Родіонова Таїса Василівна Місце вчинення злочину за кримі­нальним правом України

Короткий опис

Родіонова Таїса Василівна, старший викладач ка­федри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики Одеського національного університету імені І. І. Мечникова: «Місце вчинення злочину за кримі­нальним правом України» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д 26.732.01 у Державному науково-дослідному інститу­ті

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ 1.1. МЕЧНИКОВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
Родіонова Таїса Василівна
УДК 343.132 (477)
МІСЦЕ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
081 - Право
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Т. В. Родіонова
Науковий керівник:
Музика Анатолій Ананійович,
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України
Одеса - 2018

ЗМІСТ
Вступ 18
Розділ 1. Місце вчинення злочину як науково-прикладна проблема кримінального права
1.1. Сутність і визначення загального поняття
«місце вчинення злочину»: просторово-часовий підхід 30
1.2. Розмежування понять «місце вчинення злочину», «обстановка
вчинення злочину» та «предмет злочину» 71
1.3. Кримінально-правове значення місця вчинення злочину:
загальнотеоретичні положення 85
Висновки до розділу 1 106
Розділ 2. Концепція встановлення місця вчинення окремих видів злочинів
2.1. Доктринальне тлумачення поняття «місце вчинення злочину» як ознаки окремих складів злочинів: аналітичний огляд
наукових позицій 109
2.2. Місце вчинення дистанційних злочинів 147
2.3. Місце вчинення тривалих злочинів 157
2.4. Місце вчинення продовжуваних злочинів 172
2.5. Новостворені кримінально-правові проблеми, пов’язані з місцем
вчинення злочину: українські реалії та перспективи усунення 186
Висновки до розділу 2 201
Висновки 204
Список використаних джерел 211
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми. Вчення про склад злочину завжди привертало увагу спеціалістів у галузі кримінального права. Не втрачений інтерес до цього вчення і в наш час. Науковці постійно поглиблюють успадковані знання про склад злочину - виявляють нові спірні положення, наводять додаткові аргументи щодо складових зазначеного інституту, виробляють пропозиції стосовно вдосконалення відповідного законодавства і практики його застосування. Натомість у науці (юридична доктрина - не виняток) ще трапляються ситуації, коли якась проблема залишається малодослідженою чи взагалі постає «білою плямою». Це стосується, зокрема, загального поняття місця вчинення злочину як ознаки об’єктивної сторони суспільно небезпечного діяння.
В Україні зазначена проблема не була предметом пізнання на дисертаційному рівні, наразі не видано жодної монографії з цього питання. Не дивно, що в підручниках із Загальної частини кримінального права матеріал щодо суті та кримінально-правового значення місця вчинення злочину традиційно ледве сягає однієї сторінки. І це за умови, що без чіткого уявлення про реальні координати будь-якого злочину, які характеризують діяння у просторі, неможливо вирішити питання про кримінальну відповідальність особи. Не випадково у 12,1 % статей КК України місце вчинення злочину передбачене як обов’язкова ознака відповідних складів злочинів. КПК України відносить місце вчинення злочину до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (п. 1 ч. 1 ст. 91).
Проблеми місця вчинення злочину досліджувались, зокрема, у працях Л. П. Брич, Є. В. Лащука, А. А. Музики, 1.1. Присяжнюка. Особливості місця скоєння злочинів міжнародного характеру були предметом кандидатської дисертації К. В. Юртаєвої (Харків, 2010). Заслуговує на увагу кандидатська дисертація російського спеціаліста К. Л. Акоєва «Место совершения преступления и его уголовно-правовое значение» (Москва, 1989). Пізніше на її основі було видано монографію з аналогічною назвою (Ставрополь, 2000). Слід зауважити, що це єдина монографічна праця на пострадянському просторі, присвячена вивченню кримінально-правового значення місця вчинення злочину.
Крім доробку згаданих вище спеціалістів, дисертація ґрунтується і на працях таких вітчизняних та зарубіжних науковців, як: П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, П. С. Берзін, М. І. Блум, О. І. Бойцов, В. І. Борисов, В. К. Грищук, О. О. Дудоров, З. А. Загиней, І. О. Зінченко, М. В. Карчевський, В. М. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнєцова, В. Б. Малінін, В. П. Малков, В. А. Мисливий, В. О. Навроцький, А. М. Ораздурдиєв, М. І. Панов, В. М. Попович, О. Ф. Парфьонов, Є. Л. Стрельцов, В. Я. Тацій, О. М. Тарбагаєв, В. О. Туляков, В. І. Тютюгін, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк та інші вчені.
Праці зазначених авторів мають важливе наукове і практичне значення. Водночас низка питань, пов’язаних із місцем вчинення злочину, залишаються не вирішеними. До актуальних проблем кримінально-правової характеристики місця вчинення злочину, які можна визнати недослідженими або такими, що частково вивчені, але не набули свого остаточного розв’язання, належать, зокрема: системне розуміння феномена місця вчинення злочину (законодавчий, доктринальний і правозастосовний рівень); просторово-часовий підхід як продуктивна основа у вирішенні питання про визначення загального поняття місця вчинення злочину; спільність і відмінність, що притаманні поняттям «місце вчинення злочину», «обстановка вчинення злочину» та «предмет злочину»; напрями, в яких простежуються юридичні характеристики місця вчинення злочину (кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, криміналістичний, кримінологічний); універсальне значення місця вчинення злочину для будь-якого кримінального провадження; сучасний стан доктринального тлумачення законодавчих положень про місце вчинення злочину; момент закінчення окремих видів злочинів (дистанційних, тривалих і продовжуваних), що не завжди збігається із часом вчинення злочину; нагальні кримінально-правові проблеми (в аспекті теми дослідження), зумовлені ворожими діями Російської Федерації проти України.
Таким чином, необхідність дослідження теоретичних положень щодо сутності та ознак загального поняття місця вчинення злочину є важливим науковим завданням сучасного кримінального права, яке має безпосередній зв’язок із правозастосовною практикою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено упродовж 2013-2017 років в Одеському національному університеті імені 1.1. Мечникова згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики за темою «Законодавство кримінально-правового напряму в період глобалізації» (державний реєстраційний номер 0113U002883).
Тема дисертації відповідає: пріоритетним напрямам розвитку правової науки, передбачених Стратегією розвитку Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки (затверджена 3 березня 2016 р. на загальних зборах академії); Плану законодавчого забезпечення реформ в Україні, схваленого постановою Верховної Ради України від 4 червня 2015 р. № 509-УШ.
Тему дисертації затверджено Вченою радою Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова (протокол № 5 від 27 січня 2015 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна і системна розробка такої проблеми кримінального права, як місце вчинення злочину (законодавчий, доктринальний і правозастосовний рівень). Для досягнення зазначеної мети визначені такі завдання:
- проаналізувати неоднорідні погляди учених на кримінально-правову проблему місця вчинення злочину;
- розкрити сутність та сформулювати дефініцію загального поняття «місце вчинення злочину» на підставі просторово-часового підходу;
- виявити критерії відмежування місця вчинення злочину від обстановки вчинення злочину та від предмета посягання;
- дослідити обставини, що формують уявлення про кримінально-правове значення місця вчинення злочину;
- здійснити аналіз наукових позицій у царині сучасного тлумачення вітчизняними науковцями поняття «місце вчинення злочину» як ознаки окремих складів злочинів;
- вивчити проблеми встановлення місця вчинення дистанційних, тривалих та продовжуваних злочинів;
- виявити та проаналізувати створені ворожими діями Російської Федерації (агресія, окупація, анексія) нові кримінально-правові проблеми, пов’язані із місцем вчинення злочину;
- сформулювати рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства.
Об’єктом дослідження є кримінально-правові відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину.
Предмет дослідження - місце вчинення злочину за кримінальним правом України.
Методи дослідження. Під час дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Діалектичний метод використовувався у всіх підрозділах дослідження; застосування історичного методу сприяло вивченню процесу становлення поглядів про місце вчинення злочину у часовій ретроспективі (підрозділи 1.1, 2.2-2.4); методи дедукції та індукції, аналізу і синтезу допомогли визначити структурно-логічну схему дослідження; системний метод дозволив охарактеризувати місце вчинення злочину як важливу частину єдиної структури складу злочину у взаємодії з його іншими ознаками та елементами; порівняльно-правовий метод використовувався для вивчення зарубіжного теоретичного та практичного досвіду правового регулювання питань, пов’язаних із місцем вчинення злочину, а також під час порівняння положень кримінального та кримінального процесуального законодавства (підрозділи 1.1, 1.3, 2.2-2.4); догматичний метод застосовувався під час встановлення змісту кримінально-правових понять, які характеризують місце вчинення злочину, а також для з’ясування закономірностей дії права за допомогою правил юридичної логіки (використовувався у всіх підрозділах дисертації); застосування методу лінгвістичного тлумачення сприяло розмежуванню ознаки «місце вчинення злочину» та суміжних об’єктивних ознак (підрозділ 1.2); соціологічний метод (аналіз документів, статистичних даних) слугував дослідженню проблем правозастосовної практики з питань встановлення місця вчинення злочину (розділ 2); статистичний метод застосовувався для аналізу емпіричної інформації (підрозділи 1.1, 2.1).
Теоретичну основу дисертації склали наукові праці із загальної теорії держави і права, кримінального права, кримінології, кримінально-виконавчого права, кримінального процесуального права, а також філософсько-методологічна література, енциклопедичні та довідкові видання.
Нормативну основу дослідження становлять Конституція України, КК України, закони України, кримінальні кодекси деяких зарубіжних країн, КПК України, постанови Кабінету Міністрів України, інші нормативно-правові акти України.
Емпіричну базу дослідження становлять: матеріали опублікованої судової практики, а також електронного реєстру судових рішень; статистичні дані Державної судової адміністрації України; результати вивчення 300 вироків у кримінальних провадженнях про злочини, обов’язковою ознакою складу яких є місце вчинення злочину (розглянутих судами Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Одеської областей та м. Києва за період 2012-2017 рр.). Категорія злочинів - у сфері господарської діяльності, проти довкілля, «наркотичні» злочини.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці кримінального права комплексним і системним монографічним дослідженням концептуальних проблем місця вчинення злочину (загальнотеоретичний рівень пізнання).
У праці сформульовано й обґрунтовано або додатково аргументовано низку висновків, теоретичних положень і пропозицій, що містять ознаки наукової новизни. Зокрема,
уперше:
1) на ґрунті просторово-часового підходу сформульовано послідовне, логічно завершене визначення загального поняття «місце вчинення злочину» у кримінально-правовому розумінні, а саме: місце вчинення злочину - це передбачена диспозицією кримінально-правової норми ознака об’єктивної сторони складу злочину, яка характеризує певну територію (у тому числі й рухому територію), де суб’єкт під час перебування на ній вчинив передбачену кримінальним законом дію або бездіяльність;
2) з урахуванням результатів наукового аналізу визначень поняття «місце вчинення злочину» запроваджена типологія пропонованих різними авторами таких дефініцій; обґрунтовано висновок про те, що наявні в літературі визначення поняття «місце вчинення злочину», які розпочинаються словами «це певна територія або інше місце», зазнали впливу логічної помилки (має назву «коло у доказі», «коло у визначенні», лат. circulus in demonstrando, circulus in defmiendo). Крім цього, вказівка в інших дефініціях на те, що «місце вчинення злочину - це територія або простір» чи навпаки, «простір або територія», є термінологічною помилкою, оскільки «територія» і «простір» - синонімічна пара і в юридичному контексті вони означають одне й те саме;
3) спростовано поширений в юридичній літературі некоректний погляд на такі законодавчі положення:
«2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України» (ст. 6 КК України) - ці норми більшою мірою відображають процесуальний (просторово- юрисдикційний), а не кримінально-правовий аспект поняття місця вчинення злочину;
4) наведено переконливі аргументи на користь концепту, згідно з яким місце і час вчинення злочину постають компонентами обстановки. Якщо місце вчинення злочину завжди є складовою обстановки, то вказівка на останню у тексті статті Особливої частини КК України буде свідченням наявності і певного місця вчинення злочину. Якщо ж законодавець передбачає у статті лише місце вчинення злочину, то це ще не означає автоматичної наявності обстановки як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Якщо завдяки застосуванню лінгвістичного прийому тлумачення виявляється можливість одночасного формулювання до певної ознаки складу злочину двох питань - (де?) [місце] і (коли?) [час] - то це є свідченням наявності обстановки вчинення злочину, оскільки з теоретичної точки зору обстановка охоплює і місце, і час вчинення злочину;
5) на основі вивчення й узагальнення матеріалів судової практики відтворено системне значення місця вчинення злочину (кримінально-правове і процесуальне, криміналістичне та кримінологічне);
6) обґрунтована практична доцільність порушення перед експертом- криміналістом (у разі проведення, наприклад, вибухотехнічної експертизи) питання суто кримінально-правового характеру - про встановлення власне місця вчинення злочину, тобто, за наявності достатніх для цього даних, потребує з’ясування - де розташовувався правопорушник під час вчинення злочину;
7) розроблена концепція встановлення місця вчинення окремих видів злочинів з урахуванням особливостей перебігу таких діянь і залежно від моменту
їх закінчення (дистанційних, тривалих, продовжуваних);
8) системно актуалізована низка новостворених кримінально-правових проблем, пов’язаних з місцем вчинення злочину - відповідні проблеми, зумовлені ворожими діями Російської Федерації проти України (внаслідок агресії, окупації, анексії);
удосконалено:
9) теоретичне положення, згідно з яким наявність певної ознаки (місця чи обстановки вчинення злочину, предмета злочину) у кримінально-правовій нормі залежить від того змісту, який вкладає законодавець у відповідний термін (текст). Наприклад, у ч. 1 ст. 1971 КК України земельна ділянка є предметом злочину, тоді як у частинах 3 і 4 цієї статті земельна ділянка уже є місцем його вчинення;
10) вимоги до якості доктринального тлумачення законодавчих положень - потребує врахування, зокрема, такий факт: не всі форми об’єктивної сторони конкретного складу злочину обов’язково пов’язуються з певним місцем вчинення злочину - нерідко таке місце може передбачатися законодавцем лише в одній із них. Це призводить до того, що коментатори кримінального закону або необгрунтовано поширюють обов’язковість зазначеної ознаки на всі форми об’єктивної сторони певного виду злочину, або взагалі уникають будь-якої згадки про місце вчинення злочину, незважаючи на те, що наявність такої ознаки випливає зі змісту кримінально-правової норми;
11) систему аргументів щодо особливостей встановлення місця вчинення дистанційних злочинів з матеріальним складом. Систематизовано теоретичні знання про існування чотирьох кримінально-правових теорій встановлення місця таких злочинів (див. п. 6 висновків);
12) рекомендації практичного характеру щодо встановлення місця вчинення тривалого злочину: таким місцем слід вважати місце вчинення особою відповідного діяння (дії або бездіяльності), завдяки якому (діянню) особа набула «злочинного стану». Місцем вчинення тривалих злочинів, пов’язаних з активною поведінкою у вигляді тривалого порушення кримінально-правової заборони, визнається та частина території держави, де було розпочато і закінчено суспільно небезпечне діяння, яке утворило закінчений склад злочину. Місцем вчинення тривалих злочинів, що вчиняються шляхом ухилення від виконання певних обов’язків (пасивної поведінки), визнається та частина території держави, де суб’єкт злочину зобов’язаний був вчинити дії щодо належного виконання відповідного обов’язку, невиконання якого утворило закінчений в юридичному розумінні склад злочину;
13) наукове розуміння місця вчинення продовжуваного злочину. Таким місцем необхідно визнавати місце вчинення останнього із тотожних діянь, спрямованих на досягнення загальної мети. Якщо діяльність суб’єкта продовжуваного злочину з причин, що не залежали від його волі, була перервана до вчинення останнього із тотожних злочинних діянь, місцем вчинення злочину визнається місце, де таку діяльність було перервано;
дістали подальшого розвитку:
14) доводи про методологічну вразливість (невідповідність об’єктивній реальності) сприйняття події злочину як юридичного факту, що відокремлений або від місця, або від часу його вчинення. Місце вчинення злочину, будучи прив’язаним до певної території, і час вчинення злочину, яким за КК України «визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності», - взаємопов’язані та взаємозалежні, становлять єдиний просторово-часовий континуум;
15) аргументи прихильників визнання місцем вчинення злочину того місця, де вчинено передбачене законом діяння. Поняття «місце вчинення злочину» не слід ототожнювати з поняттям «місце закінчення злочину», так само, як поняття «час вчинення злочину» не можна ототожнювати з поняттям «час закінчення злочину»: у злочинах з формальним складом вони збігаються, тоді як у злочинах з матеріальним складом - далеко не завжди;
16) теоретико-прикладні положення про взаємозв’язок кримінально- процесуального та кримінально-правового значення місця вчинення злочину. Зокрема, як факультативна ознака об’єктивної сторони складу злочину, місце вчинення злочину не впливає безпосередньо на кваліфікацію вчиненого, проте його особливості мають опосередкований вплив на встановлення окремих ознак складу злочину (наприклад, предмета злочину, способу вчинення злочину, причинного зв’язку між діянням і його суспільно небезпечними наслідками);
17) наукові доводи щодо необхідності вдосконалення змісту ст. 6 КК України, спрямовані на врахування всіх можливих ситуацій вчинення злочину, у зв’язку з чим зазначену статтю запропоновано доповнити таким положенням: «Злочин визнається вчиненим на території України і в тому разі, якщо суб’єкт незакінченого злочину вчинив за межами території України діяння, наслідки якого мали б настати на території України, проте не настали з причин, що не залежали від волі винного».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані та використовуються у:
- науково-дослідній сфері - як підґрунтя для подальших наукових розробок і досліджень проблем об’єктивної сторони злочину, розмежування об’єктивних ознак складів злочину, проблем взаємозв’язку кримінального права та кримінального процесу, а також під час підготовки відповідних розділів науково-практичних коментарів кримінального та кримінального процесуального законодавства, підручників, навчальних і методичних посібників (акт впровадження від 15 січня
2018 р.);
- правотворчості - у процесі підготовки змін і доповнень до КК України, а також під час удосконалення відповідних положень інших нормативно-правових актів, спрямованих на протидію злочинам;
- правозастосовній діяльності - під час вирішення проблемних питань кваліфікації діянь суб’єктів злочинів, а також у процесі вивчення та узагальнення судової практики Верховним Судом;
- навчальному процесі - для підготовки та читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять з навчальних дисциплін «Кримінальне право», «Кримінальний процес», Криміналістика», «Кримінологія», «Кримінально- виконавче право», інших дисциплін кримінально-правового циклу у вищих навчальних закладах юридичного спрямування та на юридичних факультетах (акт впровадження від 2 лютого 2018 р.).
Особистий внесок здобувача. В опублікованій у співавторстві одній науковій праці особистим внеском дисертанта є власні теоретичні розробки щодо впливу факультативної ознаки «місце вчинення злочину» на встановлення та оцінку причинного зв’язку між діянням і суспільно небезпечними наслідками під час кваліфікації злочинів. Ідеї та розробки співавтора статті у дисертації не використані.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики економіко-правового факультету Одеського національного університету імені 1.1. Мечникова, а також були оприлюднені в тезах доповідей та наукових повідомлень на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Суспільство, правопорядок, злочинність: теоретичні та прикладні проблеми сучасної науки» (Миколаїв, 22 травня 2015 р.); «Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності» (Одеса, 13 листопада 2015 р.); «70-та наукова конференція професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету ОНУ імені
1.1. Мечникова» (Одеса, 25-27 листопада 2015 р.); «Pravna veda a prax: vyzvy modernych europskych integracnych procesov» (Bratislava, 27-28 novembra, 2015); «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (Івано-Франківськ, 18-19 грудня 2015 р.); «Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення» (Київ, 25 березня 2016 р.); «Борьба с преступностью: теория и практика» (Могилев, 25 марта 2016 г.); «Євроінтеграція в умовах світової глобалізації» (Одеса, 27-29 квітня 2016 р.); «71-а наукова конференція професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету ОНУ імені
1.1. Мечникова» (Одеса, 23-25 листопада 2016р.); «72-га наукова конференція професорсько-викладацького складу економіко-правового факультету ОНУ імені
1.1. Мечникова» (Одеса, 29 листопада - 1 грудня 2017 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення дисертації викладено в 17 наукових працях, з яких: 6 - статті, опубліковані у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук; 1 - стаття опублікована у науковому виданні іноземної держави; 10-тези доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Праця складається з анотації, вступу, двох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (253 найменування) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 247 сторінок, із яких основний текст займає 194 сторінки, список використаних джерел - 26 сторінок, додатки - 11 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що полягає у комплексній і системній розробці актуальної проблеми кримінального права - місце вчинення злочину (законодавчий, доктринальний і правозастосовний рівень). До основних науково обґрунтованих результатів проведеного дослідження належать, зокрема, такі положення.
1. На загальнотеоретичному рівні, в аспекті кримінально-правового розуміння, місце вчинення злочину - це передбачена диспозицією кримінально-правової норми ознака об’єктивної сторони складу злочину, яка характеризує певну територію (у тому числі й рухому територію), де суб’єкт під час перебування на ній вчинив передбачену кримінальним законом дію або бездіяльність.
2. За результатами аналізу визначень поняття «місце вчинення злочину» здійснено типологію пропонованих різними авторами дефініцій. Виокремлено принаймні два основні критерії поділу визначень поняття «місце вчинення злочину» залежно від: а) допущених авторами логічних або термінологічних неточностей; б) змістовних розходжень.
Визначення поняття «місце вчинення злочину», які розпочинаються словами «це певна територія або інше місце», зазнали впливу логічної помилки (має назву «коло у доказі», «коло у визначенні», лат. circulus in demonstrando, circulus in definiendo). Крім цього, вказівка в інших дефініціях на те, що «місце вчинення злочину - це територія або простір» чи навпаки, «простір або територія», є термінологічною помилкою, оскільки «територія» і «простір» - синонімічна пара і в юридичному контексті вони означають одне й те саме.
3. Сприйняття події злочину як юридичного факту, що відокремлений або від місця, або від часу його вчинення, слід визнати методологічно вразливим (така наукова позиція не відповідає об’єктивній реальності). Місце вчинення злочину, будучи «прив’язаним» до певної території, і час вчинення злочину, яким за КК України «визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності», - взаємопов’язані та взаємозалежні, становлять єдиний просторово-часовий континуум.
Поняття «місце вчинення злочину» не можна ототожнювати з поняттям «місце закінчення злочину», так само, як поняття «час вчинення злочину» не можна ототожнювати з поняттям «час закінчення злочину»: у злочинах з формальним складом вони збігаються, тоді як у злочинах з матеріальним складом - далеко не завжди.
4. Удосконалено теоретичні підходи до розмежування ознак «місце вчинення злочину», «предмет злочину» та «обстановка вчинення злочину».
Предметом злочину переважно є рухомі матеріальні цінності. Як правило, розмежувальною ознакою предмета злочину та місця вчинення злочину визнають нерухомість останнього відносно того простору, що його оточує. У більшості випадків цей критерій спрацьовує коректно. Водночас необхідно мати на увазі, що іноді законодавець передбачає злочинні дії у спосіб, за якого нерухомі речі (земельна ділянка, квартира тощо) розглядаються у якості «мішені», на яку спрямовано вектор злочинного діяння. За таких обставин, незважаючи на їх статичний характер, подібні речі мають визнаватись предметом злочину, а не місцем його вчинення.
Допоміжним методом розмежування цих ознак складу злочину слугує лінгвістичне тлумачення шляхом постановки відповідних питань: до іменника, що позначає предмет злочину, можна застосувати питання (чого?); місце вчинення злочину законодавець формулює так, що до нього можна поставити запитання (де?).
Місце і час вчинення злочину постають компонентами обстановки. Якщо місце вчинення злочину завжди є складовою обстановки, то вказівка на останню у тексті статті Особливої частини КК України свідчитиме про наявність і певного місця вчинення злочину. Якщо ж законодавець передбачає у статті лише місце вчинення злочину, то це ще не означає автоматичної наявності обстановки як ознаки об’єктивної сторони складу злочину. Якщо завдяки застосуванню лінгвістичного прийому тлумачення виявляється можливість одночасної постановки до певної ознаки складу злочину двох питань - (де?) [місце] і (коли?) [час], то це свідчить про наявність обстановки вчинення злочину, оскільки з теоретичної точки зору обстановка охоплює і місце, і час вчинення злочину.
Наявність певної ознаки (місця чи обстановки вчинення злочину, предмета злочину) у кримінально-правовій нормі залежить від того змісту, який вкладає законодавець у той чи інший термін (текст). Один і той самий феномен об’єктивного світу, залежно від законодавчого опису об’єктивної сторони, в одних випадках може визнаватися як предмет злочину, в інших - як місце вчинення злочину або обстановка його вчинення. Наприклад, у ч. 1 ст. 1971 КК України земельна ділянка є предметом злочину, тоді як у частинах 3 і 4 цієї статті земельна ділянка уже є місцем його вчинення.
5. На основі вивчення й узагальнення матеріалів судової практики відтворено системне значення місця вчинення злочину (кримінально-правове і процесуальне, криміналістичне та кримінологічне). З-поміж актуальних теоретико-прикладних положень акцентовано на взаємозв’язку кримінально- процесуального та кримінально-правового аспектів поняття місця вчинення злочину. Зокрема, проілюстровано, як факультативна ознака об’єктивної сторони складу злочину, місце вчинення злочину не впливає безпосередньо на кваліфікацію вчиненого, проте його особливості мають опосередкований вплив на встановлення окремих ознак складу злочину (наприклад, предмета злочину, способу вчинення злочину, причинного зв’язку між діянням і його суспільно небезпечними наслідками).
Кримінально-правове значення місця вчинення злочину пропонується пізнавати у таких аспектах, як: 1) просторово-юрисдикційний (більшою мірою процесуальний) - встановлення території, де було вчинено злочин; 2) кримінально-політичний - вплив особливостей місця вчинення діяння на його криміналізацію або декриміналізацію (тобто істотне підвищення чи зменшення суспільної небезпеки вчиненого залежно від певного місця, що дає підстави для визнання законодавцем відповідної поведінки злочином або правомірним вчинком); у відповідному розумінні це стосується також пеналізації і депеналізації; 3) оцінка впливу особливостей місця вчинення діяння на визнання правомірного характеру поведінки особи (передусім стосується обставин, що виключають злочинність діяння); 4) оцінка впливу особливостей місця вчинення діяння на визнання його злочином (значення особливостей місця вчинення злочину для його кваліфікації: місце вчинення злочину постає конститутивною ознакою основного складу злочину або ознакою кваліфікованого складу злочину); 5) функціонально-експлікативний, або аспект функціонального зв’язку особливостей місця вчинення злочину з іншими ознаками складу злочину, що слугує встановленню змісту цих ознак (наприклад, причинного зв’язку, вини); 6) диференційний, або аспект впливу особливостей місця вчинення злочину на розподіл обсягу відповідальності за вчинений злочин; 7) пенально-індивідуалізаційний, або аспект врахування особливостей місця вчинення злочину як чинника, що впливає на обрання заходу кримінально-правового впливу (виду та міри покарання), наприклад, певного компонента обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання.
6. Розроблена дисертантом концепція встановлення місця вчинення окремих видів злочинів з урахуванням особливостей перебігу відповідних діянь і залежно від моменту їх закінчення (дистанційних, тривалих, продовжуваних) передбачає, зокрема, таке.
Систематизовано теоретичні знання про існування чотирьох кримінально- правових теорій визначення місця вчинення дистанційного злочину з матеріальним складом: 1) теорія місця настання суспільно небезпечного наслідку; 2) теорія місця вчинення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності); 3) теорія місця настання проміжного результату дій злочинця; 4) теорія єдності, або змішана теорія, відповідно до якої місцем вчинення злочину пропонують вважати як місце вчинення діяння, так і місце настання наслідку.
На підставі здійснених теоретичних узагальнень та змісту частин 2 і 3 ст. 6 КК України слід визнати, що українській законодавець «сповідує» теорію єдності («теорія повсюдності» або «змішана теорія»). Слова закону про злочин, який було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, а також про будь-якого співучасника, що діяв на території України, підкреслюють основний концепт цієї теорії: місцем вчинення злочину може визнаватись як місце, де фактично здійснювався відповідний склад злочину, так і місце настання суспільно небезпечних наслідків, які фіксуються не за місцем вчинення злочинного діяння. Натомість, на думку автора, більш обґрунтованим видається підхід, за якого місце вчинення злочину необхідно встановлювати з урахуванням часу його вчинення.
Набув подальшого розвитку підхід до встановлення місця вчинення тривалого злочину, згідно з яким місцем вчинення такого злочину слід вважати місце вчинення особою відповідного діяння (дії або бездіяльності), завдяки якому (діянню) особа набула «злочинного стану». Місцем вчинення тривалих злочинів, пов’язаних з активною поведінкою у вигляді тривалого порушення кримінально-правової заборони, визнається та частина території держави, де було розпочато і закінчено суспільно небезпечне діяння, яке утворило закінчений склад злочину. Місцем вчинення тривалих злочинів, що вчиняються шляхом ухилення від виконання певних обов’язків (пасивної поведінки), визнається та частина території держави, де суб’єкт злочину зобов’язаний був вчинити дії щодо належного виконання відповідного обов’язку, невиконання якого утворило закінчений в юридичному розумінні склад злочину.
Удосконалено наукове розуміння місця вчинення продовжуваного злочину. Таким місцем необхідно визнавати місце вчинення останнього із тотожних діянь, спрямованих на досягнення загальної мети. Якщо діяльність суб’єкта продовжуваного злочину з причин, що не залежали від його волі, була перервана до вчинення останнього із тотожних злочинних діянь, місцем вчинення злочину визнається місце, де таку діяльність було перервано.
7. Спростовано поширений в юридичній літературі некоректний погляд на такі законодавчі положення:
«2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.
3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України» (ст. 6 КК України) - ці норми більшою мірою відображають процесуальний (просторово-юрисдикційний), а не кримінально-правовий аспект поняття місця вчинення злочину.
8. Обґрунтовано висновок, що ст. 6 КК України сформульована з розрахунком лише на закінчений злочин і не враховує незакінчені його види. У зв’язку з наведеним зазначену статтю запропоновано доповнити таким положенням: «Злочин визнається вчиненим на території України і в тому разі, якщо суб’єкт незакінченого злочину вчинив за межами території України діяння, наслідки якого мали б настати на території України, проте не настали з причин, що не залежать від волі винного».
9. Новостворені кримінально-правові проблеми, пов’язані з місцем вчинення злочину, - це відповідні проблеми, зумовлені ворожими діями Російської Федерації проти України (внаслідок агресії, окупації, анексії). Стосуються вони, зокрема, таких питань: 1) криміналізації нових суспільно небезпечних діянь; 2) внесення останнім часом низки змін і доповнень до статей КК України; 3) появи нових кримінально-правових понять, що містяться у КК України (наприклад, «тимчасово окупована територія»), та пов’язаних з ними інших правових понять (зокрема, «територія проведення антитерористичної операції»); 4) «гібридної війни», яка зумовлює перегляд кримінально-правової кваліфікації діянь, що вчиняються на певній території; 5) амністування та помилування засуджених осіб з урахуванням просторово-часового підходу до подій, пов’язаних з російською агресією проти України; 6) встановлення правового статусу засуджених осіб, які відбували покарання на: тимчасово окупованій території або території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження; території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення; території держави-агресора - Росії;
7) кримінально-правової оцінки рішень незаконно створених органів псевдореспублік стосовно громадян, які вчинили на території ОРДЛО суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки злочину, передбаченого Особливою частиною КК України; 8) суперечливої практики кваліфікації дій тих осіб, які перебувають на службі у силових структурах квазідержавних утворень.
10. Акцентовано увагу на додаткових вимогах до якості доктринального тлумачення законодавчих положень - потребує врахування, зокрема, такий факт: не всі форми об’єктивної сторони конкретного складу злочину обов’язково пов’язуються з певним місцем вчинення злочину - нерідко таке місце може передбачатися законодавцем лише в одній із них. Це призводить до того, що коментатори кримінального закону або необгрунтовано поширюють обов’язковість зазначеної ознаки на всі форми об’єктивної сторони певного виду злочину, або взагалі уникають будь-якої згадки про місце вчинення злочину, незважаючи на те, що наявність такої ознаки випливає зі змісту кримінально- правової норми.
З погляду на практичну доцільність перед експертом-криміналістом (у разі проведення, наприклад, вибухотехнічної експертизи) слід порушувати питання суто кримінально-правового характеру - про встановлення власне місця вчинення злочину, тобто, за наявності достатніх для цього даних, потребує з’ясування - де розташовувався правопорушник під час вчинення злочину.