Єргієв Іван Дмитрович. Український "модерн-баян" як феномен світового мистецтва

Короткий опис

Єргієв Іван Дмитрович. Український "модерн-баян" як феномен світового мистецтва : дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Одеська держ. музична академія ім. А.В.Нежданової. - О., 2006

Єргієв І.Д. Український «модерн-баян» як феномен світового мистецтва.Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03 Музичне мистецтво. Одеська державна музична академія ім.А.В.Нежданової, Міністерство культури та туризму України, Одеса, 2006.
Дисертація присвячена ідеї «українського модерн-баяна» як мистецтва баянної гри, що склалася в паралелях вітчизняної та зарубіжної творчості і апробована видатними митцями, а також певним внеском автора дослідження. Остання в аспекті «українського модерн-баяна» на рубежі двох століть є наслідком еволюційного розвитку як невід’ємної складової процесу становлення мистецтва світового «модерн-акордеона» у другій половині ХХ століття, якому сприяла тріада чинників: діяльність високоталановитих виконавців-новаторів, удосконалений майстрами інструментарій і оригінальна творчість композиторів для цього класу інструментів.
Концепція мистецтва «модерн-баяна» як вітчизняної версії акордеонної гри професійних митців другої половини ХХ століття полягає в єдності виконавсько-композиторської ініціативи у створенні оригінальних композицій для баяна як «музики для слухання» з включенням тембрально-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики поставангардного мистецтва.

Увисновкахузагальнено результати проведеного дослідження.
1. Висунута ідея «українського модерн-баяна» як мистецтва баянної гри, що склалася в паралелях вітчизняної та зарубіжної творчості і апробована видатними митцями, а також певним внеском автора дослідження, логічно-аналітично осмислена в даній дисертації і запропонована як концепція мистецтва «модерн-баянної» гри. Остання в аспекті «українського модерн-баяна» на рубежі двох століть є наслідком еволюційного розвитку як невід’ємної складової процесу становлення мистецтва світового «модерн-акордеона» у другій половині ХХ століття, якому сприяла тріада чинників: діяльність високоталановитих виконавців-новаторів, удосконалений майстрами інструментарій і оригінальна творчість композиторів для цього класу інструментів.
2. Вказана концепція мистецтва «модерн-баяна» як вітчизняної версії акордеонної гри професійних митців другої половини ХХ століття полягає в наступному:
а) єдність виконавсько-композиторської ініціативи у складенні оригінальних композицій для баяна як «музики для слухання» з включенням тембрально-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики поставангардного мистецтва;
б) практика діяльності митців вищого рівня в композиторській творчості, таких як японець Ю.Такахаші, норвежець А.Нордхейм, німці Г.Катцер і В.Дінеску, росіяни С.Губайдуліна та Е.Денісов, українці Є.Станкович, О.Щетинський, К.Цепколенко та ін. показала, що їх спосіб написання для акордеона (баяна) базувався на фактурно-сонорних пропозиціях майстрів-виконавців. Це були не тільки адресати бажаних виконавських рішень, але це були певні співавтори, оскільки традиційна композиторська освіта базувалася і базується до цього часу на знаннях інструментів іншого роду, ніж акордеон (баян). Прийоми, виразні знахідки видатних баяністів: М.Елегарда, Ф.Ліпса, ін., а також автора даної роботи, були не просто «включеними» в твори названих композиторів, але складали деяке «стрижневе» утворення, «навколо» котрого «нарощувалося» художнє ціле як єдина смислова система.
3. Сформульовано концепцію «модерн-інтонування», яке сполучає тонову процесуальність класичної музики із статикою сонорно-кластерних утворень музики кінця ХХ початку ХХІ століття. Адже статика сонору-кластера і речовості «міхового дихання» сполучена із вишуканою палітрою агогічно-ритмічних подань цього звуко-комплексного утворення (музичною структурою нового типа), зумовленого іманентністю самого інструмента, за законами мовного інтонування.
Доречним тут є введення поняття «екстатики» відносно змісту інтонованих в модерн-музиці шарів-комплексів в певній паралелі до ігрової екстатики церковного передзвону, молитовного зосередження в літургійному дійстві, що органічно на протязі служби. Інтонування не стільки адаптовно-мовне, яке домінує у класичному мистецтві, але екстатично-ігрове, яке у вигляді ігрової комбінаторики має місце і в академічній творчості. Баянно-акордеонне інтонування, що поєднує акордеонну класику і модерн-мистецтво, базується на ігровій екстатиці, для якої не інтервально-звуковисотні змінності, але ритмо-тембральні, динамічно-агогічні перетворення складають сутність втілення «ігрових фігур» у звуковеденні.
Звідси майстерність баянно-акордеонної гри (за М.Давидовим), визначеної мікро- інтонуванням: екстатика сонору-кластеру у винаходах тембральної речовості та динамічно-агогічного, ритмічного різноманіття у поданні базисного звукоутворення. Вказаний виразний пласт екстатичних засобів спостерігаємо і в процесуальності гармонічно-ладових утворень класичного мистецтва.
4. Запропонована концепція «модерн-баян» має свою життєздатність і перспективність в Україні, яка «волею історичних обставин опиняється у зоні пересічення традицій Заходу та Сходу».
5. Головним чинником становлення цього новітнього мистецтва в Україні стала творчість відомих національних композиторів-симфоністів, детермінована діяльністю провідних баяністів-виконавців. Унікальність української «нової» баянної музики кінця ХХ початку ХХІ столітя полягає в тому, що «ознаки нової музичної сучасності» (засоби виразності) не суперечать класичній речовності, а навпаки спрямовані на формування «мови почуттів». В ній панує естетика «наслідування життя», глибоко філософічна і водночас релігійна, яка органічно поєднується з абстракціонізмом, фантастикою, ірреальним, віртуальним, встановлюючи домінанту могутності Космосу і Бога.
6. Прогресивна творчість одеських композиторів в галузі «нової» музики, яка формує нову якість «модерн-баян», виділяється як за якісними (на рівні світових досягнень сучасної композиції), так і за кількісними показниками (більш ніж в інших регіонах України), а також наявність престижного фестивального форуму «нової» музики, який послідовно і регулярно презентує цю творчість в контексті прогресу світового мистецтва, дають підставу називати Одесу центром розвитку сучасного українського мистецтва «модерн-баяна».
7. Мистецтво «модерн-баяна» пред’являє неабиякі вимоги до виконавця і виконавства (високий інтелект і випереджувальна інтуїція), що зумовлює висування на перший план виконавця нового типу модерн-баяніста митця-новатора (на відміну від виконавця-репрезентатора або шоу-«зірки»), Основною складовою творчості виконавця такого типу стає світова прем’єра, яка у виконанні майстрів-баяністів світового рівня перетворюється в модель-еталон. Як правило, такі прем’єри здійснюються на міжнародних фестивалях сучасної та нової музики (серед українських це: «Київ Музик Фест», «Два дні і дві ночі нової музики», «Контрасти», «Форум молодих»), і, як підсумок, закріплюються на аудіо- та відео- носіях: CD, CD-R, DVD як нових ознаках нового часу.
8. Серед важливих сучасних надбань українського музичного мистецтва ми виділяємо формування нового камерно-акордеонного жанра, який стає не тільки здійсненим фактом наприкінці ХХ початку ХХІ століття, а й головним фактором реальної академізаціїї українського баяна-акордеона.
9. Інструмент як останнє акустичне винайдення ХХ століття і, головне, темброві показники в удосконалених концертних інструментах найсучасніших моделей стають привабливими для сучасних композиторів, які виділяють його для себе серед усіх інших відомих народних (національних) інструментів як пріоритетний для своїх творчих пошуків. Такий процес дає неосяжну палітру жанрово-стилістичного розмаїття. Саме в камерній площині розкриваються не тільки нові можливості інструмента в різноманітних стилях, як то: неокласицизм, неоімпресіонізм, експресіонізм, сюрреалізм, а й вимальовується новий філософсько-естетичний вимір інструмента, що і виводить його в елітарний класичний інструментальний комплекс, тобто перегортає наші уявлення про статус інструмента.
10. Динамізм такого перетворення інструмента в Україні актуалізує питання про удосконалення системи національної освіти як по фаховим, так і по спеціальним теоретичним дисциплінам з урахуванням світових надбань з метою підготовки фахівців європейського рівня і їх спроможності відстоювати сучасне українське мистецтво на світовому рівні. Теж саме стосується конкурсної і фестивальної систем.

ОДЕСЬКА ДЕРЖАВНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ
ІМЕНІ А.В.НЕЖДАНОВОЇ
На правах рукопису
ЄРГІЄВ ІВАН ДМИТРОВИЧ
УДК: 786.8 (477)
УКРАЇНСЬКИЙ «МОДЕРН-БАЯН» ЯК ФЕНОМЕН
СВІТОВОГО МИСТЕЦТВА
Спеціальність 17.00.03 — Музичне мистецтво
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства
Науковий керівник Маркова Олена Миколаївна
доктор мистецтвознавства, професор.
Одеса — 2006

2
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. Українській «модерн-баян» у світовому процесі 13
1.1. Історичні передумови формування нового напрямку у баянному
мистецтві 13
1.2. Концепція «модерн-баяна» в контексті академічної творчості 29
1.3. «Модерн-баяніст» як виконавець-особистість 40
РОЗДІЛ 2. Оригінальні твори «нової» української баянної музики як синтез жанрово-видових надбань ... 54
2.1. Художньо-образний світ «нової» української музики 54
2.2. Нова музика для баяна і «модерн-інтонування» 78
2.3. Український «камерний баян» — новий жанровий вектор
вітчизняного мистецтва 106
2.4. Українська камерно-баянна музика у жанровому розмаїтті 124
ВИСНОВКИ 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 166
ДОДАТОК А 184
ДОДАТОК Б 186
ДОДАТОК В
190

Список літератури

ВИСНОВКИ
Висунута ідея «українського модерн-баяна» як мистецтва баянно- акордеонної гри, що склалася в паралелях вітчизняної та зарубіжної творчості і апробована видатними митцями, а також певним внеском автора дослідження, — логічно-аналітично осмислена в даній дисертації і запропонована як концепція мистецтва «модерн-баянної» гри. Остання в аспекті «українського модерн-баяна» на рубежі двох століть є наслідком еволюційного розвитку як невід’ємної складової процесу становлення мистецтва світового «модерн-акордеона» у другій половині ХХ століття. Розвитку і становленню цього мистецтва сприяла триада чинників: діяльність високоталановитих виконавців-новаторів, удосконалений майстрами інструментарій і оригінальна творчость композиторів для цього класу інструментів.
Вказана концепція мистецтва «модерн-баяна» як вітчизняної версії акордеонної гри професіних митців другої половини ХХ століття полягає в слідуючому:
Єдність виконавсько-композиторської ініціативи у складенні оригінальних композицій для баяна як «музики для слухання» з включенням тембро-сонорних ефектів у функції конкретно-графічних показників, носіїв архетипових смислів музики поставангардного мистецтва.
«Фольклорний міфологізм» баянного мистецтва в Україні, як і у східній Європі у цілому, складав стійке утворення у свідомості музикантів-професіоналів, хоч загальновідомим був і є факт як би штучної «трансплантації» гармоніки-акордеона в народну музику народів Російської Імперії у ХІХ столітті саме с Заходу.
В даному дослідженні аргументована парадигматичність акордеонно-баянної творчості відносно акцентування візантійсько-

106
кельтських засад європейської культури на початку ХІХ, в середині ХХ і в епоху зламу від ХХ на ХХІ століття.
Практика діяльності митців вищого рівня в композиторській творчості, таких як японець Ю.Такахаші, норвежець А.Нордхейм, німці Г.Катцер і В.Дінеску, росіяни С.Губайдуліна та Е.Денісов, українці Є. Станкович, О.Щетинський, К.Цепколенко та ін. показала, що їх спосіб написання для акордеона (баяна) базувався на фактурно-сонорних пропозиціях майстрів-виконавців. Це були не тільки адресати бажаних виконавських рішень, але це були певні співавтори, оскільки традиційна композиторська освіта базувалася і базується до цього часу на знаннях інструментів іншого роду, ніж акордеон (баян). Прийоми, виразні знахідки видатних акордеоністів (баяністів): М.Елегарда, Ф.Ліпса, ін., а також автора даної роботи, були не просто «включеними» в твори названих композиторів, але складали деяке «стрижневе» утворення, «навколо» котрого «нарощувалося» художнє ціле як єдина смислова система.
В аналізах констатувалося, що С.Губайдуліна, яка із захопленням називала баян «чудовиськом, яке дихає» (див. вище), взяла на озброєння перш за все прийоми, які їй показав Ф.Ліпс: «гра повітрям» і «кластер». Оздоблення алюзивно-асоціативним змістом тої «речовності» інструмента стало роботою Губайдуліної та її сучасників, як і цілий ряд зручностей-змістів: легкі для виконання паралельності терцово- багатошарових акордів в лівій клавіатурі, не темперовані гліссандо, ін., які засвідчили оригінальний смисловий епіцентр виразності для баяна.
Зовні ряд сонористичних винаходів ( по типу «гри повітрям») за технічною стороною виявлення (не тоново-певне звучання) чітко нагадує сонори та кластери авангардистів (Ксенакіс). Але специфіка речовності акордеона-баяна (генетично пов’язаних із «гармонікою», етимологія слова-назви якої вказує на «консонантність» цілого) відсторонює цей інструмент від сукупності деструктивних надбань авангарду, нової музики, що розвинули ідею «емансипації дисонансу». Маємо у випадку акордеонної-баянної гри спирання на «подолання дисонансу» при тому, що сам сонористично-кластерний поштовх фіксує авангардно виражений атрадиціоналістський «корінь».
Тому в нашому дослідженні ми відстоюємо концепцію «модерн-баяна» («модерн-акордеона») як деякої мистецької паралелі явищам авангардної музики, що від начал свого виявлення має «родові риси» «поставангардного» мистецтва.
В цьому закладена глибинна першість вітчизняного внеску в модерн -баянну, модерн-акордеонну творчість, оскільки і «український авангард» у порівнянні із західним аналогом має виражений обрис «поставангардного» спрямування на «ретро» у початків саме авангардного руху від 50-60-х років.
Ввважаємо зовсім невипадковим, але символічно-знаковим моментом те, що Лучано Беріо, з симфонією якого 1970 року зв’язують

107
започаткування поставангарду як історичного стилю, після знайомства з видатним швейцарським баяністом Хуго Нотом, який зацікавив композитора саме сонористичними можливостями інструмента, одним з перших вводить його в камерний твір «El mar la mar» для сопрано, меццо-сопрано та камерного ансамблю за участю кнопкового акордеона (баяна) у функції самозначущої тембральної якості.
Відтоді називаємо «модерн-акордеоном — модерн-баяном» виразність гри на цьому інструменті у виявленні «подолання дисонансу- сонору» авангардної стилістики, що історично відбувалося у паралелі до розвитку авангарда і стало класичним феноменом у 1990-ті роки, і таким чином, перше («модерн-акордеон» — «модерн-баян») стає логічно- еволюційним доробком баянно-акордеонного мистецтва у світовому обсязі на тлі досягнень академічного рівня гри на цьому інструменті.
В зв’язку із сказаним, виходимо на «модерн-інтонування», яке сполучає тонову процесуальність класичної музики із статикою сонорно- кластерних утворень музики кінця ХХ — початку ХХІ століття. Адже статика «сонору-кластера» і речовності «міхового дихання» сполучена із вишуканою палітрою агогічно-ритмічних подань цього звуко-комплексного утворення (музичною структурою нового типа), зумовленого іманентністю самого інструмента, за законами мовного інтонування.
Доречним тут є введення поняття «екстатики» відносно змісту інтонованих в «новій» музиці шарів-комплексів в певній паралелі до ігрової екстатики церковного передзвону, молитовного зосередження в літургійному дійстві, що органічно на протязі служби. Інтонування не стільки адаптовно-мовне, яке домінує у класичному мистецтві, але екстатично-ігрове, яке у вигляді ігрової комбінаторики має місце і в академічній творчості. Баянно-акордеонне інтонування, що поєднує акордеонну класику і модерн-мистецтво, базується на ігровій екстатиці, для якої не інтервально-звуковисотні змінності, але ритмо-тембральні, динамічно-агогічні перетворення складають сутність втілення «ігрових фігур» у звуковеденні.
Звідси — майстерність баянно-акордеонної гри, визначеної мікро- інтонуванням: екстатика сонору-кластеру у винаходах тембральної речовності та динамічно-агогічного, ритмічного різноманіття у поданні базисного звукоутворення. Вказаний виразний пласт екстатичних засобів спостерігаємо і в процесуальності гармонічно-ладових утворень класичного мистецтва.
Виявлено, що запропонована концепція «модерн-баян» має свою життєздатність і перспективність в Україні, яка «волею історичних обставин опиняється у зоні пересічення традицій Заходу та Сходу».
Виявлено, що головним чинником становлення цього новітнього мистецтва в Україні стала творчість відомих національних композиторів- симфоністів, детермінована діяльністю провідних баяністів-виконавців. Творчість перших має наступні тенденції:

108
- узагальнення досвіду «попередників» та класиків нової музики, яке не вимагає радикальних новацій і сприяє утворенню нових цілісностей в межах типового сьогочасного «мислення стилями» та їх відбиття в площині акордеонної тембральності;
- опанування різновидів композиторських технік ХХ століття і втілення їх в оригінальній баянній літературі в якості цілісної системи- коплексу специфічних звукових засобів виразності з метою втілення «поновлених змістів»;
- поява нових тембро-сонорних винаходів, детермінованих виконавцями-новаторами, як стилевих «стрижней» індивідуального методу кожної композиції, що дає підставу для виявлення ознак авангардності і підживлює джерело музики майбуття;
- відкриття нових жанрових напрямків як в композиційних структурах, так і на шляху нового інструментального синтеза різноманітних тембро-соноро: «модерн-баяна» і класичного інструментарія, який вже зарекомендував себе як академічний.
Діяльність останніх (виконавців), яка в класичному розумінні класифікується як співтворчість, актуалізується в новій (авангардній) музиці і трансформується у виконавську творчість: заказ твору, його виконавське бачення, спілкування і дискутування з композитором під час створення композиції, редактування, концертне виконання з великим відсотком творчої фантазії, особистими можливостями моделювання- інтерпретації твору в рамках «повноважень», які делегує саме живий композитор виконавцю. Виникає так званий сотворчий виконавсько- композиторський тандем: «модерн-баяніст» ^композитор-симфоніст, який дарує слухачам «живу творчість».