ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ СУЧАСНИХ УМОВАХ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ
СЛУЖБИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ЗЛИВКО СТАНІСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 342.5+343.811:35.07

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ СУЧАСНИХ УМОВАХ

Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Мулявка Дмитро Григорович
кандидат юридичних наук, доцент

ІРПІНЬ – 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ......................................................................4

ВСТУП.......................................................................................................................5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ...........13
1.1. Стан наукової розробки проблеми, характеристика наукових джерел та методологія дослідження ......................................................................................13
1.2. Зарубіжний досвід та міжнародні стандарти функціонування пенітенціарних служб ............................................................................................27
1.3. Місце Державної кримінально-виконавчої служби України в системі органів виконавчої влади ......................................................................................52
Висновки до розділу 1............................................................................................72

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ….................................76
2.1. Адміністративно-правовий статус Державної кримінально-виконавчої служби України.......................................................................................................76
2.2. Організація взаємодії Державної кримінально-виконавчої служби України з державними та неурядовими інституціями......................................................101
2.3. Шляхи удосконалення організаційних засад функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України в сучасних умовах .........................121
Висновки до розділу 2...........................................................................................139

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ..............................................................................................................143
3.1. Формування політики роботи з персоналом у Державній кримінально-виконавчій службі України..................................................................................143
3.2. Удосконалення правового та соціального статусу персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України..........................................................168
Висновки до розділу 3..........................................................................................188

ВИСНОВКИ...........................................................................................................190

ДОДАТКИ..............................................................................................................197

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ДКВС України – Державна кримінально-виконавча служба України;
КВС – Кримінально-виконавча система України;
МВС України – Міністерство внутрішніх справ України;
МНС України – Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
УВП – установа виконання покарань
Департамент – Державний департамент України з питань виконання покарань
ДДУПВП – Державний департамент України з питань виконання покарань
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс України
КК України – Кримінальний кодекс України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КВУ – Кримінально-виконавча установа
ВР – Верховна Рада України
ЗМІ – засоби масової інформації
РФ – Російська Федерація, Росія
МСП – Мінімальні стандартні правила поводження із засудженими
ЄПП – Європейські пенітенціарні правила
ООН – Організація об’єднаних націй
РЄ – Рада Європи
ПАРЄ – Парламентська Асамблея Ради Європи
ВТК – Виправно-трудовий кодекс
КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення
Мін’юст – Міністерство юстиції

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення України як демократичної, правової, соціальної держави обумовлює необхідність удосконалення державної політики у сфері діяльності правоохоронних органів, орієнтації її на забезпечення прав громадян, дотримання вимог міжнародних стандартів з прав людини. З-поміж напрямків діяльності правоохоронних органів особливого значення набуває ця проблема у контексті реалізації положень державної політики України у сфері виконання покарань, досягнення мети якої можливе тільки за наявності ефективно функціонуючої спеціальної державної служби виконання кримінальних покарань.
Перебудова організаційно-правових засад діяльності державного апарату як складова адміністративної реформи в Україні обумовлює необхідність удосконалення багатьох аспектів функціонування установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України, забезпеченості їхньої діяльності висококваліфікованими кадрами, здатними працювати в умовах лібералізації виправного процесу, активізації діяльності інститутів громадянського суспільства.
Аналіз сучасного функціонування служби виконання покарань в Україні засвідчує недосконалість організаційного, правового та управлінського її забезпечення, зумовлену, серед іншого, недостатньою розробкою з позицій науки адміністративного права.
Необхідно звернути увагу на те, що в даний час суттєво активізувалися наукові дослідження кримінально-виконавчого спрямування, які здебільшого обґрунтовують різні аспекти удосконалення кримінально-виконавчого законодавства та політики. Різні аспекти діяльності установ та органів виконання покарань розглядали у своїх наукових роботах І.Г. Богатирьов, О.М. Джужа, Р.А. Калюжний, В.А. Льовочкін, О.Б. Пташинський, Г.О. Радов, О.В. Романенко, І.С. Сергеєв, А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков, С.Я. Фаренюк та інші. Організаційні та управлінські засади діяльності означених органів та установ в сучасній науці досліджувалися Є.Ю. Барашем, О.Г. Боднарчуком, А.О. Галаєм, О.Г. Гамалієм, С.К. Гречанюком, М.І. Немченком, В.П. Пєтковим.
Подальші намагання України досягнути європейських стандартів різних сфер життя та ідентифікація її як європейської держави вимагають подальшого глибинного реформування та удосконалення функціонування системи органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України, що в кінцевому результаті дасть можливість суттєво покращити умови перебування засуджених під час відбування кримінальних покарань, а також запровадити принципово нові стандарти організації функціонування означених органів та установ.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена: по-перше, необхідністю глибокого аналізу основних положень чинного законодавства щодо функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України, виявлення проблемних та недостатньо врегульованих питань правового і організаційного забезпечення такої діяльності; по-друге, нагальністю проблеми ґрунтовного вивчення та аналізу зарубіжного досвіду функціонування спеціальних органів та установ виконання покарань; по-третє, недостатністю теоретичних напрацювань щодо адміністративно-правового забезпечення функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України; по-четверте, важливістю визначення місця Державної кримінально-виконавчої служби України в системі державного механізму і її взаємодії з різними інституціями держави та громадянського суспільства; по-п’яте, необхідністю розробки науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення практичної діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана із виконанням завдань Указу Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 „Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів” та Концепції реформування кримінальної юстиції України і Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України (схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008), а також Указу Президента України від 27 жовтня 2009 року № 870/2009 „Про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 вересня 2009 року „Про стан злочинності у державі та координацію діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції”.
Тема дисертації затверджена Вченою Радою Національного університету державної податкової служби України від 28 травня 2009 року (Протокол № 8). Вона розглянута координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.
Мета i завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його застосування розкрити адміністративно-правові засади й особливості функціонування системи установ та органів ДКВС України і виробити пропозиції щодо їх удосконалення.
Для досягнення цієї мети було поставлено наступні завдання:
– з’ясувати стан наукової розробки проблеми, характеристику наукових джерел та нормативно-правового регулювання;
– проаналізувати адміністративно-правовий статус ДКВС України;
– охарактеризувати місце ДКВС України в системі державного апарату;
– визначити засади взаємодії ДКВС України з державними та недержавними інституціями;
– розглянути проблемні питання, пов’язані з функціонуванням ДКВС України в сучасних умовах, та шляхи їхнього вирішення;
– узагальнити зарубіжний досвід побудови та функціонування ДКВС України;
– здійснити характеристику адміністративно-правових аспектів формування кадрової політики ДКВС України;
– підготувати пропозиції для належного організаційно-правового забезпечення функціонування ДКВС України, внесення змін і доповнень до чинного адміністративного та кримінально-виконавчого законодавства та інших нормативно-правових актів України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають в процесі функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України.
Предметом дослідження є правові та організаційні засади діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.
Методологічну основу дослідження становить сукупність різноманітних способів та прийомів наукового пізнання. Діалектичний метод, який застосовувався протягом написання всього дисертаційного дослідження, дозволяє розглянути досліджувані об’єкти, явища та процеси у нерозривному зв’язку. Системний метод дозволив визначити коло досліджуваних проблем (підрозділи 1.1., 1.3.). За допомогою історико-правового методу проаналізований генезис діяльності ДКВС України (підрозділ 1.1.). Формально-юридичний метод застосовувався у процесі аналізу законодавства, що регулює діяльність ДКВС України (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 3.1). Порівняльно-правовий метод дозволив використати зарубіжний досвід діяльності закордонних закладів виконання покарань (підрозділ 1.2., 3.1). За допомогою системно-функціонального методу розкриті теоретичні положення діяльності різних видів органів та установ ДКВС України (підрозділи 2.2., 2.3., 3.2). Статистичний метод дозволив опрацювати цифрові показники діяльності ДКВС України (підрозділи 1.3., 2.1., 2.2., 2.3.).
Наукова новизна одержаних результатів. Дане дисертаційне дослідження є одним із перших у вітчизняній правовій науці досліджень організаційно-правових засад діяльності ДКВС України. У результаті проведеного дослідження сформульовано та обґрунтовано низку висновків, рекомендацій та пропозицій, зокрема, основні з них такі:
вперше:
 комплексно проаналізовано адміністративно-правове регулювання діяльності ДКВС України та визначений її адміністративно-правовий статус;
 охарактеризоване місце ДКВС України в сучасній системі органів виконавчої влади;
 сформульовано і обґрунтовано ряд пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правових та організаційних засад діяльності ДКВС України в сучасних умовах, зокрема визначено потребу розробки і прийняття нормативних актів, які забезпечують окремі напрямки функціонування органів та установ ДКВС України.
удосконалено:
 правове забезпечення системи соціальних гарантій персоналу ДКВС України, зокрема обґрунтовано необхідність внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України „Про Державну кримінально-виконавчу службу України”;
 положення кадрової політики у ДКВС України, зокрема сформульоване її визначення, завдання та принципи;
дістали подальшого розвитку:
 організаційні аспекти взаємодії установ та органів ДКВС України з державними та недержавними інституціями;
 загальнотеоретичні положення діяльності окремих структурних елементів системи органів та установ ДКВС України, визначення перспективних напрямків удосконалення організаційних засад, які стосуються ДКВС України в цілому, зокрема визначені шляхи удосконалення діяльності територіальних органів управління ДКВС України шляхом розробки і впровадження в практичну діяльність типового положення про означені територіальні органи; проаналізовано сучасний стан діяльності, пов’язаної із забезпеченням виконання покарання у виді арешту, та визначені шляхи вирішення існуючих проблем тощо;
 розмежування двох категорій, які стосуються діяльності системи установ та органів ДКВС України – „кримінально-виконавча система” та „система установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України”;
 теоретичні та практичні положення діяльності, спрямованої на інформаційне забезпечення та інформатизацію діяльності ДКВС України;
 питання, пов’язані зі створенням якісно нової нормативно-правової бази функціонування установ та органів ДКВС України на основі відповідних положень міжнародних стандартів та досвіду зарубіжних країн.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:
 у нормотворчій діяльності – для удосконалення нормативно-правових актів, які регулюють діяльність органів та установ ДКВС України та інших правоохоронних органів. Результати дослідження були використані при розробці пропозицій щодо внесення змін і доповнень до нормативних актів, які регулюють діяльність ДКВС України (лист ДДУПВП № 2/3 – 1055/ср від 25 лютого 2010 року);
 при формуванні концепції подальшого реформування системи правоохоронних органів України в цілому та системи виконання покарань зокрема;
 в науково-дослідній роботі – для проведення подальших досліджень діяльності органів та установ ДКВС України та інших правоохоронних органів;
 у практичній діяльності персоналу ДКВС України, де використання результатів дослідження дозволить підвищити ефективність функціонування її органів та установ (акт впровадження Домницького виправного центру № 135 Управління ДДУПВП в Чернігівській області від 17 лютого 2010 року);
 у навчальному процесі  результати дисертаційного дослідження використовуються в Чернігівському юридичному коледжі Державного департаменту України з питань виконання покарань (акт впровадження № 1/260 від 2 лютого 2010 року) та Білоцерківського училища професійної підготовки персоналу ДКВС України при викладанні курсу „Адміністративне право України”, „Кримінально-виконавче право України” спецкурсів, присвячених проблемам діяльності правоохоронних органів, а також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю дисертанта (акт впровадження від 1 грудня 2009 року).
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях циклу загальноюридичних дисциплін Чернігівського юридичного коледжу Державного департаменту України з питань виконання покарань; кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України.
Основні положення дослідження висвітлювалися:
 на міжнародних науково-практичних конференціях та семінарах: „Актуальные проблемы уголовного и уголовно-исполнительного права” (Росія, г.Новокузнецк, апрель 2008); „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (м. Суми, 17-18 травня 2008 р.); „Актуальні питання юридичної науки” (30 вересня 2008 року); „Захист прав людини як основа гуманізації суспільства” (м. Чернігів, 10 квітня 2009 року); „Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку” (м. Суми, 6-17 травня 2009 року); „Проблеми удосконалення законодавства і практики протидії злочинності у сфері господарської діяльності” (м. Ірпінь, 10 грудня 2009 року).
 на міжвузівських науково-практичних конференціях: „Гуманізація кримінальних покарань як складова процесу євроінтеграції України” (м. Чернігів, 20 червня 2007 р); „Актуальні питання підвищення ролі громадськості в процесі виправлення та ре соціалізації осіб, які відбувають покарання в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України” (м. Чернігів, 15 квітня 2008 р.); „”Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества” (г.Чернигов, 15 апреля 2009 года)
 на науково-практичних семінарах: „Демократизація державно-правових інститутів як фактор організації суспільства” (4 грудня 2007 р., м. Чернігів); „Державна політика у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні” (28 лютого 2008 року, м. Дніпропетровськ);
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у п’ятнадцяти працях, з яких: 4 статті у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук; 11 тез у збірниках науково-практичних конференцій.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації  241 (196) сторінок, список використаних джерел  243 найменування, додатки на 14 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародного досвіду та практики його застосування, теоретичного аналізу наукових праць адміністративно-правового, кримінально-виконавчого та пенітенціарного спрямування, сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-правових засад функціонування системи установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України. Основні з них такі:
1. Адміністративно-правове регулювання діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України охоплює відносини, що складаються при створенні, функціонуванні, реорганізації і ліквідації органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, підприємств, що забезпечують її діяльність, науково-дослідних, навчальних, лікувальних і інших установ; пов’язані зі встановленням завдань, функцій, компетенції, форм і методів діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України в даній сфері, її центрального і територіальних органів та установ; які виникають в результаті реалізації принципів управління, побудови і підпорядкування елементів Державної кримінально-виконавчої служби України, планування їхньої роботи, видання нормативних і індивідуальних актів; адміністративно-правовим регулюванням також охоплюються відносини, які пов’язані з підготовкою, розстановкою і підвищенням кваліфікації кадрів, проходженням служби особами, які мають спеціальні звання співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України, правовим і соціальним захистом її персоналу; що виникають під час здійснення контролю за діяльністю органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, громадськості; що забезпечують боротьбу з адміністративними правопорушеннями в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.
2. Особливості адміністративно-правового статусу системи органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України полягають в тому, що, по-перше, адміністративно-правове регулювання діяльності знаходиться в рамках загального державно-правового регулювання як його складового елементу і знаходиться у тісній взаємодії із нормативно-правовими актами кримінально-виконавчого змісту; по-друге, в числі форм адміністративно-правового регулювання діяльності значне місце належить підзаконним актам; по-третє, адміністративно-правовому регулюванню підлягає широке коло суспільних відносин в сфері діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, а процес виконання кримінального покарання, на нашу думку, за своєю суттю є специфічною адміністративною діяльністю.
3. Нині положення більшості європейських пенітенціарних стандартів імплементовані у вітчизняне законодавство. Організаційні та управлінські аспекти, передбачені Європейськими пенітенціарними правилами, повністю підкріплені положеннями вітчизняного законодавства, проте на даний час залишається проблема повної і неухильної реалізації даних положень.
Українська система органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України недосконала і не здатна в повній мірі забезпечити вимоги стандартів, адже дотепер спостерігаються негативні явища, які не можна подолати за короткий проміжок часу. Проте проведене дослідження свідчить про позитивні тенденції, які зумовлені поступальним реформуванням Державної кримінально-виконавчої служби України в бік наближення до міжнародних стандартів, а також поступовою зміною пріоритетів кримінально-правової та кримінально-виконавчої політики щодо більш широкого застосування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, правильного застосування амністії, перегляду організаційних та управлінських засад тощо.
4. Державна кримінально-виконавча служба України є державною інституцією зі спеціальним статусом, яка здійснює правозастосовні та правоохоронні функції. Вона здійснює свою діяльність самостійно. На наш погляд, на даний час функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України як самостійного відомства є найбільш оптимальним і відповідає міжнародним вимогам та сучасній інституційній ситуації в державі. У подальшому необхідно проводити поступальні реформаційні кроки і разом із державними та громадськими інституціями удосконалювати досягнуті надбання з метою створення по-справжньому нової пенітенціарної служби, яка повною мірою відповідатиме кращим світовим стандартам.
5. Діяльність персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України свідчить про достатню кількість його повноважень, які передбачають можливість правообмежень громадян за певних подій. Проте відсутність спеціальної норми, яка б закріпила такі повноваження у Кодексі України про адміністративні правопорушення повністю їх нівелює. Адже не передбачено жодної санкції за невиконання законних (в межах повноважень) вимог працівника Державної кримінально-виконавчої служби України.
Отже, необхідно доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення спеціальною статтею, в якій передбачити відповідальність громадян за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника Державної кримінально-виконавчої служби України.
На наш погляд, заповнення зазначеної прогалини можливе трьома способами:
– Доповнення суб’єктного складу частини першої статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення працівниками Державної кримінально-виконавчої служби України.
– Доповнення існуючої статті 185 частиною другою наступного змісту: „Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника Державної кримінально-виконавчої служби України при виконанні ним службових обов’язків”.
– Формування нової статті, яка б комплексно передбачила відповідальність за невиконання вимог працівника Державної кримінально-виконавчої служби України.
6. Системне дослідження функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України дозволяє дійти висновку про те, що вона є класичною управлінською системою, яка має всі організаційні характеристики, сформована на засадах поєднання централізованого управлінського впливу та децентралізації і виконує правозастосовні та правоохоронні функції.
Правозастосовна функція в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України виявляється у формуванні та реалізації на основі спеціального законодавства в сфері виконання покарань та функціонування системи органів та установ виконання покарань, комплексу нормативно-правового регулювання управлінського, організаційного характеру, який визначає процедуру та порядок застосування конкретної юридичної норми у кримінально-виконавчих та адміністративних правовідносинах (у сфері діяльності установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України).
Діяльність органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України має всі властиві ознаки правоохоронних органів: специфічні завдання, від реалізації яких залежить спокій суспільства та громадський порядок; можливість застосування примусових заходів; відповідність діяльності чинному законодавству та в спеціальному порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами.
7. Ефективна взаємодія органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України з державними та недержавними інституціями є безумовною вимогою нормального функціонування зазначених установ та органів, а відповідно, є гарантією успішного вирішення завдань, встановлених державною політикою у цій сфері і забезпечує подальші кроки реформування служби.
8. Дослідження діяльності окремих елементів Державної кримінально-виконавчої служби України виявило прогалини в правовому та організаційному забезпеченні.
Територіальний орган Державної кримінально-виконавчої служби України – це структурний підрозділ галузевої компетенції, утворений для управління установами та органами Державної кримінально-виконавчої служби України, розташованих у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці, з метою організації виконання кримінальних покарань і вирішення завдань, поставлених законом перед Державною кримінально-виконавчою службою України. Проведене дослідження дозволило розробити типове положення „Про територіальні органи управління Державної кримінально-виконавчої служби України”, у якому на основі перевірених на практиці та науково обґрунтованих засадах уніфіковані організаційно-правові основи діяльності територіальних органів.
Комплексний аналіз дав змогу визначити проблемні аспекти функціонування системи органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України: формування та функціонування персоналу; забезпечення приведення умов тримання засуджених і ув’язнених у відповідність до вимог законодавства; підприємницької діяльності підприємств установ виконання покарань; занедбаний стан та зношеність основних фондів; створення та забезпечення діяльності служби пробації.
9. Використання міжнародного досвіду є обов’язковою умовою подальшого успішного реформування Державної кримінально-виконавчої служби України. Такий досвід допомагає знайти відповіді на питання визначення оптимальних та нових методів і технологій організації та функціонування установ та органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
10. Дослідження кадрової роботи в Державній кримінально-виконавчій службі України дозволило узагальнити наступне.
10.1. Кадрами (персоналом) Державної кримінально-виконавчої служби України слід розуміти всю сукупність штатного складу осіб, які виконують службово-трудові функції в її органах і установах на професійній основі і які одержують за це грошову винагороду, наділені в межах своєї компетенції правом ухвалювати рішення у сфері оперативно-службової і виробничо-господарської діяльності і нести відповідальність за їхнє належне (якісне) виконання.
10.2. Кадровою політикою Державної кримінально-виконавчої служби України слід розуміти систему поглядів, принципів, ідей про сутність і напрями кадрової діяльності, організаційних, правових, соціально-психологічних і економічних заходів і механізмів їхньої реалізації в Державній кримінально-виконавчій службі України, що забезпечують досягнення цілей і завдань її функціонування на сучасному етапі і в перспективі.
10.3. Адміністративно-правовий статус персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України характеризується наступними ознаками: права та обов’язки персоналу встановлюються, як правило, в межах компетенції органів та установ, у яких вони проходять службу або працюють; діяльність персоналу підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган або установу, і носить офіційний характер; службові права та обов’язки персоналу мають єдність, своєрідність якої полягає в тому, що їхні права одночасно є обов’язками (права повинні використовуватися в інтересах служби), а обов’язки  правами (інакше обов'язки не можна буде здійснити); здійснення персоналом службових прав і обов’язків гарантується законодавством; законні розпорядження і вимоги персоналу повинні виконувати всі, кому вони адресовані; персонал має право на просування по службі та кар’єрне зростання; передбачено обмеження загальногромадянських прав та обов’язків персоналу з метою підвищення ефективності службової діяльності; для персоналу передбачені визначені пільги, а також спеціальна підвищена відповідальність за вчинені ними правопорушення.
Удосконалення адміністративних-правових засад функціонування системи органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України пов’язане з необхідністю подальшої перебудови їх діяльності, запровадження методологічно нових підходів до організації діяльності служби і наближення її до міжнародних стандартів пенітенціарної сфери.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Міжнародно-правові документи та нормативні акти зарубіжних держав

2. Європейська конвенція з прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 212-229.
3. Європейські пенітенціарні правила. Рекомендація № Р (87) 3 Комітету міністрів державам-членам відносно Європейських пенітенціарних правил. Затверджена комітетом міністрів 12 лютого 1987 року // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. – С. 171- 217.
4. Загальна декларація прав людини // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 6-9.
5. Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 166-169.
6. Конвенция № 105 „Об упразднении принудительного труда”: Принята Генеральной конференцией Международной организации 25 июня 1957 года;
7. Конвенція про охорону персоналу Організації Об’єднаних Націй та зв'язаного з нею персоналу від 9 грудня 1994 року: ратифікована Законом України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 28. – Ст. 207.
8. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 37-44.
9. Мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. – С. 47-62.
10. Основні принципи поводження з в'язнями // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 188-191.
11. Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі// Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – К.: Українсько-Американське бюро в справах захисту прав людини, 1996. – С. 71-82.
12. Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною: Резолюція №1466 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року
13. Свод принципов защиты всех лиц, подвергаемых задержанию или заключению в какой бы то ни было форме // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т. Яблонська. – К.: Сфера, 1999. – С. 31-37.
14. Токийские правила // Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій / упор. Т.Яблонська. – К.: Сфера, 1999 – С. 44-48.
15. Федеральный закон „О статусе военнослужащих” // Право в Вооруженных Силах. – 1999. – № 2. – С. 89-90.

Закони України

16. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України. – 1971. – Додаток до № 50 – Ст. 375.
17. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР – 1984. – додаток до № 51. – Ст. 1122.
18. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №. 25-26. – Ст. 131.
19. Кримінально-виконавчий кодекс України. // Відомості Верховної Ради України – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
20. Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 року № 264/94-ВР // Відомості Верховної Ради – 1994. – № 52. – ст. 455.
21. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 року № 531/97-ВР // Відомості Верховної Ради – 1997. – № 46. – Ст. 292.
22. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР // Відомості Верховної Ради – 1995. – № 34. – Ст. 266.
23. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань: Закон України від 11 грудня 1998 року № 312-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 4. – Ст. 35.
24. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України: Закон України від 26 березня 1992 року № 2235-XII // Відомості Верховної Ради України – 1992. – № 29. – Ст.397.
25. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави: Закон України від 19 червня 2003 року № 975-IV // Відомості Верховної Ради – 2003. – № 46. – Ст. 366.
26. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради – 1994. – № 11. – Ст. 50.
27. Про Державну кримінально-виконавчу службу України: Закон України від 23 червня 2005 року № 2713-IV // Відомості Верховної Ради – 2005. – № 30. – Ст. 409.
28. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV // Відомості Верховної Ради України – 2006. – № 29 – Ст. 245.
29. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року № 3782-XII // Відомості Верховної Ради – 1994. – № 11. – Ст. 51.
30. Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України: Закон України від 6 лютого 2003 року № 487-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 20. – Ст. 151.
31. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року № 803-XII // Відомості Верховної Ради – 1991. – № 14. – Ст. 170.
32. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 21 грудня 2006 року № 514-V //Відомості Верховної Ради України – 2007. – № 11. – Ст. 94.
33. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
34. Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 року № 2460-XII // Відомості Верховної Ради – 1992. – № 34. – Ст. 504.
35. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року № 2135-XII // Відомості Верховної Ради – 1992. – № 22. – Ст. 303.
36. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України 30 червня 1993 року № 3341-XII. // Відомості Верховної Ради – 1993. – № 35. – Ст. 358.
37. Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 року № 3352-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993.— № 35. – Ст. 360.
38. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 року № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради – 1998. – № 35. – Ст. 237.
39. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII // Відомості Верховної Ради – 1991. – № 25 – Ст. 283.
40. Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк: Закон України від 10 липня 2003 року № 1104-IV // Відомості Верховної Ради – 2004. – № 6. – Ст. 39.

Акти Президента України

41. Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: Схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008.
42. Про виведення Державного департаменту України з питань виконання покарань з підпорядкування Міністерства внутрішніх справ: Указ Президента України від 12 березня 1999 року № 248.
43. Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року № 379 та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України: Указ Президента України від 18 грудня 2007 року № 1234/2007.
44. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396/97.
45. Про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 916: Указ Президента України від 2 серпня 2007 року № 677/200.
46. Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи: Указ Президента України від 20 січня 2006 року № 39/2006.
47. Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 31 липня 1998 року № 827.
48. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року „Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів”: Указ Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008.
49. Про систему центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572.
50. Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань: Указ Президента України від 22 квітня 1998 року № 344.

Акти Кабінету Міністрів України

51. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року № 1378.
52. Концепція Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1511-р.
53. Основні напрями реформи кримінально-виконавчої системи України: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року № 88.
54. План заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 р. № 1153-р.
55. Про віднесення посад спеціалістів кримінально-виконавчої системи до категорії посад державних службовців: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 174–р.
56. Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом міністрів України через відповідних міністрів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 683.
57. Про додаткові заходи щодо фінансування ви¬датків на утримання кримінально-виконавчої системи: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 червня 1999 року № 1303.
58. Про затвердження Державної програми покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006 - 2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. № 1090.
59. Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2007 р. № 1017.
60. Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 р. № 587.
61. Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. № 916.
62. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. № 1577.
63. Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту з питань виконання покарань: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1999 року № 653.
64. Про заходи щодо поліпшення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р. № 1053.
65. Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі: Постанова Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1996 року № 454.
66. Про першочергові заходи щодо забезпечення діяльності кримінально-виконавчої системи та державну підтримку її подальшого реформування: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 року № 73.
67. Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294.
68. Програма подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 167.
69. Програма приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях у відповідності з міжнародними стандартами: Постанова Кабінету Міністрів України від 26 січня 1994 року № 1.

Міжвідомчі та відомчі акти органів виконавчої влади України

70. Положення про слідчий ізолятор територіального органу управління Державного департаменту України з питань виконання покарань: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 жовтня 2006 року № 192.
71. Про затвердження Інструкції про роботу відділів (відділень, груп, частин)спеціального обліку слідчих ізоляторів (тюрем) та Інструкції про роботу відділів (відділень, груп, частин) спеціального обліку виправно-трудових установ: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 38дск від 23 березня 2000 року.
72. Про затвердження Положення про школу професійної майстерності персоналу кримінально-виконавчої інспекції Державної кримінально-виконавчої служби України: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 23 березня 2007 року № 55.
73. Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 12 січня 2008 року № 5.
74. Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі: Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 року № 261.

Статистичні джерела

75. Информационный бюллетень № 10. Оперативно-служебная и производственно-хозяйственная деятельность учреждений уголовно-исполнительной системы за 1993 год.– К.: ГУИН МВД Украины, 1993.– 88 с.
76. Информационный бюллетень № 8. Оперативно-служебная и производственно-хозяйственная деятельность учреждений уголовно-исполнительной системы за 1992 год.– К.: ГУИН МВД Украины, 1992.– 83 с.
77. Інформаційний бюлетень № 1. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої системи України. – К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1998. – 110 с.
78. Інформаційний бюлетень № 15. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність установ кримінально-виконавчої системи у І півріччі 1995 року. – К: Головне управління виконання покарань Міністерства внутрішніх справ України, 1995. – 74 с.
79. Інформаційний бюлетень № 2. Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1998 році. – К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 1999. – 83 с.
80. Інформаційний бюлетень № 4. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у 1999 році. – К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2000. – 84 с.
81. Інформаційний бюлетень № 5. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань України у І півріччі 2000 року. – К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2000. – 57 с.
82. Інформаційний бюлетень № 6. Оперативно-службова та виробничо-господарська діяльність органів і установ виконання покарань у 2001 році. – К: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2002.– 109 с.
Література

82. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая: [Учебник]; под ред. А.П. Коренева – М.: МЮИ МВД России. Издательство „Щит-М”. 1997. – 335 с.
83. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Особенная. [Учебник]; под ред. А.П. Коренева – М.: МЮИ МВД России. „Щит-М”, 1999. – 362 с.
84. Административное право Украины: [учебник]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. – [2-е изд., перераб. и доп.] – Харьков: Право, 2003. – 576 с.
85. Адміністративна відповідальність в Україні: [Навчальний посібник]; За заг. ред. А.Т. Комзюка. – [2-е вид., перероб. і доп] – Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. – 99 с.
86. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: [Підручник для слухачів та курсантів вузів МВС України]; ред. І.П. Голосніченко, Я.Ю. Кондратьєв – К. : КМУЦА, 1999. – 178 с.
87. Азаров С.Ю. Адміністративний статус ДДУПВП / С.Ю. Азаров // Збірник наукових праць молодих вчених. – К.: РВВ КЮІ, 2005. – С. 68-72.
88. Аксенов А.А. Проблемы государственного управления в уголовно-исполнительной системе России. Состояние и перспективы (организационно-правовой аспект): [Монография]. / А.А. Аксенов – Рязань: Институт права и экономики МВД Российской Федерации, 1995. – 264 c.
89. Аксенов А.А. Роль науки управления в подготовке специалистов ИТУ / А.А. Аксенов // Проблемы совершенствования общенаучной и профессиональной подготовки кадров в высшие учебные заведения МВД СРСР: материалы научно-методической конференции руководителей и профессорско-преподавательского состава ВУЗов МВД СССР (21-23 января 1976г.) – Рязань, 1977. – С. 192-197.
90. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / С.С. Алексеев – М.: Юридическая литература, 1966. – 187 с.
91. Алехин А.П. Административное право Российской Федерации: [Учебник] / Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. – М: Знание, 2002. – 460 с.
92. Андреев В.Н. Содержание под стражей в СССР и в России (порядок и условия) / В.Н. Андреев – М.: Спарк, 2000. – 198 с.
93. Багрий-Шахматов Л.В. Совершенствование управления исполнением уголовных наказаний / Л.В Багрий-Шахматов // ИТУ. – 1979. – № 8. – С. 31-32.
94. Бандурка А.М. Административный процесс: [Учебник] / Бандурка А.М., Тищенко Н.М. – Харьков: Изд-во НУВД, 2001. – 353 с.
95. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органы Украины: [Учебник] / А.М. Бандурка. – Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. – 350 с.
96. Бандурка О.М. Основи управління ОВС / О.М. Бандурка – Харків: Основа, 1998. – 349 с.
97. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: [Підручник] / О.М. Бандурка – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
98. Бараш Є.Ю. Організаційно-правові засади діяльності установ виконання покарань: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Бараш Євген Юхимович – Харків, 2006. – 190 с.
99. Бараш Є.Ю. Організаційно-правові засади діяльності установ виконання покарань: автореф дис. на здобуття канд. юрид. наук: 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / Є.Ю. Бараш – Харків, 2006 – 20 с.
100. Басовский Л.Е. Менеджмент: [Учебное пособие] / Л.Е. Басовский. – М.:ИНФРА-М, 2000. – 216 с.
101. Бахрах Д.Н. Административное право: [Учебник для вузов] / Д.Н. Бахрах – М.: Издательство ВЕК, 1999. – 368 с.
102. Беца О.В. Психолого-педагогічна класифікація засуджених як основа диференційованого та індивідуального підходу до них у процесі перевиховання / О.В. Беца // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. Бюлетень КІВС. – 1999. – № 4.– С.73-85.
103. Битяк Ю.П. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак]. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
104. Біла книга. Розвиток Державної кримінально-виконавчої служби України – К.: ДДУПВП, 2007 – 100 с.
105. Богатирьов І.Г. Державна кримінально-виконавча служба України (Історія та сучасність) / Богатирьов І.Г., Богатирьова О.І. – Дніпропетровськ: ПП „Ліра ЛТД”, 2007. – 352 с.
106. Богатирьов І.Г. Кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією): дис. ... доктора юрид. наук 12.00.08 / Богатирьов Іван Григорович – К., 2006. – 500 с.
107. Боднарчук О.Г. Державні службовці виправних установ як посадові особи пенітенціарної системи України / О.Г. Боднарчук // Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених: матеріали міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених / Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 23-24 квітня 2009 року. – К., 2009. – Ч. І. – С. 172-173.
108. Боднарчук О.Г. Кадрове забезпечення діяльності пенітенціарної системи в Україні: адміністративно-правовий аспект: автореф дис. на здобуття канд. юрид. наук: 12.00.07 „Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” / О.Г. Боднарчук - Ірпінь, 2009. – 20 с.
109. Боднарчук О.Г. Правовий статус державного службовця як посадової особи пенітенціарної системи України / О.Г. Боднарчук // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук, ст.: за матеріалами VI Міжнар. наук.-практ. конф., (м. Луцьк, 29-30 травня 2009 р.) / [уклад. Т. Д. Климчук]. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – С 149-151.
110. Боднарчук О.Г. Реорганізація кримінально-виконавчої інспекції у сфері реформування пенітенціарної системи України / О.Г. Боднарчук, В.К. Шкарупа // Держава і право: зб. наук. пр. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. – Вип. 38. – С. 336-341.
111. Брызгалов В.Н. Некоторые вопросы организации и управления ИТК / В.Н. Брызгалов, В.Т. Коломиец – К.: Наука, 1969. – 123 с.
112. Букалов А. Система исполнения наказаний Украины в 2004 году / А. Букалов // Аспект. Інформаційний бюлетень. – 2004. – № 3 (13). – С. 4.
113. Вачугов Д.Д. Основы менеджмента: [Учеб. для вузов] / Д.Д. Вачугов, Т.Е. Березкина, Н.А. Кислякова и др.; Под ред. Д.Д. Вачугова. – 2-е изд. перераб и доп. – М.: Высшая школа, 2003. – 376 с.
114. Галай А. Концепція пенітенціарної діяльності в Україні: правовий аспект / А. Галай // Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення: матеріали науково-практичної конференції, 30 січня 2003 р.; За ред. Н.Б. Болотіної – К.: МП “Леся”, 2003. – С. 148-155.
115. Галай А.О. Організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Галай Андрій Олександрович – Ірпінь, 2003. – 214 с.
116. Гвоздев В. Государственное страхование в МВД / В. Гвоздев // Воспитание и правопорядок. – 1991. – №9. – С. 11.
117. Гель А.П. Кримінально-виконавче право України: [Навч. посібник] / А.П. Гель, Г.С. Семаков, І.С. Яковець; за ред. А.X. Степанюка. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 624 с.
118. Гель А.П. Судові та правоохоронні органи України: [Навч. посіб. для схуд. вищ. навч. закл.] / А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. – К.: МАУП, 2004. – 272 с.
119. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: в 5-ти т. / М.Н. Гернет. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – Т. 1. 1762-1825. – 327 с.
120. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: в 5-ти т. / М.Н. Гернет. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – Т.2. 1825-1870. – 582 с.
121. Гернет М.Н. История царской тюрьмы: в 5-ти т. / М.Н. Гернет. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – Т.3.1870-1900. – 430 с.
122. Гречанюк С.К. Організаційно-правові засади взаємодії кримінально-виконавчих установ з державними органами та недержавними організаціями: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Гречанюк Сергій Костянтинович – Ірпінь, 2006. – 230 с.
123. Гречанюк С.К. Цілі пенітенціарної діяльності: виправлення як головна мета діяльності пенітенціарних установ. / С.К. Гречанюк // Збірник наукових праць молодих вчених, курсантів, студентів. – К., РВВ КІВС, 2003. – С. 68-72.
124. Гречанюк С.К. Шляхи удосконалення діяльності персоналу пенітенціарних установ при організації виховно-виправного процесу / С.К. Гречанюк // Підприємництво, господарство і право – 2005. – № 3. – С. 134-137.
125. Григонис Э.П. Правоохранительные органы / Э.П. Григонис – СПб.: Питер, 2001. – 272 с.
126. Дети-преступники. Сборник статей с предисловием / [ред.М.Н. Гернет] - М.: изд. В.И. Знаменского и К-о., 1912. – 550 с.
127. Детков М.Г. Научное и организационно-правовое обеспечение исполнения уголовных наказаний в виде лишения свободы в Российском государстве: исторический аспект и современность: [Монографія] / М.Г. Детков – М.: ВНИИ МВД России, 1998. – 294 с.
128. Детков М.Г. Служба надзора в дореволюционной тюремной системе: [Информационный бюллетень №16] – М.: ВНИИ ГУИН МВД РФ, 1993. – 84 с.
129. Дяченко С.А. Обов’язкове страхування військовослужбовців і працівників ОВС в країнах ближнього зарубіжжя (порівняльно-правовий аналіз) / С.А. Дяченко // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – № 11. – С. 106-113.
130. Завгородній М.М. Пенітенціарна реформа в Україні / М.М. Завгородній – К.: ЦПР, 2002. – 84 с.
131. Зливко С.В. Деякі аспекти адміністративно-правового регулювання функціонування Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку : Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції, 16-17 травня 2009 р., Суми. – Суми: „Фабрика друку”, 2009. – С. 183-184.
132. Зливко С.В. Деякі аспекти формування кадрової політики Державної кримінально-виконавчої служби України / С.В. Зливко // Університетські наукові записки. – 2008