авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій на гарантійні виплати повинно бути встановлено у трудовому законодавстві України.
Необхідно внести зміни до проекту ТК України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.), доповнивши главу 6 статтею 2681 «1. Гарантійні виплати для працівників - авторів винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій» наступного змісту: «За працівниками – авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому ж підприємстві, установі, організації. 2. При впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції на іншому підприємстві, установі, організації за працівниками зберігається посада за місцем постійної роботи, а робота по впровадженню винаходу, корисної моделі, промислового зразка або раціоналізаторської пропозиції оплачується за погодженням сторін у розмірі не нижче середнього заробітку за місцем постійної роботи».
20. Для більш повно захисту законних інтересів працівників, які мають значний безперервний стаж роботи, у разі їх звільнення у зв’язку з скороченням штату, доцільно внести зміни до статті 44 КЗпП, виклавши її у такій редакції «1. У разі розірвання трудового договору у зв’язку із скороченням штату (пункт 1 статті 40 цього Кодексу) роботодавець зобов’язаний виплатити вихідну допомогу: 1) працівнику, який має безперервний стаж роботи у даного роботодавця: до трьох років – у розмірі середньомісячної заробітної плати; до п’яти років – у розмірі тримісячної середньої заробітної плати; до десяти років – у розмірі чотиримісячної середньої заробітної плати; до двадцяти років – у розмірі п’ятимісячної середньої заробітної плати; більше двадцяти років – у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати. 2. У разі розірвання трудового договору на підставі виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі ( пункт 2 стаття 40 цього Кодексу), поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (пункт 6 статті 40 цього Кодексу) роботодавець зобов’язаний виплатити такому працівникові вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку. 3. У разі припинення трудового договору у зв’язку з призовом або вступом на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі двомісячної середньої заробітної плати, а в разі порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39 цього Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячної середньої заробітної плати.»
21. Неприпустимо використання терміну «компенсація» або «компенсаційна виплата» щодо виплат на користь працівників, що є за своїм призначенням гарантійними. Тому, з метою вдосконалення чинного законодавства про працю до прийняття нового ТК України та досягнення відповідності між назвою статті і правовими нормами, що до неї включені, назву статті 83 КЗпП України слід змінити, виклавши її у такій редакції: «Гарантійні виплати за невикористані щорічні відпустки». Крім того, доцільно у частинах 1-6 статті 83 вказаного Кодексу слова «грошова компенсація (грошовою компенсацією)» замінити словами «гарантійна виплата (гарантійною виплатою)».
22. Неможливо включити до переліку гарантійних виплат ті виплати, що здійснюються у період тимчасової непрацездатності, оскільки правове регулювання цих виплат здійснюється не на підставі трудового законодавства, а правом соціального забезпечення.
23. На підставі загальної мети надання гарантійних виплат можна класифікувати дані виплати за їх соціально-економічним призначенням на такі види: 1) гарантійні виплати, що надаються з метою збереження існуючого доходу (заробітку) працівника. До таких виплат належать ті, що здійснюються у випадках проходження медичного обстеження, направлення для підвищення кваліфікації, у зв’язку із відрядженням, донорам крові та її компонентів, авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 2) гарантійні виплати, що надаються з метою збереження права працівника на отримання заробітку. Підставами надання гарантійних виплат тут є: надання оплачуваних відпусток, оплата часу вимушеного прогулу при незаконному звільненні або переве¬денні на іншу роботу, здійснення грошової виплати за невикористану відпустку або її частину; 3) гарантійні виплати, що надаються з метою попередження втрати заробітку працівника. Такими виплатами є ті, що здійснюються у випадках простою не з вини працівника, виконання державних або громадських обов’язків, у разі переїзду працівника на роботу в іншу місцевість.
24. Підстави надання гарантійних виплат можуть встановлюватись на основі як державного, так і договірного регулювання. Тому є можливою класифікація гарантійних виплат за методами їх правового регулювання на: 1) гарантійні виплати централізованого характеру (встановлені правотворчим органом, норми про їх надання є обов’язковим до застосування, вони передбачені на державно-правовому рівні у трудовому законодавстві); 2) гарантійні виплати локального характеру (визначаються сторонами трудових правовідносин).
25. Договірне регулювання гарантійних виплат найманих працівників здійснюється шляхом колективно-договірного або індивідуально-договірного регулювання. Тому доцільно класифікувати гарантійні виплати за системою договірного регулювання трудових правовідносин на: 1) індивідуально-договірне регулювання гарантійних виплат на основі трудового договору (контракту) між працівником і роботодавцем; 2) колективно-договірне регулювання гарантійних виплат на основі колективних договорів і угод.
26. Гарантійні виплати можна поділити за критерієм їх залежності від стадії розвитку трудових правовідносин на: 1) гарантійні виплати, що здійснюються у процесі реалізації трудових правовідносин (проходження працівником медичного обстеження, направлення його для підвищення кваліфікації); 2) гарантійні виплати, що надаються у разі зміни трудових правовідносин (у разі переведення працівника на роботу в іншу місцевість); 3) гарантійні виплати, що здійснюються при припиненні трудових правовідносин (вихідна допомога); 4) гарантійні виплати, що спрямовані на відновлення порушеного права (оплата часу вимушеного прогулу при незаконному звільненні або переведенні).
27. Гарантійні виплати можна класифікувати за джерелами їх встановлення на законодавчі, підзаконні та локальні. Такі виплати встановлюються державними органами або самими суб’єктами трудових правовідносин та закріплюються у відповідних актах.
28. Такі виплати роботодавців на користь працівників, як заробітна плата, компенсаційні та гарантійні виплати хоч і взаємопов’язані, але мають свої особливості предмету і методу правового регулювання, різнорідні, а тому не можуть включені до одного інституту. Крім того, у процесі розвитку трудового законодавства був прийнятий значний масив нормативно-правових актів, що здійснюють правове регулювання гарантійних виплат, а тому необхідно визнати, що у трудовому праві сформувався інститут гарантійних виплат. Правові норми, що відокремилися в інститут гарантійних виплат, доцільно виділити у проекті Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) в окрему главу.
29. Доцільно розмежовувати гарантійні виплати та гарантійні доплати за їх соціально-економічним призначенням. Мета гарантійних виплат  зберегти заробіток працівника у випадках коли працівник не працює з поважних причин, фактично замінивши собою заробітну плату; гарантійні доплати здійснюються з метою доповнення заробітної плати працівника у випадках відхилення від нормальних умов праці.
30. Враховуючи зміст правової конструкції „заробітна плата”, працівнику за час виконання доручення у відрядженні повинні надаватись виплати, що здійснюються за виконану ним роботу відповідно до встановлених норм праці, а саме, виплачуватись заробітна плата.
31. Працівник під час перебування у дорозі до місця відрядження і назад не виконує безпосередньо свої трудові функції. За час дороги до місця відрядження і назад працівнику повинні надаватись виплати, метою яких є збереження його середнього заробітку за час, коли він фактично не працював, а саме гарантійні виплати.
У зв’язку з викладеним доцільно внести зміни до нормативно-правових актів щодо здійснення гарантійних виплат працівникам, направленим у відрядження.
Частину третю статті 121 КЗпП України доцільно викласти у такій редакції: «За працівниками, які направляються у відрядження, зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і виплачується заробітна плата. За час перебування у дорозі за працівником зберігається його середній заробіток».
Абзац 14 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, в редакції від 10 червня 1999р. № 146 викласти у такій редакції: «За працівниками, які направляються у відрядження, зберігається протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і виплачується заробітна плата. За час перебування у дорозі за працівником зберігається його середній заробіток».
Абзац 15 Загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, в редакції від 10 червня 1999р. № 146 викласти у такій редакції: «Заробітна плата за час перебування працівника у відрядженні виплачується на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи».
Абзац другий пункту 1.4. розділу 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, в редакції від 10 червня 1999р. № 146 викласти у такій редакції: «На час відрядження особи, яка працює за сумісництвом, заробітна плата виплачується на тому підприємстві, що його відрядило. У разі направлення працівника у відрядження одночасно з основної роботи й роботи за сумісництвом заробітна плата виплачується йому на обох посадах, а видатки для відшкодування витрат на відрядження розподіляються між підприємствами, що направляли працівника у відрядження, за згодою між ними».
Частину 7 статті 254 проекту Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 р.) викласти у такій редакції: «7. За працівниками, які направлені у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається місце роботи (посада) i виплачується заробітна плата. За час перебування у дорозі за працівником зберігається його середній заробіток ».
Підпункт ж пункту 1 Розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», виключити.
32. Частиною 1 статті 120 КЗпП встановлено, що підставою для одержання працівниками компенсацій є їх переведення, прийняття або направлення на роботу в іншу місцевість. Проте дана норма нічого не зазначає про надання гарантійних виплат працівникам з цих же підстав. У трудовому законодавстві повинно бути чітко визначено розмежування виплат, що здійснюються працівникам при переїзді їх на роботу в іншу місцевість. Одні з них є гарантійними виплатами, а інші – компенсаційними.
У зв’язку з цим доцільно викласти частину першу статті 120 КЗпП України у такій редакції: «Працівники мають право на отримання компенсаційних і гарантійних виплат у зв'язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість». Заголовок статті 120 КЗпП України викласти у наступній редакції: «Гарантійні і компенсаційні виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість».
33. Виплата, що здійснюється за дні підготовки до переїзду і влаштування на новому місці проживання, а також за час перебування в дорозі, працівникам, що переїжджають на роботу в іншу місцевість, носить гарантійний характер і має суворо цільове призначення – звільнити працівника від роботи на даний термін для зборів у дорогу і влаштування на новому місці, при цьому зберегти повністю чи частково за останнім його заробіток, а тому її слід визнати гарантійною.
34. Призначенням виплати, що визначена як одноразова допомога, є збереження заробітку працівників при переїзді їх на роботу в іншу місцевість, а отже, вона є гарантійною виплатою.
35. Доцільно внести зміни до частини 2 статті 120 КЗпП України, що встановлює право працівників при переїзді їх на роботу в іншу місцевість на гарантійні виплати, виклавши її у такій редакції: «Працівники при переведенні їх на іншу роботу, якщо це пов'язано з переїздом до іншої місцевості, мають право на отримання компенсаційних виплат (добових, відшкодування витрат для проїзду працівника і членів його сім'ї, відшкодування витрат з перевезення майна працівника і членів його сім'ї). Роботодавець надає також працівнику гарантійні виплати: одноразову допомогу і заробітну плату за шість днів, що призначаються для збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання, а також за час перебування в дорозі (виходячи з тарифної ставки, окладу за новим місцем роботи)».
36. Направлення працівника для підвищення кваліфікації здійснюється за двома правовими конструкціями: з відривом від виробництва; без відриву від виробництва. Порядок нарахування гарантійних виплат визначається у залежності від способу підвищення кваліфікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Коротков В.С. Гарантийные выплаты и гарантийные доплаты к заработной плате по советскому трудовому праву: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право і право соціального забезпечення” / В.С. Коротков. – М., 1965. – 21 с.
2. Положення «Об устройстве сельско-врачебной части для казачьего населения Кубанской области» від 12 квітня 1907 року // Полное собраніе Законовъ Российской империи. Собранные Третіе. - Томъ 27. - Спб 1910. - 732 с.
3. Закон від 12 квітня 1907 року «Объ установлении права нижнихъ чиновъ, заболевшихъ психическимъ разстройством, на сохраненные жалованья, а семействамъ сверхсрочнослужащихъ квартирнаго довольствыя въ теченые перваго года лъченыя» // Полное собраніе Законовъ Российской империи. - Собранние Третіе. - Томъ 27. - Спб 1910. - 732 с.
4. Кодекс законов о труде и декларация прав трудящегося и эксплуатируемого народа // К.: Советская типография, 1920. – 32 с.
5. Волкова О.Н. История развития советского трудового законодательства: Учебное пособие / О.Н. Волкова: ВЮЗИ, 1986. – 62 с.
6. Кодекс законов о труде 1922 г. Харьков.: Издание народный комиссар юстиции, 1922. – 63 с.
7. Сборник важнейших законов и постановлений по заработной плате. Москва, Изд. ВЦСПС, Профиздат, 1945. - 282 с.
8. Збірник Узаконень УСРР 1927 р. - №25. - арт.127.
9. Ямковский В., Никитин В. Важнейшие законодательные и ведомственные постановления по труду и заработной плате / В. Ямковский, В. Никитин. - М.: Профиздат, 1940. – 278 с.
10. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 9 листопада 1927 р. “Про компенсації при переведеннях і при наймах на роботу до інших місцевостей” // Зібрання Узаконень УСРР. - 1928. - №4. - Арт. 52.  (Бібліотека офіційних видань).
11. Клейненберг В., Бас Н., Баженов Д. Кодекс законів про працю / В. Клейненберг, Н. Бас, Д. Баженов. - Х., - Питання праці, 1929. – 327 с.
12. Постанова ЦВК і РНК СРСР від 23 листопада 1931 року «Про компенсації і гарантії при переведенні, прийнятті знову і направленні на роботу в інші місцевості» // Зібрання Законів СРСР. – 1931. - №68. – Ст. 453.  (Бібліотека офіційних видань).
13. Теплицкая М.Ф., Александров И.С., Прокопенко В.И. Законодательные акты о труде / М.Ф. Теплицкая, И.С. Александров, В.И. Прокопенко: К., Политиздат Украины. - 1977. - 631 с.
14. Коршунов Ю.Н., Ливши Р.З., Румянцева М.С. Советское законодательство о труде. Справочная книга для профактива. Издание 2-е, доп. / Ю.Н. Коршунов, Р.З. Ливши, М.С. Румянцева - М.: Профиздат. - 1976. - 560 с.
15. Положення про добровільну пожежну дружину на промислових підприємствах, затвердженого Постановою РНК СРСР від 6 травня 1938 року // Зібрання постанов СРСР. - 1938. - №22. - Ст. 145.  (Бібліотека офіційних видань).
16. Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік: закон СРСР від 16 серпня 1938 року // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1938. - №11.  (Бібліотека офіційних видань).
17. Про порядок оплати народних засідателів, які тимчасово виконують обов’язки народного судді. Наказ НКЮ СРСР від 9 травня 1939 року №33, затверджений РНК СРСР 10 травня 1939 року // Зібрання постанов СРСР. - 1939. - №30.  (Збірник нормативно-правових актів України).
18. Про загальний військовий обов’язок: закон СРСР від 1 вересня 1939 року // Відомості Верховної Ради СРСР. – 1939. - №32.  (Бібліотека офіційних видань).
19. Розпорядження РМ УРСР № 1320 «Про збереження середньої заробітної плати, про порядок надання днів відпочинку донорам за дні їх перебування на обстеженні чи здачі крові в установах охорони здоров’я та про безперешкодно відпускати їх з роботи для цієї мети» 8 грудня 1955 року // Зібрання Постанов УРСР. – 1955. - №23 - 24. - Ст.131.  (Збірник нормативно-правових актів України).
20. Про збереження середньої заробітної плати робітникам і службовцям, які відряджені представників профспілковими організаціями як члени комісій по призначенню пенсій та в лікарсько-трудові експертні комісії. Постанова Секретаріату ВЦРПС від 3 жовтня 1956 року // «Бюлетень ВЦРПС». - 1956 - №19. - Ст. 2.
21. Про судоустрій. Закон Української РСР від 30 червня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. - №23. – Ст. 176.  (Бібліотека офіційних видань).
22. Про загальний військовий обов’язок. Закон СРСР від 12 жовтня 1967 року // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1967. - №42. - Ст. 552.  (Бібліотека офіційних видань).
23. Про затвердження Положення про комісії по боротьбі з пияцтвом Української РСР. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25.05.1973 року // Ведомости Верховного Совета УССР. – 1973. - №24. - Ст. 197.  (Бібліотека офіційних видань).
24. Про сільську раду депутатів трудящих Української РСР. Закон УРСР від 2 липня 1968 року // Звід законів Української РСР. - К.: Політвидав України, 1982. - Т.1 - 503 с.  (Збірник нормативно-правових актів України).
25. Про селищну раду депутатів трудящих Української РСР. Закон УРСР від 2 липня 1968 року // Звід законів Української РСР. - К.: Політвидав України, 1982. - Т.1 - 503 с.
26. Александров Н.Г., Астрахан Е.И., Каринский С.С. Комментарий к законодательству о труде / Н.Г. Александров, Е.И. Астрахан, С.С. Каринский.  М.: Юридическая лит.  1975. - 912с.
27. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – Додаток до №50. – Ст. 375.  (Бібліотека офіційних видань).
28. Про районну Раду депутатів трудящих Української РСР. Закон УРСР від 15 липня 1971 // Звід законів Української РСР. - К.: Політвидав України.  (Збірник нормативно-правових актів України).
Т.1 - 1982. - 503 с.
29. Про міську, районну в місті Раду депутатів трудящих Української РСР. Закон УРСР від 15 липня 1971 року // Звід законів Української РСР. - К.: Політвидав України.  (Збірник нормативно-правових актів України).
Т.1 - 1982. - 503 с.
30. Про статус депутатів Рад депутатів трудящих в СРСР: закон СРСР від 20 вересня 1972 // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1972. - №39. - Ст. 347.  (Бібліотека офіційних видань).
31. Про збереження середньомісячної заробітної плати за працівниками, обраними на посади голів, заступників голів і секретарів виконкомів сільських і селищних Рад депутатів трудящих. Постанова Ради Міністрів СРСР від 27 жовтня 1972 року № 777 // Зібрання постанов СРСР. - 1972. - № 21. - Ст. 117.  (Збірник нормативно-правових актів України).
32. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1990. - №31. - Ст. 429.  (Бібліотека офіційних видань).
33. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1991. - №38. - Ст. 502.  (Бібліотека офіційних видань).
34. Про правонаступництво України. Закон України від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1991. - №46. - Ст. 617.  (Бібліотека офіційних видань).
35. Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1991. - №46. - Ст. 621.  (Бібліотека офіційних видань).
36. Про оплату праці. Закон України від 24 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995.  №17. – Ст. 121.  (Бібліотека офіційних видань).
37. Трудовий кодекс України: Текст законопроекту № 1038-1 від 28 серпня 2003 року, підготовлений до повторного другого читання 2 жовтня 2008 р. // [Електронний ресурс]. − Режим доступу:
http: // www.rada.gov.ua:8080/pls/zweb/webproc4_1?id=&pf3511= 15689.
38. Про військовий обов’язок і військову службу. Закон України від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1992. №27. – Ст. 385.  (Бібліотека офіційних видань).
39. Про альтернативну (невійськову) службу. Закон України від 12 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - Офіц. вид.  1992. - №15. – Ст. 188.  (Бібліотека офіційних видань).
40. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 // Зібрання постанов Уряду України.  Офіц. вид.  1995.  №4. – Ст. 111.  (Збірник нор