ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ В ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
На правах рукопису

МАНИЛІЧ Людмила Іванівна
УДК: 351.713 (477)

ПУБЛІЧНІ ПОСЛУГИ В ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

12.00.07 – адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
доктор юридичних наук, професор
КУРИЛО Володимир Іванович

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………….…………………………….3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНО-СЕРВІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
1.1. Публічні послуги: поняття, правова природа, види…………………….…12
1.2. Державні послуги як різновид публічних послуг: поняття та ознаки……34
1.3. Зарубіжний досвід правового регулювання публічних послуг………...…57
Висновки до розділу 1………………………………………………………………68
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-СЕРВІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
2.1. Загально-правова характеристика діяльності державної податкової служби України в сучасних умовах та класифікація видів її забезпечення……………….…..72
2.2. Інституційне забезпечення публічно-сервісної діяльності державної податкової служби України: структура, мета, завдання, адміністративно-правові повноваження………………………………………………………………………..……86
2.3. Правове забезпечення публічно-сервісної діяльності державної податкової служби України: поняття, структура та концепція формування й розвитку………………………………………………………………………………….107
Висновки до розділу 2……………………………………………………………..132
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ СКЛАДОВИХ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО-СЕРВІСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
3.1. Юридична відповідальність державної податкової служби України як правова гарантія державного забезпечення надання публічних послуг…………….136
3.2. Правові засади надання дозвільних, реєстраційних, консультаційних та інформаційно-довідкових послуг державною податковою службою України……..168
Висновки до розділу 3……………………………………………………………..191
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….…194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………....205
ДОДАТКИ……………………………………………………………………........230

ВСТУП

Актуальність теми. Концепція розвитку адміністративної реформи в Україні визначає необхідність удосконалення діяльності держави щодо створення сучасної та ефективної системи органів державної влади, яка б належним чином поєднувала стратегічне й тактичне управління, якісну реалізацію надання послуг населенню та забезпечувала їх взаємну координацію. Одним із напрямів адміністративної реформи в Україні постає реформування податкової системи країни. Вагоме значення цього реформування обумовлюється тим, що податкова сфера охоплює значне коло суспільних відносин, учасниками яких є фізичні та юридичні особи, задоволення інтересів яких, у межах адміністративної реформи, повинно займати головне місце. Водночас орієнтація України на інтеграцію до Європейського Союзу, впровадження у життя нової парадигми адміністративного права потребує від органів державної податкової служби України досягнення європейських стандартів публічно-сервісної діяльності.
Перетворення державної податкової служби України на провідну, демократичну та підзвітну суспільству високоефективну державну структуру вимагає розробки нових підходів до її модернізації, реформування організаційно-правових засад її діяльності. Слід констатувати, що починаючи з 1997 року здійснюються певні послідовні кроки з реформування та модернізації органів державної податкової служби України, що було закріплено, зокрема, в основних положеннях Стратегічного плану розвитку органів державної служби України на період до 2013 року, Податкового кодексу України, Проекту модернізації Державної податкової служби України. Незважаючи на те, що у зазначених нормативно-правових актах містяться положення щодо необхідності надання цими органами якісних публічних послуг, результати правозастосовної діяльності, водночас, свідчать про їх недостатньо високий рівень. Це пояснюється, серед іншого, і відсутністю належного правового підґрунтя задля здійснення публічно-сервісної діяльності, і недостатнім рівнем професіоналізму працівників цих органів, і повільним впровадженням наукових досягнень у зазначеній сфері.
Розуміючи значення фундаментальних та прикладних наукових досліджень у сфері надання публічних послуг, юридична наукова спільнота активно здійснює наукові пошуки у зазначеному напрямі. Аналіз існуючих наукових напрацювань у сфері надання публічних послуг дав змогу переконатися, що існує значна кількість досліджень, присвячених окресленню та розв’язанню завдань, що постають перед органами державної податкової служби України задля поліпшення економічного становища держави, підтриманню стану податкової безпеки та правопорядку у податковій сфері, забезпечення контролю за додержанням податкового законодавства тощо. У значно меншій кількості наукових робіт звертається увага на необхідність забезпечення додержання прав і свобод громадян, можливість їх забезпечення у ході діяльності органів державної податкової служби України (наприклад, робота А. В. Головача), а також на необхідність створення системи забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України. Отже, окреслення та комплексне розв’язання завдання щодо формування організаційно-правових засад публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України не знайшли свого належного висвітлення в існуючих наукових працях. Важливість розробки організаційно-правових засад розбудови публічно-сервісної держави в Україні, а також ефективних її органів обумовлюють актуальність обраної теми.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали наукові праці українських та російських фахівців у галузі загальної теорії держави і права, конституційного, адміністративного, інформаційного права, теорії державного управління та економіки: В. Б. Авер’янова, С. С. Алексєєва, Г. В. Атаманчука, А. В. Головача, О. О. Бандурки, Д. Н. Бахраха, Ю. П. Битяка, А. Д. Васильєвої, В. С. Долечека, М. М. Гринюка, М. К. Касьяненка, С. В. Ківалова, А. Н. Козиріна, І. Б. Коліушка, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, С. А. Комарова, В. В. Конопльова, О. В. Кузьменко, О. О. Кузьменко, В. І. Курила, Д. А. Лук’янця, А. В. Малька, Н. І. Матузова, М. Н. Марченка, В. Д. Михайлішина, Л. А. Міцкевича, В. М. Москаленка, Є. В. Морозової, Г. М. Писаренко, П. М. Рабіновича, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун, С. Г. Стеценка, Л. К. Терещенко, В. П. Тимощука, Ю. О. Тихомирова, М. В. Цвіка, П. В. Цимбала, Л. А. Шереметьєвої та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукову розробку теми здійснено згідно з Концепцією адміністративно-правової реформи в Україні, схваленою Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 р. № 90-р і відображає тематику наукових досліджень кафедри адміністративного та фінансового права Національного університету біоресурсів та природокористування України.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб на основі вивчення науково-правових праць у галузі юриспруденції, чинного законодавства України, міжнародного досвіду та законодавства, узагальнення практики їх реалізації розробити організаційно-правові засади публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України як невід’ємної складової концепції формування публічно-сервісної держави, надати науково обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо удосконалення адміністративно-правового забезпечення державного механізму гарантування прав і свобод фізичних та юридичних осіб у сфері надання публічних послуг в діяльності державної податкової служби.
Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання дослідження:
- з’ясувати поняття, правову природу та види публічних послуг;
- проаналізувати поняття та ознаки державних послуг як різновиду публічних послуг;
- надати загальноправову характеристику зарубіжного досвіду правового регулювання публічних послуг;
- висвітлити загальноправову характеристику діяльності органів державної податкової служби України в сучасних умовах та класифікацію видів її забезпечення;
- визначити мету, структуру, завдання, адміністративно-правові повноваження органів державної влади України щодо здійснення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України;
- дослідити поняття, структуру та концепцію формування й розвитку правового забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України;
- розкрити зміст юридичної відповідальності органів державної податкової служби України у сфері надання публічних послуг;
- визначити та проаналізувати правові засади надання дозвільних, реєстраційних, консультаційних та інформаційно-довідкових послуг органами державної податкової служби України;
- сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації з досліджуваних питань.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України.
Предмет дослідження становлять адміністративно-правові, організаційні та теоретико-методологічні засади надання публічних послуг органами державної податкової служби в умовах впровадження адміністративної і податкової реформ в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів наукового пізнання: діалектичного, історико-правового, логічного, системного аналізу, системно-структурного, порівняльно-правового, логіко-семантичного, формально-юридичного та ін. Провідним виступає діалектичний метод пізнання організаційно-правових засад публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України, який допомагає розглянути у взаємозв’язку правові засоби та складові відповідного інституційного механізму, виявити усталені напрями й закономірності в цілому. Застосування методів і прийомів наукового пізнання спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 1.2, 2.1–2.3, 3.1). За допомогою історико-правового методу досліджено генезу реформування державної податкової служби (підрозділ 2.1). Формально-логічний та соціологічний методи дали змогу визнати необхідність забезпечення в діяльності органів державної податкової служби України балансу реалізації управлінської та сервісної функцій (підрозділ 2.1). Порівняльно-правовий метод використовувався для визначення закордонного досвіду правового регулювання надання публічних послуг, який можна впровадити в Україні (підрозділ 1.3). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися норми адміністративного, податкового, інформаційного законодавства нашої держави, що регулюють суспільні відносини, пов’язані із наданням публічних послуг органами державної податкової служби України, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх коригування та доповнення (підрозділи 2.3, 3.1, 3.2). Системно-структурний метод сприяв аналізу інституційного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України (підрозділ 2.2), дослідженню структури системи забезпечення публічно-сервісної діяльності зазначених органів (підрозділ 2.1.), визначенню структури правового забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України (підрозділ 2.3), правових засад надання дозвільних, реєстраційних, консультаційних та інформаційно-довідкових послуг органами державної податкової служби України (підрозділ 3.2).
Положення і висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародних, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які постають правовим підґрунтям упорядкування суспільних відносин, що виникають під час публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України. Інформаційну й емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів державної влади України, що формують та забезпечують реалізацію державної політики щодо розбудови публічно-сервісної держави; довідкові видання і статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці та застосуванні авторського підходу до визначення й удосконалення організаційно-правових засад забезпечення публічно-сервісної діяльності державної податкової служби України і визначається тим, що дисертація є одним із перших у вітчизняній науці адміністративного права комплексним дослідженням названого напряму правовідносин.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:
вперше:
- обґрунтовано доцільність розробки і реалізації нової концепції діяльності органів державної податкової служби України як органів виконавчої влади, яка виходить із необхідності здійснення інтегративної діяльності, що зважено поєднує управлінську діяльність у податковій сфері та діяльність у сфері надання публічних послуг, а також враховує можливість покращення публічно-сервісної діяльності за допомогою реалізації управлінських функцій у напрямі удосконалення взаємодії суб’єктів надання публічних послуг;
- запропоновано системну модель комплексного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України, невід’ємними взаємодіючими складовими якого постають інституційне, правове, інформаційне, кадрове, документаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення;
- визначено структуру інституційного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України, яка передбачає дві групи: перша група включає відповідні органи державної влади, які організують та забезпечують процес надання публічних послуг; друга – органи, які безпосередньо ці послуги надають;
удосконалено:
- підхід до формування правового забезпечення публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України, який виходить із оновленого тлумачення поняття «правове забезпечення», доцільності розвитку міжгалузевого інституту права (передусім галузей адміністративного, податкового, інформаційного права) та становлення публічно-сервісного законодавства як правової основи цивілізованої публічно-сервісної діяльності зазначених органів;
- розуміння інституту юридичної відповідальності за правопорушення у сфері надання публічних послуг, використовуючи при цьому запропоновану концепцію юридичної відповідальності, яка виходить із існуючих теоретичних напрацювань у галузі юридичної відповідальності, принципу взаємної відповідальності держави та суспільства, враховує необхідність її дослідження як з позиції комплексної правової гарантії (нормативно-правової та організаційно-правової) державного забезпечення надання публічних послуг, так і з точки зору реалізації обов’язкового елементу правового статусу посадової та службової особи, а також дослідження видів юридичної відповідальності – адміністративної, кримінальної, дисциплінарної;
дістали подальшого розвитку:
- визначення мети, завдань та повноважень органів державної податкової служби України, що враховують необхідність розвитку публічно-сервісної держави в країні;
- класифікація неюрисдикційних проваджень, а саме: опираючись на їх класифікацію за критерієм – «ініціатор звернення» (заявні – за ініціативою приватних осіб, втручальні – за ініціативою суб’єктів публічної адміністрації), запропоновано вважати перший вид проваджень публічно-сервісними, а другий – управлінськими;
- перелік тих складів адміністративних правопорушень, що закріплені у КУпАП, які необхідно віднести до правопорушень у сфері надання публічних послуг;
- підхід щодо впровадження сучасної концепції адміністративного права у національне законодавство, а саме: запропоновано систематизувати (у формі інкорпорації) нормативно-правові акти, які становлять собою правові засади надання дозвільних та реєстраційних послуг органами державної податкової служби України, що сприятиме формуванню та розвитку публічно-сервісного законодавства;
- розуміння зваженого використання зарубіжного досвіду у сфері надання публічних послуг, що дало змогу запропонувати включення до щорічних планів адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу тих організаційно-правових заходів, які сприятимуть перетворенню відповідних органів виконавчої влади (у тому числі органів державної податкової служби) на цивілізовані публічно-сервісні органи;
- пропозиції до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері надання публічних послуг.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – основні положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшого розвитку адміністративно-правових засад надання публічних послуг органами державної влади;
- у правотворчості – висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані для внесення змін і уточнень до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», КУпАП, до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України;
- у правозастосовній діяльності – використання одержаних у дисертації результатів допоможе підвищити ефективність публічно-сервісної діяльності органів державної податкової служби України;
- у навчальному процесі – матеріали дисертації доцільно використовувати при підготовці підручників і навчальних посібників із навчальної дисципліни «Адміністративне право» .
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням, усі сформульовані в ній положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора.
Апробація результатів дисертації. Підсумки наукової розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки було оприлюднено дисертантом на Міжнародній науково-практичній конференції «Нове міжнародне та національне законодавство – нові завдання юридичної науки» (м. Київ 16-17 лютого 2012 року); Міжнародній науково-практичної конференції «Право та сучасне суспільство: реалії співвідношення» (м. Запоріжжя, 30 березня 2012 р.), а також на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження викладено у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях з юридичних наук, та двох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та обраним предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки. Список використаних джерел складається із 246 найменувань і займає 26 сторінок, 4 додатки займають 13 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У результаті дисертаційного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення нового наукового завдання щодо розробки та удосконалення адміністративно-правових та організаційних засад публічно-сервісної діяльності державної податкової служби України в умовах адміністративної та податкової реформи в Україні. Основні з них наступні.
З метою реформування органів державної податкової служби України (далі – ДПС України) запропоновано підхід, який виходить із: а) положень адміністративної та податкової реформи в Україні; б) стратегічного курсу інтеграції України до Європейського Союзу та моделі розбудови європейської публічно-сервісної держави; в) розробленої концепції діяльності органів ДПС України, яка враховує необхідність здійснення інтегративної діяльності, що зважено поєднує управлінську діяльність у податковій сфері та діяльність у сфері надання публічних послуг, а також можливість удосконалення публічно-сервісної діяльності за допомогою реалізації управлінських функцій в напрямку покращення взаємодії суб’єктів надання публічних послуг; г) запропонованої системної моделі комплексного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України, невід’ємними взаємодіючими складовими якого постають інституційне, правове, інформаційне, кадрове, документаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Запропоновано та обґрунтовано складові теоретико-методологічних засад публічно-сервісної діяльності органів ДПС України, які включають: а) доктринальні підходи до визначення понятійного апарату проблеми надання публічних послуг, їх різновиду – державних послуг; б) нормативно-правову базу, яка регулює суспільні відносини щодо надання публічних послуг; в) зарубіжний досвід правового регулювання надання публічних послуг, який може бути використаний в Україні задля розбудови публічно-сервісної діяльності.
Усвідомлено, що в основу публічних послуг покладений публічний інтерес, під яким розуміється визначений державою та забезпечений правом інтерес соціальної спільноти, задоволення якого служить умовою та гарантією її існування і розвитку. Аналіз різноманітних визначень поняття «публічні послуги» дозволив дійти висновку щодо доцільності розгляду їх як усіх послуг, що надаються публічним сектором (державним та самоврядним) або деякими іншими суб’єктами фізичним та юридичним особам за їх зверненням, яке оформлюється відповідно до норм чинного законодавства України. З’ясовано існування загальної тенденції щодо визначення ознак публічних послуг, а саме: індивідуальність, соціальна спрямованість, ініціатива особи.
Аналіз правових відносин у сфері надання публічних послуг дозволив переконатися, що починає формуватися інститут публічних послуг як комплексний інститут права, невід’ємною складовою якого, серед іншого, є адміністративне право.
Дослідження наукових праць та чинного законодавства України свідчать про значну роль, під час комплексного аналізу феномену публічних послуг, підходу щодо їх класифікації. Розглянуті різноманітні критерії класифікації, зокрема: 1) за суб’єктом надання (державні та муніципальні); 2) за юридичними наслідками (адміністративні, інформаційно-консультаційні). Відзначається, що різновиди послуг, які входять до цих класифікацій, містять характерні ознаки, що притаманні публічним послугам, зберігаючи, водночас, додаткові власні ознаки, які й виділяють їх як той чи іншій різновид публічних послуг. При цьому вважається, що поняття «публічні послуги» є загальним, родовим поняттям, що й зумовило дослідження саме публічно-сервісної діяльності як загальної діяльності щодо надання послуг (державних, адміністративних, інформаційно-консультаційних та ін.).
Необхідність дослідження державних послуг як різновиду публічних послуг зумовлена передусім тим, що суб’єктами надання послуг у нашій роботі постають саме органи державної влади (виконавчої) – органи ДПС України. Обґрунтовано, що якісна реалізація Концепції адміністративної реформи в Україні вимагає принципового переосмислення взаємовідносин між державою та суспільством, а отже виокремлення діяльності з надання послуг як окремої функції держави задля становлення та розвитку публічно-сервісної держави в Україні, і, очевидно, відповідної системи органів виконавчої влади.
Аналіз доктринальних підходів та нормативно-правових актів України дозволив дійти висновку щодо доцільності сприйняття державної послуги як виконання обов’язків держави перед юридичними та фізичними особами, спрямованих як на юридичне оформлення умов, так і на надання інформації, довідок, консультацій, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Акцентовано увагу на необхідності законодавчого закріплення переліку платних та безоплатних державних послуг, а також повноважень державних органів щодо надання державних послуг.
Отримано висновки щодо: необхідності чіткого розмежування поняття «послуга» у цивільно-правовому значенні та «державна послуга» у адміністративно-правовому аспекті; визначення суб’єктів надання державних послуг (до них належать і органи ДПС України); визначення та місця адміністративних послуг у системі державних послуг; відсутності законодавчого визначення поняття «державні послуги» і т.ін.
Обґрунтовано потребу у глибокому дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання публічних послуг, а також визначено основні правові засади, які б могли бути застосовані у правовій науці та практиці України. Передусім, відмічається важливість активізації в Україні дій щодо реального створення юридичних гарантій реалізації потреб фізичних, юридичних осіб та суспільства в цілому у отриманні якісних державних послуг. Відмічається необхідність оновлення концепції державотворення, що має знайти свій прояв у перетинанні диспозитивних та імперативних методів правового регулювання. Акцентується увага на доцільності конструктивного запозичення зарубіжного досвіду щодо імплементації норм міжнародного права, зокрема, шляхом розробки щорічних планів адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу у сфері надання публічних послуг.
Порівняльно-правовий аналіз завдань, що визначають уряди європейських країн у сфері надання публічних послуг, а також організаційно-правових інструментів їх вирішення дозволив виділити ті з них, які можуть бути корисними та ефективними для України. Йдеться, наприклад, про розробку системи регламентів роботи з громадянами; передбачення особливих процедур вирішення конфліктних ситуацій в спеціальних постановах органів держаної влади; оцінку суспільством результатів державних програм реформування; концепцію державно-приватного партнерства щодо надання публічних послуг; розробку системи управління якістю надання публічних послуг та перелік організаційно-правових заходів щодо удосконалення зазначеного управління. Підкреслено існування реальної можливості для України усунення деяких прогалин та подолання певних труднощів, що існують у правотворчій та правозастосовній діяльності у сфері надання публічних послуг.
Акцентовано увагу на необхідності орієнтації діяльності органів ДПС України на надання якісних публічних послуг, виходячи із їх належності до системи публічної адміністрації України, яка має ефективно здійснювати публічно-сервісну діяльність та активно впроваджувати ідеологію «служіння суспільству» як основного принципу функціонування публічної адміністрації. Здійснено пропозицію щодо уточнення стратегічної мети та завдань органів ДПС України, виходячи із положень нормативно-правових актів у сфері надання публічних послуг, а також позицій науковців.
Обґрунтовано необхідність дослідження органів ДПС України як системного утворення відповідних органів, які під час своєї діяльності реалізують як функції управління у податковій сфері України, так і функцію надання публічних послуг фізичним та юридичним особам в Україні. Отримано висновок, що саме комплексний підхід щодо реалізації управлінських функцій та функції надання публічних послуг дозволить органам ДПС України зробити реальний крок у напрямку формування цивілізованої європейської державної податкової служби.
Запропоновано створення системи забезпечення надання публічних послуг органами ДПС України, визначено її структуру та надано загальну характеристику кожної складової системи, яка пов’язана з конкретним видом забезпечення. Обґрунтовано пріоритетність дослідження інституційного та правового забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України.
Запропоновано підхід до розробки організаційно-правових засад забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України, використовуючи для цього авторську концепцію щодо формування правового та інституційного забезпечення, між якими існує постійний зв'язок та взаємодія.
Відповідно до концепції дослідження, пропонується для визначення зазначеного інституційного забезпечення виходити із: 1) підходу Ю.О. Тихомирова про виокремлення певних груп суб’єктів серед суб’єктів надання публічних послуг (ті, які організують та забезпечують процес їх надання, та ті, які безпосередньо надають публічні послуги); 2) можливостей системного підходу (формування системного утворення відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить публічно-сервісна діяльність).
У роботі відстоюється позиція, що до складу першої групи інституційного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України доцільно включити Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України (далі – КМУ), Державну податкову службу України. Проаналізовано особливості повноважень зазначених органів. Водночас, з’ясовано, що перші три органи цієї групи є органами одного ієрархічного рівня, а основним завданням цих органів у сфері надання публічних послуг є загальнодержавне керівництво цією сферою. До того ж, відносини між цими органами будуються за принципом координації спільної діяльності.
Визначено особливе місце ДПС України у системі інституційного забезпечення. З одного боку, відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», цей орган є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує надання публічних послуг фізичним та юридичним особам. Запропоновано здійснити коригування мети, яка закріплена у зазначеному Законі, а також завдань ДПС України, що притаманні цим органам у сфері надання публічних послуг. З іншого боку, ДПС України, як центральний орган виконавчої влади у сфері податкової політики, а також як суб’єкт, до компетенції якого входить організація процесу надання публічних послуг фізичним та юридичним особам, здійснює свої повноваження безпосередньо (через центральний апарат ДПС України) та через територіальні органи. Зазначено, що такий розподіл повноважень є достатньо ефективним з огляду на необхідність своєчасного та якісного задоволення суспільного інтересу, а також надання відповідної послуги на запит отримувачів.
Зазначено, що безпосереднє надання публічних послуг виконують податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах, державні податкові інспекції у районах, містах, районах у містах, міжрайонні, об’єднані та спеціалізовані податкові інспекції. Запропоновано включити перелічені органи до другої групи інституційного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України, а саме до групи суб’єктів, які безпосередньо надають публічні послуги фізичним та юридичним особам. Важливим для цих органів є безпосередня взаємодія з платниками податків, які також є отримувачами послуг. Так, наприклад, дозвільні та реєстраційні послуги, що входять до компетенції органів ДПС України, переважно надаються при безпосередньому зверненні отримувача послуги (фізичної чи юридичної особи) до певного органу ДПС України другої групи інституційного забезпечення. Водночас, інформаційно-довідкові послуги можуть надаватися цими органами дистанційно, що передбачено у законодавстві України.
Запропоновано до складу другої групи інституційного забезпечення включити також і центри обслуговування платників податків, які було доручено створити у лютому 2012 року відповідним наказом ДПС України, що будуть функціонувати у новому правовому полі (затверджено нові нормативно-правові акти). Підкреслено, що виникає потреба у зваженому розподілі завдань, функцій та повноважень між цими центрами та структурними підрозділами й департаментами ДПС України. Для удосконалення взаємодії між складовими інституційного забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України запропоновано використовувати модель конструктивної взаємодії та враховувати сучасні напрацювання теорії державного управління в частині «управління за результатами».
З метою усвідомлення поняття «правове забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України», у роботі досліджено визначення понять «правотворчість», «правостворення», «правовий вплив», «правове регулювання» та визначено власну позицію щодо їх співвідношення, а також їх роль і значення у формуванні авторського підходу до розуміння поняття «правове забезпечення». Запропоновано структуру правового забезпечення публічно-сервісної діяльності ДПС України, яка диференціюється в залежності від певних критеріїв класифікації, що визначені у роботі.
Наголошено, що ключові аспекти правового забезпечення надання публічних послуг органами ДПС України доцільно розглядати за допомогою комплексного аналізу норм чинного законодавства України, що включатиме правові норми різної юридичної сили, спрямованості та змісту, а також галузевої приналежності. Акцентовано увагу, що законодавство – це підпорядкована і структурована (за певними критеріями) система. Тобто, структура законодавства поділяється на галузеву (горизонтальну), субординаційну (вертикальну) та державно-організаційну (вертикальну). З метою остаточного визначення концепції формування правового забезпечення, проаналізовано сучасний стан цього забезпечення, тобто наведено перелік нормативно-правових актів, які було ґрунтовно досліджено.
Обґрунтовано та запропоновано основні положення концепції правового забезпечення публічно-сервісної діяльності органів ДПС України. По-перше, правове забезпечення визначається як багатоаспектне. Правове регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері здійснюється не лише за допомогою норм адміністративного, податкового та інформаційного законодавства: необхідно враховувати й положення конституційного, трудового, кримінального, господарського, процесуального законодавства. Тобто, зазначені суспільні відносини мають регулюватися за допомогою комплексного (міжгалузевого) законодавства, тлумачення якого розкрито у роботі.
По-друге, існує об’єктивна потреба у систематизації нормативно-правових актів (спочатку у формі інкорпорації), тобто у формуванні публічно-сервісного законодавства України. На думку дисертанта, розвиток публічно-сервісного законодавства значною мірою визначає і ступень розвитку цивілізованої публічно-сервісної діяльності органів ДПС України, а отже впливає, серед іншого, на формування публічно-сервісної держави в Україні.
Розкрито значення юридичної відповідальності органів ДПС України як правової гарантії державного забезпечення надання публічних послуг. Надано визначення поняття «правова гарантія», а також запропоновано юридичну гарантію розглядати як комплексну правову гарантію, що включає як нормативно-правові, так і організаційно-правові гарантії. У роботі відстоюється необхідність дотримання принципу взаємної відповідальності органів ДПС України та фізичних і юридичних осіб, акцентуючи увагу передусім на відповідальності саме органів ДПС України перед суспільством та людиною, що закріплено у ст. 3 Конституції України. Розкрито значення принципу взаємної відповідальності держави та суспільства у формуванні норм-принципів. Зазначено, що сукупність норм-принципів, які проголошують відповідальність держави, складає цілісний інститут відповідальності. З’ясовано визначення сутності поняття «юридична відповідальність», ґрунтуючись на аналізі відповідних досліджень провідних фахівців-вчених у цій галузі.
Зважаючи на існування різноманітних видів юридичної відповідальності, у роботі обґрунтовано необхідність дослідження адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності. Усвідомлюючи існування адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб, акцентовано увагу на відповідальності посадових та службових осіб органів ДПС України.
Аналіз статей Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) дозволив дійти висновку, що адміністративна відповідальність посадових та службових осіб органів ДПС України, як суб’єктів надання публічних послуг, настає за деякі адміністративні правопорушення у наступних галузях правовідносин: а) у галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності – Глава 12 КУпАП (ст.ст.163.3, 166.6, 166.10 – 166.12); б) у галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації – Глава 13 КУпАП (ст. 168-1); в) адміністративні корупційні правопорушення – Глава 13-А КУпАП (ст.ст. 172.2, 172.5, 172.7 – 172.9); г) у галузі встановлення порядку управління – Глава 15 КУпАП (ст. 212-3). Проведено аналіз складу правопорушень, що містяться у вказаних статтях КУпАП. Це дозволило дійти висновку, що було порушено норми національного законодавства, які містяться у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», у дозвільному, антикорупційному та інформаційному законодавстві. Дослідження показали, що у назві зазначених статей відсутнє словосполучення «публічні (адміністративні) послуги», хоча зміст цих статей пов'язаний з невиконанням обов’язків щодо забезпечення або безпосереднього надання послуг. Зазначене зумовило здійснити пропозицію щодо внесення відповідних коректив у КУпАП.
Проаналізовано законодавство, що встановлює кримінальну відповідальність посадових та службових осіб органів ДПС України у сфері надання публічних послуг, а саме Розділ 17 Кримінального кодексу України (далі – КК України), який, до речі, має назву «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг» (ст.ст. 364 – 368, 368-2, 370). Досліджено також дисциплінарну відповідальність посадових та службових осіб органів ДПС України у сфері надання публічних послуг, яка настає за вчинення суспільно шкідливого порушення юридично обов’язкового порядку службової діяльності цих органів, закріпленого нормами права (статутами, положеннями, правилами). З’ясовано види та сутність дисциплінарних стягнень та заходи дисциплінарного впливу.
Зважаючи на те, що органи ДПС України відповідно до чинного законодавства мають повноваження надавати фізичним та юридичним особам, окрім адміністративних послуг реєстраційного та дозвільного характеру, ще й інформаційно-довідкові послуги, з’ясовано, що лише після набрання чинності 13 травня 2011 р. Закону України «Про доступ до публічної інформації» з’явилася юридична відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ст. 3 Закону). Це потребувало внесення відповідних змін до змісту деяких законів України, зокрема, до КУпАП та КК України.
Акцентовано увагу на тому, що дозвільні та реєстраційні послуги мають розглядатися у контексті неюрисдикційних адміністративних проваджень, які здійснюються за ініціативою фізичної чи юридичної особи.
Визначено понятійний апарат у сфері дозвільних послуг на основі аналізу доктринальних розробок та нормативно-правових актів у сфері дозвільної діяльності. Це дозволило досліджувати публічно-сервісну діяльність органів ДПС України щодо надання дозвільних послуг як діяльність дозвільного органу у дозвільній системі, яка здійснюється у формі дозвільної, погоджувальної процедури та результатом якої постає «документ дозвільного характеру». Водночас, такий підхід сприяв визначенню переліку нормативно-правових актів, які складають правові засади надання дозвільних послуг органами ДПС України.
З’ясовано, що кожна адміністративна послуга (дозвільна чи реєстраційна) має відповідний ідентифікатор стандарту надання адміністративної послуги (далі – САП), який містить ретельне описання процедури надання послуги. Запропоновано до обов’язків працівників відповідних підрозділів ДПС України включити обов’язок дотримання стандарту надання адміністративних послуг, а також передбачити відповідальність за недотримання такого стандарту.
Визначено правові засади надання реєстраційних послуг органами ДПС України. З’ясовано існування різноманітних форм реєстраційних послуг, а також перелік підрозділів ДПС України, які ці послуги надають (наприклад, підрозділи інформатизації та обліку платників податків).
Досліджено адміністративні послуги, що надаються органами ДПС України за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема, надання податковим органом платнику податків довідки про відсутність заборгованості з податків і зборів, що контролюються органами ДПС України. Надання зазначеної послуги суб’єктам господарювання забезпечуватиметься на базі спеціально створених для певних цілей сервісних служб податкових органів – центрів обслуговування платників податків.
Аналіз Закону України «Про доступ до публічної інформації» дозволив переконатися, що його основні положення постають правовими засадами надання інформаційно-довідкових послуг органами ДПС України. З’ясовано роль Інформаційно-довідкового департаменту ДПС України у наданні податкових консультацій та інформаційно-довідкових послуг платникам податків з питання оподаткування та іншого законодавства, його завдання та функції. Визначено існування надання інформаційно-довідкової послуги за допомогою Інтернет.
Обґрунтовано необхідність систематизації законодавства щодо надання дозвільних, реєстраційних, консультаційних та інформаційно-довідкових послуг, що здійснюються органами ДПС України, у формі інкорпорації. Така пропозиція сприятиме формуванню публічно-сервісного законодавства України та підвищенню ефективності публічно-сервісної діяльності органів ДПС України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос /О.Ф.Скакун – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
2. Авер'янов В.Б. Адміністративне право. Академічний курс. Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.
3. Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс): Учебник / О.Ф. Скакун. – Харьков: Эспада, 2007, – 840 с.
4. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 810%2F98
5. Загальна теорія держави і права // За редакцією проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина. – Харків: «Право», 2002. – 432 с.
6. Адміністративне право України: Підручник: За заг. ред. д.ю.н., проф. Коломоєць Т.О. – Київ: «Істина», 2008. – 457 с.
7. Адміністративне право України. Навчальний посібник / С.Г. Стеценко – К.: Атіка, 2007 – 624 с.
8. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. — К.: Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. – 668 с.
9. Публичные услуги и право: науч.-практ. пособие / Под ред. Ю.А.Тихомирова. – М: Норма, 2007. – 416 с.
10. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
11. Барциц И.Н. Публичные услуги и административный регламент их оказания //И.Н.Барциц [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bitrix.inii.test.rags.ru/upload/doc/an1.pdf
12. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – ст. 256.
13. Адміністративні послуги – нова якість держави. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op =modload&name= News&file =article&sid=3568
14. Маркс К. Энгельс Ф. Сочинения / К. Маркс, Ф. Энгельс. 2-е изд. – Т.26. – Ч.1. – 475 c.
15. Челенков А. Маркетинг услуг /А.Челенков // Маркетинг. – 1998. – №2. – С. 116-120.
16. Кулибанова В. В. Маркетинг сервисных услуг / В.В. Кулибанова. СПб, «Вектор», 2006 г. – С.14-15.
17. Публічні послуги: Перспективи реформування // Щомісячна юридично-просвітницька газета «Правовий вісник». – 2010. – № 6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/sub/poltavska/ua/ publication/content/16624.htm?s216900905=uzowdlky.
18. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: Норма, 1995. – 207 с.
19. Талапина Э.В., Тихомиров Ю.А. Публичные функции в экономике / Э.В.Талапина, Ю.А.Тихомиров // Право и экономика. – 2002. – № 6. – С.3-9.
20. Терещенко Л.К. Услуги: государственные, публичные, социальные /Л.К. Терещенко // Журнал российского права. – 2004. – №10. – С.15-23.
21. Щекин Д.М. О коммерциализации деятельности российского законодательства /Д.М.Щекин // Публичные услуги: правовое регулирование (российский и зарубежный опыт): сборник / под общей ред. Е.В. Гриценко, Н.А. Шевелевой. – М.: Волтерс Клувер, 2007 – 256 с.
22. Кирсанов С.А., Ошурков А.Т., Сергеенко А.М. Проблемы правового регулирования государственных и муниципальных услуг в Российской Федерации / С.А. Кирсанов, А.Т. Ошурков, А.М. Сергеенко // Публичные услуги: правовое регулирование (российский и зарубежный опыт): сборник / под общей ред. Е.В. Гриценко, Н.А. Шевелевой. – М.: Волтерс Клувер, 2007 – 256 с.
23. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року № 90-р // Офіційний вісник України. – 2010 р. – № 97. – Ст. 3443.
24. Ходорківська Н.В. Надання державних послуг на загальнодержавному рівні: інформаційний аспект / Н.В. Ходорківська // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 4(5). – С. 5-8.
25. Долечек В.С. Надання управлінських послуг населенню органами виконавчої влади в Україні: організаційно-правовий аспект: Дис. к.н.д.у.: 25.00.02. / В.С. Долечек; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2005. – 222 с.
26. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла. – Вид. друге, перероб. і доп. – Одеса: Юридична література, 2002. – 312 с.
27. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36. – № 37. – ст. 446.
28. Михайлішин В.Д.. Організаційно-правові аспекти надання адміністративних послуг виконавчими органами місцевих рад / В.Д. Міхайлішин // Державне управління та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. – 2010. – № 3 (6) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dums/2010_3/index.html .
29. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимощук. – К.: Факт. – 2003. – 496 с.
30. Коліушко І.Б. Управлінські послуги – новий інститут адміністративного права /І.Б. Коліушко, В.П. Тимощук // Право України. – 2001. – №5. – С.30-34.
31. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №13-14, №15-16, №17. – ст. 112.
32. Писаренко Г.М. Адміністративні послуги в Україні: організаційно-правові аспекти: Автореф. дис. к.ю.н.: 12.00.07./ Г.М. Писаренко; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2006. – 20 с. – укр.
33. Про адміністративні послуги: Закон України від 6 вересня 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 5203-17
34. Адміністративно-процедурний Кодекс України: проект від 18 липня 2008 року № 2789 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=2789&skl=7
35. Деякі питання надання адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2010 року № 915 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=915-2010-%EF.
36. Про соціальні послуги: Закон України від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №45. – ст. 358.
37. Адміністративне право України: Підручник/ Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін./ За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 544 с.
38. Романенко Л.Ф. Банківський маркетинг: Підручник / Л.Ф. Романенко. – К.: Центр уч. літератури, 2004, – 344 с.
39. Тихомиров Ю.А., Чеснокова М.Д. Совершенствование органиции управления и оказания публичных услуг / Ю.А.Тихомиров, М.Д. Чеснокова // Журнал российского права. – 2005. – №3. – С. 20-37.
40. Мицкевич Л.А. Предоставление публичных услуг как вид государственного управления / Л.А Мицкевич //Публичные услуги: правовое регулирование (российский и зарубежный опыт): Сборник / Под общ. ред. Е.В. Гриценко, Н.А. Шевелевой. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 256 с.
41. Понятие услуги государственной, общественной (социальной) и публичной /А.В. Нестеров // Государственная власть и местное самоуправление. – 2005. – №11. – С. 22-26.
42. Правознавство: Підручник / За редакцією В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія К.: «Юрінком Інтер», 2006 рік. – 750 с.
43. Цивільне право України. Частина перша. Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін. /За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доц. С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. – Харків: Право, 2000. – 368 с.
44. Жарая С.Б.Удосконалення процедур надання адміністративних послуг з питань ведення підприємницької діяльності виконавчими органами місцевого самоврядування / С.Б. Жарая [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. nbuv. gov. ua/e-journals/DUTP/2006-1/txt/REGIONALNE/06zsboms. pdf
45. Шканова О.М. Маркетинг послуг /О.М.Шканова. – К.: Кондор. – 2003. – 304 с.
46. А. Кудряченко, О. Здіорук, Д. Горєлов. Шляхи удосконалення надання публічних послуг громадянам у контексті децентралізації владних повноважень /Кудряченко А., Здіорук О., Горєлов Д. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juni/8.htm.
47. Повный Д.А. Понятие «государственная услуга» в контексте административной реформы, проводимой в Российской Федерации / Д.А. Повный // Вестник Челябинского государственного института. – 2009. – № 7 (145). – С. 66-68.
48. Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
49. Ковбас І.В. Надання публічно-владних послуг як основна форма життєдіяльності демократичної, соціальної правової держави / І.В. Ковбас // Науковий вісник Чернівецького університету – 2011. – Випуск 559. – С. 97-101.
50. Колпаков В. К. Адміністративне право України / Підручник / В.К. Колпаков. – Київ: Юрінком Інтер, 2004. – 344 с.
51. Белов С.А. Принципы правового регулирования деятельности по оказанию государственных услуг / С.А. Белов // Публичные услуги: правовое регулирование (российский и зарубежный опыт): сборник / под общей ред. Е.В. Гриценко, Н.А. Шевелевой. – М.: Волтерс Клувер, 2007 – 256 с.
52. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений/ Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова. – 4-е изд., дополненное. – М.: Азбуковник, 1998. – 944 с.
53. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансово-економічний словник / А.Г.Загородній, Г.Л. Вознюк. – К.: Знання, 2007. – 1072 с.
54. Мигин С.В. Властные полномочия и государственные услуги / С.В. Мигин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://smb.ru/experts.html? mode=opinions&id=migin&op=1227521705.
55. Тимощук В.П. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П.Тимощук. –К.: Факт, 2003. – 496 с.
56. А.В. Белицкая. Правовые аспекты предоставления публичных услуг в рамках государственно-частного партнерства / А.В. Белицкая [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://justicemaker.ru /view-article.php?id=16&art=877.
57. Яцкин А.В. Правовое регулирование (стандартизация) предоставления государственных услуг / А.В. Яцкин // Представительная власть – XXI век: законодательство, комментарии, проблемы. – М, 2006. – № 6. – С. 12-15.
58. Морозова Е.В. Понятие государственной услуги: правовые аспекты / Е.В. Морозова // Право и государство: теория и практика. – 2009. – № 5(53). – С. 96-99.
59. Родин О.В., Тихомиров А.В. Государственные услуги: проблемы правового смысла и терминологии / О.В Родин, А.В. Тихомиров // Главный врач: хозяйство и право. – 2010. – № 5. – С. 7-8.
60. Шереметьєва Л.А. Концептуальні підходи, типи та види державних послуг в Європейському союзі та в Україні: порівняльний аналіз / Л.А. Шереметьєва [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/dutp/2010_2/txts/10slaupa.pdf.
61. Методические рекомендации по созданию реестров государственных услуг и разработке стандартов государственных услуг [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.adm.yar.ru/a_center/admref/metodic/metodici/01.pdf.
62. Субочев В.В. Законные интересы / В. В. Субочев [под ред. А.B. Малько]. – М.: Норма, 2008. – 496 с.
63. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. академіка АпрН України, д. ю. н., професора Ю.М. Тодики, д. ю. н., професора В.С. Жуковського. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – 544 с.
64. Про ціни та ціноутворення: Закон України від 3 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990 – № 52. – ст. 650.
65. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах: Постанова Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1138-96-%EF.
66. Перелік платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=796-2010-%EF.
67. Перелік платних послуг, що надаються науково-дослідними установами судових експертиз Міністерства юстиції України: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=804-2011-%EF.
68. Порядок надання інформаційних та інших послуг з використанням електронної інформаційної системи «Електронний уряд»: Наказ Державного комітету зв’язку та інформатизації від 15 серпня 2003 року № 149 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1066-03.
69. Модельний закон про електронні державні послуги: Постанова Міжпарламентської Асамблеї держав-учасників СНД від 7 квітня 2010 року № 34-7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws /show/ 997_m99.
70. Цивільний Кодекс Російської Федерації від 30 листопада 1994 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ernof.ru/gk2_754_853 /page/25.html.
71. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст. 356.
72. Ноздрачев А. Ф. Административная реформа: российский вариант /А.Ф. Ноздрачев // Законодательство и экономика. – 2005. – № 8. – С. 9-21.
73. Жукова Т.В. К вопросу о понятии и содержании правовой категории «государственные услуги»: взгляд цивилиста / Т.В. Жукова //Публичные услуги: правовое регулирование (российский и зарубежный опыт): Сборник / Под общ. ред. Е.В. Гриценко, Н.А. Шевелевой. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 256 с.
74. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 50-51. – ст. 572.
75. Про адміністративні послуги: Проект Закону України. Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 16 березня 2010 року № 6199 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=37296&pf35401=166478.
76. Про адміністративні послуги: проект Закону України від 9 листопада 2011 року № 9435 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41734.
77. Коліушко І.Б. Чергове реформування адміністративних послуг? / І.Б. Коліушко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cppr.org.ua/index.php /2010-03-06-00-08-13/2011-07-20-17-42-30/418/
78. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України від 17 березня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 38. – ст. 385.
79. Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу: Указ Президента України від 5 березня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=278%2F2004.
80. Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів від 17 липня 2009 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/737-2009-%EF.
81. Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю: Закон України від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – ст. 213.
82. Про затвердження переліку платних адміністративни