ПРОЦЕСУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЛІДЧОГО ПО ПОПЕРЕДЖЕННЮ ЗЛОЧИНІВ.

Короткий опис

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Сутність і зміст профілактики злочинів як кримінально -
процесуальної функції слідчого 11
1.1. Поняття процесуальної профілактичної функції слідчого 11
1.2. Засоби здійснення профілактичної діяльності у досудових
стадіях кримінального процесу 30
1.3. Критерії оцінки ефективності процесуальної діяльності слідчого
по попередженню злочинів 72
Розділ 2. Правова природа подання слідчого 79
2.1. Поняття подання слідчого щодо усунення причин і умов, які
сприяли вчиненню злочину 79
2.2. Форма і зміст подання слідчого 85
2.3. Вимоги, які забезпечують ефективність подання слідчого 112
Розділ 3. Контроль за виконанням профілактичних заходів по
внесених поданнях слідчого 127
3.1. Сутність контролю за виконанням профілактичних заходів
слідчого з попередження злочинів 127
3.2. Відомчий контроль та прокурорський нагляд за ефективністю
процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів 148
ВИСНОВКИ 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 172
ДОДАТКИ 190

Вступ
Актуальність теми. Розбудова правової держави в Україні передбачає реальне забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).
Серйозної шкоди цій соціальній цінності завдає злочинність, боротьба з якою продовжує залишатися досить складною проблемою.
Офіційна статистика свідчить про те, що незважаючи на певне зниження злочинності в останні роки, її рівень в Україні залишається досить високим. Так, у 2002 році на території України було зареєстровано 450661 злочин .
Аналіз правозастосовчої практики свідчить про те, що в практичній діяльності правоохоронних органів та й в юридичній науці невиправдано мало уваги приділяється виявленню причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, їх відверненню. Так, за даними МВС України в 2002 році слідчими органів внутрішніх справ було внесено 132566 подань, з яких на 15076 – відповідей не надійшло, тобто – 11% подань слідчих залишилося без реагування.
З огляду на це залишається актуальною проблема попередження злочинів слідчими. Наявність вказаної проблеми вимагає наукового узагальнення практики застосування чинного кримінально-процесуального законодавства України про процесуальну профілактичну діяльність слідчого, з’ясування можливостей підвищення її ефективності.
За радянської доби окремим питанням слідчої профілактики злочинів приділяли увагу такі науковці, як Ф.А. Абашева, Ю.М. Антонян, В.П. Бож’єв,
Г.Ф. Горський, А.П. Дербеньов, В.К. Звирбуль, Г.Г. Зуйков, І.І. Карпець,
В.М. Кудрявцев, М.Ч. Когамов, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, О.І. Михайлов,
М.С. Строгович, О.М. Яковлєв.
Ця проблема досліджувалась різними авторами і в Україні, їх розробки знайшли певне втілення у науці кримінально-процесуального права.
В різні часові періоди питання цієї теми висвітлювалися у публікаціях вчених України: С.А. Альперта, М.І. Бажанова, Т.В. Варфоломеєвої, В.Г. Гончаренка,
Ю.М. Грошевого, О.М. Джужи, А.Я. Дубинського, А.П. Закалюка,
В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, Г.К. Кожевникова, І.П. Козаченка,
О.М. Костенка, М.В. Костицького, В.К. Лисиченка, О.М. Литвака,
Ф.А. Лопушанського, В.Т. Маляренка, П.І. Мінюкова, О.Р. Михайленка,
П.П. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.В. Молдована, В.Т. Нора, Г.М. Омельяненко, М.І. Сірого, В.М. Тертишника, І.Я. Фрідмана, М.Є. Шумила, В.П. Шибіки та інших.
Проте більшість праць зазначених вчених стосується минулих періодів розвитку кримінального судочинства, базується на застарілому законодавстві й узагальненнях колишньої слідчої та судової практики.
В той же час такі обставини як: кардинальні зміни в житті суспільства, які пов’язані із здобуттям незалежності Україною, що супроводжувалися ростом злочинності; утвердження в Україні режиму законності, який ґрунтується на визначальній ідеї верховенства права; пошуку шляхів удосконалення профілактичної діяльності та необхідності врахування цих обставин у правотворчій діяльності – всі ці та інші чинники зумовлюють необхідність подальшого наукового дослідження профілактики злочинів слідчим.
Крім того, у зв’язку з розробкою проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України та чисельними пропозиціями щодо нових правових засад досудового слідства поглибленого дослідження потребують новели процесуального доказування і особливо ті, що пов’язані з процесуальною діяльністю слідчого по попередженню злочинів.
Вищевикладені чинники зумовлюють актуальність теми дисертації, її наукову і практичну значущість.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 р. р., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, наказу МВС України “Про затвердження Програми розвитку системи відомчої освіти і вузівської науки на період з 2001 до 2005 р.” від 11. 05. 2001 р. № 356.
Дана робота є складовою частиною комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер державної реєстрації № 0186.0.099031).
Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України і кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою названого закладу.
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні суті, юридичної природи процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів, засобів її здійснення в досудових стадіях кримінального процесу, а також з’ясування суті подання слідчого як засобу усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів.
Для досягнення цієї мети автором поставлені і вирішувались такі завдання:
- розкрити суть і правову природу процесуальної профілактичної діяльності слідчого, її особливості на досудових стадіях кримінального процесу;
- визначити критерії оцінки ефективності процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів;
- дослідити на підставі норм чинного законодавства і проекту КПК України межі виявлення обставин, які сприяли вчиненню злочинів, що входять у предмет доказування;
- охарактеризувати структуру і зміст подання про усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів;
- обґрунтувати шляхи подолання перешкод, що негативно впливають на процес формування у слідчого внутрішнього переконання при складанні подання про усунення причин й умов, які сприяли вчиненню злочинів;
- з’ясувати систему процесуального контролю за здійсненням профілактичних заходів, які випливають з кримінально-процесуальних відносин у зв'язку з поданням слідчого;
- обґрунтувати та внести пропозиції до чинного Кримінально-процесуального кодексу і проекту нового КПК України щодо процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю слідчого по доказуванню обставин скоєння злочину та виявленню причин і умов, що сприяли його вчиненню.
Предметом дослідження є положення кримінально-процесуального законодавства, наукові джерела із загальної теорії права, кримінології, кримінального права, кримінального процесу, правозастосовча практика органів досудового слідства з питань виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, та його попередженню слідчим.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об’єкта і предмета дослідження. Їхню основу складає загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ, а також їх зв’язок з практичною діяльність правоохоронних органів. Із спеціальних методів дослідження в роботі застосовані: метод системного аналізу, який дав можливість проаналізувати положення Конституції України, кримінально-процесуальне законодавство України та країн СНД, відомчі нормативні акти різних правоохоронних органів, постанови Пленуму Верховного Суду України. Вивчені і проаналізовані відповідні розділи проекту Кримінально-процесуального кодексу України; структурний метод дозволив вивчити види, структуру і зміст подання про вжиття заходів із усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, обґрунтувати мету, завдання і значення попереджувальної діяльності слідчого; історико-правовий – застосований для розкриття генезису процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів, отримані висновки використовувалися при розробці механізму застосування цього інституту; порівняльно-правовий – для аналізу та порівняння зарубіжного й вітчизняного досвіду впровадження профілактичних заходів слідчим; формально-логічний – для визначення понять “процесуально-профілактична діяльність слідчого”, “подання слідчого”, “виконання подання” і подальшого їх використання в більш складних формах мислення – судженнях та умовиводах; соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання), які використовувались при вивченні і узагальненні правозастосовчої практики правоохоронних органів, при опитуванні слідчих органів внутрішніх справ щодо профілактичної діяльності. Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження, істинність отриманих наукових результатів.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, проект нового КПК України, підготовлений до другого читання у Верховній Раді України (реєстр № 3456 - 1), кримінально-процесуальне законодавство ряду іноземних країн (Азербайджану, Республіки Білорусь, Казахстану, Російської Федерації), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури України, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження склали дані судової статистики Верховного Суду України за 2000 – 2002 р.р. та МВС України за 1999 – 2002 р.р., результати узагальнення слідчої практики (вивчено в слідчих підрозділах Житомирської, Київської областей та міста Києва в 2000 – 2002 р.р. понад 350 кримінальних справ), узагальнені дані анкетування 278 слідчих, що працюють в слідчих підрозділах МВС України. Враховані також узагальнені результати опитувань інших авторів по попередженню злочинів, що дозволило зробити важливі висновки при з’ясуванні проблематики даного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана праця є одним із перших в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційним дослідженням процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів. У ній проведено критичний порівняльний аналіз поглядів різних вчених і практиків з приводу профілактичної діяльності слідчого, показана дискусійність думок щодо винесення подання про усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину.
До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:
1) обґрунтовано як одне із самостійних завдань кримінального судочинства, а саме: виявлення причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів та їх своєчасне усунення;
2) наведено додаткові аргументи стосовно профілактики злочинів як однієї з основних кримінально-процесуальних функцій слідчого;
3) конкретизовано критерії (підстави) ефективності процесуальної діяльності слідчого по попередженню злочинів;
4) обґрунтовано пропозицію про доповнення чинного КПК України нормою щодо права слідчого залучати фахівців до участі у виявленні причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів, а також до розроблення заходів до їх усунення;
5) доведено, що у випадках, які не терплять зволікання, слідчий вправі встановити коротший термін ( до 15 діб) для розгляду подання та вжиття заходів по ньому, ніж передбачений чинним КПК України;
6) наведено аргументи щодо обов’язку слідчого вживати невідкладних профілактичних заходів у стадії порушення кримінальної справи, якщо є достатні дані для внесення подання з цього приводу;
7) обґрунтовано необхідність встановлення у ст. 231 КПК України вимог щодо викладення змісту та форми подання, як це передбачено відносно інших процесуальних актів;
8) отримала подальший розвиток точка зору щодо обґрунтування надійної системи контролю за проведенням у життя профілактичних заходів слідчого по попередженню злочинів;
9) обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного КПК України (статті 2, 231, 64, 114, 1141).
10) зроблено висновок про те, що в розвиток (конкретизацію) ч. 3 ст. 157 проекту КПК України слід в окремій нормі законодавчо закріпити вичерпний перелік обставин, що підлягають встановленню при доказуванні причин і умов, які сприяли його вчиненню.
Практичне значення одержаних результатів роботи полягає в тому, що сформульовані автором висновки, положення та пропозиції можуть бути використані:
- у науково-дослідницьких цілях – одержані результати можуть слугувати підґрунтям для подальшого дослідження питань, пов’язаних з профілактичною діяльністю слідчого;
- у законотворчій роботі – сформульовані автором пропозиції можуть бути використані при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України і при вдосконаленні проекту нового КПК України в частині, що стосується виявлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину (акт впровадження за № 06 – 19/15 – 549 від 10 липня 2003 року Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України);
- у практичній діяльності органів досудового слідства і прокуратури;
- у навчальному процесі – основні положення даної роботи можуть використовуватись при вивченні слухачами, курсантами і студентами юридичних закладів освіти відповідних розділів кримінального процесу та практичними працівниками органів досудового слідства і прокуратури при підвищенні їх кваліфікації;
- у навчально-методичній діяльності – запропоновані положення і висновки можуть бути використані при підготовці відповідних навчальних посібників, підручників, курсів лекцій, методичних вказівок.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції присвяченій “Прийняттю нового Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації” (4 - 6 лютого 2002 р., м. Москва); на науково-практичній конференції “Теорія і практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (25 квітня 2002 р., м. Київ); науково-практичній конференції “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (3 - 4 жовтня 2002р., м. Івано-Франківськ).
Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальний процес” у Національній академії внутрішніх справ України, а також у науково-дослідницькій роботі слухачів, курсантів, студентів, магістрів та ад’юнктів.
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані у дисертації, викладені автором у трьох наукових статтях, що опубліковані у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України та у трьох тезах наукових доповідей.
Структура роботи визначена предметом та зумовлена метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 203 арк., з них основний текст дисертації – 169 арк., список літературних джерел – 18 арк. (210 найменувань).

Список літератури

ВИСНОВКИ

На підставі викладених вище положень, виходячи з досягнутого теоретичного і практичного рівня розроблення проблематики, пов’язаної з процесуальним порядком профілактики причин й умов, які сприяли вчиненню злочинів, а також проведеного комплексного аналізу чинної нормативно-правової бази та регламентованих нею суспільних відносин, що виникають у зв’язку із попередженням злочинів, можна сформулювати такі висновки, у яких викладено основні результати дисертаційного дослідження.
1. Процесуальна профілактична діяльність слідчого – це система заходів, які він застосовує для того, щоб стримувати зростання злочинності та по можливості, знизити її реальний рівень шляхом усунення і нейтралізації причин та умов, що їй сприяють, а також через недопущення і припинення окремих конкретних злочинів.
2. Процесуальна функція, яка розглядається у цьому аспекті – це діяльність слідчого, яка спрямована на виявлення та усунення причин і умов злочинів, а також на недопущення вчинення злочинів конкретними особами.
Сутність профілактики полягає у тому, щоб шляхом доцільного регулювання у суспільстві соціальних виховних процесів, а у необхідних випадках примусового впливу на окремих його членів не допустити останніми вчинення злочинів.
3. У ст. 2 КПК України (ст. 2 проекту КПК) слід вказати як на самостійне завдання кримінального судочинства - попередження злочинів, по-новому сформулювати частину першу цієї статті, включивши до неї слова:
“а також виявлення причин й умов, які сприяли вчиненню злочинів, та вжиття заходів до їх усунення”.
4. Подання слідчого – це процесуальний акт, у якому міститься рішення слідчого щодо причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, покладається обов’язок на компетентних осіб установ, підприємств або керівників усунути ті обставини, котрі сприяли вчиненню злочину, з обов’язковим повідомленням слідчого щодо їх усунення в установлений законом термін.
5. Виконання подання про усунення причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, широке поняття, у якому опосередковується як процесуальна, так і не процесуальна діяльність.
Виконання подання – є урегульована процесуальним законом діяльність слідчого, яка пов'язана зі зверненням подання до виконання і його контролем за не процесуальною діяльністю службових осіб відповідних установ, підприємств і організацій, що спрямована на розроблення і проведення у життя властивими їм методами за участі широкого кола громадськості заходів для усунення зазначених причин і умов, з наступним повідомленням слідчого про досягнуті результати.
6. Необхідно внести доповнення до ст. 231 КПК України (ст. 244 проекту КПК) щодо обов’язку державного органу, громадської організації, службової особи повідомляти слідчого про дату отримання подання. Це дозволить виключити помилки при обчисленні термінів реалізації подань, а також несвоєчасності вжиття профілактичних заходів. Тому на підставі викладеного пропонуємо доповнити ст. 231 КПК України новою частиною другою (ст. 244 проекту КПК) у такій редакції:
“Державний орган, громадська організація або службова особа повинні в триденний термін у письмовій формі повідомити про дату отримання подання особу, яка його внесла”.
Частину другу, третю та четверту вважати відповідно частинами третьою, четвертою і п’ятою.
7. Пропонуємо доповнити ст. 231 КПК України новою частиною шостою (ст. 244 проекту КПК) наступного змісту:
“У разі, якщо рекомендовані у поданні заходи не вжиті або недостатньо ефективно виконані, слідчий має право внести повторне подання. У повторному поданні необхідно поставити питання не тільки щодо усунення обставин, які сприяли вчиненню злочину, але й стосовно відповідальності осіб, винних у невжитті заходів, що вказані в першому поданні”.
8. Доповнити ст. 231 КПК України новою частиною сьомою (ст. 244 проекту КПК) у такій редакції:
“У поданні вказується: найменування державного органу, громадської організації або прізвище службової особи, кому адресується подання, місце і дата його внесення, посада і прізвище особи, котра склала подання, викладаються обставини, що є підставою для внесення подання, встановлені у ході розслідування, та заходи до усунення цих причин і умов. Висновки, рекомендації, що містяться у поданні, повинні бути мотивовані. У заключній частині подання вказується порядок і термін його розгляду”.
9. Слідчі підрозділи провадять профілактичну роботу також за допомогою непроцесуальних форм. Їх співробітники виступають у навчальних закладах, трудових колективах, перед населенням з повідомленнями про результати розслідування та розгляду в суді кримінальних справ, про причини і умови, які сприяли вчиненню злочинів; проводять бесіди із службовими особами та представниками громадськості; виступають з цих питань в засобах масової інформації; читають лекції та організовують бесіди з правових питань.
10. У ч. 3 ст. 157 проекту Кримінально-процесуального кодексу України вказано, що орган дізнання, слідчий прокурор зобов’язані виявляти причини та умови, які сприяли вчиненню злочину. Вважаємо за необхідне конкретизувати обставини, що підлягають доказуванню при провадженні дізнання, досудового слідства та розгляді справи у суді.
Тому на підставі викладеного пропонуємо доповнити проект Кримінально-процесуального кодексу України новою статтею у такій редакції:
“Стаття... Обставини, що підлягають встановленню при доказуванні причин злочину і умов, які сприяли його вчиненню
При доказуванні безпосередніх причин злочину необхідно встановити:
- несприятливі умови формування особи обвинуваченого, які сприяли виникненню у нього антигромадських поглядів та звичок;
- обставини життя обвинуваченого, в яких він знаходився перед вчиненням злочину, під впливом котрих у нього виник намір його вчинити.
При доказуванні безпосередніх умов, які сприяли вчиненню злочину, слід встановити недоліки у діяльності підприємств, установ, організацій, службових та інших осіб, внаслідок котрих стало можливим його вчинення та заподіяння шкоди”.
11. Доповнити ст. 114 КПК України частиною сьомою (ст. 36 проекту КПК) такого змісту:
“Слідчий має право залучити для участі в провадженні слідчої дії спеціаліста, не зацікавленого у результатах справи. Допомога спеціаліста може бути використана з метою з'ясування причин і умов, які сприяли вчиненню злочину, і при розробленні заходів до їх усунення”.
12. Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю реагування на встановлені криміногенні фактори. При цьому він стежить, щоб слідчі не перевищили свої повноваження, зокрема, не допустили направлення подань щодо усунення причин, ліквідація яких належить до компетенції суду. На нашу думку, начальнику слідчого відділу повинно бути надане право відкликати незаконні та необґрунтовані подання. Тому, частину другу ст. 1141 КПК України (ст. 40 проекту КПК) слід доповнити такими словами:
“…відкликати незаконні та необґрунтовані подання…”.
13. Вважаємо, що у сучасних умовах актуальними є питання, які пов’язані з поліпшенням контролюючих функцій за здійсненням профілактичних заходів слідчого з попередження злочинів:
1) приведення системи цих органів, структури їх апаратів і напрямів діяльності у відповідність з Конституцією України й рекомендаціями Ради Європи;
2) удосконалення інформаційного забезпечення слідчої діяльності, створення інформаційного банку даних;
3) посилення уваги до організації планування, підвищення його ролі в регулюванні слідчої діяльності та в управлінні нею;
4) поліпшення стилю, форм і методів контролю з акцентом на надання допомоги в організації роботи, заохочення нестандартних підходів до вирішення проблем слідчої діяльності;
5) забезпечення взаємодії між прокурором та слідчим під час аналізу та використання інформації, допомога органам нижчого підпорядкування;
6) чітка регламентація контролюючої діяльності, що виключає паралелізм і дублювання в роботі та забезпечує систему службової відповідальності.
7) створення єдиної форми обліку подань, інших профілактичних заходів у кримінальних справах як засобу та джерела ефективного контролю за діяльністю слідчого.
14. Чинним Кримінально-процесуальним кодексом передбачений порядок оскарження дій і постанов слідчого як безпосередньо прокурору, так і через слідчого, котрий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїм поясненням, а прокурор протягом трьох діб зобов'язаний вирішити її (статті 234 і 235 КПК України). Отже, прокурор зобов'язаний розглядати скарги на дії слідчих протягом трьох діб, а на дії органу дізнання - 10 діб (ст. 110 КПК України). Такі розбіжності у строках розгляду скарг нічим не можна пояснити. Тому, вважаємо, ст. 235 КПК України необхідно викласти у такій редакції:
“Стаття 235. Розв’язання скарг на дії та рішення особи, яка здійснює дізнання, та слідчого
Скарги на дії і рішення особи, яка здійснює дізнання, розглядаються начальником органу дізнання чи прокурором, а скарги на дії і рішення начальника органу дізнання, начальника слідчого підрозділу, слідчого – прокурором протягом п’яти діб після одержання скарги. Начальник органу дізнання чи прокурор, розглянувши скаргу, виносять відповідну постанову, копія якої надсилається особі, котра подала скаргу.
Скарга і постанова приєднуються до справи.
Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована”.
Відповідно, частину другу ст. 110 КПК України вважати такою що втратила чинність.

Список використаних джерел

1. Абашева Ф.А. Профилактика (предупреждение) преступлений как уголовно-процессуальная функция: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук / Свердлов. юрид. ин-т. – Свердловск, 1991. - 18 с.
2. Аванесов Г.А. Криминология. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 500 с.
3. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы: Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
4. Алексеев А. Должна ли прокуратура заниматься предупреждением преступлений? // Законность. - 2002. - № 1. – С. 9 – 14.
5. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Одесса: Центрально – Украинское издательство, 2002. – 264 с.
6. Альперт С.А. Субъекты уголовного процесса. – Харьков, 1997. – 60 с.
7. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 3 (37). – С. 40 – 55.
8. Андриенко М.Н. Понятие эффективности и ее философское значение // Философские и социологические исследования: Уч. зап. кафедр общест. наук и вузов г. Ленинграда. Философия. –Л., 1971. – Вып. 12. – С. 42 – 51.
9. Антонян Ю. М. Социальная среда формирования личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде): Учеб. пособие / Ю.М. Антонян. - М.: Акад. МВД СССР, 1975. – 159 с.
10. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение: Генезис и профилактика дезадаптивных преступлений. – Ереван: Айстан, 1987. – 202 с.
11. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление обществом. - М.: Политиздат, 1975. – 408 с.
12. Бабкова В.С. Организационно-правовые проблемы контроля в прокурорской деятельности. – Харьков: Легас, 2001. – 176 с.
13. Бабкова В., Шандула О. Щодо ефективності контрольної діяльності в органах прокуратури // Право України. – 2001. - № 4. – С. 52 –55.
14. Бакаєв О.В. Залучення населення до охорони громадського порядку та профілактики правопорушень: Метод. рекомендації. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 32 с.
15. Баулін О.В., Карпов Н.С. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії: Монографія / Під заг. ред. З.Д. Смітієнко. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2001. – 232 с.
16. Бачинин В.А. Философия права и преступления: Для студ. юрид. вузов. - Харьков: “Фолио”, 1999. – 607 с.
17. Белкин А.Р. Теория доказывания: Науч.-метод. пособ. – М.: Издательство НОРМА, 1999. – 429 с.
18. Білецький В.О. Кримінологічна характеристика та профілактика злочинів у сфері зовнішньоекономічної діяльності: Автореф. …канд. юрид. наук. – Одеса, 1999. – 21 с.
19. Блувштейн Ю.Д., Зырин М.И., Романов В.В. Профилактика преступлений. – Минск, 1986. – 180 с.
20. Бондар А. Профилактика преступности и её результаты // Законность. - 2002. - № 9. – С. 2 – 5.
21. Виленский М. Эффективность частных определений суда // Соц. законность. - 1972. - № 10. – С. 19 – 21.
22. Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю: Тези доповідей. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 332 с.
23. Волобуєв А.Ф. Проблеми методики розслідування розкрадання майна в сфері підприємництва. – Харків, 2000. – 336 с.
24. Гаврилов А. К. Раскрытие преступлений на предварительном следствии: (Правовые и орг. вопросы). – Волгоград: Высш. следств. школа МВД СССР, 1976. – 207 с.
25. Герасимов С. Предупреждение преступности: теория, опыт, проблемы // Законность. - 2002. - № 2. - С. 2 – 7.
26. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. - М.: Юридическая литература, 1965. – 226 с.
27. Горбачев А.В. Уголовный процесс Украины. Учеб.-метод. пособ. – Харьков: ООО “Стиль”, 2002. – 178 с.
28. Горский Г.Ф. Выявление и изучение причин преступности в стадии предварительного расследования. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1964.
– 93 с.
29. Гуковская Н.И. Деятельность следователя и суда по предупреждению преступлений несовершеннолетних. – М.: Юрид. лит., 1967. – 112 с.
30. Давиденко Л. Роль прокурора у виявленні та усуненні причин і умов вчинення злочинів // Право України. – 1992. - № 8. – С. 18 - 20.
31. Дербенев А.П. Деятельность следователя МВД по предупреждению преступлений: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук. – Ленинград, 1969. - 25 с.
32. Джига М.В., Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч.-практ. посіб. – К., 1999. – 156 с.
33. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под ред. В.А. Власихина. – М.: Юристь, 2000. – 272 с.
34. Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. - М.: Юрид. лит., 1976. – 112 с.
35. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя: Правовые и орг. пробл. – К.: Наукова думка, 1984. – 182 с.
36. Європейська конвенція з прав людини. Конвенція про захист прав і основних свобод людини. – Рим, 4 листопада 1950 р. / Права людини і професійні стандарти для юристів в документах міжнародних організацій. – Амстердам – Київ, 1996. – С. 212 – 229.
37. Жалинский А.Э. Специальное предупреждение преступлений в СССР (Вопросы теории) / А.Э. Жалинский. – Львов: Вища школа, 1976. – 194 с.
38. Жогин Н.В. Прокурорский надзор за предварительным расследованием уголовных дел. - М.: Юрид. лит., 1968. – 262 с.
39. Жуков А.М., Звирбуль В.К., Рагинский В.И., Шипович Т.И. Прокурорский надзор за расследованием преступлений органами охраны общественного порядка. - М., 1968. – 171 с.
40. Жуков А.М. Предупредительная деятельность следователя по уголовному делу / Под ред. Ю.И. Бытко. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1990. – 104 с.
41. Загальна теорія держави і права: Підруч. // За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 428 с.
42. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 352 с.
43. Закон України “Про міліцію”. Прийнятий 20 грудня 1990р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. – Ст. 20.
44. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Прийнятий 18 лютого 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.
45. Закон України Про внесення змін до Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Прийнятий 18 січня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 14. – Ст. 72.
46. Закон України “Про Службу безпеки України”. Прийнятий 25 березня 1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. – Ст. 382.
47. Закон України “Про пожежну безпеку”. Прийнятий 17 грудня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 5. – Ст. 21.
48. Закон України “Про прокуратуру”. Прийнятий 5 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
49. Закон України “Про внесення змін та доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України та Кодексу України про адміністративні правопорушення”. Прийнятий 28 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 19. – Ст. 111.
50. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України”. Прийнятий 16 грудня 1994р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 2. – Ст. 8.
51. Закон Украины “О внесении изменений и дополнений в некоторые законодательные акты Украины”. Принят 5 февраля 1998г. // Голос Украины. – 1998. – 14 февр.
52. Закон Украины “О внесении изменений и дополнений в Уголовно-процессуальный кодекс Украины”. Принят 17 июня 1992г. // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1992. - № 35. – Ст. 511.
53. Закон Украины “О внесении в некоторые законодательные акты Украины изменений и дополнений по усовершенствованию предварительного расследования”. Принят 30 июня 1993 г. // Ведомости Верховного Совета Украины. – 1993. - № 34. – Ст. 355.
54. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв’язку з утворенням податкової міліції”. Прийнятий 5 лютого 1998р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 26. – Ст. 149.
55. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”. Прийнятий 21 червня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 34 – 35. – Ст. 187.
56. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України”. Прийнятий 12 липня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 44. – Ст. 234.
57. Закон України “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”. Прийнятий 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 40. – Ст. 338.
58. Закалюк А.П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. - М.: Юрид. лит., 1986. – 191с.
59. Зарипов З.С. Профилактическая функция следственных подразделений ОВД / Под ред. Г.А. Аванесова. - Ташкент, 1980. – 68 с.
60. Звирбуль В.К. Деятельность прокуратуры по предупреждению преступности. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1971. – 166 с.
61. Звирбуль В.К. Планирование деятельности по предупреждению преступности. / Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977. – С.
230 – 245.
62. Зеленецкий В.С. Предупреждение преступлений следователем. – Харьков: Вища школа, 1975. – 171 с.
63. Зеленецкий В.С. Прокурорский надзор за законностью представления следователя. – Харьков, 1991. – 87 с.
64. Зеленецкий В.С. Уголовно-правовые проблемы возбуждения уголовного дела. - Харьков: Восточно-региональный центр гуманитарно-образовательных инициатив, 2001. – 108 с.
65. Зелінський А.Ф. Кримінологія: Навч. посіб. – Харків: Рубікон, 2000. – 240 с.
66. Злочинність в Україні: Стат. зб. / Державний Комітет статистики України. – К., 2002. – 100 с.
67. Зуйков Г.Г., Гришанин П.Ф., Кривошеев А.С., Шаповалов Н.И., Якубович М.И. Выявление причин преступности и предупреждение преступлений. – М.: ВШ МООП СССР, 1967. – 178 с.
68. Иванов В.А., Сорокина Р.И. Вопросы специализации, обучения и организации профилактической работы следователей органов внутренних дел на транспорте / Организаторская деятельность по повышению качества следственной работы. - Волгоград, 1984. – С. 35 – 40.
69. Иванов И.И. Оптимизация профилактической функции уголовного судопроизводства // Правоведение. – 2002. - № 4. – С. 70 – 71.
70. Инструкция о производстве дознания в Вооруженных Силах Украины: Утвержденная приказом министра обороны Украины от 20 августа 1995г. № 235.
71. Инструкция о едином учете преступлений: Утверждённая Генеральным прокурором Украины и согласованная с министром внутренних дел Украины от 21 декабря 1995г. – К., 1995.
72. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1984.
– 144 с.
73. Іщенко А.В., Карпов Н.С., Кондратьєв Я.Ю. Наукове забезпечення протидії злочинності: Посібник. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2002. – 224 с.
74. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістичних наукових досліджень: Монографія / За ред. І.П. Красюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України. – 2003. – 359 с.
75. Калинкина Л.Д. Правовые средства предупреждения и устранения нарушений уголовно-процессуального закона // Актуальные вопросы советского права. – Казань: Изд. Казанского ун-та, 1985. – С. 119 – 120.
76. Камлик М.І. Про результати вивчення причин та умов, що сприяють скоєнню злочинних проявів у сфері приватизації державного майна // Уряду України, Президенту, законодавчій, виконавчій владі. Т. 10. Боротьба з контрабандою: проблеми і шляхи їх вирішення: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників. – К., 1998. – С. 170 – 180.
77. Каткова Т.В., Кожевников Г.К. Зразки бланків процесуальних та інших документів у кримінальній справі: Практ. посіб. – Харків: “Рубікон”, 2001.
– 196 с.
78. Кінаш О. Організаційна діяльність слідчого по профілактиці злочинів // Право України. - 2001. - № 12. – С. 64 – 66.
79. Кобликов А.С. Законность – конституционный принцип советского уголовного судопроизводства. – М.: Юрид. лит., 1979. – 199 с.
80. Коврига З.Ф. Роль представлений органов милиции в предупреждении преступлений // Изучение и предупреждение преступности. - Воронеж, 1966. – Вып. 2. – С. 164 – 170.
81. Когамов М.Ч. О совершенствовании судебного надзора за профилактической работой следователей органов внутренних дел / Методологические, организационные и правовые проблемы совершенствования деятельности органов внутренних дел: Межвуз. сб. науч. трудов. – К., 1984. – С. 186 – 193.
82. Когамов М.Ч. Предупредительная деятельность следователя и ее эффективность (на мат. ОВД Казахстана): Учеб. пособ. – Караганда, 1986. – 68 с.
83. Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як державно-правова форма боротьби зі злочинністю. – К., 1995. – 42 с.
84. Козаченко І.П., Долженков О.Ф., Думко А.Ф. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції. – Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000. – 134 с.
85. Кокорев Л.Д. Участники правосудия по уголовным делам. – Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1971. – 160 с.
86. Кокорев Л.Д. Уголовно-процессуальная ответственность и ее значение в предупреждении процессуальных нарушений // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушением. – Свердловск, 1983. – С. 3 - 9.
87. Колбая Г.Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. – М.: Юрид. лит., 1975. – 152 с.
88. Кондаков Н.И. Логический словарь–справочник. - 2-е, испр. и доп. изд. - М.: Наука, 1975. - 720 с.
89. Конституція України. Прийнята 28 червня 1996р. № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
90. Костенко А.Н. Принцип отражения в криминологии: (Психол. механизм кримин. поведения). – К.: Наук. думка, 1986. – 124 с.
91. Костенко О.М. Воля і свідомість злочинця (дослідження з застосування принципу натуралізму): Автореф. дисс. …доктора юрид. наук / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 1995. - 46 с.
92. Кощинець В.В. Профілактика злочинів: деякі аспекти / Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 118 – 123.
93. Кримінально-процесуальний кодекс України: Наук.-практ. коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. – К.: “ФОРУМ”, 2003. – 940 с.
94. Кримінальний процес України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / Ю.М. Грошевой, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред . Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.
95. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
96. Кримінальне право України: Загальна частина. Підруч. / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; Відп. ред. Я.Ю. Кондратьєв; Наук. ред. В.А. Клименко та М.І. Мельник. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
97. Криміналістика: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / Кол. авторів: В.М. Глібко, А.Л. Дудников, В.А. Журавель та ін.; За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 684 с.
98. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн. Особлива частина / Ю.В. Александров, А.П. Гаврилишин, О.М. Джужа та ін. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. – 201 с.
99. Криминология: Учеб. для вузов / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А.И. Долговой. - 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство НОРМА, 2002. – 848 с.
100. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
101. Кудрявцев В.Н. Советская криминология – наука о предупреждении преступлений. – М.: Знание, 1967. – 32 с.
102. Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения). – М.: Юрид. лит., 1968. – 175 с.
103. Кудрявцев В.Н. Право и поведение. - М.: Юрид. лит., 1978. – 191 с.
104. Кузьмічов В.С., Прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. посіб. / Заг. ред. В.Г. Гончаренка, Є.М. Моісеєва. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 360 с.
105. Курс кримінології: Загальна частина. Підруч.: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 1. – 352 с.
106. Курс кримінології: Особлива частина. Підруч.: У 2 кн. / О.М. Джужа, П.П. Михайленко, О.Г. Кулик та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – Кн. 2. - 480 с.
107. Курс советского уголовного процесса: Общая часть / В.Б. Алексеев и др.; Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.
108. Куряков Е.А. Некоторые вопросы научной организации труда следователей // Вопросы совершенствования следственной работы. – М., 1970. – № 2. – С.
42 – 51.
109. Кучма Л.Д. Про найголовніше. - К., 1999. – 351 с.
110. Ларин А.М. От следственной версии к истине. - М.: Юрид. лит., 1976. – 199 с.
111. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу: процессуальные функции. – М.: Юрид. лит., 1986. – 160 с.
112. Лекарь А.Г. Профилактика преступлений. - М.: Юрид. лит., 1972. – 102 с.
113. Лившиц Ю.Д. Воспитательная функция советского уголовного судопроизводства (Общетеоретические вопросы). – Караганда, 1974. – 138 с.
114. Лисиченко В.К., Омельяненко Г.М. Концептуальні напрямки і етапи розвитку кримінально-процесуального законодавства України в сучасних умовах / Збірник наукових праць. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 23-34.
115. Лисиченко В.К. Нова Конституція України і питання вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Збірник наукових праць Інституту Законодавства Верховної Ради України. – К., 1997. – Вип. 2. – С. 197 – 206.
116. Литвак О.М. Злочинність, її причини та профілактика. – К.: Україна, 1997.
– 167 с.
117. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолог.-правове дослідження. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 280 с.
118. Лопушанский Ф.А. Следственная профилактика преступлений: опыт, проблемы, решения. - К.: Наукова думка, 1980. – 211 с.
119. Лопушанский Ф.А. Совершенствование уголовно-процессуального законодательства и охрана прав личности. - К.: Наукова думка, 1983. – 223 с.
120. Лунеев В.В. Правовое регулирование общественных отношений – важный фактор предупреждения организованной и коррупционной преступности (тезисы доклада) // Гос. и право. - 2001. - № 5. – С. 106 – 112.
121. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы. - М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
122. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
123. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві: Деякі проблеми та шляхи їх вирішення. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
124. Мариупольский Л.А., Гольст Г.Р. К вопросу о процессуальных функциях следователя // Сов. гос. и право. - 1963. - №6. – С. 113 – 117.
125. Махтаев М.Ш. Основы теории криминалистического предупреждения преступлений: Монография. – М.: Раритет, 2001. – 272 с.
126. Миньковский Г.М. Деятельность органов расследования, прокурора и суда по предупреждению преступлений. - М., 1962. – 158 с.
127. Минюков П.И. Использование процессуальных полномочий начальниками следственных подразделений органов внутренних дел в руководстве расследованием: Науч.-практ. пособ. – К., 1981. – 52 с.
128. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан: Науч.-практ. изд. – К.: Юринком Интер, 1999. – 448 с.
129. Михайленко О.Р. Строки та інші часові параметри в кримінальному процесі України: Навч. посіб. – К., 2000. – 40 с.
130. Михайленко П.П., Гельфанд И.А. Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности. - М.: Юрид. лит., 1964. – 203 с.
131. Михеєнко М. Нові Конституції СРСР та УРСР і питання розширення прав особи в кримінальному процесі // Рад. право. - 1978. - № 9. – С. 15 – 18.
132. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні / Вибрані твори. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.
133. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. Підруч. – 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. – 536 с.
134. Мотовиловкер Я.О. Вопросы теории советского уголовного процесса. – Томск: Изд. Томск. ун-та, 1971. – 220 с.
135. Мочерний С.В. Основи економічних знань. - К.: Феміна, 1995. – 352 с.
136. Наказ МВС України № 500 від 26 листопада 1991р. “Про затвердження і введення в дію Інструкції про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди”. – К., 1991.
137. Наказ МВС України № 701 від 18 жовтня 1993р. “Про організацію роботи органів внутрішніх справ щодо розкриття злочинів”. – К., 1993.
138. Наказ МВС України № 880 від 29 грудня 1995р. “Про невідкладні заходи щодо вдосконалення структури і організації діяльності штатних підрозділів дізнання органів внутрішніх справ України”. – К., 1995.
139. Наказ МВС України № 26 від 9 січня 1997р. “Про розмежування функцій між галузевими службами МВС України в організації діяльності органів внутрішніх справ, профілактичній роботі і боротьбі із злочинністю”. –
К., 1997.
140. Наказ МВС України № 495 від 15 червня 1999р. “Про затвердження Настанови з організації роботи органу внутрішніх справ”. – К., 1999.
141. Наказ МВС України № 129 від 21 лютого 2001р. “Про організацію виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”. –
К., 2001.
142. Наказ МВС України № 1100 від 31 жовтня 2002р. “Про вдосконалення організації діяльності органів досудового слідства МВС України”. – К., 2002.
143. Наказ Генерального прокурора України № 10 від 30 жовтня 1998р. “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві”. – К., 1998.
144. Наказ Генерального прокурора України № 1 від 28 жовтня 2002р. “Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю”. – К., 2002.
145. Наказ Генерального прокурора України № 4 від 28 жовтня 2002р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які провадять дізнання та досудове слідство”. – К., 2002.
146. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань № 117 від 5 червня 2000р. “Про затвердження і введення в дію Інструкції про порядок прийому, реєстрації, обліку і розгляду в установах кримінально-виконавчої системи заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди”. – К., 2000.
147. Назаров А.Д. Влияние следственных ошибок на ошибки суда. – СПб.: Изд. “Юридический Пресс”, 2003. – 323 с.
148. Назаров В.В. Процессуальная деятельность следователя по предупреждению преступлений: Автореф. дисс. …канд. юрид. наук. – Харьков, 1980. - 18 с.
149. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві України: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищих закладів освіти / За ред. Ю. М. Грошевого. – Харків: Право, 2002. –160 с.
150. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / Уклад. С.Я. Єрмоленко та ін. – К.: Довіра, 1998. – 878 с.
151. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х томах. – К.: “АКОНІТ”. - 2003. – Т. 1. – 1120 с.
152. Обговорення проектів Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. - № 3 (10). – С. 92 – 101.
153. Омельченко О. Подання слідчого як засіб усунення причин та умов, які сприяли вчиненню злочинів // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 9. – С. 92 – 95.
154. Омельченко О. Попередження та усунення порушень кримінально-процесуального закону як профілактична функція слідчого // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 11. – С.116 – 119.
155. Омельченко О. Нагляд прокурора за виявленням та усуненням причин і умов, які сприяли вчиненню злочинів // Право України. - 2003. - № 1.– С. 52 – 55.
156. Омельченко А.Е. К вопросу о профилактической функции следователя / Мат. международ. науч.-практ. кон., посвященной принятию нового Уголовно–процессуального кодекса Российской Федерации. – М., 2002. – С. 168 – 170.
157. Омельченко О.Є. Профілактична функція слідчого / Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах. –К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – С. 115 – 117.
158. Омельченко О.Є. Профілактична діяльність відносно організованих груп злочинців / Нові Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 183 – 185.
159. Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: Навч. посіб. – К.: Атіка, 2002. – 128 с.
160. Піщенко Г. Характеристика потерпілих від хуліганства і віктимологічна профілактика // Право України. - 1998. - № 7.– С. 46 – 49.
161. Погорецький М.А. Кримінально-процесуальні правовідносини: структура і система: Монографія. – Харків: Арсіс, 2002. – 160 с.
162. Попелюшко В.О. Предмет доказування в кримінальному процесі. - Острог, 2001. – 185 с.
163. Про діяльність судів України по запобіганню злочинів та іншим правопорушенням при розгляді кримінальних та цивільних справ: постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 22 серпня 1980р. / Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком Інтер, 1995. – С. 11 – 14.
164. Про виконання судами України постанов Пленуму Верховного Суду України з питань запобігання злочинам та іншим правопорушенням: постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 29 червня 1984р. / Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком Інтер, 1995. – С. 17 – 18.
165. Предупреждение преступлений и судебная экспертиза / А.Р. Шляхов, И.Л. Петрухин, Б.М. Комаринец и др. - М.: Юрид. лит., 1968. – 191 с.
166. Приказ МВД Украины № 433 от 23 июля 1993г. “О мерах по исполнению Закона Украины от 30 июля 1993года “О внесении в некоторые законодательные акты Украины изменений и дополнений по усовершенствованию предварительного расследования и меры по улучшению дознавальческой работы в органах внутренних дел”. – К., 1993.
167. Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю: Указ Президента України № 396/94 від 21 липня 1994 р. // Іменем Закону. – 1994.
– 29 лип.
168. Прокурорський нагляд в Україні: Навч. посіб. / Кер. кол. авторів Ю. Грошевой. – К., 1993. – 235 с.
169. Прокуратура в Україні: Правові основи. Організаційні засади. Прокурор у судочинстві. Прокурорський нагляд. Міжнародне співробітництво: Зб. нормат. актів / Відп. ред. М. О. Потебенько; Упоряд. А.В. Довбня, Є.В. Гриніченко. - К.: Юрінком Інтер, 2000. – 400 с.
170. Процессуальные документы органов предварительного расследования. Образцы: Практ. пособ. - Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: “Спарк”, 1998. – 351 с.
171. Рыжаков А.П. Органы дознания в уголовном процессе. - М.: Городец, 1999.
– 360 с.
172. Румянцев О.Г., Додонов В.Н. Юридический энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 384 с.
173. Рябцев В.П. Понятие и виды функций прокуратуры // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1973. – Вып. 39. – С. 48 –54.
174. Савонюк Р. Кримінально-процесуальна функція та її зміст у діяльності слідчого як суб’єкта доказування // Право України. - 2001. - № 2. – С. 69 – 73.
175. Сафонов А.П. Представление прокурора об устранении обстоятельств, способствовавших совершению преступления. – М.: Юрид. лит., 1969. – 56 с.
176. Сафронов С. Профілактична діяльність слідчого органів внутрішніх справ України // Право України. - 2002. - № 2. – С. 82 – 86.
177. Савицкий В.М. Очерк теории прокурорского надзора в уголовном судопроизводстве. – М.: Наука, 1975. – 383 с.
178. Сигерич Я.Ю. О совершенствовании нормативного регулирования и организационного обеспечения профилактической деятельности следователя / Организаторская деятельность по повышению качества следственной работы. - Волгоград, 1984. – С. 87 – 92.
179. Словник юридичних термінів (російсько-український) / Уклад. Ф. Андерс, В. Винник, А. Красницька, А. Полешко, О. Юрчук. – К., 1994. – 322 с.
180. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. –3-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1985. – 1600 с.
181. Советская криминалистика: Методика расследования отдельных видов преступлений / В.К. Лисиченко, В.И. Гончаренко, М.В. Салтевский и др.; Под ред. В.К. Лисиченко. – К.: Вища школа, 1988. – 405 с.
182. Советский уголовный процесс / Под ред. Л.М. Карнеевой, П.А, Лупинской. –М.: Юрид. лит., 1980. – 682 с.
183. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 томах. – М.: Наука, 1968.