Романова Олена Миколаївна Трансформація уявлень про лісову демонологію в традиційних віруваннях українців ХІХ

Короткий опис:
Романова Олена Миколаївна, тимчасово не працює. Назва дисертації: «Трансформація уявлень про лісову демонологію в традиційних віруваннях українців ХІХ ХХ ст.». Шифр та назва спеціальності 07.00.05 етнологія. Спецрада Д 26.001.01 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Центральноукраїнський національний технічний університет
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
РОМАНОВА ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА
УДК 398.41:2-853](=161.2)(043)
ДИСЕРТАЦІЯ
ТРАНСФОРМАЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО ЛІСОВУ ДЕМОНОЛОГІЮ В ТРАДИЦІЙНИХ
ВІРУВАННЯХ УКРАЇНЦІВ ХІХ – ХХ СТ.
07.00.05 – етнологія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і
текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________________О.М. Романова
Науковий керівник: Тупчієнко Микола Петрович, кандидат історичних наук, доцент
Київ – 2019

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень……………………………………………………………. 15
ВСТУП…………………………………………………………………….…………… 16
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан наукової розробки проблеми …………………………………………………21
1.2. Загальні методологічні засади дослідження…………..…………………….…….. 33
1.3. Джерельна база дослідження…………………………….……………………….... 37
Висновки до розділу 1………………………………………………………………….. 42
РОЗДІЛ 2. ЧОЛОВІЧІ ЛІСОВІ ДЕМОНОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ ТРАДИЦІЙНИХ
ВІРУВАНЬ УКРАЇНЦІВ У КОНТЕКСТІ МІФОЛОГІЧНОГО ТОПОСУ ЛІСУ
2.1. Лісовий, Чугайстер, водяний – мешканці міфологічного лісу……..........................45
2.2. Вовкулака – чоловічий лісовий демонологічний образ маргінального
типу…………………………………………………………………………………...…. 92
Висновки до розділу 2…………………………………………………………………. 111
РОЗДІЛ 3. ЖІНОЧІ ЛІСОВІ ДЕМОНОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ В НАРОДНИХ
ВІРУВАННЯХ
3.1. Русалки, мавки та інші дорослі жіночі лісові образи ………………......................114
3.2. Маргінальні жіночі образи лісової демонології в традиційних віруваннях українців
та їхніх сусідів: кікімора-мара, лихоманка………………………….…….....................138
Висновки до розділу 3………………………………………………….…………….....157
РОЗДІЛ 4. ДИТЯЧІ ЛІСОВІ ДЕМОНОЛОГІЧНІ ОБРАЗИ В НАРОДНИХ
ВІРУВАННЯХ
4.1. Потерчата і мавки – постійні мешканці міфологічного лісу……........................... 160
4.2. Дитячі лісові демонологічні образи маргінального типу: «одміна» і
прокляті……………………….....………………………………….…………………...178
Висновки до розділу 4…………………………………………………………………..196
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………....... 199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ...…….........................207
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………..… 234

Список літератури:
ВИСНОВКИ
Історіографічний аналіз показав, що весь комплекс наукових досліджень можна
поділити на три хронологічні групи: 1) дореволюційна історіографія; 2) наукова
спадщина радянських учених; 3) праці сучасних українських та зарубіжних дослідників
(з 1991 р.). Було встановлено, що низка питань, які стосуються процесів формування та
інтерпретації лісової демонології в традиційних народних віруваннях ще недостатньо
розкрита, тому ця проблема потребує подальшого комплексного та системного
вивчення, зокрема, порівняння образів лісової демонології, проведення класифікації в
статевих та вікових групах через відношення до локусу лісу, визначення маргінальних
груп образів та інтерпретація їх ролі у світоглядній системі носіїв традиційних вірувань
тощо.
Джерельна база, використана у дисертації, є репрезентативною та
систематизованою з поділом на чотири групи джерел: 1) опубліковані в ХІХ ст.
фольклорні записи (легенди, повір’я, казки, обрядові пісні та замовляння); 2) публікації
українських дослідників першої пол. ХХ ст.; 3) архівні документи та звіти експедицій;
4) лінгвістичні матеріали.
Установлено, що в традиційних віруваннях українського (і не лише) населення
ХІХ – поч. ХХ ст. ліс ототожнювався з потойбічним світом, а тому був населений
демонічними персонажами, які поділялися за статтю і віком. Тому були виокремлені
три основні групи міфологічних образів: чоловічі, жіночі та дитячі.
Чоловічі демонологічні образи умовно поділено на дві основні підгрупи: 1) давні,
що виступають постійними жителями лісу (Лісовик, Чугайстер, Водяний); 2)
маргінальні, які стають частиною лісового світу лише на час перевертництва
(вовкулаки). Усім їм властиве поєднання елементів антропоморфності та зооморфності,
або ж здатність до перевертництва. При цьому Лісовик, Чугайстер та Водяник можуть
набувати винятково зооморфного вигляду (Чугайстер – змії, водяник – риби), тоді як
вовкулаки навіть у звіриній подобі зберігають антропоморфні ознаки як у зовнішньому
вигляді, так і в поведінці (вивернуті коліна задніх кінцівок, термічно оброблена їжа
тощо).
200
Поєднання назви, звіриноподібності (або її елементів) у зовнішньому вигляді та
норові разом із місцем постійного перебування – лісом дає підстави віднести їх усіх до
лісової демонології. Водночас, між лісовиком, Чугайстром, водяником, з одного боку,
та вовкулаками, з іншого, – простежується певна відмінність, яка виокремлює
господарів стихії лісу та води. Архаїчність цих образів у народній міфології, зв’язок із
закладеними мерцями, культом предків та родючістю, пряме відношення до стихії
вогню та води, паралелі з культом гайстра-лелеки, принесення в жертву коней, корів та
цапів (тварин-аватарів Громовержця) дають змогу ставити питання ґенези легенд про
демонічних істот від мотивів основного міфу про боротьбу Громовержця із
Супротивником дохристиянської доби. Важливою рисою цього мотиву є позиційні
зміни – Супротивник стає на місце Громовержця і навпаки. Це означає, що в
дохристиянську добу були закладені риси дуальності в етнографічних образах лісовика,
Чугайстра та водяника, які після прийняття християнства не лише не зникли, а й
закріпилися та поглибилися.
Окремішнє місце стосовно вищезазначених персонажів давньої лісової
демонології посідають вовкулаки. На відміну від представників першої підгрупи, вони
не господарі лісової стихії або її об’єктів, а люди, здатні до лікантропії. Усі вовкулаки
поділяються на дві підгрупи – «уроджених» та «роблених». Народні вірування чітко
розмежовують їх за сутністю: 1) як носіїв зла; 2) як його жертв («біда»). Факт
терпимості до «роблених» вовкулаків і навіть співчуття до них може свідчити про
ритуальну етимологію образу в дохристиянську добу. Витоки легенд та уявлень про
вовкулаків завдячують своїм походженням архаїчним чоловічим союзам, обрядам
ініціації та тотемістичним міфам, під впливом яких на вовкулаків переноситься
амбівалентне ставлення населення до вовка в традиційних віруваннях. Зв’язок образу
вовкулаки з давніми учасниками юнацьких вовчих союзів та їхніми ініціаціями
пояснює майже виняткову небезпеку лікантропії саме для юнаків та учасників
весільного поїзда, який ототожнювався із військовою ватагою в її прагненні здобути
собі дружин силою. Напівлюдська і напівзвірина природа вовкулаків, перебування на
час лікантропії в лісі перетворює їх на маргіналів у світі культури (селищі) і природи
201
(лісі). Відтак вони стають своєрідними комунікаторами між цими світами і водночас
яскравими демонстрантами прояву в людській поведінці рис звірини.
У регіональному аспекті варто зазначити наступне: 1) поширеність легенд про
водяника в Українсько-Білоруському Поліссі та північно-західній частині Росії було
зумовлене екологічними особливостями території – багатством водних ресурсів; 2)
обмеженість території побутування легенд про Чугайстра лише Карпатами та частково
Поліссям. Водночас, образи лісовика та вовкулаків виглядають універсальними і
загальновідомими з деякими регіональними особливостями.
Жіночі лісові демонологічні образи, подібно до чоловічих, також можна умовно
поділити на дві підгрупи: 1) постійного або сезонного перебування в лісі (русалки,
мавки); 2) спорадичного перебування в лісі (час навчання, вигнання тощо) кікімор-мар
та лихоманок-пропасниць. Крім того, у формуванні образів русалок, мавок, кікімор-мар
чітко простежуються регіональні та психологічні відмінності етносів, що їх формували,
зокрема, в українсько-білоруському та південноросійському регіоні в порівнянні з
демонологічною системою Російської Півночі та Сходу. Саме українсько-білоруські та
південноросійські демонологічні вірування дають підстави розглядати даних
міфологічних персонажів у системі лісових, тобто пов’язаних локусом проживання з
лісом, полем та рослинністю. Стосовно русалок можна констатувати, що це один з
найбільш відомих, легко пізнаваних, наділених індивідуальними ознаками жіночих
персонажів народної міфології, що традиційно іменується завдяки синкретизму та
взаємозамінності інших жіночих образів лісу (повітруль, водяниць, лєших, кікімор,
мар), притаманних слов’янським народам Східної Європи, й може виступати їх
узагальненим уособленням.
На відміну від русалки, мавка має відносно вузьке регіональне поширення –
Карпати та Полісся. Етіологія міфологічного образу мавок розкривається в аспектах: в
етимології імені, що має спільний корінь із двн.рус. «нав» – мрець, та з народними
генеалогічними легендами, які пов’язують її із «закладеними» мерцями. Назви «нявка»,
«мавка» у фольклорі фігурують у значенні «лісова дівчина», «гірська русалка»
паралельно зі словами «лісна», «лісовиця». На відмінну від русалок, вони
сприймаються винятково як образи лісової міфології. Характерною ознакою мавок у
202
повір’ях є їхня вічна юність і виняткова краса та звабливість. Їм приписується
виражений оргаїстичний характер поведінки, який мав мортальне еротичне
спрямування. Вони наділяються амбівалентною природою, що може свідчити про
глибокі архаїчні корені виникнення цього демонологічного жіночого образу, подібно
до чоловічих образів першої підгрупи.
Маргінальність жіночих лісових образів представлена кікіморою-марою та
лихоманками. Локус лісу в символіці кікімори-мари проявляється в шести аспектах: 1)
у семантиці назви «болотяна мора»; 2) у присутності прикметників «лісова» та
«болотяна» у варіативних назвах (лихоманка болотяна; лісова кікімора); 3) в
ототожненні з «лєшихою» лісовою; 4) у «чужості» іншим домашнім духам; 5) у
перебуванні перші сім років на краю світу, в горах, на навчанні у відьом; 6) у належності
до закладених покійників, місцем перебування яких народна уява обирала ліс і
природні стихії, з ним пов’язані, – воду й болота. Зовнішній вигляд кікімори-мари має
чіткі регіональні особливості, так само як і русалки. У північноросійській традиції це
стара, горбата, розпатлана, одягнута в лахміття баба. Натомість «мара» білорусів
наділяється привабливими антропоморфними ознаками дівчини, заміжньої жінки або
маленької дівчинки. Імовірно, що знайдені відмінності виникли внаслідок накладання
на загальнослов’янську міфологічну основу угро-фінських особливостей про місцевого
демонічного персонажа маргінального плану у процесі культурогенезу росіян.
Поведінка кікімор-мар визначається амбівалентністю. Не лише зовнішність, а
поведінка та сприйняття населенням кікімор-мар у повір’ях демонструють регіональні
відмінності між північчю Росії та Східною Європою в межах розселення білорусів та
росіян. Крім того, український варіант цього образу – Марена, яку розривають на
Русальному тижні, дає підстави пов’язати його витоки з культом язичницького духа чи
божества природи, що вмирає і воскресає.
Маргінальні за своєю природою жіночі образи персоніфікації духів хвороби –
лихоманки-пропасниці. Вони стали відображенням прагнення людини знайти себе у
світі, сформувати ставлення до природного довкілля та його впливів, вступити з ними
в контакт навіть проти власної волі. У цьому контексті, лихоманки персоніфікують
чужий, загрозливий для світу культури світ неконтрольованої людиною природи,
203
втіленням якої виступає ліс із його болотами, ярами, річками, очеретами, пустелями (у
розумінні відсутності живої людської душі), з якого вони приходять і куди їх
намагаються вигнати в текстах замовлянь. Ворожість маргінальних образів до людини
підкреслюється в повір’ях їх іноетнічністю, гріховністю поведінки, проклятістю,
зооморфізмом (крила), порушенням правил пристойності в зовнішності й поведінці.
Водночас, народна уява максимально зближує лихоманок із такими демонологічним
персонажами локусу лісу, як русалки. Усе це додає впевненості віднести лихоманок до
жіночих персоніфікацій лісової за своїм походженням стихії.
Таким чином, жіночі маргінальні образи, на відміну від чоловічих, не люди, а духи,
пов’язані з лісом лише походженням, але народна уява наділяє їх прагненням жити
серед людей і за рахунок людей. Вони також своєрідні комунікатори між двома світами,
які покликані привносити ознаки ентропії і хаосу в людське життя. Тож народні
уявлення українців про жіночі лісові демонологічні образи знаходяться в межах
східноєвропейської міфологічної традиції, що вказує на значну архаїчність та певну
архетиповість.