ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ ЗА СУДОВИМ РІШЕННЯМ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

СИЧУК МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 343.132

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВАДЖЕННЯ СЛІДЧИХ ДІЙ ЗА СУДОВИМ РІШЕННЯМ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Лук’янчиков Євген Дмитрович
доктор юридичних наук, професор

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………. 3
РОЗДІЛ 1. Правовий інститут дозволу на провадження слідчих дій як гарантія захисту прав особи від втручання в приватне життя ……...12
1.1. Розвиток інституту дозволу на провадження слідчих дій ………...12
1.2. Конституційні гарантії захисту прав особи на недоторканність під час провадження слідчих дій …………………………………………………...27
Висновки до 1 розділу …………………………………………………...60
РОЗДІЛ 2. Кримінально-процесуальні проблеми провадження слідчих дій за судовим рішенням ……………………………………………62
2.1. Підстави для прийняття процесуальних рішень про провадження слідчих дій ……………………………………………………………………….62
2.2. Процесуальний порядок одержання судового рішення про провадження слідчих дій ……………………………………………………….77
2.3. Порядок судового засідання та повноваження суду при прийнятті рішення про провадження слідчих дій ………………………………………...89
Висновки до 2 розділу …………………………………………………...98
РОЗДІЛ 3. Підготовка і провадження слідчих дій за судовим рішенням …………………………………………………………………........100
3.1. Підготовка і проведення огляду житла чи іншого володіння особи, обшуку і виїмки за судовим рішенням ……………………………………….100
3.2. Організація і технологія накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку …………………………………………..112
Висновки до 3 розділу ………………………………………………….153
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………156
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………...161
ДОДАТКИ ………………………………………………………………175

ВСТУП
Актуальність теми обумовлена тим фактом, що однією з важливих умов інтеграції України до світової спільноти є приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини та громадянина.
Аналіз суспільно-політичної ситуації, яка склалась сьогодні в Україні, вказує на те, що нині особливо гостро постає проблема надійного захисту державою особистих прав та свобод людини і громадянина.
Побудова правової держави передбачає наявність фундаментальної і стабільної системи законодавства, яка має сприяти забезпеченню захисту прав і законних інтересів особи поряд з вирішенням завдань, пов’язаних із боротьбою зі злочинністю. При цьому є неприпустимим протиставлення інтересів суспільства інтересам окремої особи. Порушення прав осіб не може бути виправдане мотивами державної необхідності.
Історія кримінального процесу України свідчить про низку проблем та питань, що є актуальними і в наш час і які закономірно викликають зацікавленість як серед науковців, так і серед практиків сфери кримінальної юстиції. Серед них цілком обґрунтовано потрібно виділити проблему гарантій прав і законних інтересів особи – учасника кримінально-процесуальних відносин, яка набуває зараз особливого значення у зв’язку з реформуванням кримінально-процесуального законодавства. У цих умовах стає особливо актуальним посилення захисту конституційних прав осіб, які можуть зазнавати обмеження в умовах кримінального провадження і, зокрема, проведення слідчих дій.
Як відомо, недоторканність житла чи іншого володіння особи, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції належать до числа найбільш значущих конституційних прав людини та громадянина. Стаття 30 Конституції України встановлює, що кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Стаття 31 Конституції України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Водночас кримінально-процесуальне законодавство України не повною мірою відповідає міжнародним і конституційним стандартам. Норми, що закріплюють відповідні конституційні та галузеві права особи, а також загальні умови правомірного обмеження цих прав, пов’язані з іншими положеннями закону недостатньо чітко, відсутнє законодавче формулювання базових понять (“житло”, “інше володіння” та ін.), що викликає їх неоднозначне тлумачення.
Особливу складність викликає застосування норм цього інституту на досудових стадіях кримінального процесу, оскільки чітко не визначений порядок отримання судового дозволу на провадження слідчих дій, зокрема, у житлі чи іншому володінні, а у невідкладних випадках недоторканність житла чи іншого володіння може бути обмежена і без судового рішення.
Проблема забезпечення конституційних прав особи при провадженні досудового розслідування загалом, та проведенні слідчих дій, зокрема, були предметом дослідження науковців різних галузей знань (Альперт С.А., Дубинський А.Я., Грошевий Ю.М., Петрухін І.Л., Савицький В.М., Строгович М.С., Томін В.Т., Рудинський М.Ф., Володіна Е.О., Шейфер С.А., Михеєнко М.М., Маляренко В.Т., Тертишник В.М., Сташис В.В., Хотинець В.М., Лук’янчиков Є.Д., Зайчук В.І., Назаров В.В., Олійник А.Ю., Сервецький І.В., Винник Б.І., Ільченко С.Ю. та багатьох інших). Разом з тим до цього часу не вирішені низка проблем, що викликані необхідністю приведення досудового кримінального процесу у відповідність до вимог Конституції України та міжнародних стандартів, є потреба в дослідженні соціальної обумовленості та загальних умов правомірного обмеження конституційних прав особи, що дозволять відмежувати випадки законного обмеження від незаконного порушення цього права; створенні ефективної системи процесуальних гарантій захисту конституційних права особи; встановленні дієвої процедури судового контролю за законністю і обґрунтованістю провадження відповідних слідчих дій.
Відсутність монографічних і методичних робіт з розглядуваного питання у вітчизняній кримінально-процесуальній науці, а також певні недоліки кримінально-процесуальної регламентації порядку провадження слідчих дій за судовим рішенням, і як наслідок цього – непоодинокі випадки порушення конституційних прав особи, зокрема, на недоторканність житла та іншого володіння, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, в діяльності органів і посадових осіб, які ведуть кримінальний процес, визначають актуальність теми дисертаційного дослідження, що й обумовило її вибір.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (Затв. Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006) та Концепції реформування кримінальної юстиції України (Затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008), виконано відповідно до Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2010-2014 роки (наказ МВС України від 29 липня 2010 р. № 347) та основних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ на 2009-2011 роки. Тема схвалена Національною академією правових наук України (п. 680, 2009 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є дослідження теоретичних положень, законодавства та проблем правозастосування в сфері провадження слідчих дій за судовим рішенням, формування на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення теоретичної моделі цієї форми судового контролю у кримінальному процесі та її практичної реалізації у діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:
— дослідити розвиток інституту дозволу на провадження слідчих дій;
— з’ясувати поняття та визначити систему конституційних гарантій захисту прав особи недоторканність під час провадження слідчих дій;
— визначити фактичні і правові підстави для прийняття процесуальних рішень про провадження слідчих дій;
— дослідити процесуальний порядок одержання судового рішення про провадження слідчих дій та визначити повноваження суду при прийнятті відповідного рішення;
— розробити алгоритми підготовки і провадження окремих слідчих дій за судовим рішенням;
— сформулювати пропозиції по удосконаленню чинного кримінально-процесуального законодавства з розглядуваних у дослідженні питань.
Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають, розвиваються і припиняються в сфері провадження слідчих дій, якими обмежуються конституційні права і свободи людини та громадянина.
Предметом дослідження є процесуальний порядок провадження слідчих дій за судовим рішенням.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити правову природу і ознаки судового дозволу на провадження процесуальних дій, історичні етапи його зародження та розвитку (п. 1.1.). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати сутність конституційних гарантій прав особи у кримінальному судочинстві, їх класифікацію, визначити фактичні і правові підстави прийняття процесуальних рішень про провадження слідчих дій за судовим рішенням, процесуальний порядок одержання такого судового рішення (п.п. 1.2.-2.3.). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять і термінів, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п.п. 1.1-3.2). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині розглядуваних питань (п.п. 1.2., 2.1.-3.2.). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень органу дізнання, слідчого, прокурора, суду у процесі проведення слідчих дій за судовим рішенням (п.п. 2.1.-3.2). За допомогою соціологічного методу (анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків (слідчих) щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері провадження слідчих дій за судовим рішенням, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних питань процесуального порядку провадження слідчих дій за судовим рішенням.
Проведене в умовах реалізації Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, Концепції реформування кримінальної юстиції України та розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України, дисертаційне дослідження ґрунтується на досягненнях вітчизняних і зарубіжних учених, вивченні матеріалів кримінальних справ, узагальненні даних проведеного анкетування практичних працівників, положеннях міжнародно-правових актів, Конституції України, чинного КПК України та його проектів. У роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених проблем і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру, що мають наукове та практичне значення і залишаються неврегульованими та суперечливими на сьогодні. У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, які мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:
вперше:
- визначено, що гарантіями законності та обґрунтованості обмеження прав особи на недоторканність при провадженні слідчих дій, є система умов, засобів і способів, які встановлені нормами міжнародного, конституційного, кримінально-процесуального законодавства, а також здійснювану на їх основі процесуальну діяльність, які забезпечують особі охорону та захист її фізичної, моральної та психологічної недоторканності, недоторканності її приватного життя, житла та іншого володіння від свавільних посягань під час порушення справи, розслідування злочину та розгляду справи в суді;
- сформульовано поняття процесуального рішення про провадження слідчих дій, під яким слід вважати спрямовані на збирання та перевірку доказів, обумовлені встановленими обставинами (фактичні підстави) владні волевиявлення особи, яка провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, що відповідають вимогам кримінально-процесуального закону (правові підстави);
- запропоновано зміни і доповнення до статей 177, 183, 187, 189 КПК України;
удосконалено:
- визначення поняття гарантій прав особи, як системи способів і засобів, що забезпечують усім і кожному рівні правові можливості для набуття й реального здійснення цих прав;
- теоретичні положення про форму та зміст подання до суду про провадження слідчих дій. Зокрема, подання обов’язково повинно містити посилання на фактичні підстави проведення цієї слідчої дії (зазначення мети слідчої дії та фактичних даних, які вказують на можливість її досягнення);
- поняття правових підстав провадження слідчих дій, під якими слід вважати наявність відповідних повноважень державних органів і посадових осіб на проведення конкретної слідчої дії у поєднанні з належною процесуальною формою рішення про її проведення;
- поняття фактичних підстав провадження слідчих дій, якими необхідно визнати сукупність даних, які обумовлюють необхідність і можливість провадження певної слідчої дії у конкретних умовах;
- пропозицію щодо нормативного врегулювання порядку одержання дозволу суду на провадження слідчих дій шляхом авторського формулювання відповідної статті кримінально-процесуального закону;
дістали подальшого розвитку:
- позиція щодо визнання діяльності суду по дачі дозволів на провадження окремих слідчих дій і деяких оперативно-розшукових заходів різновидом судового контролю. Відмінності в об’єкті контролю обумовлені характером тих питань, які підлягають судовому дослідженню. Однак ці відмінності не змінюють спрямованості судової діяльності в усіх вищеназваних випадках. Метою судового контролю у досудовому провадження є і залишається захист прав і законних інтересів осіб через забезпечення законності й обґрунтованості рішень і дій органів досудового розслідування, що обмежують конституційні або інші права та свободи громадян;
- положення про включення до системи конституційних гарантій захисту прав особи на недоторканність під час провадження слідчих дій категорій законності та обґрунтованості, як невід’ємних вимог процесуальної форми при обмеженні прав особи на недоторканність;
- наукові уявлення про зміст обґрунтованості, важливим і необхідним елементом якої при обмеженні прав особи на недоторканність, повинно бути обґрунтування у кожному конкретному випадку пріоритету інтересів держави та суспільства (у тому числі, пріоритету виконання завдань кримінального судочинства) перед правами конкретної особи;
- система конституційних гарантій обмеження прав особи на недоторканність при провадженні слідчих дій. до яких віднесено встановлені Конституцією принципи кримінального судочинства, прокурорський нагляд, судовий контроль.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо законодавчого врегулювання і практики провадження слідчих дій за судовим рішенням; у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань; у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінальний процес”, “Криміналістика”, при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на науково-практичній конференції «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 15 квітня 2010 року); ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Запоріжжя, 23 квітня 2010 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Правове регулювання суспільних відносин в умовах демократизації Української держави» (м. Київ 14 січня 2011 р.); на круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ 20 травня, 2011 р.); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми державотворення» (м. Київ, 28 червня 2011 року); Міжнародній науково-практичній конференції «Інформаційні стратегії в глобальному управлінні» (м. Київ, 29 жовтня 2011 року).
Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 3 статті у наукових фахових виданнях України, а також 2 тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 178 сторінок, з яких основного тексту 158 сторінок, додатки на 4 сторінках, список використаних джерел на 13 сторінках і включає в себе 136 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати такі висновки:
1. Законодавче закріплення інституту судового контролю свідчить про підвищення рівня демократизації українського суспільства й обрання ним стійкого курсу, спрямованого на побудову правової держави, одним з головних завдань якої є недопущення незаконного й необґрунтованого обмеження прав та свобод особи в процесі розслідування кримінальних справ. Судовий контроль не зменшує значення прокурорського нагляду за законністю й обґрунтованістю провадження по кримінальних справах і виступає елементом контролю судової влади над виконавчою владою держави.
2. Під конституційними правами, свободами й обов’язками людини і громадянина в Україні розуміються їх фундаментальні права, свободи й обов’язки, встановлені й гарантовані Основним Законом України. Вони є засобом забезпечення всебічного розвитку особи, задоволення її інтересів і потреб, вираження об’єктивних можливостей члена суспільства володіти, користуватись і розпоряджатися певними соціальними благами, а також набувати й захищати їх.
Під конституційними правами особи у кримінальному судочинстві мається на увазі сукупність фундаментальних, закріплених у Конституції України й регламентованих Кримінально-процесуальним законодавством України прав і свобод, якими наділяються учасники судочинства в досудових стадіях для захисту своїх законних інтересів з урахуванням обмежень, установлених у КПК та інших законах для захисту прав і законних інтересів інших осіб.
3. Механізму забезпечення конституційних прав та свобод особи притаманний багатогалузевий характер. Суттєве місце в міжгалузевому механізмі їх забезпечення займають гарантії (щодо кримінально-процесуальної діяльності – кримінально-процесуальні, оскільки саме під час кримінального судочинства найчастіше виникає необхідність суттєвого обмеження таких прав і свобод людини), які є складовою частиною правового статусу особи. Адже тільки за допомогою системи гарантій можна реалізувати права, свободи й обов'язки людини і громадянина. Лише реалізація правових норм різноманітних галузей права в комплексі гарантує їх захист. Вони покликані забезпечувати, гарантувати нормальне (тобто встановлене законом) функціонування того чи іншого суспільного і правового інституту. У юридичній літературі вони традиційно розглядаються як засіб забезпечення процесуальних прав.
4. Процесуальними рішеннями про провадження слідчих дій слід вважати спрямовані на збирання та перевірку доказів, обумовлені встановленими обставинами (фактичні підстави) владні волевиявлення особи, яка провадить дізнання, органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, що відповідають вимогам кримінально-процесуального закону (правові підстави).
5. Приймаючи рішення про необхідність і можливість проведення будь-якої слідчої дії з огляду на особливості законодавчої регламентації підстав її проведення слідчий керується: 1) ступенем формальної визначеності диспозиції норми, що встановлює фактичні підстави проведення слідчої дії; 2) ступенем особистої самостійності, що у передбачених законом випадках обмежена повноваженнями прокурора та (або) суду.
6. Під поняттям “підстави провадження слідчих дій” слід розуміти сукупність правових і фактичних підстав, що є необхідними і достатніми для провадження слідчих дій. При цьому, головним критерієм поділу підстав провадження слідчих дій на правові і фактичні є наявність чи відсутність процесуальної форми.
7. Правовими підставами провадження слідчих дій слід вважати наявність відповідних повноважень державних органів і посадових осіб на проведення конкретної слідчої дії у поєднанні з належною процесуальною формою рішення про її проведення.
8. Фактичними підставами провадження слідчих дій необхідно визнати сукупність даних, які обумовлюють необхідність і можливість провадження певної слідчої дії у конкретних умовах.
9. Давати згоду на подання слідчого (органу дізнання) про провадження слідчих дій повинен прокурор, що здійснює нагляд за законністю провадження в відповідній кримінальній справі. При цьому, з широкого переліку прокурорів, передбаченого п. 6 ст. 32 КПК України, такими повноваженнями не наділені помічники прокурорів, а також прокурори управлінь і відділів прокуратур.
10. З метою вдосконалення кримінально-процесуального закону та практики його застосування щодо порядку отримання дозволу суду на проведення слідчих дій пропонується чинний КПК України доповнити новою статтею “Порядок отримання дозволу суду на провадження слідчих дій”.
11. Провадження обшуку та виїмки в житлі чи іншому володінні особи має ґрунтуватись на наступних положеннях: 1) їх провадження має бути обумовлено наявністю порушеної кримінальної справи; 2) мати достатні підстави; 3) здійснюватись з певною метою, тобто не бути безцільними; 4) відбуватись тільки за рішенням суду.
12. Судовий контроль за проведенням обшуку, виїмки і огляду в житлі чи іншому володінні особи повинен мати попередній і безпосередній характер. Попередній судовий контроль полягає в розгляді і вирішенні суддею подання слідчого (прокурора) про отримання дозволу на проведення цих слідчих дій. Під час подальшого безпосереднього контролю суд має перевіряти законність і обґрунтованість проведеної слідчої дії за повідомленням, що надійшло від слідчого про проведення слідчої дії в житлі чи іншому володінні особи у невідкладних випадках без судового рішення. Безпосередній судовий контроль здійснюється і під час розгляду скарги на відповідні дії слідчого, прокурора. Упевнившись у незаконності і необґрунтованості проведеної слідчої дії, суддя повинен визнавати її результати, тобто отримані докази, недопустимими.
13. Арешт кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку здійснюються за наявності фактичних і юридичних підстав. Фактичні підстави слід розглядати як наявність такої сукупності інформації, фактичних даних, яка дозволяє слідчому дійти висновку про вірогідність того, що в кореспонденції та у розмовах конкретної особи, що має відношення до злочинної діяльності, буде зафіксована інформація про вчинений, або такий, що готується, злочин. Юридичною підставою є вмотивована постанова голови апеляційного суду чи його заступника. Існуючий порядок отримання дозволу на проведення даних слідчих дій потребує удосконалення, для чого пропонуємо:
1) закріпити положення, що визначають процедуру судового розгляду подання слідчого головою апеляційного суду в КПК України;
2) доповнити ст. 114 КПК України правом слідчого оскаржити рішення прокурора до вищого прокурора щодо провадження слідчих дій при розслідуванні злочинів (тобто у випадку, коли прокурор не погоджується зі слідчим щодо необхідності проведення арешту кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку);
3) спростити процедуру отримання дозволу на проведення слідчої дії, коли вона проводиться за письмовою заявою особи, з якою підозрюваний чи обвинувачений обмінюються інформацією, скеровуючи подання слідчого, погоджене з прокурором, до голови суду за місцем провадження слідства, або ж визнати юридичною підставою проведення слідчої дії постанову слідчого, основану на письмовій заяві особи, з каналів зв’язку якої буде зніматися інформація, з санкції прокурора.
14. Коло кримінальних справ, в яких може здійснюватися арешт кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку як слідча дія необхідно законодавчо обмежити. Проведення даної слідчої дії слід дозволити лише при розслідуванні тяжких та особливо тяжких злочинів.
15. Дається власне бачення підготовчого, а також робочого етапу зняття інформації з каналів зв’язку. На нашу думку, зняття інформації повинно здійснюватися в автоматичному режимі безперервно шляхом функціонування спеціального пристрою на термін, зазначений в постанові, у зв’язку з чим вважаємо за необхідне в ч.6 ст.187 КПК України „назву установи, на яку покладається обов’язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого” замінити на „назву установи зв’язку, на яку покладається обов’язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого”.
16. Фонограма є самостійним джерелом доказів, а не додатком до відповідного протоколу, та має двоїсту природу. Оскільки у ній викладені обставини, які мають значення для справи, її слід віднести до такого джерела, як документ. У випадку, коли за матеріалами звукозапису проводилося експертне дослідження, то носій інформації долучається до справи у якості речового доказу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Чорнобук В.І. Законність та обґрунтованість процесуальних рішень судді в порядку судового контролю в досудових стадіях кримінального процесу / В. І. Чорнобук. — Х.: Право, 2008. — 179 с.
2. Сушко Л.П. Організаційно-правові засади здійснення судового контролю в Україні : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Сушко Людмила Петрівна; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. — К., 2009. — 22 с.
3. Судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу: теорія і практика. / І. В. Гловюк. — О.: Фенікс, 2010. — 229 с.
4. Чельцов-Бебутов М.А. Курс уголовно-процессуального права. Очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческих, феодальных и буржуазных государствах. – СПб: Альфа, Равена, 1995. – 846 с.
5. Ш.Л. Монтеск’є О духе законов. – СПб, 1900. – 800 с.
6. Азаров В.А., Таричко И.Ю. Функция судебного контроля в истории, теории и практике уголовного процесса России : монография. – Омск, 2004. – 379 с.
7. Уложение о наказаних уголовных и испольнительных от 15 августа 1845 года // Российское законодательство Х-ХХ векав. – М., 1988. – Т. 6. – С. 160-309.
8. Судебная реформа // Российское законодательство Х-ХХ векав. – М., 1988. – Т. 8. – С. 212-285.
9. Ковтун Н.Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России (понятие, сущность, формы): дис. … д-ра юрид. наук. – Н. Новгород, 2002. – 520 с.
10. Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. В 2-х томах Т.1: // Общ. ред. А.В. Смирнова. – Санкт-Петербург: Альфа, 1996. – 552 с.
11. Полянский Н Н. Очерк развития советской науки уголовного процесса // АН СССР. Ин-т права. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 212 с.
12. Рябкова О.В. Судебный контроль на стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования: дис. к.ю.н., Екатеринбург, 2003. – 219 с.
13. Аврамова О. Роль житла в реалізації особистих немайнових прав громадянина/ О. Аврамова// Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 4. – с. 20-21.
14. Бойков А.Д. Третья власть в России (очерки о правосудии, законности и судебной реформе 1990-1996гг.). – М., 1997. – 264 с.
15. Концепція судово-правової реформи, схвалена постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 30. – Ст. 426.
16. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 502.
17. Закон України “Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 34-35. – Ст. 187.
18. Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) // Офіційний вісник України. – 2003. - № 6. – Ст. 245.
19. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства” від 28 березня 2008 року № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, Л.Д. Удалова, А.С. Сизоненко. – К.: Паливода А.В., 2010. – С. 409-416.
20. Великий тлумачний словник сучасної української мови (170 000 слів) // Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – Київ-Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002. – 1426 с.
21. Шилов А.В. Судебный контроль на стадии предварительного расследования в уголовном судопроизводстве Российской Федерации. – Минск: Тесей, 2004. – 192 с.
22. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затв. Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311 // Офіційний вісник України. – 2008. - № 27. – Ст. 838.
23. Проект Кримінального процесуального кодексу України (реєстр. № 9700). – електронний ресурс. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc2_5_1_J?ses=10007&num_s=2&num=9700&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id=
24. Гловюк І.В. Дозвільна функція суду у досудовому провадженні: порядок реалізації // Часопис Академії адвокатури України. – 2009. – № 2. – електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.aau.edu.ua/e-journal/2009-1/09givppr.
25. Кутоманов Д.Є. Забезпечення конституційних прав особи в досудовому провадженні по кримінальних справах: дис. к.ю.н.: 12.00.09. – Харків, 2009. – 216 с.
26. Пушкіна О.В. Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні : підруч. / О. В. Пушкіна, В. М. Шкабаро, Т. М. Заворотченко; Дніпропетр. ун-т економіки і права ім. А. Нобеля. — Д.: Вид-во ДУЕП ім. А. Нобеля, 2011. — 335 с.
27. Куций О. А. Система юридичних гарантій суб’єктивних прав громадян // Вісник. — Х., 2003. — Вип.21, ч.1. — С.176–179.
28. Безсмертна Н. В. Юридичні гарантії здійснення права власності в Україні // Держава і право. — К., 1999. — Вип.4: Юридичні і політичні науки. — С.206–217.
29. Шукліна Н. Г. Юридичні гарантії прав, свобод й обов’язків людини і громадянина в Україні (конституційно-правовий аспект) // Наук. вісн. — Чернівці, 2004. — Вип.236: Правознавство. — С.38–43.
30. Жуковська Н. Б. Юридичні гарантії забезпечення права особи на відшкодування майнової шкоди // Науковий вісник. — Львів, 2010. — Вип. 4. — С.20–26.
31. Шило О.Г. Теоретико-прикладні основи реалізації конституційного права людини і громадянина на судовий захист у досудовому провадженні в кримінальному процесі України / О. Г. Шило; Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого» — Х.: Право, 2011. — 464 с.
32. Кінаш Б.С. Теоретико-правові основи реалізації конституційно-правових норм / Кінаш Богдан Степанович; Прикарпат. юрид. ін-т Львів. держ. ун-ту внутр. справ. — Івано-Франківськ: Прикарпат. юрид. ін-т ЛьвДУВС, 2011. — 248 с.
33. Конституційне право України : [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Скрипнюк; [відп. ред. Шемшученко Ю. С.]; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т «Остроз. акад.», Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К.: Ін Юре, 2010. — 669 с.
34. Бєлая Л.В. Удосконалення інституту юридичної відповідальності як фактор формування демократичної, соціальної, правової держави : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. / Бєлая Лариса Валентинівна; Ін-т законодавства Верх. Ради України. — К., 2009. — 20 с.
35. Інститут юридичної відповідальності у демократичних правових системах / Н. М. Оніщенко, Т. І. Тарахович, Н. М. Пархоменко, Л. О. Макаренко; за заг. ред. Н. М. Оніщенко; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К.: Юрид. думка, 2009. — 215 с.
36. Лучин В.О. Конституционные нормы и правоотношения : [Учеб. пособие для студентов юрид. фак. вузов] / [Гл. ред. Н.Д.Эриашвили] — М.: Закон и право: Изд. об-ние «ЮНИТИ», 1997. — 157 с.
37. Судовий захист прав людини в Україні і проблеми кримінальної юстиції : (наукові нариси) / [Костенко О.М., Нагребельний В.П., Кваша О.О. та ін.]; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2008. — 48 с.
38. Слинько С.В. Проблемы реализации конституционных норм субъектами уголовного процесса / Нац. ун-т внутр. дел. — Х.: РИФ Арсис, 2002. — 430 с.
39. Протас І.Б. Проблеми судового захисту прав і інтересів громадян у зв’язку з заподіянням їм шкоди незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду : Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук. 12.00.03. / Ун-т внутр. справ. — Х., 2000. — 20 с.
40. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1 : А-Г. – 672 с.
41. Загальна теорія держави і права : [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова [та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
42. Мелех Л.В. Законність у правозастосовній діяльності : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.01. / Мелех Любомира Володимирівна; Львів. держ. ун-т внутр. справ. — Львів, 2010. — 20 с.
43. Самохвалов В.В. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії. : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. / Ін-т законодавства Верхов. Рада України. — К., 2006. — 18 c.
44. Шпотаківська О.В. Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 16 с.
45. Филипенко О.М. Планування і контроль на підприємстві : навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни. / О. М. Филипенко, В. А. Гросул; М-во освіти і науки молоді та спорту України, Харк. держ. ун-т харчування та торгівлі. — Х.: ХДУХТ, 2011. — 324 с.
46. Теорія управління в органах внутрішніх справ : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / [Ліпкан Володимир Анатолійович, Циганов Олег Григорович, Доценко Олександр Сергійович та ін.]; за ред. В.А.Ліпкана; М-во освіти і науки України. — К.: КНТ, 2007. — 880 с.
47. Півненко В. Щодо завдань, функцій та незалежності органів судової влади // Вісник прокуратури. – 2002. – № 2. – С.17-21.
48. Скрипіна Ю.В. Слідчий суддя в системі кримінально-процесуальної діяльності (порівняльно-правове дослідження) : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Скрипіна Юлія Валеріївна; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. — 20 с.
49. Шимко Т.В. Питання реформування органів досудового слідства як складової кримінальної юстиції /Т.В. Шимко. // Митна справа. - 2010. - № 6, ч. 2. - С.197-202.
50. Назаров В. В. Обмеження конституційних прав громадян при проведенні освідування // Криміналістичний вісник. — К., 2009. — № 2 (12). — С.25–27.
51. Янченко І. М. Освідування як самостійна слідча дія з ознаками кримінально-процесуального примусу // Вісник. — Х., 2008. — Вип.43. — С. 121–127.
52. Кулик М.Й. Поняття та кримінально-процесуальна природа ексгумації трупа / М.Й. Кулик. // Наук. вісн. Київ. нац. ун-ту внутр. справ. - 2010. - № 5. - С.199-205.
53. Єдиний державний реєстр судових рішень. – електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/
54. Стахівський С.М. Кримінально-процесуальні засоби доказування : Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.09. / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — 30 с.
55. Чабайовський Т. Обмеження права громадян на недоторканність особистого життя при знятті інформації з каналів зв’язку / Тарас Чабайовський, Михайло Климчук // Юридична Україна. - 2010. - № 7. - С.96-101.
56. Сергеєва Д.Б. Зняття інформації з каналів зв’язку: проблеми законодавчого регулювання в слідчій і оперативно-розшуковій діяльності // Адвокат. - 2006. - № 7. - С.16-19.
57. Вибрані рішення Європейського Суду з прав людини щодо України – 2008 / [Харк. правозахисна група] — Х.: Права людини, 2011. — 510 с.
58. Корсун В.Я. Суд як суб’єкт кримінально-процесуального доказування : автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. / Корсун Володимир Ярославович; Нац. акад. внутр. справ. — К., 2011. — 16 с.
59. Туманянц А.Р. Контрольні функції суду у сфері кримінального судочинства / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Основа, 2000. — 107 с.
60. Москалькова Т. Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования) / Т. Н. Москалькова. – М. : Спарк, 1996. – 125 с.
61. Грошевой Ю. М. Проблеми моралі в сфері кримінально-процесуальної діяльності / Ю. М. Грошевой // Вісник Академії правових наук України. – Х., 1996. – № 6. – С.30–38.
62. Подкопаєв С. В. Етика суддів: міжнародний досвід і проблеми регулювання в Україні // Проблеми законності. — Х., 2004. — Вип.67. — С.163-169.
63. Ароцкер Л. Е. Судебная этика // Соц. законность. – М., 1969. - № 9. - С. 31-33.
64. Грошевой Ю. М. Теоретические проблемы формирования убеждения судьи в советском уголовном судопроизводстве : дис. … д-ра. юрид. наук. : 12.00.08 / Ю. М. Грошевой. – X., 1975. – 403 с.
65. Кутоманов Д. Є. Забезпечення конституційних прав особи в досудовому провадженні по кримінальних справах : дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) // Нац. юрид. акад. ім. Ярослава Мудрого. – Харків, 2009. – 212 с.
66. Швырков В. Б. Нейропсихологические механизмы принятия решения / В. Б. Швырков // Проблемы принятия решения. — М.: Наука, 1976. — С. 160-166.
67. Дулов А. В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. — М.: Юрид. лит., 1973. — 168 с.
68. Лупинская П. А. Теоретические основы принятия решений в советском уголовном судопроизводстве : автореф. дис… д-ра юрид. наук. — М., 1973. — 41 с.
69. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. — К.: Наукова думка, 1984. — 182 с.
70. Лупинская П. А. Законность и обоснованность решений в уголовном судопроизводстве. — М.: ВЮЗИ, 1972. — 79 с.
71. Шейфер С. А. Следственные действия: система и процессуальная форма. — М.: юрид. лит., 1981. — 127 с.
72. Горбачов О. Слідчі дії: термінологія, поняття, види / О. Горбачов // Академія правових наук України. Вісник. — Х., , 1997. — № 2. — C.125–131.
73. Черненко А. П. Загальні правила провадження слідчих дій / А. П. Черненко // Наук. вісник. — Д., 2004. — № 1 (16): Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. — С.126–129.
74. Янченко І. М. Примусові слідчі дії в кримінальному судочинстві України / І. М. Янченко // Вісник. — Х., 2007. — Вип.38. — С. 84–90.
75. Комиссаров В. И. Теоретические проблемы следственной тактики / под ред. А. И. Михайлова. — Саратов, 1987. — 156 с.
76. Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика : підручник для юрид. вузів і фак. / за заг. ред. В. П. Колмакова. — К.: Вища школа, 1973. — 296 с.
77. Россов С. А. Актуальные вопросы теории и практики следственной работы в свете нового КУПК РФ : автореф. дис… канд. юрид. наук. — Иркутск, 2003. — 27 с.
78. Шейфер С. А. Следственные действия: система и процессуальная форма. — М.: юрид. лит., 1981. — 127 с.
79. Шейфер С. А. Особенности расследования по конкретному уголовному делу // Курс криминалистики. Общая часть / под ред. В. Е. Корноухова. — М.: Юристъ, 2000. — 784 с.
80. Сичук М.М. Правові підстави прийняття процесуальних рішень про провадження слідчих дій // Підприємництво, господарство і право. – 2011. - № 10. – С. 150-153.
81. Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности) : учебное пособие / под ред. Б. П. Смагоринского. — М., 1994. — 145 с.
82. Дубовицкий В. Н. Законность и усмотрение в советском государственном управлении. — Минск: Наука и техника, 1984. — 141 с.
83. Сичук М.М. Фактичні підстави прийняття процесуальних рішень про провадження слідчих дій // Підприємництво, господарство і право. – 2011. - № 9. – С. 159-161.
84. Наказ МВС України від 15 червня 2011 року № 336 “Про проведення експерименту щодо апробації вертикальної системи підпорядкування слідчих підрозділів органів внутрішніх справ України”.
85. Літвінова І. Ф. Гарантії недоторканності житла чи іншого володіння особи у кримінальному процесі України : дис. ... канд.юрид. наук (12.00.09) // Інститут землевпорядкування та інформаційних технологій при Національному авіаційному університеті. – Київ, 2010. – 229 с.
86. Маляренко В. Т. Про недоторканність житла та іншого володіння особи як засаду кримінального судочинства / В. Т. Маляренко // Кримінальний процес України : стан та перспективи розвитку : навчальний посібник : вибрані наукові праці. — К.: “Ін Юре”, 2004. — С. 74-103.
87. Гловюк І. В. Судова діяльність у досудових стадіях кримінального процесу : теорія і практика : монографія / І. В. Гловюк. — Одеса: Фенікс, 2010. — 232 с.
88. Судебный контроль в уголовном процессе : учебное пособие / под ред. Н. А. Колоколова. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2009. — 847 с.
89. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів : Теорія, історія і практика : монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 543 с.
90. Сичук М.М. Окремі питання одержання судового рішення про провадження слідчих дій // Підприємництво, господарство і право. – 2011. - № 11. – С. 128-130.
91. Лазарева В.А. Теория и практика судебной защиты в уголовном процессе / В.А. Лазарева. – Самара: Изд-во Самар. ун-та, 2000. – 224 с.
92. Фомин М.А. Обыск в современном уголовном процессе России: [учебно-практическое пособие] / М.А. Фомин. – М.: Юрлитинформ, 2006. – 208 с.
93. Сичук М.М. Критерії законності та обґрунтованості провадження слідчих дій, що обмежують конституційні права і свободи особи // Актуальні проблеми державотворення. — К., 2011. — С. 34–36.
94. Лупинская П. А. Решения в уголовном судопроизводстве. Их виды, содержание и формы. – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
95. Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №. – 40. - Ст. 263.
96. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій / Лобойко Л. М. – К. : Істина, 2005. – 456 с.
97. Килкэли У. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод. Статья 8 Право на уважение частной и семейной жизни, жилища и корреспонденции. Прецеденты и комментарии / У. Килкэли , Е. Чефранова – М. : Российская академия правосудия. – 2001. – 160 с.
98. Шевирьов І. Моніторинг чужої пошти, або прослуховування розмов / І. Шевирьов // Юридична газета. – 2004. - № 18 (30). – 28 вересня.
99. Про тимчасовий порядок розгляду матеріалів про дачу дозволу на проникнення до житла чи іншого володіння особи, накладення арешту на кореспонденцію і виїмку поштово-телеграфних установ та зняття інформації з каналів зв'язку (телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції) : Лист Верховного Суду України від 19.11.96 р. N 16/6 // Юридичний вісник України. – 2003. - № 49.
100. Козьяков І. Проблеми теорії та практики застосування статей 187, 187-1 КПК України / І. Козьяков // Право України. – 2003. - № 4. – С. 57-62.
101. Сірий М. Тенденції розвитку кримінального процесу України / М. Сірий // Адвокатура. - 2004. - № 1(9). - 14 січня.
102. Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України. – Харків : Фоліо, 2004. – 96 с.
103. Омельченко Т.В. Правове регламентування зняття інформації з каналів зв’язку в кримінальному судочинстві // Кримський юридичний вісник. — Сімферополь, 2009. — Вип. 1 (5). — С. 98–108.
104. Савицкий В.М. Правосудие и личность / В.М. Савицкий // Советское государство и право – 1983. – № 5. – С. 55-63.
105. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное принуждение и его эффективность / З.З. Зинатуллин. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1981. – 136 с.
106. Кокорев Л.Д. Общественные и личные интересы в уголовном судопроизводстве / Л.Д. Кокорев. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 1984. – 159 с.
107. Данилюк С, Виноградов С., Щерба С. Как прослушать телефонный разговор // Социалистическая законность. – 1991. – № 12. – С. 32-33.
108. Чангули Г.И. Конституционные принципы уголовного судопроизводства зарубежных социалистических стран. – Киев: Наукова думка, 1981. – 211 с.
109. Волошкина Н.Н. Обеспечение права на неприкосновенность частной жизни при производстве предварительного следствия: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Волошкина Наталья Николаевна. – Ростов-на-Дону, 2000. – 199 с.
110. Лопухина Н.Г. Уголовно-процессуальные аспекты охраны конституционного права личности на тайну телефонных переговоров: дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Лопухина Наталья Григорьевна. – М., 2001. – 195 с.
111. Петрухин И.Л. Личная жизнь: пределы вмешательства / И.Л. Петрухин. – М.: Юрид. лит., 1989. – 192 с.
112. Дунаева М.С. Основания и пределы уголовно-процессуального вмешательства в частную жизнь граждан: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 “Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность” / М.С. Дунаева. – Иркутск, 2002. – 21 с.
113. Селиванов Н.А. Первоначальные следственные действия. – 2-е изд. – М.: Юрид. лит., 1969. – 296 с.
114. Судебно-правовая защита прав и свобод граждан в отношениях с государственными органами и должностными лицами. – М.: Юр ИнфоР, 1997. – 122 с.
115. Куклин В.И. Неотложные следственные действия. – Казань: Изд.-во Казан. ун.-та, 1967. – 218 с.
116. Леви А.А. Михайлов А.И. Обыск. – М.: Юрид. лит., 1983. – 95 с.
117. Тетерин Б.С. Трошкин Е.З. Возбуждение и расследование уголовных дел. – М.: Новый юрист, 1997. – 224 с.
118. Москалькова Т.Н. Этика уголовно-процессуального доказывания (стадия предварительного расследования) – М.: Издательство “Спарк”, 1996. –125 с.
119. Стригалев Д.К. Неприкосновенность частной жизни как международно-правовой и конституционный принцип деятельности органов предварительного следствия системы МВД: дисс. …канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 – СПб., 2004. – 221 с.
120. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. – М., 2001. – 244 с.
121. Петрухин И.Л. Личные тайны (человек и власть). – М.: изд-во РАН, 1998. – 232 с.
122. Навроцька В. Гарантії права на недоторканність приватного життя при накладенні арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку // Вісник Львів. ун-ту. – Серія юрид. – 2010. – Вип. 51. – С. 189-196.
123. Сергєєва Д. Б. Зняття інформації з каналів зв’язку: кримінально-процесуальні і криміналістичні засади : дис. ... канд. юрид. наук (12.00.09) // КНУВС. – К., 2008. – 194 с.
124. Юрина Л. Г. Контроль и запись переговоров : [учебное пособие] / Л. Г. Юрина, В. М. Юрин. – М. : «Издательство ПРИОР», 2002. – 112 с.
125. Юрина Л. Г. Прослушивание телефонных переговоров при расследовании экономических преступлений / Л. Г. Юрина, В. М. Юрин, С. В. Лаврухин // Вестник криминалистики. – М., 2000. – Вып.1. – С. 90-93.
126. Халтурин Н. А. Вопросы тактики контроля и записи переговоров / Н. А. Халтурин, С. И. Цветков // Вестник МГУ. - Серия 11. Право. - 2003. - № 4. - С. 82-92.
127. Большая советская энциклопедия : [у 50 т.]. – [2-е изд.]. - М., 1953 – Т. 36. – 671 с.
128. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Т. 2 / С. С. Алексеев. – Свердловск, 1973. – 359 с.
129. Цветков С. И. Криминалистическая теория тактических решений : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора юрид. наук : спец. 12.00.09 / С. И. Цветков. – М., 1992. – 29 с.
130. Грошевой Ю. М. Функции профессионального правосознания судьи в механизме принятия решения по уголовному делу / Ю. М. Грошевой // Проблемы соц. законности. – Х., 1982. – Вып. 10. – С. 60-69.
131. Дубривный В. А. Деятельность следователя по расследованию преступлений: Общ. характеристика. Цели. Действия / Дубривный В. А. [ред. Чеканов В. Я.]. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – 94 с.
132. Григорьев В. Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии) : [монография] / В. Н. Григорьев, Г. А. Кузьмин. – М. : Юнити, 2003. – 136 с.
133. Романюк Б. Інтуїція слідчого та її роль у пізнавальній діяльності на досудовому слідстві / Б. Романюк // Право України. - 2005.- № 1. – С. 56-60.
134. Манова Н. С. Обоснованность решений, принимаемых следователем по уголовному делу : мат. научн.-практ. конф. [«Следователь сегодня»] / под ред. А. И. Демидова. – Саратов : Изд-во Сарат. гос. акад. права, 2000. – 82 с.
135. Комлев В. О порядке прослушивания телефонных переговоров / В. Комлев // Соц. законность. – 1991. – № 7. – С. 54-55.
136. Гаврилин Ю. В. Использование контроля и записи телефонных и иных переговоров в раскрытии и расследовании преступлений : [учебное пособие] / Ю. В. Гаврилин, Е. С. Дубоносов. – М. : ЮИ МВД РФ, Книжный мир. – 2003. – 70 с.