Правові основи управління післядипломною освітою в Україні

Короткий опис

З М І С Т
Вступ 2
Розділ 1. Соціально-правова характеристика
післядипломної освіти в Україні
1.1. Поняття та соціальна сутність післядипломної освіти 8
1.2. Формування державної політики післядипломної освіти
в сучасних умовах 16
1.3. Теоретично-методологічні засади управління
післядипломною освітою 33
Розділ 2. Нормативно-правове забезпечення
управління післядипломною освітою
2.1. Нормативно-правове регулювання післядипломної 54
освіти фахівців в різних сферах діяльності
2.2. Використання міжнародного досвіду нормативно-
правового регулювання управління
післядипломною освітою 70

Розділ 3. Шляхи удосконалення правового забезпечення
управління післядипломною освітою в Україні
3.1. Удосконалення нормативно-правового забезпечення
управління післядипломною освітою в Україні 82
3.2. Створення системної моделі нормативно-правового
забезпечення управління післядипломною освітою 92
3.3. Напрямки реформування та підвищення ефективності
управління післядипломною освітою
в умовах ринкових відносин 112

Висновки 153
Список використаних джерел 160
Додатки 170

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На початку третього тисячоліття розробка проблем післядипломної освіти набуває особливої значимості і гостроти. В умовах переходу людства до постіндустріальної цивілізації непомірно зростає роль післядипломної освіти в соціальному розвитку. Вона поступово стає одним з визначальних факторів державного суспільного розвитку. Розвиваючи особистість, її професійно-значимі моральні та психологічні якості, підвищуючи її загальну культуру, післядипломна освіта відіграє важливу роль у створенні наукового, економічного, соціокультурного і духовного потенціалу суспільства. Однак, дія об’єктивної тенденції посилення значимості післядипломної освіти в сучасних умовах наштовхується на певні труднощі, причина яких полягає в недоліках управління самою післядипломною освітою, що переживає сьогодні загальносвітову кризу: її цілі і зміст, форми і методи навчання не відповідають в цілому основним вимогам швидко змінюваного світу, який рухається до постіндустріалізму і обумовлює необхідність та важливість розв’язання теоретичних та практичних завдань щодо реформування післядипломної освіти, по виробленню основних тенденцій її розвитку, і передбачає вирішення низки актуальних питань організаційно-управлінського та юридичного характеру стосовно визначення цілей, принципів, форм і методів управління досліджуваної складової національної освіти, статусу суб’єктів і об’єктів управління в цій сфері, подальшого розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.
Таким чином, дослідження післядипломної освіти як феномену цивілізації пов’язано з аналізом широкого кола наукових проблем. Незважаючи на те, що предмет дослідження, сфера, окреслена темою дисертаційної роботи, раніше спеціально не досліджувалась, деякі аспекти все ж були висвітлені в рамках розробки різних освітянсько-професійних питань. Особливу цінність для даного дослідження мали праці наступних вчених: В.Б.Авер’янова, М.І.Ануфрієва, О.М.Бандурки, Ю.П.Битяка, В.С.Венедиктова, І.П.Голосниченка, В.М.Гаращука, Є.О.Дідоренка, М.І.Іншина, В.К.Колпакова, О.В.Лавриненко, В.Г.Лукашевич, А.О.Нечитайленко, З.І.Скавуляк, Ю.С.Шемшученко, В.К.Шкарупи, В.І.Щербіни, О.Н.Ярмиша та ряду інших авторів.
Отже актуальність роботи полягає в:
- науковій і практичній важливості вивчення малодослідженої теми організаційно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні;
- перегляді існуючої практики управління в сфері післядипломної освіти і обґрунтуванні потреби удосконалення її нормативно-правового забезпечення відповідно до вимог і критеріїв ефективності;
- розгляді основних засад і принципів формування та реалізації державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах;
- створенні нормативно-правового механізму, який спонукав би суб’єктів управлінської діяльності в системі післядипломної освіти до таких дій та рішень, що повністю відповідатимуть принципам ефективності і якнайкращим чином сприятимуть досягненню цілей післядипломного професійного та всебічного розвитку особистості;
- обґрунтуванні удосконалюючих заходів стосовно подальшого розвитку нормативно-правового забезпечення ефективної управлінської діяльності в сфері післядипломної освіти України.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Державної програми „Кадри”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.97 р. №1\918, планів роботи науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ та кафедри управління в ОВС України Національного університету внутрішніх прав. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчально-виховного процесу, здійснюваного у вищих навчальних закладах України.
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Мета полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей післядипломної освіти, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення управління нею.
Для досягнення поставленої мети були поставлені наступні завдання:
- дослідити основний понятійний апарат проблематики нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в сфері післядипломної освіти;
- проаналізувати сучасний стан правового регулювання відносин, що виникають в процесі післядипломного професійного розвитку особистості працюючого;
- визначити засади, принципи та форми реалізації державної політики в сфері післядипломної освіти в сучасних умовах розвитку державності;
- вивчити міжнародний досвід нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою;
- скласти пропозиції стосовно подальшого удосконалення правового регулювання відносин в сфері післядипломної освіти;
- удосконалити існуючий механізм нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою
Об’єктом даного дослідження є правовідносини, які існують в системі управління післядипломною освітою активного населення в України.
Предметом дослідження є нормативно-правове забезпечення в сфері управління післядипломною освітою.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сучасні загальнонаукові методи та прийоми пізнання, наукові теорії про державу і право, розробки у сфері філософії права, державного управління, адміністративного права і процесу, соціології. У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, історичний, порівняльно-правовий, системно-структурний та інші методи. На основі діалектичного методу пізнання розглянуто особливості формування післядипломної освіти в сучасних умовах, змісту та спрямованості нормативно-правового регулювання в цій сфері. Структурно-функціональний метод використовувався при аналізі характерних ознак системи післядипломної освіти, типології правових форм управління, видів правотворчості та регулювання правовідносин. За допомогою історичного методу досліджувалися процеси трансформації стимулюючої ролі права та відповідної державної політики. Системно-структурний підхід використовувався при характеристиці особливостей суб’єктів досліджуваної управлінської діяльності. Порівняльно-правовий метод використовувався в процесі застосування міжнародного досвіду нормативно-правового регулювання управління післядипломною освітою до національних освітянсько-управлінських реалій.
У процесі виконання дисертаційної роботи проведено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які стосуються теми дослідження, що дає можливість говорити про його об’єктивність і обґрунтованість. Використано результати розробок і публікацій автора.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:
- вперше в українській управлінсько-правовій науці проведено комплексне дослідження теоретико-правових основ управління післядипломною освітою. Вивчення проблеми дало змогу обґрунтувати ряд висновків, рекомендацій і пропозицій:
- вперше комплексно проаналізовано роль післядипломної освіти в національній освітянсько-професійній системі, конкретизовано її поняття, визначено місце останньої серед інших форм професійного розвитку особистості;
- дістав подальшого розвитку аналіз характерних рис державної політики в сфері післядипломної освіти, обґрунтовано передумови іі формування й розвитку, визначено основні форми реалізації державної політики в сфері управління післядипломною освітою;
- на основі аналізу чинного законодавства України, вивченні теоретичних та практичних проблем післядипломної освіти автором розроблені пропозиції щодо удосконалення механізму нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою;
- визначено поняття державного управління післядипломною освітою як цілеспрямованого, планомірного, безперервного процесу вироблення й реалізації державної політики в сфері післядипломного професійного розвитку особистості і подальшої адаптивної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва, який має юридично-владний та виконавчо-розпорядчий характер;
- визначено поняття правового регулювання в сфері управління післядипломною освітою як цілеспрямовано-організуючого впливу системи загальних і спеціальних правових засобів, способів та прийомів на поведінку суб’єктів відносин післядипломного розвитку особистості та подальшої професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва;
- сформульовано конкретні пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинних законів та інших нормативно-правових актів України в сфері управління післядипломною освітою продуктивного населення;
- розроблено концептуальну модель нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою.
Практичне значення одержаних результатів визначається конкретними пропозиціями, реалізація яких, на думку автора, дозволить створити ефективне нормативно-правове забезпечення управління післядипломною освітою. Висновки та наукові результати дисертації сформульовано на основі положень, вироблених у процесі самостійного дослідження. Вони можуть бути використані у:
- науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення проблем правового регулювання управлінських відносин в сфері післядипломного професійного розвитку працівника;
- правотворчості - під час підготовки проектів законів, інших нормативно-правових актів в сфері післядипломної освіти населення України;
- правозастосуванні – рекомендації, які обґрунтовані в дисертації мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства в сфері управління післядипломною освітою;
- навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в юридичних та інших вищих навчальних та спеціальних закладах при організації навчального процесу, вивченні управлінських дисциплін, а також при розробці науково-практичних посібників й методичних рекомендацій.
Розробка теоретичних та методичних положень дисертації, пошук і методичне забезпечення дослідження, опрацювання практичних способів та шляхів подальшого розвитку управління післядипломною освітою, розробка прогностичних рекомендацій та обгрунтування основних наукових висновків щодо удосконалення правових основ управління післядипломною освітою в Україні виконані автором особисто.
Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської та консультативної роботи, шляхом розробки проектів нормативних актів та внесення пропозицій до чинного законодавства. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на міжнародних науково-практичних конференціях.
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладені у 6 наукових статтях, опублікованих в збірниках наукових праць, 3 з яких – у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 169 сторінок. Список використаних літературних джерел складається із 143 найменувань і займає 10 сторінок. В роботу включено 8 додатків.

Список літератури

Висновки

Дослідження актуальних питань соціально-правової характеристики післядипломної освіти в Україні, нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою, напрямків та тенденцій подальшого розвитку правовідносин в цій сфері дозволяє зробити ряд наступних теоретико-практичних висновків, узагальнень, пропозицій та рекомендацій:
1. Поняття післядипломної освіти визначено як такий період розвитку й професійної підготовки особистості, який починається з моменту отримання нею диплома про вищу освіту і триває протягом усього її подальшого життя.
2. До основних цілей державної політики в сфері післядипломної освіти віднесено: а) створення ефективної системи закладів післядипломної освіти; б) нормативно-правове забезпечення організаційно-структурної побудови і функціонування даної системи; в) забезпечення всебічного розвитку особистості дипломованих спеціалістів; г) постійне підвищення професіоналізму працівників; д) забезпечення максимального використання інтелектуально-кадрового потенціалу всіх трудових ресурсів держави; є) створення найбільш сприятливих умов і гарантій для виявлення кожним працівником своїх здібностей, підвищення якості та ефективності трудової діяльності.
3. Поняття державної політики в сфері післядипломної освіти визначено як систему цілей, принципів та обумовлених ними форм, методів, способів, прийомів та критеріїв розвитку особистості в процесі післядипломної освіти працівників різних галузей суспільного виробництва.
4. Визначено поняття державного управління післядипломною освітою як цілеспрямований, планомірний, безперервний процес вироблення й реалізації державної політики в сфері післядипломного розвитку особистості та подальшої підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва, що мають юридично-владний, виконавчо-розпорядчий характер.
5. Обґрунтовано, що трансформація правового забезпечення управління післядипломною освітою має здійснюватись на відповідній законодавчій базі за такими основними напрямками: встановлення місця післядипломної освіти серед інших напрямків освіти, яке б відповідало її справжній ролі в суспільстві; врегулювання діяльності структур післядипломної освіти через чітке визначення їх повноважень, форм і методів роботи; побудову нової моделі нормативно-правового забезпечення управління системою післядипломної освіти; регламентація відносин системи післядипломної освіти з державним апаратом, організаціями та громадянами; введення відповідних рівнів післядипломної освіти та відповідного порядку фінансування; встановлення взаємозв‘язку післядипломної освіти з ефективністю професійної діяльності фахівців з урахуванням швидкості старіння інформації в різних сферах і галузях.
6. Запропоновано авторський варіант визначення поняття нормативно-правового акту як визначеного в письмово-документальній формі юридичного акту, який приймається спеціально уповноваженими державою органами чи народом і містить загальнообов‘язкові для всіх правові принципи.
7. Визначено поняття нормативно-правового акту в сфері післядипломної освіти як виражений в письмово-документальній формі юридичний акт, який приймається спеціально уповноваженими державою суб‘єктами управління післядипломною освітою і містить норми права, призначені впорядковувати відносини, що виникають в процесі післядипломного розвитку особистості чи подальшої безперервної професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.
8. Обґрунтовано необхідність розробки і прийняття Закону України “Про післядипломну освіту”.
9. Нормативно-правового визначення в сфері післядипломної освіти потребують наступні чинники державної політики в сфері післядипломної освіти; загальні положення про право на неперервну освіту для всіх активних членів суспільства; роль, права, обов‘язки і взаємозв‘язки державних організацій (відомств), підприємств, установ, закладів та підприємців, громадських організацій, інших зацікавлених сторін в підтриманні професіоналізму працівників, в професійній адаптації при зміні соціально-економічних умов у суспільстві; гарантії отримання і стимулювання якості післядипломної освіти; права і обов‘язки учасників освітнього процесу на всіх рівнях системи післядипломної освіти; вимоги до інфраструктури системи післядипломної освіти (до установ, підрозділів, їх структури, мети і завдань, регламенту діяльності); порядок здійснення зв‘язку післядипломної освіти з наукою, з виробництвом; механізми фінансування та ефективного використання бюджетних та позабюджетних коштів; особливості управління розвитком післядипломної освіти, введення системи цільових замовлень; порядок формування кадрового потенціалу системи, відбір, підготовка, використання, технологія сертифікації викладачів; порядок здійснення міжнародного співробітництва в сфері навчання дорослих; врахування ринкових взаємовідносин в сфері післядипломної освіти; пільгове кредитування, особисті рахунки навчання, податкові пільги, вилучення оплати за навчання із сум, що обкладаються податком.
10. Запропоновано свій варіант визначення поняття правового регулювання як цілеспрямовано-організуючого впливу системи правових засобів на поведінку людей відповідно до потреб і запитів суспільства та суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони й розвитку.
11. Визначено поняття правового регулювання в сфері післядипломної освіти як цілеспрямовано-організуючий вплив системи загальних і спеціальних правових засобів, способів та прийомів на поведінку суб‘єктів відносин післядипломного розвитку особистості та подальшої професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.
12. Визначено поняття нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою як цілеспрямовану діяльність держави та уповноважених нею суб‘єктів управління по врегулюванню, впорядкуванню засобами юридичної техніки відносин в сфері післядипломного розвитку особистості чи подальшої професійної підготовки працівників для різних галузей суспільного виробництва.
13. Аргументовано необхідність створення громадської організації Асоціації післядипломної освіти України.
14. Обґрунтовано потребу у прийнятті ряду нормативно-правових актів в сфері післядипломної освіти: комплексу нормативно-правових документів по створенню Української Асоціації післядипломної освіти; Положення про організацію неперервного післядипломного навчання, Положення про заклад (підрозділ) післядипломної освіти, Державних стандартів якості освітнього продукту в системі післядипломної освіти, Порядку здійснення аналізу результатів та ефективності діяльності системи управління післядипломною освітою (з відповідними нормативами, інструкціями, критеріями і показниками), Інструкції про внесення даних про післядипломну освіту в державну статистику, Інструкції про порядок внесення змін до діючих нормативно-правових документів нормативів і стандартів, з питань післядипломної освіти за результатами контролю і аналізу її діяльності, Порядку координації діяльності структур управління післядипломною освітою і наукових установ з питань післядипломної освіти працюючих, Інструкції про порядок стимулювання діяльності структур післядипломної освіти, організацій, керівників та працівників, що працюють над професійним удосконаленням і розвитком персоналу.
15. Доведено необхідність у створенні Міжгалузевого аналітичного Центру та Українського Фонду післядипломної освіти.
16. Запропоновано удосконалити Кодекс України про працю наступним чином. По-перше доповнити статтею 204-1 “Про зарахування часу, необхідного для підтримки рівня професійної кваліфікації працівника, до загального робочого тижневого навантаження” за такою редакцією: “Працівникам, для постійного забезпечення необхідного рівня кваліфікації, професійної відповідності займаній посаді, надається можливість для навчання та самоосвіти за рахунок робочого часу в кількості 2 (двох) годин на тиждень, які включаються в обсяг загального робочого тижневого навантаження”. По-друге, доповнити Ст..104-1 за наступною редакцією: “Працівникам, які підвищили свою кваліфікацію та підтвердили цей факт документом про післядипломну освіту державного зразка (підвищення кваліфікації, перепідготовку тощо) та результатами праці, надається право виконувати більш складну, відповідальну і високооплачувану роботу з рівнем оплати праці за більш високим тарифом”.
17. Розроблена уніфікована модель “Структура трансформації нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою в Україні”. Запропонована модель нормативно-правового забезпечення управління післядипломною освітою базується на взаємозалежності та взаємовідношенні мети діяльності системи, функцій управління, властивих складним соціальним системам, і основних напрямків забезпечення діяльності цих систем.
18. Основною причиною, що стримує прогресивний розвиток неперервної освіти, є низький попит на висококваліфікованих працівників. В умовах кон'юнктури ринку праці, нестабільності економічного розвитку, відсутності чітких економічних пріоритетів має бути знайдений оптимум між фундаменталізацією освіти та її професіоналізацією. Перед системою післядипломної освіти постає проблема досягнення оптимуму в підготовці кадрів —забезпечення їх високого професіоналізму і одночасно такого набору фундаментальних гуманістичних знань, які давали б працівнику професійну мобільність, можливість бути дійсно високооплачуваним спеціалістом. Це оптимальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої системи.
19. Політика держави в галузі післядипломної освіти має передбачати: створення умов для підвищення конкурентоспроможності людей на ринку праці шляхом підвищення якості робочої сили; формування соціального замовлення на професійну освіту і участь у визначенні обсягів та профілів підготовки робітників та спеціалістів у професійних освітніх закладах різного рівня, спеціалізації і типу; надання громадянам широкого переліку послуг у галузі профорієнтації і вибору форм і сучасних програм навчання; пріоритетний підхід до організації професійного навчання громадян, що особливо потребують соціального захисту; сприяння трудовій активності населення, розвитку підприємництва і різних форм самозайнятості.
20. Післядипломна освіта є, з одного боку, могутнім фактором вирішення важливих соціальних завдань, пов'язаних з досягненням ефективної зайнятості населення. З іншого боку, ця сфера набуває першочергового значення у забезпеченні економічного зростання (за рахунок підвищення продуктивної сили праці), справедливого розподілу національного доходу, зменшення злочинності, зростання рівня культури виробництва і споживання, підвищення якості життя взагалі. У зв'язку з цим неперервна освіта має посісти провідне місце в системі суспільних пріоритетів. Саме вона є засобом безпосереднього державного впливу на формування людського капіталу.
21. Право на отримання освіти є невід'ємним правом громадян будь-якої цивілізованої держави. Тому післядипломна освіта будь-якого рівня має бути доступною кожній людині тією мірою, якою вона здатна її здобути в силу своїх природних талантів і працездатності. Саме тому, державна підтримка цієї сфери в нашій країні має бути не лише збережена, а і посилена. Поширення ринкових відносин на сферу післядипломної освіти створює ряд проблем, особливо в плані забезпечення справедливості та рівності освітніх можливостей. Виважене державне регулювання має забезпечити необхідне коригування і вирішення виникаючих проблем.
22. В сучасних умовах конкурентні переваги працівника, підприємства, економіки в цілому безпосередньо визначаються накопиченим і задіяним людським капіталом. Саме людський потенціал у формі післядипломної освіти, кваліфікації, професійного досвіду, новаторського і організаторського таланту тощо визначає можливості і межі необхідних змін. Відповідно, пріоритетними чинниками економічної динаміки стають інвестиції в людський капітал на всіх рівнях. Закономірності, виявлені нами в ході дослідження залежності рівня доходів від праці громадян України від рівня їхньої професійної освіти в перехідній економіці, в цілому підтверджують положення теорії людського капіталу про зростання заробітків працівників у міру зростання рівня їхньої освіченості.
23. Виявлено взаємозв'язок між зростанням якості робочої сили та соціальною захищеністю працівника. Швидке і постійне зростання заробітної плати фіксується на тих підприємствах, де здійснюються значні інвестиції у професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників. При цьому плинність робочої сили зменшується, а гарантії зайнятості зростають з двох причин: по-перше, працівники не зацікавлені змінювати роботу, що дає високі заробітки та перспективи зростання кваліфікації, а, по-друге, підприємства зацікавлені у збереженні та підвищенні результатів використання робочої сили, в яку зроблені значні інвестиції, а тому розробляють і здійснюють програми підвищення якості трудового життя, що відкриває нові можливості для соціальної захищеності найманих працівників.
24. Необхідність посилення соціальної орієнтації економічного реформування вимагає від держави проведення активної політики на ринку праці, найважливішим елементом якої має бути стимулювання попиту на робочу силу, здатної забезпечувати розвиток науково-технічного прогресу, реалізовувати здобутки вітчизняної науки у виробництві. Лише за таких умов ринок праці буде своєрідним стимулятором розвитку навчальних закладів післядипломної освіти, оскільки, з одного боку, він підштовхуватиме їх до відкриття нових спеціальностей, а з іншого - значна частка працездатного населення буде змушена перенавчатися, підвищувати рівень кваліфікації, щоб бути конкурентоспроможною робочою силою.
25. Визначено освітню післядипломну послугу як обсяг навчальної і наукової інформації, що трансформується у процесі навчання в певну суму знань для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб в загальноосвітній, професійно-кваліфікаційній підготовці, перепідготовці, навчанні впродовж всього життя.

Список використаних джерел:
1. Сидоренко О.Л. Вища освіта: шляхи України у світовому вимірі. – Х.: Основа, 2000.-256 с.
2. Державана служба в Україні: організаційно – правові основи і шляхи розвитку/ За заг.ред. В.Б. Авер‘янова. – К.: Ін-Юре, 1999 – 272 с.
3. Кеннеди П. Вступая в ХХІ век. – М.: Весь мир, 1997 – 128 с.
4. Таранов И.Е. Интеллектуальный труд, наука и образование. Кризис в Украине. – Х.: Фолио, 1994. – 174 с.
5. Кудрявцев А.В. Проблемы организации непрерывной подготовки кадров в органах внутренних дел. – М.: Академия МВД РФ, 1994. – 28 с.
6. Формирование учебной деятельности студентов /Под ред. Ляудис В.М.-М.: МГУ, 1989. – 224 с.
7. Земляков А.П. Теоретические основы непрерывного образования. – М.: Педагогика, 1987. – 95 с.
8. Закон України “Про вищу освіту”// Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №20. – Ст.134.
9. Закон України “Про освіту”// Відомості Верховної Ради. – 1991. - №34. – Ст.451.
10. Державна національна програма “Освіта”: Україна ХХІ століття. – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
11. Климова Г.П. Образование как феномен цивилизации: Дис. д-ра. филос. наук. – Х., 1997.
12. Опушкин В.Г. Теоретически основы непрерывного образования. – М.: Педагогика, 1987. – 185 с.
13. Рутневич М.И., Рубина Л.Я. Общественные потребности, система образования, молодежь. – М.: Политиздат, 1988. – 268 с.
14. Кононенко Б.И. Социальные проблемы развития трудовых ресурсов. – Ташкнент, 1982. – 150 с.
15. Розенбаум Ю.А. Кадровая робота в условиях перестройки. В кн.: Проблемы совершенствования государственного управления / Под ред. Лазарева Б.М. – М.: Прогресс, 1987. – 381 с.
16. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління. Навчальний посібник. – К.: УАДУ, 2000. – 148 с.
17. Освіта і наука в Україні // Матеріали українсько-німецької конференції. – Бонн-Київ, 2001.
18. Кампо В. Українські реформи: політика, право. – К: JFES, 1995 - 200 с.
19. Кучма Л.Д. Якою буде Україна в ХХІ столітті залежить від того, що ми зробили для неї зараз // Урядовий Кур‘єр. – 1997 - №52-53.
20. Закон України “Про наукову та науково-технічну діяльність”// Відомості Верховної Ради. 1992. №12. – Ст.165
21. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократичес-ком обществе. – К.: НАН Украины, 1995 – 206 с.
22. Атаманчук Г.В. Государсвенное управление: проблемы методологии правового исследования. – М.: Юрид.лит. 1975. – 239 с.
23. Атаманчук Г.В. Сущность советского государственного управления. – М.: Юрид.лит., 1980. – 256 с.
24. Власов В.А., Студеникин С.С. Советское административное право. – М.: Госюриздат, 1959. – 528 с.
25. Волков Н.А. О понятии исполнительной и распорядительной деятельности органов Советского государства: В кн. Вопросы государства и права. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1959. – С.15-38.
26. Советское административное право./ Под ред. Ю.М.Козлова. – М.: Изд-во МГУ, 1962. – 612 с.
27. Петров Г.И. Советское административное право. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. – 455 с.
28. Тихомиров Ю.А. Власть и управление в социалистическом обществе. – М.: Юрид.лит., 1968. – 320 с.
29. Лунев А.Е. Демократизм советского государственного управления. – М.: Юрид.лит., 1967. – 280 с.
30. Афанасьев В.Г. Человек в управлении обществом. – М.: Политиздат, 1977. – 295 с.
31. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
32. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000.-С.520.
33. Государственное управление: основы теории и организации. Учебник/ Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000.-912 с.
34. Воробьёв Г.Г. Человек – образование. – М.: Молодая гвардия, 1979. – 312 с.
35. Бушмарин И.В. Современные требования к использованию трудовых ресурсов // Общество и экономика. – 1991. - №1.
36. Гаузер Н. Инновационная стадия развития: новая модель использования человеческих ресурсов // Проблемы теории и практики управления. – 1991. – №3.
37. Дзвінчук Д. Підвищення кваліфікації державного службовця як процес і результат розвитку компетентності // Вісник УАДУ. – 1999. - №1.
38. Конституція України // Голос України – 1996. – 7 липня. - №138.
39. Кодекс законів про працю України // Право і практика. – 2000. - №1.
40. Броунинг Э. Интеллектуальный капитал – ключ к успеху в новом тысячелетии. – Х.: Основа, 2001. – 288 с.
41. Наказ Міністерства праці України від 29.03.1993 р. №19 “Про затвердження інструкції про порядок укладання договорів з навчальними закладами, підприємствами і громадянами, які звертаються в державну службу зайнятості щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації. – К, 1993.
42. Наказ Міністерства праці та соціології політики України від 31.08.2000 р. №218/417 “Про затвердження Положення про конкурсний відбір навчальних закладів для організації професійної підготовки, ПП або ПК безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов‘язкового державного страхування. – К., 2000.
43. Закон України “Про зайнятість населення” // Відомості Верховної Ради України”.. – 1991. - №17.
44. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти України від 17.09.1998р. №154/338 “Про внесення змін і доповнень до Положення про організацію професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки вивільнюваних працівників і незайнятого населення. – К., 1998.
45. Манхейм К. Диагноз нашего времени - М.: Юрист, 1994. - с.330.
46. Грейсон Дж. К. мл, О‘Делл К. Американский менеджмент на пороге ХХІ века. – М.: Экономика, 1991 – 415 с.
47. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі. 1996. – 208 с.
48. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум, Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
49. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Ивіна, В.Д. Гнатенка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 432 с.
50. Проблемы общей теории права и государства / Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М.: НОРМА – ИНФРА. М., 1999. – 832 с.
51. Теория права и государства: Учебник/Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и Закон, 1996. – 424 с.
52. Хропанюк В.Н. Теория государства и права / Под ред. В.Г. Стрекозова. – М.: Юрист, 2000. – 366 с.
53. Теория государства и права: Курс лекций //Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. – М.: Юрист, 2001. – 776 с.
54. Комаров С.А. Общая теория государства и права. Учебник. – М.: Юрист, 1998. – 416 с.
55. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – М.: Юрист,2001. – 432с.
56. Сирих В.М. Теория государства и права. Учебник. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2001. – 592 с.
57. Закон України “Про державну службу” // Відомості Верховної Ради. – 1993. - №52. – Ст.490
58. Положення “Про державний вищий заклад освіти”, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року № 1074 // Збірник нормативних актів та методичних рекомендацій з питань організації, планування та проведення навчально-виховного процесу в навчальних закладах МВС України. – Випуск 1. – Х.: УВС, 1999. – С.21-43.
59. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затв. наказом Міністерства освіти України від 2 червня 1993 р. № 161 // Збірник нормативних актів “Освіта в Україні”. – Х.: Світ-прес, 1999. – С.168-189.
60. Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу підготовку). затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1995 р. № 65 // Збірник нормативних актів та методичних рекомендацій з питань організації, планування та проведення навчально-виховного процесу в навчальних закладах МВС України. – Випуск 2. – Х.: УВС, 1999. – С.82-91.
61. Климов С.М. Интеллектуальные ресурсы организации. – С.–Пб., 2000. – 167 с.
62. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. – М.: НОРМА, 2001. – 752 с.
63. Скакун О.Ф. Подберёзский Н.К. Теория права и государства. – Х., 1997. – 496 с.
64. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА:. М., 1998. – 570 с.
65. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права. – М.: Юрист, 1999. – 428 с.
66. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С.Эбзеева. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2001. – 640 с.
67. Теория права и государства. Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и закон, 2001. – 576 с.
68. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Юрист, 2001. – 520 с.
69. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1999. – 224 с.
70. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статус, 1999. – 712 с.
71. Явич Л.С. Общая теория права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 286 с.
72. Білецький С., Хахлюк А. Державне регулювання в системі підготовки кадрів (зарубіжний досвід) // Україна: аспекти праці. – 1996. - №2-3.
73. Волгин А.П., Матырко В.П., Модин А.А. Управление персоналом в условиях рыночной экономики: опыт ФРГ. – М.: Дело, 1992. – 420 с.
74. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. Доповідь римському клубові. – К.: Основи, 1993. – 180 с.
75. Грачёв М.В. Суперкадры: управление персоналом и международные корпорации. – М.: Дело, 1993. – 390 с.
76. Гурне Б. Державне управління. – К.: Основи, 1993. – 165с.
77. Міллер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівняльний аналіз. – К.: Основи, 1996. – 419 с.
78. Коно Г. Стратегия и структура японской корпорации. – М.: Статус ЛТД, 1987. – 180 с.
79. Платонов О.А. Обогащение социально-экономического содержания труда на предприятиях США// Труд за Рубежём. – 1989. - №2.
80. Змеев С.И. Андрагогика: становление и пути развития // Педагогика. – 1995. - №2. – С.15-28.
81. Иванов П.И. Программы повышения квалификации – главный регулятор развития персонала фирм // Труд за рубежём. – 1993. - №4. – С.12-19.
82. Кузнецова М. Дезорганизация и организация как свойства социальных систем // Проблемы теории и практики управления. – 1994. - №6. – С.93-98.
83. Михалева Т.Г. Качество подготовки специалистов как проблема // Современная высшая школа. – 1990. - №2. – С.25-32.
84. Назимко П. Досвід та проблеми підвищення кваліфікації державних службовців // Вісник УАДУ. – 1998. - №3. – С.20-26.
85. Браславец М.Е., Гуревич Г.Ф. Кибернетика. – К.: Вища школа, 1977. – 325с.
86. Киричков Ю.В. Неперервна ступенева освіта. Управління оцінюванням знань. – К.: Політехніка, 2001. – 162 с.
87. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Х.: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
88. Основы управления в органах внутренних дел / Под ред. А.П.Коренёва. – М.: МЮИ МВД России, изд-во «Щит-М», 1996. – 343 с.
89. Адміністративне право (Загальна частина) / Під ред. Ю.П.Битяка, В.В.Зуй. – Х.: НЮА України, 1996. – 158 с.
90. Административное право. Общие и особенная части / Под ред. А.П.Коренева. – М.: МВШМ МВД СССР, 1986. – 487 с.
91. Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть). Учебные пособия. – Х.: ООО «Одиссей», 1999. – 224 с.
92. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Х.: Основа, 1996. – 398с.
93. Державне управління: теорія і досвід / За заг. ред. В.Б. Авер‘янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998р. – 438 с.
94. Алексеев С.С. Право и наша жизнь. – М.: Юрид.лит., 1978. – 215 с.
95. Селиванов В. Проблема методологічної обґрунтованості вітчизняного правознавства та юридичної практики // Право України. – 1999. - №1. – С.20-26.
96. Селиванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “Верховенство права” і “Верховенство закону” // Право України. – 1997. - №6. – С.13-17.
97. Научная организация управления органами внутренних дел // Под общ. ред. Г.Г.Зуйкова. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 313 с.
98. Лукашева Е.А. Право, мораль, личность. – М.: Наука, 1986. – 219 с.
99. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 285с.
100. Сагатовский В.П. Общественные отношения и деятельность // Вопросы философии. – 1981. - №2. – С.17-24.
101. Маркс К., Энгельс Ф. – Сочинение. – Т.2. – 371 с.
102. Права человека. Учебник для вузов /Под общ.ред. Е.А. Лукашевой. – М.: НОРМА, 2000. – 573 с.
103. Перфильев М.Н. Общественные отношения: методологические и социологические проблемы. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 172 с.
104. Алексеев А.А. Теория права. – Х.: БЕК, 1994. – 221 с.
105. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Мысль, 1972. – 470 с.
106. Тихонравов Ю.В. Основы философии права: Учебное пособие. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
107. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. лит., 1971. – 284с.
108. Голунский С.А. К вопросу о понятии правовой нормы в теории социалистического права // Советское госудпрство и право. – 1961. - №4. – С.46-51.
109. Тихомиров Ю.А. Право и социальное управление в развитом социалистическом обществе. – М.: Юрид. лит., 1978. – 425с.
110. Шегда А.В. Основы менеджмента. – К.: Знання, КОО, 1998. – 512с.
111. Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 480с.
112. Шекшеня С.В. Управление персоналом современной организации. – М.: Бизнес-школа. 1998. – 352с.
113. Кнорринг В.И. Искусство управления: Учебник. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 288 с.
114. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я.Кибанова. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 512 с.
115. Спивак В.А. Организационное поведение и управление персоналом. – С-Пб.: Питер, 2000. – 416 с.
116. Управление персоналом: Учебник для вузов /Под ред. Г.Ю.Базарова, Б.Л.Еремина. – М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 423с.
117. Сотникова С.И. Управление карьерой. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 408 с.
118. Управление организацией: Учебник /Под ред. А.Г. Поршнева, З.П. Румянцевой, Н.А.Саламатина. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 669 с.
119. Robert H.Heyes Sand Stiven C. Wheelwright. The matrix concert was adapted from Restoring Edge.- New York: John Wiley Son’s, 1984.- 525p.
120. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). – Х.: ООО «Одиссей», 2000. – 1008 с.
121. Зощенко В.П. Экономические реформы в высшем образовании. – М.: ИНИОН, 1991. – 129 с.
122. Капелюшников Р.И. Современные буржуазные концепции формирования рабочей силы (критический анализ). — М.: Наука, 1981. — 66 с.
123. Романюк А.С. Развитие системы переподготовки специалистов. – М.: Луч, 1992. – 183 с.
124. Патора Р. Ринок освіти в системі кадрового забезпечення розвитку країни. –Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політтехніка”, 2002. – 337 с.
125. Іванух Р. Економічні реформи. Другий етап // Віче. - 2000. - № 10 (103). - С. 61 - 75.
126. Сидоренко О. Л. Приватна вища школа: шляхи України у світовому вимірі. — X.: Основа, 2000. – 254 с.
127. Сидоренко М.А. Перспективы коммерческого образования в России. – М.: Дело, 1993. – 214 с.
128. Патора Р. Розвиток вищих закладів освіти на засадах маркетингу. //Вісник НУ “Львівська політтехніка”. – 2001. -№ 416. - с. 93 -104.
129. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ./ Общ. ред. и вступ, ст. Е.М. Пеньковой. - М.: Прогресс, 1990. – 347 с.
130. Патора Р. Теоретичні аспекти маркетингу освіти // Регіональна економіка. — 2001. - № 1. - С. 29 - 39.
131. Davies В., Ellison L. Strategic Marketing for Schools. Pitman Publishing, - London, 1997.
132. Котлер Ф., Армстрон Г., Сапдерс Д., Вероника В. Основы маркетинга.- М.: СП. - К: Издательский дом “Вільямс”, 2000. - 944 с.
133. Крикавский Е.В., Патора Р. Маркетинг и логистика в стратегии национального рынка образования.// Матеріали третьої міжнародної конференції “Маркетинг і логістика в системі менеджменту”. — Львів: НУ “Львівська політехніка”, 2001. - С. 225 — 227.
134. Оболенська Т.Є. Еволюція концепції маркетингу та формування соціально-етичного маркетингу освіти // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. - Львів. - 2000. - № 384.-С.167-172.
135. Маркетинг: Учебник для вузов /Под общ. ред. Г.Л. Багиева. - М.: ОАО, Изд-во “Экономика”, 1999. – 342 с.
136. Корсак К. Вартість вищої освіти: проблеми визначення та шляхи здешевлення // Економічний часопис. — 1999. — № 1.- С.21-28.
137. Мильнер Б. Управление знаниями — вызов XXI века // Вопросы экономики. — 1999. - № 9. - С. 108 - 118.
138. Артюк С.П. Критерии образовательного уровня. – М.: Статут, 2000. –231 с.
139. Сергун П.П. Государственная служба в органах внутренних дел Российской Федерации: Состояние и теория развития. -Саратов, 1998.–343с.
140. Радько Т.Н. Перспективы развития учебной базы подготовки и повышения квалификации сотрудников. – М.: Прогресс, 1989. – 121с.
141. Данилов В.А. Пути совершенствования профессиональной подготовки сотрудников . - М.: Наука, 1981. – 132 с.
142. Ноздрачев А.Ф. Государственная служба: Учебник для подготовки государственных служащих. - М.: “Статут”, 1999.-592 с.
143. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: “Знання”, КОО, 2001. – 254 с.